****
### 1. Суть рішення
Це рішення **** стосується громадянина України, Кобилянського Олександра Михайловича, кримінальне провадження щодо якого на національному рівні тривало майже одинадцять років у межах однієї судової інстанції. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що Україна порушила пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з надмірною та необґрунтованою тривалістю цього провадження. Суд також констатував порушення статті 13, встановивши, що заявник не мав жодного ефективного національного засобу правового захисту, щоб оскаржити затяжний характер судового розгляду його справи. Крім того, ЄСПЛ виявив порушення статті 2 Протоколу № 4, оскільки заявник підлягав безперервному обмеженню свободи пересування (зобов’язанню про невиїзд) протягом понад десяти років і десяти місяців. Незважаючи на встановлення цих численних порушень, Суд не присудив жодної фінансової компенсації (справедливої сатисфакції), оскільки представник заявника не подав формальних вимог у встановлені процесуальні строки.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення ухвалено у формі спрощеного рішення Комітету, яке зазвичай використовується для справ, що охоплюються усталеною судовою практикою (WECL). Його структура є такою:
* **Вступ та процедура (пункти 1–3):** Визначає процесуальну історію, зазначаючи, що заяву було подано 23 серпня 2017 року пані К. О. Чуєвою від імені заявника.
* **Факти (пункти 4–5):** Посилається на додану таблицю з детальною хронологією провадження на національному рівні.
* **Право (пункти 6–13):**
* *Пункт 1 статті 6 та стаття 13:* Аналізує тривалість провадження та відсутність національних засобів правового захисту.
* *Стаття 2 Протоколу № 4:* Стосується обмеження свободи пересування.
* *Інші скарги:* Постановляє, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 13 щодо обмеження свободи пересування.
* **Застосування статті 41 (пункт 14):** Стосується справедливої сатисфакції.
* **Резолютивна частина:** Одноголосно оголошує скарги прийнятними, констатує порушення та постановляє не присуджувати грошову компенсацію.
* **Додаток:** Детальна таблиця, що містить точні дати, тривалість та конкретний характер обмеження.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою:
Замість встановлення нових правових доктрин, це рішення закріплює та застосовує чинні прецеденти щодо України.
* Щодо порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Суд прямо посилається на провідне рішення у справі ***«Нечай проти України» (Nechay v. Ukraine)* (заява № 15360/10, 1 липня 2021 року)**. Це вказує на те, що ЄСПЛ продовжує розглядати відсутність ефективного засобу правового захисту від затяжного провадження в Україні як тривалу, невирішену системну проблему.
* Стосовно порушення статті 2 Протоколу № 4 Суд посилається на рішення у справах ***«Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine)* (заява № 15007/02, 7 грудня 2006 року)** та ***«Никифоренко проти України» (Nikiforenko v. Ukraine)* (заява № 14613/03, 18 лютого 2010 року)**. Це рішення демонструє послідовну судову лінію: тримання особи під «зобов’язанням про невиїзд» протягом понад десятиліття без активного просування справи є автоматичним, невиправданим обмеженням свободи пересування.
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для журналістів, юристів-практиків та правозахисників найбільш важливими елементами цього тексту є:
* **Критерії «розумного строку» (пункт 7):** У тексті повторюється класичний тест ЄСПЛ для оцінки тривалості провадження. Вона має оцінюватися з урахуванням:
1. Складності справи;
2. Поведінки заявника;
3. Поведінки відповідних органів влади;
4. Важливості справи для заявника.
* **Надмірна тривалість в межах однієї інстанції (Додаток):** Текст підкреслює вражаючу хронологію — провадження тривало з **25 червня 2012 року по 9 травня 2023 року (10 років, 10 місяців та 15 днів)** — і наголошує на тому, що ця величезна затримка відбулася в межах лише **однієї судової інстанції**. Це слугує чітким орієнтиром для визначення того, що вважається «надмірною» затримкою.
* **Протиправність тривалих обмежень на пересування (пункт 12 та Додаток):** Суд підтверджує, що тримання обвинуваченого під «зобов’язанням про невиїзд» протягом понад 10 років є порушенням статті 2 Протоколу № 4. Це є надзвичайно корисним для адвокатів, які оскаржують тривалі запобіжні заходи в Україні.
* **Суворе застосування Правила 60 (пункт 14):** Це важливе застереження для практикуючих юристів. Навіть попри те, що Суд визнав очевидні порушення основоположних прав, він **не присудив жодної грошової компенсації**, оскільки представник заявника не подав вимог щодо справедливої сатисфакції відповідно до Правила 60 Регламенту Суду. Це підкреслює, що дотримання процесуальних норм у Страсбурзі є абсолютним; перемога по суті справи не гарантує компенсацію в разі недотримання формальних процедур.
