****
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується громадянина України Кобилянського Олександра Михайловича, щодо якого кримінальне провадження тривало майже одинадцять років в межах однієї судової інстанції. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що ця надзвичайна затримка порушила вимогу щодо «розумного строку» відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Крім того, Суд визнав порушення статті 13 у зв’язку з постійною відсутністю в Україні ефективного національного засобу юридичного захисту для вирішення питання або прискорення таких затягнутих проваджень. Що вкрай важливо, Суд також встановив, що тримання заявника під обмежувальним заходом у вигляді «підписки про невиїзд» протягом понад десяти років становило невиправдане обмеження його свободи пересування, що є порушенням статті 2 Протоколу № 4. Незважаючи на встановлення цих серйозних порушень прав людини, Суд не присудив жодної фінансової компенсації за шкоду, оскільки представник заявника не подав офіційну вимогу про справедливу сатисфакцію у встановлені строки.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення побудоване систематично, відповідно до стандартного формату рішень Комітету Суду, які призначені для ефективного вирішення повторюваних справ:
* **Вступ та процедура:** Визначає сторони, представництво заявника адвокатом з Одеси та подання заяви в серпні 2017 року.
* **Факти:** Окреслює хронологію національного кримінального провадження та обмежувальні заходи, застосовані до заявника.
* **Право:** Це основний аналітичний розділ, розділений на:
* *Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13:* Оцінка тривалості судового розгляду та відсутності національних засобів юридичного захисту.
* *Інші стверджувані порушення відповідно до усталеної прецедентної практики:* Оцінка обмеження свободи пересування відповідно до статті 2 Протоколу № 4.
* *Інші скарги:* Визначення того, що немає необхідності розглядати додаткову скаргу за статтею 13 щодо свободи пересування.
* *Застосування статті 41:* Вирішення питання щодо відсутності вимог про справедливу сатисфакцію.
* **Резолютивна частина:** Офіційне, одноголосне визнання порушень.
* **Додаток:** Детальна таблиця фактів, що підсумовує точні дати, тривалість (10 років, 10 місяців і 15 днів) та конкретний характер обмеження пересування.
**Зміни та еволюція порівняно з попередньою прецедентною практикою:**
Це рішення не відкриває нових правових горизонтів, а скоріше закріплює та застосовує усталену прецедентну практику (WECL) до триваючих системних проблем України.
* Щодо порушень статей 6 та 13, Суд безпосередньо посилається на прецедент у справі *«Нечай проти України»* (2021), підтверджуючи, що правова ситуація в Україні стосовно відсутності ефективних засобів юридичного захисту від тривалого судового розгляду не покращилася.
* Щодо порушення статті 2 Протоколу № 4, Суд посилається на справи *«Іванов проти України»* (2006) та *«Никифоренко проти України»* (2010). Еволюція тут полягає у спрощеному використанні Судом процедури «Комітету» для швидкого розгляду таких справ, що свідчить про те, що тривалі заборони на виїзд / підписки про невиїзд під час нескінченних судових процесів тепер розглядаються як рутинні, очевидні порушення прав людини, які не потребують детального нового юридичного аналізу.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для журналістів, практикуючих юристів та правозахисників найбільш важливими елементами цього рішення є:
* **Стандарт «розумного строку» у кримінальному провадженні (пункт 1 статті 6):** Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися з урахуванням складності справи, поведінки заявника, поведінки державних органів та важливості предмета спору для заявника. Тривалість понад 10 років в одній інстанції за відсутності будь-яких виправдовувальних обставин є очевидним порушенням.
* **Системна відсутність національних засобів юридичного захисту (стаття 13):** Рішення підтверджує, що Україна досі не забезпечує ефективного національного механізму (як для прискорення судового розгляду, так і для надання фінансової компенсації) для осіб, які опинилися в пастці надмірно тривалих кримінальних проваджень.
* **Зловживання запобіжними заходами (стаття 2 Протоколу № 4):** Це надзвичайно практичний аспект. Суд постановив, що «підписка про невиїзд» (поширений запобіжний захід в Україні) не може застосовуватися безстроково. Тримання особи під таким обмеженням протягом понад 10 років без постійного, ретельного обґрунтування є самостійним порушенням права на свободу пересування.
* **Суворе застосування процесуальних правил (стаття 41 / Правило 60):** Це слугує важливим попередженням для практикуючих юристів. Навіть якщо Суд виявляє численні серйозні порушення Конвенції, він суворо застосовуватиме Правило 60 Регламенту Суду. Оскільки адвокат заявника не подав вимоги про справедливу сатисфакцію у належній формі та у встановлені строки, Суд присудив нуль євро компенсації. Це підкреслює, що дотримання процесуальних вимог є настільки ж важливим, як і сама суть порушення прав людини.
