Рішення у справі «Дьонмез та інші проти Туреччини» (2026) стосується низки заяв щодо засудження за членство в організації «FETÖ/PDY» після спроби державного перевороту в Туреччині у 2016 році. Основним питанням, що постало перед Судом, була практика національних судових органів покладатися на використання зашифрованого додатка для обміну повідомленнями «ByLock» як на достатній, автоматичний доказ злочинного членства в озброєній терористичній організації. Суд встановив, що такий підхід, який фактично покладав на користувачів об’єктивну відповідальність, порушив принцип законності згідно зі статтею 7 Конвенції. Вважаючи сам факт використання додатка переконливим доказом усіх складів злочину, національні суди не провели індивідуалізованої оцінки конкретної злочинної поведінки заявників. Як наслідок, Суд постановив, що мало місце порушення статті 7, визнавши при цьому недоцільним окремий розгляд інших скарг. Це рішення зміцнює прецедент, встановлений у справі «Юксель Ялчинкая проти Туреччини», і підтверджує, що системні проблеми, виявлені в рішенні Великої палати, залишаються предметом суперечок у турецькій юриспруденції.
### Структура та положення
Рішення оформлене як рішення Комітету, що відображає встановлену практику Суду щодо справ, які повторюються. Воно має стандартний формат:
* **Предмет спору:** Окреслює правовий контекст, зокрема покладання на «ByLock» та інші непрямі докази (наприклад, рахунки в «Bank Asya», членство в асоціаціях).
* **Оцінка:** Суд об’єднує 34 заяви через їхній ідентичний правовий характер. Він розглядає скаргу за статтею 7, підтверджуючи принципи, встановлені у справах «Юксель Ялчинкая» та «Демірхан та інші».
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд визначає, що констатація порушення є достатньою справедливою сатисфакцією, наголошуючи на тому, що заявники мають доступний засіб правового захисту на національному рівні: перегляд їхніх кримінальних проваджень відповідно до статті 311 § 1 (f) Кримінального процесуального кодексу Туреччини.
* **Зміни:** На відміну від попередніх індивідуальних справ, це рішення слугує консолідацією повторюваних заяв, підтверджуючи, що Суд не відступатиме від своєї усталеної позиції щодо питання доказів «ByLock», незалежно від того, чи були в конкретних справах наявні додаткові непрямі докази.
### Ключові положення для юридичного застосування
Для юристів-практиків та спостерігачів найважливішими аспектами цього рішення є:
1. **Підтвердження стандарту «ByLock»:** Суд чітко зазначає, що не вбачає підстав для відступу від своїх висновків у справі «Юксель Ялчинкая». Він роз’яснює, що хоча інші докази (наприклад, свідчення, фінансові звіти) можуть існувати, покладання національних судів на «ByLock» як на *переконливий* доказ членства порушує статтю 7.
2. **Процесуальний засіб правового захисту:** У рішенні підкреслюється, що основним засобом захисту для цих заявників є перегляд їхніх національних судових процесів. Суд прямо пов’язує свій висновок про порушення з правом заявників домагатися такого перегляду, що є найбільш значущим практичним наслідком цього рішення.
3. **Судова економія:** Констатуючи порушення статті 7, Суд застосовує принцип судової економії, відмовляючись від окремого розгляду скарг за статтею 6 § 1 (право на справедливий суд) та іншими статтями. Це свідчить про те, що порушення статті 7 є «головним правовим питанням», яке фактично охоплює суть скарг заявників щодо їхнього засудження.
4. **Вимога індивідуалізації:** Рішення підкреслює, що навіть якщо заявник має «органічний зв’язок» з організацією, національні суди все одно зобов’язані довести «безперервність, різноманітність та інтенсивність» його діяльності, замість того, щоб покладатися на загальну презумпцію винуватості, яка випливає з використання конкретного засобу зв’язку.
