Справа «Бойчук проти України» (заява № 15484/19) стосується системної неспроможності українських органів влади провести ефективне розслідування неодноразових повідомлень про домашнє насильство. У період з 2013 по 2015 рік заявниця повідомила про сім окремих інцидентів фізичного насильства з боку свого тодішнього чоловіка, що було підтверджено судово-медичними звітами, які фіксували її тілесні ушкодження. Попри ці повідомлення та свідчення очевидців, поліція неодноразово закривала кримінальні провадження через «відсутність доказів», часто ігноруючи конкретні вказівки національних судів щодо проведення необхідних слідчих дій. Розслідування залишалося в стані стагнації понад десять років, характеризуючись поверхневими запитами та неспроможністю узгодити суперечливі свідчення. Зрештою, у 2025 році провадження було закрито у зв’язку із закінченням строків давності, залишивши заявницю без правового захисту. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що така тривала бездіяльність становить порушення процесуальних зобов’язань держави за статтею 3 Конвенції.
### Структура та положення
Рішення структуровано таким чином:
1. **Предмет спору:** Викладено скарги заявниці щодо неефективного розслідування домашнього насильства відповідно до статей 6 та 13, які Суд перекваліфікував на статтю 3.
2. **Фактичні обставини справи:** Детально описано сім конкретних кримінальних справ, повторюваний цикл закриття справ поліцією та подальше їх скасування Київським районним судом м. Харкова.
3. **Оцінка Суду:** Розглянуто заперечення Уряду щодо тяжкості жорстокого поводження та вичерпання національних засобів правового захисту. Встановлено, що домашнє насильство, включаючи страх перед майбутньою шкодою, підпадає під дію статті 3.
4. **Справедлива сатисфакція:** Присуджено заявниці 4500 євро як компенсацію моральної шкоди.
5. **Додаток:** Надано детальний розбір кожного інциденту, результати судово-медичних експертиз та перелік конкретних процесуальних порушень з боку поліції.
Порівняно з попередньою судовою практикою, це рішення підсилює сувору позицію Суду щодо того, що справи про домашнє насильство потребують проактивного та ретельного розслідування. Воно роз’яснює, що цивільний позов про відшкодування шкоди не є достатньою заміною кримінального розслідування, здатного встановити особу винного та притягнути її до відповідальності.
### Основні положення для юридичного застосування
Найбільш критичні аспекти цього рішення для юристів-практиків включають:
* **Перекваліфікація скарг:** Суд підтвердив свою роль «господаря кваліфікації» фактів, перевівши скарги зі статей 6 та 13 на сутнісні та процесуальні вимоги статті 3 у справах про домашнє насильство.
* **Відхилення аргументу про «вичерпання засобів правового захисту»:** Суд прямо постановив, що вимога до заявника подавати цивільний позов про відшкодування шкоди через неефективне розслідування не виконує позитивних зобов’язань держави за статтею 3. Засіб захисту, який пропонує лише фінансову компенсацію, є недостатнім, якщо він не усуває першопричину — нездатність розслідувати справу та покарати винного.
* **Процесуальна неефективність:** Рішення слугує прецедентом щодо того, що становить «неефективне» розслідування: невиконання судових вказівок, нездійснення очних ставок, непитання відповідних свідків та допущення закінчення строків давності через бюрократичну інерцію.
* **Поріг тяжкості:** Суд відхилив аргумент Уряду про те, що «незначні» ушкодження не досягають порогу статті 3, наголосивши, що контекст домашнього насильства, включаючи психологічний вплив та страх перед повторним насильством, є достатньою підставою для виникнення позитивних зобов’язань держави.
