****
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується скарги, поданої чотирма громадянами України та організацією із США проти Російської Федерації, щодо заборони незареєстрованого релігійного об’єднання «Свідки Єгови» в сепаратистській «Донецькій народній республіці» («ДНР») як «екстремістського» у 2018 році. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що він має юрисдикцію щодо цієї справи, оскільки події відбулися до виходу Росії з Європейської конвенції з прав людини і оскільки Росія здійснювала ефективний контроль над територією «ДНР» з травня 2014 року. Суд визнав порушення статті 11 (свобода зібрань та об’єднань), тлумаченої у світлі статті 9 (свобода віросповідання), у зв’язку з незаконною забороною та зумовленими цим обмеженнями колективної релігійної практики заявників. У зв’язку з цим Суд зобов’язав Росію виплатити по 7 500 євро кожному з чотирьох індивідуальних заявників — громадян України. Водночас скарги, подані організацією із США щодо заборони її публікацій, були визнані неприйнятними, оскільки вони були подані поза межами суворого шестимісячного строку. Уряд України також брав активну участь у провадженні, подавши письмові зауваження як держава громадянства індивідуальних заявників.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція судової практики
Рішення структуроване на кілька чітко визначених юридичних розділів:
* **Процедура:** Детально описує подання заяви 18 березня 2019 року, юридичне представництво сторін, повідомлення, надіслане Уряду Росії, та участь Уряду України як третьої сторони відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції.
* **Факти:** Окреслює суть скарги, зокрема рішення «Верховного Суду ДНР» від 26 вересня 2018 року, яким релігійне об’єднання «Свідки Єгови» було заборонене як «екстремістська» організація.
* **Право:**
* *Юрисдикція:* Суд розглядає свою часову юрисдикцію (підтверджуючи компетенцію щодо фактів, які відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року) та свою територіальну юрисдикцію (знову підтверджуючи, що Росія здійснює юрисдикцію над територією «ДНР» з 11 травня 2014 року).
* *Розгляд справи по суті щодо статті 11 (у світлі статті 9):* Суд оцінює заборону об’єднання та обмеження колективної релігійної практики.
* *Інші скарги:* Розглядає прийнятність скарг за статтями 6 та 10 щодо заборони дев’яти конкретних публікацій, визнаючи їх неприйнятними через закінчення шестимісячного строку. Суд також вирішує, що немає необхідності розглядати інші скарги за статтями 6, 11, 14, 17 та 18.
* *Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):* Визначає фінансову компенсацію, присуджену індивідуальним заявникам.
* **Резолютивна частина:** Офіційні, одностайні рішення Суду, якими індивідуальні скарги визнаються прийнятними, констатується порушення та призначаються грошові виплати.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередньою судовою практикою:
Це рішення є прямим продовженням прецедентного рішення у справі ***«МРО Таганрога та інші проти Росії» (Taganrog LRO and Others v. Russia, 2022)***. Тоді як у справі *«Таганрог»* було встановлено, що примусове розпущення та переслідування «Свідків Єгови» відповідно до російського законодавства про протидію екстремізму порушували Конвенцію на території Російської Федерації, це рішення застосовує цей самий правовий стандарт екстериторіально.
Крім того, воно закріплює юрисдикційні принципи, встановлені у справі ***«Федотова та інші проти Росії» (Fedotova and Others v. Russia, 2023)***, щодо чинної компетенції ЄСПЛ виносити рішення стосовно порушень, вчинених Росією до її виключення з Конвенції. Воно також безпосередньо застосовує висновки щодо територіальної юрисдикції (приписування відповідальності за територіальним принципом) з рішення Великої Палати у справі ***«Україна та Нідерланди проти Росії» (Ukraine and the Netherlands v. Russia, 2025)***, закріплюючи юридичну реальність того, що Росія несе відповідальність за дії, вчинені органами влади самопроголошеної «ДНР» починаючи з травня 2014 року.
—
### 3. Основні положення рішення, які є найважливішими для практичного використання
Для журналістів та юридичних аналітиків найважливішими положеннями цього рішення, на які слід звернути увагу, є:
* **Приписування юрисдикції (Пункт 8):** Суд прямо повторює, що Російська Федерація здійснює юрисдикцію над територією, контрольованою сепаратистською «ДНР», щонайменше з 11 травня 2014 року. Це означає, що будь-які порушення прав людини, які мали місце на цій території протягом цього періоду, юридично приписуються Росії, незалежно від того, які саме місцеві структури «ДНР» безпосередньо вчиняли ці дії.
* **Копіювання законодавства про «екстремізм» (Пункт 11):** Суд зазначає, що «Верховний Суд ДНР» діяв у межах міжнародно визнаної суверенної території України, але застосовував законодавство, змодельоване безпосередньо за зразком російського законодавства про протидію екстремізму. Таким чином Суд прямо пов’язує місцеве придушення релігійної свободи з державною політикою Росії.
* **Порушення статті 11, тлумаченої у світлі статті 9 (Пункти 9-11):** Суд підтверджує, що заборона релігійного об’єднання як «екстремістського» та перешкоджання його членам спільно сповідувати свою віру становить невиправдане втручання як у свободу об’єднань, так і у свободу віросповідання.
* **Суворе застосування правила шести місяців (Пункт 12):** Суд відхилив скарги американської організації за статтями 6 та 10 щодо заборони дев’яти публікацій. Це підкреслює, що навіть у зонах конфліктів чи на невизнаних територіях ЄСПЛ суворо застосовує свої процесуальні критерії прийнятності (шестимісячний строк, що діяв на час відповідних подій).
* **Присудження справедливої сатисфакції (Пункт 14):** Суд присудив по 7 500 євро кожному з чотирьох індивідуальних заявників — громадян України як компенсацію матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат. Це створює чіткий прецедент щодо фінансової відповідальності та відшкодування шкоди українським громадянам, які зазнають релігійних переслідувань в умовах російської окупації.
