Справа №585/4247/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов батька про зміну місця проживання малолітньої дитини, яка за попереднім рішенням суду мала проживати з матір’ю, але фактично залишалася з батьком через його відмову виконувати судове рішення.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що звернення з новим позовом за наявності невиконаного рішення суду про визначення місця проживання дитини є спробою узаконити протиправну поведінку батька, який ігнорує законні вимоги.
– Верховний Суд підкреслив, що батько не має права одноособово приймати рішення щодо виховання дитини, ігноруючи інтереси матері та обов’язковість судових рішень.
– Встановлено, що батько чинить психологічний вплив на сина, формуючи у нього негативний образ матері, що суперечить найкращим інтересам дитини на гармонійний розвиток.
– Суд зазначив, що бажання дитини проживати з батьком не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки воно може бути наслідком маніпуляцій та обмеження контактів з іншим з батьків.
– Відсутність істотних змін обставин, які б виправдовували перегляд попереднього рішення, свідчить про те, що позов є лише способом уникнення виконання вже існуючого судового акта.
– Суд нагадав, що батьки зобов’язані співпрацювати, а не створювати перешкоди, і що невиконання рішення суду про відібрання дитини є правопорушенням, яке не може бути підставою для зміни місця проживання на користь порушника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши неможливість зміни місця проживання дитини в умовах ігнорування батьком попередніх судових рішень.
Справа №519/138/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного батьком без попередньої згоди органу опіки та піклування, за умови, що в цій квартирі були зареєстровані його малолітні діти.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відчуження житла, право користування яким мають малолітні діти, вимагає обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування, чого в даному випадку зроблено не було.
* Важливим фактором стало те, що квартира була єдиним житлом дітей, а їхнє тимчасове непроживання в ній було вимушеним через аморальну поведінку батька та вчинення ним домашнього насильства.
* Суд підкреслив, що батьки зобов’язані діяти в інтересах дітей, а відчуження майна, яке звужує обсяг майнових прав дитини або порушує гарантії її права на житло, є неприпустимим.
* Хоча сам по собі факт відсутності дозволу опікунського органу не завжди є безумовною підставою для скасування угоди, у цій справі суд довів, що правочин прямо суперечить інтересам дітей.
* Верховний Суд зазначив, що доводи скаржника щодо неефективності способу захисту чи посилання на практику, де не було порушено прав дітей, не спростовують встановленого судами факту реального порушення прав неповнолітніх у цій конкретній ситуації.
* Суд касаційної інстанції підтвердив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання договору купівлі-продажу недійсним — без змін.
Справа №991/311/26 від 08/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/311/26:
1. **Предмет спору:** Визнання активів (квартири та двох автомобілів) необґрунтованими та стягнення їх вартості в дохід держави через неможливість підтвердження їх набуття за рахунок законних доходів військової посадової особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач ОСОБА_1, будучи військовою посадовою особою, набув активи через третіх осіб (матір, ОСОБА_2 та ОСОБА_3), зберігаючи при цьому можливість прямо чи опосередковано розпоряджатися ними.
– Прокурор надав переконливі докази відсутності у вказаних третіх осіб законних доходів, достатніх для придбання спірного майна, а також підтвердив фактичне користування цими активами саме відповідачем ОСОБА_1.
– Суд врахував заяву відповідача ОСОБА_1 про повне визнання позовних вимог, перевіривши її на добровільність та відповідність закону.
– Оскільки визнання позову не порушує прав третіх осіб і підтверджується матеріалами справи, суд прийняв це визнання як достатню підставу для задоволення позову без проведення тривалого дослідження всіх доказів.
– Суд також врахував аргументи прокурора щодо доцільності стягнення саме вартості активів, оскільки це є більш ефективним способом захисту, враховуючи проведені поліпшення майна та ризики його знецінення.
– Щодо розстрочення виконання рішення, суд визнав обґрунтованими доводи відповідача про складний матеріальний стан і встановив графік виплат, що відповідає принципу пропорційності та вимогам закону.
3. **Рішення суду:** Суд задовольнив позовні вимоги, визнав активи необґрунтованими та постановив стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави їхню вартість у розмірі 2 992 769,50 грн із наданням розстрочки виконання рішення.
Справа №924/236/25 від 13/05/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність поділу земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні позивача, та подальша реєстрація прав на новоутворені ділянки за іншими особами, що стало підставою для вимог про скасування такої реєстрації та відновлення попереднього стану земель.
2. Верховний Суд керувався тим, що обрані позивачем способи захисту (скасування реєстраційних записів та зобов’язання Держгеокадастру «поновити» записи) є неефективними, оскільки не призводять до відновлення речового права на конкретний об’єкт. Суд наголосив, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третіх осіб, а належним відповідачем має бути особа, за якою зареєстровано право. Верховний Суд підкреслив, що у подібних ситуаціях позивач має використовувати віндикаційний позов (витребування майна), оскільки саме він є належним способом захисту права користування, яке було порушене поділом ділянок. Також суд зазначив, що державна реєстрація права власності створює презумпцію «книжкового» володіння, тому вимога про скасування реєстрації без вимоги про витребування майна не досягає мети захисту. Суд вказав, що поділ земельних ділянок не перешкоджає застосуванню віндикації, оскільки межі ділянок є відомими, а захист речових прав користувача здійснюється за тими ж правилами, що й захист права власності. У підсумку суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача були сформульовані юридично некоректно, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу міської ради, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позову та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, змінивши лише його мотивувальну частину.
Справа №761/40728/24 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до НАБУ та САП про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконним перебуванням у статусі підозрюваного в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР) та бездіяльністю правоохоронних органів.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що для відшкодування шкоди за спеціальним законом № 266/94-ВР необхідно наявність вичерпного переліку підстав, зокрема, судового рішення, яке б прямо констатувало незаконність дій правоохоронців, чого в даному випадку не було. Хоча слідчі судді ВАКС вказували на незавершеність процедури вручення підозри через міжнародний елемент, вони не скасували саме повідомлення про підозру і не визнали його незаконним. Суд наголосив, що сам факт наявності інформації в ЄРДР не є автоматичною підставою для відшкодування шкоди, якщо процедура складання підозри була дотримана. Також суд зазначив, що поновлення прав позивача через зобов’язання прокуратури розглянути клопотання адвоката вже є достатньою сатисфакцією. Оскільки позивач не довів протиправність дій органів досудового розслідування у спосіб, визначений законом, підстави для цивільно-правової відповідальності держави відсутні. Суд підкреслив, що доводи позивача про моральні страждання ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди було відмовлено.
Справа №991/987/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується цивільного позову про визнання необґрунтованими активів (нерухомості, транспортних засобів та судна), які були набуті у власність дружиною посадової особи місцевого самоврядування, та їх подальшого стягнення в дохід держави.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідач (голова селищної ради) є суб’єктом, на якого поширюються антикорупційні обмеження, а отже, він зобов’язаний доводити законність походження активів, пов’язаних з його родиною.
* Колегія суддів дійшла висновку, що доходи відповідачів та їхніх родичів за період 2019–2023 років були об’єктивно недостатніми для придбання спірного майна, вартість якого перевищувала їхні офіційні законні надходження.
* Суд критично оцінив пояснення відповідачів про нібито наявні «готівкові заощадження» та допомогу від батьків, оскільки ці дані суперечили офіційним відомостям про доходи з податкових та пенсійних реєстрів.
* Важливим фактором стало те, що майно, хоч і було оформлене на дружину, фактично контролювалося відповідачем, а сам процес придбання відбувався за його безпосередньої участі (огляд об’єктів, переговори, сплата коштів).
* Суд відхилив доводи захисту про те, що дружина не є суб’єктом декларування, вказавши, що режим спільної сумісної власності подружжя дозволяє вважати ці активи такими, що перебувають під контролем посадової особи.
* Щодо вартості майна, суд поклався на висновки експертиз Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, визнавши їх належними та допустимими доказами ринкової вартості активів.
* Врешті, суд зазначив, що представлені відповідачами докази не спростували позицію прокуратури, а баланс доказів у справі схилився на користь держави.
3. **Рішення суду:** Апеляційна палата ВАКС залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення необґрунтованих активів у дохід держави — без змін.
Справа №990/578/25 від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді апеляційного суду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя за результатами кваліфікаційного оцінювання.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС наділена виключними дискреційними повноваженнями оцінювати професійну етику та доброчесність кандидатів, і суд не може перебирати на себе ці функції або переоцінювати бали за власним переконанням.
* Велика Палата наголосила, що відсутність у рішенні Комісії детальної відповіді на кожен аргумент кандидата не свідчить про те, що ці аргументи не були враховані, оскільки рішення має містити логічне обґрунтування, а не вичерпний опис усіх пояснень.
* Суд встановив, що вживання членами ВККС термінів «трибунал» чи «третейський суд» під час співбесіди було спрямоване на організацію робочого процесу і не свідчить про упередженість або каральний характер процедури.
* Суд визнав обґрунтованими висновки ВККС щодо неналежного декларування кандидатом майна та доходів, а також нездатності кандидата надати переконливі докази законності джерел походження коштів на будівництво нерухомості.
* Суд підкреслив, що успішне проходження спеціальної перевірки не гарантує автоматичного підтвердження доброчесності під час співбесіди, оскільки ВККС оцінює кандидата комплексно, включаючи його поведінку та знання антикорупційного законодавства.
* Суд дійшов висновку, що кандидат не довела свавільності чи необґрунтованості рішення Комісії, а її незгода з результатами оцінювання є суб’єктивною і не є підставою для втручання суду в дискреційні повноваження ВККС.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №910/7978/21 від 27/05/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є визнання недійсним інвестиційного договору, укладеного між державним підприємством та приватною компанією, через відсутність обов’язкового погодження з боку Кабінету Міністрів України.
2. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, керуючись насамперед процесуальними недоліками обраного позивачем способу захисту. Зокрема, суд зазначив, що вимога про визнання договору недійсним без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (реституції) є неефективною. Оскільки суди не мають права застосовувати реституцію з власної ініціативи, обрання такого способу захисту стало самостійною підставою для відмови. Також суд підкреслив, що договір тривалий час виконувався сторонами, а скаржники не довели, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не є судом факту і не може переоцінювати докази, які вже були досліджені апеляційним судом. Аргументи скаржників щодо порушення норм права були відхилені, оскільки вони не змогли обґрунтувати невідповідність висновків судів попередніх інстанцій сталій практиці Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №909/459/25 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є розгляд заяв відповідачів про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципами співмірності, обґрунтованості та розумності судових витрат, закріпленими у Господарському процесуальному кодексі України. Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару адвоката має бути пропорційним до складності справи та обсягу виконаних робіт, а не лише базуватися на умовах договору між клієнтом та адвокатом. Суд звернув увагу на те, що правова позиція відповідачів у справі була сталою, а представництво здійснювалося тими самими фахівцями, що й у попередніх інстанціях, тому обсяг роботи в касації не вимагав значних зусиль. Враховуючи критерії реальності та доцільності витрат, суд дійшов висновку, що заявлені суми у 15 000 грн для кожного відповідача є завищеними. Відтак, суд скористався своїм правом на зменшення розміру відшкодування, керуючись усталеною судовою практикою Верховного Суду щодо недопущення непропорційного навантаження на сторону, що програла. У підсумку, суд визнав обґрунтованою суму у 3 000 грн для кожного з відповідачів як таку, що відповідає критерію розумної необхідності.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяви відповідачів, стягнувши з позивача на користь кожного з них по 3 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши у задоволенні решти суми вимог.
Справа №904/3312/25 від 10/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору було стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати та пені за договорами оренди земельних ділянок.
2. Суд керувався тим, що на момент розгляду справи відповідач повністю сплатив суму боргу та пені, що підтверджується належними доказами — платіжною інструкцією, де чітко вказано призначення платежу та реквізити договорів. Верховний Суд наголосив, що оскільки сума була зарахована до відповідного бюджету і не була повернута платнику, предмет спору фактично припинив своє існування. Суд також звернув увагу на те, що договори оренди не містили вимог щодо обов’язкового розділення платежів за основним боргом та штрафними санкціями на різні рахунки. Аргументи міської ради про те, що кошти були зараховані податковим органом лише як сплата основного боргу, були відхилені як безпідставні, оскільки факт надходження коштів до бюджету за конкретними договорами був доведений. Відтак, за наявності доказів виконання зобов’язання, у суду відсутні правові підстави для продовження розгляду справи по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Криворізької міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №990/65/25 від 11/06/2026
Предметом цього спору є оскарження дій та рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вчинених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання або добору суддів.
Велика Палата Верховного Суду при винесенні цього рішення керувалася принципом незмінності судових актів, якщо судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Суд перевірив доводи апеляційної скарги ВККС України та дійшов висновку, що вони не спростовують правомірності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Враховуючи специфіку повноважень ВККС, суд наголосив на необхідності суворого дотримання процедурних гарантій під час прийняття рішень, що стосуються кар’єри суддів. Велика Палата підтвердила, що дії Комісії мають відповідати критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України. Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, Велика Палата залишила його в силі, підкресливши остаточність такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду — без змін.
Справа №990/222/25 від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий професійний аналіз для вашого матеріалу.
**1. Предмет спору**
Позивач оскаржив рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу на посаду судді апеляційного суду через незгоду з оцінюванням практичного завдання.
**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив, що ВККС має широкі дискреційні повноваження при оцінюванні практичних завдань, а оцінка здійснюється членами комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство та Положення № 185/зп-24 не вимагають від ВККС поелементного відображення балів за кожен критерій у підсумковому рішенні.
* Суд роз’яснив, що Методичні вказівки № 228/зп-24 мають інструктивний характер для членів комісії, а не є нормами, що зобов’язують деталізувати оцінку в офіційних рішеннях.
* Аргумент позивача про необхідність повторної перевірки через різницю в балах між двома завданнями був відхилений: суд вказав, що 20-відсотковий поріг розбіжності стосується оцінювання однієї роботи різними екзаменаторами, а не порівняння результатів двох різних завдань одного кандидата.
* Суд підкреслив, що анонімність іспиту є фундаментальною гарантією, а повторна перевірка конкретної роботи фактично нівелює цей принцип.
* Також суд зазначив, що втручання у дискреційні повноваження ВККС шляхом зобов’язання переоцінити роботу є неприпустимим, оскільки суд не може перебирати на себе функції спеціалізованого органу.
* Насамкінець, суд вказав, що оскаржувані рішення ВККС є вмотивованими, оскільки містять посилання на норми права та фактичні обставини, що відповідає вимогам статті 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Справа №756/7672/23 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога відчужувача про розірвання договору довічного утримання через неналежне, на думку позивача, виконання набувачем своїх обов’язків щодо матеріального забезпечення та догляду.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що для розірвання договору довічного утримання необхідно довести факт істотного порушення умов договору, яке позбавляє відчужувача того, на що він розраховував. Суд встановив, що набувач протягом 13 років належно виконував зобов’язання, а наявні незначні затримки в оплаті чи питання щодо індексації не є критичними, оскільки відповідач виявила готовність до звірки та перерахунку коштів. Важливим аргументом стало те, що за умовами договору обов’язок догляду був трансформований у грошовий еквівалент, який набувач сплачував систематично, часто навіть у більшому розмірі, ніж було домовлено. Суд також наголосив на важливості дотримання балансу інтересів сторін, зазначивши, що розірвання договору після 13 років належного виконання поклало б на набувача надмірний тягар. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що позивач не надала переконливих доказів самоусунення відповідача від виконання зобов’язань. Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №523/15705/25 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 523/15705/25:
1. Предметом спору є законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, яким священнослужителю було призначено реальне покарання у виді позбавлення волі за розпалювання національної ворожнечі та виправдовування збройної агресії РФ проти України.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що статус священнослужителя передбачає підвищений рівень відповідальності через значний вплив на світогляд вірян. Суд зазначив, що систематичні антиукраїнські висловлювання засудженого, які включали підтримку ракетних обстрілів та заклики до знищення української державності, становлять підвищену суспільну небезпеку. Колегія суддів підкреслила, що такі дії в умовах воєнного стану не можуть бути виправдані приватним характером розмов чи наявністю позитивних характеристик особи. Хоча суд врахував щире каяття та відсутність судимостей як пом’якшуючі обставини, він визнав їх недостатніми для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відтак, призначення реального терміну ув’язнення було визнано пропорційним та необхідним для досягнення мети виправлення засудженого. Суд також підтвердив, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми кримінального закону, обравши покарання в межах санкції статті, що відповідає тяжкості вчинених злочинів.
3. Верховний Суд залишив вирок Одеського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №П/9991/1182/12 від 28/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є перегляд за виключними обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2013 року про відмову у задоволенні позову щодо скасування рішення Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги.
2. Суд керувався тим, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своєму рішенні «Козак та інші проти України» встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції щодо заявника. Велика Палата зазначила, що на момент звільнення судді процедура притягнення до відповідальності за «порушення присяги» мала системні недоліки, була позбавлена чітких законодавчих критеріїв та не забезпечувала незалежність і безсторонність суду. Суд підкреслив, що попереднє рішення Вищого адміністративного суду України не містило належної правової оцінки дій ВРЮ на відповідність вимогам адміністративного процесу та не враховувало вплив звільнення на приватне життя судді. Оскільки встановлені ЄСПЛ порушення ставлять під сумнів результат розгляду справи, це є підставою для застосування заходів індивідуального характеру. Відтак, для відновлення порушених прав заявника необхідно забезпечити повторний розгляд справи судом першої інстанції з урахуванням висновків ЄСПЛ.
3. Велика Палата Верховного Суду прийняла рішення задовольнити заяву ОСОБА_1, скасувати постанову Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Справа №920/1347/24 від 03/06/2026
1. Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про усунення перешкод у користуванні майном та повернення сплачених коштів за оренду, пред’явлена до іншого підприємця та оператора мобільного зв’язку.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів, які надали сторони для підтвердження факту наявності перешкод у користуванні майном. Суд касаційної інстанції вказав на те, що нижчі суди не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо правомірності стягнення орендної плати за період, коли доступ до майна був обмежений. Також залишилося нез’ясованим питання розподілу відповідальності між двома відповідачами, оскільки їхні ролі у створенні перешкод позивачу не були чітко розмежовані. Через ці прогалини у встановленні фактичних обставин справи, Верховний Суд визнав неможливим ухвалити нове рішення самостійно. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно повернути на стадію розгляду по суті до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Справа №914/2107/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності припинення договору оренди комунального майна та зобов’язання орендаря (організації ветеранів) звільнити приміщення у зв’язку з відмовою орендодавця продовжувати договір через власні потреби балансоутримувача.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що під час воєнного стану діє спеціальний порядок продовження договорів оренди, де ключовою умовою припинення відносин є дотримання балансоутримувачем процедури повідомлення орендаря за 30 днів до закінчення строку договору. Суд встановив, що балансоутримувач не надав доказів того, що він взагалі надсилав орендарю повідомлення про непродовження оренди, а також не обґрунтував належним чином свої «власні потреби» у використанні приміщення. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті видання наказу орендодавцем, проігнорувавши відсутність обов’язкового повідомлення та обґрунтування від балансоутримувача. Верховний Суд підкреслив, що орендар є більш вразливою стороною, тому будь-яка відмова у продовженні оренди має бути чітко вмотивованою та доведеною. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки цим критичним порушенням процедури, рішення було визнано передчасним. В результаті, для встановлення всіх фактичних обставин справи, суд був змушений скасувати постанову апеляції та направити справу на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №01/5026/1159/2011(925/1040/21) від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та укладеного за його наслідками правочину через порушення порядку формування лота, до якого без згоди заставного кредитора було включено інженерні мережі, що є приналежністю іпотечного нерухомого майна.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд встановив, що до складу лота було незаконно включено інженерні мережі, які є невід’ємною частиною (приналежністю) нерухомого майна, що перебуває в іпотеці АТ «Укрексімбанк», без отримання згоди іпотекодержателя.
– Було підтверджено, що відчуження цих мереж окремо від нерухомості призводить до знецінення предмета іпотеки та позбавляє його функціональних характеристик, необхідних для експлуатації.
– Суд виявив численні порушення процедури підготовки аукціону: використання незрозумілих скорочень у найменуванні майна, відсутність технічних параметрів та фотографій, а також зазначення недостовірних відомостей про відсутність обтяжень.
– **:** Верховний Суд зазначив, що він відступає від своєї попередньої позиції (викладеної у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16) щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу.
– Посилаючись на нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 (справа № 910/2592/19), суд підтвердив, що визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за його наслідками договору купівлі-продажу є належним та ефективним способом захисту прав у таких правовідносинах.
– Суд відхилив доводи скаржника про «неналежність» арбітражного керуючого як відповідача, зазначивши, що це процесуальне питання не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а скасування рішення з формальних підстав було б проявом «правового пуризму».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено — без змін.
Справа №388/2561/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 388/2561/24:
1. Предметом спору є законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення покарання за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України) із застосуванням іспитового строку.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що призначене покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі є справедливим та відповідає тяжкості злочину. Колегія суддів відхилила доводи захисту про наявність суперечностей у вироку щодо виду умислу, пояснивши, що кваліфікація ґрунтується на фактично насталих наслідках. Суд критично оцінив поведінку засудженого після вчинення злочину, зокрема факт втечі з місця події та відсутність спроб надати допомогу потерпілому. Також було спростовано твердження про «активне сприяння розкриттю злочину», оскільки засуджений висував версію про необережність потерпілого, а знаряддя злочину було вилучено під час затримання, а не видано добровільно. Хоча щире каяття та відшкодування шкоди були враховані, суд наголосив, що думка потерпілого про звільнення від відбування покарання не є визначальною для суду. У підсумку, колегія суддів визнала, що реальне відбування покарання є необхідним для досягнення мети виправлення та запобігання новим злочинам.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №350/2383/13-ц від 20/05/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є питання правомірності заміни стягувача (кредитора) у судовому рішенні на стадії виконання, коли право вимоги було відступлено за договором до або під час судового розгляду.
2. Верховний Суд виходив з того, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому перехід прав кредитора за договором відступлення права вимоги є достатньою підставою для заміни сторони у справі. Суд наголосив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист прав, який включає і стадію виконання рішення, тому штучні перешкоди у вигляді відсутності відкритого виконавчого провадження не можуть бути підставою для відмови у заміні сторони. Верховний Суд розмежував інститути заміни сторони у справі (ст. 55 ЦПК) та заміни сторони виконавчого провадження (ст. 442 ЦПК), вказавши, що вони застосовуються залежно від стадії процесу. Оскільки Державна іпотечна установа набула права кредитора на підставі чинного договору, вона має право на процесуальне правонаступництво для реалізації своїх прав. Суд підкреслив, що наявність судового рішення, яке не виконане, не припиняє зобов’язальних правовідносин, а лише змінює їх суб’єктний склад. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що заміна сторони можлива на будь-якій стадії процесу, якщо підтверджено факт переходу матеріальних прав.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив заяву Державної іпотечної установи про заміну стягувача у справі.
Справа №925/1229/22 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є законність передачі Черкаською міською радою в оренду ТОВ «Єврокомфорт актив» чотирьох земельних ділянок комунальної власності без проведення земельних торгів, а також вимоги про визнання недійсними договорів оренди та повернення цих ділянок територіальній громаді.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, проте наголосив, що це право не є абсолютним і не дає права на отримання ділянок будь-якого розміру без торгів.
* Встановлено, що площа переданих в оренду ділянок (понад 2,3 га) у 10,6 раза перевищує площу нерухомого майна, що належить орендарю, причому частина цього майна перебуває в напівзруйнованому стані, що унеможливлює його експлуатацію.
* Суд підкреслив, що за відсутності у попереднього власника нерухомості оформлених прав на землю, до нового власника не переходить право користування ділянкою в порядку статті 120 Земельного кодексу України.
* Оскільки орендар отримав ділянки для будівництва багатоквартирного будинку, а не лише для обслуговування існуючих споруд, він був зобов’язаний проходити процедуру земельних торгів, чого зроблено не було.
* Суд визнав висновок експертизи належним доказом, який у сукупності з іншими матеріалами справи підтвердив відсутність підстав для надання ділянок поза конкурентною процедурою.
* Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду були відхилені, оскільки суди врахували специфічні фактичні обставини цієї справи, які відрізняються від наведених скаржником прикладів.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Єврокомфорт актив» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було підтверджено недійсність договорів оренди та зобов’язання повернути земельні ділянки, — без змін.
Справа №910/4757/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету України, яким на ТОВ «Ізумруд ЛТД» було накладено штраф за поширення на етикетках та вебсайті неправдивої інформації про оздоровчі властивості мінеральної води, що вводить споживачів в оману.
2. Верховний Суд підкреслив, що органи АМК мають виключну компетенцію щодо збору та оцінки доказів у справах про недобросовісну конкуренцію, а суди не повинні підміняти собою Комітет у питаннях кваліфікації таких дій. Суд зазначив, що для визнання інформації такою, що вводить в оману, достатньо самого факту поширення неточних або непідтверджених відомостей, які можуть вплинути на наміри споживачів, незалежно від наявності реальних збитків. Важливим аргументом стало те, що на момент поширення спірної інформації (2020–2021 роки) у виробника були відсутні належні клінічні докази оздоровчого ефекту, а отриманий пізніше «оновлений» висновок не виправдовує попередні дії. Також суд вказав, що опитування споживачів, проведене АМК, є допустимим доказом, оскільки спеціальне законодавство не встановлює жорстких вимог до процедури таких опитувань. Апеляційний суд помилково проігнорував ці обставини та безпідставно переоцінив докази, які вже були належним чином досліджені судом першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу АМК, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТОВ «Ізумруд ЛТД» було відмовлено.
Справа №0417/14588/2012 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію житлового будинку, що перебуває в іпотеці, у якому зареєстровані неповнолітні діти.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що примусова реалізація житла, де зареєстровані діти, вимагає обов’язкового отримання дозволу органу опіки та піклування або відповідного судового рішення. Суд зазначив, що виконавець не наділений повноваженнями самостійно оцінювати обґрунтованість відмови органу опіки, тому в разі такої відмови саме суд має вирішити питання про можливість реалізації майна. При цьому суд повинен забезпечити баланс між обов’язковістю виконання судового рішення та захистом прав дітей. Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися констатацією недоведеності обставин, не дослідивши ключові факти: чи було житло іпотечним на момент реєстрації дітей, чи є воно їхнім єдиним місцем проживання та чи не є дії боржника з реєстрації дітей спробою ухилення від виконання зобов’язань. Верховний Суд підкреслив, що суди не повинні займати пасивну позицію, а мають витребувати необхідні докази для перевірки добросовісності боржника та реального ступеня порушення прав дітей. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними через неповне з’ясування обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №642/5620/23 від 13/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 642/5620/23:
1. **Предмет спору:** Витребування територіальною громадою нежитлових приміщень у добросовісного набувача (відповідача) з обов’язковим попереднім внесенням вартості майна на депозитний рахунок суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду (згідно з оновленою ст. 390 ЦК України) виникає лише у справах про витребування майна саме у добросовісного набувача. Питання про те, чи є набувач добросовісним, не може вирішуватися на стадії відкриття провадження, а має бути встановлено судом виключно під час розгляду справи по суті після дослідження всіх доказів. Якщо позивач у позові стверджує, що набувач є недобросовісним, вимога про попереднє внесення коштів на депозит не підлягає застосуванню на початковому етапі. Суд першої інстанції помилково залишив позов без розгляду, оскільки передчасно застосував норми про компенсацію до того, як було встановлено статус набувача. Апеляційний суд правильно скасував ухвалу про залишення позову без розгляду, проте не повністю обґрунтував мотиви, тому Верховний Суд уточнив правову позицію. Таким чином, провадження у справі має бути продовжено для з’ясування добросовісності відповідача, що і визначить подальшу долю позовних вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши при цьому в силі рішення про направлення справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Справа №758/9373/23 від 13/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за нотаріально посвідченим договором позики та зустрічна вимога про визнання цього договору недійсним через його безгрошовість.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що нотаріально посвідчений договір позики, який має реальний характер, є належним доказом не лише факту укладення правочину, а й факту передачі грошових коштів. Суд підкреслив, що тягар доведення безгрошовості договору лежить виключно на позичальникові, який у цій справі не надав жодних переконливих доказів на спростування факту отримання коштів чи підробки власного підпису. Важливим аргументом стало те, що оригінал договору позики перебував у кредитора, що згідно з презумпцією, закріпленою у статті 545 Цивільного кодексу України, свідчить про невиконання боржником свого зобов’язання. Суд також зазначив, що просте заперечення факту отримання грошей без надання доказів (наприклад, результатів почеркознавчої експертизи) є недостатнім для визнання договору недійсним. Крім того, Верховний Суд вказав, що питання фінансової спроможності позикодавця не є ключовим для встановлення факту наявності боргу, якщо сам договір підписаний сторонами та посвідчений нотаріально. **** Суд у цій справі послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року, яка деталізує механізм заперечення позичальника проти вимог за договором позики (ексцепцію) та розподіл тягаря доказування у таких спорах.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення основної суми боргу та відмови у зустрічному позові, визнавши їх законними та обґрунтованими.
Справа №990/513/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:
**1. Предмет спору:**
Оскарження кандидатом на посаду судді дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску його до наступного етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення кількісних квот (прохідного бала) за результатами тестування когнітивних здібностей.
**2. Аргументи суду:**
Суд наголосив, що Закон «Про судоустрій і статус суддів» чітко розмежовує поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який необхідний для допуску до наступного етапу з урахуванням кількості вакантних посад). ВККС наділена повноваженнями встановлювати ці критерії, і в даному випадку комісія правомірно застосувала рейтинговий підхід, обмеживши кількість учасників, що допускаються до практичного завдання. Суд підкреслив, що набрання середнього допустимого бала є лише необхідною умовою для збереження результату іспиту на майбутнє, але не гарантує автоматичного проходження до наступного етапу в межах поточного конкурсу. Крім того, позивач був заздалегідь ознайомлений з умовами добору, оприлюдненими ВККС, і не оскаржував їх своєчасно, що свідчить про прийняття ним встановлених правил гри. Таким чином, дії ВККС визнано законними, оскільки вони спрямовані на відбір найбільш підготовлених кандидатів у межах обмеженої кількості вакансій.
**3. Рішення суду:**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Справа №610/1366/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правильність визначення судом апеляційної інстанції остаточного покарання за сукупністю вироків, зокрема щодо обчислення невідбутої частини покарання та повторного застосування конфіскації майна.
Верховний Суд вказав, що при призначенні покарання за сукупністю вироків суд зобов’язаний чітко розмежовувати вже відбуту частину покарання та ту, що підлягає приєднанню. У даному випадку апеляційний суд помилково приєднав повний строк позбавлення права обіймати певні посади, хоча засуджена вже частково відбула це покарання. Крім того, суд не врахував доводи захисту про те, що додаткове покарання у виді конфіскації майна за попереднім вироком уже було фактично виконане. Верховний Суд наголосив, що повторне застосування конфіскації майна, яке вже було вилучено в дохід держави, є неприпустимим і порушує конституційні права особи. Оскільки касаційна інстанція не має повноважень самостійно досліджувати нові докази щодо виконання покарання, справу було повернуто на новий розгляд. Апеляційний суд під час нового розгляду має перевірити ці обставини та правильно обчислити невідбуту частину покарання відповідно до вимог Кримінального кодексу України.
Суд ухвалив скасувати вирок Харківського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №697/1184/22 від 13/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** ПрАТ «Укргідроенерго» звернулося до суду з позовом до фізичної особи про визнання права власності на житловий будинок, його витребування, виселення відповідача та скасування запису про державну реєстрацію права власності на цей будинок.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували вимоги статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до житла. Суд підкреслив, що поняття «житло» є автономним і не залежить від того, чи законно воно було набуте, тому будь-яке виселення має бути пропорційним легітимній меті. Верховний Суд зазначив, що суди не оцінили поведінку сторін та не перевірили, чи не стане виселення для відповідача «надмірним тягарем». Також було наголошено, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно через бездіяльність державних органів, є неприйнятною. Суди не навели обґрунтування, яке б доводило існування виняткових обставин для позбавлення особи права власності та виселення. Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані через порушення норм матеріального та процесуального права, а справу направлено на новий розгляд для проведення належної оцінки пропорційності втручання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №204/4550/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року для підтвердження належності до громадянства України.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що в справах окремого провадження заявник зобов’язаний надати належні та допустимі докази, які в сукупності підтверджують факт постійного проживання на вказану дату.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що надані документи (довідки про навчання) та покази свідків не є достатніми для підтвердження місця проживання особи саме на 24 серпня 1991 року.
– Верховний Суд підкреслив, що реєстрація місця проживання заявника за конкретною адресою розпочалася лише з 8 вересня 1992 року, а доказів проживання його батьків на території України в серпні 1991 року надано не було.
– Касаційний суд зазначив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, оскільки встановлення фактичних обставин справи є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
– Суд відхилив доводи скаржника про застосування «завищеного стандарту доказування», вказавши, що суди надали мотивовану оцінку всім доказам, а висновки судів не суперечать практиці Верховного Суду.
– Верховний Суд також зауважив, що правові висновки у справах не є універсальними та залежать від конкретних обставин, встановлених у кожному окремому провадженні.
– Заявнику роз’яснено, що він не позбавлений права ініціювати питання про належність до громадянства України на інших правових підставах, передбачених законом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №638/6530/26 від 15/06/2026
1. Предметом спору є клопотання сторони захисту про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Верховний Суд при розгляді цього клопотання керувався виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують правила визначення підсудності. Суд оцінював наявність об’єктивних підстав для передачі справи, передбачених статтею 34 КПК України, зокрема, чи існують виняткові обставини, що унеможливлюють розгляд справи в суді, до якого вона віднесена за законом. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисту не містять достатніх правових підстав для задоволення такого клопотання. Суд наголосив на важливості дотримання правил підсудності для забезпечення ефективного та швидкого судового розгляду. Також було враховано, що зміна підсудності є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності чітко визначених законом передумов. У результаті суд не знайшов підстав для відступу від загальних правил визначення підсудності у даному кримінальному провадженні.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду без задоволення.
Справа №607/23504/21 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними результати електронних торгів з реалізації його іпотечної квартири, договір купівлі-продажу цього майна та скасувати відповідні записи про право власності, посилаючись на порушення мораторію на стягнення майна за валютними кредитами.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що процедура реалізації майна на електронних торгах є правочином, тому до неї застосовуються загальні правила оскарження, а також спеціальна позовна давність у три місяці, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку».
– Хоча суд визнав, що права позивача дійсно були порушені через недотримання мораторію на стягнення іпотечного майна, він наголосив, що позовна давність є самостійною підставою для відмови у позові.
– Позивач звернувся до суду лише у 2021 році, хоча торги відбулися ще у 2018 році, а сам позивач визнав, що дізнався про продаж квартири від сусідів ще в червні 2018 року.
– Суд критично оцінив доводи позивача про поважність пропуску строку через службу в АТО, оскільки встановив періоди, коли позивач не перебував на службі та мав об’єктивну можливість звернутися за захистом своїх прав.
– Оскільки позивач не довів наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку, а відповідач заявив про застосування позовної давності, суд не мав правових підстав для задоволення позову.
– Верховний Суд підкреслив, що позовна давність не є інститутом процесуального права, який можна автоматично поновити, а її сплив за наявності заяви сторони є безумовною підставою для відмови в задоволенні вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №916/3317/23 від 15/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду в ухваленні додаткового рішення про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу та послуги спеціалістів, понесених позивачем під час апеляційного перегляду справи.
2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши на суворому дотриманні процесуального порядку розподілу судових витрат. Верховний Суд зазначив, що хоча позивач надав попередній розрахунок витрат ще на стадії подання позову, це не звільняє його від обов’язку заявити відповідну вимогу безпосередньо під час розгляду справи в апеляційній інстанції. Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сторона зобов’язана заявити про намір подати докази витрат до закінчення судових дебатів у відповідній інстанції. Оскільки позивач не зробив такої заяви під час апеляційного розгляду, він втратив право на їх відшкодування. Суд підкреслив, що кожна судова інстанція має самостійно вирішувати питання розподілу витрат, понесених саме в межах її провадження. Таким чином, недотримання процесуального строку та порядку заявлення вимоги є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Тальберт” без задоволення, а ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду про відмову в ухваленні додаткового рішення — без змін.
Справа №610/1366/25 від 09/06/2026
Предметом спору у цій справі є перегляд законності вироку Харківського апеляційного суду щодо засудженої особи за результатами розгляду касаційних скарг сторони обвинувачення та захисту.
Верховний Суд, проаналізувавши матеріали провадження, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були допущені судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скаргах сторін, що є обов’язковою умовою для винесення законного та обґрунтованого судового акта. Зокрема, було порушено принципи повноти та всебічності судового розгляду, що унеможливило встановлення істини у справі. Оскільки виявлені недоліки не можуть бути усунуті безпосередньо судом касаційної інстанції, виникла необхідність у скасуванні вироку. Суд наголосив, що право на справедливий суд вимагає від апеляційної інстанції надання вмотивованих відповідей на всі ключові аргументи, які ставлять під сумнів висновки суду першої інстанції. Відтак, для забезпечення дотримання процесуальних прав засудженої та інтересів правосуддя, справу необхідно направити на новий розгляд.
Суд ухвалив частково задовольнити касаційні скарги, скасувати вирок Харківського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/6208/24 від 13/04/2026
Ось детальний юридичний аналіз судового рішення у справі № 910/6208/24:
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Укрнафта» на користь акціонера (ТОВ «Вітязь») частини чистого прибутку за 2021 рік у зв’язку з тим, що товариство не прийняло рішення про виплату дивідендів у встановлений законом строк.
2. **** Суд дійшов висновку про необхідність відступити від своєї попередньої позиції, викладеної у постанові від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23, де зазначалося, що виплата частини прибутку можлива лише у сукупності з рішенням загальних зборів. Верховний Суд наголосив, що норми статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» є імперативними та встановлюють спеціальний механізм захисту прав акціонерів. Суд підкреслив, що принцип рівності акціонерів є фундаментальним, і ситуація, коли держава отримує дохід від діяльності товариства через бюджетні механізми, а інші акціонери — ні, є дискримінаційною та зловживанням правом. Відсутність рішення загальних зборів не звільняє товариство від обов’язку сплатити частину прибутку, оскільки такий обов’язок виникає безпосередньо в силу закону. Суд зазначив, що попередні рішення Конституційного Суду України вказують на неприпустимість виплати прибутку лише державі при ігноруванні інтересів інших учасників. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що право акціонера на отримання частини прибутку є безумовним у разі невиконання товариством обов’язку щодо прийняття рішення про дивіденди до 1 травня.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими позовні вимоги ТОВ «Вітязь» про стягнення частини чистого прибутку, трьох відсотків річних та інфляційних втрат були задоволені.
Справа №914/2014/24 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електроенергії та стягнення безпідставно отриманих коштів через незаконне збільшення ціни товару понад встановлений законом ліміт у 10%.
2. Суд керувався тим, що положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є імперативною нормою, яка встановлює граничну межу збільшення ціни за одиницю товару в розмірі 10% від первісної ціни договору, незалежно від кількості внесених змін. Суд наголосив, що кожна зміна ціни має бути не лише обґрунтованою документально, а й підтверджувати реальний факт коливання ринкових цін, чого відповідач у цій справі не довів. Було встановлено, що надані постачальником довідки торгово-промислової палати мали лише довідковий характер і не відображали динаміку ринкових цін. Верховний Суд підкреслив, що неодноразове підвищення ціни, яке в сукупності перевищило 48%, нівелює результати тендеру та суперечить принципам ефективного використання бюджетних коштів. Також суд зазначив, що відмова судів попередніх інстанцій у призначенні експертизи була правомірною, оскільки відповідач не обґрунтував її необхідність для вирішення спору. Важливо, що суд підтвердив свою позицію, спираючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості маніпуляцій із ціною в публічних закупівлях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Львівенергозбут» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №922/3104/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності після закінчення строку дії договору оренди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із фундаментального принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості.
– Оскільки договір оренди припинився у зв’язку із закінченням строку дії, а новий договір не був укладений, відповідач втратив правову підставу для користування землею.
– Факт того, що відповідач не повернув ділянку за актом приймання-передачі, не продовжує дію договору оренди, а лише свідчить про невиконання обов’язку щодо повернення майна.
– Використання землі без оформленого права власності чи користування створює для власника нерухомості безпідставне збагачення за рахунок територіальної громади, що підлягає стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
– Суд підтвердив, що розмір безпідставно збережених коштів правомірно розрахований на рівні орендної плати, оскільки використання землі в Україні є платним, а орендна плата є регульованою ціною.
– Касаційні доводи відповідача про наявність договірних відносин були відхилені, оскільки договір припинився, а посилання на невідповідність коефіцієнтів нормативної грошової оцінки визнані безпідставними через відсутність у кадастрі коду цільового призначення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укрнафта» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін.
Справа №643/16774/21 від 13/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення батька батьківських прав щодо їхнього спільного сина, мотивуючи це його ухиленням від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо, а його дії є винними та свідомими.
* Верховний Суд підкреслив, що конфліктні стосунки між колишнім подружжям та проживання дитини з матір’ю за кордоном не є безумовною підставою для позбавлення батька прав, якщо він не виявляє наміру остаточно самоусунутися від виховання.
* Суд встановив, що відповідач сплачує аліменти, а орган опіки та піклування у своєму висновку визнав позбавлення батьківських прав недоцільним, що було враховано як важливий доказ.
* Щодо аргументу позивачки про «повторне» попередження батька, суд роз’яснив, що попереднє рішення суду 2016 року лише констатувало наслідки пасивної поведінки, але не містило офіційного попередження з покладенням контролю на органи опіки, тому дії апеляційного суду в цій справі були правомірними.
* Суд зазначив, що втручання у право батька на повагу до сімейного життя шляхом позбавлення його батьківських прав у цій ситуації було б непропорційним заходом, який не відповідає найкращим інтересам дитини.
* Також суд відхилив доводи про неналежне дослідження доказів, вказавши, що касаційна інстанція не має повноважень на переоцінку доказів, а суди нижчих інстанцій діяли в межах процесуального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №990/138/25 від 11/06/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо процедури кваліфікаційного оцінювання та вимоги про зобов’язання Комісії вчинити певні дії.
2. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції було ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд наголосив, що дискреційні повноваження ВККС у питаннях добору та оцінювання суддів мають бути захищені від необґрунтованого втручання суду, якщо процедура була дотримана. Велика Палата проаналізувала межі судового контролю за діяльністю органів суддівського врядування та підкреслила, що суд не може підміняти собою Комісію у питаннях оцінки професійної компетентності чи доброчесності кандидата. Також було враховано, що позивач не довів наявності істотних порушень процедури, які б могли бути підставою для скасування рішень ВККС. У підсумку, суд визнав дії та рішення ВККС правомірними, оскільки вони відповідали вимогам чинного законодавства та внутрішнім регламентам Комісії. Таким чином, правова позиція суду базується на пріоритеті інституційної незалежності ВККС у межах її повноважень.
3. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №903/662/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через нібито відсутність заявлених кредиторських вимог.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що для правильного обчислення процесуальних строків визначальним є момент відправлення документа заявником через систему «Електронний суд», а не момент його фактичної реєстрації в канцелярії суду.
* Суди попередніх інстанцій допустили помилку, ототожнивши поняття «час реєстрації» та «час подання» процесуального документа, що призвело до безпідставного висновку про незаявлення вимог кредитором.
* Встановлено, що кредитор надіслав заяву через систему «Електронний суд» 09.11.2025, тобто до моменту проведення судового засідання, на якому було прийнято рішення про закриття справи.
* Суд першої інстанції не перевірив належним чином матеріали справи та стан надходження документів перед оголошенням ухвали, обмежившись лише усним повідомленням арбітражного керуючого.
* Апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що арбітражний керуючий отримав заяву кредитора в електронному кабінеті ще до початку судового засідання.
* Верховний Суд підкреслив, що такі дії судів призвели до порушення права кредитора на судовий захист та передчасного застосування наслідків, передбачених статтею 90 КУзПБ (погашення вимог).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до Господарського суду Волинської області для продовження розгляду.
Справа №925/1401/22(925/934/25) від 04/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги Черкаської міської ради через несплату судового збору у повному обсязі при оскарженні рішення суду першої інстанції у справі про банкрутство.
**2. Аргументи суду**
Суд встановив, що позовна заява містила одну вимогу майнового характеру та чотири вимоги немайнового характеру, що вимагало сплати судового збору за кожну з них окремо. Апеляційний суд правильно розрахував суму збору, врахувавши як кількість вимог, так і коефіцієнт 0,8 для документів, поданих в електронній формі. Верховний Суд підкреслив, що скаржник не виконав вимоги ухвали про залишення скарги без руху, оскільки доплатив лише частину необхідної суми. Аргументи міської ради про те, що вимог було менше, були відхилені як такі, що суперечать матеріалам справи. Суд зазначив, що повернення скарги є процесуальним наслідком невиконання вимог закону щодо оплати судового збору, а не порушенням права на доступ до правосуддя. Також суд вказав, що посилання скаржника на практику Верховного Суду в інших справах є недоречним, оскільки ті справи стосувалися пропуску строків, а не правильності обчислення судового збору.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Черкаської міської ради без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін.
Справа №921/244/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є законність та обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи про припинення права оренди земельної ділянки.
**2. Аргументи суду:**
Суд керувався тим, що питання розподілу судових витрат на правничу допомогу має вирішуватися на підставі доказів, які підтверджують реальність, необхідність та розумність таких витрат. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, а суд має право оцінювати ці витрати з урахуванням складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи. У цій справі апеляційний суд належним чином дослідив договір про надання допомоги, акт приймання-передачі послуг та платіжні документи, підтвердивши їх відповідність вимогам процесуального закону. Суд зазначив, що оскільки правова позиція позивача була сталою, а адвокат був обізнаний з матеріалами справи, зменшення суми відшкодування до 5 000 грн є обґрунтованим та відповідає критеріям розумності. Також було відхилено доводи скаржника про пропуск строку подання доказів, оскільки матеріали справи підтверджують дотримання позивачем вимог статті 129 ГПК України. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Збаразької міської ради без задоволення, а додаткову постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №907/985/23 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ПАТ «Українська інноваційна компанія» про визнання грошових вимог до боржника (ДП «Закарпатський облавтодор») у межах справи про банкрутство на підставі кредитного договору від 2012 року.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що в межах справи про банкрутство не можна повторно розглядати спори, які вже були вирішені судами по суті в іншому провадженні.
* Встановлено, що вимоги кредитора за цим же кредитним договором вже були предметом розгляду в іншій судовій справі, де суди ухвалили рішення про відмову в їх задоволенні, і це рішення набрало законної сили.
* Верховний Суд підкреслив, що судове рішення є обов’язковим до виконання, а спроба кредитора «перезайти» з тими самими вимогами в процедуру банкрутства порушує принцип остаточності судового рішення.
* Суд зазначив, що процедура банкрутства не передбачає можливості перегляду вже ухвалених рішень юрисдикційних органів, які набрали законної сили.
* Також було вказано на те, що кредитор не надав доказів, які б спростовували попередні висновки судів про відсутність заборгованості.
* Суд підтвердив, що використання формального підходу до визнання вимог без детальної перевірки їх підстав створює ризик появи фіктивної заборгованості, що неприпустимо.
* З огляду на це, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки вона фактично спрямована на переоцінку доказів, які вже були досліджені раніше.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог без змін, а касаційну скаргу кредитора — без задоволення.
Справа №920/1017/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження у справі про скасування реєстраційної дії.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу виникає у сторони, на користь якої ухвалено рішення, навіть у разі закриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги.
– При визначенні суми компенсації суд керувався принципами розумності, співмірності та необхідності витрат, оцінюючи фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи.
– Суд встановив, що правова позиція відповідача була сталою протягом усіх інстанцій, тому підготовка до касації не вимагала від адвоката значних зусиль чи глибокого вивчення нових правових джерел.
– Окремо було враховано, що адвокат помилково включив у звіт аналіз документів, які не стосувалися відкритого касаційного провадження, а участь у засіданні в режимі відеоконференції значно спростила процес.
– Суд наголосив, що хоча договірні відносини між адвокатом та клієнтом є приватними, для суду вони не є обов’язковими при розподілі витрат, оскільки суд зобов’язаний перевіряти обґрунтованість суми.
– Враховуючи ці фактори, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої суми витрат з 12 000 грн до 5 000 грн, визнавши останню справедливою та пропорційною виконаній роботі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 5 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №917/676/24 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 917/676/24:
1. Предметом спору є вимога прокурора про скасування державної реєстрації права оренди на десять земельних ділянок та їх повернення територіальній громаді через незаконність укладення договорів оренди в позаконкурентний спосіб.
2. Суд встановив, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту, намагаючись кваліфікувати позов як негаторний, тоді як фактично мова йде про застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочинів у формі реституції. Верховний Суд наголосив, що оскільки сторони пов’язані договірними відносинами, захист права має відбуватися через зобов’язально-правові механізми, а не через усунення перешкод у користуванні. Суд підкреслив, що вимога про скасування державної реєстрації права є неефективним способом захисту, оскільки реєстрація лише відображає наявність права, а не створює його. Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували наслідки спливу позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду через 9 років після реєстрації прав, хоча мав можливість дізнатися про порушення з відкритих реєстрів ще у 2015 році. Суд також зазначив, що повернення майна в межах реституції виключає застосування правил про негаторний позов, на який позовна давність не поширюється. Таким чином, пропуск трирічного строку позовної давності став самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги прокурора.
Справа №761/39684/24 від 15/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані сп’яніння, що спричинило загибель кількох осіб).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скарзі, що призвело до передчасного та необґрунтованого рішення. При скасуванні ухвали суд виходив із необхідності дотримання принципів законності та обґрунтованості судових рішень, які є фундаментальними для кримінального процесу. Оскільки справа стосується тяжкого злочину, Верховний Суд також звернув увагу на необхідність забезпечення належного процесуального контролю за поведінкою обвинуваченого. З огляду на це, було визнано за необхідне повернути справу на новий розгляд до апеляційного суду для усунення виявлених недоліків. Одночасно, з метою запобігання ризикам переховування від суду, було вирішено обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду, призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції та обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №367/5788/25 від 15/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови суду у відкритті провадження у справі про встановлення факту постійного проживання однією сім’єю, оскільки заявник помер до моменту відкриття провадження.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався фундаментальними нормами цивільного процесуального права щодо правоздатності фізичних осіб. Суд наголосив, що цивільна процесуальна правоздатність припиняється у момент смерті особи, тому провадження не може бути відкрито щодо померлого. Ключовим аргументом стало розмежування процесуального правонаступництва: воно можливе лише тоді, коли смерть сторони настала вже після відкриття провадження у справі. Якщо ж особа померла до звернення до суду, залучення її спадкоємців як правонаступників є неможливим, оскільки не існує відкритого провадження, в якому можна було б здійснити таку заміну. Суд підкреслив, що залучення правонаступників у такій ситуації суперечило б принципам цивільного судочинства та правам третіх осіб. Верховний Суд також послався на сталу практику Великої Палати, яка підтверджує неможливість здійснення провадження щодо осіб, які померли до його початку. Отже, суди попередніх інстанцій діяли законно, відмовивши у відкритті провадження.
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №509/536/22 від 13/05/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачки намагалися через суд зобов’язати ТОВ «Дайберг» надати дозвіл на приєднання їхніх садових будинків до мереж електро-, водопостачання та газорозподільної системи.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що звернення до суду з вимогою про визнання бездіяльності щодо надання «дозволу» від приватної компанії, яка не є оператором відповідних мереж, є неналежним способом захисту і такі вимоги взагалі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що підключення до комунікацій здійснюється виключно на підставі договорів з профільними операторами систем, а не шляхом отримання дозволів від третіх осіб. Попередні інстанції помилково задовольнили позов, не з’ясувавши, чи є відповідач належним суб’єктом, який зобов’язаний надавати такі дозволи, та чи зверталися позивачки до профільних служб за технічними умовами. Також суд вказав, що ефективним способом захисту в подібних ситуаціях може бути встановлення земельного сервітуту, якщо доступ до мереж можливий лише через сусідню ділянку. Суди нижчих інстанцій не надали оцінки доводам відповідача про відсутність у нього законних повноважень у сфері енергетики та комунальних послуг. В результаті Верховний Суд констатував передчасність висновків попередніх судів та необхідність ретельної перевірки правового статусу відповідача під час нового розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в частині вимог про визнання бездіяльності незаконною, а в частині зобов’язання надати дозвіл — направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №531/438/24 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути з держави понад 6 мільйонів гривень моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконним кримінальним переслідуванням, яке тривало понад сім років.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на відшкодування шкоди за спеціальним законом виникає лише у випадку повної реабілітації особи (наприклад, виправдувальний вирок або закриття справи за відсутністю події чи складу злочину).
* У цій справі кримінальні провадження були закриті з нереабілітуючих підстав: у зв’язку із закінченням строків давності та декриміналізацією діянь.
* Суд роз’яснив, що закриття справи через декриміналізацію або строки давності не означає встановлення невинуватості особи, а лише констатує неможливість подальшого притягнення до кримінальної відповідальності.
* Оскільки позивач погодився на закриття справ за такими підставами, він втратив право вимагати компенсацію від держави у порядку цивільного судочинства.
* Суд підкреслив, що нереабілітуючі підстави не дають підстав вважати особу такою, що зазнала незаконного переслідування, а отже, обов’язок держави щодо відшкодування шкоди не виникає.
* Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою звільнення від відповідальності через строки давності чи зміну законодавства не є підставою для виплат за Законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів…».
* Доводи позивача про те, що тривале слідство саме по собі є підставою для компенсації, були відхилені як такі, що суперечать нормам матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги позивача та його адвоката, а постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову — без змін.
Справа №925/1075/22(580/12722/24) від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення з боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, податкового боргу в сумі 3 058 767,07 грн як поточних грошових вимог кредитора.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач не надав доказів погашення податкового боргу, а податкова вимога не була скасована, що стало підставою для задоволення позову в повному обсязі.
– Верховний Суд наголосив, що відповідач не надав відзив на позов у суді першої інстанції, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.
– Доводи скаржника про те, що частина боргу має конкурсний характер, були подані лише на стадії апеляційного розгляду у вигляді додаткових пояснень, поданих поза межами строку на апеляційне оскарження.
– Оскільки ці аргументи не були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд, як суд касаційної інстанції, позбавлений права встановлювати ці обставини самостійно.
– Суд підкреслив, що розгляд нових доводів на стадії касації порушував би принципи змагальності та диспозитивності, оскільки інші учасники справи були б позбавлені можливості на них відповісти.
– Відтак, касаційна скарга була відхилена, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах наданих їм повноважень та на підставі наявних у справі доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Черкаської області та постанову Північного апеляційного господарського суду, якими позовні вимоги про стягнення податкового боргу були задоволені повністю.
Справа №260/89/25 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував відмову Міністерства оборони України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку зі встановленням йому I групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження строкової військової служби.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на отримання такої допомоги для військовослужбовців строкової служби чітко обмежене в часі. Суд наголосив, що згідно з чинним законодавством (зокрема, редакцією статті 16 Закону №2011-XII, що діяла на момент встановлення інвалідності у 2017 році), право на виплату виникає лише у разі настання інвалідності в період служби або не пізніше трьох місяців після звільнення. Оскільки інвалідність позивача була встановлена значно пізніше цього тримісячного строку, він втратив право на отримання допомоги. Суд також підкреслив, що строкова служба має особливий правовий режим регулювання, який відрізняється від інших видів військової служби. Аргументи позивача про застосування інших судових рішень були відхилені, оскільки обставини тих справ не були тотожними цій ситуації. У підсумку, суд дійшов висновку, що відмова Міністерства оборони була правомірною, оскільки закон не передбачає виплат у разі, якщо інвалідність настала через багато років після звільнення зі строкової служби.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №120/4369/25 від 15/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала відмову Пенсійного фонду у призначенні їй дострокової пенсії за віком як учаснику бойових дій, наполягаючи на своєму праві на таку пільгу через наявність відповідного статусу.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що право на дострокову пенсію за віком, передбачене пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мають не всі особи зі статусом учасника бойових дій, а лише визначені категорії осіб. Ключовим критерієм для отримання цієї пільги є наявність статусу військовослужбовця, резервіста або військовозобов’язаного, або ж належність до добровольчих формувань, що були інтегровані до складу державних силових структур. У цій справі було встановлено, що позивачка отримала статус учасника бойових дій як працівник Збройних Сил України, тобто перебувала у трудових, а не у військово-службових відносинах. Суд наголосив, що законодавство чітко розмежовує поняття «працівник» та «військовослужбовець», і статус працівника ЗСУ не дає автоматичного права на пільгове пенсійне забезпечення, передбачене для військових. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, оскільки позивачка не відповідала обов’язковим вимогам щодо суб’єктного складу осіб, які мають право на таку дострокову пенсію. Таким чином, відмова Пенсійного фонду була визнана цілком правомірною та обґрунтованою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №320/2387/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за виробництво та реалізацію спирту етилового без відповідних ліцензій та реєстрації платником акцизного податку.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при класифікації товарів за УКТ ЗЕД визначальною ознакою для позиції 2207 є концентрація спирту 80 об.% або більше, а не назва продукту, яку надає виробник.
– Суд відхилив висновки попередніх інстанцій про те, що продукція «Етанол як складник бензину» належить до коду 3824, оскільки цей код застосовується лише тоді, коли товар не класифіковано в інших позиціях, тоді як позиція 2207 є більш спеціальною.
– Колегія суддів вказала на помилковість використання судами попередніх інстанцій висновків експертизи з іншої справи, оскільки питання класифікації товару за УКТ ЗЕД є питанням права, а не факту, і вирішується судом на підставі норм законодавства.
– Суд врахував обставини, встановлені в іншій справі між тими ж сторонами (№320/319/23), де було підтверджено правомірність проведення фактичної перевірки та відсутність процедурних порушень з боку податкового органу.
– Встановлено, що оскільки вироблена позивачем продукція відповідає коду 2207, вона є підакцизним товаром, а отже, діяльність із її виробництва та реалізації без ліцензій та реєстрації платником акцизу є порушенням податкового законодавства.
– Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування податкових повідомлень-рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.
Справа №640/8662/19 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем наказу про проведення інспекційного відвідування та постанови про накладення штрафу за порушення трудового законодавства.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що наказ про призначення перевірки є актом індивідуальної дії, який після завершення перевірки вичерпує свою дію, тому оскарження лише самого наказу не є ефективним способом захисту і провадження в цій частині підлягає закриттю. Щодо накладеного штрафу, суд встановив, що інспекційне відвідування було проведене на підставі службової записки, що не відповідає вичерпному переліку підстав для позапланових перевірок, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Суд підкреслив, що підзаконні акти (зокрема, Порядок № 295), які суперечать законам України, не можуть застосовуватися судами, навіть якщо вони формально є чинними. Оскільки перевірка була ініційована без законних підстав, усі її результати, включаючи акт та постанову про штраф, є нелегітимними. Суд зазначив, що принцип верховенства права не дозволяє притягати особу до відповідальності на підставі доказів, отриманих внаслідок незаконних дій контролюючого органу. Відтак, незаконність процедури призначення перевірки автоматично нівелює законність накладених санкцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в частині оскарження наказу та ухвалив нове рішення про скасування постанови про накладення штрафу.
Справа №240/19441/24 від 15/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність дій Управління СБУ щодо визначення розміру премії у довідці про грошове забезпечення для перерахунку пенсії колишнього військовослужбовця.
2. Верховний Суд у своїх висновках спирався на сталу практику, зокрема на позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 380/19324/23. Суд наголосив, що при підготовці довідок для перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема премії, мають зазначатися не у довільному чи граничному розмірі, а у середніх розмірах, що фактично були виплачені за відповідною посадою у місяці виникнення права на перерахунок. Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що відповідач має дискреційні повноваження встановлювати премію на власний розсуд у межах граничних значень. Натомість касаційна інстанція підкреслила, що такий підхід суперечить принципу об’єктивного відображення грошового забезпечення, яке враховується для пенсійного забезпечення. Оскільки рішення суду першої інстанції повністю відповідало цій правовій позиції, Верховний Суд визнав його законним та обґрунтованим. Таким чином, дії відповідача щодо штучного заниження премії до 10% були визнані протиправними.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №240/24306/24 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з підприємства заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за певний період.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд припустився процесуальної помилки, закривши провадження у справі через нібито тотожність позовів. Суд апеляційної інстанції формально підійшов до питання, не проаналізувавши детально розрахунки заборгованості за різні часові проміжки, що охоплюються позовами. Зокрема, не було встановлено, чи дійсно сума, стягнута за попереднім рішенням, повністю покриває період, заявлений у поточному позові. Верховний Суд наголосив на принципі офіційного з’ясування обставин справи, який зобов’язує суд бути активним у дослідженні доказів. Оскільки апеляційний суд не перевірив, чи є предмет спору в цій справі та в попередній справі ідентичним, його висновок про закриття провадження був визнаний передчасним. Відтак, для встановлення істини та правильного застосування норм права справу необхідно було розглянути по суті, а не закривати її на стадії апеляції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до нього ж для продовження розгляду по суті.
Справа №560/10987/24 від 15/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та врахуванні при її обчисленні актуальної довідки про заробітну плату.
Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Верховний Суд підтвердив, що перехід з одного виду пенсії на інший (зокрема, з пенсії за віком за загальним законом на пенсію державного службовця) є реалізацією права особи на вибір виду пенсійного забезпечення, а не повторним призначенням чи перерахунком.
2. Суд наголосив, що оскільки позивач на момент звернення не перебуває на державній службі, розмір його пенсії має обчислюватися виходячи із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу.
3. Колегія суддів відхилила позицію судів попередніх інстанцій, які вважали, що при такому переході має застосовуватися заробітна плата, що діяла на момент первинного призначення пенсії.
4. Суд роз’яснив, що використання актуальної довідки про заробітну плату в даному випадку є не перерахунком вже існуючої пенсії, а складовою частиною визначення розміру нового виду пенсії, на який особа має право.
5. Верховний Суд підкреслив, що право особи на обчислення пенсії згідно із законом не залежить від суб’єктивної думки Пенсійного фонду щодо доцільності такого розрахунку.
6. Враховуючи встановлені факти та правильне тлумачення норм права, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог позивача.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Пенсійний фонд призначити позивачу пенсію державного службовця з урахуванням поданої довідки про заробітну плату.
Справа №826/2298/16 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу в укладенні договору про визнання електронних документів та в прийнятті податкових декларацій з ПДВ, поданих як в електронному, так і в паперовому вигляді.
2. Суд встановив, що податковий орган безпідставно розірвав договір про визнання електронних документів, оскільки не надав доказів відсутності платника за податковою адресою в Єдиному державному реєстрі. Оскільки договір був визнаний чинним, суд зобов’язав податкову визнати подані в електронному вигляді декларації за жовтень та листопад 2015 року прийнятими. Водночас, щодо декларацій за наступні місяці, поданих у паперовому вигляді, суд підтримав позицію податкової, посилаючись на імперативну норму Податкового кодексу про обов’язковість подання звітності з ПДВ виключно в електронній формі. Суд також зазначив, що оскільки договір продовжує свою дію, відсутні правові підстави для зобов’язання податкової укладати новий договір, що фактично є дублюванням вже існуючих зобов’язань. Таким чином, суд чітко розмежував обов’язок податкової приймати електронну звітність та неможливість заміни електронної форми звітності на паперову навіть у разі технічних конфліктів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Турболінкс» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №825/2281/18 від 15/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу в реєстрації податкової накладної та зобов’язання контролюючого органу здійснити таку реєстрацію.
2. Суд виходив з того, що податковий орган при зупиненні реєстрації накладної не конкретизував підстави такого рішення, обмежившись лише загальними фразами, що порушує принцип правової визначеності та належного урядування. Верховний Суд наголосив, що квитанція про зупинення реєстрації повинна містити чіткий перелік документів, необхідних для розблокування, чого в даному випадку зроблено не було. Також суд підкреслив, що на стадії реєстрації накладної податковий орган не має права проводити повний аналіз реальності господарських операцій, оскільки це є предметом податкової перевірки. Водночас суд вказав на процесуальну помилку судів попередніх інстанцій щодо визначення належного відповідача. Зокрема, вимоги про зобов’язання зареєструвати накладну мають бути спрямовані до центрального органу (ДФС), а не до територіального управління, яке не має відповідних технічних повноважень. Через це питання зобов’язання реєстрації було виокремлено та направлено на новий розгляд для належного формування складу сторін.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив у силі рішення про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації, але скасував рішення в частині зобов’язання реєстрації та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного вирішення питання щодо відповідача.
