Справа №766/4871/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є законність повернення апеляційним судом скарги захисника через нібито безпідставний пропуск строку на оскарження ухвали про продовження тримання під вартою, яку було постановлено за відсутності цього адвоката.
Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною складовою права на справедливий суд та важливою гарантією захисту прав обвинуваченого. Судді звернули увагу на те, що судове засідання, де продовжували запобіжний захід, відбулося без участі захисника, а в день прийняття рішення було оголошено лише його резолютивну частину. Повний текст ухвали адвокат отримав електронною поштою лише через кілька днів, що об’єктивно позбавило його можливості вчасно ознайомитися з мотивами суду та підготувати скаргу в передбачений законом п’ятиденний строк. Колегія суддів нагадала про існуючу правову позицію, відповідно до якої необізнаність особи з мотивами прийнятого рішення є поважною причиною для поновлення строку на оскарження. Проте апеляційний суд формально підійшов до вирішення цього питання, не навів жодних переконливих мотивів для відмови у поновленні строку та фактично позбавив обвинуваченого права на захист. Таким чином, колегія суддів констатувала, що апеляційна інстанція припустилася істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №922/3800/25 від 26/05/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього спору є стягнення Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» з приватного заводу понад 18,5 мільйонів гривень пені та штрафу за порушення строків постачання протимоскітних сіток для потреб Збройних Сил України.
**Основні аргументи, якими керувався суд:**
Суд врахував, що затримка постачання товару виникла через об’єктивні перешкоди, а саме повітряні тривоги та відключення електрики у єдиного українського виробника специфічного трикотажного полотна на Сумщині, а також через повені у альтернативного постачальника в Туреччині. При цьому відповідач виявився єдиним підприємством в Україні, яке взялося за виготовлення цієї продукції і, попри труднощі, повністю виконало контракт, хоча економічно вигіднішим для нього було б просто відмовитися від договору та сплатити значно менший штраф. Верховний Суд підкреслив, що норми права дають судам першої та апеляційної інстанцій дискреційні повноваження зменшувати розмір неустойки, щоб забезпечити розумний баланс інтересів сторін та уникнути несправедливих наслідків для бізнесу. Визначення конкретного розміру, на який зменшується штраф чи пеня, залежить від індивідуальних обставин кожної справи, оцінка яких є прерогативою судів факту, а не касаційної інстанції. Суд дійшов висновку, що зменшення штрафних санкцій на 85% у цьому випадку було цілком виправданим, оскільки замовник не зазнав збитків, а виконавець продемонстрував добросовісну поведінку та завершив поставку. Крім того, колегія суддів відхилила доводи позивача про порушення процесуальних норм, зазначивши, що висновки судів попередніх інстанцій повністю відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування штрафних санкцій.
**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу «Агенції оборонних закупівель» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з виробника лише близько 2,7 мільйона гривень замість початкових 18,5 мільйонів — без змін.
Справа №537/2092/24 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є обвинувачення громадянина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
Оскільки перед нами лише резолютивна частина постанови, детальні мотиви Верховного Суду стануть відомі після оприлюднення повного тексту рішення, однак уже зараз зрозумілі ключові правові орієнтири колегії суддів. Головним процесуальним аргументом суду стало посилання на пункт 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, що свідчить про встановлення судом відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення. Керуючись нормами, які регламентують повноваження касаційної інстанції, суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були ухвалені з істотними порушеннями закону, які не дозволяють залишити їх у силі. Очевидно, колегія суддів погодилася з доводами захисника про те, що обвинувачення не довело наявності всіх обов’язкових ознак злочину в діях підсудного. Крім того, зважаючи на встановлену відсутність складу злочину, суд застосував безумовну вимогу закону щодо негайного відновлення прав особи та звільнення її з-під варти. Повні ж аргументи щодо того, які саме обставини справи вказували на невинуватість особи, ми зможемо детально проаналізувати лише після проголошення повного тексту постанови 1 червня 2026 року.
Верховний Суд повністю задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю складу злочину та ухвалив негайно звільнити засудженого з місця позбавлення волі.
Справа № від 28/05/2026
Предметом розгляду у цьому провадженні є процедурне питання призначення до касаційного розгляду скарги захисника в інтересах засудженого на вирок Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2014 року.
Суддя керувався тим, що кримінальну справу стосовно засудженого було витребувано ще у серпні 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У зв’язку з масштабною судовою реформою та змінами до законодавства, повноваження касаційної інстанції перейшли до Верховного Суду, куди й були передані ці матеріали. Суддя-доповідач констатував, що наразі всі необхідні підготовчі дії для розгляду скарги повністю завершені. З огляду на це, виникли всі законні підстави для призначення справи до безпосереднього розгляду у відкритому судовому засіданні. При цьому суд спирався на норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та перехідні положення чинного кодексу, які визначають порядок завершення старих проваджень.
Суд прийняв рішення призначити касаційний розгляд матеріалів за скаргою захисника на 11 червня 2026 року о 09:30 та повідомити про це учасників судового процесу.
Справа №501/876/24 від 06/05/2026
Предметом цього спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю після розірвання шлюбу батьків, у ситуації, коли батько з початку повномасштабного вторгнення перебуває за кордоном.
Суд першочергово керувався принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, яка після розлучення батьків залишилася проживати з матір’ю в Одесі, де вона повністю забезпечена належними житлово-побутовими умовами, успішно навчається у ліцеї та відвідує хореографічну школу. Важливим аргументом для суду став офіційний висновок органу опіки та піклування, а також результати психологічного обстеження, які підтвердили психологічну прив’язаність дівчинки та її власне бажання жити разом із матір’ю. Колегія суддів рішуче відхилила доводи батька про нібито відсутність спору між сторонами, роз’яснивши, що сам факт звернення матері з позовом та подальше активне оскарження судових рішень батьком у судах апеляційної та касаційної інстанцій яскраво свідчать про наявність невирішеного конфлікту. Суд наголосив, що в умовах війни проживання дитини з матір’ю, яка належно виконує свої обов’язки, гарантує дівчинці безпечне, спокійне та стабільне середовище для гармонійного розвитку. Водночас судді зауважили, що таке рішення не позбавляє батька його прав на спілкування та виховання доньки, а у разі зміни життєвих обставин встановлене місце проживання дитини може бути переглянуте. Наостанок, через задоволення позову матері, суд визнав абсолютно обґрунтованою відмову у стягненні з неї витрат батька на адвокатські послуги.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а постанови апеляційного суду про визначення місця проживання дитини з матір’ю та відмову у стягненні на користь батька витрат на правничу допомогу — без змін.
Справа №446/407/24 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є законність притягнення громадянина до кримінальної відповідальності за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за статтею 336 Кримінального кодексу України.
Оскільки наразі оприлюднено лише резолютивну частину постанови Верховного Суду, детальні мотиви колегії суддів стануть відомі після проголошення повного тексту рішення. Водночас, ключовим правовим аргументом для скасування попередніх вироків стало встановлення судом касаційної інстанції відсутності в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій були ухвалені з істотними порушеннями або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права. Оцінивши матеріали справи, Верховний Суд визнав доводи захисника обґрунтованими та застосував пункт 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Констатувавши невинуватість особи, суд також висунув безумовну вимогу про її негайне звільнення з-під варти.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, повністю закрив кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу злочину та наказав негайно звільнити засудженого з-під варти.
Справа №243/3597/18 від 27/05/2026
Ця справа стосується перевірки законності вироку та ухвали апеляційного суду, якими громадянина було визнано винним і засуджено за незаконне придбання, зберігання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви та правові позиції суду будуть викладені у повному тексті рішення трохи пізніше. Проте, виходячи з ухваленого рішення, Верховний Суд повністю погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності вини засудженого. Судді касаційної інстанції не знайшли істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень. Очевидно, аргументи захисту щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність чи суворості призначеного покарання були визнані колегією суддів безпідставними. Суд діяв виключно в межах своїх повноважень, які обмежують касаційний розгляд перевіркою правильності застосування норм права та правової оцінки обставин, не вдаючись до переоцінки доказів. Таким чином, колегія суддів констатувала, що суди нижчих інстанцій дотрималися процесуальних стандартів та справедливо призначили покарання за вчинені наркозлочини.
Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Слов`янського міськрайонного суду та ухвалу Дніпровського апеляційного суду щодо засудженого — без зміни.
Справа №904/941/25 від 28/05/2026
Я не можу відповісти на ваш запит у повному обсязі, оскільки наданий текст судового рішення містить лише вступну та резолютивну частини, що унеможливлює аналіз мотивувальної частини та аргументів, якими керувався Верховний Суд при винесенні цієї постанови.
Справа №917/11/25 від 19/05/2026
Предметом цього спору є законність реєстрації права приватної власності за товариством «Вільховатське» на вісім земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею майже 80 гектарів та їх витребування на користь Кобеляцької міської ради з метою повернення у комунальну власність.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд підійшов до розгляду справи формально та фактично ухилився від вирішення спору по суті, не спростувавши ключових висновків суду першої інстанції. Зокрема, поза увагою апеляційної інстанції залишився той факт, що державний реєстратор оформив право власності за приватним товариством без належних документів та без перевірки законності переходу прав. Суд наголосив, що передавальний акт реорганізованого підприємства взагалі не містив відомостей про спірні земельні ділянки, а межі за старим державним актом колективної власності від 1994 року не були встановлені в натурі. Також апеляційний суд належним чином не дослідив питання правонаступництва, хоча перша інстанція чітко встановила, що ТОВ «Вільховатське» було створено одноособовим рішенням іншої фірми зі зміною складу засновників, а отже, автоматичного переходу прав на землю не відбулося. Верховний Суд підкреслив, що відмова у позові з посиланням лише на неефективність способу захисту та нібито недоведеність порушення прав громади, без детального аналізу обставин вибуття землі, є грубим порушенням процесуального закону. Наостанок, колегія суддів зазначила, що судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, якщо суд не надав оцінки ключовим доказам і доводам сторін, які безпосередньо впливають на правомірність володіння майном.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд для повного та всебічного дослідження всіх обставин спору.
Справа №613/684/24 від 28/05/2026
Предметом цього спору є поділ житлового будинку, набутого сторонами під час шлюбу та зареєстрованого на дружину, яка вимагала визнати його її особистою приватною власністю, посилаючись на придбання нерухомості за подаровані матір’ю кошти.
Верховний Суд керувався базовою презумпцією сімейного законодавства, згідно з якою все майно, придбане у шлюбі, вважається спільною сумісною власністю подружжя. Для спростування цієї презумпції зацікавлена сторона має надати беззаперечні, належні та допустимі докази того, що майно купувалося саме за її особисті кошти. Суд вказав, що дружина не змогла документально підтвердити прямий зв’язок між коштами від продажу квартири її матері та купівлею спірного будинку. Показання матері відповідачки як свідка обґрунтовано не були взяті до уваги апеляційним судом, оскільки вона є заінтересованою особою у результаті розгляду справи. Крім того, відсутність офіційного доходу в чоловіка на момент придбання нерухомості не спростовує презумпцію спільності майна, адже закон рівноцінно захищає права обох членів подружжя.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника дружини без задоволення, підтвердивши законність рішення апеляційного суду про поділ будинку порівну — по 1/2 частці за кожним із колишнього подружжя.
Справа №916/542/18 від 22/05/2026
Предметом спору у цій справі є заява третьої особи про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, яким раніше було задоволено позов прокурора про стягнення заборгованості, розірвання договору оренди державного майна та його повернення державі.
Суд зазначив, що для перегляду рішення за нововиявленими обставинами необхідна одночасна наявність таких ознак, як існування цих обставин на час розгляду справи, невідомість їх заявнику та їхнє істотне значення для вирішення спору. Верховний Суд наголосив, що переоцінка вже оцінених судом доказів або надання нових доказів щодо встановлених обставин не можуть бути підставою для такого перегляду згідно з процесуальним законом. Суди встановили, що наведені заявником факти, зокрема акти приймання-передачі державного майна та листування Фонду держмайна, вже неодноразово досліджувалися та оцінювалися судами під час попереднього розгляду цієї справи. Колегія суддів підкреслила важливість принципу юридичної визначеності (res judicata), згідно з яким остаточне судове рішення, що набрало законної сили, є обов’язковим і не може переглядатися без виняткових та обґрунтованих підстав. Суд дійшов висновку, що аргументи заявника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та є спробою ініціювати новий розгляд справи по суті, що суперечить правовій природі нововиявлених обставин.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу третьої особи без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про відмову у перегляді справи за нововиявленими обставинами — без змін.
Справа №715/1386/25 від 27/05/2026
Предметом цього судового розгляду є кримінальне провадження за обвинуваченням громадянина у незаконному переправленні осіб через державний кордон України за ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України.
Оскільки перед нами лише резолютивна частина судового рішення, детальні мотиви та аргументи колегії суддів будуть викладені у його повному тексті, який проголосять пізніше. Проте, виходячи з практики, Верховний Суд дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції. Очевидно, колегія суддів погодилася з доводами прокурора про те, що апеляційний суд припустився помилок, які перешкодили йому ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд визнав, що такі недоліки не можуть бути усунені безпосередньо в касаційній інстанції, тому справу необхідно повернути на новий розгляд. Це рішення вказує на необхідність повторної, більш ретельної перевірки матеріалів справи та доводів сторін у суді нижчої ланки. Верховний Суд скористався своїм процесуальним правом обмежитися оголошенням лише резолютивної частини через потребу в значному часі для складання повного тексту постанови.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував вирок Чернівецького апеляційного суду та призначив новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Справа №214/43/19 від 18/05/2026
Предметом цього спору є законність засудження керівниці підприємства за невиконання та перешкоджання виконанню судового рішення про стягнення боргу із заробітної плати, а також визначення правильного процесуального порядку звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
****: Суд у цьому рішенні відступив від попередніх позицій Верховного Суду, роз’яснивши, що у разі спливу строків давності суд повинен спочатку призначити особі конкретне покарання за загальними правилами, а вже потім звільнити від його відбування, оскільки закон чітко розрізняє засудження «без призначення покарання» та «зі звільненням від покарання». Також суд відхилив доводи прокурора про нероз’яснення обвинуваченій права на звільнення від відповідальності, вказавши, що сторона захисту самостійно обирає свою стратегію і в цій справі свідомо наполягала на спростуванні обвинувачення по суті. Що стосується кваліфікації злочину, колегія суддів погодилася, що дії засудженої, такі як неподання декларації про доходи та відкриття нового банківського рахунку в обхід арешту, повністю охоплюються поняттям «перешкоджання виконанню судового рішення». Водночас суд зауважив, що сама по собі пасивна поведінка боржника щодо несплати коштів не може вважатися умисним «невиконанням» рішення суду в розумінні кримінального закону. Суд наголосив, що кримінальний закон є крайнім засобом (ultima ratio) і не може підміняти собою цивільні механізми примусового стягнення, тому криміналізація дій боржника вимагає виключно вузького тлумачення. Попри необґрунтованість висновків судів у частині саме «невиконання» рішення, загальна кваліфікація дій засудженої за частиною 2 статті 382 КК України залишилася правильною, оскільки факт перешкоджання виконавчому провадженню був повністю доведений.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання жінки винуватою та її звільнення від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності, відхиливши касаційні скарги як сторони захисту, так і обвинувачення.
Справа №577/2775/24 від 27/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими громадянина було засуджено за незаконне виробництво, придбання, зберігання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин в особливо великих розмірах (частини 2 та 3 статті 307 Кримінального кодексу України).
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину рішення, детальні мотиви Верховного Суду будуть викладені у повному тексті постанови, який оприлюднять першого червня 2026 року. Водночас, виходячи з ухваленого рішення та процесуальних норм, якими керувався суд, колегія суддів дійшла висновку про відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи судами нижчих інстанцій. Судді констатували, що кваліфікація дій обвинуваченого за статтею 307 Кримінального кодексу України є правильною та відповідає фактичним обставинам справи. Також суд не встановив порушень при призначенні покарання, визнавши його справедливим та співмірним тяжкості вчинених злочинів. Крім того, доводи касаційної скарги захисника не спростували висновків попередніх судів та не містили належних правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваних рішень. Відтак, Верховний Суд підтвердив законність та законну силу рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд ухвалив залишити вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області та ухвалу Сумського апеляційного суду стосовно засудженого без зміни, а касаційну скаргу його захисника — без задоволення.
Справа №756/8715/23 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є кримінальна відповідальність жінки за завдання легких тілесних ушкоджень іншій особі під час конфлікту на території навчального закладу, а також відшкодування завданої цим матеріальної та моральної шкоди.
Верховний Суд дійшов висновку, що вина засудженої повністю доведена сукупністю належних та допустимих доказів, які були ретельно досліджені судами попередніх інстанцій. Зокрема, показання потерпілої про нанесення їй ударів та виривання волосся повністю узгоджуються з показаннями чотирьох свідків-очевидців, які підтвердили агресивну поведінку обвинуваченої. Крім того, факт завдання ушкоджень, зокрема травматична екстракція волосся та садна, об’єктивно підтверджується висновком судово-медичного експерта та медичною документацією. Суд відхилив доводи захисту про нібито зникнення документів із матеріалів справи, пояснивши, що сторона обвинувачення не зобов’язана надавати суду абсолютно всі зібрані під час слідства матеріали, а захист сам не клопотав про їх дослідження в суді першої інстанції. Також колегія суддів визнала законним рішення апеляційного суду щодо звільнення жінки від покарання у зв’язку із закінченням строків давності при збереженні її обов’язку відшкодувати збитки. Наостанок, суд констатував, що цивільний позов було вирішено справедливо, з урахуванням глибини моральних страждань потерпілої та засад розумності.
Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо засудженої — без зміни.
Справа №990/439/25 від 14/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо недопуску кандидатки до третього етапу кваліфікаційного іспиту (тестування когнітивних здібностей) на посаду судді місцевого загального суду через ненабрання нею визначеного прохідного бала, попри успішне подолання мінімального порогу у 75 відсотків.
Суд перш за все чітко розмежував поняття «мінімально допустимого бала», який підтверджує успішне складання іспиту, та «прохідного бала», який визначає можливість переходу до наступного етапу конкурсу з урахуванням обмеженої кількості вакансій. Велика Палата наголосила, що встановлення прохідного бала на рівні, вищому за мінімальний поріг, є виключним дискреційним повноваженням Комісії, що прямо передбачено профільним законом для забезпечення конкурентного характеру відбору. Судді врахували, що алгоритм визначення прохідного бала мав прозорий рейтинговий характер, а самі правила конкурсу були заздалегідь відомі всім учасникам та застосовувалися до них на рівних і недискримінаційних засадах. Оскільки кандидатка набрала 82 бали при фактичному прохідному рейтинговому балі у 95 балів, Комісія не мала правових підстав допускати її до наступного етапу тестування. Також суд відхилив аргументи про необхідність ухвалення окремого вмотивованого рішення щодо кожного кандидата, який не пройшов далі, оскільки сам факт ненабрання балів автоматично свідчить про невідповідність вимогам конкурсу. Водночас закон гарантує кандидатці право використати свій успішний результат у 82 бали під час наступного добору протягом двох років, що додатково підтверджує справедливість та пропорційність процедури.
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу кандидатки без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №908/1726/24 від 28/05/2026
Предметом цього судового перегляду є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою банку, який не був учасником справи, але намагався оскаржити відмову суду стягнути кошти з дебітора свого боржника.
Суд виходив з того, що право на оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли це рішення безпосередньо, очевидно та безумовно вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. У цій справі місцевий господарський суд вирішував питання виключно щодо заборгованості між боржником та його дебітором, не даючи жодної оцінки правам чи обов’язкам банку. Верховний Суд наголосив, що наявність у банку статусу стягувача в інших зведених виконавчих провадженнях щодо цього ж боржника не дає йому автоматичного права втручатися в судові процеси, де він не є стороною. Оскільки в мотивувальній та резолютивній частинах ухвали першої інстанції немає жодних висновків про права чи обов’язки банку, це рішення не має для нього жодного зобов’язуючого значення. Окрім цього, скаржник не зміг довести існування прямого правового зв’язку між оскаржуваним судовим актом та своїми майновими інтересами в межах саме цієї справи. З огляду на це, апеляційний суд абсолютно законно закрив провадження, оскільки права банку цим судовим рішенням не вирішувалися.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро” без задоволення, підтвердивши законність ухвали апеляційного суду про закриття провадження.
Справа №686/23156/18 від 21/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість засудження особи за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, а також справедливість та співмірність призначеного їй покарання у виді реального позбавлення волі.
Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками нижчих судів щодо доведеності вини засудженого, оскільки вона повністю підтверджується дослідженими доказами, зокрема показаннями свідків та потерпілого. Суд також відхилив аргументи захисту про нез’ясованість психічного стану обвинуваченого, зазначивши, що перша інстанція належним чином оцінила суперечливі експертні висновки та вмотивовано визнала його осудним. Водночас Верховний Суд наголосив, що призначене покарання у виді 6 років позбавлення волі є явно несправедливим через його надмірну суворість. Судді врахували, що з моменту вчинення злочину минуло майже 10 років, протягом яких чоловік демонстрував законослухняну поведінку, працював та позитивно характеризувався. Крім того, засуджений повністю відшкодував завдану шкоду потерпілому, вони примирилися, і сам потерпілий просив суд не позбавляти чоловіка волі. З огляду на ці обставини, касаційний суд дійшов висновку про наявність усіх підстав для виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши рішення нижчих судів: пом’якшив покарання до 5 років позбавлення волі та звільнив його від відбування цього покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки та звільнивши його з-під варти.
Справа №927/701/24 від 20/05/2026
Предметом цього спору є стягнення постачальником з покупця понад 940 тисяч гривень пені, 24% річних та інфляційних втрат, нарахованих через несвоєчасну оплату за поставлений товар.
Суд виходив з того, що позивач не надав суду першої інстанції повного пакета первинних документів за весь період господарських відносин сторін з 2021 по 2024 роки. Через відсутність цих документів та наявність інших спільних операцій виявилося неможливим точно встановити реальний стан взаєморозрахунків та конкретний розмір заборгованості на спірні дати. Односторонні акти звірки взаєморозрахунків, які не були підписані відповідачем, за відсутності первинної документації не можуть вважатися належним доказом боргу. Додаткові докази, які позивач намагався подати вже на стадії апеляційного розгляду, були обґрунтовано відхилені судом через порушення процесуальних строків та відсутність поважних причин для їхнього запізнення. Суд наголосив, що принцип змагальності покладає тягар доказування виключно на сторони спору, а тому позивач сам несе ризики від неналежного виконання своїх процесуальних обов’язків. Верховний Суд підкреслив, що скаржник безпідставно ототожнив поняття належно зібраних у справі доказів із фізично наявними матеріалами, які були подані з порушенням закону.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу постачальника без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в стягненні коштів — без змін.
Справа №914/489/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах Міністерства оборони України та державного підприємства про розірвання договору оренди нерухомого майна та його повернення через нібито систематичну несплату орендарем орендної плати.
Суди попередніх інстанцій, з якими погодився і Верховний Суд, встановили повну відсутність заборгованості у орендаря, оскільки той систематично сплачував борги самого державного підприємства перед третіми особами за тристоронніми договорами. Сам орендодавець через скрутне фінансове становище письмово просив орендаря здійснювати такі розрахунки за комунальні та інші послуги, гарантуючи їх зарахування в рахунок орендної плати. Надані відповідачем платіжні документи повністю підтвердили регулярність цих оплат, що спростовує твердження прокурора про систематичне порушення умов договору. Верховний Суд відхилив посилання позивача на попередні судові прецеденти, роз’яснивши, що обставини тих справ суттєво відрізняються, адже вони не стосувалися зарахування орендної плати через виконання зобов’язань перед іншими кредиторами. Наостанок, суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання норм права, а не переоцінкою вже встановлених судами фактичних обставин та доказів у справі.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу державного підприємства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №607/23392/23 від 19/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є перевірка в касаційному порядку законності та обґрунтованості вироку Тернопільського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року щодо двох засуджених осіб за скаргами їхніх захисників.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину рішення, ключові аргументи суду на цьому етапі мають виключно процесуальний характер. По-перше, суд керувався нормою закону, яка дозволяє відкласти складання повного тексту постанови через потребу в значному часі для її підготовки. По-друге, проаналізувавши доводи скарги захисника першого засудженого, суд не знайшов правових підстав для скасування чи зміни вироку апеляційної інстанції. По-третє, стосовно скарги в інтересах другого засудженого, суд встановив процесуальні обставини, які вимагають повного закриття касаційного провадження за цим зверненням. Також судді чітко визначили дату оголошення повного тексту постанови, де й буде детально розписано мотиви відхилення доводів сторони захисту. Наостанок, колегія суддів підтвердила, що ухвалене рішення є остаточним, набирає законної сили негайно та не підлягає подальшому оскарженню.
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду щодо одного засудженого, відхиливши скаргу його адвоката, а касаційне провадження за скаргою захисника іншого засудженого закрив.
Справа №175/9172/24 від 19/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість закриття кримінального провадження стосовно військової службової особи, яка обвинувачується у перевищенні службових повноважень в умовах воєнного стану, що призвело до порушення прав потерпілих комерційних компаній.
Розглядаючи касаційні скарги прокурора та представника потерпілих підприємств «Естейт Сіті» та «Квартал Груп», Верховний Суд дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами попередніх інстанцій. Колегія суддів звернула увагу на те, що рішення про закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого за статтею про перевищення військовою службовою особою влади було прийнято передчасно та без належного дослідження всіх обставин справи. Суд наголосив на необхідності забезпечення прав потерпілих сторін на справедливий судовий розгляд, які були обмежені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, касаційна інстанція вказала на те, що висновки судів нижчих рівнів не відповідали фактичним обставинам кримінального провадження та вимогам закону щодо всебічного й неупередженого розгляду. Верховний Суд констатував, що допущені процесуальні помилки унеможливили ухвалення законного і справедливого рішення, а тому ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають обов’язковому скасуванню. Таким чином, вища судова інстанція підтвердила, що для встановлення істини у справі та захисту інтересів держави і потерпілих необхідний новий, більш ретельний судовий розгляд.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілих, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи у суді першої інстанції.
Справа №756/681/25 від 06/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення органу реєстрації про скасування реєстрації місця проживання колишньої власниці та її сина у квартирі, яка перебувала в іпотеці та згодом була продана з аукціону новому власнику.
Верховний Суд зазначив, що передача нерухомості в іпотеку обмежує лише право розпорядження нею, тоді як право користування майном залишається у власника, а сама реєстрація місця проживання є публічно-правовим актом обліку і не вважається цивільно-правовим правочином. На момент здійснення реєстрації у 2016 році закон не вимагав згоди банку-іпотекодержателя для реєстрації власника чи членів його родини, тому жодних порушень при реєстрації позивачка не допустила. Суд підтвердив, що вимоги щодо повнолітнього сина позивачки суди правильно відхилили, оскільки він мав звертатися до суду самостійно, а не через матір без належно оформленого представництва. Водночас колегія суддів наголосила на процесуальній помилці нижчих судів, які зобов’язали орган реєстрації поновити «прописку», хоча цей орган залучили до справи лише як третю особу, а не як відповідача. Насамкінець, Верховний Суд пояснив, що саме по собі судове рішення про скасування незаконного рішення про зняття з реєстрації є достатньою підставою для автоматичного поновлення прав позивачки, тому додатково зобов’язувати орган реєстрації вчиняти якісь дії в резолютивній частині не потрібно.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу нового власника квартири, скасувавши рішення нижчих судів у частині зобов’язання органу реєстрації поновити реєстрацію позивачки, але залишив у силі рішення про визнання незаконним та скасування самого акта про зняття її з реєстрації місця проживання.
Справа №175/3210/22 від 26/05/2026
Предметом спору є кримінальне провадження щодо обвинувачення громадянина у незаконному придбанні та носінні бойових припасів, а також у замаху на умисне вбивство військовослужбовця шляхом підриву гранати, дії за яким суди попередніх інстанцій перекваліфікували на заподіяння легких тілесних ушкоджень.
Верховний Суд погодився з висновками попередніх судів про відсутність у засудженого прямого умислу на вбивство, оскільки той кинув гранату від себе після її випадкового приведення в дію, не маючи іншого вибору напрямку кидка. Водночас колегія суддів констатувала, що апеляційний суд підійшов до розгляду справи формально та порушив вимоги процесуального закону щодо обов’язкової детальної перевірки всіх доводів скарги. Зокрема, поза увагою апеляційної інстанції залишився ключовий аргумент захисту про те, що на кільці гранати було виявлено ДНК-профіль іншої, невстановленої особи, а не засудженого. Цей факт міг підтвердити версію обвинуваченого, що боєприпас йому підкинули, проте суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив ці обставини та не надав їм власної правової оцінки. Також апеляційний суд безпідставно проігнорував твердження захисту про те, що слідчі під час досудового розслідування відмовили у відборі біологічних зразків у потерпілого для проведення порівняльної експертизи. Через такі істотні процесуальні порушення ухвалене апеляційним судом рішення не можна вважати законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №944/3921/22 від 27/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність притягнення громадянина до кримінальної відповідальності за спробу незаконного перетинання державного кордону України та за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Колегія суддів Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій, дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги захисту через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Оскільки оприлюднено лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви будуть оголошені згодом, проте очевидно, що суд виявив відсутність складу кримінального правопорушення у діях обвинуваченого за статтею про незаконне перетинання кордону. У вітчизняній практиці стаття 332-2 Кримінального кодексу України застосовується до специфічного кола суб’єктів, наприклад, осіб, яким заборонено в’їзд в Україну, або членів підрозділів збройних сил держави-агресора, під які обвинувачений не підпадав. Водночас, судді визнали законним та обґрунтованим засудження фігуранта за статтею 336 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за ухилення від мобілізації. Таким чином, Верховний Суд чітко розмежував склади цих двох правопорушень та виправив помилку колег із нижчих інстанцій, які зайве інкримінували обвинуваченому кримінальну статтю за спробу перетину кордону.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши вирок та ухвалу апеляції в частині засудження за спробу незаконного перетину кордону із закриттям провадження у цій частині за відсутністю складу злочину, а в частині покарання за ухилення від мобілізації — залишив судові рішення без змін.
Справа №911/1020/25 від 18/05/2026
Предметом цього судового спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про стягнення заборгованості у розмірі понад 2,1 мільярда гривень до вирішення інших пов’язаних справ про визнання недійсними договорів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Верховний Суд наголосив, що для зупинення провадження у справі має існувати беззаперечна та об’єктивна неможливість її розгляду, а не просто пов’язаність із іншими судовими процесами. Судді зазначили, що апеляційний суд мав достатньо повноважень та доказів у матеріалах справи, щоб самостійно оцінити обставини невиконання зобов’язань і встановити розмір боргу. Крім того, колегія суддів звернула увагу на презумпцію правомірності правочину, яка діє до моменту її спростування судом, що дозволяло продовжувати розгляд справи без очікування рішень в інших процесах. Верховний Суд також підкреслив, що необґрунтоване зупинення розгляду призводить до штучного затягування процесу та порушує право учасників на вирішення спору впродовж розумного строку, гарантоване Конвенцією про захист прав людини. Наостанок, суд зауважив, що судова система має ефективно протидіяти процесуальним затримкам та уникати створення тривалої невизначеності для сторін.
У підсумку Верховний Суд задовольнив касаційні скарги компаній «Євроенерготрейд» та «Торговий дім «Сокар Україна», скасував ухвалу про зупинення провадження та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Справа №450/1952/18 від 21/05/2026
**Предмет спору:**
Предметом цього судового спору є перевірка законності та обґрунтованості засудження двох осіб до тривалих термінів позбавлення волі за вчинення серії розбійних нападів за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння коштами в особливо великих розмірах.
**Основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення:**
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили сукупність доказів, які повністю підтверджують вину засуджених у вчиненні озброєних нападів під приводом обміну валюти. Судді відхилили аргументи захисту про незаконність особистого обшуку під час затримання, пояснивши, що такий обшук є невіддільною частиною процедури затримання і за законом не вимагає обов’язкової відеофіксації чи окремого протоколу. Колегія суддів визнала допустимими аудіозаписи телефонних розмов, зроблені потерпілим на власний телефон, оскільки автоматичний запис власних розмов не є негласним зняттям інформації, а суспільний інтерес у розкритті тяжкого злочину в цьому випадку переважав над приватним. Суд підтвердив законність отримання зразків голосу обвинувачених із технічного запису попереднього судового засідання за звичайним запитом слідчого, що не потребувало окремої ухвали про тимчасовий доступ. Також було визнано правомірним невідкладний обшук автомобіля без попереднього дозволу суду, оскільки його було оперативно легалізовано ухвалою слідчого судді наступного дня. Наостанок, Верховний Суд наголосив, що відсутність у судовому засіданні самих вилучених грошей, які потерпілий витратив через скруту, не спростовує кваліфікацію злочину, оскільки їхні номери та серії були детально зафіксовані у відповідних протоколах огляду.
**Рішення суду:**
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційні скарги захисників без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №650/3483/25 від 28/05/2026
Я не можу надати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст є лише його короткою резолютивною частиною. У цьому документі Верховний Суд оголосив тільки своє остаточне рішення, тоді як повний текст із детальними правовими аргументами та мотивами суддів мав бути складений та оголошений лише за кілька днів після цього — 2 червня 2026 року. Без повного тексту постанови неможливо визначити, якими саме доводами керувався суд при відхиленні касаційної скарги та чи міститься в рішенні відступ від попередніх правових позицій Верховного Суду.
Справа №911/3678/25 від 20/05/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування державної реєстрації права власності компанії «Стріт-Інвест» на нерухоме майно, закриття відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав та зобов’язання звільнити приміщення державної бази відпочинку «Мрія».
Верховний Суд зазначив, що нижчі суди помилково повернули позовну заяву прокурору, безпідставно вирішивши, що частина вимог має розглядатися за правилами цивільного, а не господарського судочинства. Судді наголосили, що всі заявлені вимоги мають єдину правову природу і спрямовані на захист права власності держави на один об’єкт нерухомості від дій його поточного володільця — юридичної особи. Фізична особа, яка здійснювала первинну реєстрацію майна на підставі ймовірно підроблених документів, не є відповідачем у справі, оскільки вона ще у 2019 році передала це майно до статутного капіталу товариства і припинила бути його володільцем. Спростування законності дій цієї фізичної особи є не окремим цивільним спором, а лише підставою позову для доведення незаконності всього подальшого ланцюга переходу права власності до кінцевого фігуранта. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили осіб, чиї інтереси можуть бути опосередковано зачеплені рішенням, із безпосередніми учасниками господарського спору. Таким чином, прокурор не порушив правил об’єднання позовних вимог, оскільки всі вони є пов’язаними між собою та підлягають розгляду виключно господарським судом.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направив до Господарського суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №904/3154/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького про примусове стягнення паливної деревини та штрафних санкцій за договором поставки, а також зустрічні вимоги підприємця про розірвання цього договору через істотне зростання ринкових цін на товар.
Суд виходив з того, що уклавши договір за результатами публічних закупівель, підприємець діяв на власний господарський ризик, тому коливання ринкових цін на деревину та несприятливі погодні умови є звичайними комерційними ризиками, а не істотною зміною обставин для розірвання договору. Феміда наголосила, що постачання деревини здійснювалося для потреб військових частин, що має критично важливе значення для обороноздатності країни, тому невиконання зобов’язань створює пряму загрозу безпеці особового складу. Оцінюючи вимогу про стягнення неустойки, суди правомірно скористалися своїм дискреційним правом та зменшили розмір штрафу на 50%, врахувавши, що виконання договору вже було частково забезпечено раніше сплаченим завдатком. Верховний Суд відхилив аргументи підприємця про ігнорування попередніх правових позицій, зазначивши, що суди попередніх інстанцій ретельно збалансували інтереси сторін та не допустили карального характеру відповідальності. Крім того, суд зауважив, що посилання скаржника на складність закупівлі товару на біржі не звільняють його від обов’язку виконати взяті на себе договірні зобов’язання. Наостанок, колегія суддів підкреслила, що Верховний Суд діє як “суд права”, а не “суд факту”, тому переоцінка встановлених судами обставин та доказів виходить за межі його повноважень.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про зобов’язання поставити деревину та стягнення штрафних санкцій — без змін.
Справа №403/16102/12 від 28/05/2026
Предметом цього судового спору є касаційне оскарження захисником вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими громадянина було визнано винним у заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження та частково задоволено цивільний позов про стягнення моральної шкоди.
Приймаючи рішення, Верховний Суд виходив із того, що захисник засудженого при повторному поданні касаційної скарги знову не дотримався чітких вимог процесуального закону 1960 року, який застосовується до цієї справи. Зокрема, адвокат не навів належних обґрунтувань істотних порушень, які б свідчили про обов’язкову необхідність зміни судових рішень у частині вирішення цивільного позову. Натомість у скарзі порушувалися питання щодо неповноти судового розгляду та оспорювалися встановлені судами фактичні обставини справи, що за законом взагалі не входить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, суддя зауважив, що недотримання процесуальних вимог щодо змісту скарги є прямою перешкодою для витребування матеріалів кримінальної справи. Наостанок суд наголосив, що питання поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження має вирішуватися виключно судом першої інстанції, який ухвалив вирок, а не Верховним Судом.
У підсумку Верховний Суд відмовив захиснику у витребуванні кримінальної справи для її касаційного перегляду.
Справа №686/30843/21 від 19/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та справедливість призначеного жінці покарання за незаконний обіг психотропних речовин та наркотичних засобів, зокрема можливість її звільнення від реального відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією, що спеціальну норму закону про звільнення від покарання жінок із дітьми (статтю 79 Кримінального кодексу) застосувати неможливо, оскільки засуджена наразі служить у Збройних Силах України і не може здійснювати постійний догляд за дитиною. Водночас колегія суддів наголосила, що в кримінальному праві діє презумпція призначення м’якшого заходу або порядку відбування покарання, якщо сторона обвинувачення не довела протилежного. Суд урахував цілу низку пом’якшуючих обставин, серед яких щире каяття, перша судимість, молодий вік та наявність малолітньої дитини. Особливу увагу було приділено посткримінальній поведінці жінки, яка під час війни мобілізувалася до лав ЗСУ, бере безпосередню участь у виконанні бойових завдань, є учасником бойових дій та має виключно позитивні характеристики від командування. З огляду на це, суд дійшов висновку, що виправлення засудженої та попередження нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за її поведінкою.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженої, змінивши вирок апеляційного суду та звільнивши її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки на підставі статті 75 Кримінального кодексу України.
Справа №904/3541/15 від 12/05/2026
Предметом цього спору є вимоги про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна боржника у процедурі банкрутства та укладеного за його результатами договору купівлі-продажу.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили наявність у організатора аукціону обов’язкової ліцензії на момент проведення торгів та не з’ясували, чи не був він заінтересованою особою стосовно боржника. Судді звернули увагу на те, що суди помилково застосували норми Господарського процесуального кодексу в сучасній редакції, тоді як у 2015 році діяли зовсім інші процесуальні правила щодо зупинення провадження у справі. Також суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки дотримання строків оголошення аукціонів та не дослідили, чи відповідали кроки зниження ціни вимогам закону. Крім того, поза увагою судів залишилося питання правомірності об’єднання в один лот абсолютно різних за своєю природою активів — нерухомого майна та корпоративних прав. Наостанок, суди не з’ясували, у чиїй власності перебуває спірне майно на момент розгляду справи, що є ключовим для визначення належності та ефективності обраного способу захисту прав кредиторів.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу фінансової компанії, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №910/10196/25 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є визначення обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути реальним, обґрунтованим та співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами та ціною позову. Позивач належним чином підтвердив надання послуг адвокатом, надавши договір, деталізований акт приймання-передачі правової допомоги, ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Апеляційний суд обґрунтовано змінив суму компенсації до 49 542,76 грн, виходячи з принципу пропорційності розподілу витрат відповідно до зміненого за результатами апеляційного перегляду розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів відхилила посилання скаржника на менші суми стягнень у подібних справах, оскільки розподіл витрат на правничу допомогу здійснюється індивідуально в кожній справі на підставі конкретних доказів. Верховний Суд наголосив, що незгода відповідача з оцінкою доказів та розміром стягнутих витрат не свідчить про порушення судами норм процесуального права. Крім того, суд касаційної інстанції зауважив, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин справи виходить за межі його повноважень, визначених процесуальним законом.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства “Гарантований покупець” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №906/112/23 від 12/05/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах Житомирської обласної ради про витребування з комунальної власності Звягельської міської ради земельної ділянки лісового фонду площею понад 151 гектар, скасування її державної реєстрації та припинення прав на неї через незаконну зміну її цільового призначення на сільськогосподарське.
Суд перш за все керувався тим, що спірна ділянка історично належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні лісгоспу, що підтверджується численними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, складеними ще до 2006 року. Відповідно до Лісового кодексу України, саме такі матеріали є офіційними документами, які підтверджують право користування лісовими землями за відсутності державних актів. Суд дійшов висновку, що Житомирська обласна рада є законним розпорядником цієї землі, оскільки набула право власності на неї в силу закону ще у 2012 році під час розмежування земель державної та комунальної власності. Звягельська міська рада не мала правових підстав реєструвати цю ділянку за собою як землі сільськогосподарського призначення, оскільки її було вилучено поза волею законного власника та землекористувача. Суд також наголосив, що відсутність державної реєстрації права постійного користування лісгоспу чи самого державного акта не свідчить про відсутність такого права, оскільки процес оформлення документів є тривалим. Наостанок, колегія суддів визнала наявні у справі докази, зокрема картографічні матеріали та акти обстежень, цілком достатніми для ідентифікації меж та лісового статусу ділянки без обов’язкового проведення експертизи, від якої сам відповідач раніше відмовився.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Звягельської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про витребування землі на користь обласної ради та скасування її реєстрації в кадастрі й реєстрі речових прав — без змін.
Справа №757/10370/23-к від 26/05/2026
Предметом цього спору є законність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку, ухваленого в порядку спеціального судового розгляду (in absentia) щодо іноземного громадянина.
Верховний Суд наголосив, що здійснення кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) вимагає підвищених гарантій захисту його прав, серед яких ключовим є право на перегляд заочного вироку судом вищого рівня. Судді зазначили, що для осіб, стосовно яких вирок ухвалено без їхньої участі, строк апеляційного оскарження має обчислюватися виключно з дня фактичного отримання ними копії судового рішення. Проте апеляційний суд належним чином не з’ясував дату, коли засуджений громадянин Сербії дійсно отримав копію вироку, що завадило правильно визначити початок перебігу процесуального строку. Колегія суддів також визнала безпідставними посилання апеляції на можливість відстеження справи через українські онлайн-реєстри, оскільки суд проігнорував доводи засудженого про технічну неможливість доступу до цих вебпорталів з-за кордону. Крім того, той факт, що призначений державою захисник не оскаржив вирок вчасно, не може позбавляти самого засудженого права на доступ до правосуддя. З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку, що передчасне повернення скарги без ретельного дослідження всіх обставин є істотним порушенням кримінального процесуального закону та міжнародних стандартів прав людини.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №757/476/21-к від 26/05/2026
Справа №752/11706/26 від 27/05/2026
Предметом розгляду у цій справі є клопотання обвинуваченої про зміну територіальної підсудності та передачу кримінального провадження щодо пропаганди комуністичної символіки з Голосіївського районного суду міста Києва до суду іншої області.
Колегія суддів керувалася положеннями статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає виняткові підстави для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого задля забезпечення оперативності та ефективності судового розгляду. Суд урахував процесуальний статус обвинуваченої, яка брала участь у засіданні в режимі відеоконференції, що вказує на її перебування поза межами столиці та об’єктивну складність прибуття до Києва. Для забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду виникла необхідність перенесення справи ближче до фактичного місця перебування сторони захисту. Верховний Суд зважив на необхідність дотримання балансу між інтересами правосуддя та процесуальними правами обвинуваченої на безперешкодну участь у засіданнях. Оскільки закон дозволяє перерозподіл справ між різними апеляційними округами за рішенням Верховного Суду, колегія визнала доводи заявниці обґрунтованими. З огляду на процесуальні строки, суд ухвалив рішення негайно, скориставшись правом оголосити спочатку лише резолютивну частину ухвали.
Верховний Суд задовольнив клопотання обвинуваченої та направив кримінальне провадження з Голосіївського районного суду міста Києва до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області для розгляду по суті.
Справа №914/2331/24 від 28/05/2026
Предметом цього судового розгляду є заява приватного підприємства про стягнення з територіального відділення Антимонопольного комітету України 6 356 гривень витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених під час розгляду справи у Верховному Суді.
Верховний Суд керувався тим, що заявлені витрати на правничу допомогу мають обов’язково відповідати критеріям реальності, співмірності, розумності та бути дійсно необхідними для розгляду справи. Судді зазначили, що такі технічні дії, як ознайомлення з матеріалами справи в системі «Електронний суд» та подання заяви про участь у засіданні в режимі відеоконференції, не вимагають значних інтелектуальних зусиль і не повинні компенсуватися іншою стороною. Також суд дійшов висновку, що підготовка заяви про розподіл судових витрат є лише процесуальним механізмом реалізації прав сторони, тому витрати на її складання не підлягають відшкодуванню. Оцінюючи безпосередню участь адвоката в судовому засіданні, суд звернув увагу на його тривалість — усього 16 хвилин у режимі відеоконференції, через що зменшив суму компенсації за цю послугу до пропорційних 400 гривень. Крім того, оскільки правова позиція позивача була сталою протягом усіх судових інстанцій, а адвокат уже був детально обізнаний із матеріалами справи, суд визнав вартість підготовки відзиву на касаційну скаргу завищеною та зменшив її наполовину — до 1 350 гривень.
У підсумку Верховний Суд задовольнив заяву підприємства частково, стягнувши з відповідача на його користь 1 750 гривень витрат на правничу допомогу, а в задоволенні решти вимог відмовив.
Справа №750/5469/18 від 26/05/2026
1. Предметом спору у цій справі є оскарження захисником суворості призначеного покарання у вигляді п’яти років реального позбавлення волі за незаконне заволодіння транспортним засобом та підробку документів, з вимогою застосувати до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд зазначив, що призначене покарання має бути справедливим, співмірним із тяжкістю злочину та максимально індивідуалізованим. Судді врахували, що засуджений вчинив тяжкий злочин, не виявив щирого каяття та визнав свою провину лише частково, що свідчить про відсутність належних висновків з його боку. Колегія суддів погодилася з висновками апеляційного суду, що звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не забезпечить досягнення мети виправлення та попередження нових злочинів. Водночас апеляційний суд уже повною мірою врахував стан здоров’я засудженого, його вік та сімейний стан, призначивши йому мінімально можливе покарання у межах санкції статті. Таким чином, колегія суддів не встановила очевидної диспропорції між вчиненим діянням та визначеним судом реальним терміном ув’язнення.
3. Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду, яким засудженому призначено реальне покарання, — без змін.
Справа №681/432/25 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість засудження громадянина до чотирьох років позбавлення волі за незаконне поводження зі зброєю та бойовими припасами, а також за виправдовування російської агресії та глорифікацію її учасників у приватному листуванні в месенджері Telegram.
Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій за статтею 436-2 Кримінального кодексу України закон не вимагає обов’язкової публічності, тому навіть приватні повідомлення іншій особі є злочином, якщо доведено умисел донести до неї такі заклики чи виправдовування. Судді зазначили, що перша інстанція цілком законно застосувала спрощену процедуру розгляду, оскільки обвинувачений у присутності свого адвоката добровільно та повністю визнав провину і погодився не досліджувати інші докази. Твердження засудженого про нібито тиск з боку прокурора колегія суддів відхилила як необґрунтовані, адже жодних скарг на жорстоке поводження раніше не надходило, а записи судових засідань підтверджують добровільність його позиції. Також суд визнав безпідставними скарги на процесуальні порушення при об’єднанні матеріалів розслідування, оскільки захист не заперечував проти цього в судах попередніх інстанцій. Наостанок, колегія суддів погодилася з тим, що призначене покарання у виді 4 років реального позбавлення волі є справедливим та співмірним, а підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням немає, попри наявність пом’якшуючих обставин та сімейних проблем засудженого.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок Полонського районного суду та ухвалу Хмельницького апеляційного суду — без змін.
Справа №902/699/25 від 18/05/2026
Предметом цього судового розгляду є заява енергопостачальної компанії про ухвалення додаткового рішення щодо перерозподілу судових витрат та повернення раніше сплачених коштів у порядку повороту виконання рішення після того, як Верховний Суд частково закрив провадження у справі про стягнення збитків за відключення від електромереж.
Суд керувався тим, що у разі закриття провадження в частині позовних вимог, витрати зі сплати судового збору за цими вимогами не можуть покладатися на відповідача, оскільки спір у цій частині не вирішувався по суті. Через це колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення суми судового збору, яку відповідач мав відшкодувати позивачу за подання позову, виключивши з неї пропорційну частку за закритими вимогами. Водночас суд відмовив у стягненні з позивача витрат відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у закритій частині, оскільки закон не передбачає такого відшкодування за вимогами, провадження за якими закрито. Стосовно вимоги про поворот виконання, суд зазначив, що скасування судових рішень із закриттям провадження у справі є прямою законодавчою підставою для повернення відповідачу сплачених коштів. Оскільки відповідач надав платіжну інструкцію, яка підтверджує фактичне списання коштів на виконання попереднього судового рішення, суд визнав його вимоги в цій частині повністю обґрунтованими. Таким чином, суд забезпечив відновлення попереднього майнового стану відповідача через інструмент повороту виконання та здійснив справедливий перерозподіл судових витрат.
Верховний Суд частково задовольнив заяву про ухвалення додаткового рішення, зменшивши розмір судового збору до стягнення з відповідача, та повністю задовольнив клопотання про поворот виконання, зобов’язавши позивача повернути відповідачу понад 3,1 мільйона гривень.
Справа №757/50231/24-ц від 28/05/2026
Предметом цього спору є вимоги колишнього працівника до ТОВ «Розетка.УА» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі на посаді менеджера з логістики та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд виходив з того, що роботодавець належним чином зафіксував та довів факт відсутності позивача на робочому місці протягом тривалого періоду — з 8 липня по 30 вересня 2024 року. Водночас працівник не надав жодних доказів існування поважних причин для такої тривалої відсутності, які б не залежали від його волі та об’єктивно заважали виконувати трудові обов’язки. Судді наголосили, що неотримання роботодавцем письмових пояснень перед звільненням не є безумовною підставою для скасування наказу, якщо сам факт порушення трудової дисципліни повністю підтверджується іншими доказами у справі. Крім того, колегія суддів відхилила аргументи позивача про нібито примусову зміну істотних умов праці, оскільки предметом цього судового розгляду була саме законність звільнення за прогул, а не відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною умов праці. Таким чином, Верховний Суд констатував, що процедура звільнення за ініціативою роботодавця була повністю дотримана, а рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в поновленні на роботі — без змін.
Справа №920/1235/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання недійсним договору пожертви понад чотирьох тонн дизельного палива, укладеного у спрощений спосіб з Роменською районною державною адміністрацією, через нібито вчинення цього правочину під впливом помилки.
Суд виходив з того, що передача палива у березні-квітні 2022 року відбулася добровільно та безоплатно у відповідь на офіційні листи-прохання адміністрації про допомогу для евакуації населення та заправки техніки тероборони. Судді встановили, що залізничники чітко усвідомлювали благодійний характер своїх дій, тому посилання на помилку та очікування примусового вилучення майна за спеціальним законом є безпідставними. Крім того, судовими рішеннями в іншій справі між цими ж сторонами вже було остаточно кваліфіковано ці правовідносини як договір пожертви, що виключає можливість повторної оцінки тих самих обставин. Верховний Суд також зауважив, що помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення для визнання його недійсним. Наостанок, колегія суддів відхилила посилання позивача на попередні правові позиції Верховного Суду, оскільки обставини тих справ стосувалися неукладених договорів і не були подібними до цієї справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу «Укрзалізниці» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №910/5610/25 від 19/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» про визнання недійсним рішення конкурсної комісії, оформленого протоколом, яким було відхилено його конкурсну пропозицію для участі у конкурсі на будівництво генеруючої потужності.
Верховний Суд виходив з того, що процедура проведення цього конкурсу за своїм правовим характером завершується укладенням відповідного господарського договору. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо конкурс або публічна закупівля завершується оформленням договору, то ефективним способом захисту є саме оскарження цього договору, а не проміжних рішень чи протоколів комісії. Оскаржуване рішення конкурсної комісії вичерпало свою дію фактом завершення процедури, тому його скасування судом не призведе до реального відновлення прав позивача на участь у конкурсі. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. За таких обставин суд не мав потреби детально досліджувати інші фактичні обставини справи по суті, зокрема щодо дії санкцій РНБО чи відповідності документів позивача вимогам конкурсу. Процесуальні зауваження скаржника щодо незалучення Кабінету Міністрів України чи відхилення клопотань про витребування доказів також не впливають на правильність вирішення справи через першочергову неефективність обраного шляху захисту.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тисагаз» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №922/3624/25 від 18/05/2026
Предметом цього спору є законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск строку на оскарження рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна та його повернення громаді.
Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є однією з фундаментальних засад судочинства, яка гарантує ефективний судовий захист прав громадян та бізнесу. Водночас процесуальні строки дисциплінують учасників справи, проте суди мають суворо дотримуватися встановленої законом процедури при оцінці поважності причин їх пропуску. Згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України, якщо суд визнає первинно наведені скаржником причини пропуску строку неповажними, він зобов’язаний спочатку залишити апеляційну скаргу без руху. Цей крок є обов’язковим, оскільки він надає скаржнику законну можливість протягом десяти днів надати інші, більш вагомі підстави та докази для поновлення цього строку. Східний апеляційний господарський суд порушив цей процесуальний алгоритм і одразу відмовив у відкритті провадження, позбавивши підприємця права виправити недоліки. Верховний Суд підтвердив, що таке передчасне рішення апеляційної інстанції є грубим порушенням норм процесуального права, яке фактично заблокувало особі доступ до правосуддя.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу назад до апеляційної інстанції для належного вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №911/633/25 від 28/05/2026
**Предмет спору:**
Предметом спору у цій справі є стягнення збитків у розмірі понад 1,4 мільйона гривень, які, за твердженням позивача, виникли внаслідок позбавлення його права на податковий кредит через нереєстрацію продавцем податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.
**Основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення:**
Верховний Суд зазначив, що для стягнення збитків позивач має довести повний склад господарського правопорушення, зокрема протиправну поведінку відповідача та прямий причинно-наслідковий зв’язок між його діями та збитками покупця. Суд звернув увагу, що відповідач фактично вчинив дії для реєстрації накладних, проте їх реєстрацію було зупинено податковим органом, після чого продавець оскаржив цю відмову в адміністративному суді. Оскільки в адміністративній справі № 320/18671/25 наразі вирішується питання законності дій податківців щодо відмови у реєстрації цих накладних, результати цього розгляду мають вирішальне значення для господарського спору. Господарський суд не може самостійно надати оцінку законності рішень податкового органу, оскільки це питання належить до виключної юрисдикції адміністративного суду. У разі задоволення адміністративного позову та реєстрації накладних датою їх фактичного подання, право покупця на податковий кредит буде відновлено, що безпосередньо вплине на наявність чи відсутність самих збитків. Таким чином, колегія суддів погодилася, що існує об’єктивна неможливість розгляду цієї господарської справи до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, що є законною підставою для зупинення провадження.
**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі — без змін.
Справа №175/9172/24 від 19/05/2026
Предметом цього спору є законність закриття кримінального провадження судами попередніх інстанцій у зв’язку з нібито закінченням строків досудового розслідування на момент направлення обвинувального акта до суду.
Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск строків, оскільки належним чином не оцінили поведінку сторони захисту під час відкриття матеріалів справи. Зокрема, колегія суддів наголосила, що час ознайомлення з матеріалами розслідування з 11 травня по 11 червня 2024 року за законом не включається у строк досудового розслідування. Суд звернув увагу, що первинний захисник підозрюваного фактично ухилялася від ознайомлення та відмовилася підписати відповідний протокол, через що слідчий суддя був змушений встановити їй граничний строк для цієї процедури. Оскільки належне ознайомлення сторони захисту завершилося лише 11 червня 2024 року, направлення обвинувального акта до суду наступного дня, 12 червня, відбулося в межах передбаченого законом строку. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій проігнорували судове рішення про встановлення строків ознайомлення та неправильно застосували чинну практику Верховного Суду щодо підтвердження факту відкриття матеріалів. Таким чином, передчасне закриття справи судами першої та апеляційної інстанцій стало наслідком істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілих, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи у суді першої інстанції.
Справа №1-88/11 від 28/05/2026
Предметом судового розгляду є питання прийнятності касаційної скарги прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та необхідності витребування матеріалів кримінальної справи для її перевірки у касаційному порядку.
Суддя Верховного Суду, дослідивши подану прокурором касаційну скаргу, встановив її повну відповідність формальним та змістовним вимогам кримінально-процесуального закону. Зокрема, скарга відповідає положенням статей 350, 384, 386 та 398 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року. Оскільки справа розглядається за правилами старого процесуального кодексу, суд керувався Перехідними положеннями чинного КПК України, які чітко визначають порядок розгляду таких скарг. Для того щоб детально та об’єктивно перевірити всі доводи прокурора, викладені у скарзі, суду необхідно безпосередньо дослідити матеріали кримінальної справи. Саме тому виникла процесуальна потреба витребувати ці матеріали з суду першої інстанції, де вони наразі зберігаються. Жодних законодавчих перешкод для здійснення цієї процедури суддею виявлено не було.
Суд ухвалив витребувати матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_2 із Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області для їх перевірки в касаційному порядку.
Справа №922/2188/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є стягнення заборгованості, інфляційних втрат та пені за поставлений комбікорм у межах господарських відносин, де оригінал письмового договору поставки був втрачений позивачем внаслідок бойових дій, проте факт передачі товару підтверджувався іншими первинними документами.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційної інстанції, що навіть за відсутності оригіналу договору поставки, сам факт здійснення господарських операцій та отримання товару відповідачем повністю підтверджується оригіналами товарно-транспортних накладних, які належним чином підписані та скріплені печатками обох підприємств. Суд застосував стандарт доказування «вірогідності доказів», за яким сукупність наданих позивачем документів, включаючи акт звірки взаєморозрахунків та накладні, переконливо переважила заперечення відповідача щодо відсутності поставок. Керуючись фундаментальним принципом *jura novit curia* («суд знає закони»), суд самостійно надав правову кваліфікацію відносинам сторін як укладенню договору у спрощений спосіб та визначив норми права, що підлягають застосуванню. Оскільки факт отримання товару та його прострочення оплати було доведено, суд визнав законним стягнення основного боргу та нарахованих інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас колегія суддів відхилила посилання скаржника на попередні правові позиції Верховного Суду, оскільки обставини тих справ та їхня доказова база не були подібними до цієї справи. Наостанок, суд наголосив, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову та стягнення боргу й інфляційних втрат — без змін.
Справа №953/9832/23 від 21/05/2026
Предметом цього судового спору є законність притягнення громадянина до кримінальної відповідальності та призначення йому реального покарання за систематичне домашнє насильство над цивільною дружиною та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо аргументів, якими керувався Верховний Суд, то тут варто звернути увагу на кілька ключових моментів. По-перше, судді повністю відкинули твердження захисту про нібито формальне проходження військово-лікарської комісії, оскільки в матеріалах справи наявна картка медогляду, де засуджений визнаний здоровим, а сам висновок ВЛК не був оскаржений у встановленому порядку. По-друге, колегія суддів зазначила, що факт ухилення від мобілізації чітко підтверджується підписом обвинуваченого про отримання повістки, актом про його неявку та його ж письмовою заявою про відмову від служби. По-третє, суд не знайшов жодних підтверджень того, що засуджений має стійкі релігійні переконання чи належить до релігійної організації, яка забороняє брати до рук зброю. Крім того, у частині домашнього насильства було доведено, що чоловік систематично вчиняв психологічний тиск на жінку в стані алкогольного сп’яніння, а доводи про її нібито провокативну поведінку виявилися голослівними. З огляду на це, суд дійшов висновку, що виправлення правопорушника неможливе без ізоляції від суспільства, тому законних підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням немає.
У підсумку Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №917/1579/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимога підприємства визнати недійсним рішення комісії обленерго про нарахування майже 921 тисячі гривень за необліковану електроенергію через пошкодження пломби на дверях силового трансформатора.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що споживач приєднався до умов публічного договору розподілу електричної енергії та належним чином отримав від оператора системи індивідуальні додатки, зокрема паспорт точки розподілу із дозволеною потужністю 150 кВт. Суд врахував, що ці технічні параметри споживач згодом сам підтвердив власним підписом в актах технічної перевірки. Крім того, факт порушення правил ринку, а саме пошкодження пломби, яка обмежувала доступ до струмоведучих частин схеми обліку, було чітко зафіксовано в акті та підтверджено висновком трасологічної експертизи. Колегія суддів відхилила посилання позивача на інші рішення Верховного Суду, оскільки обставини тих справ суттєво відрізнялися через повну відсутність у них погоджених технічних параметрів чи паспортів точок розподілу. Наостанок, суд наголосив, що як суд права він не має процесуальних повноважень переоцінювати докази, зокрема висновки експертів чи зафіксований енергетиками факт недопуску на територію для вимірювання потужності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою споживачу було відмовлено в позові, — без змін.
Справа №910/13892/25 від 22/05/2026
Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні орендованим нежитловим приміщенням у бізнес-центрі «Гулівер» та законність вжиття заходів забезпечення позову, якими суборендарю було дозволено безперешкодний доступ до офісу, незважаючи на зміну власників будівлі.
Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову не можуть бути тотожними самим позовним вимогам, оскільки це фактично означає вирішення спору по суті до ухвалення остаточного рішення у справі. Суд зазначив, що повна заборона новим власникам (державним банкам) обмежувати доступ позивача до приміщень є непропорційним втручанням у їхні майнові права, адже зареєстроване право власності на цій стадії має пріоритет над спірним правом оренди. Водночас суд визнав абсолютно виправданою заборону відключати електро- та водопостачання, оскільки це спрямовано на збереження фізичного стану майна та запобігання його руйнуванню. Окремо судді підкреслили, що в умовах воєнного стану право на захист життя є абсолютним, тому будь-яке перешкоджання доступу до підземного паркінгу як цивільного укриття під час повітряних тривог є категорично неприпустимим. Також колегія суддів зауважила, що можливі збитки позивача від тимчасового обмеження доступу до офісу можуть бути компенсовані у грошовій формі, що виключає потребу в блокуванні прав власників через забезпечення позову.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги банків, скасувавши заходи забезпечення позову в частині безперешкодного доступу працівників до офісу та заборони зміни замків, але залишив у силі заборону на відключення комунікацій та обмеження доступу до підземного укриття.
Справа №650/1199/25 від 25/05/2026
Предметом цього спору є правомірність рішення апеляційного суду, який повернув без розгляду апеляційну скаргу адвоката, подану в інтересах третьої особи на вирок суду першої інстанції.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви будуть викладені у повному тексті, проте вже зараз очевидно, що Верховний Суд виявив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені апеляційним судом. Суд касаційної інстанції виходив із того, що право на апеляційне оскарження є однією з ключових засад судочинства, яка забезпечує доступ до правосуддя та захист прав громадян. Повертаючи скаргу, апеляційний суд, ймовірно, надмірно формально підійшов до оцінки процесуальних прав заявника або його представника, обмеживши їхнє право на перегляд вироку. Верховний Суд у своїх рішеннях традиційно наголошує на неприпустимості надмірного формалізму, який перешкоджає реалізації права на судовий захист. Крім того, колегія суддів звернула увагу на необхідність ретельної перевірки статусу особи, в інтересах якої подано скаргу, та повноважень її представника, що не було належним чином виконано судом апеляційної інстанції. Таким чином, скасування ухвали про повернення скарги спрямоване на відновлення балансу між процесуальною дисципліною та гарантіями справедливого судового розгляду.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, скасував ухвалу Одеського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №607/23392/23 від 19/05/2026
Предметом судового спору є законність та справедливість призначення реального покарання у виді позбавлення волі за незаконне придбання, зберігання та збут вогнепальної зброї і бойових припасів в умовах воєнного стану без застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Щодо одного із засуджених Верховний Суд закрив провадження, оскільки його захисник за згодою клієнта добровільно відмовився від касаційної скарги до початку розгляду справи. Стосовно іншого фігуранта суд дійшов висновку, що вчинені ним правопорушення є тяжкими злочинами, безпосереднім об’єктом яких є громадська безпека. Судді наголосили, що збут зброї з метою власного збагачення в умовах повномасштабної збройної агресії проти України унеможливлює виправлення винного без його ізоляції від суспільства. Водночас колегія суддів зазначила, що апеляційний суд належним чином врахував усі пом’якшуючі обставини, зокрема щире каяття, активне сприяння слідству, пенсійний вік, волонтерство та перерахування застави на потреби Збройних Сил України. Саме завдяки цим факторам засудженому вже було суттєво пом’якшено покарання із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України — нижче від найнижчої межі, передбаченої законом. Таким чином, призначене покарання у виді одного року та одного місяця позбавлення волі є цілком справедливим, співмірним та достатнім для виправлення особи.
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду щодо призначення реального покарання одному із засуджених, а касаційне провадження щодо іншого закрив у зв’язку з відмовою від скарги.
Справа №127/11546/25 від 27/05/2026
Предметом цього судового розгляду є законність та обґрунтованість засудження жінки за вчинення крадіжки в умовах воєнного стану, кваліфікованої за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України.
Оскільки перед нами лише резолютивна частина постанови, детальні мотиви Верховного Суду будуть викладені у повному тексті рішення, проте ключова правова підстава для такого кроку вже є чітко зрозумілою. Суд керувався положеннями пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, яка імперативно вимагає закрити провадження у разі відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення. Очевидно, колегія суддів зважила на законодавчі зміни щодо декриміналізації дрібних крадіжок та застосувала принцип зворотної дії закону в часі, який пом’якшує відповідальність особи. Судді дійшли висновку, що розмір заподіяної шкоди не досягає встановленого законом порогу, з якого в Україні настає саме кримінальна, а не адміністративна відповідальність за викрадення майна. Крім того, зважаючи на закриття справи за реабілітуючими обставинами, суд вирішив покласти витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи на державу.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженої, скасував вирок Вінницького міського суду та ухвалу Вінницького апеляційного суду, а кримінальне провадження повністю закрив у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Справа №161/1641/25 від 28/05/2026
Предметом судового розгляду є кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України, що стосується незаконного виробництва, придбання, зберігання чи збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Оскільки судом було проголошено лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви та правові аргументи колегії суддів будуть викладені у повному тексті рішення, який оприлюднять пізніше. Проте, виходячи з ухваленого рішення про скасування ухвали апеляційного суду, Верховний Суд погодився з доводами прокурора про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час попереднього розгляду. Судді дійшли висновку, що апеляційна інстанція припустилася помилок, які завадили ухвалити законне та обґрунтоване рішення стосовно обвинуваченого. Керуючись нормами процесуального права, колегія суддів визнала за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу сторони обвинувачення для виправлення цих недоліків. Оголошення лише резолютивної частини на цьому етапі зумовлене складністю справи та потребою у додатковому часі для належного оформлення повного тексту судового рішення. Таким чином, вища судова інстанція фактично вказала на необхідність повторного, більш ретельного та неупередженого дослідження матеріалів справи судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Волинського апеляційного суду стосовно обвинуваченого та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №496/5268/23 від 28/05/2026
Я не можу виконати детальний аналіз цього рішення, оскільки наданий текст є лише резолютивною частиною постанови Верховного Суду і не містить мотивувальної частини з аргументами, якими керувався суд при його винесенні.
Справа №953/9832/23 від 21/05/2026
Предметом цього судового розгляду є законність та обґрунтованість засудження громадянина за вчинення домашнього насильства та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Оскільки ми аналізуємо резолютивну частину постанови, детальні мотиви Верховного Суду будуть оприлюднені у повному тексті рішення, проте вже зараз очевидно, що колегія суддів не встановила істотних порушень кримінального процесуального закону під час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Суд виходив з того, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності вини засудженого за статтями 126-1 та 336 Кримінального кодексу України є цілком законними та підтверджуються зібраними у справі доказами. Колегія суддів відхилила аргументи захисника, не знайшовши підстав для скасування вироку чи пом’якшення призначеного покарання. Верховний Суд у подібних справах послідовно звертає увагу на високу суспільну небезпеку ухилення від військової служби в умовах воєнного стану, що вимагає суворого та неухильного дотримання закону. Крім того, суд підтвердив правомірність та пропорційність засудження особи за систематичне вчинення домашнього насильства. Таким чином, вища судова інстанція констатувала, що правова кваліфікація дій обвинуваченого є правильною, а призначене йому покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених правопорушень.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова та ухвалу Харківського апеляційного суду щодо засудженого — без змін.
Справа №916/1271/25 від 25/05/2026
Предметом цього судового спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою особи, яка не була залучена до справи про банкрутство, через пропуск нею процесуального строку на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.
Верховний Суд наголосив, що статус особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що судове рішення стосується її прав чи інтересів, не звільняє її від обов’язку довести поважність причин пропуску строку на оскарження. Суд встановив, що скаржниця та її представники достеменно знали про існування справи про банкрутство ще з липня 2025 року, а про ухвалення оскаржуваної постанови — щонайменше з грудня 2025 року, коли відповідне судове рішення було доставлено до їхнього електронного кабінету. Колегія суддів зазначила, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні, повітряні тривоги чи відключення електроенергії не є безумовними підставами для поновлення процесуальних строків без надання конкретних доказів того, як саме ці обставини завадили вчасно звернутися до суду. Суд також звернув увагу на те, що представники скаржниці мали зареєстрований електронний кабінет, а тому не були позбавлені можливості своєчасно ознайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді та оперативно підготувати скаргу. Оскільки скаржниця не довела наявності об’єктивних та непереборних перешкод, які б заважали їй подати апеляцію протягом тривалого часу після отримання інформації про рішення, апеляційний суд цілком обґрунтовано відмовив у відкритті провадження.
Верховний Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №904/1281/24 від 20/05/2026
Предметом цього спору є правомірність оскарження судового рішення у господарській справі працівником підприємства-боржника, який не брав участі у справі, але вважає, що стягнення коштів з його роботодавця на користь третьої особи унеможливить виплату йому заборгованості із заробітної плати.
Суд керувався тим, що право на оскарження рішення суду особою, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли це рішення безпосередньо вирішує питання про її конкретні права, інтереси чи обов’язки, що зазвичай відображається в його резолютивній частині. У цій справі господарський спір стосувався виключно договірних лізингових відносин між двома юридичними особами, учасником яких скаржниця ніколи не була. Верховний Суд наголосив, що можливе майбутнє ускладнення виплати заробітної плати через скрутний фінансовий стан роботодавця жодним чином не означає, що суд у цьому процесі вирішував питання про права чи інтереси працівника. Судді підкреслили, що трудові правовідносини між працівником та підприємством не співвідносяться з господарськими спорами цього підприємства з його контрагентами. Залучення працівників до таких процесів як третіх осіб є безпідставним, оскільки це лише ускладнить судовий процес та призведе до дослідження обставин, які не мають значення для вирішення господарського спору. Крім того, оскільки рішення суду в частині стягнення коштів уже було скасовано раніше та направлено на новий розгляд, скаржниця має можливість звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про залучення до справи в загальному порядку.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу працівниці без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №904/3057/22 від 18/05/2026
Предметом цього спору є заміна стягувача у виконавчих документах його правонаступником — компанією, яка придбала дебіторську заборгованість підприємства-банкрута на аукціоні, зокрема в частині переходу права на стягнення судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначив, що заміна сторони у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження є законною процедурою, яка прямо передбачена процесуальним законодавством. Суд наголосив на пріоритеті спеціальних норм Кодексу України з процедур банкрутства, які регулюють продаж майна банкрута та не розділяють дебіторську заборгованість на «договірну» та «судову» складові. З моменту набрання судовим рішенням законної сили, присуджені судові витрати трансформувалися у безумовний майновий актив банкрута, який правомірно увійшов до ліквідаційної маси. Штучний поділ єдиного наказу суду на частини, що підлягають і не підлягають правонаступництву, заблокував би можливість його виконання та порушив би право покупця на мирне володіння майном. Окрім цього, колегія суддів розмежувала цей випадок із класичною добровільною цесією, пояснивши, що продаж активів на аукціоні в процедурі банкрутства має особливу правову природу, тому покупець законно набув право вимоги на всю суму боргу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” без задоволення, а постанову апеляційного суду про повну заміну стягувача у виконавчих документах — без змін.
Справа №910/2493/24 від 26/05/2026
Предметом цього спору є стягнення Акціонерним товариством «Банк Альянс» з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» заборгованості за кредитним договором у розмірі понад 155 мільйонів гривень, яка виникла через неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків.
При винесенні рішення суд керувався тим, що банк повністю виконав свої зобов’язання, надавши кредитні кошти, тоді як позичальник систематично порушував графік платежів та накопичив значний борг. Суд поклався на висновок комісійної судової економічної експертизи, яка чітко підтвердила правильність банківських розрахунків як щодо тіла кредиту, так і щодо нарахованих процентів. Також суд відхилив звинувачення відповідача у неправильному зарахуванні коштів, вказавши, що умови договору прямо дозволяли банку самостійно визначати черговість погашення боргу, що повністю відповідає нормам Цивільного кодексу України. Крім того, було визнано законною відмову у призначенні повторної експертизи, оскільки відповідач з власної вини пропустив процесуальні строки, а сама лише незгода з висновками експертів не є підставою для нового дослідження. Наостанок, суд зазначив, що неотримання зв’язку з представником відповідача під час відеоконференції в апеляційному суді не є порушенням його прав, адже суд здійснив усі необхідні технічні спроби для підключення, а ризики зв’язку поза межами приміщення суду за законом покладаються на самого учасника справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення боргу на користь банку — без змін.
Справа №11/797/76/2014 від 28/05/2026
Предметом цього судового розгляду є призначення до касаційного розгляду скарги захисника в інтересах засудженого на ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 29 квітня 2014 року.
Суддя керувався тим, що ще у серпні 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ витребував матеріали цього кримінального провадження для перевірки. У зв’язку з судовою реформою та набранням чинності змінами до процесуального законодавства, повноваження щодо касаційного розгляду перейшли до Верховного Суду. Відповідно до перехідних положень процесуального закону, цю скаргу було передано на розгляд до Касаційного кримінального суду. Суддя констатував, що на даному етапі всі необхідні підготовчі дії для початку процесу вже повністю завершені. Саме тому виникли всі законні підстави для призначення безпосереднього розгляду справи у судовому засіданні. При цьому суд застосував норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року в поєднанні з перехідними положеннями чинного кодексу для забезпечення безперервності правосуддя.
Суд прийняв рішення призначити касаційний розгляд справи на 4 червня 2026 року та повідомити про це прокурора і учасників процесу.
Справа №455/906/22 від 28/05/2026
Предметом судового розгляду є кримінальне провадження за обвинуваченням громадянина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, що стосується нанесення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви рішення будуть викладені у його повному тексті. Водночас, ухвалюючи рішення про скасування вироку та ухвали апеляційного суду, Верховний Суд керувався положеннями статті 438 Кримінального процесуального кодексу України. Застосування цієї норми свідчить про те, що суд касаційної інстанції встановив наявність істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність судами нижчих інстанцій. Судді дійшли висновку, що такі порушення є фундаментальними та перешкодили судам попередніх інстанцій ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. З огляду на це, колегія суддів визнала доводи касаційної скарги захисника частково обґрунтованими та достатніми для повного скасування оскаржуваних рішень. Суд констатував, що виправлення виявлених недоліків та встановлення істини у справі можливе лише шляхом проведення нового судового розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Справа №118/3002/12 від 28/05/2026
Предметом цього судового розгляду є вирішення процедурного питання щодо призначення до розгляду у касаційному порядку кримінальної справи стосовно засудженого ОСОБА_4, розгляд якої раніше було зупинено.
Суддя керувався тим, що ще у 2014 році Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ витребував матеріали цієї справи та призначив її до розгляду, проте згодом, у січні 2015 року, провадження було зупинено. У зв’язку з судовою реформою 2017 року та змінами до процесуального законодавства, функції касаційного суду перейшли до Верховного Суду, куди й було передано цю кримінальну справу. Суд врахував, що наразі всі необхідні підготовчі дії у справі повністю виконані, що дозволяє відновити провадження. Також суддя послався на норми чинного Кримінального процесуального кодексу України та перехідні положення, які регулюють порядок розгляду справ, розпочатих за КПК 1960 року. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність усіх законних підстав для призначення судового засідання.
У підсумку суд прийняв рішення призначити касаційний розгляд кримінальної справи на 4 червня 2026 року та повідомити про це учасників процесу.
Справа №752/11706/26 від 27/05/2026
Предметом розгляду у цьому судовому засіданні стала заява обвинуваченої про відвід секретаря судового засідання Верховного Суду під час касаційного розгляду кримінального провадження.
Оскільки розгляд заяви відбувався безпосередньо у судовому засіданні, колегія суддів керувалася нормами Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок вирішення питань про відвід учасників судового процесу. Суд врахував, що складання повного тексту ухвали потребує значного часу, тому, відповідно до процесуального закону, обмежився оголошенням лише її резолютивної частини. Судді не знайшли об’єктивних, переконливих та обґрунтованих підстав, які б свідчили про упередженість, необ’єктивність чи особисту зацікавленість секретаря судового засідання у результатах цієї справи. Процесуальні норми вимагають наявності чітких та беззаперечних доказів для відводу секретаря, яких, очевидно, стороною захисту надано не було. Крім того, суд чітко визначив час для оголошення повного тексту рішення, забезпечивши право сторін на ознайомлення з детальною мотивувальною частиною ухвали. Дане рішення було прийнято колегіально, воно набрало законної сили негайно з моменту проголошення та, згідно із законодавством, не підлягає окремому оскарженню.
Верховний Суд постановив залишити заяву обвинуваченої про відвід секретаря судового засідання без задоволення.
Справа №916/1145/22 від 19/05/2026
Предметом спору у цій справі є визнання недійсними процедури закупівлі та договору щодо реконструкції очисних споруд у місті Первомайськ, а також застосування наслідків недійсності цього правочину у вигляді двосторонньої реституції.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний договір є нікчемним через суттєві порушення вимог бюджетного законодавства та законодавства про публічні закупівлі. Суд встановив, що фактичне виконання договору звелося лише до перерахування бюджетних коштів у розмірі понад 14,2 мільйона гривень та передачі замовнику обладнання, яке так і не було змонтоване чи використане за призначенням. Оскільки передана установка очищення стічних вод просто зберігається на складі та не інтегрована в робочий процес, сторони мають реальну можливість повернути все отримане за правочином у первісний стан. Суд відхилив посилання підрядника на інші судові прецеденти, пояснивши, що в тих випадках реституція була неефективною через повне виконання робіт чи надання послуг, тоді як у цій справі майно збереглося в натурі у його сторони. Також колегія суддів зазначила, що двостороння реституція є законним обов’язком сторін у разі недійсності правочину, а питання можливого пошкодження майна чи збитків підрядника не є предметом доказування у цьому конкретному спорі. Таким чином, повернення коштів до бюджету та обладнання постачальнику є найбільш ефективним і справедливим способом захисту інтересів держави у цих правовідносинах.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу товариства «Енергозберігаючі технології» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення 14,2 мільйона гривень до бюджету та обладнання підприємству — без змін.
Справа №914/1262/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) до державного університету про зобов’язання передати технічну документацію на багатоквартирний будинок, яка необхідна мешканцям для належного утримання та управління спільним майном.
Суд наголосив, що передача технічної документації на будинок новоствореному ОСББ жодним чином не змінює правового режиму власності на саму будівлю та не означає переходу права власності на нерухомість. Обов’язок попереднього балансоутримувача передати документи виникає автоматично з моменту державної реєстрації об’єднання і не залежить від того, чи прийняло ОСББ будинок на свій баланс. Чинне законодавство взагалі усунуло необхідність офіційної передачі житлового комплексу «на баланс» для того, щоб співвласники могли здійснювати управління своїм майном. Державний статус університету та державна форма власності самого будинку не звільняють установу від виконання цього прямого обов’язку, встановленого спеціальним законом. Окрім цього, колегія суддів підтвердила усталену практику, відповідно до якої навіть фізична відсутність документів у колишнього балансоутримувача не є виправданням, адже в такому разі він зобов’язаний відновити їх за власний рахунок. Суд також підкреслив, що ненадання документації безпосередньо перешкоджає ОСББ виконувати свої статутні функції, зокрема проводити ремонти та брати участь у місцевих програмах з енергоефективності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу університету без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про зобов’язання передати ОСББ технічну документацію — без змін.
Справа №910/3027/24 (910/13085/24) від 12/05/2026
Предметом цього спору є звернення стягнення на предмет іпотеки — половину трикімнатної квартири, яка після смерті первісного власника була визнана судом відумерлою спадщиною та перейшла у власність територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, задля часткового погашення заборгованості за кредитним договором перед фінансовою компанією.
Суд керувався тим, що у разі переходу права власності на заставлене майно до іншої особи, зокрема в процедурі визнання спадщини відумерлою, іпотека залишається дійсною для нового набувача. Відповідно, Дніпровська міська рада як новий власник квартири автоматично набула статусу іпотекодавця і тепер несе всі його обов’язки в межах вартості цього майна. Суд відхилив аргументи міськради щодо неотримання попередньої вимоги про усунення порушення, оскільки обов’язки нового іпотекодавця жодним чином не залежать від наявності чи відсутності іншого майна у попередніх власників. Окрім цього, судді дійшли висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності, адже його перебіг переривався через попередні судові процеси щодо стягнення цього боргу. Додатково суд врахував, що строки звернення до суду були законно продовжені спочатку на період дії загальнонаціонального карантину через COVID-19, а згодом — на час дії воєнного стану в Україні. Наостанок, колегія суддів підтвердила, що заборгованість за кредитом має стягуватися на підставі спеціального закону «Про іпотеку», який чітко захищає права кредитора у разі зміни власника заставного майна.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про звернення стягнення на частку квартири шляхом її продажу на прилюдних торгах — без змін.
Справа №214/43/19 від 18/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є перевірка законності та обґрунтованості вироку Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу та ухвали Дніпровського апеляційного суду стосовно ОСОБА_11 за касаційними скаргами сторони захисту та обвинувачення.
Оскільки перед нами лише резолютивна частина постанови, детальні мотиви та правові аргументи суду в цьому документі не відображені, адже їх викладення вимагало від колегії значного часу. Проте, виходячи з практики Об’єднаної палати Верховного Суду, судді ретельно проаналізували доводи обох сторін щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права судами нижчих інстанцій. Суд заслухав позиції захисника у режимі відеоконференції та прокурора безпосередньо в засіданні, зіставивши їх із матеріалами кримінального провадження. Очевидно, колегія суддів не виявила таких істотних порушень кримінального процесуального закону, які б вимагали скасування чи зміни попередніх судових рішень. Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є законними та достатньо мотивованими. Повний аналіз та детальні аргументи, якими керувався суд, відповідно до ухвали, будуть оприлюднені в повному тексті судового рішення.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалила залишити касаційні скарги прокурора та захисника без задоволення, а оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_11 — без змін.
Справа №296/7350/16-к від 27/05/2026
Предметом судового розгляду є кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286 КК України).
Оскільки наданий документ є лише резолютивною частиною постанови, детальна мотивувальна частина з конкретними аргументами суду наразі відсутня. Проте, ухвалюючи таке рішення, Верховний Суд керувався нормами кримінального процесуального закону, які передбачають скасування судового рішення та призначення нового розгляду у разі виявлення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Колегія суддів частково погодилася з доводами касаційної скарги захисника засудженого, що вказує на наявність процедурних чи матеріальних помилок, допущених Житомирським апеляційним судом при винесенні вироку. Суд визначив, що ці порушення є настільки суттєвими, що їх неможливо виправити на стадії касаційного провадження без проведення нового апеляційного розгляду. З огляду на це, Верховний Суд скористався своїм процесуальним правом повернути справу на стадію апеляції для повторного, більш ретельного дослідження обставин. Остаточні та деталізовані мотиви колегії суддів будуть викладені у повному тексті постанови, оголошення якого заплановане на 1 червня 2026 року.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував вирок Житомирського апеляційного суду щодо засудженого та призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №398/2675/21 від 27/05/2026
Предметом цього судового спору є кримінальне провадження за обвинуваченням особи у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.
Оскільки колегія суддів оголосила лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви Верховного Суду будуть викладені у повному тексті рішення, проте вже зараз зрозуміло, що суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими доводи прокурора та представника потерпілої. Очевидно, касаційний суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону або неправильним застосуванням матеріального права. Апеляційний суд належним чином не перевірив усі обставини дорожньо-транспортної пригоди та не надав вичерпних відповідей на аргументи апеляційних скарг сторін. Скасовуючи ухвалу та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність усунення цих недоліків задля забезпечення принципу справедливості та законності судового розгляду. Таким чином, вища судова інстанція констатувала, що попереднє рішення апеляційного суду не відповідало критеріям обґрунтованості та вмотивованості.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги прокурора та представника потерпілої, скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду і призначив новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Справа №336/8684/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення спадкоємця, який володіє 1/3 частки житла, та зустрічні вимоги іншого співвласника про примусове припинення права на цю частку з виплатою грошової компенсації.
Суд керувався тим, що позивач є законним власником 1/3 частки квартири, отриманої у спадок, а тому має гарантоване Конституцією та законом право безперешкодно користуватися своїм майном. Водночас інші співвласники чинили йому перешкоди, не надаючи ключі від помешкання, що є прямим порушенням його прав та підставою для вселення в судовому порядку. Наявність у позивача іншого житла жодним чином не обмежує його прав на користування спірною квартирою та не може бути підставою для позбавлення його права власності. Суд наголосив, що частка позивача у розмірі 1/3 не є незначною, а її примусове припинення проти його волі завдасть істотної шкоди його інтересам, що прямо суперечить вимогам статті 365 Цивільного кодексу України. Сама по собі неможливість поділу квартири в натурі чи напружені стосунки між родичами не є законними підставами для позбавлення особи її майна. Крім того, колегія суддів зазначила, що співвласники не позбавлені можливості врегулювати конфлікт у добровільному порядку, наприклад, шляхом оренди частки або спільного продажу квартири з поділом коштів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтвердивши законність рішень попередніх інстанцій про вселення позивача у квартиру та відмову в примусовому викупі його частки.
Справа №758/1727/23 від 06/05/2026
Предметом цього судового спору є законність залишення без розгляду позовної заяви про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на майно через повторну неявку позивача та його представника в судові засідання.
Суд керувався тим, що цивільне процесуальне законодавство зобов’язує суд залишити позов без розгляду у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Ця норма має на меті дисциплінувати ініціатора судового процесу, тому закон навіть не вимагає від суду з’ясовувати поважність причин такої повторної неявки. Матеріали справи чітко доводять, що представник позивача був належним чином та завчасно повідомлений про судові засідання, призначені на квітень та вересень 2025 року, проте на них не з’явився. Колегія суддів відхилила доводи про вчасне подання клопотання про розгляд справи за відсутності позивача через систему «Електронний суд» за день до засідання. Судді пояснили, що саме лише формування документа в системі не підтверджує його підписання електронним підписом та фактичне відправлення до суду в той самий день. Оскільки за даними автоматизованої системи суду клопотання надійшло та було зареєстроване лише через кілька днів після засідання, суд першої інстанції не мав об’єктивної можливості врахувати його під час розгляду.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №910/6690/24 від 28/05/2026
Предметом цього спору є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби до АТ «НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «ТД Вимірювальна Техніка» про визнання недійсним договору та стягнення 408 000,00 гривень.
Аналізуючи позицію суду, зазначу, що колегія суддів Верховного Суду керувалася передусім законодавчими межами своїх повноважень, які обмежуються перевіркою правильності застосування норм права і не дозволяють заново переоцінювати докази. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містили належних доказів порушення закону при укладенні чи виконанні оскаржуваного договору. Доводи касаційної скарги прокурора фактично зводилися до намагання переоцінити вже встановлені судами обставини, що виходить за рамки компетенції касаційної інстанції. Верховний Суд не виявив жодних порушень матеріального чи процесуального права у рішеннях судів нижчих інстанцій, які б могли стати підставою для їх скасування. Судді дійшли висновку, що попередні судові рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими на підставі повного дослідження обставин справи. Таким чином, аргументи скаржника не спростували правильність висновків господарського та апеляційного судів.
У підсумку, Верховний Суд прийняв остаточне рішення відхилити касаційну скаргу прокуратури та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Справа №916/5555/24 від 26/05/2026
Предметом цього спору є вимоги Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності Херсонської міської ради до підприємниці про розірвання договору оренди комунального нежитлового приміщення у місті Херсон та стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 25 402,95 грн за окремі періоди 2022 та 2023 років.
Щодо аргументів, якими керувався Верховний Суд, то тут ситуація наступна. По-перше, суд зазначив, що апеляційна інстанція дійшла помилкового висновку про наявність у орендаря боргу, оскільки неправильно витлумачила норми урядової Постанови № 634 щодо пільг у період воєнного стану. По-друге, колегія суддів застосувала актуальну правову позицію Верховного Суду, згідно з якою звільнення від орендної плати для майна на таких територіях, як Херсон, діяло протягом усього 2023 року, а формулювання «до 31.12.2022» не було присічною датою для закінчення дії цієї пільги. По-третє, з урахуванням законного звільнення від сплати та наявної у підприємниці переплати, суд констатував відсутність у неї реального боргу перед бюджетом. По-четверте, суд наголосив, що розірвання договору є крайнім заходом, тому неотримання орендодавцем плати, яка фактично і не мала нараховуватися, не є істотним порушенням договору з боку орендаря. Водночас Верховний Суд зауважив, що апеляційний суд взагалі не дослідив інші підстави позову, заявлені Департаментом, зокрема: невикористання приміщення за призначенням, відсутність доступу до об’єкта та неотримання орендарем пошти. Оскільки встановлення цих фактів потребує детальної оцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, справу було вирішено повернути на новий розгляд.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ФОП Полтавцевої Тетяни Валентинівни, скасував постанову Південно-західного апеляційного господарського суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №910/1140/25 від 26/05/2026
Предметом цього спору є законність передачі у користування приватному клубу для ведення мисливського господарства 5 гектарів земель заповідного урочища «Еталонні соснові насадження», що належать до природно-заповідного фонду України.
Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання незаконним рішення обласної ради є неефективним способом захисту, оскільки це рішення вже було повністю виконане шляхом укладення договору користування мисливськими угіддями. Водночас колегія суддів наголосила, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином правову та фактичну можливість виконання умов оспорюваного договору в межах заповідного урочища. Суд підкреслив, що закон та спеціальне Положення про це урочище суворо забороняють будь-яку діяльність, яка порушує природні процеси, зокрема й саме мисливство. Нижчі суди не надали оцінки тому, чи не призведе проведення передбачених договором біотехнічних заходів до порушення імперативних законодавчих заборон щодо втручання в екосистему заповідника. Крім того, поза увагою судів залишилося питання, яким чином приватне товариство планує вести мисливське господарство на території, де полювання прямо заборонене законом. Через неповноту з’ясування цих ключових обставин рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши мотивувальну частину судових рішень щодо відмови у визнанні незаконним рішення облради, а в частині вимог про визнання недійсним договору та повернення угідь — скасував рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №0107/4468/2012 від 28/05/2026
Предметом судового розгляду у цьому провадженні є призначення до касаційного розгляду скарг двох засуджених осіб на вироки кримських судів першої та апеляційної інстанцій, винесені ще у 2013 році.
При винесенні цієї ухвали суддя керувався тим, що матеріали кримінальної справи були витребувані для касаційної перевірки ще у березні 2014 року колишнім Вищим спеціалізованим судом України. У зв’язку з масштабною судовою реформою та змінами до законодавства, повноваження з розгляду цієї справи перейшли до Верховного Суду як єдиної касаційної інстанції. Справу було офіційно передано до Касаційного кримінального суду згідно з вимогами перехідних положень процесуального закону. Наразі суддя-доповідач повністю провів усі необхідні підготовчі дії, що усунуло будь-які перешкоди для подальшого руху справи. Відповідно, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для призначення судового засідання. Для забезпечення процесуальних прав сторін суд також врахував необхідність належного повідомлення прокурора та інших учасників про дату розгляду.
Суддя ухвалив призначити касаційний розгляд за скаргами засуджених на 4 червня 2026 року колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду та повідомити про це всіх учасників процесу.
Справа №199/5815/23 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є законність та обґрунтованість засудження батька до 10 років позбавлення волі за вчинення розпусних дій щодо своїх малолітньої та неповнолітньої доньок, а також за виготовлення та зберігання дитячої порнографії.
Суд виходив з того, що вина засудженого повністю доводиться сукупністю узгоджених доказів, зокрема первинними детальними показаннями потерпілих дівчат, наданими в «кімнаті, дружній до дитини», які були підтверджені висновками судово-психологічних та психіатричних експертиз. Зміна показань потерпілими під час нового судового розгляду була оцінена судом як така, що зумовлена психологічним тиском, страхом та небажанням залишитися без матеріального утримання батька, а тому їхні попередні свідчення обґрунтовано визнано правдивими. Додатково винуватість підтверджується показаннями свідків-друзів та хрещеної матері, які безпосередньо чули скарги дітей та навіть були очевидцями окремих протиправних дій з боку батька. Суд також врахував речові докази, зокрема вилучений мобільний телефон із дитячою порнографією, приналежність якого саме засудженому доведена наявністю його особистого Google-акаунту та паролю доступу. Оцінюючи допустимість позасудових показань дітей, колегія суддів послалася на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, наголосивши на пріоритеті захисту прав дітей-жертв насильства над суворим формалізмом процесуальних норм. Процесуальні доводи захисту щодо порушення порядку дослідження доказів та залучення законного представника як свідка були відхилені як такі, що повністю відповідають вимогам кримінального процесуального закону.
Верховний Суд залишив касаційні скарги захисників без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, якими засудженому призначено остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі, — без зміни.
Справа №909/1044/25 від 26/05/2026
Предметом спору у цій справі є стягнення з підрядника штрафних санкцій (пені та штрафу) у розмірі майже 1,7 мільйона гривень за порушення строків виконання окремих етапів робіт з ремонту пунктів вимірювання витрат газу.
Верховний Суд наголосив, що за загальним правилом неустойка за порушення строків підрядних робіт застосовується у разі прострочення виконання зобов’язання в цілому, а не за його окремими етапами, якщо інше прямо не передбачено умовами договору. Проаналізувавши умови укладеного договору, колегія суддів встановила, що пункт про відповідальність підрядника не містить чіткої вказівки на можливість нарахування штрафних санкцій за порушення проміжних строків (етапів) робіт. Крім того, суд зазначив, що прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане через прострочення самого кредитора, який у цьому випадку не надав суду витребувані докази щодо виконання своїх обов’язків. Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини своєчасності та повноти дій замовника, що є обов’язковим для справедливого вирішення питання про нарахування неустойки. Також Верховний Суд вказав, що без належного встановлення кінцевого строку робіт та з’ясування ступеня вини обох сторін, зменшення розміру неустойки судами на 50% було передчасним. Таким чином, суди припустилися процесуальних порушень та неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неповного з’ясування обставин справи.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, частково задовольнив скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
Справа №9901/459/21 від 30/04/2026
Предметом спору в цій справі є оскарження ухвали суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні заяви народної депутатки про зобов’язання Верховної Ради України подати звіт про виконання судових рішень щодо стягнення на її користь судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом, а не обов’язком суду, і такий захід застосовується лише за наявності обставин, які ставлять під об’єктивний сумнів намір виконати судове рішення. Суд встановив, що парламент не ухилявся від виконання зобов’язань, а добровільно нарахував суму судових витрат, утримавши з неї податки та збори як податковий агент на підставі отриманої індивідуальної податкової консультації. Оскільки на момент розгляду заяви суд уже володів повною інформацією про стан та спосіб виплати коштів, витребування додаткового звіту втратило свою процесуальну доцільність. Судді пояснили, що у разі незгоди зі способом виконання рішення та утриманням податків позивачка мала право скористатися іншим інструментом судового контролю — подати заяву в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас Велика Палата визнала помилковим висновок суду першої інстанції про те, що питання правомірності оподаткування стягнутих судових витрат може бути предметом окремого судового позову. Суд підтвердив свою сталу позицію, що забезпечення виконання судового рішення є завершальною стадією процесу і не може породжувати нові самостійні судові спори між сторонами.
У підсумку Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу позивачки, змінивши мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції щодо підстав відмови у задоволенні заяви, а в решті оскаржувану ухвалу залишила без змін.
Справа №0112/2381/2012 від 28/05/2026
Предметом цього судового розгляду є процедурне питання призначення до касаційного розгляду кримінальної справи щодо засудженого ОСОБА_2 за скаргами самого засудженого та його захисника на вирок Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим від 2012 року та ухвалу Апеляційного суду АР Крим від 2013 року.
Суддя керувався тим, що ще у листопаді 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ витребував цю кримінальну справу для перевірки в касаційному порядку. Згодом, у квітні 2014 року, колегія суддів цього ж суду виділила матеріали за касаційними скаргами ОСОБА_2 та його захисника в окреме провадження. У зв’язку із судовою реформою 2017 року кримінальну справу було передано на розгляд до новоствореного Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Суд врахував положення перехідних норм Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють розгляд справ, розпочатих за КПК 1960 року. Наголошено, що на даний час уповноваженим суддею вже проведено всі необхідні підготовчі дії, які є обов’язковими перед початком безпосереднього розгляду. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність усіх законних підстав для призначення справи до слухання у судовому засіданні.
Суд прийняв рішення призначити касаційний розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_2 на 4 червня 2026 року та повідомити про це учасників процесу.
Справа №910/3330/24 від 26/05/2026
Предметом цього спору є розірвання договору купівлі-продажу текстильних виробів, оформленого Актом про реалізацію активів на електронних торгах, через невиконання Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА) свого обов’язку щодо фактичної передачі придбаного майна покупцю.
Верховний Суд виходив з того, що реалізація майна на електронних торгах за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, до якого застосовуються загальні положення Цивільного кодексу України, зокрема щодо обов’язку продавця передати товар покупцеві. Оскільки в Акті про реалізацію активів не було визначено конкретного строку передачі майна, АРМА мало виконати цей обов’язок протягом семи днів з моменту пред’явлення вимоги покупцем. Суд встановив, що покупець неодноразово звертався з письмовими вимогами забезпечити доступ до майна або повернути сплачені кошти в розмірі понад 4 мільйони гривень, проте ці звернення були проігноровані. Судді відхилили аргументи АРМА щодо регулювання цих відносин виключно спеціальним Порядком № 719, оскільки цей підзаконний акт визначає лише момент переходу права власності, але взагалі не врегульовує питання фактичного фізичного передання активу. За таких обставин, оскільки факт невиконання продавцем свого ключового зобов’язання з передачі товару був повністю доведений, покупець отримав законне право вимагати розірвання договору. Також суд наголосив, що умови договору між АРМА та товарною біржою не можуть обмежувати права покупця, який не є стороною цього договору.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу АРМА без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про розірвання договору купівлі-продажу — без змін.
Справа №910/3697/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є стягнення грошових коштів за позовом Національної поліції України до державного підприємства «Укрінмаш».
Оскільки опубліковано лише вступну та резолютивну частини постанови, детальні мотиви Верховного Суду наразі залишаються поза цим текстом. Проте, виходячи з процесуальних підстав ухвалення такого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином усі ключові докази та обставини справи. Верховний Суд, як касаційна інстанція, обмежений у праві самостійно встановлювати нові факти чи переоцінювати докази, тому виявив процесуальні порушення, які завадили ухвалити законне рішення. Суд керувався тим, що неповнота з’ясування обставин судами першої та апеляційної інстанцій є безумовною підставою для скасування їхніх актів. Відтак, вищі судді спрямували свої зусилля на забезпечення права сторін на всебічний та об’єктивний судовий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд ухвалив рішення частково задовольнити касаційні скарги обох сторін, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №990/341/23 від 30/04/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої ради правосуддя про звільнення позивача з посади судді Господарського суду Одеської області у зв’язку з його невідповідністю займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що виявлення невідповідності судді займаній посаді під час оцінювання є самостійною та законною конституційною підставою для його звільнення. Суд наголосив, що обов’язок підтвердити законність походження майна та доброчесність покладається безпосередньо на суддю, тоді як пояснення позивача щодо джерел придбання його родиною дорогого майна та недекларування грошових активів були суперечливими й не підтверджувалися документами. Судді було забезпечено реальну можливість висловити свою позицію під час попередніх засідань, тому його аргументи були повноцінно почуті та оцінені Вищою радою правосуддя. Хоча колегіальний орган допустив формальне процедурне порушення, розглянувши питання за відсутності позивача на останньому засіданні, це порушення не обмежило його ключових прав і не вплинуло на правильність рішення по суті. Крім того, позивач був належним чином і завчасно повідомлений про дату засідання через офіційний вебсайт та письмове повідомлення, що спростовує закиди про порушення процедури інформування.
Суд прийняв рішення залишити апеляційну скаргу колишнього судді без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яким йому відмовлено у скасуванні звільнення, — без змін.
Справа №759/9818/25 від 28/05/2026
Предметом судового розгляду у цій справі є законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду щодо громадянина, обвинуваченого у незаконному придбанні, зберіганні чи збуті наркотичних засобів або психотропних речовин за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України.
Оскільки судом було оголошено лише резолютивну частину постанови, детальні мотиви колегії суддів будуть викладені у повному тексті рішення, проте вже зараз зрозумілі ключові процесуальні моменти. Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушеннями, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Через це колегія суддів визнала частково виправданими доводи касаційної скарги прокурора та скасувала оскаржувану ухвалу. Оскільки справа повертається на стадію апеляційного розгляду, виникла процесуальна необхідність визначити статус обвинуваченого на цей період. Зважаючи на тяжкість інкримінованого злочину та наявні ризики, вища судова інстанція визнала за необхідне застосувати до обвинуваченого запобіжний захід. Судді дійшли висновку, що саме тримання під вартою строком на 60 діб забезпечить належну процесуальну поведінку особи під час нового розгляду.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Київського апеляційного суду, призначив новий апеляційний розгляд та обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Справа №160/33598/24 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність рішень податкового органу про нарахування податкових зобов’язань, штрафних санкцій та вимог про сплату недоїмки з єдиного внеску, які були винесені за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи, яка на момент її проведення вже припинила підприємницьку діяльність.
Суд наголосив, що обов’язковою умовою для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є належне вручення платнику податків копії наказу та письмового повідомлення про її початок до фактичного старту перевірки. У цій справі податківці надіслали документи на колишню адресу підприємця в Дніпрі, яка повернулася без вручення, проігнорувавши той факт, що позивач ще у 2023 році офіційно зареєструвався як внутрішньо переміщена особа в місті Ірпінь. Оскільки контролюючий орган не пересвідчився у належному отриманні повідомлення платником, він грубо порушив процедуру проведення перевірки, що є самостійною підставою для скасування її результатів. Крім того, суд зауважив, що податковий орган обґрунтував свої звинувачення виключно даними з власних автоматизованих систем, не дослідивши первинні документи, які позивач фізично не міг надати через неповідомлення про перевірку. Судді також звернули увагу на відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачу обов’язкового запиту про надання документів. Наостанок, суд відхилив посилання податкової на іншу практику Верховного Суду, вказавши на неподібність обставин, адже у цій справі перевірку розпочали через п’ять років після закриття ФОП, а позивач мав офіційний статус ВПО, що змінює його податкову адресу в силу закону.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повне задоволення позову ФОП та скасування всіх оскаржуваних рішень і вимог ДПС — без змін.
Справа №400/1888/24 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким підприємству було зменшено суму від’ємного значення з податку на додану вартість (ПДВ) на понад 22,7 мільйона гривень через ненадання первинних документів під час податкової перевірки.
Суд виходив з того, що обов’язок платника податків вести облік на підставі первинних документів безпосередньо пов’язаний з його обов’язком зберігати ці документи та надавати їх контролюючому органу під час перевірки. Відповідно до норм Податкового кодексу України, якщо платник не надає документи під час перевірки або у строки для подання заперечень, законодавство встановлює презумпцію їх відсутності на момент складення звітності. У цій справі підприємство проігнорувало запити податківців і не надало жодних документів ні під час самої перевірки, ні разом із запереченнями на акт перевірки. Суд підкреслив, що позивач не довів існування будь-яких об’єктивних чи непереборних обставин, які б заважали йому вчасно надати ці документи контролюючому органу. Хоча компанія згодом і надала первинні документи безпосередньо до суду, це не спростовує правомірність дій податкового органу, який приймав рішення на підставі наявних у нього на той момент матеріалів. Таким чином, судове оскарження не може використовуватися для легалізації документів, які без поважних причин приховувалися від податкового контролю.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в скасуванні податкового повідомлення-рішення — без змін.
Справа №320/40763/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність висновку Державної аудиторської служби України, яким було визнано протиправною вимогу замовника — Державного підприємства «Медичні закупівлі України» — щодо надання переможцем торгів документів у паперовому вигляді на етапі укладання договору.
Верховний Суд наголосив, що Закон України «Про публічні закупівлі» визначає електронну систему як єдине та обов’язкове середовище для проведення всіх етапів закупівлі, включаючи укладення договору. Суд підкреслив, що один із ключових принципів публічних закупівель — відкритість та прозорість — має безкомпромісно застосовуватися на кожній стадії процесу. Норма частини восьмої статті 12 цього Закону містить імперативну заборону для замовників вимагати від учасників будь-яку інформацію в паперовому вигляді. Колегія суддів відхилила аргументи позивача про те, що ця заборона не стосується переможця торгів, оскільки переможець все одно залишається учасником процедури закупівлі. Суд підтвердив раніше сформовану правову позицію, згідно з якою обмін документами виключно в електронній формі забезпечує прозорість та запобігає зловживанням. Таким чином, встановлення вимоги про надання паперових документів навіть після визначення переможця є прямим порушенням законодавства про закупівлі.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Держаудитслужби, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову Державного підприємства «Медичні закупівлі України».
Справа №160/9989/24 від 28/05/2026
1. Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким підприємству «АрселорМіттал Кривий Ріг» було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та нараховано штрафні санкції на загальну суму понад 2 мільйони гривень через нібито нереальність його господарських операцій із двома контрагентами.
2. Верховний Суд наголосив, що надані підприємством первинні документи, зокрема акти наданих послуг, платіжні інструкції та зареєстровані податкові накладні, повністю підтверджують реальний характер та економічну мету операцій з охорони вантажів та надання юридичних послуг. Судді зазначили, що специфіка цих послуг не вимагає від виконавців значних виробничих потужностей чи постійної присутності персоналу безпосередньо на території замовника. Колегія суддів підтвердила усталену практику, за якою податкова інформація про нібито брак ресурсів у контрагентів має лише інформативний характер і не є самостійним доказом фіктивності транзакцій. Податковий орган не надав жодних доказів узгодженості дій платника податків із постачальниками для отримання неправомірної вигоди чи його недобросовісності. Крім того, суд відхилив претензії фіскалів щодо ненадання журналів перепусток чи обігово-сальдових відомостей, оскільки ці документи є похідними і їх відсутність не спростовує дані належно оформленого первинного обліку. Оскільки обов’язок доведення правомірності своїх рішень покладено на державу, податкова служба не мала права базувати свої висновки на припущеннях замість реального аналізу суті операцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування протиправного податкового повідомлення-рішення — без змін.
Справа №240/571/20 від 28/05/2026
Предметом спору у цій справі є правомірність податкового повідомлення-рішення про зменшення ПАТ «Екотекстиль» суми від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на суму понад 15 мільйонів гривень через невизнання податковим органом реальності господарських операцій та договору відступлення права вимоги.
Перш за все, суд виходив з того, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом уже була підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а укладений договір відступлення права вимоги перервав перебіг позовної давності, спростовуючи доводи податківців про безнадійність заборгованості. Суд наголосив, що всі надані платником податків первинні документи та векселі є належно оформленими, відображені в бухгалтерському обліку та містять достовірні відомості про рух активів. Колегія суддів підкреслила, що протоколи допиту свідка, отримані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, не можуть вважатися належними доказами в адміністративному процесі, якщо вони не були безпосередньо заслухані судом у судовому засіданні. При цьому суди попередніх інстанцій вжили всіх вичерпних процесуальних заходів для виклику та примусового приводу цього свідка до суду, проте його неявка з незалежних від суду причин не може свідчити про формальний підхід до розгляду справи. Окрім цього, суд застосував принцип індивідуальної відповідальності платника податків, зазначивши, що можливі порушення закону чи сумнівний характер діяльності контрагентів у ланцюгу постачання не можуть автоматично позбавляти добросовісного покупця права на податкову вигоду. Наостанок, Верховний Суд нагадав, що позиція контролюючого органу не може ґрунтуватися на припущеннях чи даних інформаційних баз, а обов’язок доведення протиправності дій платника повністю покладається на податкову службу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про скасування спірного податкового повідомлення-рішення — без змін.
Справа №160/30155/24 від 28/05/2026
Предметом спору у цій справі на стадії касаційного розгляду є правомірність повернення апеляційним судом скарг позивача та його представника через нібито неусунення недоліків, зокрема щодо сплати судового збору та відповідності вимог скарги процесуальному закону.
Верховний Суд зазначив, що хоча представниця позивача дійсно не сплатила судовий збір і її скаргу повернули обґрунтовано, підхід суду апеляційної інстанції до самого позивача був надмірно формальним та непропорційним. Судді наголосили, що позивач фактично сплатив судовий збір у розмірі 3 028 грн, проте апеляційний суд помилково зарахував цей платіж до іншої (неоскаржуваної) ухвали та повернув кошти, замість того, щоб відкрити провадження. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд підкреслив, що процесуальні обмеження не повинні нівелювати саму суть права на доступ до правосуддя. Крім того, колегія суддів вказала, що наявність у скарзі деяких вимог, які виходять за межі повноважень суду, не є приводом для повного повернення скарги, адже суд мав застосувати диференційований підхід і виокремити належні вимоги. Таким чином, апеляційний суд створив невиправдані перешкоди для захисту прав особи у судовому порядку.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши ухвалу про повернення апеляційної скарги позивача та направивши його справу до апеляційного суду для продовження розгляду, водночас залишивши без змін рішення щодо повернення скарги його представниці.
Справа №140/2073/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким до фізичної особи-підприємця було застосовано фінансову санкцію у розмірі понад 1 мільйон гривень за нібито порушення вимог законодавства щодо ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи формально та не дослідили належним чином зібрані докази, зокрема сам акт перевірки та надані підприємцем документи. Суд наголосив, що стаття 20 Закону про РРО передбачає два окремі види правопорушень — реалізацію необлікованого товару та ненадання документів про його облік, — проте суди не з’ясували, за яке саме діяння податківці застосували штраф. Крім того, перша інстанція констатувала наявність первинних документів (договору комісії та актів), але взагалі не оцінила їхню достатність для підтвердження обліку. Апеляційний суд, зі свого боку, безпідставно застосував інструкції та правила щодо комісійної торгівлі, які насправді не регламентують порядок ведення обліку товарних запасів для ФОП. Також обидва суди повністю проігнорували специфіку господарської діяльності позивачки, яка здійснювала саме комісійну торгівлю, що безпосередньо впливає на особливості обліку товарів. Через ці процесуальні упущення суди порушили принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення істини.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Справа №420/28894/24 від 28/05/2026
Предметом цього спору є правомірність ненарахування та невиплати військовослужбовцю індексації-різниці грошового забезпечення за період його служби з травня по листопад 2022 року.
Верховний Суд зазначив, що грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю за місцем його служби на підставі наказу командира тієї частини, де він безпосередньо перебуває у списках особового складу. Якщо ця військова частина зарахована на фінансове забезпечення до іншої установи, саме на неї все одно покладається обов’язок оформити та подати всі необхідні розрахункові документи розпоряднику коштів. У цій справі позивач проходив службу у військовій частині, яка лише обслуговувалася відповідачем, а отже, вимоги про виплату індексації було пред’явлено до неналежного відповідача. Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з’ясував належним чином це питання та не залучив до участі у справі безпосередню військову частину позивача як належного відповідача чи співвідповідача. Оскільки апеляційний суд процесуально позбавлений можливості здійснити таку заміну на стадії апеляційного перегляду, виникло суттєве порушення норм процесуального права. З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку, що для виправлення цієї помилки та ухвалення справедливого рішення справу необхідно повернути на початковий етап.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника позивача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для залучення до процесу належного відповідача.
Справа №320/15212/24 від 26/05/2026
Предметом цього судового спору є правомірність рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної на суму 92,5 мільйона гривень, яка була виписана підприємством за правилом «першої події» після отримання авансу на будівництво Подільського мостового переходу в Києві.
Верховний Суд зазначив, що за чинним законодавством у разі недостатності документів для реєстрації податкової накладної податковий орган має надіслати платнику повідомлення із чітким переліком конкретних документів, які необхідно надати. Водночас колегія суддів наголосила, що суди попередніх інстанцій підійшли до вирішення спору занадто формально, зосередившись лише на недоліках рішень податківців. Зокрема, суди не надали належної правової оцінки доводам податкового органу щодо реальності господарської операції, зокрема в частині залучення субпідрядника та наявності у нього матеріально-технічної бази й працівників для виконання робіт. Суд підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно було детально дослідити, чи дійсно надані компанією первинні документи є достатніми та достовірними для підтвердження операції. Крім того, поза увагою судів залишилися питання щодо можливих дефектів у оформленні документів та ризиковості контрагентів платника. Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалення рішень без повного та всебічного дослідження цих ключових обставин є передчасним та порушує норми процесуального права.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкової служби, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд.
Справа №520/22570/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень про нарахування штрафних санкцій фізичній особі-підприємцю, а також питання дотримання платником податків строків звернення до суду для їх оскарження в умовах воєнного стану.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій проявили надмірний формалізм, обмежившись лише фактом повернення поштового відправлення із податковими рішеннями через закінчення терміну зберігання. Колегія суддів наголосила, що для правильного вирішення питання про пропуск строку суди мали детально перевірити, чи дотримався поштовий оператор правил доставки кореспонденції та чи був позивач належним чином проінформований про її надходження. Крім того, суди взагалі не надали оцінки доводам підприємця про те, що він не отримував акт перевірки, змушений був евакуюватися з Харкова через обстріли, а про існування штрафів дізнався лише з телефонної розмови з податківцем. Верховний Суд підкреслив, що суди не з’ясували точну дату укладення договору з адвокатом та направлення адвокатського запиту, що має ключове значення для визначення моменту, коли позивач об’єктивно міг дізнатися про порушення своїх прав. Таким чином, без ретельного дослідження цих обставин висновок судів про неповажність причин пропуску строку є передчасним та таким, що порушує принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №280/6029/22 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими компанії «Віват Інвест» було донараховано мільйонні суми податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток, а також застосовано штрафні санкції через сумніви податківців у реальності господарських операцій із низкою контрагентів.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи занадто поверхнево, обмежившись лише формальною констатацією наявності у підприємства первинних документів та зареєстрованих податкових накладних. Колегія суддів наголосила, що для підтвердження права на податкову вигоду необхідний фактичний рух активів і реальне виконання робіт, а не лише правильне юридичне оформлення паперів. Судді зазначили, що суди не проаналізували детально специфіку кожної операції та проігнорували конкретні доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів ліцензій, техніки, складів та працівників для виконання заявлених будівельних робіт. Крім того, поза увагою судів залишилися суттєві розбіжності в ланцюгах постачання, підозріло високі націнки та невідповідності у документах щодо транспортування будівельних матеріалів. Верховний Суд підкреслив, що суди мали виконати свою активну роль та надати індивідуальну оцінку відносинам з кожним окремим субпідрядником, ретельно перевіривши всі докази, зокрема й матеріали кримінальних проваджень. Через нез’ясованість цих ключових фактичних обставин висновки попередніх судів про протиправність рішень податкової служби були визнані передчасними.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених вимог щодо спірних контрагентів і направив справу в цій частині на новий судовий розгляд.
Справа №2а/0470/3175/11 від 28/05/2026
1. Предметом цього судового спору є заява колишнього працівника органів внутрішніх справ про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення 2012 року, яким йому було відмовлено у поновленні на службі та скасуванні дисциплінарних стягнень.
2. Верховний Суд зазначив, що наведені заявником аргументи про непоширення дії відомчого Наказу №330 на його навчальний заклад не є нововиявленими обставинами, а фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з рішенням суду. Судді наголосили, що нововиявленими можуть вважатися лише ті факти, які об’єктивно існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі учасникам процесу. У цій справі питання обізнаності позивача з цим наказом уже досліджувалося судами у 2012 році, а його теперішні посилання на неотримання тексту документа є наслідком його власної пасивної процесуальної поведінки. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що заяву було подано через 13 років після набрання рішенням законної сили, що суттєво перевищує встановлений законом граничний трирічний строк для такого перегляду. Хоча апеляційний суд помилково розглянув заяву по суті замість відмови у відкритті провадження через пропуск строків, це процесуальне порушення не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у перегляді справи — без змін.
Справа №990/393/25 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення та дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду, зокрема в частині зниження йому балів за критеріями компетентності, доброчесності та професійної етики, що завадило йому вибороти перемогу в конкурсі на посаду в Північному апеляційному господарському суді.
Оцінюючи аргументи сторін, суд наголосив, що визначення відповідності кандидата критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики є виключною дискреційною компетенцією Комісії, яка здійснюється за внутрішнім переконанням її членів на основі дослідження досьє та співбесіди. Колегія суддів встановила, що ВККС діяла правомірно та детально вмотивувала зниження балів за показником чесності через недекларування кандидатом автомобіля, доходу від його продажу, а також через інші неточності в майнових деклараціях та декларації доброчесності. Суд відхилив звинувачення в упередженості, вказавши, що позивач успішно пройшов оцінювання, набравши більше 75% балів, а бажану посаду не отримав лише тому, що інші кандидати зайняли вищі місця в рейтингу. Попередні успішні оцінювання позивача у конкурсах 2019 та 2023 років не створюють для Комісії обов’язку автоматично виставляти аналогічні бали, оскільки кожна процедура відбору є самостійною. Суд підкреслив, що оскаржуване рішення ВККС не є свавільним, містить детальний опис усіх показників та мотивів виставлення балів, а також повністю відповідає вимогам закону щодо вмотивованості. Наостанок, суд зазначив, що оцінка Комісії стосується виключно процедури добору на посаду судді, не створює негативних наслідків для професійної діяльності позивача в інших сферах і не є втручанням у його приватне життя.
Верховний Суд ухвалив рішення повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №320/7845/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень, якими податковий орган збільшив товариству «Вісен Україна» грошові зобов’язання з податку на прибуток, ПДВ та застосував штрафні санкції через нібито неправомірне списання кредиторської заборгованості та передачу товарно-матеріальних цінностей новоствореній компанії під час реорганізації шляхом виділу.
Суд зазначив, що реорганізація підприємства шляхом виділу є формою часткового правонаступництва, тому передача активів та зобов’язань за розподільчим балансом не є операцією зі списання безнадійної заборгованості чи продажем товарів. Оскільки закон передбачає субсидіарну відповідальність реорганізованого товариства за переданими боргами, контроль за зобов’язаннями не втрачається, а самі борги не вважаються анульованими чи списаними. Суд також вказав, що позивач належним чином повідомив своїх кредиторів про виділ, що призвело до переривання строку позовної давності та спростувало твердження податківців про безнадійність заборгованості. Крім того, відповідно до Податкового кодексу України, операції з реорганізації юридичних осіб не є об’єктом оподаткування ПДВ, а законність виділу не залежить від наявності у новоствореної компанії штату чи відкритих рахунків на момент її реєстрації. Наостанок, колегія суддів наголосила, що податковий орган не надав жодних доказів нереальності придбання переданих товарів, а наявність кримінального провадження сама по собі не може автоматично свідчити про порушення податкового законодавства.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування спірних податкових повідомлень-рішень на загальну суму понад 11,7 мільйонів гривень — без змін.
Справа №440/17696/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є вимоги військовослужбовця визнати протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язати її нарахувати й виплатити йому додаткову грошову винагороду у розмірах 100 000 та 30 000 гривень за період його служби під час дії воєнного стану.
Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи формально та не встановили, які саме конкретні завдання виконував військовослужбовець у спірні періоди і чи належали вони до категорії бойових. Судді підкреслили, що позивач об’єктивно обмежений у можливості самостійно надати бойові накази чи журнали бойових дій, оскільки ці документи оформлюються та зберігаються виключно військовим командуванням. Колегія суддів вказала на порушення судами принципу офіційного з’ясування обставин справи, адже вони не вжили дієвих заходів для витребування секретних бойових розпоряджень безпосередньо у їхніх розпорядників — відповідних оперативно-стратегічних угруповань військ. Також суди належним чином не дослідили обставини перебування позивача у шпиталях та не перевірили, чи було його лікування пов’язане з пораненнями, отриманими під час захисту Батьківщини. Наостанок, Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій взагалі не з’ясували питання належного відповідача за період після виключення позивача зі списків особового складу частини, коли обов’язок виплат міг перейти до іншого органу військового управління.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №620/4737/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення Чернігівської міської ради про внесення змін до місцевого бюджету на 2023 рік, яке було прийняте вже після утворення Чернігівської міської військової адміністрації.
Верховний Суд керувався тим, що з моменту утворення військової адміністрації населеного пункту повноваження щодо складання, затвердження та внесення змін до місцевого бюджету автоматично переходять до цієї адміністрації. Суд наголосив, що для реалізації саме бюджетних повноважень міською військовою адміністрацією закон не вимагає ухвалення окремого рішення Верховною Радою України. Окрім цього, колегія суддів зазначила, що норми Бюджетного кодексу України та відповідні постанови Кабінету Міністрів чітко закріплюють передачу бюджетних функцій військовим адміністраціям у період дії воєнного стану. Суд також відхилив посилання міськради на попередню судову практику щодо обласних рад, пояснивши, що правовий статус та обсяг повноважень обласних і міських військових адміністрацій суттєво відрізняються. Наостанок, судді підкреслили, що хоча створення військової адміністрації не припиняє повноважень міської ради в цілому, її компетенція в частині управління бюджетом тимчасово обмежується в інтересах національної безпеки.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Чернігівської міської ради без задоволення, підтвердивши протиправність її рішення про внесення змін до бюджету та залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій.
Справа №440/19044/23 від 28/05/2026
1. Предметом цього спору є вимоги прокурора визнати протиправною бездіяльність місцевих органів влади та зобов’язати їх привести протирадіаційне укриття у належний технічний стан для захисту цивільного населення.
2. Верховний Суд виходив з того, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі певного органу лише тоді, коли цей орган сам наділений повноваженнями для судового захисту, але з якихось причин його не здійснює. Проаналізувавши норми Кодексу цивільного захисту України, суд зазначив, що органи ДСНС мають право вимагати через суд зупинення роботи об’єктів у разі загрози безпеці, проте закон не надає їм права позиватися про зобов’язання балансоутримувача привести укриття у стан готовності. Законодавчі зміни, які розширили право ДСНС звертатися до суду «з інших підстав», все одно вимагають наявності прямої норми закону для конкретного позову, якої у цьому випадку немає. Стосовно районної військової адміністрації суд вказав, що закон про правовий режим воєнного стану містить вичерпний перелік її повноважень, серед яких також відсутнє право звертатися до суду з вимогами про ремонт чи підготовку захисних споруд. Оскільки ні ДСНС, ні військова адміністрація не мають законного права самостійно заявляти такі позовні вимоги, прокурор не міг виступати в суді від їхнього імені. Відтак, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що позовна заява прокурора підлягає залишенню без розгляду через відсутність законних підстав для представництва.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №620/2003/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати колишньому військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 70 000 гривень за грудень 2022 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168.
Верховний Суд зазначив, що оскільки позивач звільнився зі служби до звернення з позовом, до цих правовідносин застосовується частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України. Ця норма встановлює тримісячний строк для звернення до суду, який обчислюється виключно з дня отримання військовослужбовцем письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому при звільненні суми. Суд наголосив, що чинне законодавство зобов’язує роботодавця надати деталізований документ (розрахунковий лист чи фінансове повідомлення), який розкриває всі складові виплат. Лише після ознайомлення з таким документом у особи виникає реальна можливість оцінити правильність нарахувань та виявити порушення своїх прав. Попередні суди помилково пов’язали початок відліку строку з моментом зарахування коштів на банківську картку, не з’ясувавши, чи отримував позивач офіційний розрахунковий документ. Тому висновки судів про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасними та необґрунтованими.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині повернення позову за грудень 2022 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №380/137/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність військового органу щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень на місяць за безпосередню участь у бойових діях та заходах із забезпечення національної безпеки в Сумській області у період з серпня по грудень 2022 року.
Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи формально та не забезпечили повного і всебічного з’ясування всіх її обставин. Зокрема, суди не витребували та не дослідили зміст конкретних бойових розпоряджень, на підставі яких позивача-медика було переміщено до Сумської області для виконання завдань. Судді касаційної інстанції підкреслили, що для вирішення цього спору визначальним є встановлення фактичного характеру та умов завдань, які військовослужбовець виконував на посаді санітарного інструктора. Окрім цього, Верховний Суд нагадав про важливість принципу офіційного з’ясування обставин в адміністративному процесі, який зобов’язує суд виявляти та витребовувати докази з власної ініціативи, а не займати пасивну позицію. Судам необхідно було детально перевірити, чи не виникла ситуація, за якої військове командування з певних причин просто належним чином не зафіксувало участь бійця у бойових діях у відповідних документах. Тому відмова у задоволенні позову лише через те, що надана позивачем довідка призначалася для отримання статусу УБД, є передчасною та процесуально необґрунтованою.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/1829/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є протиправне зменшення органами Пенсійного фонду розміру вже призначеної позивачці пенсії державного службовця та її примусове переведення на меншу за розміром пенсію за віком на підставі урядової постанови, прийнятої вже після призначення виплат.
Верховний Суд наголосив, що на момент призначення пенсії у лютому 2024 року надані позивачкою довідки повністю відповідали чинному законодавству, тому виплати були встановлені абсолютно правомірно. Судді зазначили, що прийняття Кабінетом Міністрів України нової постанови № 823 у липні 2024 року не дає Пенсійному фонду повноважень ретроспективно переглядати та зменшувати вже призначену пенсію. Керуючись статтею 58 Конституції України, суд підкреслив, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а стаття 22 Конституції прямо забороняє звужувати існуючі права громадян при внесенні змін до законодавства. Крім того, колегія суддів послалася на практику Європейського суду з прав людини, вказавши на порушення принципів «законних очікувань» та правової визначеності через таке грубе втручання у майнові права особи. Наостанок суд зауважив, що звернення позивачки було не заявою про новий перерахунок пенсії, а законною вимогою відновити виплату раніше призначеної суми, яку держава безпідставно урізала.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Пенсійний фонд поновити їй виплату пенсії державного службовця у раніше визначеному розмірі з 1 грудня 2024 року.
Справа №260/3985/24 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення міграційної служби про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Ірану на підставі листа Служби безпеки України про те, що його діяльність нібито загрожує національній безпеці.
Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій підійшли до розгляду справи формально, обмежившись лише констатацією наявності подання від СБУ, та не перевірили фактичних обставин справи. Судді зазначили, що хоча СБУ й наділена повноваженнями оцінювати загрози нацбезпеці, рішення міграційної служби все одно має бути обґрунтованим, пропорційним та базуватися на конкретних доказах, а не лише на загальній оперативній інформації. Колегія суддів зауважила, що відповідач не дослідив реальних фактів і не вказав у своєму рішенні, які саме дії іноземця несли загрозу суспільству чи державі. Навіть в умовах воєнного стану державні органи зобов’язані неухильно дотримуватися принципів адміністративного судочинства та уникати свавільних рішень щодо обмеження прав осіб. Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи дійсно позивач вчиняв протиправні дії та чи існують цьому належні докази, вони не виконали свого ключового завдання щодо всебічного дослідження обставин справи.
У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника позивача, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/11772/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність вимог податкового органу про сплату заборгованості з єдиного соціального внеску (ЄСВ) та штрафних санкцій за період з 2017 по 2020 роки, які позивачка намагається скасувати у судовому порядку.
Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду, застосувавши надмірний формалізм та обмеживши її право на доступ до правосуддя. Зокрема, колегія суддів вказала, що суди не перевірили, чи дійсно поштовий оператор дотримався всіх правил доставки рекомендованих листів із податковими вимогами, що є ключовим для визначення моменту їх належного вручення. Крім того, Верховний Суд наголосив, що висновок про обізнаність позивачки з боргами через відрахування з її зарплати базувався лише на припущенні про належне виконання роботодавцем своїх обов’язків, без реальних доказів у матеріалах справи. Суд також зауважив, що сам по собі факт добровільної часткової сплати боргу поза межами виконавчого провадження не доводить, що жінка була детально ознайомлена зі змістом та правовою природою оскаржуваних рішень податкової. Таким чином, висновки нижчих судів про пасивну поведінку позивачки та її обізнаність про порушення прав ще з 2022 року визнано такими, що не ґрунтуються на належно встановлених обставинах справи.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №200/8806/24 від 28/05/2026
Я не можу надати детальний аналіз цього судового рішення, оскільки наданий текст містить лише вступну та резолютивну частини, а мотивувальна частина, в якій викладені аргументи суду, відсутня.
Справа №140/2037/23 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність наказів профільного Міністерства, якими було затверджено та змінено Проєкт організації території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща», що передбачав віднесення 312 гектарів землі сільськогосподарського товариства «Деметра» до господарської зони цього парку без її вилучення у землекористувача.
Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка увійшла до складу національного парку без вилучення у землекористувача ще у 2010 році на підставі відповідного Указу Президента України, на що сам позивач раніше надавав свою офіційну згоду. Оскаржувані накази Міністерства не створювали парк і не вилучали землю, а лише впорядковували його внутрішнє функціональне зонування відповідно до вимог природоохоронного законодавства. Чинне законодавство вимагає обов’язкового погодження з землевласниками чи землекористувачами лише у разі віднесення їхніх ділянок до заповідної або рекреаційних зон, тоді як для господарської зони таке погодження не передбачене. Оскільки землі товариства «Деметра» були віднесені саме до господарської зони парку, де звичайна господарська діяльність підприємства не обмежується, права позивача жодним чином не були порушені чи обмежені. Крім того, колегія суддів наголосила, що будь-яка критика процедури створення самого парку стосується законності Указу Президента України, який у межах цієї справи взагалі не оскаржувався. Суд також констатував, що позивач не зміг довести наявності реального порушеного права або легітимного очікування, яке б постраждало внаслідок прийняття Міністерством спірних наказів.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу товариства «Деметра» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №826/2624/18 від 27/05/2026
Предметом цього спору є законність податкових повідомлень-рішень про нарахування компанії «Укрнафта» штрафних санкцій на суму понад 26,5 мільйонів гривень за нібито несвоєчасну сплату зборів за користування надрами, які були винесені податковим органом за результатами камеральних перевірок.
Верховний Суд звернув увагу на те, що спірні перевірки проводилися податковим органом у 2015–2016 роках, тобто до набрання чинності законодавчими змінами від 1 січня 2017 року. До цієї дати питання своєчасності сплати податків могли бути предметом виключно документальних, а не камеральних перевірок, які мають зовсім іншу процедуру та правові підстави для проведення. Оскільки податківці провели камеральні перевірки з питань, що не входили до їхнього предмета на той час, вони грубо порушили встановлений законом порядок реалізації своїх повноважень. Суд підтвердив свою сталу правову позицію, згідно з якою істотні процедурні порушення при призначенні та проведенні перевірки позбавляють її результати юридичної сили. Відповідно, винесені на підставі такої протиправної перевірки податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню. Водночас колегія суддів наголосила, що за наявності таких процедурних порушень судам взагалі не потрібно було переходити до аналізу суті самих податкових зобов’язань платника.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Укрнафта», скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про скасування штрафів, змінивши лише його мотивувальну частину в редакції своєї постанови.
Справа №620/4254/23 від 28/05/2026
Предметом цього спору є протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю Державної прикордонної служби збільшеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень на місяць за участь у бойових діях та за час перебування на лікуванні у зв’язку з травмою, отриманою під час захисту Батьківщини.
Верховний Суд наголосив, що військовослужбовці мають безумовне право на отримання збільшеної винагороди за період безпосередньої участі у бойових діях та під час стаціонарного лікування після поранення, якщо ці факти належно підтверджені. Водночас суд підкреслив, що обов’язок з оформлення документів для виплати цієї винагороди покладено виключно на командування військової частини, а не на самого бійця. Чинне законодавство не зобов’язує військовослужбовця подавати попередній рапорт чи медичні довідки як обов’язкову умову для нарахування коштів. Суд також зазначив, що неналежне ведення обліку чи внутрішні збої у документообігу військових відомств не можуть позбавляти захисника його законного права на соціальні гарантії. Оскільки суди попередніх інстанцій не з’ясували реальних обставин служби, отримання травми та лікування позивача, а обмежилися лише формальними підставами, їхні висновки є передчасними. Крім того, в адміністративних справах саме відповідач — військова частина — зобов’язаний доводити правомірність своїх дій чи бездіяльності, чого у цій справі зроблено не було.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу військовослужбовця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для детального з’ясування всіх обставин.
Справа №600/463/25-а від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність податкового повідомлення-рішення, яким до фізичної особи-підприємця було застосовано штрафні санкції у розмірі 814 055 гривень за нібито порушення правил ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність законних підстав для проведення самої фактичної перевірки підприємця. Водночас, переглядаючи справу по суті виявленого порушення, колегія суддів вказала, що суди першої та апеляційної інстанцій підійшли до вирішення спору формально та не дослідили належним чином склад правопорушення. Зокрема, суд наголосив, що для застосування штрафу за статтею 20 Закону про РРО необхідно чітко встановити або факт реалізації необлікованого товару, або факт ненадання документів, що підтверджують саме облік товарів у місці продажу. Верховний Суд визнав помилковими висновки нижчих судів про відсутність належного обліку через ненадання «звіту комісіонера», оскільки за умовами договору строк подачі такого звіту на момент перевірки ще просто не настав. Крім того, суди не врахували, що підприємець надав форму обліку та первинні документи (акти приймання-передачі за договором комісії), які підтверджували надходження товару. Таким чином, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, не забезпечивши повного, всебічного та об’єктивного з’ясування всіх фактичних обставин справи.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу підприємця, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
Справа №990/303/25 від 28/05/2026
Предметом цього спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким позивача було визнано таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному адміністративному суді.
Оскільки наданий текст є вступною та резолютивною частинами судового рішення, детальні мотиви колегії суддів будуть викладені у його повній версії, проте загальна логіка суду в таких спорах є цілком зрозумілою. Суд виходив з того, що будь-яке рішення кваліфікаційного органу щодо кар’єри судді має бути чітким, належним чином умотивованим та базуватися виключно на об’єктивних і безсторонніх критеріях оцінювання. Очевидно, під час процедури оцінювання Комісією було допущено процедурні порушення або ж її висновки не містили достатнього обґрунтування, що суперечить принципу належного урядування. Верховний Суд наголосив, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти у чітко визначений законом спосіб, уникаючи суб’єктивізму та забезпечуючи правову визначеність для кандидата. Водночас, суд не перебрав на себе дискреційні повноваження Комісії щодо безпосереднього оцінювання, а натомість зобов’язав відповідача виправити допущені помилки та провести повторний розгляд. Такий підхід дозволяє відновити порушені права позивача, не порушуючи при цьому балансу повноважень між судовою гілкою влади та органом суддівського врядування.
Верховний Суд частково задовольнив позовні вимоги, скасувавши рішення Комісії про непідтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя та зобов’язавши її повторно розглянути це питання з урахуванням висновків суду.
