СПРАВА «В.Т. ТА ІНШІ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ»
Це рішення, «В.Т. та інші проти Азербайджану» (заява № 20075/16), стосується катувань та протиправного позбавлення життя вірменського солдата, Г.Т., азербайджанськими збройними силами під час збройного конфлікту у квітні 2016 року. Суд встановив, що, хоча «ефективного контролю» над відповідною територією не було, держава-відповідач здійснювала «владу та контроль державних агентів» над жертвою, що підпадає під її юрисдикцію. Докази, включаючи судово-медичні звіти та документацію в соціальних мережах, підтвердили, що жертва була знерухомлена внаслідок вогнепальних поранень перед тим, як до неї було застосовано жорстоке фізичне насильство, включаючи ампутацію кистей рук та обезголовлення. Суд дійшов висновку, що ці дії становлять катування та порушення права на життя. Крім того, Суд постановив, що заявники — батьки та сестра жертви — зазнали принизливого поводження через жорстокий характер вбивства, каліцтво тіла та подальшу неможливість повернути відсутні частини тіла для належного поховання.
### Структура та положення
Рішення дотримується стандартної структури рішення Палати:
* **Прийнятність:** Суд розглядає заперечення щодо юрисдикції, розмежовуючи «просторовий» контроль (якого він не встановив) та «особисту» юрисдикцію через «владу та контроль державних агентів». Він відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту, посилаючись на відсутність ефективних шляхів у контексті конфлікту.
* **Суть справи:** Суд розглядає скарги по суті відповідно до статей 2 (Право на життя) та 3 (Заборона катування/нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження).
* **Зміни/Еволюція:** Рішення узгоджується з принципами, встановленими у рішенні Великої палати 2025 року у справі «Україна та Нідерланди проти Росії», підтверджуючи, що навіть під час активних бойових дій держава може бути притягнута до відповідальності за конкретні дії, коли її агенти здійснюють фізичну владу над особою. Воно посилює перекладення тягаря доказування на державу-відповідача, коли факти перебувають у її виключному володінні, а вона не надає переконливого спростування.
### Ключові положення для юридичного використання
* **Юрисдикційний поріг:** Рішення є важливим прецедентом для встановлення екстериторіальної юрисдикції в зонах конфлікту. Воно підтверджує, що відсутність територіального контролю не перешкоджає визнанню юрисдикції, якщо є «близькість» або «фізична влада» над окремою жертвою.
* **Стандарти доказування:** Готовність Суду робити «вагомі негативні висновки» щодо держави, яка не надає переконливого пояснення задокументованим звірствам, є життєво важливим інструментом для заявників у випадках, коли уряд-відповідач заперечує свою причетність.
* **Захист за статтею 3 для родичів:** Суд надає чітку структуру того, коли страждання родичів досягають порогу «принизливого поводження», зокрема виділяючи «глибокий і безперервний душевний біль», спричинений каліцтвом тіла та відмовою у належному похованні.
* **Інтеграція міжнародного гуманітарного права (МГП):** Суд прямо зазначає, що така поведінка була несумісною з МГП, демонструючи свою відданість тлумаченню Конвенції в гармонії із законами війни, навіть коли ці закони не були прямо задіяні.
**Висновок:** Це рішення є надзвичайно актуальним для поточного юридичного дискурсу щодо відповідальності за порушення прав людини в контексті збройного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном. Його аргументація щодо тягаря доказування та визначення «влади та контролю державних агентів» створює надійну базу, на яку можна посилатися в інших міжнародних судових процесах з прав людини, включаючи справи, що випливають з конфлікту в Україні, де на кону стоять аналогічні питання екстериторіальної поведінки та поводження з полоненими чи комбатантами.
СПРАВА «БОЙЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ»
Справа «Бойчук проти України» (заява № 15484/19) стосується системної неспроможності українських органів влади провести ефективне розслідування неодноразових повідомлень про домашнє насильство. У період з 2013 по 2015 рік заявниця повідомила про сім окремих інцидентів фізичного насильства з боку свого тодішнього чоловіка, що було підтверджено судово-медичними висновками, які засвідчували отримані нею тілесні ушкодження. Попри ці повідомлення та показання свідків, поліція неодноразово закривала кримінальні провадження через «відсутність доказів», часто ігноруючи конкретні вказівки національних судів щодо проведення необхідних слідчих дій. Розслідування залишалося в стані стагнації понад десять років, характеризуючись поверховістю запитів та неспроможністю узгодити суперечливі показання. Зрештою, у 2025 році провадження було закрито у зв’язку із закінченням строків давності, залишивши заявницю без правового захисту. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що така тривала бездіяльність становить порушення процедурних зобов’язань держави за статтею 3 Конвенції.
### Структура та положення
Рішення структуровано таким чином:
1. **Предмет спору:** окреслює скарги заявниці щодо неефективного розслідування фактів домашнього насильства за статтями 6 та 13, які Суд перекваліфікував за статтею 3.
2. **Фактичні обставини:** деталізує сім конкретних кримінальних справ, повторюваний цикл закриття справ поліцією та подальші скасування цих рішень Київським районним судом міста Харкова.
3. **Оцінка Суду:** розглядає заперечення Уряду щодо тяжкості жорстокого поводження та вичерпання національних засобів правового захисту. Суд встановлює, що домашнє насильство, включаючи страх перед майбутньою шкодою, підпадає під дію статті 3.
4. **Справедлива сатисфакція:** присуджує заявниці 4500 євро на відшкодування моральної шкоди.
5. **Додаток:** містить детальний аналіз кожного інциденту, результати судово-медичних експертиз та опис конкретних процедурних прорахунків поліції.
У порівнянні з попередньою судовою практикою, це рішення підсилює сувору позицію Суду щодо того, що справи про домашнє насильство вимагають проактивного та ретельного розслідування. Воно роз’яснює, що цивільний позов про відшкодування шкоди не є достатньою заміною кримінального розслідування, здатного встановити та покарати винну особу.
### Основні положення для юридичного застосування
Найважливіші аспекти цього рішення для юристів-практиків включають:
* **Перекваліфікація скарг:** Суд підтвердив свою роль «господаря кваліфікації» фактів, перевівши скарги зі статей 6 та 13 на вимоги матеріального та процесуального характеру статті 3 у справах про домашнє насильство.
* **Відхилення аргументу про «вичерпання засобів правового захисту»:** Суд прямо постановив, що вимога до заявника звертатися з цивільним позовом про відшкодування шкоди за фактом неефективного розслідування не відповідає позитивним зобов’язанням держави за статтею 3. Засіб правового захисту, який пропонує лише фінансову компенсацію, є недостатнім, якщо він не усуває першопричину — неналежне розслідування та непокарання кривдника.
* **Процесуальна неефективність:** рішення слугує прецедентом щодо того, що саме вважається «неефективним» розслідуванням: невиконання судових вказівок, неможливість проведення очних ставок, недопит відповідних свідків та допущення закінчення строків давності внаслідок бюрократичної інертності.
* **Поріг тяжкості:** Суд відхилив аргумент Уряду про те, що «незначні» тілесні ушкодження не досягають порогу статті 3, наголосивши, що контекст домашнього насильства, включаючи психологічний вплив та страх перед повторюваним насильством, є достатньою підставою для виникнення позитивних зобов’язань держави.
СПРАВА «КАСАНДЯК ПРОТИ УКРАЇНИ»
Це рішення, **** для правової системи України, стосується права на доступ до суду згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірної затримки державним органом опрацювання його пенсійних документів. Попри наявність попереднього судового рішення, яке підтверджувало відповідальність цього органу, його подальші цивільні позови про відшкодування шкоди були відхилені національними судами на тій підставі, що він не визначив належного відповідача. Суди фактично загнали заявника у процесуальну пастку, вимагаючи від нього одночасного пред’явлення позову як до Державної казначейської служби, так і до конкретного державного органу, попри неоднозначність відповідних вказівок. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що такі рішення національних судів були надмірно формалістичними. Зрештою, Суд постановив, що заявника було позбавлено ефективного доступу до суду, оскільки покладені на нього процесуальні вимоги були нечіткими та перешкоджали йому отримати компенсацію, на яку він мав право.
### Структура та положення
Рішення відповідає стандартній структурі рішень комітетів ЄСПЛ:
* **Факти:** Окреслюються два набори безуспішних цивільних проваджень, ініційованих заявником, та відповідна національна правова база, зокрема стаття 1173 Цивільного кодексу та постанова Верховного Суду 1995 року.
* **Прийнятність:** Суд долучив заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту до розгляду справи по суті, зрештою відхиливши його.
* **Суть справи:** Суд проаналізував, чи становило відхилення позовів непропорційне обмеження права на доступ до суду.
* **Стаття 41:** Суд присудив заявнику 1500 євро як відшкодування моральної шкоди.
Порівняно з попередньою практикою, це рішення зміцнює усталену позицію Суду проти «надмірного формалізму» у цивільному процесі України, особливо щодо визначення відповідачів у справах про відповідальність держави.
### Ключові положення для юридичної практики
Найважливішими елементами цього рішення для практиків є:
1. **Заборона надмірного формалізму:** Суд прямо зазначає, що коли державний орган несе відповідальність за завдану шкоду, держава має позитивне зобов’язання сприяти визначенню належного відповідача. Суди не можуть відхиляти позови через технічні процесуальні помилки, якщо державний орган, відповідальний за шкоду, вже був залучений до провадження (наприклад, як третя особа).
2. **Неоднозначність національного законодавства:** Суд наголошує, що стаття 1173 Цивільного кодексу залишається «сформульованою в дуже загальних термінах». Це слугує вагомим аргументом для юристів, які представляють інтереси клієнтів у подібних справах: якщо національні процесуальні вимоги щодо визначення відповідачів є нечіткими або суперечливими, суд повинен віддати пріоритет суті позову над суворим дотриманням процесуальних норм.
3. **Аргумент про «третю особу»:** Рішення підтверджує, що якщо державний орган, відповідальний за шкоду, вже бере участь у провадженні як третя особа, неможливість заявника назвати його співвідповідачем не повинна бути фатальною для позову. Це є важливим прецедентом для запобігання відхиленню позовів про відшкодування на суто технічних підставах.
4. **Відповідальність держави:** Рішення підкреслює, що держава не може використовувати власні складні або нечіткі процесуальні правила, щоб позбавити громадян права на компенсацію за встановлені неправомірні дії державних органів.
СПРАВА «О.А.Г. ПРОТИ УКРАЇНИ»
****
### 1. Суть рішення
Справа «О.А.Г. проти України» (заява № 21480/16) стосується колишньої громадянки України, яку було заарештовано у 2015 році за підозрою у сепаратистській діяльності в Одеській області. Заявниця оскаржила свій досудовий арешт, матеріальні умови тримання в Одеському слідчому ізоляторі (СІЗО), якість медичної допомоги, наданої під час її вагітності з високим ступенем ризику, а також тимчасову розлуку з новонародженою дитиною. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що українська влада порушила статтю 3 Конвенції через неналежні матеріальні умови тримання під вартою та статтю 5 § 3 через відсутність достатнього обґрунтування тривалого досудового тримання під вартою. Натомість Суд визнав скарги щодо медичного обслуговування, ймовірного застосування кайданів та розлучення з дитиною неприйнятними, визнавши їх або необґрунтованими, або виправданими медичними потребами дитини.
### 2. Структура та основні положення
Рішення відповідає стандартній структурі рішення Комітету:
* **Факти:** Детальна хронологія арешту заявниці, конкретні звинувачення, пов’язані з «Народною радою Бессарабії», її вагітність та надані медичні втручання.
* **Прийнятність:** Суд розділив скарги, визнавши вимоги щодо матеріальних умов та тривалості тримання під вартою прийнятними, водночас відхиливши заяви щодо медичного догляду, застосування кайданів та сімейного життя (стаття 8) як очевидно необґрунтовані.
* **Суть справи:** Суд застосував усталену прецедентну практику щодо мінімальних стандартів особистого простору в місцях позбавлення волі та вимоги до національних судів надавати конкретні обґрунтування, що еволюціонують, для продовження тримання під вартою, замість посилання на шаблонні виправдання.
* **Справедлива сатисфакція:** Суд присудив заявниці 8 000 євро як відшкодування немайнової шкоди та 3 000 євро на покриття судових витрат.
Порівняно з попередньою судовою практикою (наприклад, «Грубник проти України»), це рішення зміцнює послідовну позицію Суду щодо «положення про виключення застави» (стаття 176 § 5 Кримінального процесуального кодексу), підтверджуючи, що хоча держава може мати законні міркування щодо безпеки, вона не може оминати вимогу надання індивідуалізованих обґрунтувань, які змінюються з часом, для тримання під вартою.
### 3. Ключові положення для юридичного застосування
Для юристів-практиків особливе значення мають такі моменти:
* **Матеріальні умови (стаття 3):** Суд підтвердив, що тягар доказування перекладається на Уряд, коли заявник надає конкретні дані щодо розміру камери та кількості осіб у ній. За відсутності конкретних контраргументів з боку держави, Суд приймає показники заявника, підкріплюючи стандарт 3 кв. м особистого простору в камерах спільного утримання.
* **Обґрунтування тримання під вартою (стаття 5 § 3):** Рішення слугує нагадуванням про те, що «складність розслідування» чи «тяжкість звинувачень» не є достатніми підставами для тримання під вартою на невизначений термін. Національні суди повинні доводити, що ризики (втеча, перешкоджання правосуддю) залишаються актуальними, і що вони врахували специфічний розвиток справи з плином часу.
* **Доказовий поріг щодо жорстокого поводження:** Відхилення Судом скарги на «застосування кайданів» підкреслює високий доказовий поріг. Суд наголосив, що розпливчасті твердження без свідчень очевидців чи документального підтвердження є недостатніми, навіть якщо заявник перебуває у вразливому стані.
* **Найкращі інтереси дитини:** Підхід Суду до скарги за статтею 8 підкреслює, що тимчасова розлука матері з дитиною в умовах лікарні не є порушенням, якщо це продиктовано об’єктивною медичною необхідністю (наприклад, протоколами інтенсивної терапії новонароджених), а не свавільним адміністративним втручанням.
СПРАВА «САМАНЮК ПРОТИ УКРАЇНИ»
Справа «Саманюк проти України» (заява № 65686/17) стосується спору щодо права власності на земельну ділянку, придбану заявником у місцевих органів влади у 2002 році, договір щодо якої згодом було визнано недійсним через те, що ділянка потрапляла до зони відчуження залізниці. Національні суди винесли рішення на користь залізничної компанії, АТ «Укрзалізниця», посилаючись на історичну технічну документацію, а не на офіційну реєстрацію права власності на землю для встановлення прав залізниці. Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що строк позовної давності минув і що Верховний Суд не врахував суперечливу судову практику щодо підтвердження майнових прав. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дослідив, чи було позбавлення майна пропорційним і чи порушила відмова Верховного Суду в перегляді справи право на справедливий судовий розгляд. Зрештою, Суд не встановив порушення щодо самих майнових прав, проте постановив, що відсутність належного обґрунтування Верховним Судом відмови у задоволенні клопотання про перегляд справи становить порушення статті 6 Конвенції. Це рішення є **** для української юридичної практики, оскільки воно роз’яснює стандарти судового обґрунтування в касаційному провадженні та необхідність використання внутрішньодержавних компенсаторних засобів правового захисту у земельних спорах.
### Структура та положення
Рішення структуроване на три основні сегменти:
1. **Предмет спору:** Викладено фактичне підґрунтя, включаючи придбання землі, подальше визнання права власності недійсним через статус «землі транспорту» та історію процесуальних дій у судах України.
2. **Оцінка статті 1 Першого протоколу:** Суд розглядає втручання у право власності. Він доходить висновку, що, хоча втручання мало місце, воно не є порушенням, оскільки заявник не вичерпав внутрішньодержавні компенсаторні механізми (наприклад, не звернувся з позовом про відшкодування збитків у зв’язку з визнанням договору недійсним).
3. **Оцінка статті 6 § 1:** Суд оцінює процесуальну справедливість відмови Верховного Суду у перегляді справи. Він визначає, що Верховний Суд не надав достатніх обґрунтувань при відхиленні посилань заявника на неоднакову судову практику, попри явну подібність справи заявника до попередніх рішень.
### Ключові положення для правового застосування
* **Пропорційність та компенсація:** Суд наголошує, що коли правовстановлюючі документи на землю визнаються недійсними через адміністративні помилки, заявники повинні активно використовувати внутрішньодержавні засоби правового захисту для відшкодування збитків (відповідно до Цивільного кодексу України). Невикористання таких компенсаторних засобів суттєво послаблює позицію за статтею 1 Першого протоколу, оскільки Суд розглядає наявність компенсаторного механізму як спосіб досягнення «справедливого балансу».
* **Обов’язок наводити мотиви:** Рішення слугує важливим прецедентом щодо обов’язку Верховного Суду України надавати детальне обґрунтування при відхиленні клопотань про перегляд справи на підставі «неоднакової судової практики». Суд постановив, що коли заявник надає відповідні, фактично подібні прецеденти, Верховний Суд не може просто обмежитися відмовою; він повинен пояснити, чому ці прецеденти не є застосовними.
* **Доктрина «четвертої інстанції»:** Хоча ЄСПЛ підтверджує, що він не є «четвертою інстанцією» для перегляду встановлених національними судами фактів, він уточнює, що втручатиметься, якщо обґрунтування національного суду є свавільним або не містить відповідей на «суттєві та важливі аргументи», зокрема щодо послідовності судової практики.
Це рішення є ****, оскільки воно посилює вимогу до української судової системи забезпечувати єдність судової практики та надає чіткий орієнтир щодо того, як ЄСПЛ оцінює адекватність судового обґрунтування в контексті правової системи України.
СПРАВА «ЄРЬОМЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
Це рішення у справі «Єрьоменко проти України» (заява № 8394/20) стосується тяжкого випадку системних катувань у пенітенціарній системі України, зокрема в Олексіївській виправній колонії № 25 у Харкові. Заявник, який перебував під вартою в період з 2011 по 2015 рік, стверджував, що зазнавав тривалого фізичного насильства, включаючи побиття гумовими кийками та опіки від цигарок на обличчі та в паховій ділянці, що мало на меті зламати його волю. Попри наявність переконливих медичних доказів, що підтверджували наявність шрамів, які відповідали цим твердженням, національні органи влади неодноразово закривали кримінальне провадження без проведення змістовного аналізу фактів. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що держава не змогла захистити заявника від катувань та не провела ефективного розслідування його скарг. Як наслідок, Суд постановив, що було допущено порушення як матеріального, так і процесуального аспектів статті 3 Конвенції. Це рішення висвітлює постійні, системні недоліки в розслідуванні заяв про катування в українській пенітенціарній системі, підкреслюючи триваюче зобов’язання держави забезпечити притягнення до відповідальності за порушення прав людини її агентами.
### Структура та положення
Рішення складається з трьох основних компонентів: фактичні обставини справи, оцінка Судом статті 3 та присудження справедливої сатисфакції згідно зі статтею 41.
* **Фактичні обставини справи:** Суд значною мірою спирається на звіти Європейського комітету з питань запобігання катуванням (ЄКЗК), у яких задокументовано «атмосферу страху» та системне насильство в колонії під час тримання заявника під вартою.
* **Процесуальний аспект (стаття 3):** Суд вказує на нездатність держави провести ефективне розслідування, зазначаючи, що справу неодноразово закривали та поновлювали, а слідчі ігнорували судово-медичні докази та вказівки судів.
* **Матеріальний аспект (стаття 3):** Суд оцінює тяжкість жорстокого поводження. На відміну від попередніх справ, де увага могла зосереджуватися виключно на процесуальних недоліках, це рішення прямо класифікує конкретні дії, такі як опіки від цигарок, як «катування» через намір принизити гідність та тривалість страждань.
* **Зміни/Еволюція:** Рішення відображає посилення позиції Суду проти «багаторазових скасувань» постанов про закриття справ, сигналізуючи про те, що сам факт поновлення розслідування є недостатнім, якщо воно залишається поверхневим і не враховує ключові докази.
### Ключові положення для правозастосування
Для практиків та спостерігачів найбільш критичними є такі аспекти рішення:
1. **Тягар доказування у справах про катування:** Суд чітко відхилив спробу Уряду перекласти тягар доказування на заявника. Було встановлено: як тільки заявник надає переконливі, медично задокументовані докази травм, отриманих під час тримання під вартою, тягар доказування переходить до держави, яка має надати переконливе пояснення походження цих травм.
2. **Неефективність неодноразових закриттів справ:** Рішення слугує прецедентом для оскарження національних розслідувань, які «закриваються та поновлюються» як тактичний інструмент затягування. Суд підтвердив, що така практика є «серйозним недоліком системи національного кримінального переслідування» і становить процесуальне порушення статті 3.
3. **Класифікація катування:** Висновок Суду про те, що поєднання фізичного насильства та психологічного залякування («атмосфера страху») прирівнюється до катування, встановлює чіткий поріг для майбутніх судових процесів щодо умов тримання в місцях позбавлення волі.
4. **Засоби захисту:** Суд наголосив, що у випадках умисного жорстокого поводження з боку агентів держави виплата цивільної компенсації не замінює собою кримінальне розслідування. Це підкріплює принцип, згідно з яким держава не може «відкупитися» від свого обов’язку притягати до відповідальності осіб, які вчинили катування.
