1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини з матір’ю, керувався такими аргументами:
* Батько самовільно змінив місце проживання дитини без згоди матері та об’єктивних причин, що суперечить інтересам дитини.
* Мати з народження дитини піклувалася про неї, приділяла належну увагу, займалася її вихованням та розвитком.
* Мати не чинила перешкод батькові у спілкуванні з дитиною до моменту зміни ним місця проживання дитини.
* Відсутні належні докази домашнього насильства з боку матері.
* Думка дитини про бажання проживати з батьком може бути наслідком ізоляції від матері та впливу батька.
* Суд погодився з оцінкою судом першої інстанції висновків психологів, представлених батьком, вважаючи їх неналежними доказами.
* Суд зазначив, що створення одним із батьків перешкод у вихованні дитини та спілкуванні з нею протягом тривалого часу руйнує зв’язки із сім’єю та суперечить сімейним цінностям.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши рішення про визначення місця проживання дитини з матір’ю.
