Справа №824/67/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ «Лампочка» про скасування рішення Морської арбітражної комісії щодо стягнення з нього на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» демереджу, пені, інфляційних нарахувань, 3 % річних та витрат зі сплати арбітражного збору.
2. Верховний Суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Лампочка», змінивши ухвалу Київського апеляційного суду. Суд касаційної інстанції виключив з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду посилання на те, що позовні вимоги ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» є обґрунтованими, заявленими в межах позовної давності і підлягають задоволенню. При цьому, в іншій частині ухвалу Київського апеляційного суду залишено без змін. Фактично, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, але вирішив прибрати з мотивувальної частини зайві твердження, які могли б вплинути на подальший розгляд справи в іншій інстанції, якщо такий буде. Суд касаційної інстанції, таким чином, проявив обережність, щоб не створювати враження про вирішення справи по суті на етапі розгляду заяви про скасування рішення арбітражу. Судді послались на статті ЦПК України, якими вони керувались при винесенні рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Лампочка», змінивши ухвалу Київського апеляційного суду в частині мотивування, а в іншій частині залишив її без змін.
Справа №910/14264/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що первинна реєстрація права власності на кафе була здійснена на підставі скасованого судового рішення, а Вищий господарський суд України встановив, що об’єкт є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає реєстрації. Реконструкція тимчасової споруди не перетворює її на об’єкт нерухомого майна, оскільки для цього необхідне введення в експлуатацію. Оскільки на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду, об’єкти нерухомого майна на ній були відсутні, передача відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України. Суд також зазначив, що вимога про демонтаж (знесення) будівлі відповідає вимозі про знесення самочинно побудованого майна, а тому є належним способом захисту. **** Суд вказав, що помилка позивача у посиланні на неправильні законодавчі положення не може бути підставою для відмови в позові, якщо позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку, задовольнив позов в цій частині, а в частині відмови у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації – залишив рішення без змін, змінивши лише мотивувальну частину.
Справа №922/619/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору та стягнення 241 331,89 грн між двома фізичними особами-підприємцями.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ФОП Лісових Д.С., скасувавши ухвалу апеляційного суду та частково скасувавши постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат на правову допомогу, пов’язану з розглядом апеляційної скарги позивача, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; касаційну скаргу Чорноштана Р.І. залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині залишено без змін. Суд, ймовірно, погодився з доводами касаційної скарги ФОП Лісових Д.С. щодо неправильного розподілу судових витрат, пов’язаних з правовою допомогою, наданою під час розгляду апеляційної скарги. При цьому, суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги Чорноштана Р.І., що свідчить про те, що рішення судів попередніх інстанцій в частині розірвання договору та стягнення коштів є обґрунтованим та законним.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ФОП Лісових Д.С. в частині розподілу судових витрат та залишив без задоволення касаційну скаргу ФОП Чорноштана Р.І.
Справа №761/2551/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є заява Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про розкриття ПАТ «Укргазбанк» інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фінансових операцій АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат».
2. Суд відмовив у задоволенні заяви податкового органу, оскільки останній не довів неможливості проведення перевірки щодо АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» іншими способами, передбаченими законодавством, зокрема, шляхом проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а також не обґрунтував об’єктивної потреби в розкритті всього обсягу інформації про обіг коштів за банківськими рахунками підприємства, із зазначенням контрагентів. Суд зазначив, що контролюючі органи мають право на отримання інформації, необхідної для виконання їх функцій, але розкриття банківської таємниці можливе лише у випадку, коли виконання цих функцій без отримання такої інформації є неможливим або існує інша об’єктивна потреба в її розкритті, при цьому обсяг інформації має бути обмеженим законом. Суд також врахував, що податковий орган не приймав рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та не направляв копію наказу про проведення такої перевірки платнику податків. Суд підкреслив, що заявник має обґрунтувати об’єктивну потребу в розкритті саме запитуваної інформації, чого в даному випадку зроблено не було.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №203/3245/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а саме умисного заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості двом потерпілим внаслідок конфліктів. Суд врахував показання потерпілих, свідків, висновки експертів, протоколи слідчих експериментів та інші докази, які узгоджуються між собою та підтверджують винуватість особи. Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, погодився з висновками суду першої інстанції, надавши належне обґрунтування своїй позиції. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень. Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів були визнані необґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №761/16312/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є ухвала Київського апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження щодо ОСОБА_8 у кримінальному провадженні.
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №991/9294/20 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, якою було скасовано виправдувальний вирок щодо ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем) та перекваліфіковано його дії на ч. 1 ст. 396 КК України (приховування злочину), а також звільнено його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що апеляційний суд:
* Не надав належної оцінки сукупності доказів у справі, зокрема проігнорував листи державних органів, які підтверджували відсутність реальної діяльності контрагентів, та не оцінив повною мірою показання свідків обвинувачення.
* Не обґрунтував визнання неналежними доказами протоколів НСРД, які, за версією обвинувачення, підтверджували усвідомлення ОСОБА_9 фіктивності підприємств та його вплив на свідків.
* Не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо необґрунтованості визнання недопустимим доказом висновку експерта.
* Не врахував практику Верховного Суду щодо необхідності встановлення характеру, змісту та обсягу повноважень службової особи при розгляді справ про зловживання службовим становищем.
* Помилково стверджував про відсутність доказів відповідальності ОСОБА_9 за погодження проєктів договорів, не врахувавши наявні в матеріалах справи документи та Інструкцію з діловодства в органах прокуратури, яка є у вільному доступі.
* Погіршив становище виправданого, постановивши рішення у формі ухвали, а не вироку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №740/6310/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений в умовах воєнного стану, поєднаний з проникненням у приміщення).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам, а їх висновки про винуватість ОСОБА_7 ґрунтуються на сукупності доказів, зокрема, показаннях потерпілого та свідка, відеозапису з камери спостереження, протоколах слідчих дій. Суд касаційної інстанції не взяв до уваги доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки перевірка таких обставин не належить до його компетенції. Суд також відхилив доводи про порушення права на захист через незабезпечення участі обвинуваченого в апеляційному розгляді, оскільки засуджений не заявляв клопотання про це, а його інтереси представляв адвокат. Суд касаційної інстанції також не погодився з доводами про порушення апеляційним судом вимог щодо повторного дослідження доказів, оскільки таке дослідження є правом, а не обов’язком суду, і підстави для його проведення були відсутні.
3. Суд ухвалив залишити вирок та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №569/19842/21 від 11/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку щодо ОСОБА_6, засудженого за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засудженого та його захисника, змінивши рішення апеляційного суду. Суд застосував статтю 69 КК України, яка дозволяє призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті обвинувачення, враховуючи обставини справи та особу засудженого. ВС вирішив, що покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна буде достатнім для виправлення ОСОБА_6 та запобігання вчиненню нових злочинів. У решті, рішення судів попередніх інстанцій залишилися без змін.
Суд ухвалив змінити вирок Львівського апеляційного суду від 14 серпня 2025 року, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна, залишивши в решті судові рішення без змін.
Справа №916/1339/25 від 11/12/2025
Предметом спору у справі є стягнення з Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Материк Комфорт” на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 5 755 643,49 грн.
У даній справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи їх без змін. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини справи та надали належну оцінку доказам, представленим сторонами. Відсутність аргументованих підстав для скасування цих рішень свідчить про їхню обґрунтованість та відповідність чинному законодавству. Прокуратура, подаючи касаційну скаргу, не змогла навести переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Відсутність представників позивача та відповідача на засіданні Верховного Суду може свідчити про їхню згоду з попередніми судовими рішеннями або про відсутність нових аргументів, які б могли вплинути на результат розгляду справи.
Рішення Господарського суду Одеської області та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури – без задоволення.
Справа №911/578/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, включаючи борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову, зокрема, в частині зменшення суми пені, виходячи з наступного:
* Зменшення розміру пені є правом суду, яке ґрунтується на аналізі конкретних обставин справи, ступеня виконання зобов’язання боржником, майнового стану сторін та інших інтересів, що заслуговують на увагу.
* Суд має забезпечити баланс інтересів сторін, враховуючи компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності.
* У даній справі суди врахували, що договір укладено під час воєнного стану, що впливає на діяльність обох сторін, а також те, що відповідач частково виконав зобов’язання.
* Враховуючи компенсаційний характер неустойки та дискрецію суду для вирішення питання щодо зменшення неустойки і розміру, до якого вона має бути зменшена, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив розмір пені на 50 %, що забезпечить збалансованість інтересів сторін.
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутній універсальний максимальний і мінімальний розмір неустойки, на який її може бути зменшено, і це питання вирішується судом у межах дискреційних повноважень.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні повної суми пені – без змін.
Справа №607/18335/20 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду в частині задоволення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, де водій тролейбуса, що належить КП «Тернопільелектротранс», здійснив наїзд на пішохода, що призвело до смерті останнього.
2. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення касаційну скаргу представника цивільного відповідача, оскільки апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, повною мірою виконав вимоги кримінального процесуального та цивільного законодавства. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу представника КП «Тернопільелектротранс», навівши відповідні мотиви щодо розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного судом першої інстанції. Також, суд касаційної інстанції врахував, що потерпілий не заявляв цивільний позов до безпосередньо винуватця ДТП, а виключно до КП «Тернопільелектротранс», тому апеляційний суд не мав підстав приймати рішення про зменшення суми відшкодування моральної шкоди на суму, добровільно сплачену винуватцем. Суд касаційної інстанції підкреслив, що КП «Тернопільелектротранс» має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування відповідно до ст. 1191 ЦК України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №757/60692/19-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, як стверджує позивач, посадовою особою органу державної влади.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Суди встановили, що позивач був належним чином повідомлений про судові засідання, але повторно не з’явився в них, не повідомив про причини неявки та не подав заяви про розгляд справи за його відсутності. Суд зазначив, що процесуальний закон не вимагає врахування поважності причин повторної неявки позивача, оскільки це пов’язано з принципом диспозитивності цивільного судочинства, де особа самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами. Суд також врахував процесуальну поведінку позивача, який зловживав своїми правами, що свідчило про небажання отримати результат ініційованого ним позову. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про те, що справа розглядалася неповноважним складом суду, оскільки не було надано доказів порушення порядку визначення судді для розгляду справи.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №295/9580/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1, 3 ст. 436-2 КК України (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки було встановлено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме, ухвалення рішення незаконним складом суду. Суддя апеляційного суду, який брав участь у апеляційному перегляді вироку, раніше під час досудового розслідування надавав дозвіл на проведення негласних слідчих дій щодо засудженого. Участь цього ж судді в апеляційному розгляді, на думку Верховного Суду, ставить під сумнів об’єктивність та неупередженість судового розгляду. Таке порушення є безумовною підставою для скасування рішення апеляційного суду. Враховуючи ризик переховування від суду, засудженому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №456/3533/14-к від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 1, 3 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №466/10524/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності приватного виконавця щодо незупинення виконавчого провадження стосовно боржника, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу боржника, вказавши на те, що:
* Приватний виконавець допустив протиправну бездіяльність, не відреагувавши на повідомлення боржника про його мобілізацію та не прийнявши рішення про зупинення виконавчого провадження.
* Апеляційний суд помилково вважав, що особиста присутність боржника не є обов’язковою на наступних етапах виконавчого провадження, оскільки боржник має право оскаржувати оцінку майна та результати торгів.
* Військова служба боржника під час мобілізації унеможливлює проведення виконавчих дій, оскільки військова частина, де він служить, переведена на воєнний стан.
* Зупинення виконавчого провадження в такому випадку забезпечує дотримання принципів справедливості, неупередженості та права на оскарження дій виконавця.
* Суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що військові формування в період воєнного стану вважаються переведеними на воєнний стан, що слід враховувати при вирішенні питання про зупинення провадження.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні протиправною бездіяльності приватного виконавця та ухвалив нове рішення про задоволення скарги в цій частині, а також скасував рішення апеляційного суду в частині зобов’язання приватного виконавця зупинити виконавче провадження, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.
Справа №2-1595/11 від 09/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на гараж.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу (ОСОБА_2), не була учасником справи в суді першої інстанції, і рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про її права, свободи, інтереси та/або обов’язки. Суд зазначив, що ОСОБА_2 не прийняв спадщину після батька, який був попереднім власником гаража, і не надав доказів оспорювання свідоцтв про право на спадщину, виданих іншим спадкоємцям. Суд касаційної інстанції підкреслив, що особа, яка не брала участі у справі, повинна довести свій правовий зв’язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням, обґрунтувавши, що судом вирішено питання про її право, інтерес та/або обов’язок. Оскільки такого зв’язку не було встановлено, апеляційний суд правомірно закрив апеляційне провадження. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням і необхідності переоцінки доказів, що не належить до компетенції касаційного суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №917/814/16 від 11/11/2025
1. Предметом спору є закриття провадження у справі про банкрутство АТ “АвтоКраз”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі про банкрутство АТ “АвтоКраз”, оскільки підприємство відповідає критеріям, визначеним у пункті 8-1 частини першої статті 90 та пункті 1-9 Розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: є оператором критичної інфраструктури, акції були примусово відчужені під час воєнного стану, і державі належить більше 50% акцій. Суд зазначив, що закриття провадження у банкрутстві в умовах воєнного стану переслідує легітимну мету – забезпечення діяльності об’єктів критичної інфраструктури. Водночас, суд касаційної інстанції визнав частково обґрунтованими доводи арбітражного керуючого щодо необхідності розгляду апеляційним судом заяви про затвердження винагороди та витрат, але вказав, що це не є підставою для скасування ухвали в цілому, оскільки арбітражний керуючий може захистити свої права в іншому порядку.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі про банкрутство АТ “АвтоКраз”, змінивши лише її мотивувальну частину.
Справа №910/25640/14 від 26/11/2025
Предметом спору у справі є визнання грошових вимог Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” в межах справи про банкрутство.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали вимоги податкового органу обґрунтованими, враховуючи, що заборгованість виникла на підставі кредитних договорів в іноземній валюті, і хоча судовим рішенням сума боргу була встановлена в національній валюті, це не трансформує зобов’язання в національну валюту без урахування курсу НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами. Суд також врахував, що після рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2012 у справі №5011-12/9747-2012 погашення простроченої заборгованості ДП «АРЗПАК» не відбувалося. Суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди повинні здійснювати правовий аналіз поданих кредиторських вимог, підстав їх виникнення, характеру, встановлювати розмір та момент виникнення цих вимог. Суд також вказав, що чинний на момент звернення з вимогами Закон про банкрутство зобов’язує конкурсних кредиторів подавати письмові заяви з вимогами до боржника та документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №582/518/20 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості особи є обґрунтованим і зроблений на підставі об’єктивного з’ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом у кримінальному провадженні стосовно засудженого було дотримано. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника з дотриманням правил, передбачених КПК України. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування чи зміни оспорюваних вироку та ухвали. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що положення КПК України хоча і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №521/18780/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на об’єкт нерухомого майна та внесення змін до нього.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки право власності на об’єкт було визнано рішенням суду, яке набрало законної сили, і відповідно до закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі таких рішень. Суд зазначив, що вимога про обов’язкове введення об’єкта в експлуатацію стосується випадків, коли відсутні судові рішення про право власності. Крім того, на час розгляду справи, записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були приведені у відповідність до рішення суду, яким було визначено площу будинку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, а обов’язковість судових рішень є однією з фундаментальних засад судочинства. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо обов’язковості виконання судових рішень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №681/1459/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки прокуратурою в інтересах міської ради з незаконного володіння фізичної та юридичної особи, а також скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку та її державної реєстрації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження в частині позовних вимог до ТОВ «А.Т.К.», оскільки спір між юридичними особами підлягає розгляду в господарському судочинстві, а не в цивільному. Щодо вимог до фізичної особи, суд зазначив, що витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту, оскільки воно забезпечує повернення майна власнику, а вимоги про скасування державної реєстрації права власності та земельної ділянки є неефективними, оскільки не призводять до відновлення права власності. Суд також врахував, що спірна земельна ділянка не була об’єднана з іншою, тому немає потреби скасовувати реєстрацію новоутвореної ділянки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у випадку задоволення вимоги про витребування майна, рішення суду є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за позивачем.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/9185/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними рішень про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, визнання недійсними договорів дарування та актів прийому-передачі, а також припинення права власності на ці приміщення.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду. Верховний Суд погодився з апеляційним судом в частині закриття провадження щодо вимог до ПП «Марлет», оскільки ці вимоги підлягають розгляду в господарському судочинстві. Водночас, ВС не погодився з мотивами відмови в задоволенні позовних вимог до фізичних осіб, зазначивши, що Одеська міська рада не довела факту порушення її прав на момент звернення до суду, оскільки не надала доказів, що відповідачі перешкоджали їй у користуванні та розпорядженні майном, а позов про захист прав на майбутнє не передбачений нормами ЦПК та ЦК України. Суд наголосив, що для звернення до суду необхідне фактичне порушення прав, а не лише потенційна можливість такого порушення. Таким чином, хоча апеляційний суд і дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, його мотиви були помилковими.
3. Верховний Суд постановив змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши без змін рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та закриття провадження в частині вимог до ПП «Марлет».
Справа №335/1854/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є виселення неповнолітніх дітей з квартири, яка перебуває в іпотеці.
2. Суд відмовив у задоволенні позову банку про виселення неповнолітніх дітей з іпотечної квартири, оскільки банк не довів, що реєстрація дітей порушує його права як іпотекодержателя, не надав доказів звернення стягнення на предмет іпотеки, а також обрав неналежний спосіб захисту, оскільки виселення дітей є непропорційним втручанням у їхнє право на житло. Суд зазначив, що банк посилався на порушення умов іпотечного договору щодо реєстрації осіб без згоди іпотекодержателя, але не довів, що це порушення перешкоджає реалізації його прав. Суд також врахував положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо захисту права на житло. Суд наголосив, що виселення можливе лише на підставі закону та за рішенням суду, а в даному випадку відсутні законні підстави для виселення дітей. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може самостійно збирати докази на користь однієї зі сторін, оскільки це порушує принцип рівності сторін у судовому процесі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/7185/14-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, зокрема, не дослідив розмір заборгованості, її складові, та не перевірив доводи апеляційної скарги про нарахування банком відсотків та пені після ухвалення рішення про дострокове стягнення заборгованості. Суд зазначив, що після ухвалення рішення про стягнення всієї суми кредитної заборгованості, кредитор не має права продовжувати нараховувати відсотки, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду. Також, апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, які були актуальні на момент розгляду справи, а посилався на судову практику, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не може встановлювати нові обставини справи, справу необхідно направити на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині визначення розміру заборгованості та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №552/7194/22 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної засудженому ОСОБА_8 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 263 КК України.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції щодо умовного звільнення від відбування покарання, враховуючи тяжкість злочинів, зокрема погрози насильством та вбивством працівникам правоохоронних органів під час виконання ними службових обов’язків, а також незаконне поводження з холодною зброєю поблизу житлового будинку. Суд також взяв до уваги факт перебування ОСОБА_8 у стані алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою обставиною. Суд апеляційної інстанції зазначив, що дії засудженого створювали реальну загрозу для оточуючих і становили підвищену суспільну небезпечність, що робить неможливим досягнення мети покарання без ізоляції від суспільства. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що апеляційний суд врахував усі обставини, які мають правове значення при виборі міри покарання та способу його відбування, і дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи захисника про активне сприяння розкриттю злочинів, оскільки не було надано доказів активної добровільної допомоги слідству.
3. Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №727/684/21 від 01/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за одержання неправомірної вигоди.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо можливої провокації злочину, не врахував практику Європейського суду з прав людини щодо розмежування захисту від провокації та заперечення факту вчинення злочину. Крім того, апеляційний суд не перевірив належним чином доводи щодо відмови місцевого суду у виклику для допиту ключового свідка обвинувачення, не забезпечивши права обвинуваченого на перехресний допит. Також, суд апеляційної інстанції не обґрунтував відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик свідків для допиту в судовому засіданні, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №646/7651/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчинених повторно.
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції.
Справа №204/977/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно в умовах воєнного стану).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні відкритого викрадення майна, враховуючи покази свідків, відеозаписи з камер спостереження та інші докази. Суд зазначив, що дії ОСОБА_7 були правильно кваліфіковані як грабіж, оскільки він усвідомлював, що його дії помічені, і намагався втекти з викраденим майном. Суд також підкреслив, що апеляційний суд належним чином проаналізував усі доводи захисту та обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції відзначив, що відсутність клопотання про повторне дослідження доказів не зобов’язує апеляційний суд повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження. Також суд касаційної інстанції не взяв до уваги доводи захисника про суперечності в даті вчинення злочину, оскільки це не впливає на суть обвинувачення.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №212/10184/19 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційні скарги засудженої та прокурора, в яких ставились під сумнів доведеність вини, допустимість доказів, обґрунтованість призначеного покарання та порушення засади безпосередності дослідження доказів апеляційним судом. Суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий суд, дослідивши докази, обґрунтовано визнав винуватість особи доведеною, а апеляційний суд, хоч і допустив формальне порушення засади безпосередності, посилаючись на показання, надані під час досудового розслідування, не обґрунтовував ними своїх висновків. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи щодо недопустимості відеозапису з відеореєстратора, оскільки він був добровільно наданий свідком, а також визнав обґрунтованим покарання, призначене апеляційним судом, враховуючи тяжкість злочину та обставини справи.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженої та прокурора – без задоволення.
Справа №910/15182/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано реєстраційну дію щодо змін відомостей про СТОВ “Україна” в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР).
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди невірно застосували норми матеріального та процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що для звернення до суду необхідна наявність порушеного права або законного інтересу, а в даному випадку СТОВ “Україна” не довело, що оскаржуваний наказ Мін’юсту порушує його права, оскільки фактично спір стосується корпоративних прав учасників товариства, а не самого товариства. Суд зазначив, що товариство не є носієм корпоративних прав у розумінні Цивільного кодексу України, якщо воно не набуло частку у власному статутному капіталі. Також, суд вказав, що метою позову є захист корпоративних прав учасників, а не прав самого товариства, і тому товариство не є належним позивачем у даному спорі.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна».
Справа №922/868/25 від 02/12/2025
1. Предметом спору є вимога Харківської міської ради до ТОВ «Геліос» щодо скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та зобов’язання здійснити перебудову нежитлової будівлі у попередній стан.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову Харківської міської ради, мотивуючи це тим, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо самочинного будівництва, а саме реконструкції будівлі зі зміною зовнішньої конфігурації та збільшенням площі без отримання необхідних дозволів та згоди власника земельної ділянки. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не розмежували обставини набуття права власності на початкову площу будівлі та подальшої реконструкції, а також не врахували положення договору оренди землі, який забороняв самовільну забудову ділянки. Крім того, суд вказав на необхідність оцінки правомірності видачі свідоцтва про право власності на будівлю саме збільшеної площі, враховуючи можливі порушення містобудівного законодавства. Суд касаційної інстанції наголосив, що для повного та всебічного розгляду справи важливо встановити та проаналізувати сукупність обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №926/3255/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки між ТОВ “Цецино Скайлайн” та Чернівецькою міською радою.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що Чернівецька міська рада, прийнявши рішення про продаж земельної ділянки ТОВ “Цецино Скайлайн” та не скасувавши його, зобов’язана була діяти добросовісно та вчинити всі необхідні дії для укладення договору купівлі-продажу. Суд вказав, що бездіяльність міськради порушує правомірні очікування ТОВ “Цецино Скайлайн” на отримання у власність земельної ділянки, особливо враховуючи сплату товариством вартості землі. Суд також відзначив, що дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування не можуть використовуватися свавільно та без дотримання принципів добросовісності та справедливості. Крім того, суд підкреслив важливість принципу “належного урядування”, який вимагає від державних органів діяти вчасно та послідовно, особливо коли справа стосується майнових прав. Суд також врахував принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, згідно з яким власник будівлі має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під нею.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення суду першої інстанції лише в частині розподілу судових витрат, визначивши, що спір є немайнового характеру, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №910/18250/16 (910/33/24) від 02/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “ВКП “Автофургон” на користь ТОВ “ВБК “Візард” 30 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
2. Верховний Суд залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, погодившись з тим, що ТОВ “ВБК Візард” надало достатньо доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, а ТОВ “ВКП “Автофургон” не скористалося правом подати клопотання про зменшення цих витрат. Суд зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом і клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці відносини. Також, Верховний Суд підкреслив, що хоча ТОВ “ВБК Візард” не виконало вимогу щодо реєстрації електронного кабінету в ЄСІТС, це не спростовує факту надання правової допомоги. Суд вказав, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не повинна використовуватися для безпідставного збагачення або покарання за недобросовісну процесуальну поведінку.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “ВКП “Автофургон” залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 залишити без змін.
Справа №642/2001/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики з спадкоємця померлого позичальника та звернення стягнення на спадкове майно.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про стягнення боргу зі спадкоємця, оскільки кредитор (позивач) не звернувся до спадкоємця з вимогою про повернення боргу протягом шести місяців з дня отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, як це передбачено статтею 1281 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що звернення до суду з позовом не є належним чином пред’явленою вимогою до спадкоємця, оскільки позовні заяви були повернуті або у відкритті провадження було відмовлено. Суд підкреслив, що кредитор повинен був надіслати вимогу безпосередньо спадкоємцю або через нотаріуса, чого зроблено не було. Суд також врахував, що кредитор знав про смерть боржника та отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, але звернувся з вимогою лише через рік після цього. Суд вказав, що недотримання строків пред’явлення вимог позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/9411/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності Фонду державного майна України щодо невнесення відомостей про ТОВ “ФХ Сервіс” як орендаря до Єдиного реєстру об’єктів державної власності та зобов’язання внести ці відомості.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що ТОВ “ФХ Сервіс” не довело належними доказами виникнення обов’язку у Фонду державного майна України вносити відомості про позивача до реєстру. Суд також врахував, що додаткова угода, на підставі якої ТОВ “ФХ Сервіс” набуло права оренди, була визнана недійсною іншим судовим рішенням, яке має преюдиційне значення для даної справи. Верховний Суд не знайшов підстав для касаційного оскарження, оскільки не побачив неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судами попередніх інстанцій. Суд також зазначив, що висновки, на які посилався скаржник, стосуються інших правовідносин, які не є подібними до тих, що розглядаються у цій справі. Крім того, суд відхилив доводи скаржника щодо необґрунтованої відмови апеляційним судом у витребуванні доказів, оскільки це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ФХ Сервіс” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №607/22769/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням між двома власниками, кожен з яких вважає, що інший порушує його права.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який задовольнив позов ОСОБА_1, зобов’язавши ТОВ «Т-ПС» відновити зруйновані стіни в приміщенні ОСОБА_1. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 набув право власності на приміщення раніше, ніж ТОВ «Т-ПС» придбало суміжне приміщення. Суд також врахував, що технічний паспорт ОСОБА_1 було складено на основі фактичної технічної інвентаризації, а дії ТОВ «Т-ПС» з руйнування стін позбавили ОСОБА_1 можливості повноцінно користуватися своєю власністю. Доводи ТОВ «Т-ПС» про преюдиційність фактів, встановлених в іншій справі, були відхилені, оскільки обставини цих справ є різними. Суд касаційної інстанції підкреслив, що преюдиціальне значення мають лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Т-ПС» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №136/10/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її витребування.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, а тому для ефективного захисту порушеного права власності територіальної громади необхідно не лише витребувати земельну ділянку, але й скасувати державну реєстрацію права власності на новоутворену (об’єднану) земельну ділянку, до складу якої увійшла спірна ділянка, та припинити право власності на неї. Суд зазначив, що у даній справі неможливо застосувати усталену практику про те, що віндикація є ефективним засобом захисту без скасування проміжних рішень, оскільки спірна земельна ділянка була об’єднана з іншою, і тому припинила своє існування як окремий об’єкт цивільних прав. Суд підкреслив, що припинення права власності на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації є необхідною умовою для реалізації основного способу захисту – витребування земельної ділянки. Суд також врахував баланс інтересів сторін, покладаючи на відповідача всі додаткові витрати, пов’язані з поновленням його речового права на інші земельні ділянки, що підлягатимуть новій реєстрації.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на земельну ділянку, і ухвалив нове рішення про задоволення цих вимог.
Справа №466/8834/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно двох дітей.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки не було встановлено свідомого ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а також не було доведено, що вона не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їхньому вихованні. Суд врахував, що матір бажає спілкуватися з дітьми, заперечує проти позбавлення батьківських прав, бере участь в їх утриманні, перераховуючи кошти. Суд також взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд зазначив, що інтереси дитини полягають в забезпеченні її права на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріальному забезпеченні, і необґрунтоване позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дітей. Суд також врахував висновок психолога, який вказав на можливий вплив на думку дітей щодо позбавлення матері батьківських прав.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №706/828/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування, засудження та інших незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було збільшено розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент розгляду справи, а саме 8000 грн за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом. Суд зазначив, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним законом у цих правовідносинах, і він не передбачає можливості встановлення законом про Державний бюджет України окремого виду мінімальної заробітної плати для розрахунку виплат за рішеннями суду. Суд також врахував практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, а також керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність застосування обмеженого розміру мінімальної заробітної плати, встановленого у Законі про Державний бюджет, оскільки відшкодування моральної шкоди не є “виплатою” у розумінні цього Закону.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Черкаської обласної прокуратури та ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №161/18354/23 від 01/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду стосовно особи, засудженої за незаконне виготовлення та зберігання психотропних речовин, прекурсорів та обладнання для їх виготовлення.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, зазначивши, що апеляційний суд формально розглянув доводи прокурора щодо необхідності призначення покарання за ч. 1 ст. 313 КК у виді пробаційного нагляду, не спростував їх належним чином та не мотивував своє рішення. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував зміни до ч. 1 ст. 313 КК, внесені Законом № 3342-IX, які виключили покарання у виді арешту, та не розглянув питання про застосування положень про зворотну дію закону в часі. Водночас, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування до засудженого положень ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи позитивні характеристики особи, щире каяття та інші обставини, що свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Суд касаційної інстанції наголосив, що позитивна посткримінальна поведінка особи є важливим елементом оцінки її здатності до виправлення, а надмірна каральність без належного обґрунтування суперечить принципу гуманізму.
3. Верховний Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій, пом’якшивши покарання за ч. 1 ст. 313 КК з арешту на пробаційний нагляд, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №741/784/20 від 01/12/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку агронома, обвинуваченого у порушенні правил охорони праці, що призвело до загибелі водія.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі виправдувальний вирок, оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх і допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо оцінки показань свідків та письмових доказів, підкресливши, що жоден зі свідків не був безпосереднім очевидцем події, а письмові докази містять суперечності та не підтверджують обставин, що складають об’єктивну сторону злочину. Суд також врахував, що обвинувачений не був відповідальним за технічний стан транспортних засобів, а відповідальність за безпечне виконання робіт не була належним чином доведена стороною обвинувачення. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на користь обвинуваченого, а сторона обвинувачення не довела вину особи поза розумним сумнівом.
3. Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №686/140/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження трьох осіб за вчинення кримінальних правопорушень, зокрема крадіжок, незаконного поводження зі зброєю та наркотичними речовинами.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засуджених та їх захисників, скасувавши вирок апеляційного суду. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції, ймовірно, керувався доводами касаційних скарг, які могли стосуватися істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи або необґрунтованості призначеного покарання. Враховуючи, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, конкретні підстави скасування вироку апеляційного суду наразі невідомі. Суд також обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою одному з обвинувачених на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції.
Справа №916/4928/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про спільну діяльність між ТОВ “Увгп-Система”, СТ “Сузір`я Будова” та ТОВ “Баубуд” та застосування наслідків недійсності цього правочину.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки особи, які подали апеляційні скарги (ОСОБА_1 та ОСОБА_2), не були сторонами договору про спільну діяльність, і їхні права та обов’язки не випливають безпосередньо з цього договору. Суд зазначив, що хоча скаржники є асоційованими членами СТ “Сузір`я Будова”, їхні права та обов’язки регулюються окремим договором асоційованого членства, який не є предметом спору в даній справі. Суд також підкреслив, що вирішення питання про дійсність договору про спільну діяльність залежить від дотримання вимог закону сторонами цього договору, а не від прав третіх осіб, які не є його сторонами. Верховний Суд вказав, що для оскарження судового рішення особа, яка не брала участі у справі, повинна довести, що її права та обов’язки безпосередньо порушені цим рішенням, а не опосередковано через інші юридичні факти. Суд також врахував, що аналогічне рішення вже було прийнято Верховним Судом в іншій постанові щодо цієї ж справи, але стосовно інших скаржників.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження – без змін.
Справа №604/4/20 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за перешкоджання діяльності державного виконавця та завдання йому легких тілесних ушкоджень.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій всебічно дослідили докази, зокрема покази свідків, протоколи слідчих дій, висновок експерта, та обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінальних правопорушень. Суд відхилив доводи захисника про недопустимість доказів, вказавши, що повноваження слідчих були підтверджені, повідомлення про підозру вручено належним чином, стороні захисту було забезпечено можливість ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, а відсутність медичної документації в матеріалах справи не є істотним порушенням. Також суд зазначив, що проведення слідчих експериментів у відділенні поліції не вплинуло на їх об’єктивність, а потерпілий діяв у межах своїх повноважень як державний виконавець. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій забезпечили учасникам судового провадження право на відстоювання своєї позиції та належним чином умотивували свої рішення.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №924/23/25 від 02/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договорів суборенди землі через систематичну несплату суборендної плати.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які розірвали договори суборенди, оскільки було встановлено систематичну несплату суборендної плати відповідачем, що є порушенням умов договорів. Суди врахували, що згідно з пунктом “д” частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, систематична несплата орендної плати є самостійною підставою для розірвання договору, і в такому випадку немає необхідності оцінювати істотність порушення згідно з Цивільним кодексом України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що факт погашення заборгованості після подання позову не впливає на право позивача вимагати розірвання договору. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з рішенням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх обґрунтованими та співмірними зі складністю справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №303/458/22 від 08/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних у зв’язку з простроченням виконання рішення суду про відшкодування вартості частини квартири.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, і причини пропуску строку не були визнані поважними. Суд врахував, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, отримував судові повідомлення за зареєстрованим місцем проживання, а також отримав копію оскаржуваного рішення раніше, ніж стверджував у своїй заяві про поновлення строку. Суд також зазначив, що добросовісне виконання службових обов’язків працівниками поштового зв’язку презюмується, і відсутні докази, які б це спростовували. Крім того, суд підкреслив, що на зацікавлену сторону покладається обов’язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів для ознайомлення з подіями процесу. Суд касаційної інстанції також зазначив, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №554/11048/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства чоловіка над дитиною, народженою сурогатною матір’ю, та зобов’язання органу ДРАЦС здійснити державну реєстрацію народження дитини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не звернули увагу на важливі обставини, а саме: позивач (імовірний батько) уклав угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо підробки свідоцтва про шлюб, яке він надавав для реєстрації дитини; суди не з’ясували, хто є біологічними батьками дитини, народженої сурогатною матір’ю; суди не надали належної оцінки заяві сурогатної матері про підробку свідоцтва про шлюб. Крім того, суди не витребували матеріали кримінального провадження для повного з’ясування обставин справи. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій зробили передчасні висновки щодо суті спору, не забезпечивши всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №902/1140/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, керувався наступним: по-перше, відповідач надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, як того вимагає Господарський процесуальний кодекс України (ГПК); по-друге, відповідачем було заявлено про намір подати докази понесення судових витрат до закінчення судових дебатів; по-третє, розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову; по-четверте, не підлягають відшкодуванню витрати на консультацію з клієнтом та укладення договору про правничу допомогу, а також на підготовку акта виконаних робіт та заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд врахував, що відповідач скористався правом подати відзив на касаційну скаргу та його представник брав участь у судовому засіданні. Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви, зменшивши суму відшкодування, виходячи з критеріїв співмірності та обґрунтованості витрат.
3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з позивача на користь відповідача 13 600 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, а в іншій частині заяву залишив без задоволення.
Справа №735/1057/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо зміни вироку особі, засудженій за порушення правил безпеки дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило тяжке тілесне ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який застосував статтю 69 КК України та пом’якшив покарання засудженому, замінивши позбавлення волі на обмеження волі. Верховний Суд підкреслив, що для застосування статті 69 КК України необхідна наявність декількох обставин, які не тільки пом’якшують покарання, але й істотно знижують ступінь тяжкості злочину. Суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував, яким чином активна участь засудженого в житті громади та сприяння розкриттю злочину істотно зменшують суспільну небезпечність п’яного водіння, що призвело до тяжких наслідків. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що пом’якшення покарання при тих самих обставинах, що були враховані судом першої інстанції, є неправильним застосуванням закону. Враховуючи, що засуджений фактично відбуває покарання, але вирок місцевого суду не набрав законної сили, Верховний Суд ухвалив звільнити засудженого з виправного центру.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також постановив негайно звільнити засудженого з виправного центру.
Справа №908/1926/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлення відповідного договору.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що виникнення права власності на нерухоме майно не є автоматичною підставою для виникнення права оренди на земельну ділянку, на якій це майно розташоване. До моменту оформлення права оренди, власник нерухомості є фактичним користувачем земельної ділянки, і відносини з користування нею без належних правових підстав є кондикційними. Суд також зазначив, що пільги щодо несплати за землю, передбачені Податковим кодексом на період активних бойових дій, застосовуються лише за наявності правових підстав для володіння чи користування земельною ділянкою, чого в даному випадку не було. Крім того, суд вказав, що відповідач не заперечував проти розрахунку суми безпідставно збережених коштів у судах попередніх інстанцій, тому ці доводи не можуть бути враховані касаційним судом. Суд касаційної інстанції зазначив, що вже викладав висновки щодо застосування пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та статті 1212 ЦК України.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати залишив без змін.
Справа №924/345/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про скасування права комунальної власності Білогірської селищної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення та їх повернення державі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову прокурора, виходячи з того, що Білогірська селищна рада набула право власності на спірні земельні ділянки на законних підставах, а саме на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, оскільки ці ділянки перебували у постійному користуванні комунального підприємства, власником якого є селищна рада. Суд зазначив, що на момент передачі земельних ділянок у постійне користування комунальному підприємству, районна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень. Також суд касаційної інстанції вказав, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від інших обставин. Суд не взяв до уваги аргументи прокурора щодо колізії з пізнішими змінами в законодавстві, оскільки реєстрація права комунальної власності відбулася на підставі чинного на той момент закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №939/976/21 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку відносно директора ТОВ «Торговий дім Мідас Люкс» ОСОБА_6, якого обвинувачували у привласненні бюджетних коштів шляхом зловживання службовим становищем та внесенні неправдивих відомостей до офіційних документів (ст. 191 ч. 2, ст. 366 ч. 1 КК України).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, залишаючи в силі виправдувальний вирок, не надав належної оцінки доводам прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_6 ознак кримінальних правопорушень, зокрема, не перевірив обґрунтованість висновків суду першої інстанції про цивільно-правовий характер відносин між ТОВ та відділом освіти, не врахував доводи прокурора щодо безпідставного відхилення висновків експертизи та інших доказів, які свідчили про завдання збитків. Суд касаційної інстанції зазначив, що сам факт існування господарсько-правових відносин та рішення господарського суду про стягнення збитків не виключає наявності кримінального правопорушення в діях посадової особи. Також, апеляційний суд не перевірив доводи прокурора щодо внесення ОСОБА_6 неправдивих відомостей до накладної, яка, на думку прокурора, мала статус офіційного документа. Крім того, Верховний Суд вказав на необґрунтовану відмову апеляційного суду в повторному дослідженні доказів, що є порушенням ст. 404 ч. 3 КПК України, особливо з огляду на вимоги апеляційної скарги прокурора про ухвалення нового вироку.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №917/2142/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визначення заінтересованих осіб стосовно боржника у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд розглядав касаційні скарги щодо визначення заінтересованих осіб у справі про банкрутство, зокрема, чи є певні кредитори заінтересованими особами стосовно боржника. Суд проаналізував критерії заінтересованості, визначені Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), такі як критерій контролю, корпоративно-управлінський критерій, критерій правочину та критерій родинних стосунків. Суд зазначив, що для визначення контролю слід застосовувати аналогію із Законом України “Про захист економічної конкуренції”. Суд підкреслив, що сам по собі фінансово-господарський зв’язок між кредитором і боржником не є достатнім для визнання заінтересованості, якщо цей зв’язок не створює контроль над боржником. Щодо ТОВ “Хімреактив”, суд погодився з попередніми судовими рішеннями про відсутність підстав для визнання його заінтересованою особою, оскільки договір між ТОВ “Хімреактив” і боржником був визнаний фраудаторним на шкоду кредиторам ТОВ “Хімреактив”, а не боржника.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання деяких кредиторів заінтересованими особами та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №473/142/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення кредитної заборгованості з позичальника та його колишньої дружини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов банку, стягнувши з позичальника заборгованість за тілом кредиту та 3% річних, оскільки апеляційний суд неправильно визначив момент, з якого почався перебіг позовної давності, не врахувавши умови кредитного договору щодо дострокового повернення кредиту в разі прострочення платежів. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки позичальник порушив графік платежів, строк повернення кредиту змінився, і банк мав звернутися до суду протягом трьох років з цієї дати, але звернувся пізніше, пропустивши строк позовної давності. Також суд касаційної інстанції вказав, що оскільки строк позовної давності сплив для основної вимоги (тіло кредиту), то він сплив і для додаткової вимоги (3% річних). Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, але змінив його мотивувальну частину.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову банку до позичальника та його колишньої дружини.
Справа №478/133/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а саме самоправством, внаслідок незаконного утримання сільськогосподарської техніки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що для відшкодування збитків необхідно довести наявність шкоди, протиправність дій відповідача, причинний зв’язок між діями та шкодою, а також вину відповідача. У даному випадку, апеляційний суд обґрунтовано встановив, що позивач надав достатньо доказів на підтвердження збитків, зокрема, вимушені витрати на оренду іншої техніки та виплату заробітної плати працівникам через незаконне утримання техніки відповідачем. Суд касаційної інстанції також погодився з нарахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму боргу, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони зводилися до переоцінки доказів, що не входить до його компетенції, та не спростовували обґрунтованість висновків апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №686/6637/23 від 11/12/2025
Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції. Проте, з огляду на статтю обвинувачення (ч. 3 ст. 110 КК України), можна припустити, що суд погодився з висновками попередніх інстанцій щодо наявності доказів вини особи у вчиненні дій, спрямованих на зміну меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, поєднаних з розпалюванням національної ворожнечі. Також, суд міг врахувати статус обвинуваченого (депутат Держдуми РФ) та його можливий вплив на формування та реалізацію політики, спрямованої проти територіальної цілісності України. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд залишив без змін вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №924/29/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Яровит Інвест” на підставі погашення всіх вимог конкурсних кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені).
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що законодавець надав можливість одночасного погашення боргів кредиторів з прощенням неустойки (штрафу, пені) саме конкурсних кредиторів під час провадження у справі про банкрутство, при цьому не лише безпосередньо боржнику, але і іншим особам, які фактично зацікавлені у відновленні платоспроможності боржника. Таке погашення може відбуватись на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, в тому числі і після визнання боржника банкрутом. Суд відхилив доводи скаржника про те, що закриття провадження у справі суперечить процедурі санації, оскільки основна мета КУзПБ – задоволення вимог кредиторів – була досягнута. Також суд вказав, що норма про закриття провадження у зв’язку з погашенням вимог кредиторів, крім неустойки, може бути застосована незалежно від стадії провадження у справі про банкрутство. Суд наголосив, що арбітражний керуючий має право звертатися до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, якщо є підстави, передбачені законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Яровит Інвест” – без змін.
Справа №914/3115/24 від 11/12/2025
Предметом спору було визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу КП «Центральний ринок», скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнивши позов. Суд визнав недійсним рішення Антимонопольного комітету, мотивуючи це тим, що попередні судові інстанції не повною мірою дослідили обставини справи та невірно застосували норми матеріального права. Зокрема, суди не врахували специфіку діяльності комунального підприємства та його вплив на конкуренцію на ринку. Також, суди не надали належної оцінки доказам, наданим позивачем, які свідчили про відсутність порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Суд касаційної інстанції, переглянувши справу, дійшов висновку про необхідність захисту прав та інтересів позивача, враховуючи суспільну значущість його діяльності.
Суд ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов КП «Центральний ринок» та визнав недійсним рішення Антимонопольного комітету України.
Справа №916/47/22 від 09/12/2025
Предметом спору є стягнення з АТ “Одесагаз” на користь АТ “Укртрансгаз” 5 135 389 329,84 грн, що становить вартість безпідставно набутого природного газу.
Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, зазначивши, що суди невірно застосували норми статей 1212, 1213 ЦК України щодо безпідставного набуття майна, оскільки не врахували, що обов’язок із балансування газотранспортної системи покладено на АТ “Одесагаз”, а відбір газу понад обсяги, передбачені договором, не може вважатися правомірним лише на підставі існування договору про транспортування. Суд також вказав на помилкове застосування положень Закону України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу”, оскільки врегулювання заборгованості за цим законом передбачає укладення відповідних договорів, яких у даній справі не було. Крім того, суди не виконали вказівок Верховного Суду щодо встановлення вартості безпідставно відібраного газу на момент розгляду справи.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Справа №219/6346/20 від 04/12/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження, виходячи з наступного: строк досудового розслідування обчислюється з дня, наступного за днем повідомлення про підозру, і закінчується у відповідне число останнього місяця; день повідомлення про завершення досудового розслідування включається у строк досудового розслідування; строк ознайомлення з матеріалами стороною захисту не включається у строк досудового розслідування; обвинувальний акт має бути не тільки складений і затверджений, а й направлений до суду в межах строку досудового розслідування. Суд встановив, що обвинувальний акт був направлений до суду після закінчення строку досудового розслідування, що є підставою для закриття кримінального провадження. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні має право досліджувати процесуальні документи для вирішення питання про закриття провадження у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про закриття кримінального провадження – без змін.
Справа №639/1316/25 від 10/12/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_6, скасувавши ухвалу Харківського апеляційного суду від 1 квітня 2025 року про повернення апеляційної скарги та призначивши новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Фактичні обставини справи та конкретні аргументи суду, на жаль, неможливо встановити, оскільки надано лише резолютивну частину постанови. Повний текст постанови, який міститиме обґрунтування рішення Верховного Суду, буде складено та оголошено пізніше. Без повного тексту рішення неможливо встановити, чи відступає суд від попередньої правової позиції.
Суд прийняв рішення касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд.
Справа №219/5704/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої, як він стверджує, бездіяльністю органів досудового слідства у кримінальному провадженні, де він є потерпілим.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав на те, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов’язковою є сукупність трьох умов: протиправність дій, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, при цьому вина посадових осіб не є обов’язковою, а тягар доведення цих умов покладається на позивача. Суд зазначив, що сам факт оскарження постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій органів досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, оскільки з липня 2015 року органи досудового розслідування вживали заходи для встановлення обставин події. Також суд наголосив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ГУ НП в Донецькій області про відсутність доказів завдання ОСОБА_1 моральної шкоди, обмежившись лише оцінкою довідки в рамках кримінального провадження, але не оцінив ухвали слідчих суддів та мотиви їх постановлення за наслідками розгляду скарг ОСОБА_1. Суд касаційної інстанції підкреслив, що надання ОСОБА_1 статусу потерпілого та задоволення його скарг не завжди свідчать про завдання моральної шкоди без наведення конкретних обставин та оцінки доказів, які підтверджують причинно-наслідковий зв’язок між завданою шкодою та бездіяльністю органів досудового розслідування.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнення судового збору, і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог.
Справа №902/560/20(940/227/20) від 04/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поруки в межах справи про банкрутство Фермерського господарства “Ланецького”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що суд першої інстанції формально підійшов до прийняття відмови від позову, не врахувавши наслідки такого рішення для боржника та його кредиторів у межах справи про банкрутство, зокрема, вплив на розмір кредиторських вимог, включених до реєстру, і не з’ясувавши думку всіх учасників справи; суд зазначив, що у справах про банкрутство потрібно враховувати баланс публічного та приватного інтересу, а також не допускати зловживання процесуальними правами; суд також врахував, що заборгованість за оспорюваним договором поруки вже внесена до реєстру вимог кредиторів, і результат вирішення спору про дійсність цього договору безпосередньо впливає на обсяг та правову підставу таких вимог; суд касаційної інстанції підкреслив, що право на відмову від позову не є безумовним і вимагає від суду ретельної перевірки обставин, щоб уникнути порушення прав інших учасників справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №904/2612/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури про повернення ТОВ “Аста” Дніпровській міській раді двох земельних ділянок, набутих товариством у власність за договором купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що продаж земельних ділянок відбувся з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки ділянки були відчужені без проведення земельних торгів. Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, продаж земельних ділянок комунальної власності має здійснюватися на конкурентних засадах, за винятком випадків, коли на ділянці розташоване нерухоме майно, що належить особі на праві приватної власності, і в такому разі особа має право на отримання ділянки, необхідної для обслуговування цього майна. Суд встановив, що площа земельної ділянки, придбаної ТОВ “Аста”, значно перевищувала площу нерухомого майна, розташованого на ній, що свідчить про порушення вимог закону. Суд також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що договір оренди землі, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, є нікчемним. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокуратури та необхідність їх задоволення.
3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував рішення попередніх судів та ухвалив нове рішення про задоволення позову, зобов’язавши ТОВ “Аста” повернути земельні ділянки Дніпровській міській раді та стягнувши з міської ради на користь ТОВ “Аста” кошти, сплачені за договором купівлі-продажу.
Справа №2-10231/11 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що державний виконавець допустив бездіяльність, не закінчивши виконавче провадження, оскільки стягувач пропустив місячний строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання після відновлення виконавчого провадження. Суд зазначив, що згідно з законом, державний виконавець зобов’язаний закінчити виконавче провадження, якщо стягувач не пред’явив виконавчий документ у встановлений строк. Доводи скаржника про відсутність порушених прав у заявника касаційний суд відхилив, вказавши на встановлений факт порушення прав правонаступника боржника через безпідставне незастосування державним виконавцем вимог закону щодо закінчення виконавчого провадження. Суд також підкреслив обов’язок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Суд касаційної інстанції вказав, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду є нерелевантним, оскільки фактичні обставини справи, яка переглядається, відрізняються.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Централ Фінанс» без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду – без змін.
Справа №904/1236/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “Адвокатська компанія “Гарант” у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд задовольнив заяву ТОВ “АК “Гарант”, мотивуючи це тим, що, хоча позивач і не надав попередній розрахунок судових витрат у касаційній інстанції, він надав докази понесених витрат, зокрема договір про надання правничої допомоги та додаткову угоду, ще в суді першої інстанції, де було зазначено розмір гонорару за касаційний розгляд. Суд також врахував, що ТОВ “АК “Гарант” подало заяву про стягнення витрат протягом п’яти днів після ухвали про закриття касаційного провадження, як це передбачено процесуальним законодавством. Важливо, що відповідач не оспорював розмір витрат і не подавав клопотання про їх зменшення, а заявлені витрати були пов’язані з розглядом справи та є обґрунтованими і пропорційними до предмета спору. Крім того, суд взяв до уваги активну участь представника ТОВ “АК “Гарант” у касаційному провадженні.
3. Суд вирішив стягнути з Акціонерного товариства “Дніпровський стрілочний завод” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Адвокатська компанія “Гарант” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Справа №910/1696/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності АТ “Харківобленерго” та зобов’язання АТ “Харківобленерго” та ДП “Енергоринок” провести коригування обсягів електричної енергії, розподіленої споживачам постачальника “останньої надії” у січні-березні 2019 року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушення його прав відповідачами. Суд зазначив, що АТ “Харківобленерго” надавало звіти щодо фактичного корисного відпуску електроенергії, які були перевірені та погоджені ДПЗД “Укрінтеренерго”, а акти виконаних робіт з розподілу електроенергії були підписані сторонами без зауважень. Суд також врахував, що з 01.07.2019 ДП “Енергоринок” не виконує функції Розпорядника системи розрахунків на ОРЕ, а Рада ОРЕ не функціонує, що унеможливлює коригування складових фізичного балансу електроенергії за спірний період. Крім того, суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки рішення суду не може бути виконано з огляду на припинення дії договору про діяльність на ОРЕ. Суд також зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості коригування обсягів купованої електричної енергії у січні-березні 2019 року, і такий обов’язок не вбачається з укладеного між сторонами договору про розподіл.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №183/9371/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345 КК України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (закриття кримінального провадження, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування).
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, де будуть викладені мотиви, якими керувався суд касаційної інстанції при скасуванні рішень судів попередніх інстанцій. Зазвичай, скасування відбувається через порушення норм матеріального або процесуального права, допущені судами нижчих інстанцій при розгляді справи. Можливо, прокурор у касаційній скарзі навів переконливі аргументи щодо незаконності закриття провадження, які не були враховані апеляційним судом. Також, суд міг дійти висновку, що строки досудового розслідування не були закінчені або були поновлені у встановленому законом порядку. Без повного тексту постанови важко встановити конкретні причини скасування.
3. Верховний Суд скасував ухвали Новомосковського міськрайонного суду та Дніпровського апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №905/1313/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Пріоритет+» на користь Покровської міської ради Донецької області безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, необхідно встановити: фактичного користувача, площу ділянки, вартість ділянки (її нормативно-грошову оцінку) та період користування без правових підстав. Суд вказав, що розрахунок нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки було здійснено некоректно, оскільки за період до формування земельної ділянки з кадастровим номером 1413200000:08:034:0035, суди використали НГО вже сформованої ділянки, поділивши її на коефіцієнт індексації, що не відповідає правильному методу розрахунку. Крім того, суди не врахували, що положення Податкового кодексу України щодо звільнення від плати за землю на територіях активних бойових дій застосовуються лише за наявності правових підстав для володіння чи користування земельною ділянкою, а у відповідача такі підстави відсутні. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про застосування пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ “Перехідні положення” ПК України.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування всіх обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.
Справа №910/9081/22 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення 37 387 818,48 грн.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасувавши рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду. Суд не навів конкретних аргументів у цій частині судового рішення, але вказав, що справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Це може свідчити про те, що суди попередніх інстанцій допустили певні процесуальні порушення або неповно з’ясували обставини справи, що унеможливило прийняття законного та обґрунтованого рішення. Можливо, суду першої інстанції необхідно повторно дослідити докази, надати оцінку аргументам сторін або вчинити інші дії для повного та всебічного розгляду справи.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/744/25 від 11/12/2025
Предметом спору у справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Латек” на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” суми в розмірі 3 227 332,43 грн.
У рішенні Верховний Суд не навів конкретних аргументів, якими він керувався при залишенні касаційної скарги без задоволення та постанови апеляційного суду без змін, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення. На основі наданої інформації можна лише констатувати, що суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення зазначеної суми з ТОВ “Латек”.
Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу ТОВ “Латек” залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №172/1176/16-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителя за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, вказавши, що апеляційний суд зробив вірні висновки про наявність правових підстав для солідарного стягнення кредитної заборгованості з відповідачів, проте помилився у розмірі відповідної заборгованості, оскільки кредитор не мав права нараховувати відсотки та пеню після пред’явлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Суд врахував, що згідно з умовами кредитного договору, погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами, і строк пред’явлення вимог до поручителя обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що сума заборгованості має бути стягнута в іноземній валюті, як це передбачено кредитним договором.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення апеляційного суду, зменшивши розмір кредитної заборгованості, стягнутої солідарно з відповідачів, до 5 093,20 доларів США та відповідно зменшив розмір судових витрат.
Справа №202/3082/19 від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки батько позивача, хоч і прийняв спадщину після смерті свого батька (діда позивача), але не оформив право власності на спірну земельну ділянку. Натомість, відповідачка (тітка позивача) отримала свідоцтво про право на спадщину на цю ділянку. Суд зазначив, що до складу спадщини після смерті батька позивача не ввійшла спірна земельна ділянка, оскільки на день смерті вона йому не належала, а отже, позивач не має права на її спадкування. Суд також врахував, що батько позивача за життя не оспорював договір дарування житлового будинку та свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку, призначену для обслуговування цього житлового будинку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/1161/24 від 11/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами у справі про стягнення моральної шкоди з Львівської обласної прокуратури.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що обставини, на які посилається заявник (лист Львівської обласної прокуратури про відсутність договірних відносин), не є нововиявленими у розумінні Господарського процесуального кодексу України, оскільки не відповідають критеріям істотності та невідомості на час розгляду справи. Суд зазначив, що метою перегляду за нововиявленими обставинами не є переоцінка висновків суду щодо юрисдикції спору. Також, суд врахував попередні рішення, в яких вже розглядалося питання юрисдикції спорів за участю цього ж фермерського господарства та прокуратури, і наголосив на неприпустимості зловживання правом на перегляд судових рішень. Суд підкреслив, що перегляд не повинен підміняти собою апеляцію, а принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточних судових рішень. Враховуючи практику Верховного Суду у подібних справах, суд касаційної інстанції не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14773/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору поставки, ініційоване підприємцем через істотну зміну обставин, та стягнення штрафних санкцій з підприємця за порушення строків поставки.
2. Суд касаційної інстанції вирішив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи щодо первісного позову, зокрема, чи міг підприємець передбачити включення “Енергоатому” до переліку підприємств, на які поширюється зупинення примусового стягнення, та чи вплинуло це на майнові інтереси сторін. Суд також зазначив, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 652 ЦК України про істотну зміну обставин. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічного позову, оскільки підприємець порушив умови договору щодо строків поставки, а підстав для зменшення розміру штрафних санкцій суди не встановили. Суд касаційної інстанції також зазначив, що розірвання договору не звільняє від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії договору.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні первісного позову та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині задоволення зустрічного позову залишив рішення без змін.
Справа №159/7/20 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6, якого було засуджено за одержання неправомірної вигоди (хабарництво).
2. Суд першої інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 3 ст. 368 КК України (повторне вимагання хабара) на ч. 1 ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди), вважаючи, що відсутні ознаки повторності та вимагання. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, зазначивши, що дії ОСОБА_6 були елементами єдиного злочину з єдиним злочинним наміром, що виключає повторність, а також не було доведено факту вимагання хабара, оскільки не було погроз чи створення умов, за яких особа була змушена дати хабар. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, вказавши, що не встановлено обставин, які б свідчили про примушування до надання неправомірної вигоди або погрози. Суд касаційної інстанції також врахував попередні висновки ВС щодо застосування норми права у подібних справах.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/4545/25 від 02/12/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов ТОВ “Українська енергетична сервісна компанія” до ПрАТ “НЕК “Укренерго” про стягнення боргу, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки ПрАТ “НЕК “Укренерго” не виконало зобов’язання з оплати послуг врегулювання небалансів електричної енергії. Суд зазначив, що положення Закону України “Про ринок електричної енергії” та Правил ринку не містять імперативної заборони щодо розрахунку за електричну енергію лише з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, а навпаки, передбачають можливість внесення коштів з інших рахунків. Також, наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках не виключає застосування загальних норм матеріального права, зокрема статті 625 ЦК України щодо відповідальності за прострочення грошового зобов’язання. Суд відхилив аргументи ПрАТ “НЕК “Укренерго” про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду з цього питання, оскільки вони не були належним чином обґрунтовані та не містили вагомих аргументів щодо помилковості попередніх рішень або суттєвої зміни правового регулювання.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій без змін.
Справа №128/5140/23 від 04/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть кількох осіб, та призначення покарання.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, оскільки апеляційний суд врахував ступінь тяжкості злочину, наслідки, дані про особу винного, обставини, що пом’якшують покарання (щире каяття та відшкодування збитків), і дійшов висновку про можливість застосування ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання). Верховний Суд погодився, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у застосуванні ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), оскільки це не сприятиме виправленню засудженого та належному усвідомленню суспільством необхідності дотримання ПДР, враховуючи тяжкі наслідки злочину. Суд також зазначив, що позитивні характеристики засудженого не спростовують висновків апеляційного суду, а лише підтверджують можливість застосування ст. 69 КК України. Верховний Суд вказав, що засуджений не позбавлений можливості ініціювати питання про умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби.
3. Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.
Справа №552/7194/22 від 04/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за злочини, передбачені ч. 1 ст. 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) та ч. 2 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду.
Суд прийняв рішення залишити вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №913/497/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є солідарне стягнення з фермерського господарства та поручителів заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив апеляційну скаргу банку щодо додаткового рішення про розподіл судових витрат, зменшивши суми, стягнуті з банку на користь відповідачів на професійну правничу допомогу. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що заявлені відповідачами витрати на правничу допомогу не повністю відповідають критеріям реальності, розумності, співмірності та обґрунтованості. Суд врахував, що відзиви на позовну заяву були підготовлені одним представником і містили ідентичні аргументи, а в судових засіданнях позицію відповідачів представляв один адвокат. Також суд касаційної інстанції зазначив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а суд повинен оцінювати витрати, враховуючи, чи були вони фактично понесені та чи є необхідними. Суд касаційної інстанції також врахував часткове задоволення позовних вимог банку.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №947/39753/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є припинення іпотеки на квартиру, встановленої іпотечним договором, у зв’язку з пропуском банком строків пред’явлення вимог до спадкоємців боржника.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, вважаючи, що банк пропустив преклюзивні строки пред’явлення вимоги до спадкоємців боржника, що призвело до припинення кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою; суди послались на преюдиційні обставини, встановлені рішенням у іншій справі, де було встановлено факт пропуску банком строку пред’явлення вимоги до спадкоємців; суди не врахували, що іпотека є забезпеченням виконання зобов’язання та як додаткове зобов’язання поділяє долю основного зобов’язання, яке забезпечує, і що сплив строку пред’явлення вимоги до спадкоємців має наслідком припинення як основного, так і додаткового зобов’язання; Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що суди не дослідили обставини прийняття спадщини позивачами, не надали належної оцінки доводам банку, а також не врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо особливостей іпотечного поручительства.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №927/520/22 від 04/12/2025
1. Предмет спору – затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, ліквідація юридичної особи та закриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши на необхідності всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи, чого не було зроблено судами попередніх інстанцій. Зокрема, суди не перевірили повноту дій ліквідатора щодо виявлення активів банкрута, не дослідили питання щодо дебіторської заборгованості, яка була відображена в плані санації, та не врахували вплив карантинних обмежень та воєнного стану на строки позовної давності. Важливою є вказівка на те, що суди не надали належної оцінки заяві кредитора про покладення солідарної відповідальності на керівників боржника, а також не перевірили обґрунтованість висновків ліквідатора про відсутність підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні були перевірити, чи здійснив ліквідатор повний аналіз причин та підстав виникнення кризового фінансового стану боржника.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Справа №824/90/25 від 11/12/2025
Предметом спору є заява про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (МКАС при ТПП України) щодо стягнення попередньої оплати за непоставлений товар.
Верховний Суд, розглядаючи апеляційну скаргу, погодився з висновками Київського апеляційного суду. Суд врахував обставини справи, зокрема, рішення МКАС при ТПП України, та дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення арбітражного суду. Суд також послався на статті Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок розгляду справ щодо оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу. Суд зазначив, що апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Суд також врахував доводи апеляційної скарги, але визнав їх необґрунтованими.
Верховний Суд ухвалив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №185/7229/23 від 08/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) та ч. 5 ст. 111-1 (колабораційна діяльність) Кримінального кодексу України.
У зв’язку зі значним обсягом роботи, Верховний Суд обмежився оголошенням лише резолютивної частини рішення, відклавши оголошення повного тексту на пізнішу дату. Судді розглянули касаційну скаргу захисника засудженого, але не знайшли підстав для скасування чи зміни рішення апеляційного суду. Приймаючи рішення, Верховний Суд керувався статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України. Суд врахував обставини справи та доводи, наведені в касаційній скарзі, однак залишив вирок апеляційційного суду без змін.
Верховний Суд ухвалив залишити вирок Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №910/9414/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки продуктів харчування між ТОВ “ІНФОРМАЦІЯ_3” (постачальник) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (замовник).
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову постачальника, з огляду на те, що суди не врахували попередні висновки Верховного Суду про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, а також не дослідили належним чином умови договору щодо порядку зміни обсягів поставки та дії сторін щодо виконання договору, зокрема, щодо добросовісності дій замовника, який прийняв товар на суму, що значно перевищує ліміт, встановлений договором. Суд також зазначив, що суди не врахували принцип “jura novit curia” та не надали належної оцінки доводам відповідача про позадоговірний характер вимог позивача. Крім того, суд наголосив на важливості забезпечення обороноздатності держави в умовах воєнного стану, що вимагає безперебійного постачання продуктів харчування для військовослужбовців. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №914/3799/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку Львівській міській раді.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що для виникнення права оренди необхідне волевиявлення власника (у даному випадку, Львівської міської ради), яке має бути виражене у встановленій законом формі – рішенням сесії ради або рішенням про делегування повноважень виконавчому органу. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково оцінили лише зовнішні ознаки документів (рішення виконкому та договору оренди), не дослідивши їх зміст та реальний намір сторін. Суд підкреслив, що навіть за наявності справжніх підписів та печаток на документах, вони не свідчать про наявність волевиявлення власника на передачу земельної ділянки в оренду, якщо таке волевиявлення не було виражено у встановленій законом формі. Також, суд врахував, що в архіві міськради міститься інше рішення виконкому з тим же номером, а пізніше міська рада приймала рішення про передачу цієї ж ділянки в оренду іншій особі. Враховуючи, що договір оренди від 25.12.1998 між сторонами не укладався, державна реєстрація права оренди підлягає скасуванню.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та задовольнив позов, скасувавши державну реєстрацію права оренди та зобов’язавши ТОВ «Фонтан» повернути земельну ділянку Львівській міській раді.
Справа №910/18024/23 від 11/12/2025
Предметом спору є стягнення 11 577 000,00 грн.
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, лише вказано, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення. Неможливо зрозуміти, чому Верховний Суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій та які саме обставини справи вплинули на його позицію.
Суд постановив: касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “Крюківський вагонобудівний завод” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 910/18024/23 – без змін.
Справа №908/3497/23 від 11/12/2025
Предметом спору у справі є стягнення з Акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго” на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” суми боргу в розмірі 476 256 523,25 грн.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу “Укренерго”, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 4 926 600,58 грн та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні 3% річних, вважаючи їх необґрунтованими. Рішення мотивоване тим, що відповідач порушив грошове зобов’язання, за що передбачена відповідальність у вигляді стягнення 3% річних. Також, ВС вирішив стягнути з “ДТЕК Дніпроенерго” на користь “Укренерго” судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 4 926 600,58 грн 3 % річних та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Справа №760/1523/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання ОСОБА_7, засудженого за ч. 3 ст. 307 КК України (незаконний обіг наркотичних засобів).
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу захисника, який стверджував про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, наполягаючи на застосуванні ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання). Верховний Суд не погодився з доводами захисту щодо істотного зменшення ступеня тяжкості злочину, оскільки встановлені пом’якшуючі обставини (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, допомога ЗСУ) не є винятковими, що дозволяють застосувати ст. 69 КК України. Водночас, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував вимоги ст. 69-1 КК України, яка обмежує максимальний строк покарання двома третинами від найсуворішого виду покарання, передбаченого санкцією статті, за наявності певних умов (пом’якшуючі обставини, відсутність обтяжуючих, визнання вини). Суд касаційної інстанції зазначив, що неврахування судами вимог статті 69-1 КК України призвело до неправильного визначення розміру покарання у виді позбавлення волі.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, зменшивши строк покарання ОСОБА_7 до 8 років позбавлення волі на підставі ст. 69-1 КК України, але залишив в силі вирок в частині конфіскації майна.
Справа №908/691/24 від 11/12/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 1 657 980,00 грн.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи їх без змін. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції. Також, суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення професійної правничої допомоги, не знайшовши підстав для його скасування.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2025, додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.10.2025 залишено без змін.
Справа №372/4569/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є встановлення батьківства ОСОБА_5 щодо сина позивачки, ОСОБА_6, та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов частково, визнавши батьківство на підставі наданих доказів та визнання позову відповідачами (батьками померлого ОСОБА_5). Апеляційний суд скасував це рішення, мотивуючи це тим, що до участі у справі не були залучені інші діти померлого, що, на думку суду, могло вплинути на їхні права та інтереси, зокрема, у питаннях спадкування та соціальних виплат. Також апеляційний суд вважав, що обов’язковою є участь органу опіки та піклування, зважаючи на необхідність залучення до участі у справі малолітніх дітей як співвідповідачів. Верховний Суд не погодився з апеляційним судом, зазначивши, що малолітні діти не мають повної цивільної процесуальної дієздатності, і їхні права має захищати законний представник, в даному випадку – їх мати, яка вже є відповідачем у справі. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність встановлення статусу ОСОБА_5 (зниклий безвісти чи загиблий), оскільки це впливає на застосування норм Сімейного кодексу України.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №344/11776/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, однак, залишення вироку без змін свідчить про те, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини засудженого, правильності кваліфікації його дій та справедливості призначеного покарання. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону, які б могли бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного вироку. Також, можливо, суд врахував тяжкість наслідків, що настали в результаті ДТП, та інші обставини справи, які вплинули на рішення апеляційного суду. Відсутність детального опису мотивів у резолютивній частині ускладнює повний аналіз, але загальний висновок полягає в тому, що касаційний суд підтримав рішення попередньої інстанції.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №363/2558/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за умисне вбивство з корисливих мотивів, розбій, поєднаний з насильством, та незаконне заволодіння транспортним засобом.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. Судді обмежились вказівкою на те, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, пославшись на значний обсяг роботи, необхідний для її складання.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №523/7433/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є скасування рішень державних реєстраторів, визнання недійсними договорів (купівлі-продажу та іпотеки) та витребування майна (квартири).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для витребування квартири на користь позивача, оскільки майно вибуло з володіння спадкоємця не з його волі, на підставі неіснуючого рішення суду, що дає право на віндикацію згідно зі статтею 388 ЦК України. Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішень про державну реєстрацію, оскільки задоволення віндикаційного позову є достатньою підставою для відновлення права власності позивача, і додаткове скасування реєстраційних дій не є необхідним. Також, суд касаційної інстанції підтримав рішення про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки він порушує права позивача як спадкоємця, створюючи перешкоди у розпорядженні спадковим майном. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що витребування майна є пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету та забезпечує справедливий баланс інтересів сторін. Суд також визнав обґрунтованим прийняття судом першої інстанції заяви про уточнення позовних вимог, оскільки не було одночасної зміни предмета та підстав позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/2963/25 від 11/12/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії та договорами поруки.
У постанові від 11 грудня 2025 року Верховний Суд розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства “Сенс Банк” на рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про стягнення заборгованості. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, виходили з того, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості, або ж були встановлені обставини, які звільняють відповідачів від відповідальності за кредитними зобов’язаннями. Верховний Суд, переглянувши справу в касаційному порядку, не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновками. Відсутність детальної мотивувальної частини у наданому уривку унеможливлює більш глибокий аналіз аргументів суду.
Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства “Сенс Банк” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №179/1100/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька щодо його неповнолітньої дитини.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов, мотивуючи це тим, що батько тривалий час не виявляє піклування про сина, не підтримує його фізичний та моральний розвиток, не забезпечує необхідних умов для проживання, не спілкується з ним, не цікавиться його внутрішнім світом, що свідчить про свідоме нехтування батьківськими обов’язками. Апеляційний суд скасував це рішення, виходячи з того, що батько має намір піклуватися про сина, а факт свідомого ухилення від виконання батьківських обов’язків не знайшов підтвердження. Верховний Суд погодився з апеляційним судом, зазначивши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який не є необхідним у даній справі, оскільки не доведено винної поведінки батька та його свідомого ухилення від виконання батьківських обов’язків. Суд також врахував, що батько не втрачав інтересу до дитини, сплатив борг за аліментами та відстоює свої батьківські права.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду, попередивши батька про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов’язків щодо виховання сина, але залишив в силі рішення апеляційного суду про відмову в позбавленні батьківських прав.
Справа №715/1379/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6, засудженої за сприяння незаконному переправленню особи через державний кордон України (ст. 332 ч. 3 КК України), через м’якість призначеного покарання.
2. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, вказавши, що апеляційний суд обґрунтовано врахував ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини справи, позитивні дані про особу ОСОБА_6 (відсутність судимостей, позитивні характеристики, сімейний стан, стан здоров’я, благодійність), щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обтяжуючих обставин. Суд також взяв до уваги покарання, призначені іншим співучасникам злочину, і роль ОСОБА_6 у його вчиненні, яка не була визначальною. ВС погодився, що апеляційний суд обґрунтовано застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче мінімальної межі, та ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, вважаючи таке покарання достатнім для її виправлення та запобігання новим злочинам. ВС також підкреслив, що призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна та позбавлення спеціального звання є правом, а не обов’язком суду, і апеляційний суд обґрунтовано не застосував їх у даному випадку.
3. Верховний Суд залишив вирок Чернівецького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №914/297/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України про відмову у застосуванні пільгової орендної плати та зобов’язання здійснити перерахунок орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що ТОВ «Ромашка» виконало всі вимоги пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, необхідні для отримання пільгової орендної плати, а саме: подало клопотання про сприяння переміщенню виробництва до затвердження протоколу аукціону. Суд підкреслив, що Постанова № 634 не передбачає надання переможцем аукціону додаткових документів, окрім клопотання обласної військової адміністрації, і не надає орендодавцю повноважень перевіряти рішення обласної військової адміністрації. Суд зазначив, що після отримання необхідних документів, орендодавець зобов’язаний прийняти рішення про застосування пільгової орендної плати одночасно із затвердженням протоколу аукціону. Відмова відповідача у наданні пільги порушує законні очікування позивача. Суд також вказав, що нарахування пільгової орендної плати є державним регулюванням, і внесення змін до договору оренди не вимагається.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №914/2450/22(914/2348/24) від 09/12/2025
Предметом спору є стягнення 10 259 620,00 грн відшкодування вартості майна в межах справи про банкрутство.
На жаль, у наданій витягу з постанови відсутні мотивувальна частина та аргументи суду. Тому я не можу надати інформацію про те, якими аргументами керувався суд при винесенні рішення.
Суд постановив касаційну скаргу Приватного підприємства “Трансоіл Груп” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Справа №922/1792/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є відмова Східного апеляційного господарського суду у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ “ІТЦ Технополіс” на ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “НПП Флайтех”.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що апеляційний суд помилково не врахував попередню правову позицію Верховного Суду щодо права кредиторів оскаржувати ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство після набуття статусу учасника справи, а також не надав скаржнику можливості навести інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, обмежившись констатацією неповажності вже заявлених причин. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд мав дотриматися певного алгоритму дій при розгляді апеляційної скарги, поданої учасником справи з пропуском строку на оскарження, а саме: спочатку залишити скаргу без руху, запропонувавши навести інші підстави для поновлення строку, і лише потім, у разі їх відсутності або визнання неповажними, відмовляти у відкритті апеляційного провадження. Суд також врахував, що на момент винесення рішення апеляційним судом, він об’єктивно не міг знати про правову позицію, викладену у більш пізній постанові Верховного Суду, яка стосувалася аналогічних питань.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Східного апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на стадію вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №905/1152/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та винесення постанов про стягнення коштів та арешт майна боржника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що приватний виконавець правомірно відкрив виконавче провадження, оскільки стягувач надав копію договору купівлі-продажу, що підтверджує наявність нерухомого майна боржника на території виконавчого округу приватного виконавця, що відповідає вимогам ст. 24 Закону “Про виконавче провадження” та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Суд зазначив, що стягувач надав копію документу, який підтверджує, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця. Суд також вказав, що чинне законодавство не наділяє виконавця повноваженнями на стадії вирішення питання про прийняття документа до виконання перевіряти майновий стан боржника, розшукувати боржника/майно чи моніторити банківські рахунки. Суд відхилив доводи скаржника про те, що виконавець повинен був мати докази фактичної наявності майна боржника на момент відкриття виконавчого провадження. Суд наголосив, що порушення порядку відкриття виконавчого провадження та правил територіальної юрисдикції не було встановлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Корум Шахтспецбуд” без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області та постанову Східного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №638/18926/23 від 01/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за колабораційну діяльність, а саме добровільне зайняття посади в незаконних органах влади на тимчасово окупованій території.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що отримання доказів через тимчасовий доступ до речей і документів з іншого кримінального провадження не впливає на їх допустимість, оскільки надійність джерела походження таких доказів не є меншою, ніж отриманих у результаті слідчих дій; суд зазначив, що добровільне зайняття посади в незаконних органах влади є достатнім для кваліфікації дій за статтею про колабораціонізм; суд також врахував, що засуджений, будучи колишнім правоохоронцем, обійняв посаду в структурі, створеній окупаційною владою, що не підпадає під захист положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни; суд також зазначив, що покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, а конфіскація майна є обґрунтованою через корисливий мотив дій засудженого.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №760/7688/17 від 10/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги засудженого.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, однак мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Повний текст постанови, де будуть викладені аргументи суду, буде оголошено пізніше. Наразі можна лише констатувати, що Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду про повернення скарги, вважаючи його необґрунтованим.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №917/249/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення цього договору.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла нова редакція Закону України «Про оренду землі», яка передбачає, що поновлення договорів оренди, укладених до набрання чинності змінами, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення, тобто шляхом укладення правочину. Суд також врахував, що згідно з чинним законодавством, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, за винятком певних випадків. Суд підкреслив, що дії відповідача були добросовісними, оскільки сторони не досягли згоди щодо укладення договору оренди на новий строк, що припиняє переважне право орендаря. Крім того, суд врахував попередні висновки Верховного Суду про те, що орган місцевого самоврядування може відмовити в укладенні договору, якщо має намір більш розумно розпорядитися землею, наприклад, виставити право оренди на торги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №420/3504/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, а також зобов’язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням певних вимог.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за певний період, вважаючи, що позивач пропустив строк звернення до суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили момент, з якого починається перебіг строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. ВС наголосив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов’язувати з моментом, коли позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум, а не з моментом, коли він “повинен був дізнатися” про порушення свого права. Для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з’ясувати, чи було у відповідача документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення до певного моменту.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/532/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, визначених законом, і дотрималася необхідних процедур. Суд врахував, що на момент прийняття рішення про відсторонення, судді було повідомлено про підозру у вчиненні корупційних злочинів, що об’єктивно створює загрозу для авторитету судової влади та суспільної довіри до правосуддя. Суд зазначив, що ВРП не оцінювала обґрунтованість підозри по суті, а лише перевіряла наявність процесуальних передумов для застосування відповідного заходу забезпечення, зокрема, факт вручення судді повідомлення про підозру та наявність ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом. Суд підкреслив, що ВРП обґрунтовано врахувала встановлені під час досудового розслідування обставини, такі як набуття активів у значному розмірі, що перевищує законні доходи, та внесення недостовірних відомостей до декларацій. Суд також зазначив, що ВРП врахувала ризики впливу судді на свідків та можливого знищення доказів, а також етичний аспект, пов’язаний з корупційними правопорушеннями. Суд вказав, що ВРП є єдиним уповноваженим органом, який має дискреційні повноваження вирішувати питання про тимчасове відсторонення судді на підставі оцінки поданих матеріалів та встановлених обставин кримінального провадження.
3. Суд відмовив у задоволенні позову судді про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про її тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя.
Справа №360/691/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, вказавши на необхідність врахування Наказу №392-АГ для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди, незважаючи на відсутність його державної реєстрації, оскільки саме цей наказ фактично застосовувався органами Держприкордонслужби у спірний період. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій передчасно зробили висновок про відсутність доказів участі позивача у бойових діях, не дослідивши обставини виконання позивачем завдань у відрядженні та не витребувавши бойові накази, на підставі яких було видано довідку про участь у бойових діях. Суд наголосив на обов’язку суб’єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій та на необхідності повного і всебічного з’ясування обставин справи для захисту прав військовослужбовців. Суд також вказав, що не досліджено питання, які саме завдання і де виконував позивач, якого, відповідно до бойового наказу, було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування іншої військової частини упродовж всього спірного періоду та чим це підтверджується.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/25202/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтвердивши, що рішення суду першої інстанції було належним чином доставлено до електронного кабінету військової частини в системі “Електронний суд”, а отже, строк на апеляційне оскарження було пропущено. Суд відхилив аргументи військової частини про те, що введення воєнного стану та залучення особового складу до виконання завдань з оборони України є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки не було надано конкретних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного оскарження рішення суду. Суд наголосив, що лише факт введення воєнного стану не є достатньою підставою для поновлення строку, якщо не доведено, як саме це вплинуло на можливість виконання процесуальних обов’язків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №620/3691/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на заступника начальника відділу ДПС.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що позивачка, будучи заступником начальника відділу ДПС, порушила наказ керівництва про врегулювання потенційного конфлікту інтересів, систематично здійснюючи пошук та перегляд даних щодо ТОВ “Ферум Декор”, директором якого є її чоловік, без узгодження з уповноваженими особами. Суд зазначив, що такі дії є невиконанням наказу керівника, що є дисциплінарним проступком, і що догана є пропорційним стягненням з урахуванням обставин справи. Суд відхилив аргументи позивачки про те, що перегляд даних був необхідний для виконання посадових обов’язків, оскільки наказ вимагав узгодження будь-яких дій щодо згаданого ТОВ. Суд також підкреслив, що наказ про дисциплінарне стягнення містить посилання на конкретний пункт статті Закону про державну службу, що відрізняє цю справу від інших, де подібні посилання були відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №440/6985/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження підприємцем постанов про накладення штрафів за невиконання рішень про вжиття обмежувальних заходів щодо нехарчової продукції.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що суди невірно застосували норми матеріального права. Суд підкреслив, що підприємець не виконав повністю рішення про вжиття обмежувальних заходів, що є достатньою підставою для накладення штрафу, незалежно від причин невиконання. ВС наголосив, що обов’язок контролю за відповідністю продукції покладається на суб’єктів господарювання, зокрема розповсюджувачів, а не лише на органи ринкового нагляду. ВС також зазначив, що підприємець не оскаржив рішення про вжиття обмежувальних заходів, які залишалися чинними та обов’язковими до виконання. Суд також врахував, що повернення продукції постачальникам відбулося вже після винесення оскаржуваних постанов, тому не може вважатися належним виконанням попередніх рішень.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову підприємця.
Справа №480/3734/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Горобина» було донараховано податок на прибуток, ПДВ та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій ТОВ «Горобина» при реорганізації шляхом виділу ТОВ «Таргет Плейс», оскільки було встановлено факт передачі активів та зобов’язань згідно з розподільчим балансом, а податковий борг у ТОВ «Горобина» на момент виділу був відсутній. Також суд підтримав висновки про реальність господарських операцій з придбання алкогольної продукції у Павлоградської філії ПП «ХАРТ-ТРЕЙД», оскільки контролюючий орган не надав достатніх доказів безтоварності операцій, а надані позивачем документи підтверджували факт придбання та перевезення товару. Суд зазначив, що продаж товару за собівартістю не обов’язково свідчить про відсутність ділової мети, оскільки може бути зумовлений звільненням складських площ або залученням обігових коштів. Суд касаційної інстанції вказав, що відповідач не навів доводів та обґрунтувань на спростування висновків судів попередніх інстанцій в касаційній скарзі в частині інших задоволених позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу ГУ ДПС у Сумській області – без задоволення.
Справа №320/39105/23 від 11/12/2025
Предметом спору у справі є стягнення податкового боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю “Маріо-Інвест” на підставі позову Головного управління ДПС у м. Києві.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію податкового органу щодо стягнення податкового боргу. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, дослідили обставини виникнення податкового боргу, перевірили правильність розрахунків податкового органу та встановили наявність підстав для стягнення боргу з платника податків. У касаційній скарзі ТОВ “Маріо-Інвест”, ймовірно, наводило аргументи щодо неправомірності нарахування податкового боргу або оскаржувало процедуру його стягнення. Однак, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги, підтвердивши законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Суд поновив виконання постанови апеляційного суду.
Суд вирішив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Маріо-Інвест” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/5720/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності університету щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення при звільненні позивача.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми щодо строків звернення до суду. Верховний Суд підкреслив, що у випадках порушення законодавства про оплату праці, тримісячний строк звернення до суду для осіб, які перебувають на публічній службі, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Водночас, якщо спір стосується виплати всіх сум, належних при звільненні, строк обчислюється з моменту отримання достовірної інформації про обсяг і характер виплачених сум, наприклад, з дня отримання розрахункового листа. Суд зазначив, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з’ясувати, чи було документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення у спірний період.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №480/6062/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за період участі у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, які саме завдання виконував військовослужбовець у спірний період, і чи підтверджується це відповідними документами, а також не порівняли обставини виконання завдань у періоди, за які винагорода була виплачена, з періодом, за який у виплаті відмовлено. Суд наголосив, що перебування в районі бойових дій саме по собі не є підставою для виплати винагороди, ключовою умовою є виконання спеціальних бойових завдань, що мають бути підтверджені документально. Суд зазначив, що адміністративний суд зобов’язаний активно досліджувати обставини справи, витребувати докази та встановлювати правдивість фактів, а не обмежуватися лише доказами, наданими сторонами. Суд вказав на необхідність з’ясування, чи не сталося так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа №320/30577/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та застосування штрафної санкції з екологічного податку.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що платник податків має право на формування податкового обліку на підставі первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій. Недоліки в заповненні первинних документів не є підставою для визнання операцій нереальними, якщо наявні достатні дані про зміст операцій та їх учасників. Можливі порушення з боку контрагентів платника податків не можуть бути підставою для висновку про порушення з боку самого платника. Щодо амортизації дисконту, суд зазначив, що донарахування доходу в результаті дисконтування кредиторської заборгованості було здійснено відповідно до попереднього рішення податкового органу, яке не було оскаржене. Щодо екологічного податку, суд врахував, що на території Києва, де розташоване підприємство, тимчасово не нараховувався та не сплачувався екологічний податок відповідно до підпункту 69.16 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Суд касаційної інстанції не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/11121/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про призов та направлення позивача для проходження військової служби під час мобілізації та зобов’язання виключити його зі списків особового складу військової частини.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки представник позивача (адвокат), який отримав електронне повідомлення про повернення первинної апеляційної скарги, не довів наявності поважних причин для пропуску строку повторного подання апеляційної скарги. Суд зазначив, що адвокат, будучи фахівцем у галузі права, мав можливість оперативно подати апеляційну скаргу повторно через систему “Електронний суд”. Крім того, суд відхилив аргументи про зайнятість адвоката доглядом за хворою дитиною, оскільки надані медичні документи свідчили про присутність матері дитини під час візитів до лікаря. Суд також підкреслив, що особисті обставини адвоката не є поважною причиною для пропуску процесуальних строків, оскільки процесуальні дії представника створюють юридичні наслідки для позивача. Суд врахував, що повторне подання апеляційної скарги після її повернення не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, а скаржник повинен довести, що повернення первинної скарги відбулося з причин, які об’єктивно від нього не залежали.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №380/6318/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення та індексації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували строки звернення до суду, передбачені статтею 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), не врахувавши, що частина спірного періоду припадає на час, коли діяла редакція цієї статті, яка не обмежувала строки звернення до суду у справах про виплату заробітної плати. Суд зазначив, що для періоду до 19.07.2022 (до внесення змін до ст. 233 КЗпП) строки звернення до суду не обмежені, а для періоду після цієї дати застосовується тримісячний строк, який обчислюється з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Суд також вказав на необхідність з’ясування, чи було позивача ознайомлено з розміром та складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення у спірному періоді до моменту звернення до суду.
3. Касаційну скаргу задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
**** Суд вказав, що відступає від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування строків звернення до суду у подібних справах, викладених у постановах від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, від 23.01.2025 у справі № 400/4829/24, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23 та від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23.
Справа №560/9437/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення позивача з посади заступника директора Департаменту соціального захисту населення у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми трудового законодавства, а саме статтю 49-2 КЗпП України, замість норм спеціального законодавства, що регулює державну службу, зокрема Закон України «Про державну службу» в редакції Закону №1285-ІХ. Суд врахував, що позивача було попереджено про звільнення у зв’язку зі змінами в структурі Департаменту та скороченням штату. Також було встановлено, що позивачу пропонувалися інші вакантні посади в Департаменті економічного розвитку, але він відмовився від переведення. Суд зазначив, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування позивача, як це передбачено частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу». Враховуючи відмову позивача від запропонованих посад, суд визнав звільнення правомірним.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив самі рішення про відмову в задоволенні позову без змін.
Справа №440/1614/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення позивачки з посади голови районної ради.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, наголосивши, що хоча районна рада має право достроково припиняти повноваження голови ради, це право не є безмежним. Суд підкреслив, що рішення про звільнення має бути обґрунтованим, вмотивованим та містити визначені законодавством підстави, посилаючись на Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, який визначає підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування. Суд зазначив, що у рішенні про звільнення позивачки не було зазначено жодних конкретних підстав, передбачених законом, а твердження депутатів про відсутність комунікації, нецільове використання коштів та упереджене ставлення до кадрових питань не були підтверджені доказами порушення позивачкою законодавства. Суд також наголосив, що здійснення дискреційних повноважень, таких як звільнення, має відбуватися з дотриманням критеріїв правової процедури та принципу законності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №320/6227/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також застосовано штрафні санкції.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив позов без розгляду через пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, оскільки позивач дізнався про існування спірних податкових повідомлень-рішень ще 30 листопада 2021 року, але звернувся до суду лише 16 березня 2023 року, не навівши при цьому поважних причин пропуску строку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи позивача про застосування іншого строку, передбаченого Податковим кодексом, є необґрунтованими та не відповідають усталеній судовій практиці. Також, Верховний Суд зазначив, що відсутні підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20, оскільки позивач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для цього.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №420/35347/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС України зареєструвати цю податкову накладну.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління ДПС в Одеській області (ГУ ДПС) пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд зазначив, що відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку, оскільки ГУ ДПС зобов’язане добросовісно користуватися процесуальними правами та вчасно виконувати процесуальні обов’язки, зокрема, щодо сплати судового збору. Суд підкреслив, що органи влади повинні діяти вчасно та не допускати затримок у виконанні своїх процесуальних обов’язків, а поновлення строку можливе лише у виняткових випадках за наявності обставин об’єктивного і непереборного характеру. Оскільки ГУ ДПС не надало доказів таких обставин, суд визнав відмову у відкритті апеляційного провадження правомірною. Суд також врахував, що ГУ ДПС вже зверталось з апеляційною скаргою, яка була залишена без руху через несплату судового збору, і не усунуло недоліки у встановлений строк.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу ГУ ДПС в Одеській області – без задоволення.
Справа №380/25316/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за певні періоди, а також перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка регулює строки звернення до суду у трудових спорах, не врахувавши тривалість правовідносин, що виникли до та після внесення змін до цієї статті. Суд зазначив, що необхідно розмежовувати застосування редакцій статті 233 КЗпП, чинних до та після 19 липня 2022 року, коли були внесені зміни щодо строків звернення до суду. Суд також вказав на необхідність встановити факт отримання позивачем письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, що є важливим для визначення початку перебігу строку звернення до суду. Крім того, суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили належного відповідача у справі, оскільки в позовній заяві та апеляційній скарзі були вказані різні військові частини.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/249/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є Указ Президента України в частині втрати громадянства України позивачем, який, на думку відповідача, подав неправдиві відомості для отримання громадянства.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що на момент видання Указу Президента України про втрату громадянства, у компетентних органів були наявні документи, які підтверджували факт подання позивачем неправдивої інформації при отриманні громадянства України, а саме довідки про володіння державною мовою. Суд зазначив, що чинне законодавство не містить обмежень щодо джерел отримання інформації про підстави для втрати громадянства, і Державна міграційна служба мала право використовувати дані, отримані від Служби безпеки України. Суд також вказав, що не оцінює дотримання третьою особою процедури видачі довідок про володіння державною мовою, оскільки предметом спору є правомірність Указу Президента. Суд врахував, що на момент прийняття Указу була наявна інформація від Департаменту освіти про те, що довідка позивачу не видавалася, а надання пізніше протилежної інформації не впливає на правомірність дій Президента. Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує правомірність використання органами ДМСУ інформації, отриманої від СБУ, для ініціювання питання про втрату громадянства.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Указу Президента в частині втрати громадянства України позивачем.
Справа №640/2489/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення позивача з посади начальника відділу у Рахунковій палаті на підставі негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили відповідність проведеної процедури оцінювання та результатів оцінювання позивача критеріям оцінювання, визначеним Порядком №640, що є порушенням норм процесуального права. Суд зазначив, що обґрунтування виставлених балів має відповідати критеріям виставлення відповідного балу, а не зводитися до формального цитування критеріїв. Верховний Суд підкреслив, що дискреційні повноваження суб’єкта оцінювання не можуть бути свавільними, а повинні ґрунтуватися на приписах закону, а акти індивідуальної дії мають бути обґрунтованими та вмотивованими. Суд також врахував свою попередню правову позицію щодо неприпустимості формального підходу до оцінювання та необхідності скасування висновку у разі порушень.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/2223/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, винесених податковим органом.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду, з огляду на те, що позивач не був належним чином повідомлений про судові засідання, на яких вирішувалося питання про залишення позову без розгляду, що є порушенням його права на доступ до суду та принципу змагальності сторін. Суд зазначив, що повідомлення телефонограмою не є належним способом повідомлення, оскільки не забезпечує можливості ознайомитися з повним текстом ухвали. Також, суд вказав на неповне дослідження судами попередніх інстанцій доказів щодо належного вручення позивачу ухвали про залишення позовної заяви без руху. Суд наголосив, що будь-які електронні чи альтернативні способи інформування можуть лише доповнювати, але не замінювати встановлений процесуальним законом порядок вручення судових рішень. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/146/25 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо кваліфікаційного оцінювання судді.
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд. З тексту зрозуміло лише те, що позивач не погоджувався з рішеннями ВККСУ, але Верховний Суд не підтримав його позицію. Для надання більш детального аналізу необхідний повний текст судового рішення, включаючи мотивувальну частину, де суд обґрунтовує свою позицію. Без цієї інформації неможливо зрозуміти, чому саме суд відмовив у задоволенні позову.
Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №640/13832/19 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, винесених Головним управлінням ДПС у м. Києві.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони порушили норми процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, хоча вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, враховуючи суму оскаржуваних податкових зобов’язань, яка перевищувала встановлені законом ліміти для спрощеного провадження; це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки сторони не були належним чином повідомлені про судові засідання та були позбавлені можливості надати докази та висловити свою позицію. Суди також неповно дослідили зібрані у справі докази, зокрема, не визначили дату отримання платником податкового повідомлення про перевірку. Внаслідок цього, позивач був позбавлений можливості звернути увагу суду на порушення процедури призначення та проведення перевірки, що вплинуло на правильність висновків контролюючого органу.
3. Суд касаційної інстанції постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №260/221/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення позивача з посади у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали звільнення позивача незаконним, наголошуючи на тому, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Верховний Суд підкреслив, що на момент звільнення позивача, згідно з чинним законодавством про державну службу, роботодавець не був зобов’язаний пропонувати всі наявні вакантні посади, а мав право запропонувати будь-яку вакантну посаду на власний розсуд. Суд також зазначив, що положення трудового законодавства не застосовуються до цих правовідносин, оскільки існують спеціальні норми, що регулюють державну службу. Крім того, Верховний Суд послався на попередні рішення, в яких вже розглядалися аналогічні питання щодо звільнення державних службовців при реорганізації або скороченні штату, підкреслюючи, що роботодавець не має безумовного обов’язку пропонувати всі вакантні посади.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Справа №380/22970/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження про звільнення позивача з посади начальника відділу культури та поновлення на цій посаді.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду, оскільки суди не надали позивачу можливості надати додаткові обґрунтування поважності причин пропуску строку після того, як первинні причини були визнані неповажними. Суд касаційної інстанції наголосив, що процесуальний закон вимагає від суду надання можливості позивачу уточнити або доповнити обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду, перш ніж приймати рішення про залишення позову без розгляду. Суд також врахував, що позивачка неодноразово заявляла клопотання про поновлення строку, але суд першої інстанції розглянув питання поважності причин пропуску строку лише після відкриття провадження у справі, не надавши можливості позивачу надати додаткові пояснення. Також, ВС зазначив, що не оцінює поважність наведених позивачкою причин пропуску строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції не дотримався процесуального порядку вирішення питання щодо поважності їх пропуску.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/352/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя за критерієм особистої компетентності.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВККСУ не надала належного обґрунтування негативної оцінки особистої компетентності судді, не врахувала всі обставини справи, зокрема позитивні характеристики та відсутність обґрунтованих скарг на дії судді. Також суд вказав на те, що оцінка особистої компетентності має бути об’єктивною та базуватися на конкретних фактах, а не на загальних припущеннях. Суд наголосив на важливості дотримання принципу пропорційності при оцінці професійних якостей судді. Крім того, суд взяв до уваги, що ВККСУ не надала достатніх доказів, які б свідчили про невідповідність судді критеріям особистої компетентності. Суд також зазначив, що ВККСУ має повторно розглянути питання про відповідність судді критеріям особистої компетентності з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом.
Суд задовольнив позов, визнав протиправним і скасував рішення ВККСУ та зобов’язав комісію поновити участь судді в конкурсі та повторно розглянути питання про її компетентність.
Справа №380/5525/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача з військової служби та стягнення відповідної компенсації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п’ятою статті 122 КАС України для справ, пов’язаних зі звільненням з публічної служби. Суд зазначив, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є частиною заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Суд також вказав, що місячний строк обчислюється з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, тобто з дня фактичного розрахунку при звільненні. Суд відхилив посилання позивача на статтю 233 КЗпП України, оскільки у даному випадку застосовується спеціальна норма КАС України. Суд також зазначив, що позивач помилково ототожнює правову природу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із середнім заробітком за час вимушеного прогулу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/46789/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності АТ “Укрзалізниця” щодо не приведення захисної споруди цивільного захисту у належний стан та зобов’язання вчинити дії з приведення її у придатний для використання стан.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ГУ ДСНС), яке не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами. Суд зазначив, що хоча зміни до законодавства розширили коло правовідносин, у яких ГУ ДСНС може бути позивачем, це вимагає чіткої кореляції з положеннями закону, який би передбачав відповідний випадок. Аналіз чинного законодавства не наділяє ДСНС правом звертатися до суду з позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд. Суд також врахував, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Суд відхилив посилання прокурора на попередні рішення Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших фактичних обставин і нормативно-правового регулювання.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/4485/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Дена Метал Україна» було визначено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ та застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав протиправним податкове повідомлення-рішення, виходячи з того, що контролюючий орган не надав достатніх доказів негосподарського використання сировини та матеріалів, вартість яких було включено до податкового кредиту. Суд зазначив, що позивачем було надано всі необхідні первинні документи, які підтверджують використання запасів у господарській діяльності, а контролюючий орган не спростував ці докази. Суд також вказав, що такі документи, як калькуляції, не є обов’язковими документами бухгалтерського обліку і не можуть свідчити про порушення податкового законодавства. Крім того, суд підкреслив, що вимога щодо надання документів стосується лише тих документів, які є підставою для внесення показників до податкової звітності, а інші документи знаходяться поза межами цієї вимоги. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що контролюючий орган не довів безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №480/8296/24 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження Акціонерним товариством податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення. Суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи в цій частині, що призвело до неправильного застосування норм податкового законодавства. Справа була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для більш ретельного дослідження доводів позивача та надання їм належної оцінки. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишилися без змін.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/231/25 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді апеляційного суду.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ВККС діяла в межах своїх повноважень, визначених Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, та Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів. Суд зазначив, що повноваження ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання є дискреційними, і суд не може втручатися у внутрішній розсуд Комісії щодо оцінювання практичних робіт. Суд також врахував, що кваліфікаційний іспит є анонімним, що гарантує об’єктивність та неупередженість оцінювання. Суд підкреслив, що відсутність в екзаменаційних відомостях оцінок за кожний з елементів практичного завдання не є порушенням, оскільки ні Закон, ні Положення не вимагають такого детального оцінювання. Суд також врахував попередню практику Великої Палати Верховного Суду щодо подібних спорів.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №340/2408/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ФОП було донараховано податки та штрафні санкції, від сплати яких вона звільнялась як платник єдиного податку.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, задовольнив позовні вимоги ФОП, виходячи з того, що хоча ФОП і порушила умови перебування на спрощеній системі оподаткування, контролюючий орган не прийняв рішення про анулювання її реєстрації як платника єдиного податку у встановленому законом порядку. Суд зазначив, що контролюючий орган повинен був анулювати реєстрацію ФОП як платника єдиного податку з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому було допущено порушення, і лише після цього нараховувати податки та збори на загальних підставах. Також, суд врахував, що рішення про анулювання реєстрації єдиного податку, на яке посилався відповідач, було прийнято у зв’язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП і не охоплювало період проведеної перевірки. Суд наголосив, що у разі своєчасного виявлення порушення і прийняття відповідного рішення, платник податків міг перебувати на загальній системі оподаткування чотири послідовних квартали, а в подальшому знову обрати спрощену систему оподаткування.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.
Справа №340/1237/22 від 11/12/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення поліцейського зі служби за невиконання наказу про переведення на іншу посаду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову поліцейського, мотивуючи це тим, що наказ про переведення, який позивач вважав незаконним, не був визнаний таким у судовому порядку, а отже, підлягав виконанню. Суд зазначив, що поліцейський зобов’язаний виконувати накази керівництва, якщо вони не є явно злочинними або незаконними, і що про потенційні порушення процедури переведення не роблять наказ автоматично незаконним. Суд також підкреслив, що для визначення наказу злочинним або явно незаконним має бути встановлена очевидна протиправність, що проявляється у вимозі вчинити дії, які суперечать закону, службовій присязі або утворюють склад кримінального правопорушення. У даному випадку, суди не встановили таких обставин, а тому звільнення поліцейського було визнано правомірним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/15352/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили військовослужбовцю в перерахунку та виплаті додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період воєнного стану. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини справи, зокрема, які саме завдання виконував військовослужбовець у спірний період, чи могли ці завдання кваліфікуватися як безпосередня участь у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони, та чи були належним чином задокументовані ці обставини. Суд також зазначив, що суди не врахували особливості оцінки завдань військовослужбовців в умовах воєнного стану та не дослідили всі наявні докази, зокрема витяги з журналів службово-бойових дій. Суд наголосив на необхідності активної ролі суду у зборі та дослідженні доказів для встановлення істини у справі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №440/3168/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є відмова міграційної служби оформити паспорт громадянина України у формі книжечки замість ID-картки, яка стала непридатною для використання, а також вимога про скасування унікального номеру запису (УНЗР) в Єдиному державному демографічному реєстрі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, які зобов’язали міграційну службу видати паспорт у формі книжечки, мотивуючи це тим, що справа не є типовою для зразкової справи, оскільки позивачка вже має ID-картку, добровільно надала згоду на обробку персональних даних і її дані вже внесені до Єдиного державного демографічного реєстру з присвоєнням УНЗР, який є незмінним. Суд зазначив, що вимога про заміну пошкодженої ID-картки на паспорт у формі книжечки не є відмовою від обробки персональних даних, а отже, не порушує прав позивачки. Суд також послався на попередні рішення Верховного Суду, які підтверджують відсутність підстав для видачі паспорта зразка 1994 року особі, яка вже отримувала ID-картку. Суд вказав, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з його непридатністю для користування, жодним чином не порушує права позивачки та у будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання міграційної служби видати паспорт у формі книжечки, відмовивши в задоволенні цієї позовної вимоги, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №340/5575/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях у період воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повністю з’ясували обставини справи, зокрема, не встановили, які конкретно завдання виконував військовослужбовець у спірний період, на підставі яких наказів та розпоряджень, у складі яких підрозділів і де саме, а також не дослідили зміст документів, які були підставою для видачі довідки про участь позивача у заходах із забезпечення оборони України. Суд також зазначив, що сам по собі статус території як зони можливих бойових дій не є визначальним фактором для відмови у виплаті додаткової винагороди, а ключовим є встановлення факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки. Суд наголосив, що суди повинні були перевірити, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її у сукупності з іншими доказами, такими як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів підрозділів.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Справа №420/1806/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою податкового органу на рішення суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що податковий орган пропустив строк на апеляційне оскарження, а наведені ним причини пропуску строку не є поважними. Суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є поважною причиною пропуску строку, оскільки держава не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Також, суд вказав, що повернення первинної апеляційної скарги через несплату збору не дає права на безстрокове оскарження рішення. Суд підкреслив, що поновлення строку є правом, а не обов’язком суду, і залежить від конкретних обставин справи. Суд також зазначив, що державний орган не може використовувати механізми захисту прав людини для задоволення власних інтересів всупереч правам особи.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу податкового органу – без задоволення.
Справа №380/18606/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, оскільки звернувся до суду більше ніж через три місяці після того, як дізнався про порушення своїх прав при здійсненні повного розрахунку при звільненні. Суд зазначив, що посилання позивача на воєнний стан як на поважну причину пропуску строку є необґрунтованими, оскільки сам по собі цей факт не є безумовною підставою для поновлення строку, а позивач не довів, що саме воєнні обставини об’єктивно унеможливили звернення до суду вчасно. Суд також врахував, що позивачу було надано можливість подати заяву про поновлення строку звернення до суду з належними доказами, проте він не надав переконливих доказів поважності причин пропуску строку. Суд підкреслив, що проходження військової служби та погіршення стану здоров’я можуть бути поважними причинами, але лише за умови доведеності їх безпосереднього впливу на неможливість звернення до суду у встановлений строк.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/136/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні подання Президенту України про призначення особи на посаду судді.
Суд, задовольняючи позов, визнав рішення Вищої ради правосуддя протиправним, оскільки Рада не надала належного обґрунтування відмови у внесенні подання про призначення на посаду судді, незважаючи на позитивну рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Суд наголосив, що Вища рада правосуддя повинна чітко і переконливо обґрунтовувати свої рішення, особливо коли вони відрізняються від висновків ВККСУ. Також, суд врахував, що відмова у внесенні подання може суттєво вплинути на професійну кар’єру особи, тому вимагає особливо ретельного обґрунтування. Суд вказав на те, що ВРП не взяла до уваги всі обставини, які мали значення для прийняття обґрунтованого рішення. В результаті, суд зобов’язав Вищу раду правосуддя повторно розглянути рекомендацію ВККСУ про призначення особи на посаду судді.
Суд задовольнив позовні вимоги та зобов’язав Вищу раду правосуддя повторно розглянути питання про внесення подання про призначення особи на посаду судді.
Справа №520/9985/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення про зменшення розміру від’ємного значення суми податку на додану вартість, сформованого на підставі акта перевірки щодо завищення податкового кредиту.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій обмежилися формальним аналізом податкових накладних, не дослідивши всю сукупність первинних документів, не перевірили відповідність відображених у них відомостей даним бухгалтерського обліку позивача, не встановили фактичних обставин здійснення господарських операцій, їх обсягу, змісту, економічної доцільності та зв’язку з господарською діяльністю позивача. Суд підкреслив, що формальні недоліки первинних документів не є достатньою підставою для заперечення реальності операції, якщо з інших документів можливо встановити її зміст та обсяг. Також суд вказав на необхідність врахування індивідуального характеру податкових консультацій та неможливість їх поширення на інших суб’єктів господарювання. Суд наголосив на обов’язку суду встановити всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та надати оцінку усім наявним доказам у їх сукупності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №400/3752/24 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення суду про повернення позовної заяви судді щодо скасування наказу про припинення виплати надбавки за вислугу років та зобов’язання перерахувати і виплатити цю надбавку.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений для спорів щодо проходження публічної служби, і не надав поважних причин для поновлення цього строку. Суд зазначив, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у момент припинення виплати надбавки, а не з рішення іншого суду, ухваленого значно пізніше. Суд також наголосив на обов’язку учасників справи добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та дотримуватися строків звернення до суду. Суд вказав, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які не залежали від волі особи та унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Суд підкреслив, що встановлення строків звернення до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин та сприяє юридичній визначеності.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/664/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є відмова Управління соціального захисту населення у наданні статусу члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України малолітньому сину померлого військовослужбовця.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки довідці військової частини про безпосередню участь померлого у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, а також не дослідили документи, які слугували підставою для складання протоколу засідання військово-лікарської комісії. Суд також вказав, що суди не з’ясували, чи брав померлий участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та не витребували відповідні документи, що підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях. Верховний Суд наголосив на обов’язку суду встановити обставини справи на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, підтверджених відповідними доказами, та застосувати належну правову норму. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №480/1117/19 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення невиплаченої заробітної плати, яка, на думку позивача, їй належить за період вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але доповнив їхню мотивацію. Суд зазначив, що хоча позивачка і перебувала у трудових відносинах з відповідачем у період вимушеного прогулу, це не означає, що вона має право на отримання повної заробітної плати за цей період, оскільки фактично не виконувала трудові обов’язки. Виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має компенсаційний характер і не передбачає виплату всіх можливих надбавок і доплат. Суд також підкреслив, що позивачка не оскаржувала рішення суду, яким їй було присуджено середній заробіток за час вимушеного прогулу, і що відновлення порушеного права працівника в частині оплати праці передбачено саме шляхом стягнення середнього заробітку. Крім того, суд зазначив, що вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а не середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, є безпідставною.
3. Верховний Суд постановив змінити рішення судів попередніх інстанцій, доповнивши їх мотивувальні частини, а в іншій частині залишити без змін, відмовивши в задоволенні касаційної скарги.
Справа №990/209/25 від 11/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та вимога зобов’язати ВККСУ вчинити певні дії.
На жаль, з наданої витягу рішення неможливо встановити аргументи суду. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №140/7076/22 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повністю з’ясували обставини справи, зокрема, не встановили розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року та суму можливої індексації грошового забезпечення в цьому місяці, а також не визначили, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Суд наголосив, що для правильного застосування норм Порядку № 1078 необхідно встановити ці обставини, оскільки від них залежить правильність розрахунку грошового забезпечення та розміру індексації-різниці, належної до виплати. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що не можуть визначати конкретний розмір індексації грошового забезпечення, який підлягає нарахуванню на користь позивача, оскільки це суперечить висновкам Верховного Суду про нарахування й виплату індексації грошового забезпечення у конкретних, розрахованих, сумах. Суд вказав на необхідність перевірки обґрунтованості нарахованих сум індексації, розрахунку їх і зазначення у судовому рішенні конкретних сум, на які позивач має право.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування обставин справи та визначення розміру індексації грошового забезпечення, що підлягає нарахуванню позивачу.
Справа №990/249/24 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження Указу Президента України в частині.
Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд врахував надані Службою безпеки України матеріали, які містили інформацію, що може становити загрозу національній безпеці України. Також суд зазначив, що Президент України, приймаючи рішення, діє в межах дискреційних повноважень, спрямованих на забезпечення національної безпеки. Суд підкреслив, що втручання в дискреційні повноваження Президента можливе лише у випадку очевидної протиправності та необґрунтованості рішення, чого в даній справі встановлено не було. Суд також взяв до уваги позицію інших залучених органів державної влади, зокрема Державної міграційної служби України, щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині.
Справа №280/12206/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими компанії з іноземними інвестиціями було донараховано податок на прибуток та штрафні санкції у зв’язку з веденням діяльності через постійне представництво без сплати податків.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не надавши належної оцінки доводам позивача щодо незаконності проведення перевірки, яка стала підставою для винесення податкових повідомлень-рішень, а також не спростував висновки суду першої інстанції з цього питання; суд апеляційної інстанції зобов’язаний насамперед перевірити правомірність призначення та проведення перевірки, оскільки саме неправомірність перевірки слугувала підставою для задоволення позову судом першої інстанції; суд апеляційної інстанції не спростував цих висновків суду першої інстанції щодо незаконності призначення перевірки та перейшов до оцінки викладених в акті перевірки висновків про відповідність діяльності Позивача на території України критеріям постійного представництва; суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання контролюючими органами вимог законодавства при проведенні перевірок, оскільки порушення процедури позбавляє їх можливості використовувати результати перевірки як доказ.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/39591/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою податкового органу на рішення суду першої інстанції у справі про стягнення податкового боргу з фізичної особи та зустрічного позову про скасування податкових повідомлень-рішень.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтримавши позицію, що податковий орган пропустив строк на апеляційне оскарження, а наведені причини пропуску строку (відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору) не є поважними. Суд наголосив на обов’язку учасників справи, зокрема суб’єктів владних повноважень, добросовісно користуватися процесуальними правами та вчасно виконувати процесуальні обов’язки, включаючи сплату судового збору. Суд вказав, що відсутність фінансування не звільняє від обов’язку дотримуватися процесуальних строків, а поновлення строку можливе лише у виняткових випадках за наявності об’єктивних та непереборних обставин. Суд також зазначив, що податковий орган не надав доказів існування таких обставин, а отже, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу податкового органу – без задоволення.
