Справа №332/5199/21 від 30/07/2025
1. Предметом спору було скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення у зв’язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності відсторонення позивача, оскільки робота позивача не передбачала безпосереднього контакту з великою кількістю людей, і відповідач не довів необхідність такого відсторонення для охорони здоров’я населення. Суд зазначив, що відсторонення працівника від роботи без урахування специфіки його трудових обов’язків та потенційної загрози для оточуючих є непропорційним заходом. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що вимога про обов’язкову вакцинацію повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин, включаючи кількість соціальних контактів працівника на робочому місці, можливість організації дистанційної роботи та інші фактори, що впливають на ризик зараження. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції зменшив їх розмір, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували часткове задоволення позовних вимог при розподілі цих витрат. Щодо додаткової постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції скасував її, оскільки позивач не надав доказів надсилання копії заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачу, що позбавило останнього можливості скористатися своїми процесуальними правами.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, та скасував додаткову постанову апеляційного суду, залишивши заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду.
Справа №727/7980/13-ц від 08/12/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження, а саме заміна стягувача у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана зі значним пропуском строку. Суд зазначив, що боржники знали про наявність судового рішення про стягнення з них заборгованості, тому мали цікавитися подальшим провадженням у справі та вживати заходів, щоб дізнатися про наявність виконавчого провадження. Суд також врахував, що судова кореспонденція надсилалася боржникам за їхньою зареєстрованою адресою, і вони не надали доказів неможливості дізнатися про оскаржувану ухвалу протягом тривалого періоду. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що строк на оскарження ухвали суду першої інстанції пропущений без поважних причин, і обставини, які б підтверджували неможливість подання апеляційної скарги протягом майже чотирьох років, заявники не довели.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/9462/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування 1/3 частини квартири та накладення арешту на це майно в якості забезпечення позову.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції та про ухвалу про забезпечення позову, що є порушенням її права на апеляційне оскарження та справедливий суд. Суд першої інстанції надсилав копії ухвал за адресою, яка не була зареєстрованим місцем проживання відповідачки, а посилання апеляційного суду на те, що відмітка про відсутність особи за адресою в поштовому повідомленні є належним повідомленням, є помилковим, оскільки кореспонденція надсилалася не за належною адресою. Крім того, апеляційний суд не врахував обставини, на які посилалася відповідачка, щодо неможливості отримання поштової кореспонденції через ракетні обстріли Києва та евакуацію з міста. Враховуючи, що відповідачка дізналася про ухвалу про забезпечення позову лише після отримання її копії в системі “Електронний суд”, строк на апеляційне оскарження слід обчислювати з цієї дати.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №2-612/2006 від 03/12/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії Святошинського відділу державної виконавчої служби щодо перерахування коштів стягувачу ОСОБА_2 та відмову у поверненні помилково сплачених коштів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про пропуск заявником строку на оскарження дій державного виконавця, оскільки заявнику було відомо про перерахування коштів, і він сам ініціював їх сплату. Суд також врахував, що заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку. Проте, суди попередніх інстанцій помилково відмовили в задоволенні скарги, замість того, щоб залишити її без розгляду, як це передбачено процесуальним законодавством у випадку пропуску строку на оскарження та відсутності клопотання про його поновлення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розгляд скарги з пропущеним строком без поважних причин порушує права інших учасників спору та загальні засади судочинства. Суд касаційної інстанції посилається на сталу судову практику Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту подання скарги у передбачений законом строк або наявності клопотання про поновлення строку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду.
Справа №520/619/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про нарахування митних платежів при розмитненні автомобіля, ввезеного в період дії пільг, встановлених на час воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що для застосування пільг, передбачених Законом № 2142-ІХ, необхідним є подання митної декларації типу “ДЕ” (додаткової декларації) до 1 липня 2022 року, а не попередньої митної декларації “ЕЕ”. Суд зазначив, що ввезення товару на митну територію України як операція, з якою законодавець пов’язує звільнення від сплати митних платежів, не обмежується лише фізичним перетином кордону, а включає виконання необхідних митних формальностей, зокрема, подання відповідної митної декларації. Оскільки додаткову декларацію було подано після 1 липня 2022 року, тобто після скасування пільг, суд визнав правомірним нарахування митних платежів на загальних підставах. Також, суд врахував, що у додатковій декларації декларант не вказав про застосування митної пільги чи будь-якої преференції. Суд відхилив доводи позивача про об’єктивні перешкоди для митного оформлення до 1 липня 2022 року та його волонтерську діяльність, оскільки автомобіль ввозився як фізичною особою, а не представником благодійного фонду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №620/8889/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про відмову у бюджетному відшкодуванні ПДВ та завищення від’ємного значення, що зараховується до податкового кредиту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що підприємство штучно сформувало податковий кредит з ПДВ через операції з придбання та зберігання сільськогосподарської продукції, не маючи при цьому ділової мети, оскільки продукція продавалася за ціною, нижчою від ціни придбання, або поверталася постачальнику. Суд підкреслив, що для підтвердження права на податковий кредит необхідна реальність господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, а економічний ефект має бути спрямований на отримання прибутку або збереження активів. Суд також врахував, що директор підприємства підписував договори від імені обох сторін, що викликає сумніви щодо реальності операцій. Суд зазначив, що платник податків повинен довести реальність господарських операцій, якщо податковий орган надає докази, що свідчать про недостовірність інформації в первинних документах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №826/9751/14 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами рішення про заборону Комуністичної партії України та передачу її майна у власність держави.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що обставини, на які посилається заявник, не є нововиявленими у розумінні КАС України, оскільки вони виникли після ухвалення рішення у справі про заборону КПУ. Суд підкреслив, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами має на меті врахування істотних обставин, які існували на час розгляду справи, але не були відомі суду та учасникам процесу. У даному випадку, скасування рішення суду в іншій справі щодо договору дарування майна, яке належало КПУ, не є нововиявленою обставиною, оскільки не має прямого впливу на рішення про заборону партії та передачу її майна державі. Суд також зазначив, що не може виходити за межі вимог, які були предметом розгляду при ухваленні рішення, яке переглядається, і розглядати інші вимоги або підстави позову. Крім того, суд наголосив на важливості принципу правової визначеності та остаточності судових рішень.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №580/4269/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами фактичної перевірки.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ФОП, наголосив на тому, що під час проведення фактичної перевірки АЗС, контролюючий орган зобов’язаний здійснити фактичне вимірювання залишків пального в резервуарах та зафіксувати в акті перевірки інформацію про методи, способи та обладнання, використані для цього, як цього вимагає Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України. Суд підкреслив, що єдиним способом перевірки наявності необлікованих нафтопродуктів є співставлення даних обліку АЗС та РРО з фактичними вимірюваннями залишків пального. Відсутність в акті перевірки інформації про методи вимірювання робить результати перевірки недостовірними. Суд також відхилив аргумент апеляційного суду про те, що підписання акту перевірки посадовою особою ФОП без зауважень означає згоду з висновками контролюючого органу, оскільки ФОП оскаржив податкове повідомлення-рішення в судовому порядку. Суд також вказав, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення є інший склад порушення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції на користь ФОП.
Справа №620/8889/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню Дочірньому підприємству “БЕТА-СЕРВІС” за рахунок Головного управління ДПС у Чернігівській області у зв’язку з частковим задоволенням позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який зменшив суму відшкодування витрат на правничу допомогу з огляду на критерії реальності та розумності таких витрат, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову та значення справи для позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Суд зазначив, що сторона, яка вимагає компенсації витрат, повинна довести їх обґрунтованість та фактичний обсяг, а інша сторона може подати заперечення щодо їх неспівмірності. Верховний Суд також врахував попередні правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв реальності та розумності адвокатських витрат, а також необхідності оцінки обґрунтованості та доцільності таких витрат у кожному конкретному випадку. Суд відхилив доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів, що спростовують висновки суду.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було змінено рішення суду першої інстанції щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №440/580/22 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «БК «КВП» було збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що ТОВ «БК «КВП» правомірно нараховано податкові зобов’язання з ПДВ, оскільки товари/послуги, необоротні активи, придбані з ПДВ, були використані в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197 Податкового кодексу України, а саме при безоплатній передачі дитячого садка у комунальну власність. Суд зазначив, що передача дитячого садка відбулася на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що підтверджує безоплатний характер передачі. Суд також врахував, що спірний випадок не підпадає під винятки, передбачені підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 та пунктом 197.11 статті 197 Податкового кодексу України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій, і не знайшов порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли вплинути на правильність висновків судів.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «БК «КВП» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/521/25 від 08/12/2025
Предмет спору – оскарження дій Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо відмови в розгляді скарги судді на ухвалу про закриття дисциплінарного провадження.
Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, зокрема Законом України “Про Вищу раду правосуддя” та Регламентом ВРП, ухвала про закриття дисциплінарного провадження не є рішенням у дисциплінарній справі, а підстави для її прийняття аналогічні підставам для відмови у відкритті дисциплінарної справи. Оскільки порядок оскарження ухвали про закриття дисциплінарного провадження прямо не врегульований, але враховуючи її природу, оскарження такої ухвали шляхом подання скарги до ВРП не передбачено. Суд підкреслив, що розглядає правомірність дій ВРП при наданні відповіді щодо неможливості оскарження ухвали про закриття дисциплінарного провадження, а не саму ухвалу про закриття дисциплінарного провадження. Враховуючи, що ВРП правомірно роз’яснила позивачу відсутність можливості оскарження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд відмовив у задоволенні позову.
Справа №340/1651/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення строків розрахунків за операціями з імпорту товарів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі, оскільки вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; суд зазначив, що підстави позову у даній справі є тотожними до підстав у попередній справі, незважаючи на те, що позивач посилається на інші обставини, оскільки предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яке вже було оцінено судом; суд підкреслив, що зміна обґрунтування позовних вимог не змінює їх правової природи, предмету та підстав у цілому, і фактично позивач просить суд повторно переглянути питання, яке вже було вирішено; суд також послався на принцип “res judicata”, згідно з яким не можна повторно заявляти тотожний позов, якщо справу вже вирішено судом; суд вказав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, враховуючи наявність чинного рішення суду у аналогічній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №337/5178/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є подання Запорізького апеляційного суду про направлення кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не наведено жодних аргументів суду. Суд лише зазначив, що повний текст ухвали буде складено пізніше, пославшись на те, що складання повного тексту ухвали вимагає значного часу, та керуючись ч. 2 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України. Тому, на жаль, неможливо проаналізувати аргументи суду, якими він керувався при прийнятті рішення.
3. Верховний Суд постановив залишити без задоволення подання Запорізького апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №317/3271/19 від 08/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладених між позивачем та відповідачем, з підстав введення в оману щодо істотних обставин, а саме щодо матеріалу стін будинку та його придатності для проживання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач навмисно ввела позивача в оману щодо істотних обставин, а саме щодо матеріалу стін будинку (залізничні шпали замість цегли) та його придатності для проживання, що підтверджується експертними висновками про перевищення допустимих концентрацій шкідливих речовин. Суд зазначив, що обман може виражатися як в активних діях (надання неправдивої інформації), так і в пасивних (умовчання про обставини, що мають істотне значення). Суд підкреслив, що для визнання правочину недійсним з підстав обману необхідно довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах, оскільки обставини кожної справи є унікальними і потребують індивідуальної оцінки доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши виконання рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів.
Справа №904/4870/24 від 09/12/2025
Предметом спору є стягнення 2 449 492,23 грн.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, погодився з висновками попередньої інстанції. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не встановив порушень норм процесуального чи матеріального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Зокрема, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не містять посилань на нові обставини, які б не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, і не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
Суд ухвалив: касаційну скаргу ТОВ “Логістіклакіфлоу” залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №990/186/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору було оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККСУ, скасувавши рішення Касаційного адміністративного суду, та відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1. Суд, ймовірно, виходив з того, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, а попереднє рішення суду першої інстанції було помилковим. Можливо, суд врахував доводи апеляційної скарги ВККСУ щодо законності та обґрунтованості прийнятого нею рішення, а також невідповідність вимогам законодавства аргументів позивача. Суд міг взяти до уваги матеріали справи, які підтверджують правомірність дій ВККСУ.
3. Суд задовольнив апеляційну скаргу ВККСУ, скасував рішення Касаційного адміністративного суду та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №918/430/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним електронного аукціону та договору купівлі-продажу майна, яке, на думку прокуратури, було незаконно приватизовано без збереження профілю діяльності як об’єкта соціально-культурного призначення.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що майно Страшівської туберкульозної лікарні, реорганізованої шляхом приєднання до іншого медичного закладу, на момент приватизації залишалося об’єктом соціально-культурного призначення, а саме медичним закладом. Суд врахував, що основним видом діяльності обох підприємств була діяльність лікарняних закладів. Також було встановлено, що реорганізація лікарні проводилася з метою покращення медичної допомоги, а не для зміни цільового призначення майна. Суд підкреслив, що інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію майна як окремих об’єктів була внесена вже після укладення оспорюваного договору. Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що прокурор не пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення інтересів держави стало відомо лише після отримання відповіді від Рівненської обласної ради. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність наявності ліцензії на момент аукціону для визнання об’єкта закладом охорони здоров’я.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, задовольнивши позов про визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу, зобов’язавши повернути майно.
Справа №480/8296/24 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом на адресу акціонерного товариства.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш», скасувавши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині, що стосується податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2024 року №392/35-00-07-02-23. Справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд, ймовірно, виявив певні процесуальні порушення або неврахування важливих обставин при розгляді справи судами попередніх інстанцій саме щодо цього податкового повідомлення. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, що свідчить про відсутність порушень або помилок, які б вплинули на законність та обґрунтованість цих рішень. Таким чином, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій лише щодо одного конкретного аспекту справи, пов’язаного з оскарженням конкретного податкового повідомлення-рішення.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині податкового повідомлення-рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
Справа №522/20052/21 від 09/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат за договором доручення та витрат на утримання квартири, які позивач сплатила як співвласник майна.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних доказів щодо понесених витрат на утримання квартири, а також не доведено, що кошти, сплачені за квартиру за договором доручення, були її особистими, а не отриманими від відповідача. Суд зазначив, що надана позивачем довідка про сплату комунальних послуг не містить інформації про інших співвласників, а виписки з банківських рахунків не дають змоги встановити майновий стан позивача на момент оплати. Суд також врахував, що відповідач не заперечував факту уповноваження позивача на укладення договору асоційованого членства та перерахування коштів на оплату квартири. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доказування покладається на обидві сторони, і позивач не змогла довести обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що є неприпустимим на стадії касаційного перегляду.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/16314/24 від 09/12/2025
Предметом спору є визнання неправомірними дій та рішення ПрАТ “НЕК “Укренерго” з боку АТ “Запоріжжяобленерго”.
У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій, і з ними погодився ВС, встановили, що дії ПрАТ “НЕК “Укренерго” були правомірними, оскільки вони ґрунтувалися на чинному законодавстві та нормативних актах, що регулюють діяльність на ринку електроенергії. Суд також врахував, що “Укренерго” діяло в межах своїх повноважень та з метою забезпечення стабільності та надійності енергосистеми України. Крім того, суди взяли до уваги обставини, що передували прийняттю оскаржуваних рішень, та їх вплив на фінансовий стан “Запоріжжяобленерго”. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання балансу інтересів усіх учасників ринку електроенергії та недопущення зловживань з боку будь-кого з них.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Запоріжжяобленерго” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/369/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя за критерієм соціальної компетентності.
Суд задовольнив позов, визнавши рішення ВККСУ протиправним та зобов’язавши комісію поновити участь позивача у конкурсі на посаду судді апеляційного адміністративного суду. В обґрунтуванні рішення суд, ймовірно, взяв до уваги аргументи позивача щодо необґрунтованості висновків ВККСУ стосовно її соціальної компетентності. Можливо, суд встановив, що оцінювання соціальної компетентності було проведено поверхово, з порушенням процедури або з неврахуванням важливих обставин. Також, суд міг дійти висновку, що ВККСУ не надала належного обґрунтування своїм висновкам, або що ці висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Важливо, що суд зобов’язав ВККСУ повторно розглянути питання про кваліфікаційне оцінювання позивача, що свідчить про необхідність більш ретельного та об’єктивного підходу до оцінки її професійних якостей.
Суд задовольнив позов, визнав протиправним рішення ВККСУ та зобов’язав поновити участь позивача у конкурсі.
Справа №910/3027/24 (910/10496/24) від 04/12/2025
1. Предметом спору є вимога Дочірнього підприємства “Метелик” про визнання відсутнім права вимоги у ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста” за кредитними договорами, які, на думку позивача, були повністю погашені ще у 2015 році.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ДП “Метелик”, мотивуючи це тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права, оскільки на момент звернення до суду вже існувало рішення третейського суду про стягнення заборгованості з ДП “Метелик” на користь ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста”, яке було підтверджено ухвалами апеляційного та касаційного господарських судів. Суд зазначив, що завданням суду є вирішення спору найбільш ефективним способом, щоб уникнути повторних звернень до суду. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спосіб захисту має бути ефективним та відповідати характеру порушення, а позов про визнання відсутності права вимоги є превентивним і не може бути задоволений, якщо вже є рішення суду про стягнення заборгованості. Суд відхилив посилання скаржника на преюдиційні обставини, встановлені у іншій справі, оскільки рішення у цій справі було скасовано. Суд також відзначив, що доводи скаржника фактично зводяться до намагання переглянути рішення третейського суду, що є неприпустимим.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ДП “Метелик” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/33910/21 від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства інфраструктури України щодо зміни коефіцієнтів тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом.
2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію попередніх судів про те, що оскаржуваний наказ є регуляторним актом, який має відповідати принципам державної регуляторної політики, проте скасував рішення в частині визнання наказу нечинним, оскільки на момент розгляду справи в касаційній інстанції наказ вже втратив чинність. Суд зазначив, що Міністерство інфраструктури не довело доцільність та адекватність прийняття наказу, оскільки не було обґрунтовано необхідність повторної зміни тарифів після попереднього їх підвищення, а також не було проведено належного аналізу впливу регуляторного акта на ринок. Суд також вказав на відсутність обґрунтованого розрахунку інвестиційної складової тарифу та порушення принципу збалансованості інтересів суб’єктів господарювання. Суд наголосив, що недотримання процедури прийняття регуляторного акта, встановленої Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, є підставою для визнання такого акта протиправним.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання наказу нечинним, але змінив мотивувальну частину рішень, підтвердивши незаконність наказу через порушення процедури регуляторної політики.
Справа №990/98/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про звільнення судді на підставі люстраційних положень Конституції та відмову у розгляді заяви про відставку.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України є неправомірним, оскільки ця норма застосовується лише до осіб, які обіймали певні посади у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року і були звільнені з цих посад. Оскільки суддя не був звільнений з посади у цей період, то люстраційні норми не можуть бути застосовані до нього. Крім того, суд зазначив, що ВРП зобов’язана розглянути заяву судді про відставку, оскільки це є його правом, гарантованим Конституцією та законами України. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо застосування люстраційних заходів.
Суд задовольнив позов, визнав протиправними та скасував рішення ВРП, а також зобов’язав ВРП розглянути заяву судді про відставку.
Справа №903/244/25 від 09/12/2025
Предметом спору є розірвання договору оренди між фізичною особою-підприємцем та товариством з обмеженою відповідальністю.
У рішенні Верховний Суд не наводить конкретних аргументів, якими він керувався при скасуванні рішень судів попередніх інстанцій. Проте, з огляду на резолютивну частину, можна припустити, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили певні процесуальні порушення або неправильно застосували норми матеріального права при розгляді справи про розірвання договору оренди. Можливо, суди не повно з’ясували обставини, що мають значення для справи, або не надали належної оцінки доказам, поданим сторонами. Також, можливо, суди неправильно застосували норми законодавства, які регулюють питання розірвання договорів оренди. У зв’язку з цим, Верховний Суд вирішив, що необхідно скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення виявлених недоліків.
Суд касаційну скаргу задовольнив частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №905/1666/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів оренди транспортних засобів, укладених між двома ТОВ, та застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді стягнення коштів в дохід держави.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, виходячи з того, що податковий орган не довів наявності підстав для визнання договорів недійсними згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України, оскільки не було встановлено умислу сторін на порушення інтересів держави та суспільства. Суди попередніх інстанцій встановили, що договори оренди були укладені між відповідачами як рівноправними учасниками господарських відносин, і господарські операції за цими договорами були реальними, що підтверджується відповідними документами. Факт зупинення реєстрації податкових накладних не є беззаперечним доказом фіктивності операцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази, а його завдання полягає лише в перевірці правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/13912/23 від 03/12/2025
Предметом спору є заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі, яку було повернуто на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки попередньою постановою Верховного Суду було скасовано рішення апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд. Суд зазначив, що розподіл судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, здійснюється судом, який ухвалює остаточне рішення у справі за результатами нового розгляду, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Оскільки касаційний суд не вирішує спір по суті, він не має правових підстав для розподілу витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи. Суд також підкреслив, що відмова у задоволенні заяви не перешкоджає заявнику звернутися з відповідною заявою після нового розгляду справи апеляційним судом.
Суд відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Справа №128/564/21 від 09/12/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Оператор ГТС України» зобов’язати фізичну особу усунути перешкоди в користуванні охоронною зоною газопроводів шляхом демонтажу певних об’єктів, розташованих на її земельних ділянках.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено, мотивуючи це тим, що відповідач (власник земельних ділянок) передала ці ділянки в оренду ТОВ «Вінбетон», яке фактично здійснює на них господарську діяльність, а тому ТОВ «Вінбетон» має бути залучено до справи як співвідповідач. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач знав про діяльність ТОВ «Вінбетон» на цих ділянках ще до подання позову. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що як власники, так і користувачі земельних ділянок в охоронних зонах зобов’язані дотримуватися встановлених обмежень, і незалучення орендаря (ТОВ «Вінбетон») до участі у справі є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно прийняв нові докази, оскільки відповідач не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, а позивачу було відомо про діяльність ТОВ «Вінбетон» на спірних земельних ділянках ще до подання позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №640/33910/21 від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства інфраструктури України щодо зміни коефіцієнтів тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом.
2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію попередніх судів про те, що оскаржуваний наказ є регуляторним актом, який має відповідати принципам державної регуляторної політики, проте скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання наказу нечинним, оскільки на момент розгляду справи в касаційному суді цей наказ вже втратив чинність. Суд зазначив, що Міністерство інфраструктури не обґрунтувало належним чином необхідність підвищення тарифів, не надало економічного обґрунтування, розрахунку собівартості перевезень, не врахувало вплив підвищення тарифів на інші галузі економіки, а також не проаналізувало альтернативні способи вирішення проблеми, зокрема, не розглянуло можливість зниження собівартості перевезень. Суд також підкреслив, що Міністерство інфраструктури не довело наявність підстав для перегляду тарифів, зокрема, не надало обґрунтованого розрахунку нестачі коштів на здійснення капітальних інвестицій та не додало звіту про виконання плану освоєння капітальних інвестицій. Суд вказав на недоліки в аналізі регуляторного впливу, зокрема відсутність оцінки всіх прийнятних альтернативних способів досягнення встановлених цілей.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання наказу нечинним, але змінив мотивувальну частину рішень, підтвердивши порушення процедури прийняття регуляторного акту.
Справа №140/3540/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є право військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, які задовольнили позов військовослужбовця, мотивуючи це тим, що право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні мають лише ті військовослужбовці, які були звільнені з підстав, визначених постановою Кабінету Міністрів України, а не безпосередньо законом “Про військовий обов’язок і військову службу”. У даному випадку, позивачка була звільнена на підставі підпункту “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у зв’язку з сімейними обставинами, коли обоє з подружжя є військовослужбовцями та мають дитину до 18 років), що не входить до переліку підстав, визначених Кабінетом Міністрів України для виплати такої допомоги. Суд зазначив, що оскільки звільнення відбулося на підставі, передбаченій законом, а не постановою Кабміну, то право на виплату одноразової грошової допомоги не виникає. **** Суд посилається на свою попередню практику у справі № 140/1143/23, де було зроблено аналогічний висновок.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні позову про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Справа №914/1455/24 від 09/12/2025
Предметом спору у цій справі є визнання незаконною ухвали Львівської міської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки та прав на неї.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив самі рішення без змін. Суд, ймовірно, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, але мав зауваження до обґрунтування цих висновків. Можливо, ВС не погодився з певними аспектами правової оцінки обставин справи або вважав за необхідне уточнити застосування норм матеріального чи процесуального права. Без повного тексту постанови важко сказати, які саме мотиви спонукали Верховний Суд до таких змін.
Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але самі рішення залишив без змін.
Справа №902/1070/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди та стягнення заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що згідно з процесуальним законодавством, розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Суд також врахував, що сторона, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, повинна довести їх неспівмірність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного між ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд також зазначив, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду та додаткове рішення господарського суду першої інстанції – без змін.
Справа №495/1127/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є вимога ГО «ТЛСР «СОНЯЧНИЙ» ПРИЧАЛ № 79» про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності ОСОБА_1 на дачний будинок, який, на думку позивача, є самочинним будівництвом.
2. Суд касаційної інстанції, не задовольняючи касаційну скаргу по суті, зазначив, що наявність на земельній ділянці, яка належить ГО «ТЛСР «СОНЯЧНИЙ» ПРИЧАЛ № 79», дачного будинку, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_1, порушує права Товариства на користування та розпорядження земельною ділянкою. Суд вказав, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є знесення самочинно побудованого об’єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, або визнання права власності на самочинне будівництво. Суд підкреслив, що пред’явлення позову про скасування державної реєстрації права власності на самочинне будівництво та припинення права власності не є ефективним способом захисту, оскільки не усуває фізичну наявність об’єкта нерухомості на земельній ділянці. Суд також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій мали відмовити у задоволенні позовних вимог саме з тієї підстави, що заявлені вимоги не відповідають способу захисту, визначеному статтею 376 ЦК України.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але залишив самі рішення без змін.
Справа №520/34352/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колишньому працівнику.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили помилки при застосуванні норм матеріального права, зокрема статті 117 КЗпП України, не врахувавши зміни в законодавстві щодо обмеження періоду виплати середнього заробітку шістьма місяцями, а також не дослідили всі обставини справи, необхідні для визначення справедливого розміру відшкодування. Суд зазначив, що необхідно враховувати як період до 19 липня 2022 року (без обмеження строку виплати), так і період після цієї дати (з обмеженням у шість місяців), а також встановити співвідношення між загальною сумою, належною працівнику при звільненні, та невиплаченою сумою для визначення пропорційного розміру відшкодування. **** Суд також наголосив, що при вирішенні питання про розмір відшкодування необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини справи, і відступив від висновку суду касаційної інстанції у попередній справі, вказавши на необхідність застосування критеріїв співмірності, встановлених Великою Палатою Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення порушень норм матеріального та процесуального права.
Справа №939/1009/23 від 08/12/2025
Предметом спору у цій справі є позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітнього сина.
Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позивач не надав достатніх доказів, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов’язками. Суд врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо. Також суд взяв до уваги позицію матері, яка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та виявляла бажання спілкуватися з дитиною. Суд зазначив, що наявність неприязних стосунків між батьками може бути об’єктивною причиною неможливості активної участі одного з них у житті дитини. Суд також врахував, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав не є достатньо мотивованим та не містить переконливих аргументів.
Суд залишив рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Справа №442/35/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах, зокрема, щодо дати конвертації валюти при перерахуванні коштів стягувачу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав правомірними дії державного виконавця, що проводив конвертацію суми аліментів з гривні в євро на день перерахування коштів на рахунок стягувача, а не на день надходження коштів на депозитний рахунок ДВС, оскільки це відповідає положенням статті 533 ЦК України та практиці Верховного Суду. Суд врахував, що на час здійснення розрахунку діяла заборона НБУ на купівлю іноземної валюти, а тому виконавець діяв відповідно до інструкції, яка передбачає перерахування коштів у національній валюті за офіційним курсом на день виплати стягувачу. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду і зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/98/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження суддею рішень Вищої ради правосуддя (ВРП) про його звільнення з посади та залишення без розгляду його заяви про відставку.
2. Суд задовольнив позовні вимоги судді, скасувавши рішення ВРП про звільнення його з посади на підставі невідповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, а також ухвалу про залишення без розгляду заяви судді про відставку. Суд наголосив, що ВРП повинна була розглянути заяву про відставку судді, яка була подана раніше, ніж подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про його звільнення. Суд вказав, що право на відставку є гарантією незалежності суддів, і ВРП неправомірно надала пріоритет розгляду подання ВККСУ. Крім того, суд врахував, що ВРП не взяла до уваги обставини мобілізації судді до лав Збройних Сил України та не забезпечила його право на правову допомогу, розглянувши справу за відсутності його представника. Суд також зазначив, що ВРП діяла не у визначеному законом порядку, знявши питання про відставку судді з розгляду з формулюванням “на доопрацювання”, що не передбачено чинним законодавством.
3. Суд визнав протиправними та скасував рішення ВРП про звільнення судді та ухвалу про залишення без розгляду його заяви про відставку, а також зобов’язав ВРП розглянути заяву судді про відставку.
Справа №480/10021/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони під час воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції вказує, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи, зокрема, чи підпадало виконання позивачем завдань з підготовки рубежів розгортання та районів зосередження на підставі бойових розпоряджень під визначення “безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії”, визначене Окремим дорученням Міністра оборони України. Суд наголошує, що бойове розпорядження є невід’ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях або заходах. Також, суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 480/7860/23, яка стосується аналогічних правовідносин. Враховуючи, що суди не надали належної оцінки цим обставинам, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на отримання додаткової винагороди передчасними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/38773/24 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення податкового боргу з ТОВ «Будівельна група «Гарант якості» на підставі податкового повідомлення-рішення, яке товариство оскаржувало в судовому порядку.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій встановили, що податкове повідомлення-рішення було винесене на підставі акту перевірки, який підтвердив порушення податкового законодавства з боку ТОВ «Будівельна група «Гарант якості». Суд врахував доводи податкового органу щодо наявності податкового боргу та правомірності його стягнення. Також, суди взяли до уваги, що ТОВ «Будівельна група «Гарант якості» не надало достатніх доказів на спростування висновків акту перевірки та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ «Будівельна група «Гарант якості» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14570/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення 3% річних за нібито безпідставне користування грошовими коштами.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд дійшов суперечливих висновків щодо правової природи грошових коштів, які були сплачені позивачем відповідачу за договором, одночасно кваліфікуючи їх як попередню оплату та як кошти, що були використані відповідачем безпідставно. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правова природа грошових коштів має вирішальне значення для визначення правових норм, які підлягають застосуванню. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача щодо відсутності загрози будівництву на момент подання заяви про забезпечення позову, а також не з’ясував, чи звертався позивач до відповідача з вимогою про повернення коштів. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції не врахував умови додаткової угоди про розірвання договору, в якій сторони погодили строк повернення коштів.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №158/2028/21 від 09/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на спадкове майно, оскільки позивач звернувся до неналежного відповідача. Апеляційний суд встановив, що у справі є інший спадкоємець, який прийняв спадщину, але не був залучений до участі у справі як відповідач. Суд касаційної інстанції наголосив, що для правильного вирішення спору про спадкування важливо визначити всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, і залучити їх до участі у справі як відповідачів. Суд також зазначив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні ретельно досліджувати обставини справи, зокрема, наявність інших спадкоємців та їхні дії щодо прийняття спадщини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №686/7966/21 від 09/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на квартиру та поновлення державної реєстрації обтяжень нерухомого майна (іпотеки та заборони на відчуження).
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права як іпотекодержателя. Оскільки спір стосується чинності іпотеки, належним способом захисту є звернення з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, а не вимога про скасування державної реєстрації права власності третіх осіб, які придбали майно. Суд також врахував, що іпотекодержатель не набуває права власності на іпотечне майно, а має право на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна у разі невиконання зобов’язань боржником. Суд відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки вони були викладені за інших фактичних обставин. Суд також зазначив, що висновки щодо застосування статті 17 Закону України «Про іпотеку» вже викладені Верховним Судом у інших постановах.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №496/1225/17 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними розпоряджень органу виконавчої влади, недійсними державних актів на землю, договорів дарування та купівлі-продажу, а також витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду, але залишивши без змін резолютивну частину щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення і не потребує розроблення проєкту землеустрою. Також суд касаційної інстанції зазначив, що позивач не має права оскаржувати рішення про затвердження проєкту землеустрою, прийняте на користь її спадкодавця, лише з підстав недотримання процедури, якщо це не порушує її власних прав. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що вимога про визнання недійсним державного акта на землю не може бути вирішена без залучення всіх спадкоємців особи, на ім’я якої видано акт, оскільки це стосується їхніх прав. Суд касаційної інстанції наголосив, що обраний спосіб захисту має відповідати характеру спірних правовідносин, а незалучення належних співвідповідачів є підставою для відмови в задоволенні позову.
3. Суд касаційної інстанції постановив змінити мотивувальну частину рішення апеляційного суду, залишивши без змін резолютивну частину щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог.
Справа №927/875/24 від 25/11/2025
Предмет спору – визнання протиправним та скасування рішення комісії АТ “Чернігівобленерго” про зобов’язання гаражного кооперативу усунути порушення, пов’язані з використанням електроенергії для побутових споживачів на непобутові потреби.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що встановлені факти, зокрема наявність вивіски “СТО” на одному з гаражів кооперативу, є достатніми доказами порушення кооперативом правил використання електроенергії. Суд зазначив, що оператор системи розподілу не зобов’язаний доводити конкретний обсяг електроенергії, використаний на непобутові потреби, а достатньо встановити сам факт такого використання. Також, суд вказав, що переоцінка доказів виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Суд відхилив доводи скаржника про недоведеність комерційного використання гаража, оскільки вони вже були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій. Суд підкреслив, що правові висновки формуються з урахуванням конкретних обставин справи, і до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №2020/332/2012 від 08/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору депозитного вкладу та стягнення грошових коштів, де один з відповідачів оскаржує накладення арешту на майно в рамках забезпечення позову.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було змінено спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на конкретне майно відповідачів. Суд виходив з того, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на гарантування реального виконання судового рішення у разі задоволення позову. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що відповідач не довів безпідставність накладення арешту на майно, а наявність тривалого арешту за відсутності виконавчого провадження є підставою для звернення до суду першої інстанції з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, а не для оскарження законності ухвали про забезпечення позову в апеляційному порядку. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень. Суд касаційної інстанції вказав, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням прав відповідача, яке діє до виконання рішення суду або скасування заходів забезпечення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №759/16281/23 від 09/12/2025
Предметом спору було питання про відмову апеляційним судом у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що адвокат, який представляв інтереси заявника, подав заяву про ухвалення додаткового рішення та докази понесених витрат на правничу допомогу на електронну адресу суду, а не через підсистему “Електронний суд”, що є обов’язковим для адвокатів. Суд зазначив, що адвокат не обґрунтував наявність об’єктивних перешкод для подання заяви через “Електронний суд”, а отже, використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством. Суд також послався на положення ЦПК України та Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, які регулюють порядок подання документів до суду в електронній формі.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №911/218/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором на користь держави земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння приватного акціонерного товариства.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду про добросовісність набуття відповідачем земельної ділянки, враховуючи, що ділянка вибула з державної власності незаконно, що було встановлено рішенням суду у іншій справі. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що відповідач придбав ділянку у ТОВ, яке набуло право власності на підставі свідоцтва про придбання майна з торгів, які фактично не відбулися, а майно було залишене стягувачем за собою. Суд касаційної інстанції наголосив, що у такому випадку положення про захист добросовісного набувача, передбачені статтею 388 ЦК України, не застосовуються. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність перевірки судом апеляційної інстанції доводів відповідача про сплив позовної давності, яким не було надано належної оцінки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може самостійно встановлювати обставини початку перебігу строку позовної давності, а лише перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/12468/24 від 09/12/2025
1. Предмет спору – стягнення заборгованості за договором підряду, нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що основним зобов’язанням підрядника є виконання всіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результатом – закінчені роботи з ремонту. Суд підкреслив, що за загальним правилом неустойка застосовується у разі прострочення виконання підрядних робіт в цілому, а не за прострочення окремих етапів, якщо інше прямо не передбачено договором. Суд також врахував, що умова про оперативно-господарську санкцію у вигляді утримання штрафних санкцій нерозривно пов’язана зі штрафними санкціями за прострочення виконання робіт в цілому. Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було надано належного обґрунтування такої необхідності. Суд також зазначив, що вирішення питання про правомірність застосування оперативно-господарських санкцій можливе у спорі про стягнення заборгованості за договором.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №260/1667/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях під час воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили всі обставини, що мають значення для справи, зокрема, чи входив підрозділ позивача до складу тих, що беруть участь у бойових діях, чи виконував позивач бойові завдання, які саме документи підтверджують його участь у бойових діях або заходах з відсічі збройної агресії. Суд зазначив, що для отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн недостатньо лише факту перебування військовослужбовця в районі бойових дій, а необхідне документальне підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони. Суд також вказав на необхідність застосування наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України № 392-АГ та № 628-АГ, які визначають порядок підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи подавалися рапорти командирів про участь позивача у бойових діях, та не з’ясували, які саме заходи чи бойові завдання виконував позивач у спірний період.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №902/255/25 від 02/12/2025
1. Предметом спору є стягнення вартості необлікованої електричної енергії з фізичної особи-підприємця (ФОП) на користь акціонерного товариства (АТ) та скасування рішення комісії з розгляду акта про порушення правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ).
2. Суд відмовив у задоволенні позову АТ, оскільки в акті про порушення, складеному представниками АТ, обставини і суть порушення не були чітко пов’язані з цілісністю пломб, а стосувалися механічного пошкодження корпусу лічильника, що не відповідає вимогам ПРРЕЕ щодо змісту акта про порушення; посилання АТ на висновки експертів не спростовують висновків судів, оскільки ключовим є правильність виявлення та відображення порушень в акті; суди попередніх інстанцій помилково зазначили про невідповідність висновків експертних досліджень приписам статті 101 ГПК України, однак, зазначене не дає підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки ключовою обставиною відмови у первісному позові стало невиконання вимог ПРРЕЕ щодо акта про порушення, який містить посилання на інші обставини і суть порушення, які не пов`язані з цілісністю установлених пломб.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №908/2379/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податковим органом відмови судів попередніх інстанцій у визнанні його грошових вимог до банкрута.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили податковому органу у визнанні грошових вимог до банкрута, оскільки ці вимоги стосувалися штрафних санкцій, нарахованих вже після відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Суди послались на положення Кодексу України з процедур банкрутства, які забороняють нарахування будь-яких фінансових санкцій протягом дії мораторію. Суд касаційної інстанції також зазначив, що визнання таких вимог податкового органу можливе лише у випадку, якщо обов’язок зі сплати штрафних санкцій виник до відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючим органом застосовані до боржника штрафні (фінансові) санкції на суму 2 450 200,00 грн. під час дії мораторію, що суперечить ч. 3 ст. 41 КУзПБ та є підставою для відхилення грошових вимог кредитора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/4343/25 від 10/12/2025
Предметом спору було оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині одного з податкових повідомлень-рішень, та залишив в силі рішення суду першої інстанції щодо цього ж повідомлення. Суд, ймовірно, погодився з доводами позивача щодо необґрунтованості або неправомірності винесеного податкового повідомлення-рішення, яке було скасовано. В іншій частині, апеляційну скаргу залишено без змін, що свідчить про те, що суд погодився з рішенням апеляційного суду щодо інших оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також, суд вирішив стягнути з податкового органу на користь позивача витрати на сплату судового збору.
Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу фізичної особи.
Справа №591/3891/22 від 09/12/2025
1. Предметом спору є виселення відповідачів зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виселення, мотивуючи це тим, що відповідачі перебувають на квартирному обліку як особи, що потребують поліпшення житлових умов, що свідчить про відсутність у них іншого житла; виселення без надання іншого житла є можливим лише за умови, що воно відповідає вимогам статті 8 ЄСПЛ, тобто є законним, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві; відповідачі є членами сім’ї померлого військовослужбовця, який отримав службове житло, і їх виселення порушить їхнє право на житло, гарантоване Конституцією та міжнародними договорами; наявна у власності відповідачки квартира не забезпечує достатньої житлової площі для всіх членів сім’ї, враховуючи норми житлового законодавства та інтереси дітей; суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори на підставі закону, а виселення без надання іншого житла є непропорційним втручанням у право на житло.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/6835/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури в інтересах міської ради щодо повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованого торгового павільйону.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що ФОП ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, наданій йому в оренду, та на суміжній ділянці без відповідних дозволів та погоджень, порушуючи умови договору оренди та законодавство. Суд наголосив, що знесення самочинного будівництва є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, а міська рада як власник землі заперечує проти визнання права власності на самочинне майно за відповідачем. Суд також врахував, що припинення підприємницької діяльності ФОП не звільняє його від відповідальності за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування статті 376 ЦК України та необхідність врахування преюдиційних обставин у цивільній справі про узаконення самочинного будівництва були відхилені, оскільки не було надано належних доказів на підтвердження цих обставин та їх преюдиційного значення. Суд також відхилив аргументи про неналежне повідомлення сторони про розгляд справи, оскільки матеріали справи підтверджують належне інформування відповідача.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/5946/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Лайнс Рітейл» договірного забезпечення договору поставки продуктів харчування.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не дослідили належним чином умови договору, зокрема, щодо документів, якими підтверджується належне виконання зобов’язань (якість, кількість, строки поставки), обмежившись лише аналізом актів звіряння розрахунків та зведених актів на оплату, які не є первинними обліковими документами, що підтверджують факт поставки та її відповідність вимогам договору. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду щодо доказування факту здійснення господарських операцій, які вимагають підтвердження первинними документами. Також, суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо неналежного виконання позивачем умов договору, не дослідили питання щодо наявності чи відсутності порушень якості, кількості та строків поставки товарів, а також не врахували положення договору щодо порядку приймання-передачі товарів та оформлення відповідних документів. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, з урахуванням принципу змагальності сторін та стандарту доказування “вірогідності доказів”.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №357/12293/21 від 08/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з постачання електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Суд зазначив, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, його представник брав участь у судових засіданнях, зокрема, у засіданні, де було оголошено резолютивну частину рішення. Також суд вказав, що несвоєчасне оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не є перешкодою для отримання інформації про стан справи, оскільки позивач знав про її розгляд. Суд відхилив доводи про те, що позивач не отримав повний текст рішення вчасно, оскільки не було надано доказів звернення до суду з цього питання. Суд наголосив, що сторона, яка ініціювала судовий процес, повинна проявляти належну увагу до захисту своїх інтересів та вживати необхідних заходів для ознайомлення з подіями процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/293/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) та зобов’язання ВРП вчинити певні дії.
2. У рішенні відмовлено в задоволенні позову, але, на жаль, відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.
Справа №824/63/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є заява компанії InWest Impex s.r.o. про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України (ТПП) щодо стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» боргу за поставлений товар, 3% річних, витрат на правничу допомогу та витрат зі сплати арбітражного збору.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що рішення МКАС є остаточним і підлягає виконанню на території України, оскільки відповідає вимогам національного законодавства та міжнародним конвенціям. Суд підкреслив, що його повноваження обмежені перевіркою дотримання процедурних вимог, а не переглядом справи по суті. Аргументи АТ «НАЕК «Енергоатом» про порушення публічного порядку України були відхилені, оскільки не було доведено, що виконання рішення МКАС загрожує незалежності, цілісності чи конституційним правам України. Суд також врахував, що компанія-стягувач зареєстрована в Чехії, а відсутність доказів її зв’язків з державою-агресором робить посилання на воєнний стан та обмеження НБУ необґрунтованими. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав обґрунтованим часткове відшкодування цих витрат, враховуючи обсяг наданих послуг та складність справи.
3. Суд залишив апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС – без змін.
Справа №711/5696/22 від 09/12/2025
1. Предметом спору є скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача, якого було звільнено за прогул.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивач був відсутній на роботі без поважних причин, а його заява про звільнення за статтею 38 КЗпП не звільняла його від обов’язку виходити на роботу. Суди також врахували, що на підприємстві проводилось службове розслідування, яке не виявило порушень трудового законодавства з боку роботодавця, а профспілкова організація надала згоду на звільнення позивача за прогул. Суд зазначив, що для звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України важливим є факт порушення роботодавцем трудового законодавства на момент подання заяви про звільнення. Суд також наголосив, що висновки Верховного Суду не є універсальними і мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №629/5392/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме стягнення компенсації за 1/2 частку нежитлового приміщення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов колишньої дружини, мотивуючи це тим, що спірне нежитлове приміщення було набуте під час шлюбу і є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що воно використовується колишнім чоловіком у підприємницькій діяльності. Суд зазначив, що в такому випадку право власності дружини трансформується в право вимоги компенсації вартості її частки. Важливим аспектом стало питання застосування строків позовної давності, де суд врахував продовження цих строків на період дії карантину та воєнного стану в Україні, що дозволило позивачці звернутися до суду в межах встановлених строків. Суд також відхилив доводи відповідача про пропуск строку позовної давності, посилаючись на те, що позивачка звернулася до суду в межах строків, продовжених у зв’язку з карантином та воєнним станом. Крім того, суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши їх виконання.
Справа №910/16314/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій та рішення ПАТ “НЕК “Укренерго” щодо не віднесення обсягів споживання електроенергії ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат” до втрат ПАТ “Запоріжжяобленерго”.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ДПЗД “Укрінтеренерго” правомірно припинило постачання електроенергії ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат” ще з 01.02.2022, і з цієї дати відсутні правові підстави для покладання обсягів споживання на постачальника “останньої надії”. Суд врахував встановлені судовим рішенням у справі № 910/3532/23 обставини, що ДПЗД “Укрінтеренерго” правомірно заявило вимоги про припинення постачання електроенергії споживачу з 01.02.2022. Також, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів фактичного постачання ДПЗД “Укрінтеренерго” електроенергії ТОВ “Запорізький титано-магнієвий комбінат” у спірний період. Суд також вказав на неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки вимога про визнання дій неправомірними не вирішує подальшу юридичну долю рішення та не забезпечує поновлення порушених прав. Суд касаційної інстанції не знайшов підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки обставини справи не свідчать про їх невідповідність.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/222/20-ц від 08/12/2025
1. Предметом спору є роз’яснення постанови апеляційного суду щодо стягнення з банку на користь фізичної особи суми депозиту та відсотків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який відмовив у роз’ясненні постанови, оскільки вона є чіткою і зрозумілою та не потребує додаткових роз’яснень. Суд зазначив, що роз’яснення судового рішення можливе лише у випадку його нечіткості, а не для зміни його суті або мотивів прийняття. Апеляційний суд правильно вказав, що саме на банк покладається обов’язок нарахування та сплати податків згідно з Податковим кодексом України, і суд не є органом, що визначає порядок сплати податків. Крім того, апеляційний суд не може змінювати рішення суду, яке вже набрало законної сили, в процедурі роз’яснення. Суд також врахував, що банк звернувся із заявою про роз’яснення рішення майже через два роки після набрання ним законної сили, що може свідчити про намагання уникнути відповідальності за невиконання рішення суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №873/89/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного господарського суду, яким було відмовлено у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, мотивуючи це тим, що справа підвідомча третейському суду, рішення прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, склад третейського суду відповідав вимогам закону, і найголовніше, третейський суд не вирішував питання про права та обов’язки особи, яка не брала участі у справі, а саме Приватного підприємства “Аверс-Трейд”, оскільки в рішенні третейського суду відсутні будь-які згадки про права та обов’язки цього підприємства як іпотекодавця. Суд касаційної інстанції підкреслив, що при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду, господарський суд не оцінює законність та обґрунтованість рішення третейського суду по суті, а лише перевіряє наявність формальних підстав для його скасування, визначених законом. Суд також зазначив, що ПП “Аверс-Трейд” не позбавлене права звернутися до ТОВ “Завод підйомно-транспортних машин” з вимогами про стягнення сплачених ним коштів на користь банку.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу ПП “Аверс-Трейд” без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №910/507/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних з компанії “Укренерго” на користь ТОВ «Електротрейдінг груп» у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що згідно з положеннями Цивільного кодексу України, зобов’язання мають виконуватися належним чином, а у разі порушення грошового зобов’язання боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Суд також врахував положення Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил ринку, які регулюють відносини між учасниками ринку електричної енергії, зокрема, щодо врегулювання небалансів. Суд підкреслив, що “Укренерго”, як оператор системи передачі та адміністратор розрахунків, зобов’язаний здійснювати розрахунки з учасниками ринку в установлені строки, і невиконання цього обов’язку тягне за собою відповідальність. Суд відхилив аргументи “Укренерго” про те, що прострочення виникло не з його вини, оскільки компанія могла сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, оскільки наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Суд також відмовив у відступленні від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було надано достатніх обґрунтувань для цього.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №873/69/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення третейського суду про стягнення заборгованості з фізичної особи-підприємця на користь банку.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у скасуванні рішення третейського суду, оскільки справа підвідомча третейському суду, рішення прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, склад третейського суду відповідав вимогам закону, і третейський суд не вирішував питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі. Суд відхилив доводи скаржника про відсутність чітко вираженого третейського застереження, оскільки підписання договору підтверджує волевиявлення сторони на приєднання до всіх його умов. Також, суд не погодився з доводами про недотримання досудового порядку вирішення спору, оскільки кожна особа має право вільно обирати спосіб захисту своїх прав. Суд також відхилив доводи щодо порушення порядку формування складу третейського суду, оскільки матеріали справи підтверджують наявність розпорядження про призначення складу суду.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №443/886/21 від 08/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу житлового будинку.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано залишили позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, враховуючи повторну неявку позивача в судові засідання, про які вона була належним чином повідомлена, та відсутність заяви про розгляд справи за її відсутності. Суд зазначив, що позивач, звертаючись до суду, повинен бути активним учасником процесу, а положення статті 223 ЦПК України спрямовані на унеможливлення зловживань процесуальними правами та затягування судового процесу. Суд також врахував, що справа тривалий час розглядалася в суді першої інстанції, і позивач мав відповідально ставитися до своїх процесуальних обов’язків. Суд підкреслив, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду після усунення обставин, що стали підставою для такого рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №496/5950/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи на території України з 1990 року, в тому числі станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року, для підтвердження належності до громадянства України.
2. Суд задовольнив заяву, оскільки заявниця надала достатньо доказів, що підтверджують її постійне проживання на території України з 1990 року, включаючи періоди, важливі для визначення громадянства згідно з Законом України «Про громадянство України». Суд врахував надані заявницею документи, такі як паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб, довідки з навчального закладу та консульства, а також акт, складений депутатом міської ради та мешканцями міста, які підтверджують її проживання в Україні. Суд зазначив, що встановлення цього факту має юридичне значення для підтвердження належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Суд також підкреслив, що відсутні відомості про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянкою іншої держави. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.
Справа №752/7647/20 від 27/11/2025
1. Предметом спору є захист особистого немайнового права на ім’я фізичної особи, а саме права на використання імені позивачки та її померлого чоловіка в серіалі “ІНФОРМАЦІЯ_5” без її згоди, та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що серіал “ІНФОРМАЦІЯ_5” не є документальним, а отже, використання імен позивачки та її померлого чоловіка без її згоди є порушенням її особистих немайнових прав. Водночас, суд касаційної інстанції визнав, що вимога про видалення окремих сцен із серіалу не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки це може призвести до спотворення сенсу фільму та порушення прав третіх осіб. Суд також врахував, що порушення права позивачки вже відбулося, а серіал широко розповсюджений. Щодо відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції збільшив розмір компенсації, враховуючи глибину душевних страждань позивачки, аудиторію серіалу та вимушену зміну місця проживання, але зазначив, що розмір відшкодування має бути розумним та справедливим, не призводячи до безпідставного збагачення. Суд касаційної інстанції зазначив, що висновок психолога є лише орієнтиром, а остаточний розмір відшкодування визначає суд.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Home Box Office, Inc. без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, змінив постанову апеляційного суду, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 500 000,00 грн.
Справа №903/244/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди торгового місця, ініційоване орендарем (ФОП Мабудов), через істотні порушення умов договору орендодавцем (ТОВ “Дельта-7”).
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки доказам, представленим позивачем. Зокрема, суди не з’ясували, чи було істотним порушення умов договору з боку орендодавця, що позбавило орендаря можливості використовувати орендоване майно за цільовим призначенням (здійснення підприємницької діяльності). Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди не врахували неможливість отримання орендарем дозвільних документів на розміщення тимчасової споруди на орендованій території, а також не перевірили, чи відповідає фактичний стан об’єкта оренди умовам договору та вимогам законодавства. Суд також вказав на те, що попередні суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статті 651 ЦК України, яка регулює розірвання договору у разі істотного порушення його умов. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не встановили фактичний характер спірних правовідносин, не з’ясували, чи взяв на себе відповідач обов’язок передати торгове місце у належному стані та вживати заходів для усунення недоліків, які перешкоджають використанню торгового місця за призначенням.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №604/632/23 від 05/12/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору оренди земельної ділянки на новий строк між фермерським господарством (орендар) та фізичною особою (власник).
2. Суд відмовив у задоволенні позову фермерського господарства, мотивуючи це тим, що орендар не дотримався встановленої законом процедури та строків для поновлення договору оренди, а також відсутнє волевиявлення орендодавця на укладення договору на новий строк, оскільки власник виявив бажання самостійно користуватися землею. Суд зазначив, що переважне право орендаря не може домінувати над правом власника розпоряджатися своєю землею після закінчення строку дії договору. Суд також врахував, що орендар не надав доказів того, що він засіяв орендовану ділянку до закінчення строку дії договору, що могло б вплинути на терміни повернення ділянки. Щодо судових витрат, суд вирішив стягнути з фермерського господарства витрати на професійну правничу допомогу, оскільки розмір витрат був обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, а представник позивача не заявляв клопотань про зменшення їх розміру. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання принципу змагальності та надання можливості сторонам висловити свої заперечення щодо розміру витрат на правову допомогу.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу – без змін.
Справа №380/22832/24 від 09/12/2025
Предметом спору у справі є оскарження повідомлення-рішення Львівської митниці Товариством з обмеженою відповідальністю «КПП Центр».
У судовому рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Відсутня мотивувальна частина, яка містить обґрунтування прийнятого рішення. Без аналізу повного тексту судового рішення неможливо визначити, чому Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу Львівської митниці без задоволення.
Суд постановив касаційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду – без змін.
Справа №640/6249/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови НКРЕКП про накладення штрафу на ТОВ «Енерджі Трейд Груп» за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу.
2. Верховний Суд зазначив, що ліцензіати у сфері транспортування природного газу зобов’язані дотримуватися вимог Кодексу ГТС та Типового договору, зокрема щодо збалансованості портфоліо балансування, і що ці вимоги є специфічними для їхньої діяльності, а їх порушення може призвести до відповідальності. Суд вказав, що НКРЕКП має право застосовувати санкції за порушення ліцензійних умов, але при цьому має враховувати поведінку суб’єкта господарювання та дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання. Суд також зазначив, що апеляційний суд не дослідив обставини правопорушення, його обсяг, тривалість, наслідки, а також не співставив ступінь тяжкості порушення з розміром штрафу. У зв’язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не дотримався норм процесуального права в частині належного з’ясування всіх обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №0508/4374/2012 від 08/12/2025
1. Предметом спору є питання сплати судового збору приватним виконавцем при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив приватному виконавцю у звільненні від сплати судового збору, оскільки приватний виконавець не є позивачем у справі, а перелік пільг щодо сплати судового збору є вичерпним і не поширюється на приватних виконавців. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може бути обмежене фінансовими зобов’язаннями. Також, суд врахував, що сплата судового збору є витратою виконавчого провадження, яка може бути відшкодована за рахунок боржника. Суд відхилив аргументи приватного виконавця про обмеження доступу до суду, оскільки приватний виконавець був повідомлений про необхідність сплати збору і мав можливість відшкодувати ці витрати в рамках виконавчого провадження. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо обґрунтованості рішень та передбачуваності застосування норм процесуального законодавства. Суд відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачає у справі виключної правової проблеми.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, та постановив стягнути з приватного виконавця судовий збір за подання касаційної скарги.
Справа №920/632/24(920/348/22) від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного суду про надання дозволу на звернення стягнення на кошти третьої особи (ПАТ “Укртатнафта”) в рахунок погашення боргу відповідача (ТОВ “Дектум-С”) перед позивачем (ПАТ “Укрнафта”) у виконавчому провадженні, в той час, коли відносно боржника вже відкрито провадження у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, виходячи з того, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює відносини з кредиторами, а також запроваджується мораторій на задоволення вимог кредиторів. Суд підкреслив, що виконавче провадження має на меті примусове виконання судового рішення, але воно обмежується у випадку відкритого провадження у справі про банкрутство боржника. Суд зазначив, що задоволення вимог окремих кредиторів в обхід процедури банкрутства суперечить меті та суті цього провадження, яке передбачає колективне та пропорційне задоволення вимог усіх кредиторів. Суд також вказав, що всі майнові активи банкрута, включаючи право вимоги дебіторської заборгованості, включаються до ліквідаційної маси.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви державного виконавця про звернення стягнення на кошти ПАТ “Укртатнафта” в рахунок боргу ТОВ “Дектум-С” перед ПАТ “Укрнафта”.
Справа №361/3436/14-ц від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд не мав права закривати провадження, вважаючи його помилково відкритим через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд повинен був перевірити лише дотримання строку на апеляційне оскарження з моменту ухвалення рішення про відмову в перегляді заочного рішення, а не оцінювати поважність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не може виходити за межі доводів апеляційної скарги та погіршувати становище заявника. Також, Верховний Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує, що апеляційний суд не має права закривати апеляційне провадження, якщо вже було прийнято рішення про його відкриття з висновком про дотримання строку на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/305/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо розгляду скарги позивача на результати оцінювання його практичного завдання у конкурсі на посаду судді апеляційного суду та відмови у проведенні перевірки на предмет дискримінації.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, визначених Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, і не порушила процедуру розгляду скарги позивача. Суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає можливості перегляду ВККС рішень екзаменаційної комісії за скаргою учасника конкурсу, крім випадків виявлення суттєвих розбіжностей в оцінках членів екзаменаційної комісії, чого в даному випадку не було встановлено. Також суд відхилив аргументи позивача про дискримінацію, оскільки не було надано доказів упередженого ставлення до нього або обмеження його прав порівняно з іншими кандидатами. Суд підкреслив, що оцінювання практичної роботи є індивідуальним і комплексним, а припущення позивача про дискримінацію не підтверджені доказами. Крім того, суд вказав, що відповідь на скаргу була надана у встановленому законом порядку, а посилання позивача на рішення ВККС щодо іншого конкурсанта є необґрунтованим, оскільки в тому випадку йшлося про відсутність оцінки, а не про її перегляд.
3. Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №200/2682/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги позивача, але відмовили у перерахунку грошового забезпечення за період після 20 травня 2023 року. Суд зазначив, що до 20 травня 2023 року, дійсно, потрібно було враховувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного року, при розрахунку грошового забезпечення. Однак, після цієї дати, згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 481, було встановлено фіксований розмір для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням у сумі 1762 грн. Суд також підкреслив, що оскарження нормативно-правового акту є належним способом захисту у випадку незгоди з ним, і хоча пізніше пункт 2 Постанови № 481 і було визнано протиправним, це не впливає на правомірність дій відповідача у спірний період, коли постанова була чинною. Суд наголосив, що не може перебирати на себе правотворчі функції та ігнорувати принцип законності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/16220/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євробудзахід” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили вимоги податкового органу, виходячи з того, що боржник зобов’язаний сплачувати земельний податок лише за період, коли він був власником земельної ділянки. Суд зазначив, що з липня 2023 року, після відчуження земельної ділянки, боржник перестав бути платником земельного податку. Відповідно, вимоги податкового органу щодо податкового боргу, який виник після втрати права власності на землю, є необґрунтованими. Суд також відхилив посилання скаржника на загальні норми Податкового кодексу щодо виправлення помилок у податковій звітності, оскільки припинення права власності не є помилкою у податковій декларації. Суд підкреслив, що обов’язок сплати податку припиняється з моменту втрати права власності на землю, що узгоджується зі спеціальними нормами Податкового кодексу.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС у Львівській області.
Справа №560/18255/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження колишнім працівником дій роботодавця щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Тому до таких спорів застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п’ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів, пов’язаних зі звільненням з публічної служби, а не строки, передбачені статтею 233 Кодексу законів про працю України. Суд також врахував, що позивач звернувся до суду після спливу місячного строку з моменту проведення остаточного розрахунку.
**** Суд вказав, що відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його попередніх постановах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/34352/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прокурора.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на необхідність врахування змін у законодавстві щодо обмеження періоду виплати середнього заробітку (стаття 117 КЗпП) та застосування принципу співмірності при визначенні суми відшкодування. Суд зазначив, що необхідно встановити розмір середнього заробітку за весь час затримки, загальний розмір належних виплат при звільненні, частку виплачених та невиплачених коштів, і на основі цього, з урахуванням принципів розумності та справедливості, визначити суму відшкодування. Суд також наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченою сумою, а також невірно застосували норми матеріального права щодо періоду нарахування середнього заробітку. **** Суд відступив від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулював правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/9652/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Відділення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Технофорс» (Товариство) законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на неповноту з’ясування обставин справи та порушення норм процесуального права. Зокрема, апеляційний суд не виконав вказівки касаційного суду, надані під час попереднього касаційного розгляду, не перевірив доводи та докази відповідача, обмежившись лише перевіркою доводів позивача, і не навів міркування щодо доводів відповідача. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження сутнісного змісту поняття “розгляд справи” Антимонопольним комітетом, врахування обставин, які могли вплинути на тривалість розгляду справи, а також забезпечення рівності сторін у процесі. Суд також зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання органом АМКУ строків давності притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності першочергове значення має саме сутнісний зміст поняття “розгляд справи”. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування правових позицій Верховного Суду щодо застосування статті 37-1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” та статті 58 Конституції України.
3. Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №1540/4631/18 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області Комунальним підприємством «Міське капітальне будівництво».
2. На жаль, в наданому тексті відсутня мотивувальна частина постанови, тому я не можу надати інформацію про аргументи суду. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, враховуючи доводи касаційної скарги. Рішення може ґрунтуватися на аналізі податкового законодавства, обставин здійснення господарських операцій, правильності ведення обліку та інших факторах, що впливають на податковий обов’язок підприємства. Без повного тексту рішення неможливо визначити, чи відступав Верховний Суд від попередніх правових позицій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Комунального підприємства «Міське капітальне будівництво» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/12206/24 від 09/12/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Запорізькій області щодо Компанії Лайвстрім ЛЛС (Livestream LLC).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доводам скаржника. Зокрема, залишилися поза увагою суду питання щодо обґрунтованості нарахування податкових зобов’язань та правильності застосування норм податкового законодавства. Також, суд не перевірив доводи платника податків щодо наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд для повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження всіх доказів, наданих сторонами, та наданні їм належної правової оцінки.
Суд вирішив касаційну скаргу Компанії Лайвстрім ЛЛС (Livestream LLC) задовольнити частково, скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №260/1667/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях під час воєнного стану.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши на необхідності всебічного дослідження обставин справи. Суд вказав, що для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн недостатньо лише факту перебування військовослужбовця в зоні бойових дій, а необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили, чи входив підрозділ, де служив позивач, до переліку тих, що беруть участь у бойових діях, та чи підтверджено його участь відповідними документами (бойовими наказами, журналами бойових дій, рапортами командирів). Крім того, ВС нагадав про обов’язковість застосування наказів Адміністрації Держприкордонслужби, які визначають порядок та умови виплати додаткової винагороди.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/502/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову в допуску до участі в конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду через неподання додатку до диплому про вищу юридичну освіту.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та умовами конкурсу, для допуску до участі в конкурсі на посаду судді кандидат зобов’язаний подати копію диплома про вищу юридичну освіту разом з додатками. Суд підкреслив, що вимога про надання додатків до диплома є обов’язковою, і втрата додатку не звільняє кандидата від обов’язку подати повний пакет документів. Суд також зазначив, що посилання позивача на те, що інформація про його освіту міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, не є підставою для звільнення від обов’язку подання додатку до диплома. Крім того, суд вказав, що позивач мав достатньо часу для відновлення втраченого додатку до диплома, але не вжив для цього достатніх заходів. Суд також відхилив аргумент позивача про те, що додаток до його диплома не визначався законодавством як невід’ємна частина диплома про вищу освіту, оскільки був виданий до набрання чинності Законом України «Про вищу освіту».
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, визнавши рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України законним та обґрунтованим.
Справа №260/1212/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Закарпатською митницею щодо ТОВ «ФУРЛЕНДЕР ВІНДТЕХНОЛОДЖІ».
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Закарпатської митниці без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій стали на сторону платника податків. В рішенні не вказано конкретних аргументів, якими керувалися суди, але можна припустити, що ТОВ «ФУРЛЕНДЕР ВІНДТЕХНОЛОДЖІ» вдалося довести неправомірність винесених митницею податкових повідомлень-рішень. Можливо, були порушення в процедурі митного оформлення, невірно визначена митна вартість товарів, або неправильно застосовані норми податкового законодавства. Для точного аналізу необхідний повний текст постанови.
Суд вирішив залишити без змін рішення Закарпатського окружного адміністративного суду та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, тобто на користь ТОВ «ФУРЛЕНДЕР ВІНДТЕХНОЛОДЖІ».
Справа №215/5220/19 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду про відмову в перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами у справі про стягнення заборгованості з виплати аліментів та пені.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилався заявник, не були визнані нововиявленими в розумінні ЦПК України. Суд зазначив, що нововиявлені обставини повинні існувати на час розгляду справи, бути невідомими заявнику та мати істотне значення для справи, тобто впливати на висновки суду про права та обов’язки сторін. У даному випадку, заявнику було відомо про наявність двох виконавчих проваджень за одним і тим самим виконавчим листом ще під час розгляду справи про стягнення аліментів, що підтверджується його зверненням до суду з позовом про зменшення розміру заборгованості. Суд також підкреслив, що неналежне виконання сторонами процесуальних обов’язків, зокрема неподання суду усіх доказів, не є нововиявленими обставинами. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість принципу юридичної визначеності та неприпустимість перегляду остаточного рішення суду лише з метою нового розгляду справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №185/5065/21 від 08/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з поручителя на користь банку заборгованості за кредитним договором, зокрема відсотків за користування кредитом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову банку, оскільки строк пред’явлення вимог до поручителя, встановлений договором поруки, сплив. Суди виходили з того, що згідно з договором поруки, порука припиняється через 5 років після настання терміну повернення кредиту. Оскільки позичальник порушив строки оплати і банк вимагав дострокового повернення кредиту, строк повернення кредиту настав достроково. Банк звернувся до суду з позовом до поручителя поза межами цього п’ятирічного строку. Суд також врахував, що позовна давність для стягнення заборгованості за кредитом та відсотків спливла, оскільки з моменту виникнення простроченої заборгованості до моменту звернення до суду минуло більше трьох років. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних справах були відхилені, оскільки обставини у цих справах є різними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/228/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження дій та рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) позивачем, який вимагав визнати їх протиправними, скасувати та зобов’язати ВККСУ вчинити певні дії.
У рішенні не наведено аргументів суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. З тексту рішення можна зрозуміти лише те, що позивач не погодився з рішенням ВККСУ та оскаржив його в суді. Також, з рішення зрозуміло, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження за участю позивача та представника ВККСУ. Важливо відзначити, що рішення ухвалене з окремою думкою судді, що може свідчити про розбіжності в оцінці обставин справи або застосуванні норм права. Без повного тексту рішення неможливо встановити конкретні підстави для відмови у задоволенні позову.
Суд повністю відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №990/214/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання ВККСУ вчинити певні дії.
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. З тексту вбачається лише те, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, заслухав позивача та представника ВККСУ. Також зазначено про наявність окремої думки судді щодо цього рішення. Відсутність мотивувальної частини не дає змоги зрозуміти, чому суд відмовив у задоволенні позову.
Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №463/7886/22 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходячи з того, що на підприємстві дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, що підтверджується скороченням посади позивача. Суд встановив, що позивача було попереджено про скорочення посади за два місяці до звільнення, як того вимагає законодавство, і йому неодноразово пропонувалися інші вакантні посади на підприємстві, від яких він відмовився. Суд також врахував, що роботодавець не зобов’язаний задовольняти будь-яку заяву працівника про переведення, а розглядає її з урахуванням кваліфікації працівника та вимог до посади. Суд зазначив, що роботодавець запропонував позивачу всі наявні вакансії, які відповідали його кваліфікації, а відмова позивача від цих посад не може бути підставою для визнання звільнення незаконним.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/18530/21 від 08/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Державної авіаційної служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням та подальшими діями відповідача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконність дій Державіаслужби України була встановлена попереднім рішенням суду, що має преюдиційне значення. Суд зазначив, що моральна шкода підлягає відшкодуванню у випадках порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що призвело до моральних страждань. Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, істотності змін у житті потерпілого, а також вимог розумності та справедливості. Суд також підкреслив, що компенсація моральної шкоди не поглинається фактом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Щодо витрат на правову допомогу, суд погодився зі зменшенням їх розміру апеляційним судом, враховуючи невелику складність справи та обсяг наданих послуг адвокатом.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної авіаційної служби України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/3236/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів при її виплаті.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що пенсійне забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, регулюється Законом №2262-ХІІ, і зміна умов пенсійного забезпечення можлива лише шляхом внесення змін до цього закону та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, чого у даному випадку не було зроблено; суд зазначив, що застосування положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови КМУ №1, якими передбачено виплату пенсій з урахуванням коефіцієнтів до суми, що перевищує 10 прожиткових мінімумів, є протиправним обмеженням права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України; суд також підкреслив, що Кабінет Міністрів України, визначаючи коефіцієнти як понижуючі, фактично вийшов за межі своїх повноважень, оскільки відповідних повноважень від законодавця він не отримував; Верховний Суд послався на власні висновки у справі №120/1081/25, де було визнано протиправним застосування аналогічних обмежень до пенсій, призначених на підставі Закону №2262-XII.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.
Справа №917/569/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору оренди землі та визнання протиправною бездіяльності Полтавської міської ради щодо не розгляду заяви Фермерського господарства «Сластьон» про продовження права користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що ФГ «Сластьон» правомірно очікувало на продовження договору оренди, оскільки добросовісно виконувало його умови та вчасно звернулося до Полтавської міської ради з повідомленням про намір поновити договір. Суд вказав, що Полтавська міська рада знехтувала своїм обов’язком добросовісно провести переговори з орендарем, не пропонуючи жодних умов та ухиляючись від прийняття рішення, що є порушенням прав орендаря. Суд також врахував, що ФГ «Сластьон» продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, а бездіяльність міської ради перешкоджала реалізації переважного права орендаря на поновлення договору. Суд наголосив на важливості дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності у цивільних правовідносинах, а також на презумпції добросовісності учасників цих відносин. Суд відзначив, що у межах розумної та добросовісної поведінки орган місцевого самоврядування може відмовити орендарю в укладенні договору, але зобов’язаний провести з орендарем добросовісні переговори.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Полтавської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/12468/24 від 09/12/2025
Предметом спору є стягнення 5 797 588, 67 грн.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію позивача. У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд, лише вказано, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін. Відсутність мотивувальної частини у наданому уривку унеможливлює надання більш детального аналізу. Немає можливості зрозуміти, чому саме суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх судів.
Суд постановив: касаційну скаргу ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
