Справа №359/6713/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, наголосивши, що сам факт воєнної агресії не є безумовною підставою для призупинення трудового договору, і для цього потрібна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем та її виконання працівником. Суд вказав, що АТ «Укрзалізниця» продовжувало здійснювати свою діяльність, і не було доведено абсолютної неможливості надання роботи позивачці. Суд також зазначив, що у випадку незаконного призупинення трудового договору, саме роботодавець, а не держава-агресор, має відшкодувати працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу, застосовуючи аналогію з положеннями статті 235 КЗпП України. Водночас, касаційний суд погодився з відмовою в поновленні дії трудового договору, оскільки позивачку було звільнено з роботи, і відсутні докази нечинності наказу про звільнення. Щодо суми середнього заробітку, справа направлена на новий розгляд до апеляційного суду через неврахування судом першої інстанції певних виплат, які не входять до розрахунку середньої заробітної плати.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку, залишивши в силі рішення суду першої інстанції щодо визнання наказу незаконним, а справу в частині стягнення середнього заробітку направив на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №761/9997/14-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення боржника і членів його сім’ї з іпотечної квартири у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору.
2. Суд касаційної інстанції вирішив скасувати постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином факт державної реєстрації переходу прав іпотекодержателя від банку до фінансової компанії, що є необхідною умовою для правомірності вимог нового кредитора. Суд врахував, що для виникнення у фінансової компанії права іпотекодержателя необхідна не лише нотаріально посвідчена угода про відступлення прав, але й державна реєстрація цих прав. Суд також зазначив, що Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” втратив чинність, тому не може бути застосований. Водночас, апеляційний суд правильно зупинив виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії воєнного стану, відповідно до чинного законодавства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вимога про усунення порушення основного зобов’язання стосується лише позасудового способу врегулювання, а в даному випадку кредитор звернувся безпосередньо до суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №522/20190/17 від 05/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та упущеної вигоди, завданої, як стверджує позивач, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів, що підтверджують факт втрати заробітку, адже він сам стверджував, що не отримував заробітну плату на посаді директора фірми, а також не надав доказів отримання будь-яких інших доходів, зокрема дивідендів. Щодо упущеної вигоди, суд зазначив, що позивач не довів реальної можливості отримання тих доходів, на які він розраховував, а його розрахунки ґрунтуються на припущеннях про діяльність фірми, яка фактично не здійснювала прибуткової діяльності. Суд також врахував, що позивач не довів причинно-наслідкового зв’язку між діями органів досудового розслідування та неможливістю отримання прибутку. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що не має повноважень втручатися в оцінку доказів, наданих судам першої та апеляційної інстанцій. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо порушень процесуального права, зокрема щодо неналежного повідомлення про судове засідання, оскільки апеляційний суд вжив усіх необхідних заходів для забезпечення участі позивача у судовому процесі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №345/245/25 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у поновленні строку на оскарження постанови державного виконавця, вважаючи, що заявниця не довела поважності причин пропуску строку, оскільки у матеріалах справи була її заява про відсутність претензій до боржника у зв’язку зі сплатою аліментів у повному обсязі. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів направлення заявниці оскаржуваної постанови державного виконавця. ВС підкреслив, що заявниця дізналася про порушення своїх прав лише після отримання заяви про перегляд заочного рішення суду, а отже, належно обґрунтувала правові підстави для поновлення строку на звернення до суду. ВС наголосив на обов’язку державного виконавця вживати заходів щодо примусового виконання рішень, а також на важливості виконання судових рішень, як складової частини “судового розгляду”, згідно з практикою ЄСПЛ.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №537/1118/20 від 17/11/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат, понесених відповідачем у зв’язку з переглядом справи в касаційному порядку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, мотивуючи це тим, що розподіл судових витрат здійснюється судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, і особа не позбавлена можливості клопотати про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з попереднім касаційним переглядом справи, після остаточного ухвалення судового рішення. Суд зазначив, що апеляційний суд правомірно розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки в попередній постанові апеляційного суду не було вирішено питання про розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Також суд вказав, що розмір судового збору, сплаченого відповідачем, відповідає вимогам Закону України “Про судовий збір”, оскільки враховував як майновий, так і немайновий характер позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що заява про ухвалення додаткового рішення не була надіслана заявнику, суд відхилив, оскільки представник заявника був ознайомлений зі змістом заяви та подавав заперечення.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду без змін.
Справа №201/2286/20 від 24/09/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинної прибудови до квартири, а також скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру.
2. Суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам відповідачки про те, що міська рада не є власником земельної ділянки, оскільки вона передана в управління ОСББ, а мешканці будинку дали згоду на прибудову. Також, апеляційний суд не обґрунтував, яким чином самочинне будівництво порушує права міської ради, і чи є знесення прибудови пропорційним заходом у даній ситуації. Суд зазначив, що для задоволення позову про знесення самочинного будівництва необхідно довести порушення прав позивача, а апеляційний суд не надав належної оцінки доказам відповідачки, які спростовують право власності міської ради на спірну земельну ділянку та відсутність порушення прав позивача. Оскільки апеляційний суд не дослідив всі важливі обставини справи та не надав належної оцінки доказам, його рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині вимог про усунення перешкод шляхом знесення самочинної прибудови та розподілу судових витрат, і передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №643/10818/19 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги, оскільки встановив, що між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти, але не повернув їх у встановлений строк. Суд врахував, що відповідач підписав договір позики, в якому зазначено факт отримання коштів, і не надав належних доказів на спростування цього факту. Також, суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням та переоцінки доказів, що не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення апеляційного суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, суд касаційної інстанції врахував практику ЄСПЛ щодо обґрунтованості судових рішень.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №357/2297/23 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо звернення стягнення на доходи боржника та оскарження постанови про звернення стягнення на ці доходи.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що боржник був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, оскільки постанови були надіслані на адресу, зазначену у виконавчому листі, що відповідає вимогам Закону України “Про виконавче провадження”; виконавець не зобов’язаний пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови, достатньо її відправлення рекомендованим листом; боржник не скористався правом на виправлення помилок у виконавчому документі щодо адреси; апеляційний суд розглянув справу повноважним складом суду. Щодо витрат на правничу допомогу, суд касаційної інстанції погодився з оцінкою судів попередніх інстанцій щодо їх співмірності, реальності та розумності, а також врахував, що розподілу підлягають витрати, які вже сплачені або підлягають сплаті, і наявність фактичної оплати не є обов’язковою умовою для їх відшкодування. Суд також зазначив, що право на професійну правничу допомогу гарантоване Конституцією України і не залежить від наявності у приватного виконавця юридичних знань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, частково задовольнивши заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №766/6459/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відмови у закритті виконавчого провадження, яке заявниця вважала повністю виконаним.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця. Суди виходили з того, що рішення суду першої інстанції містило чітку суму заборгованості у гривні, хоча й з зазначенням еквіваленту в доларах США. Важливо, що загальна сума боргу була визначена саме в гривні, і саме ця сума підлягала виконанню. Суд наголосив, що виконавець не має права змінювати суму заборгованості, визначену судовим рішенням. Оскільки рішення суду про стягнення боргу було фактично виконано у повному обсязі, приватний виконавець був зобов’язаний закрити виконавче провадження. Суд також врахував, що банк не оскаржував рішення суду першої інстанції, а отже, погодився з визначеною сумою заборгованості у гривні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/23291/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій АТ «ОТП Банк» щодо відмови у проведенні реструктуризації кредитної заборгованості ОСОБА_1 та зобов’язання банку провести таку реструктуризацію.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що позивач мав право на реструктуризацію, оскільки подав заяву з усіма необхідними даними, а банк не вимагав додаткових документів. Також, суд врахував, що АТ «ОТП Банк» не повідомив суди попередніх інстанцій про відступлення права вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» визнало, що всі дії, вчинені до його залучення у справу, є для нього обов’язковими. Суд касаційної інстанції відзначив, що доводи касаційних скарг АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс» не спростовують висновків апеляційного суду щодо правомірності реструктуризації. Щодо розподілу судових витрат, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим зменшення апеляційним судом суми витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи та обсяг наданої допомоги. Суд також зазначив, що посилання апеляційного суду на врахування “гонорару успіху” було помилковим, але не вплинуло на правильність рішення, оскільки фактично ці витрати не були враховані при розподілі.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду та додаткову постанову – без змін.
Справа №2-о-182 від 19/11/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою Львівської міської ради на рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нежитлове приміщення за приватним підприємством.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд не мав законних підстав для закриття апеляційного провадження на підставі помилкового відкриття, оскільки перелік підстав для закриття апеляційного провадження є вичерпним і не включає таку підставу. Суд вказав, що апеляційний суд фактично переглянув власне рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження, що є неприпустимим. Також, суд касаційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що процесуальні права мають здійснюватися добросовісно, і зловживання ними не допускається, а подання апеляційної скарги з пропуском строку та зазначенням неправдивих відомостей може бути визнано зловживанням. Проте, суд апеляційної інстанції не може закрити провадження, а має враховувати це при розгляді справи по суті.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №917/45/25 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог податкового органу (ГУ ДПС) до підприємства-боржника у справі про банкрутство щодо сум штрафних санкцій та пені.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у визнанні вимог ГУ ДПС щодо штрафних санкцій та пені на стадії відкриття провадження у справі про банкрутство, пославшись на те, що згідно зі статтею 1 КУзПБ, до складу грошових зобов’язань не включаються неустойка, штраф, пеня та інші фінансові санкції. Верховний Суд підкреслив, що положення КУзПБ не містять заборони на заявлення таких вимог разом з основним зобов’язанням, а навпаки, зобов’язують кредитора надавати відомості про розмір неустойки, штрафу, пені. Суд також зазначив, що відмова у визнанні цих вимог на стадії відкриття провадження порушує принцип процесуальної економії, оскільки змушує кредитора повторно звертатися до суду з окремою заявою, сплачуючи додатковий судовий збір. Крім того, суд вказав, що додаткові грошові вимоги, передбачені статтею 45 КУзПБ, не слід ототожнювати з нарахованими пенею і штрафними санкціями за невиконання основного грошового зобов’язання, визнаного судом у підготовчому засіданні.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог ГУ ДПС щодо штрафних санкцій та пені і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №15/81 (910/14635/24) від 19/11/2025
1. Предметом спору є заміна позивача (Міністерства економіки України) на його правонаступника (Фонд державного майна України) у справі про визнання недійсними результатів публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили клопотання про заміну сторони, виходячи з наступного: процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним, і в даному випадку відбулася передача ДП «ВО «Київський радіозавод» зі сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України. Суд підкреслив, що для процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу матеріальних прав правопопередника до іншої особи. Оскільки такий перехід відбувся, заміна сторони є правомірною відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, яка допускає процесуальне правонаступництво на будь-якій стадії судового процесу. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 52 ГПК України, що спростовує доводи касаційної скарги.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №161/8771/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем права на приватизацію квартири.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав всі необхідні документи для приватизації, зокрема, копії документів неповнолітньої особи, яка також має право на приватизацію спірної квартири, оскільки зареєстрована в ній і за нею зберігається право на житло; суд вказав, що позивач просить визнати за ним право на приватизацію без врахування інтересів цієї неповнолітньої особи; суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не надав копію свідоцтва про народження та копії реєстраційних карток платників податків особи, яка має право на приватизацію спірної квартири; суди послались на те, що позивач просив визнати право приватизації лише за собою, без врахування інтересів неповнолітньої особи, за якою зберігається право на житло; суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вказавши, що вони дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/8106/22 від 24/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про сплату пайових внесків між обслуговуючим кооперативом та фізичною особою на паркомісце.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про визнання недійсним договору, оскільки позивач не довів порушення його прав та інтересів, а визнання договору недійсним не призведе до відновлення становища, яке існувало до укладення договору, оскільки право власності на спірне паркомісце вже належить третій особі. Суд зазначив, що для задоволення позову про визнання правочину недійсним необхідно встановити не лише наявність підстав недійсності, але й порушення прав особи, яка звернулася до суду, та визначити ефективний спосіб захисту цих прав. Суд також врахував, що наслідки недійсності договору передбачають реституцію, але у даному випадку повернення майна у власність позивача неможливе, оскільки він не є власником на час розгляду справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/2316/23 від 17/11/2025
1. Предметом спору є скарга ПрАТ “Кінто” на дії та бездіяльність державного виконавця щодо зупинення виконавчих дій та ненакладення арешту на кошти ПАТ “Центренерго” в рамках виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що ПАТ “Центренерго” включено до переліку об’єктів великої приватизації, а 78,289% акцій належить державі, що відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження” є підставою для зупинення виконавчих дій. Суд зазначив, що обов’язок виконавця зупинити виконавчі дії є безумовним, і ця норма не передбачає винятків щодо видів стягнення. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, згідно з якими зупинення виконавчих дій на час приватизації є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією державного майна. Суд відхилив аргументи скаржника про порушення його прав на виконання судового рішення, вказавши, що стягувач не позбавлений можливості отримати виконання після завершення приватизації, а до того часу може претендувати на компенсацію за порушення розумного строку виконання рішення суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ “Кінто” без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу господарського суду – без змін.
Справа №295/9998/19 від 17/11/2025
1. Предметом спору є розмір відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті дружини потерпілого у ДТП, винуватцем якої визнано засудженого.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу потерпілого, зазначивши, що апеляційний суд не в повній мірі врахував тривалість і глибину моральних страждань потерпілого, який протягом тривалого часу тяжко переживає загибель дружини внаслідок ДТП, а також те, що він змушений приймати лікарські препарати для подолання цих страждань. Суд наголосив, що втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, і що моральні страждання потерпілого тривають від моменту смерті дружини й донині. ВС зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Суд врахував, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути обґрунтованим, співмірним і відповідати характеру, обсягу та тривалості страждань, яких зазнав потерпілий.
3. Верховний Суд змінив рішення апеляційного суду, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 400 000 грн до 800 000 грн.
Справа №351/1604/25 від 25/11/2025
Предметом спору є клопотання захисників про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
У цій ухвалі Верховний Суд не наводить детальних аргументів, якими він керувався, оскільки оголошено лише резолютивну частину рішення. Проте, з огляду на контекст, можна припустити, що суд не знайшов достатніх підстав для задоволення клопотання захисників. Зазвичай, зміна підсудності, тобто передача справи до іншого суду, можлива у випадках, передбачених статтею 34 Кримінального процесуального кодексу України, наприклад, якщо суд, який має розглядати справу, не може забезпечити її об’єктивний розгляд. Можливо, захисники не надали достатніх доказів наявності таких обставин, або ж суд вирішив, що існуючі обставини не перешкоджають об’єктивному розгляду справи. Також, суд міг врахувати сталість судової практики щодо визначення підсудності кримінальних проваджень.
Суд постановив залишити клопотання захисників без задоволення, тобто відмовив у передачі кримінального провадження до іншого суду.
Справа №369/2072/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду щодо вироку про засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК (незаконний обіг наркотичних речовин) із застосуванням ст. 69 та 75 КК (призначення покарання нижче найнижчої межі та звільнення від відбування покарання з випробуванням).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив вирок суду першої інстанції без змін. Суд зазначив, що апеляційний суд належним чином врахував пом’якшуючі обставини, зокрема щире каяття засудженого, його позитивну посткримінальну поведінку, працевлаштування, а також тяжкі особисті та сімейні обставини. Суд також врахував, що засуджений раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, працює та піклується про сім’ю. Суд касаційної інстанції підкреслив, що сукупність цих обставин дала підстави для застосування статей 69 та 75 КК, а тяжкість злочину сама по собі не є вирішальним критерієм для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції відхилив доводи прокурора щодо неправильного застосування статей 69 та 75 КК, вказавши, що апеляційний суд надав належну оцінку всім обставинам справи та доводам прокурора.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №465/1456/16-ц від 19/11/2025
Предметом спору є оскарження Львівською міською радою ухвали суду першої інстанції про затвердження мирової угоди між двома фізичними особами, яка, на думку міської ради, порушує її права на розпорядження земельною ділянкою.
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково закрив апеляційне провадження, мотивуючи це тим, що міська рада пропустила строк на апеляційне оскарження без поважних причин. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не мав права закривати провадження на підставі, не передбаченій процесуальним законом, а саме помилкового відкриття апеляційного провадження. Суд вказав, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження вже було вирішене на стадії відкриття провадження, і апеляційний суд не може переглядати своє рішення. Також, Верховний Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на неприпустимість зловживання процесуальними правами, але зазначив, що в даному випадку закриття провадження було помилковим.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/16491/22-к від 24/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 (державна зрада) та ч. 5 ст. 407 (самовільне залишення військової частини або місця служби) Кримінального кодексу України.
Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, вказав на необхідність нового апеляційного розгляду. Судді касаційної інстанції, ймовірно, виявили порушення норм кримінального процесуального права під час апеляційного розгляду, які могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив доводи апеляційної скарги захисника, не надав належної оцінки доказам, або ж допустив інші процесуальні порушення, що ставлять під сумнів справедливість судового рішення. Враховуючи тяжкість злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_8, та з метою забезпечення його належної поведінки під час нового апеляційного розгляду, Верховний Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Це рішення підкреслює серйозність обвинувачень та необхідність неухильного дотримання норм процесуального права при розгляді таких справ.
Суд ухвалив касаційну скаргу захисника задовольнити частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №638/19366/18 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки не перевірив належним чином доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, зокрема, щодо необґрунтованої оціночної вартості об’єкта злочину, недоведеності вчинення злочину за попередньою змовою, відсутності доказів вчинення злочинів, пов’язаних з викраденням та підробкою документів, а також недоведеності відсутності потерпілого під час підписання договору купівлі-продажу квартири. Апеляційний суд, хоч і виклав доводи сторони захисту, не розкрив їх змісту достатньою мірою та залишив їх без відповіді та обґрунтування, що є істотним порушенням вимог ст. 419 КПК України. Враховуючи, що забезпечення права на апеляційний перегляд є однією з основних засад судочинства, касаційний суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №760/2567/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики, оформленим розпискою.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував статтю 109 ЦПК України, визнавши ухилення позивача від надання оригіналу розписки для проведення експертизи, оскільки позивач надав докази знаходження оригіналу розписки в матеріалах кримінального провадження. Апеляційний суд не вжив достатніх заходів для повного з’ясування обставин справи, зокрема не розглянув можливість витребування доказу з кримінального провадження. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд повинен був сприяти всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, чого зроблено не було. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність надання правової оцінки діям учасників справи щодо можливого ухилення від надання відповідних доказів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №179/272/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного виконавця про відмову у підписанні протоколу земельних торгів та зобов’язання підписати цей протокол.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що державний виконавець безпідставно відмовив у підписанні протоколу земельних торгів, оскільки позивач надав усі необхідні документи, зокрема паспорт громадянина України, який є достатнім підтвердженням громадянства. Суд наголосив, що вимога державного виконавця про надання додаткових документів для підтвердження громадянства не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Земельного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 1013. Суд також відхилив аргументи відповідача щодо неналежного відповідача, оскільки саме дії державного виконавця призвели до порушення прав позивача, і саме на відповідача покладено обов’язок підписати протокол. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його завдання полягає у перевірці правильності застосування норм права, а не у переоцінці доказів, і що правильне по суті рішення не може бути скасоване з формальних міркувань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/21974/21 від 20/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів членів обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Дарниця-2” (ЖБК) щодо зміни складу правління, обрання голови правління та зміни чисельності членів кооперативу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що позивач не був членом ЖБК “Дарниця-2” на момент прийняття оскаржуваних рішень, оскільки раніше продав квартиру в будинку кооперативу, а отже, його корпоративні права не могли бути порушені цими рішеннями. Суд зазначив, що для визнання недійсними рішень загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Суд також вказав, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду в подібних справах, оскільки встановив, що наведені скаржником справи не є подібними до даної, оскільки стосуються інших правовідносин та регулюються іншими нормами права, зокрема Законом України “Про господарські товариства”, а не Законом України “Про кооперацію”. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо неповного дослідження доказів та необґрунтованого відхилення клопотань про витребування доказів, оскільки не було підтверджено, що це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №446/491/23 від 28/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, вчиненої водієм, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільних позовів, оскільки суди не дослідили належним чином докази, що підтверджують розмір завданої матеріальної та моральної шкоди, а також не врахували заперечення цивільних відповідачів щодо обґрунтованості цих позовів. Суд зазначив, що для виплати страхового відшкодування потерпіла особа має надати не тільки платіжні документи, але й документально підтвердити необхідність придбання ліків та наявність причинно-наслідкового зв’язку між ДТП та проведеним лікуванням. Крім того, суди не допитали потерпілих щодо обсягу завданих їм моральних страждань та їх залежності від розміру заявлених позовних вимог. Також, ВС відмовив у задоволенні вимог про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і можуть бути вирішені в окремому провадженні.
3. Верховний Суд скасував судові рішення в частині вирішення цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди і направив справу на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Справа №910/14701/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору було внесення змін до договору поставки, укладеного в процесі публічних закупівель, щодо строку виконання зобов’язання через форс-мажорні обставини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, зазначивши, що суди не врахували, що сертифікати про форс-мажорні обставини підтверджують їх наявність у відносинах між позивачем і його контрагентом, а не за основним договором поставки з відповідачем. Суд підкреслив, що згідно з чинним законодавством, недодержання обов’язків контрагентом боржника не вважається форс-мажорною обставиною для боржника. Також, суд вказав, що суди попередніх інстанцій невірно застосували статтю 617 ЦК України, оскільки обставини, на які посилався позивач, не є об’єктивно непереборними для виконання зобов’язань за основним договором. Суд врахував, що умовами договору між сторонами не було передбачено безумовного продовження терміну поставки товару у випадку форс-мажорних обставин у контрагента постачальника. В результаті, суд дійшов висновку, що немає правових підстав для внесення змін до договору, оскільки не доведено наявність форс-мажорних обставин, які б безпосередньо впливали на виконання зобов’язань позивачем перед відповідачем.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про внесення змін до договору.
Справа №645/1075/22 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 за злочини, передбачені статтями про крадіжку, замах на крадіжку та незаконне поводження зі зброєю.
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
Суд вирішив задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляд.
Справа №496/2053/21 від 24/11/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 ухвали Одеського апеляційного суду щодо кримінального провадження за ч. 2 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я).
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, відхиливши касаційну скаргу засудженого. На жаль, з наданої резолютивної частини неможливо встановити конкретні аргументи суду. Проте, можна припустити, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій та відсутності істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування чи зміни судового рішення. Також, суд міг врахувати доводи апеляційного суду щодо пропорційності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, більш детальний аналіз аргументів суду наразі неможливий.
Суд ухвалив: Ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 травня 2025 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №910/15043/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 до боржника, мотивуючи це тим, що вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, і яким відмовлено ОСОБА_1 у визнанні аналогічних грошових вимог, що виникли з тих самих підстав, а Кодекс України з процедур банкрутства не передбачає права кредитора повторно заявляти грошові вимоги, які вже були предметом розгляду суду, і у визнанні яких вже було відмовлено. Суд також зазначив, що принцип юридичної визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права, передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Також суд касаційної інстанції зазначив, що відсутні і дискреційні повноваження у суду в разі такого звернення особи, а можливість переглянути остаточне судове рішення передбачена лише за нововиявленими або виключними обставинами.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №604/768/24 від 24/11/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що у орендодавця відсутнє волевиявлення на укладення договору оренди землі з позивачем на новий строк, про що відповідач завчасно повідомила орендаря листом-повідомленням про заперечення у поновленні договору оренди землі. Суд врахував, що майнові відносини, які виникають з договору оренди земельної ділянки, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін. Суд також зазначив, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі. Суд підкреслив, що для пролонгації відносин оренди та реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідною є згода обох сторін, одного лише волевиявлення орендаря недостатньо. Суд також взяв до уваги, що направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №352/193/13-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на частину будинковолодіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не врахував, що на момент затвердження мирової угоди судом першої інстанції у спірному будинку були зареєстровані та проживали малолітні діти, зокрема син заявника, який не брав участі у справі. Суд апеляційної інстанції не дослідив питання, чи стосується прав та інтересів неповнолітнього сина заявника ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, не надав оцінки доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, та не мотивував свого рішення про відсутність порушення прав та інтересів цієї особи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення права дитини на проживання в умовах, що не завдають шкоди її розвитку, та на обов’язковому контролі органів опіки та піклування за додержанням майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд визнав висновки апеляційного суду про закриття апеляційного провадження передчасними.
3. Суд скасував ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №465/7259/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором оренди баштового крана.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково кваліфікував баштовий кран як транспортний засіб, що призвело до неправильного застосування норм щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу за участі фізичної особи. Верховний Суд підкреслив, що баштовий кран, на відміну від транспортних засобів, не призначений для перевезення людей або вантажів, а використовується для виконання будівельних робіт. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на помилковість визнання апеляційним судом актів здачі-прийняття робіт неналежними доказами, оскільки ці акти були підписані обома сторонами та містили посилання на договір оренди, а також узгоджену вартість послуг. Суд касаційної інстанції також наголосив, що недопустимість доказів має бути доведена стороною, яка на це посилається, чого в даній справі зроблено не було. Щодо окремої ухвали, то Верховний Суд вказав на відсутність належного обґрунтування необхідності перевірки дотримання вимог охорони праці, а саме відсутність посилання на конкретні порушення та норми законодавства.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та окрему ухвалу, направивши справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №587/3140/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні особі подання до суду для призначення її опікуном над недієздатною особою.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з ЦК України, саме суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною та призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування має дорадчий характер і не створює жодних прав чи обов’язків для осіб, яких рекомендують або не рекомендують призначити опікунами. Суд повинен оцінювати всі докази у сукупності, включаючи рішення органу опіки та піклування, при вирішенні питання про призначення опікуна недієздатній особі. У даній справі, відмова органу опіки у видачі подання не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідною заявою, де вже суд вирішуватиме питання про доцільність призначення його опікуном, враховуючи всі обставини справи та докази. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але змінив мотивувальну частину рішення, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, але з інших мотивів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій.
Справа №640/23773/18 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку ОСОБА_6, обвинуваченого в одержанні неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище (ч. 3 ст. 368 КК України).
2. Суд, залишаючи в силі виправдувальний вирок, керувався тим, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, отриманих внаслідок провокації злочину з боку правоохоронних органів та їх агентів, а саме свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які діяли під контролем правоохоронців. Суд встановив, що не було об’єктивних підстав для початку негласних слідчих дій, оскільки єдиним джерелом інформації була заява ОСОБА_8, яка ґрунтувалася на чутках. Відеозаписи не підтвердили вимогу ОСОБА_6 про неправомірну вигоду, а містили ініціативу контактів і натяки на фінансову вигоду від ОСОБА_8. Суд також врахував, що після першого контролю за вчиненням злочину правоохоронні органи не припинили діяльність, а продовжили провокативні дії. Суд критично оцінив покази свідка ОСОБА_8, оскільки вони не узгоджуються з іншими доказами, зокрема відсутністю підтвердження фінансово-господарських операцій між ТОВ «Арт груп» та очолюваним ОСОБА_8 ТОВ «Джи Пі Трейдинг». Суд також відмовився досліджувати покази померлого свідка ОСОБА_9, щоб не порушити змагальність судового процесу.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/15043/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що кредитор вже звертався з аналогічними вимогами, і в їх задоволенні було відмовлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а повторне звернення з тими ж вимогами не передбачено Кодексом України з процедур банкрутства. Суд зазначив, що принцип юридичної визначеності, який є одним з основних елементів верховенства права, передбачає обов’язковість остаточних судових рішень і недопустимість їх перегляду з метою повторного розгляду справи. Також, суд вказав на те, що чинне законодавство не передбачає права кредитора повторно заявляти грошові вимоги, які вже були предметом розгляду суду, і у визнанні яких вже було відмовлено, а можливість перегляду остаточного судового рішення передбачена лише за нововиявленими або виключними обставинами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №527/819/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за умисне вбивство двох осіб з корисливих мотивів, вчинене під час розбою в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду майже без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано кваліфікували дії засудженого як розбій, поєднаний з умисним вбивством з корисливих мотивів, спираючись на сукупність доказів, включаючи покази свідків, висновки експертиз та інші матеріали справи; суд касаційної інстанції відхилив доводи засудженого про недопустимість доказів, зокрема, щодо огляду мотоцикла, вказавши на правомірність дій слідчих та відсутність порушень процесуальних норм; ВС наголосив на відсутності підстав для сумнівів у неупередженості суду першої інстанції, відхиливши аргументи про порушення права на захист через заміну адвоката на стадії апеляційного розгляду, оскільки засудженому було надано можливість висловити свою позицію в повному обсязі; ВС вказав, що апеляційний суд обґрунтовано призначив покарання у виді довічного позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину, наслідки та дані про особу засудженого, який не виявив каяття.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, виключивши з вироків вказівку на попередню судимість, але залишив в силі основне рішення про довічне позбавлення волі.
Справа №757/47727/24-ц від 25/11/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, і причини пропуску не були визнані поважними. Суд врахував, що з моменту смерті матері до звернення до суду минуло майже 23 роки, що свідчить про наявність достатнього часу для подання заяви. Також, суд зазначив, що необізнаність про місце реєстрації матері та юридична необізнаність не є об’єктивними та непереборними труднощами. Суд підкреслив, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності та може бути визнано невиправданим втручанням у права інших спадкоємців або інтереси територіальної громади. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №215/1403/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, позивачем, матір’ю загиблого, до ПрАТ «Північний ГЗК».
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки загиблий був працівником ТОВ «ШЛЯХБУД КР», а не ПрАТ «Північний ГЗК», і нещасний випадок стався внаслідок порушень з боку працівників ТОВ «ШЛЯХБУД КР». Суд зазначив, що діяльність з використанням тепловоза, який став причиною трагедії, була пов’язана саме з ТОВ «ШЛЯХБУД КР», який був орендарем цього обладнання. Суд вказав, що саме ТОВ «ШЛЯХБУД КР», як орендар транспортних засобів, несе відповідальність за завдану шкоду. Суд визнав ПрАТ «Північний ГЗК» неналежним відповідачем у цій справі, оскільки позов пред’явлено до особи, яка не є учасником спірних правовідносин. Суд також відхилив посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду, вважаючи її нерелевантною до обставин цієї справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №524/7569/16-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є подання державного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію квартири боржника, в якій зареєстровані малолітні діти.
2. Апеляційний суд задовольнив подання державного виконавця, вважаючи, що сам факт реєстрації дітей у квартирі, за відсутності доказів їх фактичного проживання там, не є перешкодою для реалізації майна, оскільки власник квартири не є їхнім родичем. Суд також не погодився з рішенням органу опіки та піклування про відмову в наданні дозволу на реалізацію квартири, вважаючи, що орган опіки не дослідив належним чином факт проживання дітей у квартирі та порушення їхніх прав. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що апеляційний суд передчасно задовольнив подання, не з’ясувавши всіх обставин справи, зокрема, чи дійсно діти проживають у спірній квартирі, чи є у них інше житло, і чи було дотримано порядок їх реєстрації. Суд касаційної інстанції наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд повинен належним чином мотивувати свої рішення. Також, суд має враховувати висновки органу опіки та піклування, або уточнити їх, якщо вважає це за необхідне.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №910/2138/25 від 24/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень Позачергових та Чергової Конференцій Всеукраїнської громадської організації “Федерація боксу України” (ФБУ) та скасування реєстраційних дій, внесених на підставі цих рішень.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви. Суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, не обґрунтував належним чином свої висновки про порушення правил об’єднання позовних вимог, не проаналізував підстави позовних вимог та докази, надані позивачем. Натомість, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що вимоги позивача пов’язані між собою підставами виникнення, зокрема, питаннями порядку денного конференцій та фактами матеріально-правового характеру, а задоволення вимог про визнання недійсними рішень вплине на вимоги про скасування реєстраційних дій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про ускладнення розгляду справи при об’єднанні вимог, оскільки відповідна норма не передбачає повернення позовної заяви з таких мотивів. Суд касаційної інстанції також вказав на необхідність забезпечення позивачу права на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №925/468/22 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків у розмірі вартості природного газу, безпідставно відібраного АТ “Черкасигаз” із газотранспортної системи, оператором якої є АТ “Укртрансгаз”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, вказавши, що АТ “Черкасигаз”, як оператор газорозподільної системи, зобов’язаний був закупити газ для покриття нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат, але не зробив цього, а натомість відібрав газ з газотранспортної системи АТ “Укртрансгаз” без подання відповідних номінацій. Суд відхилив аргументи АТ “Черкасигаз” про те, що ТОВ “Променерго-Ресурс” мало бути відповідальним за ці обсяги газу, оскільки АТ “Черкасигаз” у своїх звітах не підтвердило, що ТОВ “Променерго-Ресурс” було постачальником цих обсягів газу. Суд також зазначив, що справа відрізняється від попередньої справи №925/358/18, де вирішувалося питання стягнення вартості послуг балансування, а в даній справі розглядається питання стягнення збитків, завданих незаконним відбором газу. Суд підкреслив, що АТ “Черкасигаз” не спростувало обов’язку оператора ГРМ закуповувати газ для покриття власних виробничо-технологічних витрат та не довело, що подавало номінації на відібраний газ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Черкасигаз” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №225/6360/21 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки та умисного тяжкого тілесного ушкодження.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційційній інстанції. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки відсутній повний текст судового рішення. Зазвичай, такі рішення ґрунтуються на аналізі доводів касаційної скарги прокурора, матеріалів справи та правильності застосування норм матеріального та процесуального права апеляційним судом. Можливо, були виявлені порушення, які вплинули або могли вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційного суду. Для більш точного аналізу необхідний повний текст постанови.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №443/2309/13-к від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження щодо лікаря-анестезіолога, обвинуваченого у неналежному виконанні професійних обов’язків, що призвело до смерті пацієнта.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив вимоги кримінального процесуального закону, зокрема принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки надав власну оцінку показанням свідків, яких сам не допитував, і не надав належної оцінки усім письмовим доказам, дослідженим у ході повторного судового слідства. Апеляційний суд не проаналізував суперечності у медичній документації та не надав оцінку аналізам крові потерпілого на вміст алкоголю, а також іншим доказам, які, на думку прокурора та потерпілої, підтверджують вину обвинуваченого. Крім того, в ухвалі апеляційного суду містяться суперечливі обґрунтування щодо підстав для закриття кримінального провадження, а саме відсутність достатніх доказів вини та відсутність складу кримінального правопорушення. Ці порушення істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №643/14132/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на постанову слідчого щодо відмови у призначенні судово-психологічної експертизи.
2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що право на оскарження не є абсолютним і може бути обмежене законом, якщо обмеження є пропорційними та мають легітимну мету. Суд зазначив, що згідно з КПК, не всі ухвали слідчого судді підлягають апеляційному оскарженню, і ухвала про відмову в задоволенні скарги на постанову слідчого про відмову в призначенні експертизи не входить до переліку тих, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Суд підкреслив, що встановлення таких обмежень має на меті забезпечення ефективності досудового розслідування та розумне використання ресурсів судової влади, а скаржник реалізував своє право на судовий контроль, звернувшись до слідчого судді. Також, ВС вказав, що посилання скаржника на попередні рішення Великої Палати ВС та об’єднаної палати ККС ВС є нерелевантними до даної справи.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №444/4342/23 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України).
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції. На жаль, з наданої резолютивної частини рішення неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Зазвичай, касаційний суд скасовує рішення апеляційного суду, якщо виявляє істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. У такому випадку, апеляційний суд не повною мірою дослідив докази, надані сторонами, або неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права. Для повного розуміння позиції Верховного Суду необхідно дочекатися оголошення повного тексту постанови.
Суд скасував ухвалу Львівського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №910/9692/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електроенергії за “зеленим” тарифом, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо наявності заборгованості відповідача за договором, скоригувавши при цьому суму позовних вимог через виявлені арифметичні помилки. Суд відхилив аргументи відповідача про право на зменшення рівня розрахунків з позивачем на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу, оскільки відповідач не реалізував це право у позасудовому порядку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд зазначив, що наявність права на зменшення розрахунків не звільняє відповідача від обов’язку повної оплати за договором, і відповідач не обґрунтував неправильність застосування норм права судом апеляційної інстанції. Також, суд вказав, що сама по собі незгода скаржника з судовим рішенням не є належним обґрунтуванням для касаційного оскарження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №918/265/25 від 11/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні державним майном, а саме протирадіаційним укриттям, шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього за ПрАТ “Рокитнівський скляний завод” та повернення цього укриття державі.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що вимога про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду, згідно з процесуальним кодексом, стосується лише віндикаційних позовів, тобто позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння. У даній справі прокурор подав негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні державним майном, стверджуючи, що протирадіаційне укриття не може перебувати у приватній власності. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правильно вказав на те, що суд першої інстанції неправомірно вимагав від прокурора внесення коштів на депозитний рахунок, оскільки спір не є віндикаційним. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що питання про належність майна до об’єктів критичної інфраструктури та добросовісність набуття мають бути досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ “Рокитнівський скляний завод” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №465/3517/19 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними довіреностей, виданих від імені позивача ОСОБА_1 на ОСОБА_3, та заяв про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, поданих ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів, що на момент видачі довіреностей він перебував за межами України в місцях позбавлення волі, а нотаріус посвідчив довіреності на підставі недійсного паспорта. Суд зазначив, що позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки оскарження довіреностей є необхідним для відновлення його порушених прав, враховуючи попередню відмову у задоволенні позову про стягнення коштів через відсутність вимоги про визнання довіреностей недійсними. Також, суд врахував, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності, оскільки дізнався про порушення своїх прав лише після отримання відповіді від банку щодо стану його депозитних рахунків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має підстав для переоцінки доказів, зібраних судами попередніх інстанцій, та підтвердив, що суди виконали всі вказівки, надані Верховним Судом під час попереднього розгляду цієї справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/6677/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру, щодо якої між позивачем та банком було укладено попередній договір.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, незважаючи на укладений попередній договір, фактично між сторонами склалися відносини купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, оскільки договір містив всі істотні умови такого договору, зокрема, ціну, порядок передачі майна та інші. Суд зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій помилково послалися на статтю про удаваність правочину, це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, оскільки всі істотні умови договору купівлі-продажу з розстроченням платежів були погоджені сторонами. Суд також врахував, що позивач вжив заходів для оплати залишку коштів за договором, а банк відмовився їх приймати, і згодом позивач сплатив залишок платежів. Суд підкреслив, що державна реєстрація права власності є лише засвідченням державою вже набутого права, а не підставою його виникнення, і що позивач правомірно набув право власності на квартиру, виконавши всі умови договору.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їх резолютивні частини щодо задоволення позову про визнання права власності.
Справа №296/5511/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним правочину щодо реалізації майна (квартири) на електронних торгах.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів наявність порушень, які б були підставою для визнання недійсним правочину. Суд зазначив, що порушення, допущені державним виконавцем до призначення електронних торгів, не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, оскільки позивач вже оскаржував ці дії в інших справах. Хоча у діях державного виконавця й вбачається формальне порушення, враховуючи, що копію ухвали про зупинення виконавчих дій було отримано виконавчою службою 04 жовтня 2019 року, проте вказана обставина не може бути підставою для визнання недійсним правочину щодо реалізації майна на електронних торгах, оскільки такий не порушує прав ОСОБА_1 , так як державним виконавцем не було завершено процедуру продажу арештованого майна під час чинності ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року, виконавчі дії були зупинені вже після проведення торгів, майно залишалося у власності ОСОБА_1 , а переможець торгів не міг реалізувати своє право переможця торгів. Суд також врахував, що ухвала про зупинення стягнення була скасована апеляційним судом.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/14130/16 від 09/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство та відмова у поновленні провадження за нововиявленими обставинами.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що обставини, на які посилався заявник, не є нововиявленими, оскільки були відомі або могли бути відомі заявнику ще до ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а скасування рішення суду в іншій справі, на яке посилався заявник, не є нововиявленою обставиною, оскільки боржник не був учасником цієї іншої справи. Суд також зазначив, що заявник не надав належних доказів наявності майна банкрута, достатнього для покриття витрат провадження у справі про банкрутство, що є необхідною умовою для поновлення провадження відповідно до законодавства про банкрутство. Суд підкреслив, що інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не передбачений для випадків, коли необхідно повторно досліджувати обставини, які вже були встановлені судом під час розгляду справи, або переоцінювати докази. Суд також зазначив, що доводи скаржника зводяться до необхідності оспорювання правочинів боржника, що не є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство або перегляду ухвали суду за нововиявленими обставинами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №754/4243/23 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за незаконний збут психотропних речовин, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з наступних аргументів:
* Доводи захисту про провокацію злочину є непереконливими, оскільки засуджені заперечували факт збуту, що суперечить лінії захисту про провокацію. Суд послався на практику ЄСПЛ, згідно з якою захист від провокації передбачає визнання обвинуваченим вчинення інкримінованих дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання.
* Правоохоронні органи розпочали проведення НСРД після виявлення фактів систематичного незаконного збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, що підтверджувалося показаннями свідка.
* Суд врахував покази свідка, протоколи НСРД та інші докази, які підтверджують спільний умисел засуджених на збут психотропних речовин.
* Застосування заходів безпеки до свідка не позбавило сторону захисту можливості збирати докази, оскільки допит свідка проводився з дотриманням вимог закону.
* Апеляційний суд дослідив відеозаписи НСРД, а доводи захисту про їх неповність не можуть бути предметом касаційного розгляду.
* Призначене покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженої.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №459/1616/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України).
2. Суд касаційної інстанції, переглянувши матеріали справи, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вини особи в ухиленні від мобілізації, оскільки суди належним чином дослідили та оцінили докази, зокрема, покази свідків, протоколи огляду речей, відеозаписи з боді-камери, а також інші документи, пов’язані з військовим обліком. Суд зазначив, що особа, будучи військовозобов’язаною та придатною до військової служби, відмовилася від отримання повістки та мобілізаційного розпорядження, а також не з’явилася на відправку до військової частини, що підтверджується наявними доказами. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про неналежність доказів, оскільки не було встановлено порушень кримінального процесуального закону під час їх збирання. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив вирок суду першої інстанції та надав обґрунтовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №710/739/24 від 19/11/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має права керування, що спричинило смерть потерпілого.
Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги прокурора та захисника, зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 287 КК України, оскільки було доведено факт систематичного допуску нею до керування автомобілем свого неповнолітнього сина, який не мав права керування, що призвело до ДТП зі смертельними наслідками. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, оскільки апеляційний суд не врахував тяжкі наслідки злочину, а саме смерть малолітньої особи, і формально підійшов до оцінки обставин, що пом’якшують покарання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що сам факт наявності у засудженої захворювань та інвалідності не є безумовною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Також, Верховний Суд підтвердив правомірність рішення судів попередніх інстанцій щодо розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій, оскільки він відповідає характеру та обсягу її страждань.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №904/6023/19 (904/2827/24) від 17/11/2025
Предмет спору – касаційна скарга ТОВ “Нікопольський завод сталевих труб “ЮТІСТ” на ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій про забезпечення позову ФОП Чуднецової С.В. шляхом заборони ТОВ “НЗСТ “ЮТІСТ” виплачувати кошти ліквідатору в межах суми позову.
Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди неправильно застосували норми процесуального права, а саме статті 136, 138, 139 ГПК України. Суд зазначив, що забезпечення позову можливе до винесення рішення по суті спору, а оскільки на момент подання заяви про забезпечення позову рішення судом першої інстанції вже було ухвалено, то суд першої інстанції втратив можливість вживати заходи забезпечення. Верховний Суд підкреслив, що провадження у справі закінчується після винесення остаточного рішення, і після цього етапу забезпечення позову не допускається. Також, суд касаційної інстанції послався на попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, підкреслюючи необхідність дотримання часових меж для застосування інституту забезпечення позову.
Суд прийняв рішення про задоволення касаційної скарги ТОВ “Нікопольський завод сталевих труб “ЮТІСТ” та скасував ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні заяви ФОП Чуднецової С.В. про забезпечення позову.
Справа №639/3533/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання права іпотекодержателя Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ФК Довіра та Гарантія») щодо квартири, яка була предметом іпотечного договору.
2. Верховний Суд розглядав касаційні скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та постанову апеляційного суду, якою цю ухвалу було скасовано. Суд касаційної інстанції зазначив, що забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами та враховувати баланс інтересів сторін. Важливо, щоб захід забезпечення позову не порушував права інших осіб, які не є учасниками справи. У даному випадку, на момент розгляду справи в апеляційному суді, квартира належала особі, яка не була залучена до справи, і арешт порушував її право власності. Суд також врахував, що на час касаційного розгляду ухвала про накладення арешту вже була скасована апеляційним судом, що робило неможливим її перегляд касаційним судом. Верховний Суд підкреслив, що ключовим є встановлення судом наявності спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, співмірності обраного виду забезпечення позову з пред’явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову.
3. Верховний Суд касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закрив, а касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс» залишив без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року залишив без змін.
Справа №908/2205/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною односторонньої відмови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) від договору управління активами, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю “Торенерджі Груп”, та скасування реєстраційних дій.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту на ці активи, оскільки необхідною умовою для управління майном є наявність чинних ухвал суду про арешт майна та передачу його в управління АРМА; з моменту скасування арешту на майно, АРМА втрачає право розпоряджатися ним, а отже, і передавати його в управління; положення договору управління активами передбачають його припинення у разі скасування арешту; АРМА належним чином повідомило Товариство про розірвання договору, опублікувавши відповідне оголошення на своєму веб-сайті після неодноразових спроб повідомити Товариство листами, від отримання яких останнє відмовилось; умовами договору не передбачено обов’язкового нотаріального посвідчення правочину про припинення дії договору управління. Повторне накладення арешту на активи не є підставою для продовження строку чинності Договору, а є підставою для проведення повторного конкурсу та укладання нового договору управління майном за його результатом.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №8/570(917/165/24) від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було задоволено скаргу Козельщинської селищної ради та анульовано рішення державного реєстратора щодо реєстрації права постійного користування земельними ділянками за Державною Галещинською біологічною фабрикою.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, вказавши на необхідність повного та всебічного дослідження обставин справи, зокрема, чи не втратила Державна Галещинська біологічна фабрика право користування спірними земельними ділянками, чи не були ці ділянки поділені або приєднані до інших, чи не змінилася їх приналежність до інших територіальних громад, а також чи не змінився власник. Суд також вказав на важливість врахування обставин, встановлених у попередніх судових рішеннях у справах, пов’язаних із цими земельними ділянками, та на необхідність перевірки правильності визначення суб’єктного складу відповідачів, оскільки належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, а не лише Міністерство юстиції України. Крім того, суд наголосив на необхідності дослідження, чи зачіпає спір права та інтереси Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Фонду державного майна України, які також заявляли про державну власність на спірні землі.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/2485/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартири, набутої в період шлюбу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що спірна квартира вже була поділена між колишнім подружжям рішенням Харківського районного суду м. Києва від 24 червня 1998 року, яким квартиру було виділено у власність відповідачки, а позивача виселено з неї; позивач не надав належних доказів підробки рішення суду від 1998 року; позивач знав про існування рішення суду від 1998 року, оскільки посилався на нього в іншій справі. Суд зазначив, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, але ця презумпція може бути спростована, і в даному випадку вона спростована рішенням суду про поділ майна. Суд також вказав, що обов’язок доказування покладається на обидві сторони, і позивач не довів обставин, які б свідчили про необхідність нового поділу майна.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/21728/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним іпотечного повідомлення та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, переоформленого на фінансову компанію.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив, що іпотечне повідомлення не є правочином, а лише вимогою про усунення порушення зобов’язання, тому не може бути визнане недійсним. Також, позивачка не надала доказів неправильності розрахунку заборгованості та порушення вимог щодо реєстрації права власності. Суд врахував, що сторони в іпотечному договорі оцінили предмет іпотеки, а позивачка не надала відомостей про ринкову вартість квартири на момент звернення стягнення. Суд також взяв до уваги, що позивачка не заперечувала факт отримання іпотечного повідомлення, а також не надала доказів виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачка не надала доказів на спростування факту отримання письмової вимоги про усунення порушень.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №645/1075/22 від 20/11/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду щодо правильності застосування статей 69 та 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки той не врахував істотність обставин, що пом’якшують покарання, при застосуванні ст. 69 КК, а також не надав належної оцінки факту вчинення злочину повторно після попередніх звільнень від відбування покарання. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд формально перерахував обставини, визнані судом першої інстанції пом’якшуючими, але не обґрунтував, як саме вони істотно знижують ступінь тяжкості злочину. Крім того, апеляційний суд не врахував, що злочинна діяльність була припинена правоохоронними органами, що ставить під сумнів добровільне сприяння розкриттю злочину. ВС наголосив, що попередні умовні звільнення не вплинули на поведінку засудженого, і він знову вчинив тяжкі злочини. Також, ВС вказав, що посилання на стан здоров’я засудженого є непереконливим, а проживання з родиною не впливає на ступінь тяжкості злочину.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №359/7111/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є питання зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання засудженому ОСОБА_7.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд обґрунтовано не зарахував у строк відбування покарання період з 11 жовтня 2015 року по 24 листопада 2016 року, оскільки цей період стосується іншого кримінального провадження, і його вже було враховано при призначенні покарання за попереднім вироком. Суд зазначив, що на момент ухвалення вироку 13 березня 2025 року ОСОБА_7 вважався особою, яка відбуває покарання за попереднім вироком. Апеляційний суд діяв відповідно до ст. 71 КК, призначивши остаточне покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком близько до мінімальної межі. Верховний Суд підкреслив, що вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 КПК і містить достатні мотиви для ухвалення рішення, а також не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №191/2750/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у вихованні дитини та визначення способу участі батька у вихованні дітей після розлучення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, фактично погіршив становище позивача, який оскаржував рішення з метою розширення можливостей спілкування з дітьми, що суперечить принципу non reformatio in peius (забороні повороту до гіршого). Апеляційний суд зменшив кількість зустрічей батька з дітьми удвічі, не обґрунтував необхідність присутності матері на зустрічах батька зі старшим сином, не врахував інтереси дитини при визначенні способу спілкування. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання розумного балансу в участі обох батьків у вихованні дитини та неприпустимості формального підходу у таких справах. Суд також зазначив, що у справах щодо участі батьків у вихованні дитини, кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №904/3002/23 (904/6872/23) від 12/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації прав, ініційоване приватним виконавцем в інтересах боржника у виконавчому провадженні.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підкресливши, що хоча приватний виконавець і має право звертатися до суду для оскарження правочинів, здійснених боржником на шкоду кредитору, це право реалізується виключно в інтересах стягувача, а не боржника. Суд зазначив, що виконавець діє в інтересах виконання судового рішення, що відповідає як інтересам суспільства, так і інтересам стягувача, але не має права представляти інтереси боржника в таких спорах. ВС підкреслив, що за захистом своїх прав має звертатися особа, чиї права порушені, тобто стягувач, але якщо він цього не робить, виконавець може пред’явити позов в його інтересах. Суд також зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій не врахували практику Верховного Суду з цього питання. **** Суд відступив від висновків, які були зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 2-591/11.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу приватного виконавця без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, змінивши при цьому мотивувальну частину постанови апеляційного суду.
Справа №175/8265/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо зміни вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6, обвинуваченого у вчиненні крадіжок та незаконному придбанні наркотичних засобів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, хоч і правильно визначив необхідність закриття кримінального провадження за окремими епізодами крадіжок, вчинених ОСОБА_6, через декриміналізацію цих діянь внаслідок змін до ст. 51 КУпАП, не прийняв відповідного рішення про закриття провадження у резолютивній частині ухвали, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження підлягає закриттю, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Оскільки згоди обвинуваченого на закриття провадження не було, суд касаційної інстанції застосував п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, що дозволяє закрити провадження за відсутності згоди обвинуваченого, якщо встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність. Також суд касаційної інстанції вказав, що не вбачає підстав для пом’якшення покарання, призначеного за ч. 4 ст. 185 КК, враховуючи кількість епізодів злочинів, за якими засуджено ОСОБА_6.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_6 за окремими епізодами крадіжок та закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, а в решті судові рішення залишив без змін.
Справа №683/2830/16-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент передачі земельної ділянки у власність відповідачу, частина цієї ділянки вже належала позивачу на праві приватної власності, що підтверджується державним актом на землю та висновком земельно-технічної експертизи. Суд зазначив, що мало місце виготовлення технічної документації з порушенням норм законодавства, що стало підставою для прийняття рішення міською радою про передачу земельної ділянки відповідачу. Суд також врахував, що відповідачем не було надано належних доказів на спростування цих обставин. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також відхилив посилання касаційної скарги на неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах, оскільки обставини тих справ відрізняються від обставин даної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши дію оскаржуваних судових рішень.
Справа №296/7963/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є законність рішення судів попередніх інстанцій щодо знищення певних речових доказів у кримінальному провадженні, яке було закрито у зв’язку із закінченням строків давності.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, вказавши, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо знищення майна (обладнання, ваг, бетономішалки, паперу, блокнотів), оскільки воно не є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом, і не підлягає вилученню з обігу. Суд зазначив, що закриття кримінального провадження на нереабілітуючій підставі (закінчення строків давності) не дає підстав для конфіскації майна, яке не є безпосереднім предметом злочину. Водночас, суд погодився з рішенням про знищення сировини, схожої на тютюн, оскільки кримінальне провадження було закрито за ч. 1 ст. 204 КК України, предметом якого є незаконний обіг тютюну. Суд врахував, що особи надали згоду на закриття провадження за нереабілітуючою підставою, не оспорюючи наявність доказів їхньої вини. Суд касаційної інстанції наголосив, що інші речові докази (крім тютюну) підлягають поверненню їхнім законним власникам.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про долю речових доказів, а саме постановив повернути власникам обладнання для виготовлення тютюнових виробів, металевий станок, бетонозмішувач, ваги, папір для самокруток та блокноти.
Справа №953/6247/21 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного без згоди одного із співвласників майна.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надала достатніх доказів того, що банк, укладаючи договір іпотеки, діяв недобросовісно, тобто знав або повинен був знати, що майно є спільною сумісною власністю і що згоди іншого співвласника на передачу майна в іпотеку не було отримано; суд врахував, що презумпція згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном діє на користь добросовісного набувача; суди попередніх інстанцій встановили, що чоловік позивачки надав банку неправдиві відомості про те, що земельна ділянка є його приватною власністю, а не спільною сумісною власністю, і що відсутні особи, які могли б оспорити право власності на це майно; суд касаційної інстанції зазначив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини справи. **** Суд також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, в якій зазначено, що відсутність згоди одного зі співвласників на укладення правочину щодо спільного майна є підставою для визнання такого правочину недійсним лише у випадку недобросовісності третьої особи (контрагента за договором).
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/4313/25 від 18/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору поставки в частині включення ПДВ до ціни та стягнення безпідставно сплаченого ПДВ.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не дослідили всі обставини, необхідні для правильного застосування пільги з ПДВ, передбаченої підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України. Суди попередніх інстанцій не врахували, що для звільнення від ПДВ важливо не лише те, хто є отримувачем товару (заклад охорони здоров’я) і чи входить товар до переліку Кабміну, а й мета використання товару, а саме чи призначений він для надання медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок воєнних дій. Верховний Суд підкреслив, що встановлення факту, чи призначені медичні засоби для надання допомоги особам, які отримали поранення у зв’язку з воєнними діями, є обов’язковою умовою для застосування пільги з ПДВ. Оскільки суди не дослідили це питання, їхні висновки про наявність підстав для звільнення від ПДВ є передчасними.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №444/4342/23 від 20/11/2025
Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, яким було змінено вирок суду першої інстанції та звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, застосовуючи ст. 75 КК України про умовне звільнення від відбування покарання, не врахував повною мірою тяжкість злочину, вчиненого засудженим, а саме незаконне переправлення військовозобов’язаних через державний кордон в умовах воєнного стану, що негативно впливає на обороноздатність держави. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки характеру та обсягу злочинних дій засудженого, а також не врахував відсутність даних, які б характеризували його позитивно за місцем проживання та роботи. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що пом’якшуючі обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначенні мінімального покарання. Суд касаційної інстанції наголосив, що за тих самих обставин кримінального провадження та даних про особу засудженого, застосування ст. 75 КК є неправильним, а захід примусу – м`яким.
Суд касаційної інстанції ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №904/6023/19 (904/2827/24) від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про забезпечення позову, якою було заборонено відповідачу (банкруту) здійснювати виплати кредиторам у порядку черговості, визначеної законом про банкрутство, в межах суми позову.
2. Верховний Суд скасував ухвалу про забезпечення позову та постанову апеляційного суду, виходячи з того, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме статті 136, 138, 139 Господарського процесуального кодексу України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що забезпечення позову є можливим на будь-якій стадії судового розгляду справи, але до його закінчення, тобто до прийняття рішення по суті спору. Оскільки заява про забезпечення позову була подана вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, то суд не мав права вживати заходів забезпечення. Суд також послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 910/22712/17, згідно з якою суд першої інстанції позбавлений процесуальної можливості забезпечити позов після прийняття рішення у справі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №903/62/23 від 24/11/2025
1. Предметом спору є скарга АТ “Волиньгаз” на бездіяльність державного виконавця щодо не зупинення виконавчого провадження та не зняття арешту з коштів, з огляду на те, що АТ “Волиньгаз” є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону № 1639-IX.
2. Верховний Суд підкреслив, що згідно з пунктом 15 частини першої статті 34 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов’язаний зупинити виконавчі дії, якщо сума стягнення підлягає врегулюванню згідно із Законом № 1639-IX, за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Суд зазначив, що Закон № 1639-IX визначає заборгованість операторів газорозподільних систем, що виникла в період з 01.01.2020 по 28.02.2022, як таку, що підлягає врегулюванню. ВС наголосив, що положення Закону № 1639-IX поширюються як на основну заборгованість, так і на фінансові зобов’язання, такі як пеня, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на цю заборгованість, навіть якщо вони нараховані після 28.02.2022. Суд вказав, що державний виконавець, знаючи про участь АТ “Волиньгаз” у процедурі врегулювання заборгованості, повинен був зупинити виконавче провадження та зняти арешт з коштів боржника. ВС підкреслив, що виконавець не має повноважень оцінювати або перевіряти обсяг заборгованості, що підлягає врегулюванню, оскільки це є компетенцією інших органів.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ТОВ “Оператор ГТС України” та Відділу примусового виконання рішень без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №642/7051/23 від 17/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство двох осіб).
2. Верховний Суд залишив вирок без змін, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним у вчиненні умисного вбивства двох осіб, врахувавши всі обставини справи, тяжкість злочину, дані про особу засудженого, а також відсутність пом’якшуючих обставин. Суд касаційної інстанції відхилив доводи засудженого про неефективний захист, оскільки захисник брав активну участь у процесі, а також про порушення прав через проведення засідань під час повітряної тривоги, оскільки засуджений не висловлював заперечень і мав можливість реалізовувати свої права. ВС також підкреслив, що призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі є обґрунтованим, враховуючи попередні судимості засудженого, зневагу до людського життя та відсутність щирого каяття. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що дії засудженого не були необхідною обороною, а покарання відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №344/2092/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України (хуліганство).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту, зокрема, щодо не дослідження відеозаписів, які є додатками до протоколів огляду місця події, неналежного повідомлення потерпілого про судові засідання та неврахування строку відбутого покарання за попереднім вироком при призначенні остаточного покарання. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд обмежився загальним формулюванням висновку, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, та не надав належної оцінки всім доводам скарги. Крім того, ВС вказав на розбіжності в датах ухвал апеляційного суду, зазначених у матеріалах справи, та на погіршення становища засудженого через внесення змін до резолютивної частини вироку судом першої інстанції.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №369/2072/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали Київського апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України.
2. У резолютивній частині рішення не наведено жодних аргументів суду. З тексту постанови вбачається лише те, що суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду та відхилив касаційну скаргу прокурора. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, і лише тоді можна буде дізнатися про аргументи суду.
3. Ухвалу Київського апеляційного суду від 1 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №446/491/23 від 28/10/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільних позовів потерпілих у кримінальному провадженні щодо ДТП.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги представників потерпілих та МТСБУ, скасувавши судові рішення в частині вирішення цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність нового розгляду цих позовів у суді першої інстанції, але вже в порядку цивільного судочинства. ВС залишив без задоволення вимоги про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу з фермерського господарства. ВС не навів детальних аргументів, чому саме потрібно розглядати справу в порядку цивільного судочинства, а не в рамках кримінального провадження, але, ймовірно, це пов’язано зі складністю встановлення обсягу збитків та необхідністю більш детального дослідження доказів, що є більш характерним для цивільного процесу. В іншій частині, що стосується кримінальної відповідальності, судові рішення залишено без змін.
Суд ухвалив: скасувати вирок та ухвалу в частині цивільних позовів і призначити новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Справа №761/4050/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним шлюбу між померлим братом позивача та відповідачкою та, як наслідок, усунення відповідачки від права на спадкування після смерті брата позивача.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що шлюб між його братом та відповідачкою був фіктивним, тобто укладеним без наміру створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя. Суд зазначив, що сам факт неознайомленості позивача з фактом одруження брата не є підставою для визнання шлюбу недійсним. Суд також врахував покази свідків та відсутність доказів того, що метою укладення шлюбу для відповідачки було лише отримання спадщини. Суд підкреслив, що обов’язок доказування фіктивності шлюбу покладається на позивача, і він не зміг довести цю обставину зі стандартом більшої переконливості. Оскільки основна вимога про визнання шлюбу недійсним не була задоволена, суд також відмовив у задоволенні похідної вимоги про усунення відповідачки від права на спадкування.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/16073/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Мінекономіки про відмову у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що Мінекономіки порушило процедуру розгляду заяви ТОВ «Оксамит Смаку», оскільки між датою подання заяви та датою прийняття рішення змінився порядок видачі висновків щодо продовження граничних строків розрахунків. Суд наголосив, що відповідач мав застосувати нову редакцію Порядку № 104, яка передбачає можливість залишення заяви без руху для усунення недоліків, чого Мінекономіки не зробило. Суд також зазначив, що правовідносини між сторонами є триваючими, тому до них застосовується законодавство, чинне на момент прийняття рішення. Суд відхилив аргументи Мінекономіки про неповний пакет документів, оскільки позивач не отримав можливості виправити недоліки. Суд підкреслив важливість дотримання адміністративної процедури та гарантій для заявників.
3. Суд залишив касаційну скаргу Мінекономіки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/9243/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення при звільненні, компенсації за затримку виплати індексації та перерахунку самої індексації.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надала достатніх доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що введення воєнного стану в Україні саме по собі не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, якщо не доведено, як саме воєнний стан об’єктивно перешкоджав своєчасному поданню апеляційної скарги. Суд також підкреслив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку лежить на особі, яка звернулася до суду, і що неналежна організація процесу оскарження судового рішення не є поважною причиною для поновлення строку. Суд вказав, що учасники справи повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та вчасно виконувати процесуальні обов’язки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №420/2492/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги особі з інвалідністю внаслідок війни у меншому розмірі, ніж передбачено законом.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що держава має право змінювати умови соціальних виплат, враховуючи фінансові можливості, особливо в умовах воєнного стану. Суд зазначив, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України є додатковою соціальною пільгою, а не складовою конституційного права на соціальний захист, тому її розмір може визначатися Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Суд також врахував, що зміни до законодавства були внесені з метою економії державних коштів та забезпечення належного фінансування Збройних Сил України. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23, яка підтверджує правомірність дій відповідача.
3. Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №991/9917/25 від 17/11/2025
1. Предметом спору є позов Міністерства юстиції України про застосування санкції у вигляді стягнення в дохід держави активів, що належать російському підприємцю ОСОБА_1, а саме акцій АТ «Кіровоградське рудоуправління», якими він опосередковано володіє через інші юридичні особи.
2. Суд задовольнив позов, оскільки встановив, що ОСОБА_1 є громадянином РФ, співвласником холдингу «Титан-2», який тісно співпрацює з корпорацією «Росатом», що завдає істотної шкоди національній безпеці України, зокрема шляхом захоплення Запорізької АЕС; компанії, пов’язані з ОСОБА_1, сплачують значні податки до бюджету РФ, що є фінансуванням держави-агресора; ОСОБА_1 має можливість опосередковано розпоряджатися акціями АТ «Кіровоградське рудоуправління» через пов’язані з ним компанії ТОВ «Трест», Компанія «Group C Universal Limited» та ТОВ «Агентство цінних паперів»; застосування санкції є співмірним зі шкодою, завданою інтересам суспільства, оскільки сприяє захисту національної безпеки та відшкодуванню збитків, завданих агресією РФ. Суд також врахував, що щодо ОСОБА_1 вже застосовано санкцію у виді блокування активів рішенням РНБО, що є необхідною умовою для застосування санкції у виді стягнення активів.
3. Суд вирішив стягнути в дохід держави активи ОСОБА_1, а саме акції АТ «Кіровоградське рудоуправління», що належать ТОВ «Трест», Компанії «Group C Universal Limited» та ТОВ «Агентство цінних паперів», щодо яких ОСОБА_1 може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Справа №990/281/24 від 25/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП).
Суд відмовив у задоволенні позову, не наводячи жодних аргументів у вступній та резолютивній частинах рішення. Відсутність аргументації у наданому уривку не дозволяє встановити, чи відступав суд від попередньої позиції, чи ні. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
Суд вирішив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Справа №990/347/25 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у внесенні Президенту України подання про призначення позивача на посаду судді.
Суд, розглядаючи справу, зазначив, що ВРП має широкі повноваження при оцінці кандидатів на посаду судді, зокрема, щодо їх доброчесності та професійної етики, і може відмовити у внесенні подання, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата цим критеріям або інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Суд встановив, що ВРП обґрунтовано сумнівалася у майновій доброчесності позивача, враховуючи відсутність доходів у певні періоди та сумнівне походження коштів на закордонні поїздки. Також, ВРП обґрунтовано взяла до уваги поїздки позивача до окупованого Криму та Москви, що викликало сумніви у його доброчесності. Суд визнав правомірним висновок ВРП щодо невідповідності позивача критерію професійної компетентності, враховуючи тривалу відсутність практичного досвіду у сфері права.
Суд відмовив у задоволенні позову.
Справа №340/2632/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Бюро економічної безпеки України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні особі, яка мала понад 14 років вислуги.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що позивач був звільнений з БЕБ та мав вислугу років понад 14 років, але йому було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви БЕБ про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, вважаючи, що компенсація судового збору відповідачу не передбачена законом. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що згідно з КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, мають компенсуватися за рахунок Державного бюджету України. Суд також послався на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, який передбачає механізм компенсації судового збору за рахунок держави у таких випадках.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №420/34771/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що держава має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд, базуючись на фінансово-економічних можливостях, і може здійснювати перерозподіл видатків з метою збереження балансу між інтересами особи та суспільства. Суд зазначив, що виплата до Дня Незалежності України є додатковою соціальною пільгою, а не основною виплатою, що входить до складових конституційного права на соціальний захист. Верховний Суд підкреслив, що Верховна Рада України має право змінювати умови надання цієї виплати, її розмір та строки, за умови дотримання засад верховенства права, принципів пропорційності, соціальної справедливості та недопущення свавільного звуження прав. Також, суд врахував, що в умовах воєнного стану пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України. **** Суд також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила аналогічну позицію у зразковій справі №440/14216/23, скасувавши попереднє рішення Верховного Суду.
3. Суд ухвалив рішення про задоволення касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №360/481/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про призупинення дії трудового договору, застосування дисциплінарних стягнень та звільнення з посади державної служби, а також поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка пропустила місячний строк звернення до суду, встановлений КАС України для оскарження наказів про прийняття, проходження та звільнення з публічної служби, оскільки належними доказами підтверджено факт отримання позивачкою оскаржуваних наказів засобами телекомунікаційного зв’язку (WhatsApp та електронною поштою) задовго до звернення до суду. Суд зазначив, що згідно із Законом України “Про державну службу” та Порядком фіксації доведення інформації, доведення інформації до відома державного службовця може здійснюватися шляхом надсилання документів поштою, в тому числі електронною, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку, і в такому разі строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд відхилив доводи позивачки про те, що строк звернення до суду має обчислюватися з дня вручення копії наказу про звільнення, оскільки спір виник з приводу проходження і звільнення з публічної служби, а тому застосовуються положення КАС України, а не КЗпП. Суд також зазначив, що посилання скаржниці на порушення відповідачем положень Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/5395/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Державної екологічної інспекції щодо неформування подання про повернення коштів, які позивач вважає помилково сплаченими.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що кошти були добровільно сплачені позивачем в рамках позасудового врегулювання спору, що свідчить про його згоду з висновками акта перевірки. Верховний Суд зазначив, що Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, передбачає повернення лише тих коштів, які були зараховані з певними недоліками, а саме як надмірна сума або помилково. У даному випадку, кошти були сплачені добровільно, сума не є спірною, а зарахування відбулося за видом доходів, які відповідають суті платежу. Суд також підкреслив, що у позивача був вибір: погодитися та сплатити кошти, або оскаржувати рішення контролюючого органу в судовому порядку. Верховний Суд також зазначив, що у разі доведення протиправності дій контролюючого органу, позивач мав би право на повернення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
