Огляд правових актів
Справа C-491/17, *Airbnb Ireland*, 2025
Суд Європейського Союзу роз’яснив, що термін “мандрівник” згідно з Директивою 2015/2302/ЄС включає юридичних осіб, таких як некомерційні асоціації, що бронюють подорожі для своїх членів. Це гарантує, що такі асоціації можуть вимагати відшкодування та захист відповідно до Директиви, захищаючи права окремих мандрівників, яких вони представляють.
Справа C-197/24, *Šiľarský*, 2025
Суд Європейського Союзу роз’яснив поняття “підприємство” та “споживач” згідно з Директивою 2011/7/ЄС та Директивою 93/13/ЄЕС. Він постановив, що фізична особа, яка наймає юриста для створення компанії, не є автоматично “підприємством” і може бути “споживачем”, якщо на момент укладення договору вона ще не займалася пов’язаною економічною діяльністю.
Спір щодо призначення Європейського делегованого прокурора
У рішенні Суду розглядалося відхилення кандидатури на посаду Європейського делегованого прокурора. Суд підтримав відхилення апеляції як неприйнятної через закінчення строку подання апеляції та підтверджувальний характер подальших рішень EPPO.
Суперечка щодо державної допомоги в Мадейрській вільній зоні
Суд справедливості відхилив апеляцію щодо державної допомоги, наданої у Мадейрській вільній зоні. Суд не знайшов помилок в тлумаченні умов надання податкових пільг, особливо щодо походження прибутків та створення робочих місць, і підтримав попереднє рішення.
Сімейні фонди та податок на дарування (Угода про ЄЕЗ)
Суд справедливості виніс рішення щодо сумісності німецького податкового законодавства з Угодою про ЄЕЗ. Суд заявив, що податкове законодавство не порушує статтю 40 Угоди про ЄЕЗ, якщо різниця в податковому режимі є пропорційною.
Inteligo Media та захист даних
CJEU роз’яснив умови надсилання небажаних маркетингових електронних листів згідно з Директивою про конфіденційність електронних комунікацій та GDPR. Він дав широке визначення “прямому маркетингу”, підтвердив, що отримання електронної пошти під час створення безкоштовного облікового запису може бути “в контексті продажу послуги”, і роз’яснив взаємозв’язок між Директивою про конфіденційність електронних комунікацій та GDPR щодо вимог згоди.
Директива 2016/801 та достатні ресурси для волонтерської служби
Суд роз’яснив, що держави-члени не можуть встановлювати додаткові вимоги щодо виду ресурсів, які громадянин третьої країни повинен показати, щоб довести, що він має достатньо грошей для проживання відповідно до статті 7(1)(e) Директиви 2016/801.
Європейська комісія проти Іспанії, справа C-250/24
Суд відхилив позов Європейської комісії про те, що Іспанія не забезпечила управлінську незалежність керівників залізничної інфраструктури (ADIF та ADIF-Alta Velocidad) та залізничних підприємств (Renfe), встановивши, що Комісія недостатньо продемонструвала невиконання Директиви 2012/34/ЄС.
Державна допомога у Мадейрській вільній зоні (Португалія). Справа Sonasurf Internacional
Суд підтримав рішення Загального суду у справі щодо державної допомоги, наданої у Мадейрській вільній зоні, заявивши, що Загальний суд не помилився у своїй оцінці того, що рішення Комісії не нав’язує конкретну методологію (ETP та UTA) для розрахунку створення робочих місць.
Державна допомога у Мадейрській вільній зоні (Португалія). Справа AFG SA
Суд відхилив апеляцію AFG SA, підтримавши рішення Загального суду та підтвердивши повноваження Комісії щодо повернення незаконної та несумісної допомоги.
FLO VENEER та звільнення від ПДВ
CJEU роз’яснив, що податкові органи повинні оцінювати всі докази, представлені для звільнення від ПДВ на внутрішньоєвропейські поставки, навіть якщо конкретні докази, зазначені у статті 45a Імплементаційного регламенту № 282/2011, не надані.
Компенсація за понаднормову роботу румунських суддів
CJEU роз’яснив умови, за яких держави-члени можуть обмежувати фінансову компенсацію за понаднормову роботу суддів. Будь-який відхиляючий захід має бути передбачений законом та обґрунтований об’єктом загального інтересу, таким як усунення надмірного державного дефіциту. Захід має бути пропорційним, і суддя повинен мати можливість фактично використати компенсаційний період відпочинку.
Регламент (ЄС) 2019/787 та “Безалкогольний джин”
CJEU вирішив, що стаття 10(7) Регламенту 2019/787 забороняє використання назви “безалкогольний джин” для напоїв, які не відповідають вимогам до джину, і що ця заборона є дійсною і не порушує свободу ведення бізнесу.
Регламент (ЄС) № 995/2010 (Регламент ЄС щодо деревини – EUTR)
CJEU постановив, що оператору недостатньо мати лише доступ до DDS, який підтримується його материнською компанією; він повинен мати власний DDS. Сам оператор повинен активно використовувати, підтримувати та оцінювати DDS, якщо він не використовує DDS, створений організацією моніторингу.
BNP Paribas Public Sector SA проти SRB (Єдиної ради з питань реструктуризації та врегулювання)
Суд відхилив апеляцію, підтримавши позицію SRB про те, що забезпечення безвідкличних платіжних зобов’язань (IPC) може бути повернуто лише після сплати відповідних сум готівкою, забезпечуючи фінансову стабільність SRF та рівне ставлення до установ.
Безпека працівників у лікарнях Румунії. Справа щодо застосування Директиви 89/391/ЄЕС
CJEU роз’яснює, що Директива 89/391 має на меті покращення безпеки та здоров’я працівників, але не вимагає від держав-членів класифікувати робочі місця на основі ризиків для здоров’я, щоб надавати додаткові права на пенсію та щорічну відпустку.
Справа Суду ЕАВТ E-19/24
Суд ЕАВТ постановив, що Ісландія не включила Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2022/1859 щодо формату заявок на реєстрацію та продовження реєстрації як репозитаріїв торгових даних до свого національного правового порядку.
Рішення Суду ЕАВТ щодо Делегованого регламенту Комісії (ЄС) 2022/750
Суд ЕАВТ постановив, що Ісландія не включила Делегований регламент Комісії (ЄС) 2022/750, який стосується еталонних показників у контрактах на позабіржові (OTC) деривативи, до своєї правової системи.
Справа Суду ЕАВТ E-15/24 (Ісландія/Делегований регламент Комісії (ЄС) 2023/314)
Суд ЕАВТ постановив, що Ісландія не включила Делегований регламент Комісії (ЄС) 2023/314, який стосується процедур управління ризиками для обміну забезпеченням, до своєї правової бази.
Схема компенсації державної допомоги Норвегії
Орган нагляду ЄАВТ вирішив не висувати заперечень проти схеми компенсації Норвегії для операторів залізничних вантажних перевезень, які зазнали збитків через закриття мосту Отта. Допомога надається у формі грантів, що покривають 95% збитків.
Справа про викиди парникових газів у Суді ЕАВТ
Суд ЕАВТ роз’яснив, що викиди парникових газів від спалювання видобутої нафти та природного газу є наслідками, які потребують оцінки відповідно до Директиви EIA. У рішенні підкреслюються зобов’язання національних судів виправляти недоліки у проведенні ретельної оцінки впливу на навколишнє середовище.
Рішення Органу нагляду ЕАВТ щодо норвезької схеми державної допомоги
Орган нагляду ЕАВТ вирішив не висувати заперечень проти поправок, внесених до норвезької схеми інновацій та розвитку для новинних та поточних справ медіа. Схема підтримує інновації та розвиток редакційного контенту, включаючи збільшення споживання контенту, з інтенсивністю допомоги 40% або 75%.
Рішення Органу нагляду ЕАВТ про призначення нового посадовця з питань слухань
Орган нагляду ЕАВТ призначив Йоганне Фьорде новим посадовцем з питань слухань, замінивши Міхаеля Санчеса Ридельського, щоб забезпечити постійний неупереджений нагляд у конкурентних провадженнях у рамках ЕАВТ.
А тепер розглянемо детальніше кожен з опублікованих сьогодні актів:
Делегований Регламент (ЄС) 2025/2003 Комісії від 8 вересня 2025 року, що вносить зміни до Регламенту (ЄС) 2021/821 Європейського Парламенту та Ради щодо переліку товарів подвійного призначення
Імплементаційний регламент (ЄС) 2025/2295 Комісії від 13 листопада 2025 року, що встановлює перелік і опис змінних та їхніх технічних специфікацій, статистичні класифікації, розбивки, метадані та цільові показники точності для тем вакансій, індексу вартості робочої сили та гендерного розриву в оплаті праці відповідно до Регламенту (ЄС) 2025/941 Європейського Парламенту та Ради
Регламент (ЄС) 2025/2288 Комісії від 13 листопада 2025 року, що вносить зміни до Імплементаційного регламенту (ЄС) 2021/1044 щодо значної зміни до дозволу Союзу на єдиний біоцидний продукт Pesguard® Gel відповідно до Регламенту (ЄС) № 528/2012 Європейського Парламенту та Ради
Регламент (ЄС) 2025/2215 Комісії від 31 жовтня 2025 року, що вносить зміни до Виконавчого регламенту (ЄС) 2022/964 щодо адміністративних змін до дозволу Союзу на сімейство біоцидних продуктів SOPUROXID
Регламент (ЄС) 2025/2327 Комісії від 12 листопада 2025 року, що вносить 353-тю поправку до Регламенту Ради (ЄС) № 881/2002 про введення певних конкретних обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб та організацій, пов’язаних з організаціями ISIL (Da’esh) та Аль-Каїда
Регламент (ЄС) 2025/2287 Комісії від 12 листопада 2025 року про запровадження тимчасового антидемпінгового мита на імпорт адипінової кислоти походженням з Китайської Народної Республіки
Регламент (ЄС) 2025/2272 Комісії від 12 листопада 2025 року про поновлення схвалення діючої речовини гібереліни як діючої речовини з низьким рівнем ризику відповідно до Регламенту (ЄС) № 1107/2009 Європейського Парламенту та Ради та про внесення змін до Виконавчого регламенту (ЄС) № 540/2011 Комісії
Регламент (ЄС) 2025/2269 Комісії від 12 листопада 2025 року, що виправляє Регламент (ЄС) 2022/1616 щодо маркування переробленого пластику, розвитку технологій переробки та передачі дозволів
Регламент Комісії (ЄС) 2025/2274 від 12 листопада 2025 року, що вносить зміни до Регламенту (ЄС) 2024/1487 щодо прийняття програми роботи для поступового перегляду антидотів та синергістів
Рішення Суду (шоста палата) від 13 листопада 2025 року.#Самер Камаль Аль-Ассад проти Ради Європейського Союзу.#Апеляція – Спільна зовнішня політика та політика безпеки – Обмежувальні заходи, вжиті щодо Сирії – Рішення 2013/255/CFSP – Регламент (ЄС) № 36/2012 – Заморожування коштів та економічних ресурсів – Внесення імені заявника до списків відповідних осіб, організацій та органів – Критерій родинної приналежності.#Справа C-779/24 P.
Рішення Суду (Восьма палата) від 13 листопада 2025 року. Європейська комісія проти Республіки Болгарія. Невиконання державою-членом своїх зобов’язань – Державна допомога – Допомога, визнана незаконною та несумісною з внутрішнім ринком – Другий підпункт пункту 2 статті 108 ДФЄС – Операції з обміну лісових земель – Обов’язок повернення – Обов’язок надання інформації – Невиконання. Справа C-632/23.
Рішення Суду (Друга палата) від 13 листопада 2025 року. Європейська комісія проти Угорщини. Невиконання державою-членом своїх зобов’язань – Вільний рух товарів – Стаття 35 ДФЄС – Кількісні обмеження експорту – Заходи, що мають еквівалентний ефект – Будівельні матеріали – Зобов’язання повідомляти про експорт – Право держави на переважну купівлю – Стаття 36 ДФЄС – Обґрунтування – Громадська безпека – Постачання будівельних матеріалів для критичної інфраструктури – Контроль експорту до третіх країн – Виключна компетенція Союзу – Спільна торговельна політика – Регламент (ЄС) 2015/479 – Загальні правила експорту – Директива (ЄС) 2015/1535 – Інформаційна процедура у сфері технічних регламентів і правил щодо послуг інформаційного суспільства. Справа C-499/23.
Рішення Суду (сьома палата) від 13 листопада 2025 року.#Bourbon Offshore Interoil Shipping – Navegação, Lda проти Європейської Комісії.#Апеляція – Державна допомога – Вільна зона Мадейри (Португалія) – Надання податкових пільг підприємствам – Схема допомоги, введена в дію Португальською Республікою – Рішення C(2007) 3037 final та C(2013) 4043 final – Рішення, прийняте Європейською Комісією на підставі статті 108(2), перший абзац, ДФЄС – Впровадження чинної допомоги з порушенням умови, що забезпечує сумісність допомоги з внутрішнім ринком.#Справа C-803/23 P.
Рішення Суду (Десята палата) від 13 листопада 2025 року. MS Amlin Insurance SE проти (W)onderweg VZW. Запит про попереднє рішення – Зближення законодавств – Директива (ЄС) 2015/2302 – Пакетні подорожі та пов’язані туристичні послуги – Стаття 3(6) – Поняття «мандрівник» – Юридична особа, яка уклала договір про подорож для своїх членів. Справа C-445/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення терміну «мандрівник» у контексті Директиви про пакетні подорожі (Директива 2015/2302/ЄС). Справа стосується некомерційної асоціації, яка забронювала поїздку для своїх членів і звернулася за відшкодуванням до страхової компанії після банкрутства туристичного агентства. CJEU роз’яснює, чи може юридична особа, така як некомерційна асоціація, вважатися «мандрівником» згідно з Директивою.
Рішення структуровано наступним чином: Воно починається зі вступу, в якому викладено контекст попереднього рішення та залучені сторони. Далі представлено правовий контекст, включаючи відповідні статті з Директиви 90/314/ЄЕС та Директиви 2015/2302/ЄС, а також відповідне бельгійське законодавство. Після цього детально описується спір у основному провадженні та питання, передане національним судом до CJEU. Суттю рішення є «Розгляд поставленого питання», де CJEU аналізує значення терміну «мандрівник» у статті 3(6) Директиви 2015/2302/ЄС. Нарешті, воно завершується рішенням та приміткою щодо витрат.
Найважливішим роз’ясненим положенням є стаття 3(6) Директиви 2015/2302/ЄС. CJEU робить висновок, що термін «мандрівник» включає юридичних осіб, таких як некомерційні асоціації, які укладають договори про пакетні подорожі з організатором від свого імені, але від імені своїх членів. Це тлумачення гарантує, що ці асоціації можуть вимагати відшкодування та інший захист відповідно до Директиви, захищаючи права окремих мандрівників, яких вони представляють. Це нове тлумачення, оскільки раніше не було зрозуміло, чи включає термін «мандрівник» юридичних осіб.
Рішення Суду (четверта палата) від 13 листопада 2025 року. AK проти RU. Запит про попереднє рішення – Директива 2011/7/EU – Боротьба з простроченням платежів у комерційних операціях – Сфера застосування – Стаття 2(1) та (3) – Поняття «підприємство» – Поняття «комерційна операція» – Договір про надання юридичних послуг з метою створення комерційної компанії – Директива 93/13/EEC – Стаття 2(b) – Поняття «споживач» – Фізична особа, яка залучила послуги юриста з метою створення комерційної компанії. Справа C-197/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (четверта палата) у справі C-197/24, *Šiľarský*, винесене 13 листопада 2025 року. Рішення стосується запиту про попереднє рішення від словацького суду щодо тлумачення Директиви 2011/7/EU про боротьбу з простроченням платежів у комерційних операціях та Директиви 93/13/EEC про несправедливі умови в споживчих договорах. Справа стосується спору між компанією, що надає юридичні послуги (AK), та фізичною особою (RU) щодо оплати юридичних послуг, пов’язаних зі створенням комерційної компанії.
Рішення роз’яснює поняття “підприємство” та “комерційна операція” відповідно до Директиви 2011/7/EU, а також поняття “споживач” відповідно до Директиви 93/13/EEC. Суд постановив, що фізична особа, яка наймає юриста для створення компанії, де ця особа буде співзасновником, членом та керуючим директором, не вважається автоматично “підприємством”. Суд також роз’яснює, що така особа може вважатися “споживачем”, якщо на момент укладення договору про надання юридичних послуг вона ще не займалася незалежною економічною чи професійною діяльністю, пов’язаною з цим договором.
Рішення структуровано наступним чином:
1. **Вступ:** Коротко викладає директиви, про які йдеться, та суть спору.
2. **Правовий контекст:** Підсумовує відповідні статті Директиви 2011/7/EU та Директиви 93/13/EEC.
3. **Словацьке право:** Деталізує відповідні положення словацького права, включаючи Господарський кодекс, Цивільний кодекс та Закон про професію юриста.
4. **Спір в основному провадженні та питання, передані для попереднього рішення:** Описує фактичні обставини справи та питання, поставлені словацьким судом.
5. **Розгляд переданих питань:**
* **Перше питання:** Розглядає, чи слід вважати фізичну особу, яка звертається за юридичними послугами для заснування компанії, “підприємством”. Суд робить висновок, що цей статус не є автоматичним.
* **Друге питання:** Роз’яснює, чи можна вважати таку фізичну особу “споживачем”. Суд робить висновок, що можна, якщо на момент укладення договору вона не займалася пов’язаною економічною діяльністю.
6. **Витрати:** Розподіляє витрати відповідно до стандартної процедури.
7. **Резолютивна частина:** Підсумовує рішення Суду щодо переданих питань.
Найважливішими роз’ясненими положеннями є:
* **Стаття 2(1) та (3) Директиви 2011/7/EU:** Визначає “комерційні операції” та “підприємство”. Суд підкреслює, що особа повинна діяти в рамках існуючої незалежної економічної чи професійної діяльності, щоб вважатися “підприємством”.
* **Стаття 2(b) Директиви 93/13/EEC:** Визначає “споживача”. Суд підтверджує, що визначення базується на тому, чи діє особа поза межами своєї торгівлі, бізнесу чи професії на момент укладення договору.
Це рішення надає важливі роз’яснення щодо сфери застосування Директиви 2011/7/EU та Директиви 93/13/EEC, особливо щодо визначень “підприємство” та “споживач” у контексті юридичних послуг для створення компанії. Воно підкреслює, що статус сторони має оцінюватися на момент укладення договору і що намір займатися комерційною діяльністю в майбутньому автоматично не кваліфікує особу як “підприємство”.
Рішення Суду (десята палата) від 13 листопада 2025 року. #PU проти Європейської прокуратури. #Апеляція – Державна служба – Європейська прокуратура – Регламент (ЄС) 2017/1939 – Стаття 17 – Європейські делеговані прокурори – Процедура набору – Відмова у призначенні кандидата, запропонованого державою-членом – Позов про анулювання – Стаття 263 ДФЄС – Прийнятність – Строки подання позову – Пізній позов – Підтверджуюче рішення – Відсутність нових суттєвих елементів – Обов’язок обґрунтування. #Справа C-352/24 P.
Це рішення Суду стосується спору щодо відхилення кандидата на посаду європейського делегованого прокурора в рамках Європейської прокуратури (EPPO). Основне питання обертається навколо прийнятності оскарження рішення EPPO не призначати кандидата, зокрема, розглядається питання, чи було подано апеляцію в межах встановлених строків і чи становили подальші рішення EPPO нові та суттєві елементи, які б виправдовували новий період подання апеляції.
Структура акту наступна:
1. **Передісторія:** Рішення окреслює правову основу, включаючи Статут посадових осіб ЄС та Регламент (ЄС) 2017/1939, що засновує EPPO. Детально описується процес призначення та відхилення європейських делегованих прокурорів.
2. **Факти справи:** Описується заява кандидата, первісна відмова EPPO, подальша скарга, подана кандидатом, та остаточне рішення EPPO відхилити скаргу.
3. **Рішення Трибуналу:** Підсумовується рішення Загального суду відхилити апеляцію кандидата як неприйнятну через закінчення строку подання апеляції та підтверджуючий характер подальших рішень EPPO.
4. **Апеляція до Суду:** Представлено аргументи кандидата в апеляції, в яких стверджується про помилки в тлумаченні закону Загальним судом та недостатнє обґрунтування.
5. **Аналіз Суду:** Аналізуються аргументи кандидата, зосереджуючись на тому, чи містили рішення EPPO нові та суттєві елементи, які б виправдовували новий період подання апеляції. Суд підтримує рішення Загального суду, встановивши, що апеляція кандидата була дійсно неприйнятною.
Найважливішими положеннями акту є:
* **Стаття 263 ДФЄС:** Ця стаття встановлює строки подання позову про анулювання до Суду. Суд підкреслює, що недотримання цих строків робить оскаржуваний акт остаточним.
* **Регламент (ЄС) 2017/1939, стаття 17:** Ця стаття визначає критерії призначення європейських делегованих прокурорів і дозволяє EPPO відхиляти кандидатів, які не відповідають цим критеріям. Рішення Суду роз’яснює, що відхилення EPPO кандидатури було засноване на суттєвій оцінці цих критеріїв.
* **Концепція “Нових і Суттєвих Елементів”:** Суд повторює свою усталену судову практику, згідно з якою лише наявність нових і суттєвих елементів може виправдати повторний розгляд рішення, яке стало остаточним. Суд роз’яснює, що подальші рішення EPPO не містили таких елементів.
* **Право на Ефективний Судовий Захист:** Кандидат стверджував, що тлумачення закону Загальним судом порушує його право на ефективний судовий захист відповідно до статті 47 Хартії основних прав. Суд відхиляє цей аргумент, встановивши, що недотримання кандидатом строків подання апеляції не було наслідком будь-якої помилки з боку Загального суду.
Рішення Суду (сьома палата) від 13 листопада 2025 року. #Renco Valore SpA та інші проти Європейської Комісії. #Апеляція – Державна допомога – Вільна зона Мадейри (Португалія) – Надання податкових пільг підприємствам – Схема допомоги, запроваджена Португальською Республікою – Рішення C(2007) 3037 остаточне та C(2013) 4043 остаточне – Рішення, ухвалене Європейською Комісією на підставі статті 108(2), першого абзацу, ДФЄС – Впровадження існуючої допомоги з порушенням умови, що забезпечує сумісність допомоги з внутрішнім ринком. #Справа C-806/23 P.
Це рішення Суду Європейського Союзу (сьома палата) щодо спору про державну допомогу, надану у Вільній зоні Мадейри (Португалія). Справа стосується скасування рішення Європейської Комісії щодо схеми податкових пільг, наданих компаніям у Вільній зоні Мадейри. Комісія вважала, що Португалія впровадила схему допомоги з порушенням попередніх рішень, що робить її несумісною з внутрішнім ринком.
Структура рішення включає огляд апеляції, передісторію спору, процедуру в Генеральному Суді, аргументи сторін та оцінку Суду. Суд розглядає три доводи, висунуті апелянтами: (1) помилка в тлумаченні умови, що стосується походження прибутків, на які поширюється зменшення податку на прибуток юридичних осіб (IRPM), (2) помилка в тлумаченні умови, що стосується створення або підтримки робочих місць, і (3) порушення принципів захисту обґрунтованих очікувань та правової визначеності. Суд відхиляє всі три доводи, вважаючи деякі неприйнятними, а інші – необґрунтованими.
Найважливіші положення рішення стосуються тлумачення умов надання податкових пільг у Вільній зоні Мадейри, зокрема, вимоги, щоб діяльність “фактично та матеріально здійснювалася на Мадейрі”, та створення або підтримки робочих місць. Суд роз’яснює, що податкові пільги призначені для компенсації додаткових витрат, з якими стикаються компанії у Вільній зоні Мадейри через недоліки регіону. Рішення також підкреслює, що держави-члени не мають повної свободи розсуду в тлумаченні умов надання допомоги і що бенефіціари допомоги, впровадженої без попереднього повідомлення, не можуть мати обґрунтованих очікувань щодо її правомірності.
Рішення Суду (Перша палата) від 13 листопада 2025 року. Familienstiftung проти Finanzamt Köln-West. Запит про попереднє рішення – Вільний рух капіталу – Податок на спадщину та дарування – Оподаткування передачі активів за життя з метою створення фонду – Сімейний фонд, що має місцезнаходження в Ліхтенштейні – Узгодженість податкової системи. Справа C-142/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення статті 40 Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП). Справа стосується німецького податкового законодавства, яке по-різному ставиться до сімейних фондів, розташованих у Німеччині, та тих, що розташовані в інших країнах ЄЕП, зокрема в Ліхтенштейні, щодо податку на дарування. CJEU запитали, чи сумісна ця різниця в податковому режимі з вільним рухом капіталу, гарантованим Угодою про ЄЕП.
Рішення структуровано наступним чином: Воно починається зі вступу, в якому викладено контекст попереднього рішення та залучені сторони. Далі детально описується правовий контекст, включаючи відповідні статті з Угоди про ЄЕП, Директиви 88/361 та німецького Закону про податок на спадщину та дарування (ErbStG). Рішення описує спір у основному провадженні, який стосується сімейного фонду в Ліхтенштейні, що оскаржує податок на дарування, накладений німецьким податковим органом. Нарешті, суд надає свої міркування щодо поставленого питання та рішення.
Ключовим положенням, що лежить в основі рішення, є стаття 40 Угоди про ЄЕП, яка забороняє обмеження на рух капіталу між договірними сторонами. Німецьке податкове законодавство (ErbStG) розрізняє сімейні фонди, створені в Німеччині, та ті, що створені за кордоном, особливо щодо застосовного податкового класу та пільг для цілей податку на дарування. Німецькі фонди користуються більш сприятливим податковим режимом, оскільки вони підлягають замінному податку на спадщину, який стягується кожні 30 років. Суд встановив, що ця різниця в режимі становить обмеження на вільний рух капіталу, але може бути виправдана для забезпечення узгодженості податкової системи, за умови дотримання принципу пропорційності.
Найважливішим аспектом цього рішення є його роз’яснення щодо балансу між вільним рухом капіталу в межах ЄЕП та правом держав-членів підтримувати узгодженість своїх податкових систем. CJEU дійшов висновку, що німецьке податкове законодавство не порушує статтю 40 Угоди про ЄЕП, якщо різниця в податковому режимі є пропорційною. Це означає, що податкова перевага, надана вітчизняним фондам, повинна бути компенсована замінним податком на спадщину, якому вони підлягають, і загальний податковий тягар не повинен бути непропорційно вищим для іноземних фондів.
Рішення Суду (Перша палата) від 13 листопада 2025 року. Inteligo Media SA проти Autoritatea Naţională de Supraveghere a Prelucrării Datelor cu Caracter Personal (ANSPDCP) (Національний орган з нагляду за обробкою персональних даних). Запит про попереднє рішення – Обробка персональних даних та захист приватного життя в секторі електронних комунікацій – Директива 2002/58/ЄС – Стаття 13(1) та (2) – Небажані повідомлення – Поняття повідомлення «для цілей прямого маркетингу» – Отримання електронних контактних даних «у контексті продажу продукту або послуги» – Реєстрація на онлайн-платформі, що надає доступ до додаткового контенту – Надсилання щоденного інформаційного бюлетеня електронною поштою – Регламент (ЄС) 2016/679 – Стаття 6 – Законність обробки – Стаття 95 – Взаємозв’язок з Директивою 2002/58. Справа C-654/23.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Директиви про конфіденційність електронних комунікацій (2002/58/EC) та Загального регламенту про захист даних (GDPR) (2016/679). Справа стосується румунської компанії Inteligo Media, на яку було накладено штраф за обробку даних клієнтів без згоди під час надсилання щоденного інформаційного бюлетеня. Румунський суд звернувся до CJEU за роз’ясненнями щодо кількох аспектів законодавства ЄС про захист даних.
Рішення роз’яснює умови, за яких компанія може надсилати небажані маркетингові електронні листи своїм клієнтам. Воно визначає, що становить «прямий маркетинг» і коли електронна адреса отримується «в контексті продажу продукту або послуги». Суд також розглядає взаємозв’язок між Директивою про конфіденційність електронних комунікацій та GDPR, зокрема щодо вимог щодо згоди та повноважень національних наглядових органів.
Ось основні висновки з рішення:
* **Прямий маркетинг:** Суд визначає «прямий маркетинг» широко, включаючи електронні листи, які сприяють вичерпанню безкоштовного контенту та заохочують користувачів купувати повну підписку.
* **Контекст продажу:** Отримання електронної адреси, коли користувач створює безкоштовний обліковий запис для доступу до деякого безкоштовного контенту та можливості платного контенту, вважається «в контексті продажу послуги», навіть якщо користувач спочатку отримує доступ лише до безкоштовного контенту.
* **ePrivacy проти GDPR:** Якщо умови Директиви про конфіденційність електронних комунікацій для надсилання маркетингових електронних листів дотримані, суворіші вимоги GDPR щодо згоди не застосовуються.
* **Національне право:** Суд відмовився виносити рішення щодо того, чи правильно румунське законодавство транспонувало поняття «прямого маркетингу» з Директиви про конфіденційність електронних комунікацій.
* **Зобов’язання наглядового органу:** Суд не відповів на запитання щодо зобов’язань наглядового органу під час накладення штрафів відповідно до GDPR.
Рішення Суду (п’ята палата) від 13 листопада 2025 року. OS проти Országos Idegenrendészeti Főigazgatóság. Запит про попереднє рішення – Імміграційна політика – Директива (ЄС) 2016/801 – Умови в’їзду та проживання громадян третіх країн з метою волонтерської діяльності – Відмова у продовженні дозволу на проживання – Стаття 7(1)(e) – Достатні ресурси – Додаткові умови, що випливають із прецедентного права національного верховного суду – Докази – Принцип верховенства права ЄС. Справа C-525/23.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Директиви 2016/801, яка стосується умов в’їзду та проживання громадян третіх країн з метою, зокрема, волонтерської діяльності. Справа конкретно стосується вимог щодо доведення наявності достатніх ресурсів для отримання або продовження дозволу на проживання для волонтерської діяльності в Угорщині. CJEU роз’яснює, якою мірою держави-члени можуть встановлювати додаткові умови, що виходять за межі тих, які чітко зазначені в Директиві, особливо щодо характеру та походження фінансових ресурсів.
Рішення структуровано наступним чином: Воно починається зі вступу, в якому викладено контекст попереднього рішення та відповідні сторони. Далі деталізується правовий контекст, цитуються відповідні статті з директив ЄС (2003/109/EC, 2004/38/EC та 2016/801) та угорського національного законодавства. Рішення описує фактичні обставини справи, питання, поставлені угорським судом, та аналіз CJEU цих питань. CJEU розглядає прийнятність питань, а потім розглядає суть, тлумачачи статтю 7(1)(e) Директиви 2016/801 та принцип верховенства права ЄС. Нарешті, суд виносить рішення та розглядає питання про витрати.
Найважливішими положеннями, роз’ясненими CJEU, є ті, що стосуються статті 7(1)(e) Директиви 2016/801. Суд постановляє, що держави-члени не можуть додавати додаткові вимоги щодо виду ресурсів, які громадянин третьої країни повинен показати, щоб довести, що він має достатньо грошей для проживання. Зокрема, країна не може вимагати, щоб гроші були класифіковані як дохід або активи, або щоб особа довела, що вона володіє ними постійно і без обмежень. Суд також наголошує, що якщо попередні рішення національного суду суперечать цьому тлумаченню права ЄС, національний суд повинен дотримуватися права ЄС.
Рішення Суду (сьома палата) від 13 листопада 2025 року. #Європейська Комісія проти Королівства Іспанія. #Невиконання державою зобов’язань – Залізничний транспорт – Директива 2012/34/ЄС – Стаття 4, параграф 2 – Незалежність управління управителя інфраструктури – Ради директорів управителів інфраструктури, які складаються здебільшого з державних службовців – Призначення та звільнення, що підлягають дискреційному праву держави. #Справа C-250/24.
Рішення Суду у справі C-250/24 стосується питання, чи Іспанія належним чином імплементувала законодавство ЄС щодо незалежності управителів залізничної інфраструктури та залізничних підприємств. Європейська Комісія подала позов проти Іспанії, стверджуючи про недоліки в транспонуванні Директиви 2012/34/ЄС, яка встановлює єдиний європейський залізничний простір.
Рішення структуровано навколо чотирьох основних скарг, поданих Комісією. Вони стосуються управлінської незалежності залізничних підприємств, системи встановлення плати за користування інфраструктурою та впровадження стимулів для зменшення витрат на інфраструктуру. Суд розглядає кожну скаргу, оцінюючи, чи виконала Іспанія свої зобов’язання згідно з Директивою 2012/34/ЄС.
Найважливіші положення стосуються незалежності управителів залізничної інфраструктури (ADIF та ADIF-Alta Velocidad) та залізничних підприємств (Renfe). Комісія стверджувала, що Іспанія не гарантувала управлінську незалежність цих суб’єктів від держави, особливо щодо складу їхніх правлінь та встановлення плати за залізничні послуги. Зрештою, Суд відхилив аргументи Комісії, встановивши, що Комісія недостатньо продемонструвала невиконання Іспанією вимог Директиви щодо управлінської незалежності.
Рішення Суду (сьома палата) від 13 листопада 2025 року. #Sonasurf Internacional – Shipping, Lda (Zona Franca da Madeira) та інші проти Європейської Комісії. #Апеляція – Державна допомога – Вільна зона Мадейри (Португалія) – Надання податкових пільг підприємствам – Схема допомоги, введена в дію Португальською Республікою – Рішення C(2007) 3037 final та C(2013) 4043 final – Рішення, прийняте Європейською Комісією на підставі статті 108, параграфа 2, першого абзацу ДФЄС – Застосування існуючої допомоги з порушенням умови, що забезпечує сумісність допомоги з внутрішнім ринком. #Справа C-9/24 P.
Це рішення Суду Європейського Союзу (сьома палата) стосовно справи, що стосується державної допомоги, наданої у Вільній зоні Мадейри (Португалія). Справа стосується податкових пільг, наданих компаніям, що працюють у зоні, та питання, чи були ці пільги впроваджені Португалією з дотриманням попередніх рішень Європейської Комісії.
Рішення стосується апеляції, поданої Sonasurf Internacional та іншими компаніями, на рішення Загального суду, який відхилив їхній позов проти рішення Комісії, в якому було встановлено, що Португалія незаконно впровадила схему допомоги Вільної зони Мадейри (Regime III), порушивши умови, що забезпечують її сумісність з внутрішнім ринком. Суд підтримав рішення Загального суду, не знайшовши помилок у його юридичних міркуваннях.
Основні моменти рішення:
– Суд відхиляє апеляцію, підтримуючи рішення Загального суду.
– Він вважає, що Загальний суд не помилився у своїй оцінці того, що рішення Комісії не нав’язувало конкретної методології (ETP та UTA) для розрахунку створення робочих місць.
– Суд також відхиляє аргумент про те, що принципи юридичної визначеності та обґрунтованих очікувань були порушені, оскільки компанії не змогли довести, що Комісія надала конкретні запевнення щодо сумісності схеми допомоги.
– Компанії, що подали апеляцію, зобов’язані відшкодувати витрати на провадження.
Рішення Суду (сьома палата) від 13 листопада 2025 року.#AFG, SA (Вільна зона Мадейри) проти Європейської Комісії.#Апеляція – Державна допомога – Вільна зона Мадейри (Португалія) – Надання податкових пільг підприємствам – Режим допомоги, запроваджений Португальською Республікою – Рішення C(2007) 3037 остаточне та C(2013) 4043 остаточне – Рішення, прийняте Європейською Комісією на підставі статті 108, пункт 2, перший абзац, ДФЄС – Впровадження існуючої допомоги з порушенням умови, що забезпечує сумісність допомоги з внутрішнім ринком.#Справа C-13/24 P.
Це рішення Суду Європейського Союзу (сьома палата) щодо спору про державну допомогу, надану у Вільній зоні Мадейри (Португалія). Справа стосується скасування рішення Європейської Комісії щодо схеми допомоги SA.21259 (2018/C) (ex 2018/NN), запровадженої Португалією на користь Вільної зони Мадейри (ZFM) – Режим III.
Рішення стосується апеляції, поданої AFG SA (Вільна зона Мадейри) проти рішення Загального суду, який відхилив її позов про скасування статей 1 і 4–6 рішення Комісії. Рішенням Комісії було оголошено, що схема допомоги «Вільна зона Мадейри (ZFM) – Режим III» була незаконно запроваджена Португалією з порушенням статті 108(3) ДФЄС і була несумісною з внутрішнім ринком. Рішення вимагало від Португалії стягнути несумісну допомогу з бенефіціарів.
Основними спірними моментами в апеляції були питання про те, чи помилився Загальний суд, встановивши, що схема допомоги була вибірковою, чи неправильно він витлумачив умови надання податкових пільг (зокрема, вимогу, щоб діяльність була «ефективно та матеріально реалізована на Мадейрі»), і чи порушив він принципи обґрунтованих очікувань, правової визначеності та пропорційності. Суд відхилив усі аргументи, висунуті AFG SA, підтримавши рішення Загального суду та підтвердивши повноваження Комісії наказувати про стягнення незаконної та несумісної допомоги.
Рішення Суду (Сьома палата) від 13 листопада 2025 року. FLO VENEER d.o.o. проти Ministarstvo financija Republike Hrvatske, Samostalni sektor za drugostupanjski upravni postupak. Запит про попереднє рішення – Оподаткування – Загальна система податку на додану вартість (ПДВ) – Директива 2006/112/EC – Стаття 138(1) – Імплементаційний регламент (ЄС) № 282/2011 – Стаття 45a – Умови звільнення від сплати податку на внутрішньо-спільнотні поставки товарів – Презумпція – Необхідні докази. Справа C-639/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Директиви про ПДВ та Імплементаційного регламенту № 282/2011, зокрема, щодо умов звільнення від ПДВ на внутрішньо-спільнотні поставки товарів. Справа стосується хорватської компанії FLO VENEER і спору з Міністерством фінансів Хорватії щодо звільнення від ПДВ за дубові колоди, продані покупцеві в Словенії. Хорватський податковий орган відмовив у звільненні від ПДВ, оскільки FLO VENEER нібито не надала достатніх доказів, як того вимагає стаття 45a Імплементаційного регламенту № 282/2011.
У рішенні роз’яснюється, як податкові органи повинні оцінювати докази для звільнення від ПДВ на внутрішньо-спільнотні поставки. Наголошується, що у звільненні від ПДВ не можна відмовляти лише тому, що не надано конкретних доказів, зазначених у статті 45a Імплементаційного регламенту № 282/2011. Національні податкові органи зобов’язані оцінити всі надані докази, щоб визначити, чи справді товари були відправлені або транспортовані з однієї держави-члена до іншої в межах ЄС, навіть якщо умови для презумпції згідно зі статтею 45a(1) не виконані.
Ключовим висновком є те, що, хоча стаття 45a Імплементаційного регламенту № 282/2011 передбачає презумпцію доказів для внутрішньо-спільнотної поставки, вона не є вичерпною. Податкові органи повинні враховувати всі докази, надані постачальником, щоб визначити, чи відповідають сутнісні вимоги для звільнення від ПДВ. CJEU підтверджує, що формальні вимоги не повинні мати перевагу над правом на звільнення від ПДВ, якщо основні умови внутрішньо-спільнотної поставки задоволені, якщо немає умисного ухилення від сплати податків або відсутня формальність, яка перешкоджає наданню переконливих доказів поставки.
Рішення Суду (Перша палата) від 13 листопада 2025 року. HZ проти Tribunalul Galaţi. Запит про попереднє рішення – Стаття 2 ДЄС – Другий підпункт пункту 1 статті 19 ДЄС – Принцип незалежності судової влади – Директива 2003/88/ЄС – Щотижневий робочий час – Понаднормова робота суддів – Національне законодавство, яке передбачає компенсацію у вигляді періоду відпочинку, що виключає фінансову компенсацію – Адекватна винагорода. Справа C-272/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення права ЄС, пов’язаного з незалежністю судової влади та робочим часом, зокрема в контексті румунського судді, який вимагає фінансову компенсацію за понаднормову роботу.
**Суть акта:**
Рішення стосується питання про те, чи може національне законодавство забороняти фінансову компенсацію за понаднормову роботу судді через нестачу персоналу, коли компенсація обмежується періодами відпочинку. CJEU роз’яснює обсяг незалежності судової влади згідно з пунктом 1 статті 19 ДЄС, у поєднанні зі статтею 2 ДЄС та Хартією основних соціальних прав трудящих Співтовариства, особливо щодо справедливої винагороди. Він балансує між необхідністю захисту незалежності судової влади та свободою розсуду держав-членів у питаннях управління державними видатками та вирішення бюджетних обмежень. Суд наголошує, що хоча фінансова компенсація може бути замінена періодом відпочинку, цей період відпочинку має бути доступним для використання, а загальна винагорода має бути адекватною.
**Структура та основні положення:**
Рішення має таку структуру:
* **Вступ:** Визначає контекст запиту про попереднє рішення та відповідні положення ЄС.
* **Правовий контекст:** Деталізує відповідні статті Договору про Європейський Союз (ДЄС), Хартію основних соціальних прав трудящих Співтовариства та Директиву 2003/88/ЄС (Директива про робочий час). У ньому також викладено відповідне румунське законодавство, зокрема Рамковий закон № 153/2017 та кілька урядових надзвичайних указів (OUG), які відхиляються від нього.
* **Спір в основному провадженні та питання, передане для попереднього рішення:** Пояснює фактичні обставини справи, включаючи вимогу судді про компенсацію та питання суду, що звернувся, до CJEU.
* **Розгляд переданого питання:** Це є ядром рішення, де CJEU аналізує питання та надає своє тлумачення права ЄС. У ньому обговорюється обсяг незалежності судової влади, важливість адекватної винагороди для суддів та умови, за яких держава-член може відступати від загальних правил оплати праці через бюджетні обмеження.
* **Витрати:** Розглядає розподіл витрат у провадженні.
**Основні положення та зміни:**
* **Незалежність судової влади:** Рішення підтверджує, що незалежність судової влади є наріжним каменем верховенства права та має важливе значення для забезпечення повного застосування права ЄС.
* **Адекватна винагорода:** Підкреслюється, що судді повинні отримувати рівень винагороди, що відповідає важливості їхніх функцій, захищаючи їх від зовнішнього втручання або тиску.
* **Відступи:** У рішенні визнається, що держави-члени можуть приймати заходи бюджетних обмежень, що впливають на винагороду суддів, але такі заходи повинні бути передбачені законом, обґрунтовані об’єктивним інтересом (таким як усунення надмірного дефіциту державного бюджету) та пропорційні.
* **Компенсаційний відпочинок:** У рішенні зазначається, що компенсація понаднормової роботи періодами відпочинку є прийнятною, якщо суддя може фактично використовувати період відпочинку, а загальна винагорода залишається співмірною з функціями судді.
* **Критерії оцінки:** Рішення містить вказівки щодо оцінки адекватності винагороди суддів, включаючи врахування економічної, соціальної та фінансової ситуації держави-члена та порівняння середньої винагороди суддів із середньою заробітною платою в цій державі.
**Найважливіші положення для використання:**
Найважливішими положеннями для практичного використання є ті, що визначають умови, за яких держава-член може обмежувати фінансову компенсацію за понаднормову роботу суддів. Зокрема:
* Будь-який захід, що відступає від загальних правил, повинен бути передбачений законом і бути об’єктивним, передбачуваним і прозорим.
* Він повинен бути обґрунтований об’єктивним інтересом, таким як усунення надмірного дефіциту державного бюджету.
* Він повинен бути пропорційним, тобто відповідним для досягнення мети, обмеженим тим, що є суворо необхідним, і не бути непропорційним до мети.
* Суддя повинен мати можливість фактично використати компенсаційний період відпочинку.
* Законодавство не повинно підривати співмірний зв’язок між винагородою судді та важливістю його функцій.
Ці положення забезпечують основу для оцінки законності національних заходів, які впливають на винагороду суддів у контексті бюджетних обмежень.
Рішення Суду (Сьома палата) від 13 листопада 2025 року. Verband Sozialer Wettbewerb eV проти PB Vi Goods GmbH. Запит про попереднє рішення – Визначення, опис, представлення, маркування та захист спиртних напоїв – Регламент (ЄС) 2019/787 – Стаття 10(7) – Заборона використання юридичних назв для будь-яких напоїв, які не відповідають вимогам відповідних категорій – Джин – Напій під назвою «безалкогольний джин» – Стаття 12(1) – Натяки – Чинність статті 10(7) – Стаття 16 Хартії основних прав Європейського Союзу – Свобода ведення бізнесу – Принцип пропорційності. Справа C-563/24.
Це рішення стосується тлумачення та чинності певних положень Регламенту (ЄС) 2019/787 щодо визначення, опису, представлення та маркування спиртних напоїв, зокрема щодо використання назви «джин» для безалкогольних напоїв. Суд повинен був визначити, чи дозволено продавати безалкогольний напій як «безалкогольний джин», і чи заборона такого маркування не порушує свободу ведення бізнесу. Справа виникла в Німеччині у зв’язку зі спором щодо реклами напою під назвою «Virgin Gin Alkoholfrei» (безалкогольний Virgin Gin).
Рішення структуровано навколо двох основних питань, переданих Landgericht Potsdam (Регіональний суд, Потсдам, Німеччина). По-перше, воно стосується того, чи є стаття 10(7) Регламенту 2019/787, яка забороняє використання юридичних назв для напоїв, які не відповідають вимогам відповідної категорії спиртних напоїв, недійсною через порушення статті 16 Хартії основних прав Європейського Союзу (свобода ведення бізнесу). По-друге, воно має на меті з’ясувати, чи слід тлумачити статтю 10(7) або статтю 12(1) того самого регламенту як такі, що забороняють представлення або маркування безалкогольного напою як «безалкогольний джин». Суд дійшов висновку, що стаття 10(7) дійсно забороняє використання назви «безалкогольний джин» для напоїв, які не відповідають вимогам до джину, і що ця заборона є чинною та не порушує свободу ведення бізнесу.
Найважливішим положенням акту є стаття 10(7) Регламенту 2019/787, яка прямо забороняє використання юридичних назв спиртних напоїв для напоїв, які не відповідають вимогам відповідної категорії спиртних напоїв. Тлумачення Судом та підтвердження чинності цієї статті підтверджує, що термін «джин» не може використовуватися для безалкогольних напоїв, навіть із додаванням кваліфікатора «безалкогольний». Це робиться для запобігання плутанини споживачів і захисту репутації справжнього джину.
Рішення Суду (Перша палата) від 13 листопада 2025 року. JYSK Kereskedelmi Kft. проти Nemzeti Élelmiszerlánc-biztonsági Hivatal. Запит про попереднє рішення – Навколишнє середовище – Обов’язки операторів, що розміщують деревину та продукцію з деревини на ринку – Регламент (ЄС) № 995/2010 – Використання, ведення та регулярна оцінка системи належної обачності – Стаття 4(2) та (3) та стаття 6 – Група компаній – Доступ оператора до системи належної обачності, яка ведеться та оцінюється його материнською компанією або створена організацією моніторингу та використовується цією материнською компанією. Справа C-117/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Регламенту ЄС про деревину (EUTR), зокрема Регламенту (ЄС) № 995/2010. Справа стосується угорської дочірньої компанії данської компанії (JYSK) і питання про те, чи може вона покладатися на систему належної обачності (DDS) своєї материнської компанії для дотримання EUTR, чи їй потрібна власна незалежна DDS. Угорська влада оштрафувала JYSK за відсутність власної DDS. CJEU роз’яснює зобов’язання операторів згідно з EUTR, особливо щодо використання та ведення систем належної обачності.
Рішення структуровано наступним чином:
1. Воно починається з вступу, в якому викладено запит про попереднє рішення та відповідні статті EUTR.
2. Далі деталізується правовий контекст, включаючи відповідні преамбули та статті Регламенту № 995/2010 та Імплементаційного регламенту № 607/2012. Ці розділи визначають ключові терміни, такі як “оператор” та “система належної обачності”, та окреслюють зобов’язання операторів та організацій моніторингу.
3. Рішення описує спір у головному провадженні, підсумовуючи аргументи JYSK та Угорського національного управління безпеки харчового ланцюга.
4. Потім воно представляє питання, поставлене угорським судом, яке запитує, чи достатньо для оператора мати доступ до DDS, що ведеться його материнською компанією або організацією моніторингу, яка використовується його материнською компанією.
5. Розгляд Судом питання є ядром рішення. Воно аналізує формулювання, контекст та цілі EUTR, щоб визначити обсяг зобов’язань оператора.
6. Нарешті, рішення надає відповідь Суду на питання, постановивши, що недостатньо для оператора просто мати доступ до DDS, що ведеться його материнською компанією; він повинен мати власну DDS.
Найважливішими положеннями, роз’ясненими цим рішенням, є:
* **Стаття 4(2) та (3) Регламенту № 995/2010**: Ця стаття вимагає, щоб оператори проявляли належну обачність при розміщенні деревини на ринку, а також вели та регулярно оцінювали свою DDS. Рішення роз’яснює, що “використання” DDS передбачає активну поведінку та адаптацію до конкретної комерційної діяльності оператора.
* **Стаття 6(1) Регламенту № 995/2010**: Ця стаття окреслює елементи DDS, включаючи доступ до інформації, оцінку ризиків та процедури пом’якшення ризиків. Рішення підкреслює, що ці елементи повинні стосуватися власної діяльності оператора.
* Рішення уточнює, що хоча операторам можуть допомагати треті сторони у створенні DDS, вони не можуть просто покладатися на DDS, створену та підтримувану материнською компанією. Сам оператор повинен активно використовувати, вести та оцінювати DDS, якщо тільки він не використовує DDS, створену організацією моніторингу.
* Суд підкреслює, що ефективність перевірок компетентними органами була б підірвана, якби оператори могли просто спільно користуватися DDS, створеною третьою стороною. Оператор повинен мати можливість продемонструвати, як він застосовує DDS та приймає рішення щодо пом’якшення ризиків.
Рішення Суду (П’ята палата) від 13 листопада 2025 року.BNP Paribas Public Sector SA проти Єдиної ради з питань реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (Single Resolution Board).Апеляція – Економічна та монетарна політика – Економічний і валютний союз – Банківський союз – Єдиний механізм реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства кредитних установ та деяких інвестиційних фірм (SRM) – Єдиний фонд реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (SRF) – Регламент (ЄС) № 806/2014 – Стаття 69(1) – Стаття 70(1) – Імплементаційний регламент (ЄС) 2015/81 – Стаття 7(1) – (3) – Суми, сплачені як забезпечення безвідкличних платіжних зобов’язань – Рішення Єдиної ради з питань реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (SRB) про відмову повернути сплачені суми.Справа C-4/24 P.
Це рішення Суду Європейського Союзу (П’ята палата) щодо апеляції, поданої BNP Paribas Public Sector SA проти рішення Загального суду. Справа стосується тлумачення регламентів ЄС, пов’язаних з Єдиним механізмом реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (SRM) і Єдиним фондом реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (SRF), зокрема щодо повернення забезпечення безвідкличних платіжних зобов’язань (IPCs), наданих кредитними установами. Основне питання полягає в тому, чи може Єдина рада з питань реструктуризації та врегулювання наслідків банкрутства (SRB) відмовитися повернути забезпечення до тих пір, поки суми, зобов’язані за IPC, не будуть сплачені готівкою, особливо коли кредитна установа виходить зі сфери дії SRM. Зрештою Суд відхиляє апеляцію, підтримуючи позицію SRB.
Рішення структуровано наступним чином:
1. **Передісторія:** Викладається правовий контекст, включаючи Регламент (ЄС) № 806/2014 та Імплементаційний регламент (ЄС) 2015/81, які регулюють SRM та SRF. Визначаються ключові терміни, такі як “доступні фінансові засоби”, та деталізуються правила розрахунку та управління внесками ex-ante до SRF, включаючи використання безвідкличних платіжних зобов’язань.
2. **Факти справи:** Описуються конкретні обставини, включаючи участь BNP Paribas Public Sector SA в SRM, її безвідкличні платіжні зобов’язання перед SRF протягом багатьох років, та її подальший запит на повернення забезпечення після відкликання її дозволу. Відмова SRB повернути забезпечення до тих пір, поки не будуть здійснені готівкові виплати, є центральною в спорі.
3. **Рішення Загального суду:** Підсумовується рішення Загального суду, яке відхилило позов BNP Paribas. Загальний суд підтримав тлумачення SRB про те, що забезпечення може бути повернуто лише після сплати відповідних сум готівкою, наголошуючи на необхідності підтримувати фінансову спроможність та ліквідність SRF.
4. **Аргументи апеляції:** Представлені аргументи, висловлені BNP Paribas Public Sector SA в її апеляції, підтримані Французькою Республікою та Fédération bancaire française. Ці аргументи зосереджені на ймовірних помилках права в тлумаченні відповідних регламентів та на відсутності обґрунтування в рішенні Загального суду.
5. **Аналіз Суду:** Надається детальний аналіз кожного з аргументів апелянта, які зрештою відхиляються. Суд наголошує на важливості тлумачення регламентів таким чином, щоб забезпечити фінансову стабільність SRF та принцип рівного ставлення до кредитних установ.
6. **Рішення:** Суд відхиляє апеляцію та зобов’язує BNP Paribas Public Sector SA сплатити судові витрати.
Найважливішими положеннями акта є:
* **Статті 69 та 70 Регламенту № 806/2014:** Ці статті визначають цільовий рівень для SRF та правила внесків ex-ante від кредитних установ. Вони встановлюють зобов’язання для установ здійснювати внески до фонду та дозволяють здійснювати внески через безвідкличні платіжні зобов’язання.
* **Стаття 7 Імплементаційного регламенту 2015/81:** Ця стаття визначає умови для вимоги безвідкличних платіжних зобов’язань та повернення забезпечення. Вона передбачає, що звернення до IPC не повинно впливати на фінансову спроможність та ліквідність SRF, і що забезпечення має бути повернуто, коли внесок, пов’язаний з IPC, був належним чином отриманий.
Тлумачення Судом цих положень є вирішальним. Воно роз’яснює, що навіть коли кредитна установа виходить зі сфери дії Регламенту № 806/2014, вона все ще зобов’язана виконати свої зобов’язання щодо внесків до SRF за період, коли вона перебувала під дією регламенту. Тому SRB може утримувати повернення забезпечення до тих пір, поки не будуть сплачені відповідні суми готівкою, забезпечуючи фінансову стабільність SRF та рівне ставлення до установ.
Рішення Суду (П’ята палата) від 13 листопада 2025 року. JU проти Spitalul Clinic de Pneumoftiziologie Iaşi. Запит про попереднє рішення – Соціальна політика – Директива 89/391/ЄЕС – Безпека та охорона здоров’я працівників на роботі – Стаття 9 – Обов’язки роботодавців – Класифікація робочих місць за ознакою того, чи піддають вони працівників факторам ризику для їхньої безпеки та здоров’я – Стаття 11(6) – Провадження в органі, відповідальному за безпеку та охорону здоров’я на роботі – Ефективний судовий захист. Справа C-678/23.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Директиви 89/391/ЄЕС про безпеку та охорону здоров’я працівників на роботі. Справа походить з Румунії та стосується спору щодо класифікації роботи працівника лікарні як такої, що піддає її особливим ризикам, що дає їй право на додаткові пільги. CJEU роз’яснює сферу застосування та обмеження директиви, зокрема щодо права працівників оскаржувати рішення, пов’язані з безпекою на робочому місці та ризиками для здоров’я.
Рішення має таку структуру:
1. Воно починається зі вступу, в якому викладено запит про попереднє рішення та сторони, які беруть участь у справі.
2. Далі представлено відповідний правовий контекст, включаючи законодавство ЄС (Директиви 89/391/ЄЕС та 2003/88/ЄС) та румунське національне законодавство (Кодекс законів про працю, Закон № 319/2006 та різні урядові рішення).
3. Описано факти основної справи, питання, поставлені румунським судом, та аналіз Суду.
4. Суд розглядає два ключові питання, пов’язані з тлумаченням Директиви 89/391. Перше питання стосується того, чи Директива виключає національне законодавство, яке не дозволяє працівникам безпосередньо звертатися до органу, відповідального за безпеку та охорону здоров’я, або подавати позов до суду, якщо вони вважають, що їхній роботодавець не виконав зобов’язання щодо класифікації робочих місць як таких, що піддають працівників особливим умовам праці. Друге питання стосується того, чи має стаття 11(6) Директиви 89/391 пряму дію та чи визнає вона право працівників на судовий захист, якщо роботодавці не виконують своїх зобов’язань.
Найважливішими положеннями рішення є:
* **Роз’яснення сфери застосування Директиви 89/391:** CJEU роз’яснює, що Директива 89/391 спрямована на поліпшення безпеки та охорони здоров’я працівників, але не вимагає від держав-членів класифікувати робочі місця на основі ризиків для здоров’я з метою надання додаткових пенсійних прав та прав на щорічну відпустку.
* **Дискреція держав-членів:** У рішенні наголошується, що держави-члени мають право на власний розсуд запроваджувати системи класифікації робочих місць за ризиками для здоров’я, якщо ці системи не підривають зобов’язання роботодавців згідно з Директивою 89/391.
* **Щорічна відпустка та Директива 2003/88:** CJEU зазначає, що, хоча надання додаткової щорічної відпустки може бути обґрунтованим для забезпечення безпеки та здоров’я працівників, Директива 2003/88/ЄС встановлює лише мінімальні вимоги та не перешкоджає державам-членам передбачати більш сприятливі положення.
* **Право на оцінку:** Суд визнає, що працівники мають право оскаржувати неадекватність заходів, вжитих роботодавцями для забезпечення безпеки та охорони здоров’я на роботі після оцінки ризиків.
РІШЕННЯ СУДУ від 2 квітня 2025 року у справі E-19/24 – Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії (Невиконання державою ЄАВТ своїх зобов’язань – Неімплементація – Регламент (ЄС) 2022/1859 – Технічні стандарти для реєстрації як торгових репозитаріїв)
Це рішення Суду ЄАВТ щодо невиконання Ісландією імплементації Виконавчого регламенту Комісії (ЄС) 2022/1859 у своє національне законодавство. Регламент стосується технічних стандартів щодо формату заявок на реєстрацію та продовження реєстрації як торгових репозитаріїв. Наглядовий орган ЄАВТ порушив справу проти Ісландії за невиконання нею своїх зобов’язань за Угодою про ЄЕП. Суд постановив, що Ісландія не виконала своїх зобов’язань.
**Структура та основні положення:**
Рішення структуровано наступним чином:
* Він ідентифікує справу (E-19/24) та сторони, які беруть участь (Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії).
* Він визначає предмет заяви: декларація про те, що Ісландія не змогла імплементувати Регламент (ЄС) 2022/1859.
* Він згадує відповідні статті Угоди про ЄЕП та Додаток IX.
* Він перелічує склад Суду.
* Резолютивна частина рішення містить два пункти:
* Декларація про те, що Ісландія не виконала своїх зобов’язань.
* Розпорядження про те, щоб Ісландія несла судові витрати.
Суть рішення обертається навколо невиконання Ісландією включення Виконавчого регламенту Комісії (ЄС) 2022/1859 до свого національного правового порядку, як цього вимагає стаття 7 Угоди про ЄЕП. Цей регламент вносить зміни до Виконавчого регламенту (ЄС) № 1248/2012, зосереджуючись на форматі заявок, пов’язаних з торговими репозитаріями.
**Основні положення для практичного використання:**
Найважливішим положенням є декларація про те, що Ісландія не виконала своїх зобов’язань за Угодою про ЄЕП. Це означає, що Ісландія була юридично зобов’язана включити Регламент (ЄС) 2022/1859 до свого національного законодавства, але не зробила цього на момент винесення рішення. Рішення створює обов’язкове зобов’язання для Ісландії вжити необхідних заходів для виконання рішення, тобто імплементувати згаданий регламент.
РІШЕННЯ СУДУ від 2 квітня 2025 року у справі E-20/24 – Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії (Невиконання державою ЄАВТ своїх зобов’язань – Невиконання впровадження – Регламент (ЄС) 2022/750 – Орієнтири у позабіржових деривативних контрактах)
Це рішення Суду ЄАВТ щодо невиконання Ісландією впровадження конкретного регламенту ЄС у своє національне законодавство. Основною проблемою є недотримання Ісландією своїх зобов’язань згідно з Угодою про Європейський економічний простір (ЄЕП). Суд постановив, що Ісландія не включила Делегований регламент Комісії (ЄС) 2022/750, який стосується орієнтирів у позабіржових (OTC) деривативних контрактах, до своєї правової системи, як цього вимагає Угода про ЄЕП.
Рішення складається з короткого вступу, в якому викладено суть справи, сторони, які беруть участь (Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії), та правову основу для позову (стаття 7 Угоди про ЄЕП). Оперативна частина рішення містить два пункти: (1) заяву про те, що Ісландія не виконала своїх зобов’язань, не впровадивши Регламент (ЄС) 2022/750, і (2) розпорядження Ісландії взяти на себе витрати провадження. Це рішення не запроваджує нові правила, а забезпечує виконання існуючого зобов’язання Ісландії щодо прийняття правил ЄС, які мають відношення до угоди про ЄЕП.
Найважливішим аспектом цього рішення є заява про те, що Ісландія не виконала свої зобов’язання за Угодою про ЄЕП. Це підкреслює важливість своєчасного та повного впровадження регламентів ЄС державами-членами ЄЕП для забезпечення цілісності та належного функціонування внутрішнього ринку. Рішення слугує нагадуванням для Ісландії та інших держав-членів ЄЕП про їхні зобов’язання щодо перенесення відповідного законодавства ЄС до своїх національних правових систем.
РІШЕННЯ СУДУ від 2 квітня 2025 року у справі E-21/24 – Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії (Невиконання державою ЄАВТ своїх зобов’язань – Неімплементація – Регламент (ЄС) 2023/314 – Процедури управління ризиками для обміну забезпеченням)
Це рішення Суду ЄАВТ щодо невиконання Ісландією імплементації конкретного регламенту ЄС у своє національне законодавство. Основною проблемою є недотримання Ісландією своїх зобов’язань за Угодою про Європейський економічний простір (ЄЕП). Суд постановив, що Ісландія не включила Делегований регламент Комісії (ЄС) 2023/314, який стосується процедур управління ризиками для обміну забезпеченням, до своєї правової бази, як того вимагає Угода про ЄЕП.
Рішення складається з короткого вступу, в якому викладено суть справи, сторони, які беруть участь (Наглядовий орган ЄАВТ проти Ісландії), та правову основу позову (стаття 7 Угоди про ЄЕП). Резолютивна частина рішення містить два пункти: (1) констатація того, що Ісландія не виконала свої зобов’язання, не імплементувавши Регламент (ЄС) 2023/314, та (2) розпорядження про те, щоб Ісландія взяла на себе витрати провадження. Рішення посилається на Делегований регламент Комісії (ЄС) 2023/314, який вносить зміни до Делегованого регламенту (ЄС) 2016/2251. Зміна стосується дати застосування певних процедур управління ризиками, пов’язаних з обміном забезпеченням. Це, ймовірно, передбачає встановлення або коригування термінів, коли мають бути введені в дію конкретні протоколи управління ризиками.
Найважливішим положенням є констатація того, що Ісландія не виконала свої зобов’язання за статтею 7 Угоди про ЄЕП. Це підкреслює юридичну вимогу до держав-членів ЄЕП включати відповідне законодавство ЄС до свого національного законодавства. Рішення слугує нагадуванням про важливість своєчасної імплементації регламентів ЄС для підтримки цілісності та узгодженості ЄЕП.
Державна допомога – Рішення не висувати заперечень
Це рішення Наглядового органу ЄАВТ стосовно заходу державної допомоги, запровадженого Норвегією. Орган вирішив не висувати заперечень проти схеми компенсації Норвегії для операторів залізничних вантажних перевезень, які зазнали збитків через закриття мосту Отта. Схема має на меті компенсувати цим операторам прямі збитки, понесені в період з 21 січня 2025 року по 4 квітня 2025 року, через закриття мосту, спричинене структурними пошкодженнями від обледеніння. Допомога буде надана у формі грантів, що покривають 95% збитків, із загальним бюджетом 70 мільйонів норвезьких крон.
Рішення містить інформацію про номер справи, номер рішення, державу ЄАВТ, залучену до справи (Норвегія), та регіон, на який поширюється дія (всі регіони). У ньому викладено правову основу для схеми, якою є Державний бюджет Норвегії на 2025 рік. Чітко зазначено мету схеми як компенсацію операторам залізничних вантажних перевезень збитків, які безпосередньо виникли внаслідок закриття мосту Отта. Форма допомоги – гранти, з інтенсивністю покриття 95% збитків. Зазначено тривалість періоду компенсації, а також визначено відповідний економічний сектор – вантажні залізничні перевезення (NACE H – 49.200). Органом, що надає допомогу, є Норвезька залізнична дирекція.
Найважливішими положеннями для потенційних користувачів є критерії прийнятності, а саме оператори залізничних вантажних перевезень, які зазнали прямих збитків через закриття мосту Отта в період з 21 січня 2025 року по 4 квітня 2025 року. Рівень компенсації (95% збитків) та відповідальний орган (Норвезька залізнична дирекція) також є ключовою інформацією для тих, хто прагне скористатися цією схемою.
РІШЕННЯ СУДУ від 21 травня 2025 року у справі E-18/24 – Норвезька держава, представлена Міністерством енергетики, проти Greenpeace Nordic та Nature and Youth Norway (Навколишнє середовище – Директива 2011/92/EU – Оцінка впливу проєктів на навколишнє середовище – Стаття 3(1) – Проєкти, охоплені Додатком I – Видобуток нафти та природного газу, що продаються третім сторонам – Принцип щирої співпраці – Вимога анулювати незаконні наслідки порушення законодавства ЄЕЗ)
Це рішення Суду ЄАВТ щодо справи між Норвезькою державою та природоохоронними організаціями Greenpeace Nordic і Nature and Youth Norway. Справа стосується тлумачення Директиви 2011/92/EU про оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС), зокрема щодо оцінки викидів парникових газів від спалювання видобутої нафти та природного газу. Суд роз’яснює, що ці викиди є “наслідками” проєкту видобутку, та наголошує на обов’язку національних судів виправляти недоліки у проведенні ретельної оцінки впливу на навколишнє середовище.
Рішення складається з трьох ключових оперативних пунктів. Перший пункт роз’яснює, що викиди парникових газів, які виникають внаслідок спалювання видобутої нафти та природного газу, що потім продаються третім сторонам, підпадають під “наслідки”, які необхідно оцінювати відповідно до Директиви про ОВНС. Другий пункт стосується обов’язків національних судів у випадках, коли не було проведено повної оцінки впливу на навколишнє середовище. У ньому зазначено, що національні суди повинні, наскільки це можливо згідно з національним законодавством, виправити незаконні наслідки цього недоліку. Однак це дозволяє врегулювати ситуацію шляхом проведення оцінки під час реалізації проєкту або навіть після його завершення, за умови, що національні правила не дозволяють сторонам обходити законодавство ЄЕЗ і що оцінка враховує вплив проєкту на навколишнє середовище з дати його завершення, а не лише майбутні наслідки. Третій пункт прямо забороняє національним судам ретроспективно відмовлятися від обов’язку оцінювати наслідки відповідно до статті 3(1) Директиви про ОВНС.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються включення викидів парникових газів до оцінки впливу на навколишнє середовище та умов, за яких дефектна ОВНС може бути врегульована. Рішення чітко визначає, що оцінка впливу на навколишнє середовище повинна включати викиди від спалювання видобутих ресурсів, навіть якщо це спалювання відбувається в іншому місці третіми сторонами. Крім того, рішення надає ясність щодо того, як національні суди повинні реагувати на ситуації, коли належна оцінка впливу на навколишнє середовище не була проведена спочатку, встановлюючи умови для врегулювання, які забезпечують ефективність Директиви про ОВНС та запобігають обходу її вимог.
Державна допомога – Рішення не висувати заперечень
Це рішення Наглядового органу ЄАВТ щодо норвезької схеми державної допомоги. Орган вирішив не висувати заперечень щодо змін, внесених до норвезької схеми інновацій та розвитку для новинних та інформаційних ЗМІ. Схема спрямована на сприяння розвитку редакційного контенту та нових рішень для його виробництва, публікації або розповсюдження. Допомога надається у формі грантів, з максимальним бюджетом 30 мільйонів норвезьких крон на рік та інтенсивністю 40% (або 75% для невеликих місцевих новинних видань).
Рішення стосується змін до існуючої схеми підтримки інновацій та розвитку в норвезьких новинних та інформаційних ЗМІ. Схема спрямована на сприяння розвитку редакційного контенту та впровадження інноваційних рішень, пов’язаних з виробництвом, публікацією та розповсюдженням, включаючи проекти, спрямовані на збільшення споживання контенту серед населення в цілому або окремих груп. Допомога надається у вигляді грантів. Стандартна інтенсивність допомоги обмежена 40%, але невеликі місцеві новинні та інформаційні ЗМІ можуть отримувати до 75%. Схема діятиме з 1 січня 2023 року до 31 грудня 2028 року. Вона націлена на широкий спектр економічних секторів, включаючи видавничу справу, радіомовлення, телевізійне програмування та іншу діяльність у сфері інформаційних послуг.
Найважливішими положеннями для потенційних бенефіціарів є інтенсивність допомоги (40% або 75% для невеликих місцевих новинних видань), відповідні сектори, визначені кодами NACE, та цілі схеми, які зосереджуються на інноваціях та розвитку редакційного контенту та його розповсюдженні. Тривалість схеми, до кінця 2028 року, також є ключовим фактором для цілей планування.
Рішення Наглядового органу ЄАВТ № 117/25/COL від 9 липня 2025 року про призначення нового уповноваженого з питань слухань у певних справах про конкуренцію [2025/2308]
Це рішення Наглядового органу ЄАВТ стосується призначення нового уповноваженого з питань слухань у контексті певних проваджень у справах про конкуренцію. Воно замінює попереднього уповноваженого з питань слухань, контракт якого закінчився, забезпечуючи безперервність виконання функцій. Рішення призначає Йоганне Фьорде новим уповноваженим з питань слухань, визнаючи її кваліфікацію та досвід, а також офіційно припиняє призначення Міхаеля Санчеса Ридельського.
Рішення складається з чотирьох статей. Стаття 1 призначає Йоганне Фьорде уповноваженим з питань слухань, посилаючись на основоположне рішення (№ 442/12/COL), яке визначає роль та обов’язки уповноважених з питань слухань. Стаття 2 припиняє призначення Міхаеля Санчеса Ридельського. Стаття 3 передбачає публікацію призначення та припинення в Офіційному віснику Європейського Союзу, Додатку ЄЕЗ та на веб-сайті Наглядового органу ЄАВТ, а також вимагає інформування держав ЄАВТ та Європейської Комісії. Стаття 4 зазначає, що рішення є автентичним англійською мовою та набирає чинності 9 липня 2025 року.
Найважливішим аспектом цього рішення є забезпечення безперервного неупередженого нагляду в провадженнях у справах про конкуренцію в рамках ЄАВТ. Призначення Йоганне Фьорде гарантує наявність кваліфікованої особи для виконання обов’язків уповноваженого з питань слухань, як це визначено Рішенням № 442/12/COL.
