Огляд судової практики Верховного Суду за 29/09/2025

Справа №536/1302/24 від 23/09/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька відносно двох малолітніх дітей.

2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може бути застосований лише у випадку доведеного навмисного ухилення батька від виконання своїх обов’язків. Суд врахував, що батько працює за кордоном, що обмежує його можливості у спілкуванні з дітьми, але не свідчить про свідоме ухилення від батьківських обов’язків. Також було враховано, що батько звертався до суду з позовом про визначення способу участі у вихованні дітей. Суд зазначив, що проживання дітей з матір’ю та її новим чоловіком не є доказом того, що біологічний батько не бажає брати участь у їхньому житті. Важливо, що не було встановлено негативного впливу батька на дітей, що робить розрив сімейних зв’язків невиправданим. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даній справі позбавлення батьківських прав не відповідає якнайкращим інтересам дітей.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №383/531/24 від 22/09/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції у справі про визнання недійсним договору дарування.

2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, керувався наступними аргументами:
* По-перше, представник позивача надав належні докази, що підтверджують факт понесення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, а саме: угоду про надання правової допомоги, розрахунок вартості послуг, акт виконаних робіт та квитанцію про оплату.
* По-друге, суд врахував критерії дійсності, необхідності та розумності розміру витрат, зважаючи на складність справи та обсяг наданих послуг.
* По-третє, суд зазначив, що інша сторона не подавала клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу, а отже, погодилася з їх розміром.
* По-четверте, суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
* По-п’яте, суд вказав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

3. Суд ухвалив задовольнити заяву про ухвалення додаткового судового рішення та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 500,00 грн.

Справа №2-2170/11 від 05/09/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо оцінки майна та передачі його стягувачу в рахунок погашення боргу за рішенням суду.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який, у свою чергу, скасував рішення суду першої інстанції та залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що ОСОБА_1 пропустила десятиденний строк на оскарження дій державного виконавця, встановлений статтею 449 ЦПК України, і не подала клопотання про поновлення цього строку з поважних причин. Суд касаційної інстанції погодився з цим висновком, зазначивши, що ОСОБА_1 знала про оцінку майна ще в 2016 році, коли її представник знайомився з матеріалами виконавчого провадження, але звернулася до суду зі скаргою лише в 2020 році. Суд також зазначив, що у випадку неотримання відповідних документів протягом тривалого часу, застосовується презумпція обов’язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №308/7234/22 від 17/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення про звільнення директора комунального підприємства та поновлення його на посаді.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення директора було незаконним, оскільки в рішенні про звільнення не було конкретно вказано, які саме умови контракту були порушені, а лише загальні посилання на нормативні акти та контракт. Суд зазначив, що Закарпатська обласна рада не довела наявність конкретних порушень контракту з боку директора, що є необхідною умовою для правомірного звільнення за пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Також, суди врахували, що на момент прийняття рішення про звільнення, директор обіймав посаду менше року, що унеможливлювало проведення оцінки його діяльності згідно з внутрішніми положеннями ради. Суд відхилив аргументи відповідача про неефективність директора, оскільки вони не були відображені в рішенні про звільнення як конкретні порушення умов контракту. Суд також підкреслив, що порушення процедури прийняття рішення про звільнення, хоч і мали місце, не є головною підставою для скасування рішення, оскільки основною причиною є відсутність конкретних підстав для звільнення, передбачених контрактом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №381/890/24 від 22/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок з урахуванням певних періодів трудової діяльності та навчання, а також встановлення факту належності документів особі.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для закриття провадження в частині позовних вимог про скасування рішення Пенсійного фонду та зобов’язання провести перерахунок пенсії, оскільки такі вимоги мають публічно-правовий характер і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд зазначив, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку та виплати пенсій є публічно-правовими, оскільки виникають з відносин між особою та органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції. Також, суд врахував, що не допускається об’єднання в одному провадженні вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, а саме вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, та вимог про оскарження рішення суб’єкта владних повноважень. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про необхідність врахування положень частини третьої статті 19 КАС України, оскільки об’єднання вимог, підсудних різним юрисдикціям, є недопустимим.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №509/6195/20 від 17/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з обслуговуючого кооперативу (ОК) “Радуга-3” компенсації майнової та моральної шкоди, а також упущеної вигоди, пов’язаних з невиконанням договору про дольову участь у будівництві житла, укладеного з ТОВ “Граніт К”.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОК “Радуга-3”, не врахував, що вимоги позивача, які виникли на підставі договору з ТОВ “Граніт К”, були погашені в процедурі банкрутства останнього, що було встановлено попередніми судовими рішеннями у господарській справі. Верховний Суд наголосив, що ці обставини мають преюдиціальне значення для даної справи, тобто не підлягають повторному доведенню. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд дійшов суперечливих висновків, відмовляючи в позові з різних підстав, деякі з яких виключають одна одну. Суд касаційної інстанції підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, але такий захист можливий лише за умови, що права позивача дійсно порушені, а в даному випадку, з огляду на погашення вимог у процедурі банкрутства, відсутні підстави для задоволення позову.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОК “Радуга-3”, виклавши її в новій редакції з урахуванням зазначених вище висновків.

Справа №592/3258/21 від 10/09/2025
1. Предметом спору було оскарження розпоряджень про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення директора комунальної установи.

2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що директор комунальної установи був правомірно притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та звільнення, оскільки він неналежно виконував свої посадові обов’язки, що виразилось у призупиненні надання соціальних послуг клієнтам центру, перешкоджанні у проведенні перевірки фінансово-господарської діяльності установи, та відмовився надати доступ до документів та приміщень комісії з перевірки. Суд підкреслив, що перешкоджання проведенню перевірки є грубим порушенням трудових обов’язків, а посилання на карантинні обмеження як підставу для відмови у допуску комісії є необґрунтованим, оскільки ці обмеження не поширюються на перевірки, що здійснюються органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень. Також суд врахував, що позивач був завчасно проінформований про перевірку, але не вжив заходів для забезпечення її проведення. Суд також відхилив доводи позивача щодо порушення процедури звільнення, оскільки на момент видачі розпорядження про звільнення виконуючий обов’язки міського голови мав відповідні повноваження.

3. Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №761/12690/23 від 17/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором, укладеним шляхом приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував відсутність в анкеті-заяві умов про сплату відсотків за користування кредитом, а також не розмежував форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов’язку кредитодавцем. Суд наголосив, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту не є укладенням кредитного договору. Також, касаційний суд вказав, що висновок апеляційного суду про стягнення основного боргу є передчасним, оскільки не перевірено доводи сторін та розрахунки щодо правомірності утримання банком відсотків за рахунок кредиту. Суд врахував практику Великої Палати Верховного Суду щодо захисту прав споживачів у кредитних правовідносинах, зокрема необхідність надання зрозумілої інформації про умови кредитування. Суд зазначив, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків, але дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення основного боргу.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, залишив в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, а справу в частині стягнення основної заборгованості за кредитом передав на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №758/12064/22 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі товариств та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було задоволено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі товариства. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки спірне майно неодноразово відчужувалось. Суд також врахував, що забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам, не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, а лише обмежить можливість розпоряджатися спірним майном. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Суд також вказав, що забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №522/7578/21 від 22/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між позивачем та померлим для цілей спадкування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу до 2004 року не має правового значення, оскільки законодавство, чинне на той час, не передбачало відповідних правових наслідків. Крім того, суд вказав, що вимога про встановлення факту проживання однією сім’єю не є ефективним способом захисту, оскільки позивачка не заявила вимог про розподіл спадкового майна або визначення права власності на нього. Суд також підкреслив, що встановлення факту проживання однією сім’єю не вплине на спадкові права позивачки, оскільки вона вже є спадкоємцем першої черги як дружина померлого. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не порушили норм процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №440/6650/24 від 22/09/2025
1. Предмет спору – оскарження розпоряджень голови районного суду про передачу цивільних справ до іншого суду.

2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що голова суду, видаючи розпорядження про передачу справи до іншого суду у зв’язку з неможливістю утворити склад суду, діє в межах процесуального закону, а не як суб’єкт владних повноважень. Суд наголосив, що такі дії голови суду спрямовані на забезпечення права на судовий захист. Якщо позивач вважає, що справу розглянуто неповноважним складом суду, він має оскаржувати відповідне судове рішення в апеляційному порядку в межах цивільної справи, а не ініціювати окремий адміністративний процес. Верховний Суд підкреслив, що оскарження дій суддів щодо розгляду справ поза процесуальним порядком не допускається, а всі процесуальні порушення мають усуватися в межах тієї справи, де вони були допущені. Суд також зазначив, що відсутність можливості оскаржити дії суду інакше, ніж через апеляцію чи касацію, є легітимним обмеженням, яке забезпечує правову визначеність та незалежність суддів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №522/11142/22 від 22/09/2025
1. Предметом спору є розірвання договору пайової участі у будівництві та зобов’язання забудовника повернути сплачені кошти.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не дотрималася процедури одностороннього розірвання договору, передбаченої умовами договору, зокрема, не направила повідомлення про розірвання на належну юридичну адресу відповідача, і немає доказів, що відповідач отримав повідомлення. Суд зазначив, що оскільки договір не розірвано в установленому порядку, відсутні підстави для зобов’язання забудовника виконати умови щодо повернення коштів. Суд також вказав, що умовами договору передбачено повернення коштів лише після передачі прав на об’єкт третій особі та отримання плати за нього, що не було доведено. Хоча суд погодився з тим, що висновок судів попередніх інстанцій про необхідність одночасної сплати 1% від вартості паю при розірванні договору є помилковим, це не вплинуло на кінцеве рішення у справі.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №593/315/20 від 20/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення та поновлення на роботі.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема, щодо впливу оскарження рішення про ліквідацію підприємства на своєчасність звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Суд апеляційної інстанції не з’ясував, чи могло оскарження рішення про ліквідацію підприємства бути об’єктивною перешкодою для своєчасного звернення позивача до суду, враховуючи позасудове врегулювання спору та невизначеність правової ситуації. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні з’ясовувати, чи існували об’єктивні та непереборні перешкоди для своєчасного звернення особи до суду, особливо коли особа могла обґрунтовано вважати, що вирішення пов’язаного спору в іншому провадженні має значення для визначення її правової позиції. Апеляційний суд обмежився констатацією факту пропуску строку, не дослідивши обставини, які могли вплинути на своєчасність звернення до суду.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №380/5247/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору було оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при перерахунку пенсії позивача, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

2. Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, наголошуючи, що закон про Державний бюджет не може вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це призводить до протиріч у законодавстві та обмеження прав громадян. Суд зазначив, що застосування положень статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постанови Кабінету Міністрів України, якими передбачено виплату пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, є протиправним. Суд підкреслив, що у таких випадках слід застосовувати спеціальний закон, який регулює порядок призначення, перерахунку та виплати пенсій військовослужбовцям та іншим особам, і цей закон не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій. Суд також врахував попередні рішення Конституційного Суду України з цього питання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши незаконність дій Пенсійного фонду щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача.

Справа №757/33049/22-ц від 18/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини для оформлення спадкових прав.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту постійного проживання брата позивача зі спадкодавцем (бабусею) на день відкриття спадщини. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували факт постійного проживання його брата разом із бабусею на момент її смерті. Зокрема, надані позивачем докази (акт про спільне проживання, квитанції про сплату комунальних послуг, договір оренди) не містять достатньої інформації, яка б однозначно підтверджувала цей факт. Суд також врахував, що брат позивача був зареєстрований та проживав в іншому місці, що ставить під сумнів факт його постійного проживання з бабусею. Суд касаційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, та підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №199/3149/23 від 27/08/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, врахував, що прокурор оскаржував правомірність набуття відповідачем права власності на землю, стверджуючи про підробку наказу Держгеокадастру, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд зазначив, що наявність копії наказу, яка була підставою для реєстрації, ставить під сумнів твердження про підробку, оскільки позивачем не надано достатніх доказів підробки документів. Суд також врахував, що спірна земельна ділянка знаходиться на території, де велися активні бойові дії, що ускладнює отримання оригіналів документів. Водночас, суд звернув увагу на те, що спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП «Ілліч-Агро Донбас») щодо земельної ділянки підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному. Суд наголосив, що електронний документ має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог законодавства, а оцінка електронного доказу здійснюється на загальних підставах.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закривши провадження у цій частині, а в іншій частині рішення залишив без змін.

Справа №646/539/24 від 17/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ «ОГС «ХАРКІВМІСЬКГАЗ» на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, вважаючи вимоги про вихідну допомогу обґрунтованими, але пропущеним строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, без поважних причин для його поновлення. Верховний Суд, скасовуючи рішення, звернув увагу на те, що суди не врахували практику Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування корпоративних і трудових спорів, особливо у випадках звільнення посадових осіб товариств. Суд касаційної інстанції вказав, що суди мали перевірити, чи належала позивачка до членів колегіального виконавчого органу, оскільки спори про припинення повноважень таких осіб належать до господарської юрисдикції. Також, суди не дослідили підстави звільнення позивачки та передчасно зробили висновок про можливість розгляду справи за правилами цивільного судочинства.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обставин, необхідних для вирішення питання щодо юрисдикційності спору.

Справа №947/28933/21 від 18/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності банку на нерухоме майно, яке перейшло у власність банку внаслідок звернення стягнення за іпотечним договором, та визнання права власності на це майно в порядку спадкування.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела факту прийняття спадщини після смерті дочки, зокрема, не надала доказів спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті останньої, що є необхідною умовою для автоматичного прийняття спадщини згідно з Цивільним кодексом України. Суд зазначив, що відмінність у місці реєстрації позивачки та померлої дочки ставить під сумнів факт їх спільного проживання. Також, позивачка не зверталася до суду з заявою про поновлення строку для прийняття спадщини. Суд врахував, що банк належним чином повідомив спадкоємців про наявність заборгованості та можливість звернення стягнення на іпотечне майно. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що позивачка не довела порушення її спадкових прав, оскільки не підтвердила факт прийняття спадщини у встановленому законом порядку.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №554/4028/23 від 10/09/2025
1. Предметом спору у цій справі було визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу між батьками, а також стягнення аліментів.

2. Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, погодився з тим, що найкращим інтересам дитини відповідає проживання з батьком, враховуючи сталі соціальні зв’язки дитини, її прихильність до батька, тривале проживання з ним у звичному оточенні, а також сумлінне виконання батьком своїх обов’язків. Суд також врахував думку самої дитини, висловлену нею у письмових поясненнях. Важливим фактором стало те, що мати проживає в іншому місті, що могло б призвести до руйнування соціальних зв’язків дитини. Суд також зазначив, що неможливо застосувати модель спільної фізичної опіки, оскільки мати проживає в іншому місті. Крім того, суд задовольнив вимогу батька про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх обґрунтованими та співмірними зі складністю справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/810/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування обмежень при перерахунку пенсії військовослужбовцю, а саме застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України.

2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що Закон про Держбюджет не може вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя в законодавстві та призводить до обмеження прав і свобод громадян. Суд підкреслив, що у даному випадку слід застосовувати спеціальний закон, який регулює порядок призначення, перерахунку та виплати пенсій військовослужбовцям, а саме Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, який не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій. Суд також врахував позицію Конституційного Суду України, згідно з якою законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів. Суд вказав, що обмеження пенсій, встановлені Законом про Держбюджет та постановою Кабміну, є протиправними та обмежують гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене Конституцією України. Суд також зазначив, що застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача суперечить положенням спеціального закону, який регулює порядок виплати пенсій військовослужбовцям.

3. Суд вирішив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №465/1234/22 від 18/09/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а також зустрічний позов про зобов’язання банку провести реструктуризацію зобов’язань за цим договором.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили зустрічний позов позичальника про реструктуризацію кредиту, оскільки позичальник своєчасно звернувся до банку з відповідною заявою, на 1 січня 2014 року у нього не було простроченої заборгованості, а іпотечна квартира є його постійним місцем проживання. Суд зазначив, що наявність у власності підприємства, засновником якого є позичальник, іншої квартири не є підставою для відмови у реструктуризації, оскільки майно підприємства не є власністю фізичної особи-підприємця. Суд також підкреслив, що вимога про відсутність іншого житла у власності позичальника не розповсюджується на майно юридичної особи, частку в статутному капіталі якої має боржник. Суд касаційної інстанції відхилив посилання банку на рішення Конституційного Суду України та практику Великої Палати Верховного Суду, оскільки вони стосуються інших правовідносин.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №320/25649/24 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Київської обласної військової адміністрації щодо вилучення та надання земельної ділянки для Національного військового меморіального кладовища.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, оскільки апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо перевірки зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а лише формально підійшов до питання відповідності реквізитів у платіжному документі. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, і законодавство не встановлює конкретного переліку документів, які підтверджують цей факт. Суд зазначив, що апеляційний суд мав з’ясувати, чи було фактично зараховано суму судового збору до спеціального фонду, використовуючи доступні способи, зокрема, отримання інформації з Державної казначейської служби України. Оскільки апеляційний суд цього не зробив, його ухвала була визнана помилковою.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №260/4751/24 від 22/09/2025
1. Предметом спору є оскарження позивачем дій та рішень військової частини щодо його затримання, призову на військову службу під час мобілізації, а також виключення зі списків особового складу.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвали апеляційного суду про повернення апеляційних скарг позивача, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що скарги були підписані представником позивача, адвокатом, без належних доказів його повноважень. Насправді, з матеріалів справи видно, що апеляційні скарги були подані особисто позивачем через електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд” з використанням кваліфікованого електронного підпису, що підтверджує його особисте подання скарг. Суд касаційної інстанції наголосив, що електронний кабінет є офіційним засобом обміну документами між судом та учасниками процесу, а електронна ідентифікація особи здійснюється за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Апеляційний суд не дослідив повною мірою матеріали апеляційних скарг позивача, що призвело до помилкових висновків. В результаті, було порушено норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. Суд постановив скасувати ухвали апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №219/14256/18 від 18/09/2025
1. Предметом спору є визнання звільнення позивачки з посади головного бухгалтера незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки роботодавець дотримався процедури звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, передбаченої статтею 49-2 КЗпП України, своєчасно попередивши працівника про звільнення. Суд врахував, що на момент попередження позивачки про звільнення та на момент звільнення вакантних посад, які б відповідали її кваліфікації, не було. Суд зазначив, що питання щодо правомірності прийняття іншої особи на посаду бухгалтера з випробувальним терміном не стосується обставин цієї справи, оскільки це відбулося до звільнення позивачки. Також суд відхилив доводи про порушення таємниці ухвалення судового рішення, посилаючись на зміни в законодавстві щодо скасування інституту нарадчої кімнати.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №260/4751/24 від 22/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та рішень військової частини щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, а також вимоги про його звільнення зі служби.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційні скарги позивача, вважаючи, що їх підписав представник без належних повноважень. Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційні скарги були подані через систему “Електронний суд” особисто позивачем, що підтверджується матеріалами справи та електронним цифровим підписом. Суд наголосив, що апеляційний суд не дослідив повною мірою матеріали справи та дійшов помилкових висновків щодо підписання скарг представником. Враховуючи, що апеляційні скарги були подані особисто позивачем через електронний кабінет, підстав для їх повернення не було. Це є порушенням норм процесуального права, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. Верховний Суд скасував ухвали апеляційного суду про повернення апеляційних скарг та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №420/4971/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору було оскарження дій Пенсійного фонду щодо застосування обмежень при перерахунку пенсії військовослужбовцю, передбачених Законом про Держбюджет та постановою Кабміну.

2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що Закон про Держбюджет не може вносити зміни до інших законів, зокрема до Закону “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби”, який є спеціальним законом у цій сфері. Суд підкреслив, що встановлення додаткових обмежень розміру пенсій через коефіцієнти фактично звужує обсяг прав пенсіонерів-військовослужбовців, що суперечить Конституції України. Суд врахував попередні рішення Конституційного Суду України, які наголошують на неприпустимості внесення змін до законів через закон про Держбюджет. Суд також зазначив, що спеціальний закон, який регулює пенсійне забезпечення військовослужбовців, не передбачає будь-яких обмежень розміру пенсій. Суд вказав, що застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсії позивача суперечить положенням спеціального закону, який регулює порядок призначення, перерахунку та виплати пенсій особам, звільненим з військової служби.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №620/3407/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини.

2. Суд касаційної інстанції зазначив, що додаткова винагорода, встановлена на період воєнного стану, є особливим видом грошового забезпечення, пов’язаним із особливим характером служби в умовах війни. Суд підкреслив важливість соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті України, та обов’язок держави вживати заходів для їх мотивації та підтримки. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні, а також не врахували наявність електронного документообігу між медичними закладами та військовими частинами, що спростовує факт необізнаності відповідача про лікування позивача. Суд також зазначив, що висновок ВЛК може бути виражений у формі довідки, і суди мали надати належну правову оцінку всім доказам у справі. Крім того, суд наголосив на тому, що суди не дотрималися принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №380/2243/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження розміру пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює порядок виплати пенсій деяким категоріям осіб у період воєнного стану.

2. Суд задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, а саме Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, зміни до якого можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону. Суд наголосив, що обмеження пенсій, встановлені постановою Кабінету Міністрів України, суперечать положенням цього спеціального закону та обмежують конституційне право на соціальний захист. Суд також врахував попередні рішення Верховного Суду та Конституційного Суду України, які підтверджують неправомірність обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII. Суд вказав, що положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не можуть змінювати умови та норми пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним законом. Суд підкреслив, що застосування коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, є протиправним обмеженням.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №140/16568/21 від 24/09/2025
1. Предметом спору є дії військової частини щодо відмови у перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 01 березня 2018 року по день звільнення.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця, вказавши на те, що суди не дослідили обставини, які мають значення для правильного застосування норм Порядку №1078 щодо індексації грошового забезпечення, зокрема, не з’ясували, чи має позивач право на отримання так званої “індексації-різниці” у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення в березні 2018 року. Суд зазначив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року, суму можливої індексації грошового забезпечення в цьому місяці, а також з’ясувати, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не перевірили правильність розрахунку індексації-різниці, наведеного позивачем у позовній заяві, та не надали належної оцінки доводам сторін.

3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/2779/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України про відмову у призначенні разової грошової допомоги та зобов’язання зарахувати певні періоди роботи до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України, оскільки, за даними підсистеми “Електронний суд”, відповідач подав документ про сплату судового збору в установлений строк. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний повторно перевіряти відповідність скарги та доданих документів вимогам процесуального закону, навіть якщо раніше було винесено ухвалу про залишення скарги без руху. Також, суд підкреслив важливість принципу добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами з боку заявника апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції не може обмежувати право сторони на апеляційний перегляд справи лише з формальних підстав без належного дослідження наявності поданих документів.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №990/248/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо нерозгляду дисциплінарної скарги на суддю та вимога про відшкодування моральної шкоди.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що хоча строки розгляду дисциплінарної скарги і були порушені, це було зумовлено об’єктивними причинами, зокрема значним навантаженням на членів ВРП та дисциплінарних інспекторів. Суд врахував, що після внесення змін до законодавства та початку роботи служби дисциплінарних інспекторів, дисциплінарні провадження, які не були вирішені, були передані інспекторам, що призвело до перерозподілу навантаження та переривання строків розгляду. Суд також зазначив, що позивачем не було доведено наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями ВРП та заподіяною моральною шкодою, а також не встановлено факту безпідставного затягування розгляду скарги. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строків розгляду справ, враховуючи складність справи, поведінку сторін та важливість предмета спору.

3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Справа №140/2543/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування обмежень при перерахунку пенсії військовослужбовцю, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали протиправними дії Пенсійного фонду. Суд наголосив, що закон про Державний бюджет не може вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або скасовувати їх, оскільки це призводить до протиріч у законодавстві та обмеження прав громадян. Верховний Суд підкреслив, що у даному випадку слід застосовувати спеціальний закон, який регулює пенсійне забезпечення військовослужбовців, і цей закон не передбачає обмежень, встановлених бюджетним законодавством. Суд також врахував попередню практику Конституційного Суду України, який неодноразово висловлювався щодо неприпустимості внесення змін до пенсійного законодавства законом про Державний бюджет. Таким чином, суд підтвердив право позивача на отримання пенсії без обмежень, встановлених оскаржуваними нормативно-правовими актами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши зобов’язання Пенсійного фонду виплачувати пенсію позивачу без застосування обмежень.

Справа №280/6895/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що військова частина пропустила строк на подання апеляційної скарги та не надала достатньо поважних причин для його поновлення. Зокрема, відсутність коштів для сплати судового збору не є об’єктивною перешкодою, а є суб’єктивною причиною. Також, суд врахував, що військова частина не надала доказів вжиття заходів для своєчасної сплати збору, хоча мала таку можливість. Суд підкреслив, що повернення попередньої апеляційної скарги не дає права на безстрокове оскарження рішення, особливо за відсутності поважних причин пропуску строку. Участь військової частини у заходах з оборони країни не звільняє від обов’язку дотримуватися процесуальних строків.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №754/15450/23 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків).

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 доведена належними та допустимими доказами, дослідженими судами попередніх інстанцій. Суд зазначив, що місцевий суд обґрунтовано відхилив версію ОСОБА_6 про необізнаність щодо статусу потерпілих як працівників поліції, оскільки це спростовується їхніми показаннями, відеозаписами з боді-камер, де вони представлялися та були у формі. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки захисник не обґрунтував, чому вони були досліджені неповно або з порушеннями. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не зобов’язаний повторно досліджувати докази, якщо він не тлумачить їх інакше, ніж суд першої інстанції. Крім того, суд касаційної інстанції відзначив, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання доказів, і саме сторони визначають обсяг доказів, що підлягають дослідженню.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №464/5152/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між заявницею та померлим з метою реалізації права на спадщину та отримання одноразової грошової допомоги.

2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявниця не надала достатніх доказів, які б підтверджували спільне проживання з померлим як сім’я, ведення спільного побуту та господарства, а також наявність взаємних прав та обов’язків, притаманних сім’ї; надані докази свідчили лише про можливі близькі відносини, спілкування на відстані та проведення дозвілля. Суд також врахував наявність інших близьких родичів померлого (батьків) та відсутність доказів про відсутність інших членів сім’ї, які могли б претендувати на отримання допомоги чи спадщини. Суд зазначив, що факт спільного відпочинку, пересилання коштів, спільна присутність на святах самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю. Суд також критично оцінив надану довіреність, оскільки заявниця зобов’язалась повернути усі зараховані кошти, що не свідчить про наявність спільного бюджету. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №127/10853/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є заява про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема, не надав належної оцінки зібраним доказам та зробив висновки на припущеннях. Апеляційний суд не обґрунтував, які саме питання повинен був з’ясувати орган опіки та піклування при перевірці можливості заявника бути опікуном, не перевірив, чи зверталася мати заявника із заявою про призначення її опікуном, і не врахував, що висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях щодо мети звернення заявника до суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що чинне законодавство не містить обмежень щодо призначення опікуном особи мобілізаційного віку, і апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що батько заявника вже проходить військову службу. Таким чином, апеляційний суд не забезпечив всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні заявника опікуном та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №2610/5287/2012 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвал суду першої інстанції про видачу дублікату виконавчого листа та заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково визнав ОСОБА_2 особою, чиї права та інтереси безпосередньо порушені оскаржуваними ухвалами, оскільки не було встановлено її участі у кредитних правовідносинах, на підставі яких видано виконавчий лист. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження має ґрунтуватися на правовій, а не гіпотетичній зацікавленості, обумовленій нормами матеріального права. Також, апеляційний суд не дослідив, які конкретно права, інтереси чи обов’язки ОСОБА_2 порушуються видачею дубліката виконавчого листа та заміною сторони виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що наявність обставин для захисту прав ОСОБА_2 має бути предметом окремого судового розгляду. Суд касаційної інстанції врахував, що рішенням суду у іншій справі договір дарування квартири ОСОБА_2 визнано недійсним.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/15836/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ “Альянс Будівельників України” за ініціативою ТОВ “Собі”.

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що для відкриття провадження у справі про банкрутство важлива наявність грошового зобов’язання боржника перед кредитором, відсутність спору про право щодо вимог та незадоволення цих вимог боржником до підготовчого засідання суду. Суд підкреслив, що обов’язок доведення платоспроможності покладається на боржника, і лише повне задоволення вимог кредитора до підготовчого засідання є підставою для відмови у відкритті провадження. Суд також вказав, що аналіз фінансового стану боржника здійснюється на стадії розпорядження майном, а не на етапі відкриття провадження. Апеляційний суд не врахував, що наявність забезпечення вимог кредитора не є підставою для відмови у відкритті провадження, а також невірно оцінив можливість аналізу фінансового стану боржника на стадії підготовчого засідання.

3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Альянс Будівельників України”.

Справа №873/46/25 від 17/09/2025
1. Предметом спору є скасування рішення третейського суду про стягнення з фізичної особи-підприємця заборгованості за кредитним договором.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у скасуванні рішення третейського суду, мотивуючи це тим, що апеляційний суд надмірно формально підійшов до розгляду справи та не врахував важливі процедурні порушення, допущені третейським судом. Зокрема, третейський суд не забезпечив належне повідомлення відповідача, який є діючим військовослужбовцем, про розгляд справи, що позбавило його можливості захистити свої права та інтереси, включаючи право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу рівності сторін та змагальності в судовому процесі, а також на обов’язку держави забезпечувати соціальний захист військовослужбовців. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що залишення в силі рішення третейського суду було б непропорційним втручанням у право відповідача на справедливий суд.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та скасував рішення третейського суду.

Справа №915/1624/16 від 16/09/2025
1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ ЖЕК “Соляні” на підставі погашення всіх вимог кредиторів, крім неустойки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що ТОВ “Новотор”, як власник корпоративних прав боржника, правомірно погасило вимоги кредиторів, а мета провадження у справі про банкрутство досягнута, оскільки всі вимоги кредиторів, крім неустойки, були задоволені. Суд зазначив, що законодавець передбачає обов’язок учасника господарського товариства вчиняти дії для недопущення банкрутства, включно з правом одночасного погашення вимог кредиторів. Також, суд врахував тривалість процедури банкрутства, яка тривала з 2017 року, та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що погашення відбувалося в результаті виконавчих дій, оскільки головною метою процедури банкрутства є задоволення вимог кредиторів, незалежно від способу їх погашення. Суд підкреслив, що неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов’язань у шосту чергу та вважається погашеною у разі задоволення всіх інших вимог.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про банкрутство – без змін.

Справа №925/1263/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є зобов’язання Виконавчого комітету Черкаської міської ради вчинити певні дії, ініційоване Північним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України.

2. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та задовольнив касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України. Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень попередніх інстанцій через порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на неповноту дослідження доказів та неврахування певних обставин, що могли вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень. Суд наголосив на важливості всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи для забезпечення справедливого вирішення спору. В результаті, Верховний Суд вирішив, що справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення виявлених недоліків.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Справа №990/157/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду.

2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що процедура оцінювання практичного завдання відповідала встановленим вимогам, а саме:
* Оцінювання проводилося екзаменаційною комісією у затвердженому складі з використанням спеціального програмного забезпечення, яке забезпечує анонімність та об’єктивність оцінювання.
* Програмне забезпечення не передбачає проставлення окремих оцінок за кожний показник, а лише однієї індивідуальної оцінки кожним членом комісії.
* Факт перебування одного з членів комісії на лікарняному не свідчить про необ’єктивність оцінювання, оскільки програмне забезпечення дозволяє працювати поза межами робочого часу, а позивачем не доведено порушень порядку доступу до авторизованого робочого місця.
* Суд наголосив, що позивачем не доведено, яким чином оцінювання його роботи відбулося з порушенням процедури, що могло б вплинути на об’єктивність оцінювання.
* Суд також врахував, що в інформаційно-комунікаційній системі ВККСУ впроваджена комплексна система захисту автоматизованих робочих процесів.

3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову.

Справа №620/4633/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та постанов приватних виконавців щодо виконавчого провадження.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи щодо правомірності дій одного з приватних виконавців, а саме Приходька Юрія Михайловича. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельного аналізу доводів сторін та надання їм належної оцінки. Зокрема, суду першої інстанції необхідно перевірити, чи були дотримані всі вимоги законодавства при винесенні постанови приватним виконавцем Приходьком Ю.М. Також, важливим є з’ясування обставин, які передували винесенню оскаржуваної постанови, та їх вплив на законність дій приватного виконавця. В частині позовних вимог до іншого приватного виконавця, Коваля Віталія Олександровича, Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, залишаючи його без змін.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до приватного виконавця Приходька Юрія Михайловича та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив постанову апеляційного суду без змін.

Справа №560/10/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували нову редакцію статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями) до всього періоду затримки розрахунку, не врахувавши, що частина цього періоду припадає на час дії попередньої редакції цієї статті, яка не містила таких обмежень. Суд також зазначив, що після внесення змін до статті 117 КЗпП України, застосування принципу співмірності, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року, є недоцільним, оскільки законодавець вже встановив обмеження щодо строку виплати компенсації. Враховуючи це, Верховний Суд визначив, що для періоду до 19 липня 2022 року (коли діяла стара редакція статті 117 КЗпП України) може бути застосований принцип співмірності, а для періоду після цієї дати діє обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. На основі цих висновків, суд перерахував суму, яка підлягає виплаті позивачу.

3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, збільшивши суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу.

Справа №420/40610/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо експертної грошової оцінки майна у виконавчому провадженні.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду. Суди встановили, що представник позивача отримав постанову Верховного Суду, яка вказувала на необхідність іншого способу захисту, 7 грудня 2024 року, а позов подано лише 30 грудня 2024 року, тобто з пропуском десятиденного строку. Суд зазначив, що позивач не довів наявності об’єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, а посилання на незначний пропуск строку не є достатньою підставою для його поновлення. Також, суд врахував, що адвокат отримав рішення суду в електронному кабінеті, що свідчить про обізнаність щодо необхідності вчинення дій. Суд наголосив, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє юридичній визначеності та стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до своїх обов’язків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №359/7985/18 від 05/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання права власності на майно, набуте під час спільного проживання без шлюбу, та поділ цього майна, а також визнання права власності на майно, набуте в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки на час виникнення спірних правовідносин (до 01 січня 2004 року) законодавство не передбачало можливості встановлення такого факту. Суд також врахував, що позивачка не надала достатніх доказів, які б підтверджували ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. Щодо вимог колишньої дружини померлого про визнання права власності на майно, набуте в зареєстрованому шлюбі, суд зазначив, що таке право може бути визнано лише нотаріусом, а суд не може перебирати на себе його повноваження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №532/2266/23 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази та обґрунтовано встановили вину особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України. Суд зазначив, що доводи засудженого про вимушений характер залишення частини були спростовані дослідженими доказами, а сам факт залишення частини без поважних причин доведений. Також, суд касаційної інстанції вказав на відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень. Суд касаційної інстанції наголосив, що засуджений не позбавлений можливості ініціювати питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом.
3. Верховний Суд постановив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №466/508/22 від 24/09/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за нотаріально посвідченим договором позики.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд правильно встановив обставини справи, зокрема, часткове виконання зобов’язань за договором позики на підставі наданих доказів, включаючи оригінал акту прийому-передачі грошових коштів, який був оглянутий в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував ці докази при визначенні суми заборгованості, яка підлягає стягненню. Також, суд касаційної інстанції погодився з нарахуванням 3% річних у валюті боргу, оскільки це відповідає умовам договору та компенсаційній природі цих нарахувань. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційних скарг, які зводилися до переоцінки доказів та не підтверджували порушень норм матеріального чи процесуального права апеляційним судом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження не включають втручання в оцінку доказів судами попередніх інстанцій, якщо не було порушень порядку надання та отримання доказів.

3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою частково задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 17 425,00 дол. США та 3 % річних у розмірі 3 937,09 дол. США.

Справа №363/2961/13-ц від 24/09/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення сільської ради, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та відновлення меж земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела порушення її прав. Суди врахували, що спір про межі земельних ділянок триває тривалий час, і в попередніх судових рішеннях було встановлено, що на час приватизації земельної ділянки позивачкою, на ній вже знаходилась літня кухня відповідачки, і позивачка не заперечувала проти цього. Суд також взяв до уваги, що відповідачка здійснила реконструкцію літньої кухні в садовий будинок, отримавши відповідні дозволи, і це не порушило прав позивачки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що преюдиційні обставини, встановлені попередніми судовими рішеннями, є обов’язковими для врахування при розгляді цієї справи. Суд зазначив, що висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №907/310/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію комунального майна шляхом викупу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та зобов’язання повернути майно територіальній громаді.

2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись із судами попередніх інстанцій, зазначив, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави, оскільки орган місцевого самоврядування, який мав би захищати інтереси громади, сам прийняв рішення, яке оскаржується. Суд також підтвердив, що приватизація шляхом викупу була незаконною, оскільки орендар не здійснив невід’ємних поліпшень майна, що є необхідною умовою для такого способу приватизації. Суд врахував висновок експерта, який встановив, що фактичний стан майна не відповідає заявленим поліпшенням, а також те, що майно перебуває в аварійному стані. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на те, що вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким було дозволено приватизацію, є неефективним способом захисту, оскільки це рішення вже виконано шляхом укладення договору купівлі-продажу. Також, суд касаційної інстанції вказав, що вимога про скасування державної реєстрації права власності не є належним способом захисту.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію та скасування державної реєстрації права власності, але залишив в силі рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов’язання повернути майно територіальній громаді.

Справа №760/28758/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими скаргу було повернуто заявнику, оскільки він не надав доказів того, що є стороною виконавчого провадження, а отже, має право оскаржувати дії державного виконавця. Суди послались на те, що відповідно до статті 447 ЦПК України, скаргу на дії державного виконавця може подавати лише сторона виконавчого провадження. Заявнику було надано строк для усунення недоліків, а саме надання доказів, які б підтверджували його статус сторони виконавчого провадження, проте він цього не зробив. Суд касаційної інстанції підкреслив, що звернення до суду зі скаргою на дії виконавця є формою звернення за судовим захистом, тому до скарги застосовуються загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви. Оскільки заявник не усунув недоліки, суди дійшли правильного висновку про повернення скарги.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №569/357/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача спадкового майна в натурі (квартири та гаража) на користь позивача в рахунок погашення боргу спадкодавця.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження за скаргою банку, мотивуючи це тим, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов’язків банку. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що банк є кредитором відповідача (спадкоємця), на майно якого накладено арешт в інтересах банку, а рішення суду першої інстанції про стягнення спадкового майна на користь іншого кредитора може порушувати права банку як кредитора. Суд також зазначив, що апеляційний суд не перевірив доводи банку про те, що позов є надуманим і пред’явлений з метою уникнення сплати боргу перед банком. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що суд першої інстанції не повинен був приймати визнання позову відповідачем, оскільки це порушує права іншого кредитора. Суд наголосив, що суди повинні оцінювати дії учасників цивільного обороту крізь призму справедливості, розумності та добросовісності.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №756/11925/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини та забезпечення права матері на спілкування з дитиною під час розгляду справи.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було частково задоволено заяву матері про забезпечення позову шляхом встановлення графіку зустрічей з дитиною. Суд виходив з того, що між батьками існує спір щодо місця проживання дитини, а батько перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною. Встановлений апеляційним судом графік зустрічей матері з дитиною (кожної другої та четвертої суботи місяця з 11:00 до 19:00 неділі) є достатнім для відновлення емоційного контакту між матір’ю та дитиною, відповідає інтересам дитини та не порушує права батька. Суд також зазначив, що встановлення почергового графіку проживання дитини з кожним з батьків через короткі проміжки часу не відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки може призвести до стресу та дезадаптації. Суд касаційної інстанції підкреслив, що батьківські права є рівними, і дитина потребує турботи та підтримки обох батьків, а втручання в приватне життя одного з батьків може бути виправданим, якщо це відповідає інтересам дитини.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №240/4302/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо обмеження розміру пенсії позивача шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не може вносити зміни до інших законів, зокрема до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, який є спеціальним законом у сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців. Суд послався на рішення Конституційного Суду України, який неодноразово підкреслював, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами. Застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій військовослужбовців, передбачене постановою Кабінету Міністрів України, фактично обмежує їхнє право на належний соціальний захист, гарантоване Конституцією України. Також, суд зазначив, що у випадку колізії між загальним і спеціальним законом, перевага надається спеціальному закону. Крім того, суд врахував правову позицію Верховного Суду, висловлену в іншій справі, де було визнано протиправним обмеження розміру пенсій військовослужбовців шляхом застосування аналогічних коефіцієнтів.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність вимог позивача на виплату пенсії без обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України.

Справа №916/105/22 від 23/09/2025
1. Предметом спору є закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за ініціативою кредитора через надання боржником неповної та недостовірної інформації про майновий стан.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки боржниця надала неповну та недостовірну інформацію про свій майновий стан, що свідчить про її недобросовісну поведінку. Суди встановили, що боржниця систематично приховувала інформацію про свої доходи та майно, а також про майно членів її сім’ї, подаючи виправлені декларації з суттєвими доповненнями. Крім того, запропонований боржницею план реструктуризації боргів не відповідав вимогам законодавства, оскільки передбачав прощення майже всієї суми заборгованості та не містив реальних заходів для покращення майнового стану боржника. Суд наголосив, що процедура неплатоспроможності не є інструментом для списання боргів, а вимагає добросовісної співпраці боржника з кредиторами та судом. Враховуючи встановлені обставини, суди дійшли висновку, що боржниця зловживає своїми правами та намагається уникнути виконання зобов’язань перед кредиторами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/6735/20 (904/2251/23) від 24/09/2025
1. Предметом спору є розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність.

2. На жаль, в наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Є лише вступна та резолютивна частини постанови. Для надання повної відповіді необхідна мотивувальна частина судового рішення.

3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Агроцентр-Україна», скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №916/757/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішень державних реєстраторів, зобов’язання знести самочинне будівництво та повернути земельну ділянку, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили належним чином обставини справи, зокрема, чи було дотримано порядок набуття права власності на самочинне будівництво, встановлений статтею 376 Цивільного кодексу України. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам прокурора щодо безпідставної передачі земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів під самочинно збудовані об’єкти нерухомого майна. Суд касаційної інстанції підкреслив, що сам факт державної реєстрації права власності на самочинне будівництво не легітимізує його, і суди повинні були перевірити, чи були дотримані вимоги статті 376 ЦК України для набуття права власності на таке будівництво. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам прокурора щодо порушення права територіальної громади на законний порядок володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обставин, пов’язаних з правомірністю доповнення складу нерухомого майна, яке прокурор вважає самочинним будівництвом, та оцінки правомірності здійснення такої реєстрації.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №910/12191/24 від 10/09/2025
1. Предмет спору – скасування рішення ПрАТ «НЕК «Укренерго» щодо коригування обсягів спожитої електроенергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову АТ «Харківобленерго», виходячи з того, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» діяло в межах своїх повноважень, визначених Кодексом комерційного обліку електричної енергії (ККОЕЕ) та Законом України «Про ринок електричної енергії». Суд зазначив, що ККОЕЕ не містить прямої заборони адміністратору комерційного обліку (АКО) змінювати прийняте рішення, а оскаржуване рішення було прийняте на виконання рішення Господарського суду Харківської області, яке набрало законної сили та є обов’язковим до виконання. Також, суд вказав, що АТ «Харківобленерго» не довело порушення ПрАТ «НЕК «Укренерго» вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції відзначив, що доводи скаржника зводяться до незгоди з судовим рішенням у іншій справі та рішенням НКРЕКП, що не може бути предметом касаційного перегляду у даній справі.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ «Харківобленерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №914/2023/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради в частині, якою було визнано нечинним державний акт на право постійного користування землею, виданий ПрАТ “Конвеєр”.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що право постійного користування землею є безстроковим і може бути припинене лише на підставах, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Суд зазначив, що ПрАТ “Конвеєр” неодноразово давало згоду на вилучення частини земельної ділянки, але ніколи не відмовлялося від права користування рештою землі. Суд також вказав, що Львівська міська рада не мала повноважень визнавати недійсним державний акт на право постійного користування землею, оскільки це порушує право позивача на користування земельною ділянкою. Суд відхилив аргументи Львівської міської ради про пропуск строку позовної давності, оскільки ПрАТ “Конвеєр” дізналося про порушення свого права лише нещодавно. Суд також зазначив, що скасування оскаржуваної ухвали не порушить права третіх осіб.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №910/15907/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є вимога Національної академії внутрішніх справ про заміну сторони в енергосервісному договорі шляхом затвердження додаткової угоди, оскільки, на її думку, відбулися істотні зміни обставин.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки передача майна від Національної академії внутрішніх справ до Департаменту поліції особливого призначення не змінює правового режиму майна як державного і не припиняє зобов’язання розпорядника бюджетних коштів за енергосервісним договором. Суд зазначив, що ні умовами договору, ні чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу прав та обов’язків за договором до особи, на баланс якої передано об’єкт енергосервісу. Суд також вказав на те, що передача прав та обов’язків замовника можлива лише у випадку реорганізації замовника та переходу прав до правонаступника, чого в даному випадку не відбулося. Судді підкреслили, що заміна сторони в договорі в даному випадку суперечитиме принципу свободи договору та вільного волевиявлення учасників правочину. Суд також врахував, що позивач не надав доказів невідповідності енергосервісного договору чинному законодавству.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №200/243/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у розмірі до 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168.

2. Суд касаційної інстанції зазначив, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям під час воєнного стану є важливим елементом соціального захисту та стимулювання. Суд підкреслив, що для отримання збільшеної винагороди необхідно підтвердити безпосередню участь у бойових діях або заходах, але відсутність окремих документів чи порушення порядку їх передачі між військовими частинами не може автоматично позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо є інші докази його фактичної участі. Суд також вказав на те, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, які саме завдання виконував позивач під час відрядження та чи охоплюються ці завдання умовами, визначеними наказами Адміністрації Держприкордонслужби. Крім того, суд наголосив на необхідності перевірки, чи виплачувалася аналогічна винагорода іншим військовослужбовцям, які перебували в аналогічних умовах. Суд зазначив, що обов’язок оформлення документів для нарахування виплат покладено на командирів військових частин, куди були відряджені військовослужбовці.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №361/2105/24 від 10/09/2025
1. Предметом спору є встановлення факту народження дитини заявниці на території Російської Федерації, оскільки свідоцтво про народження вже було видане компетентними органами РФ.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні заяви про встановлення факту народження дитини. Суди встановили, що народження дитини вже зареєстровано компетентним органом Російської Федерації та видано відповідне свідоцтво. Верховний Суд підкреслив, що згідно з чинним законодавством та міжнародними договорами, свідоцтво про народження, видане в РФ, є дійсним в Україні без додаткової легалізації на час розгляду справи судами. Суд також зазначив, що наявність свідоцтва про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, виключає необхідність встановлення факту народження в судовому порядку. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у інших справах були відхилені, оскільки обставини та правовідносини у тих справах не були подібними до даної справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.

Справа №918/1061/24(450/2324/24) від 18/09/2025
Звісно, ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами, з огляду на те, що продавець, на думку позивача, не мав права розпоряджатися майном на момент укладення договору.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, виходячи з наступних аргументів:
* Договір простого товариства між сторонами, метою якого було будівництво будинку, мав чітко визначений термін дії, який закінчився до моменту укладення попереднього договору купівлі-продажу.
* Після закінчення терміну дії договору простого товариства, всі права на об’єкт будівництва перейшли до однієї зі сторін (ОСОБА_2), а отже, інша сторона (ОСОБА_1) втратила право розпоряджатися майном.
* Суд відхилив аргументи про продовження дії договору простого товариства конклюдентними діями, оскільки будь-які зміни до договору мали бути оформлені нотаріально, чого не було зроблено.
* Договір новації, на який посилався скаржник, стосувався інших правовідносин (договорів позики) і не впливав на дію договору простого товариства.
* Суд також врахував, що власник майна (ОСОБА_2) має право захищати свої інтереси, оскаржуючи договори, укладені щодо його майна без його згоди.
* Посилання скаржника на ухвали в межах кримінального провадження не мають преюдиційного значення для даної справи.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши недійсність попереднього договору купівлі-продажу квартири.

Справа №607/9004/22 від 18/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно, в умовах воєнного стану).

2. Верховний Суд залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним у грабежі, спираючись на сукупність доказів, включаючи покази потерпілого, свідків (поліцейських та очевидця), протокол огляду місця події та висновок дактилоскопічної експертизи. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи захисника про недопустимість окремих доказів, зокрема протоколу огляду місця події та висновку дактилоскопічної експертизи, є необґрунтованими, оскільки не було доведено істотного порушення прав засудженого, яке б вплинуло на отримання цих доказів. ВС підкреслив, що не будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону автоматично робить доказ недопустимим, а важливо встановити, чи було порушення істотним та чи вплинуло воно на реалізацію прав особи. Також ВС вказав, що проведення впізнання за фотознімками не суперечить КПК, а відмова в призначенні почеркознавчої експертизи була обґрунтованою, оскільки сторона захисту не надала достатніх підстав для сумнівів у достовірності процесуальних документів.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №380/6826/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Львівської міської ради щодо невидачі ордеру на квартиру для постійного проживання.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що дата направлення облікової житлової справи до міськради не є моментом, коли позивач дізналася про порушення своїх прав. Важливо, що суди не з’ясували, коли саме у міськради виник обов’язок видати ордер і чи зберігається у позивача право на його отримання. Також, Верховний Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо триваючого характеру протиправної бездіяльності, яку можна оскаржити в будь-який час, поки вона триває. Суд наголосив, що строк звернення до суду не повинен дозволяти органам влади уникати відповідальності за триваючі порушення.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №560/706/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію державного службовця та неврахування певних періодів роботи до стажу державної служби.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи частково рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для тих, хто на цю дату займав посади держслужби, або 20 років незалежно від цього), вона зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. При цьому, розмір пенсії для осіб, які на момент звернення не є державними службовцями, обчислюється у розмірі 60% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої сплачено єдиний внесок. Оскільки позивачка була звільнена з державної служби у 2015 році і після цього не працювала на таких посадах, інші виплати, крім посадового окладу, надбавки за ранг та вислугу років, можуть бути визначені виключно з розрахунку на травень 2016 року. Суд зазначив, що довідка про складові заробітної плати, яка включає посадовий оклад, надбавку за ранг та вислугу років, має бути врахована при обчисленні пенсії.

3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу частково, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у врахуванні довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок пенсії з урахуванням цієї довідки.

Справа №990/248/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя, а також вимоги про відшкодування моральної шкоди.

2. На жаль, у наданому тексті відсутні аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення. Тому я не можу їх описати. Для цього мені потрібен повний текст судового рішення, де буде зазначено обґрунтування позиції суду.

3. Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя.

Справа №925/952/24 від 23/09/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями та територією, а саме забезпечення вільного доступу до них.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки договір оренди, на який посилався позивач, є неукладеним через відсутність згоди сторін щодо істотної умови – плати за користування майном. Суд також врахував, що договір фактично не виконувався сторонами, оскільки позивач не здійснював оплату за оренду. Крім того, суд зазначив, що позивач не довів, що саме відповідач, а не третя особа, перешкоджає йому у користуванні майном. Суд вказав, що для вирішення спору необхідно було залучити як відповідача і третю особу, оскільки вони обидва претендують на правомірне користування спірним майном. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, а його завдання – перевірити правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/11635/23 від 23/09/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом виселення фізичної особи-підприємця.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення права володіння, користування та розпорядження спірним майном. Суд зазначив, що у даному випадку наявна подвійна реєстрація права власності на одне й те ж майно, що унеможливлює повноцінне володіння майном для обох сторін. Суд вказав, що належним способом захисту в такій ситуації є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а не усунення перешкод у користуванні (негаторний позов). Суд також врахував, що відповідач користується приміщенням на підставі договору оренди з третьою особою, яка також має зареєстроване право власності на це приміщення. Суд наголосив, що вирішення спору має призводити до припинення порушення і повноцінного володіння нерухомим майном, а тому судове рішення про витребування нерухомого майна є підставою для закриття одного з розділів Державного реєстру прав на нерухоме майно.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №380/21165/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради про затвердження містобудівних умов та обмежень для будівництва комплексу житлових будівель, яке, на думку прокуратури, порушує законодавство в частині висотності забудови та створює загрозу для безпеки польотів.

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на такі основні аргументи:
* Апеляційний суд не врахував доводи прокурора щодо ризику непоправної шкоди для великої кількості осіб, зокрема авіапасажирів, у разі продовження будівництва з порушеннями.
* Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи має особа, яка подала апеляційну скаргу (інвестор), право на оскарження рішення у сфері містобудування, оскільки вона не є учасником публічно-правових відносин у цій сфері.
* Апеляційний суд не з’ясував, чи має місце очевидна протиправність оскаржуваного рішення та порушення прав, на захист яких подано позов, а також не врахував співвідношення прав заявника та наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
* Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновкам суду першої інстанції, який обґрунтовано вжив заходів забезпечення позову, враховуючи інформацію про створення об’єктом будівництва кутів закриття для засобів спостереження аеродрому та перевищення граничної висоти забудови.

3. Верховний Суд постановив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №640/8373/21 від 24/09/2025
1. Предметом спору є бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні прокурору, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що хоча Закон України “Про прокуратуру” не регулює питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у випадку реорганізації або скорочення, стаття 44 КЗпП України є застосовною, оскільки вона не входить до виключного переліку випадків, коли норми КЗпП не застосовуються до прокурорів. Суд підкреслив, що право на вихідну допомогу виникає у працівника в день звільнення, і цей факт є визначальним для вирішення питання про її виплату. Також, ВС зазначив, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правомірною, оскільки вона є похідною від вимоги про виплату вихідної допомоги, яку не було здійснено вчасно. Суд відхилив аргументи Офісу Генерального прокурора про те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у іншій справі робить неможливим стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у цій справі, наголошуючи, що ці виплати мають різну правову природу і підстави.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №1625/2550/12 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у видачі дубліката виконавчого листа про стягнення заборгованості.

2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд помилково застосував норми матеріального права. Верховний Суд підкреслив, що згідно з пунктом 10-2 Розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження”, строки пред’явлення виконавчих документів до виконання перериваються на період воєнного стану. Оскільки воєнний стан в Україні триває з 24 лютого 2022 року, строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не закінчився. Суд також наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною права на судовий захист, і необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа унеможливлює виконання судового рішення. Суд врахував, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання про видачу дубліката виконавчого листа.

3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про видачу дубліката виконавчого листа.

Справа №918/1061/24(450/2323/24) від 18/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між фізичними особами, з огляду на те, що одна зі сторін договору не мала права розпоряджатися майном на момент укладення договору.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що на момент укладення попереднього договору строк дії договору простого товариства, на підставі якого одна зі сторін (Особа_1) мала право на будівництво та продаж квартир, закінчився, і всі права на об’єкт будівництва перейшли до іншої сторони (Особа_2). Суд відхилив аргументи Особи_1 про те, що договір простого товариства фактично продовжував діяти після закінчення строку, оскільки сторони не внесли змін до договору в нотаріальній формі, як це було передбачено умовами договору. Суд також не прийняв посилання на договір новації та ухвали в кримінальному провадженні, оскільки вони не підтверджували продовження дії договору простого товариства. Суд зазначив, що правовідносини між сторонами чітко врегульовані договором простого товариства та Цивільним кодексом України, тому немає підстав для застосування аналогії закону. Також, суд врахував, що власник майна (Особа_2) має право захищати свої інтереси шляхом оскарження попереднього договору, укладеного іншою особою без його згоди.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/11904/19 від 24/09/2025
1. Предметом спору є визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні нею між співвласниками домоволодіння.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не перевірив, чи була надана у користування або у власність співвласникам будинку у встановленому законом порядку земельна ділянка, порядок користування якою визначив суд, з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідних доказів. Також, апеляційний суд не врахував, що за відсутності доказів надання сторонам або попереднім співвласникам будинку земельної ділянки певного розміру, встановлення порядку користування земельної ділянки між ними порушує встановлений законом порядок надання земельних ділянок у користування або у власність. Суд касаційної інстанції наголосив, що у випадку, якщо попереднім власникам будинку земельна ділянка у встановленому законом порядку не виділялась, фактичне користування ними земельною ділянкою, на якій розташований будинок, не свідчить про те, що до нових співвласників перейшло право на земельну ділянку в тих же розмірах. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №638/15470/16-ц від 24/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного на користь однієї особи, оскільки позивач стверджував, що заповідач не міг його підписати через стан здоров’я.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи. Апеляційний суд не розглянув клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, що унеможливило встановлення важливих обставин справи. Суд першої інстанції також не вжив достатніх заходів для забезпечення проведення експертизи, призначаючи експертизи, які не були проведені через не надання додаткових документів. Верховний Суд наголосив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а суд оцінює докази на основі всебічного, повного та об’єктивного дослідження. Оскільки апеляційний суд не забезпечив повноту з’ясування обставин, це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №344/11504/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд відмовив у задоволенні позову матері, мотивуючи це тим, що вона не довела порушення її прав, оскільки дитина і так проживала з нею. Суд зазначив, що відсутні докази того, що батько дитини вимагає зміни місця проживання дитини. Суд вказав, що для задоволення позову необхідно встановити факт порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, чого в даному випадку не було зроблено. Суд також врахував, що мати не надала достатніх доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з нею саме в інтересах дитини. Суд підкреслив, що найважливішим є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності, щоб не піддавати формалізму долю дитини.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №916/287/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є стягнення 4 648 102,28 грн.

2. На жаль, у наданому тексті відсутні основні аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення. Надано лише вступну та резолютивну частини постанови, де вказано склад суду, представників сторін, номер справи та рішення суду касаційної інстанції. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення, де буде викладено мотиви суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ВДС Інвест” без задоволення, а рішення Південно-західного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №420/3837/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює коефіцієнти для виплати пенсій деяким категоріям осіб у період воєнного стану.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що умови та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, визначаються виключно спеціальним законом – Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зміна умов пенсійного забезпечення можлива лише шляхом внесення змін до цього закону, а не законом про Державний бюджет. Застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів на підставі Закону про Державний бюджет, обмежує конституційне право на соціальний захист, гарантоване спеціальним законом. Суд також посилався на практику Конституційного Суду України, який наголошував, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати права та гарантії, передбачені іншими законами. Суд підкреслив, що у випадку колізії між загальним та спеціальним законом, перевагу має спеціальний закон. Також, суд зазначив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши протиправність дій Пенсійного фонду щодо застосування коефіцієнтів зменшення до пенсії позивача.

Справа №925/1387/22(925/852/23) від 16/09/2025
1. Предмет спору – стягнення з банку на користь товариства 1 400 000,00 грн сплачених лізингових платежів у рахунок вартості об’єкта лізингу за договором фінансового лізингу, який було розірвано.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який містить елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають як плату за користування майном, так і частину покупної плати за передачу майна у власність лізингоодержувачу після закінчення строку дії договору. Оскільки договір лізингу було розірвано, а майно повернуто лізингодавцю, у лізингоодержувача виникло право вимагати повернення сплачених коштів, що є частиною вартості майна, на підставі статті 693 Цивільного кодексу України. Суд відхилив аргументи банку про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки таке зарахування не було здійснено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, а також через спірність вимог банку. Суд також зазначив, що залік зустрічних однорідних вимог у ліквідаційній процедурі можливий лише за згодою комітету кредиторів, що у даній справі не було доведено.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/9212/21 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень Дніпровської міської ради, договорів оренди та суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав на землю та зобов’язання знести самочинне будівництво.

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, оскільки той формально підійшов до розгляду справи, не дослідив обставини, що мають значення, та не надав оцінку всім доказам. Суд апеляційної інстанції не врахував, що Університет звернувся до суду з первісним позовом ще до укладення спірних договорів оренди та суборенди, а також не надав належної оцінки доводам Університету щодо зміни фактичних обставин справи. Крім того, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання недійсним правочину, пов’язаного з предметом спору, може бути заявлена позивачем до закінчення підготовчого провадження, якщо він не міг включити її до позовної заяви з незалежних причин. Суд також зазначив, що апеляційний суд не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а обмежився констатацією порушення норм процесуального права.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №759/22355/21 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_7 було визнано винним у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, зокрема, порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки не допитав свідка ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції, а поклав в основу обвинувального вироку її показання, отримані слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України, хоча свідок у суді першої інстанції заявляла про неправдивість цих показань. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд мав вжити всіх необхідних заходів для забезпечення участі свідка під час апеляційної процедури, у тому числі в режимі відеоконференцзв’язку, а у разі неможливості забезпечити її участь, сторона обвинувачення могла надати суду показання свідка, які та давала під час її допиту в суді першої інстанції, і сам факт відсутності такої особи під час апеляційної процедури не дає права суду використовувати позасудові свідчення такої особи. Також, суд касаційної інстанції не погодився з доводами захисника про незаконний склад суду, оскільки апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні заяви про відвід колегії суддів. Крім того, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду щодо допустимості протоколу огляду місця події (трупа) як доказу.

3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Справа №910/17943/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є стягнення 10 072 232,52 грн та зобов’язання вчинити певні дії за договором між Державним підприємством “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Саті-Нова Союз”.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу аеропорту “Бориспіль”, скасувавши рішення попередніх інстанцій лише в частині, що стосується зобов’язання ТОВ “Саті-Нова Союз” виконати певні договірні умови. Суд касаційної інстанції вирішив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи щодо обов’язків відповідача за договором, зокрема, щодо підпункту 7.3.15 пункту 7 та підпункту 13.8 пункту 13 Договору від 10 грудня 2019 року № 35.1-14/5-55. В іншій частині, що стосується стягнення грошових коштів, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, що свідчить про обґрунтованість їхніх висновків у цій частині спору. Справу повернуто до Господарського суду Київської області для нового розгляду саме в частині зобов’язань, що має забезпечити повний та всебічний розгляд справи. При новому розгляді суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити умови договору та надати належну оцінку доводам сторін щодо можливості виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов’язання виконати певні договірні зобов’язання та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення залишив без змін.

Справа №904/488/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є стягнення 2 574 443, 30 грн.

2. У рішенні не наведено аргументи суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі доводів касаційної скарги. Суд касаційної інстанції може погодитися з висновками попередніх судів, залишивши їх рішення без змін, або скасувати їх, якщо виявить порушення норм матеріального чи процесуального права. У даному випадку, Верховний Суд не задовольнив касаційну скаргу, що може свідчити про відсутність таких порушень, або про те, що доводи скарги були визнані необґрунтованими. Для більш детального аналізу необхідний повний текст судового рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.

Справа №240/23748/23 від 24/09/2025
Предметом спору є оскарження рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації.

Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, визнавши протиправним рішення міграційної служби про відмову в імміграції та висновок СБУ, однак не надав належного обґрунтування причин скасування висновку СБУ і не перевірив, чи є цей висновок взагалі актом, який може бути оскаржено в суді. Крім того, апеляційний суд не оцінив повноту дослідження міграційною службою всіх обставин, важливих для прийняття обґрунтованого рішення, зокрема, чи враховано тривале проживання особи в Україні, наявність соціальних зв’язків, сім’ї, роботи, і чи було рішення міграційної служби розсудливим, сумлінним та обґрунтованим з урахуванням наслідків для іммігранта. Суд також не з’ясував, яким саме нормативно-правовим актом та нормою визначено випадок, який стосується позивача, як підстава у прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення.

Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №359/3836/22 від 05/09/2025
1. Предмет спору – поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку зі звільненням на підставі скорочення штату.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов висновку, що роботодавець дотримався процедури звільнення позивача. Зокрема, позивача було попереджено про майбутнє звільнення за два місяці, як того вимагає закон. Також, йому були запропоновані всі наявні вакантні посади на підприємстві, від яких він відмовився. Суд зазначив, що оскільки посада, яку обіймав позивач, була єдиною, у роботодавця не було підстав для застосування положень про переважне право на залишення на роботі. Крім того, суд врахував, що позивач не є членом жодної профспілки, тому згода профспілки на його звільнення не вимагалася. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що роботодавець виконав вимоги закону щодо попередження та пропонування вакансій, а доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/5271/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром та застосування понижуючих коефіцієнтів.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не може вносити зміни до інших законів, зокрема до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, який є спеціальним законом у сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців. Застосування обмежень, передбачених у бюджетному законі та постанові Кабінету Міністрів, призводить до порушення конституційного права на соціальний захист. Суд також послався на практику Конституційного Суду України, який наголошував, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами. Крім того, суд зазначив, що у випадку колізії між загальним і спеціальним законом, перевага надається спеціальному закону. Суд врахував, що Верховний Суд вже висловлював аналогічну позицію в подібній справі.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/3353/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором управління майном у зв’язку з неналежним виконанням управителем зобов’язань з виплати вигоди від управління майном.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій поклали в основу рішення лише лист-відповідь ТОВ “Бронкс Стайл” та акт звірки взаєморозрахунків, підписаний лише однією стороною, як доказ визнання боргу. Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що лист не є заявою по суті справи, а акт звірки може бути доказом лише за умови підтвердження інформації в ньому первинними документами та наявності підписів обох сторін. Також, суди не оцінили первинні документи, пов’язані з виконанням договору, і не з’ясували обставини, пов’язані з правильністю розрахунку заборгованості. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження всіх доказів у сукупності та надання їм належної оцінки.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №914/1885/24 від 16/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що земельні торги з продажу права оренди були проведені за відсутності технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України “Про оцінку земель”. Суд зазначив, що ТОВ “Ідилія Парк”, беручи участь у торгах, повинно було знати про відсутність такої документації, що свідчить про його недобросовісність. Суд також врахував, що стартовий розмір орендної плати міг бути значно більшим, якби нормативна грошова оцінка була проведена, що порушує економічні інтереси держави. Суд наголосив, що правильне застосування законодавства при передачі землі в оренду становить суспільний інтерес. Водночас, суд визнав, що вимога про скасування державної реєстрації права оренди є неефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення порушеного права.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку, задовольнивши ці вимоги, а в частині скасування державної реєстрації залишив рішення без змін.

Справа №420/2738/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо обмеження розміру пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлювала коефіцієнти для виплати пенсій деяким категоріям осіб у період воєнного стану.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” є спеціальним законом, який регулює пенсійне забезпечення військовослужбовців, і зміни до нього мають вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону. Суд також послався на рішення Конституційного Суду України, який неодноразово наголошував, що закон про Державний бюджет не може вносити зміни до інших законів, скасовувати чи зупиняти їх дію. Застосування обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів, призводить до обмеження конституційного права на соціальний захист, гарантований спеціальним законом. Суд підкреслив, що у випадку колізії між загальним і спеціальним законом, перевага надається спеціальному закону. Крім того, суд зазначив, що обмеження розміру пенсії суперечить статтям 17 та 46 Конституції України, які гарантують соціальний захист та право на пенсію не нижче прожиткового мінімуму. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду у подібних справах.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність вимог позивача на виплату пенсії без обмежень, встановлених оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України.

Справа №200/504/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який, на його думку, мав право на виплату у розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема, не дослідили всі наявні документи, які могли б підтвердити участь позивача у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони. Суд наголосив, що для отримання додаткової винагороди важливим є факт безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки в районах ведення бойових дій. Також, Верховний Суд вказав на необхідність врахування наказів Адміністрації Державної прикордонної служби, які визначали порядок виплати додаткової винагороди у спірний період. Суд підкреслив, що суди не врахували звернення представника позивача із адвокатськими запитами до військових частин та отримані відповіді, зокрема, інформацію про бойові накази, за якими позивач виконував завдання. Крім того, суд зазначив, що суди не встановили наявність інших обов’язкових документів, таких як журнал бойових дій або рапорт командира про участь військовослужбовця у бойових діях.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Справа №920/1061/23(920/34/25) від 24/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування в межах справи про банкрутство підприємства-постачальника.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив без змін ухвали суду першої інстанції про повернення зустрічного позову фізичної особи, відмову в поновленні строку на подання цього позову та залишення без розгляду клопотання про витребування доказів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що строк на усунення недоліків зустрічного позову є присічним і не може бути продовжений. Також суд зазначив, що введення воєнного стану саме по собі не є безумовною підставою для поновлення пропущених процесуальних строків, а вимагає обґрунтування, яким чином воєнні обставини унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій. Суд також врахував, що фізична особа користувалася правовою допомогою адвоката, що свідчить про можливість вчасно підготувати та подати документи. Додатково, суд не знайшов порушень, пов’язаних з ідентичністю електронного та паперового примірників постанови апеляційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №711/901/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов про розірвання шлюбу без розгляду, оскільки в Сімейному суді провінції Онтаріо (Канада) вже розглядається справа між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд врахував положення статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» та пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, які передбачають залишення позову без розгляду, якщо аналогічна справа вже розглядається в іноземному суді. Суд також зазначив, що надані відповідачем документи з Канади були належним чином засвідчені та підтверджували факт розгляду справи про розірвання шлюбу в іноземному суді на момент подання позову в Україні. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №990/226/25 від 17/09/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді апеляційного суду.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не набрав необхідної кількості балів за практичне завдання, що є обов’язковою умовою для успішного складання кваліфікаційного іспиту згідно із Законом України “Про судоустрій і статус суддів”. Суд зазначив, що конкурс проводився за правилами, чинними на момент його завершення, відповідно до внесених змін до законодавства. Також суд вказав, що відсутність деталізованих балів за кожен елемент практичного завдання в екзаменаційних відомостях не є порушенням, оскільки методика оцінювання передбачає виставлення загальної оцінки за завдання в цілому. Суд підкреслив, що анонімність кваліфікаційного іспиту є гарантією об’єктивності та неупередженості оцінювання. Суд також зазначив, що не може самостійно перевіряти правильність оцінювання практичного завдання, оскільки це є компетенцією екзаменаційної комісії.

3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень.

Справа №910/794/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості в розмірі 27 731 818,80 грн.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ДП МОУ «Державний оператор тилу», скасувавши постанову апеляційного суду в частині стягнення 21 516 089,55 грн заборгованості. Суд касаційної інстанції, ймовірно, виявив певні порушення або неврахування важливих обставин під час розгляду справи апеляційним судом у цій частині позовних вимог. Можливо, були допущені помилки в застосуванні норм матеріального або процесуального права, або ж не надано належної оцінки доказам, що мають значення для правильного вирішення спору. Для всебічного та об’єктивного розгляду справи, а також забезпечення дотримання законності та обґрунтованості судового рішення, Верховний Суд вирішив передати справу в скасованій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Це дозволить апеляційному суду повторно дослідити всі обставини справи, усунути виявлені недоліки та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині стягнення 21 516 089,55 грн заборгованості та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/5643/21 від 25/09/2025
Звісно, ось аналіз судового рішення:

1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення 14 740 628,72 грн з Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, Київської обласної прокуратури та Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь товариства з додатковою відповідальністю «Тхорівське».

2. **Основні аргументи суду:** У рішенні, на жаль, відсутня детальна аргументація суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Однак, виходячи із результату розгляду справи, можна припустити, що суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Ймовірно, суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для задоволення позовних вимог ТДВ «Тхорівське», можливо, через відсутність доказів завдання збитків, неналежний спосіб захисту або пропуск строків позовної давності. Також, суд міг врахувати аргументи відповідачів щодо відсутності їх вини або належного причинно-наслідкового зв’язку між їх діями та збитками позивача. Без повного тексту рішення важко надати більш конкретний аналіз.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТДВ «Тхорівське» без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №130/1846/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно (житловий будинок) в порядку спадкування за законом, оскільки позивач вважає, що інший спадкоємець не прийняв спадщину.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили належним чином доводи позивача про те, що батько за життя не зареєстрував право власності на будинок, що унеможливлює оформлення спадщини через нотаріуса. Суд першої інстанції у попередньому рішенні вже встановлював факт відсутності реєстрації нерухомого майна батьком позивача, що є преюдиційним для даної справи. Суди не врахували, що відсутність правовстановлюючих документів на будинок є перешкодою для оформлення спадщини в нотаріальному порядку, і це було встановлено попереднім судовим рішенням. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що прохання позивача визнати право власності на більшу частку, ніж вона може мати, не є підставою для відмови в позові, оскільки суд може визнати право власності на ту частку, на яку вважає за потрібне.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №824/160/24 від 25/09/2025
1. ТОВ «БК КБР» оскаржувало в суді рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, намагаючись його скасувати.

2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, підтримавши таким чином відмову у скасуванні рішення арбітражу. Суд, ймовірно, виходив з того, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права при розгляді скарги на рішення арбітражу. Можливо, ТОВ «БК КБР» не надало достатніх доказів порушень під час арбітражного розгляду, які б могли бути підставою для скасування рішення. Суд міг також врахувати принцип остаточності арбітражних рішень, який передбачає обмежене втручання державних судів у справи, вирішені арбітражем. Рішення арбітражу може бути скасовано лише у випадках, прямо передбачених законом, наприклад, у разі порушення публічного порядку або невідповідності складу арбітражного суду. Оскільки повний текст рішення буде складено пізніше, більш детальний аналіз мотивів суду поки що неможливий.

3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу ТОВ «БК КБР» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін, підтвердивши законність рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Справа №523/2772/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення працівника у зв’язку з реорганізацією підприємства.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що Міністерство оборони України мало право реорганізувати ДП «Інвестжитло», що передбачало скорочення працівників, не задіяних у процесі реформування. Позивачку було належним чином повідомлено про майбутнє звільнення, і оскільки вона не була задіяна у заходах з реформування, її посада підлягала скороченню. Суд врахував, що пропозиції іншої роботи не могли бути надані, оскільки було прийнято рішення про звільнення всіх працівників, не задіяних у реформуванні. Суд також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року, де зазначено, що роботодавець зобов’язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, але в даному випадку таких вакансій не було.

3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Справа №400/464/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення про виплату щомісячної доплати до пенсії.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, наголосивши, що особа, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання цього рішення через встановлення судового контролю, якщо обов’язок сплати такого збору прямо не встановлений законом. Суд підкреслив, що процедура судового контролю спрямована на забезпечення обов’язкового виконання судового рішення для реального захисту прав особи. ВС зазначив, що вимога сплати збору за оскарження ухвали про судовий контроль суперечить конституційному праву на судовий захист та обов’язковість судового рішення. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду з цього питання, де вже висловлювалася позиція про неконституційність стягнення судового збору в таких випадках.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №580/3476/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не оскаржував розмір виплат при звільненні протягом року. ВС наголосив, що відшкодування за затримку розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав працівника на своєчасне отримання винагороди за виконану роботу, включаючи індексацію грошового забезпечення. Суд вказав, що чинне законодавство не передбачає обмежень щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належних працівникові сум на день звільнення, і апеляційний суд не встановив фактів зловживання позивачем процесуальними правами. ВС також зазначив, що невиконання роботодавцем обов’язку виплатити середній заробіток за затримку розрахунку зумовлює виникнення нового спору, який може бути вирішено в судовому порядку. Враховуючи неспівмірність несвоєчасно виплачених сум та розміру середнього заробітку за час затримки, суд першої інстанції обґрунтовано визначив справедливий розмір відповідальності відповідача.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Справа №140/16566/21 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нездійснення перерахунку індексації грошового забезпечення позивачки та зобов’язання здійснити такий перерахунок з урахуванням певних положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, які мають значення для правильного застосування норм щодо індексації грошового забезпечення, зокрема, не перевірили, чи мала позивачка право на отримання так званої “індексації-різниці” у зв’язку з підвищенням її грошового забезпечення в березні 2018 року. Суд зазначив, що суди не встановили розмір підвищення доходу позивачки в березні 2018 року, суму можливої індексації грошового забезпечення в цьому місяці, а також не з’ясували, чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації. Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно враховувати весь розмір грошового забезпечення, нарахованого позивачці, а не лише посадовий оклад. Також суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування його попередніх висновків щодо застосування положень Порядку №1078, які стосуються виплати індексації-різниці. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не дослідили ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №120/2235/22-а від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцю.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій частково задовольнили позовні вимоги, визнавши протиправними дії військової частини щодо застосування неправильного базового місяця при нарахуванні індексації та неврахування вимог Порядку №1078 при виплаті індексації. Водночас, суди відмовили у визначенні конкретної суми індексації, яку необхідно виплатити, вважаючи це дискреційними повноваженнями відповідача. Верховний Суд не погодився з таким підходом, наголосивши, що для ефективного захисту прав позивача суди повинні перевірити обґрунтованість нарахованих сум індексації, розрахувати їх і вказати конкретні суми у судовому рішенні. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили важливі обставини, зокрема, не перевірили правильність розрахунку позивача щодо розміру індексації-різниці, а тому питання залишається спірним і потребує додаткового з’ясування.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визначенні судом конкретного розміру індексації та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин і розрахунку суми, яка підлягає виплаті позивачу.

Справа №520/34081/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови НКЦПФР про анулювання ліцензії ТОВ “КУА-АНПФ “ФК “Перша купецька гільдія” на провадження професійної діяльності на ринках капіталу.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами та не повинно фактично вирішувати спір до розгляду справи по суті. Суд вказав, що апеляційний суд не обґрунтував, чому невжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить захист прав позивача, а також не врахував, що підприємницька діяльність передбачає ризики. ВС наголосив, що сам факт завдання шкоди рішеннями суб’єкта владних повноважень не є безумовною підставою для забезпечення позову. Суд також зазначив, що зупинення дії постанови про анулювання ліцензії фактично дозволяє позивачу продовжувати ліцензійну діяльність, що є неспівмірним із заявленими вимогами. ВС підкреслив, що адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про забезпечення позову та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Справа №909/399/24 від 23/09/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “Преміум Авто” прийняти товар та стягнення з нього заборгованості на користь ТОВ “Укрбіо Транс-Сервіс” за цим товаром.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не повною мірою дослідили обставини справи та не врахували важливі аспекти договірних відносин між сторонами. Зокрема, суди не з’ясували, чи були у відповідача правові підстави для відмови від прийняття та оплати товару, а також не врахували право продавця вимагати оплати за товар, навіть якщо він ще не був переданий у власність покупця. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували положення ст. 693 ЦК України, яка регулює обов’язок покупця здійснити попередню оплату за товар. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, щодо прав продавця у разі прострочення оплати товару. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у відшкодуванні збитків за зберігання товару, оскільки це питання є похідним від вимоги про зобов’язання прийняти товар.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №927/282/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди до договору підряду та стягнення штрафу за несвоєчасне виконання робіт.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, оскільки сторони договору підряду правомірно внесли зміни до договору, зокрема щодо продовження строків виконання робіт, у зв’язку з об’єктивними обставинами, а саме необхідністю внесення змін до проєктної документації, що було документально підтверджено. Суд підкреслив, що такі зміни не призвели до зміни характеру робіт або збільшення загальної вартості договору. Також, суд зазначив, що прокурор не довів наявності правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною, а вимога про стягнення штрафу є похідною від вимоги про визнання угоди недійсною, тому також не підлягає задоволенню. Суд касаційної інстанції також вказав на те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його компетенції.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/5971/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є стягнення з Державного підприємства “Гарантований покупець” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Розвиток Схід” заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії, виробленої продавцем за “зеленим тарифом”, а також пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги ТОВ “Розвиток Схід”. Суд зазначив, що ДП “Гарантований покупець” порушило умови договору щодо своєчасної та повної оплати електроенергії, що є підставою для стягнення заборгованості, а також нарахованих штрафних санкцій. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що на спірні правовідносини поширюється дія постанови НКРЕКП №332, яка передбачає зупинення нарахування штрафних санкцій на період воєнного стану, оскільки заборгованість виникла до введення воєнного стану. Суд також не погодився з доводами відповідача про необхідність зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, оскільки вони не є штрафними санкціями і підлягають стягненню незалежно від вини боржника. Суд підкреслив, що положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію відповідно до умов спірного Договору та Порядку №641.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ДП “Гарантований покупець” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/6728/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює коефіцієнти для виплати пенсій, що перевищують певний розмір.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, а саме Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Зміна умов пенсійного забезпечення можлива лише шляхом внесення змін до цього закону, а не законом про Державний бюджет. Суд наголосив, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” не може обмежувати права, гарантовані спеціальним законом, і не має вищої юридичної сили щодо нього. Застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів, призводить до обмеження конституційного права на соціальний захист. Суд також врахував позицію Конституційного Суду України, який неодноразово підкреслював, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/3190/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є правомірність застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсії позивачу, як особі, звільненій з військової служби.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” є спеціальним законом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, і зміни до нього можуть вноситися лише шляхом внесення змін до цього закону або до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд зазначив, що положення статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постанови Кабінету Міністрів України № 1, якими запроваджено обмеження розміру пенсій шляхом застосування коефіцієнтів, суперечать спеціальному закону та обмежують конституційне право на соціальний захист. Суд також послався на практику Конституційного Суду України, який наголошував, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами. Суд підкреслив, що у випадку колізії норм слід застосовувати принцип пріоритетності спеціального закону (lex specialis derogat generali). Суд також врахував, що зміни до спеціального закону в частині обмеження розміру пенсії не вносилися.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність перерахунку пенсії без застосування понижуючих коефіцієнтів.

Справа №520/33437/24 від 23/09/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з фізичної особи.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, оскільки скаржник не надав достатніх доказів на підтвердження скрутного майнового стану, який би унеможливлював сплату судового збору. Суд зазначив, що обов’язок доведення скрутного майнового стану покладається на заявника, і такими доказами можуть бути довідки про доходи з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків. Суд підкреслив, що сплата судового збору є передумовою звернення до суду, і хоча існують пільги та можливості відстрочення або зменшення розміру збору, вони мають бути належним чином обґрунтовані. Важливо, що докази, які дозволили Верховному Суду звільнити скаржника від сплати судового збору в касаційній інстанції, не були надані апеляційному суду. Суд касаційної інстанції розглядає справу в межах тих доводів, які були в апеляційній скарзі.

3. Суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №420/5485/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсії позивача шляхом застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України, яка обмежує виплати пенсій під час воєнного стану.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що зміни до пенсійного забезпечення військовослужбовців мають вноситися виключно шляхом внесення змін до спеціального закону, а не законом про Державний бюджет, оскільки це суперечить Конституції України та обмежує соціальний захист військовослужбовців. Суд також наголосив, що обмеження, встановлені Законом про Державний бюджет та постановою Кабінету Міністрів, фактично зменшують розмір пенсії, що порушує конституційні гарантії соціального захисту. Суд підкреслив, що спеціальний закон має пріоритет над загальним, і положення Закону про Державний бюджет не повинні суперечити нормам спеціального закону, який регулює пенсійне забезпечення військовослужбовців. Крім того, суд врахував попередні рішення Конституційного Суду України, які підтверджують, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених іншими законами. Суд також зазначив, що обмеження конституційних прав, зокрема права на соціальний захист, у період воєнного стану не допускається.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність позовних вимог пенсіонера.

Справа №910/1618/20 (910/8361/18) від 22/09/2025
1. Предметом спору є скарги Антимонопольного комітету України та ТОВ “Камянка Глобал Вайн” на дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні скарг АМКУ та ТОВ “Камянка Глобал Вайн” на дії державного виконавця, мотивуючи це тим, що державний виконавець вчинив достатньо дій для виконання судового рішення, а ТОВ “Камянка Глобал Вайн” фактично припинило поширювати інформацію, хоч і не надало формальних доказів цього. Суд також врахував, що підприємство перебуває у стадії банкрутства, його підприємницька діяльність завершена, а отже, поновлення виконавчого провадження не призведе до поновлення прав АМКУ. Суд зазначив, що АМКУ не довів належними доказами факт невиконання рішення суду та поширення відповідної інформації боржником після відкриття виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, і його повноваження обмежуються перевіркою дотримання норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.

Справа №380/14428/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є законність наказу відділу містобудування та архітектури Яворівської міської ради та рішення Яворівської міської ради щодо затвердження містобудівних умов і обмежень на будівництво багатоквартирного житлового будинку та детального плану території.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про залишення позову прокурора без розгляду, оскільки Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) не має права звертатися до суду з таким позовом у даній ситуації, а отже, і прокурор не має такого права в особі цього органу. Суд зазначив, що право ДІАМ на звернення до суду з позовом про скасування рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, виникає лише у разі виявлення порушень в результаті перевірок, проведених головними інспекторами будівельного нагляду. Враховуючи, що на час розгляду справи діяла постанова Кабінету Міністрів України, яка припиняла проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у період воєнного стану, ДІАМ не проводила перевірок і не виявляла порушень, тому підстав для звернення до суду не було. Суд також підкреслив, що прокурор не може підміняти повноваження ДІАМ і звертатися до суду без проведення уповноваженим органом перевірки та встановлення порушень.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №140/36306/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження щодо його примусового стягнення.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що розмір виконавчого збору має розраховуватися, виходячи з редакції Закону України “Про виконавче провадження”, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент відкриття виконавчого провадження. Суд зазначив, що застосування положень закону в редакції, яка погіршує становище боржника, є неприпустимим. Також, суд врахував, що виконавчий збір є своєрідною винагородою виконавцю за фактичне виконання рішення, а не за сам факт відкриття виконавчого провадження. Враховуючи, що фактичного стягнення коштів з боржника не відбулося, підстав для стягнення виконавчого збору не було. Суд також наголосив на необхідності дотримання принципу пропорційності, який вимагає забезпечення розумного балансу між приватними та публічними інтересами.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.

Справа №910/13152/23 від 05/09/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги ТОВ “Груп Себ Україна” на ухвалу суду першої інстанції про відмову у зверненні стягнення на кошти ТОВ “Технополіс-1”, які мають бути перераховані на користь боржника ТОВ “Дієса”.

2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, зазначивши, що ТОВ “Груп Себ Україна” пропустило строк на подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, і не надало доказів поважних причин пропуску цього строку. Суд вказав, що обов’язком сторони є забезпечення своєчасної підготовки та подання процесуальних документів, а також відстеження руху документів, особливо при використанні системи “Електронний суд”. ВС підкреслив, що сторона не довела наявності технічних причин, які завадили своєчасно надіслати заяву, і не цікавилася станом провадження протягом тривалого часу. ВС зазначив, що поновлення процесуального строку є винятком, і сторона повинна довести поважність причин пропуску. Також, ВС вказав, що посилання скаржника на попередню практику ВС є нерелевантним, оскільки обставини справи відрізняються.

3. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу ТОВ “Груп Себ Україна” – без задоволення.

Справа №200/4299/23 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень за участь у бойових діях у період воєнного стану.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували Інструкцію № 188 при вирішенні питання про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, оскільки ця інструкція регулювала виплати, встановлені іншою постановою Кабінету Міністрів. Натомість, суди мали застосовувати Накази Адміністрації Держприкордонслужби № 392-АГ та № 628-АГ, які визначали механізм реалізації Постанови № 168 у спірний період, хоча ці накази і не були зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Суд також зазначив, що суди не повно встановили обставини справи, зокрема, не дослідили довідку ВЧ НОМЕР_3, яка підтверджувала участь позивача у бойових діях, та не з’ясували, які саме завдання виконував позивач у період відрядження. Крім того, суди не перевірили, чи виплачувалася аналогічна винагорода іншим військовослужбовцям, які перебували у складі того ж прикордонного загону.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Справа №260/4128/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших виплат позивачу без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк. Суд зазначив, що хоча учасник справи має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня отримання повного рішення суду, ця обставина має розглядатися в контексті поважності причин пропуску строку, визначеного КАС України. У даному випадку, відповідач не просив поновити строк на апеляційне оскарження у зв’язку з отриманням рішення суду пізніше, а також не надав документ про сплату судового збору, що є обов’язковим для відкриття апеляційного провадження. Суд підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи має здійснюватися з дотриманням вимог процесуального законодавства.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №389/2633/22 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство через необережність).

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого та його захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду. При цьому, ВС не зазначив конкретних аргументів, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки оголошено лише резолютивну частину постанови. Можна припустити, що касаційний суд виявив певні порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом при розгляді справи, що і стало підставою для скасування ухвали та призначення нового апеляційного розгляду. Детальні мотиви будуть відомі після оголошення повного тексту постанови.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №910/6207/22 від 25/09/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за первісним та зустрічним позовами між ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» та ТОВ «Вензабуд».

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, частково задовольнив скаргу ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд», скасувавши постанову апеляційного суду в частині зустрічного позову та залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Це означає, що ВС не погодився з апеляційним судом щодо оцінки обставин справи в частині зустрічного позову і підтримав первісне рішення. Також, ВС частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Вензабуд», скасувавши додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. ВС вирішив, що питання про розподіл витрат на правову допомогу потребує додаткового розгляду. ВС залишив без змін постанову апеляційного суду щодо розподілу судових витрат ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» в апеляційній інстанції. Нарешті, ВС постановив стягнути з ТОВ «Вензабуд» на користь ТОВ «Альянс Сервіс Євробуд» 30 850,70 грн судового збору з касаційної скарги.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги обох сторін, скасувавши окремі рішення апеляційного суду та суду першої інстанції, а також направив частину справи на новий розгляд.

Справа №990/246/25 від 23/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ВККСУ щодо не проведення спеціальної перевірки помічника судді як кандидата на посаду судді через можливе подання недостовірних відомостей у декларації.

2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», і що проведення спеціальної перевірки кандидата на посаду судді є можливим лише після проходження певних етапів добору, зокрема складання кваліфікаційного іспиту. Суд зазначив, що на момент звернення позивача, рішення про проведення першого етапу кваліфікаційного іспиту ще не було ухвалено, тому підстави для проведення спеціальної перевірки були відсутні. Суд також вказав, що Закон України «Про звернення громадян» не регулює спірні правовідносини, оскільки перевірка кандидата на посаду судді в межах процедури добору не здійснюється за вимогами цього закону. Суд підкреслив, що ВККСУ є уповноваженим органом, який організовує проведення спеціальної перевірки, але ця перевірка проводиться на певних етапах добору, які на момент звернення позивача не настали. Суд також врахував, що позивачу було надано обґрунтовану відповідь на його звернення у встановлений законом строк.

3. Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Справа №686/8643/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої, як він стверджує, неефективним розслідуванням кримінального провадження.

2. Суд касаційної інстанції залишив позов без розгляду, оскільки в іншому провадженні вже розглядається справа між тими ж сторонами, з тим самим предметом і на тих самих підставах. Суд зазначив, що тотожність позовів визначається збігом сторін, підстав і предмету спору. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У даному випадку, обидва позови стосуються відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим розслідуванням одного й того ж кримінального провадження, і пред’явлені до одного й того ж відповідача. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України, залишивши позов без розгляду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/18001/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є відмова П’ятого апеляційного адміністративного суду у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду через пропуск строку на апеляційне оскарження.

2. Верховний Суд підкреслив, що поновлення строку на апеляційне оскарження можливе лише за наявності поважних причин, які є об’єктивно непереборними та не залежать від волі особи, що оскаржує рішення. Суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування на сплату судового збору не може бути підставою для поновлення строку, оскільки держава повинна дотримуватися принципів належного врядування і не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Також, суд врахував, що Військова академія звернулася з повторною апеляційною скаргою через значний проміжок часу після повернення першої скарги, що свідчить про недобросовісне ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження. Суд наголосив, що обов’язок сплати судового збору є гарантією рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду і виконує дисциплінуючу функцію. Верховний Суд також зазначив, що первинна подача апеляційної скарги з порушенням вимог (несплата судового збору) не дає права на поновлення строку в будь-який необмежений час.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Військової академії без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №380/19882/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є дії Національної академії сухопутних військ щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги військовослужбовця щодо перерахунку грошового забезпечення за період до 19 травня 2023 року, виходячи з актуального розміру прожиткового мінімуму. Суд врахував, що з 20 травня 2023 року, після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 481, було встановлено фіксований розмір для обчислення посадових окладів, що унеможливлює застосування попередньої редакції Постанови № 704. Суд зазначив, що не може перебирати на себе правотворчі функції та повинен керуватися чинними нормативно-правовими актами, виданими в межах компетенції Кабінету Міністрів України. Суд також відхилив клопотання позивача про передачу справи на розгляд іншої палати, оскільки не вбачає підстав для відступу від попередньої правової позиції Верховного Суду з цього питання.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/4982/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.

2. Суд, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, виходив з того, що з 20 травня 2023 року, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 481, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями почали розраховуватися на основі фіксованої суми в 1762 гривні, а не на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Суд підкреслив, що органи державної влади зобов’язані діяти на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, і не можуть ігнорувати зміни, внесені до нормативних актів. Суд також зазначив, що він не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади, ігноруючи принцип законності. Суд врахував, що постанова № 481 була чинною на момент виплати грошового забезпечення, і тому відповідач правомірно застосовував нові правила розрахунку. Суд також послався на практику Конституційного Суду України, яка підтверджує повноваження Кабінету Міністрів України щодо регулювання соціальних виплат, виходячи з фінансових можливостей держави.

3. Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши в задоволенні касаційної скарги військовослужбовця.

Справа №420/32801/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачці, а також вимога про перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки щодо правомірності дій військових частин при нарахуванні грошового забезпечення позивачці. Суд зазначив, що з 20 травня 2023 року, після внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 704 постановою № 481, розрахунок посадових окладів та окладів за військовими званнями здійснюється виходячи з фіксованої суми 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд підкреслив, що органи державної влади повинні діяти в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, і в даному випадку військова частина діяла відповідно до чинного нормативно-правового акту. Також, суд зазначив, що оскарження нормативно-правового акту є належним способом захисту у випадку незгоди з ним, але в рамках даної справи позивачка не ставила питання про скасування постанови № 481. Суд відмовив у клопотанні про передачу справи на розгляд палати для відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було надано достатніх обґрунтувань для такого відступу.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №140/2334/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови районних судів у видачі наказів про скасування доплат до посадового окладу суддям та перерахунок суддівської винагороди.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що спір не є компетенційним, оскільки не стосується розмежування компетенції між Територіальним управлінням Державної судової адміністрації (ТУ ДСА) та районними судами. Суди підкреслили, що за загальним правилом, один орган державної влади не може судитися з іншим, оскільки це фактично є позовом держави до самої себе, за винятком компетенційних спорів, де суд роз’яснює межі компетенції органів. У даному випадку, ТУ ДСА намагалося оскаржити дії судів щодо невиконання вимог про перерахунок суддівської винагороди, що не є компетенційним спором. Суд також зазначив, що жодним законом не передбачено право ТУ ДСА звертатися до адміністративного суду з позовом до суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №420/1919/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу Пенсійного фонду, зазначив, що виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни регулюється Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону №2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23, де зазначено, що держава в умовах воєнного стану має право вносити зміни до законодавства про соціальний захист ветеранів війни, зокрема, змінювати розмір виплат, зважаючи на фінансові можливості. Суд також зазначив, що разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою, і Верховна Рада України має право змінювати умови її виплати. Враховуючи, що Пенсійний фонд виплатив допомогу у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до чинного законодавства, його дії є правомірними.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Справа №420/32072/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору було рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю.

2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення ВКДКА, мотивуючи це тим, що ВКДКА неправомірно врахувала непідвищення адвокатом кваліфікації за попередні роки (2020-2021) як систематичне порушення, оскільки строки притягнення до дисциплінарної відповідальності за ці роки вже минули. Суд зазначив, що обов’язок адвоката підвищувати кваліфікацію є безперервним, але відповідальність за його невиконання настає за кожен звітний рік окремо. Також, суд врахував, що зменшення обсягу дій, які ставляться у провину особі, вимагає пропорційного зменшення дисциплінарного стягнення. Суд підкреслив, що не може бути дискреції у дисциплінарного органу не реагувати на інформацію про порушення і використати її в майбутньому. Суд також зазначив, що в цій справі вирішальне значення має системний аналіз норм Закону “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” у поєднанні з Порядком підвищення кваліфікації адвокатів.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №120/18161/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження, і причини пропуску не є поважними. Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування чи списання коштів казначейством не є об’єктивними та непереборними обставинами, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Також, суд врахував, що після повернення першої апеляційної скарги, військова частина звернулася до суду повторно лише через понад шість місяців, що не свідчить про добросовісне ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження. Суд підкреслив, що держава повинна дотримуватися принципів належного врядування і не може отримувати вигоду від порушення правил, встановлених нею ж. Крім того, суд зазначив, що сплата судового збору гарантує рівність усіх осіб у правах щодо доступу до суду та виконує дисциплінуючу функцію. Суд також врахував, що розмір судового збору не був надмірним і не міг об’єктивно вплинути на тривалість процедури сплати.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №620/13023/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій по обчисленню та виплаті грошового забезпечення позивачці, а також зобов’язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням певних вимог.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували відмову в задоволенні вимог щодо перерахунку грошового забезпечення з урахуванням відсоткових розмірів щомісячних додаткових виплат, що є порушенням процесуального права. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 05 липня 2024 року, оскільки з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова КМУ №481, якою змінено підхід до розрахунку грошового забезпечення. Суд зазначив, що суди не можуть ігнорувати чинні нормативно-правові акти та перебирати на себе функції правотворчості. Щодо вимог про перерахунок з урахуванням відсоткових розмірів щомісячних додаткових виплат, суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належного обґрунтування відмови в цій частині, що унеможливлює касаційний перегляд.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується перерахунку грошового забезпечення з урахуванням відсоткових розмірів щомісячних додаткових виплат, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.

Справа №380/22971/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу та зобов’язання нарахувати та виплатити відповідну індексацію.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що ключовим питанням є правильність застосування судами норм щодо індексації грошового забезпечення, а саме, чи має право позивач на отримання індексації-різниці. Суд нагадав, що існує два види індексації: поточна та індексація-різниця, і право на останню виникає, коли розмір підвищення доходу менший за суму можливої індексації. Суд підкреслив, що відповідач повинен був вирішити, чи має позивач право на отримання індексації-різниці у зв’язку з підвищенням доходу в березні 2018 року. Суд зазначив, що для правильного застосування норм необхідно встановити розмір підвищення доходу, суму можливої індексації та порівняти їх. Суд також вказав, що суд апеляційної інстанції не вжив всіх необхідних заходів для з’ясування обставин справи, зокрема, щодо премії, виплаченої у березні 2018 року.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №165/2874/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконними діями органів досудового розслідування та суду.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів, що підтверджують незаконність дій або рішень органів досудового розслідування чи суду саме щодо нього, а також не довів причинно-наслідковий зв’язок між цими діями та заподіяною йому моральною шкодою; суди попередніх інстанцій встановили, що позивачу не було вручено підозру або обвинувальний акт, тобто він не набув процесуального статусу у кримінальному провадженні, що виключає можливість застосування положень Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”; скасування ухвали суду апеляційною інстанцією не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а позивач не довів, що зазнав моральних страждань або порушення нормальних життєвих зв’язків внаслідок дій суду чи органів досудового розслідування; суди врахували принцип змагальності сторін, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і дійшли висновку, що позивач не виконав цього обов’язку.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №560/9081/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення штрафу, винесеної органом державної виконавчої служби.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким відмовлено у відкритті апеляційного провадження у зв’язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а необхідно враховувати конкретні обставини, які унеможливили своєчасне звернення до суду. Суд також врахував, що скаржник не надав доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу органу, що у свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку. Суд також зазначив, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу має бути реальною та підтвердженою доказами, а посилання на воєнний стан без конкретних обставин не свідчить про неможливість виконувати процесуальні права та обов’язки вчасно.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №520/1317/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії позивача у січні 2025 року на підставі положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постанови Кабінету Міністрів України.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, наголосив на тому, що пенсійне забезпечення прокурорів регулюється спеціальним законом – Законом України “Про прокуратуру”, який має пріоритет у застосуванні. Суд підкреслив, що зміни до пенсійного забезпечення прокурорів можуть бути внесені лише шляхом внесення змін до цього спеціального закону, а не законом про Державний бюджет або постановою Кабінету Міністрів України. Суд також зазначив, що положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, які обмежують розмір пенсій, суперечать статті 46 Конституції України, яка гарантує право на соціальний захист. Крім того, Верховний Суд послався на практику Конституційного Суду України, який наголошував на неприпустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Суд також врахував, що Кабінет Міністрів України не має права визначати умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури, оскільки це є виключною компетенцією Верховної Ради України. **** Суд відступив від попередньої позиції щодо застосування положень Закону про Державний бюджет, якщо вони обмежують права, встановлені спеціальними законами.

3. Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії позивача та зобов’язавши виплатити недоплачену суму пенсії за січень 2025 року.

Справа №440/9690/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, виходячи з неправильно визначеного розміру прожиткового мінімуму.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми КЗпП України щодо строків звернення до суду у трудових спорах, не врахувавши, що спір виник щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю після його звільнення зі служби. Суд зазначив, що в таких випадках строк звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли особа отримала письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, а не з моменту кожної щомісячної виплати. Суд також вказав, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно встановити, чи було документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого грошового забезпечення до моменту звернення до суду. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували ці обставини, що призвело до передчасних висновків про пропуск строку звернення до суду.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №380/8819/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження та не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною для пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки державний орган має вживати всіх можливих заходів для своєчасного виконання своїх процесуальних обов’язків. Суд також врахував, що військова частина звернулася з повторною апеляційною скаргою лише через чотири місяці після повернення першої скарги, що свідчить про відсутність належної зацікавленості у своєчасному оскарженні рішення суду. Суд підкреслив, що право на повторне звернення з апеляційною скаргою не є абсолютним і вимагає дотримання процесуальних строків та наявності об’єктивних причин для їх пропуску.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №420/8313/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ТОВ «Завод Полімер» щодо неналежного утримання захисної споруди цивільного захисту (укриття) та невжиття заходів для приведення її у готовність до використання.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про залишення позову прокурора без розгляду, але змінив мотивувальну частину рішення. Суд зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли відповідний орган влади не здійснює захист або робить це неналежно. У даній справі, хоча прокурор і посилався на бездіяльність Головного управління ДСНС в Одеській області та Одеської обласної військової адміністрації, жоден з цих органів не має повноважень звертатися до суду з вимогою зобов’язати балансоутримувача привести захисну споруду в належний стан. Суд підкреслив, що ДСНС може звертатися до суду лише у випадках, прямо передбачених законом, а таких підстав у даній ситуації немає. Одеська ОВА також не має відповідних повноважень, оскільки Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не передбачає можливості звернення до суду з подібними вимогами.

3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду, змінивши лише її мотивувальну частину.

Справа №320/2353/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у період з 24.02.2022 по 28.07.2022.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково оцінювали докази, надані позивачем, на відповідність Окремому дорученню Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, яке регулювало виплати лише з 01.06.2022 по 28.07.2022. Суди не врахували, що у період з 24.02.2022 по 01.06.2022 діяли інші нормативні акти, зокрема директиви Міністра оборони, які встановлювали інші підстави та умови для виплати додаткової винагороди. Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження доказів на предмет відповідності вимогам тих нормативних актів, які були чинними у відповідні періоди. Також, суди не повно і всебічно з’ясували обставини справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №420/3472/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби про порушення в процедурі публічної закупівлі, а саме щодо невідповідності тендерної пропозиції переможця вимогам тендерної документації.

2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що в умовах воєнного стану, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №314, учасник закупівлі мав право подати декларацію про провадження господарської діяльності замість ліцензії на будівництво об’єктів, що за класом наслідків належать до об’єктів із значними наслідками (СС3). Суд врахував, що хоча додаток 2 до постанови №314 вимагає наявності дозволу на виконання будівельних робіт для об’єктів СС2 та СС3, цей дозвіл отримує замовник будівництва, а не підрядник. Наявність у підрядника ліцензії, підтвердженої декларацією, та отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт, свідчить про правомірність участі підрядника у закупівлі. Суд також взяв до уваги, що ТОВ «Южфасад» мало ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, про що зазначено у Декларації про провадження господарської діяльності.

3. Суд вирішив визнати протиправним та скасувати висновок Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі.

Справа №380/7527/20 від 25/09/2025
1. Предметом спору є зобов’язання фізичної особи демонтувати огорожу на власній земельній ділянці та зустрічний позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування про необхідність такого демонтажу.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на кількох важливих процедурних порушеннях. По-перше, суди не залучили до участі у справі виконавчий комітет міської ради, чиє рішення оскаржувалось, що є порушенням права на судовий захист. По-друге, суди не з’ясували, чи правомірно було прийнято уточнення позовних вимог, оскільки це фактично призвело до заявлення нового позову після повернення справи на новий розгляд. По-третє, суди не залучили до участі у справі власників суміжних земельних ділянок, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються рішенням про демонтаж огорожі. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки аргументам сторін та не врахували всі важливі обставини справи, зокрема, щодо відповідності огорожі будівельним нормам та її впливу на права інших осіб. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд вирішив, що справа потребує нового розгляду в суді першої інстанції для повного та всебічного з’ясування всіх обставин.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №420/31048/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування акта позапланової перевірки Державної регуляторної служби України (ДРС) щодо додержання Виконавчим комітетом Одеської міської ради (Виконком) законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що Виконком правомірно звернувся до суду, оскільки спір виник у зв’язку з реалізацією його повноважень у сфері видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Суд зазначив, що Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” не поширюється на відносини контролю за органами місцевого самоврядування, які не є суб’єктами господарювання. Натомість, до таких відносин слід застосовувати Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” та Порядок здійснення контролю за додержанням вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин справи, зокрема, чи було дотримано ДРС процедуру перевірки та чи були порушення з боку Виконкому.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №440/8616/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, а саме місячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу позивача, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права. Верховний Суд підкреслив, що з моменту набрання чинності рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року і до 19 травня 2023 року, коли набрала чинності Постанова КМУ № 481, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мали визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Суд також врахував, що Постанова КМУ № 481 змінила порядок розрахунку грошового забезпечення, встановивши фіксовану суму, але це не впливає на період до набрання нею чинності. Таким чином, суд касаційної інстанції вирішив, що позивач має право на перерахунок та виплату компенсації за невикористані відпустки за періоди до 19 травня 2023 року з урахуванням актуального прожиткового мінімуму.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій частково та ухвалив нове рішення, яким визнав протиправними дії військової частини щодо нарахування компенсації за невикористані відпустки за 2021-2023 роки з використанням застарілого прожиткового мінімуму та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату цих сум з урахуванням актуального прожиткового мінімуму на відповідні роки.

Справа №120/13442/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтримавши висновок про те, що військовій частині правомірно відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Суд зазначив, що обставини, на які посилається військова частина, а саме відсутність бюджетного фінансування та списання коштів казначейством, не є поважними причинами для пропуску строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив, що держава повинна дотримуватися принципів належного врядування і не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Крім того, суд вказав на те, що військова частина не довела вчинення всіх можливих дій для своєчасної сплати судового збору та подання апеляційної скарги. Суд також врахував, що повторне звернення до суду відбулося зі значним пропуском строку, що свідчить про недобросовісне ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №520/7480/25 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Харківській області.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію податкового органу. Суд зазначив, що податкове повідомлення-рішення було надіслано на податкову адресу ФОП рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що відповідає вимогам Податкового кодексу України. Факт повернення поштового відправлення з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не звільняє платника податків від обов’язку вважати повідомлення врученим у день, зазначений поштовою службою. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду, згідно з якою платник податків зобов’язаний забезпечити отримання кореспонденції за адресою місцезнаходження, і не може посилатися на неотримання документів як на підставу для уникнення негативних наслідків. Суд відмовився відступити від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки позивач не навів достатніх аргументів для такого відступу, а посилання на воєнний стан не є безумовною підставою для ігнорування встановленого порядку вручення документів.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №340/1472/25 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, а також невключення додаткової винагороди при розрахунку компенсації за невикористані відпустки.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми щодо строків звернення до суду, не врахувавши перехідні положення, пов’язані зі змінами в трудовому законодавстві. Зокрема, суди невірно застосували тримісячний строк звернення до суду, передбачений змінами до КЗпП, до періоду, коли діяла попередня редакція, яка не обмежувала строки звернення щодо виплати заробітної плати. Суд касаційної інстанції підкреслив, що необхідно враховувати момент, коли позивач отримав достовірну інформацію про обсяг виплачених сум, що є відправною точкою для обчислення строку звернення до суду. Також, суд касаційної інстанції послався на правову позицію Судової палати, яка сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Суд зазначив, що для правильного вирішення справи необхідно встановити, чи було документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими грошового забезпечення до отримання листа з розрахунками.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №212/6756/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне правопорушення за керування транспортним засобом без відповідних документів (ст. 126 КУпАП).

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки не дослідив належним чином обставини щодо отримання відповідачем копії рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що обов’язок суду першої інстанції щодо невідкладного вручення копії судового рішення відповідачу є важливим для забезпечення права на апеляційне оскарження. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що сам факт оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не є доказом належного ознайомлення учасника справи з цим рішенням, особливо якщо судом було порушено порядок проголошення та вручення копій. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд мав надати оцінку доводам відповідача щодо неотримання копії рішення та перевірити наявність доказів направлення копії рішення відповідачу. Неналежне дослідження цих обставин призвело до необґрунтованої відмови у відкритті апеляційного провадження, що є порушенням норм процесуального права.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №420/25165/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є правомірність дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсацій за невикористані відпустки позивачу, виходячи з розрахункової величини 1762 грн, встановленої постановою Кабінету Міністрів України, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що Кабінет Міністрів України має повноваження визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України, передбачають обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, виходячи з фіксованої суми 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд підкреслив, що органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах своїх повноважень, а у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним способом захисту є оскарження цього акту, а не оскарження дій суб’єкта владних повноважень, який діяв на підставі чинного нормативно-правового акту. Суд також зазначив, що не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади.

3. Суд вирішив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №520/16731/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є зобов’язання комунального підприємства привести в належний стан захисну споруду цивільного захисту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про залишення позову прокурора без розгляду, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах ГУ ДСНС, яке, згідно з чинним законодавством, не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами; суд зазначив, що ДСНС має право звертатися до суду лише у випадках, прямо передбачених законом, і таких підстав у даному випадку немає; суд підкреслив, що прокурор не може підміняти собою орган, який має повноваження захищати інтереси держави, а повинен діяти субсидіарно, лише коли цей орган не діє або діє неналежно; суд також відхилив посилання прокурора на попередні рішення Верховного Суду, оскільки вони стосувалися інших правовідносин або були прийняті на основі застарілого законодавства.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №560/12531/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів військової частини щодо самовільного залишення позивачем місця служби та стягнення невиплаченого грошового забезпечення.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що позивач не надав достатніх доказів поважності причин пропуску строку, зокрема, не довів, що перебування на амбулаторному лікуванні або введення воєнного стану об’єктивно перешкоджали йому звернутися до суду вчасно. Суд також врахував, що позивач не звертався до військової частини із запитами щодо оскаржуваних наказів та виплат грошового забезпечення протягом тривалого часу. Суд підкреслив, що поновлення строку звернення до суду можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які істотно ускладнили або унеможливили своєчасне звернення до суду. Судді наголосили, що учасники справи повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та вчиняти усі можливі дії для своєчасного захисту своїх прав.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №480/13255/23 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження протоколу Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) щодо встановлення причинного зв’язку захворювань колишнього військовослужбовця.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що ЦВЛК формально підійшла до розгляду заяви позивача, не надавши належного обґрунтування прийнятого рішення про розділення причинних зв’язків захворювань на “Травма, ТАК, пов’язана із захистом Батьківщини” та “Захворювання, ТАК, пов’язані з проходженням військової служби”, хоча підставою для звернення позивача були акти форми Нвс-1 та Нвс-5. Суд зазначив, що ЦВЛК не вказала правову підставу для такого розділення та не відобразила у постанові всі документи, надані позивачем. Суд наголосив, що рішення суб’єкта владних повноважень має бути вмотивованим і зрозумілим для особи, якої воно стосується, а суди попередніх інстанцій не врахували цього, погодившись із формальним виконанням ЦВЛК вимог законодавства.

3. Суд визнав протиправною та скасував постанову ЦВЛК і зобов’язав ЦВЛК повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду.

Справа №500/2322/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою окремих положень нормативно-правового акта органу місцевого самоврядування, що регулює порядок надання ритуальних послуг.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного:
* Органам місцевого самоврядування надано повноваження щодо організації місць поховання та визначення порядку їх функціонування.
* Оскаржувані положення Положення про порядок надання ритуальних послуг спрямовані на забезпечення належної організації поховань, дотримання стандартів і технологій, а також благоустрою території кладовища.
* Встановлення намогильних споруд має відповідати встановленим вимогам, а право на їх встановлення не є абсолютним.
* Необхідно дотримуватися балансу між індивідуальними інтересами користувача місця поховання та суспільними інтересами щодо впорядкування місць поховань.
* У даному випадку, суспільний інтерес у створенні рівних умов для поховання військовослужбовців та впорядкуванні меморіального комплексу має пріоритет.
* Втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №140/11638/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, а також зобов’язання здійснити перерахунок та виплату компенсацій з урахуванням певних нормативних актів.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України № 481, яка змінила порядок розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, встановивши фіксовану суму замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і підкреслив, що суди не можуть перебирати на себе правотворчі функції та повинні діяти в межах чинного законодавства. Також, суд підтвердив, що обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб. Суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про передачу справи на розгляд Судової палати, оскільки не було надано достатніх обґрунтувань для відступу від попередніх висновків Верховного Суду. Суд наголосив на важливості забезпечення сталості та єдності судової практики, а також дотримання принципу правової визначеності.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №620/16204/24 від 25/09/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги військовослужбовця, але відмовили у перерахунку грошового забезпечення за період після 20 травня 2023 року, оскільки з цієї дати набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 481, яка змінила порядок розрахунку грошового забезпечення, встановивши фіксовану суму замість прожиткового мінімуму. Суд також відхилив вимогу про застосування 50% розміру мінімальної заробітної плати, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум. Суд зазначив, що не може перебирати на себе функції законодавчої та виконавчої влади та повинен керуватися чинними нормативно-правовими актами. Суд також відмовив у передачі справи на розгляд іншої палати, оскільки не побачив підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду.

3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.