Справа №752/16096/18 від 11/06/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_19 в одержанні неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням влади судді в інтересах третьої особи.
2. Суд визнав ОСОБА_19 винною, спираючись на докази, які включали записи розмов, де вона обговорювала отримання грошей за витребування ліцензійної справи, а також факт отримання нею грошей, помічених спеціальним розчином, що було підтверджено експертизою. Суд відхилив аргументи захисту про провокацію злочину, вказавши на активну роль ОСОБА_19 у корупційній схемі, її обізнаність із методами роботи правоохоронних органів та заходи конспірації, до яких вона вдавалася. Суд також не знайшов підтверджень тиску на ОСОБА_19 чи її залежності від заявника, а її пропозиція замінити гроші на допомогу в проходженні кваліфікаційного оцінювання розцінена як торг. Суд також визнав законним проведення НСРД та обшуку, відхиливши доводи захисту про порушення процедури. Суд зазначив, що дії, які мала вчинити ОСОБА_19, стосуються інтересів юридичної особи, а не фізичної, тому обвинувачення було змінено. Також, суд, посилаючись на практику Верховного Суду, розмежував поняття “використання влади” та “використання службового становища”, виключивши останнє з обвинувачення.
3. Суд ухвалив визнати ОСОБА_19 винною та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного їй майна.
Справа №920/550/23 від 10/06/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Сумської міської ради про передачу в оренду ТОВ “БВКК “Федорченко” земельної ділянки без проведення земельних торгів, визнання недійсним договору оренди цієї ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав територіальної громади, оскільки вимога про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке вже виконано, не є ефективним способом захисту. Крім того, вимога про визнання недійсним договору оренди, який частково виконано, без вимоги про застосування наслідків недійсності (повернення земельної ділянки) також є неефективною. Суд підкреслив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності поєднання вимоги про визнання недійсним правочину з вимогою про застосування наслідків його недійсності для ефективного захисту порушених прав. Оскільки прокурор не заявив вимоги про повернення земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, і апеляційний суд помилково скасував це рішення. Суд касаційної інстанції також зазначив, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав є неналежним способом захисту, оскільки воно вичерпує свою дію в момент реєстрації.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №903/871/24 від 12/06/2025
Предметом спору є стягнення страхового відшкодування у розмірі 4 769 040 грн.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доказам, зокрема, щодо причинно-наслідкового зв’язку між страховим випадком та збитками, завданими Підприємству. Суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність ретельного дослідження умов страхового договору та обґрунтованості розрахунку суми страхового відшкодування. Також, ВС вказав на важливість з’ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, включаючи експертні висновки та інші докази, надані сторонами. Крім того, ВС наголосив на обов’язку суду апеляційної інстанції надати належну правову оцінку доводам сторін та обґрунтувати своє рішення з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права. Враховуючи зазначені недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
Суд вирішив касаційну скаргу Підприємства задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/13359/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення пені з ТОВ «Євро Смарт Пауер» за прострочення сплати штрафу, накладеного Антимонопольним комітетом України (АМКУ) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що накладений АМКУ штраф є видом відповідальності, а пеня – способом забезпечення сплати цього штрафу, а не окремим видом відповідальності. Суд підкреслив, що нарахування пені зупиняється лише на час безпосереднього розгляду справи судом, а не на весь період перебування справи в суді. Також, суд зазначив, що попередня судова практика Верховного Суду з цього питання є сталою і послідовною, і її застосування не залежить від добросовісності платника штрафу. Суд відхилив аргументи ТОВ «Євро Смарт Пауер» про необхідність врахування обставин, на які відповідач не міг вплинути, таких як строки відкриття апеляційного провадження, оскільки положення статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачають лише переривання строку нарахування пені через оскарження рішення суду. Суд також відхилив клопотання ТОВ «Євро Смарт Пауер» про передачу справи на розгляд об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки не було надано обґрунтованих аргументів для відступу від усталеної практики Верховного Суду та не було виявлено виключної правової проблеми, яка потребувала б вирішення на рівні Великої Палати.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову АМКУ та стягнення з ТОВ «Євро Смарт Пауер» пені.
Справа №910/8607/24 від 06/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили надані докази, оцінили їх з огляду на предмет і підставу позову, необхідність, складність, доцільність дій адвоката, співмірність, обґрунтованість та розумність витрат, з дотриманням норм ГПК України. Суд касаційної інстанції зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка оцінюється судом у кожній конкретній справі на основі дослідження доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, обсягу та вартості послуг з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу. Також, суд касаційної інстанції вказав, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/6186/23 від 05/06/2025
Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що дії державного виконавця відповідали вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, зокрема, щодо накладення арешту на кошти боржника в розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та інших витрат. Суд також вказав, що допущені виконавцем описки у виконавчих документах не є підставою для їх скасування, оскільки такі помилки можуть бути виправлені самим виконавцем, а скаржник не надав доказів звернення до виконавця з проханням про виправлення. Крім того, суд врахував, що арешт з коштів боржника вже було знято, а виконавче провадження закінчено, що робить оскарження постанови про арешт недоцільним.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №917/777/20(440/1449/20) від 05/06/2025
1. Предметом спору є вимога податкового органу про надання дозволу на погашення податкового боргу підприємства за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.
2. Суд відмовив у задоволенні позову податкового органу, оскільки на момент розгляду справи відносно боржника вже було відкрито провадження у справі про банкрутство, що передбачає особливий порядок задоволення вимог кредиторів, встановлений Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ). Суд підкреслив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, пред’явлення та задоволення вимог кредиторів до боржника може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, а не Податковим кодексом України. Суд також зазначив, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство. Суд вказав, що вимоги податкового органу спрямовані на отримання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна боржника поза межами процедур, передбачених КУзПБ, із застосуванням порядку погашення податкових зобов’язань, встановленого Податковим кодексом України, який не підлягає застосуванню до боржника у справі про банкрутство. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду, яка підтверджує неприпустимість надання дозволу на звернення стягнення за рахунок майна боржника, що перебуває у податковій заставі, поза межами справи про банкрутство.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/2553/24 від 11/06/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме суми кредиту та нарахованих відсотків.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду, вирішив, що нарахування відсотків за користування кредитом можливе лише до закінчення строку кредитування. ВС підкреслив, що апеляційний суд вибірково застосував правову позицію Великої Палати, не врахувавши, що сторони в договорі могли передбачити нарахування відсотків як міру відповідальності за прострочення виконання зобов’язання, що регулюється статтею 625 ЦК України. ВС наголосив на необхідності тлумачення умов договору для з’ясування дійсного наміру сторін щодо нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, а також вказав на важливість аналізу питання щодо застосування пункту 18 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” ЦК України щодо звільнення від відповідальності за прострочення в період воєнного стану. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки умовам кредитного договору та не спростував доводи позивача про те, що нараховані відсотки після закінчення строку кредитування є саме мірою відповідальності за прострочення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №916/2299/24 від 11/06/2025
1. Предметом спору є стягнення пені у розмірі 59 657 257,84 грн у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань по оплаті за поставлений природний газ.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які зменшили розмір пені з 60 257 257,84 грн до 600 000 грн, виходячи з дискреційних повноважень суду, передбачених статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів погіршення фінансового стану позивача та наявності збитків, а також значну різницю у масштабах господарської діяльності сторін та об’єктивну неможливість відповідача здійснювати повноцінну діяльність через тимчасову окупацію території. Суд також врахував, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання, а не збагачення кредитора, і що застосування штрафних санкцій не повинно бути непомірним тягарем для боржника. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке залежить від конкретних обставин кожної справи, і що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені в розмірі 59 657 257,84 грн – без змін.
Справа №911/658/24 від 12/06/2025
Предметом спору є стягнення 1 150 144 926,55 грн, що включає в себе пеню та проценти річних за користування коштами попередньої оплати.
У рішенні суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову щодо стягнення пені, але частково задовольнили вимоги про стягнення процентів річних (20%) за користування коштами попередньої оплати. Позивач, ТОВ «ГК «Нафтогаз України», подав касаційну скаргу, стверджуючи про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Проте, Верховний Суд, переглянувши матеріали справи, не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам законодавства. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам і правильно застосували норми матеріального права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/10190/24 від 12/06/2025
1. Предметом спору є зобов’язання вчинити певні дії.
2. У цій справі Верховний Суд розглянув касаційну скаргу ТОВ “Електропівденмонтаж” на рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову до ТОВ “ЕК-Основа” про зобов’язання вчинити певні дії, при цьому ТОВ “Променерготек” виступало третьою особою на стороні відповідача. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, не знайшов підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Рішення судів попередніх інстанцій були залишені без змін, оскільки Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права, які б могли призвести до скасування цих рішень. Суд врахував усі обставини справи, надані докази та аргументи сторін.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ “Електропівденмонтаж” без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №921/143/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є виселення ТОВ “СТАНДАРТБУД Т” з орендованої частини площадки з залізобетонним покриттям, що належить до державної власності.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, який задовольнив позов про виселення, вказавши на необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо тлумачення поняття “приміщення” в контексті оренди державного майна, а також необхідності надання балансоутримувачем обґрунтованих доказів потреби у використанні орендованого майна для власних потреб. Суд зазначив, що апеляційний суд не встановив, чи містило повідомлення балансоутримувача достатнє обґрунтування необхідності використання об’єкта оренди саме для власних потреб, що є важливим для вирішення спору. Суд касаційної інстанції також вказав на помилковість посилання апеляційного суду на статтю 7 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки вона регулює питання включення/виключення майна з переліків для оренди, а не підстави для відмови у продовженні договору оренди. Суд касаційної інстанції відзначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази та обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення спору. **:** Суд відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22 щодо того, що асфальтобетонне замощення не є приміщенням в силу положень закону, а тому не підпадає під дію абзацу 2 частини першої статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №925/893/23(925/309/24) від 05/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів членів гаражно-будівельного кооперативу про виключення позивача з членів кооперативу.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, який визнав недійсним рішення загальних зборів про виключення позивача з членів кооперативу, адже кооператив порушив статут, не повідомивши позивача письмово за місяць про розгляд питання про його виключення. Суд наголосив, що таке порушення позбавило позивача можливості усунути причини для виключення. Водночас, ВС зазначив, що суд першої інстанції не врахував, які саме права позивача були порушені іншими пунктами рішення загальних зборів (окрім виключення з членів), тому в цій частині рішення апеляційного суду залишено без змін. Суд підкреслив, що для визнання рішення загальних зборів недійсним, необхідно довести, що воно конкретно порушує права та законні інтереси члена кооперативу, а не просто констатувати формальне порушення процедури.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення про виключення позивача з членів кооперативу, а в цій частині залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №925/1240/21 від 11/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами постанови цього ж суду, яка стосувалася скарги на дії ліквідатора у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу, в якій скаржник стверджував, що апеляційний суд не врахував важливу обставину – визнання нечинним нормативного акта, на якому ґрунтувалося попереднє рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що для перегляду рішення за нововиявленими обставинами необхідно, щоб ці обставини існували на момент розгляду справи, були невідомі заявнику та мали істотне значення. У даному випадку, визнання нормативного акта нечинним відбулося вже після ухвалення оскаржуваного рішення, тому не може вважатися нововиявленою обставиною. Суд також відступив від попереднього висновку щодо неможливості оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами рішення щодо скарги на дії арбітражного керуючого, зазначивши, що таке оскарження можливе.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №916/1533/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за природний газ, поставлений постачальником “останньої надії”, та зобов’язання списати кредиторську заборгованість.
2. Суд відмовив у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості, оскільки ТОВ “БОНА ВІТА – БК” виступає управителем багатоквартирного будинку та діє в інтересах співвласників, забезпечуючи їх теплом через дахову котельню, тобто є колективним побутовим споживачем. Суд врахував положення Закону України “Про ринок природного газу” та встановив, що ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” повинна була застосовувати граничну ціну для побутових споживачів. Також, суд задовольнив зустрічний позов, зобов’язавши ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” списати заборгованість згідно із Законом України № 2479-ІХ, оскільки ТОВ “БОНА ВІТА – БК” споживало газ для потреб населення, і сума боргу, що перевищує вартість газу за фіксованою ціною, підлягає списанню. Суд встановив, що ТОВ “БОНА ВІТА – БК” вже сплатило суму, достатню для покриття вартості газу за встановленою ціною та послуг транспортування.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/25711/13 від 12/06/2025
1. Предметом спору є скарга ДП “Українське авіаційно-транспортне підприємство “Хорів-Авіа” на дії державного виконавця щодо подвійного списання коштів у виконавчому провадженні.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині зобов’язання державного виконавця повернути кошти боржнику, але залишив в силі рішення про неправомірність дій виконавця щодо повторного арешту коштів. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що дії державного виконавця щодо повторного арешту коштів були неправомірними, оскільки на момент прийняття рішення про повторний арешт, на депозитному рахунку вже знаходились кошти, стягнуті раніше. Проте, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що на момент розгляду справи в суді касаційної інстанції кошти вже були перераховані стягувачу в рахунок виконання рішення суду, а отже, відсутні підстави для їх повернення. Суд касаційної інстанції вказав, що скарга боржника фактично направлена на захист його порушеного майнового права/законного інтересу, а належним способом захисту у даному випадку може бути позов, зокрема, про відшкодування збитків, завданих неправомірними діями державного виконавця.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині зобов’язання державного виконавця повернути кошти, але залишив в силі рішення про неправомірність дій виконавця щодо повторного арешту коштів.
Справа №922/4805/24 від 06/06/2025
1. Предметом спору є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за попереднім судовим рішенням.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу, оскільки позивач пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав належного обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що питання поважності причин пропуску процесуального строку вирішується судом на основі всебічного дослідження доказів, і для поновлення строку необхідно встановити наявність об’єктивно непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню зі скаргою. Суд також підкреслив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і що сам факт подання заяви про поновлення строку не зобов’язує суд автоматично його поновити. Суд касаційної інстанції вказав, що застосування судом апеляційної інстанції правових наслідків у разі недотримання скаржником норм Господарського процесуального кодексу України не може розцінюватися як прояв судом надмірного формалізму.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №910/4606/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ДП «Гарантований покупець» інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що згідно із загальними положеннями цивільного законодавства, зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а порушення зобов’язання тягне за собою відповідальність. Суд підкреслив, що відсутність достатніх коштів у боржника не звільняє його від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, а доводи про відсутність вини у зв’язку з не включенням відповідних витрат до структури тарифу Регулятором не є підставою для звільнення від відповідальності. Суд також зазначив, що положення Закону України «Про ринок електричної енергії», на які посилався скаржник, не містять норм, які б регулювали відповідальність за порушення грошових зобов’язань, тому загальні положення Цивільного кодексу України про відповідальність за такі порушення є застосовними. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, здійснили перерахунок сум, що підлягають стягненню, та відстрочили виконання рішення, враховуючи фінансовий стан відповідача та важливість його діяльності для держави.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №918/1063/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права приватної власності на комплекс будівель та споруд зі зберігання та переробки сільськогосподарської продукції.
2. Суд касаційної інстанції частково скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, оскільки позовні вимоги прокурора не мали майнового характеру і не стосувалися безпосередньо повернення майна позивачу, а отже, накладення арешту не узгоджувалося з предметом позову. Водночас, суд погодився із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об’єкта нерухомості та забороною відповідачу вчиняти дії, спрямовані на поділ або об’єднання майна, оскільки відповідач раніше вчиняв дії, спрямовані на унеможливлення виконання попереднього судового рішення. Суд зазначив, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою, а заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача та співмірності обраного виду забезпечення позову з пред’явленими вимогами.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині накладення арешту на нерухоме майно, але залишив в силі заборону на реєстраційні дії та дії щодо поділу/об’єднання майна.
Справа №910/4731/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши надані докази, дійшли висновку про завищений розмір заявлених витрат, врахувавши складність справи, обсяг наданих послуг та їх співмірність із предметом спору. Суд касаційної інстанції зазначив, що критерій розумної необхідності витрат є оціночним, і суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили суму відшкодування, враховуючи, що частина заявлених послуг вже входила в інші послуги, а також беручи до уваги практику представництва інтересів позивача тими самими адвокатами в інших аналогічних справах. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, і відповідач не довів такої неспівмірності. Суд касаційної інстанції вказав на те, що не має права переоцінювати докази, надані судам попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3370/21 від 05/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) в частині, яким АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» було визнано порушником законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що АМКУ, приймаючи оскаржуване рішення, діяв у межах своїх повноважень та з дотриманням норм законодавства про захист економічної конкуренції. Суд зазначив, що АМКУ обґрунтовано встановив монопольне (домінуюче) становище групи РГК, до якої входить АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», на ринку послуг з розподілу природного газу, а також зловживання цим становищем шляхом висування необґрунтованих вимог до учасників закупівель лічильників газу. Суд також врахував висновок експертизи, який підтверджує здатність групи РГК впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу. Суд відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки правовідносини в цих справах не є подібними до даної справи. Суд також вказав, що Методичні рекомендації щодо застосування поняття контролю не є нормативно-правовим актом, а мають лише рекомендаційний характер.
3. Суд ухвалив залишити касаційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/180/23 від 03/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність обслуговуючому кооперативу та скасування державної реєстрації права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки вважав, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав територіальної громади, а саме, замість віндикаційного позову, який би повернув земельну ділянку у власність громади, було заявлено вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, що не призводить до поновлення прав громади на землю. Суд зазначив, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку вже зареєстровано за кооперативом, то належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння, а скасування рішення про передачу землі не відновить право власності Львівської міської ради, оскільки вона раніше не була власником цієї ділянки. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду у подібних справах, де було визнано неефективним обрання такого способу захисту. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи прокурора про необхідність відступу від попередньої правової позиції Верховного Суду, оскільки не було надано достатніх обґрунтувань для такого відступу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №914/3670/21 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій за договором підряду та стягнення заборгованості за цим же договором на підставі зустрічного позову.
2. Суд відмовив у задоволенні первісного позову про стягнення штрафних санкцій, оскільки встановив, що прострочення виконання робіт за договором підряду сталося з вини замовника, який порушував строки авансування та постійно змінював технічні завдання. Щодо зустрічного позову про стягнення заборгованості, суд частково його задовольнив, встановивши факт реального виконання робіт виконавцем на підставі підписаних актів та висновку експертизи, врахувавши при цьому мотивовану відмову замовника від підписання одного з актів. Суд також взяв до уваги, що об’єкт було здано в експлуатацію та передано в оренду, що свідчить про фактичне виконання робіт. Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи в повному обсязі виконали вказівки Верховного Суду, викладені в попередній постанові у цій справі. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/835/25 від 11/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів електронного аукціону, договору купівлі-продажу, спеціального дозволу та угоди щодо користування надрами.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу про забезпечення позову, виходячи з того, що невжиття таких заходів може ускладнити ефективний захист прав позивача, оскільки інша компанія продовжує геологічне вивчення ділянки надр, на яку претендує позивач. Суд зазначив, що у спорах немайнового характеру важливо забезпечити справедливий та ефективний захист прав, щоб позивачу не довелося звертатися до суду повторно. Суд також вказав, що заходи забезпечення позову не вирішують спір по суті, а лише зберігають існуючий стан речей до розгляду справи. Доводи скаржника про те, що суд перебрав на себе повноваження Державної служби геології та надр України, були відхилені, оскільки забезпечення позову є частиною “права на суд”. Суд наголосив, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, і рішення залежить від обставин кожної конкретної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної служби геології та надр України без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №922/2737/23 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ “Харківська ТЕЦ – 5” на користь АТ “Укртрансгаз” компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, зокрема, щодо обсягів спожитого газу та цін на газ у спірні періоди, а також не врахували положення Кодексу газотранспортної системи та Кодексу газорозподільних систем, які визначають порядок алокації газу. Суд підкреслив, що суди не надали оцінку всім доказам у сукупності, не застосували стандарт доказування “вірогідності доказів” та не врахували попередню поведінку відповідача щодо визначення обсягів спожитого газу. Крім того, суд вказав на необхідність врахування принципу добросовісності та неприпустимості суперечливої поведінки сторін. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Закон 1730-VIII не передбачає виключень щодо обсягів газу, відібраних без номінацій, і всі такі обсяги підлягають компенсації.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №914/3625/23 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення 2 875 266 грн безпідставно набутих коштів на підставі договору уступки права вимоги.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач (ТОВ «Веставтотрейд») набув право вимоги на підставі договору уступки права вимоги від ТОВ «Еконива», яке, в свою чергу, перерахувало кошти відповідачу (ТОВ «Кам’янка-Бузький комбікормовий завод») на підставі договору про реструктуризацію заборгованості. Суд зазначив, що ТОВ «Еконива» добровільно перерахувало кошти, і договір реструктуризації не був визнаний недійсним. Суд також врахував, що помилковість перерахування коштів ТОВ «Еконива» не була доведена, а кошти перераховувались декількома платежами протягом певного періоду часу, що виключає можливість випадкової помилки. Крім того, суди встановили, що зобов’язання заводу перед ТОВ «Еконива» за форвардними договорами були припинені шляхом їх виконання, що підтверджується договором про порядок виконання контрактів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування статті 1212 ЦК України про безпідставне набуття майна, оскільки кошти були сплачені на підставі чинного договору реструктуризації боргу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/13396/23 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Алтаюр” на користь АТ “Укрпошта” вартості неякісного товару, пені, штрафів та зобов’язання забрати поставлений неякісний товар.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, виходячи з того, що ТОВ “Алтаюр” порушило умови договору поставки, поставивши АТ “Укрпошта” товар неналежної якості, який містив приховані недоліки, і не усунуло ці недоліки в установлений строк. Суд зазначив, що АТ “Укрпошта” правомірно звернулося до суду з вимогою про відшкодування вартості неякісного товару та зобов’язання забрати цей товар. Суд також вказав, що посилання ТОВ “Алтаюр” на порушення АТ “Укрпошта” порядку фіксації недоліків товару є безпідставними, оскільки договір надавав АТ “Укрпошта” право, а не обов’язок фіксувати недоліки певним чином. Крім того, суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки правовідносини в тих справах не є подібними до даної справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його завдання полягає у перевірці правильності застосування норм права судами попередніх інстанцій, а не у переоцінці доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Алтаюр” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3014/23 від 10/06/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на будівлю та визнання недійсним договору купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що апеляційний суд не врахував принцип добросовісності набувача майна, закріплений у цивільному законодавстві, а також не взяв до уваги, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне, на що добросовісно покладався відповідач. Суд також зазначив, що апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення його прав оспорюваними рішеннями, оскільки відповідні реєстраційні дії та правочини вчинялися задовго до набуття позивачем цивільної правоздатності. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що доктрина “venire contra factum proprium” (заборони суперечливої поведінки) була порушена, оскільки продавець, здійснивши поділ майна та його продаж, згодом повторно продав те ж майно, що свідчить про його недобросовісність. Суд касаційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що договори купівлі-продажу, на підставі яких виникло право власності відповідача, не визнані недійсними, і позивач їх не оспорював.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №910/5724/23 від 12/06/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з примусового стягнення з ПАТ “Укрнафта” частини чистого прибутку на користь ПрАТ “Кінто”.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що згідно з матеріалами справи, ПАТ “Укрнафта” повідомило державного виконавця про включення підприємства до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, на підставі наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України. Суд зазначив, що відповідно до пункту 10-2 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження”, вчинення виконавчих дій щодо таких підприємств зупиняється у період дії воєнного стану. Суд також врахував, що метою зупинення виконавчих дій є забезпечення захисту національних інтересів у зв’язку з військовою агресією РФ та підтримка підприємств оборонно-промислового комплексу. Суд наголосив, що державний виконавець діяв правомірно, зупинивши виконавчі дії, оскільки на момент прийняття рішення йому було відомо про включення ПАТ “Укрнафта” до відповідного переліку. Суд також зазначив, що після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчих дій, виконавець зобов’язаний відновити примусове виконання рішення.
3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційні скарги ПАТ “Укрнафта” та Шевченківського відділу ДВС, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення скарги на дії державного виконавця та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції.
Справа №906/820/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, оскільки боржниця не довела наявність підстав для цього. Суди встановили, що боржниця має заборгованість лише перед мікрофінансовими організаціями, продовжувала погашати кредити після подання заяви про неплатоспроможність, отримувала кошти від різних осіб, не надала докази щодо джерел цих коштів, не повідомила про додаткові доходи та здійснювала операції в онлайн-казино. Суд зазначив, що у процедурах банкрутства фізичної особи право на реабілітацію має лише сумлінний боржник, а в даному випадку поведінка боржниці свідчить про її недобросовісність. Суд також підкреслив, що боржник повинен надавати повну та достовірну інформацію про свій майновий стан та доходи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/3765/24 від 04/06/2025
1. Предметом спору є заява Фермерського господарства “Губа Валентин Григорович” про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії з земельними ділянками, щодо яких триває спір про поновлення договору оренди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, вважаючи, що заявлені заходи є тотожними позовним вимогам, хоча насправді це не так, оскільки позовні вимоги стосуються поновлення договору оренди та скасування рішень ради, а забезпечення позову просилось у вигляді заборони дій з ділянками. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що у спорах немайнового характеру, де рішення не потребує примусового виконання, важливо досліджувати, чи не ускладнить невжиття заходів забезпечення ефективний захист прав позивача. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, зокрема, й на стадії апеляційного провадження. Проте, оскільки апеляційний суд вже задовольнив аналогічну заяву про забезпечення позову іншою постановою, суд касаційної інстанції вирішив, що повторне забезпечення позову є недоцільним.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову в забезпеченні позову, але відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки аналогічні заходи вже були вжиті іншою постановою апеляційного суду.
Справа №902/778/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним розпорядження про скасування земельних торгів та визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що право на скасування земельних торгів належало Стрижавській селищній раді як організатору торгів, і таке рішення могло бути прийняте відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та Земельного кодексу України, але селищна рада такого рішення не приймала. Суд також врахував, що протокол про скасування торгів був завантажений у систему після завершення торгів та визначення переможця. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість принципу добросовісності, зазначивши, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути чесними та відкритими. Суд також підтримав висновок суду першої інстанції про те, що Стрижавська селищна рада недобросовісно посилається на обставини, які сама не врахувала при організації торгів. Враховуючи дотримання процедури торгів, визначення переможця та сплату необхідних платежів, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновки апеляційного суду про відсутність підстав для визнання договору укладеним.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №991/5021/20 від 11/06/2025
Звісно, ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предмет спору – це обвинувачення ОСОБА_25 в організації зловживання службовим становищем та заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах.
2. Суд, аналізуючи докази, встановив, що ОСОБА_25, обіймаючи посаду голови правління ПрАТ «ІНФОРМАЦІЯ_14», організував схему, за якою підприємства-боржники перераховували кошти за електроенергію не на рахунок ПАТ «ІНФОРМАЦІЯ_10», а на рахунок ПрАТ «ІНФОРМАЦІЯ_14», яким керував обвинувачений. Суд зазначив, що такі дії були вчинені за попередньою змовою з іншою службовою особою, а сума незаконно отриманих коштів була особливо великою. Суд також врахував, що укладення договорів відступлення права вимоги було невигідним для ПрАТ «ІНФОРМАЦІЯ_14», а умови цих договорів фактично не виконувалися. Водночас, суд визнав недоведеним факт організації ОСОБА_25 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, оскільки сторона обвинувачення не надала достатньо доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_25 організував вчинення цього злочину або ж керував підготовкою чи вчиненням цього злочину.
3. Суд визнав ОСОБА_25 винним за ч. 5 ст. 191 КК України та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади.
Справа №924/159/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з Акціонерного товариства “Хмельницькобленерго” на користь Приватного акціонерного товариства “Рівнеобленерго”, що включає дивіденди, інфляційні нарахування та 3% річних.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з процесуальним законодавством, апеляційну скаргу може подати особа, чиї права, інтереси або обов’язки безпосередньо порушені судовим рішенням. У даному випадку, ухвала про зупинення провадження не вирішувала питання про права, інтереси чи обов’язки скаржника, який є акціонером позивача. Суд зазначив, що правовий зв’язок між скаржником і сторонами спору має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, і скаржник не довів, що його права безпосередньо порушені оскаржуваним рішенням. Також, Верховний Суд визнав обґрунтованим, що апеляційний суд оцінював аргументи скаржника, але відхилив їх, оскільки вони не були належним чином доведені.
3. Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №924/159/24 – без змін.
Справа №917/2096/13(910/4089/24) від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами (Тахтаївське родовище) та зобов’язання припинити дії, що порушують право позивача на користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що ТОВ «Тахтаївський граніт» не довело наявності порушеного права або загрози його порушення, оскільки товариство втратило чинний спеціальний дозвіл на користування надрами ще в 2020 році через несплату рентних платежів, і не зверталося за отриманням нового дозволу, а також не брало участі в оскаржуваному аукціоні. Суд зазначив, що право користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин є похідним від наявності спеціального дозволу на користування надрами, якого у позивача не було. Суд також підкреслив, що позивач не навів переконливих аргументів щодо того, яке саме його право було порушено і чи може воно бути захищене у заявлений спосіб, а посилання на порушення порядку проведення аукціону є недоречними за відсутності доведеного факту порушення прав позивача. Суд також врахував, що позивач не діяв добросовісно, допустивши тривалу несплату рентних платежів, що призвело до анулювання його дозволу.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Тахтаївський граніт» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2475/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи за кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою єдиного житла.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що боржник правомірно ініціював справу про неплатоспроможність, оскільки відповідає критеріям, встановленим пунктом 5 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: єдиним кредитором є забезпечений кредитор, а іпотекою забезпечено єдине житло боржника. Суд підкреслив, що план реструктуризації відповідає вимогам закону, зокрема, щодо визначення суми боргу, ринкової вартості майна та врахування частково виконаних зобов’язань за кредитом. Також, суд зазначив, що кредитор не надав заперечень проти плану реструктуризації у встановлений строк, а його аргументи про неповідомлення та необізнаність спростовуються матеріалами справи. Суд наголосив на обов’язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, і кредитор не надав доказів на спростування відомостей, наданих боржником. Суд також врахував принцип судового контролю у процедурах банкрутства, який зобов’язує суд ретельно досліджувати відповідність заяви та плану реструктуризації вимогам закону для забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/1084/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Дніпровської міської ради про відмову у передачі в оренду земельної ділянки для завершення будівництва торговельного комплексу та зобов’язання повторно розглянути проєкт землеустрою.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що Дніпровська міська рада порушила законні права ПП “Фірма “ФБМ”, оскільки підприємство отримало всі необхідні дозволи на будівництво торговельного комплексу до того, як міська рада встановила обмеження по висотності будівель. Суд наголосив, що проєкт землеустрою, розроблений у 2017 році, відповідав усім вимогам законодавства на той момент, і міська рада не мала законних підстав відмовляти у передачі земельної ділянки в оренду. Також, суд врахував, що рішення міської ради, на яке вона посилалася, обґрунтовуючи відмову, було визнано протиправним та нечинним в адміністративному порядку. Суд підкреслив, що міська рада не дотрималася принципу “належного урядування”, оскільки розгляд питання про передачу земельної ділянки тривав надмірно довго. Суд також зазначив, що нові обмеження по висотності не можуть мати зворотної сили, оскільки будівництво було розпочато на законних підставах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін.
Справа №907/1164/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень про вилучення майна в умовах воєнного стану та витребування цього майна у Акціонерного товариства “Українська залізниця” (АТ “Укрзалізниця”).
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, вказав на те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували процедуру вилучення майна, передбачену для державних підприємств, до майна АТ “Укрзалізниця”, не врахувавши особливості його правового статусу. Суд підкреслив, що АТ “Укрзалізниця” володіє майном на праві власності, а не лише на праві господарського відання, і що вилучення майна можливе лише у випадку, коли майно перебуває на праві господарського відання. Суд також зазначив, що вимога про скасування рішень органів влади не є ефективним способом захисту, а оскільки АТ “Укрзалізниця” не втратило володіння спірним майном, віндикаційний позов не є належним способом захисту його прав, вказуючи на можливість використання негаторного позову. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правового режиму майна AT “Укрзалізниця”, за якими АТ “Укрзалізниця” володіє майном на двох правових режимах: на праві власності та господарського відання. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині цих вимог, але з інших мотивів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх резолютивні частини без змін, фактично відмовивши в задоволенні позовних вимог.
Справа №922/2296/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення солідарно з двох комунальних підприємств (КП “Салтівське трамвайне депо” та КП “Тролейбусне депо № 3”) грошових коштів та 3% річних, що виникли внаслідок невиконання першим підприємством зобов’язань за кредитним договором, забезпеченим порукою другого підприємства.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не з’ясував важливі обставини, а саме: чи пред’являв кредитор вимогу до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання, як це передбачено договором поруки; чи пред’являв кредитор позов до поручителя протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов’язання, як це передбачено частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України; не перевірив розрахунок заявлених до стягнення коштів та не навів обґрунтувань про стягнення всієї суми з одного з відповідачів виходячи з вимог позовної заяви про солідарне стягнення грошових коштів. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не оцінив належним чином докази та не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не врахував положення договору поруки щодо припинення поруки у разі не пред’явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки розрахунку заявлених до стягнення коштів та обґрунтування стягнення всієї суми з одного з відповідачів при солідарній відповідальності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/6186/23 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо ненаправлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги адвоката на бездіяльність державного виконавця, мотивуючи це тим, що виконавець належним чином виконав вимоги статті 28 Закону України “Про виконавче провадження”, надіславши копію постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, вказаною у виконавчому документі. Суд зазначив, що на час відкриття виконавчого провадження не було чітко визначеного механізму надсилання документів в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС), тому надсилання постанови поштою не є порушенням. Також, суд підкреслив, що виконавець не зобов’язаний пересвідчуватися в отриманні боржником постанови, а достатньо її надіслати за вказаною адресою, після чого боржник вважається повідомленим. Суд відхилив доводи скаржника про необхідність повторного надсилання постанови на іншу адресу, оскільки це не передбачено законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №903/511/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження Державним підприємством “Волиньвугілля” результатів аукціону з продажу майна, яке перебувало у податковій заставі, та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами цього аукціону.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який встановив, що аукціон проведено правомірно, оскільки: (1) майно було продано на підставі рішення суду про дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі; (2) адміністративний суд не обмежував перелік майна, яке підлягає реалізації; (3) майно, відчужене на аукціоні, є відокремленим підрозділом, а не цілісним майновим комплексом; (4) Міністерство енергетики України було повідомлено про наростання податкового боргу і запропонувало провести інвентаризацію та визначити непрофільні активи для реалізації; (5) ДП “Волиньвугілля” самостійно просило податкову провести заходи з реалізації майна у рахунок погашення податкового боргу. Суд також врахував, що договір купівлі-продажу був підписаний уповноваженою особою податкового органу у присутності понятих, оскільки керівник ДП “Волиньвугілля” відмовився його підписувати. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має права переоцінювати обставини справи та втручатися в оцінку доказів, надану судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/18144/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є заява ініціюючого кредитора про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника у справі про банкрутство за порушення строку звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, мотивуючи це тим, що суди не дослідили питання належності та ефективності обраного кредитором способу захисту, не визначили суму збитків, завданих боржнику його керівником через неподання заяви про банкрутство, та не вирішили питання щодо стягнення такої суми. Суд касаційної інстанції підкреслив, що належним та ефективним способом захисту є пред’явлення вимог щодо встановлення порушення із покладенням солідарної відповідальності з одночасним стягненням відповідної суми. ВС наголосив, що судове рішення про виявлення порушення без притягнення винної особи до відповідальності не призводить до захисту будь-чиїх прав і створює потребу в повторному зверненні до суду. Суд також врахував, що звернення до суду з вимогами про покладення солідарної відповідальності потребує визначення заявником розміру цієї відповідальності та заявлення вимоги щодо стягнення відповідної суми.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/4518/16 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження податковим органом рішення судів попередніх інстанцій про відмову у включенні до реєстру кредиторських вимог податкового боргу підприємства-банкрута.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили податковому органу у визнанні кредиторських вимог, мотивуючи це тим, що податковий борг виник у 2018 році і є безнадійним, оскільки минув строк давності, встановлений Податковим кодексом України. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що суди не врахували зміни до Податкового кодексу, які передбачали зупинення перебігу строків давності, а також не дослідили доводи податкового органу про те, що заборгованість виникла не лише у 2018 році, а й в інші періоди, що підтверджується поданням боржником уточнюючих розрахунків. Суд також послався на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі №5023/2756/11 щодо застосування норм Податкового кодексу України в умовах зупинення строків давності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/3485/21 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про зловживання АТ «Харківгаз» монопольним становищем на ринку розподілу природного газу.
2. Суд, залишаючи в силі рішення АМКУ, виходив з того, що АТ «Харківгаз» у складі групи компаній, займаючи монопольне становище на ринку розподілу газу, висувало необґрунтовані вимоги до учасників тендерів на закупівлю лічильників, а саме обов’язкову наявність протоколу випробувань за певною програмою, що обмежувало конкуренцію та ущемляло інтереси інших виробників, лічильники яких не відповідали цим вимогам; суди попередніх інстанцій зазначили, що АМКУ правильно визначив товарні, географічні та часові межі ринку, а також довів факт зловживання монопольним становищем, оскільки встановлення додаткових вимог до лічильників створювало перешкоди для участі потенційних учасників у тендерах; суди підкреслили, що АМКУ не зобов’язаний доводити вплив дій АТ «Харківгаз» на загальний оборот лічильників на ринках України, достатньо встановити здатність впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу; суди також врахували, що АТ «Харківгаз» є суб’єктом природної монополії, що покладає на нього особливу відповідальність за дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ «Харківгаз» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/5435/24 від 03/06/2025
Предметом спору є вимога Київської міської ради про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об’єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.
Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, а саме: яке майно (нерухоме чи тимчасові споруди) було побудовано на спірній земельній ділянці, чи надавався уповноваженим органом дозвіл на таке будівництво, ким та коли здійснювалося будівництво та чи відповідає воно містобудівним умовам, а також чи були законні підстави для реєстрації приватним нотаріусом у 2021 році права приватної власності за відповідачем на нерухоме майно. Суди обмежились посиланням на попереднє судове рішення, яке встановлювало законність організації автостоянки, але не дослідили питання про наявність дозволу на будівництво саме нерухомого майна. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи було будівництво здійснено з відповідним дозволом, і чи відповідає воно містобудівним умовам. Також, суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доказам та доводам сторін, що є порушенням норм процесуального права.
Суд прийняв рішення скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №906/387/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами переведення боргу та 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено як первісний, так і зустрічний позови, про стягнення заборгованості за договорами переведення боргу. Суд виходив з того, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов’язань, якщо вони не були виконані належним чином. Суд зазначив, що договір продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або законом. Також, суд врахував, що новий боржник визнавав наявність невиконаних зобов’язань за договором переведення боргу навіть після закінчення строку його дії. Суд відхилив доводи скаржника про те, що у випадку невиконання зобов’язання новим боржником, воно автоматично повертається до первісного боржника, оскільки договір не містив чіткої процедури припинення зобов’язань у такому випадку. Суд також вказав, що обставини у справах, на які посилався скаржник, відрізняються від обставин даної справи, тому посилання на правові висновки Верховного Суду в тих справах є необґрунтованим.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3667/24 від 12/06/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) товариством з обмеженою відповідальністю «Виналь».
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Виналь» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Це означає, що суд визнав, що в цій частині касаційна скарга не відповідає вимогам щодо підстав для касаційного оскарження, встановленим процесуальним законом. В іншій частині скаргу було визнано необґрунтованою, що призвело до залишення в силі рішень попередніх інстанцій. Тобто, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили ТОВ «Виналь» у задоволенні позову до АМКУ.
Суд залишив без змін рішення попередніх інстанцій, тобто визнав законним рішення Антимонопольного комітету України.
Справа №924/55/25 від 12/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунтування такого рішення, суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, не дослідили всі наявні докази та не надали належної оцінки доводам сторін. Зокрема, судам необхідно було встановити, чи дійсно дії ТОВ “Фармація Хмельниччини” призвели до порушення конкуренції на ринку, чи було рішення Антимонопольного комітету обґрунтованим та пропорційним, а також чи не було порушено процедуру прийняття рішення Антимонопольним комітетом. Крім того, суду необхідно було врахувати практику Верховного Суду щодо застосування антимонопольного законодавства.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Справа №420/17907/24 від 06/06/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та зменшено суму від’ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що господарські операції позивача з придбання палива були реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Суд зазначив, що контролюючий орган не надав переконливих доводів, які б спростовували факти господарської діяльності, засвідчені цими документами, а також не обґрунтував відсутність розумних економічних причин (ділової мети) у здійсненні цих операцій. Суд також врахував висновок експерта, який підтвердив наявність у позивача підстав для формування податкового кредиту за цими операціями. Крім того, суд підкреслив, що невиконання контрагентами своїх податкових обов’язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети у платника податків.
Рішенням суду касаційної інстанції касаційну скаргу ТОВ «ШЛЯХОВИК-97» задоволено, постанову апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.
Справа №640/6500/22 від 06/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Шеколан» податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у м. Києві, на підставі акту перевірки, проведеної контролюючим органом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податкова перевірка була проведена з порушенням встановленого мораторію, передбаченого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, який діяв на момент проведення перевірки, незважаючи на постанову Кабінету Міністрів України № 89, якою було скорочено строк дії обмежень на проведення деяких видів перевірок. Суд підкреслив, що зміни до Податкового кодексу України вносяться виключно законами, а постанова Кабінету Міністрів України не може змінювати положення Кодексу. Суд також зазначив, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Суд вказав, що перевірка під час дії мораторію не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/6422/22 від 06/06/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення порядку ведення обліку товарних запасів на АЗС.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «Барвінок-Інвест», виходячи з того, що товариство надало достатньо документів для підтвердження обліку та походження товарних запасів (пального) на АЗС на момент перевірки, зокрема, товарно-транспортні накладні, Z-звіти, журнали обліку, змінні звіти АЗС та довідки про обсяги обігу пального. Суд зазначив, що контролюючий орган не довів відсутність обліку товарних запасів, а відсутність сертифікатів відповідності та паспортів якості не є порушенням порядку ведення обліку товарних запасів. Суд також вказав, що платник податків зобов’язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою. Суд відмовив у відступі від попередніх правових висновків Верховного Суду, оскільки податковий орган не навів обґрунтованих підстав для такого відступу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/3600/23 від 06/06/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани до головного державного інспектора митниці, який, на думку митниці, неправильно застосував пільги при митному оформленні транспортних засобів.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що визначальним фактором для застосування пільг, передбачених Законом № 2142-IX, є дата подання митної декларації, а не дата ввезення товару на митну територію України. Суд підкреслив, що митне оформлення є комплексом дій, а не лише фізичним перетином кордону. Оскільки митні декларації були подані в період дії пільг, інспектор правомірно їх застосував. Суд також врахував, що дії інспектора узгоджувалися з позицією керівництва митниці на той момент. Крім того, суд зазначив, що митницею не було доведено факту реального зменшення надходжень до бюджету внаслідок дій інспектора. Суд вказав, що дисциплінарне стягнення має бути пропорційним проступку, а в даному випадку відсутній сам факт порушення з боку інспектора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №280/7908/23 від 06/06/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ через нібито фіктивні господарські операції з низкою контрагентів.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що платник податків надав достатньо первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, а податковий орган не надав переконливих доводів та доказів, які б спростовували ці факти або свідчили про відсутність ділової мети в цих операціях. Суд підкреслив, що наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань платника. Також суд відхилив доводи податкового органу про відсутність у контрагентів достатніх ресурсів, оскільки вони базуються на припущеннях та узагальненій податковій інформації без належного дослідження первинних документів.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/6203/23 від 06/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким частково задоволено заяву ТОВ «Віва Декор Трейдінг» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, стягнувши з ГУ ДПС у м. Києві 10 000,00 грн. Суд виходив з того, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов’язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб’єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд враховує критерії співмірності витрат складності справи, обсягу наданих послуг, витраченого часу, та значення спору для сторони. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Оскільки відповідач не надав доказів неспівмірності стягнутих судових витрат з обсягом виконаних адвокатом робіт у цій справі, касаційну скаргу залишено без задоволення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/6203/23 від 06/06/2025
Предметом спору було оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ та відмовив у його наданні.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що платник податків допустив технічну помилку при заповненні податкової декларації, вказавши невірний звітний період виникнення податкового кредиту, проте сам факт наявності податкового кредиту та правомірність його формування не були спростовані податковим органом. Суд зазначив, що наявність формальної помилки не може бути підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні, якщо контролюючий орган не довів, що ця помилка вплинула на обсяг податкового кредиту та призвела до зменшення надходжень до бюджету. Також суд відхилив доводи податкового органу щодо неспівмірності присуджених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не було надано доказів їх надмірного характеру. Суд підкреслив, що платники податків зобов’язані вести облік на підставі первинних документів, але наявність формальних помилок, які не впливають на суть господарської операції, не може бути підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/4145/23 від 05/06/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та відмовлено у такому відшкодуванні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що платник податків надав достатньо первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами, а податковий орган не спростував ці факти належними доказами. Суд також зазначив, що порушення податкової дисципліни контрагентами не є підставою для відмови у податковому кредиті платнику, якщо останній діяв добросовісно. Щодо посилань податкового органу на Постанову КМУ № 187, суди зазначили, що вона не регулює податкові відносини та не може бути підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ. Суд також врахував, що на момент здійснення операцій з ПрАТ «ДНІПРОСПЕЦСТАЛЬ» останнє не перебувало під санкціями, а кінцевим бенефіціаром була громадянка Франції. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутність вироку у кримінальному провадженні щодо контрагента не може бути підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/1537/21 від 06/06/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки апелянт подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, що спростовує висновок апеляційного суду про невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Крім того, апеляційний суд не надав оцінку поважності підстав для поновлення строку, наведених скаржником. Верховний Суд наголосив на необхідності врахування усталеної практики щодо строків оскарження судових рішень. Суд касаційної інстанції вказав, що рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим та ґрунтуватися на повно і всебічно з’ясованих обставинах справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/241/20 від 06/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності податкового органу щодо відшкодування ПДВ та стягнення пені за несвоєчасне відшкодування.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію про часткове задоволення позову. Суд врахував, що право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ не було предметом спору, а затримка виникла через протиправну бездіяльність контролюючого органу. Суд також зазначив, що зміна судової практики щодо строків звернення до суду не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час звернення з позовом. Суд послався на практику ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном та неприпустимість надмірного тягаря для платника податків через затримки відшкодування ПДВ. Суд відхилив доводи податкового органу про пропуск строку звернення до суду, враховуючи, що позивач обґрунтовано очікував на дотримання строків, які існували на момент подання позову. Суд також відмовив у повороті виконання рішення, оскільки кошти, отримані позивачем, є коштами, належними йому за законом.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/354/24 від 05/06/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у виплаті ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році в розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з наступного: Закон №2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, змінив порядок виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, встановивши, що розмір такої виплати визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23, де було зазначено, що в умовах воєнного стану держава має право вносити зміни до законодавства про соціальний захист ветеранів війни, зокрема, щодо розміру виплат. Суд також зазначив, що разова грошова виплата не є основним видом соціального забезпечення, а є додатковою пільгою, розмір якої може бути змінений з урахуванням фінансових можливостей держави. В умовах війни пріоритетним є фінансування Збройних Сил України, що може впливати на розмір соціальних виплат.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/1646/20 від 06/06/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Сервісний центр «Металург» податкових повідомлень-рішень, якими товариству було збільшено суму грошових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що господарські операції ТОВ «СЦ «Металург» з контрагентами не мали реального характеру, оскільки товариство не надало достатніх доказів на підтвердження фактичного здійснення операцій, економічної доцільності понесених витрат та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ. Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є реальні зміни майнового стану платника податків, які мають бути підтверджені належними первинними документами, що розкривають суть та внутрішню сторону господарських операцій, їх реальність, економічну вигоду і ділову мету. Також, суд врахував відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення відповідних операцій. Суд наголосив, що проста наявність формально оформлених первинних документів не є достатньою підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. Суд відхилив доводи касаційної скарги, зазначивши, що вони стосуються переоцінки обставин справи та не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Сервісний центр «Металург» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
