Activity

lexcovery_bot wrote a new post 14 hours, 40 minutes ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 02/07/2026Справа №991/1566/22 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Вищого антикорупційного суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашої роботи: 1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення групи осіб у замаху на заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця» (ч. 5 ст. 191 КК України) та зловживанні службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України) під час закупівлі програмного забезпечення. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що в межах одного провадження існували два паралельні обвинувачення: одне підтримувалося потерпілим (за ч. 5 ст. 191 КК — розкрадання), інше — прокурором (за ч. 2 ст. 364 КК — зловживання службовим становищем). * Щодо обвинувачення за ст. 191 КК України, суд дійшов висновку про відсутність ознак «безоплатності» заволодіння майном, оскільки між ТОВ «Вітес» та АТ «Укрзалізниця» було укладено договір, за яким замовник отримав програмно-апаратний комплекс, що має ринкову вартість. * Суд наголосив, що зловживання службовим становищем, яке не супроводжується розкраданням (безоплатним вилученням майна), а призводить до отримання іншої вигоди, має кваліфікуватися за ст. 364 КК України, а не за ст. 191 КК України. * Оскільки представник потерпілого не довів поза розумним сумнівом факт розкрадання коштів, суд виправдав обвинувачених за ст. 191 КК України через недоведеність складу злочину. * Водночас суд затвердив угоди про визнання винуватості за ст. 364 КК України, визнавши їх такими, що відповідають інтересам суспільства, зокрема через зобов’язання обвинувачених перерахувати значні кошти на підтримку Збройних Сил України. * Суд також врахував добровільність укладення угод та відсутність порушень прав третіх осіб, визнавши узгоджене покарання з іспитовим строком справедливим. 3. **Рішення суду:** Суд виправдав обвинувачених за ч. 5 ст. 191 КК України, затвердив угоди про визнання винуватості за ч. 2 ст. 364 КК України, призначив узгоджене покарання з іспитовим строком та постановив перерахувати кошти застави на підтримку ЗСУ. Справа №991/2538/25 від 24/06/2026 Ось професійний аналіз наданого судового рішення: 1. Предметом спору є визнання необґрунтованими активів (автомобіля та чотирьох об’єктів нерухомості) та їх примусове стягнення в дохід держави через невідповідність їх вартості законним доходам посадової особи. 2. Суд встановив, що відповідач (посадова особа) та члени його сім’ї фактично контролювали активи, формально зареєстровані на третіх осіб, що підтверджується систематичним користуванням ними, оплатою комунальних послуг та управлінням майном через дружину відповідача. Суд критично оцінив версію відповідачів про наявність у них значних заощаджень, отриманих у спадок або від родичів, оскільки ці твердження не були підтверджені належними доказами (договорами, банківськими виписками, документами про походження коштів). Експертний висновок, наданий стороною захисту, суд відхилив як такий, що базується лише на арифметичному підрахунку доходів без урахування реальних витрат сім’ї на життя. Суд також звернув увагу на нелогічність схеми передачі дороговартісного автомобіля третім особам та відсутність доказів фінансової спроможності номінальних власників. Зрештою, суд дійшов висновку, що вартість активів значно перевищує підтверджені законні доходи, а їх набуття відбулося за дорученням або під контролем посадової особи. 3. Суд частково задовольнив позов, визнавши активи необґрунтованими та стягнувши їх у дохід держави, проте відмовив у задоволенні вимоги про солідарне стягнення, оскільки чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності у справах про цивільну конфіскацію. Справа №367/8026/16-ц від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність передачі Бучанською міською радою земельної ділянки у приватну власність та вимога прокурора про її витребування на користь держави через належність до земель лісового фонду. 2. Суд виходив з того, що питання правового статусу земель у м. Буча вже було предметом розгляду в іншій справі (№ 367/4187/14-ц), де було встановлено відсутність на спірній території земель лісогосподарського призначення 1-ї категорії. Верховний Суд наголосив, що оскільки прокурор обрав віндикаційний позов (витребування майна), вимога про скасування рішення ради є неефективним способом захисту, тому в цій частині мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій було змінено. Щодо суті спору, суд визнав, що оскільки спірна ділянка не належить до лісового фонду, підстави для її витребування у держави відсутні. Доводи прокурора про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах були відхилені, оскільки фактичні обставини цієї справи є відмінними. Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені в межах преюдиціальних рішень. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо способу захисту права, але залишив без змін їхні рішення про відмову у витребуванні земельної ділянки. Справа №131/526/24 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення юридичних фактів проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні померлого військовослужбовця з метою реалізації прав на спадщину та отримання соціальних пільг. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що цивільний процес базується на принципах змагальності та диспозитивності, де позивач самостійно визначає склад відповідачів. Суд встановив, що оскільки у померлого залишилися неповнолітні діти, вони автоматично вважаються такими, що прийняли спадщину, і тому є обов’язковими учасниками справи. Оскільки позивач не залучила цих дітей до участі у справі як співвідповідачів, було допущено порушення суб’єктного складу учасників спору. Верховний Суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача (у даному випадку — лише до матері померлого) є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому касаційна інстанція зазначила, що апеляційний суд помилково зосередився на аналізі доказів по суті (факту спільного проживання), замість того, щоб насамперед оцінити процесуальну правильність складу сторін. Таким чином, рішення про відмову у позові залишено в силі, проте мотивувальна частина постанови апеляційного суду була змінена Верховним Судом на підставі процесуальних порушень щодо суб’єктного складу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши в силі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через неналежний суб’єктний склад відповідачів. Справа №183/12045/24 від 16/06/2026 Предметом спору у цій справі є правильність кваліфікації дій особи за статтею 114-2 КК України (несанкціоноване поширення інформації про рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України) та відповідність призначеного покарання вимогам кримінального закону. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю чіткого розмежування об’єктивної сторони злочинів, передбачених статтями 114-1 та 114-2 КК України, зважаючи на фактичні обставини вчиненого діяння. Колегія суддів дійшла висновку, що дії обвинуваченого не містили всіх кваліфікуючих ознак, передбачених частиною 2 статті 114-2 КК, оскільки характер поширеної інформації та спосіб її розповсюдження більше відповідали диспозиції статті 114-1 КК України (перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань). Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують покарання, суд визнав за можливе застосувати положення статті 75 КК України. Це означає, що суд обрав шлях виправлення особи без реального відбування покарання в місцях позбавлення волі, встановивши іспитовий строк. Такий підхід забезпечує дотримання принципу індивідуалізації покарання та відповідності його мети соціальній небезпеці вчиненого діяння. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисту, перекваліфікував дії засудженого на менш тяжку статтю та звільнив його від відбування покарання з випробуванням. Справа №910/7256/25 від 18/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Товариство з обмеженою відповідальністю «Сота Україна» звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету про визнання недійсними та скасування пунктів рішення АМК, яким позивача було визнано винним у вчиненні антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до спотворення результатів торгів. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що під час участі у п’яти процедурах закупівель позивач та інший учасник торгів діяли не як конкуренти, а як узгоджені суб’єкти, що підтверджується низкою доказів. * Ключовими доказами стали: використання однієї ІР-адреси для подання тендерних пропозицій та управління банківськими рахунками, використання спільного номера телефону та залучення одного й того ж працівника для реєстрації та обслуговування обох компаній. * Суд також звернув увагу на наявність ідентичних дефектів друку та схожих помилок в оформленні документів, що свідчить про підготовку тендерних пропозицій одним і тим самим обладнанням або однією особою. * Щодо доводів позивача про надмірну тривалість розгляду справи, суд зазначив, що в законодавстві, чинному на момент виникнення правовідносин, не було встановлено жорстких строків тривалості розслідування, а затримка не була безпідставною. * Суд підкреслив, що передача справи між територіальними відділеннями АМК була здійснена в межах дискреційних повноважень органу та не порушує вимог статті 19 Конституції України. * Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім обставинам, довівши склад правопорушення. * В результаті, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення АМК є законним, обґрунтованим та прийнятим у межах повноважень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №910/2010/19 (910/10635/24) від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є вимога ліквідатора банкрута про визнання недійсними результатів аукціону з продажу права вимоги через нібито неповноважність комітету кредиторів, який затверджував умови цього продажу. 2. Суд дійшов висновку про безпідставність позову, спираючись на те, що позивач не надав належних доказів відсутності повноважень у представників кредиторів. Зокрема, суди встановили, що представник ТОВ «Нуфарм Україна» мав чинну довіреність, а технічні описки в протоколах попередніх засідань не вплинули на правомірність рішень, оскільки умови продажу затверджувалися іншим протоколом. Щодо представника ТОВ «БАСФ Т.О.В.», суд підтвердив наявність у нього повноважень на підставі ордера, який відповідав вимогам закону. Крім того, суд наголосив на принципі добросовісності: оскільки кредитор протягом тривалого часу не заперечував проти представництва його інтересів адвокатом, це свідчить про схвалення таких дій. Суд також зазначив, що позивач не довів, яким чином оскаржувані порушення перешкодили продажу майна за найвищою ціною. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №921/236/20 від 18/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є визнання недійсними договору про відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договору комісії, укладених у процесі ліквідації банку. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для апеляційного оскарження особою, яка не брала участі у справі, необхідно довести, що судове рішення безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. * Верховний Суд, посилаючись на свою практику (зокрема, позицію Великої Палати від 04.03.2026), розмежував поняття «вирішення питання про права особи» та «опосередкована заінтересованість». * Суд зазначив, що лише наявність висновків у мотивувальній частині рішення про дії особи не є підставою для визнання рішення таким, що ухвалене про її права, якщо в резолютивній частині немає прямого присуду щодо цієї особи. * Апеляційний суд припустився помилки, залучивши Фонд та ОСОБА_1 до участі у справі без належного обґрунтування того, як саме рішення суду першої інстанції безпосередньо вплинуло на їхні права. * Суд підкреслив, що можливий вплив результату спору на майбутні правовідносини (наприклад, регресні вимоги) не є тотожним вирішенню питання про права особи в розумінні процесуального закону. * Відтак, апеляційний суд мав спочатку перевірити наявність у скаржників права на апеляційне оскарження, а не переглядати справу по суті без належної процесуальної перевірки. * **** Суд у цій справі прямо посилається на те, що він враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від попередніх висновків щодо критеріїв визначення рішення як такого, що прийняте про права та обов’язки особи, яка не брала участі у справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та ухвали про залучення третіх осіб, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного процесуального вирішення питання про наявність у скаржників права на апеляційне оскарження. Справа №459/1751/24 від 16/06/2026 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із підробленням документів. 2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався насамперед нормами Кримінального процесуального кодексу України, які визначають перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню. Суд виходив із того, що ухвала апеляційного суду про зупинення апеляційного провадження не належить до категорії рішень, які перешкоджають подальшому кримінальному провадженню в розумінні статті 425 КПК України. Оскільки таке рішення не завершує розгляд справи по суті та не позбавляє особу доступу до правосуддя, воно не може бути предметом окремого касаційного перегляду. Законодавець чітко обмежив коло ухвал, які можна оскаржити до суду касаційної інстанції, щоб уникнути зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справ. Відтак, касаційна скарга була подана на рішення, яке за своєю природою не підлягає оскарженню окремо від вироку. Це процесуальне обмеження спрямоване на забезпечення оперативності кримінального судочинства та недопущення розпорошення процесуальних зусиль на проміжні рішення. 3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою виправданого через неможливість оскарження ухвали про зупинення апеляційного провадження в касаційному порядку. Справа №214/7912/18 від 16/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо кваліфікації дій засудженого, який вчинив вбивство та заподіяв тяжкі тілесні ушкодження під час конфлікту, що, на думку захисту, відбувався в умовах необхідної оборони. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували дії засудженого як умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, не врахувавши наявність стану необхідної оборони. Суд підкреслив, що раптовий напад двох осіб у нічний час, блокування виходу та фізичне насильство створювали для засудженого реальну загрозу, що давало йому законне право на захист. При цьому Суд зазначив, що наявність умислу на заподіяння шкоди нападнику не виключає стану необхідної оборони, оскільки головним мотивом є саме відвернення небезпечного посягання. Водночас Верховний Суд визнав, що застосування ножа проти неозброєних нападників було явно невідповідним обстановці, що свідчить про перевищення меж необхідної оборони. Оскільки з моменту вчинення злочину минув значний час, а перекваліфіковані злочини належать до нетяжких, це стало підставою для звільнення засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, перекваліфікував дії засудженого на статті 118 та 124 КК України (перевищення меж необхідної оборони) та звільнив його від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Справа №166/1168/25 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Батько звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього сина з ним та встановлення факту самостійного виховання й утримання дитини для отримання підстав для звільнення з військової служби. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що для задоволення позову про визначення місця проживання дитини необхідно довести наявність реального спору між батьками, чого в даному випадку не було встановлено. Мати дитини не висловлювала заперечень щодо проживання сина з батьком, а її виїзд за кордон був зумовлений метою заробітку коштів на лікування дитини, що не є доказом її самоусунення від батьківських обов’язків. Суд також критично поставився до висновку органу опіки, оскільки той не врахував думку 10-річної дитини та не дослідив ситуацію щодо іншої дитини в сім’ї. Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання, суд наголосив, що такі факти встановлюються лише у випадках, коли права матері обмежені або припинені законом (наприклад, позбавлення батьківських прав). Оскільки мати не була позбавлена батьківських прав і не відмовлялася від дитини, підстави для задоволення позову відсутні. Верховний Суд підкреслив, що звернення до суду є доцільним лише тоді, коли права позивача дійсно порушені, а в цій ситуації позивач намагався використати судовий процес для отримання формального підтвердження обставин, які не мають ознак правового спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №927/573/25 від 16/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 927/573/25: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про зобов’язання повернути земельну ділянку комунальної власності, стверджуючи, що договір оренди був укладений з порушенням конкурентних процедур (без земельних торгів) і є нікчемним. 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, зосередившись лише на питанні обраного способу захисту, замість того, щоб вирішити спір по суті. * Верховний Суд наголосив, що якщо сторона вважає правочин нікчемним, вона не зобов’язана подавати окремий позов про визнання його недійсним, а може одразу вимагати повернення майна, обґрунтовуючи це нікчемністю правочину. * Суд підкреслив, що суди повинні були надати правову оцінку договору оренди від 2012 року, враховуючи законодавство, чинне саме на момент його укладення, та з’ясувати, чи був він нікчемним, чи оспорюваним. * Важливим є висновок про те, що суди не дослідили обставини щодо того, чи було це надання землі первинним (для створення фермерського господарства), чи додатковим (для розширення банку вже існуючого господарства), що кардинально змінює правову кваліфікацію. * Верховний Суд зазначив, що суди не мають права відмовляти у позові лише через формальну невідповідність способу захисту, якщо прагнення позивача щодо захисту права власності є зрозумілим та обґрунтованим. * Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх фактичних обставин, необхідних для правильної кваліфікації договору, касаційний суд не може самостійно ухвалити рішення. * Відтак, справу було повернуто на новий розгляд для повного та всебічного дослідження доказів та надання їм належної оцінки. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області. Справа №922/3108/24 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є визнання неправомірними та скасування рішень позачергових загальних зборів гаражного кооперативу щодо відміни реорганізації та зміни керівництва, а також скасування відповідних реєстраційних дій у ЄДР. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що повідомлення про проведення зборів було доведено до відома членів кооперативу у спосіб, передбачений статутом (через дошку оголошень), а колишній голова кооперативу був обізнаний про час та місце їх проведення. * Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення відсутності кворуму та нелегітимності складу учасників зборів покладається на позивачів, проте вони не надали належних доказів на підтвердження своїх тверджень. * Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують участь у зборах саме членів кооперативу, а не сторонніх осіб, як стверджували позивачі. * Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції правомірно скасував заходи забезпечення позову, оскільки ухвалення рішення про повну відмову в позові є самостійною підставою для їх скасування як таких, що втратили процесуальне призначення. * Щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд визнав правомірним часткове задоволення вимог про їх відшкодування, керуючись критеріями реальності, обґрунтованості та співмірності витрат, враховуючи складність справи. * Суд також наголосив, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов’язком суду, і відсутність підстав для її винесення у цій справі є законною позицією. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги позивачів та кооперативу, а оскаржувані постанову, ухвалу та додаткову постанову апеляційного суду — без змін. Справа №183/12045/24 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності вироку апеляційного суду, яким було скасовано звільнення від відбування покарання засудженого за поширення інформації про розташування підрозділів ЗСУ (ТЦК та СП) у Telegram-спільноті. 2. **Аргументи суду:** – Суд касаційної інстанції підтвердив, що поширення інформації про місця проведення мобілізаційних заходів працівниками ТЦК та СП фактично є перешкоджанням законній діяльності Збройних Сил України. – Верховний Суд роз’яснив, що ТЦК та СП є структурними підрозділами ЗСУ, тому дії, спрямовані на зрив їхньої роботи, підпадають під ознаки злочину проти основ національної безпеки. – Щодо процесуальних порушень, на які скаржився захист, Суд зазначив, що підготовка проєктів рішень до виходу в нарадчу кімнату не є порушенням закону, а описка у прізвищі прокурора не впливає на законність вироку. – Суд також відхилив доводи захисту про упередженість апеляційного суду, встановивши, що спілкування було коректним, а відвід судді розглянуто з дотриманням процедури. – **** Суд дійшов висновку, що дії засудженого, які раніше кваліфікувалися за ч. 2 ст. 114-2 КК (поширення інформації про розташування ЗСУ), підлягають перекваліфікації на ч. 1 ст. 114-1 КК (перешкоджання законній діяльності ЗСУ), оскільки суть діяння полягала саме у створенні перешкод для мобілізаційних заходів. – Враховуючи позитивні характеристики особи, відсутність судимостей та активне сприяння розкриттю злочину, Суд визнав за можливе знову застосувати до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, перекваліфікував дії засудженого на ч. 1 ст. 114-1 КК та призначив йому 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Справа №640/3355/19 від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є відшкодування майнової шкоди, завданої власнику квартири внаслідок її залиття, до відповідача — Житлово-будівельного кооперативу (ЖБК) як балансоутримувача будинку та приватної особи. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували презумпцію вини завдавача шкоди, закріплену в цивільному законодавстві, згідно з якою саме відповідач має доводити відсутність своєї вини. Апеляційний суд формально підійшов до оцінки доказів, зокрема, проігнорував висновки експертизи, де були зазначені ймовірні причини залиття, пов’язані з неналежним обслуговуванням будинку та дефектами конструкцій. Суд наголосив, що апеляційна інстанція не надала належної мотивованої оцінки доводам позивача щодо бездіяльності ЖБК як балансоутримувача. Також було зазначено, що суди не виконали вимоги процесуального закону щодо повноти дослідження обставин справи та мотивування відхилення аргументів сторін. Оскільки рішення по суті позовних вимог до ЖБК було скасовано, це автоматично спричинило скасування додаткових рішень про розподіл судових витрат, які є похідними від основного рішення. 3. Верховний Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційного суду та додаткові рішення в частині вимог до ЖБК «Петрівський» і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши в іншій частині рішення без змін. Справа №132/1925/23 від 16/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо вчинення дорожньо-транспортної пригоди зі смертельним наслідком та залишення потерпілого в небезпеці. 2. Верховний Суд дійшов висновку про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, що стало підставою для скасування його рішення. Ключовим аргументом стало безпідставне відхилення апеляційним судом клопотання захисту про дослідження нового висновку експерта, який міг суттєво вплинути на встановлення винуватості особи. Суд наголосив, що в справах про ДТП право захисту на спростування доказів обвинувачення за допомогою альтернативних експертних досліджень є фундаментальним елементом змагальності процесу. Крім того, апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, не надавши належної оцінки доводам захисника щодо цивільного позову та обставин перебування водія у стані сп’яніння. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція зобов’язана давати вмотивовані відповіді на всі аргументи сторін, а не просто дублювати висновки суду першої інстанції. У результаті, через відсутність належної перевірки доказів та аргументів, рішення апеляції було визнано необґрунтованим. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №990/324/25 від 25/06/2026 Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову кандидату в допуску до участі у доборі на посаду судді через неподання обов’язкового додатка до диплома про вищу юридичну освіту. 2. Суд виходив із того, що подання повного пакета документів, визначеного статтею 72 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є імперативною вимогою, а додаток до диплома є невід’ємною частиною документа про освіту. Позивач не довела належними доказами факт технічних збоїв у роботі електронної системи, які нібито завадили їй завантажити документ, а надані нею скриншоти з месенджерів суд визнав суб’єктивними та недостатніми. Суд наголосив на принципі обачності, згідно з яким кандидат зобов’язаний самостійно перевіряти повноту та коректність поданих документів до завершення граничного строку. ВККС, своєю чергою, надала докази (аудит даних), що підтверджують відсутність завантаженого додатка в системі. Суд також зазначив, що проживання в прикордонному регіоні не звільняє від виконання процедурних обов’язків, якщо не доведено прямого причинно-наслідкового зв’язку між безпековою ситуацією та неможливістю подання документів. Зрештою, суд підкреслив, що не вчинив жодних процесуальних дій для витребування технічних логів системи, фактично погодившись із достатністю наявних доказів. 3. Верховний Суд ухвалив рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Справа №210/1381/15-ц від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Справа стосується звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) для погашення заборгованості за кредитним договором, а також питання правомірності видачі дубліката виконавчого листа. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення коштів змінює умови кредитного договору, а після спливу строку кредитування право на нарахування процентів та пені припиняється. – Суди попередніх інстанцій не врахували, що банк раніше вже звертався до третейського суду щодо стягнення заборгованості, чим фактично змінив строк виконання основного зобов’язання. – Розрахунок заборгованості, поданий банком, містив нарахування відсотків та пені за період після припинення строку кредитування, що є порушенням норм матеріального права. – Суд зазначив, що оскільки рішення по суті спору скасовано, питання про видачу дубліката виконавчого листа також підлягає скасуванню, оскільки воно є похідним від основного рішення. – Верховний Суд підкреслив, що суди не встановили точну суму дійсного зобов’язання, яке підлягає стягненню, що унеможливлює правильне вирішення спору. – Суд також вказав на необхідність суворого дотримання принципу змагальності та дослідження всіх доказів, чого не було зроблено належним чином у судах нижчих інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував усі попередні рішення у справі та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №911/3711/20 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом скасування наказів та реєстраційних записів щодо земельної ділянки відповідача, яка частково накладається на ділянку позивача. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що вибір способу захисту прав на нерухоме майно має бути ефективним та відповідати змісту порушеного права. * У випадку накладення меж земельних ділянок, коли право власності на ділянку відповідача вже зареєстроване, належним способом захисту є віндикаційний позов (витребування частини ділянки з чужого незаконного володіння). * Позивач обрав неналежний спосіб захисту, намагаючись скасувати акти органів влади та реєстраційні записи, замість того, щоб вимагати витребування конкретної частини землі. * Верховний Суд підкреслив, що задоволення вимог про скасування наказів чи реєстрації не відновить право володіння позивача, тому такі вимоги є неефективними. * Суд зазначив, що обрання неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи. * Щодо доводів про порушення процесуальних прав (тривалість засідання), суд визнав їх безпідставними, оскільки тривалість розгляду не є нормованою. * Оскільки суди попередніх інстанцій прийшли до правильного результату (відмови в позові), але з дещо іншою мотивувальною базою, Верховний Суд залишив резолютивну частину рішень без змін, змінивши лише їх мотивувальну частину. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив без змін їхні резолютивні частини про відмову у задоволенні позову. Справа №638/2559/19 від 22/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати іпотечний договір частково недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, посилаючись на порушення при укладенні договору та неправомірність подальших реєстраційних дій. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач не довів порушення своїх прав або законних інтересів, що є ключовою підставою для відмови у позові. * Щодо процесуального аспекту, суд дійшов висновку, що позивач був належним чином повідомлений про судові засідання, оскільки повістки надсилалися за його офіційною адресою реєстрації, а їх повернення з відміткою «адресат відсутній» прирівнюється до належного вручення. * Верховний Суд наголосив, що позивач зловживав процесуальними правами, неодноразово затягуючи розгляд справи, що тривала з 2019 року. * Суд підкреслив, що обов’язок позивача — добросовісно користуватися правами та сприяти встановленню істини, а не штучно створювати умови для залишення позову без розгляду. * Колегія суддів зазначила, що розгляд справи по суті за відсутності позивача був правомірним, оскільки його неявка не перешкоджала вирішенню спору, а відповідач не заперечував проти такого розгляду. * Суд також роз’яснив, що норми ЦПК щодо залишення позову без розгляду через неявку позивача не повинні використовуватися як інструмент для уникнення негативного рішення суду після того, як справа була всебічно досліджена. * У підсумку, Верховний Суд визнав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи скаржника про порушення процесуального порядку є безпідставними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №308/17670/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу: **Предмет спору:** Поділ між колишнім подружжям боргових зобов’язань (позики у фізичної особи та банківського кредиту), які виникли під час шлюбу. **Аргументи суду:** 1. Суд застосував презумпцію спільності майна та зобов’язань подружжя, встановлену статтею 60 Сімейного кодексу України, згідно з якою все набуте у шлюбі вважається спільним, доки не доведено інше. 2. Ключовим фактором стало встановлення судом прямого зв’язку між отриманням позики у розмірі 35 000 доларів США та придбанням нерухомості, оскільки ці події відбулися в один день, а саме майно вже було визнане спільним і поділене раніше. 3. Щодо банківського кредиту, суд зазначив, що відповідач не надав доказів того, що кошти були витрачені позивачкою виключно на власні потреби, а не на сімейні цілі. 4. Суд відхилив доводи відповідача про фактичне припинення шлюбних відносин на момент виникнення боргів, оскільки наявність конфліктів чи окреме проживання не є автоматичним доказом припинення ведення спільного господарства. 5. Тягар доказування особистого характеру боргів покладався на відповідача, який не зміг спростувати презумпцію спільності зобов’язань належними доказами. 6. Суд підкреслив, що неможливо одночасно претендувати на 1/2 частку придбаного майна і заперечувати поділ боргу, за рахунок якого це майно було придбане. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими боргові зобов’язання були визнані спільними та поділені між колишнім подружжям у рівних частках. Справа №160/28977/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування з ПДВ та застосував штрафні санкції через нібито нереальність господарських операцій позивача з низкою контрагентів. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що для отримання податкової вигоди необхідна сукупність факторів: реальність операцій, наявність первинних документів та ділова мета. * Верховний Суд наголосив на принципі індивідуальної відповідальності: добросовісний платник податків не повинен відповідати за порушення податкової дисципліни своїми контрагентами, якщо сам факт руху активів мав місце. * Суди попередніх інстанцій детально дослідили надані позивачем договори, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують реальність господарських операцій. * Контролюючий орган не надав переконливих доказів, які б спростовували фактичне здійснення операцій, а лише посилався на податкову інформацію щодо контрагентів, що само по собі не є доказом нереальності. * Суд зазначив, що посилання податкової на інші постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки ті рішення ґрунтувалися на інших фактичних обставинах, тоді як у цій справі доведено реальність господарської діяльності. * Тягар доказування правомірності оскаржуваного рішення в адміністративному процесі лежить на суб’єкті владних повноважень, і в даному випадку податкова не виконала цей обов’язок. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін. Справа №912/630/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність закриття господарським судом провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через відсутність заявлених кредиторських вимог у встановлений строк. 2. Суд виходив з того, що процедура неплатоспроможності фізичної особи має на меті реабілітацію боржника, а не лише задоволення вимог кредиторів, тому суд зобов’язаний забезпечити баланс інтересів усіх сторін. Верховний Суд наголосив, що закриття провадження у попередньому засіданні без належного повідомлення кредиторів про наслідки неподання вимог є передчасним. Суд першої інстанції не виконав алгоритм дій, передбачений практикою Верховного Суду, зокрема не зобов’язав арбітражного керуючого додатково повідомити кредиторів про наслідки їхньої пасивності. Також було встановлено, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів своєчасного повідомлення банку про відкриття провадження, що порушило право кредитора на участь у справі. Відтак, суд апеляційної інстанції правомірно скасував ухвалу про закриття провадження, оскільки вона була постановлена без оцінки добросовісності боржника та без дотримання процедурних гарантій для кредиторів. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №908/450/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з власника нерухомості на користь міської ради коштів за фактичне користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди. 2. Суд виходив із того, що власник нерухомого майна зобов’язаний оформити право користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, і вносити відповідну плату. Оскільки відповідач користувався землею без договору та не сплачував орендну плату, він безпідставно зберіг кошти, які мали надійти до місцевого бюджету. Щодо участі прокурора, суд підтвердив, що міська рада проявила пасивність, не вживши заходів для стягнення коштів протягом розумного строку, що дало прокурору право на представництво інтересів держави. Суд також врахував, що рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 щодо неконституційності окремих положень закону про прокуратуру має відстрочену дію до 2027 року, тому не впливає на поточне вирішення справи. Аргументи скаржника про невідповідність висновкам Верховного Суду були визнані декларативними та такими, що не спростовують законності рішень попередніх інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №240/34791/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Спір стосується правомірності нарахування податковим органом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у періоди дії карантинних обмежень та воєнного стану. **2. Аргументи суду:** * Суд підкреслив, що правопорушення за несвоєчасну реєстрацію накладної є триваючим, а строк затримки впливає лише на розмір штрафу, а не на сам факт кваліфікації порушення. * Верховний Суд зазначив, що платники податків були звільнені від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію накладних у період дії «ковідного» мораторію (з 1 березня 2020 року по 26 травня 2022 року). * Однак, після набрання чинності Законом № 2260-IX (27 травня 2022 року), мораторій на застосування штрафів було фактично скасовано, що відновило відповідальність для платників. * Суд звернув увагу на необхідність врахування перехідного періоду до 15 липня 2022 року, встановленого для реєстрації накладних, складених у лютому-травні 2022 року, що має застосовуватися і до накладних, складених раніше, але не зареєстрованих через мораторій. * Ключовою проблемою стало те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім епізодам порушень, зокрема за 2019 та початок 2020 року, та не перевірили правильність розрахунку штрафів. * Верховний Суд наголосив, що суди не можуть виходити за межі позовних вимог, але зобов’язані повно та всебічно дослідити докази, чого в даному випадку зроблено не було. * Через процесуальну неможливість самостійно встановлювати обставини та перераховувати штрафи, касаційна інстанція була змушена скасувати попередні рішення. **3. Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування обставин справи. Справа №910/5447/25 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Визнання неправомірними дій оператора системи розподілу та адміністратора комерційного обліку щодо покладання обсягів спожитої електроенергії на постачальника «останньої надії» після закінчення граничного строку її постачання та зобов’язання відкоригувати ці дані в системі управління ринком. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд встановив, що після скасування наказу Міненерго № 148 діяли імперативні норми Закону «Про ринок електричної енергії», які обмежують строк постачання електроенергії постачальником «останньої надії» 90 днями. – Застосовано принцип *lex specialis derogat legi generali*: спеціальні норми ПРРЕЕ щодо діяльності постачальника «останньої надії» мають пріоритет над загальними правилами зміни постачальника, тому повідомлення про припинення постачання, надіслане листом, є належним виконанням обов’язку. – Суд визнав, що оскільки оператор системи розподілу не виконав обов’язок щодо припинення електроживлення споживачів після спливу 90-денного строку, обсяги спожитої ними енергії мають бути віднесені на технологічні втрати самого оператора. – Обраний позивачем спосіб захисту визнано ефективним, оскільки він спрямований на усунення правової невизначеності та безпосереднє коригування даних у системі управління ринком (платформа MMS), що неможливо зробити в межах інших судових процесів про стягнення заборгованості. – Суд відхилив доводи відповідачів про необхідність використання виключно платформи «Датахаб», зазначивши, що на спірний період функціонал цієї платформи для таких процесів не був повноцінно інтегрований. – Верховний Суд підкреслив, що статус «сертифікованих даних» не є абсолютним і підлягає спростуванню в судовому порядку, якщо вони не відповідають фактичним обставинам та нормам закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги ДПЗД «Укрінтеренерго» було задоволено повністю. Справа №320/33952/23 від 25/06/2026 Предметом цього спору є законність наказу Державної податкової служби України про звільнення державного службовця з посади за порушення Присяги через нібито неналежний контроль за діяльністю підпорядкованого підрозділу та непроведення інструктажів. Суд при винесенні рішення керувався тим, що відповідач не довів наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, який би за своєю тяжкістю та наслідками відповідав критеріям порушення Присяги. Зокрема, суд встановив, що твердження про відсутність відеоспостереження на акцизному складі не підтверджені належними доказами, а сам факт видачі ліцензії податковим органом раніше свідчив про відповідність об’єкта встановленим вимогам. Щодо непроведення інструктажів, суд з’ясував, що вони фактично проводилися, а відсутність підписів у журналі є лише технічним недоліком ведення документації, а не системним порушенням. Суд наголосив, що звільнення за порушення Присяги є винятковим заходом, який застосовується лише за дії, що підривають авторитет державної служби, чого в даному випадку не було встановлено. Відтак, відповідач не зміг обґрунтувати пропорційність застосованого дисциплінарного стягнення тяжкості вчиненого діяння. Верховний Суд також підкреслив, що доводи податкової служби зводяться до спроби переоцінити встановлені судами нижчих інстанцій фактичні обставини, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши звільнення позивача протиправним. Справа №567/1222/22 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позов власників земельної ділянки про повернення землі та скасування державної реєстрації права оренди, здійсненої на підставі договорів, які позивачі не підписували. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмового правочину, а його відсутність або виконання іншою особою свідчить про те, що договір не був укладений. Суд підкреслив, що правочин, щодо якого сторона не виявляла своєї волі, не створює жодних прав та обов’язків, оскільки він є неукладеним. Важливим аспектом стало те, що отримання орендної плати власниками не може автоматично вважатися «схваленням» договору, якщо вони не знали, від кого саме надходять кошти, і вважали їх оплатою за попередніми правовідносинами. Суд відхилив доводи апеляції про застосування доктрини «заборони суперечливої поведінки», оскільки в даному випадку відсутні підстави для її застосування. Верховний Суд також вказав, що апеляційна інстанція не здійснила належної оцінки доказів і помилково ототожнила фактичне перерахування коштів із досягненням згоди щодо істотних умов договору. **:** Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду щодо можливості трактування отримання орендної плати як конклюдентних дій, що підтверджують укладення договору, посилаючись на нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено. Справа №752/13642/18 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ цього майна між колишнім подружжям (після смерті чоловіка). 2. Суд керувався тим, що для визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які проживають без реєстрації шлюбу, необхідно довести факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. У цій справі позивачка надала достатньо доказів, зокрема акти про фактичне проживання, відомості з медичних карток, дані про спільні витрати та показання свідків, які підтвердили реальність сімейних відносин у період придбання нерухомості. Суд відхилив доводи відповідача про те, що майно було придбано виключно за особисті кошти померлого, оскільки презумпція спільності майна подружжя не була спростована належними доказами. Щодо позовної давності, суд зазначив, що її перебіг починається не з моменту розірвання шлюбу, а з моменту виникнення спору між сторонами, який у цьому випадку виник лише після смерті чоловіка. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази в їх сукупності, не допустивши порушень норм матеріального чи процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а аргументи скаржника зводяться до незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини квартири — без змін. Справа №564/2604/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Вирішення питання про видачу обмежувального припису стосовно колишнього чоловіка у зв’язку із вчиненням ним домашнього насильства (психологічного та фізичного). 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що обмежувальний припис є не покаранням, а превентивним заходом для забезпечення безпеки постраждалої особи, тому він застосовується на підставі оцінки ризиків, а не лише наявності вироку суду. * Факт насильства було підтверджено сукупністю доказів: витягом з ЄРДР щодо кримінального провадження за ст. 125 КК України, а також відео- та аудіозаписами погроз і нецензурної лайки з боку відповідача. * Суд наголосив, що систематичність насильства доведена, а попередні звернення до поліції свідчать про неефективність інших методів впливу на кривдника. * Щодо процесуальних порушень, на які посилався відповідач, суд зазначив, що його інтереси в суді першої інстанції представляв адвокат, тому право на захист не було порушено. * Також суд відхилив доводи про необхідність зупинення провадження через службу відповідача у ЗСУ, оскільки не було надано належних доказів, які б унеможливлювали участь його представника у справі. * Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, і підстав для переоцінки встановлених фактів касаційний суд не вбачає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про видачу обмежувального припису — без змін. Справа №580/10183/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за період безпосередньої участі у бойових діях. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, обмежившись лише перевіркою наявності територій у переліку районів бойових дій, затвердженому Головнокомандувачем ЗСУ. Суд наголосив, що адміністративний суд не має бути пасивним спостерігачем, а зобов’язаний самостійно вживати заходів для з’ясування істини, зокрема витребовувати докази, якщо сторона об’єктивно позбавлена доступу до них через гриф секретності. Верховний Суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи вже містилися витяги з наказів про включення позивача до складу сил, що беруть участь у бойових діях, та журнали бойових дій, які суди залишили без належної правової оцінки. Ключовим для вирішення справи є встановлення реального характеру завдань, які виконував військовослужбовець, а не лише формальна прив’язка до географічних наказів. Таким чином, суди не встановили фактичних обставин, що мають вирішальне значення для справи, чим порушили норми процесуального права. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження доказів. Справа №440/9471/25 від 25/06/2026 Ось аналіз цього судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції для розгляду позову фізичних осіб до органу місцевого самоврядування про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул. 2. Верховний Суд підтвердив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикцій є не просто участь органу місцевого самоврядування у справі, а характер спірних правовідносин. Суд наголосив, що адміністративні суди розглядають лише ті спори, де орган влади діє як суб’єкт владних повноважень, реалізуючи свої управлінські функції. У даному випадку позивачі фактично намагалися стягнути кошти за виконану роботу (зрубану березу), що за своєю природою належить до трудових або цивільно-правових відносин. Оскільки спір не стосується оскарження управлінських рішень чи дій органу влади, він не має публічно-правового характеру. Суд також відхилив аргумент скаржників про неможливість розгляду позову до міської ради в порядку цивільного судочинства, підтвердивши, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами та можуть бути відповідачами у цивільних справах. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження в адміністративному суді, спрямувавши позивачів до цивільного суду. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті адміністративного провадження — без змін. Справа №924/463/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення з підрядника на користь замовника вартості використаних енергоресурсів, які були спожиті під час виконання будівельних робіт, але не були належним чином обліковані та відшкодовані відповідачем. 2. Суд виходив із того, що договірні зобов’язання прямо покладали на підрядника обов’язок забезпечити облік та своєчасне відшкодування вартості енергоресурсів за чинними тарифами. Оскільки відповідач не надав жодних доказів виконання цього обов’язку або альтернативних розрахунків споживання, суди визнали позицію позивача обґрунтованою. Важливим аспектом стало питання територіальної підсудності: суд підтвердив право позивача обирати місце розгляду справи за місцем виконання договору, посилаючись на відповідні норми ГПК України. Верховний Суд також наголосив, що касаційна інстанція не є «судом факту» і не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. Оскільки скаржник не довів порушення норм права, а лише намагався домогтися перегляду оцінки доказів, підстави для скасування рішень відсутні. Суд також підкреслив необхідність дотримання принципу юридичної визначеності, зазначаючи, що касаційний перегляд не може бути інструментом для повторного розгляду справи по суті. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави щодо відсутності висновку ВС (оскільки такий висновок вже був сформований під час розгляду справи) та залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №0540/9345/18-а від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПАТ «ММК імені Ілліча») податкових повідомлень-рішень контролюючого органу щодо зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, донарахування податкових зобов’язань та зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що для формування податкового кредиту та витрат ключовим є реальність господарських операцій, яка має підтверджуватися належними первинними документами, що відображають фактичний рух активів. – Суди попередніх інстанцій під час нового розгляду детально дослідили документи щодо кожного контрагента та встановили, що позивач надав достатні докази (договори, накладні, акти, сертифікати тощо), які підтверджують реальність операцій та їх використання у виробничій діяльності. – Верховний Суд наголосив, що податкова інформація (бази даних ДПС) та наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів мають лише інформативний характер і не є самостійними доказами нереальності операцій без документального підтвердження. – Суд зазначив, що контролюючий орган не довів недобросовісність платника або відсутність у нього належної обачності при виборі контрагентів. – Щодо частини вимог, які вже були предметом розгляду та отримали остаточне рішення в попередніх інстанціях, суд вказав на неприпустимість повторного перегляду вже вирішених питань, що стало підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій у цій частині. – Суд також підкреслив, що докази, отримані в межах досудового розслідування (протоколи допитів), не можуть бути покладені в основу рішення без їх безпосереднього дослідження судом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині повторного розгляду вже вирішених питань, а в іншій частині залишив судові рішення без змін. Справа №766/10654/21 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди, завданої особі внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування (понад 10 років). 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що право на відшкодування шкоди виникає на підставі спеціального закону, оскільки кримінальне провадження було закрито за відсутністю в діях особи складу кримінального правопорушення. – Верховний Суд підтвердив, що період перебування під слідством та судом охоплює весь час від моменту затримання (28 квітня 2010 року) до дати винесення постанови про закриття провадження (04 січня 2021 року), що сумарно склало 128 місяців. – Суд відхилив доводи ДБР про те, що період перебування під слідством зупинився після повернення справи на додаткове розслідування у 2015 році, зазначивши, що статус особи як такої, що перебуває під слідством, зберігається до остаточного процесуального закриття справи. – Визначення розміру шкоди здійснено з урахуванням мінімальної заробітної плати, чинної на момент розгляду справи (8 000 грн), помноженої на кількість місяців перебування під слідством (128), що є мінімальною гарантованою державою сумою сатисфакції. – Суд наголосив, що визначена сума в 1 024 000 грн є справедливою компенсацією за душевні страждання, порушення нормальних життєвих зв’язків та необхідність докладання додаткових зусиль для відновлення репутації. – Касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не порушили процесуальних вимог, а доводи заявника зводилися до спроби переоцінки встановлених судами фактів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими на користь позивача стягнуто 1 024 000 грн моральної шкоди. Справа №920/1347/24 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном (димовою трубою) шляхом припинення незаконного, на думку позивача, користування нею іншими особами, а також стягнення грошових коштів. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили наявність у співвласників часток у праві власності з володінням конкретними об’єктами в натурі. Суд наголосив, що право спільної часткової власності поширюється на все майно як на єдине ціле, а не на окремі його частини, доки не проведено процедуру виділу частки в натурі або поділу майна. Для припинення режиму спільної власності та переходу до права власності на окремі об’єкти необхідне укладення відповідного договору та державна реєстрація припинення права спільної власності. Суди не встановили, чи відбувався такий поділ, тому їхні висновки про правомірність одноосібного користування трубою відповідачем-1 є передчасними. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були дослідити, чи було припинено право спільної власності згідно зі статтями 364 та 367 Цивільного кодексу України. Оскільки суди не з’ясували ці ключові обставини, рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. Крім того, оскільки основне рішення скасовано, додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу також підлягає скасуванню як похідне. 3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткове рішення) та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/1819/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсними договори оренди майна, укладені між ПрАТ «Київський річковий порт» та ГУ Національної поліції у м. Києві, стверджуючи, що вони є прихованими договорами оренди земельної ділянки комунальної власності, укладеними без згоди територіальної громади. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що прокурор обрав неналежного позивача, оскільки Національна поліція не є органом, уповноваженим здійснювати контроль у сфері земельних відносин, а спір стосується саме розпорядження земельною ділянкою комунальної власності. – Верховний Суд наголосив, що правовідносини щодо володіння та розпорядження землею є самостійною галуззю права і не охоплюються бюджетним законодавством, на яке посилався прокурор. – Суд підкреслив, що позивач (Нацполіція) та відповідач (ГУ НПУ у м. Києві) є органами виконавчої влади, що унеможливлює наявність між ними господарського спору в розумінні процесуального законодавства. – Було зазначено, що оспорювати правочин на підставі ст. 228 ЦК України (порушення публічного порядку) може лише суб’єкт, наділений владними повноваженнями саме у спірних правовідносинах. – Оскільки прокурор звернувся в інтересах неналежного позивача, це є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові без дослідження інших обставин справи. – Верховний Суд також відхилив доводи прокурора щодо необхідності формування нової правової позиції, оскільки скаржник не врахував встановлений судами характер правовідносин та не обґрунтував належним чином незгоду з висновками судів попередніх інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову прокурора було відмовлено повністю. Справа №917/894/25 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 917/894/25: 1. **Предмет спору:** Стягнення з комунального підприємства збитків у розмірі майже 10 млн грн, завданих державі внаслідок забруднення атмосферного повітря через систематичні пожежі на міському сміттєзвалищі. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із презумпції вини правопорушника у деліктних зобов’язаннях: оскільки факт завдання шкоди довкіллю встановлено, саме відповідач мав довести відсутність своєї вини, чого зроблено не було. – Факт систематичних пожеж та їх наслідки підтверджені актами ДСНС та матеріалами фотофіксації, які суд визнав належними та допустимими доказами. – Суд підтвердив правомірність використання висновку експерта, отриманого в межах кримінального провадження, зазначивши, що такий висновок оцінюється господарським судом на загальних підставах як письмовий доказ. – Щодо доводів про недопустимість доказів через їх отримання в кримінальному провадженні, суд вказав, що відповідач не заявляв відповідних заперечень у судах першої та апеляційної інстанцій, тому ці аргументи не можуть бути предметом розгляду в касації. – Розрахунок шкоди визнано обґрунтованим, оскільки він базується на спеціальній Методиці Міндовкілля, затвердженій для випадків дії воєнного стану. – Суд також врахував наявність неодноразових адміністративних протоколів щодо керівництва підприємства за порушення правил пожежної безпеки, що підтверджує протиправність поведінки відповідача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, відхиливши касаційну скаргу підприємства. Справа №320/17767/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ТОВ «Кернел-Трейд») податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування та від’ємного значення ПДВ через нібито нереальність господарських операцій із низкою контрагентів. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що податковий кредит має формуватися на підставі реальних господарських операцій, що підтверджуються первинними документами, а не лише на підставі податкової інформації з баз даних ДПС. * Контролюючий орган не надав доказів, які б спростовували фактичний рух активів, а лише формально проаналізував звітність контрагентів, не враховуючи специфіку їхньої діяльності. * Посилання податкової на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів не є беззаперечним доказом порушень, оскільки такі дані мають оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, а не автоматично. * Суд підкреслив, що платник податків не повинен нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо сам платник мав реальні витрати та не було доведено його обізнаність про протиправну діяльність партнерів. * Будь-які недоліки в первинних документах, які не перешкоджають ідентифікації операції, не є підставою для невизнання господарської операції. * Податкова не довела відсутність у контрагентів трудових чи матеріальних ресурсів для виконання договорів, обмежившись лише припущеннями. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов ТОВ «Кернел-Трейд» було задоволено, а податкові повідомлення-рішення — скасовано. Справа №300/3831/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. Предметом спору є правомірність проведення податковим органом фактичної перевірки ФОП та законність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку обліку товарних запасів. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не виконали свого обов’язку щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, обмежившись лише формальною оцінкою доказів. Ключовою проблемою стала відсутність у наказі на перевірку конкретизації суб’єкта господарювання, що є критичним, оскільки за вказаною адресою здійснюють діяльність декілька різних підприємців. Суд наголосив, що для визнання перевірки законною необхідно перевірити зміст доповідної записки, яка стала підставою для її призначення, та встановити, чи містила вона відомості, що дозволяли ідентифікувати саме позивача. Також залишилося нез’ясованим питання щодо повноважень особи, яка допустила податківців до перевірки, та чи була вона уповноважена представляти інтереси ФОП. Оскільки суди не встановили ці фактичні обставини, Верховний Суд позбавлений можливості надати остаточну правову оцінку законності дій податкового органу. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення всіх обставин справи. Справа №240/15290/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у поновленні строку звернення до суду та повернення позовної заяви в частині вимог про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 19 липня 2022 року по 08 жовтня 2024 року. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX), строк звернення до суду у справах про виплату належних працівникові сум при звільненні становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. – Верховний Суд підкреслив, що початок перебігу цього строку слід пов’язувати саме з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених їй сум (наприклад, через розрахунковий лист або довідку). – Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, автоматично пов’язавши початок відліку строку з моментом звільнення, не дослідивши при цьому, чи дійсно позивач отримував відповідні документи з деталізацією нарахувань до моменту звернення з адвокатським запитом. – Верховний Суд зазначив, що суди не перевірили наявність доказів ознайомлення позивача з розміром та складовими грошового забезпечення, що є критично важливим для встановлення факту пропуску строку. – Оскільки суди не встановили фактичну дату, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, висновок про повернення позовної заяви був визнаний передчасним. – Суд також підтвердив, що право на судовий захист не є абсолютним, проте обмеження строками не повинні перешкоджати реалізації цього права, якщо особа об’єктивно не мала інформації про порушення. – Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд констатував порушення норм процесуального права, що призвело до незаконного обмеження доступу до правосуддя. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №280/6964/25 від 25/06/2026 1. Предметом спору є правомірність рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на роздрібну торгівлю пальним через надання суб’єктом господарювання недостовірних відомостей щодо документів про введення об’єкта в експлуатацію. 2. Верховний Суд наголосив, що процедура ліцензування базується на заявочному принципі, тому саме заявник несе повну відповідальність за достовірність поданих документів. Суд зазначив, що для припинення ліцензії податковому органу не обов’язково доводити факт підробки, достатньо встановити, що поданий документ не пройшов належної процедури погодження або затвердження уповноваженими органами. У цій справі виникла суперечність: податкова стверджує, що розпорядження міського голови, на яке посилається позивач, стосується іншого об’єкта за іншою адресою. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті чинності розпорядження, не перевіривши, чи дійсно воно стосується саме тієї автозаправної станції, щодо якої видано ліцензію. Також суди не надали оцінки тому факту, що позивач орендував цілісний майновий комплекс, а не окремі технічні модулі, що вимагає наявності належних документів про введення в експлуатацію саме цього об’єкта. Через відсутність повноважень на встановлення нових обставин, Верховний Суд не зміг вирішити спір по суті та направив справу на новий розгляд. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи. Справа №926/2661/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий професійний аналіз для вашої публікації: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним рішення міської ради про включення земельних ділянок до переліку для продажу права оренди на торгах та визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі на новий строк у порядку реалізації переважного права орендаря. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що переважне право орендаря не є абсолютним і не може обмежувати право власника (територіальної громади) розпоряджатися майном на власний розсуд, зокрема шляхом проведення земельних торгів. Суд підкреслив, що після закінчення строку дії договору оренди орендодавець має право обрати інший спосіб використання земельних ділянок, якщо це рішення прийнято уповноваженим органом у межах його компетенції. Оскільки міська рада прийняла рішення про виставлення ділянок на аукціон до спливу строку оренди та належним чином повідомила про це орендаря, такі дії не є порушенням закону чи недобросовісною поведінкою. Суд також зазначив, що чинна редакція Закону України «Про оренду землі» не передбачає автоматичного поновлення договору в разі наявності заперечень орендодавця, оформлених відповідним рішенням ради. Таким чином, відмова орендодавця від продовження орендних відносин у зв’язку з рішенням про продаж права оренди на торгах є правомірною реалізацією повноважень власника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №757/11492/20-ц від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати припиненими два іпотечні договори на підставі того, що будівля, яка була предметом іпотеки, була знищена в процесі реконструкції та подальшого будівництва. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і не припиняється автоматично через зміну власника майна або його фізичну трансформацію. – Ключовим стало застосування статті 5 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою всі реконструйовані або новостворені об’єкти на земельній ділянці, що була предметом іпотеки, автоматично стають предметом іпотеки. – Суд наголосив, що перелік підстав для припинення іпотеки, визначений статтею 17 Закону України «Про іпотеку», є вичерпним, і «знищення» майна в контексті його заміни на нову будівлю не є підставою для припинення обтяження. – Також було враховано, що відчуження предмета іпотеки позивачем до статутного капіталу третьої особи без згоди іпотекодержателя не звільняє майно від іпотеки, а набувач майна автоматично перебирає на себе обов’язки іпотекодавця. – Суд відхилив доводи позивача про неможливість відновлення майна, зазначивши, що іпотека зберігає чинність незалежно від того, чи знав новий власник про обтяження на момент купівлі. – Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог. Справа №909/1000/24 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 909/1000/24: 1. **Предмет спору:** Стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із фундаментального принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості, згідно з яким власник будівлі стає фактичним користувачем землі з моменту набуття права власності на нерухомість. – Оскільки відповідач не оформив право оренди, він безпідставно зберіг у себе кошти, які мав би сплатити як орендну плату, що створює кондикційні зобов’язання відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. – Суд встановив, що обов’язок сплати виникає лише з моменту формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав (присвоєння кадастрового номера), тому вимоги за період до 17.06.2022 були правомірно відхилені. – Щодо доводів відповідача про неможливість використання всієї площі ділянки через наявність майна третіх осіб, суд зазначив, що це не звільняє від обов’язку плати, а відповідач мав самостійно ініціювати питання оформлення прав на ту частину ділянки, яку він фактично використовує. – Суд визнав процесуальні дії відповідача (клопотання про залучення третіх осіб та долучення нових доказів на стадії апеляції) спробою затягування процесу, оскільки поважних причин для їх неподання під час підготовчого провадження не було доведено. – Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а підстави для формування нового правового висновку відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу ТОВ “ББМ-Долина” — без задоволення. Справа №914/2908/24 від 03/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога ФОП про визнання недійсним договору оренди майданчика з бетонним покриттям, який позивач вважає прихованим договором оренди земельної ділянки державної власності. 2. Суд виходив з того, що посилання позивача на преюдиційні обставини з іншої адміністративної справи є безпідставним, оскільки питання законності оренди бетонного майданчика там не досліджувалося. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, що майданчики з твердим покриттям можуть бути окремими індивідуально визначеними речами (майном), а не автоматично земельною ділянкою. Суд також зазначив, що фактичне користування майном унеможливлює проведення двосторонньої реституції, оскільки повернути час користування в натурі неможливо. Водночас суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обґрунтували відмову в позові лише неможливістю реституції, оскільки в певних випадках можлива одностороння реституція. Врешті, оскільки позивач не довів, що спірний договір є удаваним, підстави для визнання його недійсним відсутні. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивну частину (відмову в позові) без змін. Справа №320/9976/25 від 25/06/2026 Предметом цього спору є оскарження платником податків рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов’язань, які Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЙКЕР ХЬЮЗ УКРАЇНА» вважає протиправними. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні судові інстанції не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору в частині одного з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, було встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доказам, які стосуються специфіки господарських операцій позивача, що безпосередньо впливає на законність нарахувань. Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі, особливо коли йдеться про складні податкові правовідносини. Оскільки для встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення, необхідне додаткове дослідження доказів, суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості самостійно усунути ці недоліки. Водночас у частині інших оскаржуваних рішень Верховний Суд не знайшов підстав для скасування висновків судів попередніх інстанцій, визнавши їх такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права. Таким чином, часткове скасування рішень зумовлене виключно потребою у більш ретельному перегляді доказової бази в межах нового судового розгляду. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині одного податкового повідомлення-рішення та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши інші частини рішень без змін. Справа №420/18306/22 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради в частині встановлення ставок збору за місця для паркування транспортних засобів через порушення процедури прийняття та відсутність належного економічного обґрунтування. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що встановлення місцевих податків і зборів є дискреційним повноваженням ради, проте воно не є необмеженим і має здійснюватися з дотриманням критеріїв обґрунтованості та пропорційності, визначених статтею 2 КАС України. – Ключовим порушенням стало те, що міська рада при встановленні ставок збору не затвердила актуальний перелік спеціальних земельних ділянок, що є імперативною вимогою підпункту 268-1.1.2 Податкового кодексу України. – Суд встановив, що рада використала для розрахунків лише частину об’єктів (ті, що мали договори балансоутримання), проігнорувавши загальну кількість ділянок, що призвело до викривлення податкової бази. – Орган місцевого самоврядування не надав доказів врахування економічних чинників, таких як фактична заповнюваність автостоянок, режим їх роботи та спосіб постановки транспортних засобів, що прямо вимагається законом. – Посилання ради на практику інших міст або наявність попередніх переліків ділянок суд визнав неспроможними, оскільки вони не замінюють обов’язок провести належний аналіз для конкретного регуляторного акта. – Суд підкреслив, що відсутність логічного зв’язку між встановленими обставинами та прийнятим рішенням свідчить про свавільність дій влади, що є несумісним із принципом верховенства права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Одеської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та нечинними оскаржуваних положень рішення міської ради — без змін. Справа №343/1070/24 від 23/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення позивача, передачі йому ключів та відновлення доступу до комунікацій. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, виходячи з того, що право на житло є фундаментальним і захищається статтею 8 Конвенції про захист прав людини. Суд встановив, що позивач тривалий час проживав у будинку, був там зареєстрований і не має іншого житла, тому його виселення без належних правових підстав є непропорційним втручанням у приватне життя. Верховний Суд наголосив, що перехід права власності до сестри (відповідачки) не позбавляє позивача, як колишнього члена сім’ї власника, права на користування житлом, якщо він був вселений на законних підставах. Також суд врахував наявність попереднього судового рішення, яким відповідачці вже було відмовлено у виселенні позивача, що підтверджує відсутність законних підстав для обмеження його прав. Суд відхилив доводи скаржниці про відсутність будинку як об’єкта нерухомості, оскільки матеріали справи (погосподарські книги) підтверджують факт поділу домогосподарства. Зрештою, касаційний суд зазначив, що доводи скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №201/16916/17 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу та судового збору) після ухвалення Верховним Судом постанови по суті справи. 2. Щодо заяви ТОВ «Порше Мобіліті», суд керувався імперативною нормою частини 8 статті 141 ЦПК України, яка встановлює чіткий п’ятиденний строк для подання доказів понесення витрат після ухвалення рішення. Оскільки представник позивача подав заяву з пропуском цього строку і не заявив клопотання про його поновлення, суд був позбавлений можливості розглянути її по суті. Суд наголосив, що дата отримання копії постанови в електронному кабінеті не впливає на перебіг процесуального строку, встановленого законом для подання доказів. Щодо заяви ОСОБА_1, суд виходив із того, що при частковому задоволенні касаційної скарги та зміні результатів розгляду справи, питання розподілу судового збору має бути вирішене пропорційно до задоволених вимог. Оскільки Верховний Суд при ухваленні основної постанови не здійснив такий перерахунок, суд виправив цю прогалину шляхом ухвалення додаткового рішення. Суд також послався на усталену практику Верховного Суду щодо обов’язковості дотримання строків подання доказів про витрати та правил пропорційного розподілу судового збору. 3. Верховний Суд ухвалив залишити заяву ТОВ «Порше Мобіліті» без розгляду через пропуск процесуального строку, а заяву ОСОБА_1 задовольнити, стягнувши з позивача на його користь 22 971,55 грн судового збору. Справа №260/2018/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність залишення судами попередніх інстанцій без розгляду позовної заяви військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення через нібито пропуск тримісячного строку звернення до суду. **2. Основні аргументи суду** * Верховний Суд наголосив, що початок перебігу строку звернення до суду у справах про виплату грошового забезпечення слід пов’язувати з моментом, коли особа отримала достовірну інформацію про обсяг нарахованих та виплачених їй сум. * Суд підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково припустили, що позивач апріорі знав про порушення своїх прав у день звільнення, не перевіривши при цьому наявність доказів видачі йому розрахункових листів чи інших довідок. * Важливим аргументом стало те, що право працівника на звернення до суду не залежить від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування виплат, оскільки право на належне забезпечення гарантоване державою. * Суд вказав на необхідність з’ясування того, чи мав відповідач документальне підтвердження ознайомлення позивача з розміром виплат до моменту отримання ним відповіді на адвокатський запит. * Верховний Суд зазначив, що висновки нижчих судів про пропуск строку є передчасними, оскільки вони ґрунтуються на неповно з’ясованих обставинах справи. * Також було підтверджено застосування правової позиції, сформованої Судовою палатою Верховного Суду, щодо застосування статті 233 КЗпП України, яка вимагає від судів ретельного дослідження моменту, коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав. **3. Рішення суду** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №908/3189/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд примусово встановити строковий безоплатний земельний сервітут на частину земельної ділянки, яка вже перебуває в оренді іншої особи, для цілей видобутку корисних копалин. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що земельний сервітут не повинен позбавляти орендаря можливості використовувати ділянку за її цільовим призначенням, а в даному випадку площа сервітуту (понад 15 га із 21,5 га) фактично блокувала б діяльність орендаря. – Було встановлено, що на цій ділянці вже розміщено енергогенеруюче обладнання, тому встановлення сервітуту створило б загрозу реалізації важливого для міста інфраструктурного проєкту. – Суд підкреслив, що питання оплатності сервітуту є істотною умовою договору, яку сторони мають узгодити самостійно, і суд не може примусово нав’язувати безоплатний характер користування чужою землею. – Верховний Суд підтвердив, що сервітут має бути найменш обтяжливим для власника чи землекористувача, чого позивач у цій справі не довів. – Суд також зазначив, що право на встановлення сервітуту не є абсолютним і не може використовуватися для фактичного витіснення іншого законного землекористувача. – Врешті, касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування рішень, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми земельного законодавства та оцінили фактичні обставини справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №914/2404/19(914/1244/24) від 10/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та визнання відсутніми прав вимоги за ними в межах справи про банкрутство через ознаки їхньої фраудаторності (спрямованості на виведення активів). 2. Суд касаційної інстанції скасував попередні рішення через те, що суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до оцінки доказів та не дослідили їх повною мірою. Зокрема, Верховний Суд вказав, що суди помилково ототожнили перевірку обґрунтованості грошових вимог у справі про банкрутство із вирішенням спору по суті, що призвело до ігнорування аргументів позивача про відсутність первинної документації (специфікацій, заявок) за договорами. Також суд наголосив, що нижчі інстанції безпідставно надали статус преюдиційних фактам з адміністративної справи, не врахувавши право позивача спростовувати такі обставини в порядку частини 5 статті 75 ГПК України. Верховний Суд підкреслив, що фраудаторність правочину вимагає ретельного аналізу економічної мети договору та добросовісності дій боржника, чого зроблено не було. Відтак, суди не встановили фактичних обставин, що мають значення для справи, через що рішення не можуть вважатися законними. 3. Верховний Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Львівської області та постанову Західного апеляційного господарського суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №922/881/17 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності державного виконавця, який відмовився відновити виконавче провадження щодо стягнення коштів з державного підприємства, включеного до переліку об’єктів приватизації. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що включення боржника до переліку об’єктів приватизації є імперативною підставою для зупинення виконавчого провадження згідно з пунктом 12 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження». * Верховний Суд наголосив, що це обмеження є законним та спрямованим на забезпечення суспільного інтересу, зокрема для ефективного управління державним майном під час приватизації. * Суд відхилив посилання скаржника на іншу постанову Верховного Суду (справа №335/1961/23), зазначивши, що обставини тих справ не є подібними, оскільки там йшлося про стягнення заробітної плати, а не комерційної заборгованості. * Важливим фактором стало те, що на момент розгляду справи Конституційний Суд України ще не виніс рішення щодо конституційності згаданої норми закону, тому суди зобов’язані застосовувати чинне законодавство. * Суд також звернув увагу на те, що стягувач тривалий час (з 2017 по 2025 рік) не звертався до виконавчої служби, що свідчить про відсутність оперативності з його боку. * У підсумку, дії виконавця визнано правомірними, оскільки він діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог закону, що діє на даний час. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №640/20672/22 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішення органу місцевого самоврядування (протоколу комісії КМДА) щодо примусового заварювання сміттєпроводів у багатоквартирному будинку та зобов’язання вчинити дії з відновлення їх функціонування. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є суть спірних правовідносин, а не лише наявність суб’єкта владних повноважень як відповідача. * Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження, не дослідивши належним чином природу оскаржуваного рішення комісії КМДА. * Суд підкреслив, що позивач оскаржує саме акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, який був прийнятий у межах реалізації владних управлінських функцій у сфері житлово-комунального господарства. * Колегія суддів вказала, що суди не надали оцінки тому, чи діяв орган місцевого самоврядування як суб’єкт владних повноважень, видаючи розпорядження про заварювання сміттєпроводів, що є обов’язковим для аналізу перед закриттям справи. * Верховний Суд роз’яснив, що якщо спір стосується законності управлінського рішення, яке безпосередньо впливає на права мешканців, такий спір має ознаки публічно-правового і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. * Відтак, висновок судів нижчих інстанцій про необхідність розгляду справи за правилами цивільного судочинства визнано передчасним та таким, що не ґрунтується на повному аналізі характеру спірних відносин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №910/10577/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь АТ «ДТЕК Західенерго» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання грошового зобов’язання, підтвердженого попереднім судовим рішенням. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що наявність попереднього рішення суду про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за подальше прострочення виконання грошового зобов’язання, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України. – Верховний Суд наголосив, що особливий статус рахунків «Укренерго» зі спеціальним режимом використання не є підставою для звільнення від відповідальності, оскільки боржник має можливість здійснювати розрахунки з інших власних рахунків. – Щодо процесуальних питань, суд зазначив, що ухвали про відстрочку виконання рішення не підлягають касаційному оскарженню, тому провадження в цій частині було закрито. – Суд визнав звіт про надані послуги належним доказом витрат на правничу допомогу, оскільки сторони в договорі прямо погодили таку форму підтвердження, а процесуальне законодавство не обмежує докази виключно актами приймання-передачі. – Суди попередніх інстанцій правомірно застосували критерії співмірності гонорару адвоката, зменшивши його розмір до 30 000 грн, оскільки заявлена сума була визнана завищеною та невідповідною складності справи. – Верховний Суд підкреслив, що правозастосування щодо стягнення інфляційних та 3% річних у спорах з «Укренерго» є сталим та послідовним, тому підстави для скасування рішень відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині відмови у відстрочці виконання рішення, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Справа №910/9237/25 від 10/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Спір стосувався стягнення з постачальника штрафу у розмірі 20% від ціни договору за несвоєчасне надання копії реєстраційного посвідчення на фармацевтичну продукцію. **2. Аргументи суду:** * Суд встановив, що договір передбачав обов’язок постачальника надати копію реєстраційного посвідчення протягом 60 днів, проте процедура державної реєстрації лікарського засобу здійснюється виключно уповноваженим державним органом (МОЗ) і залежить від строків проведення експертизи. * Верховний Суд розтлумачив умови договору, зазначивши, що 60-денний строк був встановлений для підтвердження факту вже здійсненої реєстрації, а не як граничний строк для проведення самої реєстраційної процедури. * Суд наголосив, що оскільки постачальник не є заявником у процедурі реєстрації (заявником виступає виробник), він не має правових інструментів для пришвидшення дій державних органів, тому його пасивна поведінка не є порушенням умов договору. * Колегія суддів відхилила аргументи позивача про наявність вини постачальника, оскільки затримка була зумовлена об’єктивними строками експертизи, що проводилася державним експертним центром. * Суд також вказав, що посилання позивача на необхідність формування правового висновку щодо норм законодавства про лікарські засоби є декларативним, оскільки спір зводиться до оцінки доказів, а не до неправильного тлумачення цих норм. * У підсумку, Верховний Суд визнав, що підстави для нарахування штрафу відсутні, оскільки постачальник не допустив неналежного виконання зобов’язань, а затримка видачі документа була наслідком діяльності державного органу. **3. Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій (уточнивши правове обґрунтування відмови у позові), проте залишив резолютивну частину про відмову у стягненні штрафу без змін. Справа №460/8485/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі господарських операцій з контрагентом, реальність яких була поставлена під сумнів податковим органом. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що наявність первинних документів не є безумовним доказом реальності операції, якщо вона не спричинила реальних змін майнового стану платника. Встановлено, що контрагент позивача не мав трудових ресурсів (єдиний працівник перебував на лікарняному), матеріально-технічної бази та дозвільної документації для виконання будівельних робіт на висоті. Також суд звернув увагу на відсутність у контрагента необхідних запасів та невідповідність фінансової звітності реальним обсягам робіт. Суд наголосив, що посилання позивача на практику Верховного Суду щодо добросовісності платника є безпідставним, оскільки в даному випадку відсутня сама господарська операція як факт. Таким чином, суд дійшов висновку, що документи були складені лише для формального підтвердження податкової вигоди. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №911/65/24 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «Листопад 17» заборгованості зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста, а також інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму цієї заборгованості. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що відповідач не виконав обов’язок зі сплати пайової участі після завершення будівництва об’єкта, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій. * Апеляційний суд раніше визначив розмір основної заборгованості у сумі 566 560 грн, що було менше за заявлену прокурором суму, і цей розмір боргу сторонами в касації не оскаржувався. * Верховний Суд наголосив, що інфляційні втрати та 3% річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, мають нараховуватися виключно на фактично встановлену суму основного боргу. * Оскільки суди попередніх інстанцій помилково розрахували ці втрати, базуючись на початковій (завищеній) сумі позову, а не на фактично визначеному розмірі боргу, це є неправильним застосуванням норм матеріального права. * Верховний Суд самостійно здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, застосувавши правильну базу нарахування та відповідні формули. * Суд дійшов висновку, що немає потреби направляти справу на новий розгляд, оскільки всі фактичні обставини вже встановлені, а помилка полягала лише у математичному розрахунку санкцій. * Ухвалене рішення забезпечує дотримання принципу пропорційності та законності при стягненні грошових зобов’язань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення попередніх інстанцій у частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних і ухвалив нове рішення про стягнення цих сум у зменшеному розмірі, виходячи з фактичного боргу. Справа №910/7984/25 від 03/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/7984/25: 1. Предметом спору є стягнення штрафу у розмірі 4 439 961,06 грн за порушення постачальником строку надання сканованої копії реєстраційного посвідчення на лікарський засіб, передбаченого умовами договору про закупівлю. 2. Суд виходив із того, що договірні зобов’язання постачальника щодо надання копії посвідчення нерозривно пов’язані з фактом державної реєстрації, яку здійснює уповноважений державний орган (МОЗ України). Верховний Суд зазначив, що 60-денний строк, встановлений договором, стосується підтвердження вже здійсненої реєстрації, а не є строком для проведення самої реєстраційної процедури. Оскільки заявником у процедурі реєстрації виступав виробник, а не постачальник, останній не мав правових інструментів для впливу на швидкість прийняття рішень державними органами. Суд відхилив аргументи позивача про «пасивну поведінку» відповідача, вказавши, що відсутність вини постачальника у затримці видачі документа державним органом виключає застосування штрафних санкцій. Також суд підкреслив, що посилання на порушення норм законодавства про лікарські засоби є декларативними, оскільки сам факт реєстрації та якості товару не оспорювався. У підсумку, Верховний Суд визнав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові, але помилково обґрунтували це виключно відсутністю вини, тоді як основною причиною є відсутність самого факту порушення договірного зобов’язання. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив без змін їхні резолютивні частини про відмову у задоволенні позову. Справа №676/4200/21 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас. **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога прокурора про визнання незаконним розпорядження органу влади про передачу у приватну власність земельної ділянки, яка, за твердженням позивача, належить до земель природно-заповідного та лісогосподарського фонду, та її повернення державі. **2. Аргументи суду** Суд встановив, що спірна земельна ділянка фактично накладається на територію ландшафтного заказника місцевого значення «Староушицький», який є об’єктом природно-заповідного фонду. Верховний Суд наголосив, що землі такого фонду перебувають під особливою охороною держави і не можуть бути приватизовані без дотримання спеціальної процедури вилучення, яка в даному випадку не була проведена. Суд відхилив доводи відповідача про відсутність обмежень у кадастрі, зазначивши, що неоформлення меж заказника в натурі не позбавляє його статусу природоохоронної території. Також було підкреслено, що на негаторні позови (вимоги про усунення перешкод у користуванні) позовна давність не поширюється, оскільки порушення права власності держави триває. Суд визнав обраний прокурором спосіб захисту ефективним, оскільки він спрямований на відновлення становища, яке існувало до порушення, та захист публічного інтересу. Зрештою, суд дійшов висновку, що втручання у право власності відповідача є пропорційним, оскільки воно переслідує легітимну мету — збереження унікальних природних комплексів. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій (з урахуванням внесених апеляцією змін) — без змін, підтвердивши обов’язок повернути земельну ділянку державі. Справа №556/823/23 від 22/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (житлового будинку, земельної ділянки, побутової техніки та автомобіля), а також усунення перешкод у користуванні житлом та поновлення реєстрації місця проживання позивачки. 2. **Аргументи суду:** * Суд застосував презумпцію спільності права власності на майно, набуте під час шлюбу, зазначивши, що відповідач не спростував факт будівництва будинку за спільні кошти та спільну працю. * Щодо земельної ділянки, суд керувався принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, що передбачено статтею 120 Земельного кодексу України. * Суд визнав, що істотне перетворення об’єкта незавершеного будівництва (готовністю 7%) у повноцінний житловий будинок за час шлюбу є підставою для визнання його спільною сумісною власністю. * Стосовно автомобіля, суд вказав, що оскільки він був відчужений відповідачем без згоди іншого з подружжя, позивачка має право на отримання грошової компенсації вартості її частки. * Щодо реєстрації місця проживання, суд наголосив, що зняття особи з реєстрації без її особистої заяви або відповідного рішення суду є протиправним, тому дії ЦНАП були скасовані. * Суд відхилив посилання відповідача на попередні рішення Верховного Суду, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цього спору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право позивачки на поділ майна та поновлення її прав на користування житлом. Справа №520/25416/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у поновленні строку звернення до суду з позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд наголосив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, тримісячний строк звернення до суду починається з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, зокрема, з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. * Верховний Суд визнав грошовий атестат належним документом, що підтверджує обізнаність особи про суми, виплачені при звільненні, оскільки він містить інформацію про фактичні виплати. * Суд зазначив, що хоча атестат не містить детальної розшифровки механізму нарахування (коефіцієнтів, прожиткового мінімуму), це не дає позивачу права на необмежене зволікання зі зверненням до суду. * Позивач отримав атестат 4 березня 2025 року, проте звернувся із запитом про роз’яснення механізму нарахувань лише у серпні 2025 року, не навівши поважних причин для такої тривалої пасивності. * Суд підкреслив, що тримісячний строк включає час, необхідний для вжиття заходів щодо отримання інформації, тому пасивна поведінка позивача протягом п’яти місяців після звільнення свідчить про пропуск строку без поважних причин. * Верховний Суд констатував, що застосування наслідків пропуску строку в цій ситуації не є надмірним формалізмом, а відповідає принципу юридичної визначеності. * : Верховний Суд у цій постанові деталізував застосування правової позиції, викладеної Судовою палатою у справі №460/21394/23, уточнивши, що тримісячний строк на звернення до суду охоплює і період, протягом якого особа має вжити заходів для з’ясування деталей нарахувань, і не може бути штучно подовжений шляхом подання запитів через тривалий час після отримання грошового атестата. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №120/13414/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про перерахунок грошового забезпечення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальні строки можуть бути поновлені лише за наявності об’єктивних, непереборних та незалежних від волі сторони обставин. Суд встановив, що військова частина не довела наявність таких перешкод, оскільки помилка в системі «Електронний суд» (залишення скарги у статусі «чернетка» або «підписання» без відправлення) є наслідком неналежної організації внутрішніх процесів суб’єкта владних повноважень. Факт введення воєнного стану сам по собі не є автоматичною підставою для поновлення строків, якщо скаржник не довів причинно-наслідковий зв’язок між бойовими діями чи відключеннями світла та неможливістю вчинити процесуальну дію вчасно. Суд зазначив, що відповідач не перевірив статус документа в електронному кабінеті після його підписання, що свідчить про власну недбалість, а не про об’єктивну неможливість доступу до правосуддя. Також було підкреслено, що суб’єкти владних повноважень повинні діяти з високим рівнем відповідальності при виконанні процесуальних обов’язків. Відтак, суд дійшов висновку, що причини пропуску строку мають суто організаційний характер і не є поважними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №587/666/24 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики та виконання зобов’язань за договором поруки. 2. **Основні аргументи суду:** – Суд наголосив, що договір позики є реальним правочином, тому ключовим фактором для його укладення є факт передачі грошових коштів, який підтверджується розпискою. – Важливим доказом у справі стало те, що відповідачі частково повертали кошти, вказуючи у платіжних документах призначення платежу як «погашення заборгованості за договором позики», що свідчить про визнання ними факту отримання грошей. – **** Верховний Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року (справа № 368/1257/21), яка змінює підхід до розподілу тягаря доказування: тепер саме на позичальника покладається обов’язок довести, що грошові кошти фактично не були ним одержані. – Суд відхилив доводи скаржника про відсутність доказів передачі коштів, оскільки відповідачі не надали жодних доказів на спростування факту отримання позики або доказів існування інших правовідносин, які могли б пояснити наявність розписки. – Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази. – Оскільки апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та надав належну оцінку всім обставинам, підстав для скасування його рішення немає. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/1753/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним пункт договору будівельного підряду, який передбачав штраф у розмірі 25% від суми неповерненого або невідпрацьованого авансу, вважаючи таку умову незаконною та несправедливою. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на важливості принципу свободи договору, згідно з яким сторони мають право вільно погоджувати умови правочину, якщо вони не суперечать законодавству. – Було встановлено, що позивач добровільно взяв участь у публічній закупівлі, був ознайомлений із тендерною документацією та проєктом договору, а отже, погодився на всі його умови при підписанні. – Суд зазначив, що чинне законодавство не лише не забороняє, а й рекомендує розпорядникам бюджетних коштів включати до договорів умови про штрафні санкції за несвоєчасне повернення авансу. – Позивач не надав належних доказів того, що спірний пункт порушує імперативні норми закону або його права на момент укладення договору. – Суд відхилив доводи про «каральний» характер штрафу, вказавши, що сторони самостійно визначили розмір відповідальності, який не виходить за межі їхньої господарської компетенції. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №904/4822/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору підряду щодо реконструкції захисної споруди та стягнення з підрядника штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт. **2. Аргументи суду** * Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що сторони договору мали право на зміну строків виконання робіт відповідно до вимог Закону «Про публічні закупівлі» та умов самого договору. * Ключовим фактором стало те, що підрядник завчасно повідомив замовника про об’єктивні причини затримки (складні логістичні процеси та умови забудови), а замовник визнав ці підстави поважними. * Суд наголосив, що внесення змін до договору відбулося без збільшення його загальної вартості, що є критично важливою умовою для правомірності таких дій у публічних закупівлях. * Апеляційний суд зазначив, що прокурор не надав доказів того, як саме продовження строків виконання робіт порушило інтереси держави, особливо враховуючи, що самі позивачі (міська рада та її виконком) не підтримали позовні вимоги. * Верховний Суд підкреслив, що питання наявності «об’єктивних обставин» для продовження строків є питанням оцінки доказів, яку суд апеляційної інстанції здійснив у межах своїх повноважень. * Оскільки підстави для визнання додаткових угод недійсними відсутні, суд дійшов висновку про безпідставність вимог про стягнення штрафних санкцій, оскільки роботи були виконані у нові, погоджені сторонами строки. * Касаційна інстанція вказала, що доводи прокурора фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишив без змін. Справа №917/718/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з Департаменту заборгованості за договором підряду, що виникла внаслідок відмови замовника підписати акти виконаних робіт та оплатити вартість змонтованого підрядником обладнання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що вартість робіт та обладнання була чітко погоджена сторонами у договірній ціні, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного за результатами публічних закупівель. – Факт виконання робіт у повному обсязі підтверджується актом державної приймальної комісії, підписаним представником замовника без зауважень. – Верховний Суд відхилив доводи скаржника про необхідність призначення судової експертизи, оскільки замовник не надав обґрунтованих заперечень щодо обсягів чи якості робіт, а лише ухилявся від підписання документів. – Колегія суддів наголосила, що касаційна інстанція є «судом права, а не факту», тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. – Посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі № 906/764/20 визнано безпідставним, оскільки фактичні обставини тієї справи суттєво відрізнялися від обставин цього спору. – Суд підкреслив, що замовник не довів наявності недоліків у роботах, які б давали йому право відмовитися від їх прийняття та оплати. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення боргу — без змін. Справа №910/21356/21 від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Законність закриття апеляційного провадження за скаргою учасника товариства на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди між товариством та його кредитором. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що мирова угода є результатом примирення сторін спору (юридичних осіб), а не цивільно-правовим правочином, що потребує згоди учасників товариства. * Верховний Суд підтвердив, що повноваження органів управління товариства не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, тому укладення мирової угоди стосується прав самого товариства, а не його засновників. * Апеляційний суд зобов’язаний спочатку з’ясувати, чи порушує оскаржуване рішення безпосередньо права та інтереси скаржника, і лише у разі підтвердження цього — залучати особу до справи. * Оскільки права ОСОБА_1 як учасника не були порушені затвердженням мирової угоди, він не набув статусу особи, яка має право на апеляційне оскарження. * Суд також зазначив, що навіть якщо апеляційний суд не надав оцінки всім усним клопотанням про залучення третіх осіб, це не є підставою для скасування рішення, якщо це не вплинуло на правильність висновку про відсутність у скаржника права на оскарження. * Верховний Суд визнав, що апеляційний суд повністю виконав вказівки, надані під час попереднього касаційного розгляду, і дотримався процесуального алгоритму. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін. Справа №380/8213/21 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами через пропуск податковим органом трирічного преклюзивного строку. 2. Верховний Суд підтвердив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не може бути використана для виправлення судових помилок, а лише для врахування фактів, які існували на момент розгляду справи, але були об’єктивно невідомі. Суд наголосив, що для подання заяви про перегляд необхідно одночасно дотриматися двох строків: 30-денного (з моменту, коли особа дізналася про обставину) та 3-річного (з моменту набрання рішенням законної сили). Оскільки податковий орган звернувся до суду після спливу трьох років, це стало самостійною та достатньою підставою для відмови. Суд підкреслив, що трирічний строк є імперативним і не підлягає поновленню, незалежно від поважності причин його пропуску. Аргументи податкової про «юрисдикційний конфлікт» чи «доступ до правосуддя» не можуть нівелювати вимоги процесуального закону щодо юридичної визначеності. Таким чином, Верховний Суд вкотре підтвердив, що право на доступ до суду не є абсолютним і обмежене встановленими законом строками. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №910/17121/23 від 16/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ТОВ «Техногруп Нью» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності на будівлю, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, припинення права власності та знесення об’єкта самочинного будівництва. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що спірна будівля є самочинним будівництвом, оскільки вона зведена на земельній ділянці комунальної власності без належного відведення землі та без дозвільної документації на будівництво. – Верховний Суд підкреслив, що згідно з усталеною практикою, реєстрація права власності на самочинно збудоване майно не легалізує його, якщо не дотримано порядку, визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України. – Суд чітко розмежував способи захисту: вимога про скасування рішення державного реєстратора або припинення права власності є неналежним способом захисту, оскільки вони не вирішують юридичну долю об’єкта та не відновлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та будівлі. – Належним та ефективним способом захисту прав власника землі в такому випадку є вимога про знесення самочинного будівництва (негаторний позов). – Щодо добросовісності набувача, суд зазначив, що покупець, проявивши розумну обачність, мав можливість дізнатися про відсутність правовстановлюючих документів на землю, тому посилання на добросовісність не звільняє від наслідків самочинного будівництва. – Суд також підтвердив, що належним відповідачем у таких спорах є саме останній набувач майна, який фактично чинить перешкоди власнику землі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляції в частині припинення права власності (як неналежного способу захисту) та залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, водночас підтримавши позицію про необхідність знесення об’єкта самочинного будівництва. Справа №0540/9345/18-а від 23/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПАТ «ММК імені Ілліча») податкових повідомлень-рішень контролюючого органу щодо зменшення від’ємного значення податку на прибуток, донарахування податкових зобов’язань та зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що право на податковий кредит та витрати виникає виключно за умови реального здійснення господарських операцій, що підтверджується належними первинними документами. – Суд наголосив, що податкова інформація (бази даних ДПС) має лише інформативний характер і не є достатнім доказом нереальності операцій без документального підтвердження недостовірності первинних документів. – Щодо кримінальних проваджень стосовно контрагентів, суд зазначив, що самі по собі факти порушення таких проваджень не є беззаперечним доказом нереальності операцій, якщо відсутні відповідні вироки суду. – Суд вказав, що контролюючий орган не довів недобросовісність платника податків або його обізнаність про можливі порушення з боку контрагентів. – Окремо суд звернув увагу на процесуальну помилку судів попередніх інстанцій, які повторно розглядали частину позовних вимог, щодо яких вже існувало рішення, що набрало законної сили (принцип *res judicata*). – Верховний Суд підтвердив правильність висновків судів нижчих інстанцій щодо відсутності підстав для коригування фінансового результату на суму знецінення інвестицій, які не обліковуються за методом участі в капіталі. – Суд також підкреслив, що обов’язок доказування правомірності податкових повідомлень-рішень покладається на податковий орган, який у даному випадку не надав переконливих доказів нереальності операцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині повторного розгляду вже вирішених раніше вимог, а в іншій частині залишив рішення без змін. Справа №320/57228/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про віднесення його до переліку ризикових суб’єктів господарювання та вимога про виключення з цього переліку. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що рішення про ризиковість має бути вмотивованим, а не базуватися виключно на формальному посиланні на коди податкової інформації. – Податковий орган зобов’язаний не лише зафіксувати наявність ризикових операцій, а й пояснити, чому саме вони свідчать про ризиковість діяльності конкретного платника. – Суд встановив, що позивач надав достатньо доказів реальності своєї діяльності (наявність складів, техніки, персоналу), які податкова проігнорувала, не надавши їм належної оцінки. – Верховний Суд підкреслив, що сам факт наявності господарських відносин із контрагентами, які вже є в переліку ризикових, не є автоматичною підставою для визнання ризиковим самого позивача. – Суд роз’яснив, що оскаржувати потрібно актуальне рішення, оскільки попередні рішення, які втратили чинність через прийняття нових, не підлягають скасуванню в судовому порядку. – Також суд зазначив, що зобов’язання податкової виключити платника з переліку ризикових після скасування рішення про таку ризиковість не є втручанням у дискреційні повноваження, а є єдиним ефективним способом захисту прав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкової, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та ухваливши нове — про скасування лише актуального рішення про ризиковість та зобов’язання податкового органу виключити позивача з відповідного переліку. Справа №160/7949/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення податкового органу про включення платника податків до переліку ризикових та зобов’язання виключити його з цього переліку. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що рішення про відповідність платника критеріям ризиковості має бути мотивованим, а не базуватися на формальному переліку кодів податкової інформації. * Контролюючий орган зобов’язаний конкретизувати, які саме фактичні обставини свідчать про ризиковість, а не просто посилатися на загальні коди (07, 11, 12, 13). * Наявність лише одного працівника (керівника-бухгалтера) не є автоматичним доказом неможливості ведення господарської діяльності, якщо податкова не довела відсутність ресурсів для конкретних операцій. * Посилання на відсутність складських приміщень є безпідставним, оскільки податкова сама визнала, що обсяги придбання та реалізації пального збігаються, а отже, накопичення залишків не відбувалося. * Ретроспективне визнання контрагента ризиковим не може автоматично робити ризиковими операції, які були здійснені з ним до моменту такого визнання. * Суд підкреслив, що податкова інформація має бути конкретною та дозволяти платнику ефективно спростувати висновки органу, чого в даному випадку зроблено не було. * Вибір способу захисту у вигляді зобов’язання виключити платника з переліку визнано правильним, оскільки це єдиний спосіб забезпечити реальне відновлення порушених прав. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову — без змін. Справа №620/16616/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а також зобов’язання нарахувати та виплатити відповідні суми індексації та «індексації-різниці». 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що індексація грошового забезпечення є державною гарантією, а її виплата не залежить від наявності бюджетних асигнувань. Суд підкреслив, що після 01.12.2015 діє уніфікований механізм індексації, де замість поняття «базовий місяць» застосовується «місяць підвищення доходу». Судді вказали, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у визначенні конкретних сум індексації, вважаючи це виключною компетенцією роботодавця. На думку Верховного Суду, такий підхід є неефективним способом захисту прав, оскільки суд зобов’язаний перевірити розрахунки та встановити конкретну суму, що підлягає виплаті. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином докази та не встановили фактичні обставини щодо правильності розрахунків позивачки. Це призвело до порушення вимог процесуального закону, що унеможливило правильне вирішення спору в частині відмови у задоволенні позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення конкретних сум індексації. Справа №910/7146/25 від 17/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії, виробленої за «зеленим» тарифом, яку відповідач не оплатив у повному обсязі. 2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій через те, що суди не дослідили ключове питання: чи здійснював позивач господарську діяльність на тимчасово окупованій території. Суд наголосив, що для застосування обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначальним є саме фактичне місце виробництва електроенергії, а не юридична адреса компанії. Попередні суди помилково обмежилися лише фактом реєстрації позивача в Києві, проігнорувавши заборону на переміщення товарів з окупованих територій. Верховний Суд вказав, що суди не виконали обов’язок щодо всебічного з’ясування обставин справи, зокрема щодо місця розташування генеруючих потужностей. Оскільки касаційна інстанція не має повноважень самостійно встановлювати нові факти, справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції. Такий підхід забезпечує дотримання принципу законності та обґрунтованості судових рішень. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №240/19686/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про залишення без розгляду позовних вимог військовослужбовця щодо перерахунку грошового забезпечення через пропуск строку звернення до суду. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання обчислення строків, не з’ясувавши ключовий факт — чи припинив позивач військову службу на момент виникнення спірних правовідносин. Суди помилково застосували норми статті 233 КЗпП України, які стосуються виключно процедури звільнення та остаточного розрахунку при звільненні, не врахувавши, що позивач продовжує проходити військову службу в інших частинах. Суд зазначив, що строки звернення до суду, визначені частиною 2 статті 233 КЗпП, прив’язані саме до факту припинення трудових (службових) відносин, а не до періодичних виплат під час служби. Оскільки суди не встановили обставини щодо продовження служби, вони не змогли правильно визначити початок відліку строку звернення до суду. Відтак, висновок про пропуск строку є передчасним, а рішення судів — незаконними, оскільки вони перешкоджають доступу до правосуддя. Суд підкреслив, що для правильного застосування норм права необхідно чітко встановити, чи перебуває особа у стані «остаточного розрахунку при звільненні», чи продовжує виконувати обов’язки, що змінює правовий режим обчислення строків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №520/21767/23 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував бездіяльність державної виконавчої служби щодо незняття арешту з нерухомого майна та невиключення відомостей про нього з Єдиного реєстру боржників (ЄРБ) після завершення виконавчих проваджень. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, чи підлягає виконавчий документ виконанню, що є ключовим для застосування частини 4 статті 40 Закону «Про виконавче провадження». – Суд підкреслив, що повернення виконавчого документа через відсутність майна у боржника (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону) не є автоматичною підставою для виключення особи з ЄРБ, оскільки це не є тотожним закінченню виконавчого провадження. – Було виявлено суттєву внутрішню суперечність у рішеннях нижчих судів: мотивувальна частина рішень не узгоджувалася з резолютивною, що створювало правову невизначеність щодо обраного способу захисту прав. – Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, залишивши в силі зобов’язання виконавця виключити дані з ЄРБ, хоча у мотивувальній частині сам же визнав відсутність правових підстав для таких дій. – Суд вказав на необхідність розмежування двох способів захисту: зобов’язання виконавця прийняти конкретне рішення або зобов’язання повторно розглянути питання з урахуванням правової оцінки суду. – Через неповне з’ясування обставин та порушення процесуальних норм, касаційна інстанція дійшла висновку, що суди не надали належної оцінки доводам позивача, що унеможливило ухвалення законного рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/9038/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є правомірність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Техенерготрейд» за заявою кредитора ТОВ «Кунец Ес Сі Джі» та наявність підстав для відмови у такому відкритті через доводи забезпеченого кредитора (АТ «Ощадбанк») про фіктивність боргу та зловживання правом. **2. Аргументи суду** Суд керувався тим, що ініціюючий кредитор надав належні докази існування грошового зобов’язання, яке виникло на підставі реальних договорів про надання послуг, що не були визнані недійсними. Суд наголосив, що боржник визнав наявність боргу, а в матеріалах справи відсутні докази існування спору про право, який мав би вирішуватися в порядку позовного провадження. Верховний Суд підкреслив, що наявність у боржника активів не є підставою для відмови у відкритті провадження, якщо дотримані формальні вимоги Кодексу України з процедур банкрутства. Щодо доводів банку про «фраудаторність» (недобросовісність) дій сторін, суд зазначив, що скаржник не надав доказів, які б підтверджували змову чи штучне створення боргу з метою перешкоджання стягненню застави. Суд також вказав, що забезпечений кредитор не позбавлений можливості захищати свої інтереси в межах процедури банкрутства. Таким чином, суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень, правильно застосувавши статтю 39 КУзПБ. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №902/774/25 від 22/06/2026 Предметом цього спору є питання правомірності та обґрунтованості стягнення з прокуратури на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципом співмірності витрат на правничу допомогу, закріпленим у статтях 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України. Суд наголосив, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати, які є реальними, необхідними та обґрунтованими з огляду на складність справи та обсяг виконаної роботи. У даному випадку колегія суддів встановила, що відповідач безпідставно включив до розрахунку витрати на підготовку власної апеляційної скарги, у задоволенні якої було відмовлено. Також суд критично оцінив час, витрачений на технічні процесуальні дії, такі як підготовка заяви про участь у засіданні в режимі відеоконференції. Верховний Суд підкреслив, що часткове зменшення суми відшкодування не є втручанням у договірні відносини між адвокатом та клієнтом, а є належною оцінкою судом витрат через призму критеріїв розумності. В результаті суд дійшов висновку, що покладення на прокуратуру обов’язку відшкодувати повну суму гонорару є необґрунтованим. Верховний Суд скасував додаткову постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення, частково задовольнивши заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 гривень замість заявлених 5000 гривень. Справа №373/733/20 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою окремих положень рішення сільської ради щодо порядку відшкодування витрат на комунальні послуги та зобов’язання споживачів встановити лічильники електроенергії за власний рахунок. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями зобов’язувати споживачів встановлювати засоби комерційного обліку електроенергії, оскільки це питання регулюється спеціальним законодавством про ринок електричної енергії. * Водночас суд визнав, що положення оскаржуваного рішення щодо розподілу небалансу електроенергії між споживачами, які не мають лічильників, відповідає нормам Закону України «Про житлово-комунальні послуги». * Суд наголосив, що оскаржуваний пункт рішення сільради не покладає на споживача безумовного обов’язку оплачувати встановлення лічильника, а тому сам по собі не порушує права позивача в частині фінансових зобов’язань. * Щодо вимоги про моральну шкоду, суд вказав на відсутність доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу страждань, що досягають рівня моральної шкоди, та наявність причинного зв’язку між діями ради і негативними наслідками. * Суд також відхилив клопотання про постановлення окремих ухвал, зазначивши, що визнання положень рішення сільради протиправними є достатнім способом захисту прав у межах цього спору. * Верховний Суд підкреслив, що питання правомірності передачі житлового фонду до комунальної власності вже було вирішено в інших судових справах, тому ці доводи позивача не підлягають повторному перегляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність скасування лише тієї частини рішення сільради, що незаконно зобов’язувала споживачів встановлювати лічильники. Справа №903/689/25 від 13/05/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про скасування розпорядчих актів щодо інвентаризації та передачі земельної ділянки у комунальну власність, стверджуючи, що ці землі належать до лісогосподарського фонду та були незаконно вилучені у державного підприємства. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ефективний спосіб захисту права має забезпечувати реальне поновлення порушеного права або нівелювання негативних наслідків без необхідності повторного звернення до суду. Суд встановив, що обрані прокурором вимоги (скасування розпоряджень та реєстрації) не є ефективними, оскільки вони не призводять до відновлення володіння державою спірною ділянкою. Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили факту фізичного зайняття ділянки територіальною громадою, що виключає можливість застосування негаторного позову (усунення перешкод у користуванні). Верховний Суд зазначив, що у подібних правовідносинах належним способом захисту могло б бути визнання відсутнім права ради на набуття цієї ділянки у комунальну власність, проте така вимога заявлена не була. Оскільки обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, Верховний Суд визнав рішення апеляційної інстанції про відмову в позові правильним по суті, але змінив його мотивувальну частину, вказавши на помилковість аргументації апеляційного суду щодо відсутності доказів права постійного користування лісогосподарським підприємством. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, проте залишив у силі резолютивну частину про відмову в задоволенні позовних вимог. Справа №902/1163/25 від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду та її повернення через нібито нецільове використання орендарем, що полягало у самочинному розміщенні будівель та споруд. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що на момент укладення договору оренди у 2006 році спірні будівлі вже існували на ділянці та були передані орендарю як «земельні поліпшення», що спростовує доводи прокурора про самочинне будівництво відповідачем. * Прокурор не надав належних доказів того, що саме орендар здійснив будівництво або використовує ділянку не за цільовим призначенням, а протокол огляду місця події, складений у межах кримінального провадження, не містить фіксації таких порушень. * Суд наголосив, що розірвання договору є крайнім заходом, який має застосовуватися лише за наявності істотних порушень, що завдають шкоди, чого в даному випадку доведено не було. * Принцип змагальності сторін покладає тягар доказування на прокурора, який не зміг переконати суд у вірогідності своїх тверджень порівняно з позицією відповідача. * Суд також зазначив, що відсутність актів перевірок від контролюючих органів (Держгеокадастру) ускладнює підтвердження факту порушення режиму використання земель водного фонду. * Зрештою, суд дійшов висновку, що втручання у договірні відносини за відсутності доведених істотних порушень було б непропорційним та несправедливим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Справа №911/1557/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою зобов’язати селищну раду прийняти у комунальну власність багатоквартирні житлові будинки, які під час приватизації підприємства не увійшли до його статутного капіталу і залишилися державною власністю. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що передача державного житлового фонду до комунальної власності у разі зміни форми власності підприємства, на балансі якого він перебував, є обов’язковою та безумовною процедурою. Суд підкреслив, що норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачають дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування щодо надання згоди на таке прийняття. Попередні інстанції помилково вважали, що для передачі майна обов’язковою є згода селищної ради, тоді як закон вимагає виконання цього обов’язку незалежно від волевиявлення громади. Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином фактичні обставини справи та не надали оцінку доказам у контексті імперативності вимог закону. Оскільки суди попередніх інстанцій проігнорували правові висновки Верховного Суду щодо обов’язкового характеру такої передачі, їхні рішення були визнані незаконними та необґрунтованими. У результаті справу було направлено на новий розгляд для повного та всебічного встановлення обставин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у зобов’язанні прийняти майно та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №340/525/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви військовослужбовця через нібито пропуск строку звернення до суду з вимогою про перерахунок грошового забезпечення. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві помилки, формально підійшовши до питання обчислення строків. По-перше, суд підкреслив, що для визначення початку перебігу тримісячного строку (згідно зі ст. 233 КЗпП) критично важливо встановити момент, коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав, а не просто дату отримання виплат. Суд зазначив, що таким «відправним пунктом» є дата ознайомлення військовослужбовця з документами, що відображають фактичні суми нарахувань, оскільки саме тоді виникає реальна можливість оцінити правильність виплат. Крім того, суд першої інстанції порушив процесуальні норми, повернувши позов до закінчення встановленого ним же десятиденного строку на усунення недоліків. Суди не перевірили, чи мав позивач об’єктивну можливість дізнатися про порушення раніше, ніж він отримав відповідну інформацію від військової частини. Таким чином, висновки нижчих судів були визнані передчасними та такими, що ґрунтуються на неповному з’ясуванні обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №953/7681/22 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з повіреного на користь довірителя грошових коштів, сплачених за договором доручення, у зв’язку з його одностороннім розірванням через невиконання відповідачем умов договору. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що між сторонами існували договірні відносини, які за своєю правовою природою є договором доручення, що підтверджується умовами правочину та поведінкою сторін. * Верховний Суд підкреслив, що правова підстава для утримання коштів відпала після того, як довіритель реалізував своє безумовне право на односторонню відмову від договору доручення, передбачене статтею 1008 Цивільного кодексу України. * Суд зазначив, що оскільки відповідач не надав жодних доказів виконання доручення (звітів, інформації про контроль за будівництвом), отримані ним кошти набули статусу безпідставно збережених. * Аргументи відповідача про те, що договір не був розірваний через неотримання повідомлення, суд відхилив, вказавши, що сторона зобов’язана дбати про отримання кореспонденції за адресою, вказаною у договорі. * Суд наголосив, що договірний характер відносин виключає застосування статті 1212 ЦК України лише до моменту припинення договору, а після його розірвання правова підстава для утримання коштів зникає, що відкриває шлях до кондикційного позову. * Верховний Суд також підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та дотрималися принципу змагальності, а доводи скаржника про «іншу природу договору» є безпідставними, оскільки сторони самі визначили його як договір доручення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів та штрафу — без змін. Справа №201/6370/24 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, визнання права власності на частку в спадковому майні та витребування цієї частки у спадкоємців обдарованого. 2. Суд виходив із того, що спірна квартира була придбана батьками позивача у шлюбі, а отже, належала їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Після смерті батька позивача відкрилася спадщина, яку прийняли як сам позивач (шляхом подання заяви), так і його мати (шляхом фактичного вступу в управління майном). Таким чином, мати позивача не мала права розпоряджатися всією квартирою, оскільки частина майна належала іншим спадкоємцям. Апеляційний суд правильно встановив, що позивач успадкував лише частину частки свого батька, а не всю квартиру, тому його право власності було визнано лише на 1/4 частку. Оскільки позивач не довів право на більшу частку, а право власності на квартиру вже було зареєстроване за іншими особами, підстави для витребування майна в повному обсязі відсутні. Верховний Суд підтвердив, що оцінка доказів та встановлення обставин належать до компетенції судів нижчих інстанцій, а доводи скаржника зводяться до незгоди з цією оцінкою. 3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №560/9531/25 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на підставі отриманої податковим органом міжнародної інформації про доходи, отримані від іноземного суб’єкта господарювання (платформа OnlyFans). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що хоча податкова інформація, отримана в межах міжнародного обміну, є законним джерелом доказів, вона не має наперед встановленої сили та не звільняє податковий орган від обов’язку довести факт отримання платником саме оподатковуваного доходу. Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише фактом наявності листа від ДПС, не перевіривши, чи дійсно ці дані свідчать про реальне отримання коштів позивачкою. Суд підкреслив, що для підтвердження податкового обов’язку необхідно дослідити механізми функціонування платформи, ідентифікатори користувача та реальний рух коштів, а не лише узагальнені показники облікового запису. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин щодо моменту та розміру отримання доходу, а касаційний суд позбавлений права самостійно встановлювати нові обставини, рішення було скасовано. Справу направлено на новий розгляд для ретельного з’ясування того, чи підтверджує отримана інформація факт виникнення об’єкта оподаткування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №380/22413/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності припинення виплати державної грошової допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі (ВПО) через тривале перебування за кордоном. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що право на отримання допомоги ВПО не є безумовним і пов’язане з фактичним проживанням особи на території України. * Ключовим фактором для припинення виплат стала верифікація даних, яка підтвердила перебування позивача за кордоном понад 30 календарних днів підряд, що прямо суперечить умовам Порядку №332 (у редакції Постанови №709). * Верховний Суд наголосив, що Постанова №709 надала перехідний період, дозволяючи особам повернутися в Україну до 01.08.2023 для збереження права на виплати, проте позивач цією можливістю не скористався. * Щодо доводів про «зворотну дію закону», суд зазначив, що спірні правовідносини виникли вже після набрання чинності змінами, тому норми застосовані правомірно і в межах прямої дії акта. * Суд відхилив посилання позивача на неконституційність урядових постанов, вказавши, що ці акти є спеціальними нормами, які регулюють механізм соціальних виплат, і їх застосування не є звуженням конституційних прав у розумінні, на яке посилався скаржник. * Встановлено, що органи соціального захисту діяли виключно в межах повноважень та на підставі даних, отриманих від Державної прикордонної служби, що підтверджують факт тривалого перебування особи за межами держави. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №420/2827/22 від 25/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про повернення заяви позивача, поданої в порядку судового контролю (ст. 383 КАС України), щодо невиконання рішення суду про перерахунок пенсії та відмови у виплаті додаткових нарахувань. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що стаття 383 КАС України є спеціальним механізмом контролю за виконанням рішень, і подання заяви за цією статтею вимагає дотримання чітких процесуальних вимог, зокрема надання інформації про хід виконавчого провадження. – Верховний Суд підтвердив, що вимоги щодо виплати інфляційних втрат, трьох відсотків річних та доплати за Постановою № 713 не можуть розглядатися в межах судового контролю, оскільки вони не були предметом первісного позову, а тому мають вирішуватися шляхом подання окремого позову. – Водночас суд вказав на помилковість висновку нижчих інстанцій щодо пропуску десятиденного строку на звернення із заявою про невиконання рішення в частині основної суми пенсії. – Оскільки невиконання рішення суду є триваючим правопорушенням, суд не може автоматично вважати строк пропущеним без дослідження активності позивача та моменту, коли він реально дізнався про порушення. – Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували активну позицію позивача, який звертався до Пенсійного фонду та виконавчої служби, що є критично важливим для визначення початку перебігу строку. – Верховний Суд зазначив, що суди повинні діяти в системі координат принципу обов’язковості судового рішення, а не створювати штучні перешкоди для його виконання через формальне тлумачення процесуальних строків. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині повернення заяви щодо невиплати основної суми пенсії та направив справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду, залишивши решту вимог без змін. Справа №920/546/25(920/1305/25) від 16/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору:** Предметом спору є заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівників боржника (ТОВ «НВП «Техно») за його зобов’язаннями у зв’язку з доведенням підприємства до банкрутства. **2. Аргументи суду:** Суд виходив із того, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є механізмом захисту кредиторів від недобросовісних дій органів управління, які використовують юридичну особу як «корпоративну вуаль». Встановлено, що відповідачі не передали ліквідатору бухгалтерську документацію та активи, що унеможливило формування ліквідаційної маси для погашення боргів. Суд підкреслив, що з 2021 року підприємство було неплатоспроможним, проте засновники не вжили жодних заходів для запобігання банкрутству, що свідчить про їхню вину. Важливим аспектом стало те, що тягар доведення відсутності вини лежить саме на відповідачах, які не надали суду жодних доказів своєї добросовісності чи економічної обґрунтованості своїх дій. Суд також зазначив, що ненадання ліквідатору первинних документів є самостійною формою недобросовісної бездіяльності, яка шкодить інтересам кредиторів. Зрештою, суд дійшов висновку, що причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю відповідачів та неможливістю задоволення вимог кредиторів є доведеним. **3. Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій про покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів та стягнення з них солідарно 633 753,70 грн для задоволення вимог кредиторів. Справа №490/3842/23 від 25/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є визнання спадщини, що залишилася після смерті боржника, відумерлою за заявою банку-кредитора та передача нерухомого майна у власність територіальної громади. 2. Суд встановив, що після смерті спадкодавця минуло понад три роки, протягом яких жоден спадкоємець не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не вчинив дій, що свідчили б про її фактичне прийняття. Згідно зі статтею 1277 Цивільного кодексу України, кредитор має законне право ініціювати процедуру визнання спадщини відумерлою, якщо сплив один рік з моменту відкриття спадщини, а спадкоємці відсутні або не прийняли її. Суд відхилив доводи міської ради про наявність потенційних спадкоємців, оскільки вони ґрунтувалися виключно на припущеннях і не були підтверджені належними доказами. Також було підкреслено, що факт спільної власності на майно не є автоматичним доказом постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем. Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати їх. У підсумку, рішення судів попередніх інстанцій було визнано законним та обґрунтованим, оскільки воно повністю відповідає нормам матеріального права та сталій практиці Верховного Суду. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Миколаївської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №920/1061/23(920/843/25) від 19/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, нарахованої власнику нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, який відмовився від оплати через відсутність прямого договору та, на його думку, відключення приміщення від системи опалення. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що навіть за відсутності прямого договору, власник приміщення у багатоквартирному будинку зобов’язаний оплачувати послуги з теплопостачання, якщо будинок не обрав іншу модель договірних відносин, оскільки в такому разі діє публічний договір приєднання. – Суд підкреслив, що відключення приміщення від мереж централізованого опалення не звільняє власника від обов’язку відшкодовувати витрати на опалення місць загального користування та функціонування внутрішньобудинкових систем. – Апеляційний суд помилково поклав на теплопостачальну організацію обов’язок доводити технічні характеристики будинку (наявність стояків, проектну документацію тощо), оскільки ці питання належать до сфери відповідальності співвласників та управителя будинку. – Верховний Суд зазначив, що Методика розподілу № 315 передбачає спеціальні формули для розрахунку обсягів теплоенергії навіть у випадках, коли відсутня проектна документація або дані про площі місць загального користування. – Апеляційна інстанція не здійснила належної оцінки доказів та не перевірила розрахунки позивача, обмежившись лише суб’єктивними висновками про їх недоведеність, що є порушенням процесуальних норм. – Суд касаційної інстанції вказав на необхідність застосування стандарту доказування «вірогідності доказів» для перевірки обґрунтованості нарахувань, чого апеляційний суд не зробив. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного дослідження доказів та проведення об’єктивної оцінки розрахунків заборгованості. Справа №752/6888/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати рішення державного реєстратора про перехід права власності на квартиру до іпотекодержателя, оскільки вважав таку реєстрацію незаконною та такою, що порушує його права. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що між сторонами існують договірні зобов’язальні відносини, що випливають з договору іпотеки. Суд підкреслив, що у випадках, коли спірне майно залишається у володінні іпотекодержателя, вимога про скасування реєстрації є ефективним способом захисту права власності. Це дозволяє відновити становище, яке існувало до моменту порушення, що прямо передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. Суд відхилив доводи скаржника про обрання неналежного способу захисту, посилаючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду. Також було наголошено, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів попередніх інстанцій, у чиї повноваження касаційний суд не втручається. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми права, а доводи скарги зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено, — без змін. Справа №480/7776/24 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував податок на доходи нерезидента, заперечуючи статус кіпрських компаній як бенефіціарних власників процентного доходу. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що для застосування пільгової ставки за міжнародним договором нерезидент має надати довідку про податкове резидентство, що було виконано позивачем у повному обсязі. * Ключовим критерієм бенефіціарного власника є право особи вільно розпоряджатися доходом, а не наявність у неї обов’язку перераховувати кошти далі (транзитний характер). * Суд встановив, що податкова не надала доказів існування юридичних чи договірних зобов’язань у кіпрських компаній щодо обов’язкового перерахування отриманих процентів третім особам. * Факт реструктуризації кредитного портфеля та внутрішньогрупові операції з викупу акцій самі по собі не свідчать про відсутність у компаній статусу бенефіціарного власника. * Суд зазначив, що наявність економічної присутності (офісу, персоналу) не є єдиним і вирішальним критерієм, якщо компанія самостійно несе господарські ризики, що було підтверджено матеріалами справи. * Оскільки податкова не довела “транзитний” характер діяльності компаній, а лише висловила припущення, суд дійшов висновку про недоведеність порушення з боку платника податків. * Тягар доведення обставин, що спростовують правомірність застосування міжнародної угоди, покладається виключно на суб’єкта владних повноважень (податкову), чого в даному випадку зроблено не було. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №200/4809/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період участі в бойових діях. 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції підтвердив, що до спорів про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям застосовується стаття 233 КЗпП України, яка є спеціальною нормою щодо строків звернення до суду. * Верховний Суд наголосив, що для військовослужбовців, які звільняються зі служби, відлік тримісячного строку на звернення до суду починається не з моменту отримання грошового забезпечення щомісяця, а з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (зокрема, грошового атестата). * Суди попередніх інстанцій помилково пов’язали початок перебігу строку звернення до суду з фактом отримання позивачем щомісячних виплат, не дослідивши, чи був позивач належним чином ознайомлений із розрахунковими документами при звільненні. * Касаційний суд вказав на формальний підхід судів першої та апеляційної інстанцій, які повернули позов, не надавши належної оцінки доводам позивача про поважність причин пропуску строку, викладеним у його клопотанні. * Суд підкреслив, що право на судовий захист не є абсолютним, проте обмеження доступу до суду через процесуальні строки має бути пропорційним і не повинно позбавляти особу права на розгляд справи по суті, якщо вона не мала об’єктивної можливості дізнатися про порушення своїх прав раніше. * Встановлено, що суди попередніх інстанцій не вирішили по суті клопотання позивача про поновлення строку, що є суттєвим порушенням процесуального права, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №185/157/25 від 18/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався оскаржити дії комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві, вимагаючи визнати акт розслідування неповним через відсутність у ньому діагнозу «закрита черепно-мозкова травма» та зобов’язати комісію провести повторне розслідування. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що до виключної компетенції комісії з розслідування належить встановлення обставин нещасного випадку, а суд лише перевіряє дотримання процедури та законність складених актів. – Ключовим фактором стало те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували отримання саме черепно-мозкової травми під час інциденту. – Суд врахував висновки експертиз, які встановили лише забій голови з гематомою, що не має неврологічних наслідків, характерних для черепно-мозкової травми. – Також було враховано, що раніше Верховний Суд вже розглядав справу щодо цього ж нещасного випадку і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача. – Суд підкреслив, що обов’язок доказування обставин лежить на сторонах, а припущення позивача не можуть бути покладені в основу судового рішення. – Колегія суддів зазначила, що процедура розслідування була дотримана, а комісія обґрунтувала свої висновки наявними медичними документами та матеріалами розслідування. – Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність в акті діагнозу, який не підтверджений медичними доказами, не є порушенням закону, а тому підстави для скасування акта відсутні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №920/966/22 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 920/966/22: 1. Предметом спору є законність рішення Роменської міської ради про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства, з державної у комунальну власність. 2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд помилково відмовив у позові через нібито неналежне визначення позивача. Верховний Суд наголосив, що органи Держгеокадастру є належними суб’єктами для захисту інтересів держави у спорах щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Суд підкреслив, що після законодавчих змін 2021 року повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження землями галузевих академій наук були суттєво обмежені, тому посилання апеляції на попередню практику Верховного Суду є нерелевантним. Також було враховано, що спірні землі на момент розгляду справи вже не перебували в управлінні НААН України, а були передані до сфери управління Фонду держмайна. Суд зазначив, що апеляційна інстанція зосередилася лише на процесуальних питаннях, не дослідивши справу по суті, що є порушенням норм процесуального права. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду, справу необхідно повернути на новий апеляційний розгляд. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Справа №924/933/25 від 16/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 924/933/25: 1. Предметом спору є правомірність розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої для ведення фермерського господарства, через її передачу в суборенду іншим суб’єктам господарювання без проведення земельних торгів. 2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію щодо особливого статусу земель фермерського господарства, які надаються на пільгових умовах для особистого ведення діяльності орендарем. Суд наголосив, що передача такої ділянки в суборенду іншим особам поза конкурсною процедурою може кваліфікуватися як використання землі не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору. При цьому суди помилково обмежилися лише фактом наявності згоди орендодавця на останній договір суборенди, не дослідивши обставини щодо попередніх договорів суборенди та чи взагалі договір оренди передбачав право на таку передачу. Верховний Суд підкреслив, що питання істотності порушення має оцінюватися через призму справедливості та добросовісності, а не лише факту усунення порушення шляхом розірвання суборенди вже під час судового розгляду. Також суд зазначив, що вимога про повернення землі є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, тому ці питання мають вирішуватися комплексно. 3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в розірванні договору оренди, зобов’язанні повернути земельну ділянку та скасуванні державної реєстрації права оренди, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №142/580/21 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка вимагала скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем, стверджуючи, що договір оренди та додаткова угода до нього нею не підписувалися і є неукладеними. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що підпис є обов’язковим реквізитом письмового правочину, і його відсутність або виконання іншою особою означає, що правочин не був вчинений, а отже, не створює жодних прав та обов’язків. * Суд підкреслив, що застосування процесуальних наслідків за ухилення від участі в експертизі (передбачених ст. 109 ЦПК України) можливе лише за умови доведення факту умисних дій сторони, спрямованих на перешкоджання проведенню експертизи. * Апеляційний суд помилково ототожнив неявку позивачки в судове засідання з умисним ухиленням від проведення експертизи, що є передчасним висновком. * Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не забезпечив повноти встановлення обставин справи, позбавивши позивачку можливості довести факт неукладення договору через експертне дослідження. * Оскільки основне рішення було скасоване, додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу також втратило свою чинність, оскільки воно є похідним від результатів розгляду справи по суті. * Суд касаційної інстанції нагадав, що не має повноважень самостійно встановлювати обставини або оцінювати докази, які не були досліджені судами нижчих інстанцій, тому справа має бути розглянута повторно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову та додаткову постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №634/1229/23 від 24/06/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права оренди та суборенди через відсутність волевиявлення власника на укладення відповідних договорів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивачка не підписувала договори оренди, а відповідач (ТОВ «Схід Гранд Агро») ухилився від виконання ухвали суду про надання оригіналів цих документів для проведення почеркознавчої експертизи. – Відповідно до процесуального законодавства, у разі безпідставного ненадання витребуваних доказів, суд має право визнати обставину, для з’ясування якої ці докази витребовувалися, що і було зроблено щодо факту непідписання договорів. – Верховний Суд підкреслив, що правочин, вчинений без волевиявлення сторони, є таким, що не відбувся, а тому права та обов’язки за ним не виникли. – Суд відхилив доводи відповідача про застосування доктрини «заборони суперечливої поведінки», зазначивши, що отримання орендної плати за іншими, раніше укладеними договорами, не свідчить про згоду на оспорювані правочини. – Посилаючись на практику Великої Палати, суд зазначив, що невідповідність позовних вимог ідеальному способу захисту не є підставою для відмови в позові, якщо мета позивача є зрозумілою та спрямована на захист порушеного права. – Скасування державної реєстрації прав оренди та суборенди визнано ефективним способом захисту прав власника в ситуації, коли він не перебував у жодних договірних відносинах з орендарем. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги про скасування державної реєстрації оренди та суборенди були задоволені. Справа №127/32861/23 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав щодо їхньої спільної малолітньої дитини. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька в інтересах дитини неможливо. * Ключовим фактором для такого рішення є наявність вини батька та його свідоме, умисне нехтування обов’язками, чого в даній справі позивачкою доведено не було. * Суд встановив, що батько не самоусунувся від виховання: він неодноразово звертався до органів опіки та правоохоронних органів зі скаргами на перешкоджання у спілкуванні з дитиною, а також заперечував проти позову, що свідчить про його інтерес до доньки. * Наявність конфлікту між колишнім подружжям та створення матір’ю нової сім’ї не є достатньою підставою для розірвання кровного зв’язку між батьком і дитиною. * Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування, зазначивши, що він має лише рекомендаційний характер і не містив належного обґрунтування необхідності позбавлення прав. * Щодо думки дитини, суд вказав, що позивачка сама перешкоджала її допиту, а думка дитини, навіть якщо вона висловлена, не є абсолютною і не зобов’язує суд приймати рішення виключно на її користь. * Верховний Суд підкреслив, що проста бездіяльність або нерегулярне спілкування не завжди свідчать про свідоме ухилення від обов’язків, особливо якщо батько намагається відновити контакт. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позбавленні батьківських прав — без змін. Справа №175/5032/23 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, а саме визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ її в рівних частках (по 1/2 кожному). 2. **Аргументи суду:** – Суд застосував презумпцію спільності права власності на майно, набуте під час шлюбу, зазначивши, що тягар спростування цієї презумпції лежить на тому з подружжя, хто стверджує про особисту приватну власність. – Ключовим доказом спільності коштів стала письмова згода дружини на придбання квартири, зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу, що, згідно з позицією Об’єднаної палати ВС, підтверджує використання спільних коштів. – Суд критично оцінив доводи відповідача про придбання житла за кошти родичів, оскільки надані банківські документи не довели прямого зв’язку між зняттям готівки родичами та оплатою вартості конкретної квартири. – Аргументи щодо «сімейної домовленості» про обмін майном між родичами були відхилені як такі, що не заявлялися в судах першої та апеляційної інстанцій. – Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи. – Щодо неявки свідка, суд зазначив, що неодноразова неявка без поважних причин є достатньою підставою для відмови у повторному виклику, що не порушує процесуальних прав сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право позивачки на 1/2 частку квартири. Справа №274/3057/24 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку визнати право власності на нежитлове приміщення (гараж), побудоване в межах інвестиційного договору, посилаючись на виконання ним зобов’язань щодо сплати пайових внесків. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що визнання права власності на самочинне будівництво можливе лише за умови, що позивач є власником або користувачем земельної ділянки, чого в даному випадку доведено не було. * Ключовим моментом стало те, що позивач не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття об’єкта в експлуатацію, що є обов’язковою передумовою для легалізації такої нерухомості. * Суд зазначив, що висновок будівельно-технічної експертизи не є правовстановлюючим документом і не замінює собою дозвільну документацію чи декларацію про готовність об’єкта до експлуатації. * Посилання позивача на практику Верховного Суду щодо трансформації майнових прав інвестора у право власності суд відхилив, оскільки ці висновки застосовуються лише до належно створених та прийнятих в експлуатацію об’єктів. * Суд підкреслив, що питання законності будівництва та виникнення права власності є питаннями права, які вирішуються судом на підставі сукупності доказів, а не лише технічних характеристик споруди. * Відсутність доказів того, що саме позивач здійснив будівництво, та відсутність прав на землю унеможливили задоволення позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю. Справа №640/22579/19 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв’язку з ліквідацією структурного підрозділу та неподанням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив на пріоритеті принципу верховенства права та прямої дії норм Конституції України над положеннями законів, які суперечать Основному Закону. – Суд підкреслив, що суди зобов’язані застосовувати норми Конституції як норми прямої дії, якщо закон їм суперечить, незалежно від наявності чи відсутності рішення Конституційного Суду України на момент виникнення спірних відносин. – Було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, згідно з якою суди не повинні застосовувати неконституційні норми закону навіть до правовідносин, що виникли до їх офіційного визнання неконституційними. – Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися формальним застосуванням законодавства, що діяло на момент звільнення, не надавши оцінки доводам позивача про неконституційність підстав для його звільнення. – Верховний Суд зазначив, що звільнення прокурора на підставі «автоматичного» попередження законом є втручанням у незалежність прокурора та порушує конституційні гарантії. – Також суд вказав на необхідність перевірки дотримання процедури вивільнення, зокрема виконання обов’язків роботодавця щодо пропонування вакантних посад відповідно до вимог КЗпП України. – **:** Верховний Суд у цій справі підтвердив свою позицію щодо застосування процесуального механізму (ч. 4 ст. 7 КАС України), фактично закріплюючи відступ від попередніх підходів, які обмежували застосування рішень Конституційного Суду лише «перспективною» дією. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного дослідження обставин та надання оцінки з урахуванням висловлених правових позицій. Справа №990/209/26 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді апеляційного суду рішення ВККС України про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя через низьку оцінку за критерієм «особиста компетентність». 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що дискреційні повноваження ВККС не є необмеженими, а будь-яке рішення про непідтвердження здатності судді має бути чітко вмотивованим та базуватися на об’єктивних доказах, а не на припущеннях. * Щодо показника «рішучість та відповідальність», суд визнав необґрунтованим висновок Комісії про те, що часті самовідводи свідчать про ухилення від роботи, оскільки позивач діяв з метою забезпечення безсторонності суду, що є його процесуальним обов’язком. * Суд звернув увагу на високі показники навантаження позивача у минулому (понад 3000 справ), що спростовує твердження Комісії про його небажання працювати. * Стосовно «безперервного розвитку», суд вказав, що ВККС не навела жодних раціональних аргументів, чому пройдених кандидатом навчань недостатньо, і проігнорувала той факт, що позивач отримав 100% балів за тестування зі спеціалізації. * Суд підкреслив, що оцінювання не повинно створювати «охолоджуючий ефект» для суддівської спільноти, змушуючи їх обирати конформізм замість дотримання вимог закону. * Зрештою, суд констатував, що рішення ВККС є невмотивованим, оскільки Комісія не довела причинно-наслідкового зв’язку між діями кандидата та зниженням балів нижче порогового рівня. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав рішення ВККС протиправним, скасував його та зобов’язав Комісію повторно розглянути питання про кваліфікаційне оцінювання кандидата з урахуванням правової позиції суду. Справа №380/1131/26 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Пенсійного фонду у підготовці подання на повернення помилково сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при купівлі нерухомості. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили надмірний формалізм, безпідставно пов’язавши початок строку звернення до суду виключно з датою сплати збору. Суд наголосив, що право на звернення до суду виникає саме після отримання офіційної відмови Пенсійного фонду на заяву про повернення коштів, оскільки до цього моменту спірні правовідносини між сторонами не були сформовані. Суди не дослідили обставини, за яких позивачка звернулася до фонду, та не надали оцінки її доводам щодо причин пропуску строку. Верховний Суд підкреслив, що якщо особа не скористалася правом на звільнення від сплати збору при нотаріальному оформленні угоди, вона має право звернутися до Пенсійного фонду пізніше, а у разі відмови — оскаржити її в суді. Посилання судів на нерелевантну судову практику було визнано помилковим. Таким чином, висновки про пропуск строку були визнані передчасними та такими, що зроблені без повного дослідження обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №990/543/25 від 24/06/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді апеляційного суду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про визнання її такою, що не підтвердила здатність здійснювати правосуддя за результатами кваліфікаційного оцінювання. 2. **Аргументи суду:** * Суд підкреслив, що питання кваліфікаційного оцінювання належать до дискреційних повноважень ВККСУ, і суд не має права втручатися у внутрішнє переконання членів Комісії, якщо процедура була дотримана. * Верховний Суд зазначив, що оскаржуване рішення є вмотивованим, оскільки містить детальний аналіз кожного показника доброчесності, професійної етики та компетентності кандидата. * Суд визнав обґрунтованими сумніви ВККСУ щодо відповідності способу життя кандидата її задекларованим доходам, вказавши на системний характер фінансової неспроможності та суперечливі пояснення щодо джерел фінансування. * Окрему увагу суд приділив питанню конфлікту інтересів, підтвердивши, що супровід адвокатом угоди купівлі-продажу земельної ділянки клієнта на користь власного сина є порушенням правил адвокатської етики. * Суд наголосив, що під час співбесіди кандидат не продемонструвала належного рівня рішучості, відповідальності та здатності відокремити адвокатську практику від майбутньої ролі судді. * Було встановлено, що Комісія надала позивачу достатньо можливостей для спростування сумнівів, проте її відповіді були визнані декларативними та непереконливими. * Суд підсумував, що рішення ВККСУ не є свавільним, а ґрунтується на всебічному дослідженні досьє та результатах співбесіди, що відповідає вимогам закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі, визнавши рішення ВККСУ правомірним. Справа №320/9976/25 від 25/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафних санкцій за неподання інформації на запити контролюючого органу. 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій підійшли до вирішення спору поверхнево, не дослідивши належним чином усі докази, надані платником. * Ключовим моментом стало питання правомірності зарахування податковим органом валютної виручки в порядку хронологічної черговості, без урахування цільового призначення платежів, зазначеного у банківських документах. * Верховний Суд наголосив, що суди не з’ясували, чи проводив податковий орган перевірку призначення кожного окремого платежу та на підставі яких документів було зроблено висновок про необхідність саме такого «хронологічного» зарахування. * Суди не витребували та не дослідили листи Національного банку України, на підставі яких була призначена перевірка, що є критично важливим для встановлення обставин справи. * Суд підкреслив, що в адміністративному процесі суд має проявляти активну роль: витребовувати докази та з’ясовувати всі обставини, а не обмежуватися лише тими документами, які сторони надали самостійно. * Оскільки суди не встановили фактичних обставин щодо призначення платежів, Верховний Суд позбавлений можливості сформулювати правову позицію по суті спору, що вимагає повторного розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині нарахування пені та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в іншій частині рішення без змін. Справа №640/16835/19 від 24/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток та від’ємного значення суми ПДВ через невизнання податковим органом реальності господарських операцій та відмову платника від дисконтування довгострокової кредиторської заборгованості. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що для дисконтування довгострокових зобов’язань за національними стандартами (П(С)БО) обов’язковою умовою є нарахування відсотків, чого в договорах позивача не було передбачено. * Верховний Суд підтвердив, що платники, які ведуть облік за національними стандартами, не зобов’язані самостійно розробляти методологію дисконтування, а податковий орган не має права нав’язувати їм методики з міжнародних стандартів (МСФЗ). * Щодо повторного зменшення від’ємного значення податку, суд вказав на неприпустимість повторного застосування заходів відповідальності за правопорушення, яке вже було предметом судового розгляду та скасоване. * Стосовно реальності операцій з контрагентом, суд наголосив, що податковий орган не довів фіктивності угод, а лише послався на дані своїх внутрішніх баз та інформацію про контрагентів, що є недостатнім. * Суд підкреслив, що платник не несе відповідальності за порушення податкової дисципліни своїми контрагентами, якщо він надав належні первинні документи, що підтверджують реальний рух активів. * Також було враховано наявність сертифікатів про готовність об’єктів будівництва, що стало вагомим доказом фактичного виконання робіт. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін. Справа №120/9433/22 від 26/06/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження замовником (ГУ ДПС у Вінницькій області) висновку Держаудитслужби щодо правомірності процедури закупівлі та вимоги про розірвання договору через нібито незаконне надання учасникові можливості виправити невідповідності в тендерній пропозиції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи. Зокрема, суди не дослідили належним чином, які саме документи були надані учасником на виконання вимоги замовника та чи було виконано цю вимогу в повному обсязі. Також суди не надали обґрунтованої оцінки доводам позивача щодо неможливості виконання вимоги Держаудитслужби про припинення зобов’язань за договором. Верховний Суд наголосив, що рішення суду має ґрунтуватися на повному та всебічному з’ясуванні обставин, підтверджених дослідженими доказами. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не виконали ці вимоги процесуального закону, касаційна інстанція позбавлена можливості самостійно надати правову оцінку спору. Як наслідок, Верховний Суд не зміг перевірити правильність застосування норм матеріального права, оскільки фактична сторона справи залишилася нез’ясованою. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий ро […]