Activity

lexcovery_bot wrote a new post 3 days, 7 hours ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 21/09/2026Справа №367/4908/20 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з банку грошових коштів, розміщених на карткових та депозитних рахунках клієнта, які були заблоковані після окупації АР Крим. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що факт наявності коштів на рахунках позивача підтверджується довідкою банку і не заперечується самим відповідачем. – Ключовим моментом стало застосування статті 268 Цивільного кодексу України, згідно з якою позовна давність не поширюється на вимоги вкладника до банку про видачу вкладу. – Суд відхилив доводи банку про пропуск позовної давності, оскільки правовідносини між сторонами щодо карткових рахунків не були припинені, а кошти продовжують перебувати у розпорядженні банку. – Щодо вимог про стягнення 3% річних за законом «Про захист прав споживачів», суд зазначив, що ці норми не застосовуються, оскільки договірні відносини за вкладом були припинені. – Суд також відмовив у стягненні відсотків за одним із депозитів через відсутність у матеріалах справи доказів щодо умов їх нарахування. – Верховний Суд підкреслив, що доводи банку зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, тому рішення попередніх судів визнано законними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу «ПриватБанку» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №911/2486/25 від 15/09/2026 1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «Український банківський консалтинг» та фізичної особи заборгованості, що включає інфляційні втрати у розмірі понад 2,5 млн грн. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції припустилися помилок у застосуванні норм матеріального права при розрахунку та стягненні інфляційних втрат. Верховний Суд проаналізував правову природу інфляційних нарахувань та встановив, що підстави для їх стягнення у заявленому позивачем розмірі були відсутні. Суд наголосив на необхідності суворого дотримання методології нарахування інфляційних втрат, яка має базуватися на офіційних даних Держстату та відповідних положеннях законодавства. Також було враховано доводи скаржника щодо безпідставності покладення на нього фінансових зобов’язань, які не підтверджені належними доказами в частині розрахунку. В результаті перегляду справи суд дійшов висновку, що попередні судові рішення у цій частині не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Таким чином, касаційна інстанція виправила допущену судами нижчих ланок помилку, забезпечивши правильне застосування норм права до спірних правовідносин. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Центренерго», скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення інфляційних втрат та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. Справа №404/1684/15-ц від 25/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа у зв’язку з його втратою під час перебування на виконанні. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що виконавчий лист дійсно був втрачений, а державний виконавець надав достатні докази неможливості його подальшого використання. – Ключовим фактором стало дотримання строку пред’явлення документа до виконання: оскільки виконавче провадження було відкрите, а згодом виконавчий документ повернуто стягувачу, строк для пред’явлення переривався. – Верховний Суд підкреслив, що в умовах воєнного стану строки пред’явлення виконавчих документів до виконання перериваються, що виключає можливість їх пропуску стягувачем. – Суд відхилив доводи боржника про зловживання правами, оскільки той не оскаржував дії чи бездіяльність виконавця протягом усього періоду перебування листа на виконанні. – Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що боржник був належним чином повідомлений про розгляд справи за адресою, яку сам же і вказував раніше, тому його неявка не перешкоджала розгляду заяви. – Суд підтвердив, що єдиними умовами для видачі дубліката є факт втрати оригіналу та звернення із заявою в межах строку пред’явлення до виконання, що в цій справі було повністю дотримано. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №911/3440/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд зобов’язати сусіда-підприємця усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, які, на думку позивача, виникли через захаращення ділянки будівельним сміттям та матеріалами під час проведення відповідачем реконструкції. 2. **Аргументи суду:** Суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували зв’язок між діяльністю відповідача та наявністю сміття на ділянці. Хоча факт захаращення землі було встановлено, позивач не зміг довести, що саме відповідач або його працівники розмістили ці матеріали. Суд підкреслив, що сам факт проведення відповідачем будівельних робіт по сусідству не створює автоматичної презумпції його вини. Також було зазначено, що неподання відповідачем відзиву на позов не є визнанням позовних вимог, оскільки тягар доказування все одно лежить на позивачеві. Щодо відмови в апеляції у відкладенні розгляду справи, суд визнав її правомірною, оскільки представник позивача не надав переконливих доказів своєї зайнятості в іншому процесі. У підсумку суд наголосив, що для задоволення негаторного позову недостатньо лише констатувати факт порушення, необхідно чітко довести причетність конкретної особи до цього порушення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №910/15830/24 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах Київської міської ради з вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об’єктів нерухомості та припинення права власності на них, оскільки відповідач звів будівлі на комунальній землі без належних дозвільних документів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що правовий режим самочинного будівництва, визначений статтею 376 ЦК України, є імперативним, а реєстрація права власності на такі об’єкти не легітимізує їх, якщо будівництво здійснено на чужій земельній ділянці без дозволу власника. Суд підкреслив, що належним способом захисту прав власника землі у таких випадках є саме вимога про знесення, а не скасування записів у реєстрах, оскільки лише знесення відновлює стан єдності юридичної долі землі та нерухомості. Апеляційний суд помилково зосередився на «пропорційності» втручання, не оцінивши належним чином факт внесення відповідачем недостовірних даних до декларації про готовність об’єкта до експлуатації. Верховний Суд вказав, що апеляція не дослідила добросовісність дій відповідача, який фактично маскував самочинне будівництво, та не надала оцінку всім доказам у їх сукупності. Також суд зазначив, що звернення до органів влади щодо оренди землі не дає права на будівництво до моменту прийняття відповідного рішення про передачу ділянки. В результаті, апеляційний суд не виконав вимог щодо всебічного та об’єктивного розгляду справи, що є процесуальним порушенням. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Справа №914/209/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у господарському процесі та процедурах банкрутства, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Законність переходу до ліквідаційної процедури у справі про банкрутство Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Злагода» за відсутності належного аналізу фінансового стану боржника та при наявності у нього активів. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що рішення про ліквідацію не може ґрунтуватися виключно на клопотанні комітету кредиторів, оскільки суд зобов’язаний самостійно перевірити наявність ознак неплатоспроможності. – Суд встановив, що розпорядник майна не провів належного аналізу фінансово-господарського стану боржника, що є грубим порушенням вимог Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). – Було підкреслено, що наявність у боржника нерухомого майна, яке не було належним чином оцінене та враховане, ставить під сумнів доцільність ліквідації як єдиного способу задоволення вимог кредиторів. – Суд відхилив доводи про неможливість проведення аналізу через відсутність документів від керівника, зазначивши, що розпорядник мав отримати відомості з інших офіційних джерел та реєстрів. – Верховний Суд підтвердив право керівника боржника на апеляційне оскарження постанови про визнання банкрутом, навіть після припинення його повноважень, оскільки це рішення безпосередньо зачіпає його права та інтереси. – Апеляційний суд обґрунтовано скасував передчасну постанову про ліквідацію, оскільки не було доведено неможливість відновлення платоспроможності боржника. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Львівської міської ради та арбітражного керуючого, залишивши в силі постанову апеляційного суду про повернення справи на стадію розпорядження майном. Справа №908/2402/22 від 17/09/2026 Предметом спору є стягнення з державного замовника на користь підрядної організації заборгованості у розмірі понад 2 мільйони гривень за виконані роботи з будівництва чи відновлення інфраструктурних об’єктів. Суд при винесенні рішення керувався принципом суворого дотримання умов договору підряду та вимог бюджетного законодавства, що регулює порядок оплати робіт за державні кошти. Зокрема, було встановлено, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне виконання обсягів робіт у заявленому розмірі або дотримання процедури їх приймання-передачі, передбаченої контрактом. Суд звернув увагу на те, що наявність акта виконаних робіт сама по собі не є безумовною підставою для стягнення коштів, якщо замовник обґрунтовано заперечує проти обсягів або якості виконаних завдань. Також було враховано позицію прокуратури, яка діяла в інтересах держави та вказувала на відсутність правових підстав для здійснення виплат у спірній сумі через невідповідність документації вимогам чинного законодавства. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та вірно застосували норми матеріального права, не допустивши порушень процесуального порядку. Таким чином, касаційна скарга була визнана безпідставною, оскільки доводи позивача не спростували висновків судів нижчих інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №904/6231/25 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за відсутності оформлених правовстановлюючих документів. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд підтвердив фундаментальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості, згідно з яким власник будівлі стає фактичним користувачем землі з моменту набуття права власності на нерухомість. * Суд наголосив, що відносини з фактичного користування землею без договору мають кондикційний характер (стаття 1212 ЦК України), тому власник нерухомості зобов’язаний відшкодувати власнику землі (міській раді) вартість користування нею. * Апеляційний суд помилково обмежився лише формальною перевіркою поштових адрес (вул. Пушкіна, 2 та 2а), не дослідивши по суті питання фактичного розташування об’єктів нерухомості на спірній ділянці. * Верховний Суд вказав, що розбіжності в адресах у документах можуть бути технічними помилками, які не спростовують факту використання землі, тому суд зобов’язаний оцінити всі докази в сукупності, включаючи акти обстеження ділянки. * Суд відхилив доводи відповідача про преюдиційність рішень в інших справах, зазначивши, що преюдицію мають лише встановлені судом факти, а не правова оцінка обставин, надана іншим складом суду. * В результаті, Верховний Суд визнав висновки апеляції передчасними через неповне дослідження доказів та порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів за стандартом «вірогідності». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Справа №601/2910/24 від 08/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору в цій справі було питання можливості застосування до засудженого за ухилення від мобілізації (ст. 336 КК України) положень ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції формально підійшли до призначення покарання, не повною мірою врахувавши особу засудженого та обставини справи. Верховний Суд наголосив, що призначення покарання є дискреційними повноваженнями суду, які мають ґрунтуватися на принципах справедливості та індивідуалізації. Колегія суддів взяла до уваги, що засуджений раніше не судимий, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину та є членом релігійної організації, що свідчить про можливість його виправлення без реального відбування позбавлення волі. Суд також врахував практику об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка допускає застосування іспитового строку у справах цієї категорії за наявності відповідних підстав. Таким чином, касаційний суд визнав, що реальне позбавлення волі в даному конкретному випадку не є необхідним для досягнення мети покарання. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій шляхом звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Справа №195/1097/25 від 08/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо невідповідності призначеного покарання за незаконне поводження зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України) через його суворість. 2. Верховний Суд підкреслив, що питання призначення покарання належить до дискреційних повноважень суду, тобто права обирати міру покарання в межах закону з урахуванням усіх обставин справи. Суд зазначив, що апеляційна інстанція правомірно виключила з вироку обтяжуючу обставину (рецидив), проте це не зобов’язує суд автоматично знижувати покарання, якщо воно залишається справедливим. Колегія суддів вказала, що засуджений не надав доказів наявності інвалідності, на які посилався у скарзі, а також не заявляв про мотиви «захисту сім’ї» під час розгляду справи в суді першої інстанції. Щодо питання зарахування строку домашнього арешту, суд роз’яснив, що це питання має вирішуватися в порядку виконання вироку (ст. 537, 539 КПК), а не через касаційну скаргу. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що призначене покарання (5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки) є співмірним та відповідає принципам індивідуалізації. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій — без змін. Справа №947/9941/22 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 947/9941/22: 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі вирок засудженому за вчинення грабежу в умовах воєнного стану, при цьому засуджений оскаржував доведеність своєї вини, законність затримання та правильність зарахування строку покарання. 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази, зокрема показання потерпілої та свідка, які послідовно вказували на засудженого як на особу, що вчинила злочин. Суд зазначив, що доводи захисту про недопустимість доказів та застосування недозволених методів слідства були перевірені та спростовані, зокрема постановою про закриття кримінального провадження щодо дій правоохоронців. Щодо тверджень про незаконне затримання, суд встановив, що засуджений добровільно перебував у відділку поліції до моменту офіційного вручення підозри, тому порушень ст. 5 Конвенції про захист прав людини не було. Також суд підкреслив, що апеляційна інстанція, виключивши застосування статей 71, 72 КК, фактично покращила становище засудженого, а не погіршила його. Верховний Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки воно є вмотивованим та відповідає вимогам процесуального закону. 3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Одеського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №947/9941/22 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення грабежу в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 186 КК України) за касаційною скаргою засудженого. 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого, на предмет наявності істотних порушень кримінального процесуального закону. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи сторони захисту та надав на них вмотивовані відповіді. Підстав для скасування оскаржуваного рішення через неправильне застосування закону чи порушення процедури встановлено не було. Суд підтвердив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 4 ст. 186 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону. Таким чином, правові підстави для задоволення вимог засудженого відсутні. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №931/358/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо правомірності кваліфікації дій поліцейського за ст. 362 КК України (несанкціонована зміна інформації в автоматизованих системах) при складанні ним завідомо неправдивих офіційних документів. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний надавати вичерпні та мотивовані відповіді на кожен суттєвий довід захисту, а не обмежуватися формальним перерахуванням доказів. – Захист наполягав на відсутності в діях засудженого складу злочину за ст. 362 КК, оскільки той особисто не вносив дані в систему, а лише передавав неправдиву інформацію іншим працівникам. – Суд касаційної інстанції підкреслив, що для кваліфікації за ст. 362 КК необхідно чітко встановити об’єктивну сторону злочину, а саме — чи вчиняла особа дії, що призвели до модифікації або перекручування інформації в автоматизованій системі. – Апеляційний суд не проаналізував, у чому саме полягала несанкціонована зміна інформації з боку засудженого, та не спростував доводи захисту про відсутність у нього технічних повноважень на таке втручання. – Через відсутність належної оцінки цих аргументів в ухвалі апеляційного суду, було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК). – Суд касаційної інстанції вказав, що формальний підхід до апеляційного перегляду є несумісним із засадами справедливого судочинства, тому справа потребує повторного розгляду в апеляції для усунення цих прогалин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №466/1866/24 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Припинення права користування Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» земельною ділянкою, необхідною для обслуговування нерухомого майна, що належить позивачу (ПП «Фортополіс»). 2. **Аргументи суду:** * Суд першої інстанції помилково закрив провадження, вирішивши, що предмет спору відсутній, а справа має розглядатися в господарському, а не цивільному суді. * Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що предмет спору — це об’єкт спірних правовідносин, який продовжує існувати, оскільки питання права користування ділянкою досі не вирішене. * Верховний Суд підкреслив, що висновок про відсутність спору чи безпідставність вимог до окремих відповідачів (зокрема, фізичної особи) має робитися лише за результатами розгляду справи по суті, а не на стадії закриття провадження. * Суд наголосив, що закриття провадження є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли вирішення справи по суті стало неможливим, чого в даному випадку не встановлено. * Питання розмежування юрисдикції (цивільної чи господарської) має вирішуватися з урахуванням усіх обставин, а не через штучне виокремлення окремих відповідачів. * Касаційні скарги не містили переконливих доводів, які б спростовували правильність висновків апеляційного суду щодо процесуальних порушень, допущених місцевим судом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Справа №924/49/26 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ОСББ «Приозерний» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат на адвоката не є абсолютним і має відповідати критеріям розумності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору. Суд зазначив, що розмір гонорару повинен бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом, витраченим адвокатом. У даному випадку суд критично оцінив зміст відзиву на касаційну скаргу, вказавши, що він значною мірою базується на цитуванні вже відомої судової практики та законодавства, що не вимагало значних інтелектуальних зусиль. Оскільки позиція відповідача у справі була сталою, а представництво здійснювалося тим самим адвокатом, що і в судах нижчих інстанцій, суд дійшов висновку про завищення заявленої суми. Враховуючи ці фактори, суд реалізував своє право на зменшення розміру витрат, які підлягають відшкодуванню, визначивши їх у сумі 3 000 грн замість заявлених 8 000 грн. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву частково, стягнувши з позивача на користь ОСББ 3 000 гривень витрат на правничу допомогу та відмовивши у задоволенні решти суми. Справа №916/3610/21 від 15/09/2026 Предметом спору у цій справі є визнання недійсними та скасування рішень органів управління громадської організації «Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів». Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання процедурних вимог, встановлених статутом громадської організації та чинним законодавством України при прийнятті оскаржуваних рішень. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було перевірено правомірність скликання та проведення загальних зборів, а також наявність кворуму, необхідного для прийняття легітимних рішень. Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків попередніх інстанцій щодо законності оскаржуваних актів. Також було враховано, що порушення, на які посилався скаржник, не є істотними та не вплинули на волевиявлення членів організації. Відтак, підстави для скасування рішень судів нижчих інстанцій, які вже надали належну правову оцінку доказам, відсутні. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №911/835/25 від 15/09/2026 Предметом цього спору є оскарження законності рішень загальних зборів ТОВ «Волошкове поле», а також вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення позивачів на посадах. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги товариства. Суд проаналізував матеріали справи та встановив, що постанова апеляційної інстанції в частині визнання недійсним рішення загальних зборів була необґрунтованою, тому залишив у силі первісне рішення місцевого господарського суду, яке було більш виваженим. Щодо трудового спору, Верховний Суд виявив порушення норм матеріального права при оцінці обставин звільнення позивачів. Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для поновлення на посадах відсутні, оскільки процедура звільнення відповідала вимогам закону. Таким чином, суд самостійно прийняв нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо поновлення на роботі. Також суд перерозподілив витрати на сплату судового збору, поклавши їх на позивачів відповідно до результатів розгляду касаційної скарги. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив у силі рішення суду першої інстанції щодо недійсності рішень зборів та прийняв нове рішення про відмову у позові щодо поновлення на посадах. Справа №908/2922/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості з орендної плати за землю, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки через систематичну недоплату орендарем коштів, спричинену зміною нормативної грошової оцінки землі. 2. **Аргументи суду:** * Суд керувався принципом «збереження договору» (preservation of contract), наголошуючи, що розірвання договору є крайнім заходом, який застосовується лише у разі істотного порушення умов. * Встановлено, що орендар не припиняв користування ділянкою та не відмовлявся від виконання зобов’язань, а виниклий спір стосувався лише методики нарахування плати після зміни нормативної грошової оцінки. * Суд підкреслив, що сам по собі факт наявності боргу не є автоматичною підставою для розірвання договору, якщо орендодавець може захистити свої права шляхом стягнення недоплачених сум. * Враховано, що на момент укладення договору сторони не могли передбачити майбутню зміну нормативної грошової оцінки, тому недоплата не була наслідком зловмисної поведінки орендаря. * Суд відхилив доводи позивача про необхідність передачі справи до Великої Палати, оскільки правова позиція щодо застосування ст. 651 ЦК України вже сформована у справі № 918/391/23. * Суд зазначив, що питання істотності порушення є оціночним і вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням балансу інтересів сторін, а не лише на підставі відсоткового співвідношення боргу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу сільської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши відсутність підстав для розірвання договору оренди. Справа №2027/11883/12 від 17/09/2026 1. Предметом спору є питання щодо можливості поновлення строку на касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, постановлених ще у 2013–2014 роках, безпосередньо Верховним Судом. 2. Суд при винесенні рішення керувався нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, оскільки саме цей закон регулював порядок оскарження рішень у цій справі. Верховний Суд встановив, що засуджений пропустив тримісячний строк на касаційне оскарження, оскільки отримав копію ухвали апеляційного суду ще у квітні 2014 року. Згідно з приписами КПК 1960 року, питання про поновлення пропущеного строку має вирішуватися виключно тим судом, який ухвалив оскаржуване рішення, а не судом касаційної інстанції. Оскільки засуджений звернувся з клопотанням про поновлення строку безпосередньо до Верховного Суду, він порушив встановлену законом процедуру. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень розглядати такі клопотання, тому вони не можуть бути задоволені. Як наслідок, через пропуск строку та відсутність рішення компетентного суду про його поновлення, касаційна скарга не може бути предметом розгляду, а витребування справи є неможливим. 3. Верховний Суд постановив залишити клопотання засудженого про поновлення строку без розгляду та відмовити у витребовуванні кримінальної справи для касаційного перегляду. Справа №757/33123/25-к від 14/09/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги заявниці через пропуск нею строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді. Верховний Суд у своєму рішенні виходив з того, що процесуальний строк на оскарження ухвали слідчого судді становить п’ять днів з моменту її оголошення. Суд встановив, що заявниця була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи через SMS-повідомлення, оскільки сама обрала такий спосіб інформування у своїй скарзі. Оскільки заявниця була повідомлена, але не з’явилася на засідання, строк на оскарження почав спливати саме з дня оголошення ухвали, а не з дня її отримання поштою. Верховний Суд наголосив, що правило про обчислення строку з моменту отримання копії рішення діє лише тоді, коли особа не була викликана до суду. Оскільки заявниця подала апеляційну скаргу значно пізніше встановленого п’ятиденного строку і не подала клопотання про його поновлення, апеляційний суд мав усі законні підстави для її повернення. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог КПК України. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін. Справа №610/2723/24 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 111 (державна зрада) та частиною 5 статті 111-1 (колабораційна діяльність) Кримінального кодексу України. 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при кваліфікації дій засудженого. Суд проаналізував матеріали кримінального провадження та дійшов висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 є обґрунтованими та базуються на належних доказах. Колегія суддів не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного та справедливого рішення. Аргументи захисту, викладені у касаційній скарзі, були визнані неспроможними та такими, що не спростовують встановлених судами фактів вчинення злочинів. Суд підтвердив правильність застосування норм КК України при призначенні покарання за сукупністю вчинених злочинів. Таким чином, касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №761/21976/21 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск відповідачем річного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. Верховний Суд виходив із того, що згідно з частиною 2 статті 358 ЦПК України, сплив річного строку з дня складення повного тексту рішення є імперативною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску. Винятком є лише випадки, коли особа взагалі не була повідомлена про розгляд справи або не була залучена до участі в ній, що в даній ситуації не підтвердилося. Суд встановив, що відповідач був обізнаний про наявність судового провадження, подавав відзив, заяву про відвід та особисто брав участь у судових засіданнях. Верховний Суд наголосив, що неповідомлення сторони про конкретне судове засідання, на якому було ухвалено рішення, не прирівнюється до неповідомлення про розгляд справи в цілому, якщо особа знала про існування спору. Відтак, апеляційний суд правомірно застосував процесуальні обмеження, оскільки відповідач не довів наявності обставин непереборної сили чи факту повної необізнаності про процес. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і може бути обмежене з метою забезпечення стабільності судових рішень. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін. Справа №523/3030/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про поділ майна, набутого під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вимагаючи визнати за нею право власності на частки у двох квартирах та автомобілі. 2. **Основні аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для закриття провадження за пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України (тотожність спору) необхідна повна збіжність трьох елементів: сторін, предмета та підстав позову. У даному випадку склад сторін у новій справі змінився, оскільки до участі залучено нових відповідачів (спадкоємців першої черги), що автоматично виключає тотожність справ. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили вимоги про «встановлення факту проживання» (попередня справа) та «поділ майна» (поточна справа), які мають різну правову природу. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що процесуальний закон передбачає закриття провадження у справі в цілому, а не лише в частині позовних вимог до одного з відповідачів. Оскільки нетотожність хоча б одного елемента (у даному випадку — складу сторін) дає право на звернення до суду, закриття провадження було визнано незаконним. Суд також зазначив, що залучення нових відповідачів не є «штучним», а є реалізацією права позивачки на захист своїх інтересів у спорі про спадкове майно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №536/512/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є правомірність повернення прокурору позовної заяви про витребування земельної ділянки через невиконання вимог суду щодо внесення грошової компенсації на депозитний рахунок. 2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, вказавши, що суд першої інстанції припустився грубих процесуальних помилок. По-перше, суд не мав права застосовувати статтю 185 ЦПК України (повернення заяви) після того, як провадження у справі вже було відкрите, оскільки в такому разі застосовуються інші механізми. По-друге, вимоги про внесення коштів на депозит базувалися на новому законі, який набрав чинності вже після відкриття провадження у справі. Суд наголосив, що процесуальні норми, які встановлюють нові обов’язки для сторін, не мають зворотної дії в часі. Оскільки позов був поданий до набрання чинності цим законом, прокурор не був зобов’язаний виконувати вимоги, які на той момент не існували. Відповідно, підстави для залишення позову без руху були відсутні, а дії суду першої інстанції були визнані незаконними. 3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу про повернення позову та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Справа №127/18159/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання позивачки однією сім’єю зі спадкодавцем протягом не менш як п’яти років до часу відкриття спадщини для реалізації права на спадкування. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що визначення кола відповідачів є виключним правом позивача, а суд має перевіряти обґрунтованість позову по суті, а не лише формально оцінювати належність відповідача на стадії відкриття провадження. Апеляційний суд помилково відмовив у позові, пославшись на наявність інших спадкоємців, не встановивши при цьому юридичних фактів щодо їхнього прийняття або відмови від спадщини. Суд підкреслив, що у справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є або спадкоємці, що прийняли спадщину, або орган місцевого самоврядування (якщо спадкоємців немає). Оскільки апеляційний суд не дослідив обставин справи по суті, а обмежився лише процесуальними висновками щодо відповідача, це було визнано порушенням норм процесуального права. Верховний Суд вказав, що апеляційна інстанція зобов’язана була надати оцінку доказам спільного проживання, а не просто скасувати рішення першої інстанції через суб’єктний склад. Відтак, справу було повернуто на новий розгляд для повного та всебічного з’ясування обставин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №927/84/16(758/13794/20) від 14/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (судового збору), які не були розподілені Верховним Судом під час ухвалення постанови по суті справи. 2. Суд керувався тим, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, у разі скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові, судові витрати покладаються на позивача. Оскільки Верховний Суд у своїй попередній постанові від 12.05.2026 не вирішив питання про розподіл витрат, він мав законне право ухвалити додаткове судове рішення. Суд перевірив надані відповідачем докази сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Встановлено, що загальна сума витрат становить 29 007 грн 60 коп. Суд підтвердив, що ці витрати є документально підтвердженими та підлягають відшкодуванню. Таким чином, покладення обов’язку зі сплати цих коштів на позивача є логічним наслідком скасування рішень, винесених не на його користь. 3. Суд ухвалив рішення про стягнення з Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “ОСББ в 16А” на користь ОСОБА_1 29 007 грн 60 коп. судових витрат. Справа №754/10915/25 від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду: 1. **Предмет спору:** Законність повернення апеляційним судом скарги позивача через порушення ним встановленого законом способу її подання (направлення скарги до суду першої, а не апеляційної інстанції). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальний порядок подання документів до суду є імперативним і має на меті забезпечення належного руху справи. Оскільки на момент виникнення спору в апеляційному суді вже функціонували відповідні модулі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, положення «Перехідних положень» ЦПК України про можливість подання скарг через суд першої інстанції втратили свою актуальність. Суд підкреслив, що згідно зі статтею 355 ЦПК України апеляційна скарга має подаватися безпосередньо до апеляційного суду. Позивач же направив скаргу на електронну адресу суду першої інстанції, що прямо суперечить вимогам процесуального закону. Суд зазначив, що повернення скарги через недотримання процедури не є порушенням права на доступ до правосуддя, оскільки заявник не позбавлений права звернутися повторно, виправивши помилку. Також було вказано, що доводи позивача про стан здоров’я не звільняють його від обов’язку дотримуватися процесуальних правил, встановлених для всіх учасників судового процесу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги — без змін. Справа №991/3669/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання необґрунтованими активів військової посадової особи та членів її сім’ї (подружжя) та їх примусового стягнення в дохід держави через невідповідність вартості майна законним доходам. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що загальна вартість набутих відповідачами активів (автомобілі, нерухомість, валютні кошти) значно перевищує сукупний законний дохід подружжя за відповідні роки. * Суд застосував стандарт доказування «баланс ймовірностей», який є характерним для цивільних проваджень *in rem* (проти речі), де тягар доведення законності походження майна фактично перекладається на власника, якщо позивач навів достатні докази невідповідності доходів. * Щодо вартості майна, суд правомірно використав консультації суб’єкта оціночної діяльності (ПП «Ажіо»), оскільки вони були складені належним фахівцем із дотриманням методики оцінки, на відміну від наданих відповідачами звітів, які не містили обґрунтування розрахунків. * Суд відхилив аргументи про використання «заощаджень» за попередні роки, оскільки в деклараціях відповідача за 2020 рік відповідні грошові активи не були відображені, а отже, вони не можуть вважатися законним джерелом для подальших покупок. * Щодо нерухомості, суд визнав її необґрунтованою, оскільки ринкова вартість об’єктів, визначена оцінювачем, значно перевищувала суми, зазначені в договорах купівлі-продажу, що свідчить про спробу приховати реальну вартість активу. * Суд також зазначив, що відсутність відповідачів у засіданнях не є перешкодою, оскільки вони були належним чином повідомлені (через відмітки про відсутність адресата або вручення повісток їхньому представнику), а їхня пасивна позиція в апеляції та касації свідчить про фактичну згоду з рішенням. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави було задоволено частково. Справа №761/22529/24-ц від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою наказу Департаменту містобудування та архітектури про видачу містобудівних умов та обмежень (МУО) на будівництво офісно-житлового комплексу, що, на думку позивача, порушує його немайнові права на культурно-естетичні потреби та історичне середовище. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є суть спірних правовідносин, а не лише участь суб’єкта владних повноважень. Суд зазначив, що спори щодо забудови земельних ділянок, внаслідок яких у третіх осіб виникають цивільні права, є приватноправовими, навіть якщо вони стосуються оскарження дій органу влади. Позивач не перебуває у публічно-правових відносинах із Департаментом, оскільки оскаржуваний наказ не встановлює для нього жодних обов’язків, а лише порушує його приватні немайнові інтереси. Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати КЦС ВС від 02 лютого 2026 року (справа № 308/17484/23), яка чітко розмежовує такі спори на користь цивільної юрисдикції. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження, вважаючи спір адміністративним. **** — у цьому рішенні Верховний Суд прямо спирається на висновок Об’єднаної палати, який закріплює підхід до розгляду таких справ саме в порядку цивільного судочинства, фактично відступаючи від попередньої практики, яка часто відправляла подібні позови до адміністративних судів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті в порядку цивільного судочинства. Справа №607/18991/22 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження у зв’язку з нібито повним виконанням рішення суду про заборону експлуатації вентиляційної системи до моменту її належного облаштування. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що рішення суду, яке перебувало на виконанні, має комплексний характер: воно не лише забороняє експлуатацію, а й визначає умову, за якої ця заборона припиняється (облаштування труб згідно з ДБН). * Виконавець помилково застосував частину 4 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», обмежившись лише формальним доведенням до відома боржника змісту заборони. * Суд наголосив, що державний виконавець зобов’язаний перевірити фактичне виконання рішення, а не лише обмежитися повідомленням боржника про наявність заборони. * Оскільки боржник не виконав вимоги щодо технічного облаштування вентиляції, рішення суду не можна вважати виконаним у повному обсязі. * Суд зазначив, що виконавець має право і повинен залучати спеціалістів для перевірки технічних аспектів виконання, якщо це необхідно для встановлення факту виконання рішення. * Верховний Суд підкреслив, що штучний поділ резолютивної частини рішення на окремі «заборони» та «зобов’язання» є неприпустимим, оскільки це одне комплексне судове рішення. * У разі виникнення сумнівів щодо порядку виконання, виконавець мав право звернутися до суду за роз’ясненням, а не закривати провадження передчасно. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою дії виконавця визнано неправомірними та зобов’язано відновити виконавче провадження, — без змін. Справа №906/1232/22 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визначення черговості задоволення грошових вимог кредитора (Сільради) до боржника у справі про банкрутство, які виникли внаслідок відшкодування збитків за самовільне користування надрами. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що вимоги Сільради ґрунтуються на рішенні суду про стягнення матеріальних збитків, які за своєю правовою природою є деліктною відповідальністю (відшкодування позадоговірної шкоди). – Верховний Суд розмежував поняття «неустойки» (штрафів, пені), що мають акцесорний (додатковий) характер і задовольняються у шосту чергу, та самостійних грошових зобов’язань, що виникають із заподіяння шкоди. – Оскільки обов’язок відшкодувати збитки за самовільне користування надрами є самостійним грошовим зобов’язанням, а не похідною санкцією від іншого договору, він не підпадає під винятки статті 1 КУзПБ щодо «фінансових санкцій». – Суд підкреслив, що Методика визначення розмірів збитків за порушення природоохоронного законодавства не кваліфікує такі нарахування як штрафні санкції, а визначає їх як відшкодування шкоди, заподіяної державі. – Відповідно, такі вимоги не можуть бути віднесені до шостої черги задоволення, оскільки вони не є неустойкою, а є основним боргом, що підлягає задоволенню у четверту чергу. – Суд також зазначив, що попередні висновки Верховного Суду, на які посилався скаржник, не спростовують правову позицію у цій справі, оскільки стосуються інших правовідносин. – У підсумку, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, кваліфікувавши збитки як вимоги четвертої черги. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №214/8572/25 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 263, 296 та 408 КК України. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд встановив, що під час апеляційного перегляду не було дотримано процедурних гарантій, які забезпечують право на справедливий суд та належний розгляд доводів сторони захисту. Оскільки апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на аргументи, викладені в апеляційній скарзі, це унеможливило перевірку законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що недотримання вимог щодо вмотивованості судового рішення є підставою для його скасування. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення повного і всебічного розгляду справи, матеріали провадження мають бути повернуті до суду апеляційної інстанції. Одночасно, з метою запобігання ризикам переховування від правосуддя, Суд обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №910/3606/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є вимога про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню, у межах господарських правовідносин між ТОВ «І Джі Еф Трейдінг», АТ «Укргазвидобування» та АТ «Банк Альянс». 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні висновки апеляційного суду були помилковими та не відповідали нормам матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував правову природу банківської гарантії як незалежного зобов’язання, що не залежить від основного договору, та підкреслив необхідність суворого дотримання процесуальних правил при розгляді подібних вимог. Суд вказав, що ухвала суду першої інстанції, якою було вирішено питання по суті спору або процесуальних аспектів, була прийнята з дотриманням усіх вимог закону. Апеляційний суд, натомість, припустився порушень, які призвели до неправильного вирішення справи, що стало підставою для скасування його постанови. Верховний Суд підтвердив законність позиції суду першої інстанції, вважаючи її обґрунтованою та такою, що відповідає усталеній судовій практиці щодо безвідкличного характеру банківських гарантій. Таким чином, касаційна інстанція відновила законність, скасувавши рішення апеляції та залишивши в силі первинне судове рішення. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування», скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу Господарського суду міста Києва. Справа №910/9115/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ «Юкойл» про визнання недійсними окремих пунктів рішення Антимонопольного комітету України, яким було накладено санкції або встановлено порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися істотних порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, касаційна інстанція вказала на недостатню повноту дослідження доказів, наданих сторонами, та неналежну оцінку аргументів Антимонопольного комітету щодо правомірності прийнятого ним рішення. Суд підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно було детальніше проаналізувати процедурні аспекти прийняття оскаржуваного рішення АМК та відповідність дій Комітету вимогам спеціального законодавства. Оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки всім доводам відповідача, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи через обмеженість повноважень касаційної інстанції. Відтак, для забезпечення повного та об’єктивного розгляду справи, її необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення виявлених недоліків. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №450/3483/17 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скарзі сторони обвинувачення, що є обов’язковим для дотримання принципу законності та обґрунтованості судових рішень. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи, що могло вплинути на правильність висновків суду апеляційної інстанції. Верховний Суд наголосив, що процедурні недоліки, допущені при розгляді апеляції, перешкодили ухваленню законного та справедливого рішення. У зв’язку з цим, для забезпечення права на справедливий суд та належного правосуддя, матеріали провадження мають бути переглянуті повторно. Суд не відступав від раніше сформованих правових позицій, а лише вказав на необхідність суворого дотримання процесуального порядку. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №711/2475/21 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків). 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених нижчестоящими судами. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили докази, надані сторонами обвинувачення та захисту. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 345 КК України є правильною, оскільки фактичні обставини справи повністю відповідають диспозиції цієї статті. Процесуальних порушень, які б могли стати підставою для скасування або зміни судових рішень, касаційна інстанція не виявила. Аргументи захисту про безпідставність засудження були визнані необґрунтованими, оскільки вони не спростовували висновків, викладених у вироку та ухвалі. Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність та обґрунтованість попередніх судових рішень, не знайшовши підстав для їх перегляду. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №162/643/22 від 16/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні злочинів, пов’язаних із незаконною порубкою лісу, завідомо неправдивим повідомленням про злочин та введенням в оману суду або іншого уповноваженого органу. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд виходив із того, що апеляційний розгляд має забезпечувати повне, всебічне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, чого в даному випадку не було досягнуто. Колегія суддів встановила, що висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам, встановленим під час провадження, або ж суд не надав належної правової оцінки доводам сторони обвинувачення. Зокрема, було порушено принцип безпосередності дослідження доказів та вимоги щодо належної вмотивованості судового рішення. Відсутність належного обґрунтування в ухвалі апеляційного суду унеможливлює перевірку законності прийнятого ним рішення, що є безумовною підставою для його скасування. Таким чином, Верховний Суд визнав, що допущені порушення перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення, що вимагає повторного розгляду справи в апеляційному порядку. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №2-10231/11 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяв про заміну сторони (стягувача та боржника) у виконавчому провадженні та виконавчих листах у зв’язку з відступленням права вимоги та смертю боржника. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що заміна кредитора (стягувача) на підставі договору відступлення права вимоги є правомірною, оскільки це відповідає нормам цивільного законодавства та презумпції правомірності правочину. * Щодо заміни боржника, суд встановив факт смерті фізичної особи та прийняття спадщини її донькою, що згідно зі статтею 1282 ЦК України покладає на спадкоємця обов’язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості успадкованого майна. * Верховний Суд наголосив, що процесуальне правонаступництво має на меті реалізацію права на виконання судового рішення, тому заміна сторони є необхідною для продовження виконавчих дій. * Суд відхилив доводи скаржника про неможливість заміни сторони через відсутність відкритого виконавчого провадження на момент подання заяви, вказавши, що це не позбавляє правонаступника прав та обов’язків у матеріальних правовідносинах. * Також було зазначено, що заявник не довів відсутність підстав для відновлення виконавчого провадження, а суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази щодо переходу прав та обов’язків. * Суд підкреслив, що заміна сторони у виконавчому листі та у виконавчому провадженні є взаємопов’язаними процесуальними діями, спрямованими на забезпечення виконання рішення суду. * Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвали судів першої інстанції та постанови апеляційного суду — без змін. Справа №369/1297/23 від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. Предметом спору є стягнення з колишнього працівника ДСНС грошових коштів, виплачених йому за надлишково використану щорічну відпустку під час проходження служби. 2. Верховний Суд виходив із того, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є характер правовідносин, які у даному випадку нерозривно пов’язані з проходженням публічної служби. Суд наголосив, що спори щодо прийняття, проходження та звільнення з публічної служби, включно з питаннями грошового забезпечення, належать до виключної компетенції адміністративних судів. Навіть якщо спір виник після звільнення особи, він стосується періоду перебування на службі, що автоматично переводить його у площину публічно-правових відносин. Верховний Суд послався на сталу практику Великої Палати, яка підтверджує, що такі справи не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства. Щодо доводів позивача про тривалий розгляд справи в цивільному суді, колегія суддів зазначила, що формальні порушення строків визначення юрисдикції не можуть бути підставою для скасування законного по суті рішення про закриття провадження. Отже, суд підтвердив, що правильна кваліфікація юрисдикції є пріоритетною над процесуальними незручностями, що виникли через затягування розгляду. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження — без змін. Справа №686/37184/25 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: **1. Предмет спору** Предметом спору є заява Головного управління ДПС у Хмельницькій області про надання дозволу на розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю, стосовно рахунків фізичної особи-підприємця (ФОП) для проведення документальної позапланової перевірки. **2. Аргументи суду** Суд виходив із того, що податковий орган не довів наявності законних підстав для розкриття банківської таємниці, оскільки не виконав процедурні вимоги щодо повідомлення платника податків про перевірку. Згідно з нормами Податкового кодексу України, проведення документальної позапланової перевірки можливе лише за умови попереднього вручення платнику копії наказу про таку перевірку у встановленому законом порядку. У цій справі податковий орган не надав суду належних доказів того, що наказ був вручений ФОП або надісланий йому за податковою адресою рекомендованим листом. Суд наголосив, що розкриття банківської таємниці є винятковим заходом, який потребує підтвердження об’єктивної неможливості проведення перевірки іншими способами. Оскільки податкова не виконала свій обов’язок щодо належного повідомлення особи про перевірку, правові підстави для втручання у банківську таємницю відсутні. Верховний Суд підтвердив, що такий підхід є усталеною судовою практикою, а доводи податкового органу про необхідність переоцінки доказів не підлягають задоволенню в касаційному порядку. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими податковому органу було відмовлено у задоволенні заяви про розкриття банківської таємниці. Справа №161/5574/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівниця звернулася до суду з позовом до роботодавця про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що обов’язок щодо нарахування та виплати заробітної плати, а також ведення відповідного бухгалтерського обліку, покладено виключно на роботодавця, який не надав жодних доказів проведення повного розрахунку з позивачкою. Суд відхилив доводи відповідача про нібито підробку розрахункового листа, оскільки ці твердження не були підкріплені жодними належними доказами, а сам відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву чи клопотань про експертизу в суді першої інстанції. Також суд наголосив, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, а його посилання на неможливість представництва через директора-іноземця є безпідставним, оскільки організація захисту інтересів юридичної особи є виключно сферою відповідальності самого товариства. Щодо середнього заробітку, суд підтвердив правомірність його стягнення, оскільки розмір заборгованості був підтверджений документально, а сума компенсації не перевищувала встановлені законом межі та була співмірною. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не допустили процесуальних порушень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу роботодавця без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, додатково стягнувши з відповідача витрати на правничу допомогу. Справа №376/1469/19 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту для проходу та проїзду транспортними засобами до земельної ділянки позивачів через суміжну ділянку відповідачки. 2. Суд виходив із того, що позивачі довели неможливість використання своєї земельної ділянки за цільовим призначенням без обтяження сервітутом сусідньої ділянки, оскільки інший доступ до неї відсутній. Суд врахував висновок судової земельно-технічної експертизи, яка визначила найбільш раціональний та найменш обтяжливий варіант проїзду через ділянку відповідачки. Аргументи відповідачки про можливість проїзду через інші суміжні ділянки були відхилені, оскільки це вимагало б залучення сторонніх осіб, які не є учасниками спору, та було б нераціональним. Суд також взяв до уваги, що позивачі до звернення до суду намагалися врегулювати питання добровільно, проте відповідачка відмовилася від укладення договору. Встановлення сервітуту було визнано єдиним ефективним способом захисту права власності позивачів на користування своєю ділянкою. Суд підкреслив, що право власності є непорушним, але воно не виключає обов’язку дотримуватися правил добросусідства. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими. Справа №904/6033/25 від 09/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався зобов’язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та стягнути збитки, завдані пошкодженням посівів соняшнику та самовільним засіванням ділянки іншою культурою. 2. **Аргументи суду:** – Ключовим фактором стало недоведення позивачем того, що саме відповідач (ТОВ «Ахімса Україна») вчинив протиправні дії, оскільки особа, яка фактично пошкодила посіви (колишній директор), на момент інциденту вже не перебувала у трудових відносинах із товариством. – Суд наголосив, що для задоволення позову про відшкодування збитків та усунення перешкод необхідно чітко встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями конкретної юридичної особи та завданою шкодою, чого в даному випадку зроблено не було. – Аргументи позивача щодо використання відповідачем офіційної електронної пошти та підписання листів колишнім директором суд відхилив, зазначивши, що це не доводить причетність компанії до знищення посівів у попередній період. – Суд підкреслив, що акти обстеження ділянки лише фіксують факт пошкодження майна, але не ідентифікують особу порушника як представника відповідача. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарти доказування, оцінивши всі докази в сукупності, а не вибірково. – Також було зазначено, що позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до фізичної особи, яка безпосередньо вчинила ці дії, у порядку цивільного судочинства. – Касаційна скарга була відхилена, оскільки доводи позивача зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін. Справа №904/4290/25 від 11/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем (ОСББ) під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом пропорційності та розумності витрат на правничу допомогу, закріпленим у Господарському процесуальному кодексі України. Верховний Суд встановив, що хоча факт надання послуг адвокатом підтверджений документально, заявлена сума у 10 000 грн є завищеною та не відповідає критеріям складності справи. Суд звернув увагу на те, що поданий відзив на касаційну скаргу був невеликим за обсягом і значною мірою дублював позицію, викладену в апеляційній інстанції. Також було враховано, що адвокат вже був знайомий з матеріалами справи, тому підготовка до касаційного розгляду не вимагала надмірних зусиль. Верховний Суд підкреслив, що стягнення витрат не повинно перетворюватися на спосіб надмірного збагачення сторони. З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність обмеження суми відшкодування до 5 000 грн, що, на думку колегії, є справедливим та обґрунтованим розміром для даної категорії спору. 3. Суд частково задовольнив заяву ОСББ, стягнувши з позивачки на користь відповідача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу замість заявлених 10 000 грн. Справа №635/2401/24 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, неправомірними діями посадової особи органу місцевого самоврядування щодо поширення недостовірної інформації про відмову позивача від отримання гуманітарної допомоги. 2. Суд встановив, що позивач не надав доказів протиправності дій відповідача, оскільки матеріали справи підтверджують факт добровільної відмови самого позивача від отримання продуктового набору через незгоду з умовами його видачі. Суд наголосив, що для відшкодування моральної шкоди позивач зобов’язаний довести сукупність трьох елементів: протиправність поведінки, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між ними, чого в даному випадку зроблено не було. Також суд зазначив, що внутрішні службові документи про відмову особи від допомоги не є поширенням недостовірної інформації, якщо вони не були оприлюднені стороннім особам. Крім того, суд підкреслив, що не наділений повноваженнями переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не спростовують встановлених обставин. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №904/2340/25 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості з орендної плати за землю та пені за договором оренди, а також зустрічні вимоги орендаря про зобов’язання міської ради перерахувати цю заборгованість через нібито незаконну нормативну грошову оцінку землі. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оскільки орендар добровільно погасив основну суму боргу під час розгляду справи, провадження в цій частині підлягає закриттю через відсутність предмета спору. – Щодо пені, суд підтвердив правомірність її нарахування, проте обмежив період стягнення шістьма місяцями, керуючись частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. – Верховний Суд наголосив, що формулювання в договорі про нарахування пені «за кожен день прострочення» є лише механізмом розрахунку і не скасовує законодавчо встановлений шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, якщо сторони прямо не погодили в договорі інший, довший строк. – Суд відхилив доводи орендаря про необхідність зупинення провадження у справі до завершення розгляду адміністративного позову щодо оскарження нормативної грошової оцінки землі. – Було зазначено, що чинний нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування є обов’язковим до виконання, поки він не скасований у встановленому законом порядку, а сам факт його оскарження не є безумовною підставою для зупинення господарського спору. – Верховний Суд підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій, які, на думку касаційної інстанції, діяли в межах закону. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими провадження в частині стягнення боргу закрито, стягнуто частину пені, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Справа №924/1142/25 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності виселення фізичної особи-підприємця з орендованих приміщень у гуртожитку державного навчального закладу після закінчення строку дії договору оренди в умовах воєнного стану. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що балансоутримувач (коледж) належним чином повідомив орендаря про непродовження договору, обґрунтувавши це реальними потребами в приміщеннях для забезпечення освітнього процесу та проживання студентів. * Верховний Суд підтвердив, що потреба в розміщенні іногородніх студентів безпосередньо пов’язана зі статутною діяльністю навчального закладу, що є законною підставою для відмови в оренді. * Суд відхилив доводи орендаря про «автоматичне продовження» договору, оскільки балансоутримувач дотримався визначеного постановою КМУ № 634 строку повідомлення (за 30 днів). * Аргументи про суперечливу поведінку орендодавця (прийняття орендної плати після закінчення строку) суд відкинув, оскільки за умовами договору це не звільняло орендаря від обов’язку повернути майно. * Суд також визнав безпідставними процесуальні заперечення орендаря щодо неможливості участі в засіданні та підписання позову в позаробочий час, зазначивши, що ці обставини не впливають на законність рішення. * Верховний Суд наголосив, що відмова у витребуванні додаткових доказів чи призначенні експертизи була обґрунтованою, оскільки вони не стосувалися ключових юридичних фактів справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційної інстанції без змін, підтвердивши законність вимог про виселення орендаря та повернення державного майна балансоутримувачу. Справа №707/472/18 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перегляд ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні податкових та службових злочинів (ст. 212, ст. 358 КК України). 2. Суд дійшов висновку, що розгляд цієї справи потребує передачі на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. Це процесуальне рішення зумовлене необхідністю забезпечення єдності судової практики при застосуванні норм Кримінального процесуального кодексу України. Колегія суддів, вивчаючи матеріали касаційної скарги прокурора, виявила правові питання, які потребують більш глибокого аналізу та узгодженої позиції вищої судової інстанції. Така процедура застосовується, коли виникає потреба у формуванні стабільної правової позиції, що є обов’язковою для судів нижчих інстанцій. Отже, суд не виніс остаточного рішення по суті справи, а обрав шлях передачі провадження на розгляд колегіального органу для усунення розбіжностей у тлумаченні закону. Це стандартний механізм для Верховного Суду, спрямований на уникнення суперечливих рішень у подібних категоріях справ. 3. Верховний Суд постановив передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. Справа №910/6962/25 від 17/09/2026 Предметом цього спору є вимога приватного підприємства «Транс Петроль» до Київської митниці про відшкодування шкоди у розмірі понад 8,9 млн грн, завданої діями чи бездіяльністю митного органу. Верховний Суд під час розгляду справи дійшов висновку, що касаційні скарги обох сторін не містять достатніх правових підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд наголосив, що частина доводів скаржників фактично зводиться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, яка перевіряє лише правильність застосування норм права. Щодо закриття провадження за пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд вказав на відсутність належного обґрунтування того, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим позиціям Верховного Суду. Суд також підтвердив законність додаткової постанови апеляційного суду, яка стосувалася розподілу судових витрат. У підсумку, колегія суддів констатувала, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для зміни або скасування оскаржуваних рішень відсутні. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги сторін — без задоволення. Справа №372/2509/23 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за несанкціоноване поширення інформації про розташування Збройних Сил України в умовах воєнного стану (ч. 3 ст. 114-2 КК України). 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування норм права, тому доводи засудженого щодо неповноти дослідження обставин не підлягають задоволенню. – Суд визнав доведеним, що засуджений діяв з корисливих мотивів, самостійно ініціював спілкування з представником спецслужб РФ та передавав деталізовану інформацію про військові об’єкти, яка не була публічною. – Щодо права на захист, Суд зазначив, що закон не вимагає присутності адвоката в момент фізичного затримання особи, а залучення захисника з Центру БПД для проведення окремих процесуальних дій є цілком законним. – Суд відхилив версію захисту про «введення ворога в оману» як спосіб захисту, оскільки матеріали негласних слідчих дій підтвердили активну співпрацю засудженого та усвідомлення ним небезпеки своїх дій. – Щодо відсутності законного представника під час слідчого експерименту, Суд визнав це порушенням, проте вказав, що воно не є істотним, оскільки засуджений на той момент був повнолітнім, а захисник був присутній і не заявляв заперечень. – Суд підтвердив, що статус засудженого як потерпілого в іншому провадженні жодним чином не звільняє його від відповідальності за вчинений ним злочин. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №521/24466/23 від 17/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України). Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів проаналізувала дотримання процедурних норм при перегляді вироку та встановила, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки всіх доводів, викладених у скарзі сторони обвинувачення. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність більш ретельного дослідження матеріалів провадження для забезпечення законності та обґрунтованості підсумкового рішення. Оскільки апеляційний суд не виконав повною мірою вимоги щодо вмотивованості свого рішення, це стало підставою для втручання Верховного Суду. В результаті було визнано, що процедурні недоліки перешкоджають ухваленню законного рішення без повторного розгляду справи в апеляції. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Одеського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №748/66/25 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання незаконним та скасування наказу про звільнення працівника у зв’язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що зміна істотних умов праці вимагає від роботодавця чіткого попередження працівника не пізніше, ніж до моменту запровадження таких змін. У цій справі роботодавець видав наказ про зміну умов праці 29 листопада, а ввів їх у дію 1 грудня, проте ознайомив працівницю з цим наказом лише 2 грудня. Суд підкреслив, що таке запізніле ознайомлення позбавило працівницю права свідомо вирішити, чи погоджуватися на нові умови, чи припинити трудові відносини. Апеляційний суд помилково вважав, що оскільки 1 грудня був вихідним днем, то ознайомлення 2 грудня є правомірним, проте Верховний Суд відкинув цей аргумент. Також було зазначено, що апеляційний суд безпідставно здійснив переоцінку доказів, які вже були належним чином оцінені судом першої інстанції, не навівши при цьому жодних обґрунтованих підстав для скасування законного рішення. В результаті Верховний Суд підтвердив, що процедурні порушення при повідомленні працівника роблять звільнення незаконним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про поновлення працівниці на роботі та стягнення середнього заробітку. Справа №761/42500/24 від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Спір стосується законності звільнення працівника за прогул (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) та вимог про поновлення на роботі й виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** * Суд касаційної інстанції наголосив, що для кваліфікації відсутності працівника як прогулу необхідно встановити не лише факт відсутності понад три години, а й відсутність поважних причин. * Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам роботодавця про те, що причини відсутності (зупинення авто поліцією) були наслідком винної поведінки самого працівника, притягнутого до відповідальності за ст. 130 КУпАП. * Також суд зазначив, що апеляційна інстанція не перевірила доводи про те, що навіть без урахування часу спілкування з поліцією, загальний час відсутності працівника на робочому місці перевищував три години. * Окремо підкреслено, що під час дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП щодо обов’язкової згоди профспілки на звільнення не застосовуються, якщо працівник не є членом виборного профспілкового органу. * Суди попередніх інстанцій помилково поклали на роботодавця обов’язок проводити службове розслідування як обов’язкову передумову звільнення, оскільки закон такого обов’язку не встановлює. * Верховний Суд вказав на необхідність ретельної перевірки доводів щодо пропуску працівником строку звернення до суду, оскільки звернення до неналежного суду не є поважною причиною для поновлення такого строку. * Через неповноту дослідження доказів та неврахування висновків Верховного Суду, оскаржувані рішення визнано передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та додаткову постанову, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №991/8623/26 від 16/09/2026 1. Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у справі про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. 2. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову є законною та обґрунтованою. Колегія суддів виходила з того, що заходи забезпечення позову були застосовані пропорційно до заявлених вимог та спрямовані на запобігання відчуженню активів, які є предметом спору. Суд врахував ризик того, що без вжиття таких заходів виконання майбутнього рішення суду може стати неможливим або суттєво ускладнитися. Аргументи апелянтів щодо безпідставності обмежень були відхилені, оскільки вони не спростували наявність реальної загрози для ефективного захисту інтересів держави. Суд підтвердив, що обраний спосіб забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства та є необхідним у контексті антикорупційного провадження. Таким чином, апеляційна палата не знайшла правових підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали. 3. Суд постановив залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову — без змін. Справа №991/11467/26 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/11467/26: 1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, який сприяв розкриттю корупційного злочину (заволодіння майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем). 2. Суд керувався тим, що обвинувачений повністю та беззастережно визнав свою вину, добровільно уклав угоду та надав викривальні показання щодо інших учасників злочинної групи, що відповідає суспільному інтересу у швидкому розслідуванні. Суд перевірив дотримання процедури, зокрема наявність згоди потерпілої сторони та погодження угоди керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Було встановлено, що умови угоди не порушують прав третіх осіб, а обвинувачений має реальну можливість виконати взяті на себе зобов’язання щодо відшкодування шкоди та сплати благодійного внеску. Суд також врахував особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих обставин та наявність пом’якшуючих (щире каяття, сприяння слідству, наявність малолітньої дитини). З огляду на це, суд визнав узгоджене покарання справедливим та таким, що відповідає меті виправлення, обравши звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. 3. Суд ухвалив затвердити угоду про визнання винуватості, призначивши обвинуваченому остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільнивши його від відбування цього покарання з іспитовим строком 2 роки. Справа №906/961/25 від 11/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у стягненні витрат на професійну правничу допомогу через недотримання позивачем процесуального порядку заявлення таких вимог. 2. Суд керувався тим, що згідно з Господарським процесуальним кодексом України, право на відшкодування витрат на правничу допомогу нерозривно пов’язане з обов’язком сторони чітко заявити про це до закінчення судових дебатів. Верховний Суд наголосив, що подання «попереднього орієнтовного розрахунку» витрат у відзиві на апеляційну скаргу не є тотожним самій заяві про стягнення цих витрат. Позивач обмежився лише повідомленням про орієнтовну суму та намір подати докази пізніше, проте не висловив у письмовій чи усній формі вимогу про стягнення цих коштів з опонента до завершення розгляду справи по суті. Суд підкреслив, що процесуальний закон вимагає дотримання суворої послідовності дій: спочатку заява про розподіл витрат (до дебатів), а потім — подання доказів (або до дебатів, або протягом 5 днів після рішення). Оскільки позивач проігнорував вимогу щодо обов’язкового заявлення про стягнення витрат у встановлений законом строк, суд позбавлений процесуальної можливості ухвалити додаткове рішення на його користь. Таким чином, позиція суду базується на тому, що суворе дотримання процесуальної форми є запорукою правової визначеності та рівності сторін у судовому процесі. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність відмови у стягненні витрат на правничу допомогу через процесуальну пасивність позивача. Справа №904/4067/24 від 17/09/2026 1. Предметом спору є вимога ТОВ «НВО «Міжгалузевий регіон» про визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині, що стосується позивача. 2. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми при оцінці доказів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що рішення першої інстанції було прийнято з повним та всебічним дослідженням усіх обставин справи, тоді як апеляційний суд необґрунтовано переоцінив встановлені факти. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання меж повноважень органів АМК при кваліфікації дій суб’єктів господарювання як антиконкурентних. Також було підтверджено, що правова позиція суду першої інстанції повністю відповідає усталеній практиці застосування антимонопольного законодавства. У результаті касаційна інстанція визнала аргументи Комітету переконливими та достатніми для скасування помилкового рішення апеляційного суду. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції. Справа №904/5923/25 від 17/09/2026 Предметом спору є вимога ТОВ «Управбуд «Західний» про визнання незаконним та скасування рішення комісії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» щодо нарахування обсягу та вартості необлікованої електричної енергії на підставі акта про порушення. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура розгляду акта про порушення була проведена відповідачем у повній відповідності до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії. Колегія суддів встановила, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували факт виявленого порушення або доводили відсутність вини у несанкціонованому втручанні в роботу приладу обліку. Суд підкреслив, що рішення комісії енергопостачальника є обґрунтованим, оскільки розрахунок вартості недорахованої енергії здійснено згідно з методикою, передбаченою чинним законодавством. Також було враховано, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, що мають значення для вирішення спору. Верховний Суд не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, а доводи позивача — такими, що не спростовують висновків судів нижчих інстанцій. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №911/28/25 від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах Київської обласної державної адміністрації з вимогою усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду (озером Кирильське) шляхом припинення рибогосподарської діяльності відповідача та повернення йому цієї ділянки. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що ключовою умовою для задоволення позову є доведення факту порушення прав або законних інтересів саме того суб’єкта, в інтересах якого діє прокурор. У цій справі було встановлено, що власником спірної земельної ділянки є Яготинська міська рада, а не Київська обласна державна адміністрація, яка була визначена позивачем. Оскільки позивач не є власником чи законним користувачем майна, він не наділений правом вимагати усунення перешкод у користуванні ним. Суд підкреслив, що відсутність порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи. Крім того, прокурор не зміг обґрунтувати, яким саме чином діяльність відповідача порушує інтереси держави в особі вказаної адміністрації. Суди попередніх інстанцій правильно встановили ці факти, а Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі його повноважень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №908/2404/22 від 17/09/2026 Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача на користь підрядника заборгованості у розмірі понад 31 мільйон гривень за виконані роботи з будівництва чи ремонту інфраструктурних об’єктів. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та суворим дотриманням норм матеріального і процесуального права, що регулюють господарські правовідносини у сфері державних закупівель та виконання підрядних робіт. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги та дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, а правова оцінка надана у повній відповідності до умов договору та вимог законодавства. Судді акцентували увагу на тому, що підстави для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі відсутні, оскільки позивачем не було доведено належними доказами обґрунтованість стягнення саме такої суми коштів. Окремо було враховано позицію прокуратури, яка діяла в інтересах держави, що підсилило аргументацію щодо недоцільності задоволення позову. У результаті, колегія суддів не знайшла порушень норм права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін, залишивши рішення про відмову у стягненні коштів у силі. Справа №148/387/17 від 08/09/2026 Предметом цього спору є питання правомірності формулювань у судових рішеннях про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності, зокрема щодо дотримання принципу презумпції невинуватості. Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що при звільненні особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами (закінчення строків давності) суд не має права констатувати винуватість особи у вчиненні злочину, оскільки це є виключною прерогативою обвинувального вироку. Суд підкреслив, що будь-які твердження в ухвалах, які прямо вказують на вчинення особою протиправних дій, порушують статтю 6 Конвенції про захист прав людини та статтю 62 Конституції України. Водночас колегія суддів розмежувала поняття «констатація вини» та «цитування обвинувального акту», зазначивши, що просте викладення змісту обвинувачення в мотивувальній частині не є порушенням презумпції невинуватості. Суд визнав, що апеляційна інстанція припустилася технічної помилки, не відобразивши в резолютивній частині рішення зміни, спрямовані на усунення категоричних формулювань про вину. Верховний Суд самостійно виправив цю помилку, змінивши стилістичне викладення спірного абзацу на такий, що вказує лише на факт наявності обвинувачення, а не на встановлений судом факт вчинення злочину. Таким чином, було забезпечено баланс між процесуальною формою та дотриманням конституційних прав особи. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив ухвалу апеляційного суду в частині редакції мотивувальної частини, а касаційну скаргу захисника залишив без задоволення. Справа №672/1067/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору є встановлення юридичного факту загибелі військовослужбовця та оголошення його померлим для реалізації цивільних прав заявника. 2. Верховний Суд у своїх висновках спирався на необхідність дотримання балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи, застосовуючи телеологічне тлумачення норм ЦК України. Суд підкреслив, що в умовах воєнних дій неможливо оголосити особу померлою до спливу шестимісячного строку, який має відраховуватися саме від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі. Оскільки населений пункт, де зник військовослужбовець, згідно з офіційним Переліком Мінрозвитку громад, досі належить до зони активних бойових дій, відлік цього строку ще не розпочався. Суд зазначив, що такий «запобіжний» строк необхідний для уникнення передчасних рішень, які можуть призвести до негативних наслідків, якщо згодом з’ясується, що особа жива або перебуває в полоні. Також було наголошено, що заявник не навів належних правових підстав для відступлення від вже сформованої практики Великої Палати Верховного Суду. В результаті суд дійшов висновку, що заява про оголошення особи померлою є передчасною, оскільки не дотримано часових меж, встановлених законом для таких правовідносин. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в оголошенні особи померлою — без змін. Справа №757/48731/23-ц від 16/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору було визнання продовженим терміну дії договору оренди нерухомого майна на певний період, який на момент розгляду справи в суді вже сплив. 2. Суд виходив із того, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору є правомірним, оскільки визначена позивачем дата закінчення оренди вже минула, а нових вимог чи змін до позову не було подано. Верховний Суд визнав, що хоча суди попередніх інстанцій припустилися процесуального порушення, закривши провадження саме під час підготовчого засідання (що за загальним правилом має відбуватися у судовому засіданні), це порушення є формальним. Суд наголосив, що скасування рішень з суто формальних міркувань не призведе до захисту прав позивача, оскільки предмет спору об’єктивно відсутній. Також суд підкреслив, що залучення нового співвідповідача не змінить суті ситуації, адже правовідносини щодо оренди за вказаний період уже припинилися. Важливо, що Верховний Суд застосував принцип верховенства завдань цивільного судочинства, які мають превалювати над формальними процедурними недоліками. **** Суд у цій справі підтвердив свою позицію, викладену в постанові Об’єднаної палати КЦС ВС від 20 вересня 2021 року (справа № 638/3792/20), якою було відступлено від попередніх правових висновків щодо неможливості закриття провадження у підготовчому засіданні, шляхом їх конкретизації та визнання пріоритету відсутності предмета спору. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №144/991/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння (користування) орендарем, право якого було порушене укладенням нових договорів оренди на ті самі ділянки під час чинності попередніх договорів. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що первинні договори оренди були укладені та зареєстровані належним чином, а отже, мали чинність на момент укладення нових договорів з іншим орендарем. Суд наголосив, що укладення нового договору оренди на ділянку, яка вже перебуває в оренді в іншої особи, є порушенням прав первинного орендаря. Апеляційний суд помилково кваліфікував обраний позивачем спосіб захисту як неналежний, оскільки орендар має право витребувати земельну ділянку з незаконного володіння на підставі статті 27 Закону України «Про оренду землі». Верховний Суд підкреслив, що завданням суду є надання позовним вимогам належної інтерпретації, а не формальна відмова у позові, якщо прагнення позивача захистити свої права є очевидним. Також суд зазначив, що реєстрація права оренди за новим орендарем унеможливлює реалізацію прав первинного орендаря, тому судове рішення є необхідним інструментом для відновлення законного стану. **** Суд у цій справі фактично відступив від формалістичного підходу до способів захисту, вказавши, що невідповідність вимог належному способу не є підставою для відмови, якщо суть порушеного права зрозуміла, що корелює з необхідністю забезпечення ефективного судового захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ПП «ЗІС» були задоволені. Справа №359/523/23 від 07/09/2026 Ось детальний аналіз цього судового рішення: 1. Предметом спору є правомірність відмови банку у видачі грошових коштів за депозитним договором особі, яка отримала право на цей вклад за договором дарування майнового права, укладеним із вкладником до його смерті. 2. **.** Верховний Суд у складі Об’єднаної палати дійшов висновку, що право вкладника за договором банківського вкладу є майновим зобов’язальним правом вимоги, яке може бути самостійним об’єктом цивільного обороту та предметом договору дарування. Суд наголосив, що дарування права на вклад є безоплатним відчуженням майнового права, що відповідає принципу автономії волі сторін. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили «гроші як річ» із «майновим правом вимоги до банку», що призвело до неправильного висновку про необхідність включення вкладу до спадкової маси. Верховний Суд підкреслив, що приватне право не повинно створювати штучних перешкод для реалізації набутого майнового права, навіть якщо дарувальник помер. У зв’язку з цим Об’єднана палата офіційно відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 700/2095/15, де раніше зазначалося, що такий договір дарування є реальним і не може бути виконаний, якщо кошти вже знаходяться в управлінні банку. 3. Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин справи з урахуванням висловленої правової позиції. Справа №758/13250/20 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Київська міська рада звернулася до суду з позовом до фізичної особи про скасування державної реєстрації права власності на гараж та зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що реєстрація права власності на об’єкт, збудований без належного відведення земельної ділянки, не вирішує юридичну долю такого майна, тому вимога про скасування реєстрації є неналежним способом захисту. Водночас суд наголосив на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній споруди, підкресливши, що відсутність права на землю унеможливлює набуття права власності на збудований об’єкт. Ключовим моментом стало застосування правової природи негаторного позову: оскільки вимога про звільнення ділянки спрямована на усунення перешкод у користуванні власністю, які тривають у часі, позовна давність до таких вимог не застосовується. Суд також врахував, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, проте в даному випадку факт самовільного зайняття землі комунальної власності був доведений. Відтак, Верховний Суд підтвердив, що власник землі має право вимагати приведення ділянки у придатний стан, навіть якщо порушення триває тривалий час. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у звільненні земельної ділянки, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, а в частині скасування державної реєстрації — залишив рішення апеляції без змін. Справа №463/5693/25 від 11/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність відмови суду у відкритті провадження у справі через наявність іншого тотожного позову між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. 2. Суд керувався тим, що процесуальне законодавство забороняє одночасний розгляд тотожних позовів, щоб уникнути винесення суперечливих рішень. У даному випадку позивач звернувся з ідентичними вимогами до тих самих енергопостачальних компаній, поки попередня справа ще перебувала на стадії апеляційного оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження. Верховний Суд підкреслив, що на момент подання другого позову правовий спір уже був ініційований, а подальша зміна процесуального статусу першої справи (її відкриття після скасування ухвали апеляцією) лише підтвердила правильність позиції судів нижчих інстанцій. Суд також звернув увагу на ознаки зловживання процесуальними правами з боку громадської організації, яка приховувала факт наявності аналогічного позову. Врешті, право на доступ до правосуддя не було порушене, оскільки спір по суті вже розглядається в межах іншої справи. 3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність відмови у відкритті провадження. Справа №905/938/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця щодо накладення арешту та списання коштів з банківського рахунку боржника, який, на думку останнього, має спеціальний режим використання згідно з постановою КМУ № 812. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили передчасні висновки, не дослідивши належним чином правову природу рахунку боржника. Верховний Суд наголосив, що суди формально підійшли до оцінки договору банківського рахунку, проігнорувавши доводи про те, що цей рахунок був відкритий саме для виконання спеціальних обов’язків на ринку природного газу. Також було зазначено, що суди не надали оцінки повідомленню Державної казначейської служби щодо статусу рахунків боржника. Верховний Суд підкреслив, що виконавець зобов’язаний враховувати спеціальний правовий режим використання коштів, якщо він обізнаний про такий статус, навіть якщо банк не надав відповідного повідомлення. Відтак, суди не встановили всіх обставин, необхідних для вирішення питання про правомірність дій виконавця, що є порушенням процесуальних норм. 3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. Справа №922/3921/21 (922/1371/22) від 15/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в межах справи про банкрутство ТОВ «Харків-Москва» щодо питань, які були предметом оскарження арбітражною керуючою та кредитором. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, перевірив правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини, що мають значення для вирішення спору. Аргументи скаржників, викладені у касаційних скаргах, не знайшли свого підтвердження та не спростували висновків, зроблених судами нижчих ланок. Верховний Суд підкреслив, що правова оцінка доказів та встановлені фактичні обставини справи відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України. Суд також зазначив, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки вони прийняті з дотриманням норм чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів не вбачала порушень, які могли б стати підставою для зміни або скасування ухвали та постанови. 3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду — без змін. Справа №908/3742/25 від 15/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності судових рішень попередніх інстанцій у справі про неплатоспроможність фізичної особи-підприємця Демішева Е.П. за касаційними скаргами банків-кредиторів. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та дотриманням норм Кодексу України з процедур банкрутства, що регулюють порядок реструктуризації боргів фізичних осіб. Верховний Суд проаналізував доводи скаржників щодо порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Колегія суддів дійшла висновку, що попередні інстанції правильно встановили обставини справи та застосували відповідні правові норми, не допустивши помилок, які могли б вплинути на результат розгляду. Суд підтвердив, що процедура неплатоспроможності була ініційована та проводиться у відповідності до вимог законодавства, а права кредиторів не були порушені в межах оскаржуваних процесуальних дій. Аргументи банків щодо неправомірності рішень судів нижчих інстанцій були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують законності висновків судів. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування або зміни оскаржуваних ухвали та постанови. 3. Верховний Суд залишив касаційні скарги банків без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №926/597/26 від 17/09/2026 1. Предметом спору є стягнення з підрядника на користь замовника грошових коштів у розмірі 1 674 266 грн у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують факт порушення відповідачем умов договору підряду. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, зокрема акти виконаних робіт та відповідність їх фактичним обсягам, наданим у межах договірних відносин. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для стягнення заявленої суми. Суд підкреслив, що під час розгляду справи не було допущено порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Також було враховано, що відповідач не надав переконливих аргументів, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні зобов’язань. У підсумку, колегія суддів визнала, що суди нижчих ланок вірно застосували норми цивільного та господарського законодавства до спірних правовідносин. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін. Справа №752/12789/25 від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги особою, яка не була стороною кримінального провадження, але чиє прізвище було згадане в ухвалі суду першої інстанції про закриття провадження у зв’язку зі смертю підозрюваного. 2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження мають не лише сторони процесу, а й інші особи, якщо судове рішення безпосередньо стосується їхніх прав, свобод чи інтересів. Ключовим критерієм для відкриття апеляційного провадження у таких випадках є наявність в оскаржуваному рішенні персональних даних особи або індивідуальних ознак, що дозволяють її ідентифікувати. Суд наголосив, що якщо прізвище особи прямо згадане в тексті ухвали, апеляційний суд не має права автоматично відмовляти у доступі до правосуддя, посилаючись на відсутність статусу учасника провадження. Натомість суддя апеляційної інстанції зобов’язаний відкрити провадження, щоб з’ясувати, чи дійсно зміст рішення порушує права цієї особи. У даній справі апеляційний суд передчасно повернув скаргу, не проаналізувавши належним чином зв’язок між згадкою особи в ухвалі та її законними інтересами. Тому Верховний Суд визнав таке процесуальне рішення апеляційної інстанції істотним порушенням норм КПК України. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Справа №686/32510/25 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову (арешту грошових коштів) до моменту подання позовної заяви. 2. Верховний Суд керувався тим, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на гарантування виконання майбутнього рішення суду, і не вимагає доведення обґрунтованості позову по суті на стадії подання заяви. Суд наголосив, що ключовими критеріями для забезпечення є наявність реального спору, ризик утруднення виконання рішення та співмірність обраного заходу із заявленими вимогами. Колегія суддів підкреслила, що навіть якщо в поданій пізніше позовній заяві майнові вимоги до конкретного відповідача відсутні, це не є автоматичною підставою для скасування вже вжитих заходів забезпечення. Верховний Суд також послався на правову позицію Великої Палати, згідно з якою характер спору (майновий чи немайновий) не є вирішальним для накладення арешту. Відповідач має право звернутися до суду з окремим клопотанням про скасування заходів забезпечення, якщо для цього з’явилися відповідні підстави, проте самі по собі доводи про незгоду з розміром збитків не є підставою для скасування арешту. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Урбан Стріт» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №466/10634/22 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна (квартири та транспортних засобів), набутого у цей період та під час офіційного шлюбу. 2. **Аргументи суду:** – Суд підтвердив, що для встановлення факту проживання однією сім’єю необхідно довести спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. – Апеляційний суд на підставі зібраних доказів (показання свідків, фотографії, документи про спільне проживання) правомірно визнав майно, придбане у період фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю. – Верховний Суд наголосив, що на майно, набуте під час офіційного шлюбу, поширюється презумпція спільності, яку відповідач не спростував належними доказами (зокрема, не довів, що майно купувалося за особисті кошти). – Щодо компенсації за готівкові кошти (28 000 доларів США), суд врахував визнання відповідачем факту їх одноосібного заволодіння під час розгляду іншої справи, що є підставою для стягнення половини цієї суми. – Суд також зазначив, що при поділі майна, яке є неподільним, найбільш ефективним способом захисту є присудження компенсації за частку, що виключає необхідність подальших узгоджених дій між колишнім подружжям. – Щодо процесуального питання, Верховний Суд вказав на помилковість зупинення апеляційним судом провадження у справі, оскільки посилання на «Перехідні положення» ЦПК України у даному контексті було безпідставним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду щодо поділу майна, скасував ухвалу про зупинення провадження та направив справу до апеляційної інстанції для продовження розгляду за скаргою третьої особи. Справа №369/3828/23 від 14/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 369/3828/23: 1. Предметом спору є стягнення з позичальника на користь банку заборгованості за кредитним договором у зв’язку з неналежним виконанням умов щодо повернення тіла кредиту та сплати процентів. 2. Суд встановив, що між сторонами було укладено кредитний договір, умови якого позичальник порушила, не здійснюючи платежі згідно з графіком. Банк надав належні докази надання кредитних коштів та розрахунок заборгованості, а також підтвердив факт направлення вимоги про дострокове повернення коштів, яку відповідачка проігнорувала. Суд зазначив, що реструктуризація боргу є правом, а не обов’язком банку, тому ведення перемовин щодо неї не зупиняє право кредитора на стягнення боргу в судовому порядку. Щодо доводів про неналежне засвідчення копій документів, суд вказав, що оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій жодна зі сторін не ставила під сумнів відповідність копій оригіналам, ці докази є допустимими. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а посилання заявника на практику Верховного Суду є безпідставними через відмінність фактичних обставин у наведених справах. В результаті суд дійшов висновку, що зобов’язання мають виконуватися належним чином, а підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідачки — без задоволення. Справа №308/9220/21 від 07/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є законність звільнення працівника у зв’язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці та визначення належного способу захисту порушених трудових прав. 2. **** Верховний Суд у складі Об’єднаної палати відступив від власної попередньої позиції (викладеної у справі № 308/9448/21), згідно з якою суди могли зобов’язувати роботодавця поновлювати працівника на «рівнозначній посаді» або вносити зміни до штатного розпису. Суд наголосив, що поновлення на роботі — це повернення працівника саме на ту посаду, яку він обіймав до незаконного звільнення, а не на будь-яку іншу. Втручання суду у формування штатного розпису є неприпустимим, оскільки це виключна дискреційна компетенція роботодавця. Суд підтвердив, що у разі реорганізації закладу, яка призвела до скорочення посади, звільнення має відбуватися за процедурою скорочення штату (ст. 40 КЗпП), а не через відмову від зміни істотних умов праці. Оскільки роботодавець не дотримався гарантій при скороченні, звільнення визнано незаконним. Також суд підтвердив право працівника на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, якщо затримка розгляду справи сталася не з вини самого працівника. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині способу поновлення працівника на роботі та виключивши вказівки судам нижчих інстанцій щодо створення нових посад чи внесення змін до штатного розпису. Справа №205/17039/24 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було визнано винною у вчиненні хуліганства (ч. 1 ст. 296 КК України). 2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисту щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування норм матеріального права. Суд проаналізував матеріали провадження та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини справи. Було встановлено, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 296 КК України є правильною, оскільки доведені факти грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства. Суд також переконався, що призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого. Процесуальних порушень, які б стали підставою для скасування або зміни судових рішень, касаційна інстанція не виявила. Таким чином, аргументи захисту про незаконність вироку та ухвали були визнані безпідставними. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №337/2243/24 від 16/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за державну зраду та дезертирство в умовах воєнного стану. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, здійснив перевірку дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при перегляді вироку. Суд проаналізував доводи захисту щодо можливих порушень під час судового розгляду та оцінки доказів, на яких ґрунтувалося обвинувачення за статтями 111 та 408 КК України. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі аргументи сторони захисту та надав їм обґрунтовану правову оцінку. Суд не знайшов підстав для визнання оскаржуваної ухвали незаконною чи необґрунтованою, оскільки висновки апеляції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам кримінального процесуального закону. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що процедура розгляду справи була дотримана, а кваліфікація дій засудженого є правильною. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №501/4938/24 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку вироку та ухвали суду щодо засудження особи за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ч. 2 ст. 272 КК України) в частині розміру відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги захисника засудженого та представника потерпілого, провів перевірку законності та обґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій. Суд дійшов висновку, що попередні інстанції припустилися неточностей при визначенні розміру грошової компенсації за завдану моральну шкоду, яка має відповідати принципам розумності та справедливості. Також колегія суддів переглянула обсяг підтверджених витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з винної особи на користь потерпілого. Суд врахував фактичні обставини справи, ступінь тяжкості наслідків злочину та докази, надані сторонами для обґрунтування своїх вимог. В результаті було прийнято рішення про коригування фінансових зобов’язань засудженого для забезпечення належного захисту прав потерпілого. Це рішення спрямоване на виправлення помилок у застосуванні норм цивільного та кримінального процесуального права щодо відшкодування шкоди. 3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення в частині розміру стягнення моральної шкоди (800 000 грн) та витрат на правову допомогу (7 000 грн), залишивши вирок в іншій частині без змін. Справа №522/4177/26 від 14/09/2026 1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника, яку той оскаржив у касаційному порядку. 2. Верховний Суд, перевіряючи законність рішення апеляційної інстанції, дійшов висновку, що повернення скарги було передчасним або необґрунтованим з точки зору вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд припустився порушень норм процесуального права, які перешкодили належному доступу до правосуддя та реалізації права на апеляційне оскарження. Оскільки апеляційний суд не забезпечив належного розгляду скарги по суті, Верховний Суд визнав необхідним скасувати це рішення. Касаційний суд наголосив на важливості дотримання процедурних гарантій, передбачених КПК України, для забезпечення прав обвинуваченого. Відтак, для виправлення допущених помилок справу було повернуто до суду апеляційної інстанції для проведення нового розгляду. 3. Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №907/1115/23 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Стягнення з виробника електричної енергії (ТОВ «Індіан Ісатекс Солар») на користь АТ «Гарантований покупець» суми переплати за електроенергію, що виникла внаслідок коригування даних комерційного обліку до нульових показників через роботу об’єктів генерації несинхронно з Об’єднаною енергосистемою України. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що право на отримання оплати за «зеленим» тарифом виникає лише за фактично відпущену електроенергію, підтверджену сертифікованими даними адміністратора комерційного обліку (АКО). – Верховний Суд підтвердив правомірність коригування даних обліку «заднім числом» у разі отримання достовірної інформації про те, що об’єкти генерації працювали несинхронно з ОЕС України, що фактично означає відсутність відпуску енергії в мережу. – Суд послався на позицію Об’єднаної палати КГС ВС від 20.03.2026 у справі № 916/5633/23, яка встановила, що протоколи НКРЕКП та листи операторів систем розподілу є достатніми підставами для визначення обсягів генерації на рівні «0». – Касаційна скарга була відхилена, оскільки аргументи відповідача про неможливість коригування вже сертифікованих даних були спростовані усталеною судовою практикою. – Суд також зазначив, що відповідач не навів вагомих підстав для відступу від висновків Об’єднаної палати, а його доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції. – Суд відхилив доводи про порушення прав третіх осіб (НЕК «Укренерго»), оскільки в рішенні відсутні висновки щодо прав чи обов’язків цієї компанії, які б вимагали її залучення до справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про стягнення 2 321 315,55 грн задоволено повністю. Справа №760/1126/24 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути з забудовника аванс за попереднім договором купівлі-продажу квартири, пеню, моральну шкоду, а також визнати недійсним пункт договору про штраф у розмірі 7% за розірвання угоди. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що попередній договір є обов’язковим для виконання, а презумпція правомірності правочину означає, що умови, підписані сторонами добровільно, мають виконуватися. * Щодо штрафу у 7%, суд зазначив, що це була узгоджена сторонами умова, яка не створює «істотного дисбалансу» прав, тому підстав для визнання її недійсною немає. * Суд вказав, що пеня за Законом «Про захист прав споживачів» не застосовується до продавців майнових прав, оскільки це не є договором про надання послуг чи виконання робіт. * Моральна шкода не була присуджена, оскільки позивач не довів фактів, що підтверджують душевні страждання, а в договорі не було чітко визначених строків завершення будівництва. * Водночас, оскільки забудовник прострочив повернення авансу після розірвання договору, суд визнав правомірним нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу. * Суд уточнив, що розрахунок цих втрат має проводитися з урахуванням суми, що залишилася після вирахування штрафу, передбаченого договором. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення про повернення авансу та стягнення інфляційних втрат і 3% річних (у зміненому розмірі), але відмовив у задоволенні вимог щодо визнання пункту договору недійсним та відшкодування моральної шкоди. Справа №902/1014/23(902/1319/24) від 15/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. **Предмет спору:** Предметом розгляду була заява про розподіл судових витрат (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу та судового збору) у межах справи про неплатоспроможність фізичної особи. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що хоча сторони мають право вільно визначати розмір гонорару в договорі, це не позбавляє суд обов’язку оцінювати його розумність та співмірність із складністю справи. Верховний Суд підкреслив, що в процедурі неплатоспроможності необмежене стягнення «гонорару успіху» може призвести до порушення прав боржника, тому суд має право обмежувати такі витрати, якщо вони є надмірними. Суд зазначив, що критерії реальності та розумності витрат є оціночними, і саме суд, який розглядав справу, має визначати їх обсяг, виходячи з конкретних обставин. Щодо витрат на судовий збір за скарги, які були повернуті без розгляду по суті, суд вказав, що вони не підлягають відшкодуванню, оскільки їхня доля є похідною від результату розгляду відповідної скарги. Нарешті, суд наголосив, що не має права самостійно зменшувати витрати на правничу допомогу за відсутності клопотання іншої сторони, проте має повноваження не присуджувати їх у повному обсязі, якщо вони не відповідають критеріям пропорційності та розумності. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін. Справа №910/5621/24 (910/12385/24) від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів поруки, укладених боржником у справі про банкрутство, з підстав їх фраудаторності (спрямованості на завдання шкоди кредиторам). 2. **Аргументи суду:** – Суд зазначив, що сам факт укладення договору поруки в «підозрілий період» та відсутність зустрічних майнових дій з боку кредитора до поручителя не є автоматичною підставою для визнання правочину недійсним, оскільки це притаманна природа таких договорів. – Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання заінтересованості сторін, не дослідивши, чи мав ознаки «заінтересованої особи» саме кредитор (позикодавець), а не лише боржник та позичальник. – Суд підкреслив, що для доведення фраудаторності необхідно встановити недобросовісність сторін та наявність прихованої мети при укладенні договорів, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили. – Було вказано на неприпустимість вибіркового підходу до оцінки доказів, оскільки суди не надали належної правової оцінки всім аргументам учасників справи, що є порушенням процесуальних норм. – Верховний Суд зауважив, що стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства надає суду право, а не обов’язок визнавати правочини недійсними, тому кожен випадок потребує ретельного аналізу фактичних обставин та намірів сторін. – У підсумку, через неповне з’ясування обставин, що мають істотне значення для справи, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не відповідають вимогам обґрунтованості. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №910/16249/21 від 14/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у виправленні описки в постанові, якою було надано згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки у справі про банкрутство, шляхом доповнення її строком пред’явлення до виконання. 2. Суд виходив з того, що процедура банкрутства має пріоритет над загальними нормами виконавчого провадження, тому звернення стягнення на майно боржника в межах такої справи здійснюється виключно за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). Верховний Суд наголосив, що судове рішення про надання згоди на реалізацію майна в межах справи про банкрутство не є виконавчим документом у розумінні Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно, на таке рішення не поширюються вимоги щодо обов’язкового зазначення строку пред’явлення до виконання, оскільки реалізація майна відбувається за спеціальною процедурою під контролем господарського суду. Суд також підкреслив, що спроба НБУ доповнити постанову апеляційного суду таким строком фактично є намаганням змінити зміст резолютивної частини рішення, що виходить за межі процедури виправлення описок. Таким чином, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні заяви, оскільки відсутні підстави для ототожнення ухвали (постанови) у справі про банкрутство з виконавчим документом. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, визнавши її законною та обґрунтованою. Справа №534/985/22 від 16/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначення покарання особі, обвинуваченій у вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК України). 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, проаналізував правильність застосування судом апеляційної інстанції положень кримінального закону щодо призначення покарання. Суд виходив із того, що при визначенні міри відповідальності необхідно враховувати не лише тяжкість вчиненого правопорушення, а й особу винного, його попередню несудимість та інші обставини, що пом’якшують покарання. Колегія суддів дійшла висновку, що виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання у виді обмеження волі. Враховуючи принципи законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд визнав за доцільне застосувати механізм звільнення від відбування покарання з випробуванням. Такий підхід відповідає загальним засадам призначення покарання, закріпленим у статтях 65 та 75 КК України. Суд також зважив на те, що встановлення іспитового строку є достатнім заходом для досягнення мети виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень. 3. Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік. Справа №522/4177/26 від 14/09/2026 1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційним судом скарги захисника через відсутність у додатках до неї копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. 2. Верховний Суд дійшов висновку, що дії апеляційного суду були надмірно формальними та порушили право на доступ до правосуддя. Суд наголосив, що повноваження адвоката підтверджуються ордером, а наявність відомостей про захисника в матеріалах справи та в системі «Електронний суд» дозволяла ідентифікувати особу. Замість негайного повернення скарги, апеляційний суд мав застосувати процедуру залишення її без руху, надавши адвокату строк для усунення недоліків. Повернення скарги без надання такої можливості позбавило обвинуваченого права на ефективний судовий контроль за законністю тримання під вартою. Таким чином, апеляційний суд припустився істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що унеможливило розгляд справи по суті. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №569/4276/25 від 15/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є законність засудження особи за колабораційну діяльність (ч. 3 ст. 111-1 КК України) у формі впровадження стандартів освіти держави-агресора на тимчасово окупованій території. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що вина засудженої підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема даними з інтернет-ресурсів, що фіксували її на посаді директора школи, та показаннями свідків, які підтвердили її добровільну співпрацю з окупаційною адміністрацією. Колегія суддів встановила, що засуджена вчиняла активні дії: організовувала участь дітей у російських патріотичних акціях, замінювала українські підручники на російські та особисто проходила «підвищення кваліфікації» у РФ. Суд відхилив доводи захисту про відсутність умислу та примус, оскільки встановлено, що засуджена мала можливість відмовитися від співпраці, але свідомо обрала шлях інтеграції закладу в освітню систему агресора. Також було визнано правомірним проведення спеціального судового провадження (in absentia), оскільки процедура повідомлення особи про підозру та обвинувальний акт через захисника та публікації у ЗМІ була повністю дотримана. Суд наголосив, що доводи захисту про недопустимість доказів є безпідставними, оскільки конкретних порушень процесуального закону в скарзі не наведено. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №932/19008/19 від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом та встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову від неї. * Факт реєстрації позивачки за адресою спадкодавця на момент її смерті став ключовим доказом, що підтверджує презумпцію прийняття спадщини. * Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростували факт спільного проживання позивачки зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. * Суд зазначив, що докази, надані відповідачем (акти сусідів, квитанції), стосувалися періодів, віддалених від дати смерті спадкодавця, або не доводили факт непроживання позивачки. * Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень їх переоцінювати. * Щодо клопотань про допит свідків, суд встановив, що вони були задоволені раніше, проте представник відповідача не забезпечив їх явку, посилаючись на об’єктивні причини (смерть або виїзд за кордон). 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №504/2166/17 від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про витребування у добросовісного набувача земельної ділянки водного фонду, яка була незаконно передана у приватну власність. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права, заявивши віндикаційний позов (витребування майна) замість негаторного (усунення перешкод у користуванні). Суд наголосив, що оскільки землі водного фонду не могли вибути з державної власності, їх зайняття приватною особою не позбавляє державу володіння, а лише створює перешкоди у користуванні, тому вимога про витребування в порядку статті 388 ЦК України є юридично помилковою. Апеляційний суд, намагаючись виправити це шляхом перекваліфікації позову на негаторний, порушив принцип диспозитивності, оскільки вийшов за межі заявлених вимог. Верховний Суд підкреслив, що суд не може самостійно змінювати предмет позову, визначений позивачем, навіть керуючись принципом «суд знає закони». Відтак, рішення суду першої інстанції про відмову в позові через обрання неналежного способу захисту було визнано законним та обґрунтованим. Водночас суд зазначив, що така відмова не позбавляє державу права звернутися з належним негаторним позовом у майбутньому. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Справа №752/6756/23 від 16/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на посаді заступника директора та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що роботодавець дотримався процедури звільнення, оскільки посада позивача була єдиною у штатному розписі, що унеможливлювало порівняння кваліфікації з іншими працівниками для застосування переважного права на залишення на роботі. Роботодавець належним чином виконав обов’язок щодо працевлаштування, запропонувавши позивачу всі наявні вакансії, від яких той фактично ухилився. Суд також врахував, що позивач був заздалегідь ознайомлений з наказом про використання електронних засобів зв’язку для кадрового документообігу, проте вів себе недобросовісно, надавши недостовірні дані про місце проживання. Доводи позивача про порушення процедури повідомлення були відхилені, оскільки роботодавець вжив вичерпних заходів для інформування через месенджери, електронну пошту та поштові відправлення. Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам, а касаційна скарга фактично зводилася до вимоги переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог. Справа №159/8749/25 від 17/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ч. 1 ст. 389 КК України). 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду касаційної скарги не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо незгоди з вироком апеляційної інстанції та дійшла висновку, що вони не спростовують правильності висновків суду про винуватість особи у вчиненні інкримінованого правопорушення. Суд переконався, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 389 КК України є вірною, а призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам справедливості. Оскільки підстав для скасування або зміни оскаржуваного вироку за результатами касаційного перегляду не виявлено, суд визнав рішення апеляційного суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Таким чином, аргументація суду базується на відсутності законних підстав для перегляду вироку на користь засудженого. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Волинського апеляційного суду — без змін. Справа №201/14046/23 від 09/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позов 8-го державного пожежно-рятувального загону ДСНС до громадянина та органу місцевого самоврядування про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою оборони шляхом звільнення її від приватного гаража та скасування державної реєстрації права власності на цей об’єкт. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив на особливому правовому режимі земель оборони, які можуть перебувати виключно у державній власності, що унеможливлює виникнення на них права приватної власності на збудовані об’єкти. – Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи змінювалося цільове призначення земельної ділянки з моменту її надання позивачу та чи була вона відведена саме для будівництва гаражів. – Важливим аспектом є необхідність дотримання балансу інтересів, тому судам слід оцінити добросовісність набувача майна та можливість втручання у його право власності відповідно до критеріїв Конвенції про захист прав людини. – Суд вказав на процесуальну помилку апеляційної інстанції, яка не залучила до участі у справі продавця гаража як третю особу, що є обов’язковим для повного з’ясування обставин вибуття майна та захисту прав покупця. – Оскільки рішення по суті спору скасовано, додаткове рішення щодо розподілу судових витрат також підлягає скасуванню як таке, що втратило свою правову підставу. – Верховний Суд підкреслив, що встановлення фактичних обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів нижчих інстанцій, тому справа потребує нового розгляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову та додаткову постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №759/9508/16-ц від 14/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та виконання судових рішень про скасування арештів і обмежень стосовно боржника. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що невиконання державним виконавцем обов’язку щодо розрахунку заборгованості за заявою сторони є порушенням, тому зобов’язав виконавчу службу провести відповідні розрахунки. * Щодо вимоги про застосування заходів процесуального примусу (штрафу), суд зазначив, що невиконання обов’язку не є «зловживанням процесуальними правами» у розумінні ЦПК України, а тому підстави для накладення штрафу відсутні. * Суд підкреслив, що в межах скарги на дії виконавця він може лише зобов’язати усунути порушення, але не має права перебирати на себе функції виконавця щодо вчинення конкретних виконавчих дій. * Щодо вимог про скасування обмежень (арешти, виїзд за кордон тощо), суд вказав на недоведеність заявником факту відсутності заборгованості та відсутність у скарзі конкретних вимог про визнання незаконною бездіяльності щодо невинесення відповідних постанов. * Суд роз’яснив, що розподіл судових витрат у справах про оскарження дій виконавця здійснюється пропорційно до задоволених вимог, що відповідає принципам цивільного судочинства. * Верховний Суд підтвердив, що суд не може зобов’язувати виконавця до дій, які прямо віднесені до його виключної компетенції законом «Про виконавче провадження». * Касаційна інстанція наголосила, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову та додаткову постанову апеляційного суду — без змін. Справа №909/1169/23 від 15/09/2026 1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця заборгованості за порушення правил користування електроенергією та зустрічна вимога про визнання недійсним рішення комісії енергопостачальника. 2. Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування підстав для перегляду справи, передбачених процесуальним законом. Зокрема, суд встановив, що аргументи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду не підтвердилися, оскільки правовідносини у наведених прикладах не є подібними до цієї справи. Також суд не виявив порушень норм процесуального права, які б могли стати підставою для скасування рішень попередніх інстанцій. Суд наголосив, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, виходить за межі повноважень касаційної інстанції. У результаті колегія суддів визнала, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права при вирішенні спору щодо нарахування вартості необлікованої електроенергії. Таким чином, правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. 3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині та залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу — без задоволення. Справа №552/2486/22 від 09/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про повернення державі земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка була незаконно передана у приватну власність та відчужена на користь третіх осіб. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що спірна ділянка належить до земель лісового фонду, а її вилучення та передача у приватну власність відбулися без згоди постійного користувача та відповідних рішень органів виконавчої влади. – Верховний Суд підтвердив, що вимоги про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування та скасування державних актів не є ефективними способами захисту, оскільки не призводять до автоматичного відновлення володіння майном. – Суд наголосив, що належним способом захисту права власності держави у даному випадку є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння), а не негаторний позов, на який помилково посилався прокурор. – Оскільки прокурор звернувся до суду з вимогою про повернення ділянки (що фактично є віндикацією) поза межами трирічного строку позовної давності, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні позову. – Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно відмовив у позові, проте припустився помилок у мотивації, тому касаційна інстанція змінила мотивувальну частину постанови, залишивши результат по суті незмінним. – Обрання позивачем неефективного способу захисту прав (негаторний замість віндикаційного) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши в силі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Справа №689/721/25 від 17/09/2026 Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було розглянуто кримінальне провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону під час перегляду вироку. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог КПК України, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, було встановлено, що апеляційна інстанція не надала належної оцінки всім доводам, викладеним у скарзі сторони захисту, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Суд наголосив на необхідності ретельного дотримання процедури апеляційного перегляду, оскільки формальний підхід до розгляду скарг порушує засади змагальності та рівності сторін. Оскільки виявлені порушення не можуть бути усунуті безпосередньо судом касаційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд. Таким чином, Верховний Суд визнав, що попереднє рішення апеляційного суду не відповідає критеріям вмотивованості та законності. Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати ухвалу Хмельницького апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №320/15364/21 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з органів прокуратури через неврахування комісією попереднього протокольного рішення про надання можливості повторного складання іспиту. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що процедура атестації прокурорів є винятковим та одноразовим заходом, спрямованим на кадрове перезавантаження, тому будь-які відступи від встановленого Порядку №221 є неприпустимими. – Ключовим фактором стало те, що позивачка завершила тестування в повному обсязі, не звертаючись під час іспиту до спостерігачів із заявами про технічні збої, що позбавляє її права на повторне проходження етапу. – Верховний Суд підтвердив, що протокольне рішення попередньої кадрової комісії про дозвіл на повторне тестування не мало юридичної сили, оскільки воно суперечило прямій законодавчій забороні на повторне проходження етапів атестації. – Суд зазначив, що автоматизована система тестування виключає суб’єктивний вплив, а отриманий результат (менше прохідного бала) є безумовною підставою для звільнення, незалежно від того, яка саме кадрова комісія фіксує цей результат. – Аргументи позивачки про необхідність відступлення від попередніх правових позицій Верховного Суду були відхилені, оскільки судова практика в цій категорії справ є усталеною та послідовною. – Також суд вказав, що рішення Конституційного Суду щодо неконституційності окремих положень Закону №113-IX не впливає на результат цієї справи, оскільки звільнення було зумовлене саме непроходженням атестації, а не іншими підставами. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, визнавши звільнення прокурора правомірним. Справа №380/25472/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором наказу про звільнення з посади через неуспішне проходження атестації (нескладання іспиту на загальні здібності та навички) та вимога про поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що атестація прокурорів є обов’язковою процедурою, яка включає три етапи, зокрема іспит на загальні здібності та навички, і цей етап є невід’ємною частиною оцінки професійної компетентності. – Суд наголосив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації через набрання меншої кількості балів, ніж прохідний бал, є самостійною та безумовною підставою для звільнення прокурора. – Щодо доводів позивача про преюдиційність попередніх рішень, суд зазначив, що преюдицію мають лише встановлені факти, а не правова оцінка судом норм права, яка може змінюватися залежно від розвитку законодавства та судової практики. – Суд відхилив аргументи про необхідність повторного подання заяви на атестацію після поновлення на посаді, оскільки закон передбачає автоматичне продовження атестації з того етапу, на якому вона була перервана. – Щодо посилань на неконституційність окремих норм, суд вказав, що звільнення позивача відбулося на підставі спеціальної норми Закону № 113-IX, яка є чинною і не залежить від визнання неконституційними положень про ліквідацію чи реорганізацію органів прокуратури. – Верховний Суд також підтвердив, що додаткове рішення суду першої інстанції про зобов’язання провести співбесіду було правомірно скасоване апеляцією, оскільки воно виходило за межі предмета спору та не могло існувати після скасування основного рішення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін (з незначним технічним коригуванням мотивувальної частини щодо посилань на норми закону). Справа №990/278/26 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 990/278/26: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржив рішення ВККС України про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, та просив зобов’язати Комісію повторно провести процедуру кваліфікаційного оцінювання. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що хоча ВККС має дискреційні повноваження, її рішення повинні бути вмотивованими та базуватися на всебічному дослідженні обставин, що вимагається статтею 2 КАС України. – Комісія порушила процедуру, оскільки поклала в основу негативного висновку значний масив інформації з ЄДРСР, яка не була включена до досьє кандидата і була вперше оголошена йому безпосередньо під час співбесіди. – Суд зазначив, що в таких умовах ВККС була зобов’язана надати кандидату реальну можливість ознайомитися з цими даними та підготувати ґрунтовні пояснення, зокрема шляхом оголошення перерви у співбесіді. – Щодо доводів про постановлення рішень у періоди відсутності на роботі, суд вказав на відсутність індивідуалізованого аналізу: Комісія не врахувала динаміку (більшість випадків припадала на перший рік роботи) та не надала оцінку поясненням про технічні помилки в датах. – Щодо виправлення описок та самовідводів, суд визнав висновки Комісії поверхневими, оскільки вони базувалися на кількісних показниках без аналізу змісту, істотності помилок та конкретних мотивів судді у кожній справі. – Суд підкреслив, що негативне рішення має містити переконливі мотиви, які б дозволили сторонньому спостерігачу зрозуміти, чому кандидат не відповідає стандартам професії, чого в оскаржуваному рішенні зроблено не було. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши Комісію поновити участь позивача у конкурсі та повторно розглянути питання про його кваліфікаційне оцінювання з урахуванням правової оцінки суду. Справа №520/33178/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови органу ДСНС у підготовці та наданні до Пенсійного фонду оновленої довідки про розмір грошового забезпечення пенсіонера для перерахунку пенсії з урахуванням актуального прожиткового мінімуму. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив на пріоритетності норм закону над підзаконними актами, вказавши, що Кабінет Міністрів не має повноважень обмежувати розмір грошового забезпечення військовослужбовців через встановлення фіксованих «заморожених» величин (як-от 1762 грн), що суперечить закону про Державний бюджет. – Верховний Суд підтвердив, що пункт 4 постанови КМУ № 704 має застосовуватися у первинній редакції, яка передбачає розрахунок окладів на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. – Суд відхилив аргументи апеляційної інстанції щодо чинності постанови КМУ № 481, зазначивши, що суди не повинні застосовувати нормативно-правові акти, які звужують права громадян та суперечать актам вищої юридичної сили. – Було враховано, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2025 становить 3328 грн, що є законною базою для обчислення грошового забезпечення. – Суд послався на власну сталу практику, зокрема на позицію судової палати від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, яка є визначальною для подібних правовідносин. – Таким чином, відмова відповідача у видачі довідки була визнана протиправною, оскільки вона позбавляла позивача права на перерахунок пенсії, гарантованого законом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким зобов’язано ГУ ДСНС підготувати та надати оновлену довідку про грошове забезпечення. Справа №260/11119/23 від 17/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження звільнення державного службовця у зв’язку зі скороченням посади через невиконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування йому інших рівнозначних вакантних посад. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що згідно із законом, при звільненні держслужбовця категорії «Б» суб’єкт призначення (Голова ДПС) зобов’язаний одночасно з попередженням запропонувати йому всі наявні рівнозначні або нижчі вакантні посади. – Було з’ясовано, що на момент звільнення позивача в інших територіальних органах ДПС існували вакантні посади, які йому не пропонувалися. – Суд дійшов висновку, що делегування повноважень керівнику територіального органу не звільняє суб’єкта призначення від обов’язку забезпечити пропозицію вакансій, оскільки керівник на місцях не має повноважень пропонувати посади в інших регіонах. – Аргументи податкової служби про те, що ці повноваження були делеговані, суд відхилив, оскільки обсяг делегованих прав не охоплював пропонування посад за межами конкретного територіального органу. – Суд також зазначив, що посилання податкової на іншу постанову Верховного Суду є безпідставним, оскільки правовідносини у тій справі не були подібними, а висновки щодо застосування норм права не збігалися з обставинами цієї справи. – Внаслідок порушення процедури звільнення, наказ про припинення державної служби визнано протиправним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а звільнення визнано незаконним. Справа №580/11949/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єкта, який позивачка вважає таким, що підлягає пільговому оподаткуванню як майно сільськогосподарського товаровиробника. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, необхідна наявність двох обов’язкових умов: суб’єктної (власник є сільгосптоваровиробником) та об’єктної (нерухомість за офіційними документами має бути віднесена до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення»). – Хоча позивачка довела свій статус сільськогосподарського товаровиробника, суд встановив, що спірний об’єкт у Державному реєстрі речових прав зареєстрований як «приміщення дитячого садка з овочесховищем та котельнею». – За класифікатором ДК 018-2000 цей об’єкт належить до класу 1263 (будівлі закладів освіти), а не до класу 1271, що виключає можливість застосування пільги. – Суд зазначив, що податкове законодавство пов’язує пільгу саме з офіційним правовим статусом майна, а не з його фактичним використанням у господарській діяльності. – Доводи позивачки про те, що частина приміщення використовується як овочесховище, не змінюють загального цільового призначення будівлі, зафіксованого в реєстраційних документах. – Також суд відхилив процесуальні зауваження позивачки щодо пропуску строків відповідачем, підтвердивши правильність обчислення строків апеляційним судом. – Верховний Суд підкреслив, що не має права підміняти офіційну класифікацію майна на підставі фактичного використання, оскільки це порушувало б принципи рівності та нейтральності оподаткування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення, підтвердивши правомірність нарахування податку. Справа №320/61342/24 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було донараховано податок на прибуток та ПДВ через нібито нереальний характер господарських операцій із придбання ремонтно-будівельних робіт. 2. Суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були лише формально оформлені, без фактичного виконання робіт. Податковий орган надав переконливі докази того, що контрагенти не мали необхідних трудових та матеріальних ресурсів для виконання робіт у задекларованих обсягах. Суд звернув увагу на те, що ці контрагенти одночасно надавали послуги великій кількості інших суб’єктів у різних регіонах, що ставить під сумнів їхню спроможність виконати роботи для позивача. Позивач не надав доказів залучення субпідрядників, які могли б фактично виконати ці роботи, попри відсутність прямих заборон у договорах. Також було встановлено, що контрагенти закуповували товари (наприклад, ліфти, дорогі автомобілі), які не мають відношення до заявлених ремонтно-будівельних послуг. У підсумку суд зазначив, що первинні документи не містили достатніх відомостей про зміст та результати операцій, а отже, вони не мають реальної економічної мети та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту чи витрат. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність донарахувань податковим органом. Справа №520/7781/24 від 17/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Оскарження Інститутом сцинтиляційних матеріалів НАН України вимог та попереджень Держаудитслужби щодо усунення порушень бюджетного законодавства, пов’язаних із кваліфікацією наданих інститутом платних послуг та правильністю формування їхньої собівартості. 2. **Аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що віднесення робіт до наукової чи експериментальної діяльності не може ґрунтуватися лише на назві договору чи статусі установи, а потребує аналізу фактичного змісту кожної операції. * Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, оцінивши загальну наукову діяльність інституту замість того, щоб перевірити, чи була наявна наукова невизначеність у конкретних спірних договорах. * Важливим аргументом стало те, що повторюване виготовлення продукції за стабільним технологічним процесом може свідчити про звичайне виробництво, а не про науково-технічну розробку, що потребує детального дослідження судом. * Щодо калькуляції вартості послуг, суд підкреслив, що бухгалтерське нарахування амортизації в цілому по установі не є тотожним включенню відповідних витрат до собівартості конкретної платної послуги. * Суди попередніх інстанцій не перевірили методику розрахунків Держаудитслужби та не зіставили склад накладних витрат із вимогами законодавства, чинними на момент виконання кожного конкретного договору. * Верховний Суд зазначив, що загальна позитивна різниця між доходами та витратами інституту не спростовує доводів аудиторів про неправильне формування ціни окремих послуг. * В результаті, через недостатнє дослідження доказів та відсутність оцінки конкретних господарських операцій, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №420/1857/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження розпорядження сільської ради про призначення службового розслідування за фактом відсутності працівника на робочому місці. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд виходив із того, що право на судовий захист виникає лише тоді, коли рішення суб’єкта владних повноважень безпосередньо порушує права або законні інтереси особи. – Розпорядження про призначення службового розслідування є лише підготовчою процесуальною дією, яка спрямована на встановлення обставин події, а не на остаточне вирішення питання про відповідальність. – Суд наголосив, що таке розпорядження не змінює, не припиняє та не встановлює прав чи обов’язків працівника, а отже, не створює для нього жодних юридичних наслідків у момент видання. – Факт призначення розслідування не є автоматичним визнанням вини особи чи застосуванням до неї дисциплінарного стягнення. – Оскільки оскаржуваний акт не має ознак індивідуального акта, що породжує юридичні наслідки, він не може бути предметом самостійного судового оскарження. – Відповідно, суд дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відсутній предмет спору, який би підлягав судовому захисту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін. Справа №420/4588/24 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження військовослужбовцем наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани за неналежне виконання службових обов’язків, що призвело до затримки виплати додаткової винагороди підлеглим. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що командир (начальник) є єдиноначальником, який несе персональну відповідальність за стан справ, внутрішній порядок та організацію роботи у підпорядкованому підрозділі. Встановлено, що позивач був обізнаний про відсутність необхідних рапортів для виплат ще до вибуття у відпустку, проте не вжив заходів для організації процесу та не надав відповідних доручень особі, яка тимчасово виконувала його обов’язки. Після повернення з відпустки позивач також не вжив належних заходів для виправлення ситуації, що свідчить про його бездіяльність. Суд підкреслив, що перебування у відпустці не звільняє керівника від обов’язку завчасно організувати роботу так, щоб вона виконувалася безперебійно. Обставини, на які посилався позивач (складна безпекова ситуація, затримки з боку підлеглих), не є виправданням для відсутності належного контролю з боку керівника. Відтак, дисциплінарне стягнення було визнано обґрунтованим, оскільки процедура службового розслідування була дотримана, а вид стягнення відповідає тяжкості проступку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Справа №580/8862/25 від 17/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо будівлі, яку власник вважає сільськогосподарською, а податковий орган — закладом освіти. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для отримання податкової пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України, необхідно одночасно дотриматися двох умов: суб’єктної (власник має бути сільгосптоваровиробником) та об’єктної (будівля має бути офіційно класифікована як сільськогосподарська за кодом 1271). – Хоча позивач підтвердив свій статус сільгосптоваровиробника, суд встановив, що об’єкт нерухомості за даними Державного реєстру речових прав зареєстрований як «приміщення дитячого садка», що відповідає класу 1263 (будівлі закладів освіти). – Суд підкреслив, що податкова пільга прив’язана не до фактичного способу використання майна, а до його офіційного правового статусу, зафіксованого у правовстановлюючих документах. – Наявність у складі комплексу овочесховища не змінює основного цільового призначення всієї будівлі, тому вона не підпадає під визначення сільськогосподарської споруди згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. – Суд відхилив посилання позивача на попередню практику Верховного Суду, зазначивши, що в тих справах об’єкти нерухомості вже мали відповідний «сільськогосподарський» статус у реєстрах, на відміну від даного випадку. – Верховний Суд наголосив, що суди не мають дискреції розширювати межі податкових пільг шляхом поширювального тлумачення, оскільки це порушує принципи рівності та нейтральності оподаткування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення. Справа №280/7304/25 від 16/09/2026 1. Предметом спору є вимога ПАТ «Запоріжсталь» про визнання протиправною бездіяльності податкового органу та стягнення коштів, пов’язаних із бюджетним відшкодуванням або поверненням надміру сплачених податкових зобов’язань. 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю забезпечення реального захисту прав платника податків у відносинах із державою. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що податковий орган допустив бездіяльність, яка порушила законні інтереси підприємства. Суд наголосив, що наявність у платника права на отримання коштів з бюджету не повинна нівелюватися пасивністю контролюючого органу у вчиненні передбачених законом дій. Також було враховано, що попередні інстанції правильно встановили фактичні обставини справи та вірно застосували норми матеріального права, які регулюють процедуру повернення коштів. Суд підкреслив, що адміністративні органи зобов’язані діяти виключно в межах та у спосіб, визначений законом, а будь-яке ухилення від виконання обов’язків підлягає судовому виправленню. В результаті, аргументи касаційної скарги податківців були визнані безпідставними та такими, що не спростовують законності висновків судів першої та апеляційної інстанцій. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволен […]

Вересень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30