Activity

lexcovery_bot wrote a new post 2 days, 3 hours ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 10/09/2026Справа №922/3101/25 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій державного виконавця щодо примусового стягнення коштів у межах виконавчого провадження, яке, на думку боржника, було відкрито вже після добровільного виконання ним рішення суду. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що скарга на дії виконавця не є ефективним способом захисту в ситуації, коли виконавче провадження вже завершене, оскільки таке рішення суду лише констатує юридичні факти, але не відновлює порушене майнове право. * Верховний Суд підтвердив, що у разі виникнення спору щодо безпідставного повторного стягнення коштів (як у цьому випадку), такий спір є цивільним (майново-правовим) і має вирішуватися шляхом подання окремого позову, а не через процедуру судового контролю за діями виконавця. * Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступу від попередньої правової позиції (справа № 910/15184/21), зазначивши, що скаржник не навів переконливих підстав (наприклад, зміну законодавства або помилковість попередніх висновків), які б вимагали зміни усталеної практики. * Верховний Суд вказав, що правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними, оскільки в них досліджувалися інші обставини (зокрема, питання зведеного виконавчого провадження або дискреційних повноважень виконавця), тому вони не можуть бути застосовані як прецедент для цієї справи. * Суд підкреслив, що обов’язок надати юридичну кваліфікацію відносинам лежить на суді, і в даному випадку суди попередніх інстанцій правильно визначили, що обраний боржником спосіб захисту не призведе до реального відновлення його прав. * Також суд нагадав, що касаційне оскарження не є безумовним правом, а процесуальні фільтри встановлені для забезпечення єдності судової практики, а не для повторного розгляду справи по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС та залишив без задоволення касаційну скаргу в іншій частині, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін. Справа №761/30940/19 від 02/09/2026 Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги прокурора, яка була оскаржена в касаційному порядку. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили належному доступу до правосуддя. Суд касаційної інстанції перевірив доводи прокурора щодо безпідставності повернення скарги та встановив, що для такого рішення не було достатніх законних підстав. Важливо, що касаційний суд не втручався у суть кримінального провадження, а зосередився виключно на дотриманні процедурних норм апеляційного оскарження. Колегія суддів визнала, що апеляційний суд мав розглянути скаргу по суті, а не відмовляти у відкритті провадження через формальні причини. Таким чином, було констатовано необхідність виправлення помилки, допущеної судом нижчої інстанції, для забезпечення права на апеляційний перегляд. Це рішення спрямоване на дотримання принципу законності та забезпечення ефективного судового контролю. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №155/2077/24 від 02/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи за статтею 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації). Верховний Суд при розгляді касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження. Це процесуальне рішення зумовлене тим, що під час перевірки матеріалів справи було виявлено обставини, які унеможливлюють подальший розгляд скарги по суті в межах касаційного перегляду. Суд керувався нормами Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок та підстави для закриття провадження в суді касаційної інстанції. Важливо розуміти, що закриття провадження не завжди означає розгляд справи по суті, а часто свідчить про наявність процесуальних перешкод або недотримання вимог закону при поданні скарги. У даному випадку колегія суддів дійшла висновку, що подальший розгляд скарги прокурора є неможливим згідно з положеннями статей 434, 436 та 441 КПК України. Таким чином, суд обмежився процесуальним рішенням, не переглядаючи законність ухвали апеляційного суду по суті. Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду. Справа №528/854/18 від 02/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я (ч. 2 ст. 186 КК України). 2. Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив усі докази та надав їм відповідну правову оцінку. Колегія суддів встановила, що під час розгляду справи в судах нижчих інстанцій не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Суд підтвердив, що кваліфікація дій обвинуваченого за частиною 2 статті 186 КК України є правильною та відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Аргументи захисту щодо безпідставності вироку не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, оскільки висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на об’єктивних даних. Таким чином, Верховний Суд визнав, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а права останнього на захист були забезпечені в повному обсязі. 3. Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №757/17538/25-ц від 04/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи та позиції Верховного Суду: 1. Предметом спору є законність звільнення працівника з університету та стягнення належних йому грошових сум. 2. Суд встановив, що хоча звільнення позивача було проведено з порушенням процедури (без належного повідомлення про вихід на роботу), ключовим фактором для відмови у позові став пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Позивач отримав копію наказу про звільнення 13 січня 2025 року, проте звернувся до суду лише у квітні того ж року, не надавши при цьому жодних доказів наявності поважних причин для такого запізнення. Верховний Суд підкреслив, що поважними причинами можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які унеможливлювали своєчасне звернення, чого в цій справі встановлено не було. Також суд зазначив, що вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому після відмови у головній вимозі вона також не підлягає задоволенню. Щодо оплати праці за час призупинення дії трудового договору, суд нагадав, що згідно із законом, відповідальність за це покладається на державу-агресора, а не на роботодавця. Зрештою, суд дійшов висновку, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №907/1042/25 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: **1. Предмет спору** Предметом спору є вимога учасниці товариства з обмеженою відповідальністю до самого товариства про надання доступу до широкого переліку внутрішніх документів (фінансових, майнових, управлінських) для реалізації її корпоративного права на отримання інформації про господарську діяльність. **2. Аргументи суду** * Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації є фундаментальним корпоративним правом, необхідним для ефективного управління товариством. * Верховний Суд наголосив, що перелік документів, визначений статтею 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, оскільки містить загальні категорії (наприклад, документи бухгалтерського обліку) та відсилочні норми. * Суд застосував розширене тлумачення права на інформацію: якщо документ містить відомості про діяльність товариства, учасник має право на ознайомлення з ним, незалежно від того, чи названий цей документ прямо в законі. * Щодо заперечень відповідача про відсутність обов’язку зберігати документи за минулі періоди, суд вказав на імперативні вимоги законодавства про строки зберігання документів, які не можна скорочувати. * Суд відхилив доводи товариства про те, що наявність персональних даних третіх осіб у документах є підставою для відмови в їх наданні, зазначивши, що товариство має обов’язок знеособити такі дані, але не приховувати інформацію від учасника. * Також суд підкреслив, що публічна доступність інформації в державних реєстрах не замінює права учасника на отримання структурованих даних безпосередньо від виконавчого органу товариства. * Нарешті, суд зазначив, що тягар доведення відсутності або знищення документів лежить на самому товаристві, яке не надало відповідних доказів. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги учасниці були частково задоволені, зобов’язавши товариство надати копії запитуваних документів. Справа №522/3147/20 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє відсторонення від роботи та вимагав виплати заробітку за час вимушеного прогулу і матеріальної допомоги після того, як Верховний Суд скасував попереднє рішення про його поновлення на посаді. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що після скасування Верховним Судом рішення про поновлення на роботі, правові підстави для перебування особи у трудових відносинах з підприємством відпали. – Верховний Суд зазначив, що специфіка трудових спорів виключає застосування інституту «повороту виконання рішення» у класичному розумінні, тому рішення про скасування поновлення є самодостатньою підставою для припинення трудових відносин. – Роботодавець має право оформити таке припинення або шляхом видання наказу про звільнення, або шляхом визнання нечинним наказу про поновлення, виданого на підставі скасованого судового рішення. – Суд підкреслив, що затримка реалізації такого звільнення не є порушенням прав працівника, якщо вона не має ознак зворотної дії в часі. – Щодо посилань позивача на інші постанови Верховного Суду, суд визнав їх безпідставними, оскільки фактичні обставини тих справ (звільнення за прогули, спадкові спори тощо) не є подібними до даної ситуації. – Також суд вказав, що норми статті 46 КЗпП України, на які посилався позивач, регулюють відсторонення працівника у специфічних випадках (наприклад, сп’яніння чи відмова від інструктажу) і не стосуються порядку звільнення після скасування судового рішення про поновлення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, — без змін. Справа №335/5988/22 від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 335/5988/22: 1. Предметом спору є перевірка законності засудження особи за незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин з метою збуту (ч. 2, 3 ст. 307 КК України) за відсутності фактів проведення оперативних закупок. 2. Верховний Суд підтвердив, що для кваліфікації дій за ст. 307 КК України наявність оперативної закупки не є обов’язковою, якщо умисел на збут доводиться іншими доказами. Суд врахував сукупність факторів: великий та особливо великий розмір вилучених речовин, їх різноманіття, наявність електронних ваг, порожніх зіп-пакетів та блокнотів із записами, що вказують на фасування. Також було проаналізовано дані з мобільного телефону засудженого, які підтверджували використання додатку «Нова Пошта» для отримання та відправлення посилок, що спростовувало версію про зберігання виключно для власного вживання. Суд наголосив, що зберігання речовин у кількості, яка об’єктивно перевищує потреби особи, у поєднанні з інструментами для фасування, є достатньою підставою для висновку про мету збуту. Водночас Суд встановив, що апеляційний суд помилково призначив конфіскацію майна, оскільки злочин не був вчинений з корисливих мотивів, що є обов’язковою умовою для застосування цього виду додаткового покарання згідно зі ст. 59 КК України. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду шляхом виключення з нього додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишивши в іншому вирок без змін. Справа №908/964/26 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність накладення арешту на нерухоме майно як заходу забезпечення позову у справі про визнання недійсним акта приймання-передачі цього ж майна. 2. Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є механізмом захисту від недобросовісних дій відповідача, спрямованим на збереження «status quo» до вирішення справи по суті. Суд зазначив, що арешт майна є тимчасовим заходом, який не позбавляє власника права володіння чи користування, а лише обмежує право розпорядження, що є цілком співмірним із предметом спору. Апеляційна інстанція помилково скасувала арешт, не врахувавши, що невжиття таких заходів створює реальний ризик відчуження спірного майна та унеможливлює виконання майбутнього рішення суду. Верховний Суд підкреслив, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд не має досліджувати обґрунтованість позовних вимог по суті, а повинен лише оцінити наявність спору та ризик невиконання рішення. Також було наголошено, що заходи забезпечення мають бути адекватними та не повинні блокувати господарську діяльність, проте в даному випадку арешт стосується саме того об’єкта, щодо якого виник спір. У підсумку, касаційна інстанція визнала позицію суду першої інстанції правильною та такою, що відповідає принципам процесуального права. 3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на нерухоме майно. Справа №910/10866/24 від 02/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними рішення загальних зборів учасників товариства щодо зміни керівника та скасувати відповідні реєстраційні дії, посилаючись на порушення процедури скликання зборів та неповідомлення його про їх проведення. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що хоча позивача дійсно не було належним чином повідомлено про збори, сам по собі цей факт не є безумовною підставою для скасування рішень, якщо не доведено порушення корпоративних прав та інтересів учасника. – Ключовим фактором стало те, що після оспорюваних зборів відбулися наступні збори, на яких було прийнято аналогічні рішення про зміну керівника, і про ці збори позивач був обізнаний, проте не оскаржував їх. – Оскільки повноваження чинного керівника ґрунтуються на пізніших рішеннях, які є чинними, скасування первинного рішення не призведе до реального відновлення прав позивача. – Суд визнав обраний позивачем спосіб захисту неефективним, оскільки задоволення позову не створить правової визначеності та не змінить фактичного стану управління товариством. – Також суд зазначив, що оскільки один з учасників володіє 51% капіталу і діяв на підставі обов’язкового наказу Фонду держмайна, волевиявлення товариства було сформоване правомірно, а вплив позивача на результат голосування був би нівельований переважною більшістю голосів відповідача. – Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарт доказування вірогідності, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №314/2839/23 від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас: 1. **Предмет спору:** Позов про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення позивачів до квартири, власником якої є відповідач. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач (батько) набув право користування квартирою ще у 2012 році як член сім’ї попередньої власниці, тому його право на житло є законним і підлягає захисту. * Оскільки позивач не виселявся добровільно, а його відсутність у квартирі з 2022 року зумовлена поважною причиною — проходженням військової служби за мобілізацією, суд визнав правомірним його вселення. * Щодо дружини та дітей, суд зазначив, що вони не набули права користування цією квартирою як члени сім’ї власника, оскільки на момент їхнього вселення або реєстрації власником уже був відповідач, який не надавав на це згоди. * Суд підкреслив, що право особистого сервітуту (право користування житлом) є індивідуальним, і в даному випадку воно стосується лише позивача-військовослужбовця. * Вимоги про вселення інших членів сім’ї суд визнав неспівмірними з правом власності відповідача, врахувавши, що дружина з дітьми мають інше зареєстроване місце проживання. * Суд також відхилив аргументи про порушення процедури виселення, вказавши, що захист права на житло не передбачає автоматичного права на вселення в чужу власність, якщо законних підстав для такого користування не виникло. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального порядку, зокрема щодо зупинення провадження у справі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право на вселення лише для позивача-батька та відмовивши у вселенні іншим членам його сім’ї. Справа №500/5717/16-к від 01/09/2026 Предметом цього спору є розгляд касаційної скарги прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження. Суд при винесенні рішення керувався виключно процесуальним правом, яке надає стороні обвинувачення право відмовитися від поданої нею скарги до початку або під час касаційного розгляду. Оскільки прокурор, який брав участь у розгляді провадження в суді апеляційної інстанції, офіційно заявив про відмову від своєї касаційної скарги, суд зобов’язаний був розглянути це клопотання. Відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України, така відмова є безумовною підставою для припинення касаційного провадження. Суд перевірив повноваження прокурора та дотримання ним процедурних норм при поданні відповідної заяви. Жодних перешкод для прийняття цієї відмови колегія суддів не виявила. Таким чином, подальший розгляд справи по суті у Верховному Суді став неможливим через відсутність предмета оскарження з боку прокуратури. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження у справі у зв’язку з відмовою прокурора від поданої ним касаційної скарги. Справа №752/17037/18 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є перевірка законності виправдувального вироку щодо особи, яку обвинувачували в одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення службовою особою (ч. 3 ст. 369-2 КК України). 2. Суд при винесенні рішення керувався принципом презумпції невинуватості та стандартом доведення вини «поза розумним сумнівом», встановивши, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів на підтвердження висунутого обвинувачення. Зокрема, було встановлено, що вимога про передачу коштів була висунута вже після того, як договір оренди був підписаний директором, що фактично унеможливлювало реальний вплив обвинуваченої на це рішення. Суд також критично оцінив результати негласних слідчих дій, вказавши, що вони не містять прямих доказів вимагання, а лише фіксують виконання обвинуваченою її посадових обов’язків. Показання свідків, включаючи самого директора інституту, не підтвердили факт здійснення на нього будь-якого впливу. Апеляційний суд ретельно перевірив доводи прокурора та надав вичерпні відповіді на кожен із них, не знайшовши підстав для повторного дослідження доказів. Таким чином, суди обох інстанцій дійшли висновку про відсутність у діях особи складу інкримінованого злочину через недоведеність умислу та корисливого мотиву. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026 Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду в межах кримінального провадження за касаційною скаргою захисника, який намагався оскаржити рішення суду другої інстанції. Верховний Суд, розглядаючи справу, проаналізував доводи захисту щодо можливих порушень, допущених апеляційним судом при винесенні ухвали. Колегія суддів перевірила відповідність оскаржуваного рішення нормам Кримінального процесуального кодексу України та матеріалам справи. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень та надав належну оцінку обставинам, на які посилався захисник. У ході касаційного розгляду не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду. Таким чином, аргументи захисту були визнані необґрунтованими, а оскаржуване рішення — таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Суд не вбачав підстав для втручання у висновки апеляційної інстанції, оскільки вони базуються на правильному застосуванні норм права. Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №126/1026/25 від 26/08/2026 1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначення покарання за незаконне виготовлення, зберігання та збут підакцизних товарів (тютюнових виробів). 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що апеляційний суд при скасуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням обмежився лише загальними фразами про шкоду бюджету та суспільну небезпечність злочинів. Суд наголосив, що сама по собі тяжкість злочину не є автоматичною перешкодою для застосування ст. 75 КК України, якщо стаття не входить до переліку виключень. Колегія суддів врахувала, що засуджений раніше не судимий, щиро розкаявся та позитивно характеризується. Важливим аргументом стало надання доказів активної допомоги Збройним Силам України, підтримки спортивних та студентських ініціатив, а також наявність на утриманні батька з інвалідністю. Суд дійшов висновку, що виправлення особи можливе без реального позбавлення волі, а призначення іспитового строку є достатнім заходом для досягнення мети покарання. Таким чином, касаційна інстанція відновила справедливий баланс між інтересами держави та індивідуальними обставинами життя засудженого. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Справа №757/11993/22 від 02/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвал судів першої та апеляційної інстанцій щодо закриття кримінального провадження стосовно осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів проти правосуддя та службових злочинів. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги прокурора та представника потерпілих, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення рішень судами нижчих інстанцій. Суд касаційної інстанції встановив, що попередні суди не забезпечили належного дотримання процедури розгляду справи, що призвело до передчасного закриття провадження без повного та всебічного дослідження всіх обставин кримінального правопорушення. Зокрема, було проігноровано необхідність оцінки доказів у їх сукупності, що є критично важливим для забезпечення права на справедливий суд та захисту інтересів потерпілих. Колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам вмотивованості та обґрунтованості судового рішення. Відтак, для встановлення істини у справі та забезпечення законності вироку, матеріали провадження потребують повторного розгляду в суді першої інстанції з урахуванням висловлених касаційним судом зауважень. 3. Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції. Справа №621/2622/22 від 04/06/2025 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та повернути кошти, стягнені на його підставі у межах виконавчого провадження. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідчений, що унеможливлює стягнення заборгованості у безспірному порядку. * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково визначили початок перебігу позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази того, що боржник був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження або отримав відповідні постанови виконавця. * Суди не врахували положення пункту 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, згідно з якими позовна давність продовжувалася на весь строк дії карантину, введеного через COVID-19. * Оскільки позивач звернувся до суду 2 грудня 2022 року, він фактично перебував у межах встановленого законом строку для захисту своїх прав. * Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо розміру стягнених коштів та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження, що є порушенням процесуальних норм. * Через неповне з’ясування обставин справи та порушення процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість самостійного вирішення спору по суті на стадії касаційного перегляду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №571/151/17 від 03/09/2026 1. Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення умисного вбивства з хуліганських мотивів та хуліганства із застосуванням зброї. 2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд встановив, що апеляційний розгляд не відповідав критеріям повноти та об’єктивності, що є обов’язковими для забезпечення права на справедливий суд. Зокрема, було виявлено недоліки у вмотивуванні судового рішення, які унеможливили перевірку правильності висновків апеляційного суду щодо доведеності вини засудженого. Оскільки процедурні порушення вплинули на законність остаточного рішення, касаційна інстанція визнала неможливим залишення ухвали в силі. Суд також зважив на необхідність дотримання балансу між правами засудженого та інтересами правосуддя, тому обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на обмежений строк для забезпечення подальшого розгляду справи. Такий підхід спрямований на виправлення процесуальних помилок та забезпечення належного перегляду справи в апеляційному порядку. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Справа №910/5638/24 від 31/08/2026 Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск податковим органом строку на апеляційне оскарження додаткового рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Процесуальні строки не є безумовними, і для їх поновлення заявник зобов’язаний довести наявність об’єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали вчиненню дій вчасно. 2. Посилання податкового органу на велике навантаження, внутрішні проблеми з документообігом та воєнний стан не є поважними причинами, оскільки вони залежать від організації роботи самого органу. 3. Суд підкреслив, що запровадження воєнного стану не зупиняє автоматично перебіг процесуальних строків і не звільняє від обов’язку доводити причинно-наслідковий зв’язок між війною та неможливістю подати скаргу. 4. Позивач був належним чином повідомлений про судове рішення через систему «Електронний суд», тому мав усі технічні можливості для своєчасного оскарження. 5. Верховний Суд зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може обмежуватися для дотримання правил судової процедури, що відповідає практиці ЄСПЛ. 6. Оскільки скаржник не надав жодних належних доказів поважності пропуску строку, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження, а касаційна скарга зводиться лише до незгоди з оцінкою доказів. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення. Справа №910/5638/24 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю: 1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск податковим органом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. 2. Суд виходив із того, що процесуальні строки є обов’язковими для всіх учасників справи, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які не залежать від волі заявника. Верховний Суд підкреслив, що велике навантаження на канцелярію державного органу або внутрішні організаційні труднощі не є поважними причинами для пропуску строку, оскільки орган має самостійно забезпечувати належну організацію своєї діяльності. Також суд зазначив, що факт запровадження воєнного стану в Україні не є автоматичною підставою для поновлення строків, якщо заявник не довів прямий причинно-наслідковий зв’язок між бойовими діями та неможливістю вчинити процесуальну дію вчасно. Податковий орган не надав жодних доказів, які б підтверджували неможливість доступу до електронного кабінету або інші об’єктивні перешкоди. Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і має реалізовуватися добросовісно, з дотриманням встановлених законом процедур. У підсумку, Верховний Суд визнав, що апеляційний суд правильно оцінив доводи скаржника як такі, що не свідчать про поважність пропуску строку. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення. Справа №755/8150/16-к від 02/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі рішення про виправдання осіб, обвинувачених у незаконному зберіганні наркотичних засобів (ч. 2, ч. 3 ст. 309 КК України). 2. Верховний Суд у межах своїх повноважень перевіряв доводи прокурора щодо можливих порушень норм кримінального процесуального закону під час розгляду справи в апеляції. Суд касаційної інстанції проаналізував матеріали провадження та дійшов висновку, що апеляційний суд надав належну оцінку доказам, які були зібрані стороною обвинувачення. Було встановлено, що висновки апеляційного суду про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості осіб поза розумним сумнівом є обґрунтованими. Суд підкреслив, що підстави для скасування оскаржуваного рішення, передбачені статтею 438 КПК України, відсутні. Аргументи прокурора не спростували правильності висновків апеляційної інстанції щодо оцінки допустимості та достовірності доказів. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила, що процесуальні права учасників провадження не були порушені, а судове рішення відповідає вимогам законності та вмотивованості. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №332/695/25 від 03/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивачка надала достатньо доказів, які підтверджують спільний побут, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. * Ключовим доказом стала облікова картка до військового квитка загиблого, де він власноруч вказав позивачку як «цивільну дружину» та зазначив її адресу як місце свого проживання. * Суд врахував матеріали кримінальних та адміністративних справ, у яких було зафіксовано, що протягом 2019–2022 років загиблий постійно проживав за адресою позивачки. * Допитані свідки (сусіди та родичі) підтвердили, що оточуючі сприймали пару як сім’ю, а сам військовослужбовець забезпечував позивачку матеріально. * Суд також дослідив банківські виписки, які підтвердили систематичні грошові перекази від матері загиблого та його побратимів на користь позивачки, що спростовує доводи про відсутність сімейних стосунків. * Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили сукупність доказів, а спроби скаржника переоцінити ці докази виходять за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши факт проживання однією сім’єю. Справа №910/15184/24 від 03/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. Суд керувався тим, що право на професійну правничу допомогу є конституційним, а витрати на неї підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Верховний Суд підтвердив, що позивач дотримався процесуальних вимог, подавши попередній розрахунок витрат у відзиві на касаційну скаргу та надавши докази їх фактичного понесення протягом п’яти днів після ухвалення рішення. Суд відхилив доводи відповідача про необхідність залишення заяви без розгляду, оскільки відсутність доказів на момент дебатів була зумовлена об’єктивною неможливістю їх існування до завершення розгляду справи. Щодо розміру витрат, суд зазначив, що відповідач не надав належних доказів неспівмірності гонорару адвоката, а посилання на мінімальну заробітну плату є безпідставним, оскільки гонорар визначається за домовленістю сторін. Також суд наголосив, що участь у засіданні включає не лише час безпосереднього перебування в залі суду, а й підготовку та очікування, що є невід’ємною частиною правничої допомоги. Втручання суду у договірні відносини щодо розміру гонорару можливе лише за умови доведеної невідповідності наданим послугам, чого в даному випадку зроблено не було. 3. Верховний Суд прийняв додаткову постанову, якою задовольнив заяву позивача та стягнув з відповідача 13 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №161/14185/24 від 16/04/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування заявниці на утриманні її рідного брата, який зник безвісти під час виконання бойових завдань, з метою отримання грошового забезпечення від держави. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для встановлення факту перебування на утриманні заявник має надати переконливі докази того, що допомога від особи була систематичною та становила основне джерело засобів до існування. – Суди попередніх інстанцій встановили, що сам факт спільної реєстрації за однією адресою не є безумовним доказом утримання, а довідки про отримання заявницею соціальної допомоги лише підтверджують її власний дохід, але не доводять фінансову залежність від брата. – Верховний Суд підкреслив, що збирання доказів є обов’язком сторін, і оскільки заявниця не надала судам першої та апеляційної інстанцій доказів фінансових перерахувань чи інших витрат брата на її утримання, підстави для задоволення заяви відсутні. – Касаційний суд зазначив, що він не має повноважень переоцінювати докази, які не були досліджені судами нижчих інстанцій, а нові докази (виписка з банківського рахунку), додані лише до касаційної скарги, не можуть бути прийняті до уваги. – Суд також вказав, що заявниця не зверталася до суду з клопотанням про витребування доказів, які вона не могла отримати самостійно, що свідчить про неналежну реалізацію нею процесуальних прав. – У підсумку, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність доказової бази щодо систематичного фінансового забезпечення унеможливлює встановлення юридичного факту перебування на утриманні. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у встановленні факту — без змін. Справа №643/11507/17 від 02/09/2026 Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 286 КК України). Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів, викладених у скарзі засудженого, що є обов’язковим для дотримання права на справедливий суд. Суд наголосив, що ігнорування аргументів сторони захисту під час апеляційного перегляду позбавляє судове рішення ознак вмотивованості та законності. Оскільки апеляційний суд не усунув виявлені недоліки та не надав вичерпних відповідей на ключові питання, порушені в скарзі, це унеможливило перевірку правильності застосування норм матеріального права. Відтак, для забезпечення дотримання процесуальних гарантій та встановлення істини у справі, Верховний Суд визнав необхідним скасувати рішення апеляційної інстанції. Подальший розгляд справи має відбутися з урахуванням висловлених касаційним судом зауважень для забезпечення повноти судового розгляду. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №523/22034/21 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Касаційна скарга захисника на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, з вимогою застосувати положення статей 69 та 69-1 КК України для пом’якшення покарання. 2. **Аргументи суду:** – Суд підкреслив, що призначення покарання нижче від найнижчої межі (ст. 69 КК) можливе лише за наявності обставин, які настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності, що мінімальне покарання в межах санкції було б явно несправедливим. – Верховний Суд зазначив, що такі обставини мають бути за своєю силою та характером аналогічними тим, що зумовлюють створення «привілейованих» складів злочинів у кримінальному законі. – Щодо застосування ст. 69-1 КК (призначення покарання не більше 2/3 максимального строку), суд вказав на обов’язковість наявності одночасно трьох умов: наявність обставин з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутність обтяжуючих обставин та визнання вини. – Суд констатував, що в даній справі відсутні обставини, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 66 КК (добровільне відшкодування шкоди або усунення збитків), що автоматично унеможливлює застосування ст. 69-1 КК. – Враховуючи характер злочинів (незаконний обіг наркотиків), суд підтримав позицію попередніх інстанцій про те, що ізоляція від суспільства є необхідною для досягнення мети виправлення та загальної превенції. – **** Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2026 року (справа № 214/2983/24), яка чітко закріпила алгоритм застосування ст. 69-1 КК, зокрема необхідність доведення усунення шкоди (як матеріальної, так і нематеріальної) у справах про наркозлочини. – Отже, касаційний суд дійшов висновку, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а призначене покарання є співмірним та справедливим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №520/9778/13-ц від 02/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався домогтися заборони експлуатації та знесення багатоквартирного житлового будинку, а також скасування технічної документації на нього, посилаючись на порушення містобудівних норм та загрозу своєму майну. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оскільки спірний будинок був поділений на 53 окремі квартири, які були відчужені іншим особам ще у 2015 році, відповідач (первісний власник) втратив статус єдиного власника об’єкта. – Суд наголосив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача, коли спір безпосередньо стосується прав та обов’язків інших осіб (власників квартир), є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. – Позивач не скористався своїм правом на стадії розгляду справи в суді першої інстанції для залучення власників квартир та відповідних комунальних служб як співвідповідачів. – Апеляційний суд вірно зазначив, що залучення нових співвідповідачів на стадії апеляційного розгляду процесуальним законом не передбачено, оскільки це виходить за межі предмету розгляду, визначеного в суді першої інстанції. – Оскільки позовні вимоги спрямовані на припинення прав власності та користування інших осіб, які не були залучені до справи як відповідачі, суд позбавлений можливості вирішити спір по суті. – Верховний Суд підтвердив, що процесуальна помилка у формуванні суб’єктного складу сторін унеможливлює задоволення позову, тому оцінка доказів щодо суті порушень (технічних висновків тощо) не проводилася. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №910/5391/24 від 25/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/5391/24: 1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом припинення права володіння нерухомим майном, яке було зареєстроване за відповідачем, та знесення об’єктів самочинного будівництва. 2. Суд виходив із того, що будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, є самочинним, а право власності на такі об’єкти не виникає автоматично. Верховний Суд підтвердив, що рішення третейського суду не є правовстановлюючим документом для виникнення права власності на нерухомість, особливо на землях комунальної власності, і не може бути протиставлене територіальній громаді, яка не була стороною третейського спору. Водночас суд наголосив, що вимога про припинення володіння нерухомим майном є неналежним способом захисту, оскільки вона не вирішує юридичну долю самочинного будівництва. Натомість належним способом захисту прав власника земельної ділянки, згідно з усталеною практикою Великої Палати, є виключно вимога про знесення об’єкта самочинного будівництва. Суд також зазначив, що набувач майна зобов’язаний перевіряти законність відведення землі та наявність дозвільної документації, тому посилання на добросовісність у даному випадку є безпідставним. Важливо, що суд підкреслив: обрання позивачем неналежного способу захисту (припинення володіння) є самостійною підставою для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині вимоги про припинення володіння нерухомим майном та ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові, залишивши при цьому в силі рішення про знесення об’єктів самочинного будівництва. Справа №904/4311/23 від 25/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю генераторів та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 5,27 млн грн. 2. **Аргументи суду:** * **:** Верховний Суд, посилаючись на позицію своєї Об’єднаної палати, відступив від попередньої практики та чітко розмежував статус позивачів: військова частина не є органом державної влади чи суб’єктом владних повноважень, а тому прокурор не має права представляти її інтереси в суді. * Суд встановив, що військова частина в цих правовідносинах виступає як суб’єкт господарської діяльності, а не як орган, що здійснює владні функції. * Оскільки прокурор не мав законних підстав для представництва військової частини, позов у цій частині підлягає залишенню без розгляду. * Щодо Міністерства оборони України, суд зазначив, що воно є належним органом, уповноваженим державою на контроль за використанням бюджетних коштів. * Апеляційний суд при розгляді справи не перевірив належним чином суб’єктний склад учасників та не надав оцінки всім доказам, що є процесуальним порушенням. * Верховний Суд наголосив, що ефективний захист інтересів держави можливий лише за умови участі належних сторін, тому справа потребує нового розгляду в частині вимог, заявлених в інтересах Міноборони. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій у частині позову в інтересах військової частини, залишивши його без розгляду, а в частині позову в інтересах Міноборони — направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Справа №908/2710/25 від 27/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору є правомірність визнання податкового боргу фізичної особи безнадійним та його списання в межах процедури реструктуризації боргів на підставі частини 2 статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ). 2. **** Верховний Суд у цій справі спирається на правову позицію, викладену судовою палатою у справі № 908/1194/24, фактично відступаючи від формального підходу, який раніше застосовували суди нижчих інстанцій. Суд наголосив, що застосування норми про списання боргу не може бути автоматичним і виключно «календарним» співставленням дат. Для списання боргу суд зобов’язаний встановити точний момент виникнення податкового боргу, враховуючи строки узгодження грошових зобов’язань за Податковим кодексом України. Також суд підкреслив необхідність перевірки добросовісності боржника, результатів інвентаризації його активів та реальності його неплатоспроможності. Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, обмежившись лише формальним аналізом строків, не дослідивши при цьому майнового стану боржника та повноти дій арбітражного керуючого. Таким чином, Верховний Суд вказав, що процедура банкрутства не повинна ставати механізмом безпідставного звільнення від боргів без належного судового контролю. 3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області для повного та всебічного дослідження всіх юридично значущих обставин. Справа №561/2/17 від 01/09/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок щодо осіб, обвинувачених в отриманні та наданні неправомірної вигоди (корупційні злочини). 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не надавши належної оцінки всім доводам прокурора та не провівши ретельного аналізу доказів. Зокрема, касаційна інстанція вказала на передчасність висновків апеляції щодо недопустимості доказів, отриманих під час негласних слідчих дій, оскільки порушення строків передачі протоколів прокурору не завжди тягне за собою їх недопустимість. Суд також підкреслив, що відсутність у матеріалах справи письмових доручень на проведення слідчих дій не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими, якщо факт надання таких доручень підтверджується іншими даними. Крім того, Верховний Суд зазначив, що питання походження коштів, використаних під час контролю за вчиненням злочину, має оцінюватися в сукупності з іншими матеріалами, а не лише через наявність чи відсутність окремих фінансових документів. Нарешті, суд наголосив, що питання провокації злочину не може вирішуватися відірвано від контексту всіх доказів, а апеляційний суд не перевірив належним чином, чи було розслідування пасивним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №591/4268/23 від 26/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. Предметом спору у цій справі є питання справедливості та відповідності призначеного покарання особі засудженого за опір працівникові правоохоронного органу (ч. 2 ст. 342 КК України). 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципами індивідуалізації та співмірності покарання, наголошуючи, що воно має бути достатнім для виправлення, але не надмірно суворим. Суд критично оцінив аргументи апеляційної інстанції, зазначивши, що посилання на адміністративні стягнення 2015 та 2018 років є юридично безпідставними через сплив строків давності. Також суд визнав необґрунтованими твердження про відсутність у засудженого суспільно корисної праці, оскільки він є приватним підприємцем. Важливим фактором стала посткримінальна поведінка засудженого: добровільне відшкодування моральної та матеріальної шкоди потерпілій, а також сплата процесуальних витрат. Суд врахував позитивні характеристики, сімейний стан засудженого та висновок органу пробації про середній ризик вчинення повторного правопорушення. Зрештою, колегія суддів дійшла висновку, що призначення реального обмеження волі є явно несправедливим, а мета покарання може бути досягнута шляхом пробаційного нагляду. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та призначив засудженому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 3 роки. Справа №910/4803/25 від 26/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника пені та штрафу за порушення строків виконання окремих етапів будівельних робіт за договором підряду. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм для нарахування штрафних санкцій є зміст умов договору: чи передбачають вони відповідальність саме за порушення строків окремих етапів, а не лише за прострочення здачі об’єкта в цілому. – Суд вказав, що попередня практика (зокрема, висновок у справі № 910/3554/18), на яку посилався апеляційний суд, була змінена Об’єднаною палатою Верховного Суду, тому її не можна використовувати як орієнтир. – Важливою обставиною є вина підрядника, яку суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином, зокрема, чи не було прострочення зумовлене діями або бездіяльністю замовника (наприклад, несвоєчасна видача дозвільної документації). – Суд зазначив, що період прострочення має обчислюватися з урахуванням того, що день фактичного виконання робіт не включається до періоду нарахування пені. – Суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім доказам щодо своєчасності передачі дозвільної документації, що є критичним для визначення початку перебігу строків виконання робіт. – Верховний Суд підкреслив, що суди повинні з’ясувати, чи дійсно сторони погодили відповідальність за кожен етап окремо, оскільки лише за наявності такої чіткої умови нарахування санкцій за етапи є правомірним. – **** Суд у цій постанові підтверджує відступ від попередньої позиції, викладеної у справі № 910/3554/18, щодо критеріїв застосування відповідальності в договорах підряду, наголошуючи на пріоритеті змісту договору над технічною можливістю розрахунку санкцій за графіком. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Справа №914/2797/25 від 25/08/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є вимога фермерського господарства про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим (понад 30 років) невиконанням рішення суду про виділення земельної ділянки. 2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що тривале невиконання судового рішення є триваючим правопорушенням, яке створює підстави для відповідальності органу місцевого самоврядування. Суд встановив, що прийняття сільською радою розпоряджень, які унеможливили виконання рішення суду, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Важливим аргументом стало врахування рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», яке вже констатувало порушення прав позивача через невиконання цього ж рішення. Суд також відхилив доводи відповідача про «подвійне стягнення», оскільки інше судове рішення, на яке посилався скаржник, не набрало законної сили. Верховний Суд підкреслив, що питання про те, чи здійснює позивач підприємницьку діяльність, не впливає на сам факт наявності моральної шкоди в контексті порушення прав юридичної особи. Зрештою, суд визнав правомірним стягнення шкоди за період, який не був охоплений попередніми судовими рішеннями. 3. Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову та стягнення з Солонківської сільської ради 328 000 грн моральної шкоди. Справа №126/1026/25 від 26/08/2026 Предметом цього спору є перегляд вироку апеляційного суду в частині визначення міри покарання для особи, обвинуваченої у незаконному виготовленні та збуті підакцизних товарів, а також у незаконному поводженні з підробленими грошима або цінними паперами. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисту, проаналізував доводи щодо суворості призначеного покарання та можливості виправлення засудженого без реального відбування ув’язнення. Судді дійшли висновку, що апеляційний суд не повною мірою врахував обставини, які пом’якшують покарання, та дані про особу винного. Колегія суддів визнала за можливе застосувати до засудженого положення статті 75 Кримінального кодексу України, що дозволяє звільнити особу від відбування покарання з випробуванням. При цьому суд чітко визначив іспитовий строк тривалістю три роки та перелік обов’язків, які засуджений зобов’язаний виконувати згідно зі статтею 76 КК України. Таке рішення спрямоване на досягнення мети покарання через контроль з боку органів пробації, а не через ізоляцію від суспільства. В інших частинах вирок апеляційної інстанції було залишено без змін, оскільки кваліфікація дій засудженого не викликала сумнівів у касаційного суду. Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши вирок апеляційного суду та звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням. Справа №676/2395/25 від 31/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є законність засудження військовослужбовця за самовільне залишення військової частини (ч. 5 ст. 407 КК України) в умовах воєнного стану, попри його доводи про неможливість проходження служби через релігійні переконання. 2. Суд виходив із того, що статус військовослужбовця набувається з моменту зарахування особи до списків частини, а не з моменту надання нею згоди на це. Верховний Суд підкреслив, що право на свободу віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене в інтересах національної безпеки, особливо під час збройної агресії. Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати ККС ВС, яка чітко встановила: законодавство України не передбачає можливості відмови від мобілізації чи проходження військової служби через релігійні переконання. Оскільки засуджений уже був мобілізований і зарахований до частини, його дії кваліфіковані правильно саме як самовільне залишення частини, а не ухилення від мобілізації. Також суд звернув увагу, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово повертала аналогічні справи на розгляд колегій, підтверджуючи відсутність виключної правової проблеми у цьому питанні. Таким чином, доводи захисту про неможливість притягнення особи до відповідальності через відсутність механізму альтернативної служби під час мобілізації були відхилені як юридично неспроможні. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №911/2827/25 від 31/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. Предметом спору є законність повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 через неусунення нею недоліків (несплату судового збору та ненадання доказів направлення копій скарги іншим учасникам) у встановлений судом строк. 2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * Апеляційний суд надав скаржнику строк для усунення недоліків, про що останній був належним чином повідомлений, отримавши ухвалу особисто 22.05.2026. * Скаржник не виконав вимоги суду у визначений строк (до 04.06.2026), що згідно з нормами ГПК України є підставою для повернення скарги. * Твердження скаржника про перебування в паломництві та неможливість отримання кореспонденції не підтверджені жодними належними доказами, що є обов’язковим для спростування факту вручення поштового відправлення. * Суд наголосив на принципі добросовісності учасників процесу, зазначивши, що ухвала була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень ще 14.05.2026, тому скаржник мав об’єктивну можливість ознайомитися з нею незалежно від фактичного отримання паперової копії. * Право на доступ до суду не є абсолютним і передбачає дотримання процесуальних процедур, встановлених законом. * Верховний Суд підкреслив, що особа, яка ініціює апеляційне провадження, повинна вчиняти всі залежні від неї дії для реалізації свого права, а не перекладати відповідальність на суд чи поштові служби без належного обґрунтування. 3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги — без змін. Справа №873/85/26 від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду, якою було відмовлено у скасуванні рішення третейського суду про стягнення заборгованості за договором поставки. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд не переглядає справу по суті, а лише перевіряє наявність вичерпного переліку підстав для скасування, визначених законом. * Верховний Суд підтвердив, що сторони уклали дійсне третейське застереження у договорі поставки, тому спір був підвідомчим саме третейському суду. * Суд відхилив доводи скаржника про вихід третейського суду за межі повноважень, оскільки питання виконання договору, включаючи порядок зарахування коштів, прямо охоплюються третейською угодою. * Було встановлено, що склад третейського суду був сформований згідно з вимогами регламенту, а процедура часткового закриття провадження відповідала процесуальним нормам. * Суд зазначив, що незгода скаржника з правильністю застосування третейським судом норм матеріального права (зокрема, щодо зарахування платежів) не є підставою для скасування рішення в межах процедури, передбаченої статтею 350 ГПК України. * Також було визнано безпідставним клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки заявник не надав доказів неможливості участі в засіданні, а його позиція була чітко викладена в письмових документах. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін. Справа №317/5718/24 від 03/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог: 1. Предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої став водій, що не був власником авто та не мав чинного поліса страхування цивільно-правової відповідальності. 2. Суд виходив із того, що відповідач, як особа, що керувала джерелом підвищеної небезпеки, несе повну цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду на підставі статті 1187 Цивільного кодексу України, оскільки його відповідальність не була застрахована. Суди встановили, що розмір збитків був належним чином підтверджений звітом оцінювача, який містив ремонтну калькуляцію та фотофіксацію пошкоджень. При цьому суд відхилив надану відповідачем рецензію на звіт, оскільки вона лише вказувала на методологічні недоліки, не містила альтернативних розрахунків вартості ремонту і не спростовувала факту завдання шкоди. Важливим аргументом стало те, що відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи для встановлення іншого розміру збитків. Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, касаційний суд не вбачав підстав для переоцінки доказів та втручання у їхні висновки. 3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення. Справа №904/5045/21 від 31/08/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про заміну сторони (боржника) у судовому наказі на її правонаступника у зв’язку з реорганізацією органу державної влади. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому ключовим фактором є встановлення факту переходу прав та обов’язків від одного органу до іншого. – Було встановлено, що внаслідок реорганізації податкових органів відбувся фактичний перехід майна, прав та обов’язків, а попередній боржник втратив можливість виконувати судове рішення. – Верховний Суд наголосив, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, тому момент переходу обов’язків не обов’язково пов’язаний із внесенням запису про припинення до ЄДР. – Суд підкреслив, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на судовий захист, тому неможливість виконання рішення через відсутність майна у первинного боржника вимагає заміни сторони на правонаступника. – Щодо посилань скаржника на практику Касаційного адміністративного суду, Верховний Суд зазначив, що ті справи стосувалися інших правовідносин, де не було доведено факту передачі компетенції або вибуття сторони. – Суд підтвердив пріоритет правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які передбачають обов’язок суду залучати правонаступника для забезпечення ефективного поновлення порушених прав. – У підсумку, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, а доводи скаржника були визнані необґрунтованими та спрямованими на переоцінку доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про заміну боржника — без змін. Справа №906/816/25 від 27/08/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 906/816/25: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Баранівка-Агро» за заявою кредитора ТОВ «Техніка ПК» через наявність непогашеної заборгованості за договорами поставки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ініціюючий кредитор надав достатні докази (договори, специфікації, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення), які підтверджують факт виникнення грошового зобов’язання та його невиконання боржником. – Суд відхилив доводи боржника про наявність «спору про право», зазначивши, що подані боржником позови до кредитора були ініційовані вже після подання заяви про банкрутство, а частина з них була залишена судами без розгляду через помилковість або необґрунтованість. – Суд наголосив, що товарно-транспортні накладні, на які посилався боржник, не є належними доказами поставки товару саме кредитору, оскільки вони складені без участі останнього та не містять посилань на відповідні договори. – Щодо розрахунку заборгованості, суд підтвердив правомірність застосування сторонами валютного курсу, передбаченого умовами договорів, та зазначив, що боржник не надав контррозрахунку, який би спростовував суму вимог кредитора. – Суд підкреслив, що обов’язок доведення спроможності виконати зобов’язання лежить на боржнику, проте ТОВ «Баранівка-Агро» не довело факту погашення боргу до підготовчого засідання. – Також суд визнав право засновника боржника (ОСОБА_1) на касаційне оскарження, попри відсутність попередньої легітимізації його статусу ухвалою суду, оскільки він володіє 100% корпоративних прав і має право на захист своїх майнових інтересів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство — без змін. Справа №755/3502/24 від 31/08/2026 Вітаю. Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 755/3502/24: 1. Предметом спору є законність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) за вчинення серії злочинів, пов’язаних із незаконним заволодінням наркотичними засобами шляхом шахрайства. 2. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не виконав вимог щодо належного мотивування свого рішення, оскільки не навів переконливих підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Суд наголосив, що при призначенні покарання необхідно враховувати не лише дані про особу, а й характер та тяжкість злочинів, а також спосіб їх вчинення. У даному випадку засуджений вчинив велику кількість епізодів умисних злочинів, один з яких є тяжким, що було проігноровано апеляційною інстанцією. Також Верховний Суд зазначив, що обставини, які суд першої інстанції врахував для застосування ст. 75 КК України, вже були використані для призначення мінімального розміру покарання, що свідчить про їх подвійний облік. В результаті, рішення про звільнення від відбування покарання було визнано невмотивованим та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону. 3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №910/3598/25 від 03/09/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на компенсацію витрат на адвоката, їх розмір повинен відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності. Верховний Суд підкреслив, що договірні відносини між клієнтом та адвокатом щодо розміру гонорару не є обов’язковими для суду при розподілі судових витрат між сторонами. Суд проаналізував обсяг наданих послуг, зокрема підготовку відзиву та участь у засіданні, і дійшов висновку, що заявлена сума у 135 000 грн є завищеною. Враховуючи, що адвокат був обізнаний з матеріалами справи ще з першої інстанції, а правова позиція позивача залишалася незмінною, суд застосував принцип співмірності. У результаті суд визнав обґрунтованими та розумними витрати у розмірі 30 000 грн, відмовивши у стягненні решти суми. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з відповідача на користь позивача 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №201/14973/14-ц від 02/09/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася через суд розірвати договір банківського обслуговування, зобов’язати банк видати довідку про закриття рахунку та заборонити банку здійснювати їй телефонні дзвінки з вимогами про погашення кредитної заборгованості. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що обраний позивачкою спосіб захисту (заборона телефонних дзвінків) не передбачений цивільним законодавством як ефективний засіб захисту прав у таких правовідносинах. – Щодо процесуальних порушень, на які посилалася позивачка, суд роз’яснив, що для залишення позову без розгляду через повторну неявку необхідно, щоб обидва рази засідання не відбулися саме через неявку позивача, чого в цій справі не було. – Суд підкреслив, що право споживача на вибір підсудності було дотримано, а твердження про порушення правил територіальної юрисдикції є безпідставними. – Щодо відводу судді, касаційна інстанція зазначила, що сам факт подання заяви про відвід не означає автоматичного усунення судді, а оскільки відвід був розглянутий і визнаний необґрунтованим, склад суду був повноважним. – Верховний Суд також вказав, що неявка позивача в останнє засідання не була повторною у розумінні процесуального закону, оскільки попереднє засідання було знято з розгляду з ініціативи суду (через хворобу судді), а не через неявку сторін. – Врешті, суд дійшов висновку, що доводи скарги не спростовують законності рішень попередніх інстанцій, а встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026 Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду в межах кримінального провадження за касаційною скаргою захисника, який намагався оскаржити рішення суду другої інстанції. Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що доводи захисника про порушення норм кримінального процесуального закону апеляційним судом не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд касаційної інстанції перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права та дійшов висновку, що оскаржуване рішення було постановлено з дотриманням вимог КПК України. Колегія суддів не виявила істотних порушень, які могли б стати підставою для скасування або зміни ухвали апеляційного суду. Суд також зважив на те, що процедура розгляду справи в апеляції відповідала принципам змагальності та рівності сторін. У результаті Верховний Суд визнав позицію апеляційного суду обґрунтованою та такою, що відповідає матеріалам кримінального провадження. Таким чином, правові підстави для задоволення вимог захисника були відсутні. Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026 1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду в межах кримінального провадження за касаційною скаргою захисника, поданою в інтересах засудженого. 2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципом перевірки дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального законодавства при винесенні оскаржуваного рішення. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційної скарги щодо можливих порушень, допущених апеляційним судом, та зіставила їх із матеріалами справи. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень та надав належну оцінку обставинам справи, не допустивши істотних порушень КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали. Аргументація захисту була визнана недостатньою для спростування висновків, викладених у рішенні суду другої інстанції. Таким чином, Верховний Суд підтвердив правомірність та обґрунтованість позиції апеляційного суду, не знайшовши підстав для втручання у його рішення. 3. Суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін. Справа №372/173/22 від 19/08/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі понад 20 млн грн, які були сплачені як аванс за попередніми договорами купівлі-продажу земельних ділянок, що не були укладені у визначений строк. 2. **Аргументи суду:** – Суд виходив із того, що за відсутності укладеного основного договору купівлі-продажу, грошові кошти, передані за попереднім договором, мають правову природу авансу, а не завдатку, і підлягають поверненню. – Верховний Суд підкреслив, що завдаток може забезпечувати лише дійсне зобов’язання, яке виникає з уже укладеного договору, тому спроби сторін у договорі надати авансу забезпечувальної функції в разі неукладення основного договору суперечать нормам ЦК України. – Колегія суддів зазначила, що свобода договору не дозволяє сторонам відступати від імперативних норм законодавства, які визначають правову природу авансу та наслідки його сплати. – Суд відхилив доводи відповідача про «удаваність» правочинів, оскільки ці обставини не були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій, а відповідач намагався змінити свою позицію лише на стадії касації. – Також було враховано, що відповідач уже звертався до суду з позовом про визнання цих договорів удаваними, у чому йому було остаточно відмовлено, що має преюдиційне значення для цієї справи. – Верховний Суд наголосив на принципі добросовісності та забороні суперечливої поведінки, вказавши, що відповідач намагається уникнути повернення коштів, висуваючи непослідовні та суперечливі аргументи. – У підсумку суд підтвердив, що касаційна скарга зводиться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який діє як «суд права», а не «суд факту». 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення авансу — без змін. Справа №372/5466/24 від 19/08/2026 Предметом цього спору є правомірність залишення судами першої та апеляційної інстанцій без розгляду позову прокурора про витребування земельних ділянок через невчинення ним процесуальної дії — внесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду, передбачений новою редакцією статті 177 ЦПК України та статтею 390 ЦК України, стосується виключно випадків витребування майна у добросовісного набувача. Суд наголосив, що у разі, якщо прокурор у позові стверджує про недобросовісність набувача, ці вимоги не підлягають застосуванню, оскільки питання добросовісності є предметом доказування під час розгляду справи по суті. Оскільки прокурор у своїх поясненнях прямо зазначив про недобросовісність відповідача, вимога суду про внесення коштів на депозит була передчасною. Верховний Суд підкреслив, що суди не мають права залишати позов без розгляду з цих підстав, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги недобросовісністю набувача. Також суд зазначив, що судова практика з цього питання вже є сталою, тому підстави для передачі справи на розгляд Об’єднаної палати відсутні. Відтак, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що перешкоджало подальшому провадженню у справі. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справа №640/4327/22 від 04/09/2026 Предметом цього спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами документальної позапланової перевірки, проведеної під час дії карантинного мораторію. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Верховний Суд підтвердив, що на період дії карантину (COVID-19) Податковим кодексом України було встановлено чіткий мораторій на проведення більшості документальних позапланових перевірок. 2. Суд наголосив, що норми Податкового кодексу мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів), тому спроби уряду розширити перелік дозволених перевірок через постанову № 89 не скасовують дію мораторію, закріпленого законом. 3. Було підкреслено, що проведення перевірки всупереч встановленому мораторію є суттєвим процедурним порушенням, яке нівелює правові наслідки такої перевірки. 4. Суд зазначив, що неправомірність призначення перевірки є достатньою підставою для скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень, оскільки таке порушення об’єктивно впливає на законність висновків контролюючого органу. 5. Також суд відхилив доводи податкової про вихід судів за межі позовних вимог, вказавши на принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи, який зобов’язує суд бути активним у встановленні істини в адміністративному процесі. 6. Враховуючи сталу практику Верховного Суду щодо незаконності перевірок, проведених під час мораторію, касаційна скарга податкового органу була визнана необґрунтованою. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими податкові повідомлення-рішення було визнано протиправними та скасовано. Справа №205/1384/21 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який був здійснений виходячи з фактичного доходу боржника (0,01 грн), що перебував у відпустці без збереження заробітної плати, замість розрахунку на основі середньої заробітної плати для даної місцевості. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що перебування боржника у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін не звільняє його від обов’язку утримувати дитину. Суд зазначив, що відсутність фактичного доходу при збереженні трудових відносин не повинна призводити до мінімізації аліментних виплат, оскільки це суперечить найкращим інтересам дитини. Виконавець, розраховуючи аліменти з «нульового» доходу, фактично ігнорує реальну спроможність боржника до праці. Верховний Суд підкреслив, що у таких випадках заборгованість має обчислюватися саме із середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості. Апеляційний суд припустився помилки, не врахувавши ці принципи справедливості та розумності при перевірці дій виконавця. В результаті, суди попередніх інстанцій не забезпечили належного захисту прав стягувача та дитини, що вимагає повторного апеляційного розгляду справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №990/148/26 від 03/09/2026 Предметом спору є оскарження позивачем рішення Дорадчої групи експертів з вимогою визнати його протиправним та скасувати. Суд при винесенні рішення керувався тим, що діяльність Дорадчої групи експертів здійснюється в межах спеціальних процедур, визначених законодавством про відбір кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України. Колегія суддів проаналізувала дотримання відповідачем процедурних норм та перевірила, чи не виходила Дорадча група за межі своїх дискреційних повноважень при оцінці кандидата. Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення було прийнято у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, а доводи позивача щодо порушення його прав не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Важливим аспектом стало те, що суд не виявив ознак свавілля чи невідповідності рішення критеріям правомірності адміністративного акта. Відтак, правові підстави для втручання у дискреційні повноваження колегіального органу та скасування його рішення відсутні. Суд прийняв рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Справа №557/811/24 від 19/08/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з держави моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням та доведенням до самогубства сина позивача. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на відшкодування моральної шкоди за спеціальним законом (Закон України «Про порядок відшкодування шкоди…») є особистим немайновим правом, яке не входить до складу спадщини, тому суди попередніх інстанцій помилково застосували цей закон до правовідносин, де позивачем є батько померлого. Суд зазначив, що моральні страждання самого позивача (батька) через втрату сина та власні негаразди зі здоров’ям мають оцінюватися на загальних підставах (ст. 23, 1167 ЦК України), а не через механічний розрахунок за кожен місяць перебування померлого під слідством. Суди першої та апеляційної інстанцій не розмежували шкоду, завдану безпосередньо померлому, та шкоду, завдану самому позивачу, що призвело до неправильного визначення правових підстав для компенсації. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були встановити наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями правоохоронців та особистими стражданнями батька, чого зроблено не було. Також суд вказав на необхідність оцінки доказів щодо погіршення стану здоров’я позивача та інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру відшкодування. Відтак, попередні рішення були скасовані через порушення норм матеріального права та неповне встановлення фактичних обставин справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №160/30802/25 від 04/09/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими підприємству донараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток, ПДВ, орендної плати за землю та застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату ПДФО. 2. Суд касаційної інстанції підтримав висновки попередніх судів щодо реальності господарських операцій з контрагентами, зазначивши, що податковий орган не довів відсутність фактичного виконання робіт та послуг, а лише формально послався на недоліки в діяльності контрагентів. Водночас Верховний Суд вказав на неповноту дослідження обставин щодо орендної плати: суди не проаналізували умови договору, які вимагають внесення змін до нього у разі зменшення ставки, що є критично важливим для вирішення спору. Щодо штрафів за ПДФО, суд наголосив, що нижчі інстанції не перевірили черговість погашення податкового боргу та наявність умислу в діях платника, що є обов’язковим для застосування підвищених штрафних санкцій. Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів має бути системною, а не ізольованою, і в кожній справі потрібно враховувати специфіку договірних відносин. Суд також зазначив, що не наділений повноваженнями самостійно встановлювати фактичні обставини, тому справа потребує додаткового дослідження доказів у цій частині. 3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині орендної плати та штрафів з ПДФО, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив судові рішення без змін. Справа №990/148/26 від 03/09/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі №990/148/26: 1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував рішення Дорадчої групи експертів (ДГЕ) про визнання його таким, що не відповідає критерію високих моральних якостей для цілей відбору на посаду судді Конституційного Суду України. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що оцінювання кандидатів ДГЕ є дискреційними повноваженнями, тому суд не має права втручатися у зміст оцінки, а лише перевіряє дотримання процедури та вмотивованість рішення. – Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення містить чіткі мотиви, які ґрунтуються на фактах: невиконанні судового рішення, конфлікті інтересів при розгляді справ, недостовірних відомостях у деклараціях та зловживанні процесуальними правами. – Суд застосував принцип преюдиційності, зазначивши, що ці обставини вже були предметом розгляду в попередніх справах за участю того ж позивача, де Верховний Суд визнав їх правомірними підставами для висновку про недоброчесність. – Суд відхилив доводи позивача про закриття кримінальних проваджень, вказавши, що відсутність складу злочину не означає відсутність факту порушення етичних норм чи стандартів доброчесності, які вимагаються від судді. – Щодо заяви про відвід членів ДГЕ, суд визнав її безпідставною, оскільки позивач пропустив встановлений законом строк на подання такої заяви без поважних причин. – Суд підкреслив, що кандидат на посаду судді КСУ має усвідомлювати підвищені вимоги до своєї репутації, а будь-які сумніви в його доброчесності, підкріплені фактами, є достатньою підставою для негативного висновку ДГЕ. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задо […]

Вересень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28	29	30