Activity

lexcovery_bot wrote a new post 3 weeks, 4 days ago

Огляд судової практики Верховного Суду за 25/07/2026Справа №910/1971/25 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Головне управління Пенсійного фонду України намагалося через суд зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити його до реєстру кредиторів ліквідованого банку для стягнення коштів, які платники збору на пенсійне страхування внесли через касу банку, але які не були зараховані до бюджету через запровадження в банку тимчасової адміністрації. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що платіжна операція вважається завершеною лише в момент зарахування коштів на рахунок отримувача, чого в даному випадку не відбулося. Оскільки кошти фізичних осіб «застрягли» на транзитному рахунку банку, вони не стали власністю Пенсійного фонду, а залишилися коштами платників. Спеціальне законодавство про систему гарантування вкладів чітко визначає, що такі кошти підлягають поверненню саме платникам (фізичним особам), а не отримувачу платежу. Суд наголосив, що Пенсійний фонд не набув статусу кредитора банку, оскільки не є стороною правовідносин за вкладом чи платіжною операцією в розумінні Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також суд відхилив доводи скаржника про те, що новий Закон «Про платіжні послуги» змінює підхід до цієї ситуації, зазначивши, що правова природа завершення переказу залишилася аналогічною до попереднього регулювання. Відтак, вимоги Пенсійного фонду визнано безпідставними, оскільки механізм захисту прав у цій ситуації передбачений виключно для фізичних осіб-платників. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позовних вимог Пенсійного фонду було повністю відмовлено. Справа №334/10515/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та фаховий огляд для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими громадянина України було засуджено за державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК України) через передачу представнику спецслужб РФ розвідувальних даних про дислокацію підрозділів ЗСУ. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд підтвердив, що інформація з відкритих джерел (Інтернет-сайти, месенджери) є допустимим доказом, якщо вона зафіксована слідчим у протоколі огляду згідно з вимогами КПК та оцінюється в сукупності з іншими доказами. – Суд наголосив, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 111 КК, має формальний склад, тому для кваліфікації не потрібно доводити настання конкретних тяжких наслідків (наприклад, успішного ракетного удару), достатньо самого факту добровільної передачі даних ворогу. – Щодо суб’єктивної сторони, суд зазначив, що систематична передача координат військових об’єктів в умовах воєнного стану виключає версію про «опозиційні погляди» і свідчить про прямий умисел на допомогу ворогу. – Верховний Суд відхилив доводи захисту про відсутність технічної фіксації засідань, роз’яснивши, що сучасні цифрові посилання на записи у централізованому сховищі є належним виконанням вимог закону про фіксацію процесу. – Суд підкреслив, що апеляційна інстанція не зобов’язана повторно досліджувати докази, якщо сторона захисту не надала переконливих підстав для сумнівів у їх достовірності або не заявила відповідного клопотання. – В цілому, Верховний Суд визнав, що суди попередніх інстанцій дотрималися стандарту доведення «поза розумним сумнівом», а зібрані докази (листування, експертизи, дані військового командування) утворюють цілісну картину винуватості засудженого. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №333/9365/24 від 14/07/2026 Предметом цього спору є правомірність зупинення судом першої інстанції кримінального провадження у зв’язку з призовом обвинуваченого на військову службу та відмова апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою на таке рішення. Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що ухвала про зупинення провадження на підставі статті 335 КПК України не підлягає окремому апеляційному оскарженню, оскільки вона не входить до переліку рішень, визначених статтею 392 КПК. Суд наголосив, що призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації є імперативною підставою для зупинення провадження, і закон не передбачає винятків залежно від можливості особи брати участь у засіданнях. Касаційна інстанція підкреслила, що зупинення провадження є лише тимчасовою перервою, а не остаточним рішенням, яке перешкоджає подальшому руху справи. Суд також зазначив, що ефективним механізмом захисту прав потерпілого у таких випадках є не апеляційне оскарження, а здійснення постійного судового контролю за обґрунтованістю та тривалістю зупинення. Зокрема, потерпілий має право звертатися до суду першої інстанції з клопотаннями про поновлення провадження, якщо обставини, що стали підставою для його зупинення, змінилися. У підсумку, дії судді апеляційного суду щодо відмови у відкритті провадження були визнані цілком законними та такими, що відповідають процесуальним нормам. Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника потерпілої без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін. Справа №990/351/25 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу через відсутність поелементного оцінювання практичного завдання. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що ВККС є колегіальним органом, який діє в межах дискреційних повноважень, а методика оцінювання практичного завдання не передбачає обов’язкового відображення балів за кожен окремий елемент роботи. – Велика Палата підтвердила, що Методичні вказівки № 228/зп-24 мають допоміжний (інструктивний) характер для членів екзаменаційної комісії, а не імперативну вимогу щодо деталізації оцінки в підсумковому рішенні. – Ключовим аргументом стала гарантія анонімності кваліфікаційного іспиту: розкриття поелементних оцінок або повторне оцінювання роботи конкретного кандидата порушило б принципи рівності та об’єктивності стосовно інших учасників конкурсу. – Суд зазначив, що оцінювання практичного завдання здійснюється за внутрішнім переконанням членів комісії, а фіксація балів відбувається за завданням у цілому, що відповідає чинному законодавству. – Позивач не довів, що оскаржувані рішення ВККС були свавільними або такими, що не містять мотивів ухвалення, як того вимагає стаття 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів». – Суд також вказав, що вимога про повторне оцінювання є непропорційною, оскільки вона не передбачена законом і фактично вимагає від суду підмінити собою повноваження ВККС. – Велика Палата підкреслила, що сформована судова практика з цього питання є сталою, і підстав для відступу від неї не встановлено. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС. Справа №686/6647/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків, пені та моральної шкоди у зв’язку з порушенням строків введення об’єкта нерухомості в експлуатацію за договором купівлі-продажу майнових прав. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що договір купівлі-продажу майнових прав є саме договором купівлі-продажу, а не договором про виконання робіт чи надання послуг, тому положення Закону «Про захист прав споживачів» щодо стягнення 3% пені за кожен день прострочення до нього не застосовуються. * Щодо збитків (орендної плати), суд зазначив, що позивач не довів безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між затримкою будівництва та необхідністю орендувати житло, тому відмовив у цій частині. * Стосовно моральної шкоди, суд вказав, що порушення прав споживача є самостійною підставою для її відшкодування, а протиправність дій продавця у таких правовідносинах презюмується. * Суд наголосив, що право на компенсацію моральної шкоди випливає зі ст. 16, 23 ЦК України та Закону «Про захист прав споживачів», навіть якщо це прямо не прописано в договорі. * Верховний Суд підкреслив сталість своєї практики, підтвердивши, що продавець майнових прав не несе відповідальності як «виконавець робіт», тому пеня за законом про захист прав споживачів не нараховується. * Враховуючи обставини справи та вимоги розумності, суд самостійно визначив розмір моральної шкоди у 3 000 грн, скасувавши рішення нижчих інстанцій у цій частині. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та ухвалив нове рішення про її стягнення, залишивши решту вимог без задоволення. Справа №646/1660/20 від 17/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя, зокрема визначення режиму власності на транспортні засоби та вирішення питання про розподіл боргових зобов’язань, що виникли у зв’язку з їх ремонтом та транспортуванням. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що транспортні засоби були придбані та відновлені під час шлюбу, тому вони є об’єктами спільної сумісної власності, незалежно від того, на кого вони були зареєстровані. * Апеляційний суд обґрунтовано врахував факт відчуження одного з автомобілів відповідачем без згоди позивачки вже після звернення до суду, що стало підставою для стягнення грошової компенсації замість виділення майна в натурі. * Щодо боргів, суд зазначив, що хоча вони виникли в інтересах сім’ї, їх автоматичний поділ у рівних частках був би несправедливим. * Суд звернув увагу на суттєве знецінення транспортних засобів після їх ремонту та тривалу експлуатацію майна особисто відповідачем після розірвання шлюбу. * Оскільки позивачка не була учасником справ, у яких стягувалися борги з відповідача, вона була позбавлена можливості захистити свої інтереси щодо розміру цих зобов’язань. * Враховуючи принципи справедливості та рівності сторін, суд дійшов висновку, що покладення половини суми цих боргів на позивачку було б необґрунтованим. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального права, відхиливши доводи скаржника про необхідність переоцінки вартості майна та боргів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у задоволенні вимог відповідача про поділ боргових зобов’язань. Справа №334/8800/24 від 20/07/2026 Предметом цього спору є розгляд клопотання обвинуваченого про зміну територіальної підсудності кримінального провадження, а саме — передачу справи з одного апеляційного суду до іншого. Верховний Суд при розгляді цього питання керувався виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України, які чітко регламентують підстави для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Судді проаналізували доводи обвинуваченого щодо необхідності зміни підсудності та перевірили їх на відповідність вимогам статті 34 КПК України. У ході розгляду було встановлено відсутність об’єктивних обставин, які б перешкоджали розгляду справи у відповідному апеляційному суді або свідчили про неможливість забезпечення об’єктивного правосуддя. Верховний Суд наголосив, що право на зміну підсудності не є безумовним і має бути підкріплене вагомими процесуальними аргументами, чого в даному випадку не було доведено. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення заявленого клопотання відсутні, оскільки це порушило б принципи територіальної підсудності, закріплені в кримінальному процесуальному законі. Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого апеляційного суду. Справа №910/6133/22 від 16/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/6133/22: 1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. 2. **Аргументи суду:** Суд касаційної інстанції вказав на те, що попередні інстанції не виконали вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього скасування рішень у цій справі. Зокрема, суди не дослідили належним чином докази щодо того, чи відбулося реальне скорочення посади позивача, чи це було лише формальне перейменування без зміни функціональних обов’язків. Верховний Суд наголосив, що саме на роботодавця покладається обов’язок довести законність змін в організації праці та відмінність функціональних обов’язків на новій посаді. Також суд визнав помилковим застосування процедури повороту виконання рішення щодо витрат на правничу допомогу, оскільки скасування попередніх додаткових рішень не означало відмову у праві на таке відшкодування, а вимагало нового розподілу витрат за результатами розгляду справи. Суди попередніх інстанцій допустили суперечливі висновки щодо наявності чи відсутності посади позивача у штатному розписі, що унеможливило правильне обчислення середнього заробітку з урахуванням коефіцієнтів підвищення окладів. Відтак, Верховний Суд констатував порушення норм процесуального права (статей 73-79, 86 ГПК України) через неналежне дослідження доказів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та повороту виконання судових рішень, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа №910/9701/25 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними рішення загальних зборів ОСББ «ЖК Микитська слобода», посилаючись на порушення процедури їх скликання, проведення та оформлення результатів голосування. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що ОСББ належним чином повідомило співвласника про збори шляхом надсилання рекомендованого листа, що повністю відповідає вимогам закону та статуту об’єднання. * Факт проведення зборів та процедура письмового опитування були підтверджені належними доказами: реєстраційним списком учасників, листками опитування та протоколом, які позивач не зміг спростувати допустимими доказами. * Суд підкреслив, що позивач особисто був присутній на зборах і реалізував своє право голосу, тому його твердження про порушення прав є безпідставними. * Щодо доводів про підробку протоколу та проведення зборів у «нічний час» у підвалі, суд зазначив, що ці заяви базуються лише на припущеннях, а надані позивачем свідчення та скріншоти з месенджерів не є достатніми доказами, оскільки не дозволяють ідентифікувати авторів та зміст подій. * Суд також роз’яснив, що загальні збори ОСББ можуть складатися з очної частини та письмового опитування як єдиної процедури, що не суперечить законодавству. * Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були ретельно досліджені судами попередніх інстанцій, і не знайшов підстав для скасування рішень. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність прийнятих на зборах ОСББ рішень. Справа №759/15590/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Спір стосується законності звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату та невиконання роботодавцем обов’язку щодо належного працевлаштування працівника на вакантні посади. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура звільнення за скороченням штату не може бути формальною, а обов’язок роботодавця щодо працевлаштування триває з моменту попередження про звільнення до дня фактичного розірвання трудового договору. Суд встановив, що роботодавець неодноразово пропонував вакансії, але фактично відмовляв у переведенні на них, посилаючись на невідповідність кваліфікації, що потребує ретельної перевірки судом. Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що роботодавець не пропонував усі наявні вакансії, які з’являлися протягом усього періоду попередження, зокрема вакансію, що виникла напередодні звільнення. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не співставили реальну освіту та досвід працівника з вимогами до вакантних посад, обмежившись лише формальним підходом. Також було зазначено, що ігнорування аргументів сторони про порушення процедури працевлаштування є порушенням права на справедливий суд, гарантованого Конвенцією про захист прав людини. У підсумку, через недослідження всіх обставин справи та неповну оцінку доказів, рішення апеляційного суду було визнано передчасним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №161/3017/20 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вчинення розбійного нападу (ч. 2 ст. 187 КК України), з підстав нібито недопустимості доказів та порушення процедури призначення прокурора. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, обмежуючись лише перевіркою правильності застосування норм права. Суд визнав безпідставними твердження захисту про неповноважність прокурора, оскільки оригінал постанови про призначення був наданий суду і містив усі необхідні реквізити. Щодо доводів про недопустимість доказів, суд зазначив, що вони були належним чином досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій у їхній сукупності, що виключає розумні сумніви у винуватості засудженого. Також суд підкреслив, що відмова апеляційного суду у повторному дослідженні доказів є правомірною, оскільки захист не навів обґрунтованих підстав для такої необхідності, а лише висловив незгоду з оцінкою доказів. Окремо було зазначено, що посилання захисту на практику Верховного Суду щодо відсутності підписів у постановах прокурорів є недоречним, оскільки в цій справі факт підписання документа був підтверджений оригіналом. Зрештою, суд дійшов висновку, що права сторін під час процесу були дотримані, а висновки судів нижчих інстанцій є законними та вмотивованими. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №641/1628/21 від 20/07/2026 Предметом цього спору є вимога позивачки про визнання недійсним договору позики, який, на її переконання, фактично не був укладений і за яким не передавалися грошові кошти. Суд при винесенні рішення керувався сталою практикою Верховного Суду, згідно з якою неможливо визнати недійсним правочин, який взагалі не був вчинений (не укладений). Суд наголосив, що позивач має право на ефективний спосіб захисту, а вибір помилкового способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові. У даному випадку позивачка обрала «визнання недійсним», тоді як у разі заперечення самого факту існування договору належним способом є звернення до суду з вимогою про визнання договору неукладеним. Оскільки договір позики не був наданий суду, а обставини справи свідчать про відсутність факту передачі коштів, суди попередніх інстанцій цілком слушно вказали на обрання позивачкою неефективного способу захисту. Верховний Суд підкреслив, що правові наслідки недійсності правочину не застосовуються до договорів, які не виникли в правовому полі. Таким чином, касаційна скарга не містила підстав для скасування рішень, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права щодо способів захисту цивільних прав. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги. Справа №914/3261/24 від 14/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору оренди пам’ятки архітектури національного значення («Порохова вежа») та зобов’язання орендаря повернути майно через порушення процедури укладення договору та неефективне використання комунальної власності. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що договір оренди пам’ятки архітектури був укладений без попереднього погодження з органом охорони культурної спадщини, що є імперативною вимогою закону. * Орендна плата була встановлена без проведення належної незалежної оцінки майна, що призвело до заниження доходів місцевого бюджету. * Суд підтвердив право прокурора на представництво інтересів держави, оскільки орган місцевого самоврядування (власник майна) тривалий час не вживав ефективних заходів для усунення порушень та захисту економічних інтересів громади. * Аргументи скаржника щодо відсутності підстав для представництва прокурором були відхилені, оскільки прокурор довів пасивну поведінку компетентного органу, що є достатньою підставою для субсидіарного втручання прокуратури. * Суд також зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 щодо обмеження повноважень прокурора не поширюється на правовідносини, які виникли та тривають до моменту набрання цим рішенням чинності (01.01.2027). * Встановлено, що використання частини приміщень не за цільовим призначенням (розміщення кафе) додатково підтверджує неналежне виконання орендарем умов договору. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання договору недійсним та повернення майна — без змін. Справа №607/3150/14-к від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення колишнього начальника Управління Держкомзему у вчиненні службової недбалості (ч. 2 ст. 367 КК України), що призвела до незаконного виділення земельних ділянок та заподіяння тяжких наслідків громадським інтересам. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що засуджений, маючи персональну відповідальність за діяльність Управління, неналежно виконав свої обов’язки, погодивши проекти землеустрою без належної перевірки відповідності місця розташування ділянок містобудівній документації. * Верховний Суд підкреслив, що посадовець мав доступ до національної кадастрової системи та публічної кадастрової карти, що дозволяло йому виявити порушення (зокрема, розташування ділянок у межах населеного пункту або в прибережних захисних смугах) до моменту підписання документів. * Суд відхилив доводи захисту про те, що відповідальність несуть розробники документації, зазначивши, що саме підпис начальника Управління був фінальним та обов’язковим для затвердження проектів. * Щодо посилань на цивільні рішення, суд вказав, що вони не мають преюдиційного значення для кримінального провадження, оскільки предметом розгляду в них були інші правовідносини, а не оцінка дій посадової особи. * Суд також визнав правомірною перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 364 КК (зловживання владою) на ч. 2 ст. 367 КК (службова недбалість), оскільки сторона обвинувачення не довела наявності корисливого мотиву або умислу діяти в інтересах третіх осіб. * Процесуальні витрати на експертизи були стягнуті з засудженого правомірно, оскільки вони стали основою для доведення вини в рамках обвинувального вироку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення. Справа №641/4705/19 від 21/07/2026 1. Предметом спору є вирішення питання про визначення територіальної підсудності розгляду апеляційної скарги у кримінальному провадженні через неможливість здійснення правосуддя Харківським апеляційним судом. 2. Суд керувався положеннями статей 31 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання зміни підсудності кримінальних проваджень. Основною підставою для задоволення подання стала необхідність забезпечення оперативності та ефективності судового розгляду в умовах, коли апеляційний суд, до юрисдикції якого належить територія вчинення правопорушення, не може розглянути справу. Верховний Суд оцінив обставини, викладені у поданні, та дійшов висновку, що передача матеріалів до іншого суду є обґрунтованою та відповідає вимогам процесуального закону. Такий механізм дозволяє уникнути затягування розгляду справи та гарантує дотримання прав учасників процесу на доступ до правосуддя. Суд врахував, що зміна підсудності в даному випадку є виключним заходом, спрямованим на забезпечення об’єктивності та неупередженості судового процесу. В результаті, колегія суддів визнала аргументи Харківського апеляційного суду достатніми для направлення провадження до іншого суду апеляційної інстанції. 3. Суд задовольнив подання Харківського апеляційного суду та передав матеріали провадження на розгляд до Полтавського апеляційного суду. Справа №990/156/23 від 09/07/2026 Предметом спору є вимога позивача до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення відповідних коштів. Суд, аналізуючи обставини справи, дійшов висновку, що факт вимушеного прогулу позивача у визначений період є доведеним, що створює для відповідача прямий обов’язок здійснити відповідні виплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що попередня відмова суду першої інстанції у задоволенні позову була помилковою, оскільки не враховувала правові підстави для отримання компенсації за час, протягом якого особа була позбавлена можливості виконувати свої професійні повноваження з вини державного органу. Суд чітко розмежував періоди, за які належить виплата, спираючись на норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють статус членів Вищої ради правосуддя. При цьому суд відхилив вимоги позивача в частині стягнення заробітку за час недопуску до виконання повноважень, оскільки правові підстави для таких нарахувань у заявленому обсязі не були підтверджені належними доказами. В результаті, суд забезпечив захист порушеного права на оплату праці, визначивши конкретний розмір компенсації, що підлягає стягненню з урахуванням обов’язкових податкових відрахувань. Велика Палата Верховного Суду постановила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким частково задовольнити позов, визнавши бездіяльність ВРП протиправною та стягнувши на користь позивача 1 744 741,84 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Справа №751/6009/25 від 17/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком двох неповнолітніх дітей для отримання підстави для звільнення з військової служби. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, а факт проживання матері за кордоном сам по собі не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов’язків. – Для задоволення позову необхідно довести сукупність двох обставин: саме виховання та саме утримання дітей, проте в даному випадку мати сплачує аліменти, що спростовує довід про відсутність її участі в утриманні. – Суд підкреслив, що окреме проживання батьків та визначення місця проживання дітей з батьком не є автоматичним підтвердженням «самостійного виховання» у розумінні закону про мобілізацію. – Верховний Суд зазначив, що доведення таких фактів має ґрунтуватися на доказах ухилення матері від обов’язків, а не лише на факті її відсутності за місцем проживання дітей. – Суд вказав, що оскільки батьки мають рівні права та обов’язки, їх припинення можливе лише у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, позбавлення батьківських прав), чого в даній справі не відбулося. – Касаційна інстанція підтвердила, що оцінка доказів є прерогативою судів нижчих інстанцій, і в даному випадку апеляційний суд надав належну оцінку відсутності доказів умисного ухилення матері від обов’язків. – Верховний Суд також зауважив, що бажання звільнитися з військової служби не є самостійною підставою для задоволення позову, якщо не доведено фактичних обставин, передбачених законом. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, відмовивши у встановленні юридичного факту. Справа №758/13555/21 від 14/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Позивач (народний депутат) звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, вимагаючи спростувати поширену в Telegram-каналі інформацію про наявність у нього родинних зв’язків із певною особою, причетною до корупційних скандалів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач не довів факт того, що оспорювана інформація завдала реальної шкоди його діловій репутації або призвела до негативних наслідків, таких як втрата довіри виборців. – Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи позивача про наявність прихованого негативного підтексту, зазначивши, що твердження про родинні зв’язки не містить прямого звинувачення у сприянні корупції, а висновки позивача є лише його суб’єктивним припущенням. – Суд підкреслив, що спірна інформація базувалася на відомостях, які вже раніше були оприлюднені у відкритих джерелах і не спростовувалися в установленому порядку. – Верховний Суд наголосив на важливості аналізу контексту публікації: оскільки допис загалом стосувався інших осіб та політичних подій, він не був спрямований на дискредитацію саме позивача. – Суд також зазначив, що позивач не надав належних доказів, які б спростовували факт родинних зв’язків, проте навіть без цього рішення по суті залишається законним, оскільки не доведено порушення особистих немайнових прав. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарти доказування та принципи балансу між свободою вираження поглядів і захистом репутації. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №186/1054/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення з роботодавця (ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві, що призвів до встановлення безстрокової інвалідності. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що розмір моральної шкоди має бути співмірним із фізичними та душевними стражданнями потерпілого, а не залежати виключно від дати встановлення інвалідності. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція безпідставно вийшла за межі вимог апеляційної скарги відповідача, який фактично визнавав позов у розмірі 50 000 грн, самовільно зменшивши суму до 8 000 грн. Верховний Суд зазначив, що оскільки інвалідність встановлена безстроково, наслідки травми є триваючими, а тому аргумент про «неактуальність» переживань через сплив часу є юридично неспроможним. Також було враховано сталу судову практику в аналогічних справах, де за подібні ступені втрати працездатності суди присуджують значно вищі суми компенсації. Суд вказав, що при визначенні розміру шкоди необхідно керуватися принципами розумності, виваженості та справедливості, а не формальними часовими рамками. Зрештою, Верховний Суд визнав рішення суду першої інстанції, який присудив 160 000 грн, законним та обґрунтованим. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення 160 000 грн моральної шкоди на користь позивача. Справа №686/3625/23 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за виправдовування та поширення матеріалів, які містять глорифікацію збройної агресії РФ проти України (ч. 3 ст. 436-2 КК України). 2. **Аргументи суду:** * Суд констатував, що фактичні обставини справи були належним чином встановлені судами нижчих інстанцій, а докази (зокрема, висновки лінгвістичної експертизи та протоколи огляду інтернет-ресурсів) є допустимими та достатніми для підтвердження вини. * Верховний Суд підкреслив, що щире каяття — це не формальне визнання вини, а критичне ставлення до своєї поведінки, яке має підтверджуватися реальними діями, чого в даному випадку не було встановлено. * Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що дистанційний розгляд справи в режимі відеоконференції під час воєнного стану є законним, а відсутність допиту обвинуваченого в апеляції не є порушенням, якщо сторона не заявляла клопотань про повторне дослідження доказів. * Суд визнав, що призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна було помилковим, оскільки злочин за ч. 3 ст. 436-2 КК не є корисливим, а санкція статті не передбачає обов’язкової конфіскації майна за таких обставин. * Колегія суддів підтвердила, що призначення реального строку позбавлення волі є справедливим з огляду на тяжкість злочину проти миру та безпеки людства. * Суд також вказав, що відсутність досудової доповіді органу пробації в цій конкретній ситуації не впливає на законність вироку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення шляхом виключення додаткового покарання у виді конфіскації майна, в іншій частині вирок залишено без змін. Справа №157/806/25 від 13/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи: 1. Предметом спору в касаційній інстанції стала законність вироку апеляційного суду, яким було посилено покарання засудженому за вчинення ДТП у стані алкогольного сп’яніння (ч. 2 ст. 286-1 КК України). 2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: * Суд підтвердив, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, яке має базуватися на принципах справедливості та верховенства права. * Апеляційний суд мав повне право уточнити фактичні обставини справи, зокрема щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та стану сп’яніння, оскільки це не виходило за межі пред’явленого обвинувачення. * Колегія суддів наголосила, що при призначенні покарання за «п’яну» ДТП суд зобов’язаний враховувати підвищену суспільну небезпечність діяння, навіть за наявності пом’якшуючих обставин. * Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляції про те, що покарання у виді пробаційного нагляду (призначене першою інстанцією) є занадто м’яким з огляду на 3 проміле алкоголю в крові засудженого та тяжкість наслідків для потерпілих. * Суд зазначив, що призначене апеляцією обмеження волі є співмірним, відповідає цілям виправлення засудженого та запобігання новим злочинам. * Доводи захисту про те, що апеляція не врахувала особу засудженого (молодий вік, допомога родині), були відхилені, оскільки ці обставини вже були предметом оцінки суду, який обрав справедливу міру покарання в межах санкції статті. 3. Верховний Суд залишив вирок Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №922/499/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. **Предмет спору:** Фермерське господарство намагалося переглянути рішення суду про відмову у визнанні укладеною додаткової угоди до договору оренди землі за нововиявленими обставинами, посилаючись на отримання податкової пільги, яка була надана вже після ухвалення судового рішення. 2. **Аргументи суду:** * Суд чітко розмежував поняття «нововиявлені обставини» та «нові докази», зазначивши, що для перегляду справи обставина повинна була існувати на момент розгляду спору, але бути невідомою заявнику. * Оскільки розпорядження про надання податкової пільги було прийнято відповідачем лише у 2025 році (тобто після ухвалення остаточного рішення у справі), воно не може вважатися нововиявленою обставиною, а є лише новим доказом. * Суд підкреслив, що на момент звернення орендаря з вимогою про поновлення договору у 2023 році заборгованість зі сплати орендних платежів дійсно існувала, оскільки відповідного рішення про пільгу на той час не було. * Надання пільги пізніше не скасовує факту наявності заборгованості на дату звернення, що було ключовим для відмови у поновленні договору оренди. * Верховний Суд вказав, що перегляд за нововиявленими обставинами не є механізмом для виправлення судових помилок чи повторного оцінювання доказів, а спрямований виключно на встановлення істини через обставини, які об’єктивно не могли бути враховані раніше. * Також суд послався на практику ЄСПЛ, наголошуючи, що право на перегляд рішення виникає лише тоді, коли існує доказ, який не був доступний раніше і міг би кардинально змінити результат справи, чого в даному випадку не відбулося. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши неможливість перегляду справи за таких умов. Справа №910/9954/25 від 21/07/2026 Предметом цього спору є стягнення заборгованості у розмірі 2 441 612,26 грн, що виникла між енергопостачальною компанією та оператором системи передачі електроенергії. Суд при винесенні рішення керувався принципом обов’язковості виконання договірних зобов’язань сторонами згідно з умовами укладеного договору та нормами чинного законодавства, що регулює ринок електричної енергії. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій вірно встановили фактичні обставини, надавши їм належну правову оцінку. Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржника про неправильне застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд також звернув увагу на те, що процесуальні порушення, на які посилався заявник, не вплинули на законність та обґрунтованість прийнятих рішень. В результаті було встановлено, що підстави для скасування судових актів, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні. Таким чином, правова позиція судів першої та апеляційної інстанцій була визнана такою, що відповідає вимогам закону. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №522/18576/23 від 20/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна (квартири), яке позивачка вважала спільною сумісною власністю. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що для визнання майна спільним у фактичних шлюбних відносинах необхідно довести не лише факт спільного проживання, а й ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. – Суди попередніх інстанцій встановили, що докази позивачки (показання свідків, фото в соцмережах, листування) були суперечливими або недостатніми для підтвердження ведення спільного побуту та бюджету. – Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди нижчих інстанцій не порушили процесуальних норм при їх дослідженні. – Щодо квартири, суд встановив, що майнові права на неї були придбані матір’ю відповідача та передані йому до моменту реєстрації шлюбу, що виключає це майно зі складу спільної сумісної власності подружжя. – Позивачка не надала належних доказів того, що її власні кошти або кошти її матері були фактично витрачені на придбання саме цієї нерухомості. – Також суд врахував, що в іншій судовій справі вже було встановлено статус цієї квартири як особистої приватної власності відповідача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін. Справа №686/22548/25 від 20/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, надмірною тривалістю досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що позивач неодноразово звертався з аналогічними позовами щодо того самого кримінального провадження, тому частина вимог за попередні періоди вже була предметом розгляду в інших справах, що стало підставою для закриття провадження. * Щодо частини вимог, які вже розглядаються в іншому судовому провадженні, суд правомірно залишив позовну заяву без розгляду, щоб уникнути паралельного розгляду тотожних вимог. * Стосовно решти періоду, суд зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди саме в цей проміжок часу. * Суд наголосив, що сам факт тривалості досудового розслідування не є автоматичною підставою для стягнення компенсації; позивач зобов’язаний довести наявність неправомірної бездіяльності органів слідства та причинно-наслідковий зв’язок між цією бездіяльністю і своїми стражданнями. * Верховний Суд підкреслив, що встановлені в попередніх справах обставини є преюдиційними, а позивач не довів, що в спірний період розслідування здійснювалося неналежним чином. * Також суд відхилив доводи про відмову у витребуванні доказів, оскільки позивач не обґрунтував необхідність огляду конкретних документів, а лише наполягав на тому, що тривалість розслідування не потребує доказування. * Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими та не суперечать усталеній практиці Верховного Суду. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №216/6094/18 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Стягнення збитків, завданих іпотекодавцю внаслідок реалізації банком предмета іпотеки за ціною, що значно нижча за ринкову. 2. **Аргументи суду:** * Суд виходив із того, що згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов’язаний реалізувати майно за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна. * Оскільки банк самостійно визначив ціну продажу на підставі звіту, який виявився недостовірним (зокрема, через суттєве заниження площі об’єкта), це призвело до порушення майнових прав іпотекодавця. * Для встановлення об’єктивної ринкової вартості майна на момент його відчуження суд призначив судову оціночно-будівельну експертизу, висновок якої став ключовим доказом. * Суд встановив, що ціна продажу була в шість разів нижчою за ринкову, визначену експертом, що є прямим збитком для позивача. * Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд під час нового розгляду повністю виконав попередні вказівки касаційної інстанції та усунув недоліки в оцінці доказів. * Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії розумності та співмірності, врахувавши складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. * Верховний Суд також підтвердив, що переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції, тому рішення апеляційного суду залишено в силі. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «МЕГАБАНК» без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення збитків — без змін. Справа №127/5836/22 від 16/07/2026 Предметом цього спору є законність ухвали апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги через нібито неналежне повідомлення заявника про дату судового засідання. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався фундаментальним принципом права на доступ до правосуддя та обов’язковістю належного повідомлення учасників процесу. Суд встановив, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що заявник був проінформований про дату та час розгляду його скарги. Наявна в матеріалах роздруківка трекінгу поштового відправлення не дозволяє ідентифікувати зміст листа та підтвердити, що саме повідомлення про розгляд цієї конкретної справи було вручене заявнику. Суд наголосив, що згідно з вимогами КПК України, належним підтвердженням є лише ті дані, які прямо вказують на факт отримання особою інформації про виклик до суду. Оскільки апеляційний суд розглянув клопотання за відсутності заявника без належного підтвердження його повідомлення, це було визнано істотним порушенням кримінального процесуального закону. Відтак, такі дії суду перешкодили реалізації права особи на участь у судовому засіданні та надали підстави для скасування оскаржуваного рішення. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Справа №990/69/26 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність повернення позовної заяви ОСОБА_1, яка намагалася оскаржити дії Президента України щодо організації видачі гуманітарної допомоги, через невиконання вимог суду про усунення недоліків позову. 2. Суд виходив з того, що позивачка не конкретизувала, які саме владні дії чи бездіяльність Президента України порушили її права, що унеможливлює розгляд справи по суті. Велика Палата підкреслила, що адміністративний суд захищає лише реально порушені права, а не абстрактні інтереси, тому позивач зобов’язаний чітко вказати зв’язок між діями відповідача та своїми порушеними правами. Також суд зазначив, що позивачка не надала належних доказів свого майнового стану для звільнення від сплати судового збору, обмежившись лише витягом про доходи. Крім того, суд не зміг перевірити дотримання строків звернення до суду, оскільки в позові не було чітко визначено момент виникнення спору. Суд першої інстанції надав вичерпні вказівки щодо способу усунення недоліків, які позивачка проігнорувала. Відтак, повернення позовної заяви було визнано законним та обґрунтованим процесуальним кроком. 3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви — без змін. Справа №272/326/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення факту смерті військовослужбовця, який загинув під час виконання бойового завдання, для отримання свідоцтва про смерть. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що заявниця надала достатньо доказів (акти службового розслідування, постанови слідчого, свідчення побратимів), які підтверджують загибель особи в конкретний час та за конкретних обставин. Суд наголосив, що процедура встановлення факту смерті (ст. 315, 317 ЦПК України) є належним способом захисту прав, коли існують достовірні відомості про загибель, на відміну від процедури оголошення особи померлою (ст. 46 ЦК України), яка застосовується за відсутності таких відомостей. Верховний Суд підкреслив, що суди не повинні формально підходити до таких справ, ігноруючи об’єктивні складнощі збору доказів в умовах воєнного стану. Також було враховано, що відсутність іншого позасудового порядку реєстрації смерті в даному випадку робить звернення до суду єдиним ефективним шляхом для реалізації майнових та немайнових прав родичів загиблого. Враховуючи наявність беззаперечних доказів загибелі, суд відхилив доводи Міноборони про необхідність застосування іншого правового механізму. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши встановлення факту смерті законним та обґрунтованим. Справа №642/3020/21 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними договір іпотеки квартири та подальші договори її відчуження, посилаючись на порушення своїх прав як неповнолітньої дитини через відсутність дозволу органу опіки та піклування на момент укладення іпотеки. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що відсутність дозволу органу опіки та піклування сама по собі не є автоматичною підставою для визнання іпотеки недійсною. * Ключовим критерієм є реальне порушення прав дитини, звуження обсягу її майнових прав або обмеження права користування житлом, чого в цій справі встановлено не було. * Суд врахував, що на момент укладення іпотеки мати дитини офіційно повідомила банк про проживання доньки за іншою адресою, тому банк діяв добросовісно. * Приховування батьками інформації про права дитини на майно не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за їхнім же позовом, оскільки це є зловживанням правами законних представників. * Суд також зазначив, що питання пропорційності виселення та наявності іншого житла підлягають розгляду у межах окремого спору про виселення, а не в межах позову про недійсність правочину. * Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №146/1265/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Предметом спору є заява про оголошення фізичної особи (військовослужбовця, зниклого безвісти під час бойових дій) померлою з метою реалізації спадкових прав. **2. Аргументи суду** * Суд наголосив, що оголошення особи померлою ґрунтується на презумпції смерті, тому заявник має надати докази, які дозволяють зробити вірогідне припущення про загибель особи. * Надані матеріали службового розслідування підтверджують лише факт зникнення військовослужбовця під час обстрілу, проте не містять беззаперечних свідчень очевидців чи інших даних, що вказували б на його смерть. * Суд врахував високий ризик того, що зникла особа може перебувати в полоні, що об’єктивно ускладнює встановлення її місцезнаходження та робить передчасним оголошення її померлою. * Верховний Суд підкреслив, що відсутність відомостей про долю особи в умовах збройного конфлікту не є автоматичною підставою для визнання її померлою, якщо немає достатніх доказів для такого припущення. * Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що заявниця не довела обставин, які б дозволяли застосувати скорочений шестимісячний строк для оголошення особи померлою, передбачений статтею 46 ЦК України. * Верховний Суд зазначив, що помилкові посилання апеляційного суду на неможливість відліку строку через окупацію території не вплинули на правильність рішення, оскільки ключовим фактором стала саме недоведеність факту вірогідної смерті. * Заявниця не позбавлена права звернутися до суду з аналогічною заявою в майбутньому на загальних підставах, коли з’являться додаткові докази або спливе трирічний строк безвісної відсутності. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №644/9826/23 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: **1. Предмет спору** Предметом спору є визнання права власності на частку в нерухомому майні (квартирі) в порядку спадкування за заповітом після смерті діда позивача, з урахуванням частки спадкодавця у спільній сумісній власності подружжя та його обов’язкової частки у спадщині після смерті дружини. **2. Аргументи суду** Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилки, відмовивши у позові через нібито неналежний склад учасників справи. Суд наголосив, що спір щодо спадкування квартири виник виключно між двома спадкоємцями за заповітами (позивачем та відповідачкою), тому залучення органу місцевого самоврядування (Харківської міської ради) не було обов’язковим. Апеляційний суд безпідставно визнав незалучення міськради самостійною підставою для відмови в позові, не дослідивши при цьому по суті доводи апеляційної скарги щодо права власності на 1/2 частку квартири. Верховний Суд підкреслив, що визначення відповідачів є правом позивача, а суд має оцінювати обґрунтованість позову, а не автоматично відмовляти через відсутність певних осіб, якщо вони не мають безпосереднього відношення до спору. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки доказам та доводам сторін, а лише формально підійшов до питання суб’єктного складу, його рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. В результаті Верховний Суд вказав на необхідність повторного розгляду справи апеляційною інстанцією для належного дослідження всіх обставин. **3. Рішення суду** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Справа №464/9973/14-ц від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, щодо якого банк пропустив строк позовної давності. 2. Суд виходив із того, що звернення банку до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту у 2009 році змінило строк виконання зобов’язання, зробивши його таким, що настав у повному обсязі. Відповідно до усталеної практики, право на звернення стягнення на предмет іпотеки є похідним від основного зобов’язання і також підпадає під дію позовної давності. Оскільки банк звернувся з позовом у цій справі лише у 2014 році, тобто через п’ять років після виникнення права на дострокове стягнення, строк позовної давності було пропущено. Суд наголосив, що переривання позовної давності за основним зобов’язанням не поширюється автоматично на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також суд визнав обґрунтованим стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони були підтверджені та відповідали критеріям розумності. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши банку у задоволенні позову через сплив позовної давності. Справа №639/7036/25 від 16/07/2026 Предметом цього спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду клопотання цього ж органу про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд при винесенні рішення керувався тим, що кримінальний процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, і органи пробації до цього переліку не входять. Верховний Суд зазначив, що виконання судових рішень є функцією держави, яку в суді представляє прокурор, тоді як органи пробації лише забезпечують технічне виконання вироку та мають право лише ініціювати питання перед судом. Суд підкреслив, що рішення суду за результатами розгляду таких клопотань не порушують прав чи інтересів самих органів пробації, а тому не породжують у них права на апеляційне оскарження. Важливим аргументом стало посилання на позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка остаточно розмежувала повноваження суб’єктів у таких правовідносинах. Оскільки орган пробації не є суб’єктом, наділеним правом на апеляцію, відкриття провадження за його скаргою було визнано помилковим. Відповідно, апеляційний суд діяв правомірно, закривши таке провадження. Суд залишив ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №990/224/25 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи: 1. **Предмет спору:** Кандидат на посаду судді апеляційного суду оскаржував рішення ВККС про результати кваліфікаційного іспиту, вимагаючи скасувати негативні результати оцінювання практичного завдання та зобов’язати Комісію провести повторне оцінювання із застосуванням поелементної фіксації балів. 2. **Аргументи суду:** – Велика Палата підтвердила, що ВККС має широкі дискреційні повноваження у процедурах кваліфікаційного оцінювання, а оцінювання практичних завдань здійснюється членами Комісії за їхнім внутрішнім переконанням. – Суд наголосив, що чинне законодавство та Положення про проведення іспиту не містять вимог щодо обов’язкового відображення в рішенні поелементного нарахування балів за кожним критерієм, визначеним Методичними вказівками. – Методичні вказівки № 228/зп-24 мають допоміжний, інструктивний характер для членів екзаменаційної комісії, а не імперативний обов’язок щодо детального документування кожного кроку оцінювання в підсумковому рішенні. – Анонімність іспиту є ключовою гарантією об’єктивності, тому повторна перевірка роботи конкретного кандидата порушила б принцип рівності та анонімності для інших учасників конкурсу. – Суд не може підміняти собою орган суддівського врядування та зобов’язувати його діяти у спосіб, не передбачений законом, якщо оскаржуване рішення не є свавільним. – Велика Палата також відхилила доводи про упередженість судді, вказавши, що сам факт розгляду справ, де стороною є родич судді, не свідчить про його особисту зацікавленість, якщо справи стосуються різних фактичних обставин. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила кандидату в задоволенні позовних вимог. Справа №910/1117/25 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними окремі пункти статуту приватного підприємства, які встановлюють вимогу одностайного голосування (100% голосів) з усіх питань діяльності, стверджуючи, що це блокує роботу підприємства та суперечить законодавству. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що оспорювані положення статуту були затверджені одностайним рішенням усіх учасників, включаючи самого позивача, що свідчить про добровільне узгодження ними такої моделі корпоративного управління. – Суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), зазначивши, що позивач не може ініціювати зміни до статуту, а згодом оскаржувати їх у суді, діючи всупереч власним попереднім діям. – Верховний Суд наголосив, що відсутність у статуті буквального відтворення законодавчого формулювання «які мають право голосу з відповідних питань» не робить положення статуту недійсними, оскільки імперативні норми закону діють безпосередньо і не потребують дублювання в установчих документах. – Суд підкреслив, що статут є локальним актом, і учасники мають право на корпоративну автономію, зокрема, встановлювати підвищені вимоги до кворуму або кількості голосів, якщо це не суперечить імперативним заборонам закону. – Було встановлено, що позивач не надав доказів реального блокування діяльності підприємства, а його аргументи ґрунтувалися лише на припущеннях про можливі зловживання в майбутньому. – Суд також зазначив, що задоволення позову призвело б до надмірного втручання в господарську діяльність підприємства та нівелювання домовленостей, досягнутих учасниками для вирішення тривалого корпоративного конфлікту. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін. Справа №910/2736/22 (910/3041/24) від 23/06/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між боржником та фізичною особою, як фраудаторного правочину, та витребування цього майна на користь боржника. 2. Суд виходив із того, що правочин було вчинено на шкоду інтересам кредиторів, оскільки відчуження майна відбулося за заниженою ціною на користь особи, яка є родичкою одного із засновників та ініціюючого кредитора боржника. Важливим аргументом стало те, що договір укладено в період наявності у боржника невиконаних зобов’язань, що свідчить про свідоме погіршення майнового стану боржника для уникнення розрахунків. Суд підтвердив право учасника товариства (з часткою 50%) звертатися з таким позовом, оскільки ліквідатор у справі про банкрутство не вживав належних заходів для повернення активів. Також суд відхилив доводи про тотожність справ, зазначивши, що попередній позов ліквідатора ґрунтувався на інших підставах (перевищення повноважень директором) та мав інший суб’єктний склад. Верховний Суд наголосив на пріоритеті принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, що є ключовим для кваліфікації правочину як фраудаторного. **** Суд у своєму рішенні послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, закріплюючи підхід до захисту прав у справах про банкрутство. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність визнання договору недійсним та повернення майна боржнику. Справа №404/5815/23 від 17/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору: 1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з вимогою встановити факт перебування на утриманні свого померлого батька-військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої законодавством для членів сімей загиблих захисників. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що для визнання особи утриманцем у розумінні чинного законодавства, вона повинна відповідати критеріям непрацездатності, визначеним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». – Позивачі на момент загибелі батька були повнолітніми та не надали доказів своєї непрацездатності (наприклад, інвалідності), що є обов’язковою умовою для отримання статусу утриманця. – Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що сам факт отримання матеріальної допомоги від батька не є достатнім для встановлення юридичного факту утримання, якщо особа є працездатною. – Верховний Суд підкреслив, що повнолітні діти мають право на виплати лише за умови, що вони є непрацездатними членами сім’ї, які перебували на повному утриманні загиблого. – Суд також врахував наявність у загиблого іншої сім’ї (дружини та неповнолітньої дитини), які проживали з ним спільно, що додатково спростовує доводи позивачів про їхнє перебування на повному утриманні батька. – Касаційна скарга була відхилена, оскільки доводи позивачів зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. – Щодо судових витрат, суд визнав вимогу відповідачки про стягнення 5 000 грн за правничу допомогу обґрунтованою та пропорційною, оскільки позивачі не заявляли клопотань про їх зменшення. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог та стягнувши з позивачів витрати на професійну правничу допомогу на користь відповідачки. Справа №2-1832/11 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання права власності на 1/2 частину квартири, придбаної під час шлюбу, та зобов’язання органів реєстрації зареєструвати місце проживання позивача та його неповнолітнього сина. 2. **Аргументи суду:** * Суд застосував презумпцію спільності майна подружжя, згідно з якою майно, придбане під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, незалежно від того, на кого з подружжя воно оформлено. * Відповідачка не змогла спростувати цю презумпцію, оскільки надані нею докази (копії договору дарування коштів та розписки) не були підтверджені оригіналами, а сам договір дарування коштів не був нотаріально посвідчений, що робить його нікчемним. * Суд зазначив, що передача коштів родичами на купівлю майна не свідчить про те, що ці кошти були особистою власністю одного з подружжя, а не інвестицією в інтересах сім’ї. * Щодо процесуальних порушень, суд вказав, що апеляційна інстанція надала відповідачці можливість висловити позицію та подати докази, тому скасування рішення з формальних підстав через 10 років після його ухвалення та виконання було б порушенням принципу правової визначеності. * Також суд підкреслив, що право на реєстрацію дитини за місцем проживання батька є безумовним, а відсутність згоди іншого співвласника не є перешкодою. * Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, якщо суди попередніх інстанцій вже встановили обставини справи та надали їм належну оцінку. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №715/283/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад справи: 1. **Предмет спору:** Позов банку про виселення особи з квартири, яка перейшла у власність банку внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що право власності банку на квартиру є непорушним, а відповідач зареєструвався у житлі вже після того, як банк став його власником, причому зробив це без згоди нового власника. Оскільки іпотека припинилася в момент реєстрації права власності за банком, суд застосував загальні норми цивільного законодавства про захист права власності, а не спеціальні норми іпотечного права. Суд проаналізував баланс інтересів сторін і дійшов висновку, що право власника на безперешкодне користування своїм майном у цій ситуації переважає право відповідача на житло. Також було враховано практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у право на житло, визнавши виселення необхідним заходом для відновлення прав власника. Важливо, що суд першої інстанції відтермінував виконання рішення про виселення на період воєнного стану, що не було оскаржено і залишилося чинним. Доводи відповідача про порушення його прав були відхилені як безпідставні, оскільки матеріали справи підтверджують законність дій банку та належне повідомлення відповідача про розгляд справи. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов банку про виселення було задоволено. Справа №990/136/25 від 02/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді через нібито невідповідність критеріям доброчесності. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що ВРП не надала належних доказів на підтвердження своїх сумнівів щодо доброчесності кандидатки, базуючись переважно на припущеннях, а не на встановлених фактах. * Щодо поїздок до тимчасово окупованого Криму та РФ, суд зазначив, що вони не свідчать про колаборацію чи підтримку агресії, а оцінка «нагальності» таких поїздок є суб’єктивною і не повинна ігнорувати право особи на приватне та сімейне життя. * Суд наголосив, що ВРП не довела умисного характеру дій позивачки, а неточності у поясненнях щодо подій десятирічної давнини є об’єктивними і не можуть бути підставою для висновку про недоброчесність. * Щодо професійної доброчесності, суд вказав, що поодинокі випадки неправильного застосування норм права (у справах за ст. 130 КУпАП) не є автоматичним свідченням недоброчесності, якщо не доведено системності або умислу. * Стосовно майнової доброчесності, суд підкреслив, що декларант не несе відповідальності за дії членів сім’ї, про які він не був обізнаний, і ВРП не довела, що позивачка мала намір приховати майно. * Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що дискреційні повноваження ВРП не є необмеженими і вимагають детального та переконливого мотивування кожного висновку, чого у даному випадку зроблено не було. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу ВРП без задоволення, а рішення суду першої інстанції про скасування відмови ВРП та зобов’язання повторно розглянути рекомендацію — без змін. Справа №990/256/25 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу через незгоду з оцінюванням практичного завдання. 2. **Аргументи суду:** * Суд підтвердив, що ВККС є колегіальним органом, чиї рішення щодо оцінки професійної компетентності кандидатів є дискреційними, тобто такими, що базуються на внутрішньому переконанні членів комісії. * Велика Палата наголосила, що законодавство не вимагає від ВККС надавати розгорнуте мотивування щодо кожного окремого елемента чи критерію практичного завдання, а лише щодо підсумкового результату етапу конкурсу. * Затверджені ВККС «Методичні вказівки» мають допоміжний, інструктивний характер для членів комісії та не створюють для них обов’язку документувати поелементне нарахування балів у рішенні. * Суд зазначив, що оцінювання практичного завдання — це не перевірка здатності кандидата «копіювати» судові рішення, а комплексна оцінка його професійних навичок, що належить виключно до компетенції ВККС. * Суд підкреслив, що втручання в дискреційні повноваження ВККС можливе лише у випадках свавілля або порушення процедури, чого в даній справі не встановлено. * Також було враховано, що покладення на ВККС обов’язку детально обґрунтовувати оцінку кожного елемента роботи сотень кандидатів зробило б конкурсну процедуру неможливою для завершення в розумні строки. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, визнавши дії ВККС правомірними. Справа №916/2896/25 від 15/07/2026 Предметом цього спору є питання процесуального правонаступництва, а саме можливість заміни Кабінету Міністрів України на Одеську обласну державну адміністрацію як позивача у справі про повернення державі Хаджибейського лиману. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами: 1. Процесуальне правонаступництво можливе лише у разі вибуття сторони з матеріальних правовідносин, що підтверджується відповідними юридичними фактами. 2. Суд наголосив, що державна реєстрація права власності за певним органом не є автоматичною підставою для заміни позивача у судовому процесі. 3. Хаджибейський лиман є водним об’єктом загальнодержавного значення, розпорядження яким, згідно зі статтею 14 Водного кодексу України, належить до компетенції Кабінету Міністрів України. 4. Реєстрація права власності на земельну ділянку під лиманом за Одеською ОДА не означає, що КМУ втратив свій статус належного позивача у спорі про усунення перешкод у користуванні цим водним об’єктом. 5. Прокурор не довів факту переходу повноважень або вибуття КМУ зі спірних правовідносин, що є обов’язковою умовою для застосування статті 52 Господарського процесуального кодексу України. 6. Суд підкреслив, що правонаступництво у сфері публічного управління має бути чітко обґрунтованим, а не ґрунтуватися на довільному тлумаченні норм права. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні клопотання про заміну позивача. Справа №916/2626/25 від 20/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Розгляд заяви Кароліно-Бугазької сільської ради про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ТОВ «Время» витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що згідно з Господарським процесуальним кодексом України, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. – Ключовим фактором є те, що розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом, проте суд не має права зменшувати їх розмір з власної ініціативи. – Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє відповідне клопотання, чого в даному випадку позивач не зробив. – Суд перевірив надані відповідачем докази (договір, додаткову угоду та звіт про надані послуги) і встановив, що вони підтверджують реальність та обґрунтованість заявленої суми у 40 000 грн. – Верховний Суд підкреслив, що хоча договірні відносини між адвокатом і клієнтом не є обов’язковими для суду, у даному випадку заявлена сума відповідає критеріям розумності та фактично понесених витрат. – Оскільки позивач не подав заперечень та не просив про зменшення витрат, суд не знайшов підстав для відмови у задоволенні заяви відповідача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву Кароліно-Бугазької сільської ради та стягнув з ТОВ «Время» 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №354/419/16-ц від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: **1. Предмет спору** Позивачі намагалися визнати недійсними довіреність, договір дарування земельної ділянки та договір іпотеки, а також витребувати майно та визнати за ними право власності в порядку спадкування, стверджуючи про порушення їхніх спадкових прав та прав неповнолітньої дитини під час відчуження майна їхньою матір’ю. **2. Аргументи суду** Суд встановив, що оспорювана довіреність містила всі необхідні реквізити, а доводи позивачів про нездатність їхньої матері усвідомлювати значення своїх дій через психічний стан не були підтверджені належними доказами. Суд зазначив, що наявність незастережених нотаріусом дописів у довіреності є лише процедурним порушенням, яке не тягне за собою недійсність правочину. Оскільки на відчуженій земельній ділянці не було розташовано житлових будівель, права неповнолітньої дитини не були порушені, тому згода органу опіки та піклування не вимагалася. Щодо вимог про спадкування, суд вказав, що позивачі не зверталися із заявами до нотаріуса, а спірне майно було відчужене за життя спадкодавиці, тому не входило до складу спадщини. Щодо іпотеки, суд констатував, що обтяження були припинені в реєстрі ще у 2013 році, а відповідач є добросовісним набувачем. Також суд підкреслив, що позивачі не довели факту порушення своїх прав, а їхні аргументи щодо «права очікування» на майно батьків не мають під собою законодавчого підґрунтя. **3. Рішення суду** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в задоволенні позовних вимог, залишив без змін. Справа №572/203/22 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду, якою було прийнято відмову позивачки від позову про розірвання шлюбу та закрито провадження у справі вже після смерті відповідача-військовослужбовця, що вплинуло на права Міністерства оборони України як розпорядника бюджетних коштів при виплаті одноразової грошової допомоги. 2. **Аргументи суду:** – Верховний Суд наголосив, що Міністерство оборони України має право на касаційне оскарження, оскільки рішення апеляційного суду безпосередньо впливає на повноваження МОУ щодо призначення одноразової грошової допомоги сім’ям загиблих військовослужбовців. – Суд встановив факт зловживання процесуальними правами з боку позивачки, яка приховала від апеляційного суду факт смерті колишнього чоловіка, намагаючись через скасування рішення про розірвання шлюбу штучно відновити статус дружини для отримання виплати у 15 млн грн. – Апеляційний суд припустився помилки, прийнявши відмову від позову, оскільки на момент подання цієї заяви шлюб уже був припинений внаслідок набрання рішенням суду законної сили, а смерть відповідача унеможливила відновлення сімейних відносин. – Верховний Суд підкреслив, що процесуальне право базується на принципі доброї совісті, тому суди не повинні толерувати дії, спрямовані на використання судових процедур для отримання неправомірної вигоди. – Смерть одного з подружжя виключає можливість правонаступництва у спорі про розірвання шлюбу, а скасування рішення про розірвання шлюбу через значний проміжок часу порушує принцип юридичної визначеності. – Враховуючи викладене, апеляційний суд передчасно закрив провадження у справі, не дослідивши належним чином обставини, що мають значення для справи, та не оцінивши процесуальну поведінку сторін. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України частково: скасував ухвалу Рівненського апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №202/8272/19 від 08/07/2026 Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Предметом спору є визнання за територіальною громадою права комунальної власності на самочинно збудований комплекс з обслуговування автомобілів, а також скасування записів про реєстрацію прав власності та іпотеки на це майно. 2. **Основні аргументи суду:** * Верховний Суд наголосив, що юрисдикція спору визначається на момент звернення позивача до суду, виходячи з суб’єктного складу та характеру правовідносин, і не може змінюватися в процесі розгляду справи через скасування реєстраційних записів. * Оскільки на момент подання позову відповідачами були фізичні особи, які не мали статусу підприємців, спір підлягав розгляду саме в порядку цивільного судочинства, а не господарського. * Суд зазначив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, застосувавши надмірний процесуальний формалізм, коли закрила провадження лише через зміну правового статусу майна в ході судового процесу. * Також було підкреслено, що апеляційний суд проігнорував право позивача на визначення складу відповідачів та не врахував попередні вказівки Верховного Суду щодо необхідності розгляду справи по суті згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України. * Суд вказав на те, що апеляційний суд помилково ототожнив предмет спору (самочинно збудований комплекс площею 903,5 кв. м) із попереднім договором купівлі-продажу незавершеного будівництва (16% готовності, 215,1 кв. м). * Відтак, закриття провадження було визнано незаконним, оскільки воно перешкоджає доступу до правосуддя та не відповідає принципам цивільного процесу. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Дніпровської міської ради, скасував ухвалу апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті. Справа №347/74/24 від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку через накладення меж ділянок, що належать різним власникам. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту має відповідати характеру порушеного права, а втручання у право власності має бути пропорційним. Суд встановив, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту, вимагаючи скасування права власності відповідача на всю земельну ділянку, тоді як накладення меж стосується лише її частини. Задоволення таких вимог призвело б до безпідставного позбавлення відповідача права власності на ту частину землі, щодо якої спору не існує. Відповідно до усталеної практики, у подібних випадках належним способом захисту є віндикаційний позов — витребування саме тієї частини земельної ділянки, яка накладається на ділянку позивачів. Суд також зазначив, що відмова у позові через обрання неефективного способу захисту не є порушенням права на доступ до правосуддя, оскільки позивачі мають право звернутися до суду повторно з належними вимогами. При цьому суд підкреслив, що в межах віндикаційного позову суд може надати оцінку незаконності рішення сільської ради в мотивувальній частині рішення без необхідності його формального скасування. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачам було відмовлено у задоволенні позову через обрання ними неефективного способу захисту порушеного права. Справа №904/4690/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними рішення загальних зборів ОСББ «Олімпік-2А», оформлені протоколом від 03 лютого 2024 року, через порушення процедури скликання зборів, відсутність повноважень на прийняття певних рішень та недостатню кількість голосів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що повідомлення про збори було надіслане позивачу вчасно та належною особою, оскільки повноваження з підготовки зборів були делеговані Асоціації ОСББ, що відповідає статутним документам та закону. – Щодо кворуму, суд підкреслив, що статут ОСББ має право встановлювати власний порядок підрахунку голосів (наприклад, «одна квартира — один голос»), і оскільки позивач не довів незгоди інших співвласників, рішення було прийнято більшістю голосів, передбаченою статутом. – Суд дійшов висновку, що оскільки ОСББ «Олімпік-2А» входить до складу Асоціації та не веде самостійної господарської діяльності, прийняття рішень щодо кошторису та звітів Асоціації на зборах ОСББ є правомірним, адже це відповідає інтересам усіх співвласників житлового комплексу. – Водночас суд визнав недійсним рішення про відключення електроенергії за порушення тиші, оскільки це питання виходить за межі компетенції ОСББ і є втручанням у діяльність енергопостачальних організацій. – При розподілі судових витрат суд застосував принцип пропорційності, врахувавши часткове задоволення позову, та визнав обґрунтованим стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ОСББ через Асоціацію, оскільки саме вона фактично забезпечувала представництво інтересів об’єднання в суді. – Суд також зазначив, що розмір витрат на адвоката має бути співмірним зі складністю справи, тому зменшив суми, заявлені сторонами до відшкодування, до розумних меж. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, визнавши рішення загальних зборів (крім пункту про відключення електроенергії) законними, а також частково задовольнив заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу в касаційній інстанції. Справа №761/4471/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду: 1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про захист немайнових прав (честі, гідності, ділової репутації, права на ім’я та використання фотозображення) через публікацію на офіційних ресурсах СБУ інформації про підозру у вчиненні кримінального правопорушення із зазначенням його імені та використанням фото. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що презумпція невинуватості, закріплена в Конституції та Конвенції про захист прав людини, забороняє державним органам публічно називати особу винною до набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Суд наголосив, що положення частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України прямо забороняють оприлюднення імені підозрюваного до винесення вироку, і ця норма є імперативною незалежно від публічного статусу особи. Хоча державні органи мають право інформувати суспільство про розслідування, вони зобов’язані робити це з максимальною обережністю, уникаючи формулювань, що спонукають громадськість повірити у винуватість особи. Суд зазначив, що використання фотозображення, яке дозволяє ідентифікувати особу, у контексті повідомлення про підозру також порушує немайнові права позивача. При цьому наявність суспільного інтересу до кримінального провадження не виправдовує порушення прямої законодавчої заборони на розголошення імені підозрюваного. У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми права, захистивши особисті немайнові права позивача. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Служби безпеки України без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було зобов’язано СБУ видалити ім’я та фото позивача з публікацій, — без змін. Справа №750/9238/25 від 20/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи: 1. Предметом спору є законність звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. Суд встановив, що роботодавець діяв у межах своїх повноважень, оскільки мав право самостійно визначати організаційну структуру та штатний розпис підприємства. Було доведено факт реального скорочення штатної одиниці, що підтверджується змінами до штатного розпису. Роботодавець належним чином виконав вимоги закону щодо персонального попередження працівника про майбутнє вивільнення за два місяці. Суд також врахував, що позивачці була запропонована наявна вакантна посада, від якої вона відмовилася, що зафіксовано відповідними доказами та свідченнями. Оскільки на момент звільнення позивачка вже не була членом профспілки, отримання згоди профкому не вимагалося. Зрештою, суд дійшов висновку, що процедура звільнення була дотримана, а доводи позивачки про наявність інших вакансій не знайшли свого підтвердження. 3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши звільнення законним, а касаційну скаргу — без задоволення. Справа №927/940/25 від 21/07/2026 Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених боржником під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, має право на відшкодування витрат на правничу допомогу, проте їх розмір має бути обґрунтованим та співмірним. Суд встановив, що хоча факт надання адвокатом послуг підтверджений належними доказами, заявлена сума у 25 000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності. Зокрема, суд звернув увагу на незначну складність справи, сталість правових позицій та тотожність аргументів, які вже неодноразово використовувалися стороною в попередніх інстанціях. Також суд зазначив, що окремі перелічені в акті послуги за своїм змістом фактично дублювали одна одну, що не виправдовує таку вартість. З огляду на це, суд дійшов висновку про необхідність зменшення суми відшкодування до 10 000 грн, що, на його думку, є справедливим та пропорційним результатом. Суд прийняв рішення частково задовольнити заяву боржника та стягнути з кредитора на його користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Справа №953/1065/25 від 13/07/2026 Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги органу пробації на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у скасуванні звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Суд при винесенні рішення керувався тим, що перелік осіб, які мають право на апеляційне оскарження, чітко визначений статтею 393 КПК України. Хоча стаття 539 КПК передбачає можливість оскарження ухвал, постановлених у порядку виконання вироку, вона не визначає орган пробації як суб’єкта, наділеного правом на таке оскарження. Верховний Суд наголосив, що органи пробації не є учасниками кримінального провадження у розумінні, яке надає їм процесуальні повноваження оскаржувати рішення суду щодо виконання вироку. Суд послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 1 червня 2026 року (справа № 621/3410/23). Згідно з цією позицією, право на апеляційне оскарження таких рішень мають лише засуджений, його захисник, законний представник та прокурор. Відтак, апеляційний суд діяв у межах закону, повернувши скаргу особі, яка не мала права на її подання. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №296/9297/25 від 20/07/2026 1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, поданої представником органу пробації на рішення суду першої інстанції. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процесуальний порядок оскарження судових рішень має суворо дотримуватися вимог Кримінального процесуального кодексу України. Апеляційний суд, повертаючи скаргу, діяв у межах своїх повноважень, оскільки заявником було порушено вимоги щодо форми або змісту апеляційної скарги, або ж пропущено строки на її подання, що унеможливлює розгляд справи по суті. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права. Жодних підстав для скасування ухвали апеляції, яка була винесена відповідно до закону, колегія суддів не вбачала. Таким чином, право на апеляційне оскарження не було порушене, оскільки воно має реалізовуватися виключно у спосіб, визначений законом. 3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення. Справа №990SСGС/4/26 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності за нібито умисне порушення правил юрисдикції при розгляді заяви про забезпечення позову у справі, де одним із відповідачів був боржник у справі про банкрутство. 2. **Аргументи суду:** * Велика Палата наголосила, що на момент вчинення дій суддею законодавство не містило чітких строків та порядку передачі справ до суду, який розглядає банкрутство, що унеможливлює кваліфікацію дій судді як дисциплінарного проступку. * Суд зазначив, що розгляд заяви про забезпечення позову в межах двох днів (згідно з ГПК України) є виконанням процесуального обов’язку, а не порушенням. * ВРП не довела, що суддя на момент відкриття провадження знав про наявність справи про банкрутство, а отже, не було підстав для висновку про умисність дій. * Суд підкреслив, що дисциплінарна відповідальність не може наставати за різне тлумачення норм права чи звичайні судові помилки, якщо вони не виходять за межі розумного. * Велика Палата вказала, що ВРП при повторному розгляді справи фактично проігнорувала попередні правові висновки Верховного Суду, що є неприпустимим. * Врешті-решт, суд констатував, що в діях судді відсутній склад дисциплінарного проступку, передбачений законом. 3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу судді, скасувала рішення ВРП про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та стягнула на його користь судовий збір. Справа №922/341/24 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір: 1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважала, що судове рішення про витребування земельної ділянки порушує її права як власника нерухомого майна, розташованого на цій ділянці. 2. Суд керувався тим, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, інтереси чи обов’язки. Верховний Суд наголосив, що такий правовий зв’язок має бути очевидним, безумовним та підтвердженим, а не базуватися на припущеннях про можливий вплив рішення на майбутні права особи. У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не було зроблено жодних висновків щодо прав чи обов’язків скаржниці, а резолютивна частина не містила жодних приписів стосовно неї. Суд підкреслив, що правова оцінка фактів, надана в одному спорі, не має преюдиціального значення для особи, яка не була стороною в цій справі, і не створює для неї обов’язків. Оскільки скаржниця не довела, що рішення суду безпосередньо стосується її правового статусу, апеляційний суд правомірно закрив провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що незгода особи з висновками суду в мотивувальній частині рішення не є достатньою підставою для його оскарження, якщо це рішення не має для неї обов’язкової сили. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження — без змін. Справа №990/225/25 від 02/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз: **1. Предмет спору** Предметом спору є оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та припинення його участі в конкурсі через отримання непрохідного бала за практичне завдання. **2. Аргументи суду** * Велика Палата підтвердила, що ВККС наділена широкими дискреційними повноваженнями у процедурі кваліфікаційного оцінювання, а оцінювання практичних завдань здійснюється членами комісії за їхнім внутрішнім переконанням. * Суд наголосив, що чинне законодавство та Положення про проведення іспиту не містять вимог щодо обов’язкового поелементного нарахування балів або детального відображення міркувань членів комісії у рішенні про результати іспиту. * Затверджені ВККС «Методичні вказівки» мають допоміжний, інструктивний характер для уніфікації підходів, а не статус нормативного акта, що зобов’язує до детальної фіксації балів за кожним окремим критерієм у підсумковому рішенні. * Анонімність іспиту є фундаментальною гарантією об’єктивності, тому повторна перевірка робіт окремих кандидатів поза межами встановлених процедур порушила б принципи рівності та неупередженості щодо інших учасників конкурсу. * Суд зазначив, що відсутність на комп’ютері позивача певних допоміжних функцій (наприклад, перевірки правопису) або нормативних актів не є доказом порушення рівних умов, оскільки оцінюється здатність кандидата самостійно формувати правову позицію. * Велика Палата констатувала, що оскаржувані рішення ВККС є вмотивованими, оскільки містять посилання на норми права та процедурні підстави, а незгода позивача з кількістю виставлених балів є його суб’єктивним ставленням, яке не підлягає перегляду судом. **3. Рішення суду** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила позивачу у задоволенні позовних вимог. Справа №760/17974/24 від 16/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу: 1. Предметом спору є законність проведення спеціального судового провадження (in absentia) щодо особи, обвинуваченої у колабораційній діяльності (ч. 3 ст. 111-1 КК України), за відсутності обвинуваченої. 2. Верховний Суд наголосив, що для застосування процедури спеціального судового провадження за ст. 111-1 КК України достатньо факту перебування особи на тимчасово окупованій території та її ухилення від явки на виклик слідчого чи суду. Суд роз’яснив, що вимога про обов’язкове оголошення особи в міжнародний розшук не є імперативною, якщо доведено факт перебування підозрюваного на окупованій території та наявність доказів ухилення від слідства. У цій справі обвинувачена була належним чином повідомлена через публікації в офіційних ЗМІ та на сайті Офісу Генпрокурора, а її захисник брав участь у всіх засіданнях, що забезпечило дотримання права на захист. Суд також підкреслив, що рішення про здійснення спеціального провадження оформлюється окремою ухвалою, а не вироком, тому відсутність відповідних мотивів у самому вироку не є порушенням. Усі процесуальні дії, включаючи оголошення в розшук та надання дозволу на спеціальне досудове розслідування, були виконані з дотриманням вимог КПК України. Таким чином, касаційні доводи захисту про порушення права на справедливий суд були визнані безпідставними. 3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Справа №130/305/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Встановлення юридичних фактів проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні загиблого військовослужбовця для подальшого звернення за отриманням одноразової грошової допомоги. 2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що встановлення таких фактів у порядку окремого провадження є законним механізмом для реалізації особою своїх прав, якщо іншого позасудового способу не існує. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази: банківські виписки про перекази коштів, листування, фотоматеріали та показання свідків, які підтвердили факт спільного побуту та фінансової залежності заявниці від загиблого. Верховний Суд наголосив, що в межах окремого провадження суд не вирішує публічно-правовий спір про право на виплату, а лише фіксує юридичний факт, який є необхідною передумовою для звернення до відповідних органів. Міністерство оборони не позбавлене права розглядати заяву по суті, а заявниця — права оскаржити відмову в адміністративному суді, якщо вона буде. Суд підкреслив, що чинне законодавство (зокрема, зміни до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців») прямо передбачає можливість встановлення факту проживання однією сім’єю для отримання допомоги. Отже, касаційна скарга не містить підстав для скасування рішень, оскільки суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми права. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Справа №910/11435/25 від 21/07/2026 Предметом спору у цій справі є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» заборгованості у розмірі понад 42,6 млн грн. Суд при винесенні рішення керувався принципом незмінності судових актів, оскільки під час касаційного перегляду не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування рішень попередніх інстанцій. Верховний Суд проаналізував доводи скаржника щодо правомірності нарахувань та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Колегія суддів підтвердила, що зобов’язання відповідача перед позивачем є обґрунтованими та підлягають виконанню у повному обсязі. Суд також врахував практику застосування законодавства, що регулює відносини на ринку електричної енергії, не знайшовши підстав для відхилення від попередніх висновків. Таким чином, аргументи «Укренерго» були визнані недостатніми для перегляду справи, а оскаржувані рішення — такими, що відповідають вимогам закону. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №725/8646/25 від 20/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд офіційно закріпити місце проживання дитини з ним, а також встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання дитини, що фактично мало на меті отримання підстави для відстрочки від мобілізації. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що приватно-правові інструменти (сімейні спори) не можуть використовуватися для ухилення від виконання публічних обов’язків, зокрема військового обов’язку. * Апеляційний суд визнав право територіального центру комплектування (ТЦК) на апеляційне оскарження, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливало на інтереси держави у сфері мобілізації. * Верховний Суд підтвердив, що сам факт проживання дитини з батьком не є доказом «самостійного виховання», якщо мати не самоусунулася від виконання своїх батьківських обов’язків. * Суд зазначив, що нотаріально посвідчений договір між батьками про спільне виховання дитини фактично спростовує доводи позивача про те, що він виховує дитину одноосібно. * Встановлено, що позивач не надав жодних доказів того, що мати дитини ухиляється від своїх обов’язків, позбавлена батьківських прав або відмовляється від участі у вихованні. * Верховний Суд вказав на неприпустимість зловживання процесуальними правами, коли судові рішення використовуються як засіб для створення штучних умов для отримання пільг чи відстрочок. * Суд дійшов висновку, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і їх виконання обома батьками є нормою, яка не потребує додаткового «встановлення факту» через суд, якщо немає реального спору чи невиконання обов’язків іншою стороною. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши позивачу у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Справа №761/9163/20 від 15/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про визнання незаконним звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач був звільнений на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України через систематичну відсутність на робочому місці без поважних причин, що було зафіксовано відповідними актами та внутрішніми документами компанії. – Ключовим фактором стало те, що позивач самовільно залишав робоче місце для участі в судових засіданнях як представник третьої особи, не узгодивши це з керівництвом та не оформивши відпустку, що є прямим порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку. – Суд наголосив, що участь у судовому процесі в особистих інтересах не є виконанням державних чи трудових обов’язків, тому не звільняє працівника від необхідності дотримуватися трудової дисципліни. – Роботодавець довів факт систематичності порушень, оскільки позивач раніше вже притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, які на момент звільнення не були зняті. – Доводи позивача про дискримінацію через його попередні повідомлення про корупцію суд відхилив як недоведені, зазначивши, що звільнення було наслідком виключно порушення трудової дисципліни. – Апеляційний суд лише частково задовольнив вимоги позивача в частині коригування дати звільнення, оскільки на момент видання наказу працівник перебував на лікарняному, проте в цілому визнав звільнення правомірним. – Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться до спроби переоцінити встановлені факти, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №757/63681/21-ц від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку спростувати інформацію про своє звільнення за законом «Про очищення влади», стверджуючи, що оприлюднення наказу про звільнення порочить його честь, гідність та ділову репутацію. 2. **Аргументи суду:** * Суд встановив, що оприлюднення наказу про звільнення було виконанням відповідачем (НБУ) вимог Закону України «Про очищення влади», а не поширенням недостовірних відомостей. * У тексті самого наказу не містилося тверджень про «узурпацію влади» чи «підрив національної безпеки», які позивач намагався спростувати. * Раніше суди адміністративної юрисдикції вже розглядали питання правомірності цього наказу, і позивач не домігся його скасування (позов було залишено без розгляду через пропуск строків). * Верховний Суд наголосив, що цивільний процес про спростування інформації не може бути використаний як інструмент для «ревізії» остаточних судових рішень, ухвалених в адміністративному порядку. * Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, оскільки не було доведено факту поширення саме недостовірної інформації. * Касаційна скарга фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши їх законність. Справа №320/47026/24 від 21/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності Пенсійного фонду щодо неврахування актуального показника середньої заробітної плати при перерахунку пенсії позивача у зв’язку з переходом на пенсію за віком. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що позивач, будучи особою з інвалідністю, після призначення пенсії по інвалідності продовжував працювати та набув понад 24 місяці страхового стажу, що є ключовою умовою для застосування пільгового механізму розрахунку. – Верховний Суд наголосив, що хоча позивач перед зверненням за пенсією за віком отримував пенсію у зв’язку з втратою годувальника, це не позбавляє його права на застосування показника середньої заробітної плати за три роки, що передують зверненню, оскільки він виконав усі вимоги абзацу 3 частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV. – Суд відхилив доводи Пенсійного фонду про те, що перехід з пенсії у зв’язку з втратою годувальника на пенсію за віком нібито виключає можливість застосування актуального показника заробітної плати. – Колегія суддів підкреслила, що мета законодавця при прийнятті цієї норми полягала саме у врахуванні додаткового страхового стажу, набутого особою після призначення пенсії по інвалідності, незалежно від того, які проміжні види пенсій отримувала особа. – Суд зазначив, що обмеження прав особи лише через факт отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника не відповідає меті соціального захисту та суперечить змісту Закону № 1058-IV. – Верховний Суд підтвердив, що в даному випадку наявні всі три обов’язкові умови: продовження роботи після призначення пенсії по інвалідності, наявність понад 24 місяців стажу та первинне звернення за пенсією за віком. – У підсумку, суд визнав, що при переведенні на пенсію за віком має застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, а не той, що був на час призначення попереднього виду пенсії. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, змінивши лише його мотивувальну частину щодо правового обґрунтування застосування статті 45 Закону № 1058-IV. Справа №380/18978/24 від 21/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі та зобов’язання їх зареєструвати. 2. **Аргументи суду:** – Суд наголосив, що процедура зупинення реєстрації податкових накладних не є санкцією, а є запобіжним заходом для перевірки реальності господарських операцій. – Ключовим обов’язком платника податків є надання повного пакету документів, витребуваних податковим органом у відповідному повідомленні. – Якщо податковий орган у своєму повідомленні чітко конкретизував перелік необхідних документів, а платник їх не надав або надав частково, це є самостійною та достатньою підставою для відмови в реєстрації податкової накладної. – Суд підкреслив, що в такому випадку відмова не є «надмірним формалізмом», а є наслідком невиконання платником процесуального обов’язку. – Верховний Суд зазначив, що не має повноважень на стадії касації переоцінювати докази, якщо суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права. – Суд підтвердив, що платник податків має діяти сумлінно та використовувати надані законом права на подання додаткових пояснень протягом 5 робочих днів після отримання повідомлення від ДПС. – Сформовано правовий висновок: неподання платником додаткових документів у відповідь на конкретизований запит податкового органу унеможливлює реєстрацію накладної та робить рішення податкової про відмову правомірним. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові — без змін. Справа №380/25681/24 від 21/07/2026 1. Предметом спору є правомірність рішень Головного управління ДПС у Львівській області щодо нарахування податкових зобов’язань або застосування штрафних санкцій до фізичної особи. 2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився помилок у застосуванні норм матеріального права, які регулюють податкові правовідносини. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та встановив, що висновки суду першої інстанції були більш обґрунтованими та відповідали фактичним обставинам справи. Зокрема, було підтверджено, що дії податкового органу відповідали вимогам Податкового кодексу України, а позивач не надав достатніх доказів для спростування правомірності оскаржуваних рішень. Суд наголосив на важливості дотримання процедурних вимог при проведенні перевірок та оформленні їх результатів. У підсумку, касаційна інстанція визнала, що рішення апеляційного суду було передчасним та не ґрунтувалося на належній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було вирішено на користь відповідача. Справа №620/14547/23 від 21/07/2026 Предметом спору є правомірність нарахування та виплати учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, замість фіксованого розміру у п’ять мінімальних пенсій за віком. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що після набрання чинності Законом № 2983-IX від 20 березня 2023 року, порядок та розміри цієї виплати віднесені до компетенції Кабінету Міністрів України. Суд наголосив, що разова грошова допомога не є основним грошовим забезпеченням і не належить до конституційних гарантій, які не можуть бути обмежені законом. Відтак, законодавець має право змінювати умови та розміри таких виплат з огляду на фінансові можливості держави в умовах воєнного стану. Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23, яка підтвердила законність дій Пенсійного фонду щодо виплати допомоги згідно з Порядком № 754. Суд зазначив, що оскільки чинна редакція закону не передбачає виплату у розмірі п’яти мінімальних пенсій, дії Пенсійного фонду є правомірними. Таким чином, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало нормам чинного законодавства. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено. Справа №990/518/25 від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз: 1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді дій ВККС України щодо недопуску до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через нібито протиправне встановлення прохідного бала за результатами тестування когнітивних здібностей. 2. **Аргументи суду:** – Суд розмежував поняття «середній допустимий бал» (який свідчить про успішне складання іспиту) та «прохідний бал» (який є умовою допуску до наступного етапу), зазначивши, що Закон №1402-VIII покладає на ВККС обов’язок встановлювати обидва ці показники. – Комісія має дискреційні повноваження встановлювати прохідний бал з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад, що є об’єктивною необхідністю для ефективного добору. – Суд підкреслив, що оголошення добору в межах окремих спеціалізацій (загальна, адміністративна, господарська) є логічним та правомірним, оскільки це відповідає структурі судової системи та потребам у кадрах. – Аргумент позивачки про неможливість встановлення ВККС вищого прохідного бала за когнітивне тестування був відхилений, оскільки закон не обмежує Комісію у цьому питанні, на відміну від інших етапів іспиту. – Суд зазначив, що позивачка була заздалегідь ознайомлена з умовами добору та методикою визначення прохідного бала, тому її незгода після отримання результатів є безпідставною. – Оприлюднення додаткових прикладів завдань перед іспитом не порушило принципу рівності, оскільки формат тестування залишився незмінним, а мета публікації була виключно роз’яснювальною. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю. Справа №400/4842/25 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту: 1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку пенсії на підставі оновлених довідок про грошове забезпечення та неправомірного обмеження пенсії максимальним розміром. 2. **Основні аргументи суду:** * Суд встановив, що отримання Пенсійним фондом оновлених довідок про розмір грошового забезпечення, виданих уповноваженим органом на виконання рішення суду, є достатньою підставою для автоматичного перерахунку пенсії. * Верховний Суд наголосив, що вимога до пенсіонера подавати додаткову заяву про перерахунок у ситуації, коли необхідні документи вже надійшли до органу ПФУ від уповноваженого органу, є надмірним формалізмом. * Суди попередніх інстанцій помилково застосували застарілі редакції Порядку № 3-1, які не діяли на момент виникнення спірних правовідносин, що призвело до неправильного висновку про необхідність обов’язкового звернення із заявою. * Щодо обмеження пенсії максимальним розміром, суд підтвердив свою сталу позицію, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій для осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-ХІІ, суперечить соціальним гарантіям, закріпленим Конституцією України. * Суд зазначив, що перерахунок пенсії у зв’язку зі зміною грошового забезпечення має проводитися з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. * **:** Суд у цьому рішенні зазначає, що він відступає від попередньої позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 (справа № 600/3516/24-а) та від 22.10.2025 (справа № 420/3824/25), стосовно відсутності правових підстав для видачі довідок із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб у період дії Постанови № 481. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в перерахунку пенсії та ухвалив нове рішення про зобов’язання Пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії позивача на підставі оновлених довідок. Справа №380/25681/24 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 380/25681/24: 1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на суми, отримані на банківські рахунки через P2P-перекази, які податковий орган класифікував як оподатковуваний дохід. 2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що отримання податковим органом інформації від Національного банку України про значні обсяги P2P-переказів є законною підставою для проведення перевірки та не потребує окремого судового рішення про розкриття банківської таємниці. Суд зазначив, що хоча не кожне надходження коштів є доходом, у разі виявлення систематичних значних зарахувань саме на платника податків покладається обов’язок довести іншу правову природу цих коштів (наприклад, повернення позики). Платник був належним чином повідомлений про предмет перевірки, проте не надав конкретних доказів чи пояснень, які б дозволили ідентифікувати ці операції як такі, що не підлягають оподаткуванню. Суд підкреслив, що процес доказування не є одностороннім обов’язком податкової, і платник не може займати пасивну позицію, посилаючись лише на загальні заперечення. Поданий позивачем договір позики був відхилений, оскільки він не містив доказів фактичного виконання та зв’язку з конкретними банківськими операціями. Відтак, Верховний Суд визнав, що податковий орган правомірно визначив податкові зобов’язання через відсутність з боку платника належного документального підтвердження неоподатковуваного характеру коштів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено. Справа №420/25575/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування грошових зобов’язань та застосування штрафних санкцій через порушення процедури призначення та проведення податкової перевірки. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що податковий орган проігнорував повідомлення платника про втрату первинних документів, хоча закон (ст. 44 ПК України) зобов’язує надати платнику 90 днів на їх відновлення та перенести строки перевірки. – Оскільки перевірку було проведено до спливу цього 90-денного терміну, це визнано грубим процедурним порушенням, що нівелює правові наслідки такої перевірки. – Також суд підтвердив, що податковий орган помилково включив підприємство до плану-графіка перевірок, оскільки фактичний рівень сплати податків платником не відповідав критеріям ризиковості, на які посилалася податкова. – Верховний Суд наголосив, що при встановленні таких процедурних порушень суди не зобов’язані переходити до розгляду справи по суті (перевірки правильності нарахування податків), оскільки сама перевірка є незаконною. – Посилання податкової на практику Великої Палати ВС щодо неможливості оскарження наказу про перевірку як окремого акта було враховано, проте суд зазначив, що ці порушення є підставою для скасування саме податкових повідомлень-рішень. – Суд підкреслив, що акт перевірки, складений з порушенням процедури, не може вважатися допустимим доказом у справі. – У підсумку, Верховний Суд підтвердив сталу практику: процедурні порушення при призначенні перевірки є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових донарахувань. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін. Справа №320/16373/23 від 21/07/2026 Ось детальний аналіз судового рішення у справі №320/16373/23: 1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими до фізичної особи-підприємця було застосовано штрафні санкції та донараховано податкові зобов’язання (ПДФО, військовий збір, акцизний податок) за результатами документальної позапланової перевірки. 2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що податковий орган не довів належними доказами факт реалізації позивачем товарів поза межами податкового обліку та без використання реєстраторів розрахункових операцій. Верховний Суд підкреслив, що висновки податківців про заниження доходу ґрунтувалися лише на аналізі видаткових накладних та даних РРО, без урахування об’єктивних факторів, таких як списання, псування чи повернення товарів. Суд зазначив, що в акті перевірки не було повно та всебічно досліджено рух товарно-матеріальних цінностей, що є порушенням вимог щодо обґрунтованості податкових нарахувань. Також було встановлено, що позивач належним чином вів Книгу обліку доходів і витрат, тому звинувачення у її ненаданні є безпідставними. Відповідно до процесуального законодавства, саме на контролюючий орган покладається обов’язок доказування правомірності своїх рішень, з чим податкова у цій справі не впоралася. Верховний Суд також наголосив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. 3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду — без змін. Справа №320/29438/25 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень митного органу про донарахування антидемпінгового мита та ПДВ через визнання сертифікатів походження товару недійсними. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що митний орган правомірно здійснив перевірку автентичності сертифікатів походження товару, звернувшись до компетентних органів Малайзії, які офіційно підтвердили, що надані позивачем сертифікати є фальшивими. – Верховний Суд наголосив, що оскільки митний орган надав докази недійсності документів, тягар доказування протилежного перейшов до платника податків, який не зміг спростувати інформацію від іноземних уповноважених органів. – Суд відхилив аргументи позивача щодо необхідності обов’язкової консульської легалізації або апостилювання відповідей іноземних митних органів, зазначивши, що порядок обміну інформацією між митницями регулюється міжнародними конвенціями (зокрема, Кіотською конвенцією), які не вимагають додаткової легалізації. – Було підкреслено, що антидемпінгове мито за найвищою ставкою застосовується у разі неможливості визначення походження товару, і для цього не обов’язково доводити, що товар походить саме з КНР — достатньо відсутності підтвердженого походження з іншої країни. – Суд зазначив, що перевірка документів про походження товару після отримання відповіді від компетентного органу не передбачає аналізу митницею додаткових документів (інвойсів, контрактів), наданих декларантом, якщо основний сертифікат визнано фальшивим. – Касаційна інстанція вказала, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки це є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, які вже встановили факт відсутності належного підтвердження походження товару. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ВКП АРСЕНАЛ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Справа №320/11772/24 від 21/07/2026 Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір: 1. **Предмет спору:** Оскарження розпорядження селищного голови про створення погоджувальної комісії та рішення селищної ради про затвердження протоколів громадських слухань щодо детального плану території. 2. **Аргументи суду:** * Суд наголосив, що замовником розроблення містобудівної документації є саме селищна рада як юридична особа, а не її виконавчий комітет чи голова окремо. * Верховний Суд встановив, що розпорядження селищного голови про створення комісії було лише підготовчим етапом, який згодом був легітимізований рішенням сесії селищної ради. * Суд підкреслив, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для визнання комісії «нествореною», як незгода позивача з обранням конкретних осіб до її складу. * Колегія суддів зазначила, що кількісний та персональний склад комісії був сформований з дотриманням вимог щодо пропорційного представництва громадськості (50-70% від загальної чисельності). * Суд вказав на помилковість підходу позивача, оскільки оскарження процедурних актів (розпоряджень) без оскарження кінцевого рішення про затвердження містобудівної документації не забезпечує ефективного захисту прав. * Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, тому скасував їхні рішення та ухвалив нове, відмовивши у позові по суті. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Справа №820/2602/15 від 15/07/2026 Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи: 1. **Предмет спору:** Справа стосується вимоги ТОВ «Метали і полімери» про стягнення з Державного бюджету заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 7,5 млн грн та пені за несвоєчасне повернення цих коштів. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що більша частина заявленої суми (5,1 млн грн) була фактично виплачена позивачу ще у 2015 році, що підтверджується даними казначейства. – Щодо решти суми (2,35 млн грн), суд з’ясував, що позивач самостійно подав уточнюючі розрахунки, якими змінив напрямок використання цих коштів, спрямувавши їх на збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування ПДВ, а не на отримання «живими» грошима. – Суд наголосив, що інтегрована картка платника податків є офіційним джерелом даних, і оскільки в ній ця сума обліковується як переплата, а не як узгоджена бюджетна заборгованість, підстави для примусового стягнення коштів відсутні. – Аргументи позивача про недослідження судами окремих документів (уточнюючих розрахунків) були відхилені, оскільки суди мали доступ до даних інформаційних систем ДПС, які є допустимими доказами та підтверджують волевиявлення самого платника. – Суд підкреслив, що обов’язок доказування обставин, на які посилається позивач, лежить саме на ньому, а оскільки позивач не спростував дані податкового обліку, суди правомірно вирішили справу на підставі наявних матеріалів. – Оскільки основна вимога про стягнення боргу не була задоволена, суд також відмовив у стягненні пені, яка є похідною вимогою і не може існувати без підтвердженої заборгованості держави. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення. Справа №160/15183/25 від 21/07/2026 1. Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги відповідачу через неусунення недоліків, а саме — несплату судового збору після відмови суду в задоволенні клопотання про його зменшення. 2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією судового захисту, тому формалізм у питаннях сплати судового збору є неприпустимим. Суд зазначив, що якщо особа подає клопотання про зменшення або відстрочення судового збору, суд зобов’язаний чітко вказати, які саме докази майнового стану необхідно надати, а не обмежуватися загальними фразами про їх недостатність. Крім того, не можна одночасно відмовляти у задоволенні такого клопотання та повертати скаргу, не надавши особі реальної можливості сплатити збір після отримання ухвали про відмову. Повернення скарги у такій ситуації порушує принцип юридичної визначеності та легітимні очікування сторони. Суд підкреслив, що реалізація права на звернення з клопотанням про зменшення збору не може автоматично розцінюватися як невиконання вимог суду. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані передчасними та такими, що перешкоджають доступу до правосуддя. 3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Справа №990/185/26 від 20/07/2026 Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу: 1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання його таким, що не склав кваліфікаційний іспит та не відповідає займаній посаді, через порушення процедури повідомлення та відсутність повноважень на відновлення оцінювання. 2. **Аргументи суду:** – Суд встановив, що ВККС не надала доказів належного повідомлення позивача про відновлення процедури оцінювання та конкретні дати іспитів, оскільки повідомлення надсилалися лише на адресу суду, а не особисто судді, який на той час перебував у декретній відпустці. – Верховний Суд підкреслив, що хоча Комісія має право відновлювати процедуру оцінювання, це має відбуватися з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення. – Суд зазначив, що відсутність доказів вручення повідомлень позивачу унеможливлює визнання його неявки на іспит як такої, що є підставою для негативних наслідків у вигляді звільнення. – Оскаржуване рішення ВККС визнано необґрунтованим, оскільки Комісія не дослідила питання поважності причин неявки судді та не забезпечила його належне інформування. – Суд наголосив, що органи державної влади зобов’язані діяти виключно у спосіб, передбачений законом, а порушення процедури повідомлення є критичним недоліком, що тягне за собою скасування рішення. – Також суд вказав, що посилання відповідача на систематичну неявку є безпідставним, оскільки не було доведено факту обізнаності судді про призначені дати іспитів. 3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позовні вимоги, визнав протиправним та […]

Серпень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
					1	2
3	4	5	6	7	8	9
10	11	12	13	14	15	16
17	18	19	20	21	22	23
24	25	26	27	28	29	30
31