1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було збільшено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги Товариства, виходячи з того, що господарські операції з контрагентами були підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, а придбані товарно-матеріальні цінності були використані у власній господарській діяльності. Суд також врахував, що відсутні вироки суду щодо посадових осіб контрагентів, які б набрали законної сили, а наявність лише порушених кримінальних проваджень не є належним доказом нереальності господарських операцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що контролюючий орган не довів, що Товариство діяло нерозумно, недобросовісно або без належної обачності при виборі контрагентів та використанні первинних документів. Суд зазначив, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо він мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
**** Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема, у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
