Це судове рішення у справі «Rainbow Mission Foundation та інші проти Угорщини» стосується відповідності обмежень публічних зібрань, запроваджених у зв’язку з COVID-19, положенням Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув дві окремі групи скарг: щодо повної заборони запланованих демонстрацій наприкінці 2020 та на початку 2021 років, а також щодо застосування адміністративних стягнень до осіб за участь у незаявлених акціях протесту під час початкового локдауну 2020 року. Суд встановив, що, хоча пандемія забезпечувала легітимну підставу для обмежень, загальна та тривала заборона на всі зібрання не відповідала вимогам необхідності та пропорційності статті 11. Натомість Суд постановив, що адміністративні стягнення, накладені на осіб під час початкових, сповнених невизначеності етапів пандемії, перебували в межах дискреційних повноважень держави (margin of appreciation). Зрештою, Суд визнав, що Угорщина порушила статтю 11 стосовно двох заявників, чиї демонстрації були заборонені, проте не встановив порушення щодо трьох заявників, притягнутих до відповідальності за участь у незаявлених акціях протесту.
### Структура та положення
Рішення структуровано у три основні частини: фактичне підґрунтя декретів, пов’язаних із пандемією, правова оцінка повної заборони зібрань та оцінка проваджень у справах про адміністративні правопорушення.
* **Загальна заборона (ст. 11):** Суд проаналізував 193-денну заборону на всі публічні зібрання. Він визначив, що хоча мета (охорона здоров’я населення) була легітимною, національні органи влади не провели «балансування» між конкуруючими інтересами. Суд наголосив, що загальна заборона виключає індивідуальну оцінку, яка є критично важливою процесуальною гарантією.
* **Адміністративні стягнення (ст. 11 у світлі ст. 10):** Суд розглянув штрафи та попередження, винесені особам, які протестували, рухаючись колами на автомобілях та використовуючи звукові сигнали. Він дійшов висновку, що оскільки ці події відбулися під час ранньої фази пандемії з високим рівнем невизначеності, органи влади діяли в межах своїх дискреційних повноважень.
* **Зміни/розвиток:** Це рішення підкріплює прецедентну практику Суду, що еволюціонує щодо пандемічних обмежень, проводячи розмежування між надзвичайними заходами «початкового етапу» (де держави мають ширші дискреційні повноваження) та «тривалими» обмеженнями (де тягар доведення необхідності значно зростає).
### Ключові положення для юридичної практики
Для юристів-практиків та спостерігачів надзвичайно важливими є такі пункти:
1. **Вимога щодо «балансування»:** Суд встановив, що навіть у стані надзвичайного стану органи влади не можуть посилатися на загальну заборону, щоб уникнути оцінки конкретних ризиків окремого зібрання. Нездатність зважити важливість протесту проти конкретних ризиків для здоров’я робить втручання непропорційним.
2. **Процесуальні гарантії:** Рішення наголошує на тому, що якість судового контролю є життєво важливою. Національні суди повинні не лише перевіряти формальну законність урядового декрету, а й проводити змістовний аналіз пропорційності.
3. **«Ефект охолодження» (chilling effect):** Суд підтвердив, що тривалі заборони на зібрання мають значний стримувальний ефект для демократичного дискурсу, який має враховуватися при оцінці пропорційності.
4. **Толерантність до незаявлених зібрань:** Хоча держави можуть вимагати повідомлення про зібрання, Суд підтвердив, що відсутність попереднього дозволу не надає органам влади права на безконтрольне придушення мирних зібрань. «Рівень толерантності», який демонструє поліція на місцях, є ключовим чинником у визначенні того, чи мало місце порушення.
***
**Примітка:** Це рішення є надзвичайно актуальним для сучасного правового поля в Україні. Оскільки Україна продовжує функціонувати в умовах правового режиму воєнного стану, який також накладає обмеження на публічні зібрання та свободу пересування, це рішення слугує важливим орієнтиром. Воно роз’яснює, що навіть за умов надзвичайних ситуацій національного масштабу держава не звільняється від обов’язку забезпечити, щоб обмеження основоположних прав були пропорційними, підлягали прозорому перегляду і не зберігалися довше, ніж це суворо необхідно.
