Огляд судової практики Верховного Суду за 05/07/2026

Справа №755/6196/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про визнання незаконним звільнення за прогул, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що відсутність працівника на робочому місці була зумовлена виконанням ним процесуальних обов’язків підозрюваного у кримінальному провадженні, зокрема ознайомленням з матеріалами справи за викликом слідчого. Оскільки участь у слідчих діях є об’єктивною та незалежною від волі працівника обставиною, вона визнана поважною причиною відсутності на роботі. Суд наголосив, що для звільнення за прогул роботодавець зобов’язаний довести відсутність працівника саме без поважних причин, чого в даному випадку зроблено не було. Також було підкреслено, що процедура звільнення має суворо відповідати вимогам трудового законодавства, а будь-які сумніви щодо поважності причин відсутності мають бути ретельно перевірені роботодавцем до видання наказу. Оскільки факт незаконного звільнення підтверджено, суд визнав правомірними вимоги про поновлення на роботі та виплату компенсації за вимушений прогул. Щодо моральної шкоди, суд керувався принципами розумності та справедливості, оцінивши глибину страждань позивача через незаконне звільнення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими наказ про звільнення було скасовано, працівника поновлено на посаді, а також стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Справа №903/124/25 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути кошти, визнати прострочення зобов’язань відповідачем та визнати недійсним або неукладеним додатковий договір про розірвання основного договору доручення.

2. **Аргументи суду:**
– Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, оскільки позивач не надав доказів конкретного переліку дій, на які він був уповноважений, та не довів обґрунтованість своїх вимог щодо недійсності договору.
– Суд зазначив, що вимога про визнання договору «неукладеним» у даному контексті не є ефективним способом захисту прав, а обставини укладення та виконання цього договору вже були предметом дослідження в іншому судовому процесі (справа № 910/453/24).
– Щодо зупинення провадження через службу керівника позивача в ЗСУ, суд вказав, що стороною у справі є юридична особа, а не її керівник, тому підстави для обов’язкового зупинення відсутні.
– Крім того, суд врахував, що сам позивач у позовній заяві просив продовжити розгляд справи, що виключає необхідність зупинення провадження навіть за наявності відповідних обставин.
– Верховний Суд підтримав позицію щодо відсутності підстав для зупинення провадження, проте виявив процесуальне порушення з боку апеляційного суду.
– Апеляційний суд не забезпечив належну участь представника позивача у відеоконференції, попри наявність технічних проблем, які виникли під час засідання, що позбавило позивача права бути почутим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції через порушення процесуальних прав позивача під час проведення відеоконференції.

Справа №280/8358/21 від 29/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Справа стосується позову колишнього прокурора про визнання протиправною бездіяльності прокуратури та зобов’язання відшкодувати матеріальну шкоду, завдану виплатою заробітної плати у заниженому розмірі через застосування неконституційних положень Бюджетного кодексу України.

2. **Аргументи суду:**
* **** Верховний Суд у складі Об’єднаної палати відступив від попередніх суперечливих позицій інших колегій суддів, встановивши єдиний підхід до вирішення таких спорів.
* Суд підтвердив, що відсутність спеціального закону про порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, не є підставою для відмови у позові, оскільки стаття 152 Конституції України є нормою прямої дії.
* Визнання положення закону неконституційним означає, що воно суперечило Конституції з моменту прийняття, а не з дати ухвалення рішення Конституційним Судом, що створює правову підставу для вимог про відшкодування шкоди за минулий період.
* Належним відповідачем у таких справах є саме орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, оскільки саме його дії призвели до виникнення майнової шкоди.
* Водночас суд вказав, що суди попередніх інстанцій не встановили реальний розмір шкоди, оскільки не врахували фактично отримані позивачем надбавки, премії, доплати, а також періоди відпусток та лікарняних, які впливають на розрахунок заробітної плати.
* Через неповне з’ясування фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для визначення суми відшкодування, суди першої та апеляційної інстанцій припустилися процесуальних порушень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного розрахунку суми шкоди.

Справа №910/8760/25 від 23/06/2026
Предметом цього спору є правомірність одностороннього розірвання банком договору банківського рахунку з клієнтом через встановлення йому «неприйнятно високого ризику» у сфері фінансового моніторингу.

Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що право банку на розірвання договору з таких підстав не є абсолютним, а залежить від доведення банком обґрунтованості своїх висновків. Суд підкреслив, що банк зобов’язаний документально підтвердити проведення внутрішньої перевірки та наявність конкретних підстав для встановлення високого рівня ризику. Водночас Верховний Суд розкритикував підхід апеляційного суду, який задовольнив позов лише через формальну відсутність певних документів у матеріалах справи, не дослідивши при цьому суть доводів банку. Суд зазначив, що апеляційна інстанція мала самостійно вжити заходів для з’ясування обставин, зокрема шляхом витребування доказів, якщо вони містять банківську таємницю. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки всім аргументам сторін та не дослідив належним чином обґрунтованість дій банку, рішення було визнано передчасним. У підсумку Верховний Суд вказав на необхідність всебічного перегляду справи з урахуванням балансу між банківською таємницею та правом клієнта на судовий захист.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №910/3714/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** ТОВ «Агроконтраст» звернулося до суду з вимогою скасувати накази Міністерства юстиції України, якими було анульовано рішення державних реєстраторів про реєстрацію за товариством права власності на низку земельних ділянок.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання правонаступництва між колективним сільськогосподарським підприємством (КСП) та ТОВ «Агроконтраст», зокрема, чи було реальне передання майна за рішенням загальних зборів. Суд наголосив, що сам факт реєстрації юридичної особи як правонаступника або збіг ідентифікаційного коду не є беззаперечним доказом переходу права власності на землю. Важливим є аналіз кількісного складу учасників та наявність передавальних актів, що підтверджують волевиявлення членів КСП. Також суд підкреслив необхідність застосування пункту 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, згідно з яким землі припинених КСП, що не були переоформлені у приватну власність, вважаються власністю територіальних громад. Суди не надали оцінки тому, чи мали місце підстави для зупинення або відмови у державній реєстрації, які були виявлені Міністерством юстиції. Через неповне встановлення обставин справи, що мають ключове значення, Верховний Суд визнав висновки нижчих інстанцій передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа №757/8409/22-ц від 03/06/2026
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема правомірність нарахування банком процентів, інфляційних втрат та 3% річних у період дії карантинних обмежень, пов’язаних із COVID-19.

2. Суд встановив, що згідно з пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», споживач звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов’язань у період дії карантину. Верховний Суд наголосив, що це звільнення поширюється на будь-які платежі, передбачені за прострочення, включаючи нарахування за статтею 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних). Суди попередніх інстанцій помилково не врахували ці законодавчі обмеження при розрахунку суми стягнення. Водночас суд зазначив, що нарахування процентів за користування кредитом (як плати за правомірне користування коштами) у межах зміненого строку кредитування є правомірним. Оскільки банк не нараховував підвищену ставку (50% річних) за порушення зобов’язання, доводи позичальника про неправомірність нарахування процентів за ставкою 22% були відхилені. У підсумку Верховний Суд перерахував суму заборгованості, суттєво зменшивши розмір інфляційних втрат та 3% річних.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом зменшення загальної суми стягнення та пропорційного перерозподілу судових витрат.

Справа №399/297/25 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння та скасування права оренди, проте суди першої та апеляційної інстанцій залишили позов без розгляду через невідповідність вимогам процесуального закону щодо попереднього внесення вартості майна на депозит суду.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок позивача вносити вартість майна на депозитний рахунок суду, передбачений змінами до ЦПК та ЦК України від 09 квітня 2025 року, стосується виключно випадків витребування майна у **добросовісного** набувача. У цій справі прокурор обґрунтовував позов недобросовісністю дій відповідачів при отриманні землі, що виключає застосування вказаної норми на стадії відкриття провадження. Суд зазначив, що питання добросовісності набувача є ключовим і має вирішуватися виключно під час розгляду справи по суті, а не на етапі прийняття позовної заяви. Відтак, вимога судів попередніх інстанцій про обов’язкове внесення коштів на депозит як умова прийняття позову була передчасною та помилковою. Верховний Суд підкреслив, що автоматичне застосування нових процесуальних обмежень без оцінки характеру правовідносин порушує право на доступ до правосуддя. Суд також послався на свою сталу практику, сформовану в аналогічних справах протягом 2025-2026 років, підтверджуючи, що при позовах до недобросовісних набувачів такі фінансові гарантії не вимагаються.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №522/19949/21 від 29/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Стягнення з держави моральної шкоди, завданої особі через надмірну тривалість та неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що держава несе відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, зокрема через порушення розумних строків провадження.
– Верховний Суд наголосив, що надмірна тривалість розслідування (у даному випадку понад 14 років) об’єктивно спричиняє моральні страждання через невизначеність статусу особи, обмеження її прав та негативний вплив на професійну репутацію.
– Суд відхилив доводи прокуратури щодо неможливості стягнення шкоди через отримання позивачем компенсації від ЄСПЛ, оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції рішення ЄСПЛ ще не існувало, а отже, не було підстав для відмови у позові через «подвійне стягнення».
– Водночас касаційна інстанція критично оцінила розмір присудженої суми (500 000 грн), зазначивши, що він не повною мірою враховує вимоги розумності та справедливості, а також практику ЄСПЛ у подібних справах.
– Суд підкреслив, що правовою підставою для відшкодування є саме факт надмірної тривалості розслідування, а не необхідність доведення окремих протиправних дій кожного слідчого чи прокурора.
– Суд також уточнив, що відповідачем у таких справах є держава Україна, а не конкретні органи (прокуратура чи ДБР), тому в резолютивній частині не потрібно зазначати конкретний орган, через який здійснюється списання коштів.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що сума в 100 000 грн є більш співмірною та адекватною компенсацією за порушення розумних строків у цій конкретній справі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги органів прокуратури та ДБР, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з 500 000 грн до 100 000 грн.

Справа №567/459/23 від 24/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами позики, оформленими борговими розписками, з обох членів подружжя як солідарних боржників.

2. Верховний Суд виходив із того, що хоча за загальним правилом тягар доведення використання коштів в інтересах сім’ї лежить на позивачеві, у цій справі було встановлено об’єктивні факти придбання подружжям значної кількості земельних ділянок саме в період після отримання позикових коштів. Суд зазначив, що відповідачі не надали належних доказів того, що кошти були витрачені виключно на особисті потреби одного з подружжя або на розвиток бізнесу, оскільки надані ними документи (протоколи зборів, фото) не підтверджують цільове використання саме цих позичених грошей. Також суд підкреслив, що для виникнення солідарного обов’язку за статтею 65 Сімейного кодексу України не вимагається згода другого з подружжя на укладення договору позики, якщо доведено факт використання отриманих коштів в інтересах сім’ї. Результати психофізіологічного дослідження на поліграфі були відхилені судом, оскільки вони не є належними та допустимими доказами у цивільному процесі. В результаті Верховний Суд підтвердив, що апеляційна інстанція правильно оцінила докази та встановила наявність підстав для солідарної відповідальності подружжя.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду, якою стягнуто заборгованість солідарно з обох членів подружжя, — без змін.

Справа №187/737/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосувалася правомірності одностороннього блокування банком рахунків клієнта та стягнення з фінансової установи пені за порушення умов договору банківського рахунку.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що банк не надав належних доказів порушення клієнтом законодавства чи умов договору, які б виправдовували блокування рахунків. Суд зазначив, що банк, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, має право на зупинення операцій, проте це не звільняє його від обов’язку доводити правомірність таких дій у суді. Водночас, щодо пені, суд застосував практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою пеня за статтею 10 Закону «Про захист прав споживачів» не може нараховуватися на суму самого вкладу. Базою для нарахування пені може бути лише сума процентів або інший дохід, що є платою банку за користування коштами споживача. Оскільки договір банківського рахунку за своєю природою часто є безкоштовним для клієнта, сума вкладу не є «вартістю послуги» у розумінні закону про захист прав споживачів. Відтак, вимоги про стягнення пені у розмірі 3% від суми заблокованих коштів були визнані безпідставними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу банку, скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині стягнення пені та ухваливши нове рішення про відмову в цій частині, залишивши решту судових рішень без змін.

Справа №636/429/23 від 30/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).

Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при оцінці доказів та призначенні покарання. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно дослідили обставини справи, надавши належну правову оцінку всім наявним доказам. Суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Аргументи сторони захисту щодо безпідставності засудження або невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Верховний Суд визнав, що кваліфікація дій засудженої за ч. 1 ст. 115 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає вимогам закону та принципам справедливості. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила сталість правової позиції щодо доведеності вини у вчиненні вказаного злочину.

Суд прийняв рішення залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої — без задоволення.

Справа №727/2727/24 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору іпотеки, скасування запису в Державному реєстрі іпотек та визнання за позивачем права іпотекодержателя за попереднім договором іпотеки через порушення іпотекодавцем вимог закону щодо розпорядження обтяженим майном.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що іпотека за первинним договором 2012 року не припинилася, оскільки основне кредитне зобов’язання не було виконане, а законних підстав для припинення іпотеки не виникло.
* Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про іпотеку», передача іпотекодавцем майна в наступну іпотеку без згоди первинного іпотекодержателя є нікчемним правочином, який не створює юридичних наслідків з моменту його вчинення.
* Суд наголосив, що нікчемність правочину діє автоматично (ipso iure), тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту, проте суд зобов’язаний враховувати цю нікчемність при вирішенні спору.
* Щодо доводів про добросовісність набувача та відсутність записів у реєстрах, суд зазначив, що відсутність відомостей про обтяження в реєстрі не припиняє іпотеку автоматично, якщо для цього немає передбачених законом підстав (наприклад, реалізації майна відповідно до закону).
* Належним способом захисту права іпотекодержателя у такій ситуації є саме вимога про визнання права іпотекодержателя, що дозволяє відновити правовий статус іпотеки у реєстрах.
* Суд підкреслив, що скасування попередніх судових рішень, на підставі яких майно вибувало з володіння, не відновлює іпотеку автоматично, тому необхідне судове рішення, яке підтверджує право іпотекодержателя.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, захистивши пріоритетне право первинного іпотекодержателя.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду в частині визнання за позивачем права іпотекодержателя, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.

Справа №911/2142/24 від 30/06/2026
Предметом цього спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про усунення перешкод у користуванні землями водного фонду через направлення матеріалів справи до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався насамперед нормами Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України. Суд наголосив, що у разі подання касаційної скарги на ухвали апеляційного суду, які підлягають оскарженню, до суду вищої інстанції мають бути передані всі матеріали справи. Відповідно до пункту 17.12 Розділу ХІ ГПК України, передача всіх матеріалів справи унеможливлює продовження розгляду справи судом апеляційної інстанції. Отже, зупинення провадження у такій ситуації є не правом, а прямим процесуальним обов’язком суду. Хоча апеляційний суд помилково послався на пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України, це не вплинуло на правильність висновку про необхідність зупинення провадження. Верховний Суд підкреслив, що не можна скасовувати законне по суті рішення лише з формальних міркувань, якщо процесуальний результат є правильним.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №143/612/24 від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження водія за ч. 1 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження).

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що касаційна інстанція не переглядає фактичні обставини справи, а лише правильність застосування норм права.
– Щодо допустимості доказів сп’яніння, суд підтвердив, що відібрання біологічних зразків у закладі охорони здоров’я є обов’язковою процедурою, яка не потребує згоди особи, якщо вона перебуває у несвідомому стані, і не є слідчою дією, що потребує понятих.
– Верховний Суд зазначив, що право не свідчити проти себе не поширюється на інформацію, яка існує незалежно від волі особи, як-от результати аналізу крові на вміст алкоголю.
– Щодо покарання, суд погодився з апеляційною інстанцією, що застосування ст. 69 КК (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) було необґрунтованим, оскільки керування авто у стані сп’яніння має підвищену суспільну небезпеку.
– Суд вказав, що відсутність постанови про визнання шприца з кров’ю речовим доказом не є істотним порушенням, яке б вплинуло на законність вироку, особливо з огляду на те, що захист не ініціював витребування цього документа під час розгляду.
– Загалом, колегія суддів визнала висновки нижчих судів про доведеність вини «поза розумним сумнівом» повністю вмотивованими та такими, що відповідають матеріалам справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №902/1529/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви податкового органу про покладення субсидіарної відповідальності на колишніх керівників підприємства-банкрута за доведення його до банкрутства.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що колишні керівники вчиняли умисні та цілеспрямовані дії, які призвели до неплатоспроможності підприємства.
– Перший керівник був визнаний відповідальним за свідоме заниження податкових зобов’язань із земельного податку, що підтверджено матеріалами податкової перевірки та кримінального провадження.
– Другий керівник допустив бездіяльність щодо усунення податкового боргу та здійснив відчуження активів підприємства (нерухомості та прав оренди) на користь пов’язаної особи за заниженою ціною без належної оцінки.
– Суд наголосив, що керівник зобов’язаний бути обізнаним про стан справ підприємства, тому посилання на необізнаність про податковий борг є безпідставними.
– Відсутність вироку у кримінальній справі (через сплив строків давності) не звільняє особу від цивільно-правової (субсидіарної) відповідальності в межах справи про банкрутство.
– Дії керівників перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з відсутністю у боржника майна для погашення вимог кредиторів.
– Суд підкреслив, що презумпція вини керівника у доведенні до банкрутства покладає на нього обов’язок довести відсутність своєї провини, чого відповідачі у цій справі не зробили.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви кредитора та притягнення колишніх керівників до солідарної субсидіарної відповідальності на суму 8 348 820 грн 98 коп.

Справа №370/866/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, вимагаючи спростування недостовірної інформації, поширеної відповідачкою у Viber-чаті села, та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив на необхідності розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень, зазначивши, що останні не підлягають спростуванню, оскільки є суб’єктивною думкою автора.
– Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що в оспорюваних повідомленнях не було прямо вказано прізвище позивача, а контекст конфлікту між сусідами свідчить про емоційний характер висловлювань.
– Суд підкреслив, що свобода вираження поглядів, гарантована статтею 10 Конвенції про захист прав людини, включає також і ті думки, які можуть бути образливими або шокуючими, якщо вони не виходять за межі оціночних суджень.
– Важливим фактором стало те, що позивач не довів належним чином факт поширення інформації саме відповідачкою (щодо авторства повідомлень) та не спростував того, що ці висловлювання є лише суб’єктивним сприйняттям конфлікту.
– Суд зазначив, що оціночні судження не містять фактичних даних, які можна перевірити на відповідність дійсності, тому вони не можуть бути предметом позову про спростування.
– Верховний Суд також вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм права.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що баланс між правом на свободу слова та правом на захист репутації в цій ситуації не був порушений на користь відповідачки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення, остаточно відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Справа №500/6757/18 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Визначення часток у спільній сумісній власності на земельну ділянку та її реальний поділ між співвласниками житлового будинку.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності, зазначивши, що апеляційний суд не мав права ставити під сумнів преюдиційні факти, встановлені рішенням суду від 2008 року, яким було визнано право спільної сумісної власності сторін на ділянку.
– Суд вказав, що оскільки сторони володіють окремими частинами будинку, вони мають право на виділ відповідної частини земельної ділянки в натурі, що відповідає положенням статей 364, 370 ЦК України та статті 89 ЗК України.
– Колегія суддів підкреслила, що суд першої інстанції правомірно обрав найбільш раціональний варіант поділу (варіант № 2), який забезпечує нормальне користування майном і є найменш обтяжливим для сторін.
– Верховний Суд відхилив доводи про неможливість поділу через зміну цільового призначення землі під «магазин», оскільки в Державному реєстрі об’єкт досі обліковується як житловий будинок.
– Щодо грошових компенсацій, суд зазначив, що відмова позивачів від стягнення значної суми на їхню користь фактично покрила вартість сараїв відповідачки, тому права останньої не були порушені.
– Також було визнано безпідставними твердження апеляційного суду про необхідність залучення інших осіб до справи, оскільки правовідносини стосуються виключно поточних власників нерухомості.
– Суд підсумував, що пасивна поведінка відповідача, який не запропонував альтернативного варіанту поділу, не може бути перешкодою для вирішення спору по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо реального поділу земельної ділянки.

Справа №758/4494/25 від 02/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконним зберіганням наркотичних засобів без мети збуту.

2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю дотримання принципів індивідуалізації покарання та його відповідності ступеню тяжкості вчиненого злочину. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційної скарги та дійшла висновку, що попередні інстанції не повною мірою врахували обставини, які дозволяють застосувати більш м’який вид покарання. Суд визнав за можливе замінити раніше призначене покарання на штраф, що відповідає меті виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Також було вирішено питання щодо самостійного виконання вироку за іншим кримінальним провадженням, що виключає необхідність складання покарань за правилами сукупності вироків у даному випадку. Такий підхід забезпечує справедливий баланс між інтересами правосуддя та правами особи, враховуючи конкретні обставини справи.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині призначеного покарання шляхом його пом’якшення до штрафу у розмірі 51 000 гривень та визначивши порядок виконання попереднього вироку самостійно.

Справа №756/11508/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції для розгляду позову колишнього директора філії до товариства про припинення трудових відносин у ситуації, коли стосовно цього товариства вже відкрито провадження у справі про банкрутство.

2. Суд виходив із того, що хоча спір про звільнення директора філії, який не є членом виконавчого органу товариства, за своєю природою є трудовим, а не корпоративним, він все одно підлягає розгляду в межах господарського судочинства. Ключовим аргументом стало положення частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, яка встановлює виключну компетенцію господарського суду, що розглядає справу про банкрутство, вирішувати будь-які спори з позовними вимогами до боржника. Суд наголосив, що законодавець не обмежує коло таких спорів лише майновими вимогами, тому навіть немайнові вимоги (як-от встановлення факту припинення трудових відносин) мають розглядатися в межах банкрутства. Верховний Суд погодився з позивачем, що спір не є корпоративним, проте відхилив довід про можливість його розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, суд застосував принцип концентрації всіх спорів, стороною в яких є боржник, в одному провадженні для забезпечення ефективності ліквідаційної процедури.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхній висновок про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Справа №703/4735/23 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є вимога позивачки про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради від 1990 року про передачу земельної ділянки іншій особі, що, на думку позивачки, порушило її право на цю ділянку.

2. Суд виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту — скасування акта індивідуальної дії, який уже вичерпав свою дію шляхом виконання, — є неефективним і не призводить до реального відновлення порушеного права власності. Верховний Суд наголосив, що у спорах щодо речових прав, коли майно вже вибуло з володіння особи, належним способом захисту є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння). Суд зазначив, що оскарження самого лише рішення органу місцевого самоврядування не забезпечує повернення земельної ділянки у володіння позивачки, оскільки потребує додаткових судових кроків. Також було враховано, що позивачка раніше вже намагалася змінити предмет позову на витребування майна, проте відповідна заява була залишена судом без розгляду, і це рішення набрало законної сили. Верховний Суд підкреслив, що судовий захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, а не просто констатувати незаконність минулих рішень. Відтак, касаційна скарга була відхилена, оскільки суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права щодо ефективності способів захисту.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення.

Справа №760/34814/21 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна (квартири та земельної ділянки), набутого у цей період.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції помилково поклали тягар доказування джерел фінансування придбання земельної ділянки виключно на позивача. Верховний Суд наголосив, що для осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, діє презумпція спільності майна, набутого за час такого проживання, аналогічна тій, що застосовується до офіційного подружжя. Відповідно, саме сторона, яка заперечує спільну власність, повинна довести, що майно було придбане за особисті кошти одного з партнерів. Також суд зазначив, що вимога про визнання майна «спільною сумісною власністю» є неналежним способом захисту, оскільки ефективним способом є безпосередньо поділ майна або визнання права на частку. Суди попередніх інстанцій не врахували ці аспекти, що призвело до передчасних висновків щодо відмови у задоволенні позову в частині земельної ділянки. Тому касаційний суд вказав на необхідність перегляду справи в цій частині з урахуванням правильного розподілу тягаря доказування.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо визнання майна спільною сумісною власністю та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду в частині вимоги про визнання права на 1/2 частку земельної ділянки.

Справа №990/458/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання його таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді через невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що оцінювання кандидата є виключною дискрецією (повноваженням) ВККС, і суд не має права втручатися у внутрішнє переконання членів Комісії, якщо процедура була дотримана.
– Велика Палата підтвердила, що рішення ВККС про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя має бути вмотивованим, проте Комісія не зобов’язана детально відповідати на кожен аргумент кандидата, якщо загальна логіка рішення є зрозумілою.
– Щодо недекларування офісного приміщення, суд погодився з ВККС, що хоча це не було умисним, повторювана недбалість кандидата при заповненні декларацій свідчить про низький рівень сумлінності, що є неприпустимим для судді.
– Стосовно заниженої вартості придбання автомобіля (3 000 грн), суд визнав висновки ВККС обґрунтованими, оскільки така ціна є очевидно неринковою, а пояснення кандидата про «символічну ціну» лише підтвердили його обізнаність про невідповідність реальному стану речей.
– Щодо доходів від адвокатської діяльності, суд зазначив, що значна кількість справ за участю кандидата в реєстрі судових рішень суттєво дисонує із задекларованими мізерними доходами, що викликає обґрунтовані сумніви в чесності кандидата.
– Суд підкреслив, що посада судді вимагає вищих стандартів поведінки, ніж у звичайних громадян, тому будь-які дії, що можуть підірвати довіру до правосуддя, є підставою для негативної оцінки доброчесності.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.

Справа №686/24039/22 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Перевірка законності засудження депутата Державної Думи РФ за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 3 ст. 110 КК України), вчинене шляхом голосування за визнання окупаційних адміністрацій («ЛНР/ДНР»), у порядку спеціального судового провадження (*in absentia*).

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що дії обвинуваченого як представника влади РФ, спрямовані на зміну меж території України, є умисними та мають прямий причинно-наслідковий зв’язок із подальшою агресією та тяжкими наслідками (загибель людей, руйнування).
– Колегія суддів визнала правомірним застосування процедури спеціального судового провадження (*in absentia*), оскільки обвинувачений був належним чином поінформований про процес, але свідомо ухилявся від суду, перебуваючи на території РФ.
– Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів через зміну органу досудового розслідування, зазначивши, що постанова Генерального прокурора була вмотивованою та спрямованою на забезпечення ефективності слідства в умовах воєнного стану.
– Щодо посилання захисту на «опосередкований зв’язок» між голосуванням та загибеллю людей, суд наголосив, що ці дії були частиною єдиного злочинного плану, спрямованого на легітимізацію агресії.
– Факт тяжких наслідків визнано загальновідомим, що підтверджується численними міжнародними актами та вироками українських судів щодо воєнних злочинів, тому відсутність потерпілих у конкретному провадженні не спростовує винуватості особи.
– Суд дійшов висновку, що права обвинуваченого на захист були забезпечені в повному обсязі, зокрема через участь призначеного адвоката та дотримання процедур публікації викликів до суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №686/24039/22 від 25/06/2026
Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 110 Кримінального кодексу України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків).

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, здійснив перевірку дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішень. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо можливих порушень під час судового розгляду та оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення. Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини кримінального провадження, надавши належну правову оцінку всім зібраним доказам. Було встановлено, що кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 110 КК України є обґрунтованою, а призначене покарання відповідає вимогам закону та ступеню тяжкості вчиненого злочину. Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухвалити законне рішення, виявлено не було. Відтак, аргументи захисту про незаконність вироку та ухвали апеляційного суду були визнані безпідставними.

Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №753/202/20 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір ситуації:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про залишення позову без розгляду через нібито повторну неявку позивача в судові засідання.

2. **Аргументи суду:**
– Суд першої інстанції формально застосував пункт 3 частини 1 статті 257 ЦПК України, вважаючи, що позивач двічі не з’явився в засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду.
– Апеляційний суд підтримав цю позицію, не виявивши порушень процесуального права.
– Однак Верховний Суд встановив, що перше засідання, призначене на 17 червня 2025 року, не відбулося не через неявку позивача, а через перебування судді на лікарняному, про що свідчить відповідна довідка.
– Відповідно, неявка позивача в одне засідання (30 червня) не може вважатися «повторною» неявкою, яка є обов’язковою умовою для застосування санкції у вигляді залишення позову без розгляду.
– Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми мають застосовуватися з урахуванням фактичних обставин, а не лише формального підрахунку дат.
– Оскільки підстави для залишення позову без розгляду були відсутні, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №914/594/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 914/594/25:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності на новий строк.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на пріоритеті принципу правової визначеності та поваги до остаточних судових рішень, оскільки раніше рішення органу місцевого самоврядування про надання цієї ділянки в оренду було скасовано в адміністративному порядку.
– Суд зазначив, що задоволення позову про поновлення договору фактично призвело б до ревізії (перегляду) результатів іншого судового провадження, що є неприпустимим.
– Орендодавець (міська рада) чітко та однозначно висловив свою позицію про небажання продовжувати орендні правовідносини, що є його правом як представника власника землі.
– Суд підкреслив, що недотримання орендодавцем місячного строку на розгляд заяви орендаря не є безумовною підставою для примусового поновлення договору, якщо орендодавець обґрунтовано відмовив у такому продовженні.
– Позивач не довів власну добросовісність, оскільки продовжував наполягати на поновленні договору, правова підстава для якого (рішення про відведення землі) була скасована судом.
– Суд вказав, що при розгляді таких спорів необхідно враховувати презумпцію добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, а також право власника землі розпоряджатися нею на власний розсуд, зокрема, шляхом виставлення права оренди на торги.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Будівельно-інвестиційна група «Прайм».

Справа №922/2188/25 від 26/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. Предметом спору є розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, включно з питанням про стягнення «гонорару успіху».

2. Суд керувався тим, що хоча право на правничу допомогу є конституційним, розмір витрат, які підлягають відшкодуванню іншою стороною, має бути співмірним, обґрунтованим та відповідати критеріям розумності. Верховний Суд наголосив, що договори між адвокатом та клієнтом, зокрема щодо «гонорару успіху», не є обов’язковими для суду при розподілі витрат, оскільки суд оцінює лише фактично понесені та необхідні витрати. Колегія суддів встановила, що заявлена позивачем сума є завищеною, оскільки адвокат уже був обізнаний із матеріалами справи, ведучи її в усіх інстанціях, тому окремі види робіт (аналіз практики, ознайомлення зі скаргою) фактично дублювали підготовку відзиву. Суд також вказав, що деякі документи, подані позивачем для підтвердження витрат, були надані з порушенням процесуальних строків, тому не бралися до уваги. Зрештою, суд застосував право на зменшення розміру витрат, виходячи зі складності справи та обсягу реально наданих послуг.

3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з відповідача на користь позивача 46 000 грн витрат на правничу допомогу (16 000 грн за послуги та 30 000 грн «гонорару успіху»), відмовивши у задоволенні решти суми вимог.

Справа №916/2011/25 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про притягнення товариства до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до спотворення результатів торгів.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що розгляд антимонопольної справи тривав понад 7 років (з 2017 по 2025 рік), що є надмірним строком для такої категорії справ.
* АМК не надав переконливих доказів того, що затримка була зумовлена об’єктивними чинниками, такими як карантин чи воєнний стан, оскільки орган не вчиняв активних дій протягом тривалого часу до цих подій.
* Суд підкреслив, що принцип «належного урядування» вимагає від державних органів діяти вчасно та послідовно, а надмірна тривалість розгляду створює для бізнесу стан правової невизначеності.
* Було встановлено, що позивач активно співпрацював з органом АМК, надаючи всі необхідні документи ще у 2017 році, тому затягування процесу не було спричинено поведінкою самого товариства.
* Суд зазначив, що хоча АМК має дискреційні повноваження, вони не є безмежними і повинні реалізовуватися в межах розумних строків, визначених законом.
* Враховано, що притягнення до відповідальності поза межами розумних строків порушує майнові права підприємства, яке, зокрема, визнано критично важливим для економіки.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, оцінивши обставини справи не формально, а крізь призму індивідуальних особливостей конкретного провадження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов товариства було задоволено, а рішення АМК — визнано недійсним.

Справа №990/88/26 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ВРП за скаргою громадянина.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на судовий захист гарантується лише у разі порушення реальних, індивідуально виражених прав або законних інтересів особи, а не задля відновлення абстрактної законності.
– Оскаржуване рішення ВРП є актом індивідуальної дії, який стосується виключно правового статусу дисциплінарного інспектора, а не прав чи обов’язків скаржника.
– Подання дисциплінарної скарги є лише способом інформування органу про можливі порушення, але не наділяє скаржника статусом учасника дисциплінарних правовідносин, що виникають між ВРП та її працівником.
– Суд підкреслив, що законодавство передбачає право на оскарження дисциплінарних рішень лише для державних службовців, щодо яких ці рішення ухвалені, а не для третіх осіб.
– Велика Палата зазначила, що обмеження доступу до суду в таких випадках не є порушенням Конвенції, оскільки воно переслідує легітимну мету — недопущення розгляду позовів, де позивач не має безпосереднього правового інтересу.
– Суд також розмежував цю справу з іншими прецедентами, вказавши, що оскарження індивідуальних актів, які не створюють для позивача жодних юридичних наслідків, не підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.

Справа №712/7416/20 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів, визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації за відчужене майно.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що для закриття провадження у справі через тотожність позовів (пункт 3 частини 1 статті 255 ЦПК України) необхідно, щоб збігалися сторони, предмет та підстави позову. Суд встановив, що хоча попередній спір між тими ж сторонами стосувався того самого майна, предмет вимог у них був різним. У попередній справі позивач вимагав лише поділу майна, тоді як у цій справі він обґрунтовано заявив вимогу про визнання недійсним конкретного правочину (договору купівлі-продажу), що є іншим способом захисту прав. Верховний Суд підкреслив, що відмова у задоволенні вимог у попередній справі була зумовлена відсутністю тоді вимоги про визнання договору недійсним. Оскільки зміна предмета позову та обставин, на яких він ґрунтується, створює новий обсяг правовідносин, підстав для закриття провадження немає. Таким чином, право позивача на доступ до правосуддя не може бути обмежене через формальне посилання на попереднє рішення, яке не вирішувало питання дійсності правочину по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, — без змін.

Справа №910/4395/25 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих через прострочення оплати послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

2. **** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, відступив від попередньої практики щодо можливості зменшення 3% річних, чітко зазначивши, що цей розмір є законодавчо встановленим мінімумом, який не підлягає зменшенню судом. Верховний Суд підкреслив, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають компенсаторним механізмом для захисту майнового права кредитора від знецінення грошей. Відповідач намагався довести відсутність своєї вини через невиконання зобов’язань іншими контрагентами, проте суд відхилив цей аргумент, вказавши, що відсутність коштів або дії третіх осіб не звільняють боржника від відповідальності за грошовим зобов’язанням. Суд також підтвердив, що хоча зменшення штрафів є правом суду, воно не може поширюватися на мінімальний розмір 3% річних, визначений статтею 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов, оскільки факт прострочення оплати був доведений і не заперечувався.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.

Справа №200/5158/25 від 29/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованій території, та зобов’язання вчинити відповідні реєстраційні дії.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що державний реєстратор має обов’язок не просто формально запитувати інформацію, а насамперед оцінити документи, надані самим заявником. Суд вказав, що реєстратор не надав належної правової оцінки свідоцтву про право власності та технічному паспорту, які були подані позивачем, і не обґрунтував, чому цих документів недостатньо для підтвердження права. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що відмова у реєстрації має бути вмотивованою та базуватися на вичерпному переліку підстав, передбачених законом, чого в даному випадку зроблено не було. Водночас суд зазначив, що пряме зобов’язання реєстратора провести реєстрацію є передчасним, оскільки це втручання у дискреційні повноваження органу. Тому належним способом захисту прав у цій ситуації є саме зобов’язання реєстратора повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. Суд також відхилив клопотання про передачу справи до Великої Палати, не вбачаючи у справі виключної правової проблеми.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення нижчих інстанцій у частині зобов’язання провести реєстрацію та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Департамент повторно розглянути заяву позивача.

Справа №725/9426/25 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, щоб отримати підстави для звільнення від військової служби під час мобілізації.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що приватно-правові інструменти (як-от позови про встановлення фактів сімейного життя) не можуть використовуватися для штучного створення підстав для уникнення публічних обов’язків, зокрема військової служби.
– Апеляційний суд мав повне право переглянути справу, оскільки рішення суду першої інстанції прямо зачіпало інтереси держави в особі територіального центру комплектування (ТЦК), який відповідає за мобілізаційні процеси.
– Суд підкреслив, що сам факт проживання дитини з батьком за домовленістю не означає, що мати самоусунулася від виховання або що батько виховує дитину одноосібно.
– Сімейні обов’язки є невідчужуваними, і їх виконання не припиняється лише через факт розлучення чи окремого проживання батьків.
– Позивач не надав належних доказів того, що мати дитини ухиляється від своїх батьківських обов’язків, а наявний договір між батьками лише підтверджує їхню домовленість, а не відсутність участі матері у вихованні.
– Верховний Суд підтвердив, що зловживання процесуальними правами з метою уникнення мобілізації є неприпустимим, а суди повинні критично оцінювати такі позови.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Справа №761/20960/21 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору у цій справі є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, які не були розподілені під час ухвалення Верховним Судом постанови по суті спору про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є невід’ємною складовою права на судовий захист. Оскільки позивачка пропустила п’ятиденний строк на подання доказів таких витрат, суд проаналізував причини пропуску та визнав їх поважними, оскільки заявниця звернулася до суду одразу після отримання інформації про результат розгляду справи. При визначенні суми до стягнення суд застосував критерії реальності, необхідності та розумності витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. Суд також взяв до уваги заперечення відповідача щодо завищеного розміру гонорару та принципи пропорційності при частковому задоволенні позовних вимог. У підсумку, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 51 000 грн не відповідає критерію розумності, тому зменшив її до 10 000 грн, що є співмірним із виконаними процесуальними діями.

3. Верховний Суд постановив поновити строк на подання доказів та частково задовольнити заяву, стягнувши з відповідача на користь позивачки 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №466/4892/23 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є стягнення спадкоємцем заборгованості за договорами позики (основного боргу та пені) з боржників спадкодавця.

2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався такими аргументами:
* **** Суд чітко розмежував правовий режим спадкування прав вимоги, вказавши, що за відсутності письмового договору про поділ спадщини між співспадкоємцями, право вимоги за договором позики переходить до них як до співкредиторів у частковому зобов’язанні, де кожен має право лише на свою частку (у цьому випадку — 1/2).
* Верховний Суд наголосив, що право вимоги є подільним, тому позивач не мала права вимагати всю суму боргу одноосібно, ігноруючи іншого спадкоємця.
* Щодо пені суд застосував спеціальну норму (ч. 2 ст. 1230 ЦК України), яка передбачає перехід права на стягнення неустойки до спадкоємця лише у випадку, якщо вона була присуджена судом спадкодавцю за його життя.
* Оскільки спадкодавець за життя не звертався до суду з позовом про стягнення боргу та пені, право на стягнення пені до спадкоємця не перейшло.
* Суд підкреслив, що приватноправові відносини мають ґрунтуватися на принципах справедливості та добросовісності, а спосіб захисту має бути ефективним і відповідати обсягу порушеного права.
* Касаційний суд констатував, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми матеріального права, стягнувши повну суму боргу та пеню, на яку позивач не мала законних підстав.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення основного боргу (зменшивши його до 1/2 частки) та скасувавши їх у частині стягнення пені з відмовою у задоволенні цієї вимоги.

Справа №990/594/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження за безпідставне затягування розгляду справи про адміністративне правопорушення.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що суддя не вжив належних організаційних заходів для розгляду справи у 15-денний строк, передбачений КУпАП, що призвело до закриття провадження через сплив строків накладення стягнення.
* Велика Палата підтвердила, що сам факт порушення строків не є автоматичною підставою для відповідальності, проте в даному випадку суддя проявив недбалість, оскільки не мав об’єктивних перешкод для своєчасного розгляду.
* Суд наголосив, що суддівське навантаження не є абсолютним виправданням, якщо суддя не вжив усіх можливих процесуальних заходів для забезпечення розгляду справи.
* Щодо строків притягнення до відповідальності, суд роз’яснив, що трирічний строк не включає час перебування судді у відпустці, на лікарняному та час здійснення дисциплінарного провадження.
* Суд підкреслив, що законодавчі обмеження тривалості дисциплінарного провадження (зокрема, 18-місячний строк) не мають зворотної сили та не застосовуються до проваджень, розпочатих до набрання чинності відповідними змінами.
* ВРП визнано такою, що діяла в межах повноважень, а зміна стягнення з догани на попередження була визнана пропорційною та обґрунтованою.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.

Справа №990/539/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо недопуску кандидата до наступного етапу кваліфікаційного іспиту через те, що він не набрав встановлений прохідний бал, попри успішне подолання мінімально допустимого порогу.

**2. Аргументи суду**
* Суд підкреслив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати прохідний бал для кожного етапу іспиту, враховуючи кількість вакантних посад та загальну конкурентну ситуацію.
* Велика Палата розмежувала поняття «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який є умовою для допуску до наступного етапу), зазначивши, що досягнення першого не гарантує автоматичного проходження далі.
* Суд вказав, що в умовах конкурсного відбору прохідний бал виконує функцію об’єктивної межі, тому будь-яка різниця в балах, незалежно від її мінімального значення, має правові наслідки для рейтингування кандидатів.
* Аргументи позивача про «незначущість» різниці у 0,23 бала та посилання на коефіцієнт надійності тестів були відхилені як такі, що стосуються методологічної дискусії, а не правових підстав для індивідуального коригування результатів.
* Суд наголосив, що будь-яке індивідуальне коригування результатів для окремого кандидата порушило б принцип рівності всіх учасників конкурсу та підірвало б об’єктивність процедури добору.
* Також було зазначено, що позивач не оскаржував методологію оцінювання чи рішення про встановлення прохідного бала до початку іспиту, тому спроба переглянути ці умови після отримання негативного результату є неприпустимою.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.

Справа №757/40170/24-ц від 24/06/2026
Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації журналістки через поширення в мережі Інтернет інформації, яку позивачка вважає висловленою у принизливій формі.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції не виконали належним чином свій обов’язок щодо встановлення фактичних обставин справи. Зокрема, суди не з’ясували, хто саме є власником веб-сайту, на якому було розміщено оспорюваний матеріал, та чи є ТОВ «Спеціальні кореспонденти» належним відповідачем у цій справі. Верховний Суд наголосив, що для вирішення спору про поширення інформації в Інтернеті необхідно чітко ідентифікувати автора матеріалу та власника ресурсу. Оскільки апеляційний суд не встановив статус відповідача — чи є він автором, чи власником сайту, чи обома одночасно — рішення не може вважатися обґрунтованим. Суд підкреслив, що визначення належності відповідачів є обов’язком суду, який не був виконаний. Відсутність цих даних унеможливлює правильне застосування норм матеріального права щодо захисту немайнових прав. Тому справу було повернуто на новий розгляд до апеляційної інстанції для усунення цих процесуальних прогалин.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №361/10300/21 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є визначення обґрунтованого та пропорційного розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з виконавчої служби на користь заявника за результатами розгляду скарги на бездіяльність посадових осіб.

**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу не є абсолютним і має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції про те, що заявник, збільшуючи суму витрат порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком, зобов’язаний належним чином обґрунтувати таку необхідність, чого в даному випадку зроблено не було. Суд звернув увагу на те, що адвокатські послуги, які дублювали одна одну (наприклад, окреме виділення консультацій та складання скарг, що є частиною єдиного процесу), не можуть вважатися обґрунтованими. Також було враховано, що правова позиція у справі не змінювалася, а питання розподілу витрат є сталою судовою практикою, що не вимагало від адвоката надмірних зусиль чи вивчення додаткових джерел права. Суд підкреслив, що подання доказів оплати послуг не є безумовною підставою для їх повного відшкодування, якщо вони не відповідають критеріям співмірності зі складністю справи. Зрештою, суд підтвердив право суду як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи зменшувати розмір витрат, якщо вони є завищеними або не відповідають принципу розумності.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду, якою розмір відшкодування витрат на правничу допомогу був суттєво зменшений, — без змін.

Справа №639/280/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційною інстанцією скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у перегляді заочного рішення за нововиявленими обставинами.

2. Верховний Суд виходив з того, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією судового захисту, закріпленою як у Конституції України, так і в Конвенції про захист прав людини. Суд наголосив, що процесуальне законодавство (пункт 23 частини першої статті 353 ЦПК України) прямо передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами окремо від рішення суду. Апеляційний суд помилково ототожнив цей процес із загальним порядком оскарження заочного рішення, яке позивачка вже раніше оскаржувала. Верховний Суд підкреслив, що глава 3 розділу V ЦПК України не містить виключень щодо порядку перегляду залежно від того, чи було рішення заочним. Відтак, відмова апеляційного суду у прийнятті скарги до розгляду є порушенням права на доступ до правосуддя. Водночас суд відмовив у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали, зазначивши, що це є правом, а не обов’язком суду, і в даному випадку підстави для такого реагування відсутні.

3. Верховний Суд скасував ухвалу Харківського апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №643/12437/24 від 02/06/2026
Предметом цього спору є законність та обґрунтованість ухвали апеляційного суду, якою було пом’якшено покарання засудженій за вчинення кримінального проступку (легкі тілесні ушкодження) з пробаційного нагляду до штрафу.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:

1. Суд касаційної інстанції підтвердив, що апеляційний суд належним чином виконав свій обов’язок щодо перевірки повноти судового розгляду та оцінки доказів, дотримавшись вимог статей 404 та 419 КПК України.
2. Колегія суддів погодилася з висновком апеляції про те, що суд першої інстанції не навів достатнього обґрунтування для призначення більш суворого виду покарання, ніж це було необхідно для виправлення засудженої.
3. Важливим фактором стало врахування апеляційним судом особи засудженої: вона є особою пенсійного віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має позитивні характеристики та тривалий стаж роботи на керівній посаді.
4. Суд також взяв до уваги встановлені обставини конфлікту, зокрема те, що потерпіла сама спровокувала сварку, а обидві сторони отримали тілесні ушкодження, що суттєво впливає на оцінку ступеня вини.
5. Верховний Суд наголосив, що призначення покарання має відповідати принципам індивідуалізації, а обраний апеляційним судом штраф є цілком достатнім для досягнення мети покарання, передбаченої статтею 50 КК України.
6. Оскільки апеляційний суд надав вмотивовані відповіді на всі доводи сторін, а порушень норм матеріального чи процесуального права не виявлено, підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника потерпілої без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду — без змін.

Справа №910/2453/26 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є законність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони банку здійснювати виплати за банківськими гарантіями до вирішення справи по суті про визнання цих гарантій такими, що не підлягають виконанню.

2. Суд виходив з того, що заявник (принципал) надав достатньо доказів на підтвердження того, що без заборони виплат за гарантіями виконання потенційного рішення суду на його користь стане неможливим або істотно ускладниться. Верховний Суд підкреслив, що у разі здійснення банком виплати за гарантією, банк отримає право регресної вимоги до принципала, що змусить останнього ініціювати нові судові процеси для захисту своїх прав, нівелюючи превентивну мету забезпечення позову. Суд визнав вжиті заходи співмірними, адекватними та такими, що не є тотожними задоволенню позовних вимог по суті, оскільки вони спрямовані на збереження існуючого стану відносин до завершення спору. Також було враховано, що спірні правовідносини стосуються немайнового характеру вимог, де забезпечення позову є ефективним інструментом запобігання безпідставному списанню коштів. Суд відхилив доводи скаржника про порушення принципу рівності сторін, зазначивши, що обраний захід забезпечує баланс інтересів усіх учасників процесу. Нарешті, касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, врахувавши сталу практику Верховного Суду у подібних справах між цими ж сторонами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №910/8484/25 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості за договором поставки, а також інфляційних втрат та 3% річних через неналежне виконання відповідачем зобов’язань з оплати отриманого товару.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що факт поставки товару був належним чином підтверджений матеріалами справи, зокрема видатковими та товарно-транспортними накладними, підписаними відповідальною особою покупця. Суд відхилив доводи відповідача про відсутність підписів та печаток на документах, оскільки відповідач не довів факт несанкціонованого використання своєї печатки чи відсутності повноважень у підписантів. Також було враховано наявність підписаного сторонами акта звірки розрахунків, який підтверджує визнання боргу. Суд наголосив, що відповідач продовжував виконувати умови договору (здійснювати оплату), що свідчить про фактичне прийняття товару. Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не є «судом факту» і не може переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. Зрештою, суд дійшов висновку, що відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували факт отримання продукції або підтверджували її неналежну якість.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №915/78/26 від 01/07/2026
Предметом цього спору є питання правомірності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони Адміністрації морських портів чинити перешкоди портовому оператору у доступі до причалів та виключати його з Реєстру морських портів до вирішення справи про визнання договору доступу до причалу продовженим.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими основними аргументами:
1. Забезпечення позову не повинно бути тотожним задоволенню позовних вимог по суті, що прямо заборонено частиною 11 статті 137 ГПК України.
2. Суд встановив, що надання позивачу безперешкодного доступу до причалів на стадії забезпечення позову фактично підміняє собою рішення суду по суті спору, оскільки вирішує питання права користування майном до завершення судового розгляду.
3. Вимога про заборону виключення з Реєстру морських портів визнана такою, що не узгоджується з предметом позову, оскільки цей предмет стосується виключно договірних відносин, а не адміністративних функцій відповідача як держателя Реєстру.
4. Суд наголосив, що заходи забезпечення мають на меті лише збереження існуючого стану (status quo), а не надання позивачу переваг у господарській діяльності до встановлення судом правомірності припинення договору.
5. Верховний Суд підтвердив, що доводи позивача щодо порушення його прав як суб’єкта природної монополії стосуються суті спору і мають досліджуватися під час розгляду справи по суті, а не на етапі забезпечення позову.
6. Суд зазначив, що заявник не довів належним чином, що невжиття заходів унеможливить виконання майбутнього рішення суду, а лише послався на потенційні ризики.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано заходи забезпечення позову та відмовлено у їх задоволенні.

Справа №743/844/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті батька позивача.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок є об’єктами, права на які оспорюються різними спадкоємцями, що свідчить про наявність реального спору про право.
– Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпає майнові інтереси третьої особи (ОСОБА_3), яка є спадкоємицею іншого власника будинку, розташованого на цій же ділянці.
– Верховний Суд наголосив, що у справах про спадкування належним відповідачем є інші спадкоємці, які прийняли спадщину, а не лише орган місцевого самоврядування.
– Оскільки позивач не залучив до справи належне коло відповідачів, апеляційний суд правомірно скасував рішення першої інстанції та відмовив у позові через неналежний суб’єктний склад.
– Суд підкреслив важливість принципу процесуальної економії: спори між різними спадкоємцями щодо одного й того самого майна повинні вирішуватися в одному провадженні, а не шляхом штучного розділення процесів.
– Касаційна інстанція підтвердила, що не має повноважень переоцінювати докази, а висновки апеляційного суду щодо порушення прав третьої особи є законними та обґрунтованими.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення, додатково стягнувши з нього витрати на правничу допомогу.

Справа №203/2049/23 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність накладення судом заходів забезпечення позову у вигляді заборони реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці у третьої особи (банку), що не є учасником справи.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що іпотека має похідний характер і діє на підставі принципу пріоритетності, закріпленого в Законі України «Про іпотеку». Суд наголосив, що накладення арешту або заборони реєстраційних дій на предмет іпотеки не скасовує іпотеку та не позбавляє іпотекодержателя його переважного права на задоволення вимог за рахунок цього майна. Оскільки права банку як іпотекодержателя захищені законом і не припиняються через заходи забезпечення позову в іншому спорі, такі заходи не вважаються такими, що порушують права банку. Відповідно, у банку відсутнє право на апеляційне оскарження ухвали про забезпечення позову, оскільки судове рішення безпосередньо не вирішувало питання про його права чи обов’язки. Суд також підкреслив, що заборона реєстраційних дій не перешкоджає банку реалізувати своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачене спеціальним законодавством. Таким чином, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки права банку не були порушені.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, визнавши касаційну скаргу банку необґрунтованою.

Справа №205/2982/21 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, а також скасування запису про право власності через вибуття майна з володіння власника поза його волею.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що захист порушених прав власника, майно якого було неодноразово відчужене, має здійснюватися шляхом пред’явлення віндикаційного позову (витребування майна з чужого незаконного володіння), а не шляхом визнання правочинів недійсними. Суд наголосив, що оспорювання ланцюга договорів та скасування реєстраційних записів не є ефективним способом захисту, оскільки це не призводить до автоматичного повернення майна у володіння позивача. Оскільки спірна квартира на момент розгляду справи вже перебувала у володінні третьої особи (добросовісного набувача), позивач мав обрати інший правовий механізм — віндикацію на підставі статей 387 та 388 Цивільного кодексу України. Суд підкреслив, що задоволення вимог про недійсність правочинів у такій ситуації не відновлює право власності позивача, а тому такі вимоги є неналежним способом захисту. Крім того, суд врахував сталу практику Верховного Суду щодо пріоритетності віндикаційного позову у спорах про витребування майна, що вибуло з володіння власника поза його волею.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог.

Справа №753/26173/21 від 27/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через нібито відсутність на ній кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при поданні документів через систему «Електронний суд» користувач підписує не кожен окремий файл, а сформований електронний пакет документів у цілому. Суд підкреслив, що КЕП має презумпцію відповідності власноручному підпису, а технічні особливості функціонування системи не повинні покладати на учасника справи ризик негативних процесуальних наслідків. Апеляційний суд зайняв надмірно формалістичну позицію, яка фактично обмежила право особи на доступ до правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини. Верховний Суд зазначив, що електронний документ, створений у системі та скріплений КЕП, у сукупності з додатками становить єдиний пакет, що підтверджує волевиявлення особи. Відсутність графічного відображення підпису безпосередньо на тексті PDF-документа не є підставою для висновку про відсутність підпису як юридичного реквізиту. Таким чином, апеляційна скарга була подана з дотриманням усіх вимог процесуального закону, а висновки апеляційного суду про її непідписання визнані помилковими.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №477/902/18 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. Предметом спору є визнання недійсним (неукладеним) договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та витребування земельної ділянки з незаконного володіння орендаря.

2. Верховний Суд керувався тим, що підпис на договорі оренди та акті приймання-передачі є обов’язковим реквізитом, а проведена судова почеркознавча експертиза підтвердила, що власник ділянки їх не підписував. Оскільки волевиявлення власника на укладення правочину було відсутнє, такий договір є неукладеним, а отже, не створює жодних правових наслідків. Суд наголосив, що у разі оспорювання самого факту укладення правочину, захист прав власника здійснюється шляхом пред’явлення позову про усунення перешкод у користуванні майном. Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише на тій підставі, що строк оренди за договором вже сплив, оскільки фактичного повернення землі власнику не відбулося, а запис про право оренди в реєстрі досі не скасовано. Верховний Суд підкреслив, що право власника на захист свого майна зберігається до моменту повного відновлення його прав, незалежно від формального закінчення строку дії «неіснуючого» договору.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі.

Справа №155/1023/22 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Витребування державою з незаконного володіння фізичної особи та користування фермерського господарства земельних ділянок, які раніше були законсервовані шляхом заліснення, але згодом неправомірно передані у приватну власність.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірні землі були законсервовані як деградовані та малопродуктивні з метою заліснення, причому термін такої консервації був визначений як «постійний».
– Будь-яке повернення таких земель до попереднього сільськогосподарського використання можливе лише після проведення спеціального обстеження комісією та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, чого в цій справі не відбулося.
– Верховний Суд визнав помилковими висновки нижчих інстанцій про те, що розпорядження про консервацію автоматично змінило цільове призначення землі на лісогосподарське, оскільки процедура зміни цільового призначення за законом є іншою.
– Попри помилковість мотивів щодо зміни цільового призначення, суд підтвердив, що землі залишалися об’єктами консервації, а отже, їх передача у приватну власність для ведення особистого селянського господарства була незаконною.
– Суд наголосив, що держава витребувала майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, і це втручання у право власності набувача є виправданим, оскільки приватний інтерес не може переважати над суспільним інтересом щодо збереження екологічно важливих лісових насаджень.
– Оскільки відповідач не довів добросовісність набуття майна, яке фактично вже було заліснене, суд підтримав повернення ділянок у державну власність.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши в силі їхній кінцевий висновок про витребування земельних ділянок на користь держави.

Справа №755/21823/21 від 22/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності дій банку щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) шляхом позасудової реєстрації права власності за банком під час дії мораторію на стягнення майна за валютними кредитами.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що квартира позивача підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки її площа не перевищує 140 кв.м., а кредит є споживчим і валютним.
* Ключовим питанням було те, чи вважається наявність у позивача іншого житла (будинку в м. Горлівка) підставою для зняття мораторію, враховуючи, що це майно знаходиться на тимчасово окупованій території.
* **:** Верховний Суд у складі Об’єднаної палати офіційно відступив від попередньої позиції (зокрема, викладеної у справі № 522/18134/21), яка формально обмежувала дію мораторію лише територією Криму та Севастополя.
* Суд наголосив, що принцип розумності та верховенства права вимагає тлумачити положення мораторію як такі, що поширюються на всі території України, визнані тимчасово окупованими, незалежно від того, чи встиг парламент вчасно внести технічні зміни до тексту закону.
* Суд зазначив, що неможливість фактичного користування майном на окупованій території означає, що особа фактично не має іншого житла, тому мораторій продовжує діяти.
* Отже, дії банку щодо реєстрації права власності на квартиру в позасудовому порядку були визнані незаконними, оскільки вони порушують імперативну заборону, встановлену законом на період дії мораторію.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу банку, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування державної реєстрації права власності за банком — без змін.

Справа №441/956/20 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Поділ житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, між двома співвласниками в натурі з виділенням кожному окремих ізольованих приміщень.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що за наявності двох співвласників поділ майна в натурі є належним способом припинення режиму спільної часткової власності, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду.
* Вирішальним фактором для поділу стала наявність технічної можливості переобладнання будинку на дві ізольовані квартири з окремими входами, що підтверджено висновком будівельно-технічної експертизи.
* Суд наголосив, що незначні відхилення від ідеальних часток співвласників при поділі є допустимими, якщо вони компенсуються грошовою виплатою, що й було застосовано в даній справі.
* Аргументи відповідача щодо неможливості поділу без попереднього дозволу виконавчого комітету (згідно зі ст. 152 ЖК України) суд відхилив, зазначивши, що ці норми не обмежують право суду вирішувати спір про поділ майна.
* Суд підкреслив, що запропонований варіант поділу є найбільш ефективним, оскільки він мінімізує втручання в несучі конструкції та відповідає фактичному порядку користування приміщеннями, що склався між сторонами.
* Щодо земельної ділянки суд відмовив у задоволенні вимог, оскільки вона є несформованою (відсутній кадастровий номер та технічна документація), що унеможливлює визначення її точних меж для поділу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про поділ будинку було задоволено, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.

Справа №990/203/25 від 14/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), яким позивача було визнано таким, що не відповідає критеріям доброчесності, та усунуто від участі в конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

**2. Аргументи суду**
Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) прийшла до висновку, що рішення ВККС є правомірним, керуючись такими аргументами:
* Суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що «Єдині показники» не є нормативно-правовим актом через відсутність державної реєстрації, підкресливши, що вони є обов’язковими для врахування ВККС.
* Водночас суд зазначив, що положення «Єдиних показників» не мають зворотної дії в часі, тому вони не поширюються на попередні конкурсні процедури, в яких брав участь позивач.
* Суд підкреслив, що оцінювання доброчесності за своєю природою є суб’єктивним процесом, де вирішальним є внутрішнє переконання членів ВККС та ГРМЕ, сформоване на основі аналізу доходів і витрат кандидата.
* ВП ВС встановила, що ВККС надала належну оцінку поясненням позивача щодо джерел походження коштів, і ці пояснення не спростували обґрунтованих сумнівів комісії.
* Суд відхилив доводи про дискримінацію, вказавши, що оцінювання є персональним і комплексним, тому порівняння з іншими кандидатами не є доречним.
* Також суд виправив позицію першої інстанції щодо відсутності порушеного права, зазначивши, що рішення ВККС дійсно вплинуло на статус позивача, проте обраний ним спосіб захисту (лише скасування рішення без вимог про поновлення в конкурсі) є неефективним.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, але залишивши в силі відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа №904/2616/24 від 25/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, а також нарахування на цю суму інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

2. Верховний Суд виходив із того, що договірні умови чітко передбачають обов’язок користувача здійснювати поетапну оплату планових обсягів послуг, що за своєю правовою природою є грошовим зобов’язанням. Суд наголосив, що планові та фактичні обсяги послуг є взаємопов’язаними, тому несвоєчасна оплата планових платежів є порушенням грошового зобов’язання. Це тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи було вже підписано акт приймання-передачі за фактичними обсягами. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція помилково обмежила можливість нарахування інфляційних втрат та 3% річних лише фактичними обсягами, ігноруючи умови договору про попередню оплату. Позиція суду базується на сталій практиці, зокрема на висновках об’єднаної палати Касаційного господарського суду, які підтверджують обов’язковість виконання планових платежів. Таким чином, суд касаційної інстанції визнав, що невиконання графіка планових платежів є самостійною підставою для застосування фінансових санкцій.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних були задоволені в повному обсязі.

Справа №2-270-1/10 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій приватного виконавця щодо винесення постанови про опис та арешт 1/4 частини квартири у межах примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що додаткове рішення є невід’ємною частиною основного, тому видача одного виконавчого листа на обидва рішення є цілком законною та відповідає усталеній практиці.
– Верховний Суд наголосив, що наявність у стягувача права на окреме виконання рішення не означає необхідності видачі окремих виконавчих документів для кожного з них.
– Доводи боржника про те, що виконавчий лист є «виконаним» через реалізацію іншого майна (автомобіля) в іншому провадженні, відхилені, оскільки в даному провадженні боржником є саме заявник, а не особа, чиє майно було реалізовано раніше.
– Законодавство не містить заборони призначати відповідальним зберігачем майна особу, яка не є членом сім’ї боржника або проживає в іншому місті.
– Суд також роз’яснив, що арешт частки у праві спільної часткової власності не вимагає від виконавця обов’язкового фізичного виїзду за місцем знаходження об’єкта для проведення опису.
– Порушення строків направлення копії постанови боржнику визнано формальним недоліком, який не тягне за собою скасування правомірних дій виконавця.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність дій приватного виконавця.

Справа №161/1468/20 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна колишнього подружжя (автомобілів, земельної ділянки та будівельних матеріалів) з вимогами про відступлення від рівності часток та стягнення компенсації за відчужене майно.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання відступлення від рівності часток, проігнорувавши докази систематичного ухилення відповідача від сплати аліментів, що є вагомим аргументом для перегляду часток.
– Щодо зустрічного позову, суд вказав на помилковість покладення на дружину обов’язку доводити використання коштів від продажу авто в інтересах сім’ї, оскільки преюдиційні обставини (встановлені іншим рішенням суду) вже підтвердили відсутність зловживань з її боку.
– Суд підкреслив, що презумпція спільності майна, набутого у шлюбі, є фундаментальною, і тягар її спростування лежить на тому, хто заперечує спільну власність.
– Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суди не дослідили належним чином зв’язок між неналежним виконанням батьківських обов’язків та майновими наслідками при поділі майна.
– Також було зазначено, що суди не врахували наявні в реєстрі судові рішення, які вже встановили факти прострочення сплати аліментів, що прямо впливає на вирішення питання про відступ від рівності часток.
– В результаті, касаційна інстанція констатувала порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, що унеможливило ухвалення законного рішення судами нижчих ланок.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення в частині відмови у збільшенні частки позивачки та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а також ухвалив нове рішення про повну відмову у задоволенні зустрічного позову про поділ автомобіля.

Справа №932/10587/24 від 24/06/2026
Предметом цього спору є встановлення юридичного факту оголошення фізичної особи померлою на підставі її тривалої безвісної відсутності.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:

1. Суд підтвердив, що згідно зі статтею 46 Цивільного кодексу України, основною підставою для оголошення особи померлою є відсутність відомостей про її місце перебування у місці постійного проживання протягом трьох років.
2. Було встановлено, що заявниця надала достатньо доказів тривалої відсутності чоловіка: він не проживає за місцем реєстрації, не отримує пенсію, не має дійсного закордонного паспорта, а розшукові заходи, проведені поліцією, не дали результатів.
3. Суд зазначив, що попереднє рішення про визнання особи безвісно відсутньою вже набрало законної сили, що є важливим процесуальним підґрунтям для подальшого оголошення особи померлою.
4. Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що трирічний строк слід відраховувати від дати припинення виплати пенсії, оскільки закон пов’язує цей строк саме з відсутністю відомостей про місце перебування особи, а не з фінансовими операціями.
5. Касаційний суд наголосив, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, не входить до повноважень Верховного Суду.
6. Суд також підкреслив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №757/7595/24-ц від 29/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до держави про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, завданої порушенням права на розгляд кримінальної справи щодо нього у розумний строк.

2. **Основні аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення прав особи, незалежно від наявності спеціальних норм, а джерелом визначеності обов’язку компенсації є рішення суду, що базується на принципах розумності та справедливості.
– Суд визнав, що надмірна тривалість кримінального провадження (понад 9 років) створює стан постійної невизначеності та стресу, що є підставою для моральних страждань, які підлягають компенсації.
– При цьому суд врахував, що не вся тривалість провадження була спричинена діями держави, оскільки частина затримок була зумовлена процесуальною поведінкою самого позивача та сторони захисту.
– Верховний Суд підкреслив, що хоча позивач не обґрунтував належним чином суму в 1 000 000 грн, це не звільняє суд від обов’язку самостійно визначити справедливий розмір компенсації, виходячи з обставин справи та практики ЄСПЛ.
– Суд зазначив, що держава є належним відповідачем у таких спорах, а кошти мають стягуватися з Державного бюджету України, без необхідності деталізації рахунків у резолютивній частині рішення.
– Верховний Суд відхилив висновки судів попередніх інстанцій про повну відсутність підстав для відшкодування, вказавши на необхідність ефективного захисту прав людини та дотримання принципу верховенства права.
– Враховуючи всі обставини, суд дійшов висновку, що належною та справедливою компенсацією за завдану моральну шкоду в даному випадку буде сума у розмірі 20 000 грн.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 20 000 грн моральної шкоди.

Справа №909/705/25 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 909/705/25:

1. Предметом спору є законність рішення органу місцевого самоврядування про намір передачі майна в оренду та результатів проведеного на його підставі електронного аукціону, які позивач вважав такими, що порушують його переважне право орендаря.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що обрання позивачем способу захисту у вигляді скасування вже виконаного рішення ради та результатів аукціону є неефективним, оскільки це не призведе до автоматичного відновлення права оренди. Суд наголосив, що оскільки на момент розгляду справи спірне майно вже було передано в оренду іншій особі за результатами аукціону, належним способом захисту було б оспорювання самого договору оренди та повернення майна, а не скасування підготовчих процедур. Також суд вказав, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд підкреслив, що позивач не довів невідповідності висновків апеляційного суду практиці Верховного Суду, оскільки правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними за фактичними обставинами. Крім того, суд підтвердив правомірність стягнення витрат на правничу допомогу, визнавши їх розмір обґрунтованим та пропорційним.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №904/703/23 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є законність рішень органів управління садівничого товариства щодо виключення особи з членів кооперативу та відключення її земельної ділянки від комунікацій (електроенергії та води).

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції через те, що суд вдруге формально підійшов до розгляду справи, проігнорувавши обов’язкові вказівки касаційного суду, надані під час попереднього скасування рішення. Апеляційний суд не дослідив належним чином питання членства позивача у товаристві та не надав оцінки всім наявним доказам, обмежившись лише цитуванням попередніх процесуальних документів. Суд наголосив, що виключення з кооперативу є формою корпоративної відповідальності, тому рішення про це має бути обґрунтованим і містити конкретні факти порушень статутних обов’язків. Також було підкреслено, що суди зобов’язані дотримуватися стандарту «вірогідності доказів» та надавати мотивовану оцінку кожному аргументу сторін. Оскільки апеляційний суд фактично самоусунувся від перегляду справи по суті, Верховний Суд визнав це грубим порушенням процесуальних норм та права на справедливий суд.

3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та додаткову постанову до неї, направивши справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

Справа №914/2400/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є розгляд заяви ТОВ «Транс Еко Енерджі» про стягнення з ТОВ «Меблева фабрика ІФ» витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження.

2. Суд керувався тим, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є однією з основних засад господарського судочинства, за умови доведення їх реальності та обґрунтованості. Верховний Суд підкреслив, що розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, проте суд не має права зменшувати їх розмір з власної ініціативи. Зменшення суми можливе виключно за наявності обґрунтованого клопотання іншої сторони, яка має довести неспівмірність витрат. Оскільки ТОВ «Меблева фабрика ІФ» не подало заперечень щодо розміру гонорару, а заявник надав усі необхідні докази (договір, акт виконаних робіт, детальний опис), суд визнав витрати підтвердженими. Суд також врахував, що адвокат фактично підготував відзив на касаційну скаргу, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви про компенсацію витрат.

3. Суд ухвалив задовольнити заяву ТОВ «Транс Еко Енерджі» та стягнути з ТОВ «Меблева фабрика ІФ» 25 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №910/14941/23 від 30/06/2026
Предметом спору є вимога комунального підприємства про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України, яке було предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.

Верховний Суд прийшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які є визначальними для перевірки законності рішення АМК. Суд наголосив на необхідності ретельного аналізу доказів, наданих сторонами, та наданні їм належної правової оцінки в контексті застосування антимонопольного законодавства. Оскільки суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо всебічного та об’єктивного розгляду справи, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення нового рішення без додаткового дослідження доказів. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення права сторін на справедливий суд, справу було повернуто на новий розгляд. Такий підхід забезпечує дотримання принципу процесуальної економії та повноти судового розгляду.

Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №286/3618/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за електронним кредитним договором, укладеним між фінансовою установою та фізичною особою, яка заперечує факт підписання договору та отримання коштів.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при розгляді справ про мікрокредити суди не повинні обмежуватися лише формальною перевіркою наявності електронного підпису, а зобов’язані оцінювати умови договору крізь призму справедливості та добросовісності.
– Суд підкреслив, що тягар доказування виконання зобов’язань лежить на кредитодавці, який має довести, що кошти були перераховані саме на рахунок відповідача, а номер телефону, використаний для верифікації, належав позичальнику.
– Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, проігнорувавши доводи відповідача про те, що вона не укладала договір, не користувалася вказаним номером телефону та не отримувала кредитних коштів.
– Суд зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів проведення верифікації особи позичальника, що є критично важливим для підтвердження факту укладення електронного правочину.
– Оскільки апеляційний суд не надав оцінки ключовим аргументам захисту та не перевірив обставини, що входять до предмета доказування, його рішення визнано передчасним.
– Верховний Суд також вказав на необхідність врахування статусу споживача як «слабшої сторони» у кредитних правовідносинах, що вимагає підвищеного захисту з боку суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №740/2873/22 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна (двох гаражів), яке було продане виконавчою службою як власність боржника, попри те, що воно є спільною сумісною власністю подружжя.

**2. Аргументи суду:**
Суд виходив із того, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, за законом є спільною сумісною власністю, навіть якщо право власності зареєстроване лише на одного з них. Виконавець перед зверненням стягнення на нерухомість зобов’язаний з’ясувати, чи не володіє боржник майном спільно з іншими особами, і у разі необхідності ініціювати виділ частки боржника. Оскільки державний виконавець не виконав цього обов’язку, а дружина боржника не була учасником виконавчого провадження і не могла оскаржити дії виконавця в інший спосіб, її права як співвласника були порушені. Суд підкреслив, що реалізація спільного майна без згоди іншого з подружжя є порушенням вимог законодавства, що тягне за собою недійсність торгів. Також суд визнав позов про визнання торгів недійсними належним та ефективним способом захисту, оскільки позивачка прагнула саме захистити право власності на майно, а не отримати грошову компенсацію. Зрештою, касаційні скарги виконавчої служби та ДП «Сетам» були відхилені, оскільки вони не спростували факту порушення прав співвласника при проведенні торгів.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання електронних торгів недійсними, відмовивши у задоволенні касаційних скарг.

Справа №522/7927/25-Е від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку виконання роботодавцем рішення суду про поновлення працівника на роботі.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що поновлення на роботі не може вважатися виконаним лише шляхом видання формального наказу, якщо роботодавець не забезпечив реального допуску працівника до виконання його посадових обов’язків.
– Суд встановив, що на момент видання наказу про поновлення відповідний структурний підрозділ та посада позивачки фактично були відсутні у штатному розписі університету.
– Оскільки роботодавець не вжив заходів для відновлення посади або пропонування рівнозначної роботи, поновлення було визнано суто формальним, що не припинило триваючу затримку виконання судового рішення.
– Верховний Суд підтвердив, що обов’язок роботодавця полягає у створенні умов, за яких працівник може реально приступити до праці, а не просто у реєстрації паперового наказу в системі документообігу.
– Відсутність фактичного допуску до роботи, неможливість виконання обов’язків та відсутність нарахування заробітної плати є прямими доказами невиконання рішення суду.
– Таким чином, відповідальність роботодавця за статтею 236 КЗпП України є обґрунтованою, оскільки затримка виконання рішення продовжувала тривати через бездіяльність університету.
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд помилково обмежив період стягнення лише датою видання наказу, не врахувавши відсутність реального поновлення трудових відносин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1.

Справа №564/2967/23 від 29/06/2026
Предметом спору є вирішення питання про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та визначення суду апеляційної інстанції, який розглядатиме апеляційні скарги на вирок суду першої інстанції.

Суд розглядав подання голови Рівненського апеляційного суду щодо направлення справи до іншого суду апеляційної інстанції. Верховний Суд керувався положеннями статей 31, 32, 34 та 376 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання підсудності та повноваження суду щодо її зміни. У даному випадку ключовим було забезпечення об’єктивності та ефективності розгляду апеляційних скарг прокурора та потерпілих. Суд дійшов висновку, що для дотримання вимог процесуального закону та забезпечення належного здійснення правосуддя доцільно змінити апеляційний суд, який розглядатиме справу. Це рішення спрямоване на уникнення можливих сумнівів у неупередженості суду та дотримання принципів кримінального судочинства. Процесуальна доцільність у таких випадках є пріоритетною для забезпечення права на справедливий суд для всіх учасників процесу.

Суд ухвалив задовольнити подання та направити кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_9 до Волинського апеляційного суду для розгляду по суті.

Справа №636/429/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими засуджену визнано винною в умисному вбивстві співмешканця (ч. 1 ст. 115 КК України) та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі.

2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежені перевіркою правильності застосування норм права, а не переоцінкою фактичних обставин справи, які вже були встановлені судами нижчих ланок.
* Колегія суддів визнала докази, покладені в основу вироку (показання свідків, висновки судово-медичних, цитологічних та імунологічних експертиз), належними, допустимими та такими, що в сукупності доводять вину засудженої поза розумним сумнівом.
* Суд відхилив версію засудженої про непричетність до злочину, оскільки вона повністю спростовується як показаннями свідків, так і результатами слідчого експерименту, де засуджена сама демонструвала механізм заподіяння тілесних ушкоджень.
* Щодо доводів про застосування недозволених методів слідства та неналежну правову допомогу, суд зазначив, що вони не підтверджені жодними об’єктивними даними, а матеріали справи свідчать про добровільну участь засудженої у слідчих діях та активну позицію захисників.
* Суд підтвердив правильність кваліфікації дій засудженої, вказавши, що локалізація поранення (життєво важливий орган) та вибір знаряддя злочину (ніж) свідчать про прямий умисел на позбавлення життя.
* Призначене покарання визнано справедливим та таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки суд врахував тяжкість злочину, особу винної та наявність обтяжуючих обставин (стан алкогольного сп’яніння та вчинення злочину щодо члена сім’ї).
* Суд також підтвердив правомірність стягнення процесуальних витрат на проведення експертиз, оскільки це прямо передбачено ст. 124 КПК України при ухваленні обвинувального вироку.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженої — без задоволення.

Справа №643/12437/24 від 02/06/2026
Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було вирішено питання у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

Верховний Суд, перевіряючи матеріали справи, виходив із того, що апеляційний суд при розгляді скарги діяв у межах своїх повноважень та дотримався вимог кримінального процесуального закону. Колегія суддів встановила, що доводи касаційної скарги представника потерпілої не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд надав належну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального права при перегляді рішення суду першої інстанції. Процесуальних порушень, які б могли бути безумовною підставою для скасування ухвали, під час касаційного розгляду не виявлено. Відтак, висновки апеляційної інстанції визнано обґрунтованими, а доводи сторони потерпілої — такими, що не спростовують законності прийнятого рішення.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №308/1590/16-ц від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з вимогою скасувати рішення міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність громадянці, стверджуючи про незаконність виділення землі, яка, на його думку, є прибудинковою територією багатоквартирного будинку та частково належить до державної власності.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що прокурор, звертаючись до суду, зобов’язаний не лише обґрунтувати підстави для представництва інтересів держави, а й довести факт реального порушення цих інтересів.
* Суд встановив, що прокурор не надав переконливих доказів того, що оскаржуване рішення міської ради призвело до порушення саме державних інтересів, а не приватних інтересів окремих осіб чи ОСББ.
* Експертиза, проведена у справі, не змогла підтвердити факт накладання спірної ділянки на землі, що перебувають у державній власності, через відсутність належної документації.
* Суд підкреслив, що прокуратура не має функцій «загального нагляду» і не може підміняти собою органи, які мають право захищати свої права самостійно (зокрема, ОСББ).
* Апеляційний суд помилково скасував рішення першої інстанції, оскільки не спростував висновок про недоведеність прокурором факту порушення інтересів держави.
* Суд першої інстанції також припустився помилки, аналізуючи права ОСББ, яке не було стороною спору, тому Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення першої інстанції, залишивши його резолютивну частину (відмову в позові) в силі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу громадянки, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову прокурора, змінивши при цьому його мотивувальну частину.

Справа №718/76/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з банку суми банківського вкладу, інфляційних втрат та 3% річних за договором, укладеним вкладником із посадовою особою банку, яка згодом була засуджена за привласнення цих коштів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що банк несе повну відповідальність за дії своїх працівників, які, перебуваючи на посадах, оформлювали договори та приймали кошти від клієнтів.
* Наявність кримінального провадження щодо працівника банку не спростовує факту існування договірних відносин між клієнтом та фінансовою установою.
* Верховний Суд підкреслив, що недотримання працівниками банку внутрішніх інструкцій при оформленні документів не може бути підставою для визнання договору нікчемним чи відмови у поверненні вкладу.
* Суд визнав надані позивачем документи (договір та розпорядження про поповнення) достатніми доказами наявності вкладу, оскільки вони містили підписи уповноваженої особи та відбитки печатки банку.
* Важливим є висновок, що обов’язок обліку коштів лежить на банку, і їх «необлікування» через злочинні дії персоналу не звільняє банк від обов’язку повернути вклад.
* Також суд підтвердив, що на вимоги вкладника про повернення депозиту позовна давність не поширюється, що гарантує захист прав споживачів у довгостроковій перспективі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення з банку суми вкладу та відповідних нарахувань.

Справа №570/3405/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на неї через незаконне вибуття майна з комунальної власності.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання добросовісності набувача, що є ключовим для застосування статей 387 та 388 ЦК України. Суд зазначив, що ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами (строки давності) не є автоматичним доказом винуватості особи у вчиненні злочину, а лише підтверджує факт певних дій, тому позивач зобов’язаний доводити обставини незаконного вибуття майна у цивільному процесі. Також суд вказав на неефективність вимог про скасування державної реєстрації, оскільки належним способом захисту в таких випадках є виключно віндикаційний позов (витребування майна). Окремо підкреслено, що суди не перевірили дотримання позовної давності, оскільки факт реєстрації права власності першим набувачем у 2016 році міг бути відомий позивачу значно раніше. Врешті, суд вказав на необхідність послідовного дослідження добросовісності кожного набувача у ланцюгу відчужень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, відмовив у задоволенні вимог про скасування державної реєстрації та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки.

Справа №335/9598/24 від 30/06/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики грошових коштів, забезпеченим іпотекою, за умови відсутності в позивача оригіналів договору позики та розписки через їх втрату під час евакуації.

2. **Аргументи суду:**
* Суд застосував стандарт доказування «вірогідності доказів», зазначивши, що для підтвердження факту позики не обов’язково мати лише оригінал розписки, якщо інші докази в їх сукупності є переконливими.
* Ключовим доказом, який підтвердив існування зобов’язання, став нотаріально посвідчений договір іпотеки, укладений у той самий день, що й договір позики, де прямо зафіксовано факт отримання коштів позичальником.
* Суд врахував, що відповідачка не спростувала факт укладення іпотечного договору та не надала доказів того, що кошти не були отримані, попри початкові заяви про сумнівність документів.
* Відмова відповідачки від проведення почеркознавчої експертизи та залишення нею зустрічного позову без розгляду були розцінені судом як непряме підтвердження відсутності реальних заперечень проти суті боргу.
* Верховний Суд наголосив, що пріоритет у доказуванні надається не кількості документів, а їх достовірності та взаємному зв’язку, що дозволяє встановити реальну природу правовідносин.
* Суд підкреслив, що нотаріально засвідчені копії документів, отримані з архіву, у сукупності з договором іпотеки є достатніми для висновку про наявність боргу, навіть за відсутності оригіналів розписки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення заборгованості — без змін, поновивши виконання рішення.

Справа №466/9924/24 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої йому як фізичній особі тривалою бездіяльністю органу місцевого самоврядування щодо виконання рішення суду про виділення земельної ділянки фермерському господарству.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач є одноосібним власником фермерського господарства, на користь якого було ухвалено рішення про виділення землі, і між ними існує нерозривний правовий зв’язок.
* Верховний Суд підкреслив, що право на відшкодування моральної шкоди за тривале невиконання судового рішення вже було реалізовано позивачем через низку попередніх судових справ, де він виступав як власник фермерського господарства.
* Суд зазначив, що Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» вже врахував негативний вплив невиконання рішення як на права юридичної особи, так і на права самого позивача як фізичної особи, присудивши відповідну компенсацію.
* Поділ позовних вимог на «особисті» (фізична особа) та «корпоративні» (фермерське господарство) при однакових фактичних підставах (невиконання одного й того самого рішення суду) розцінюється судом як спроба повторного отримання відшкодування за одне й те саме порушення.
* Суд наголосив, що компенсація моральної шкоди має на меті відновлення балансу прав, а не матеріальне збагачення, тому повторне стягнення за той самий період є неприпустимим.
* Посилання позивача на інші постанови Верховного Суду були відхилені, оскільки в тих справах не було встановлено факту попереднього отримання компенсації за аналогічних обставин, що робить їх нерелевантними до цієї справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.

Справа №758/4494/25 від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині суворості призначеного покарання за незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту (ч. 2 ст. 309 КК України).

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що покарання має бути не лише законним, а й справедливим, тобто домірним вчиненому злочину та особі засудженого. Суд зазначив, що нижчі інстанції не навели переконливих мотивів, чому за наявності пом’якшуючих обставин (щире каяття, позитивна характеристика, відсутність обтяжуючих обставин) виправлення особи неможливе без реального позбавлення волі. Оскільки санкція статті передбачає альтернативу у вигляді штрафу, призначення найбільш суворого виду покарання потребує детального обґрунтування, якого в оскаржуваних рішеннях не було. Апеляційний суд, своєю чергою, формально підійшов до перевірки доводів захисту, не проаналізувавши належним чином питання справедливості покарання. Верховний Суд дійшов висновку, що призначення реального позбавлення волі в даному випадку є явно несправедливим через надмірну суворість. Як наслідок, касаційна інстанція самостійно змінила вид покарання на штраф, визнавши його достатнім для досягнення мети виправлення засудженого.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині покарання та замінивши позбавлення волі на штраф у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 000 грн).

Справа №523/13382/21 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою, та зустрічних вимог про визнання цього договору недійсним як удаваного правочину, що нібито приховував договір купівлі-продажу автомобіля.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для кваліфікації правочину як удаваного (ст. 235 ЦК України) необхідно довести, що сторони умисно оформили один правочин для приховування іншого, який вони насправді вчинили.
* Верховний Суд зазначив, що удаваність передбачає наявність спільної мети сторін обійти певні законодавчі заборони, обмеження або мораторій.
* У цій справі сторони не приховували свої домовленості, а зафіксували їх у двох окремих розписках, що не свідчить про наявність прихованого правочину.
* Суд вказав, що використання правомірного інструментарію (наприклад, розписки як доказу позики) не є удаваним правочином, якщо сторони не мали на меті обійти закон.
* Апеляційний суд помилково ототожнив наявність домовленостей про майбутню передачу автомобіля з удаваністю договору позики, не встановивши обов’язкової ознаки — спільної спрямованості волі сторін на приховування справжнього правочину.
* Оскільки відповідач не довів факт удаваності, а позивач підтвердив наявність боргового зобов’язання, підстави для визнання розписки недійсною відсутні.
* Додаткове рішення апеляційного суду про стягнення витрат на правничу допомогу було скасовано як таке, що втратило силу після скасування основного рішення апеляції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення боргу з відповідача.

Справа №686/22914/22 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали, якими депутата Державної Думи РФ було засуджено до 15 років позбавлення волі за посягання на територіальну цілісність України, що призвело до тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК України).

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив законність проведення процедури «in absentia» (заочного розгляду), оскільки обвинувачений переховується на території держави-агресора, а органи слідства вжили всіх належних заходів для його повідомлення через офіційні канали та ЗМІ.
* Верховний Суд наголосив, що рішення про зміну підслідності є дискреційним повноваженням прокурора, тому суд не має права втручатися в оцінку «ефективності» розслідування, якщо процедура зміни підслідності була дотримана.
* Щодо імунітету, суд чітко розмежував дипломатичний статус та статус депутата іноземного парламенту, підкресливши, що чинне законодавство України та міжнародні конвенції не надають депутатам Держдуми РФ імунітету від кримінального переслідування в Україні.
* Суд визнав докази, отримані шляхом огляду матеріалів інших кримінальних проваджень, допустимими, оскільки вони були зібрані слідчим у межах процесуальних повноважень та належним чином задокументовані.
* Факт збройної агресії та окупації територій України визнано загальновідомим фактом, що підтверджується міжнародними актами (резолюції ООН, ПАРЄ), тому він не потребує додаткового доказування в суді.
* Касаційна скарга захисту була відхилена через відсутність конкретних доводів щодо того, які саме докази були отримані з порушенням закону, що унеможливило перегляд справи по суті в цій частині.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №925/240/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашої публікації:

1. Предметом спору є вимога переможця земельних торгів до організатора торгів про повернення частини гарантійного внеску, який було зараховано як аванс за договором купівлі-продажу, у зв’язку з неможливістю виконання договору через накладення арешту на земельну ділянку.

2. Суд виходив з того, що після укладення договору купівлі-продажу та зарахування гарантійного внеску в рахунок ціни лота, ці кошти втратили статус виключно «забезпечувального платежу» і трансформувалися в аванс за договором. Оскільки на земельну ділянку було накладено судовий арешт, покупець об’єктивно не міг набути право власності, а продавець — передати вільний від обтяжень об’єкт, що унеможливило виконання договору. Суд наголосив, що застосування штрафних санкцій до добросовісного покупця в умовах, коли продавець не може виконати свій головний обов’язок, суперечить принципам справедливості та розумності. Оскільки мета договору стала недосяжною, а зобов’язання припинилися через обставини, за які сторони не відповідають, правова підстава для утримання коштів відпала. Відтак, суд застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України про повернення безпідставно набутого майна. Також суд підтвердив, що Департамент є належним відповідачем, оскільки саме він був визначений організатором у протоколі торгів і саме на його рахунок було перераховано спірні кошти.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши правомірність стягнення коштів з Департаменту на користь позивача.

Справа №135/1371/25 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є питання правомірності призначення засудженому реального покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, замість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. Суд касаційної інстанції при винесенні рішення керувався принципами індивідуалізації та справедливості покарання, наголошуючи, що воно має бути домірним тяжкості злочину та особі винного. Колегія суддів врахувала, що засуджений вчинив злочин уперше, є особою молодого віку та має позитивні характеристики за місцем проживання, навчання і роботи. Важливим фактором стало те, що під час досудового розслідування та судового розгляду він повністю визнав вину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, зокрема, вказавши правоохоронцям місця «закладок». Суд також звернув увагу на посткримінальну поведінку засудженого, який протягом шести місяців перебування під домашнім арештом не вчиняв нових правопорушень. Враховуючи сукупність цих обставин, а також сімейний стан та стан здоров’я особи, суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства. Відтак, застосування ст. 75 КК України визнано достатнім заходом для досягнення мети покарання.

3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисту, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Справа №351/2876/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір ситуації:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви спадкоємця про заміну стягувача у виконавчому листі у зв’язку зі смертю позивача, яка настала до моменту ухвалення судом рішення про стягнення майнової шкоди.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися виключно на факті смерті позивача до ухвалення рішення, проігнорувавши саму суть інституту правонаступництва. Суд зазначив, що оскільки рішення про стягнення коштів набрало законної сили і не було скасоване, воно є обов’язковим до виконання, а суди не мають права ставити під сумнів можливість його виконання поза процедурою перегляду судових рішень. Ключовим завданням для суду є перевірка наявності матеріального правонаступництва, тобто чи перейшло право вимоги від померлої особи до спадкоємця згідно з нормами Цивільного кодексу України. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому суд зобов’язаний дослідити докази прийняття спадщини та обсяг прав, що перейшли до спадкоємця. Верховний Суд підкреслив, що заміна стягувача у виконавчому документі є окремою процесуальною дією, яка не потребує обов’язкового відкриття виконавчого провадження перед цим. Відтак, суди не надали належної оцінки доводам заявника та не встановили обставин, які мають вирішальне значення для справи, що є порушенням процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення факту правонаступництва.

Справа №914/2350/18 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність відхилення судами попередніх інстанцій грошових вимог Антимонопольного комітету України до боржника у справі про банкрутство через пропуск строку на їх подання.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували норми старого Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який втратив чинність. Суд наголосив, що з моменту введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) подальший розгляд справ здійснюється саме за його правилами, незалежно від дати відкриття провадження. Колегія суддів підкреслила, що застосування КУзПБ до процесуальної дії — звернення з заявою про грошові вимоги — не є зворотною дією закону в часі. Крім того, суд зазначив, що КУзПБ не передбачає автоматичного припинення грошового зобов’язання через пропуск строку, як це було в попередньому законодавстві, а лише позбавляє кредитора права вирішального голосу. Оскільки суди не надали належної правової оцінки вимогам крізь призму чинного КУзПБ, рішення було визнано передчасним.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Справа №915/373/20 від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:

1. **Предмет спору:** Стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю дійсної (ринкової) вартості частки учасника у статутному капіталі у зв’язку з його виходом зі складу засновників.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що вартість частки учасника має визначатися як частка у вартості чистих активів товариства (активи мінус зобов’язання) станом на день, що передував виходу учасника. Апеляційний суд помилково поклався лише на звіт про оцінку окремого нерухомого майна, не врахувавши при цьому загальний фінансовий стан товариства, його зобов’язання та інші активи. Також суд вказав на порушення процесуальних норм, оскільки апеляційна інстанція не надала належної оцінки всім доказам сторін, зокрема звіту про оцінку цілісного майнового комплексу, поданому відповідачем. Оскільки судом не було встановлено реальну вартість чистих активів на відповідну дату, висновок про розмір належної позивачу суми визнано передчасним. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи чи переоцінювати докази, тому справа потребує додаткового дослідження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

Справа №554/4681/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність звернення боржника у виконавчому провадженні з позовом про зняття арешту з нерухомого майна в порядку позовного провадження.

2. Верховний Суд керувався тим, що чинне процесуальне законодавство чітко розмежовує способи захисту прав залежно від статусу особи у виконавчому провадженні. Суд наголосив, що боржник не має права пред’являти позов про зняття арешту з майна, оскільки для нього законом встановлено спеціальний механізм — оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця в порядку судового контролю (розділ VII ЦПК України). Позовне провадження для зняття арешту призначене виключно для інших осіб, які не є сторонами виконавчого провадження, але вважають, що їхнє майно було арештоване помилково. Суд підкреслив, що знищення матеріалів виконавчого провадження через сплив строків зберігання не позбавляє боржника права на оскарження дій виконавця, оскільки існують механізми відновлення відомостей. Таким чином, обрання позивачкою неправильного способу захисту (позову замість скарги) є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, викладеної у попередніх постановах, зокрема в рішенні Об’єднаної палати КЦС ВС від 24 травня 2021 року.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

Справа №569/1714/25 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивачі звернулися до суду з вимогою скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності банку на предмет іпотеки (квартиру) та припинити право власності банку на це майно.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що банк мав законне право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржник не виконав зобов’язання за кредитним договором.
– Щодо доводів про неналежне повідомлення, суд зазначив, що чинне законодавство не вимагає обов’язкового використання опису вкладення при надсиланні вимоги, а достатньо самого факту надсилання рекомендованої кореспонденції.
– Суд підкреслив, що відсутність номера поштового відправлення на описі вкладення є технічною помилкою працівника пошти, яка не може позбавляти іпотекодержателя права на захист своїх інтересів.
– Щодо завищеного розміру заборгованості, суд вказав, що державний реєстратор не наділений повноваженнями перевіряти правильність розрахунків банку, а розбіжності в сумах не є підставою для скасування реєстрації права власності.
– Суд також наголосив, що позивачі не спростували презумпцію належного повідомлення, оскільки банк довів факт направлення вимог на адреси боржника та іпотекодавців.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що процедура позасудового врегулювання була дотримана, а банк надав усі необхідні документи для реєстрації права власності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін.

Справа №902/1022/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсними додаткових угод до договорів поставки, якими безпідставно продовжувалися строки виконання зобов’язань, та стягнення з постачальника штрафних санкцій за прострочення постачання товарів для потреб Міністерства оборони України.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що оспорювані додаткові угоди суперечать вимогам Закону «Про публічні закупівлі», оскільки договори не передбачали можливості зміни істотних умов у зв’язку з обставинами, на які посилався відповідач.
* Ключовим аргументом стало те, що обставини, які постачальник назвав «істотною зміною обставин» (зокрема, землетрус у Туреччині), виникли ще до моменту підписання договорів, а отже, були або мали бути відомими сторонам заздалегідь.
* Суд наголосив, що аварії на виробничих лініях контрагентів постачальника є звичайними комерційними ризиками підприємницької діяльності, які не можуть перекладатися на замовника (державу) шляхом зміни умов договору.
* Продовження строків поставки вже після того, як прострочення фактично відбулося і замовник надіслав претензії, свідчить не про об’єктивну необхідність, а про намір уникнути відповідальності за порушення умов договору.
* Суд підкреслив, що право на зміну істотних умов договору про закупівлю не є безумовним і не може реалізовуватися в судовому порядку на вимогу однієї сторони без належних правових підстав.
* Враховуючи доведеність порушень, суд визнав додаткові угоди недійсними, проте, застосувавши принципи розумності та справедливості, частково зменшив розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими додаткові угоди визнано недійсними, а позов про стягнення штрафних санкцій задоволено частково.

Справа №953/8997/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався зобов’язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованого об’єкта нерухомості та скасування запису про право власності на нього в Державному реєстрі.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що мирова угода має укладатися на основі взаємних поступок і стосуватися виключно прав та обов’язків сторін, не виходячи за межі предмета спору, якщо це порушує інтереси третіх осіб. Суд встановив, що Харківська міська рада, уклавши мирову угоду, фактично взяла на себе зобов’язання надати земельну ділянку в оренду відповідачу без проведення обов’язкових земельних торгів, що суперечить вимогам Земельного кодексу України. Така домовленість виходить за межі предмета спору, оскільки відповідач не заявляв зустрічних вимог, а сама угода не містить реальних поступок з його боку. Верховний Суд зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть через мирові угоди здійснювати непрозорий перерозподіл комунальної землі, оминаючи конкурентні процедури. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково затвердили угоду, яка суперечить закону та порушує права територіальної громади. **** Верховний Суд у цій справі підтвердив свою позицію, викладену в постанові від 02 квітня 2025 року (справа № 132/50/24), щодо неможливості виходу за межі предмета спору в мировій угоді, якщо це призводить до порушення імперативних норм земельного законодавства.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №686/22914/22 від 09/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності засудження депутата Державної Думи РФ за вчинення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України, що призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110 КК України).

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що докази, зібрані під час досудового розслідування, є належними, допустимими та достатніми для підтвердження вини особи у вчиненні інкримінованого злочину. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно кваліфікували дії обвинуваченого, оскільки його публічні заклики та голосування за визнання «незалежності» окупованих територій України безпосередньо сприяли порушенню територіальної цілісності нашої держави. Суд відхилив доводи захисту про відсутність складу злочину, вказавши на те, що статус депутата іноземного парламенту не звільняє особу від кримінальної відповідальності за дії, спрямовані проти суверенітету України. Також було підтверджено дотримання процесуального порядку розгляду справи, зокрема в частині повідомлення обвинуваченого про підозру та проведення судового розгляду. Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, які вже були предметом ретельного дослідження в апеляційному порядку. У підсумку, касаційна інстанція констатувала відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №920/1061/23(920/40/25) від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування, а також зустрічних вимог споживача про зобов’язання надавача послуг здійснити перерахунок вартості цих послуг.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що надавач послуг не надав належних первинних документів, які б підтверджували актуальну опалювальну площу будинку, що є критично важливим для коректного розподілу обсягів спожитої теплової енергії.
– Посилання підприємства на дані з інформаційної бази попереднього надавача послуг без підтвердження їх первинною документацією суд визнав недостатніми для доведення розміру заборгованості.
– Апеляційний суд обґрунтовано врахував докази споживача щодо неналежної якості послуг, зокрема численні звернення мешканців про відсутність опалення в місцях загального користування протягом тривалого часу.
– Верховний Суд підкреслив, що надавач послуг зобов’язаний не лише нараховувати плату, а й забезпечувати відповідність якості послуг нормативним вимогам, а також мати можливість здійснити перерахунок у разі їх ненадання.
– Суд відхилив доводи скаржника про те, що він не зобов’язаний доводити технічні характеристики будинку, зазначивши, що саме надавач послуг несе тягар доказування правильності своїх нарахувань.
– Верховний Суд також наголосив, що складні обставини, пов’язані з воєнним станом, не звільняють підприємство від обов’язку дотримуватися принципів рівності сторін та верховенства права при вирішенні спорів зі споживачами.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у стягненні боргу з мешканця та задоволено вимогу про перерахунок вартості послуг.

Справа №910/11182/25 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/11182/25:

1. Предметом спору є перевірка законності відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Три О» за заявою АТ «Ощадбанк» на тлі заперечень боржника та інших кредиторів щодо наявності спору про право, дії заходів превентивної реструктуризації та впливу санкцій.

2. Суд встановив, що грошові вимоги АТ «Ощадбанк» є підтвердженими та визнаними самим боржником у межах процедури превентивної реструктуризації, тому формальне оскарження кредитного договору в інших справах не створює реального «спору про право», який би перешкоджав банкрутству. Щодо превентивної реструктуризації, суд дійшов висновку, що боржник зловживав процесуальними правами, подавши заяву про крос-класове затвердження плану без належного схвалення кредиторами, що призвело до автоматичного припинення заходів захисту після спливу граничного строку. Суд також наголосив, що санкції, застосовані до фізичної особи (кінцевого бенефіціара), не поширюються автоматично на юридичну особу-боржника, якщо не доведено використання процедури банкрутства як інструменту для виведення активів з-під санкцій. Оскільки заява АТ «Ощадбанк» була подана першою та відповідала вимогам закону, суд обґрунтовано відкрив провадження у справі. Інші заяви кредиторів, подані пізніше, були правомірно залишені без розгляду відповідно до черговості подання. Суд підкреслив, що пріоритетом у таких справах є перевірка наявності законодавчих заборон, яких у цьому випадку встановлено не було.

3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Три О», відмовивши у задоволенні касаційних скарг.

Справа №910/17999/23 (910/7696/25) від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач (ПрАТ “F&C Realty”) намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між відповідачами, стверджуючи, що продавець (іпотекодержатель) не мав законних прав на відчуження цього майна через відсутність належного підтвердження прав вимоги за кредитними зобов’язаннями.

2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що право власності відповідача на вимогу за кредитним договором, який забезпечувався іпотекою спірного майна, було підтверджено судовими рішеннями в інших справах, що набрали законної сили. Верховний Суд наголосив, що внаслідок застосування реституції (повернення сторін у первісний стан) за попередніми рішеннями, право іпотекодержателя у відповідача було фактично відновлено. Суд відхилив доводи позивача про необхідність повторного надання первинних документів, оскільки ці обставини вже були предметом оцінки в межах справ про банкрутство, де відповідач був визнаний правонаступником кредитора. Також було зазначено, що іпотекодержатель має законне право продати предмет іпотеки для задоволення своїх вимог згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку» без додаткових дозволів іпотекодавця. Суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у витребуванні доказів, оскільки позивач не обґрунтував їхню необхідність для встановлення нових обставин. Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржуваний правочин відповідає вимогам закону, а доводи скаржника зводяться до незгоди з уже встановленими судовими фактами.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.

Справа №911/1785/22 від 25/06/2026
Предметом цього спору є визнання недійсними рішень загальних зборів членів садівницького товариства та скасування відповідного запису в Єдиному державному реєстрі щодо зміни керівника та відомостей про юридичну особу.

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд через низку процесуальних порушень. По-перше, суд встановив, що апеляційна інстанція не виконала вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього розгляду, щодо належного дослідження питання членства позивачки у товаристві. По-друге, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, прийнявши та врахувавши як докази (журнали внесків та оплати електроенергії) документи, які раніше були відхилені судом у протокольній ухвалі. По-третє, суд вказав на недотримання принципів змагальності та диспозитивності, оскільки висновок про членство позивачки був зроблений на підставі доказів, які не були належним чином долучені до матеріалів справи. Також суд зазначив, що апеляційна інстанція не надала належної оцінки всім наявним доказам у їх сукупності, зокрема, не з’ясувала дійсний склад членів товариства на момент проведення зборів. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини справи, тому повернення справи на новий розгляд є єдиним законним шляхом для усунення допущених помилок.

Верховний Суд постановив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду та передати справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.