СПРАВА «БРЮН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ»
### 1. Суть рішення
У справі «Брюн проти Швейцарії» (*Brun v. Switzerland*) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що порушення статті 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 4 (заборона примусової праці) Конвенції не було. Заявник, громадянин Швейцарії, визнаний непридатним до військової служби за станом здоров’я, оскаржив вимогу про сплату податку за звільнення від військової служби, стверджуючи, що це дискримінує його порівняно зі швейцарськими жінками та іноземними резидентами, які звільнені як від служби, так і від сплати цього податку. Суд встановив, що податок за звільнення від служби не є суто фіскальним заходом, а є обов’язком солідарності, пов’язаним із національною обороною, що, таким чином, відносить це питання до сфери застосування пункту 3 (b) статті 4 Конвенції («служба військового характеру»). ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки жінки та іноземні громадяни за законом не зобов’язані проходити військову службу, вони не перебувають у порівнянній ситуації із заявником щодо компенсаційного податку. Крім того, Суд дійшов висновку, що основоположні розбіжності у самому обов’язку проходження військової служби були об’єктивно та обґрунтовано виправданими. Зрештою, ЄСПЛ підкреслив, що Швейцарія не вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду (margin of appreciation) при організації своєї національної оборони та підтриманні ефективної армії на основі міліційної системи.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та порівняння з попередньою судовою практикою
Рішення систематично структуроване на такі ключові розділи:
* **Вступ та факти:** Опис призову заявника, його подальшого звільнення зі служби за станом здоров’я та національного провадження щодо нарахування податку за 2005 та 2010 роки.
* **Відповідна нормативно-правова база:** Посилання на Федеральну конституцію Швейцарії (статті 8, 58 і 59), Федеральний закон про податок за звільнення від військової служби та Федеральний закон про армію та військове управління.
* **Право:** Розгляд прийнятності (зокрема, застосовності статті 14 у поєднанні зі статтею 4) та суті скарг на дискримінацію за ознаками статі та громадянства.
#### Основні положення:
* **Застосовність статті 14 у поєднанні зі статтею 4:** Суд постановив, що податок за звільнення від військової служби є «замісним збором», спрямованим на збалансування навантаження між тими, хто проходить службу, і тими, хто від неї звільнений. Він є обов’язком солідарності у сфері національної оборони, що підпадає під виняток щодо «служби військового характеру» відповідно до пункту 3 (b) статті 4.
* **Порівнянність ситуацій:** Суд визначив, що швейцарські жінки та іноземні громадяни не перебувають в аналогічній ситуації із заявником. Оскільки вони не мають первинного обов’язку проходити військову службу, їх не можна порівнювати з громадянином Швейцарії чоловічої статі, який підлягає призову, але звільнений від нього за станом здоров’я.
* **Виправданість відмінного поводження:** Суд постановив, що виключення іноземних громадян з військової служби виправдане відсутністю у них прав громадянства та уникненням двосторонніх конфліктів. Виключення жінок виправдане традиціями національної оборони та безпековими потребами держави.
#### Зміни та відмінності порівняно з попередньою судовою практикою:
* **Відмінність від справи *Karlheinz Schmidt v. Germany* (1994):** У справі *Schmidt* збір за пожежну службу, що накладався лише на чоловіків, був визнаний дискримінаційним, оскільки обов’язок проходити службу був суто теоретичним (волонтерів було достатньо, тому на практиці чоловіки фактично службу не проходили). У справі *Brun* ЄСПЛ провів розрізнення щодо військової служби у Швейцарії, зазначивши, що вона є практичною реальністю (80% армії складають активні військовослужбовці міліційного формування), а це означає, що податок зберігає свій справжній компенсаційний характер.
* **Відмінність від справ *Glor v. Switzerland* (2009) та *Ryser v. Switzerland* (2021):** У цих попередніх справах було виявлено порушення статті 14, оскільки вони стосувалися дискримінації за ознакою *інвалідності* (стану здоров’я) серед чоловіків-швейцарців, які всі підлягали військовому призову. На противагу цьому, у справі *Brun* розглядаються питання *статі та громадянства*, де групи порівняння (жінки та іноземці) повністю перебувають поза межами дії первинного військового обов’язку.
—
### 3. Основні положення рішення, важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, науковців та розробників державної політики найбільш критично важливими положеннями та принципами, встановленими у цьому рішенні, є такі:
* **Класифікація військових податків відповідно до статті 4:** Рішення закріплює принцип, згідно з яким фінансові збори, що накладаються замість військової служби, не класифікуються як стандартні фіскальні податки. Натомість вони є «зобов’язаннями солідарності», безпосередньо пов’язаними з національною обороною, а отже, підпадають під сферу застосування пункту 3 (b) статті 4 Конвенції.
* **Суворий тест на «порівнянність ситуацій» відповідно до статті 14:** ЄСПЛ роз’яснив, що для заяви про дискримінацію стосовно замісного чи компенсаційного обов’язку (наприклад, податку), група порівняння передусім повинна підлягати тому самому первинному обов’язку (військовій службі). Якщо група порівняння за законом звільнена від первинного обов’язку, порівнянність ситуацій щодо замісного обов’язку відсутня.
* **Широка свобода розсуду у сфері національної безпеки:** Рішення рішуче підтверджує, що держави-члени користуються винятково широкою свободою розсуду при організації своєї національної оборони, структуруванні своїх збройних сил та визначенні того, хто зобов’язаний проходити військову службу.
* **Виправданість призову за ознакою статі:** Суд визнав, що обмеження обов’язкової військової служби лише чоловіками залишається об’єктивно та обґрунтовано виправданим за умови, що воно ґрунтується на конкретній моделі національної оборони держави (такій як міліційна система) та безпекових вимогах.
#### **** (Наслідки для України та українських громадян)
Це рішення є надзвичайно **** для України та її громадян, зокрема в контексті триваючого воєнного стану та мобілізації. Наразі Україна обмежує обов’язкову військову службу та мобілізацію переважно чоловіками. Це рішення ЄСПЛ надає потужний і актуальний юридичний прецедент, який підтверджує правомірність розбіжностей у військових обов’язках за ознакою статі. Воно підтверджує, що обмеження обов’язкової військової служби виключно громадянами чоловічої статі не порушує заборону дискримінації за статтею 14 Конвенції, оскільки це об’єктивно виправдано потребами національної оборони та повністю вкладається у межі широкої свободи розсуду держави. Це рішення фактично захищає українську гендерно-специфічну систему мобілізації та призову від можливих оскаржень щодо порушення прав людини в Страсбурзькому суді.
СПРАВА «SEKSIMP GROUP SRL ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА»
### Суть рішення
Це судове рішення визначає розмір справедливої сатисфакції, яка має бути присуджена компанії-заявнику, «Seksimp Group SRL», після ухвалення основного рішення, яким було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 з боку Республіки Молдова. Справа виникла на підставі рішень національних судів, які зобов’язували заявника сплатити кошти приватній компанії, що призвело до швидкого, без належного повідомлення, продажу з аукціону її цінних активів за вкрай заниженою ціною. Хоча заявник вимагав майже 1 мільярд євро відшкодування майнової шкоди, включаючи колосальну упущену вигоду від запланованих бізнес-проєктів, таких як страусина ферма та аквапарк, Суд визнав ці вимоги вкрай спекулятивними. Суд наголосив, що ненадання Державою належного форуму для захисту прав власності заявника призвело до реальної втрати можливості, яку відновлене національне провадження, що наразі триває, не може повністю компенсувати. Зрештою, приймаючи рішення на засадах справедливості, Суд зобов’язав Молдову сплатити заявнику 560 000 євро як відшкодування майнової шкоди, відхиливши решту вимог.
—
### Структура рішення, основні положення та зміни
Рішення структуроване систематично з метою вирішення неврегульованого питання про справедливу сатисфакцію, розгляд якого було відкладено в основному рішенні:
1. **Процедура та передісторія**: Нагадується про основне рішення від 15 травня 2025 року, яким було встановлено порушення права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6) та захисту власності (стаття 1 Протоколу № 1), а також зазначається, що сторони не дійшли мирової угоди.
2. **Доводи сторін**: Порівнюються детальні вимоги заявника щодо відшкодування майнової шкоди (на загальну суму 997 677 050 євро за втрачене майно та спекулятивний прибуток від бізнесу) з аргументами Уряду про те, що ці вимоги є спекулятивними, надмірними і мають бути залишені на розгляд у відновленому національному провадженні.
3. **Оцінка Суду**: Викладаються загальні принципи статті 41 Конвенції, аналізується причинно-наслідковий зв’язок між порушеннями та заявленою шкодою, оцінюються наслідки проведення аукціону в 2011 році та пояснюється, чому розрахунки упущеної вигоди заявника є неприйнятними.
4. **Резолютивна частина**: Офіційно постановляється, що держава-відповідач повинна сплатити заявнику 560 000 євро плюс відсотки за прострочення платежу, відхиляючи всі інші вимоги.
#### Зміни порівняно з попередніми версіями:
Це рішення є остаточним вирішенням питання щодо статті 41 (справедлива сатисфакція), розгляд якого було відкладено в основному рішенні від 15 травня 2025 року. Тоді як в основному рішенні було встановлено відповідальність Держави за незабезпечення належної процедури для захисту прав заявника, у цьому рішенні визначається розмір грошової компенсації. У ньому роз’яснюється, що відновлене національне провадження — розпочате після ухвалення основного рішення — не може повністю замінити повноваження Суду щодо присудження справедливої сатисфакції, зокрема тому, що таке національне провадження не здатне компенсувати збитки, що виникли внаслідок продажу майна за заниженою ціною на аукціоні у 2011 році.
—
### Основні положення рішення, важливі для практичного використання
* **Вичерпання засобів захисту проти Статті 41**: Суд знову підтверджує, що вимога щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, включаючи можливість відновлення національного провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих безпосередньо до Суду відповідно до статті 41.
* **Позитивні зобов’язання проти позбавлення майна**: Суд уточнює, що коли порушення статті 1 Протоколу № 1 випливає з невиконання Державою своїх позитивних зобов’язань (а не з прямого позбавлення майна державою), компенсація не обов’язково має відображати повне усунення всіх наслідків. Замість цього вона повинна компенсувати «реальну втрату можливості».
* **Спекулятивна упущена вигода**: У рішенні зазначається, що вкрай спекулятивні бізнес-плани (такі як нереалізовані інвестиційні проєкти на землях сільськогосподарського призначення) не можуть бути основою для точного розрахунку майнової шкоди через притаманні підприємницькій діяльності ризики та невизначеність.
* **Оцінка на засадах справедливості**: Якщо точному розрахунку майнової шкоди перешкоджає за своєю суттю невизначений характер завданих збитків, Суд використовує своє право розсуду для визначення розміру компенсації на засадах справедливості.
#### Значення для України та українців
Це рішення є надзвичайно актуальним для України та українських учасників судових процесів, оскільки Суд прямо посилається на ключові українські прецеденти — такі як *«Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine)*, *«Совтрансавто-Холдинг» проти України (Sovtransavto Holding v. Ukraine)* та *«Іст/Вест Альянс Лімітед» проти України (East West Alliance Limited v. Ukraine)* — для визначення меж відповідальності держави, розрахунку упущеної вигоди та обмежень відновлення національного провадження як засобу правового захисту.
Для українських юристів-практиків та юридичних осіб це рішення підтверджує те, як Суд оцінює «втрату можливості» та спекулятивні збитки в комерційних спорах, де внаслідок протиправного національного виконавчого провадження було ліквідовано активи. Воно підкреслює, що навіть якщо цивільне провадження в Україні буде відновлено, ЄСПЛ зберігає компетенцію безпосередньо присуджувати справедливу сатисфакцію, якщо національний механізм не може повністю усунути збитки, пов’язані з виконанням рішень, зокрема щодо аукціонів з продажу активів за заниженою ціною.
СПРАВА «АДДОНІЦІО ТА ІНШІ ПРОТИ ІТАЛІЇ»
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується тривалого екологічного спору в Італії щодо небезпечної експлуатації сміттєзвалища в Сант-Арканджело-Трімонте, регіон Кампанія, яке було створено під час регіональної надзвичайної ситуації у сфері поводження з відходами. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, що італійська влада порушила матеріальний аспект статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя) через неспроможність захистити місцевих жителів від сильного забруднення та ризиків зсувів ґрунту. Хоча у 2011 році сміттєзвалище було закрите та заарештоване судовими органами, витоки токсичного фільтрату та забруднення підземних вод продовжували загрожувати громаді протягом багатьох років через несвоєчасні та неефективні заходи з рекультивації. Водночас Суд відхилив скаргу на процесуальний аспект статті 8, дійшовши висновку, що держава належним чином інформувала громадськість про ці екологічні ризики через офіційні звіти та судові рішення. Зрештою, Суд ухвалив, що саме встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, і присудив заявникам спільну суму на покриття судових витрат.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та правова еволюція
#### Структура рішення
Рішення складається з кількох чітко визначених юридичних розділів:
* **Вступ та об’єднання заяв:** Суд офіційно об’єднує дві окремі заяви (№ 67766/11 та № 482/13) у зв’язку з ідентичністю їхнього предмета.
* **Предмет справи:** Детальний виклад фактичних обставин справи, що описує кризу у сфері поводження з відходами в Кампанії (1994–2009 роки), законодавчі декрети, що санкціонували створення сміттєзвалища, геологічну нестабільність ділянки, подальше кримінальне провадження, судові арешти та екологічні звіти до 2025 року.
* **Оцінка Суду:**
* *Попередні заперечення:* Розгляд аргументів уряду щодо «статусу жертви» заявників та вичерпання національних засобів правового захисту.
* *Стаття 8 (матеріальний та процесуальний аспекти):* Основний юридичний аналіз права на приватне життя в контексті забруднення довкілля.
* *Стаття 13:* Оцінка права на ефективний засіб правового захисту.
* *Стаття 41:* Застосування справедливої сатисфакції (відшкодування шкоди та судових витрат).
* **Додаток:** Список із 138 індивідуальних заявників із зазначенням років їхнього народження та місць проживання.
#### Основні положення
* **Порушення матеріального аспекту статті 8:** Суд визнав, що держава не змогла забезпечити справедливу рівновагу між інтересами громади у сфері поводження з відходами та правом заявників на захист від серйозних екологічних загроз.
* **Дотримання процесуального аспекту статті 8:** Суд постановив, що держава виконала своє зобов’язання щодо поширення інформації, оскільки екологічні ризики були задокументовані в публічно доступних звітах парламентського розслідування та судових рішеннях.
* **Розмежування статусу жертви:** Суд провів чітку межу щодо того, хто може вважатися жертвою, визнавши цей статус лише за особами, які проживають безпосередньо в муніципалітеті, де розташоване сміттєзвалище.
#### Зміни та еволюція порівняно з попередньою судовою практикою
Це рішення безпосередньо ґрунтується на вже встановленій судовій практиці щодо кризи у сфері поводження з відходами в Кампанії, зокрема на справах *«Ді Сарно та інші проти Італії»* (2012 рік) та *«Локашія та інші проти Італії»* (2023 рік). Проте воно уточнює підхід Суду у двох окремих аспектах:
1. **Суворе географічне обмеження статусу жертви:** У попередніх екологічних справах Суд іноді ширше трактував межі постраждалих територій. У цій справі Суд ретельно проаналізував географічне розташування заявників. Він відхилив скарги заявників, які проживали в сусідніх муніципалітетах (таких як Падулі або Беневенто) *ratione personae* (за колом осіб), оскільки вони не надали конкретних доказів того, як саме сміттєзвалище безпосередньо вплинуло на їхній особистий добробут.
2. **Роз’яснення щодо «обов’язку інформувати»:** Рішення закріплює стандарт, згідно з яким державі немає потреби створювати спеціальну громадську інформаційну кампанію для виконання процесуальних вимог статті 8. Самого лише існування публічних звітів парламентського розслідування та судових постанов про накладення арешту вважається достатнім для того, щоб вважати громадськість «поінформованою» про ризики.
—
### 3. Ключові положення для практичного та журналістського використання
Для журналістів, юристів-аналітиків та екологічних активістів найбільш важливими аспектами цього рішення для подальшого використання та висвітлення є:
* **Правило «географічної близькості» для процесуального статусу:** Це важливий прецедент для екологічних судових спорів. Проживання поблизу джерела екологічної небезпеки є недостатнім для звернення до Страсбурга; заявники повинні проживати в межах конкретної адміністративної межі постраждалої території (у цьому випадку — Сант-Арканджело-Трімонте) або надати чіткі, індивідуальні докази того, як саме забруднення перетнуло межі муніципалітету і вплинуло на їхнє повсякденне життя.
* **Відповідальність держави за відступи від зобов’язань у зв’язку з «надзвичайним станом»:** Рішення встановлює, що держави не можуть використовувати «надзвичайний стан» для постійного обходу екологічних стандартів та стандартів безпеки. Дозвіл на розміщення сміттєзвалища на відомому активному зсувонебезпечному хребті — та ігнорування ранніх попереджень про геологічну нестабільність — є прямим невиконанням позитивного зобов’язання держави щодо захисту своїх громадян.
* **Збереження відповідальності після закриття об’єкта:** Важливим висновком є те, що закриття об’єкта забруднення не звільняє державу від відповідальності. ЄСПЛ прямо зазначив, що попри те, що сміттєзвалище було заарештоване та закрите ще у 2011 році, триваюче забруднення підземних вод (ртуть, марганець і сульфати виявляли ще у 2024 році) та десятирічні затримки у впровадженні заходів безпеки та очищення (MISO) безпосередньо сприяли триваюче порушенню прав заявників.
* **Відсутність фінансової вигоди у справах про екологічні порушення:** З точки зору практичного захисту прав, Суд підтвердив свій консервативний підхід до присудження компенсації збитків у екологічних справах. Незважаючи на те, що заявники вимагали по 10 000 євро кожен як компенсацію моральної шкоди, Суд постановив, що саме лише встановлення порушення статті 8 є достатньою справедливою сатисфакцією, присудивши лише спільну суму на покриття судових витрат (загалом 10 000 євро). Це підкреслює, що судові процеси в ЄСПЛ щодо екологічних питань є насамперед інструментом для встановлення фактів порушення прав людини та стимулювання змін у політиці й рекультивації, а не для отримання індивідуальних фінансових компенсацій.
СПРАВА «РАСПОБИЧ ПРОТИ ХОРВАТІЇ»
### Суть рішення
Справа *«Распобич проти Хорватії»* (заява № 51775/21) стосується хорватського адвоката, пані Івани Распобич, яку було оштрафовано за неповагу до суду після того, як вона висловила вкрай критичні зауваження на адресу судді у своїх апеляційних скаргах. Представляючи інтереси клієнта, заявниця розкритикувала уявну бездіяльність та професійну етику судді, що призвело до накладення першого штрафу в розмірі близько 400 євро, за яким послідував другий штраф у розмірі близько 530 євро після того, як вона оскаржила перше стягнення, використовуючи аналогічно різкі висловлювання. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дослідив, чи становили ці стягнення невиправдане втручання в її право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не змогли належним чином оцінити контекст її зауважень, які обмежувалися внутрішнім, непублічним судовим спілкуванням, спрямованим на захист інтересів її клієнта. Відповідно, Суд одноголосно констатував порушення статті 10, постановивши, що фінансові санкції виходили за межі того, що було необхідним у демократичному суспільстві для підтримання авторитету судової влади.
—
### Структура рішення, основні положення та порівняння з існуючою прецедентною практикою
Судове рішення складається з кількох окремих розділів:
1. **Вступ та предмет розгляду справи (пункти 1–14):** У цьому розділі викладено фактичні обставини справи, детально описано конкретні заяви, зроблені заявницею у її апеляційних скаргах, подальше накладення штрафів за неповагу до суду на підставі статті 110 Цивільного процесуального кодексу Хорватії, оскарження в національних судах аж до Конституційного суду, а також незавершені дисциплінарні провадження, ініційовані Хорватською колегією адвокатів.
2. **Оцінка Суду (пункти 15–23):** Ця частина стосується прийнятності заяви, попередніх заперечень уряду та розгляду по суті статті 10 Конвенції.
3. **Застосування статті 41 (пункти 24–27):** Цей розділ стосується справедливої сатисфакції, де Суд визначає належний спосіб захисту прав у зв’язку з порушенням.
4. **Резолютивна частина:** Офіційні, одноголосні рішення Суду, якими заява визнається прийнятною, констатується порушення статті 10 та виноситься рішення щодо справедливої сатисфакції.
#### Основні положення та застосовані правові стандарти:
* **Стаття 10 Конвенції (Свобода вираження поглядів):** Основне положення, що аналізувалося. Суд оцінив, чи було втручання «передбачене законом», чи переслідувало воно «легітимну мету» (підтримання авторитету судової влади) та чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві».
* **Стаття 110 Цивільного процесуального кодексу Хорватії:** Національна правова підстава, використана хорватськими судами для накладення штрафу на заявницю.
#### Порівняння та еволюція прецедентної практики:
Це рішення не змінює фундаментальну структуру прецедентної практики щодо статті 10, а радше підкріплює та уточнює захисні межі, встановлені в попередніх знакових справах, таких як *«Радобуляц проти Хорватії»* (2016) та *«Писанський проти Хорватії»* (2024).
* **Контекстуальна оцінка:** Рішення закріплює правило, згідно з яким національні суди не можуть розглядати висловлювання адвоката ізольовано. Вони повинні активно оцінювати «контекст і місце висловлювання».
* **Статус жертви та несплачені штрафи:** Судове рішення розглядає ключовий процесуальний аргумент, роз’яснюючи, що навіть якщо штраф ще не сплачений заявником, самого факту того, що він підлягає примусовому виконанню за законом, достатньо для збереження статусу «жертви» та встановлення факту активного втручання у свободу вираження поглядів. Це відхиляє більш обмежувальне тлумачення статусу жертви, запропоноване Урядом.
—
### Основні положення рішення, що мають ключове значення для практичного використання та висвітлення
Для юристів-практиків та журналістів, які стежать за свободою вираження поглядів та правами захисників, найбільш критично важливими є такі положення та висновки рішення:
1. **Захист внутрішнього судового спілкування (пункт 19):**
Суд приділяє значну увагу місцю (трибуні) висловлювання поглядів. Оскільки зауваження заявниці були зроблені в апеляційних скаргах — що є внутрішнім спілкуванням між адвокатом і судом, про яке громадськість не знала, — вони не загрожували суспільній довірі до судової влади так само, як публічні заяви. Таке висловлювання користується посиленим захистом, оскільки воно безпосередньо пов’язане із захистом прав клієнта.
2. **Розмежування між «їдкою» критикою та чистою образою (пункт 20):**
ЄСПЛ наголошує, що суди та судді не мають імунітету від критики. Він встановлює, що навіть коли адвокат використовує «їдкий тон» або різкі висловлювання для скарги на адміністрування правосуддя (наприклад, на надмірну тривалість провадження або уявне нехтування суддею вивченням матеріалів справи), це захищено статтею 10. Для виправдання обмеження національні суди мають довести, що зауваження мали на меті *виключно* образу, чого у цій справі не було.
3. **Пропорційність фінансових санкцій (пункт 21):**
Суд зазначає, що штрафи (приблизно 400 та 530 євро) були значними порівняно із законодавчо встановленими межами (від приблизно 66 до 1330 євро). Рішення встановлює, що суттєві фінансові санкції, накладені на адвокатів за їхні заяви в суді, можуть мати «охолоджувальний ефект» на виконання їхніх професійних обов’язків, що робить втручання непропорційним.
4. **Стандарт справедливої сатисфакції (пункт 26):**
Відповідно до статті 41, Суд постановив, що констатація порушення статті 10 сама по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку заподіяну нематеріальну шкоду, вирішивши не присуджувати грошову суму за моральні страждання, та відхилив вимогу про відшкодування судових витрат через процесуальне неподання підтверджуючих документів.
