Справа №554/8210/24 від 29/07/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про дозвіл на огляд території та приміщень.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив провадження, оскільки слідчий суддя виніс ухвалу, яка прямо не передбачена КПК, а саме – дозвіл на огляд території та приміщень із проведенням земельних робіт, фото- та відеофіксацією, залученням спеціалістів та експертів. Верховний Суд наголосив, що в таких випадках, коли КПК не регулює конкретне питання, слід керуватися загальними засадами кримінального провадження, зокрема, забезпеченням права на оскарження процесуальних рішень. Суд також послався на попередні висновки Верховного Суду України та Об’єднаної палати ККС ВС, які вказують на необхідність забезпечення апеляційного оскарження ухвал, що не передбачені КПК, для гарантування права на справедливий судовий захист. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд мав перевірити законність ухвали слідчого судді, виходячи із загальних засад кримінального провадження, а не закривати провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №910/4088/22 від 18/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за ТОВ “Творча майстерня “Престиж”.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що ТОВ “Творча майстерня “Престиж” звернулося до суду з позовом до неналежного відповідача, а саме до Міністерства юстиції України, замість ПрАТ “Трест Київміськбуд-1”, яке ініціювало скасування реєстрації права власності. Суд підкреслив, що спірні правовідносини стосуються майнових прав ПрАТ “Трест Київміськбуд-1”, і саме до цієї особи мають бути звернуті вимоги позивача для ефективного захисту його прав. Суд також зазначив, що Мін’юст не є стороною спору про речові права, а тому не може бути належним відповідачем у даній справі. Крім того, суд врахував, що позивач не скористався правом залучити ПрАТ “Трест Київміськбуд-1” як співвідповідача. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22, згідно з якою у спорах про скасування наказів Мін’юсту щодо реєстрації речових прав, належним відповідачем є особа, яка ініціювала скасування запису в реєстрі.
3. Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Творча майстерня “Престиж” залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №910/11614/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є захист ділової репутації ТОВ “Лімон” шляхом спростування недостовірної інформації, поширеної ТОВ “Діджиталс Солюшнс” та ТРК “Студія 1+1”.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що позивач не зобов’язаний доводити наявність шкоди діловій репутації, якщо не вимагає відшкодування збитків, однак, для задоволення позову про захист ділової репутації необхідно довести факт поширення інформації, її недостовірність та негативний вплив на ділову репутацію. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не дослідив безпосередньо відео та публікації, що містять спірну інформацію, та не надав оцінку доводам відповідачів щодо характеру інформації (фактичне твердження чи оціночне судження). Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не обґрунтував, чому відхилив доводи відповідачів щодо неналежності висновку експерта. Суд касаційної інстанції зазначив, що ігнорування апеляційним судом важливих аргументів відповідачів суперечить практиці Європейського суду з прав людини.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №990/293/25 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) Президента України щодо непідписання Закону України та зобов’язання його вчинити дії з відновлення порушених прав позивача на отримання компенсації за зруйноване житло.
2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, виходила з того, що адміністративні суди розглядають справи, де суб’єкт владних повноважень реалізує свої владні управлінські функції. Підписання закону Президентом є частиною законодавчого процесу, а не управлінською функцією. Конституція України надає Президенту дискреційне право підписувати або ветувати закони, і втручання суду в ці повноваження порушує принцип поділу влади. Суд зазначив, що право на судовий захист передбачає наявність реального порушення прав, яке має бути обґрунтованим. Оскільки дії Президента в законодавчому процесі не є управлінськими, вони не підлягають контролю адміністративної юрисдикції.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №922/744/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з постачальника на користь державного замовника пені та процентів за користування коштами попередньої оплати через порушення строків поставки товару.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, який стягнув з постачальника кошти, мотивуючи це тим, що проценти за користування попередньою оплатою, передбачені статтею 693 Цивільного кодексу України, мають іншу правову природу, ніж штрафні санкції, і є платою за користування коштами, а не заходом відповідальності, тому їх зменшення на підставі статті 551 ЦК України не допускається. Суд зазначив, що правова позиція щодо стягнення таких процентів є сталою судовою практикою. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що кошти були державними та мали цільове призначення, оскільки це не впливає на зобов’язання сплатити проценти за користування цими коштами. Також, суд вказав, що відповідач не надав переконливих доказів необхідності відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування статей 536 та 693 ЦК України, а його доводи зводяться до суб’єктивного тлумачення норм права.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду та відмовив у задоволенні касаційної скарги.
Справа №910/1825/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є заява ЗАТ “Спіка” про стягнення з Міністерства юстиції України судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ЗАТ “Спіка”, мотивуючи це тим, що первинні судові рішення у справі, які були предметом касаційного перегляду, відмовили в задоволенні позовних вимог ЗАТ “Спіка”, а Верховний Суд лише змінив мотивувальні частини цих рішень, залишивши їх резолютивні частини без змін. Суд зазначив, що за загальним правилом розподілу судових витрат, відсутні підстави для покладання їх на відповідача, оскільки позов не було задоволено. Крім того, суд вказав на те, що спір виник внаслідок неправильних дій самого позивача, який не залучив до участі у справі належного відповідача, а саме особу, чиє право власності оспорюється, що фактично призвело до відсутності підстав для задоволення позову. Враховуючи ці обставини, суд не вважав обґрунтованим покладення на відповідача судових витрат, понесених позивачем.
3. Верховний Суд постановив відмовити у задоволенні заяви ЗАТ “Спіка” про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №911/2133/24 від 10/12/2025
Предметом спору є розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ “Автоспецпром” у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Автоспецпром”, мотивуючи це тим, що витрати на правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Суд врахував, що правова позиція відповідача була сформована ще на попередніх стадіях розгляду справи, а доказів додаткового комплексного вивчення юридичної природи спірних правовідносин надано не було. Також суд взяв до уваги заперечення прокурора щодо неспівмірності заявлених витрат. Суд підкреслив, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони і має відповідати критеріям необхідності, дійсності та розумності.
Суд ухвалив стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ “Автоспецпром” 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні заяви в іншій частині.
Справа №908/2480/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсним рішення загальних зборів ОСББ щодо встановлення тарифу на утримання будинку для нежитлового приміщення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повно встановив обставини справи, а саме: чи голосувала позивачка за зміни до статуту щодо способу повідомлення про діяльність ОСББ, чи повідомляла свій номер телефону для отримання повідомлень, яким саме способом її було повідомлено про збори, чи порушує спірне рішення права позивачки. Суд зазначив, що не всі порушення при скликанні зборів є безумовною підставою для визнання рішення недійсним, а потрібно довести, що рішення суперечить законодавству або статуту, а також порушує права позивача. Суд також вказав, що встановлення різних цін на послуги з управління для власників одного виду нерухомого майна (наприклад, різних нежитлових приміщень) є неприпустимим та може бути проявом дискримінації. Суд також зауважив, що апеляційний суд невірно врахував висновки Верховного Суду у іншій справі, оскільки там встановлювався різний розмір внесків для житлових та нежитлових приміщень, а не для різних нежитлових приміщень. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на нез’ясованість питання щодо достатності голосів для прийняття рішення, оскільки не було встановлено загальну кількість співвласників та кількість голосів, необхідних для прийняття рішення.
3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №926/1964/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є зобов’язання звільнити приміщення, розірвання договору оренди землі, звільнення земельної ділянки та стягнення заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги підприємця, оскільки відповідач не надав переконливих доказів відсутності договірних відносин щодо оренди нежитлового приміщення та землі, а також не спростував факту використання майна після закінчення строку дії договору оренди приміщення та систематичної несплати орендної плати за землю. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок доказування лежить на сторонах, і відповідач не надав достатніх доказів на підтримку своїх заперечень, зокрема, щодо підписання договорів та правомірності використання печатки підприємства. Також, суд касаційної інстанції погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову у призначенні почеркознавчої експертизи, оскільки не було надано достатніх підстав для її проведення, а наявні докази дозволяли встановити обставини справи без спеціальних знань. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не може переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/679/25 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним тимчасового договору оренди комунального майна та виселення орендаря з приміщення.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ “Інтелекс”, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині виселення орендаря. Суд виходив з того, що ТОВ “Інтелекс” своєчасно звернулося до орендодавця з заявою про продовження договору оренди, хоча і в паперовій формі, що було допустимо на момент звернення. Відповідно до закону, в такому випадку договір оренди вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або настання інших визначених законом обставин. Оскільки аукціон не було проведено, підстав для виселення орендаря немає. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій в частині визнання тимчасового договору недійсним, оскільки він був укладений з порушенням встановленої законом процедури. Суд також зазначив, що спеціальний закон про оренду має пріоритет над загальними положеннями Цивільного кодексу України в частині поновлення договорів оренди.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині виселення ТОВ “Інтелекс”, відмовивши в задоволенні цієї вимоги, але залишив в силі рішення про визнання тимчасового договору недійсним.
Справа №160/22649/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо неврахування додаткової грошової винагороди та індексації при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав достатньо поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що введення воєнного стану саме по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, а відповідач не довів, як саме воєнний стан вплинув на його можливість вчасно подати апеляційну скаргу. Також суд врахував, що відповідач неодноразово намагався подати апеляційну скаргу, що свідчить про можливість її подання, а недоліки були пов’язані з неналежним оформленням, а не з об’єктивними перешкодами. Суд підкреслив, що посилання відповідача на виконання бойових завдань мають загальний характер і не підтверджені доказами.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №916/5569/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності та рішень про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення між ОСББ “ТРОЇЦЬКА-17” та Одеською міською радою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій, які задовольнили позов ОСББ, мотивуючи це тим, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку є спільною власністю всіх співвласників в силу закону, і для підтвердження цього права не потрібно вчиняти додаткових дій. Суд зазначив, що Одеська міська рада не надала доказів, що спірні приміщення будувалися як окремі об’єкти, а не як допоміжні, і не довела факт проведення реконструкції цих приміщень. Також суд відхилив аргументи міської ради щодо застосування позовної давності, підкресливши, що негаторний позов може бути пред’явлений протягом усього часу існування правопорушення. Суд врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи, який підтвердив, що спірні приміщення є допоміжними і призначені для обслуговування будинку та його мешканців. Суд наголосив, що об’єднання співвласників не зобов’язане доводити право власності на приміщення загального користування, оскільки воно виникає автоматично на підставі закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Одеської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/3497/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ “ДТЕК Дніпроенерго” на користь ПрАТ “НЕК “Укренерго” заборгованості за надані послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, інфляційних втрат та 3% річних.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині зменшення суми 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, посилаючись на те, що суди неправильно застосували норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, які дозволяють зменшувати розмір неустойки або штрафних санкцій. Суд зазначив, що 3% річних є мінімальним розміром процентів, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов’язання боржником, і цей розмір не підлягає зменшенню судом. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду, де було конкретизовано, що 3% річних є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів. Суд також взяв до уваги, що правовідносини у цій справі є подібними до тих, що розглядалися у попередніх рішеннях Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції ухвалив рішення про задоволення касаційної скарги частково, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 3% річних та ухвалив нове рішення про стягнення з АТ “ДТЕК Дніпроенерго” на користь ПрАТ “НЕК “Укренерго” 4 926 600,58 грн 3% річних.
Справа №906/13/25 від 02/12/2025
Предметом спору у цій справі є витребування земельних ділянок з приватної власності фізичних осіб та з оренди юридичних осіб, оскільки прокуратура вважає, що ці ділянки були передані у власність з порушенням встановленого порядку.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що критеріями розмежування юрисдикції є суб’єктний склад, предмет спору та характер правовідносин, і в даному випадку спір стосується права власності фізичних осіб на земельні ділянки, а не їхньої господарської діяльності. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що на момент подання позову відповідачами є фізичні особи, за якими зареєстровано право власності на спірні ділянки, а не орендарі, і що вирішення спору впливає на права та обов’язки цих фізичних осіб. Також суд вказав, що апеляційний суд безпідставно врахував висновки у іншій справі, оскільки вони різняться за змістом спірних правовідносин, предметами та підставами позову. Суд наголосив, що забезпечення єдності судової практики є важливим для правової визначеності та рівності перед законом.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в господарському суді.
Справа №922/619/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди нежитлового приміщення та стягнення заборгованості з орендної плати, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у стягненні заборгованості з орендної плати, оскільки відповідач довів неможливість використання орендованого приміщення через обставини, за які він не відповідає, а саме зайняття приміщення військовими, що підпадає під дію частини шостої статті 762 ЦК України. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статті 762 ЦК України, оскільки встановили факт неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин. Водночас, касаційний суд скасував рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат на правову допомогу, оскільки апеляційний суд невірно застосував положення статей 124, 129 ГПК України, та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для правильного розподілу судових витрат пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що він не переоцінює докази, а лише перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права на основі встановлених ними фактів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а касаційну скаргу відповідача задовольнив частково, скасувавши рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №902/1014/23(902/1319/24) від 25/11/2025
1. Предметом спору є витребування майна (земельної ділянки, нежитлових приміщень та квартир) з володіння ТОВ “Завод готових сніданків “Аеро-Зет” на користь фізичної особи в межах справи про неплатоспроможність цієї фізичної особи.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши на важливості врахування специфіки провадження у справі про неплатоспроможність, де пріоритетом є задоволення вимог усіх кредиторів та відновлення платоспроможності боржника. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не надали належної оцінки добросовісності набуття майна відповідачем, не врахували наслідки витребування майна для боржника, кредиторів та інших учасників справи про неплатоспроможність, не дослідили питання законності втручання у право власності, наявності легітимної мети та дотримання справедливої рівноваги між інтересами захисту права власності та загальними інтересами. Суд також зазначив, що суди не встановили, чи були порушення під час проведення електронних торгів, на якій стадії перебували торги на момент відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, та як це впливає на справу. Крім того, не було з’ясовано, чи відповідає площа наявного об’єкта площі придбаного на торгах майна, чи наявне інше майно у боржника для погашення боргів, та чи порушує витребування майна права кредиторів.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного та місцевого господарських судів та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №911/1291/24 від 09/12/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсними рішень правління та загальних зборів Садівничого товариства “Заліське”.
Верховний Суд відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати, а касаційне провадження було закрито частково. Суд зазначив, що касаційне оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (щодо порушення норм процесуального права) не підлягає розгляду, оскільки заявник не довів наявності виключної правової проблеми, а також тому, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах. В іншій частині касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, оскільки суд не встановив порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Справа №910/7700/19 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання послуг з розподілу електроенергії та зобов’язання укласти новий договір з іншим суб’єктом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту, не заявивши вимоги про реституцію як наслідок недійсності договору. Крім того, на момент розгляду справи позивач вже не був власником майна, яке, за його словами, давало йому право на укладення договору про розподіл електроенергії. Суд також зазначив, що відсутні докази порушення прав позивача, а його доводи про зв’язок відповідачів з Російською Федерацією є лише припущеннями. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обрання неналежного способу захисту та відсутність порушеного права є самостійними підставами для відмови у позові, і тому немає необхідності досліджувати інші аргументи позивача по суті спору.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3479/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього дозволу, укладеного за результатами аукціону.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання недійсним аукціону, виходив з того, що вимога про визнання недійсним аукціону є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки безпосередньо права та обов’язки сторін виникають на підставі договору, укладеного за результатами аукціону. Щодо визнання недійсним договору, суд погодився з висновками попередніх інстанцій, оскільки Держгеонадрами було надано недостовірну інформацію про ділянку надр, що мала істотне значення для можливості її використання за цільовим призначенням, зокрема, щодо її розташування на території ландшафтного заказника та наявності приватних земельних ділянок, що унеможливлює видобування корисних копалин. Суд також врахував, що ТОВ “Будтрансоіл” не було повідомлено про всі обмеження щодо використання ділянки, що призвело до укладення договору під впливом помилки. Відхиляючи аргументи ДСГН України, суд зазначив, що недійсність правочину унеможливлює посилання на наслідки невиконання зобов’язань за цим правочином, зокрема, щодо неповернення гарантійного внеску.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині визнання недійсним аукціону, відмовивши в задоволенні цієї вимоги, а в частині визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності залишив рішення без змін.
Справа №921/525/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є заява фізичної особи-підприємця про визнання безнадійним та списання податкового боргу в процедурі реструктуризації в рамках справи про неплатоспроможність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що списання податкового боргу можливе лише після перевірки керуючим реструктуризацією декларацій боржника, встановлення повноти та достовірності інформації в них, оцінки судом звіту керуючого та доказів на предмет добросовісності боржника, а також оцінки протоколу зборів кредиторів. Суд зазначив, що хоча визнання боргу безнадійним не залежить від затвердження плану реструктуризації, воно має відбуватися після перевірки майнового стану боржника. У даній справі, апеляційний суд встановив, що боржник не надав повної інформації про своє майно, а також існують розбіжності щодо рішення зборів кредиторів. Враховуючи ці обставини, суд касаційної інстанції підкреслив, що висновок про списання боргу є передчасним до з’ясування всіх обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/8565/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за СТОВ “Колос”.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував, що спір виник через незгоду СТОВ “Колос” з наказом Міністерства юстиції, яким було скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на землю за СТОВ “Колос” на підставі скарги виконавчого комітету, який вважав, що ці землі є власністю територіальної громади; належним відповідачем у такій справі є особа, яка оспорює речове право позивача, а не лише Міністерство юстиції. Суд також врахував, що апеляційний суд не оцінив належним чином пункти наказу, які стосуються блокування доступу державного реєстратора до реєстру, і не встановив, яким чином ці пункти порушують права позивача, а належним відповідачем у цій частині є державний реєстратор, який не був залучений до справи. Суд касаційної інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22 та практику Верховного Суду, згідно з якою незалучення належного співвідповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №757/55923/16-к від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у розтраті коштів підприємства шляхом зловживання службовим становищем.
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, яким особу було виправдано, та визнав її винною у зловживанні службовим становищем, перекваліфікувавши дії з ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 364 КК України, оскільки директор ТОВ “ЗТМК” всупереч інтересам служби, використав службове становище в інтересах третьої особи (Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед»), перерахувавши кошти товариства на погашення заборгованості ДП “ЗТМК” за електроенергію, хоча зобов’язання з погашення цієї заборгованості лежало на згаданій компанії. Суд зазначив, що директор діяв умисно, з метою надання неправомірної вигоди компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», що призвело до втрати ТОВ “ЗТМК” активів у великому розмірі. Суд не взяв до уваги доводи про необхідність забезпечення безперебійної роботи комбінату, оскільки директор не звертався до засновників з цього питання. Також, суд критично оцінив висновки експертиз, які вказували на економічну доцільність дій директора, наголосивши, що перерахування коштів не сприяло приросту активів ТОВ “ЗТМК”.
3. Суд апеляційної інстанції скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та визнав особу винною у зловживанні службовим становищем, призначивши покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади та штрафом.
Справа №910/11054/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “ТЕРРА ДА БОСКО УКРАЇНА” про припинення повноважень та звільнення генерального директора, скасування реєстраційного запису про зміну керівника та поновлення на посаді генерального директора.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що загальні збори учасників ТОВ “ТЕРРА ДА БОСКО УКРАЇНА” мали право приймати рішення про припинення повноважень генерального директора, оскільки це питання належить до їх виключної компетенції згідно зі статутом товариства та законодавством; при цьому, обставини перебування директора у відпустці та відсутність у протоколі підстави припинення повноважень не є підставами для визнання рішення недійсним. Суд також підкреслив, що позивач не є учасником товариства, тому оскаржуване рішення не порушує його корпоративні права, а стосується лише його права на управління товариством як виконавчого органу. Суд зазначив, що порушення порядку скликання зборів не є підставою для визнання рішення недійсним, оскільки у зборах взяли участь усі учасники товариства та надали згоду на розгляд питань порядку денного. Також суд відхилив доводи про відсутність повноважень у представника одного з учасників, оскільки правовідносини представництва виникають між учасником та його представником і не стосуються прав позивача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №914/1290/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Моршинської міської ради про відмову у наданні дозволу ТОВ “Моршинське Джерело” на розроблення технічної документації із землеустрою для виділення земельної ділянки та передачі її в оренду.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підтримавши їхні висновки про те, що чинний державний акт на право постійного користування землею, виданий санаторію “Світанок”, не був скасований, а право постійного користування не було припинено у встановленому законом порядку, тому відсутні підстави для задоволення позову ТОВ “Моршинське Джерело”. Суд також зазначив, що вимога про зобов’язання міської ради надати дозвіл на розроблення технічної документації є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Суд вказав, що позивач просив надати дозвіл на виділення земельної ділянки, хоча необхідно було просити дозвіл на поділ земельної ділянки. Суд не знайшов підстав для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо правонаступництва, оскільки обставини справи відрізняються. Суд також підкреслив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, а її повноваження обмежуються перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Моршинське Джерело” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №925/36/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСББ “Жужоми 3” про визнання укладеною додаткової угоди до договору з ПАТ “Черкасиобленерго” щодо порядку обліку електроенергії.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки спір не є переддоговірним, а стосується внесення змін до вже існуючого договору, умови якого були погоджені сторонами. Суд зазначив, що ОСББ не довело наявності підстав для внесення змін до договору в судовому порядку, таких як істотне порушення умов договору з боку “Черкасиобленерго” або істотна зміна обставин. Суд також врахував, що нормативно-правові акти, які регулюють відносини між сторонами, не змінювалися. Суд підкреслив, що використання відповідачем даних загальнобудинкових лічильників, як це передбачено умовами договору, не є істотним порушенням умов договору. Суд також зазначив, що невідповідність умов договору вимогам чинного законодавства не є підставою для внесення змін до договору.
3. Суд залишив касаційну скаргу ОСББ “Жужоми 3” без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/2156/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Спектрум Ессетс” на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки ТОВ “Спектрум Ессетс” пропустило строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову. Апеляційний суд визнав неповажними причини пропуску строку, на які посилався скаржник, зокрема, запровадження воєнного стану в Україні, оскільки не було надано належного обґрунтування впливу воєнного стану на неможливість своєчасного звернення до суду та відповідних підтверджуючих доказів. Суд касаційної інстанції зазначив, що питання про поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов’язаних із запровадженням воєнного стану, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності та чіткого виконання сторонами вимог щодо строків звернення до суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Спектрум Ессетс” без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №904/624/19 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки нерухомого майна, визнання права власності та витребування майна в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав договори купівлі-продажу недійсними, оскільки вони були укладені з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами, що є зловживанням правом та порушенням принципу добросовісності. Суд встановив, що на момент укладення договорів ТОВ “Ефектінвест-2015” мало невиконані зобов’язання перед АТ КБ “ПриватБанк”, а відчуження майна відбулося шляхом складної схеми з відступленням права вимоги, що не мало економічної доцільності та призвело до неможливості задоволення вимог кредиторів. Суд також врахував, що майно було передано ТОВ “Озерна площа”, яке було створено ТОВ “Агроцентр-Плюс”, що свідчить про спробу ускладнити повернення активів. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що договори купівлі-продажу є фраудаторними, а отже, майно підлягає витребуванню для включення до ліквідаційної маси банкрута. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що в даному випадку ТОВ “Озерна площа” не може вважатися добросовісним набувачем.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №991/1307/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_8 у зловживанні службовим становищем за попередньою змовою з ОСОБА_10, що спричинило тяжкі наслідки ДП «ЦСЕНСМ», та обвинувачення ОСОБА_10 у пособництві цьому зловживанню.
2. Суд встановив, що ОСОБА_8, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_10, забезпечив укладення додаткових угод до договорів, що призвело до штучного завищення вартості сільськогосподарських робіт та заниження вартості реалізованої кукурудзи. Суд врахував, що ОСОБА_10 фактично керував фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Козельщинський пелетний завод» і ТОВ «Шишацький пелетний завод», а також координував дії з ОСОБА_8. Суд встановив, що дії ОСОБА_8 суперечили інтересам служби, оскільки договори були збитковими для підприємства, а також, що ОСОБА_8 мав прямий умисел на отримання неправомірної вигоди для ТОВ «Козельщинський пелетний завод» та ТОВ «Шишацький пелетний завод». Суд також встановив, що дії ОСОБА_8 призвели до тяжких наслідків для ДП «ЦСЕНСМ» у вигляді збитків на суму 13 407 841 грн. Суд зазначив, що збитки перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з діями ОСОБА_8 та ОСОБА_10.
3. Суд визнав ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, та ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, і призначив їм відповідні покарання.
Справа №911/2308/23 (369/2814/23) від 10/12/2025
1. Предметом спору є скасування заходів забезпечення позову, накладених судом цивільної юрисдикції на майно фізичної особи, відносно якої відкрито провадження у справі про неплатоспроможність.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, керуючись тим, що з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, боржник перебуває в особливому правовому режимі, де спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) мають пріоритет. Суд підкреслив, що відповідно до КУзПБ, арешт майна боржника та інші обмеження можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах справи про неплатоспроможність, а попередньо накладені арешти можуть бути зняті на підставі його ухвали. ВС послався на попередню практику, згідно з якою господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має повноваження скасовувати арешти, накладені судами інших юрисдикцій для забезпечення приватних інтересів третіх осіб. Суд відхилив аргументи скаржника про порушення правил юрисдикції та не знайшов підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не було надано доказів наявності виключної правової проблеми або неоднакового застосування норм права.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/2911/18 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога ліквідатора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього керівника боржника у зв’язку з доведенням товариства до банкрутства.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що для покладення субсидіарної відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, включаючи об’єкт, суб’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони. Суд підкреслив, що ліквідатор не довів причинно-наслідкового зв’язку між діями або бездіяльністю колишнього керівника та банкрутством підприємства, а також не надав належних доказів на підтвердження умисних дій керівника, спрямованих на доведення компанії до банкрутства. Суд також зазначив, що ліквідатор не вчинив усіх необхідних дій для отримання фінансової документації підприємства, що унеможливило виявлення активів боржника. Суд вказав, що презумпція вини колишнього керівника у доведенні до банкрутства є спростовною, і ліквідатор не надав достатньо доказів для її підтвердження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/811/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “АТП № 0662” про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на комплекс будівель та споруд за КАТП 0662 “Житомироблагропромбуд”.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, а також не з’ясували, чи порушує реєстрація права власності на спірні об’єкти за відповідачем право позивача на оформлення права користування земельною ділянкою під його майновим комплексом. Суд зазначив, що суди не встановили правовий режим спірних об’єктів, не перевірили можливість їх виділення в окремі об’єкти нерухомості та не надали оцінку доводам позивача про те, що ці об’єкти є частиною цілісного майнового комплексу. Також, суди не дослідили, чи містив договір купівлі-продажу майнового комплексу умови щодо переходу права користування земельною ділянкою. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх рішення підлягають скасуванню. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутній правовий висновок стосовно того, чи порушується право або інтерес власника нерухомого майна на оформлення права користування земельною ділянкою, за умови реєстрації за іншою особою права власності на невід’ємні елементи нерухомого майна на цій самій земельній ділянці.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №383/874/20 від 12/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про припинення права оренди земельної ділянки та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки особи (ОСОБА_2), яка не була залучена до участі у справі як відповідач, а саме власника земельних ділянок, щодо яких вирішувалося питання про поновлення договору оренди. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що оскільки ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, то рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується його прав на володіння і користування цими ділянками, і він мав бути залучений до справи як відповідач. Суд касаційної інстанції підкреслив, що першочерговим завданням для апеляційного суду було з’ясування, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та обов’язки особи, яка не брала участі у справі, і лише після цього здійснювати перегляд рішення по суті. Суд касаційної інстанції також підтримав рішення апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження для ОСОБА_2, оскільки він не брав участі у справі в суді першої інстанції та не отримував копію рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу та постанову апеляційного суду без змін.
Справа №701/171/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, власником якої стала позивачка на підставі договору дарування, оскільки відповідач продовжував користуватися цією ділянкою на підставі договору оренди, укладеного з попереднім власником, який, на думку позивачки, є неукладеним.
2. Суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази, надані сторонами, зокрема, докази сплати орендної плати та цільового використання земельної ділянки. Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки податковим розрахункам, квитанціям про переказ коштів, а також доводам позивачки щодо сплати нею податку на землю, що, за законом, звільняє від сплати податку орендаря. Також, суд касаційної інстанції вказав на відсутність доказів цільового використання земельної ділянки відповідачем. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не обґрунтував підстави відхилення заперечень позивачки щодо доказів сплати орендної плати та не надав оцінку доказам в їх сукупності, що призвело до передчасного висновку про чинність зобов’язань за договором оренди.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №757/40360/20-к від 11/12/2025
1. Предметом спору є законність звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження.
2. Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими особу було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, зазначивши, що суди правильно застосували норми кримінального та кримінального процесуального законодавства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України достатньо встановити факт закінчення строків давності, наявність клопотання сторони провадження та згоди обвинуваченого на закриття провадження за цією підставою. Суд наголосив, що в такому випадку немає необхідності встановлювати фактичні обставини справи та перевіряти їх доказами, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості. ВС підкреслив, що згода на звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням вини. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином вмотивували свої рішення, навівши обґрунтовані аргументи на спростування доводів прокурора.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №399/961/23 від 12/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна між позивачем та відповідачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів спільного проживання з відповідачем як сім’я без шлюбу у період з 2006 по 2011 рік, зокрема, доказів ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету. Суд врахував, що позивачка до 2010 року перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що виключає можливість одночасного проживання однією сім’єю з іншою особою. Також, суд зазначив, що майно, придбане відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою, не може вважатися спільною сумісною власністю. Щодо причепа, придбаного у шлюбі, суд відмовив у поділі через відсутність доказів його дійсної вартості на момент розгляду справи. Суд зазначив, що не може базувати рішення на припущеннях щодо вартості майна.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №361/7426/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті провадження у справі за позовом про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження, оскільки встановлено, що між тими ж сторонами вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, у спорі з тим самим предметом і на тих самих підставах, а саме щодо законності звільнення позивачки на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; суд зазначив, що не ефективний захист, надання не всіх доказів, не зазначення всіх аргументів не може бути підставою для повторного розгляду спору між тими ж сторонами з приводу незаконного звільнення позивача на підставі одного і того ж наказу; Верховний Суд підкреслив, що чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили; суд також відхилив аргументи касаційної скарги про те, що двох інших працівників, які також були звільненні за скороченням штату, суди поновили на роботі, а також не є новими підставами позову і те, що після звільнення позивачки в 2024 році, на підприємстві здійснювався прийом на роботу нових працівників.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №753/13872/19 від 10/12/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про реєстрацію прав та витребування майна.
2. Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався такими аргументами:
* Відшкодування судових витрат є однією з основних засад цивільного судочинства.
* Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами.
* Розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом, та значенням справи для сторони.
* Суд враховує критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
* Суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони або з власної ініціативи, враховуючи критерії, визначені ЦПК України.
* Не підлягають розподілу витрати на підготовку заяв, які не відносяться до витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи.
3. Суд частково задовольнив заяву позивача та стягнув з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №344/11776/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання засудженому за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд апеляційної інстанції врахував наслідки злочину – смерть людини, думку потерпілих, які наполягали на реальному позбавленні волі, та дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є необхідним для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Касаційний суд підкреслив, що апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував пом’якшуючі обставини, але обґрунтовано відмовився від застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.
3. Верховний Суд залишив вирок Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №367/6960/18 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування на частки житлового будинку та земельної ділянки, які були спільною сумісною власністю подружжя.
2. Суд задовольнив позов, оскільки спірне майно було набуте під час шлюбу і є спільною сумісною власністю, що породжує право на спадкування частки померлого чоловіка його дочкою. Суд врахував, що на час звернення з позовом та відкриття спадщини майно не було знищене. Доводи відповідачки про те, що земельна ділянка є її особистою власністю, не були прийняті судом до уваги, оскільки право на земельну ділянку переходить до набувача частки у праві власності на житловий будинок, що на ній розташований. Суд також зазначив, що наявність суперечливої інформації щодо пошкодження/знищення спірного житлового будинку не підтверджує повне його руйнування або знищення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №369/5615/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником у виконавчому провадженні.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було накладено арешт на грошові кошти ТОВ «ІБК «Центробуд» та заборонено вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ «ЖК «Нові Теремки», оскільки ТОВ «ІБК «Центробуд» має непогашену заборгованість перед ТОВ «ЖК «Нові Теремки», що підтверджується мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва. Суд врахував, що невжиття таких заходів може ускладнити виконання судового рішення, а їх застосування сприятиме фактичному виконанню рішення суду та захисту прав стягувача. Також, суд зазначив, що застосований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та прямо передбачений ЦПК України. Суд касаційної інстанції також врахував, що заяву приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти вже було задоволено судом першої інстанції, і відсутні відомості про оскарження цього рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Інвестиційно-Будівельна компанія «Центробуд» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №461/51/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання та компенсації моральної шкоди з кредитної спілки на користь вкладника.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, дійшов наступних висновків:
* Філія юридичної особи не є юридичною особою, а отже не може бути стороною в цивільному процесі, тому провадження в частині позовних вимог до філії підлягає закриттю.
* Вимоги про відшкодування моральної шкоди залишаються без розгляду, оскільки аналогічні вимоги вже розглядалися в інших справах між тими ж сторонами.
* Правовідносини між сторонами припиняються після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості за депозитними договорами, тому пеня на підставі цих договорів не нараховується, а застосовуються положення статті 625 Цивільного кодексу України.
* Суд апеляційної інстанції помилково не врахував положення пункту 2.7 укладених договорів, які передбачають пеню за порушення строків повернення депозиту, але погодився з висновком про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки після рішення суду про стягнення заборгованості діють інші норми.
* Відхилено доводи касаційної скарги про безпідставну відмову у витребуванні доказів, оскільки це не вплинуло на суть рішення.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до Львівської філії КС «Либідь» та закрив провадження у цій частині, скасував рішення в частині вимог про відшкодування моральної шкоди та залишив позов у цій частині без розгляду, а в іншій частині змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду.
Справа №626/2365/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права оренди на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про повернення земельної ділянки, оскільки встановив, що між попереднім власником ділянки (спадкодавцем позивача) та відповідачем існували договірні відносини оренди з 2004 року, що підтверджується отриманням орендної плати та укладенням додаткових угод. Суд врахував, що позивачка не заперечувала факт існування договірних відносин, а лише стверджувала про закінчення строку дії договору, і не надала доказів неналежного виконання умов договору відповідачем. Суд також взяв до уваги принцип добросовісності, зазначивши, що поведінка позивачки суперечить попередній поведінці її спадкодавця, який тривалий час отримував орендну плату. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також зазначив, що відсутність підпису орендодавця на договорі оренди не свідчить про неукладеність договору, оскільки договір фактично виконувався сторонами.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №363/2558/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної ОСОБА_7 за вчинення тяжких злочинів, а саме умисного вбивства, розбою та незаконного заволодіння транспортним засобом.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна є обґрунтованим і справедливим, враховуючи тяжкість злочинів, попередню судимість обвинуваченого, відсутність щирого каяття та інші обставини справи; суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано не визнав щире каяття пом’якшуючою обставиною, оскільки ОСОБА_7 намагався виправдати свої дії, не відшкодував завдану шкоду, а саме лише визнання вини під тиском доказів не свідчить про щире каяття; суд також врахував, що намір засудженого вступити до лав ЗСУ з метою відшкодування шкоди не є достатньою підставою для пом’якшення покарання, оскільки злочин призвів до смерті людини, що не може бути компенсовано лише матеріальним відшкодуванням; суд також відхилив доводи захисту про активне сприяння розкриттю злочину, оскільки встановлено, що ОСОБА_7 не надав слідству суттєвої допомоги, а лише підтвердив інформацію, вже отриману з інших джерел.
3. Верховний Суд залишив вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №613/735/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними угод про дострокове розірвання договорів оренди землі та договорів оренди землі, укладених з новим орендарем, оскільки директор державного підприємства розірвав договори оренди без згоди органу приватизації в період приватизації підприємства.
2. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження у справі, керувалася наступними аргументами:
* Спір виник у зв’язку з приватизацією державного підприємства, оскільки позивач вважає, що директор підприємства незаконно розірвав договори оренди землі без згоди органу приватизації, що порушує інтереси покупця об’єкта приватизації.
* Земельні ділянки, які були в оренді у державного підприємства, використовувалися ним у господарській діяльності, і позивач розраховував на їх подальше використання з тією ж метою, вважаючи право користування землею частиною приватизованого майнового комплексу.
* Хоча сторонами оспорюваних правочинів є фізичні особи, суть спору пов’язана з процедурою приватизації, оскільки необхідно дослідити правомірність дій директора державного підприємства в контексті обмежень, встановлених законодавством про приватизацію.
* З огляду на те, що спір стосується правомірності дій директора державного підприємства в процесі приватизації, а також майнових прав, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства, справа має господарський характер.
* Відповідно до Господарського процесуального кодексу України, спори щодо приватизації майна, а також спори, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, розглядаються господарськими судами.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися господарським судом.
Справа №990/139/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді у відставку, в частині не зарахування до стажу роботи судді періоду роботи на посаді начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності управління юстиції.
2. Суд задовольнив позовні вимоги частково, мотивуючи це тим, що:
* На час призначення судді на посаду, стаж роботи, що дає право на відставку, регулювався Законом України “Про статус суддів”, який передбачав зарахування до стажу роботи на посадах, безпосередньо пов’язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях.
* Міністерство юстиції України та його територіальні органи були наділені компетенцією щодо організації та забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, включаючи координацію судової реформи та матеріально-технічне забезпечення судів.
* Посада начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності передбачала безпосереднє забезпечення організаційного функціонування судів на регіональному рівні, що відповідає критеріям, встановленим законом.
* Вища рада правосуддя зарахувала до суддівського стажу позивачки період її роботи на посаді виконуючого обов’язки заступника начальника управління юстиції, визнавши, що ця посада була пов’язана з керівництвом та контролем за діяльністю судів, тому аналогічна оцінка повинна бути надана і її попередній посаді – начальника відділу організаційного забезпечення судової діяльності.
* Відсутність вищої юридичної освіти на момент перебування на посаді, пов’язаній з керівництвом та контролем за діяльністю судів, не є перешкодою для зарахування такого періоду до суддівського стажу.
3. Суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя без задоволення.
Справа №382/1257/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивач не був спадкоємцем за законом, не знав про існування заповіту на його ім’я, і дізнався про нього лише через 3,5 роки після відкриття спадщини, отримавши повідомлення від нотаріуса. Суд врахував, що нотаріус повідомив позивача про заповіт лише через значний час після відкриття спадщини та після того, як інші спадкоємці вже звернулися із заявами про прийняття спадщини. Суд також зазначив, що позивач подав заяву про прийняття спадщини за заповітом майже відразу після отримання повідомлення про його існування. Суд наголосив, що необізнаність про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, особливо коли особа не є спадкоємцем за законом. Суд також врахував принцип свободи заповіту, який передбачає забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину відповідно до волі спадкодавця.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/2680/25 від 09/12/2025
1. Предметом спору є позов про визнання необґрунтованими грошових активів та їх стягнення в дохід держави у особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
2. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов про стягнення необґрунтованих активів, оскільки відповідач не довела законність походження коштів, використаних для придбання квартири, а саме, реальність договорів позики, за рахунок яких було здійснено дарування коштів відповідачу її матір’ю. Суд зазначив, що договори позики не містили достатніх гарантій повернення коштів, враховуючи значні суми та фінансовий стан позикодавців, а також відсутні докази реального руху коштів між сторонами. Суд також врахував, що відповідач, маючи власні заощадження, не використала їх для придбання квартири, а скористалась запозиченими коштами, що суперечить принципам добросовісності. Суд відхилив доводи відповідача щодо порушення строків подання доказів позивачем, оскільки прокурор обґрунтував неможливість їх подання у встановлений строк. Суд наголосив, що у справах про стягнення необґрунтованих активів рішення приймається на користь тієї сторони, чиї докази є більш переконливими.
3. Суд залишив рішення першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Справа №686/10987/21 від 12/12/2025
1. Предметом спору є поділ житлового будинку з надвірними будівлями, що перебуває у спільній частковій власності, в натурі та збільшення частки у праві спільної часткової власності.
2. Суд задовольнив первісний позов про поділ будинку в натурі, виходячи з висновку експерта, який запропонував варіант поділу, що є технічно можливим та оптимальним для обох сторін, а також врахував необхідність грошової компенсації у зв’язку зі зменшенням частки однієї зі сторін. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про збільшення частки у праві власності, суд виходив з того, що відповідач за зустрічним позовом не надав згоди на проведення ремонтних робіт, а також не було доведено аварійного стану будинку та необхідності термінового проведення ремонтних робіт. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також зазначив, що для збільшення частки у спільній власності необхідна згода всіх співвласників на поліпшення майна, а також дотримання порядку використання спільного майна.
3. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №201/9425/18 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири, укладеного без згоди дружини та без дозволу органу опіки та піклування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна квартира була придбана в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, а чоловік відчужив 1/2 частини квартири без згоди дружини, порушивши її право власності. Суд також підтвердив, що оспорюваний договір порушує права малолітньої дитини на користування житлом, оскільки не було отримано попереднього дозволу органу опіки та піклування. Крім того, суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідачка не є добросовісним набувачем, оскільки вона не могла не знати про відсутність згоди дружини на продаж частини квартири. Суд відхилив аргументи відповідачів про пропуск позовної давності, оскільки позивачка дізналася про порушення свого права лише навесні 2018 року, а для неповнолітньої дочки строк позовної давності починається з моменту досягнення нею повноліття.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/17380/19 від 10/12/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи клопотання про розподіл судових витрат, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, а також положеннями ЦПК України щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Суд врахував критерії співмірності витрат на правничу допомогу зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом, та значенням справи для сторони. Також було враховано заперечення позивача щодо завищеного розміру витрат та необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості. Суд зазначив, що не всі витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в повному обсязі, а лише ті, що є обґрунтованими, необхідними та співмірними. Суд також зазначив, що витрати на підготовку заяви про розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню.
3. Суд частково задовольнив клопотання відповідача про розподіл судових витрат, стягнувши з позивача на користь відповідача 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №761/16312/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді щодо відмови у зміні запобіжного заходу з особистого зобов’язання на тримання під вартою.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що апеляційний суд помилково витлумачив ст. 309 КПК України. Суд зазначив, що ухвала слідчого судді про відмову у зміні запобіжного заходу, зокрема про відмову у застосуванні тримання під вартою, підлягає апеляційному оскарженню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 КПК. ВС наголосив, що відмова у зміні запобіжного заходу з особистого зобов’язання на тримання під вартою є по суті відмовою у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що прямо передбачено ст. 309 КПК як підстава для апеляційного оскарження. ВС вказав, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №215/3066/19 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за замах на крадіжку, передбачену ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що на момент розгляду справи в касаційному порядку, вартість викраденого майна не перевищувала розмір, встановлений статтею 51 КУпАП для настання адміністративної відповідальності, враховуючи зміни до законодавства, внесені Законом України № 3886-IX. Суд зазначив, що згідно з висновком ОП ККС, при визначенні вартості викраденого слід враховувати розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, встановлений на час вчинення правопорушення. Оскільки вартість викраденого майна не перевищувала встановлений ліміт для кримінальної відповідальності, дії особи не містять ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України. Враховуючи відсутність згоди обвинуваченого на закриття провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, провадження було закрито на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв’язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Суд також врахував, що особа вже була звільнена з місць позбавлення волі на момент розгляду справи.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, закривши кримінальне провадження щодо особи на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Справа №646/7651/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, яким було звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не врахував усіх обставин, які мають значення для справи, зокрема, наявність невідбутого покарання за попереднім вироком та вчинення нового злочину менш ніж через три місяці після попереднього вироку, що суперечить принципу справедливості покарання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що застосування ст. 79 КК України є правом, а не обов’язком суду, і вимагає ретельного обґрунтування з урахуванням усіх обставин справи. ВС також зазначив, що оскільки в суді першої інстанції прокурор не оспорював щире каяття обвинуваченої, то в апеляційній скарзі він не мав права це робити.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №639/1316/25 від 10/12/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка оскаржувала закриття кримінального провадження щодо неї.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд повернув скаргу, вважаючи її поданою поза строком, однак не дослідив належним чином дату подачі скарги на пошту, обмежившись аналізом штемпеля про пересилання між поштовими відділеннями. Верховний Суд наголосив, що для повернення апеляційної скарги необхідно чітко встановити дату закінчення строку на оскарження та факт подання скарги після цієї дати. Оскільки апеляційний суд не встановив конкретну дату первинного подання скарги на пошту, його висновок про пропуск строку є передчасним і невмотивованим. Таке порушення є істотним і перешкодило ухвалити законне рішення.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №757/40360/20-к від 11/12/2025
1. Предметом спору є законність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності за ч. 2 ст. 376 та ч. 2 ст. 376-1 КК України.
2. Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими ОСОБА_6 було звільнено від кримінальної відповідальності, виходячи з наступного:
* Кримінальний процесуальний закон не вимагає від суду встановлення фактичних обставин справи та перевірки їх доказами при розгляді клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
* Суд має невідкладно розглянути таке клопотання і, встановивши наявність відповідної норми кримінального закону, клопотання сторони кримінального провадження та згоду обвинуваченого, ухвалює рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриває провадження у справі.
* Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності не є тотожною визнанню вини.
* Ухвала про закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України не може містити обставин, які підтверджують винуватість особи.
* Питання розподілу судових витрат не вирішується у випадку закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, оскільки витрати відносяться на рахунок держави.
* Думка потерпілих у такому випадку хоча і має бути з`ясована, однак не є визначальною.
3. Верховний Суд постановив залишити ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва та ухвалу Київського апеляційного суду про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 без змін, а касаційні скарги прокурора та захисника – без задоволення.
Справа №522/8129/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, бездіяльністю органів Національної поліції під час досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю поліції. Суд зазначив, що для задоволення такого позову необхідно довести наявність шкоди, протиправність дій або бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідковий зв’язок між ними. Сам факт задоволення скарг позивача слідчим суддею не є безумовним доказом неправомірності дій поліції, а є лише реалізацією права на оскарження. Суд також врахував, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а реалізація права на оскарження дій слідчого є достатньою сатисфакцією.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №456/3533/14-к від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за привласнення чужого майна, яке було їй ввірене (частини 1, 3 статті 191 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що засуджений, працюючи торговим агентом, був матеріально відповідальною особою та мав повноваження отримувати кошти від покупців і забезпечувати їх надходження на рахунок підприємства. Суд зазначив, що з моменту отримання коштів за продукцію до їх передачі для внесення на рахунок підприємства, ці кошти були ввірені йому. Також суд погодився з тим, що розмір збитків було встановлено правильно, оскільки у даному випадку не вимагається проведення експертизи для визначення суми збитків, оскільки предметом злочину були гроші, а загальний розмір збитків визначається шляхом проведення простих арифметичних розрахунків. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, оскільки сторона захисту під час судового розгляду не ставила під сумнів відповідність цих документів оригіналам. Суд також зазначив, що долучення до матеріалів провадження протоколів допиту свідків не свідчить про порушення судом принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки суд в оскаржених рішеннях на них не посилається, свідки допитувалися в судовому засіданні безпосередньо, й лише ці показання суд поклав в основу вироку.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за привласнення чужого майна, відмовивши у задоволенні касаційної скарги захисника.
Справа №712/4337/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є визначення порядку користування квартирою, що перебуває у спільній частковій власності.
2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що співвласники не можуть дійти згоди щодо користування квартирою, і запропонований позивачем порядок не порушує права відповідачки, оскільки виділена їй частина квартири перевищує розмір її частки у спільному майні; суди врахували, що місце проживання одного із співвласників не впливає на його право власності та врахували його думку щодо підтримки позову; наявність неповнолітніх дітей відповідачки, які мають право користування квартирою, не змінює розміру часток співвласників і не впливає на можливість встановлення порядку користування квартирою між співвласниками, оскільки їх право користування є похідним від права власності їх матері; суди також взяли до уваги, що діти фактично не проживають у спірній квартирі з матір’ю. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і суд касаційної інстанції не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки Верховного Суду у інших справах не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, і суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №734/1579/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та моральної шкоди, внаслідок ДТП.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було доведено протиправності поведінки водія службового автомобіля, що є необхідною умовою для покладення на нього або на власника джерела підвищеної небезпеки обов’язку з відшкодування шкоди. Суд зазначив, що закриття кримінальної справи за фактом ДТП у зв’язку зі смертю іншого водія (який і був визнаний винним) не є достатньою підставою для автоматичного покладення відповідальності на іншого учасника ДТП. Суд також врахував, що обов’язковою підставою для відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є встановлення судом факту протиправності дії заподіювача шкоди. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №824/67/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (МАК при ТПП України) про стягнення з ТОВ «Лампочка» на користь ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» суми демереджу, пені, інфляційних нарахувань, 3% річних та витрат зі сплати арбітражного збору.
2. Верховний Суд, розглядаючи апеляційну скаргу ТОВ «Лампочка», зазначив, що національний суд має обмежені повноваження при розгляді справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу і не може переглядати рішення по суті спору. Суд підкреслив, що ТОВ «Лампочка» не надало достатніх доказів того, що рішення МАК при ТПП України суперечить публічному порядку України, оскільки встановлені арбітражем обставини не стосуються суспільних, економічних чи соціальних основ держави. Суд також вказав, що доводи ТОВ «Лампочка» фактично зводяться до незгоди з правильністю застосування норм права арбітражем, що не є підставою для скасування рішення. Водночас, Верховний Суд визнав помилковим те, що Київський апеляційний суд вдався до перевірки рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті спору, досліджуючи питання спливу позовної давності, і вказав на необхідність виключення відповідних посилань з мотивувальної частини ухвали.
3. Верховний Суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Лампочка», змінивши ухвалу Київського апеляційного суду шляхом виключення з мотивувальної частини посилань на обґрунтованість позовних вимог ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», але в іншій частині залишив ухвалу без змін.
Справа №303/8529/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору було стягнення коштів позивачем зі страхової компанії.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій діяли у відповідності до Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України). Суди встановили, що позивач був належним чином повідомлений про судові засідання, але повторно не з’явився в них, не подавши при цьому заяви про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ЦПК України, це є підставою для залишення позову без розгляду, що і було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій. Суд наголосив, що зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду та стимулює його належно користуватися своїми правами, а не затягувати розгляд справи.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №363/714/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено в задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження своїх вимог. Апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка не перейшла у спадщину, оскільки спадкодавець не набув права власності на неї за життя. Крім того, ділянка має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства і не містить будівель, що входять до спадкової маси, а також не виділялася для обслуговування будинку. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення строку на апеляційне оскарження та можливої підробки підпису на апеляційній скарзі, оскільки ці питання були належним чином розглянуті апеляційним судом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, враховуючи принцип пропорційності та дотримуючись розумного балансу інтересів сторін.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №563/947/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що оскільки звичайним місцем проживання дитини з народження була Україна, і виїзд за кордон до батька був тимчасовим, то юрисдикція щодо визначення місця проживання дитини належить судам України. Суд врахував, що батько неправомірно утримував дитину за кордоном після закінчення терміну, на який було надано згоду на виїзд, і що мати не погоджувалася на зміну місця проживання дитини. Наявність рішень іноземних судів не є перешкодою для розгляду справи в Україні, оскільки підстави позовів матері та батька відрізняються. Суд також зазначив, що визначення місця проживання дитини з матір’ю відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки вона була позбавлена материнської опіки через недобросовісні дії батька. Суд наголосив, що запровадження воєнного стану в Україні не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини за кордоном, особливо якщо регіон проживання матері не є зоною активних бойових дій.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу батька, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін рішення про визначення місця проживання дитини з матір’ю.
Справа №338/360/21 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі було визнання недійсним заповіту, складеного батьком позивача на користь відповідача, щодо грошових вкладів.
Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів нездатності батька усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту, а висновок судово-психіатричної експертизи, на який посилався позивач, суперечив іншим доказам у справі. Суд врахував принцип свободи заповіту, згідно з яким сумніви щодо дійсності заповіту повинні тлумачитися на користь його дійсності, а також зазначив, що розподіл майна в заповіті відповідав попереднім домовленостям між сторонами. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано надав оцінку доказам, врахувавши поведінку спадкодавця та його спадкоємців, і дійшов висновку про відсутність підстав для категоричного висновку про недійсність заповіту. Суд касаційної інстанції вказав, що не має повноважень втручатися в оцінку доказів судами попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/266/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо розгляду звернення фізичної особи стосовно перевірки правомірності встановлення головою суду собі доплати за вислугу років.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України, зокрема Законом України «Про Вищу раду правосуддя». ВРП встановила, що питання, порушені у зверненні позивача, не входять до її компетенції, оскільки Рада не має повноважень надавати правову оцінку діям голови суду під час виконання ним адміністративних повноважень поза межами дисциплінарного провадження. Враховуючи це, ВРП правомірно переслала звернення позивача до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (ТУ ДСА), яке, на думку ВРП, є більш компетентним у вирішенні порушених питань, про що повідомила заявника. Суд також зазначив, що позивач обрав визначений законом спосіб захисту своїх прав, проте не довів наявність протиправної бездіяльності ВРП, що виключає задоволення позову.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №990/178/24 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що рішення ВРП було ухвалене повноважним складом, і відсутні підстави вважати, що член ВРП Бондаренко Т.З., щодо якої заявлявся відвід, була упередженою. Суд зазначив, що доводи позивачки про упередженість Бондаренко Т.З. є оціночними і не підтверджені належними доказами. Також суд врахував, що рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, яке стало підставою для звільнення, було перевірено судом і визнано законним. Суд підкреслив, що при перегляді рішення ВРП про звільнення судді, суд не може переоцінювати обставини, які були підставою для рішення про дисциплінарну відповідальність. Суд також зазначив, що рішення ВРП містить посилання на визначені законом підстави звільнення та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №458/271/17 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень сільської ради, державних актів на право власності на земельні ділянки, договорів дарування земельних ділянок та визнання права власності на частину земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач пропустив строк позовної давності. Суди встановили, що позивачу було відомо про оспорювані рішення сільської ради та державні акти ще з 2009 року, коли він представляв інтереси своєї матері у спорі щодо цієї ж земельної ділянки. Доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише у 2016 році, не знайшли підтвердження. Суд також зазначив, що отримання свідоцтва про право на спадщину у 2017 році не є початком відліку строку позовної давності, оскільки заяву про прийняття спадщини позивач подав ще у 2012 році. Суд врахував, що заяву про застосування позовної давності було подано уповноваженою особою до 1 січня 2019 року, коли представництво в суді вимагало наявності статусу адвоката.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №392/843/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 121 КК України на п. п. 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України та призначення більш суворого покарання.
2. Апеляційний суд, перекваліфіковуючи дії засудженого, виходив з того, що сукупність доказів свідчить про наявність у нього прямого умислу на вбивство, оскільки він усвідомлено взяв каністру з бензином, облив ним потерпілу, яка перебувала у безпорадному стані, та підпалив її, виконавши всі дії, спрямовані на умисне заподіяння смерті. Суд зазначив, що обраний засудженим спосіб вчинення злочину, а саме обливання бензином і підпал, свідчить про усвідомлення ним небезпечності своїх дій та неминучості настання смерті потерпілої. Також суд врахував, що засуджений раніше був засуджений за умисне вбивство, що свідчить про його схильність до насильства. Доводи сторони захисту про відсутність умислу на вбивство та щире каяття суд відхилив, оскільки засуджений вину не визнав, а його дії після вчинення злочину не спростовують наявності умислу на позбавлення життя.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №607/9703/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за хуліганство, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, наявність обтяжуючої обставини (вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння), а також дані про особу засудженого. Апеляційний суд врахував пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та відшкодування матеріальної шкоди, зменшивши строк покарання до мінімального, передбаченого санкцією статті. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про можливість застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), зазначивши, що наявність обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, а також конкретні обставини вчиненого злочину не дають безумовної підстави для такого звільнення. Суд зазначив, що засуджений може звернутися до суду першої інстанції в порядку виконання вироку з питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби (ст. 81-1 КК) або ж про звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК). Суд касаційної інстанції погодився з тим, що призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
3. Верховний Суд залишив вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №920/19/24 від 21/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та стягнення переплачених коштів.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення попередніх судів, якими було визнано недійсними додаткові угоди до договору про закупівлю електроенергії, укладені між Управлінням освіти Конотопської міської ради та ТОВ “Енергетичне партнерство”, та стягнуто з ТОВ “Енергетичне партнерство” переплачені кошти. Суд зазначив, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави, оскільки Управління освіти не вжило заходів для захисту інтересів держави, а додаткові угоди були укладені з порушенням Закону України “Про публічні закупівлі”, оскільки вони призвели до збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить вимогам законодавства. Суд також підкреслив, що виняток щодо строків зміни ціни для бензину, дизельного пального, газу та електроенергії не скасовує обмеження щодо максимального збільшення ціни на 10%. Суд відхилив аргументи ТОВ “Енергетичне партнерство” про те, що прокурор помилково визначив Управління освіти позивачем, а також про те, що положення Закону дозволяють збільшувати ціну товару більше ніж на 10% від початкової ціни. Суд вказав, що мета Закону “Про публічні закупівлі” – забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища та запобігання корупції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/253/23-ц від 12/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до держави Україна про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у зв’язку з ліквідацією підприємства, відповідального за ДТП, без повного погашення боргу перед ними.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели належними доказами наявність підстав для відшкодування шкоди державою. Суд зазначив, що для покладення відповідальності на державу необхідна сукупність умов, включаючи неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між діями та шкодою. Суд також послався на практику ЄСПЛ, згідно з якою відшкодування державою шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, можливе лише за наявності спеціального закону, який визначає порядок такого відшкодування, а такого закону немає. Суд також зазначив, що позивачі не обґрунтували неможливість стягнення шкоди безпосередньо з винуватця ДТП. Суд вказав, що позивачі не надали доказів, які б підтверджували, що ліквідація КСП ім. Шевченка була проведена з порушенням законодавства та призвела до неможливості отримання ними відшкодування.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №671/1097/20 від 11/12/2025
1. Предметом спору є поділ незавершеного будівництвом житлового будинку між колишнім подружжям, де позивачка просила виділити їй в натурі окремі приміщення відповідно до її частки у спільній власності.
2. Суд виходив з того, що спірний будинок був побудований під час шлюбу позивачки та відповідача, і рішенням суду за позивачкою було визнано право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів і конструктивних елементів цього будинку. Суд врахував висновок експертизи, яка визначила технічну можливість поділу будинку в натурі, та обрав варіант поділу, який є найбільш доцільним і оптимальним для обох сторін. Також суд врахував, що частка позивачки зменшилась в результаті поділу, і зобов’язав відповідача виплатити їй відповідну грошову компенсацію. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що будівництво є самочинним, оскільки на момент його початку відповідач мав дозвільні документи. Суд також відхилив клопотання про призначення повторної експертизи, оскільки вже було проведено дві експертизи різними установами.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши поділ незавершеного будівництвом житлового будинку та стягнувши з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу.
Справа №600/1052/20-а від 12/12/2025
1. Предмет спору – визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Рівненській області, винесених на підставі акту перевірки щодо дотримання ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ» вимог податкового законодавства.
2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що контролюючий орган не надав достатніх доказів, які б підтверджували порушення ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ» норм податкового законодавства, зокрема, не було надано первинних документів, на підставі яких були зроблені висновки про порушення. Суд зазначив, що посилання контролюючого органу на матеріали кримінального провадження є недостатніми, оскільки ці матеріали не є обов’язковими для адміністративного суду, а протоколи допитів свідків та інші матеріали досудового розслідування не можуть вважатися належними доказами до винесення вироку у кримінальній справі. Суд також вказав, що книги “Каса”, на які посилався контролюючий орган, не є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не відповідають встановленій формі касової книги та не містять необхідних реквізитів. Крім того, контролюючий орган не довів факту отримання ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ» прибутку внаслідок документального оформлення операцій з реалізації товарів через підконтрольних фізичних осіб-підприємців. Суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ».
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/18752/23 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення НБУ про накладення штрафу на АТ «АКБ «Конкорд» за порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду, оскільки до суду надійшла заява від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) на ліквідацію АТ «АКБ «Конкорд» про залишення позову без розгляду, а з моменту початку процедури ліквідації банку, саме Уповноважена особа ФГВФО набуває повноважень органів управління банку та реалізує їх незалежно від бажання колишніх керівників. Суд підкреслив, що право позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду є безумовним, і суд зобов’язаний задовольнити таке клопотання. Також, суд зазначив, що залишення позову без розгляду не позбавляє скаржників права звернутися з аналогічним позовом в окремому провадженні. Суд врахував, що у нього відсутній обов’язок з’ясовувати обставини справи або мотиви подання заяви про залишення позову без розгляду, а обов’язок суду полягає лише в перевірці повноважень особи на подання відповідної заяви та дотримання термінів її подання.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №600/1052/20-а від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ» податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Рівненській області.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ», виходив з того, що контролюючий орган не довів належними та допустимими доказами порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в акті перевірки відсутні посилання на конкретні первинні документи позивача, на підставі яких зроблено висновки про порушення, а посилання на матеріали кримінального провадження є недостатніми, оскільки у кримінальному провадженні відсутній обвинувальний вирок. Суд також зазначив, що книги “Каса”, на які посилався контролюючий орган, не є первинними документами бухгалтерського обліку, а електронні докази, надані відповідачем, не засвідчені електронним цифровим підписом. Суд врахував, що контролюючий орган не надав належних доказів на підтвердження виплати винагороди фізичним особам-підприємцям, а також не підтвердив факт не проведення позивачем розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій. Щодо судових витрат, суд визнав їх обґрунтованими та пропорційними, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та ціну позову.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу ГУ ДПС у Рівненській області – без задоволення.
Справа №580/11180/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження військовослужбовцем дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення та інших виплат без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, зокрема щодо обчислення строків звернення до суду у справах про виплату грошового забезпечення. Верховний Суд підкреслив, що строк звернення до суду у таких справах слід обчислювати з моменту отримання військовослужбовцем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених сум, наприклад, з дня отримання розрахункового листа чи довідки про нараховані та виплачені суми. Суд також зазначив, що для правильного вирішення питання дотримання строку звернення до суду необхідно з’ясувати, чи ознайомлювався позивач до звернення до суду з інформацією про розмір та складові нарахованого грошового забезпечення. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не встановили ці обставини, їх висновок про пропуск строку звернення до суду є передчасним.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині повернення позовних вимог та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням викладених висновків.
Справа №460/7194/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовцю з урахуванням певних положень постанови Кабінету Міністрів України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували положення про строки звернення до суду, не врахувавши змін у трудовому законодавстві, які обмежують ці строки, але не поширюються на правовідносини, що виникли до 19.07.2022. Суд також зазначив, що для періоду після цієї дати необхідно встановити, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав на оплату праці, а також чи було надано йому письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Суд підкреслив, що суди не з’ясували всіх обставин справи, зокрема, не встановили форму повідомлення позивача про виплачені суми та дату отримання ним відповідної інформації. Суд вказав на обов’язок роботодавця інформувати працівника про складові заробітної плати згідно зі статтею 110 КЗпП України та міжнародними стандартами.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №600/1052/20-а від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Рівненській області.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «СТД ГРУП РІВНЕ», виходив з того, що контролюючий орган не довів належними доказами порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, не надав первинних документів, які б підтверджували заниження податку на прибуток, ПДВ, неоприбуткування готівки та непроведення розрахункових операцій через РРО. Суд зазначив, що матеріали кримінального провадження, на які посилався контролюючий орган, не є належними доказами в адміністративному судочинстві, оскільки відсутній вирок суду у кримінальному провадженні. Також, суд вказав, що книги-зошити “Каса” не є первинними документами бухгалтерського обліку, а електронні докази, надані відповідачем, не були належним чином засвідчені електронним цифровим підписом. Суд врахував, що контролюючий орган не надав доказів, які б підтверджували обставини вилучення книг “Каса” безпосередньо у позивача, а також не встановив конкретних осіб, які вели ці книги. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та пропорційними до складності справи, обсягу наданих послуг та ціни позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №500/5125/25 від 12/12/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів за податковим боргом з ТОВ «Фенікс Юкрейн» на підставі заяви ГУ ДПС у Тернопільській області.
2. Суди попередніх інстанцій залишили заяву податкового органу без розгляду, вважаючи, що строк для звернення до суду було пропущено, оскільки 24-годинний строк для подання заяви, передбачений статтею 283 КАС України, обчислюється з наступного дня після спливу 30 календарних днів з дати надіслання податкової вимоги платнику. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що ключовою обставиною є не дата відправлення, а дата вручення податкової вимоги платнику податків або дата, коли поштове відділення зафіксувало неможливість її вручення. Оскільки податкова вимога була повернута поштою з відміткою про відсутність адресата, вона вважається врученою в день, зазначений у повідомленні про вручення, а саме 29 липня 2025 року. Відповідно, 30-денний строк починає відлік з наступного дня, і податковий орган звернувся до суду в межах 24-годинного строку після його закінчення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №990/316/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання ВККСУ вчинити певні дії на користь позивача.
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. З цих частин можна зробити висновок, що суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі. Щоб зрозуміти мотивацію суду, необхідно ознайомитися з повним текстом рішення, який буде виготовлено протягом п’яти днів. Без повного тексту неможливо зрозуміти, чому суд не задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ВККСУ.
Суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в повному обсязі.
Справа №990/365/25 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про відмову у звільненні судді у відставку через недостатність стажу роботи.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки Вища рада правосуддя (ВРП) правомірно відмовила судді у звільненні у відставку, оскільки стаж роботи судді, обчислений відповідно до чинного законодавства на момент її призначення на посаду, не досягав необхідних 20 років. Суд врахував, що до стажу роботи судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у галузі права, але лише в обсязі, необхідному для призначення на посаду судді вперше, а саме три роки. Суд також зазначив, що період навчання у юридичному інституті зараховується до стажу лише за денною формою навчання, а робота на посаді нотаріуса не відноситься до посад, які безпосередньо пов’язані з керівництвом та контролем за діяльністю судів, тому не підлягає зарахуванню до стажу. Суд підкреслив, що ВРП діяла на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, а її рішення відповідає критеріям, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України. Суд також відхилив аргументи позивачки про дискримінацію та порушення принципу правової визначеності, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову.
Справа №480/5518/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, а також вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду. Суд зазначив, що до спірних правовідносин застосовується спеціальна норма Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яка встановлює 15-денний строк для оскарження наказів про дисциплінарні стягнення. Суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що причини пропуску строку, на які посилався позивач (хвороба матері, повітряні тривоги, відсутність висновку службового розслідування), не є поважними та не підтверджують об’єктивної неможливості своєчасного звернення до суду. Суд врахував, що позивач не обґрунтував необхідність звернення за правовою допомогою саме в м. Суми, а також що неотримання висновку службового розслідування не перешкоджало йому звернутися до суду в установлений строк. Крім того, суд відхилив посилання на воєнний стан як на безумовну підставу для поновлення строку, підкресливши, що мають бути доведені конкретні обставини, які унеможливили звернення до суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/26347/20 від 11/12/2025
1. Предметом спору є відмова Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням йому 2-ї групи інвалідності внаслідок травми, пов’язаної із захистом Батьківщини.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що помилкове подання апеляційної скарги до неналежного суду не є поважною причиною для поновлення строку, оскільки адвокат повинен правильно визначати юрисдикцію суду. Відпустка адвоката також не звільняє його від обов’язку контролювати хід справи. Крім того, суд вказав, що вручення ухвали представнику вважається врученням і особі, яку він представляє. Хоча попередню ухвалу про повернення апеляційної скарги було скасовано, це не звільняє від обов’язку дотримуватися строків апеляційного оскарження, а несвоєчасне ознайомлення представника з ухвалою не є поважною причиною для поновлення строку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №520/24010/23 від 12/12/2025
1. Предметом спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з фізичної особи-підприємця на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки підприємець пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що підприємець був зареєстрований в системі “Електронний суд” і отримав копію рішення суду першої інстанції в електронному вигляді, тому мав можливість своєчасно подати апеляційну скаргу. Суд також врахував, що підприємцю двічі надавалася можливість навести інші поважні причини пропуску строку, але він цього не зробив. Суд підкреслив, що воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, якщо не доведено неможливість вчинення процесуальних дій. Також суд нагадав про обов’язок сторін проявляти зацікавленість у розгляді справи та добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №320/18332/23 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Національного банку України про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Конкорд».
2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили позов банку без розгляду на підставі заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), мотивуючи це тим, що право позивача на залишення позову без розгляду є безумовним. Суд підкреслив, що з моменту початку процедури ліквідації банку, Уповноважена особа ФГВФО набуває повноважень органів управління банку та реалізує їх незалежно від бажання колишніх керівників. Суд також зазначив, що відсутній обов’язок з’ясовувати мотиви подання такої заяви, а обов’язок суду полягає лише в перевірці повноважень особи, яка подає заяву, та дотримання строків. Суд вказав, що залишення позову без розгляду не позбавляє скаржників права звернутися з аналогічним позовом в окремому провадженні.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №320/49063/23 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкової вимоги, виставленої податковим органом ПАТ «Укрнафта» на суму 158 858 324,07 грн.
2. Суд задовольнив позовні вимоги ПАТ «Укрнафта», оскільки на момент формування податкової вимоги грошові зобов’язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями, були неузгодженими, оскільки ПАТ «Укрнафта» вже звернулося до суду з відповідними позовами, що підтверджується доказами їх направлення поштовим зв’язком. Суд наголосив, що моментом звернення до суду вважається момент фактичного подання позовної заяви, зокрема, здачі її на пошту, а не дата відкриття провадження у справі. Також, суд врахував, що наявність попередньої податкової вимоги унеможливлює повторне направлення нової податкової вимоги за наявності непогашеного податкового боргу. Суд підкреслив, що податковий орган не має права формувати податкову вимогу щодо зобов’язань, які втратили статус узгоджених у зв’язку з їх судовим оскарженням, і що особливості документообігу між судом і податковим органом не можуть змінювати правовий режим грошового зобов’язання.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №340/4523/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки прокурор вважає, що ділянка розташована в межах природно-заповідного фонду.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема не з’ясували юридичну природу та підстави існування запису про спірну земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, не дослідили наявність або відсутність фактичного перетину меж та накладання земельних ділянок, не надали оцінки наявності або відсутності “подвійної реалізації” рішення сільської ради, а також не оцінили реальність загрози інтересам держави. Суд також вказав на необхідність дослідження картографічних матеріалів, схеми розташування земель природно-заповідного фонду та охоронного зобов’язання для встановлення, чи дійсно сформована земельна ділянка накладається на землі заповідного урочища. Суд підкреслив, що встановлення фактичних обставин справи є важливим для правильного вирішення спору, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Справа №400/4449/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивачки з посади начальника відділу митного аудиту за угодою сторін, її поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову. Суди встановили, що позивачка подала заяву про звільнення за угодою сторін, і відповідач видав відповідний наказ. Звільнення відбулося на підставі її власноручно написаної заяви, де вона чітко вказала підставу звільнення та дату припинення трудових відносин. Хоча позивачка пізніше відкликала свою заяву, суди зазначили, що анулювання домовленості про звільнення можливе лише за взаємною згодою сторін, якої в даному випадку не було. Суд також врахував, що на момент подання заяви про звільнення у позивачки було відповідне волевиявлення на припинення контракту, а подальша зміна рішення не впливає на чинність вже досягнутої домовленості з роботодавцем. Суд відзначив, що не було надано доказів тиску на позивачку при написанні заяви про звільнення.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/22832/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Львівської митниці про збільшення грошових зобов’язань зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що товари, ввезені позивачем, походять з Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатами EUR.1 та іншими документами, які не були анульовані або визнані недійсними. Суд зазначив, що митниця не надала достатніх доказів, які б обґрунтовували сумніви щодо походження товару або недостовірності поданих позивачем документів. Важливо, що суди врахували, що відповідальність за достовірність інформації в сертифікатах EUR.1 несе експортер, а не імпортер. Також, суди підкреслили, що митниця не надала переклади документів іноземних органів під час перевірки, що свідчить про неповне з’ясування обставин справи. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив, що суть і зміст тверджень Відповідача викладених у касаційній скарзі зводиться до надання статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції іншого тлумачення ніж те, який випливає з її змісту та повністю спростовуються положеннями статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції в редакції, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
