1. Предметом спору є оскарження колишнім працівником дій роботодавця щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. Суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є складовою заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Тому до таких спорів застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п’ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів, пов’язаних зі звільненням з публічної служби, а не строки, передбачені статтею 233 Кодексу законів про працю України. Суд також врахував, що позивач звернувся до суду після спливу місячного строку з моменту проведення остаточного розрахунку.
**** Суд вказав, що відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його попередніх постановах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
