Огляд судової практики Верховного Суду за 12/12/2025

Справа №398/4974/24 від 05/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту припинення іпотеки у зв’язку з ліквідацією іпотекодержателя без правонаступників.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, було залишено без розгляду, оскільки вбачається спір про право. Суд врахував, що заявник неодноразово звертався до суду з позовами щодо зміни іпотекодержателя, і судовими рішеннями вже було встановлено факт непередачі прав вимоги від банку до компанії, яку заявник вказував як ліквідованого іпотекодержателя. Крім того, існує судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь банку. Суд зазначив, що у справах окремого провадження не застосовуються положення щодо змагальності та меж судового розгляду, тому суд має право за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах розгляд здійснювався у позовному, а не окремому провадженні.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №570/3813/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсними договорів (дарування, суперфіцію), скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Суд касаційної інстанції, частково скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався наступним:
* Майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, і кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном.
* Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому, а не в частині, як вирішив апеляційний суд, посилаючись на правову позицію Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц.
* Вимога про витребування майна є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування, тому ці вимоги мають вирішуватись одночасно.
* Договір суперфіцію не входить до ланцюга договорів щодо спірного майна, а є окремим договором, який був укладений на певний строк і припинився після його закінчення, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
* Вимоги щодо житлового будинку не підлягають задоволенню, оскільки будівництво розпочато після розірвання шлюбу, і позивачка не довела, що будинок будувався під час шлюбу.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині вимог про визнання недійсним договору дарування та витребування майна, направив справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду, змінив мотивувальну частину постанови в частині вимог про визнання недійсним договору суперфіцію, а в решті залишив постанову апеляційного суду без змін.

Справа №600/3079/24-а від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії та зобов’язання зарахувати певні періоди роботи до страхового стажу.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що відповідальність за сплату страхових внесків покладається на підприємство-страхувальника, а не на працівника, навіть якщо він обіймає посаду директора. Суд підкреслив, що відсутність сплати внесків з вини підприємства не може позбавляти людину права на врахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки це суперечить принципам соціального захисту. Також, суд врахував, що директор, хоч і виконує управлінські функції, не є тотожним страхувальнику в розумінні закону. Суд вказав на неприпустимість перекладання наслідків недобросовісної сплати внесків підприємством на працівника. Крім того, суд підкреслив, що наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у зарахуванні певних періодів до страхового стажу, та зобов’язав Пенсійний фонд повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням цих періодів.

Справа №560/12765/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату боргу з податків і зборів, а також штрафних санкцій.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд не повною мірою з’ясував обставини справи та не надав належної оцінки доводам сторін і доказам, зокрема, щодо правильності формування витрат ФОП, заниження суми оподатковуваного доходу за 2019-2021 роки, не надав оцінку актам про ненадання документів. Водночас, ВС погодився з апеляційним судом в частині скасування податкових повідомлень-рішень щодо ПДВ, оскільки податковий орган не довів факту безоплатної передачі товарів/послуг та неправомірності дій платника щодо залишків товарних запасів, а також правомірності застосування штрафних санкцій за нереєстрацію податкових накладних, реєстрацію яких було зупинено. Суд підкреслив, що штрафні санкції не можуть застосовуватися до моменту прийняття рішення про відновлення реєстрації таких накладних.

3. Суд частково скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін.

Справа №920/1045/25 від 03/12/2025
Предметом спору є зобов’язання Роменської міської ради прийняти у комунальну власність протирадіаційне укриття.

Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Суд першої інстанції помилково вважав, що аналогічний спір вже був вирішений у справі про банкрутство, однак апеляційний суд обґрунтовано вказав на відсутність тотожності суб’єктного складу сторін та на те, що ухвала про задоволення клопотання ліквідатора у справі про банкрутство не є аналогічною судовим рішенням, які є підставою для закриття провадження у справі. Верховний Суд підкреслив, що для закриття провадження необхідна повна тотожність сторін, предмету та підстав спору, чого в даному випадку не було встановлено. Суд касаційної інстанції також послався на власну практику щодо недопустимості формування різних висновків щодо обставин та правовідносин між сторонами, але визнав, що в даному випадку підстав для застосування цієї практики немає.

Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №522/24207/15-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є розірвання іпотечного договору, укладеного на забезпечення кредитного договору, у зв’язку зі збільшенням процентної ставки за кредитом без згоди іпотекодавця.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував належного повідомлення відповідача (банку) про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки представник банку отримав копію позову з додатками. Також, апеляційний суд не звернув увагу на те, що банк знав про відчуження іпотечного майна третій особі ще у 2019 році, але апеляційну скаргу подав лише у 2021 році, що може свідчити про недобросовісність дій банку. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточних судових рішень, і вказав, що скасування заочного рішення через значний проміжок часу може порушувати цей принцип. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив, чи буде задоволення заяви про перегляд заочного рішення виправданим з огляду на обставини, що змінилися, і чи відповідатиме це вимогам справедливості.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.

Справа №462/7879/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є позов про позбавлення батьківських прав матері відносно її двох малолітніх дітей.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що в матеріалах справи відсутні докази умисного невиконання матір’ю своїх батьківських обов’язків та її винної поведінки щодо дітей, вважаючи позбавлення батьківських прав недоцільним і невиправданим заходом. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на неповне дослідження доказів, зокрема, ігнорування заяви матері про визнання позову, доказів неналежного догляду за дітьми, вилучення дітей з сім’ї, а також відсутність врахування думки дітей. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини, врахування висновку органу опіки та піклування, а також на важливості заслуховування думки дітей у таких справах. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зібраним доказам та поведінці матері, не виклали мотиви та аргументи, що свідчать про свідоме нехтування нею своїми обов’язками.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №990/51/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо невідповідності судді займаній посаді.

2. Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду першої інстанції про закриття провадження у справі, зазначивши, що оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді можливе лише після розгляду цього питання Вищою радою правосуддя (ВРП). Суд підкреслив, що процедура кваліфікаційного оцінювання є єдиним провадженням, і рішення ВККС має рекомендаційний характер для ВРП, яка ухвалює остаточне рішення. До того ж, розгляд справи Верховним Судом до рішення ВРП може нівелювати повноваження ВРП, оскільки рішення Верховного Суду матиме преюдиційне значення. Суд також відхилив аргументи позивача про порушення його права на справедливий суд, оскільки він мав можливість знайомитися з матеріалами справи в електронному кабінеті. Суд також зазначив, що позивач не заявляв відвід членам комісії, хоча мав таке право.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Справа №939/1987/23 від 08/12/2025
Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем однією сім’єю для отримання права на спадкування.

Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів спільного проживання однією сім’єю зі спадкодавцем протягом не менше п’яти років до моменту його смерті, що включає спільний побут, ведення спільного господарства, спільний бюджет, взаємні права та обов’язки. Суд врахував покази свідків з обох сторін, але визнав їх суперечливими та недостатніми для підтвердження сімейних відносин, особливо зважаючи на те, що позивач досяг повноліття, маючи батьків. Суд зазначив, що надання послуг водія та допомога у зв’язку з погіршенням здоров’я спадкодавця не свідчать про наявність між ними сімейних відносин. Суд також взяв до уваги відсутність доказів ведення спільного господарства та бюджету.

Справа №466/4076/23 від 26/11/2025
Предметом спору є встановлення факту перебування фізичної особи у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю.

Суд встановив, що між фізичною особою та ТОВ “Алан” існували трудові відносини протягом певного періоду, спираючись на докази, такі як виписка з банківського рахунку, що підтверджує отримання заявником грошових переказів, позначених як зарплатний проєкт ТОВ “Алан”, а також інші надані докази. Суд врахував, що хоча трудовий договір не був укладений у письмовій формі, а записи у трудовій книжці не були зроблені, фактичний допуск до роботи та виплата заробітної плати свідчать про наявність трудових відносин. Суд зазначив, що у трудових правовідносинах діє презумпція вини роботодавця, яку ТОВ “Алан” не спростувало. Суд також відхилив аргументи ТОВ “Алан” про те, що між сторонами існує спір про право, оскільки товариство не надало належних доказів цього. Суд підкреслив, що встановлення факту трудових відносин необхідне заявнику для реалізації його трудових прав, включаючи внесення запису до трудової книжки та нарахування страхового стажу.

Суд вирішив частково задовольнити заяву фізичної особи та встановив факт трудових відносин між нею та ТОВ “Алан” за конкретний період.

Справа №754/8504/25 від 03/12/2025
Предмет спору – оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу.

Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу, пославшись на те, що вона була подана не безпосередньо до апеляційного суду, а до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що позивач направив апеляційну скаргу на офіційну електронну адресу як суду першої інстанції, так і Київського апеляційного суду, тобто апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав також і безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Суд наголосив, що апеляційний суд не звернув на це уваги, чим порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення, що є складовою права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №990/390/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до неї персональних санкцій.

2. Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що Указ Президента є актом індивідуальної дії, а не нормативно-правовим, тому строк оскарження становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд також підкреслив, що офіційне опублікування Указу презюмує можливість особи знати про застосовані до неї санкції, а відсутність доказів вжиття активних дій для отримання інформації про Указ свідчить про недбалість позивача. Суд відхилив аргументи позивача про обмежений доступ до інформації та відсутність повідомлення про санкції, оскільки обов’язку повідомляти про санкції в інший спосіб, ніж офіційне опублікування, немає. Велика Палата послалася на сталу практику ЄСПЛ щодо дотримання принципу юридичної визначеності та обов’язку сторін вживати заходів для захисту своїх прав у встановлені строки.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Справа №990SСGС/26/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження суддею ухвали Вищої ради правосуддя про відмову в поновленні строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу судді, вказавши, що ВРП формально підійшла до оцінки причин пропуску строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати. Суд наголосив, що ВРП повинна була врахувати всі обставини, зокрема, порушення самою ВРП триденного строку для направлення копії рішення судді, перебування судді у відпустці, значне навантаження на суддю в період оскарження, необхідність отримання матеріалів справи для підготовки обґрунтованої скарги, а також практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на справедливий суд. Суд зазначив, що можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливою запорукою суддівської незалежності, і ВРП зобов’язана це враховувати. Велика Палата підкреслила, що суворе застосування строків без урахування конкретних обставин справи може бути непропорційним і перешкоджати доступу до правосуддя. Суд також врахував, що суддя вживала активних дій для реалізації свого права на оскарження, що підтверджує поважність причин пропуску строку.

3. Суд скасував ухвалу Вищої ради правосуддя та задовольнив скаргу судді.

Справа №902/388/18 від 03/12/2025
1. Предметом спору є заміна боржника у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглядала касаційну скаргу щодо заміни боржника у виконавчому провадженні, де ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» просило замінити ПП «Феріде Плаза» на ПП «Іствін» як правонаступника, оскільки ПП «Іствін» набуло право власності на об’єкт незавершеного будівництва, який був предметом іпотеки. Суд апеляційної інстанції задовольнив заяву, враховуючи, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку», при переході права власності на предмет іпотеки, іпотека залишається дійсною, і новий власник набуває статусу іпотекодавця. ПП «Іствін», будучи третьою особою у справі, знало про обтяження майна іпотекою та про судовий спір, але не повідомило суд про набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі), і обтяження іпотекою нерозривно пов’язане з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця. Суд також зазначив, що ПП «Іствін» недобросовісно не повідомило суд про набуття права власності на предмет іпотеки під час розгляду справи по суті, що вплинуло на можливість суду врахувати це при винесенні рішення.

3. Суд залишив касаційну скаргу ПП «Іствін» без задоволення, а постанову апеляційного суду про заміну боржника – без змін.

Справа №910/21974/21 від 04/12/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Дарниця-2”.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно з ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються стороні, на користь якої ухвалено рішення. Суд врахував надані докази, зокрема договір про надання правової допомоги, додаток до нього щодо вартості послуг, та акт виконаних робіт. Також суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом і клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини, а також на те, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору. Важливо, що позивач не заявляв клопотання про зменшення суми судових витрат, тому суд вирішив задовольнити заяву кооперативу про стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд вирішив задовольнити заяву Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Дарниця-2” та стягнути з ОСОБА_1 на користь кооперативу 2050 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №371/1316/22 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо залишення в силі вироку про засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілих.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника щодо недопустимості ряду доказів, покладених в основу обвинувачення, а також не розглянув аргументи сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями, не навів власних обґрунтованих аргументів на спростування доводів захисника, і не здійснив повного та всебічного аналізу доказів, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також, апеляційний суд не надав оцінку доводам щодо не дослідження судом першої інстанції ряду доказів.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Справа №754/2174/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є законність стягнення з законного представника неповнолітнього процесуальних витрат на залучення експерта у кримінальному провадженні, де до неповнолітнього було застосовано примусові заходи виховного характеру.

2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що згідно з кримінальним процесуальним кодексом, витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у випадку ухвалення обвинувального вироку або якщо експерта було залучено безпосередньо обвинуваченим. Оскільки у даній справі суд не ухвалював обвинувального вироку, а застосував до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і ініціатором проведення експертизи був орган досудового розслідування, то витрати на проведення експертизи мають бути віднесені на рахунок держави. Суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях. Також суд врахував висновок об`єднаної палати ККС Верховного Суду, що стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе лише за наявності обвинувального вироку, документального підтвердження витрат та залучення експерта саме стороною захисту.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з законного представника неповнолітнього процесуальних витрат на залучення експерта та постановив віднести ці витрати на рахунок держави.

Справа №911/918/25 від 01/12/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, а також критеріями співмірності, обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору, складності справи та обсягу наданих послуг. Суд врахував, що відповідач подав заяву про розподіл витрат та надав докази на підтвердження понесених витрат у встановлений строк. Водночас, суд зазначив, що витрати на правничу допомогу не повинні бути способом надмірного збагачення сторони, а мають відповідати критеріям розумної необхідності. Враховуючи, що відзив на касаційну скаргу частково дублював аргументи, викладені в судах попередніх інстанцій, суд зменшив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, вважаючи їх надмірними. Проте, суд погодився з необхідністю відшкодування витрат на участь адвоката в судовому засіданні, оскільки така участь передбачає підготовку та безпосередню участь у засіданні.

Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Норма Плюс» та постановив стягнути з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Справа №552/4981/18 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_7 було визнано винним у службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України).

2. Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції та визнав ОСОБА_7 винним, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції помилково оцінив докази. Апеляційний суд вирішив, що ОСОБА_7, будучи службовою особою, вніс неправдиві відомості до протоколів огляду місця події. Верховний Суд не погодився з таким рішенням, вказавши, що апеляційний суд, змінюючи оцінку доказів, повинен був безпосередньо допитати свідків, чиї показання були ключовими для виправдання ОСОБА_7 судом першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не забезпечив повноти дослідження доказів, оскільки не допитав свідків, хоча і робив спроби їх викликати, але обмежився лише прослуховуванням їхніх попередніх свідчень. Також, Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не спростував належним чином висновки суду першої інстанції про недоведеність вини ОСОБА_7.

3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.

Справа №361/2887/19 від 27/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішень державних кадастрових реєстраторів, державних реєстраторів.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що право власності є конституційним правом, і власник не втрачає його, якщо майно вибуло з володіння без його волі та без законних підстав. Суд зазначив, що втручання у право кінцевих набувачів є законним, оскільки спрямоване на захист права власності позивача, а пропорційність втручання забезпечується можливістю набувачів вимагати відшкодування збитків від винних осіб. Також, суд врахував недобросовісну поведінку відповідачів, які, знаючи про незаконність відчуження ділянки, вчиняли дії для унеможливлення її повернення, зокрема, здійснили поділ ділянки та передали її сину за договором дарування. Суд підкреслив, що знесення самочинного будівництва на ділянці позивача є обґрунтованим, оскільки вона не давала згоди на будівництво, а відповідачі знали про незаконність своїх дій.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у витребуванні земельних ділянок та зобов’язання знести самочинне будівництво, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, та залишив без змін постанову апеляційного суду в іншій частині.

Справа №761/22150/19-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача процентів за договорами банківського вкладу, які позивач успадкував після смерті тітки.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував, що позивач звертався до банку з вимогою про виплату успадкованих коштів, що фактично є односторонньою відмовою від договору банківського вкладу, і з цього моменту правовідносини між сторонами припиняються. Апеляційний суд не врахував, що з моменту звернення позивача до банку з вимогою про виплату успадкованих коштів, у позивача виникло право на стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, передбачених частиною другою статтею 625 ЦК України, а не процентів за договором банківського вкладу. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не надав належної оцінки вказівкам, які містяться в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2023 року, зокрема, щодо того, чи є вимога позивача про зобов’язання банку сплатити проценти за договором банківського вкладу ефективним способом захисту. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не може втручатися в оцінку доказів.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №914/768/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення пайового внеску та зустрічний позов про визнання недійсним договору.

2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу прокурора, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Фактично, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про стягнення з ТОВ “Атріум Естейт” пайового внеску на користь Львівської міської ради. Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, стягнувши з ТОВ “Атріум Естейт” на користь прокуратури судовий збір.

Справа №735/1057/24 від 08/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння).

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції, звільнивши при цьому ОСОБА_6 з виправного центру. На жаль, з наданої резолютивної частини неможливо встановити конкретні аргументи суду касаційної інстанції, якими він керувався при прийнятті рішення. Для повного аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви скасування рішення апеляційного суду. Без повного тексту неможливо зрозуміти, чи були порушення норм матеріального або процесуального права, які стали підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Суд скасував ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №451/1745/21 від 20/08/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про відсторонення вчителя від роботи через відсутність щеплення від COVID-19, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково визначив неналежного відповідача за вимогою про стягнення середнього заробітку, вважаючи, що виплату заробітної плати здійснює відділ освіти, а не гімназія, з якою позивач перебувала у трудових відносинах. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме роботодавець, з яким укладено трудовий договір, несе обов’язок з виплати заробітної плати, посилаючись на попередні висновки Верховного Суду з аналогічних справ. Оскільки апеляційний суд не дослідив обставини справи щодо періоду вимушеного прогулу та розміру середнього заробітку, Верховний Суд не може ухвалити нове рішення. Тому справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для встановлення цих обставин та ухвалення законного рішення. Додаткову постанову про розподіл витрат на правничу допомогу також було скасовано у зв’язку з направленням справи на новий розгляд.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку та додаткову постанову про розподіл витрат на правничу допомогу, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №132/1422/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо кваліфікації дій засудженого та призначеного покарання за крадіжку та грабіж.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги прокурора та засудженого, змінивши рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд порушив вимоги ч. 3 ст. 439 КПК, призначивши більш суворе покарання, ніж було призначено попереднім вироком, скасованим не через м’якість покарання. Суд касаційної інстанції зазначив, що дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим і продовжені винною особою, кваліфікуються як грабіж, підтвердивши правомірність перекваліфікації дій засудженого з крадіжки на грабіж апеляційним судом. Суд також відхилив доводи засудженого щодо порушень під час апеляційного розгляду, зокрема, щодо участі судді, яка раніше брала участь у справі, та щодо неправомірності дій захисника. Водночас, Верховний Суд погодився з тим, що апеляційний суд не мав права посилювати покарання, тому зменшив строк позбавлення волі до попереднього рівня. Суд також уточнив порядок обчислення строку відбування покарання, враховуючи попереднє ув’язнення та час відбування покарання за попереднім вироком.

3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, зменшивши строк позбавлення волі засудженому до 4 років.

Справа №464/3614/22 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, вважаючи її адміністративною. Верховний Суд підкреслив, що для визначення юрисдикції суду важливо враховувати суть правовідносин, а не лише суб’єктний склад. У даному випадку, позивачка була прийнята на посаду в органі місцевого самоврядування за строковим трудовим договором без конкурсу, не складала присягу та не отримувала ранг посадової особи. Тому, спір щодо оплати праці не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд також зазначив, що сам факт роботи позивачки в органі місцевого самоврядування не робить спір публічно-правовим.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №916/1232/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів, включаючи суму боргу за товар, суму боргу за зберігання товару, інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

2. Верховний Суд погодився з рішеннями попередніх інстанцій щодо часткового закриття провадження у справі, оскільки відповідач повернув позивачу товар на суму 67 014 509,34 грн, що було підтверджено актами приймання-передачі, і позивач цей товар прийняв, тому на момент розгляду справи в цій частині відсутній предмет спору. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що повернення товару є наслідком розірвання договору, а не оплатою заборгованості, і що це має тягнути закриття провадження в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на вартість повернутого товару. ВС зазначив, що зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином, а закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. ВС підкреслив, що оцінка підстав для нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних, нарахованих на заборгованість, має надаватися під час розгляду справи по суті вимог, щодо яких прийнято рішення судом першої інстанції, яке не є предметом касаційного перегляду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №646/4255/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за колабораційну діяльність, а саме за добровільне зайняття посади у незаконних органах влади на тимчасово окупованій території.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту про те, що ОСОБА_7 діяла під примусом, що могло вплинути на правильність застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме ч. 5 ст. 111-1 КК України, яка вимагає добровільності у діях особи. Суд зазначив, що апеляційний суд не надав ефективної відповіді на доводи апеляційної скарги, не мотивував свого рішення в цій частині, не надав правової оцінки показанням свідків, які також не були оцінені місцевим судом, а тому версія сторони захисту щодо відсутності добровільної згоди на зайняття відповідної посади в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, повно не перевірена. Верховний Суд наголосив на важливості доведення добровільного характеру дій особи для визнання її винною у колабораційній діяльності. Суд також вказав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Справа №753/22945/19 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_8 було визнано винним у незаконному придбанні та зберіганні вогнепальної зброї та боєприпасів (ч. 1 ст. 263 КК України).

2. Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що докази сторони обвинувачення, зокрема протокол обшуку та висновок експерта, у сукупності з іншими доказами, доводять вину ОСОБА_8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність понятих у момент виявлення зброї в сейфі не робить докази недопустимими, оскільки не було допущено істотних порушень прав людини. Також, апеляційний суд вказав, що залучення оперативних працівників до обшуку не суперечить вимогам КПК України, оскільки вони не були суб’єктами виконання ухвали про обшук. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що ухвала про обшук містила всі необхідні відомості та була достатньо мотивована. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи про те, що експертиза була проведена до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, оскільки на момент проведення експертизи вже існувало кримінальне провадження, в рамках якого було виявлено зброю.

3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №205/8372/15 від 03/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскаржена в касаційному порядку.

2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. З тексту постанови вбачається, що повний текст буде оголошено пізніше, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Наразі, можна лише констатувати, що Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду та відмовив у задоволенні касаційної скарги адвоката. Без повного тексту рішення неможливо встановити, чи відступає суд від попередньої правової позиції.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №916/992/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про виправлення описки в ухвалі про призначення підготовчого засідання.

2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) дійшла висновку, що ухвала про виправлення описки в ухвалі суду підлягає оскарженню в апеляційному порядку лише тоді, коли ухвала, в якій виправляється описка, підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. ВП ВС зазначила, що описка, яка підлягає виправленню, це механічна помилка, яка може призвести до неправильного розуміння судового рішення. Суд наголосив, що виправлення описки не повинно змінювати суті судового рішення. Оскільки ухвала про призначення судового засідання не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, то і ухвала про виправлення описки в ній також не підлягає окремому оскарженню. ВП ВС підкреслила, що визначення в процесуальному законі випадків, коли судове рішення підлягає оскарженню, не є обмеженням доступу до суду.

3. Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

**:** Велика Палата Верховного Суду в цій постанові відступила від попередніх висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 918/753/21, від 01.03.2023 у справі № 910/11980/21 та від 29.03.2023 у справі № 910/13847/21.

Справа №392/843/24 від 08/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю та з метою приховати інший злочин.

Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, оскільки касаційна скарга захисника не містила достатніх підстав для його скасування. Суд врахував тяжкість злочину, за який засуджено ОСОБА_6, а саме умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Також, суд взяв до уваги попередні судимості ОСОБА_6, зокрема за умисне вбивство та крадіжку, що свідчить про його стійку антисоціальну поведінку. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини засудженого та правильності кваліфікації його дій. Під час касаційного розгляду не було виявлено істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень. Враховуючи всі обставини, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Суд ухвалив: Вирок Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в його інтересах – без задоволення.

Справа №501/1814/23 від 08/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги, враховуючи обставини справи, зокрема, початок повномасштабної військової агресії росії проти України, запровадження воєнного стану, що ускладнило можливість своєчасного звернення до нотаріуса. Суд врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, а також загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність. Суд також взяв до уваги, що позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини невдовзі після закінчення шестимісячного строку, встановленого законом, і що він фактично дізнався про пропуск строку лише після отримання відмови нотаріуса. Суд також врахував, що на момент відкриття спадщини діяла постанова Кабінету Міністрів України, яка суперечила положенням Цивільного кодексу України щодо строків прийняття спадщини, що могло ввести позивача в оману.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №569/17823/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу, укладених з метою уникнення виконання боргових зобов’язань.

2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов частково, визнавши договори недійсними, оскільки встановив, що боржник (чоловік) та його дружина діяли недобросовісно, відчужуючи спільне майно (автомобіль) через договір комісії з метою уникнення звернення стягнення на це майно кредитором (позивачем). Суд врахував момент укладення договорів (після виникнення боргових зобов’язань), родинні зв’язки між учасниками правочинів (дружина, наречена сина), відсутність доказів оплати за автомобіль, а також наявність інших кредитних спорів у боржника. Суд наголосив, що цивільно-правові договори не повинні використовуватися для уникнення сплати боргів, і такі дії є зловживанням правом. Суд також взяв до уваги презумпцію спільності інтересів подружжя та їх обізнаність про фінансові зобов’язання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши недійсність договорів та повернення автомобіля у спільну власність подружжя.

Справа №759/21040/18 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство через необережність) та ухвали апеляційного суду, який залишив вирок без змін.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою проаналізував доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо наявності стану необхідної оборони в діях ОСОБА_7. Зокрема, апеляційний суд формально підійшов до питання наявності чи відсутності суспільно небезпечного посягання на ОСОБА_7 з боку потерпілого та не оцінив дії ОСОБА_7 в контексті положень ст. 36 КК України щодо їх спрямованості на захист від суспільно небезпечного посягання. Також, апеляційний суд не з’ясував питання суб’єктивного ставлення ОСОБА_7 до діяння з ножем та його наслідків, а у випадку встановлення стану необхідної оборони, не проаналізував питання, чи підпадає діяння під ознаки певного кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування всіх обставин справи, порівняльного аналізу дій нападника і захисника, а також оцінки співмірності захисту небезпеці посягання.

3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №990/246/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо не проведення спеціальної перевірки кандидата на посаду судді.

2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ВККС не вчинила протиправної бездіяльності, оскільки на момент звернення позивача до Комісії, рішення про проведення першого етапу кваліфікаційного іспиту для кандидата на посаду судді ще не було ухвалено, а отже, і підстави для проведення спеціальної перевірки, як це передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», були відсутні. Суд підкреслив, що спеціальна перевірка кандидатів на посаду судді проводиться в межах процедури добору, яка включає певні етапи, і лише після їх проходження виникає необхідність у такій перевірці. Також суд зазначив, що Закон України «Про звернення громадян», на який посилався позивач, не регулює спірні правовідносини, оскільки питання проведення перевірки кандидата на посаду судді вирішується в межах іншої процедури, визначеної спеціальним законодавством. Суд врахував, що ВККС є уповноваженим органом, який організовує проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів на посаду судді, але ця функція реалізується на певних етапах добору, які на момент звернення позивача ще не настали.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа №450/5370/21 від 15/01/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження за скаргою особи, яка не була стороною у справі, але вважала, що рішення суду першої інстанції порушує її права, оскільки договір позики між сторонами містить ознаки фраудаторного правочину, укладеного з метою уникнення виконання іншого судового рішення про стягнення з відповідача на користь цієї особи значної суми коштів. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги щодо можливого впливу рішення у даній справі на виконання іншого судового рішення, що може свідчити про недобросовісність дій сторін договору позики. Суд врахував, що рішення суду першої інстанції про стягнення боргу з відповідача на користь третьої особи набрало законної сили. Суд касаційної інстанції послався на свою попередню практику, згідно з якою судове рішення про стягнення заборгованості може стосуватися прав та інтересів кредитора, якщо воно спрямоване на унеможливлення чи ускладнення виконання іншого судового рішення про стягнення боргу.

3. Касаційну скаргу задоволено, ухвалу апеляційного суду скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №367/6917/17 від 26/11/2025
Предметом спору у даній справі є визнання недійсними рішення виконавчого комітету селищної ради та рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Суд касаційної інстанції частково погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що державна реєстрація права власності не є підставою для набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право. Суд вказав, що свідоцтво про право власності є документом, який оформлює відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає. Оскільки сертифікат відповідності, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності, є чинним, вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності не підлягає задоволенню. Водночас, суд погодився з тим, що позивачка набула майнові права на квартиру на підставі договору про відступлення права вимоги, і її позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у реєстрації права власності. Суд також підкреслив, що вимога про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту, оскільки призводить до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним свідоцтва про право власності та відмовивши в задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

Справа №308/4263/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, а також способу участі батьків у вихованні дитини.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не врахував, що справа, окрім вимог про розірвання шлюбу, містила вимоги про визначення участі у вихованні дитини та визначення місця проживання дитини, що виключало розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу у спрощеному провадженні, хоча вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, що є обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не звернув на це уваги. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо обов’язковості врахування думки органу опіки та піклування при вирішенні спорів щодо місця проживання дитини.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №908/1946/15-г від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення з банку, який перебуває в стадії ліквідації, коштів на користь арбітражного керуючого.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що, хоча банк і перебуває в стадії ліквідації, а Закон України “Про виконавче провадження” передбачає повернення виконавчого документа стягувачу у випадку ліквідації банку-боржника, існують винятки. Зокрема, якщо судовим рішенням, яке набрало законної сили, на ліквідатора банку покладено обов’язок вчинити певні дії щодо погашення поточних вимог, і ліквідатор відмовляється їх виконувати добровільно, стягувач не може бути позбавлений права на примусове виконання судового рішення. Суд також зазначив, що оплата послуг ліквідатора банкрута є витратами, пов’язаними з ліквідаційною процедурою самого банку, оскільки банк зобов’язаний вживати заходів для повернення своїх активів, зокрема через участь у справі про банкрутство позичальника. Суд підкреслив, що у даному випадку примусове виконання рішення є ефективним способом захисту інтересів стягувача та не суперечить принципам правової певності.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №990/306/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя.

2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду, погодилась з його висновками. Суд, ймовірно, виходив з того, що рішення Вищої ради правосуддя було прийнято у межах її дискреційних повноважень та відповідає вимогам закону. Можливо, були досліджені матеріали справи, які підтверджують правомірність дій ВРП, або ж позивач не надав достатніх доказів протиправності оскаржуваного рішення. Також, суд міг врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо меж втручання у дискреційні повноваження органів державної влади. Важливо, що суд апеляційної інстанції підтримав попереднє рішення, що свідчить про послідовність судової практики у даній справі.

3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа №686/7896/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку ОСОБА_7, обвинуваченого у зловживанні службовим становищем (ст. 364 КК України).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд формально розглянув справу, не проаналізував доводи прокурора щодо наявності доказів вини ОСОБА_7, не надав належної оцінки матеріалам справи, зокрема, матеріалам інспекційних відвідувань та висновкам експертів. ВС підкреслив, що апеляційний суд не перевірив ретельно, чи були дії ОСОБА_7 умисними та чи мали на меті отримання неправомірної вигоди для інших осіб, що є важливим для кваліфікації злочину за ст. 364 КК України. Також, ВС вказав на необхідність врахування попередніх рішень об’єднаної палати ВС щодо зловживання владою та службовим становищем.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.

Справа №695/1323/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю, факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів, які б підтверджували, що мати позивача та померлий проживали однією сім’єю протягом необхідного п’ятирічного терміну, зокрема, не було надано доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю; суд критично оцінив показання свідків, оскільки вони були родичами позивача і могли бути зацікавлені у результаті справи; також суд зазначив, що реєстрація померлого за однією адресою з матір’ю позивача була нетривалою і не охоплювала весь необхідний період; апеляційний суд відмовився приймати додаткові докази, подані на стадії апеляційного розгляду, оскільки не було надано поважних причин, чому вони не були подані до суду першої інстанції; Верховний Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №332/856/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є скасування права власності на спадкове майно, а саме на частки домоволодіння та квартири, набуті відповідачем на підставі рішень суду в порядку спадкування.

2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач звернулася з позовом до неналежного відповідача, а саме до особи, яка набула право власності на спірне майно на підставі судових рішень, а не до органів, що здійснювали державну реєстрацію цього майна. Крім того, суди правильно вказали, що відсутні підстави для визнання недійсними свідоцтв про право власності на спірне майно в порядку статті 1301 ЦК України, оскільки такі свідоцтва відповідачу взагалі не видавалися, а право власності виникло на підставі рішень суду. Водночас, Верховний Суд встановив порушення апеляційним судом норм процесуального права при перегляді додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення за відсутності належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Справа №756/4131/25 від 12/11/2025
1. Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції про повернення його позовної заяви щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої, на його думку, бездіяльністю органів державної влади.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду питання про відкриття апеляційного провадження, не врахувавши всіх обставин справи та доводів заявника. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам заявника про відсутність у нього технічної можливості зареєструвати електронний кабінет, що унеможливлює виконання вимог процесуального закону в повному обсязі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не звернув увагу на прохання заявника надіслати копії апеляційної скарги відповідачам, а також не перевірив, чи були додані ці копії до заяви про усунення недоліків. Верховний Суд наголосив на обов’язку суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав, дотримуючись принципу розумності та пропорційності, забезпечуючи баланс між забезпеченням належної процесуальної поведінки сторони та її правом на апеляційне оскарження судового рішення. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд міг продовжити строк для усунення недоліків, якщо були сумніви щодо змісту заяви про усунення недоліків.

3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №4823/408/25 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення заяви про скасування рішення третейського суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який повернув заяву про скасування рішення третейського суду, оскільки позичальниця пропустила строк на її подання і не надала поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що позичальниця була належним чином повідомлена про розгляд заяви поручителя (її колишнього чоловіка) про скасування рішення третейського суду ще у травні 2024 року, що спростовує її твердження про те, що вона дізналася про рішення лише у травні 2025 року. Доводи позичальниці про тривале перебування за кордоном та відсутність відносин з колишнім чоловіком не були належним чином підтверджені доказами. Також суд врахував, що інтереси позичальниці та її колишнього чоловіка представляв один і той самий адвокат, що свідчить про її обізнаність щодо справи.

3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №235/2948/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога працівника до підприємства про відшкодування моральної шкоди, заподіяної професійним захворюванням, отриманим внаслідок роботи у шкідливих умовах.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов працівника, виходячи з наступного:
* Підприємство не забезпечило безпечні умови праці, що призвело до професійного захворювання працівника.
* Працівник зазнав фізичних та душевних страждань, втратив працездатність, що обґрунтовує право на відшкодування моральної шкоди.
* Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, ступеня вини відповідача та інших істотних обставин, виходячи з принципів розумності та справедливості.
* Суд зазначив, що питання оподаткування сум відшкодування моральної шкоди регулюються податковим законодавством і не повинні визначатися судом у рішенні по цивільній справі.
* Суд вказав, що цивільний суд вирішує цивільний спір, а не визначає розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу підприємства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині – без змін.

Справа №233/5109/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України для державної реєстрації смерті в Україні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи та докази, надані заявником, зокрема, копії документів, виданих окупаційною владою, які, згідно з практикою Європейського суду з прав людини та Міжнародного суду ООН (“Намібійські винятки”), можуть бути враховані у сукупності з іншими доказами для встановлення факту смерті, особливо коли їх невизнання призведе до порушення прав громадян. Суд наголосив, що встановлення факту смерті має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, і суди повинні уникати надмірного формалізму, забезпечуючи справедливий та ефективний захист прав. Суд також вказав на те, що спрощений порядок встановлення факту смерті поширюється на випадки, що відбулися на тимчасово окупованих територіях, де не функціонують українські органи реєстрації актів цивільного стану.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №205/8372/15 від 03/12/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу слідчого судді про відмову у скасуванні арешту майна у кримінальному провадженні.

2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, ухвали слідчого судді про відмову у скасуванні арешту майна не підлягають оскарженню в апеляційному порядку. Суд зазначив, що встановлене законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження має легітимну мету та відповідає принципу правової визначеності. Відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна. Також суд врахував, що на час розгляду заяви адвоката кримінальне провадження було відновлено, що давало слідчому судді процесуальну можливість розглядати клопотання адвоката. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна не підлягають апеляційному оскарженню, посилаючись на попередні висновки об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу адвоката – без задоволення.

Справа №715/2507/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є витребування житлового будинку з чужого незаконного володіння та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на цей будинок.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні позову про витребування майна, виходячи з того, що відповідач є добросовісним набувачем, який придбав майно за відсутності будь-яких обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та не знав і не міг знати про незаконність його відчуження попереднім власником. Суд врахував, що витребування майна у добросовісного набувача буде непропорційним втручанням у його право власності, оскільки спірний будинок є єдиним житлом для відповідача та її малолітніх дітей, а покладання на неї тягаря відшкодування збитків є неприйнятним. Суд також зазначив, що при вирішенні питання про витребування майна необхідно забезпечувати справедливий баланс між інтересами власника та добросовісного набувача, враховуючи практику Європейського суду з прав людини. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №910/6067/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору у цій справі є стягнення з Київської обласної військової адміністрації та Київської митниці збитків у розмірі 4 060 000,00 грн, завданих внаслідок безпідставної відмови у митному оформленні та подальшої передачі тракторів позивача військовій частині.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги Товариства. Суд зазначив, що Митниця не мала права передавати трактори, які належали позивачу, військовій частині без згоди власника та без відповідного рішення суду про конфіскацію майна. Суди попередніх інстанцій встановили, що дії Митниці та КОВА були протиправними, оскільки вони призвели до фактичного позбавлення позивача права власності на трактори. Суд також врахував, що позивач оскаржував рішення Митниці про відмову в митному оформленні, і що адміністративні суди визнали цю відмову протиправною. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні захищати права та інтереси осіб, навіть в умовах воєнного стану, і що свавільне вилучення майна без дотримання встановленої законом процедури є неприпустимим.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Київської митниці без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, підтвердивши стягнення збитків на користь Товариства.

Справа №145/175/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про дисциплінарні стягнення та звільнення, зміна дати і формулювання причини звільнення, а також стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки апеляційний суд неправильно визначив період, за який підлягає стягненню цей заробіток, не врахувавши зміни в законодавстві, внесені Законом України № 2352-ІХ, який обмежив період виплати такого заробітку шістьма місяцями після 19 липня 2022 року; суд касаційної інстанції застосував положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на відповідні періоди затримки розрахунку, та визначив суму середнього заробітку, що підлягає стягненню, з урахуванням цих змін. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України та необхідності зміни формулювання причини звільнення на звільнення за власним бажанням, оскільки на момент звільнення була подана заява про звільнення за власним бажанням. Суд касаційної інстанції також врахував, що позивачка не наполягала на поновленні на роботі.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалив нове рішення про стягнення з підприємства на користь позивача 982 024,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

Справа №381/1797/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними наказів про передачу земельних ділянок у власність, скасування державної реєстрації права власності та витребування цих ділянок на користь держави, оскільки прокуратура вважає, що громадяни незаконно отримали землю, реалізувавши своє право на безоплатну приватизацію повторно.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд невірно застосував норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджено питання щодо добросовісності набувача ОСОБА_1, не звернуто увагу на передачу земельних ділянок в оренду фермерському господарству «Хорс-КЛМ» та не враховано необхідність одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації для ефективного захисту порушених прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вимога про визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру не є належним способом захисту інтересів держави у спорі про витребування майна. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційному суду необхідно встановити, чи є останній набувач спірного нерухомого майна добросовісним, та чи підлягає стягненню на користь відповідача компенсація вартості витребуваного майна, його розмір. **** Суд касаційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені після подання касаційної скарги, щодо необхідності одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації для ефективного захисту прав законного власника.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №760/21777/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо особи, засудженої за шахрайське придбання наркотичних засобів, із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо безпідставного застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), що призвело до м’якості призначеного покарання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не врахував тяжкість одного зі злочинів, вчинених засудженим, а також значну кількість епізодів шахрайського заволодіння наркотичними засобами. ВС наголосив, що апеляційний суд не мотивував належним чином своє рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, не обґрунтував підстав для такого висновку, що є порушенням вимог статей 370, 419 КПК України. Суд також зазначив, що призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України за тих самих обставин справи є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №908/2136/23 від 05/12/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Оператор ГТС України” про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом касаційних скарг.

2. Верховний Суд частково задовольнив заяву, мотивуючи це тим, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та необхідності. Суд зазначив, що певні види послуг, такі як юридичний аналіз судових рішень та підготовка письмових пояснень, дублювали послуги з підготовки касаційної скарги, тому не відповідали критерію необхідності. Суд також вказав, що оскільки обидві сторони є резидентами України, а спір виник щодо стягнення коштів у національній валюті, то компенсація витрат на правничу допомогу має бути здійснена у гривні. Суд врахував, що правничу допомогу позивачу надавало українське адвокатське об’єднання, а правова позиція позивача була сталою протягом розгляду справи. Враховуючи ці обставини, суд визнав обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру.

3. Суд вирішив стягнути з АТ “ОГС “Запоріжгаз” на користь ТОВ “Оператор ГТС України” 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні решти вимог.

Справа №755/10637/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання матері з дитиною у певний період часу.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що у даній справі існує спір про право, а саме спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини, що виключає можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що встановлення факту проживання дитини з одним із батьків тісно пов’язане з реалізацією батьківських прав та обов’язків, а також може впливати на права та інтереси дитини. Суд вказав, що такі спори повинні вирішуватися в порядку позовного провадження з обов’язковим залученням органу опіки та піклування. Суд також наголосив, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення спору про право. Суд касаційної інстанції вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій мали залишити заяву без розгляду, а не відмовляти у її задоволенні.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишив заяву про встановлення факту проживання матері з дитиною без розгляду.

Справа №461/1639/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є зобов’язання Львівської міської ради надати житло особі з інвалідністю внаслідок війни.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у зв’язку з реалізацією права позивача на отримання соціальної гарантії у вигляді позачергового забезпечення житлом, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у зв’язку з проходженням публічної служби. Враховуючи, що спір пов’язаний з реалізацією соціальних гарантій, встановлених державою для осіб, які проходили публічну службу, правовідносини є адміністративно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд наголосив, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували вказаних норм права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у зв’язку з чим помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка відносить такі спори до юрисдикції адміністративних судів.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до адміністративного суду.

Справа №687/542/23 від 12/11/2025
Предметом спору було визнання припиненою іпотеки та зняття заборони на відчуження нерухомого майна.

Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що суди не врахували факт повного виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, що, відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку», є підставою для припинення іпотеки. Суд вказав, що оскільки банк самостійно визначив суму кредитної заборгованості в національній валюті та просив суд її стягнути, а судове рішення було виконано в повному обсязі, то кредитне зобов’язання вважається припиненим. Також суд зазначив, що триваюче порушення права власності позивачки у вигляді безпідставної відмови банку зняти іпотеку виключає застосування положень про позовну давність. Суд наголосив на необхідності ефективного способу захисту прав, який забезпечить поновлення порушеного права.

Суд задовольнив позов, визнавши припиненою іпотеку та знявши заборону на відчуження нерухомого майна.

Справа №184/1920/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька відносно його двох неповнолітніх дітей, встановлення опіки над дітьми, призначення опікуна та стягнення аліментів.

2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, мотивуючи це тим, що відсутні докази винної поведінки батька та його ухилення від виконання батьківських обов’язків, а також тим, що батько заперечує проти позову, що свідчить про його бажання брати участь у вихованні дітей. Верховний Суд наголосив, що суди повинні діяти в найкращих інтересах дитини, а заперечення батька проти позову саме по собі не є достатньою підставою для відмови, особливо коли є інші обставини, які свідчать про його бездіяльність та неучасть у вихованні дітей. Суд також вказав на важливість врахування думки дітей та належної оцінки висновку органу опіки та піклування. Крім того, ВС наголосив на тому, що апеляційний суд не перевірив, чи вживав відповідач, надаючи мізерну допомогу на утримання дітей, додаткових заходів для забезпечення дітей іншою необхідною допомогою.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №908/1946/15-г від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення з банку, який перебуває в стадії ліквідації, коштів на користь арбітражного керуючого.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що Закон України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” є спеціальним законом у спорах, пов’язаних з виконанням зобов’язань банком, що ліквідується. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою, якщо є рішення суду, що набрало законної сили, щодо зобов’язання ліквідатора банку вчинити певні дії з погашення поточних вимог, і ліквідатор відмовляється їх виконувати добровільно, стягувач не може бути позбавлений права на примусове виконання. Оплата послуг ліквідатора банкрута є витратами, пов’язаними з ліквідаційною процедурою самого банку, оскільки банк зобов’язаний вживати заходів для повернення своїх активів через участь у справі про банкрутство позичальника. Відкриття виконавчого провадження в такому випадку є правомірним, оскільки направлене на забезпечення виконання судового рішення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №379/527/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дітей.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов про збільшення розміру аліментів без розгляду, оскільки суди не врахували активну процесуальну позицію позивача, яка подавала клопотання та заяви, зокрема про розгляд справи за її відсутності. Суд касаційної інстанції зазначив, що позивач обґрунтовано очікувала на розгляд її клопотання про витребування доказів, і її неявка не може розцінюватися як ухилення від участі у справі. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на помилку в даті ухвали суду першої інстанції, що також свідчить про певні процесуальні порушення.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №552/4981/18 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення).

Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, частково задовольнивши касаційну скаргу засудженого. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки відсутній повний текст рішення. Зазвичай, рішення про скасування вироку та призначення нового розгляду може бути пов’язане з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність або невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Для більш детального аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Без повного тексту рішення неможливо встановити, чи відступає суд від попередньої правової позиції.

Суд ухвалив скасувати вирок Полтавського апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №991/1268/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем та виправдання іншої особи, обвинуваченої у пособництві.

2. Суд касаційної інстанції встановив істотні порушення кримінального процесуального закону, допущені апеляційним судом, зокрема, залишення поза увагою доводів апеляційних скарг про наявність суперечностей у вироку суду першої інстанції щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Суд касаційної інстанції зазначив, що обставини щодо обізнаності або необізнаності виправданої особи про злочинний умисел засудженого, одночасно з тим, що вона була підконтрольною особою та реалізовувала спільний злочинний умисел, є взаємовиключними, а тому встановлення їх вироком суду ставить під сумнів висновки судів попередніх інстанцій як щодо підстав для виправдання, так і щодо визнання винуватим. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в питанні ознак суб`єкта зловживання владою та суб`єкта зловживання службовим становищем. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на відмінність між злочинами, передбаченими ст. 191 та ст. 364 КК України, зокрема, у випадках, коли зловживання службовим становищем виступає способом розкрадання чужого майна.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, частково задовольнивши касаційні скарги прокурора та захисника.

Справа №502/1073/23 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).

Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не повною мірою перевірив та не проаналізував доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах, зокрема щодо використання показань працівника поліції з чужих слів, порушення права на захист ОСОБА_8, посилання судом на недопустимі докази (показання, надані слідчому), невідповідність часу заподіяння тілесних ушкоджень, необґрунтоване посилання на процесуальні рішення як на джерела доказів, та обмеження сторони захисту в допиті свідка. Суд наголосив, що апеляційний суд мав надати мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги, чого зроблено не було. Також, ВС вказав на необхідність розмежування доказів, отриманих в результаті слідчого експерименту з ОСОБА_9, з урахуванням попередньої практики ВС.

Рішенням Верховного Суду касаційні скарги задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Справа №295/13825/17 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому, а також вирішення цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

2. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які ретельно дослідили обставини ДТП, зокрема, відеозапис події та висновки експертів. Суд погодився з тим, що дії засудженого, який порушив ПДР, знаходяться у причинному зв’язку з аварійною ситуацією та спричиненням тілесних ушкоджень потерпілому. Суд також врахував, що потерпілий не порушував ПДР та мав право розраховувати на дотримання правил іншими учасниками руху. ВС підкреслив, що суди обґрунтовано відхилили доводи сторони захисту про вину потерпілого у ДТП, оскільки головною умовою для продовження руху на жовтий сигнал світлофора є забезпечення безпеки дорожнього руху, чого засуджений не зробив. Щодо цивільних позовів, ВС підтримав рішення про відмову у відшкодуванні витрат на санаторно-курортне лікування через відсутність належних доказів, а також визнав обґрунтованим розмір відшкодування моральної шкоди, встановлений судами попередніх інстанцій.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій.

Справа №522/2006/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про сплату пайових внесків та додаткової угоди до договору про співробітництво, а також визнання права власності на квартири та паркомісця.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, не з’ясував, чи мав ОСОБА_1 право оскаржувати додаткову угоду, стороною якої він не був, та чи мав він інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1». Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував, що оспорювана додаткова угода стала підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне майно. Крім того, суд вказав, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо підтвердження витрат на правничу допомогу. Суд касаційної інстанції наголосив, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, у тому числі шляхом оспорення правочину, в якому не була стороною. Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову та скасування додаткового рішення суду першої інстанції, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №367/2427/15-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, встановив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими після настання строку повернення кредиту, оскільки банк, пред’явивши вимогу про дострокове повернення кредиту, змінив умови основного зобов’язання щодо строку виконання, періодичності платежів та порядку сплати відсотків, втративши право нараховувати відсотки за користування кредитом після дати, визначеної у вимозі про дострокове повернення. Суд також зазначив, що відсутність оригіналу кредитного договору не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, якщо наявні інші докази, які підтверджують кредитні правовідносини. Крім того, суд вказав на необхідність перевірки правильності розрахунку заборгованості, наданого банком, та зазначив, що у разі неправильного розрахунку суд самостійно визначає суми, які підлягають стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу та максимального розміру стягуваних сум. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України, але сторони можуть визначати грошовий еквівалент в іноземній валюті, і суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині суми заборгованості за відсотками, зменшивши її, а в частині суми заборгованості за кредитом залишив без змін.

Справа №596/189/19 від 04/12/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 ч. 5 КК України).

2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження, мотивуючи це тим, що не було встановлено достатніх доказів вини особи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір відповідального зберігання, на підставі якого особу було обвинувачено у розтраті, припинив свою дію, і нові договори не укладалися. Також, на думку суду, укладення договору поставки з іншою фірмою відбувалося в межах звичайної господарської діяльності. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши, що апеляційний суд не врахував, що навіть після закінчення строку дії договору відповідального зберігання, у особи не виникло право власності на майно, і не було з’ясовано, чи було дотримано процедуру зняття товару з відповідального зберігання для подальшої реалізації. Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на той факт, що директор фірми-покупця одночасно був директором з розвитку фірми-продавця, і не з’ясував питання щодо претензійної роботи між цими фірмами. Також, Верховний Суд вказав на необґрунтованість визнання висновку судово-економічної експертизи неналежним доказом.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №2604/267/2012 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за ст. 128 КК України (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки встановив істотні порушення кримінально-процесуального закону, а саме порушення права на захист засудженого. Суд першої інстанції вийшов за межі пред’явленого обвинувачення, змінивши його у вироку без дотримання процедури, передбаченої КПК України 1960 року. В обвинувальному висновку особі інкримінували завдання удару, а суд визнав винним у тому, що він схопив потерпілого за руку, що призвело до падіння та травм. Апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення та не розглянув доводи апеляційної скарги засудженого, що свідчить про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам закону. Суд касаційної інстанції зазначив, що такі порушення є істотними і тягнуть за собою скасування судових рішень.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направив справу на новий судовий розгляд.

Справа №213/1948/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки позивач вважає, що нотаріус вчинив його з порушенням встановленого порядку.

2. Суд задовольнив позов, оскільки встановив, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу не було надано нотаріально посвідченого кредитного договору, а це є обов’язковою умовою для стягнення заборгованості за кредитним договором, який не був нотаріально посвідчений. Крім того, суд зазначив, що позивач не отримував повідомлення від банку про наявність заборгованості та намір звернути стягнення на предмет застави, що також свідчить про відсутність безспірності заборгованості. Суд також врахував, що на момент вчинення виконавчого напису діяла редакція переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, яка вимагала нотаріального посвідчення кредитного договору. Суд відхилив доводи банку про належне повідомлення боржника, оскільки повернення вимоги з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не вважається належним повідомленням. Суд також зазначив, що посилання банку на пункт 1-1 Переліку є безпідставним, оскільки цей пункт стосується іпотечних договорів, а не договорів застави рухомого майна.

3. Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №560/17662/21 від 02/12/2025
1. Предметом спору є анулювання спеціального дозволу на користування надрами, виданого ПП «Рудпол» для видобування питних підземних вод.

2. Верховний Суд переглянув свою попередню постанову за нововиявленими обставинами, а саме скасування рішенням суду припису Держгеонадр, невиконання якого було підставою для анулювання дозволу. Суд зазначив, що скасування припису судом означає, що він є недійсним з моменту його прийняття, а отже, не може бути підставою для анулювання дозволу. Суд також врахував доктрину похідної недійсності, згідно з якою скасування акта, який слугував підставою для прийняття іншого рішення, позбавляє останнє правової основи. Суд підкреслив, що анулювання спеціального дозволу є винятковим заходом, який потребує чітких та належно підтверджених підстав. Враховуючи скасування припису, таких підстав для анулювання дозволу немає.

3. Суд задовольнив заяву ПП «Рудпол» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, скасував попередню постанову Верховного Суду та відмовив у задоволенні позову Держгеонадр про анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

Справа №440/254/25 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в проведенні індексації пенсії позивача з урахуванням певних коефіцієнтів та зобов’язання провести перерахунок і виплату пенсії з урахуванням цих коефіцієнтів.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що індексація пенсій має здійснюватися шляхом послідовного застосування всіх встановлених коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, починаючи з 1 березня 2021 року, а не лише коефіцієнта, встановленого на рік проведення перерахунку. Суд зазначив, що положення Порядку № 124, які суперечать частині другій статті 42 Закону № 1058-IV, не підлягають застосуванню, оскільки закон має вищу юридичну силу. Також, суд врахував шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, що обмежує період виплати недоотриманих сум пенсії, починаючи з дати звернення до суду. Суд підкреслив, що пенсійний орган діяв неправомірно, встановивши щомісячні доплати до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати. Суд також послався на попередні висновки Верховного Суду щодо необхідності врахування всіх коефіцієнтів індексації при перерахунку пенсій.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено.

Справа №420/13975/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсії, виплати компенсації втрати частини доходу та виплати пенсії на визначений банківський рахунок.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, вказавши, що поновлення виплати пенсії передбачає її виплату з урахуванням всіх перерахунків та індексацій згідно із Законом №1058-IV, а обмеження прав пенсіонера, пенсію якого поновлено за рішенням суду, є неприпустимим. Суд також підкреслив, що для виплати компенсації втрати частини доходів необхідне попереднє нарахування та невиплата доходу, і виплата компенсації має відбуватися одночасно з виплатою заборгованості. Щодо виплати пенсії на банківський рахунок, Суд зазначив, що Пенсійний фонд зобов’язаний розглянути заяву пенсіонера, перевірити документи та ухвалити рішення, а не просто формально перераховувати кошти, які потім повертаються банком через невідповідність реквізитів. Суд вказав, що Пенсійний фонд має активно сприяти усуненню розбіжностей та забезпечити реалізацію права особи на отримання пенсії, а неналежне реагування на подану заяву є протиправною бездіяльністю.

3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання виплатити компенсацію втрати частини доходів та зобов’язання здійснити виплату пенсії на визначений банківський рахунок, відмовивши в задоволенні позову щодо компенсації та зобов’язавши Пенсійний фонд повторно розглянути заяву про виплату пенсії на банківський рахунок.

Справа №580/7896/24 від 08/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в проведенні індексації пенсії позивачки із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення, передбачених постановами Кабінету Міністрів України.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що індексація пенсії є невід’ємною складовою частиною пенсійних виплат, спрямованою на підтримання купівельної спроможності громадян в умовах інфляції. Суд підкреслив, що при перерахунку пенсій, призначених у 2021-2023 роках, необхідно збільшувати показник середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні пенсії, як це передбачено Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд також вказав, що Порядок проведення перерахунку пенсій, затверджений Кабінетом Міністрів України, має застосовуватися лише в частині, що не суперечить положенням цього Закону. Крім того, Верховний Суд наголосив, що право на індексацію пенсії не є безстроковим і обмежується шестимісячним строком звернення до суду. Враховуючи це, суд задовольнив вимоги позивачки лише частково, обмеживши період виплати недоотриманих сум пенсії останніми шістьма місяцями перед зверненням до суду.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням індексації, але лише за період, що не перевищує шести місяців до моменту звернення позивачки до суду.

Справа №990/392/24 від 08/12/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя та зобов’язання її вчинити певні дії.

У рішенні не наведено аргументів суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Відсутність мотивувальної частини не дозволяє зрозуміти, чому саме суд відмовив у задоволенні позову. Зазвичай, суд аналізує доводи позивача та відповідача, досліджує наявні докази, застосовує відповідні норми права та наводить обґрунтування своєї позиції. У даному випадку, без повного тексту рішення, неможливо зрозуміти, які саме аргументи стали вирішальними для суду.

Суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Справа №990/231/25 від 08/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зобов’язання вчинити певні дії.

Суд відмовив у задоволенні позову, однак, у рішенні відсутні аргументи суду, якими він керувався при прийнятті такого рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.

Суд відмовив у задоволенні позову.

Справа №320/33985/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою рішення Київської міської ради в частині зміни цільового призначення земельної ділянки з зони зелених насаджень загального користування на зону житлової та громадської забудови.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачу через пропуск строку звернення до суду, мотивуючи це тим, що рішення Київської міської ради про внесення змін до Генерального плану міста Києва є нормативно-правовим актом, а не індивідуальним, оскільки воно встановлює загальні правила регулювання містобудівної діяльності на невизначене коло осіб і розраховане на довгострокове та неодноразове застосування. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували усталену практику Верховного Суду щодо правової природи містобудівної документації, а також невірно кваліфікували діяльність щодо затвердження і внесення змін до Генерального плану як організаційну, а не нормотворчу. Суд підкреслив, що об’єднання в одному рішенні питань нормативного та індивідуального характеру не змінює правову природу акту як нормативного. Враховуючи, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені протягом всього строку їх чинності, суд касаційної інстанції визнав помилковим застосування шестимісячного строку оскарження до даного спору.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/6722/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству збільшено податкове зобов’язання з ПДВ, зменшено податковий кредит та від’ємне значення з ПДВ.

2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не повно з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили у взаємозв’язку всі первинні документи, не перевірили ланцюг руху активів, не надали мотивованої оцінки доводам контролюючого органу щодо окремих епізодів, не встановили обставин, необхідних для правильного застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України та норм, що регулюють порядок інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, а також не спростували аргументацію податкового органу щодо специфіки формування податкового кредиту в частині спірних операцій. Суд зазначив, що реальність господарських операцій не може встановлюватися виключно шляхом формального співставлення наявності первинних документів, а суди мають з`ясувати фактичні обставини у їх реальному економічному змісті. Суд також вказав на важливість проведення та результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у контексті застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України, оскільки цей пункт застосовується лише за наявності підтвердженої нестачі товарів, які були придбані з ПДВ та за якими платник сформував податковий кредит. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій не зіставили дані інвентаризаційних описів із переліком товарів, що фігурують в акті перевірки, не встановили, чи наявні розбіжності та як вони впливають на висновки контролюючого органу.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.