Справа №464/242/23 від 18/11/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно, в умовах воєнного стану) та призначення покарання.
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, оскільки апеляційний суд, переглядаючи справу після скасування попереднього рішення, правильно застосував ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків, врахувавши вказівки Верховного Суду. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи захисника про необхідність повторного дослідження доказів, оскільки не було надано переконливих аргументів щодо неповноти дослідження обставин судом першої інстанції. Крім того, ВС зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у витребуванні додаткових даних про стан здоров’я засудженого, оскільки наявні дані вже були враховані при призначенні покарання. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.
Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.
Справа №455/1415/23 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за пропозицію неправомірної вигоди службовій особі (ч. 1 ст. 369 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, на його думку, повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи. Суд зазначив, що пропозиція неправомірної вигоди є закінченим злочином з моменту її висловлення, а суди врахували всі істотні обставини, зокрема показання свідків, протоколи огляду місця події та інші докази. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, а порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність судових рішень, не встановлено. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що відсутні ознаки провокації злочину з боку службової особи.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №683/1770/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння Фермерським господарством «Горобина» у фізичних осіб, які отримали ці ділянки у власність від держави.
2. Суд апеляційної інстанції, рішення якого переглядається, задовольнив позов ФГ «Горобина», витребувавши земельні ділянки у відповідачів, оскільки встановив, що право постійного користування земельною ділянкою у ФГ «Горобина» не було припинено у встановленому законом порядку, а передача спірних ділянок у власність відповідачам відбулася з порушенням прав господарства. Суд врахував надані позивачем докази, зокрема висновок спеціаліста та кадастровий план, які підтверджують накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку, що перебуває у користуванні ФГ «Горобина». Суд також зазначив, що витребування майна є пропорційним заходом, який не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що право постійного користування землею є безстроковим і може бути припинене лише на підставах, передбачених законом, яких у даному випадку не було встановлено. Щодо одного з відповідачів, Верховний Суд вказав на необхідність додаткового дослідження обставин часткового накладення земельних ділянок і направив справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги трьох відповідачів без задоволення, а щодо одного відповідача скасував рішення апеляційного суду в частині витребування земельної ділянки та направив справу на новий розгляд.
Справа №914/2823/15 від 26/11/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 50 000,00 грн.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат з позивачів. Суд врахував, що ОСОБА_1 був одним із засновників ТДВ “Меблевий комбінат “Стрий” та брав участь у прийнятті рішень, які призвели до позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на частки в статутному капіталі товариства. Суд апеляційної інстанції встановив факт порушення прав позивачів та заподіяння їм матеріальної шкоди, у тому числі неправомірними діями заявника. Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що покладення на позивачів додаткового тягаря у вигляді стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 суперечить принципу справедливості судових рішень. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розподіл судових витрат є дискреційним повноваженням суду, яке здійснюється з урахуванням обставин конкретної справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №917/339/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ “Рижівський гранітний кар`єр” за ініціацією ТОВ “Арітокс”.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до перегляду ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, не перевіривши ретельно обґрунтованість вимог ініціюючого кредитора, зокрема, наявність ознак пов’язаності між кредитором і боржником через ТОВ “Енергія Класік”, що могло свідчити про заінтересованість кредитора та можливе зловживання правом. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання балансу публічного та приватного інтересів у справах про банкрутство, а також на важливості судового контролю при відкритті провадження, що включає перевірку обґрунтованості вимог кредитора та запобігання включенню фіктивної заборгованості. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не дослідив докази щодо укладення та виконання договорів, а також не з’ясував правові підстави виникнення зобов’язань боржника, зокрема, щодо повернення попередньої оплати за договором поставки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що безпідставне відкриття провадження у справі про банкрутство може порушувати права інших кредиторів та публічний інтерес.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №991/4914/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, через пропуск строку на апеляційне оскарження.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не з’ясував важливі обставини, а саме коли особа, яка не була викликана на розгляд скарги слідчим суддею, отримала копію оскаржуваного рішення, що є визначальним для обчислення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд підкреслив, що згідно з КПК України, строк апеляційного оскарження для особи, яка не була викликана на розгляд скарги, обчислюється з дня отримання копії судового рішення. Оскільки матеріали справи підтверджували, що копію ухвали слідчого судді було отримано пізніше, ніж вважав апеляційний суд, то апеляційна скарга була подана в межах встановленого строку. Таким чином, апеляційний суд допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість його рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №357/3787/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме скерування обвинувального акту до суду після закінчення строку досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження, зазначивши, що строк досудового розслідування закінчився до моменту направлення обвинувального акту до суду. Суд врахував, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК моментом закінчення досудового розслідування є направлення до суду обвинувального акта, і цей строк не продовжується на час ознайомлення з матеріалами справи потерпілим, оскільки потерпілий не є стороною кримінального провадження в контексті ч. 5 ст. 219 КПК. Суд також підкреслив, що заява захисника про завершення ознайомлення з матеріалами, надіслана до районного управління поліції, вважається отриманою з моменту її надходження до установи, а не з моменту її фактичного отримання слідчим, оскільки прокуратура не довела, що районне управління поліції та слідчий відділ мають різне місцезнаходження або особливості діловодства, які б вплинули на строки отримання заяви. Враховуючи, що обвинувальний акт був направлений до суду після закінчення строку досудового розслідування, суди попередніх інстанцій правомірно закрили кримінальне провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та апеляційного суду – без змін.
Справа №454/1032/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої, на його думку, неправомірною відмовою у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про кримінальне правопорушення.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів завдання йому майнової чи моральної шкоди, а також причинно-наслідкового зв’язку між діями прокуратури та негативними наслідками. Суд зазначив, що сам факт неналежного розгляду заяви не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки права позивача були поновлені ухвалою слідчого судді, яка зобов’язала прокуратуру розглянути його заяву. Суд також врахував, що позивач не обґрунтував розмір заявленої моральної шкоди та не довів приниження його честі, гідності чи ділової репутації. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, підкресливши, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має повноважень вирішувати питання про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів, тому клопотання ОСОБА_1 було залишено без розгляду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/3707/22 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними рішень Одеської міської ради щодо продажу земельних ділянок, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на ці ділянки, а також зобов’язання повернути земельні ділянки у власність держави.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зосередився на питанні доведеності факту належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, оскільки саме цей факт був ключовим для задоволення позовних вимог прокурора. Суд встановив, що прокурор не надав достатніх доказів того, що спірні земельні ділянки належали до земель водного фонду на момент їх продажу. Суд також врахував, що на момент прийняття рішень про продаж земельних ділянок законодавство не містило обмежень щодо продажу земель рекреаційного призначення, а проекти землеустрою отримали всі необхідні погодження. Крім того, суд зазначив, що інформація з Державного земельного кадастру не підтверджує, що спірні ділянки коли-небудь відносились до земель водного фонду. Суд також вказав на помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень про витребування майна від добросовісного набувача, оскільки не було доведено неправомірності відчуження майна.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши без змін рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора.
Справа №908/2406/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо відмови у поновленні виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ТОВ «Запоріжжяелектропостачання».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», оскільки державний виконавець правомірно зупинив виконавче провадження на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» було включено до переліку об’єктів великої приватизації державної власності. Суд зазначив, що включення підприємства до переліку об’єктів великої приватизації є імперативною підставою для зупинення виконавчих дій, а процедура приватизації станом на час розгляду справи не була завершена або припинена. Суд також підкреслив, що зупинення виконавчих дій у зв’язку з приватизацією має на меті забезпечення суспільного інтересу в контролі за реалізацією державного майна. Суд вказав, що порушення державою обов’язку забезпечити виконання судового рішення у розумний строк не є підставою для покладення на неї боргу, але кредитор може вимагати компенсацію за неналежне виконання. Суд також відхилив аргументи скаржника про порушення норм Конституції України, процесуального законодавства та практики ЄСПЛ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №127/16291/22 від 27/11/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисників, скасувавши рішення апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційній інстанції, звільнивши засудженого з-під варти. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд при прийнятті такого рішення. Зазвичай, це може бути пов’язано з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, неповнотою судового розгляду або неправильним застосуванням норм матеріального права апеляційним судом. Для повного розуміння позиції Верховного Суду необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде оголошено пізніше.
Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №161/10457/24 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, присуджених судом на користь потерпілого у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначив, що розмір моральної шкоди (15 000 грн) визначено з урахуванням характеру і обсягу душевних страждань потерпілого, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Щодо витрат на правничу допомогу (20 000 грн), суд взяв до уваги обсяг виконаної адвокатом роботи, кількість та тривалість судових засідань, а також наявність доказів, що підтверджують понесені потерпілим витрати, зокрема, квитанцію про оплату гонорару адвокату. Суд підкреслив, що чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку доказів для підтвердження витрат на правову допомогу, але вимагає доказів, що підтверджують розмір таких витрат. Суд також врахував критерії реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8, а його касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №727/945/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову матері, мотивуючи це тим, що на момент розгляду справи дитина вже проживала з матір’ю, де були створені всі умови для її комфортного проживання та розвитку, а батько не вимагав зміни місця проживання дитини і не чинив перешкод у спілкуванні з нею, що, на їхню думку, свідчило про відсутність спору між батьками. Суд касаційної інстанції не погодився з такими висновками, наголосивши, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини з позивачем не є достатньою підставою для ствердження про відсутність спору, особливо враховуючи, що спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини фактично існував, а питання не було врегульовано. Також суди не врахували важливість висновку органу опіки та піклування, який є обов’язковим у таких справах, і не з’ясували думку дитини, що є порушенням її прав. Крім того, суди не надали належної оцінки всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не врахували стан здоров’я дитини та її індивідуальні потреби.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №947/37809/20 від 18/11/2025
Предметом спору є законність ухвал суду першої та апеляційної інстанцій щодо закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_5.
У резолютивній частині рішення, на жаль, не міститься жодних аргументів суду. З тексту видно лише те, що прокурор подав касаційну скаргу, яку Верховний Суд задовольнив. Судді скасували рішення судів попередніх інстанцій, пославшись на статті Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють касаційний розгляд. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви скасування, буде оголошено пізніше.
Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Справа №136/970/14-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно (телятник), яке позивач отримав у рахунок майнових паїв.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження особі, яка не була залучена до участі у справі, оскільки не було належним чином досліджено поважність причин пропуску строку, який склав майже 10 років. Апеляційний суд не з’ясував, коли саме особа дізналася про рішення суду першої інстанції та чи могла дізнатися про нього раніше. Крім того, апеляційний суд не врахував, що особа не була стороною у справі, тому суд першої інстанції не був зобов’язаний повідомляти її про розгляд справи. Верховний Суд наголосив, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу res judicata. Суд також врахував, що апеляційний суд не мотивував належним чином свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку, що є порушенням процесуального права.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Справа №487/4523/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та зміна прізвища дитини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не надали належної правової оцінки обставинам початку перебігу позовної давності та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування позовної давності в аналогічних справах, де чоловік, який вважає себе біологічним батьком, звертається з позовом про визнання батьківства після того, як в актовий запис про народження дитини вже були внесені відомості про іншого батька на підставі заяви про визнання батьківства. Суд також вказав на необхідність врахування найкращих інтересів дитини, зокрема її думки, особливо у випадку, коли дитина досягла значного віку. Крім того, суди не врахували, що позивач знав про своє батьківство протягом тривалого часу, але звернувся до суду лише через багато років, що може свідчити про зловживання правом. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання балансу між інтересами дитини та правами ймовірного біологічного батька, а також на необхідності забезпечення юридичної визначеності та стабільності цивільних правовідносин.
3. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №703/2155/23 від 08/01/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади у зв’язку з реорганізацією Фонду соціального страхування та приєднанням до Пенсійного фонду України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що спір виник у зв’язку з реорганізацією Фонду соціального страхування та приєднанням до Пенсійного фонду України, що передбачає специфічне правонаступництво. Оскільки повноваження Фонду перейшли до Пенсійного фонду України як юридичної особи публічного права, а вимоги позивача спрямовані на поновлення на роботі в органах Пенсійного фонду, то спір стосується прийняття на публічну службу. Суд врахував, що спори, пов’язані з поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду, на посадах, віднесених до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд також послався на висновок Верховного Суду у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23, згідно з яким такі спори мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, навіть якщо на момент звільнення працівники не перебували на державній службі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Справа №179/1919/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів емфітевзису, укладених між власницею земельних ділянок та фермерським господарством через представників за довіреністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки представники позивачки діяли в межах наданих їм довіреністю повноважень, яка дозволяла укладати будь-які договори щодо земельних ділянок, включаючи емфітевзис. Суд врахував, що позивачка не втратила право власності на землю, а лише передала право користування на певний строк. Також, суд взяв до уваги преюдиційне рішення у попередній справі, де вже було встановлено обставини щодо повноважень представників. Додатково, суд зазначив, що доводи позивачки про несправедливість умов договору та відсутність оплати не були належним чином доведені, а можливість оскарження несплати за договором емфітевзису не позбавляє позивача права на звернення до суду для стягнення заборгованості. Суд також відхилив аргументи про порушення принципу свободи договору, оскільки умови емфітевзису не суперечать нормам законодавства та загальним засадам цивільного права.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №219/2095/22 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за колабораційну діяльність (ч. 5 ст. 111-1 КК України).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не виконав вимоги кримінального процесуального закону щодо належного повідомлення обвинуваченої ОСОБА_7 про дату, час і місце апеляційного розгляду в порядку спеціального судового провадження. Суд апеляційної інстанції мав не лише направити повідомлення за останнім відомим місцем проживання обвинуваченої (на тимчасово окупованій території), але й забезпечити висвітлення цієї інформації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду. Невиконання цих вимог є істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд касаційної інстанції наголосив, що обов’язок належного повідомлення обвинуваченого покладається і на суд апеляційної інстанції, який фактично є останньою інстанцією для перевірки повноти судового розгляду. Також, суд касаційної інстанції послався на практику ЄСПЛ у питанні належного повідомлення особи про кримінальне провадження, порушене проти неї.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №904/5405/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій з ТОВ “Топ-Текс” на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України за несвоєчасну поставку товару за договором закупівлі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги, стягнувши з ТОВ “Топ-Текс” пеню та штраф, але зменшивши їх розмір на 20%. Суди виходили з того, що ТОВ “Топ-Текс” порушило строки поставки товару, передбачені договором, і не надало належних доказів наявності форс-мажорних обставин, які б звільнили його від відповідальності. Суд зазначив, що сертифікат ТПП не є беззаперечним доказом форс-мажору, і відповідач не довів причинно-наслідкового зв’язку між пожежею у виробника та неможливістю виконання зобов’язань. Щодо зменшення штрафних санкцій, суди врахували інтереси обох сторін, вжиті відповідачем заходи для виконання зобов’язань, відсутність збитків у позивача та незначне прострочення, а також військову агресію РФ проти України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке залежить від конкретних обставин справи, і суди попередніх інстанцій реалізували свої дискреційні повноваження правомірно.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №495/341/21 від 25/11/2025
1. Предметом спору є закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 на підставі закінчення строків досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття кримінального провадження, не врахував положення ч. 5 ст. 219 КПК України, згідно з якою строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження не включається у строк досудового розслідування. Суд не врахував, що захисник ОСОБА_6 отримав повідомлення про завершення досудового розслідування, що зупиняє перебіг строку досудового розслідування до моменту закінчення ознайомлення з матеріалами. Також, апеляційний суд невірно оцінив докази щодо належного повідомлення ОСОБА_6 про завершення розслідування, не розібравшись у наданих прокурором документах. Суд касаційної інстанції послався на висновок об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, згідно з яким строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування необхідно обраховувати з моменту повідомлення про завершення досудового розслідування і надання доступу до його матеріалів, а не з фактичного надання такого доступу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №918/1061/24(450/2426/24) від 20/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між двома фізичними особами, оскільки одна з них, на думку позивача, не мала права розпоряджатися цією квартирою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій, ґрунтуючись на тому, що на момент укладення попереднього договору особа, яка виступала продавцем, вже не мала відповідних повноважень, оскільки строк дії договору про спільну діяльність (просте товариство), на підставі якого вона діяла, закінчився. Суд відхилив аргументи відповідача про продовження дії договору простого товариства шляхом вчинення конклюдентних дій, оскільки такі дії не були оформлені належним чином, як того вимагає закон та сам договір. Суд також зазначив, що доводи про необхідність застосування аналогії закону є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини вже врегульовані чинним законодавством та умовами договору. Крім того, суд підкреслив, що власник майна, щодо якого укладено попередній договір, має право оскаржувати такий договір, навіть якщо основний договір не був укладений.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими попередній договір купівлі-продажу квартири було визнано недійсним.
Справа №419/703/16-к від 20/11/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7, обвинуваченого у шахрайстві (ч. 1 ст. 190 КК України), у зв’язку з відсутністю достатніх доказів його вини.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на ряд порушень кримінального процесуального закону. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки протоколу НСРД від 28 липня 2015 року, а також не обґрунтував висновки про недопустимість протоколів слідчих експериментів, не навівши мотивів щодо відсутності у них даних про відтворення обставин події. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у допиті свідків, не мотивуючи причин відмови. Крім того, Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу шахрайства, оскільки апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_7, будучи військовим комісаром, не перевірив військово-облікові дані ОСОБА_9, що може свідчити про обман. Суд також зазначив, що апеляційний суд помилково вимагав попередньої обізнаності винного про певні обставини для встановлення об’єктивної сторони шахрайства.
3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №523/4682/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за вчинення кримінальних правопорушень, зокрема за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України (замах на крадіжку, вчинений у великих розмірах).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України, мотивуючи це необхідністю нового розгляду в суді апеляційної інстанції. При цьому, в решті ухвалу апеляційного суду залишено без змін. Рішення про скасування в частині замаху на крадіжку, ймовірно, пов’язане з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи або неправильним застосуванням норм матеріального чи процесуального права, що потребує повторного дослідження апеляційним судом. Також, Верховний Суд обрав обвинуваченим запобіжні заходи у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК України та призначив новий розгляд в апеляційційному суді, а в решті ухвалу залишив без змін.
Справа №947/4084/24 від 26/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. Тому я не можу їх надати.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – без зміни.
Справа №922/4729/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки у товариства на користь держави через невідповідність цільового призначення ділянки виду діяльності товариства.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позову Держгеокадастру, з наступних підстав:
* Позивач не довів факту використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або завдання шкоди навколишньому середовищу.
* Держгеокадастр визнає законність набуття земельної ділянки попереднім власником.
* Суд апеляційної інстанції розцінив позов як конфіскацію майна, що можливо лише у випадках, передбачених законом.
* Верховний Суд зазначив, що обставини справи, на які посилався скаржник, не є подібними до обставин, які б свідчили про порушення пріоритетності збереження земель сільськогосподарського призначення або завдання шкоди суспільним інтересам.
* Скаржник не зазначив конкретної норми закону, яка була неправильно застосована судом апеляційної інстанції.
* Доводи скарги фактично зводяться до відсутності законних підстав набуття відповідачем права на ділянку, що не є предметом спору.
3. Суд постановив касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №199/4120/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, яким було змінено вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 307 КК України.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу прокурора, оскільки апеляційний суд безпідставно виключив застосування ст. 71 КК України про призначення покарання за сукупністю вироків. Суд першої інстанції правильно встановив, що злочин було вчинено в період іспитового строку за попередніми вироками. На момент вчинення нового злочину, попередні вироки виконувалися окремо і ОСОБА_7 не був звільнений від відбування покарань. Звільнення від покарання за одним із вироків (ухвалою суду першої інстанції після винесення вироку) не виключає факту вчинення злочину під час іспитового строку за іншим вироком. Апеляційний суд не врахував, що на момент вчинення злочину ОСОБА_7 мав невідбуте покарання за попереднім вироком, що вимагало застосування ст. 71 КК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №233/2245/22 від 20/11/2025
1. Предметом спору є перекваліфікація дій особи з умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги захисника та прокурора, встановив, що апеляційний суд неправильно перекваліфікував дії особи з умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, оскільки не врахував усіх обставин справи. Зокрема, апеляційний суд неправомірно оцінив позасудові покази свідків та засудженого, а також допустив суперечності у своєму рішенні, одночасно вказуючи на те, що особа завдала удару ножем, захищаючись від насильства потерпілого, і що вона умисно завдала удару на ґрунті неприязних відносин. Суд касаційної інстанції наголосив, що при розмежуванні цих злочинів слід враховувати спрямованість умислу особи. Враховуючи наявність у засудженого значної кількості тілесних ушкоджень, а у потерпілого – лише одного поранення, суд дійшов висновку, що особа перебувала у стані необхідної оборони, але перевищила її межі, застосувавши заходи захисту, які явно не відповідали небезпечності посягання.
3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, перекваліфікувавши дії особи з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони) та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, звільнивши її з-під варти у залі суду у зв’язку з відбуттям покарання.
Справа №357/3787/24 від 11/11/2025
Предметом спору у цій справі є законність ухвал судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_5, обвинувачених у розтраті майна та службовому підробленні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, погодившись з рішеннями судів нижчих інстанцій. Суди попередніх інстанцій закрили кримінальне провадження, виходячи з обставин, встановлених під час розгляду справи. Зокрема, суди взяли до уваги доводи захисту та оцінили надані докази, дійшовши висновку про відсутність достатніх підстав для продовження кримінального переслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_5. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не встановив порушень норм процесуального права, які б могли призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд ухвалив залишити без змін ухвали Білоцерківського міськрайонного суду та Київського апеляційного суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5.
Справа №826/7009/17 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ТОВ “Укрінформсервіс” на рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд передчасно застосував положення ГПК України про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки не встановив, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси або обов’язки ТОВ “Укрінформсервіс”, яке не було учасником справи. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд повинен був спочатку з’ясувати, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та обов’язків скаржника, і лише потім вирішувати питання про можливість апеляційного перегляду. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не дотримався необхідного алгоритму дій при розгляді апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі. Таким чином, було порушено право ТОВ “Укрінформсервіс” на апеляційний перегляд справи, що є неприпустимим.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №463/3329/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за набувальною давністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі здійснили самочинне будівництво, яке не було узаконено, а отже, користування майном не може вважатися правомірним і добросовісним. Суд зазначив, що для набуття права власності за набувальною давністю необхідна сукупність умов, включаючи добросовісне заволодіння майном, відкритість і безперервність володіння протягом 10 років. Добросовісність передбачає, що володілець не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння майном. У даному випадку, самочинне будівництво свідчить про неправомірність володіння. Суд також підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №903/212/25 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій з ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» на користь АТ «Укргазвидобування» за порушення умов договору поставки.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні позову АТ «Укргазвидобування», зважаючи на наступне:
* Позивач не надав належних доказів порушення відповідачем строків поставки товару, оскільки АТ «Укргазвидобування» порушило встановлений договором порядок прийняття товару, не повідомивши ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» про зупинення приймання товару та не запропонувавши направити уповноважену особу для спільного огляду.
* Відмова ТОВ «Торговий дім «Пром-ЮА Груп» від поставки товару була обґрунтована неможливістю одночасного забезпечення відповідності товару вимогам щодо ваги та геометричних розмірів, що не є порушенням умов договору.
* Дії АТ «Укргазвидобування» щодо самовільної відмови від прийняття товару та порушення встановленого порядку прийняття ТМЦ суперечать принципу добросовісності.
* Суд касаційної інстанції зазначив, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №905/482/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати за землю комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов Покровської міської ради, стягнувши з ТОВ «РСІ» заборгованість з орендної плати, але відмовивши у стягненні за період, коли відповідач, на думку судів, звільнявся від сплати орендної плати на підставі п. 69.14 Податкового кодексу України у зв’язку з веденням бойових дій на відповідній території. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правовий статус території активних бойових дій не залежить від факту ухвалення відповідного переліку територій Кабінетом Міністрів України, оскільки таке рішення має інформативне, а не конститутивне значення. Суд також зазначив, що чинна норма закону щодо перебування земельної ділянки на територіях активних бойових дій або тимчасової окупації є підставою для звільнення від орендної плати. Суд відхилив доводи скаржника про відсутність підстав для застосування нормативних актів, що визначають перелік територій, на яких ведуться бойові дії, до моменту набрання чинності Законом України № 3050-ІХ. **** У рішенні суд посилається на постанову Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, де викладена аналогічна правова позиція.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №307/1313/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга потерпілих на вирок суду першої інстанції та апеляційного суду щодо міри покарання, призначеного особі, засудженій за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та залишення в небезпеці.
2. Верховний Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, зазначив, що покарання має бути справедливим, тобто відповідати тяжкості злочину та обставинам його вчинення, а також особі винного. Суд врахував, що хоча суди попередніх інстанцій помилково визнали щире каяття як пом’якшуючу обставину, це не впливає на обґрунтованість призначеного покарання, оскільки було враховано активне сприяння розкриттю злочину. ВС наголосив, що призначене покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 6 років є співмірним тяжкості злочину та сприятиме запобіганню нових правопорушень. Суд також зазначив, що посилання потерпілих на інші рішення Верховного Суду є недоречними, оскільки обставини тих справ суттєво відрізняються від даної.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та апеляційного суду щодо ОСОБА_9, а касаційну скаргу потерпілих залишив без задоволення.
Справа №910/2103/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Юніт Холдінгс» пайового внеску на розвиток інфраструктури міста Києва, інфляційних витрат та 3% річних.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, а саме: чи існував обов’язок у відповідача як забудовника щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту як на момент виникнення спірних правовідносин (січень 2019 року), враховуючи приписи частини четвертої статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, так і на момент 01.01.2020, враховуючи зміни законодавства. Суди не перевірили, чи можна стверджувати, що у спірних правовідносинах обов’язок відповідача щодо сплати пайового внеску виник та тривав до введення об’єкта в експлуатацію, чи такий обов’язок взагалі був відсутній у забудовника. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій мали перевірити доводи та заперечення обох сторін, що стосуються предмета спору, і на підставі встановлених обставин конкретної справи застосувати саме ту норму права, яка регулює спірні правовідносини, незалежно від того, на які норми права посилаються сторони. Також суди не надали належну оцінку відповідності Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва приписам Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №577/5949/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку апеляційного суду щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з наркотичними засобами, прекурсорами та обладнанням для їх виготовлення.
2. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, де будуть викладені аргументи суду щодо законності та обґрунтованості вироку апеляційного суду, а також відповіді на доводи касаційної скарги засудженого. Суд врахував положення статей 376, 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України при прийнятті рішення. Відсутність детальної аргументації в резолютивній частині зумовлена необхідністю значного часу для складання повного тексту постанови. Засуджений та його захисник брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №752/14625/20 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296 КК (хуліганство).
2. Суд касаційної інстанції залишив виправдувальний вирок в силі, оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх і допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вину ОСОБА_6 у вчиненні хуліганських дій. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав недопустимим доказом диск з відеозаписами через неможливість встановити достовірні дати створення записів. Також, суди зазначили про неузгодженість у показаннях потерпілої та свідків, а також про відсутність доказів, що надписи на стіні були зроблені саме ОСОБА_6 і мали характер особливої зухвалості. Апеляційний суд підкреслив, що для кваліфікації дій як хуліганства недостатньо лише факту порушення тиші в нічний час, необхідно довести порушення спокою мешканців будинку або інших громадян, чого в матеріалах справи не було. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи прокурора щодо неналежної якості аудіозаписів судових засідань, оскільки вони не були визнані істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
3. Рішення судів попередніх інстанцій про виправдання ОСОБА_6 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №752/14625/20 від 25/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, обвинуваченої за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 296 КК України.
2. У резолютивній частині постанови не зазначено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а касаційну скаргу прокурора залишив без задоволення.
Справа №686/5354/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо вироку особі, засудженій за одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддею, наполягаючи на кваліфікації дій як вимагання неправомірної вигоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підтримавши рішення суду першої інстанції про перекваліфікацію дій особи з ч. 3 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди, поєднане з вимаганням) на ч. 2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави), оскільки не було доведено факту вимагання. Суд врахував, що особа, яка надавала неправомірну вигоду, сама ініціювала співпрацю, прагнучи уникнути адміністративної відповідальності, і не було встановлено погроз чи створення умов, за яких вона була б змушена надати вигоду. Апеляційний суд погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, зокрема аудіо- та відеозаписів, які не підтверджували вимагання, а також врахував практику Верховного Суду щодо розмежування вимагання та добровільного надання неправомірної вигоди. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційних скарг прокурора та надав їм обґрунтовану оцінку, не допустивши порушень кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №362/4079/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову перевищувала встановлений ліміт для таких справ, що є порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на це порушення і не виправив його, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Верховний Суд підкреслив, що розгляд справи в спрощеному провадженні, коли вона мала розглядатися за правилами загального позовного провадження, унеможливив встановлення фактичних обставин, важливих для правильного вирішення справи. Оскільки суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, його постанова не може вважатися законною та обґрунтованою. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/511/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору поставки програмного забезпечення та стягнення 500 000 грн попередньої оплати, оскільки, на думку позивача, відповідач істотно порушив умови договору, не поставивши товар у строк.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що позивач сам підтвердив факт встановлення програмного забезпечення відповідачем, але відмовився підписувати акти приймання-передачі через проблеми з серверами та фінансуванням. Суд також врахував, що відповідач намагався передати товар, залучивши Торгово-промислову палату для підтвердження його наявності та відповідності договору, але позивач відмовився прийняти товар. Суд зазначив, що оскільки не було доведено неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором, то відсутні підстави для його розірвання та повернення попередньої оплати як безпідставно набутих коштів. Суд також підкреслив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та прохання про переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №199/5577/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між відповідачем та його матір’ю, оскільки позивач вважає, що договір був укладений з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошової компенсації на користь позивача.
2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи, зокрема, той факт, що договір дарування був укладений відповідачем невдовзі після ухвалення рішення суду про стягнення з нього грошових коштів на користь колишньої дружини. Суд також зазначив, що суди не спростували доводи позивача про те, що договір дарування був укладений відповідачем саме з метою уникнення виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на його майно. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що на момент звернення позивача до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, заборгованість за рішенням суду відповідачем сплачена не була, а часткові виплати почалися лише після відкриття провадження у справі, що могло розтягнутися на тривалий час. Суд касаційної інстанції наголосив, що у таких обставинах відповідач діяв недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, укладаючи договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №726/73/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо військовослужбовця, засудженого за відмову виконати наказ в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 402 КК) та звільненого від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тяжкості злочину, обставинам його вчинення в умовах воєнного стану, а також тому факту, що засуджений є професійним військовослужбовцем, який добровільно уклав контракт. ВС наголосив, що апеляційний суд не спростував доводи прокурора щодо відсутності щирого каяття у засудженого та не врахував його посткримінальну поведінку. Також, суд не в повній мірі виконав вказівки суду касаційної інстанції, зазначені в попередній постанові від 04 лютого 2025 року.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №464/242/23 від 18/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6.
У резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів суду. З тексту вбачається лише те, що Верховний Суд розглянув касаційні скарги засудженого та його захисника на рішення судів попередніх інстанцій. В ухвалі зазначено, що суд керувався статтями Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють касаційний розгляд, повноваження суду касаційної інстанції та підстави для скасування або зміни судових рішень. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, точні аргументи суду наразі невідомі.
Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисника та засудженого – без задоволення.
Справа №642/1538/22 від 26/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
У резолютивній частині постанови не зазначено аргументів суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №914/2823/15 від 26/11/2025
1. Предметом спору є заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 25 000,00 грн.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1, враховуючи дискреційні повноваження суду при розподілі судових витрат. Суд зазначив, що ОСОБА_1 була одним із засновників ТДВ “Меблевий комбінат “Стрий” та брала участь у прийнятті рішень, які призвели до позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на частки в статутному капіталі товариства. Встановлено, що дії ОСОБА_1 сприяли порушенню прав позивачів та завданню їм матеріальної шкоди. Зважаючи на це, суд вирішив, що покладення додаткового тягаря у вигляді судових витрат на позивачів суперечить принципу справедливості та положенням статті 129 ГПК України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обґрунтування судом апеляційної інстанції висновків щодо відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення не є оцінкою дій ОСОБА_1.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №910/16507/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування збитків.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам справи, зокрема змісту позовних вимог позивача та правомірності залишення судом першої інстанції позовної заяви без руху. Суд першої інстанції залишив позов без руху, вимагаючи від позивача уточнити вимоги щодо наслідків недійсності правочину та надати докази можливості повернення виконаного за договором. Касаційний суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що позивач має право самостійно визначати предмет позову, і не оцінив правомірність вимог суду першої інстанції щодо уточнення позовних вимог. Крім того, касаційний суд вказав, що апеляційний суд мав надати оцінку правомірності залишення місцевим господарським судом позову без руху, за наслідком невиконання якої прийнято ухвалу про залишення позову без розгляду. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №295/11001/21 від 19/11/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо накладення арешту на її кошти в межах виконавчого провадження.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не дослідили важливі обставини справи, а саме: чи було належним чином повідомлено боржника про відкриття виконавчого провадження, чи досліджено статус грошових коштів, які надходять на рахунок боржника (зокрема, чи є вони заробітною платою), а також не врахували обмеження щодо звернення стягнення на заробітну плату, встановлені законом. Суд наголосив, що виконавець зобов’язаний перевіряти статус коштів на рахунку боржника перед накладенням арешту, а також враховувати обмеження, встановлені законом щодо звернення стягнення на певні види доходів. Суд також зазначив, що неналежне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження порушує його права на захист. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не дослідили ці обставини, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №947/37809/20 від 18/11/2025
1. Предметом спору є законність ухвал судів попередніх інстанцій про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами ухвали про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у перегляді рішення про закриття кримінального провадження за нововиявленими обставинами. Суд зазначив, що оригінал реєстру Головного управління урядового фельд’єгерського зв’язку Держспецзв’язку з відміткою про дату направлення обвинувального акта, який не був відомий суду під час попереднього розгляду справи, є нововиявленою обставиною, що має суттєвий вплив на питання визначення строків досудового розслідування. Наявність печатки на оригіналі реєстру підтверджує факт передачі відправлення прокуратурою до Держспецзв’язку, що впливає на обрахунок строків досудового розслідування. Суд підкреслив, що важливим є факт існування цих обставин на момент судового розгляду та їх здатність мати вирішальний вплив на судове рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №910/7781/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ “НЕК “Укренерго” на користь ПрАТ “Харківська ТЕЦ-5” грошових коштів, а саме основного боргу, пені, процентів річних та інфляційних втрат, що виникли внаслідок неналежного виконання зобов’язань за договором про участь у балансуючому ринку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з ПрАТ “НЕК “Укренерго” пені, процентів річних та інфляційних втрат, оскільки оплата за електричну енергію мала здійснюватися у строки, визначені Правилами ринку, а не залежати від реєстрації податкових накладних. Суд зазначив, що порядок розрахунків, передбачений договором, застосовується лише при остаточному розрахунку, у разі невідповідності між сумами у виставлених рахунках та вартістю фактично переданої електроенергії. Також, суд відхилив доводи відповідача щодо необхідності сальдування зобов’язань при виставленні рахунків, оскільки це суперечить принципу правової визначеності та унеможливлює належний контроль з боку регулятора. Суд підкреслив, що правовий режим, встановлений постановами НКРЕКП щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, охоплює виключно період дії воєнного стану та визначений після нього строк, і не може тлумачитися розширено з метою застосування до подій, які мали місце у попередні періоди. Водночас, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими доводи скаржника щодо безпідставного стягнення судом першої інстанції судового збору з посиланням на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв’язку з чим результат вирішення спору відсутній.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго”, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат, зменшивши суму, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Справа №991/4079/25 від 21/11/2025
1. Предметом спору є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, а саме двох транспортних засобів, набутих у період шлюбу відповідачів.
2. Суд, задовольняючи частково позов, виходив з того, що ОСОБА_2, будучи державним службовцем, набув у власність (спільну сумісну з дружиною) майно, вартість якого значно перевищує його законні доходи. Суд встановив зв’язок між активами та ОСОБА_2, оскільки майно було набуте у шлюбі, що створює спільну сумісну власність. Суд також врахував, що доходи ОСОБА_1, отримані від підприємницької діяльності, також є об’єктом спільної сумісної власності. Важливим моментом стало те, що суд визнав договірну вартість одного з активів (Toyota Land Cruiser) значно нижчою за ринкову, а тому для розрахунку достатності доходів застосував мінімальну ринкову вартість. Щодо іншого активу (Audi RS Q8), суд встановив часткову необґрунтованість, оскільки законних доходів не вистачило на повну оплату його вартості. При цьому суд відхилив аргументи відповідачів про відсутність згоди ОСОБА_2 на придбання майна, посилаючись на презумпцію згоди подружжя та недостатність доказів, що спростовують цю презумпцію. **** Суд також зазначив, що для визнання активів необґрунтованими достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності, а не доводити недійсність правочинів.
3. Суд вирішив частково задовольнити позов, визнавши один транспортний засіб необґрунтованим та стягнувши його в дохід держави, а також стягнувши з кожного з відповідачів грошову компенсацію за інший транспортний засіб, визнаний частково необґрунтованим.
Справа №905/20/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про виконання сільськогосподарських робіт та поставку зерна майбутнього врожаю, а також зобов’язання звільнити земельну ділянку, оскільки прокуратура вважає, що ці договори є удаваними та приховують договір оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що оспорювані договори за змістом фактичних відносин в комплексі можуть вважатися договором оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки; ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» як постійний користувач земельних ділянок не наділений правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірних у справі договорів, які в сукупності складають удаваний договір оренди земельної ділянки, суперечить вимогам земельного законодавства; для правильного вирішення спору господарському суду необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірних договорів щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цих договорів та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договорами та, відповідно до змісту дійсних намірів сторін застосувати належні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили спірні договори їх вимогам на момент його укладення; висновки місцевого і апеляційного суду про відмову у позові, зокрема, з підстави обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту є передчасними з огляду на те, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за удаваними договорами, які, за його твердженням, мають характер договору орендних правовідносин; дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам; висновки судів в частині обрання прокурором неефективного способу захисту без дослідження питання доведеності порушення державних інтересів є передчасними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №917/8/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора в інтересах держави в особі Хорольської міської ради до ФОП Перхуна О.М. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходив з того, що ФОП Перхун О.М. самовільно зайняв земельну ділянку, що належить до комунальної власності Хорольської міської ради, та використовував її без належних правових підстав, чим завдав шкоду місцевому бюджету. Суд зазначив, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави, оскільки на момент подання позову Полтавська ОДА, як попередній розпорядник земельної ділянки, не вживала заходів для захисту інтересів держави. Зміна розпорядника земельної ділянки (на Хорольську міську раду) під час розгляду справи не є перешкодою для продовження представництва інтересів держави прокурором, оскільки інтерес у поверненні землі отримала територіальна громада. Суд також врахував, що ФОП Перхун О.М. не надав жодних заперечень щодо правомірності заміни позивача у справі. Доводи касаційної скарги ФОП Перхуна О.М. щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП Перхуна О.М. без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/819/25 від 26/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору купівлі-продажу та стягнення попередньої оплати у розмірі 220 000 грн у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань з поставки та монтажу ваг.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, мотивуючи це тим, що відповідач істотно порушив умови договору поставки, не здійснивши поставку ваг протягом тривалого часу, що дає позивачу право вимагати повернення попередньої оплати. Відповідач у касаційній скарзі стверджував, що суди не врахували недобросовісну поведінку позивача та наявність форс-мажорних обставин, а також невірно визначили правову природу договору. Верховний Суд не погодився з доводами касаційної скарги, зазначивши, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, а посилання скаржника на попередні рішення Верховного Суду є нерелевантними, оскільки вони стосуються інших правовідносин. Суд також відхилив аргумент про не дослідження доказів, оскільки не було встановлено обґрунтованих підстав для касаційного оскарження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №728/2051/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_9 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду, якими він керувався при прийнятті рішення. З тексту видно лише те, що Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, де будуть викладені мотиви прийняття рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №519/13/19 від 20/11/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку ОСОБА_6, обвинуваченої у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК України).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме не надав належної оцінки доводам прокурора щодо відсутності провокації злочину з боку правоохоронних органів, не врахував практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо розмежування захисту від провокації та заперечення факту вчинення злочину, а також не обґрунтував належним чином висновки про те, що свідок ОСОБА_9 був підбурювачем. Суд апеляційної інстанції не надав переконливих мотивів, чому звернення ОСОБА_9 до правоохоронних органів та його попереднє притягнення до кримінальної відповідальності свідчать про те, що він діяв за вказівками правоохоронців та схиляв ОСОБА_6 до вчинення злочину. Враховуючи, що ОСОБА_6 заперечувала факт вчинення злочину, але заявляла про провокацію, суд апеляційної інстанції мав оцінити ці аргументи з урахуванням практики ЄСПЛ, чого зроблено не було.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №120/7881/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору у справі є оскарження бездіяльності Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо ненадання відповіді на скарги ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав доказів поважності причин пропуску строку. Крім того, апелянт не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не зазначивши обґрунтування незаконності рішення суду першої інстанції. Водночас, Верховний Суд визнав передчасним висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, оскільки в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху не було конкретизовано, які саме додаткові відомості необхідно надати для обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши ухвалу апеляційного суду, виключивши з неї посилання на порушення, пов’язані з несплатою судового збору, але в іншій частині ухвалу залишив без змін.
Справа №520/23199/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019, 2020, 2021 роки.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки суди невірно застосували норми матеріального права. Суд зазначив, що у випадку, коли особа спочатку отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, а потім звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, то це є призначенням іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведенням з одного виду пенсії на інший в межах одного закону. Відповідно, при призначенні пенсії за віком має враховуватися показник середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Суд підкреслив, що його висновок узгоджується з попередньою правовою позицією Верховного Суду у аналогічних справах.
3. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019-2021 роки.
Справа №679/338/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є скасування постанови про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду, оскільки суди не врахували, що строк оскарження постанови про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху обчислюється з дня її вручення особі, а не з дня винесення. Суди не з’ясували дату отримання позивачем постанови, а також не надали позивачу можливості подати заяву про поновлення строку звернення до суду з зазначенням інших підстав пропуску строку, після того, як суд визнав попередні підстави неповажними. Суд касаційної інстанції підкреслив, що КУпАП визначає два способи вручення постанови: особисто під розписку або поштою з повідомленням про вручення, і якщо вручення під розписку не відбулося, то постанова має бути надіслана поштою, чого в даному випадку зроблено не було. Суд також послався на свою попередню правову позицію, викладену в постанові від 12 червня 2020 року у справі № 686/28291/19, щодо відліку строку оскарження постанови у разі відмови від її отримання.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №600/4211/24-а від 27/11/2025
Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо припинення виплати пенсії позивачу на банківський рахунок.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували строки звернення до адміністративного суду, передбачені КАС України, замість спеціальних строків, встановлених Законами України “Про пенсійне забезпечення” та “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, які регулюють виплату вже нарахованих сум пенсій. Суд зазначив, що спір виник у зв’язку з припиненням виплати пенсії, а не з її нарахуванням, розміром чи перерахунком. Також, суд підкреслив, що повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду є помилковим, оскільки у даному випадку мають застосовуватися спеціальні строки, передбачені пенсійним законодавством. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу пропорційності при обмеженні права на доступ до суду, згідно з практикою Європейського суду з прав людини.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №420/19303/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є вимога Державної екологічної інспекції України про зупинення діяльності ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» у сфері поводження з небезпечними медичними відходами через порушення природоохоронного законодавства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позовних вимог Держекоінспекції, зважаючи на те, що на момент перевірки та звернення до суду у ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» був чинний дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, виданий уповноваженим органом, і цей дозвіл не був скасований у судовому порядку. Суд також врахував, що Держекоінспекція не довела, що ТОВ «УТІЛЬВТОРПРОМ» здійснює викиди забруднюючих речовин, не передбачені дозволом, або що ці речовини є небезпечними та не зазначені у висновку державної екологічної експертизи. Крім того, суд визнав нечіткими та незрозумілими вимоги припису Держекоінспекції щодо виконання умов висновку державної екологічної експертизи та здійснення моніторингу місць утворення, зберігання і видалення відходів. Враховуючи наявність чинного дозволу та нечіткість вимог, суд вирішив, що зупинення діяльності підприємства було б непропорційним заходом реагування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Державної екологічної інспекції України без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №420/14998/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовцю за певний період.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми Кодексу законів про працю України (КЗпП) щодо строків звернення до суду, не врахувавши змін у законодавстві, які набрали чинності 19 липня 2022 року. Верховний Суд вказав, що до правовідносин, які виникли до цієї дати, слід застосовувати попередню редакцію статті 233 КЗпП, яка не обмежувала строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Щодо періоду після 19 липня 2022 року, суд погодився із застосуванням тримісячного строку, але зазначив, що суди не встановили, коли саме позивач отримав достовірну інформацію про обсяг виплачених йому сум за цей період, що є важливим для визначення початку перебігу строку звернення до суду. Також, суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції, що участь у заходах із забезпечення оборони країни не є безумовною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог за період з 23 березня 2022 року по 19 липня 2022 року та з 20 липня 2022 року по 31 березня 2023 року і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті рішення судів залишив без змін.
Справа №240/25327/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору було оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” необхідна наявність страхового стажу не менше 15 років, факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993 не менше трьох років, та досягнення необхідного віку. Суд підкреслив, що особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава гарантує право на пенсію в повному розмірі за наявності стажу роботи не менше 15 років. Також, суд зазначив, що призначення пенсії має здійснити той територіальний орган Пенсійного фонду, який первинно розглядав заяву про призначення пенсії за принципом екстериторіальності. Суд врахував, що позивачка відповідає всім необхідним критеріям для отримання пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та визнав протиправним рішення Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії, зобов’язавши призначити пенсію з дати звернення.
Справа №440/2947/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Військової служби правопорядку щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову військовослужбовця. Суд зазначив, що з 20 травня 2023 року, коли набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 481, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з фіксованої суми – 1762 гривні, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Суд підкреслив, що він не може перебирати на себе правотворчі функції та повинен керуватися принципом законності, застосовуючи нормативно-правові акти у чинній редакції. Суд також врахував практику Конституційного Суду України, який підтвердив повноваження Кабінету Міністрів України щодо регулювання соціальних виплат, виходячи з фінансових можливостей держави. Суд зазначив, що відсутні підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за попередньою методикою, оскільки Постанова № 481 є чинною та підлягає застосуванню.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/13330/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишнього поліцейського витрат, пов’язаних з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, оскільки він звільнився з поліції за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у колишнього поліцейського обов’язку відшкодувати витрати на навчання, оскільки він порушив умови контракту, звільнившись за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання. Суд зазначив, що поліцейський був обізнаний про цей обов’язок, підписавши контракт. Суд також врахував, що поліцейському було запропоновано ознайомитися з повідомленням про необхідність відшкодування витрат, але він відмовився, що свідчить про його намагання уникнути виконання зобов’язання. Суд підкреслив, що повідомлення про відшкодування витрат має на меті інформувати особу про необхідність відшкодування витрат, а не створювати новий обов’язок. Суд також зазначив, що відсутність у повідомленні конкретної суми та реквізитів не є перешкодою для відшкодування, оскільки ця інформація міститься в контракті та довідці-розрахунку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши стягнення з колишнього поліцейського витрат на утримання у вищому навчальному закладі.
Справа №520/9056/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Харківської міської ради та її департаментів щодо демонтажу трамвайної колії на вулиці Весніна у Харкові та відмови у її відновленні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, яке конкретно рішення (нормативно-правовий чи індивідуальний акт), дія чи бездіяльність якого саме суб’єкта владних повноважень оскаржується позивачами. Суди не встановили, чи породжують, змінюють або припиняють оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність права та обов’язки позивачів у сфері публічно-правових відносин. Верховний Суд наголосив на необхідності доведення порушення прав та інтересів позивачів діями відповідачів. Крім того, суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, не встановивши дійсний предмет доказування та не надавши правової оцінки всім обставинам справи, що входять до цього предмету. Це свідчить про недотримання вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх обставин справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №620/679/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність рішень сільської ради про дострокове припинення повноважень секретаря ради та обрання нового секретаря.
2. Верховний Суд розглянув дві касаційні скарги у цій справі. У першій касаційній скарзі, поданій від імені особи, яка не була залучена до справи, Суд зазначив, що оскільки судове рішення не містить висновків про права та обов’язки цієї особи, то вона не має права на касаційне оскарження. У другій касаційній скарзі, поданій третьою особою, Суд встановив, що апеляційний суд помилково визнав протиправним рішення про обрання секретаря сільської ради, оскільки це рішення не порушує прав попереднього секретаря, і закрив провадження в цій частині. Водночас, Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що рішення про дострокове припинення повноважень попереднього секретаря було прийнято з порушеннями, оскільки сесія сільської ради була проведена з порушенням процедури, встановленої законом та регламентом ради. Суд підкреслив, що секретар сільської ради, навіть за наявності конфлікту інтересів, повинен був головувати на сесії, а не передавати ці повноваження іншому депутату.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2, скасувавши постанову апеляційного суду в частині визнання протиправним рішення про обрання секретаря сільської ради та закривши провадження в цій частині, а в іншій частині залишив постанову апеляційного суду без змін, та закрив касаційне провадження за скаргою адвоката Овчаренка Ігора Сергійовича – представника ОСОБА_1.
Справа №360/623/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з посади прокурора, а також вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в перегляді рішення за виключними обставинами, оскільки рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не передбачає примусового виконання і не може вважатися “невиконаним”. Суд зазначив, що рішення Конституційного Суду України (КСУ) має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується до правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. У даному випадку, рішення КСУ про неконституційність пункту закону, на підставі якого було звільнено позивача, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вони виникли та закінчилися до ухвалення цього рішення. Суд також відхилив посилання позивача на інше рішення КСУ, оскільки воно стосується лише випадків пом’якшення або скасування юридичної відповідальності, що не має відношення до даної справи.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №480/6863/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу на матір дитини за невиконання рішення суду щодо побачення батька з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправною постанову про накладення штрафу, оскільки суди встановили, що мати не чинила перешкод батькові у спілкуванні з дитиною, а небажання дитини бачитись з батьком є поважною причиною для невиконання рішення суду. Суди врахували, що примушування дитини до спілкування з батьком проти її волі може призвести до психологічного тиску та не відповідає найкращим інтересам дитини. Суд також зазначив, що в акті державного виконавця не було конкретних даних про перешкоди з боку матері. Крім того, суди дослідили відеозапис, який підтвердив відсутність перешкод з боку матері, а ініціативу уникати батька проявляла сама дитина. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони не спростовують встановлені судами фактичні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №600/2346/24-а від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми права, вважаючи, що відбулося переведення з одного виду пенсії на інший в межах одного закону, а саме Закону № 1058-IV. Насправді, позивачці спочатку було призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а вже потім вона звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Оскільки Законом № 1058-IV не передбачено такого виду пенсії як пенсія за вислугу років, то у даному випадку має місце призначення іншої пенсії за іншим законом. Відповідно, при призначенні пенсії за віком має застосовуватися показник середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021-2023 роки. Суд також вказав, що його висновок узгоджується з попередніми правовими позиціями Верховного Суду.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу та зобов’язав Пенсійний фонд перерахувати пенсію позивачці із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.
Справа №120/12097/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що позивач зловживав процесуальними правами, не довів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також не надав належних доказів сплати судового збору або підстав для звільнення від його сплати. Суд підкреслив, що встановлені процесуальні строки мають дисциплінувати учасників судового процесу, а підстави для поновлення строку повинні бути пов’язані з об’єктивними та непереборними перешкодами, які не залежали від волі особи. Верховний Суд також зазначив, що апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений строк. Суд касаційної інстанції не встановив необґрунтоване залишення без руху чи повернення апеляційної скарги.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №620/679/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність рішень сільської ради про дострокове припинення повноважень секретаря ради та обрання нового секретаря.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги, дійшов таких висновків:
* Особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання про її права, повинна довести наявність безпосереднього зв’язку між судовим рішенням та її правами/обов’язками, а не потенційний чи опосередкований.
* Якщо сесія сільської ради скликана не для розгляду електронної петиції, то відсутні підстави для надання права ведення сесії та підписання рішень депутату, обраному за дорученням групи депутатів.
* Секретар сільської ради, який повідомив про конфлікт інтересів, міг і повинен був головувати на сесії під контролем відповідної депутатської комісії, утримуючись від голосування з питання, що становить конфлікт інтересів.
* Рішення про обрання секретаря сільської ради є актом індивідуальної дії, який стосується лише прав та обов’язків обраної особи, і не зачіпає прав попереднього секретаря, тому вимога про оскарження такого рішення не підлягає розгляду в адміністративтивному суді.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження за скаргою особи, чиї права не були безпосередньо порушені судовим рішенням, частково задовольнив касаційну скаргу іншої сторони, скасувавши рішення апеляційного суду в частині вимог, що не підлягають розгляду в адміністративному суді, а в решті залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №120/5140/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що для виплати додаткової винагороди достатньо документального підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях, зокрема, довідки про участь у бойових діях, бойового наказу, журналу бойових дій або рапорту командира. Суд зазначив, що формальні недоліки в документах не повинні позбавляти військовослужбовця права на винагороду, якщо є інші докази його фактичної участі в бойових діях. Важливо, що відсутність військовослужбовця у списках, які надсилаються між військовими частинами, не є безумовною підставою для відмови у виплаті, якщо його участь підтверджується іншими документами. Суд також врахував, що обов’язок доведення правомірності своїх дій покладається на відповідача, тобто на військову частину. В даному випадку, наявні рапорти про виплату винагороди позивачу разом з довідкою про участь у бойових діях є достатніми доказами для підтвердження його права на отримання додаткової винагороди.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов військовослужбовця було задоволено.
Справа №160/2254/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишнього курсанта (поліцейського) на користь університету витрат на грошове забезпечення, пов’язаних з його утриманням під час навчання, у зв’язку зі звільненням зі служби за власним бажанням до закінчення трирічного терміну після завершення навчання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів МВС входить до категорії витрат на їх навчання та підлягає відшкодуванню у разі звільнення зі служби за власним бажанням протягом трьох років після закінчення навчання, як це передбачено контрактом. Суд підкреслив, що обов’язок відшкодування витрат, пов’язаних з утриманням в навчальному закладі, не є порушенням права власності, а відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду у подібній справі, де було встановлено, що на такі правовідносини не поширюються положення Цивільного кодексу України щодо неможливості повернення заробітної плати. Суд відхилив аргументи скаржника про суперечність між різними законами, вказавши на пріоритетність спеціального закону, що регулює службу в поліції.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення з колишнього курсанта витрат на грошове забезпечення на користь університету – без змін.
Справа №160/27449/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю та зобов’язання нарахувати і виплатити таку винагороду.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою військової частини. Суд зазначив, що дотримання строків оскарження є важливим для правової визначеності. Поновлення строку можливе лише за наявності поважних причин, які є об’єктивно непереборними. Суд врахував, що військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження, а відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною для поновлення строку. Суд також зазначив, що введення воєнного стану саме по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, якщо не доведено неможливість виконання процесуальних обов’язків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/219/25 від 27/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження дій та рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) позивачем, ОСОБА_1, і вимога зобов’язати ВККСУ вчинити певні дії.
Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження протиправності дій та рішень ВККСУ. Суд дослідив матеріали справи та встановив, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства. Зокрема, суд врахував, що рішення ВККСУ були обґрунтованими та мотивованими, а процедура їх прийняття не була порушена. Також суд зазначив, що позивач не довів, яким чином дії ВККСУ порушили його права та законні інтереси. Суд наголосив на дискреційних повноваженнях ВККСУ при прийнятті рішень у межах її компетенції.
Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №580/5083/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є стягнення недоплаченої заробітної плати позивачу, який працював слідчим в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, оскільки посадовий оклад слідчого ДБР визначається на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, але конкретний розмір цього прожиткового мінімуму визначається Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік. Суд зазначив, що хоча стаття 20 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” встановлює, що посадовий оклад слідчого ДБР визначається у розмірі 20 прожиткових мінімумів, розмір прожиткового мінімуму визначається іншими законами, зокрема, законами про державний бюджет. У цих законах прожитковий мінімум для розрахунку посадових окладів працівників інших державних органів, до яких належать і працівники ДБР, встановлюється на рівні, відмінному від загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд також підкреслив, що Закони України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік є спеціальними в частині визначення розміру прожиткового мінімуму для розрахунку посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, і мають пріоритет у застосуванні. Суд вказав, що роботодавець правильно визначив розмір посадового окладу позивача на основі положень Законів України “Про Державний бюджет України” на 2019 та 2021 роки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/231/25 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військових частин щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення позивачу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми щодо строків звернення до суду, не врахувавши змін у трудовому законодавстві, які відбулися 19 липня 2022 року. Суд зазначив, що необхідно розрізняти періоди нарахування виплат до та після цієї дати, застосовуючи різні редакції статті 233 КЗпП України. Для періоду до 19 липня 2022 року строк звернення до суду не обмежується, а для періоду після цієї дати діє тримісячний строк. Суд також врахував продовження строків звернення до суду на час дії карантину, який було скасовано 30 червня 2023 року. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували зазначені обставини, їх рішення були визнані передчасними. **** Суд вказав, що відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, а саме: від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №182/7/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу через несплату судового збору, оскільки апеляційний суд не врахував надані позивачем відомості про його майновий стан, а саме довідку про доходи з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, яка, за висновком Верховного Суду, є належним доказом. Суд наголосив, що апеляційний суд мав конкретизувати, які саме додаткові відомості про майновий стан необхідно надати скаржнику. Також, суд касаційної інстанції вказав, що у виняткових випадках, суд може продовжити строк для усунення недоліків з власної ініціативи. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не вказав на необхідність подання скаржником конкретної додаткової інформації, Верховний Суд визнав висновки апеляційного суду передчасними.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №240/34321/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови у включенні додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, до складу грошового забезпечення для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позовних вимог щодо включення додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Суд зазначив, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, виплата якої запроваджена на період воєнного стану. Порядок № 260, який регулює порядок виплати грошового забезпечення, прямо передбачає, що винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та матеріальна допомога. Суд також врахував, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України – встановлювати порядок його виплати, встановивши певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення. Суд підкреслив, що положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, встановивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
