1. Предметом спору є оскарження Указу Президента України в частині втрати громадянства України позивачем через набуття громадянства іншої держави.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач набув громадянство України, а згодом добровільно набув громадянство Держави Ізраїль, що є підставою для втрати громадянства України відповідно до чинного законодавства. Суд зазначив, що з 1997 року позивач мав знати про наслідки добровільного набуття громадянства іншої держави. Суд також вказав, що принцип незворотності дії закону в часі не порушено, оскільки правовідносини тривали до дати набрання чинності оскаржуваним Указом. Суд відхилив аргументи позивача про погіршення його правового становища, оскільки вибір громадянства залишався за його волевиявленням. Суд також визнав належними доказами документи, що підтверджують факт добровільного набуття позивачем громадянства Держави Ізраїль. Суд посилається на свою попередню практику щодо розмежування понять “втрата громадянства” та “позбавлення громадянства”.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
