Аналіз правових актів
1. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/1882
Цей регламент оновлює зони обмеження, пов’язані з африканською чумою свиней (АЧС) у кількох державах-членах ЄС – Естонії, Латвії та Польщі. Додаток I до Імплементаційного регламенту (ЄС) 2023/594 змінюється, щоб відобразити останні спалахи АЧС. Ці зміни спрямовані на контроль поширення АЧС шляхом перегляду зон обмеження на основі останніх епідеміологічних даних. Фермери, оператори та компетентні органи повинні звернути пильну увагу на оновлений Додаток I щодо конкретних географічних областей, на які поширюються обмеження.
2. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/1846
ЄС скасував дозвіл на біоцидний продукт «Nordkalk QL 0-0,1» після запиту виробника, Nordkalk AB, у зв’язку з припиненням виробництва продукту. Відповідно, Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/1478, який спочатку дозволяв цей продукт, скасовується. Продукт більше не можна продавати після 31 березня 2026 року, а наявні запаси необхідно використати до 27 вересня 2026 року. Підприємства повинні відповідно управляти своїми запасами.
3. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/1803
ЄС скасував дозвіл на біоцидний продукт «Nordkalk QL 90» після запиту виробника, Nordkalk Oy Ab, у зв’язку з припиненням виробництва продукту. Відповідно, Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/1672, який спочатку дозволяв цей продукт, скасовується. Продукт більше не можна продавати після 31 березня 2026 року, а наявні запаси необхідно використати до 27 вересня 2026 року. Підприємства повинні відповідно управляти своїми запасами.
4. Імплементаційний регламент Комісії (ЄС) 2025/1845
ЄС офіційно визнає «Κρήτη / Kriti» як захищене географічне зазначення (ЗГЗ) для продуктів, що походять з Криту. Це визнання, засноване на Регламенті (ЄС) 2024/1143, надає правовий захист від зловживання, імітації або натяку на назву для продуктів, які не відповідають необхідним стандартам.
5. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-447/22)
Це рішення Суду ЄС роз’яснює, що коли держава-член відмовляється виконати європейський ордер на арешт (ЄОА) через місце проживання засудженої особи та бере на себе зобов’язання виконати вирок, вона не може згодом призупинити виконання цього вироку. Повноваження призупиняти виконання вироку залишаються за державою, яка видала ордер.
6. Рішення Суду Європейського Союзу (Об’єднані справи C-764/23 – C-766/23)
Суд ЄС розглянув законність італійських нормативних актів щодо розподілу радіочастот цифрового наземного мовлення під час переходу від технології DVB-T до DVB-T2. Рішення роз’яснює обсяг судового захисту для операторів, яких стосуються рішення про розподіл частот, незалежність національних регуляторних органів і критерії перетворення існуючих прав користування. Воно дозволяє національне законодавство, яке обмежує наслідки апеляцій фінансовою компенсацією, за умови, що така компенсація повністю покриває завдані збитки.
7. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-567/22)
Суд ЄС роз’яснює принцип «ne bis in idem», стверджуючи, що особу, вже засуджену в одній державі-члені за участь у терористичній організації, не можна знову притягати до відповідальності в іншій державі-члені за ті самі терористичні дії. Ключовим фактором є те, чи є основна поведінка ідентичною, незалежно від юридичної кваліфікації правопорушень.
8. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-59/23 P)
Суд ЄС скасував рішення Комісії про затвердження угорської державної допомоги для атомної електростанції «Пакш II». Суд встановив, що Генеральний суд помилився, оцінюючи, чи відсутність процедури державних закупівель для будівництва реакторів робить рішення Комісії незаконним. Комісія не надала достатніх підстав для свого висновку про те, що правила ЄС щодо державних закупівель не були порушені.
9. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-301/22)
Суд ЄС постановив, що інвестори, які мали поточні судові позови проти банку *до того*, як до нього було застосовано заходи врегулювання, мають право підтримувати ці позови. Такі позови вважаються «належними» і, отже, все ще можуть бути виконані проти банку або його правонаступника, навіть після застосування заходів врегулювання.
10. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-168/23)
Суд ЄС роз’яснив правову базу, що застосовується до конфліктів між захищеними назвами походження (ЗНП) для вина та попередніми торговельними марками. У справі, що стосувалася назви вина «Salaparuta», Суд постановив, що конфлікт має бути вирішено на основі старіших правил (Регламент № 1493/1999), де захищена назва вина зазвичай має перевагу, але дозволяє продовжувати використання попередніх відомих торговельних марок за певних умов.
11. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-138/23)
Суд ЄС постановив, що суб’єкти, на які поширюються санкції ЄС (зокрема, заморожування коштів згідно з Регламентом № 269/2014), можуть бути уповноважені використовувати заморожені кошти для сплати судових зборів, необхідних для оскарження санкцій у національних судах. Це ґрунтується на тлумаченні статті 4(1)(a) щодо «основних потреб» і права на ефективний засіб правового захисту. Це рішення підкреслює важливість поваги до основних прав, особливо права на доступ до правосуддя, під час застосування санкцій ЄС.
12. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-667/22)
Це рішення Суду ЄС роз’яснює визначення «телемедицини» згідно з законодавством ЄС та його наслідки для транскордонних послуг охорони здоров’я. Суд уточнив, що телемедицина застосовується лише до послуг охорони здоров’я, що надаються виключно за допомогою ІКТ на відстані, коли пацієнт і постачальник медичних послуг одночасно фізично не перебувають в одному місці. Закони держави-члена, де засновано постачальника медичних послуг, який пропонує послуги телемедицини, як правило, регулюють телемедицину.
13. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-492/22)
Суд ЄС розглянув тлумачення Директиви 2000/78/EC (рівне ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності) щодо дискримінації за ознакою інвалідності. Суд підкреслив, що, на перший погляд, нейтральна політика щодо лікарняних може становити непряму дискримінацію, якщо вона непропорційно ставить у невигідне становище людей з інвалідністю. Роботодавці зобов’язані забезпечити розумне пристосування, якщо це не створює непропорційний тягар. Пропозиція неоплачуваної відпустки не є таким пристосуванням.
14. Рішення Суду Європейського Союзу (Справа C-350/22)
Суд ЄС розширив сферу захисту від дискримінації у сфері зайнятості, включивши до неї опікунів дітей з інвалідністю. Суд підтвердив, що заборона непрямої дискримінації за ознакою інвалідності застосовується до працівників, які зазнають дискримінації через те, що вони доглядають за дитиною з інвалідністю. Роботодавці повинні забезпечити розумне пристосування для опікунів дітей з інвалідністю, збалансовуючи потреби працівника з операційними вимогами бізнесу.
15. Запит на консультативний висновок Суду ЄАВТ (Справа E-7/25)
Суд ЄАВТ надасть консультативний висновок щодо тлумачення Водної рамкової директиви (2000/60/EC). Окружний суд Рейк’явіка звертається за роз’ясненням щодо того, чи може бути надано дозвіл на проект, який потенційно може вплинути на масив підземних вод, до проведення оцінки стану цього масиву та включення результатів до плану управління річковим басейном.
16. Запит на консультативний висновок Суду ЄАВТ (Справа E-9/24)
Суд ЄАВТ надасть консультативний висновок щодо тлумачення статті 38(3) Загального регламенту про захист даних (GDPR) у контексті звільнення особи, відповідальної за захист даних (DPO). Суд Ліхтенштейну звертається за роз’ясненням щодо того, чи сумісні національні закони, що регулюють звільнення DPO, з GDPR, особливо коли DPO не виконує свої обов’язки належним чином.
17. Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ (№ 1/2025/SC)
Це рішення встановлює правила внутрішнього розподілу витрат між Ісландією, Ліхтенштейном і Норвегією для Фінансового механізму ЄЕЗ на період 2021-2028 років. Воно визначає, як визначатимуться та розподілятимуться внески цих держав ЄАВТ на річні транші, на основі їхнього валового внутрішнього продукту (ВВП).
18. Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ (№ 2/2025/SC)
Це рішення продовжує мандат визначеного Органу з перегляду ефективності (PRB) єдиного європейського неба для держав ЄАВТ до 2 червня 2025 року. Ліхтенштейн виключається із застосування цього рішення.
А тепер розглянемо детальніше кожен з опублікованих сьогодні актів:
Регламент (ЄС) 2025/1882 про виконання Комісією від 11 вересня 2025 року, що вносить зміни до Додатка I до Регламенту про виконання (ЄС) 2023/594, який встановлює спеціальні заходи контролю захворювання африканської чуми свиней
Гаразд, я допоможу вам зрозуміти цей правовий акт.
Ось розбір Регламенту про виконання Комісією (ЄС) 2025/1882:
**1. Суть акту:**
Цей регламент вносить зміни до Додатка I до Регламенту про виконання (ЄС) 2023/594, який встановлює спеціальні заходи контролю захворювання африканської чуми свиней (АЧС). Зміна передбачає оновлення списків обмежених зон (I, II та III) у певних державах-членах (Естонія, Латвія та Польща) у зв’язку з нещодавніми спалахами АЧС як у домашніх, так і в диких свиней. Ці зміни спрямовані на боротьбу з ризиками, пов’язаними з поширенням захворювання, шляхом встановлення нових обмежених зон достатнього розміру на основі епідеміологічної ситуації, що розвивається.
**2. Структура та основні положення:**
* **Назва:** Регламент про виконання Комісією (ЄС) 2025/1882 від 11 вересня 2025 року, що вносить зміни до Додатка I до Регламенту про виконання (ЄС) 2023/594, який встановлює спеціальні заходи контролю захворювання африканської чуми свиней.
* **Правова основа:** Регламент базується на Договорі про функціонування Європейського Союзу та Регламенті (ЄС) 2016/429 (“Закон про здоров’я тварин”), зокрема на статті 71(3).
* **Преамбула:** Тут надається передісторія та обґрунтування регламенту, зокрема:
* Вплив африканської чуми свиней на популяції тварин і прибутковість фермерських господарств.
* Посилання на Регламент про виконання (ЄС) 2023/594, який встановлює спеціальні заходи контролю захворювання.
* Необхідність внесення змін до Додатка I у зв’язку з новими спалахами АЧС в Естонії, Латвії та Польщі.
* Принципи визначення обмежених зон на основі епідеміологічної ситуації, рівня ризику, наукових критеріїв і міжнародних стандартів.
* Конкретні деталі спалахів у кожній країні та обґрунтування перегляду меж зон.
* **Стаття 1:** Вносить зміни до Регламенту про виконання (ЄС) 2023/594 шляхом заміни Додатка I на новий текст, наведений у Додатку до цього регламенту.
* **Стаття 2:** Вказує, що регламент набирає чинності наступного дня після його опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу.
* **Додаток:** Містить оновлений Додаток I, в якому перелічено обмежені зони I, II та III для Німеччини, Естонії, Латвії, Угорщини, Польщі, Словаччини, Італії, Чехії, Греції та Хорватії. У цих списках детально описані конкретні географічні райони (наприклад, регіони, повіти, муніципалітети) в межах кожної держави-члена, на які поширюються обмеження.
**3. Основні положення, важливі для використання:**
* **Оновлені обмежені зони:** Ключовим елементом є оновлений перелік обмежених зон у Додатку I. Це має вирішальне значення для:
* **Держав-членів:** Для впровадження відповідних заходів контролю захворювання в межах визначених зон.
* **Фермерів та операторів:** Щоб розуміти обмеження та вимоги, що застосовуються до їхньої діяльності (наприклад, переміщення тварин, продуктів).
* **Компетентних органів:** Для моніторингу та забезпечення дотримання заходів контролю.
* **Географічна специфіка:** Додаток містить детальний географічний опис обмежених зон, що має важливе значення для точного впровадження.
* **Набрання чинності:** Негайне набрання чинності підкреслює терміновість вирішення ситуації з АЧС.
**** Цей акт має наслідки для України, оскільки африканська чума свиней є загрозою для українського свинарства та торгівлі. Заходи, що вживаються ЄС для контролю захворювання, можуть вплинути на торговельні відносини та переміщення тварин і продуктів між Україною та ЄС. Українці, які займаються свинарством або торгівлею з ЄС, повинні приділяти пильну увагу оновленим обмеженим зонам і будь-яким пов’язаним з ними обмеженням.
Імплементаційний регламент (ЄС) 2025/1846 Комісії від 11 вересня 2025 року про скасування дозволу Союзу на єдиний біоцидний продукт Nordkalk QL 0-0,1 відповідно до Регламенту (ЄС) № 528/2012 Європейського Парламенту та Ради та скасування Імплементаційного регламенту (ЄС) 2024/1478 Комісії
Цей Імплементаційний регламент (ЄС) 2025/1846 Комісії скасовує дозвіл Союзу на єдиний біоцидний продукт «Nordkalk QL 0-0,1». Скасування було запрошено власником дозволу, Nordkalk AB, через комерційні міркування, пов’язані з припиненням виробництва продукту. Регламент також скасовує попередній Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/1478, який надав дозвіл Союзу на продукт.
Структура акту є простою, містить преамбулу з викладенням причин скасування, за якою йдуть чотири статті. Стаття 1 скасовує дозвіл Союзу на «Nordkalk QL 0-0,1». Стаття 2 скасовує Імплементаційний регламент (ЄС) 2024/1478. Стаття 3 встановлює терміни вилучення продукту з ринку та припинення його використання. Стаття 4 визначає дату набрання чинності Регламентом. Головною зміною порівняно з попереднім регламентом (ЄС) 2024/1478 є скасування дозволу, який він надав.
Найважливіші положення для практичного застосування містяться у статті 3, яка передбачає, що «Nordkalk QL 0-0,1» більше не може бути наданий на ринку після 31 березня 2026 року, а існуючі запаси не повинні використовуватися після 27 вересня 2026 року. Це забезпечує пільговий період для зацікавлених сторін для управління існуючими запасами біоцидного продукту.
Регламент імплементації Комісії (ЄС) 2025/1803 від 11 вересня 2025 року про скасування дозволу Союзу на єдиний біоцидний продукт Nordkalk QL 90 відповідно до Регламенту (ЄС) № 528/2012 Європейського Парламенту та Ради та про скасування Регламенту імплементації Комісії (ЄС) 2024/1672
Цей Регламент імплементації Комісії (ЄС) 2025/1803 скасовує дозвіл Союзу на єдиний біоцидний продукт «Nordkalk QL 90» та скасовує попередній Регламент імплементації (ЄС) 2024/1672, який надав цей дозвіл. Скасування було запрошено власником дозволу, Nordkalk Oy Ab, з комерційних причин, пов’язаних із припиненням виробництва продукту. Регламент також передбачає пільговий період для розміщення на ринку та використання існуючих запасів «Nordkalk QL 90».
Структура акту є простою. Він складається з преамбули, в якій викладено причини скасування, після чого йдуть чотири статті. Стаття 1 скасовує дозвіл Союзу на «Nordkalk QL 90». Стаття 2 скасовує попередній Регламент імплементації (ЄС) 2024/1672. Стаття 3 встановлює терміни вилучення продукту з ринку та припинення його використання. Стаття 4 визначає дату набрання чинності Регламентом.
Найважливіші положення для практичного використання містяться у статті 3, яка передбачає, що «Nordkalk QL 90» більше не може бути розміщений на ринку після 31 березня 2026 року, а існуючі запаси не повинні використовуватися після 27 вересня 2026 року. Це забезпечує пільговий період для підприємств та користувачів, щоб пристосуватися до скасування та вичерпати свої існуючі запаси.
Регламент (ЄС) 2025/1845 про виконання Комісією від 4 вересня 2025 року про реєстрацію географічного зазначення Κρήτη / Kriti (PGI) у реєстрі географічних зазначень Союзу відповідно до Регламенту (ЄС) 2024/1143 Європейського Парламенту та Ради
Цей Регламент (ЄС) 2025/1845 про виконання Комісією офіційно реєструє ‘Κρήτη / Kriti’ як Захищене географічне зазначення (PGI) у реєстрі Союзу. Ця реєстрація базується на заявці з Греції та відповідає процедурам, викладеним у Регламенті (ЄС) 2024/1143, який регулює географічні зазначення для різних продуктів. Відсутність будь-яких заперечень проти реєстрації призвела до введення в дію цього регламенту. Цей акт забезпечує правовий захист позначення ‘Κρήτη / Kriti’ в межах ЄС.
Регламент складається з двох статей. Стаття 1 формально реєструє географічне зазначення ‘Κρήτη / Kriti’ (PGI) у реєстрі Союзу, посилаючись на статтю 22 Регламенту (ЄС) 2024/1143. Стаття 2 визначає, що регламент набуде чинності через двадцять днів після його опублікування в Офіційному журналі Європейського Союзу, і підтверджує, що регламент є обов’язковим і безпосередньо застосовним у всіх державах-членах. Цей регламент скасовує та замінює попередній Регламент (ЄС) № 1151/2012.
Найважливішим положенням є стаття 1, яка надає правове визнання та захист географічному зазначенню ‘Κρήτη / Kriti’ (PGI) в межах ЄС. Цей захист запобігає зловживанню, імітації або згадуванню назви для продуктів, які не відповідають встановленим стандартам і походять не з визначеної географічної області Криту.
Рішення Суду (Четверта палата) від 11 вересня 2025 року. Ministério Público проти YX. Запит про попереднє рішення – Простір свободи, безпеки та справедливості – Судове співробітництво у кримінальних справах – Рамкове рішення 2002/584/JHA – Європейський ордер на арешт, виданий з метою виконання вироку про позбавлення волі – Стаття 4(6) – Підстава для необов’язкового невиконання європейського ордера на арешт – Мета соціальної реабілітації – Місце проживання засудженої особи – Виконання цього вироку державою виконання відповідно до її внутрішнього законодавства – Рамкове рішення 2008/909/JHA – Взаємне визнання судових рішень у кримінальних справах з метою їх виконання в іншій державі-члені – Призупинення виконання вироку про позбавлення волі, призначене судом держави-члена виконання – Стаття 8 – Зобов’язання держави виконання визнати рішення та виконати вирок – Стаття 17 – Можливість для держави виконання визначати процедури виконання. Справа C-215/24.
Це рішення стосується тлумачення Рамкового рішення 2008/909/JHA про виконання вироків про позбавлення волі в межах ЄС, зокрема щодо повноважень держави виконання призупиняти вирок, винесений державою видачі. Справа виникла із ситуації, коли Іспанія, як держава виконання, призупинила тюремний вирок за податкове шахрайство, винесений португальським судом, після того, як спочатку відмовилася видати засуджену особу на підставі її проживання в Іспанії. Португальський суд поставив під сумнів, чи мала Іспанія повноваження призупинити вирок згідно із законодавством ЄС.
Рішення роз’яснює взаємозв’язок між Рамковим рішенням 2002/584/JHA про європейський ордер на арешт і Рамковим рішенням 2008/909/JHA. У ньому конкретно зазначено, що коли держава-член відмовляється виконати європейський ордер на арешт на підставі проживання засудженої особи та бере на себе зобов’язання виконати вирок самостійно, виконання регулюється Рамковим рішенням 2008/909/JHA. Суд підкреслює, що держава видачі повинна дати згоду на передачу виконання, як правило, шляхом надсилання сертифіката.
Суд постановив, що стаття 8(1) та стаття 17(1) Рамкового рішення 2008/909/JHA виключають можливість для держави виконання призупиняти вирок про позбавлення волі, винесений державою видачі. Рішення про призупинення вироку не підпадає під сферу “процедур виконання”, які контролює держава виконання. Повноваження щодо призупинення вироку залишаються за державою видачі, що забезпечує взаємну довіру та співпрацю між державами-членами у кримінальних справах.
Рішення Суду (Третя палата) від 11 вересня 2025 року. Cairo Network Srl та інші проти Ministero delle Imprese e del Made in Italy та інших. Запит про попереднє рішення – Мережі та послуги електронного зв’язку – Директиви 2002/20/ЄС, 2002/21/ЄС та 2002/77/ЄС – Права на використання радіочастот цифрового наземного мовлення для радіо і телебачення – Конверсія прав використання – Надання прав використання – Судовий захист – Незалежність національних регуляторних органів. Об’єднані справи C-764/23 – C-766/23.
Цей документ є рішенням Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо трьох об’єднаних справ (C-764/23 – C-766/23), що стосуються тлумачення директив ЄС, пов’язаних із мережами та послугами електронного зв’язку, зокрема з акцентом на правах використання радіочастот цифрового наземного мовлення в Італії. Справи стосуються конверсії та надання прав використання цих частот, судового захисту та незалежності національних регуляторних органів. Центральним питанням є те, чи відповідають італійські правила щодо переходу цифрового наземного телебачення (DTT) з технології DVB-T на DVB-T2 законодавству ЄС, особливо щодо розподілу радіочастот та захисту існуючих прав.
Рішення стосується кількох ключових аспектів законодавства ЄС у контексті електронного зв’язку. Воно розглядає обсяг судового захисту, доступного для операторів, яких стосуються рішення щодо розподілу радіочастот, незалежність національних регуляторних органів (NRA) у процесі прийняття рішень, а також критерії конверсії існуючих прав використання радіочастот. Рішення також розглядає, чи повинні національні правила включати структурні заходи для усунення минулих порушень у розподілі радіочастот.
Рішення містить детальні тлумачення кількох директив ЄС, включаючи Директиву про авторизацію (2002/20/ЄС), Рамкову директиву (2002/21/ЄС), Директиву про конкуренцію (2002/77/ЄС) та Рішення (ЄС) 2017/899 про використання смуги частот 470-790 МГц. Воно роз’яснює, до якої міри національне законодавство може обмежувати наслідки судових позовів проти актів, пов’язаних з розподілом радіочастот, ступінь свободи розсуду, яку повинні мати NRA в процесі розподілу, та умови, за яких існуючі права використання можуть бути змінені або відкликані. Рішення також стосується принципу обґрунтованих очікувань у контексті технологічних переходів, що впливають на радіочастоти.
CJEU постановив, що стаття 4(1) Рамкової директиви не виключає національне законодавство, яке обмежує наслідки оскаржень фінансовою компенсацією, за умови, що така компенсація повністю покриває завдані збитки. Він також заявив, що статті 3, 8 та 9 Рамкової директиви не перешкоджають національним законодавчим органам визначати певні характеристики платних процедур розподілу додаткової пропускної здатності, доки NRA зберігає значну свободу розсуду. Крім того, CJEU роз’яснив, що статті 8 та 9 Рамкової директиви, статті 5, 7 та 14 Директиви про авторизацію, стаття 4 Директиви про конкуренцію та принцип обґрунтованих очікувань не виключають національне законодавство, яке не передбачає конверсію попередніх прав на основі еквівалентності, за умови, що така конверсія не є необхідною для збереження конкуренції та що оператори не отримували гарантій щодо збереження їх пропускної здатності. Нарешті, CJEU постановив, що статті 8 та 9 Рамкової директиви, статті 5, 7 та 14 Директиви про авторизацію та стаття 4 Директиви про конкуренцію не виключають систему, яка не має структурних заходів для компенсації минулих незаконних дій, якщо інших заходів достатньо для усунення спотворень конкуренції.
Рішення Суду (Перша палата) від 11 вересня 2025 року. Ministerio Fiscal проти MSIG. Запит про попереднє рішення – Конвенція про імплементацію Шенгенської угоди – Стаття 54 – Стаття 50 Хартії основних прав Європейського Союзу – Принцип ne bis in idem – Поняття «ті самі діяння» – Член терористичної організації, визнаний винним у державі-члені за участь у цій організації з метою підготовки терористичного акту – Переслідування в іншій державі-члені за ті самі терористичні акти. Справа C-802/23.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення принципу “ne bis in idem” у контексті транскордонного кримінального провадження, пов’язаного з тероризмом. Справа стосується громадянки Іспанії, MSIG, яку було засуджено у Франції за участь у терористичній організації, і зараз її переслідують в Іспанії за конкретні терористичні акти. Іспанський суд звертається до CJEU за роз’ясненнями щодо того, чи порушує переслідування в Іспанії принцип “ne bis in idem”, який забороняє притягнення особи до відповідальності двічі за одні й ті самі діяння.
Рішення структуровано наступним чином:
1. **Вступ:** Визначає контекст попереднього рішення та відповідні статті Конвенції про імплементацію Шенгенської угоди (CISA) та Хартії основних прав Європейського Союзу.
2. **Правовий контекст:** Викладає відповідне законодавство ЄС (стаття 54 CISA) та іспанське законодавство (Органічний закон 7/2014) щодо обміну інформацією про судимості та врахування кримінальних засуджень у межах ЄС.
3. **Спір в основному провадженні та питання, передані для попереднього рішення:** Детально описує фактичні обставини справи, включаючи попередні засудження MSIG у Франції за участь у терористичній організації, та подальше кримінальне провадження проти неї в Іспанії за конкретні терористичні акти. Також представлено питання, поставлені іспанським судом CJEU, з акцентом на тому, чи стосується переслідування в Іспанії “тих самих діянь”, за які MSIG вже була засуджена у Франції.
4. **Процедура в Суді:** Зазначає, що суд, який звернувся, відкликав деякі зі своїх питань, зосереджуючи рішення на тлумаченні “тих самих діянь”.
5. **Перше питання (прийнятність та суть):** Розглядає прийнятність питання, а потім заглиблюється в суть того, чи застосовується поняття “ті самі діяння” відповідно до статті 54 CISA та статті 50 Хартії в цій справі. Суд аналізує принцип “ne bis in idem”, підкреслюючи вимогу ідентичних матеріальних діянь. Він роз’яснює, що правова класифікація діянь не має значення, зосереджуючись натомість на тому, чи є основна поведінка однаковою.
6. **Витрати:** Зазначає, що рішення щодо витрат покладається на суд, який звернувся.
Найважливішим положенням цього акту є тлумачення “тих самих діянь” у розумінні статті 54 CISA, що розглядається у світлі статті 50 Хартії. Суд роз’яснює, що поняття “ті самі діяння” охоплює діяння, у яких особу звинувачують у кримінальному провадженні, порушеному в державі-члені щодо терористичних актів, коли ця особа вже була засуджена в іншій державі-члені за ті самі діяння, за участь у терористичній організації з метою підготовки терористичного акту. Це означає, що якщо основна поведінка, за яку MSIG була засуджена у Франції, є тією самою поведінкою, за яку її переслідують в Іспанії, застосовується принцип “ne bis in idem”, що унеможливлює іспанське переслідування. Суд підкреслює, що правова класифікація діянь (наприклад, участь у терористичній організації проти конкретних терористичних актів) не є визначальною; натомість акцент робиться на тому, чи є матеріальні діяння ідентичними. Рішення надає національному суду вказівки щодо того, як оцінювати ідентичність діянь, включаючи розгляд фактів, зазначених у рішеннях та обвинувальних актах попереднього провадження.
Рішення Суду (Велика палата) від 11 вересня 2025 року. Республіка Австрія проти Європейської Комісії. Апеляція – Державна допомога – Стаття 107(3)(c) та стаття 108 ДФЄС – Допомога, запланована для розробки двох нових ядерних реакторів на майданчику в Пакші (Угорщина) – Пряме укладення контракту на будівництво – Директива 2014/25/ЄС – Рішення про оголошення допомоги сумісною з внутрішнім ринком за умови дотримання певних зобов’язань – Відповідність допомоги законодавству ЄС, окрім законодавства про державну допомогу – Об’єкт допомоги – Аспекти, нерозривно пов’язані з допомогою – Паралельне ведення провадження щодо порушення – Обов’язок обґрунтування. Справа C-59/23 P.
Це рішення Суду (Велика палата) від 11 вересня 2025 року у справі C-59/23 P, що стосується апеляції Республіки Австрія на рішення Загального суду, яким було відхилено позов Австрії про скасування Рішення Комісії (ЄС) 2017/2112 щодо державної допомоги, запланованої Угорщиною для розробки двох нових ядерних реакторів на атомній електростанції «Пакш II». Суд справедливості скасував рішення Загального суду та анулював рішення Комісії, встановивши помилки права в оцінці Загального суду.
Рішення структуровано наступним чином:
1. **Передісторія:** Викладає правовий контекст, включаючи Директиви 2004/17/ЄС та 2014/25/ЄС про процедури закупівель, та фактичну передісторію спору, що стосується плану Угорщини розробити два нові ядерні реактори на «Пакш II» за фінансової підтримки, включаючи державний кредит від Росії.
2. **Провадження в Загальному суді:** Підсумовує провадження в Загальному суді та оскаржуване рішення, де Загальний суд відхилив позов Австрії про скасування рішення Комісії.
3. **Апеляція:** Деталізує вимоги сторін апеляції, включаючи Австрію, Комісію, Люксембург, Чеську Республіку, Францію, Угорщину, Польщу, Словацьку Республіку та Сполучене Королівство.
4. **Поновлення усного провадження:** Розглядає клопотання Угорщини про поновлення усного провадження, яке Суд відхиляє.
5. **Підстави для апеляції:** Представляє чотири підстави для апеляції, висунуті Австрією, що стверджують про помилки права, допущені Загальним судом, щодо відсутності процедури державних закупівель, пропорційності заходу допомоги, спотворень конкуренції та визначення складових елементів допомоги.
6. **Аналіз Суду:** Суд детально аналізує першу підставу для апеляції, встановлюючи, що Загальний суд помилився в оцінці того, чи відсутність процедури державних закупівель для будівництва реакторів робить рішення Комісії незаконним. Суд встановлює, що будівництво реакторів нерозривно пов’язане з об’єктом допомоги, і що Комісія не змогла належним чином обґрунтувати свій висновок про те, що правила ЄС щодо державних закупівель не були порушені.
7. **Остаточне рішення:** Суд скасовує рішення Загального суду, анулює рішення Комісії та ухвалює рішення щодо витрат.
Найважливішими положеннями акту є висновки Суду щодо оцінки державної допомоги та її взаємозв’язку з іншими сферами законодавства ЄС, зокрема, державних закупівель. Суд роз’яснює, що Комісія повинна враховувати порушення законодавства ЄС, окрім законодавства про державну допомогу, коли такі порушення виникають внаслідок економічної діяльності, що фінансується, самої допомоги, її об’єкта або аспектів, нерозривно пов’язаних з об’єктом допомоги. Суд також наголошує на важливості належного обґрунтування Комісією причин під час оцінки сумісності державної допомоги з законодавством ЄС, особливо коли посилається на попередні провадження щодо порушення.
Рішення Суду (Перша палата) від 11 вересня 2025 року.D.E. проти Banco Santander, SA.Запит про попереднє рішення – Директива 2014/59/EU – Реструктуризація та врегулювання діяльності кредитних установ та інвестиційних фірм – Загальні принципи – Стаття 34(1)(a) та (b) – Bail-in – Списання інструментів капіталу – Наслідки – Стаття 53(1) та (3) – Стаття 60(2), перший підпункт, пункти (b) та (c) – Захист прав акціонерів та кредиторів – Придбання інструментів капіталу – Недоліки та неправдива інформація, надана в проспекті, який має бути опублікований, зокрема, коли цінні папери пропонуються громадськості – Позов про визнання недійсним договору про придбання інструментів капіталу – Позов про відшкодування збитків – Позови, подані до прийняття заходів з врегулювання.Справа C-687/23.
Це рішення роз’яснює тлумачення Директиви про відновлення та врегулювання діяльності банків (2014/59/EU) щодо прав інвесторів у разі реструктуризації банку. Зокрема, воно стосується ситуації, коли інвестори мали поточні судові позови проти банку *до* того, як до нього було застосовано заходи з врегулювання, такі як списання акцій. Справа стосується іспанського інвестора, D.E., який подав до суду на Banco Santander (як правонаступника Banco Popular) через недостовірну інформацію, пов’язану з конвертованими облігаціями, які він придбав і які згодом були конвертовані в акції, що стали нікчемними під час реструктуризації банку.
Рішення зосереджується на тому, чи вважаються вимоги з позовів, поданих *до* реструктуризації банку, “нарахованими” і, отже, чи можуть бути примусово стягнуті з банку або його правонаступника, навіть після застосування заходів з врегулювання. Суд вирішив, що такі вимоги *вважаються* “нарахованими” зобов’язаннями. Це означає, що якщо інвестор вже ініціював судовий позов про відшкодування збитків або визнання договору недійсним *до* реструктуризації банку, його вимога не припиняється в результаті процесу врегулювання.
Обґрунтовуючи своє рішення, Суд підкреслює, що припинення вимог, які виникли до реструктуризації, підірве б право на ефективний засіб правового захисту, як це передбачено Хартією основних прав ЄС. Він також зазначає, що поточні судові позови, як правило, враховуються у фінансових оцінках банку, тому дозвіл на продовження розгляду цих вимог не порушує ретроспективно процес врегулювання та не завдає несправедливої шкоди організації, яка придбала банк. Це рішення забезпечує більший захист для інвесторів, які вже подали до суду до реструктуризації банку, гарантуючи, що їхні вимоги не будуть автоматично анульовані.
Рішення Суду (Третя палата) від 11 вересня 2025 року. Duca di Salaparuta SpA проти Ministero dell’Agricoltura, della Sovranità Alimentare e delle Foreste та інших. Запит про попереднє рішення – Сільське господарство – Спільна організація ринку вина – Спільні засади охорони назв вин – Регламент (ЄС) № 1493/1999 – Стаття 54 – Якісні вина, вироблені у визначених регіонах (якісні вина psr) – Регламент (ЄС) № 479/2008 – Стаття 43(2) та стаття 51 – Регламент (ЄС) № 1234/2007 – Стаття 118k(2) та стаття 118s – Регламент (ЄС) № 1308/2013 – Стаття 101(2) та стаття 107 – Охорона за законодавством ЄС якісних вин psr, визнаних відповідно до національного законодавства – Конфлікт між охоронюваною назвою вина та більш раннім добре відомим знаком, що містить слово, ідентичне цій назві – Імовірно, оманлива назва – Перехідний режим – Автоматичне продовження охорони – Повний характер системи охорони – Юридична визначеність. Справа C-341/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо охорони назв вин у рамках спільної організації ринку ЄС. Справа стосується конфлікту між захищеним зазначенням походження (PDO) для вина “Salaparuta” та більш раннім, добре відомим товарним знаком, що містить ту саму назву, що належить Duca di Salaparuta SpA. Верховний касаційний суд Італії звернувся за роз’ясненнями щодо того, які правила ЄС повинні регулювати такі конфлікти.
У рішенні роз’яснюється взаємодія між різними правилами ЄС щодо охорони назв вин, зокрема з акцентом на перехід від старих правил до нових. У ньому розглядається питання про те, чи застосовуються новіші правила, які враховують потенційну можливість введення споживачів в оману через репутацію товарного знаку, до назв вин, які вже були захищені за старими правилами.
CJEU постановив, що конфлікт між PDO “Salaparuta” та більш раннім товарним знаком має вирішуватися на основі положень Регламенту № 1493/1999, зокрема розділу F(2) Додатку VII. Цей розділ встановлює систему, в якій захищена назва вина, як правило, має перевагу, але дозволяє продовжувати використовувати більш ранні добре відомі товарні знаки за певних умов. Суд роз’яснив, що новіші правила (Регламенти № 479/2008, № 1234/2007 та № 1308/2013), які враховують потенційну можливість введення споживачів в оману через репутацію товарного знаку, не застосовуються в цьому конкретному сценарії, оскільки назва вина вже була захищена за старим режимом. Суд підкреслив, що автоматичне продовження охорони існуючих назв вин відповідно до нових правил було спрямоване на підтримку юридичної визначеності, а не на піддання цих назв новому процесу експертизи.
Рішення Суду (Десята палата) від 11 вересня 2025 року. Russisch-Kirgizisch Ontwikkelingsfonds проти Belgische Staat. Запит про попереднє рішення – Спільна зовнішня політика та політика безпеки – Регламент (ЄС) № 269/2014 – Обмежувальні заходи, вжиті у зв’язку з ситуацією в Україні – Стаття 2 – Заморожування коштів та економічних ресурсів – Відступи – Стаття 4(1)(a), (b) та (d) – Розморожування певних заморожених коштів для конкретних витрат – Сплата реєстраційного збору та фіксованого внеску з метою подання позову про скасування рішення, що імплементує цей регламент – Включено. Справа C-384/24.
Ось аналіз цього рішення, який допоможе вам зрозуміти його наслідки:
**1. Суть акту:**
Це рішення роз’яснює, як санкції ЄС, зокрема заморожування коштів відповідно до Регламенту № 269/2014 (щодо ситуації в Україні), взаємодіють з основним правом на доступ до правосуддя. Суд Європейського Союзу (CJEU) постановив, що суб’єктам, на які поширюються ці санкції, може бути дозволено використовувати заморожені кошти для сплати судових зборів, необхідних для оскарження санкцій у національних судах. Це гарантує, що санкції не будуть надмірно перешкоджати праву на справедливий судовий розгляд.
**2. Структура та основні положення:**
* **Предмет:** Рішення тлумачить статтю 4(1)(a), (b) і (d) Регламенту № 269/2014, яка передбачає відступи від загального заморожування коштів, у поєднанні зі статтею 2 цього регламенту (положення про заморожування), статтею 47 Хартії основних прав (право на ефективний засіб правового захисту) і статтею 57 ДФЄС (свобода надання послуг).
* **Контекст:** Справа виникла в Бельгії, де Russisch-Kirgizisch Ontwikkelingsfonds (RKDF), кошти якого були заморожені, було відмовлено в дозволі на переказ коштів для сплати судових зборів для оскарження заморожування.
* **Ключові положення, які тлумачаться:**
* **Стаття 2 Регламенту № 269/2014:** Зобов’язує заморожувати кошти та економічні ресурси фізичних та юридичних осіб, внесених до списку.
* **Стаття 4(1) Регламенту № 269/2014:** Передбачає винятки із заморожування коштів, дозволяючи компетентним органам дозволяти розморожування коштів для конкретних цілей. Суд конкретно розглядає:
* **(a)** Основні потреби, включаючи сплату податків.
* **(b)** Сплата обґрунтованих професійних гонорарів за юридичні послуги.
* **(d)** Необхідні для надзвичайних витрат.
* **Обґрунтування:** Суд розглянув, чи можуть судові збори (реєстраційний збір та фіксований внесок) покриватися винятками, передбаченими статтею 4(1). Він дійшов висновку:
* Судові збори не є “витратами, пов’язаними з наданням юридичних послуг” відповідно до статті 4(1)(b).
* Однак судові збори кваліфікуються як “податки” відповідно до статті 4(1)(a) і є “необхідними для задоволення основних потреб” суб’єкта, щодо якого застосовано санкції, оскільки вони є важливими для доступу до правосуддя та забезпечення права на ефективний засіб правового захисту.
**3. Основні положення, важливі для використання:**
* **Дозвіл на сплату судових зборів:** Найважливішим висновком є те, що компетентні органи *можуть* дозволити розморожування заморожених коштів для сплати судових зборів, необхідних для оскарження санкцій. Це ґрунтується на тлумаченні статті 4(1)(a) щодо “основних потреб” і права на ефективний засіб правового захисту.
* **Акцент на доступі до правосуддя:** Рішення підкреслює, що санкції ЄС повинні застосовуватися таким чином, щоб поважати основні права, зокрема право на доступ до правосуддя.
* **Наслідки для національних судів:** Національні суди повинні враховувати це рішення при розгляді справ, пов’язаних із замороженими коштами, і запитів на розморожування коштів для юридичного оскарження санкцій.
Це рішення має наслідки для фізичних і юридичних осіб, на які поширюються санкції ЄС, пов’язані з Україною, оскільки воно роз’яснює їхнє право оскаржувати ці санкції в суді та можливість використання заморожених коштів для цієї мети.
Рішення Суду (четверта палата) від 11 вересня 2025 року. UJ проти Österreichische Zahnärztekammer. Запит про попереднє рішення – Охорона здоров’я населення – Транскордонна охорона здоров’я – Директива 2011/24/EU – Стаття 3(d) та (e) – Надання медичних послуг за допомогою телемедицини – Поняття «телемедицина» – Транскордонна охорона здоров’я, що надається за допомогою телемедицини – Складне медичне лікування, яке включає охорону здоров’я, що надається особисто та за допомогою телемедицини – Держава-член лікування – Директива 2000/31/EC – Послуга інформаційного суспільства – Директива 2005/36/EC – Професійні кваліфікації – Свобода надання послуг – Сфера застосування – Стаття 56 ДФЄС. Справа C-115/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення кількох директив ЄС, які стосуються транскордонної охорони здоров’я, послуг інформаційного суспільства та визнання професійних кваліфікацій, зокрема в контексті телемедицини. Справа стосується суперечки в Австрії щодо стоматологічних послуг, які надаються німецькою компанією (DZK Deutsche Zahnklinik) через місцевого австрійського стоматолога (UJ) з використанням комбінації особистих консультацій і віддалених подальших спостережень через додаток.
**Структура та основні положення:**
Рішення стосується питань, порушених Верховним судом Австрії (Oberster Gerichtshof) щодо застосування Директиви 2011/24/EU про транскордонну охорону здоров’я, Директиви 2000/31/EC про електронну комерцію та Директиви 2005/36/EC про визнання професійних кваліфікацій, а також статті 56 ДФЄС (Договір про функціонування Європейського Союзу) щодо свободи надання послуг.
CJEU роз’яснює визначення «телемедицина» в контексті Директиви 2011/24/EU, заявляючи, що вона застосовується лише до медичних послуг, які надаються виключно за допомогою ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) на відстані, коли пацієнт і постачальник медичних послуг одночасно фізично не присутні в одному місці. У рішенні конкретизовано, що якщо лікування передбачає як телемедицину, так і особисті медичні послуги, аспект телемедицини регулюється законами держави-члена, де засновано постачальника медичних послуг, який пропонує послуги телемедицини. Однак особисті послуги регулюються законами держави-члена, де ці послуги надаються.
Суд також роз’яснює, що Директива 2005/36/EC про визнання професійних кваліфікацій не застосовується до постачальників медичних послуг, які пропонують послуги телемедицини через кордон, оскільки ця директива застосовується лише тоді, коли постачальник послуг фізично переміщується до іншої держави-члена для надання послуг.
**Основні положення для використання:**
1. **Визначення телемедицини:** У рішенні надано чітке визначення телемедицини відповідно до законодавства ЄС, наголошуючи на вимозі надання послуг на відстані за допомогою ІКТ. Це має вирішальне значення для визначення того, які правила застосовуються до транскордонних медичних послуг.
2. **Застосовне право:** У рішенні підтверджується, що послуги телемедицини регулюються законами держави-члена, де засновано постачальника медичних послуг, відповідно до Директиви 2011/24/EU та Директиви 2000/31/EC. Це роз’яснює, яким правилам повинні відповідати постачальники медичних послуг, пропонуючи послуги телемедицини через кордон.
3. **Особисті послуги:** У рішенні роз’яснюється, що особисті медичні послуги, які надаються як частина ширшого плану лікування, що включає телемедицину, регулюються законами держави-члена, де ці послуги надаються. Ця відмінність важлива для забезпечення дотримання місцевих правил і стандартів надання медичної допомоги.
4. **Директива 2005/36/EC:** У рішенні підтверджується, що Директива 2005/36/EC не застосовується до послуг телемедицини або ситуацій, коли постачальник медичних послуг використовує місцевого постачальника в іншій державі-члені для надання особистих послуг. Це роз’яснює сферу застосування цієї директиви в контексті транскордонної охорони здоров’я.
Рішення Суду (Перша палата) від 11 вересня 2025 року.P.M. проти S. Snc.Запит про попереднє рішення – Директива 2000/78/ЄС – Рівне ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності – Стаття 2 – Дискримінація за ознакою інвалідності – Звільнення працівника, який перебуває на лікарняному – Національне законодавство, яке встановлює однаковий ліміт кількості днів лікарняного на календарний рік для всіх працівників у тому ж секторі діяльності – Стаття 5 – Розумне пристосування.Справа C-5/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу (CJEU) щодо тлумачення Директиви 2000/78/ЄС, яка встановлює загальні рамки для рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності, зокрема зосереджуючись на дискримінації за ознакою інвалідності. Справа стосується італійського працівника, P.M., якого було звільнено після перевищення максимальної кількості днів лікарняного, дозволеної згідно з італійським національним законодавством (зокрема, колективним договором). Італійський суд звертається за роз’ясненнями щодо того, чи сумісне це законодавство, яке застосовує однакові правила щодо лікарняних до всіх працівників, незалежно від інвалідності, з антидискримінаційною директивою ЄС. CJEU надає вказівки щодо того, як тлумачити директиву у зв’язку з національними законами, що стосуються лікарняних та інвалідності.
Рішення структуровано наступним чином:
* **Вступ:** Коротко окреслює контекст попереднього рішення та відповідну директиву.
* **Правовий контекст:** Детально описує відповідні статті з міжнародного права (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю), права ЄС (Директива 2000/78/ЄС) та італійського національного права (включаючи колективний договір CCNL та Закон № 300).
* **Спір у основному провадженні, питання, передані на розгляд, та процедура в Суді:** Підсумовує факти справи, питання, поставлені італійським судом, та процедурні кроки.
* **Розгляд переданих на розгляд питань:** Це є ядром рішення, де CJEU детально аналізує кожне питання.
* **Перше та друге питання (розглядаються разом):** Розглядає, чи є національне законодавство дискримінаційним і, якщо так, чи є воно обґрунтованим.
* **Третє питання:** Розглядає, чи може неоплачувана відпустка вважатися “розумним пристосуванням”.
* **Четверте та п’яте питання (розглядаються разом):** Розглядає, чи може додаткова оплачувана відпустка вважатися “розумним пристосуванням”.
* **Витрати:** Зазначає, що суд, який звернувся, несе відповідальність за витрати сторін у основному провадженні, а інші витрати не відшкодовуються.
* **Резолютивна частина:** Остаточне рішення Суду.
Основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями не застосовуються, оскільки це рішення, яке тлумачить чинне законодавство, а не новий законодавчий акт або поправка.
Найважливішими положеннями акту для його використання є:
* **Визначення інвалідності:** Рішення роз’яснює, що “інвалідність” згідно з Директивою 2000/78/ЄС стосується довготривалих обмежень, що виникають внаслідок фізичних, психічних або психологічних порушень, які перешкоджають повній участі у професійному житті.
* **Непряма дискримінація:** Рішення підкреслює, що на перший погляд нейтральні положення (як-от єдина політика щодо лікарняних) можуть становити непряму дискримінацію, якщо вони непропорційно обмежують можливості людей з інвалідністю.
* **Обґрунтування диференційованого ставлення:** Якщо національний закон створює непряму дискримінацію, він повинен бути об’єктивно обґрунтований законною метою, а засоби досягнення цієї мети повинні бути відповідними та необхідними.
* **Розумне пристосування:** Роботодавці зобов’язані забезпечити розумне пристосування, щоб дати можливість людям з інвалідністю брати участь у трудовій діяльності, якщо це не створює непропорційний тягар. Рішення роз’яснює, що проста пропозиція неоплачуваної відпустки не є розумним пристосуванням.
* **Індивідуальна оцінка:** Рішення підкреслює необхідність індивідуальної оцінки кожної ситуації, враховуючи конкретні потреби людини з інвалідністю та те, чи вжив роботодавець належних заходів для забезпечення розумного пристосування.
Рішення Суду (Перша палата) від 11 вересня 2025 року. G.L. проти AB SpA. Запит про попереднє рішення – Соціальна політика – Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю – Статті 2, 5 і 7 – Статті 21, 24 і 26 Хартії основних прав Європейського Союзу – Директива 2000/78/ЄС – Рівне ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності – Стаття 1 – Стаття 2(1) і (2)(b) – Заборона дискримінації за ознакою інвалідності – Непряма дискримінація – Різниця у ставленні до працівника, який сам не має інвалідності, але доглядає за своєю дитиною з інвалідністю – Стаття 5 – Обов’язок роботодавця забезпечити розумне пристосування. Справа C-38/24.
Це рішення Суду Європейського Союзу стосується сфери захисту від дискримінації у сфері зайнятості, зокрема зосереджуючись на особах, які доглядають за дитиною з інвалідністю. Справа стосується італійської працівниці, G.L., яка звернулася з проханням про створення належних умов на роботі для догляду за своєю дитиною з інвалідністю, в чому їй було відмовлено її роботодавцем, AB SpA. Верховний суд Італії звернувся до Суду ЄС із запитаннями щодо того, чи захищає право ЄС осіб, які доглядають за дітьми, від непрямої дискримінації за ознакою інвалідності їхньої дитини, і чи зобов’язані роботодавці забезпечувати розумне пристосування в таких випадках.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається зі вступу, в якому викладено контекст попереднього рішення, за яким іде огляд відповідної правової бази, включаючи міжнародне право (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю) та право ЄС (Директиви 2000/43/ЄС та 2000/78/ЄС). Далі детально описуються факти основних проваджень, питання, передані Верховним судом Італії, а також аналіз Суду та відповіді на ці питання. Рішення завершується постановою щодо витрат.
Ключовими положеннями та змінами, роз’ясненими цим рішенням, є:
* **Розширення захисту від дискримінації:** Суд підтверджує, що заборона непрямої дискримінації за ознакою інвалідності, як це передбачено в Директиві 2000/78/ЄС, застосовується не лише до осіб з інвалідністю, а й до працівників, які зазнають дискримінації через те, що вони доглядають за дитиною з інвалідністю.
* **Зобов’язання забезпечити розумне пристосування:** Роботодавці зобов’язані забезпечити розумне пристосування для працівників, які доглядають за дитиною з інвалідністю, щоб забезпечити рівне ставлення, як це передбачено статтею 5 Директиви 2000/78/ЄС. Таке пристосування вимагається, якщо воно не створює непропорційний тягар для роботодавця.
* **Тлумачення поняття «розумне пристосування»:** Рішення роз’яснює, що розумне пристосування може включати зміни в умовах праці, такі як робочий час або посадові обов’язки, щоб дозволити особі, яка доглядає за дитиною, забезпечити необхідний догляд за своєю дитиною.
Найважливішими аспектами цього рішення для практичного застосування є:
* **Ширше тлумачення дискримінації:** Рішення розширює сферу захисту від дискримінації у сфері зайнятості, включаючи осіб, які доглядають за людьми з інвалідністю, забезпечуючи, щоб вони не зазнавали утисків через свої обов’язки з догляду.
* **Обов’язки роботодавця:** Роботодавці повинні знати про свій обов’язок забезпечувати розумне пристосування для осіб, які доглядають за дітьми з інвалідністю, збалансовуючи потреби працівника з операційними вимогами бізнесу.
* **Вплив на національне законодавство:** Національне законодавство має тлумачитися та застосовуватися у спосіб, що відповідає цьому рішенню, забезпечуючи захист осіб, які доглядають за дітьми, від дискримінації та забезпечення розумного пристосування на робочому місці.
* **** Це рішення може мати наслідки для українських біженців з інвалідністю та осіб, які доглядають за ними в ЄС, оскільки воно посилює права осіб, які доглядають за дітьми, на розумне пристосування на робочому місці.
Запит на консультативний висновок до Суду ЄАВТ від Окружного суду Рейк’явіка від 15 квітня 2025 року у справі Ólafur Þór Jónsson та інші проти Національного енергетичного управління Ісландії та Benchmark Genetics Iceland hf. (Справа E-7/25)
Це запит на консультативний висновок до Суду ЄАВТ щодо тлумачення Водної рамкової директиви (2000/60/ЄС). Окружний суд Рейк’явіка звертається за роз’ясненнями щодо того, чи може бути надано дозвіл на проєкт, який потенційно може вплинути на масив підземних вод, до того, як було проведено оцінку стану цього масиву і результати включено до плану управління річковим басейном. Основне питання стосується термінів отримання дозволу на проєкт у зв’язку з вимогами щодо оцінки та планування, передбаченими Водною рамковою директивою.
Сам документ є коротким оголошенням в Офіційному віснику Європейського Союзу, зокрема в серії C, яка містить інформацію та повідомлення. Він ідентифікує справу (E-7/25), сторони, які беруть участь у справі (Ólafur Þór Jónsson та інші проти Національного енергетичного управління Ісландії та Benchmark Genetics Iceland hf.), і конкретне питання, передане до Суду ЄАВТ. Ключовим положенням, яке підлягає ретельному вивченню, є стаття 4 Директиви 2000/60/ЄС, яка стосується екологічних цілей для водних об’єктів. Порівняно з попередніми версіями змін немає, оскільки це просто повідомлення про нову справу.
Найважливішим аспектом цього запиту є його потенційний вплив на затвердження проєктів, що впливають на водні ресурси. Якщо Суд ЄАВТ постановить, що оцінка стану та її включення до плану управління річковим басейном є передумовами для отримання дозволу на проєкт, це може значно затримати або навіть унеможливити реалізацію проєктів, які можуть негативно вплинути на масиви підземних вод. Таке тлумачення зробить сильний акцент на проактивній екологічній оцінці та плануванні до того, як буде дозволено будь-яку потенційно шкідливу діяльність.
Запит на консультативний висновок від Суду ЄАВТ Князівським Верховним Судом у справі Райнера Зільбернагля проти Університету Ліхтенштейну (Справа E-5/25)
Цей документ є запитом від Князівського Верховного Суду Ліхтенштейну до Суду ЄАВТ щодо консультативного висновку стосовно тлумачення статті 38(3) Загального регламенту про захист даних (GDPR) у контексті звільнення інспектора із захисту даних (DPO). Суд Ліхтенштейну прагне отримати роз’яснення щодо того, чи сумісні національні закони, які регулюють звільнення DPO, з GDPR, особливо коли DPO не виконує належним чином свої обов’язки. Питання зосереджуються на обсязі захисту від звільнення, що надається DPO відповідно до GDPR, та на тому, чи повинно незаконне звільнення визнавати припинення трудових відносин недійсним, зберігаючи таким чином трудові відносини.
Документ складається з одного розділу, в якому викладено три конкретні питання, поставлені Князівським Верховним Судом до Суду ЄАВТ. Ці питання стосуються тлумачення статті 38(3) GDPR, яка стосується посади інспектора із захисту даних.
Основними положеннями, що розглядаються, є:
* **Стаття 38(3) GDPR (друге речення):** Це положення захищає інспекторів із захисту даних від звільнення або покарання за виконання ними своїх завдань. Ключовим питанням є те, як цей захист взаємодіє з національними законами щодо припинення трудових відносин, особливо коли DPO не виконує свої обов’язки належним чином.
* **Стаття 7(3) та (4) Закону про захист даних (Ліхтенштейн):** Ці статті визначають умови, за яких інспектора із захисту даних, який працює в державному органі, може бути звільнено. Суд Ліхтенштейну прагне зрозуміти, чи відповідають ці національні положення наміру GDPR щодо захисту функціональної незалежності DPO.
Найважливішим аспектом цього документа є тлумачення обсягу захисту, наданого інспекторам із захисту даних відповідно до GDPR. Консультативний висновок Суду ЄАВТ роз’яснить, якою мірою національні закони можуть регулювати звільнення DPO, не підриваючи їхню незалежність, як це гарантовано GDPR. Це має значні наслідки для безпеки інспекторів із захисту даних у Ліхтенштейні та, можливо, в інших державах ЄАВТ, пов’язаних аналогічними положеннями.
Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ № 3/2025/SC від 7 травня 2025 року про внутрішній розподіл витрат [2025/1873]
Це Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ встановлює правила внутрішнього розподілу витрат між Ісландією, Ліхтенштейном і Норвегією для Фінансового механізму ЄЕЗ на період 2021-2028 років. Воно визначає, як внески цих держав ЄАВТ будуть визначатися та розподілятися на річні транші. Рішення забезпечує чітке визначення та послідовне застосування фінансових зобов’язань цих держав. Воно також розглядає сценарій, коли держава ЄАВТ приєднується до ЄС, гарантуючи, що її фінансові зобов’язання перед Фінансовим механізмом ЄЕЗ залишаються незмінними протягом зазначеного періоду.
Рішення складається з 5 статей.
* **Стаття 1** зазначає, що внески Ісландії, Ліхтенштейну та Норвегії до Фінансового механізму ЄЕЗ на 2021–2028 роки будуть розділені на річні транші та визначатимуться на основі статті 2.
* **Стаття 2** визначає умови цих внесків, вказуючи, що вони базуються на валовому внутрішньому продукті (ВВП) кожної держави ЄАВТ. Детально описується метод розрахунку з використанням даних ВВП за два роки до того (t-2) для визначення внеску за конкретний рік (t). Вона також вимагає від кожної держави ЄАВТ щорічно надавати дані про свій ВВП і визначає, що внески повинні бути виражені в євро. Нарешті, вона передбачає можливість перегляду методології розподілу витрат для фінансових внесків після 2028 року.
* **Стаття 3** роз’яснює, що якщо держава ЄАВТ приєднується до ЄС, вона все одно повинна виконати свої фінансові зобов’язання перед Фінансовим механізмом ЄЕЗ на період 2021–2028 років відповідно до цього Рішення.
* **Стаття 4** передбачає обов’язкову публікацію цього Рішення в розділі ЄЕЗ Офіційного вісника Європейського Союзу та його Додатку ЄЕЗ.
* **Стаття 5** встановлює, що Рішення набирає чинності з дня його ухвалення.
Найважливішими положеннями для практичного застосування є ті, що містяться у статті 2, в якій детально описано, як розраховуються внески кожної держави ЄАВТ на основі їхнього ВВП. Це забезпечує чіткий і послідовний метод визначення фінансових зобов’язань. Крім того, стаття 3 є важливою, оскільки вона роз’яснює фінансову відповідальність держави ЄАВТ навіть у разі її приєднання до ЄС, забезпечуючи визначеність і стабільність фінансового механізму.
Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ № 2/2025/SC від 6 лютого 2025 року про продовження діяльності призначеного Органу з перевірки ефективності Єдиного європейського неба для держав ЄАВТ [2025/1872]
Це Рішення Постійного комітету держав ЄАВТ (№ 2/2025/SC) стосується продовження діяльності призначеного Органу з перевірки ефективності (PRB) Єдиного європейського неба для держав ЄАВТ. Воно продовжує мандат незалежної групи експертів, спочатку створеної Імплементаційним рішенням Комісії (ЄС) 2016/2296, для продовження виконання її функцій, пов’язаних з перевіркою ефективності аеронавігаційного обслуговування. Рішення забезпечує безперервність ролі PRB до 2 червня 2025 року, узгоджуючись із положеннями Регламенту (ЄС) 2024/2803. Ліхтенштейн виключено зі сфери застосування цього рішення.
Рішення складається з п’яти статей. Стаття 1 передбачає, що Орган з перевірки ефективності, призначений у Рішенні № 1/2021/SC, продовжує виконувати свої функції до 2 червня 2025 року. Стаття 2 дозволяє Наглядовому органу ЄАВТ консультуватися з PRB з питань, що стосуються ефективності аеронавігаційного обслуговування. Стаття 3 роз’яснює, що Рішення не застосовується до Ліхтенштейну. Статті 4 і 5 стосуються опублікування рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу та визначають дату набрання чинності та період застосування (з 1 січня 2025 року до 2 червня 2025 року) відповідно. Це Рішення продовжує застосування Рішення № 1/2021/SC.
Найважливішим положенням є стаття 1, яка забезпечує безперебійну роботу Органу з перевірки ефективності для держав ЄАВТ до 2 червня 2025 року. Це має вирішальне значення для підтримки нагляду та забезпечення ефективності аеронавігаційного обслуговування в рамках Єдиного європейського неба, оскільки це стосується країн ЄАВТ.
