Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між боржником та третьою особою, як фраудаторного правочину (вчиненого на шкоду кредитору).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання зобов’язань або судових рішень, що набрали законної сили.
– Кваліфікація правочину як «фраудаторного» (вчиненого на шкоду кредитору) базується на принципах добросовісності та заборони зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України).
– Для визнання оплатного договору фраудаторним недостатньо лише факту наявності боргу; суд має дослідити низку специфічних обставин: момент укладення договору, зв’язок між сторонами (родинні чи інші відносини), а також відповідність ціни ринковій та факт реального проведення розрахунків.
– Апеляційний суд припустився помилки, оскільки обмежився лише констатацією факту наявності боргу у продавця, не надавши належної оцінки доводам покупця щодо добросовісності, ринковості ціни та відсутності знайомства з боржником.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність арешту на майно на момент продажу не виключає фраудаторності, проте вимагає від суду ретельного аналізу всіх обставин угоди для підтвердження недобросовісності сторін.
– **:** Верховний Суд зазначив, що він відступає від власної попередньої позиції, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 369/11268/16), конкретизувавши, що позивач, який не був стороною правочину, має право оскаржувати його як фраудаторний на підставі загальних засад цивільного законодавства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині визнання договору недійсним та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
