Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є розгляд апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі (Львівської міської ради), на рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно за іншою особою.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції припустився грубої процесуальної помилки, створивши «процесуальний парадокс». Суд апеляційної інстанції спочатку констатував, що рішення місцевого суду не стосується прав та обов’язків Львівської міської ради (що є підставою для закриття апеляційного провадження), але замість цього продовжив розгляд справи по суті та ухвалив постанову. Верховний Суд підкреслив, що судове рішення у приватноправовому спорі діє лише між сторонами (inter partes) і не має преюдиціального значення для осіб, які не брали участі у справі. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, якщо суд встановив, що рішення не зачіпає прав особи, яка подала скаргу, він зобов’язаний закрити провадження, а не переглядати справу по суті. Своїми діями апеляційний суд штучно наділив Раду статусом учасника справи, чим фактично протиставив їй судове рішення, позбавивши можливості захистити свої інтереси в майбутньому. Оскільки апеляційний суд не дотримався алгоритму дій, визначеного процесуальним законом, його постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
***
****
У цій постанові Верховний Суд посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, яка уточнює критерії того, що саме вважається рішенням про права, інтереси та обов’язки особи, яка не брала участі у справі, та підкреслює неприпустимість втручання в остаточне рішення суду лише через незгоду з мотивувальною частиною.
