Справа №725/8795/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, щоб у подальшому використати це рішення для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що використання інструментів цивільного права для уникнення публічних обов’язків (зокрема, військової служби) є зловживанням правом. Суд зазначив, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) має право на апеляційне оскарження таких рішень, оскільки вони безпосередньо стосуються інтересів держави та виконання військового обов’язку. Апеляційний суд обґрунтовано встановив, що сам факт окремого проживання батьків не є доказом ухилення матері від виховання дитини, якщо її батьківські права не обмежені. Також суд першої інстанції припустився процесуальної помилки, розглянувши справу без обов’язкової участі органу опіки та піклування. Верховний Суд підкреслив, що судове рішення не може бути інструментом для створення штучних підстав для звільнення від мобілізації. Зрештою, касаційні доводи позивача були визнані безпідставними, оскільки вони зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у встановленні факту самостійного виховання дитини, — без змін.
Справа №346/2047/24 від 07/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Поділ майна колишнього подружжя, а саме — визначення правового режиму квартири, придбаної під час шлюбу, та вирішення питання про визнання її особистою приватною власністю одного з подружжя.
2. **Аргументи суду:**
* Суд керувався презумпцією спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, закріпленою у статті 60 Сімейного кодексу України.
* Тягар спростування цієї презумпції лежить на тому з подружжя, хто стверджує, що майно є особистою власністю (у даному випадку — відповідачка).
* Надані відповідачкою розписки про отримання коштів від матері суд визнав недостатніми доказами, оскільки вони не підтверджують цільове призначення цих коштів виключно для особистих потреб доньки, а не для потреб сім’ї.
* Факт передачі коштів родичем для купівлі нерухомості не автоматизує перехід майна у статус особистої власності, якщо не доведено, що це був договір дарування саме грошових коштів для конкретних особистих цілей.
* Суд зазначив, що посилання на практику Верховного Суду в касаційній скарзі є безпідставними, оскільки фактичні обставини у наведених заявником справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд застосував критерії реальності, співмірності та розумності, зменшивши суму стягнення до 10 000 грн, що відповідає обсягу виконаної адвокатом роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право позивача на 1/2 частку квартири як спільного майна подружжя.
Справа №766/1309/19 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути зі страхової компанії страхове відшкодування за пошкоджений у ДТП автомобіль, посилаючись на нові обставини щодо невиконання ремонтних робіт станцією технічного обслуговування.
2. **Аргументи суду:**
* Суд керувався фундаментальним принципом цивільного процесу — *res judicata*, який забороняє повторний розгляд тотожних спорів, якщо вже існує остаточне рішення суду.
* Було встановлено, що сторони, предмет (стягнення страхового відшкодування) та підстави позову (ДТП та невиконання зобов’язань за договором) у цій справі повністю збігаються з тими, що вже були предметом розгляду у двох попередніх судових справах 2015-2016 років.
* Суд наголосив, що надання позивачем нових доказів (листа СТО про те, що ремонт не проводився) не змінює підстав позову, а є лише спробою переоцінити обставини, які вже були встановлені раніше.
* Позивач не може ініціювати новий процес лише через те, що він отримав нову інформацію щодо вже вирішеного спору.
* Відповідно до процесуального законодавства, якщо спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже вирішений, провадження у справі підлягає обов’язковому закриттю.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми права, оскільки неможливо нескінченно переглядати одні й ті самі правовідносини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №753/12239/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження процесуальних дій суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали про повернення позовної заяви та відмови у виправленні описок у судовому рішенні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач усунув недоліки позовної заяви в межах встановленого строку, оскільки подав заяву через систему «Електронний суд» вчасно, а затримка в реєстрації була технічним моментом суду.
– Щодо відмови у виправленні описок, Верховний Суд підкреслив, що інститут виправлення описок стосується лише технічних помилок (граматичних, друкарських), а не зміни змісту рішення чи встановлених обставин, тому апеляційний суд діяв правомірно.
– Суд зазначив, що повноваження адвоката були підтверджені належним чином, а використання одного номера ордера в різних інстанціях не є порушенням, якщо адвокат діє на підставі чинного договору про надання правничої допомоги.
– Щодо продовження процесуального строку, суд вказав, що це є дискреційним повноваженням суду, спрямованим на виконання вимог закону, а не надання незаконних переваг стороні.
– Щодо відводу колегії суддів, Верховний Суд підтримав позицію апеляції, оскільки заяву про відвід було подано з порушенням строків, встановлених процесуальним законом, без наведення виняткових обставин для їх поновлення.
– Суд наголосив, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не є підставою для відводу, а оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані постанову та ухвали Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №213/2966/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
2. Суд дійшов висновку, що заявниця надала достатньо доказів для підтвердження сімейних відносин, зокрема акти ОСББ та свідчення очевидців, які підтвердили спільний побут, бюджет та взаємні права й обов’язки. Верховний Суд наголосив, що для визнання осіб членами сім’ї ключовим є не лише факт спільного проживання, а й наявність спільних витрат, піклування та реальних сімейних відносин. Суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх заново. Аргументи Міністерства оборони щодо неналежності доказів були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій вже надали їм належну правову оцінку. Також суд зазначив, що відмінність результатів оцінки доказів у цій справі порівняно з іншими справами не свідчить про неправильне застосування норм права. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що рішення нижчих інстанцій ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/9598/25 від 10/09/2026
1. Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про визнання недійсними окремих пунктів рішення Антимонопольного комітету України.
2. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш детального аналізу доказів, на яких ґрунтувалося оскаржуване рішення АМКУ. Суд зазначив, що під час розгляду справи не було належним чином перевірено дотримання процедурних норм, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Також було наголошено на важливості встановлення об’єктивної істини щодо правомірності дій Комітету при накладенні санкцій на підприємця. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, Верховний Суд не мав повноважень самостійно приймати рішення по суті. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №732/1388/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення належної юрисдикції (цивільної чи господарської) у справі за позовом фізичної особи до орендаря (ТОВ «Селіт Маш») про дострокове розірвання договору оренди землі, право на яку було придбане відповідачем на аукціоні в межах процедури банкрутства попереднього орендаря.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд виходив із того, що після продажу права оренди на аукціоні це право вибуло з ліквідаційної маси боржника (АПК «Старосільський»), тому спір більше не стосується безпосередньо процедури банкрутства.
– Суд наголосив, що оскільки позивачка не заявляла майнових вимог до самого боржника (банкрута) і не оскаржувала результати аукціону, підстави для розгляду справи в межах господарського провадження про банкрутство відсутні.
– Ключовим фактором стало те, що право оренди вже перейшло до нового орендаря (ТОВ «Селіт Маш»), який став повноцінним учасником орендних правовідносин із власником землі.
– Суд підкреслив, що рішення у цій справі не вплине на розмір ліквідаційної маси боржника, оскільки кошти від продажу права оренди вже були отримані та спрямовані на задоволення вимог кредиторів.
– Верховний Суд зазначив, що залучення ліквідатора боржника у цій ситуації не є обов’язковим, оскільки спір виник між власником землі та новим орендарем.
– Таким чином, суд дійшов висновку, що характер правовідносин є цивільно-правовим, а отже, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Селіт Маш» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою справу було направлено для розгляду по суті до суду цивільної юрисдикції, — без змін.
Справа №902/847/24 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про перехід до процедури погашення боргів фізичної особи у справі про неплатоспроможність або закриття провадження у справі через відсутність схваленого кредитором плану реструктуризації.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що процедура реструктуризації є пріоритетною, проте якщо план не схвалено протягом трьох місяців, суд має дискреційне право обрати між закриттям справи або переходом до процедури погашення боргів.
* Ключовим критерієм для вибору процедури є добросовісність боржника, яку суд оцінює через повноту розкриття інформації про активи та доходи, а також відсутність наміру ухилитися від виконання зобов’язань.
* Суд встановив, що боржниця надала повну та достовірну інформацію про свій майновий стан, а її пропозиції щодо реструктуризації є економічно обґрунтованими та реальними для виконання.
* Натомість умови, запропоновані банком, визнані такими, що не враховують баланс інтересів сторін та порушують вимоги закону щодо залишення боржнику коштів на рівні прожиткового мінімуму для нього та дітей.
* Суд підкреслив, що відсутність схваленого плану не завжди свідчить про недобросовісність боржника, оскільки причиною може бути й неконструктивна позиція кредитора.
* Враховуючи, що боржниця вживає заходів для покращення свого фінансового стану (працевлаштування), суд дійшов висновку, що перехід до процедури погашення боргів є найбільш оптимальним механізмом реабілітації.
* Суд також відхилив доводи банку про неврахування попередньої практики Верховного Суду, зазначивши, що вони стосуються інших фактичних обставин або справ про банкрутство юридичних осіб.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими боржника було визнано банкрутом та введено процедуру погашення боргів.
Справа №910/6310/24 (369/2813/24) від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивач (боржник) звернулася до суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння житлового будинку та земельної ділянки, які були відчужені іпотекодержателем на користь третьої особи в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд через порушення норм процесуального права та неповноту дослідження доказів. Суд зазначив, що апеляційна інстанція здійснила вибірковий підхід до оцінки доказів, проігнорувавши суперечності щодо дати укладення договору відступлення права вимоги, які відображені в правовстановлюючих документах. Також апеляційний суд не надав належної оцінки доводам про відсутність первинних фінансових документів, що підтверджують оплату за договорами купівлі-продажу, обмежившись лише внутрішніми документами компанії. Суд наголосив, що апеляція формально поставилася до помилок у нотаріальних документах, не перевіривши, чи було дотримано процедуру реєстрації права власності на предмет іпотеки. Верховний Суд підкреслив, що для витребування майна (віндикації) критично важливо встановити факт вибуття майна поза волею власника, чого апеляційний суд належним чином не зробив. У підсумку, через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, рішення апеляції було визнано необґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №911/1005/23 (910/19228/23) від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивач (ТОВ «Меркурій») намагався визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про перехід права власності на нерухоме майно (ресторан) до банку-іпотекодержателя, стверджуючи, що заборгованість була погашена раніше шляхом звернення стягнення на інший об’єкт (готель), вартість якого нібито перевищувала суму боргу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що банк діяв у межах процедури позасудового врегулювання, передбаченої Законом України «Про іпотеку» та умовами договорів, надавши державному реєстратору повний пакет документів, включаючи звіти про оцінку майна.
– Ключовим питанням стала достовірність оцінки: хоча первинні звіти мали певні недоліки, вони не були визнані «неякісними» (які не підлягають використанню), а були класифіковані як такі, що потребують доопрацювання.
– Банк усунув виявлені рецензіями Фонду державного майна недоліки, і повторна рецензія підтвердила, що оновлені звіти відповідають вимогам нормативно-правових актів, а оцінка є достовірною.
– Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив висновки судових експертиз, які базувалися на ретроспективній оцінці, надавши перевагу звітам, що відображали вартість майна саме на момент звернення стягнення.
– Оскільки вартість першого об’єкта (готелю) не покрила всю суму боргу, банк мав законне право звернути стягнення на другий об’єкт (ресторан) для погашення залишку заборгованості.
– Суд наголосив, що формальні недоліки звіту, які були виправлені та не вплинули на підсумкову ринкову вартість, не є підставою для скасування реєстраційної дії.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Меркурій» про скасування рішення державного реєстратора.
Справа №686/27873/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови апеляційного суду в оголошенні військовослужбовця померлим, який зник безвісти під час бойових дій.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про оголошення особи померлою суди повинні керуватися принципом правової визначеності та соціальної справедливості, а не лише формальним статусом території у відомчих переліках.
– Суд зазначив, що шестимісячний строк для оголошення особи померлою, передбачений статтею 46 ЦК України, не може бути «заморожений» на невизначений час лише через те, що населений пункт формально залишається в зоні активних бойових дій.
– Важливим є врахування конкретних обставин справи: наявність акта службового розслідування, факт руйнування будівлі, де перебував військовий, виявлення людських останків та неможливість їх ідентифікації через деградацію ДНК.
– Суд підкреслив, що зволікання у визнанні особи померлою за наявності високого ступеня вірогідності загибелі є невиправданим і порушує права членів сім’ї на отримання соціальних виплат та оформлення спадщини.
– Апеляційний суд припустився помилки, обмежившись лише формальним посиланням на Перелік територій Мінреінтеграції, не надавши оцінки сукупності доказів, які підтверджують факт ймовірної загибелі.
– Верховний Суд вказав, що суди мають право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту настання події, яка спричинила загибель, навіть якщо територія формально має статус зони активних бойових дій, якщо обставини свідчать про очевидність трагедії.
– Суд також звернув увагу на необхідність уникнення суперечливих рішень щодо військовослужбовців, які перебували в одному місці під час однієї події, для забезпечення рівності перед законом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про оголошення військовослужбовця померлим.
Справа №705/2159/19 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби, який, на думку заявника, неналежним чином розглянув скаргу на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження.
2. Верховний Суд виходив з того, що начальник відділу ДВС має право, а не безумовний обов’язок виносити окрему постанову за результатами розгляду скарги, якщо він не вбачає порушень закону в діях підпорядкованого виконавця. Суд зазначив, що якщо начальник відділу перевірив дії виконавця і встановив їх відповідність закону, то надання письмової відповіді на скаргу є належним способом реагування. При цьому Верховний Суд підкреслив, що до правовідносин у сфері виконавчого провадження не підлягає застосуванню Закон України «Про звернення громадян», оскільки спеціальний закон (Закон «Про виконавче провадження») має пріоритет. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, проте припустилися помилок у мотивуванні, зокрема, безпідставно посилаючись на норми про звернення громадян. Верховний Суд виправив ці мотиви, підтвердивши, що начальник відділу діяв у межах своїх повноважень, а формальні недоліки в тексті судових рішень (описки) не вплинули на законність результату.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, залишивши при цьому їхні резолютивні частини про відмову у задоволенні скарги без змін.
Справа №568/428/24 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна, стверджуючи, що він як співвласник не надавав своєї згоди на передачу спільного майна подружжя в іпотеку.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що доводи позивача про відсутність згоди спростовуються матеріалами нотаріальної справи, зокрема даними з реєстру нотаріальних дій.
* Було підтверджено, що на момент укладення договору іпотеки у 2008 році позивач особисто був присутній у нотаріуса та підписав заяву про згоду на передачу майна в іпотеку.
* Суд наголосив, що відсутність оригіналу цієї заяви в архіві банку не означає, що її не існувало в момент вчинення правочину, оскільки факт її посвідчення підтверджено документами нотаріуса.
* Щодо визнання позову дружиною (співвідповідачем), суд зазначив, що таке визнання не є безумовним, якщо воно суперечить встановленим фактам або порушує права інших осіб (банку як кредитора).
* Верховний Суд підкреслив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання зобов’язань за кредитним договором.
* Суд також зазначив, що позивач не надав доказів недобросовісності банку, а його дії спрямовані на затягування виконання зобов’язань.
* Зрештою, касаційний суд вказав, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним.
Справа №924/36/26 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів у справі про стягнення кредитної заборгованості.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, проте їх вжиття не повинно порушувати право на ефективний судовий захист.
– Суд апеляційної інстанції припустився процесуальної помилки, прийнявши як докази «висновки про вартість майна», які були створені вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, що прямо суперечить статті 269 ГПК України.
– Крім того, надані відповідачем документи не були належними доказами, оскільки «висновок про вартість» не замінює звіт про оцінку майна, а статус особи, що його склала, як суб’єкта оціночної діяльності, не був підтверджений сертифікатами чи свідоцтвами.
– Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не мав права переоцінювати докази, яких фізично не існувало на момент розгляду справи в першій інстанції, оскільки це порушує принцип правової визначеності.
– Водночас Суд роз’яснив, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з окремим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (згідно зі ст. 145 ГПК України), якщо він вважає їх неспівмірними, надавши при цьому належні та допустимі докази вартості майна.
– Таким чином, Верховний Суд визнав, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, безпідставно скасувавши законну ухвалу суду першої інстанції на основі неналежних та недопустимих доказів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу банку, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на майно.
Справа №524/3592/15-к від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду, яким було скасовано виправдувальний вирок суду першої інстанції та засуджено особу за умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, який визнав виправдувальний вирок суду першої інстанції незаконним через поверхневу та вибіркову оцінку доказів. Суд наголосив, що апеляційна інстанція правомірно провела повторне дослідження доказів, зокрема протоколів огляду місця події та слідчого експерименту, які раніше були безпідставно визнані недопустимими. Верховний Суд підтвердив, що відсутність підписів спеціаліста на фототаблицях або технічні помилки в назві пристроїв фіксації не є істотними порушеннями, що тягнуть за собою недопустимість доказів. Також суд визнав правомірним затримання особи, зазначивши, що протокол затримання не обов’язково складати миттєво, а особистий обшук є невід’ємною частиною процедури затримання. Щодо версії захисту про причетність іншої особи, суд вказав на її повне спростування сукупністю експертних висновків та послідовними показаннями свідків. Насамкінець, суд підкреслив, що доводи про застосування недозволених методів слідства вже були предметом перевірки та не знайшли свого підтвердження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та захисника — без задоволення.
Справа №554/5489/22 від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору у цій справі було питання законності та справедливості призначення покарання засудженому за крадіжку в умовах воєнного стану, а саме — можливість його виправлення без реального відбування позбавлення волі.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципом індивідуалізації покарання та дискреційними повноваженнями суду. Колегія суддів врахувала, що засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, повністю визнав вину та щиро розкаявся. Важливим аргументом стало те, що злочин був вчинений в умовах окупації, а викрадене майно було добровільно повернуто потерпілому, який не мав жодних претензій. Суд також звернув увагу на те, що за тривалий час після вироку першої інстанції засуджений не вчинив нових правопорушень та займався суспільно корисною працею, відновлюючи житло постраждалих. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, формально підійшов до питання, не надавши належної оцінки цим пом’якшуючим обставинам. У підсумку Верховний Суд дійшов висновку, що реальна ізоляція засудженого від суспільства не є необхідною для досягнення мети покарання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Справа №752/2262/17 від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення колишнього заступника голови Київської ОДА та його спільника в одержанні неправомірної вигоди за погодження звільнення підлеглої особи (ч. 3 ст. 368 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що засуджені діяли як службові особи, які використовували свої повноваження для створення штучних перешкод у звільненні підлеглої, вимагаючи гроші за усунення цих перешкод, що повністю охоплюється складом злочину «одержання неправомірної вигоди».
– Щодо доводів про порушення підслідності, суд зазначив, що постанова прокурора про зміну підслідності була вмотивованою та прийнятою в межах повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, а сам факт зміни органу розслідування не вплинув на якість доказів.
– Суд відхилив аргументи про провокацію злочину, вказавши, що правоохоронні органи діяли пасивно, лише фіксуючи злочинну діяльність після звернення потерпілої із заявою, що відповідає практиці ЄСПЛ.
– Щодо невідповідності назви НСРД (імітування обстановки злочину замість спеціального слідчого експерименту), суд визнав це технічною помилкою, яка не впливає на допустимість доказів, оскільки фактичні дії відповідали наданому прокурором дозволу.
– Виправлення дати у протоколі огляду та вручення грошей було визнано судом технічною опискою, яка не спростовує достовірність самого доказу, що підтверджено показаннями свідків у судовому засіданні.
– Суд наголосив на непослідовності позиції захисту, який одночасно заперечує факт вчинення злочину та заявляє про провокацію, що, згідно з практикою ЄСПЛ, робить такі аргументи безпідставними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників — без задоволення.
Справа №910/14602/25 від 10/09/2026
1. Предметом спору є вимога виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані суворо дотримуватися вимог законодавства про захист економічної конкуренції при прийнятті своїх актів. Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення Антимонопольного комітету було прийняте в межах наданих йому законом повноважень та на підставі належної оцінки доказів. Суд дійшов висновку, що доводи КМДА щодо порушення процедури розгляду справи або неправильного застосування норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Також було наголошено, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, надавши їм вірну правову оцінку. Верховний Суд не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Таким чином, позиція АМКУ була визнана обґрунтованою та такою, що відповідає принципам законності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу КМДА без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/2345/24 від 08/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій державного виконавця щодо відкриття виконавчих проваджень після того, як попередні судові рішення про скасування дій виконавця були самі скасовані Верховним Судом.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для визнання бездіяльності чи дій виконавця протиправними недостатньо лише формального порушення, необхідно довести реальне порушення прав скаржника.
– Суд встановив, що положення статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов’язкового «відновлення» провадження не підлягають застосуванню в цій ситуації, оскільки не було факту незаконного закінчення провадження чи повернення документа, які б потребували такого відновлення.
– Дії виконавця щодо продовження виконання рішення були спрямовані на реалізацію обов’язкового до виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 129-1 Конституції України.
– Суд зазначив, що боржник фактично намагався використати скаргу на дії виконавця як спосіб позапроцесуального перегляду попередньої постанови Верховного Суду, що є неприпустимим.
– Оскільки на момент розгляду скарги боржник уже повністю виконав судове рішення, задоволення скарги не призвело б до поновлення будь-яких його прав, а лише створило б штучні юридичні факти.
– Верховний Суд підкреслив, що завданням судового контролю є захист порушених прав, а не створення перешкод для виконання остаточних судових рішень.
– Враховуючи викладене, касаційна інстанція дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували дії виконавця як неправомірні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні скарги ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» на дії державного виконавця.
Справа №643/8971/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання жінки зі спадкодавцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини для набуття статусу спадкоємця четвертої черги.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для спадкування за статтею 1264 Цивільного кодексу України ключовим є доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю.
– Апеляційний суд правильно скоригував період проживання, обмеживши його початком дії Сімейного кодексу України (з 1 січня 2004 року), оскільки до цієї дати законодавство не передбачало встановлення такого юридичного факту.
– Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів (показань свідків, квитанцій, медичних документів, фото) є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.
– Аргументи міської ради про недостатність доказів були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій у своїй сукупності дослідили надані матеріали та дійшли висновку про реальність сімейних відносин.
– Суд зазначив, що наявність у спадкоємця документів померлого та участь у витратах на поховання є додатковими підтвердженнями тісного зв’язку між особами.
– Верховний Суд також підтвердив, що у кожній справі правова оцінка залежить від конкретних обставин, тому посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду не свідчать про порушення закону в цій справі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №518/1257/24 від 09/09/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом у зв’язку з тим, що спадкоємець не був обізнаний про існування заповіту на його користь.
2. Суд виходив з того, що поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини має оцінюватися індивідуально, з урахуванням принципу свободи заповіту та об’єктивних обставин, що перешкоджали спадкоємцю вчасно звернутися до нотаріуса. Ключовим аргументом стало те, що позивач не є спадкоємцем за законом, тому він не міг знати про виникнення у нього права на спадкування без інформації про заповіт. Суд зазначив, що необізнаність про заповіт є поважною причиною, якщо особа не мала об’єктивної можливості дізнатися про волевиявлення спадкодавця. Факт отримання позивачем свідоцтва про смерть спадкодавця раніше не доводить, що він був обізнаний саме про наявність заповіту на його користь. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, не знайшовши підтверджень того, що позивач умисно зволікав із прийняттям спадщини. Відмова у наданні додаткового строку в таких умовах була б порушенням права на спадкування та принципу справедливості.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, визнавши позов про надання додаткового строку для прийняття спадщини обґрунтованим.
Справа №399/786/23 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокуратура звернулася до суду з позовом про визнання недійсними рішень селищної ради, договору оренди та витребування земельної ділянки з незаконного володіння на користь держави.
2. **Аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій помилково залишили позов без розгляду через те, що прокурор не вніс на депозит суду вартість земельної ділянки, як того вимагають нові зміни до ЦПК України та ЦК України щодо захисту добросовісних набувачів.
* Верховний Суд наголосив, що ці нові процесуальні вимоги (внесення коштів на депозит) стосуються виключно випадків витребування майна у **добросовісного** набувача.
* Питання добросовісності чи недобросовісності набувача є ключовим, але воно не може бути вирішене на стадії відкриття провадження чи залишення позову без руху.
* Суд підкреслив, що встановлення статусу набувача можливе лише після повного дослідження доказів під час розгляду справи по суті.
* Оскільки прокурор у позові стверджував про недобросовісність набувачів, застосування до нього вимог про попереднє внесення коштів на депозит було передчасним та незаконним.
* Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що перешкодило доступу до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №464/6640/25 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення з посади сторожа за станом здоров’я (п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для звільнення за станом здоров’я недостатньо лише формального медичного висновку, роботодавець зобов’язаний довести неможливість виконання працівником конкретних трудових обов’язків. Суди попередніх інстанцій допустили процесуальну помилку, оскільки не надали належної оцінки доводам позивача про те, що він фактично здатний виконувати роботу, підкріплюючи це іншими медичними довідками. Апеляційний суд формально підійшов до розгляду справи, не спростувавши аргументи апелянта щодо відсутності фактів неналежного виконання обов’язків чи загрози здоров’ю колективу. Верховний Суд підкреслив, що невідповідність займаній посаді — це документально підтверджена неможливість продовжувати роботу, а не просто висновок про наявність діагнозу. Відтак, апеляційний суд був зобов’язаний детально розглянути та мотивовано відхилити кожен аргумент позивача, чого зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №314/242/24 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо їхньої малолітньої дитини через її тривале проживання за кордоном та самоусунення від виховання.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками, що неможливо змінити іншими методами. Суд підкреслив, що просте проживання одного з батьків за кордоном або наявність заборгованості зі сплати аліментів автоматично не свідчить про умисне ухилення від виховання. Водночас апеляційний суд припустився серйозних процесуальних порушень, оскільки проігнорував клопотання позивача про долучення нових доказів та не вжив заходів для заслуховування думки дитини, яка досягла 13-річного віку. Верховний Суд зазначив, що апеляційна інстанція зобов’язана надавати мотивовану відповідь на кожен аргумент сторін, чого в даному випадку зроблено не було. Оскільки ці порушення унеможливили встановлення об’єктивної істини та врахування найкращих інтересів дитини, справа потребує повторного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №638/2607/22 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними результати електронних торгів з реалізації його нерухомого майна, стверджуючи, що виконавець незаконно звернув стягнення на особисте майно спадкоємця, яке не входить до складу спадщини, та занизив його оціночну вартість.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця обмежується вартістю успадкованого майна, проте виконання рішення може здійснюватися за рахунок будь-якого майна спадкоємця, якщо загальна вартість реалізованого майна не перевищує вартості спадщини.
* Верховний Суд підтвердив, що дії виконавця щодо оцінки, опису та арешту майна є підготовчими діями, які мають самостійний спосіб оскарження (через скаргу на дії виконавця), а не через позов про визнання торгів недійсними.
* Суд встановив, що позивач не довів порушень процедури проведення самих торгів, які могли б вплинути на їх результат, а його незгода з оцінкою майна не була належним чином реалізована в межах встановлених законом строків та процедур.
* Було враховано, що вартість реалізованої квартири (1 764 470 грн) не перевищує вартість успадкованого майна (1 770 000 грн), тому межі відповідальності спадкоємця порушені не були.
* Суд зазначив, що позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення правил проведення електронних торгів організатором (ДП «Сетам»), що є обов’язковою умовою для задоволення такого позову.
* Також було враховано, що раніше позивач вже намагався оскаржити дії виконавця в судовому порядку, проте пропустив строки, що позбавило його можливості ефективного захисту в межах виконавчого провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №921/481/20 від 04/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є похідним від результатів розгляду справи по суті. Суд перевірив дотримання заявником процесуальних строків та наявність доказів, що підтверджують реальність наданих послуг (договір, акт виконаних робіт). При оцінці суми гонорару суд керувався критеріями розумності, співмірності зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. Важливим фактором стало те, що заявник надав детальний опис послуг, а інша сторона не висловила заперечень щодо розміру витрат. Суд підкреслив, що гонорар у фіксованому розмірі є законною формою винагороди, якщо він відповідає критеріям обґрунтованості. У підсумку, суд дійшов висновку, що заявлена сума у 7000 грн є пропорційною та підлягає стягненню з опонента.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву та стягнув з ТОВ “ПМК 121” на користь КП “Управління капітального будівництва” 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/4632/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором міжнародного автомобільного перевезення вантажу, проти чого замовник заперечував через пошкодження вантажу під час транспортування.
2. Суд виходив із того, що договірні зобов’язання з оплати послуг перевезення та відповідальність за пошкодження вантажу є окремими правовими інститутами. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство та умови договору не передбачають автоматичного звільнення замовника від оплати фактично наданих послуг перевезення у разі пошкодження вантажу. Питання відшкодування збитків за пошкоджений вантаж має вирішуватися в межах окремого позову, що, власне, і було зроблено сторонами в іншій справі. Суд також зазначив, що підстави для зупинення провадження у цій справі були відсутні, оскільки обставини щодо оплати перевезення не залежали від результатів розгляду справи про збитки. Крім того, скаржник не довів об’єктивної неможливості розгляду справи без очікування рішення в іншому процесі. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для застосування норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) як інструменту для відмови в оплаті фрахту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення боргу — без змін.
Справа №167/1442/17 від 03/09/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).
Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду касаційної скарги не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення. Колегія суддів перевірила матеріали провадження та дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 369 КК України є правильною, а докази, покладені в основу обвинувачення, були досліджені та оцінені судами відповідно до вимог закону. Суд також звернув увагу на те, що доводи засудженого у касаційній скарзі не спростовують висновків апеляційного суду щодо доведеності винуватості особи. Призначене покарання було визнано таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а також є необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових правопорушень. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування або зміни оскаржуваного вироку, оскільки не виявив порушень, які б вплинули на правильність судового рішення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок Тернопільського апеляційного суду — без змін.
Справа №158/1264/25 від 03/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яку було постановлено без участі сторін.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією доступу до правосуддя, закріпленою як у національному законодавстві, так і в практиці ЄСПЛ. Суд наголосив, що навіть якщо особа подала заяву про розгляд справи за її відсутності, це не позбавляє її права на поновлення строку, якщо вона об’єктивно не була ознайомлена з мотивами судового рішення вчасно. Апеляційний суд допустив істотну помилку, формально підійшовши до питання обчислення строків та проігнорувавши доводи адвоката про отримання копії рішення лише через систему «Електронний суд». Верховний Суд підкреслив, що необізнаність із повним текстом рішення є поважною причиною для пропуску строку, якщо особа не була присутня при його оголошенні. Відтак, апеляційний суд зобов’язаний був детально проаналізувати ці обставини, чого зроблено не було. В результаті, рішення апеляційної інстанції було визнано недостатньо вмотивованим та таким, що порушує процесуальні права заявника.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №953/405/23 від 07/09/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за колабораційну діяльність, передбачену частиною 7 статті 111-1 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження в межах касаційної скарги, проаналізував дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд встановив, що під час розгляду справи не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженого за ч. 7 ст. 111-1 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого правопорушення та особі винного. Аргументи засудженого щодо безпідставності засудження або невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Суд підтвердив, що докази, покладені в основу вироку, були досліджені належним чином та є достатніми для доведення винуватості особи. Таким чином, правові підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №643/6360/23 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для підтвердження факту прийняття спадщини за заповітом.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім зібраним доказам у їх сукупності, що є порушенням процесуального закону.
– Апеляційний суд помилково відкинув докази (зокрема, акт про спільне проживання), зосередившись на формальних недоліках (описка в даті, відсутність нотаріального посвідчення підписів), не оцінивши їх у контексті інших доказів.
– Верховний Суд звернув увагу, що сторона відповідача під час розгляду справи фактично не заперечувала факт проживання позивача зі спадкодавцем після 2018 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відеозаписами судових засідань.
– Суд підкреслив, що показання свідків, які підтверджують спільний побут і догляд, мають оцінюватися в комплексі з іншими даними, а не відкидатися як недостатні.
– Апеляційний суд зробив передчасний висновок про недоведеність позовних вимог, не проаналізувавши належним чином взаємозв’язок між показаннями свідків та іншими письмовими доказами.
– Оскільки рішення по суті скасовано, суд також скасував додаткові рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки вони є похідними від основного рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову, додаткову постанову та ухвалу апеляційного суду, передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №945/1784/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту загибелі військовослужбовця під час виконання бойових завдань та визнання зв’язку цієї загибелі з участю у відсічі збройній агресії РФ.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що встановлення причинного зв’язку між смертю військового та виконанням ним бойових завдань належить до виключної компетенції військово-лікарських комісій (ВЛК), а не суду, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
– Щодо самого факту загибелі, суд зазначив, що наявні докази (сповіщення, акти службового розслідування) підтверджують лише зникнення особи безвісти, а не її беззаперечну смерть.
– Верховний Суд підкреслив, що за відсутності тіла або інших беззаперечних доказів смерті, заявник має право звернутися до суду із заявою про оголошення особи померлою, що є окремою процедурою з іншими правовими наслідками.
– Суд відхилив аргументи про неналежну оцінку доказів, зазначивши, що суди попередніх інстанцій правомірно оцінили свідчення очевидців як такі, що дають підстави лише для припущення про смерть, а не для встановлення юридичного факту загибелі.
– Також було визнано, що процесуальні права заявниці не були порушені, оскільки вона мала можливість забезпечити допит свідків, але не скористалася нею належним чином.
– У підсумку Верховний Суд вказав, що розмежування позасудового (ВЛК) та судового порядку встановлення фактів є необхідним для забезпечення правової визначеності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог про встановлення зв’язку загибелі з бойовими діями та закрив провадження у цій частині, залишивши в іншому (щодо встановлення факту смерті) рішення без змін.
Справа №297/3419/24 від 08/09/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів).
Верховний Суд, проаналізувавши матеріали провадження, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту, викладеним у скаргах, що є порушенням права на справедливий суд. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти та всебічності дослідження обставин кримінального правопорушення, які мають вирішальне значення для правильної кваліфікації дій засудженого та призначення покарання. Верховний Суд наголосив, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам вмотивованості, оскільки в ній відсутні вичерпні відповіді на ключові аргументи сторін. Внаслідок виявлених недоліків, які неможливо усунути безпосередньо в касаційному порядку, було прийнято рішення про необхідність повторного розгляду справи в апеляції. Також суд врахував ризики переховування засудженого від правосуддя, обравши йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на час нового розгляду.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №904/4749/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором поставки акумуляторних батарей, від оплати яких покупець відмовився через нібито невідповідність товару технічним характеристикам.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд помилково кваліфікував невідповідність ємності акумуляторів як порушення умов про «асортимент», оскільки це є питанням «якості» товару, що регулюється іншими нормами права. Суд наголосив, що для відмови від договору через неналежну якість необхідно довести «істотність» недоліків, чого апеляція не зробила. Також суд звернув увагу на те, що висновок про невідповідність усієї партії товару (904 одиниці) був зроблений лише на основі дослідження 10 штук, що є порушенням принципу повноти та всебічності розгляду. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що покупець ухилявся від спільного проведення експертизи. Верховний Суд підкреслив, що суд не може підміняти юридичні категорії (якість замість асортименту), оскільки це призводить до неправильного застосування наслідків порушення договору. В результаті, через неповне встановлення обставин справи, рішення апеляції було визнано передчасним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Справа №911/1370/24 від 10/09/2026
Предметом спору є вимога Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання недійсним договору, укладеного між ТОВ «НЕРІДОН» та ТОВ «ЛЮКСІОН ТРЕЙД».
Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не довів наявності правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки не було надано належних та допустимих доказів порушення вимог законодавства при його укладенні. Верховний Суд підтвердив висновки судів попередніх інстанцій, які встановили відсутність обставин, що свідчать про фіктивність договору або наявність умислу сторін, спрямованого на ухилення від виконання податкових зобов’язань. Колегія суддів наголосила, що сам лише факт податкового статусу позивача не надає йому права на втручання у господарську діяльність суб’єктів господарювання без доведення конкретних фактів порушення їхніми діями публічного порядку чи інтересів держави. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, повно та всебічно дослідивши обставини справи.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/1471/25 від 10/09/2026
Предметом спору є вимога ТОВ «Електроперспектива» про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України в частині застосованих до позивача санкцій.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевірки дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що апеляційний суд правильно встановив обставини справи, надавши належну оцінку доказам, які були подані сторонами. Суд підкреслив, що повноваження АМКУ щодо накладення штрафів та прийняття рішень у межах компетенції не були порушені, а процедура розгляду справи відповідала вимогам законодавства. Аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Верховний Суд також врахував, що підстави для скасування постанови апеляційного суду, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №405/1316/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, а саме визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки, набутих під час шлюбу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України.
* Відповідач не надав належних доказів того, що будівництво будинку здійснювалося виключно за його особисті кошти або на підставах, що виключають це майно зі спільної власності.
* Матеріали справи, зокрема декларація про готовність об’єкта до експлуатації, підтвердили, що будинок є новоствореним об’єктом, а не реконструкцією особистого майна відповідача.
* Суд підкреслив, що реєстрація права власності лише на одного з подружжя не спростовує презумпцію спільності майна, якщо воно було збудоване чи придбане у період шлюбу.
* Щодо процесуального аспекту, суд зазначив, що вимога про визнання майна спільною власністю не є самостійним способом захисту, тому апеляційний суд правильно скасував рішення в цій частині, залишивши при цьому в силі поділ майна.
* Верховний Суд підтвердив, що визнання права власності на 1/2 частку в нерухомому майні є ефективним способом захисту прав колишнього подружжя при поділі спільного майна.
* Касаційну скаргу було відхилено, оскільки доводи заявника зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій (у нескасованій апеляцією частині), підтвердивши право позивачки на 1/2 частку спірного будинку та земельної ділянки.
Справа №686/22231/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 686/22231/25:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління ДМС про відшкодування моральної шкоди, спричиненої тривалим невиконанням рішення суду від 2011 року про вклеювання фотокартки до паспорта.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач уже реалізував своє право на компенсацію за вказане порушення, отримавши відшкодування моральної шкоди за рішенням суду у 2020 році.
* Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не передбачено законом або договором.
* Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому нової моральної шкоди саме у період, зазначений у позові (з 24 жовтня по 04 листопада 2024 року).
* Суд наголосив, що сам лише факт тривалого невиконання рішення суду не є автоматичною підставою для стягнення шкоди без доведення причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю органу та конкретними стражданнями особи.
* Верховний Суд підкреслив, що доведення обставин, на які посилається позивач, є його процесуальним обов’язком, проте в даному випадку позивач лише намагався переоцінити докази, які вже були предметом розгляду в інших справах.
* Колегія суддів також зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій повністю відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо аналогічних спорів, тому підстави для їх скасування відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.
Справа №914/2811/25 від 09/09/2026
Предметом цього спору є вимога орендодавця про внесення змін до договору оренди комунального майна в частині встановлення грошової орендної плати замість раніше погодженої натуральної форми розрахунків.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що на момент укладення договору у 1998 році чинне законодавство дозволяло сторонам визначати орендну плату в натуральній формі, зокрема шляхом проведення орендарем капітального ремонту та реставрації об’єкта. Оскільки орендар повністю виконав свої зобов’язання з реставрації та реконструкції аварійної будівлі ще до 2002 року, ці зобов’язання вважаються виконаними в повному обсязі. Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, оскільки це порушує стабільність договірних відносин. Суд також зазначив, що посилання позивача на нові законодавчі норми, які забороняють безоплатне користування майном, не мають правового значення, оскільки договір був виконаний сторонами задовго до ініціювання спору. Аргументи скаржника про необхідність перегляду ціни були визнані декларативними та такими, що не спростовують факту належного виконання орендарем умов договору. Відтак, підстави для втручання суду у договірні відносини та примусової зміни ціни договору відсутні.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №522/22094/23-Е від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Заявниця намагалася в судовому порядку оголосити свою сестру померлою для оформлення спадщини, посилаючись на її тривалу відсутність та попередній статус безвісно відсутньої особи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що оголошення особи померлою є юридичною фікцією, яка базується на припущенні смерті, тому для цього потрібні переконливі докази, а не лише факт тривалої відсутності.
– Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт визнання особи безвісно відсутньою у 2016 році не є автоматичною підставою для оголошення її померлою через 9 чи 15 років.
– Заявниця не надала доказів того, що сестра зникла за обставин, які загрожували їй смертю, або що існують інші підстави припускати її загибель.
– Суд підкреслив, що обов’язок доведення обставин лежить на заявнику, а доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.
– Також було встановлено, що заявниця не вичерпала всі позасудові заходи для встановлення місця перебування сестри, що свідчить про недостатність зусиль для підтвердження факту смерті.
– Суд вказав на необхідність дотримання балансу: оголошення особи померлою має серйозні правові наслідки, тому воно можливе лише за наявності вірогідності смерті, а не просто для зручності оформлення спадщини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в оголошенні особи померлою — без змін.
Справа №910/11681/25 від 10/09/2026
Предметом цього спору є вимога позивача про визнання недійсним додаткового договору, укладеного між двома іншими суб’єктами господарювання.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не довів наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу, який підлягав би захисту шляхом визнання оспорюваного правочину недійсним. Верховний Суд підтвердив висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуваний договір не створює для позивача безпосередніх правових наслідків, які б обмежували його господарську діяльність чи майнові права. Суд наголосив на важливості дотримання принципу належності та допустимості доказів, зазначивши, що аргументи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами фактів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Також було враховано, що підстави для визнання договору недійсним, передбачені цивільним законодавством, у даному випадку відсутні, оскільки сторони правочину діяли в межах своєї правосуб’єктності. Таким чином, суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростували законності прийнятих ними рішень.
Верховний Суд залишив рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №824/41/26 від 10/09/2026
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення заборгованості.
Суд при винесенні рішення керувався принципом остаточності арбітражного рішення, який є фундаментальним для міжнародного комерційного арбітражу. Верховний Суд перевірив дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при розгляді заяви про скасування арбітражного рішення. Було встановлено, що підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені статтею 459 ЦПК України та відповідними положеннями Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», у цій справі відсутні. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно оцінив відсутність порушень публічного порядку чи процедурних норм, які могли б стати підставою для втручання держави у рішення арбітражу. Аргументи скаржника щодо неправомірності арбітражного рішення були визнані необґрунтованими та такими, що не виходять за межі переоцінки доказів, що заборонено при розгляді заяв про скасування арбітражних рішень. Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність та обґрунтованість попереднього судового акта, залишивши його без змін.
Верховний Суд залишив апеляційну скаргу ТОВ «Імперія Жирів» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №720/998/20 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний огляд цієї справи:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, яким засудженому за вимагання (ч. 2 ст. 189 КК України) було змінено реальне покарання на звільнення від його відбування з випробуванням (іспитовий строк).
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування належить до дискреційних повноважень суду, які мають межі, визначені законом.
* Апеляційний суд мав право змінити вирок, оскільки врахував нові позитивні дані про особу засудженого: відсутність судимостей, позитивні характеристики, повне визнання вини та проходження військової служби за мобілізацією.
* Верховний Суд підкреслив, що щире каяття може бути висловлене на будь-якій стадії процесу, а позитивна посткримінальна поведінка є важливим показником здатності особи до виправлення.
* Суд зазначив, що позиція потерпілих щодо суворості покарання не є визначальною та не обмежує суд у застосуванні ст. 75 КК України, якщо для цього є законні підстави.
* Прокурор не навів переконливих доводів, які б свідчили про явну несправедливість чи неадекватність призначеного покарання, а лише висловив незгоду з дискреційним рішенням суду.
* Також було враховано, що на момент розгляду касаційної скарги іспитовий строк для засудженого вже закінчився, що фактично підтвердило його виправлення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №372/1624/23 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення банком із позичальника-військовослужбовця заборгованості за кредитним договором, включаючи тіло кредиту, відсотки, комісію та пеню.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином статус відповідача як військовослужбовця, який має право на пільги згідно зі статтею 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Суд зазначив, що банк раніше вже визнавав цей статус, припиняючи нарахування платежів, тому безпідставне відновлення нарахувань без доказів втрати відповідачем пільгового статусу є недопустимим. Також суд вказав, що звернення банку до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису у 2020 році фактично змінило строк виконання зобов’язання, що припиняє право кредитора нараховувати відсотки та інші платежі за договором. Апеляційний суд помилково відхилив доводи відповідача про його статус, не перевіривши момент настання строку виконання грошового зобов’язання та правомірність нарахувань після закінчення строку кредитування. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок суду — належним чином оцінити всі докази в їх сукупності, чого зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №753/12353/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через несплату судового збору особою, яка клопотала про звільнення від його сплати як законний представник дитини з інвалідністю.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що статус законного представника дитини з інвалідністю не дає автоматичного права на звільнення від судового збору у справах, де особа діє у власних інтересах, а не в інтересах дитини.
* Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним, а сплата судового збору є легітимною умовою такого доступу.
* Ключовою помилкою апеляційного суду стало одночасне відхилення клопотання про звільнення від збору та повернення апеляційної скарги без надання заявнику додаткового часу на сплату.
* Суд зазначив, що після відмови у звільненні від сплати збору, апеляційний суд зобов’язаний надати розумний строк для виконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
* Повернення скарги без надання такої можливості є надмірним формалізмом, що порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
* Верховний Суд спирався на сталу практику, згідно з якою процесуальні дії суду не повинні позбавляти особу права на апеляційне оскарження через неможливість вчасно відреагувати на відмову у пільгах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №138/3199/24 від 01/09/2026
Предметом цього спору є законність застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та дотримання процесуальних прав цієї особи під час апеляційного перегляду справи.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Ключовим аргументом стало те, що участь особи, стосовно якої вирішується питання про примусові заходи медичного характеру, а також її законного представника, є обов’язковою під час судового розгляду. Оскільки потерпілий у своїй апеляційній скарзі порушував питання, що фактично могли призвести до погіршення становища особи, апеляційний суд був зобов’язаний забезпечити їхню присутність. Суд встановив, що апеляційна інстанція не лише не забезпечила явку вказаних осіб, але й не підтвердила належне їх повідомлення про дату та час засідання. Таке ігнорування процесуальних гарантій позбавило учасників провадження можливості реалізувати свої права на захист та висловлення позиції. Як наслідок, апеляційний розгляд було проведено з порушенням принципу змагальності та рівності сторін. Через виявлені процедурні недоліки Верховний Суд визнав неможливим перевірити інші доводи скарги по суті до моменту виправлення цих порушень.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №127/28128/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив встановлений законом шестимісячний термін.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні та істотні труднощі, які унеможливлювали звернення до нотаріуса протягом шести місяців.
* Суд підкреслив, що оцінка поважності причин повинна стосуватися саме періоду від моменту відкриття спадщини до спливу шестимісячного строку.
* Касаційна інстанція вказала, що амбулаторне лікування (на відміну від стаціонарного) та похилий вік самі по собі не є безумовними доказами неможливості подати заяву, зокрема через пошту або представника.
* Суд зауважив, що апеляційна інстанція не надала належної оцінки доводам відповідача про те, що позивачка мала реальну можливість звернутися до нотаріуса або поштового відділення, які знаходяться в межах її населеного пункту.
* Апеляційний суд не виконав вимогу процесуального закону щодо мотивованого відхилення кожного аргументу апеляційної скарги, що є порушенням права на справедливий суд.
* Верховний Суд нагадав, що безпідставне надання додаткового строку порушує принцип правової визначеності та права інших спадкоємців, які вчасно прийняли спадщину.
* У підсумку, касаційний суд визнав висновки апеляції передчасними, оскільки вони зроблені без повного дослідження доказів та належної правової оцінки аргументів сторін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №182/1464/25 від 25/08/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є питання правомірності накладення арешту на нерухоме майно відповідача як заходу забезпечення позову у справі про стягнення інфляційних витрат та 3% річних.
2. Верховний Суд наголосив, що метою забезпечення позову є гарантування реального виконання майбутнього рішення суду та запобігання недобросовісним діям відповідача, зокрема відчуженню майна. Суд зазначив, що арешт нерухомого майна є тимчасовим обмеженням виключно права розпорядження, а не володіння чи користування, тому він не завдає власнику надмірної шкоди. Касаційна інстанція підкреслила, що апеляційний суд помилково ототожнив арешт із примусовим виконанням, яке передбачає опис та вилучення майна. Верховний Суд вказав, що відсутність арешту створює реальний ризик відчуження майна відповідачем, що унеможливить виконання рішення суду в майбутньому. Також суд зауважив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд не повинен вирішувати спір по суті, а має лише оцінити співмірність обраного заходу та наявність ризиків. У підсумку, Верховний Суд визнав позицію апеляції необґрунтованою, оскільки вона не врахувала процесуальні цілі забезпечення позову та практику Великої Палати щодо захисту прав кредитора.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на майно відповідача.
Справа №522/7517/22 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач (кооператив) звернувся з позовом про визнання недійсним договору про сплату пайових внесків, укладеного від його імені невстановленими особами, з метою уникнення потенційних майнових претензій у майбутньому.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на судовий захист виникає лише у разі наявності вже порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу на момент вчинення правочину.
– Суд встановив, що на дату укладення оспорюваного договору (12 квітня 2017 року) права позивача не були порушені, оскільки відповідні обставини (реєстрація права власності третьою особою) виникли значно пізніше.
– Цивільне законодавство не передбачає можливості визнання правочину недійсним «на майбутнє» для попередження гіпотетичних ризиків, якщо на момент його підписання не було реального порушення прав позивача.
– Суд зазначив, що відсутність порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, тому перевірка правочину на відповідність іншим вимогам закону в такому випадку є недоцільною.
– Також суд відхилив аргумент про те, що відсутність реєстрації права власності за відповідачем є підставою для відмови у позові, вказавши, що ключовим є саме факт відсутності порушеного права позивача на момент укладення договору.
– Верховний Суд підкреслив, що ініціювання спору про недійсність договору не для захисту реальних цивільних прав, а з метою «превенції» майбутніх претензій, є неприпустимим у приватному праві.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, змінивши лише його мотивувальну частину.
Справа №873/85/26 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «Нор-Ест Агро» про стягнення з ФГ «Агро-Союз» витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи про скасування рішення третейського суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат на адвоката не є абсолютним і має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності розміру.
– Верховний Суд зазначив, що послуга з «аналізу апеляційної скарги» фактично поглинається послугою з «підготовки відзиву», тому подвійне нарахування гонорару за ці дії є необґрунтованим.
– Враховуючи, що адвокат уже був залучений до справи на попередніх стадіях і добре знав позицію сторін, суд визнав справу нескладною, а заявлений обсяг витрат — завищеним.
– Щодо «гонорару успіху» (додаткової винагороди за позитивний результат), суд, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду та ЄСПЛ, вказав, що такі домовленості між клієнтом та адвокатом не є обов’язковими для суду при розподілі витрат між сторонами.
– Суд застосував принцип пропорційності, обмеживши суму відшкодування лише тими витратами, які він визнав об’єктивно необхідними для представництва в суді касаційної інстанції.
– У підсумку, суд самостійно визначив розмір розумних витрат, відкинувши частину вимог, які не відповідали критеріям співмірності зі складністю справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву, присудивши до стягнення 8 200 грн замість заявлених 19 500 грн.
Справа №910/5647/25 від 10/09/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Савватс» про скасування рішення АТ «Київгаз», яке стосується господарських правовідносин між сторонами.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд вказав на необхідність більш ретельного дослідження доказів, поданих сторонами, та надання їм належної правової оцінки в сукупності. Зокрема, було підкреслено, що апеляційний суд не повною мірою врахував доводи відповідача щодо правомірності прийнятого рішення. Також було зазначено, що для встановлення істини у справі необхідно перевірити дотримання процедурних вимог, передбачених чинним законодавством при винесенні оскаржуваного рішення. В результаті, колегія суддів визнала, що висновки апеляції є передчасними та не ґрунтуються на повному дослідженні всіх матеріалів справи. Таким чином, для усунення допущених порушень та забезпечення права на справедливий суд, справу необхідно направити на новий розгляд.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову Північного апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Справа №599/2484/22 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання неправомірним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта встановлення межових знаків між суміжними земельними ділянками.
2. Суд касаційної інстанції керувався тим, що позивачка не надала належних доказів порушення її прав, зокрема, не ініціювала проведення земельно-технічної експертизи, яка є необхідною для встановлення факту накладення меж ділянок. Верховний Суд підкреслив, що стадія погодження меж є допоміжною, а відмова сусіда підписати акт не є автоматичним доказом незаконності дій ради, якщо відсутні обґрунтовані мотиви такої відмови. Важливим аргументом стало те, що оскаржуване рішення ради вже вичерпало свою дію, оскільки відповідачка на його підставі здійснила приватизацію та реєстрацію права власності на свою ділянку. Суд також зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані стороні, на користь якої ухвалено рішення, незалежно від майнового стану іншої сторони. Водночас Верховний Суд виправив помилку апеляції щодо стягнення судового збору, оскільки позивачка, як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнена від його сплати за законом.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду лише в частині розподілу судового збору (замість стягнення з позивачки — компенсація за рахунок держави), в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №686/22755/25 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності закриття провадження у справі за позовом працівника про стягнення заборгованості із заробітної плати з ПАТ «Український інноваційний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є особою, щодо якої порушено справу про банкрутство, тому закриття провадження щодо нього на підставі правил про банкрутство є помилковим.
– Суд вказав, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією юридичною особою, і зміни до статуту не позбавляють банк правосуб’єктності, а отже, він залишається належним відповідачем у трудових спорах.
– Верховний Суд наголосив, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку як його керівник, а не як самостійний суб’єкт, тому саме банк має відповідати за трудовими зобов’язаннями.
– Суд зазначив, що питання правової ідентичності цих установ вже було неодноразово вирішено в інших справах, і повторне ініціювання цього питання суперечить принципу правової визначеності.
– Суд констатував, що відсутні докази переходу обов’язків банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія» у спосіб, що вимагав би розгляду справи виключно в межах процедури банкрутства за правилами господарського судочинства.
– Таким чином, цивільний суд є належним майданчиком для розгляду вимог працівника до банку, оскільки банк не припинив свою діяльність у порядку, що виключав би його відповідальність за трудовими договорами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ПАТ «Український інноваційний банк» та залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №203/7740/23 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є вимога позивачки про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності відповідачки на нерухоме майно через збіг адрес об’єктів нерухомості.
2. Суд встановив, що хоча адреси квартир позивачки та відповідачки збігаються, це є наслідком технічних особливостей адресації, проте самі квартири є різними об’єктами нерухомого майна з різними технічними характеристиками, площами та реєстраційними номерами. Суд наголосив, що право власності відповідачки на її квартиру не оспорювалося по суті, а позивачка не довела, що оспорюваний договір порушує її права як власника іншого об’єкта нерухомості. Верховний Суд зазначив, що скасування права власності відповідачки було б непропорційним втручанням у її майнові права, оскільки мета позивачки — впорядкування адрес — може бути досягнута в інший, адміністративний спосіб, передбачений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд також підкреслив, що наявність записів про двох різних власників за однією адресою в реєстрі не позбавляє позивачку права власності на її об’єкт, а суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доказам. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту через визнання правочину недійсним є неефективним та не відповідає характеру спірних правовідносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №700/507/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку та стягнення з нових власників (спадкоємців) грошових коштів, які були сплачені померлим як аванс за купівлю цієї ж ділянки.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що передані спадкодавцю 85 000 грн є авансом, який підлягає поверненню у разі неукладення договору купівлі-продажу, незалежно від причин такого невиконання.
– Верховний Суд підтримав позицію апеляції, що кредитор (покупець) не міг вважати свої права порушеними, доки не виникла загроза втрати права власності на ділянку через позов спадкоємців.
– Суд визнав, що строк пред’явлення вимог до спадкоємців (6 місяців) почав відлічуватися з моменту, коли кредитор дізнався про порушення своїх прав, а не з моменту смерті спадкодавця.
– Оскільки покупець звернувся з вимогою про повернення коштів невдовзі після того, як дізнався про позов спадкоємців, він не пропустив встановлений законом строк.
– Суд наголосив, що відмова у поверненні авансу призвела б до безпідставного збагачення спадкоємців, які отримали і землю, і кошти, сплачені за неї.
– Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до компетенції нижчих судів, тому касаційна інстанція не втручалася у фактичні обставини, а лише перевірила правильність застосування норм права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, зобов’язавши спадкоємців повернути покупцеві 85 000 грн авансу.
Справа №924/780/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку у третьої особи та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі з орендарем, якому селищна рада безпідставно відмовила у продовженні користування ділянкою.
2. **Аргументи суду:**
* Суд застосував стандарт доказування «баланс ймовірностей», визнавши версію орендаря про подання проєкту додаткової угоди більш вірогідною, оскільки селищна рада в офіційній відмові не зазначала про відсутність такого документа.
* Верховний Суд наголосив, що орган місцевого самоврядування зобов’язаний діяти добросовісно: якщо орендар має переважне право, рада не може просто відмовити, а повинна провести переговори щодо узгодження істотних умов (наприклад, строку оренди).
* Суд підкреслив, що навіть якщо орендар просив інший строк оренди, ніж було в попередньому договорі, це не є підставою для автоматичної відмови, а є приводом для переговорів.
* Дії ради щодо продажу права оренди на торгах без належного розгляду переважного права орендаря були визнані зловживанням правом.
* Щодо процесуальних доводів ради, суд зазначив, що повідомлення через підсистему «Електронний суд» є належним, і відповідач самостійно несе ризик невідстеження кореспонденції у власному кабінеті.
* Суд вказав, що після створення фермерського господарства права та обов’язки орендаря перейшли до нього, тому господарство є належним позивачем.
* У підсумку суд дійшов висновку, що відмова ради була невмотивованою та порушила законні майнові права орендаря.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, підтвердивши право орендаря на поновлення договору та відсутність права оренди у переможця торгів.
Справа №908/3847/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме правомірності стягнення з АТ «Укрнафта» на користь ТОВ «Агро-Деталь» 13 000 грн витрат на адвоката у справі про стягнення штрафних санкцій за договором поставки.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що при фіксованому розмірі гонорару, погодженому в договорі, детальний опис витраченого часу не є обов’язковим для підтвердження обґрунтованості витрат.
* Суд наголосив, що фактична кількість часу, витраченого адвокатом, у такому разі не впливає на обсяг грошового зобов’язання клієнта, оскільки сторони заздалегідь узгодили вартість конкретних послуг.
* Колегія суддів вказала, що участь у судовому засіданні включає не лише безпосереднє перебування в процесі, а й підготовку до нього та очікування, що є невід’ємною частиною правничої допомоги.
* Суд відхилив доводи скаржника про завищеність витрат, зазначивши, що суди попередніх інстанцій вже врахували критерії розумності та співмірності, частково задовольнивши заяву (зменшивши суму з 26 900 грн до 13 000 грн).
* Верховний Суд підкреслив, що метою стягнення таких витрат є не лише компенсація збитків стороні, а й спонукання боржника до правомірної поведінки, щоб уникнути судових спорів у майбутньому.
* Касаційна інстанція констатувала, що суди нижчих інстанцій повно та всебічно дослідили докази, а доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити встановлені обставини, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укрнафта» без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.
Справа №167/1442/17 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку апеляційного суду, яким особу було визнано винною у наданні неправомірної вигоди службовій особі (ч. 1 ст. 369 КК України) та звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
2. **Аргументи суду:**
– Суд касаційної інстанції підтвердив, що апеляційний суд виконав попередні вказівки Верховного Суду, повторно дослідивши докази та усунувши порушення процесуального закону.
– Винуватість засудженого була підтверджена сукупністю послідовних показань свідків, даними протоколів огляду та інформацією про телефонні з’єднання, що в сукупності виключає будь-яке інше розумне пояснення події.
– Щодо доводів про провокацію злочину, суд зазначив, що ініціатива надання хабаря виходила виключно від засудженого, а правоохоронці діяли пасивно, тому підстав для застосування практики ЄСПЛ щодо провокації немає.
– Суд критично поставився до відеозапису, зробленого працівником поліції на власний телефон, визнавши його недопустимим доказом через відсутність судового контролю та ознаки цілеспрямованого збору доказів особою, не уповноваженою на це.
– Попри виключення цього відеозапису з доказової бази, суд дійшов висновку, що решти доказів цілком достатньо для підтвердження вини.
– Кваліфікацію злочину було змінено з ч. 3 на ч. 1 ст. 369 КК України, оскільки не було доведено, що засуджений знав про спеціальний статус службової особи, якій надавалася вигода.
– Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності визнано таким, що повністю відповідає вимогам кримінального закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін.
Справа №904/5471/25 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність визнання грошових вимог кредитора (фізичної особи) до боржника у справі про неплатоспроможність, які інший кредитор (банк) вважає фіктивними.
2. Верховний Суд наголосив, що у справах про неплатоспроможність суди повинні застосовувати підвищений стандарт доказування, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо реальності боргу. Суди попередніх інстанцій обмежилися лише перевіркою фінансової спроможності кредитора надати позику, проігнорувавши інші важливі аспекти. Зокрема, суд не надав оцінки доводам банку про те, що кредитор одночасно фігурує в інших справах з аналогічними вимогами, що може свідчити про штучне створення заборгованості. Також не було досліджено питання цільового використання боржником отриманих коштів та причини їх неповернення. Окрім того, суди не перевірили факт відсутності відомостей про цей борг у декларації боржника, що є суттєвим для оцінки добросовісності сторін. Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід до перевірки документів створює ризик легалізації фіктивних вимог, які можуть вплинути на хід процедури банкрутства. Тому для встановлення істини необхідно було провести більш глибокий аналіз реальності правовідносин між сторонами.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області для повного та всебічного дослідження обставин справи.
Справа №546/1174/24 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на майнові права засновника селянського (фермерського) господарства (СФГ) у порядку спадкування за законом після смерті батька.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на спадкування прав засновника фермерського господарства є майновим правом, яке входить до складу спадщини, і воно не є нерозривно пов’язаним з особою спадкодавця.
* Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково пов’язали можливість спадкування з фактом здійснення господарської діяльності чи наявністю звітності, оскільки ці обставини не мають правового значення для встановлення факту спадкування корпоративних прав.
* Ключовим аргументом стало те, що чинне законодавство (зокрема ЦК України та Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб…») не передбачає припинення юридичної особи автоматично через те, що засновник не вчинив дій з перереєстрації господарства в Єдиному державному реєстрі після 2004 року.
* Суд підкреслив, що поняття «припинення юридичної особи через конклюдентні дії» (тобто через бездіяльність засновника) є юридично безпідставним, оскільки закон встановлює вичерпний перелік підстав для ліквідації суб’єкта господарювання.
* Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином обставини, необхідні для вирішення спору, та безпідставно відмовили у позові, спираючись на припущення про припинення діяльності господарства.
* Відтак, суди нижчих інстанцій припустилися порушень норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №752/6605/23 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визнання відсутніми зобов’язань за договором позики та розпискою, стверджуючи, що він їх не підписував і не отримував коштів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що обрання позивачем способу захисту у вигляді окремого позову про «визнання відсутності зобов’язань» є неефективним, якщо інша сторона вже ініціювала судовий процес про стягнення боргу за цим самим договором. Суд наголосив, що в такій ситуації боржник має захищати свої права безпосередньо у справі про стягнення коштів, заперечуючи проти позову кредитора, а не ініціювати паралельні провадження. Суд першої інстанції припустився помилки, коли, відмовляючи у позові через неналежний спосіб захисту, одночасно почав оцінювати докази (зокрема, висновки експертиз) та встановлювати фактичні обставини щодо неукладеності договору. Верховний Суд підкреслив, що такі дії створюють правову невизначеність та порушують принцип процесуальної економії, оскільки ці питання мають вирішуватися в межах справи про стягнення боргу. Відтак, касаційна інстанція визнала за необхідне виключити з мотивувальних частин рішень судів попередніх інстанцій усі висновки щодо оцінки доказів та факту укладення договору. Це дозволяє уникнути конфлікту преюдицій та втручання в розгляд справи іншим судом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом виключення з їхньої мотивувальної частини висновків щодо оцінки доказів та факту укладення договору позики.
Справа №524/3592/15-к від 03/09/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення умисного вбивства, вчиненого особою, яка раніше вчиняла умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).
Верховний Суд під час касаційного розгляду проаналізував доводи засудженого та його захисника щодо правомірності вироку Полтавського апеляційного суду. Суд перевірив матеріали кримінального провадження на предмет дотримання норм кримінального та кримінального процесуального законодавства при кваліфікації дій обвинуваченого. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази, надані стороною обвинувачення, та надали їм належну правову оцінку. Аргументи захисту щодо неправильної кваліфікації або порушення процесуальних прав не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд не виявив істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Таким чином, Верховний Суд визнав вирок апеляційної інстанції обґрунтованим, законним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Верховний Суд залишив вирок Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення.
Справа №571/151/17 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, яким було залишено без змін вирок про засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, та хуліганство, з огляду на доводи захисту про недопустимість доказів та неповноту судового розгляду.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного рішення. По-перше, суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду клопотання захисту про призначення комісійної судово-медичної експертизи, не надавши жодної аргументації щодо відмови у її проведенні, попри наявні суперечності між висновками експерта та показаннями ключового свідка. По-друге, суд безпідставно відмовив у допиті свідка обвинувачення в режимі відеоконференції, хоча свідок виявив бажання дати показання дистанційно, використовуючи сучасні технічні засоби та електронний підпис. Суд не врахував, що в умовах воєнного стану закон передбачає можливість такого допиту, а відмова у ньому порушила право сторони захисту на справедливий суд та спростування обвинувачення. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисника про суперечливість показань свідків та їх невідповідність матеріалам слідчого експерименту. В результаті, рішення апеляції виявилося невмотивованим, оскільки суд не пояснив, чому він відкинув аргументи захисту, що є обов’язковим для забезпечення стандарту доведення винуватості «поза розумним сумнівом».
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Справа №754/10472/25 від 01/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є законність застосування судами нижчих інстанцій положень статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) щодо особи, засудженої за незаконне зберігання наркотичних засобів у великих розмірах за наявності обтяжуючої обставини — рецидиву злочинів.
2. Верховний Суд виходив із того, що призначення покарання та вирішення питання про звільнення від його відбування є дискреційними повноваженнями суду, які базуються на індивідуальному підході до кожного провадження. Суд зазначив, що при обранні міри покарання важливо враховувати не лише факт наявності судимості чи рецидиву, а й сукупність даних про особу, її соціальну адаптацію та поведінку. У даному випадку суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили як обтяжуючі обставини, так і позитивні характеристики засудженого, стан його здоров’я та працевлаштування. Апеляційний суд, на думку колегії, надав вмотивовані відповіді на доводи прокурора, не допустивши порушень вимог статті 419 КПК України. Верховний Суд також врахував додаткові відомості про те, що засуджений пройшов курс лікування від наркозалежності та сумлінно виконує покладені на нього обов’язки. Таким чином, касаційна скарга прокурора була визнана необґрунтованою, оскільки не містила переконливих доводів щодо неможливості виправлення особи без реального позбавлення волі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №910/14759/24 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є перевірка обґрунтованості грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника та наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що наявність судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили, є достатньою підставою для визнання вимог кредитора та відкриття справи про банкрутство, оскільки в цій частині відсутній спір про право. Суд зазначив, що сплив позовної давності не застосовується до вимог, які вже були присуджені до стягнення, а право на примусове виконання зберігається, поки не сплив строк пред’явлення виконавчого документа. Водночас суд наголосив, що нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування є неправомірним, тому суди попередніх інстанцій помилково включили їх до складу вимог без належної перевірки. Також суд вказав, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму процентів потребує окремого дослідження їх правової природи та періоду нарахування. Оскільки суди не встановили, чи були ці проценти нараховані в межах строку кредитування, рішення в цій частині було визнано передчасним. Натомість доводи боржника про неналежне повідомлення про розгляд справи суд відхилив, підтвердивши, що направлення документів за адресою з Єдиного державного реєстру є належним виконанням процесуального обов’язку судом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині визнання вимог щодо процентів та нарахованих на них інфляційних втрат і 3% річних, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №916/2172/24 від 08/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є стягнення з АТ «Одесагаз» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованості за спожитий природний газ, поставлений на умовах постачальника «останньої надії», а також правомірність зменшення судом розміру пені.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що АТ «Одесагаз» фактично спожило газ, який був автоматично віднесений до портфеля постачальника «останньої надії» через відсутність у відповідача іншого постачальника в Реєстрі. При вирішенні питання про зменшення пені суд застосував дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України. Суд наголосив, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, тому її розмір має відповідати принципам справедливості, добросовісності та розумності. Оскільки сума пені разом з іншими нарахуваннями перевищувала 50% основного боргу, суд визнав її надмірною. Верховний Суд підтвердив, що питання зменшення неустойки є індивідуальним для кожної справи і залежить від внутрішнього переконання суду. Також було зазначено, що чинне законодавство не встановлює граничних відсотків для такого зменшення, а тому рішення про зменшення пені на 90% є законним проявом судового розсуду.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги «Нафтогазу».
Справа №911/3375/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності включення податку на додану вартість (ПДВ) до ціни договорів будівельного підряду, що фінансувалися за бюджетні кошти, та вимоги прокурора про визнання таких пунктів договорів недійсними з подальшим стягненням суми ПДВ як безпідставно набутих коштів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що питання визначення операцій як таких, що підлягають чи не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до публічно-правової сфери, а не до приватно-правових домовленостей сторін договору.
* Ключовим фактором стало те, що відповідач (підрядник) вже сплатив спірні суми ПДВ до Державного бюджету України у межах виконання свого податкового обов’язку.
* Верховний Суд зазначив, що оскільки кошти ПДВ фактично надійшли до бюджету, держава не зазнала збитків, а отже, відсутнє порушення інтересів держави, яке б виправдовувало втручання прокурора.
* Суд підкреслив, що відповідач не є кінцевим набувачем цих коштів у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки вони є податковими надходженнями до бюджету.
* Також було враховано, що обов’язок зі сплати ПДВ є імперативним і не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину чи судової кваліфікації операції як такої, що звільняється від оподаткування.
* Враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2026 у справі №911/1553/25, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.
Справа №640/18530/21 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на прибуток через непідтвердження документами руху та використання товарно-матеріальних цінностей, отриманих від замовника.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив правомірність призначення позапланової перевірки, оскільки платник подав заперечення до акта попередньої перевірки, що базувалися на нових документах, які потребували додаткового дослідження.
* Ключовим фактором стала невідповідність даних бухгалтерського обліку позивача: в оборотно-сальдовій відомості відображено обіг цінностей на суму понад 61 млн грн, тоді як документально підтверджено використання лише 44 млн грн.
* Суди встановили, що позивач не надав належних первинних документів, які б пояснювали рух та вибуття решти цінностей на суму понад 17 млн грн, що свідчить про заниження фінансового результату до оподаткування.
* Верховний Суд наголосив, що хоча отримання майна замовника на позабалансовий рахунок не є автоматичним доходом, платник зобов’язаний документально підтвердити фактичний рух та використання такого майна.
* Суд відхилив доводи позивача про те, що ненадання документів під час перевірки не може бути підставою для відмови в їх дослідженні судом, зазначивши, що суди першої та апеляційної інстанцій все одно досліджували подані докази, але вони виявилися недостатніми.
* Аргументи позивача про відсутність претензій з боку замовника суд визнав такими, що не спростовують встановлених невідповідностей у бухгалтерському обліку.
* Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «АЛІТ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №580/13480/25 від 10/09/2026
Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито недостатню сплату судового збору за подання позову, що містить кілька вимог немайнового характеру.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково кваліфікував вимоги позивачів як дві окремі самостійні вимоги немайнового характеру. Суд роз’яснив, що вимога про зобов’язання вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, оскільки її задоволення безпосередньо залежить від скасування оскаржуваного акта. Відповідно до процесуального законодавства та практики Верховного Суду, такі вимоги в сукупності становлять одну позовну вимогу немайнового характеру. Оскільки позивачі сплатили судовий збір у розмірі, передбаченому для однієї такої вимоги, у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для залишення скарги без руху. Таким чином, дії апеляційного суду щодо повернення скарги були визнані незаконними та такими, що перешкоджають доступу до правосуддя.
Верховний Суд скасував ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №380/20717/24 від 10/09/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги позивача через несплату судового збору у справі щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що індексація грошового забезпечення має компенсаторний характер і є невід’ємною складовою заробітної плати (грошового забезпечення) особи. Суд наголосив, що згідно з Конституцією України та практикою Конституційного Суду, поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата» є рівнозначними у контексті трудових правовідносин. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Оскільки спір стосувався саме індексації, суд апеляційної інстанції помилково вимагав від позивача сплати судового збору. Повернення апеляційної скарги через невиконання цієї безпідставної вимоги було визнано порушенням процесуального закону, що перешкоджає доступу до правосуддя. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що військовослужбовці не повинні сплачувати судовий збір у спорах щодо індексації грошового забезпечення.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/178/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя про її звільнення з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що рішення ВРП про звільнення судді є «кадровим» актом, який приймається на підставі попереднього рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до відповідальності.
– Ключовим фактом стало те, що Велика Палата Верховного Суду в іншій справі вже скасувала рішення ВРП, яким було залишено в силі дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення позивачки.
– Оскільки підстава для звільнення (рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності) була скасована судом, кадрове рішення про звільнення втратило свою юридичну базу.
– Суд наголосив, що оскільки дисциплінарна справа підлягає повторному розгляду ВРП, залишення в силі рішення про звільнення було б передчасним та таким, що не забезпечує ефективного захисту прав судді.
– Верховний Суд підкреслив, що органи державної влади зобов’язані діяти виключно в межах та у спосіб, визначений законом, а скасування первинного рішення у дисциплінарному провадженні автоматично нівелює правомірність похідного кадрового рішення.
– Таким чином, скасування рішення ВРП про звільнення визнано єдиним ефективним способом відновлення порушених прав позивачки на даному етапі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді.
Справа №990/229/25 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала рішення ВККС про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту, через які вона не набрала прохідного бала та була усунута від подальшої участі в конкурсі на посаду судді апеляційного суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що ВККС має широкі дискреційні повноваження при оцінюванні професійної компетентності кандидатів, що здійснюється на основі внутрішнього переконання членів комісії.
– Чинне законодавство не містить вимог щодо обов’язкової фіксації чи детального відображення в екзаменаційних відомостях міркувань членів комісії щодо кожного окремого елемента практичного завдання.
– Методичні вказівки, на які посилалася позивачка, є інструктивним документом для членів комісії, що забезпечує уніфікований підхід, але не зобов’язують комісію надавати поелементну оцінку в підсумковому рішенні.
– Суд зазначив, що анонімність іспиту є ключовою гарантією об’єктивності, а повторна перевірка робіт у судовому порядку фактично нівелювала б цей принцип.
– Аргументи позивачки щодо нетиповості практичного завдання були відхилені, оскільки воно відповідало вимогам процесуального законодавства та спеціалізації суду.
– Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ВККС є вмотивованими, оскільки містять посилання на норми права та фактичні обставини, а незгода позивачки з балами є лише її суб’єктивним ставленням до результатів оцінювання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №140/7511/25 від 09/09/2026
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, винесених Волинською митницею щодо Приватного підприємства «Голдкар», які позивач намагався оскаржити та скасувати в судовому порядку.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання митним органом процедурних норм при нарахуванні податкових зобов’язань. Під час розгляду справи було встановлено, що аргументи митниці не знайшли належного підтвердження доказами, які б свідчили про порушення з боку підприємства. Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що оскаржувані рішення митного органу були прийняті без достатніх правових підстав. Також було враховано, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм вірну правову оцінку. Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки висновків нижчих судів, оскільки ті діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. У результаті, позиція митниці була визнана необґрунтованою, а права платника податків — такими, що потребують захисту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Волинської митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №240/12934/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у поновленні строку звернення до суду з позовом про перерахунок та доплату грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 19 липня 2022 року по 31 січня 2024 року.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми.
* Грошовий атестат, виданий у день звільнення (31 січня 2024 року), визнано належним документом, що підтверджує обізнаність позивача про виплачені йому суми, а отже, саме з цієї дати розпочався перебіг тримісячного строку.
* Суд наголосив, що позивач не може довільно обирати момент початку відліку строку шляхом направлення адвокатських запитів через тривалий час після звільнення, оскільки це нівелює саму суть строкового обмеження.
* Верховний Суд роз’яснив, що тримісячний строк надається особі саме для того, щоб вона могла вжити заходів для отримання необхідної інформації та, за потреби, звернутися до суду.
* Пасивна поведінка позивача, який протягом понад року після звільнення не вчиняв жодних дій для з’ясування правильності нарахувань, не є поважною причиною для пропуску процесуального строку.
* Суд зазначив, що відсутність у грошовому атестаті детальної розшифровки складових виплат не звільняє особу від обов’язку діяти розумно та своєчасно звертатися за захистом своїх прав.
* У підсумку, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи позивача про «триваючий характер правопорушень» або «необмежений строк» не ґрунтуються на чинному законодавстві.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №320/51895/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору було визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №821, яка запровадила механізм черговості та пропорційності виплат пенсій за судовими рішеннями залежно від наявності бюджетних асигнувань.
2. Суд наголосив, що Кабінет Міністрів є органом виконавчої влади, чиї акти мають підзаконний характер і не можуть змінювати чи звужувати права, гарантовані законами України. Верховний Суд підкреслив, що обов’язковість виконання судових рішень є фундаментальною засадою правової держави, а будь-яке відтермінування або обмеження виплат за судовими рішеннями через підзаконні акти є неприпустимим. Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану уряд не має повноважень обмежувати право на соціальний захист та судовий захист, якщо це прямо не передбачено законом. Уряд наділений лише правом визначати перелік документів для звернення за виплатами, але не має права встановлювати власні правила черговості чи частковості виконання судових рішень. Таким чином, Постанова №821 була визнана такою, що прийнята поза межами компетенції Кабінету Міністрів та порушує конституційні права громадян.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Кабінету Міністрів та Міністерства соціальної політики, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про визнання Постанови №821 протиправною та нечинною.
Справа №320/50666/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження громадською організацією рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП) про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що право на оскарження рішень КДКП до суду має виключно прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, оскільки він є його безпосереднім суб’єктом. Особи, які подають дисциплінарні скарги, не наділені законом правом на оскарження рішень комісії про відмову у відкритті провадження. Суд підкреслив, що відсутність такого права на оскарження є розумним обмеженням, спрямованим на запобігання перевантаженню судової системи, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Також було зазначено, що рішення КДКП про відмову у відкритті провадження не створює для заявника жодних юридичних прав чи обов’язків і не порушує його особистих інтересів. Суд наголосив, що для звернення до адміністративного суду необхідно довести реальне порушення прав, а не просто незгоду з діями органу. Зрештою, Верховний Суд підтвердив сталу практику, згідно з якою такі спори взагалі не підлягають судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №600/1431/26-а від 10/09/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений згідно з вашим запитом:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду позову поліцейської щодо зарахування стажу служби в Державній кримінально-виконавчій службі до стажу служби в поліції через нібито пропуск строку звернення до суду.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково пов’язали початок перебігу строку звернення до суду виключно з датою ознайомлення позивачки з наказом про прийняття на службу. Суд наголосив, що спір стосується не оскарження самого наказу про призначення, а бездіяльності органу щодо незарахування стажу, яка має триваючий характер протягом усього періоду проходження служби. Оскільки позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок стажу, саме отримання відмови на цю заяву є моментом, коли особа дізналася про порушення своїх прав. Верховний Суд підкреслив, що обмеження права на виправлення помилок у стажі лише місячним строком з моменту прийняття на службу є неприпустимим, оскільки це позбавляє особу можливості захисту своїх інтересів протягом усієї кар’єри. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, що стало підставою для скасування їхніх рішень.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №420/26775/25 від 10/09/2026
Предметом цього спору є правомірність звільнення працівника з посади в органі місцевого самоврядування та відмова суду апеляційної інстанції у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Процесуальні строки встановлені для забезпечення юридичної визначеності, тому їх пропуск вимагає наявності об’єктивних, непереборних обставин, які не залежали від волі заявника.
2. Помилка представника Департаменту при зазначенні адреси суду на поштовому відправленні є суто технічною та не може вважатися поважною причиною, оскільки вона виникла через неналежну організацію роботи юридичного підрозділу органу влади.
3. Суд підкреслив, що суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти добросовісно та проявляти особливу уважність при реалізації своїх процесуальних прав.
4. Верховний Суд звернув увагу на те, що навіть після виявлення факту ненадходження скарги до суду, Департамент зволікав із її повторним поданням майже місяць, що свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни.
5. Посилання скаржника на неналежну роботу поштового зв’язку не виправдовує допущену ним власну помилку в адресі отримувача.
6. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження через відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №620/2072/26 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги Пенсійного фонду через нібито неусунення недоліків (недоплату судового збору) у встановлений судом строк.
2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, тому процесуальні норми не повинні застосовуватися з надмірним формалізмом. Суд встановив, що відповідач здійснив платіж судового збору в межах наданого строку, а докази цього були подані до суду апеляційної інстанції до моменту постановлення ухвали про повернення скарги. Згідно із законом, обов’язок перевірити фактичне зарахування судового збору до бюджету покладається саме на суд, а не на скаржника. Апеляційний суд, отримавши клопотання про усунення недоліків, був зобов’язаний перевірити зарахування коштів через органи Казначейства, перш ніж приймати рішення про повернення скарги. Оскільки суд цього не зробив і передчасно повернув скаргу, він порушив норми процесуального права, що перешкоджає доступу до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що такий підхід відповідає усталеній практиці, яка вимагає від судів активної ролі у перевірці сплати судового збору.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №240/11403/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги через несплату судового збору в повному обсязі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, тому формальний підхід до процесуальних строків є неприпустимим. Суд встановив, що Військова частина діяла добросовісно: вона вчасно сплатила первинно визначену судом суму збору, а після виявлення судом помилки в розрахунках — вчасно подала клопотання про продовження строку для доплати. Апеляційний суд проігнорував докази позивача про відсутність бюджетного фінансування на момент виникнення обов’язку доплати, що свідчить про об’єктивну неможливість вчинення дії в установлений строк. Верховний Суд підкреслив, що мета продовження процесуального строку полягає саме у сприянні особі в реалізації її права на захист. Відмова в продовженні строку за таких обставин була визнана проявом «надмірного формалізму», який перешкоджає доступу до правосуддя. Відтак, дії позивача не були зловживанням процесуальними правами, а навпаки — свідчили про намір виконати свій обов’язок.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №320/51895/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №821, якою було запроваджено механізм черговості та пропорційності виплати пенсій за судовими рішеннями залежно від наявності бюджетних асигнувань.
2. Суд виходив із того, що Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, діє виключно на підставі та в межах повноважень, визначених законом, і не має права підзаконними актами змінювати чи звужувати правове регулювання, встановлене законодавцем. Верховний Суд наголосив, що обов’язковість виконання судового рішення є фундаментальною засадою правосуддя, яка не може бути поставлена в залежність від волі боржника чи наявності поточного бюджетного фінансування. Суд зазначив, що запроваджений Урядом порядок фактично легалізував невиконання остаточних судових рішень, що порушує конституційні права громадян на судовий та соціальний захист. Також було підкреслено, що посилання на воєнний стан не є підставою для обмеження прав, гарантованих статтями 46 та 55 Конституції України, оскільки відповідні обмеження не були передбачені актами про введення воєнного стану. Верховний Суд констатував, що повноваження Уряду обмежуються лише визначенням переліку документів для звернення стягувача, а не встановленням черговості чи частковості виплат. Відтак, прийняття оскаржуваної постанови відбулося поза межами конституційної компетенції Кабінету Міністрів.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Кабінету Міністрів та Міністерства соціальної політики, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про визнання постанови №821 протиправною та нечинною.
Справа №520/26545/25 від 10/09/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом позовної заяви через зловживання позивачем процесуальними правами шляхом неодноразового подання ідентичних позовів без сплати судового збору.
Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, наголосивши, що право на звернення до суду не є абсолютним і має здійснюватися добросовісно. Суд встановив, що позивач протягом тривалого часу систематично подавав аналогічні позови до того самого відповідача, які щоразу поверталися через несплату судового збору. Такі дії були кваліфіковані як свідоме маніпулювання автоматизованим розподілом справ та необґрунтоване перевантаження судової системи. Суд підкреслив, що перелік дій, які вважаються зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, а суд має повноваження самостійно оцінювати наявність такої недобросовісної поведінки. Посилання позивача на право повторного звернення до суду після повернення заяви було відхилено, оскільки це право не звільняє від обов’язку діяти добросовісно та виконувати вимоги закону. Таким чином, застосування судом першої інстанції наслідків у вигляді повернення позовної заяви визнано законним та обґрунтованим заходом для запобігання зловживанням.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №520/32057/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства оборони України у призначенні дружині загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги через встановлення факту його загибелі внаслідок дій, вчинених у стані алкогольного сп’яніння.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги не є абсолютним і обмежується статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
* Ключовим критерієм для відмови у виплаті є не просто факт перебування військовослужбовця у стані сп’яніння, а наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між цим станом, небезпечною поведінкою особи та настанням смерті.
* У цій справі матеріали службового розслідування чітко зафіксували, що загибель стала наслідком особистої недисциплінованості та порушення правил поводження з вибуховим пристроєм.
* Суд підтвердив, що концентрація етилового спирту в крові загиблого (1,8%) відповідала стану алкогольного сп’яніння середнього ступеня, що суттєво вплинуло на здатність особи адекватно оцінювати небезпеку.
* Верховний Суд зазначив, що висновок військово-лікарської комісії про зв’язок травми з проходженням служби є лише констатацією обставин отримання ушкодження, але не нівелює законодавчу заборону на виплату допомоги, якщо смерть настала внаслідок дій у стані сп’яніння.
* Таким чином, суд дійшов висновку, що поведінка військовослужбовця, яка призвела до трагедії, була безпосередньо зумовлена станом алкогольного сп’яніння, що виключає право на отримання допомоги.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Справа №380/25020/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) та зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що податковий орган зобов’язаний діяти послідовно та обґрунтовано, чітко вказуючи, які саме документи платник не надав для підтвердження конкретної операції.
* Верховний Суд підкреслив, що рішення про відмову в реєстрації накладної не може базуватися на загальних фразах, а повинно містити конкретні мотиви, чому подані платником документи не спростовують сумнівів податківців.
* У даній справі податковий орган відмовив у реєстрації через відсутність документів щодо формування вартості послуг, хоча раніше ці документи у платника не запитувалися.
* Суд зазначив, що податковий орган не має права під час судового розгляду доповнювати підстави свого рішення новими обставинами, які не були зазначені в оскаржуваному акті.
* Механізм зупинення реєстрації накладних не може використовуватися як інструмент для проведення загальної податкової перевірки діяльності платника.
* Оскільки позивач надав достатній пакет документів, що підтверджують реальність господарської операції, а податкова не довела правомірність своєї відмови, дії контролюючого органу визнано протиправними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов платника, залишив без змін.
Справа №260/6149/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення обласної ради про реорганізацію комунального закладу охорони здоров’я та питання дотримання строків звернення до суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для прокурора, який діє в інтересах держави, строк звернення до суду не може автоматично відраховуватися з дати оприлюднення акта на сайті, оскільки прокуратура не зобов’язана здійснювати постійний моніторинг усіх рішень органів влади. Суд підкреслив, що початок перебігу строку слід пов’язувати з моментом, коли прокурор об’єктивно отримав достатньо інформації для ідентифікації порушення інтересів держави. Формальний підхід судів попередніх інстанцій, які прив’язалися виключно до дати публікації рішення, був визнаний помилковим та таким, що обмежує доступ до правосуддя. Також суд зазначив, що клопотання про закриття провадження через скасування оскаржуваного рішення радою не може бути вирішене на стадії процесуальних питань, а потребує розгляду справи по суті. Таким чином, Верховний Суд захистив право прокурора на ефективний судовий захист публічних інтересів, не допускаючи надмірної формалізації процесуальних строків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №260/7025/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом підвищеної ставки рентної плати за спеціальне використання води, яку платник податків (санаторій) реалізовував іншим суб’єктам господарювання для подальшого використання у складі напоїв.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що підвищена ставка рентної плати, передбачена підпунктом 255.5.6 пункту 255.5 статті 255 ПК України, застосовується лише до води, яка безпосередньо використовується у виробництві напоїв як готового продукту. Суд наголосив, що оскільки позивач є лише постачальником мінеральної води, а не виробником напоїв, він не підпадає під критерії платника, зобов’язаного застосовувати таку підвищену ставку. Аргументація податкового органу про те, що ставка залежить виключно від факту використання води як компонента напоїв, незалежно від суб’єкта, була відхилена як така, що суперечить суті податкового законодавства. Суд підкреслив, що поняття «готова продукція» передбачає завершений процес виробництва, яким у даному випадку санаторій не займається. Також було враховано позицію самої Державної податкової служби, викладену в індивідуальній податковій консультації, яка підтверджує відсутність підстав для застосування підвищеної ставки в аналогічних ситуаціях. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що обов’язок застосування підвищеної ставки не поширюється на суб’єктів, які лише здійснюють видобуток та реалізацію води без її переробки у напій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано податкове повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №400/13366/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Головного управління ДПС у видачі колишній державній службовиці довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії за віком.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка має законне право на отримання відповідних довідок, оскільки вона відповідає критеріям стажу державної служби, необхідним для призначення пенсії за спеціальним законом.
– Ключовим аспектом стало питання правонаступництва: суд підтвердив, що Головне управління ДПС у Миколаївській області є правонаступником прав та обов’язків попередніх податкових органів, у яких працювала позивачка.
– Суд відхилив доводи податкової служби про те, що через реорганізацію чи ліквідацію попередніх органів вони не зобов’язані видавати такі документи.
– Було наголошено, що ліквідація юридичної особи публічного права не позбавляє орган-правонаступника обов’язку забезпечувати реалізацію соціальних прав громадян, зокрема права на пенсійне забезпечення.
– Суд зазначив, що посилання відповідача на неможливість прирівняння посад є безпідставним, оскільки предметом спору є саме обов’язок органу видати довідку, а не розрахунок конкретних сум чи окладів.
– Верховний Суд підкреслив, що органи державної влади зобов’язані діяти в межах повноважень, і в даному випадку саме податковий орган є належним суб’єктом для видачі документів, що підтверджують стаж та заробіток на державній службі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь позивачки — без змін.
Справа №560/9000/24 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій військової частини щодо відмови у перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця з урахуванням актуального прожиткового мінімуму та виплата відповідної компенсації.
2. **Аргументи суду:**
– Суд апеляційної інстанції помилково залишив частину вимог без розгляду, застосувавши тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, без належного з’ясування обставин проходження позивачем військової служби.
– Верховний Суд наголосив, що після рішення Конституційного Суду України №1-р/2025, положення статті 233 КЗпП щодо тримісячного строку для стягнення заробітної плати визнані неконституційними, що вимагає від судів прямого застосування норм Конституції.
– Суд підкреслив, що для правильного застосування процесуальних строків необхідно встановити, чи перебувала особа на військовій службі на момент звернення до суду, оскільки це впливає на визначення початку відліку строку.
– Апеляційний суд не дослідив докази щодо переміщення позивача до іншої військової частини, що могло бути поважною причиною для поновлення строків.
– **** Суд відступив від попередньої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21, підтвердивши можливість прямого застосування Конституції України судами у разі виявлення неконституційності норм закону, навіть якщо ці норми діяли на момент виникнення правовідносин.
– Верховний Суд вказав, що передчасне залишення позову без розгляду без повного встановлення фактичних обставин є порушенням норм процесуального права, що перешкоджає доступу до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №500/6902/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є питання визначення юрисдикції суду у справі за позовом податкового органу до фізичних осіб про визнання недійсним договору, який, на думку позивача, є удаваним та спрямованим на ухилення від сплати податків.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що податкові органи, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним на підставі підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, діють як суб’єкти владних повноважень, реалізуючи свої управлінські функції. Верховний Суд наголосив, що такі спори виникають у сфері публічно-правових відносин, оскільки метою позову є захист фіскальних інтересів держави та забезпечення публічного порядку в галузі оподаткування, а не вирішення приватного спору. Суд підкреслив, що наявність у податкового органу права на такий позов прямо передбачена законом, а отже, спір не має ознак приватноправового, що виключає його розгляд у порядку цивільного судочинства. Також було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою податкові спори виходять за межі цивільних прав та обов’язків, навіть якщо вони мають майнові наслідки для платника податків. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження, не врахувавши, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду саме в адміністративному суді.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №500/243/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби цивільного захисту через нібито вчинення проступку, несумісного з подальшим проходженням служби.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що дисциплінарна відповідальність вимагає встановлення конкретного складу проступку, а не лише посилання на факт проведення обшуків у межах кримінального провадження.
* Суд підкреслив, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук не є доказом винуватості особи у вчиненні дисциплінарного проступку, оскільки вона лише санкціонує процесуальну дію.
* Важливим аргументом стало те, що суди попередніх інстанцій не встановили конкретних дій чи бездіяльності позивача, які б порушували службову дисципліну, обмежившись лише цитуванням загальних норм.
* Суд звернув увагу на те, що негативний суспільний резонанс сам по собі не замінює доведення вини та причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою працівника і шкодою для авторитету служби.
* Також було критично оцінено використання відповідачем відомостей досудового розслідування без належного дозволу слідчого на момент прийняття наказів про звільнення.
* Суд вказав на порушення принципу офіційного з’ясування обставин справи, оскільки суди не дослідили докази по суті, а лише формально погодилися з висновками службового розслідування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин.
Справа №380/16568/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Справа стосується відмови Пенсійного фонду у підвищенні пенсії реабілітованій особі на 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що позивач був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна за рішенням позасудового органу, що прямо підпадає під визначення «репресована особа», яка в подальшому була реабілітована. Суд розмежував поняття «репресована особа» та «потерпілий від репресій», зазначивши, що перша категорія має право на підвищення пенсії у розмірі 50%, тоді як 25% стосується лише членів сімей репресованих, які були примусово переселені. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція помилково застосувала практику, яка стосується дітей репресованих осіб (потерпілих), до ситуації самого репресованого громадянина. Суд наголосив, що Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» має на меті повне поновлення прав осіб, які безпосередньо зазнали репресій. Відтак, відмова Пенсійного фонду у нарахуванні підвищення у розмірі 50% була визнана протиправною. Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, яке задовольнило вимоги позивача в повному обсязі, було законним та обґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позивачу було присуджено підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком.
Справа №591/7804/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на оскарження рішення суду першої інстанції у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що при наявності у сторони представника-адвоката, вручення судового рішення в його «Електронний кабінет» є належним способом повідомлення, що автоматично вважається врученням і самому позивачу.
– Верховний Суд підтвердив, що перебування позивача у відпустці не є об’єктивною та непереборною перешкодою для подання апеляційної скарги, оскільки це не позбавляло адвоката можливості вчинити процесуальну дію вчасно.
– Суд зазначив, що процесуальні строки є гарантією правової визначеності, тому їх пропуск вимагає наявності поважних причин, які не залежать від волі сторони.
– У рішенні підкреслено, що адвокат, як професійний учасник процесу, зобов’язаний добросовісно користуватися своїми правами та забезпечити своєчасне подання скарги через систему «Електронний суд».
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи скаржника та надав їм правильну правову оцінку, не виявивши обставин, які б виправдовували поновлення строку.
– В результаті, суд дійшов висновку, що відсутність доказів неможливості подання скарги вчасно робить відмову у відкритті провадження цілком правомірною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №420/29593/25 від 09/09/2026
Предметом спору є оскарження дій Одеської митниці щодо митного оформлення товарів, які перебувають в управлінні АРМА, та вимоги ТОВ «МИРКО ТРЕЙД» про зобов’язання вчинити певні дії у межах митних процедур.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю балансу між публічними інтересами держави, представленими АРМА, та правами суб’єкта господарювання, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Верховний Суд проаналізував правомірність дій митного органу в контексті спеціального статусу активів, переданих в управління АРМА, та їх впливу на митне оформлення. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок у застосуванні норм матеріального права, які регулюють порядок розпорядження активами, на які накладено арешт. Суд наголосив на важливості чіткого розмежування повноважень митних органів та АРМА при здійсненні контролю за переміщенням таких товарів через митний кордон. Також було враховано дотримання процедурних строків та обґрунтованість вимог позивача щодо вчинення митних формальностей. В результаті, касаційна інстанція скоригувала висновки апеляційного суду, відновивши законність рішення суду першої інстанції в частині, де воно було прийнято з дотриманням норм права.
Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасувавши постанову апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції та залишивши в цій частині в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду.
Справа №120/15275/23 від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження висновку Держаудитслужби щодо правомірності процедури закупівлі, в якій замовник не відхилив пропозицію учасника, що не підтвердив свою фінансову спроможність відповідно до вимог тендерної документації.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що тендерна документація є обов’язковою до виконання, і якщо замовник встановив вимогу щодо річного доходу в розмірі 100% очікуваної вартості (з урахуванням ПДВ), учасник зобов’язаний надати підтвердження саме таких показників.
– Верховний Суд підкреслив, що правила бухгалтерського обліку (зокрема НП(С)БО 15) передбачають відображення чистого доходу без ПДВ, тому «механічне» додавання податку до показників звітності для досягнення необхідного відсотка є неприпустимим.
– Суд зазначив, що замовник не має обов’язку коригувати показники фінансової звітності учасника на суму ПДВ, а учасник, своєю чергою, не довів відповідність критеріям на момент подання пропозиції.
– Оскільки чистий дохід учасника (за рядком 2000 та навіть 2280 звітності) виявився нижчим за очікувану вартість закупівлі, пропозиція була невідповідною.
– Суд підтвердив, що невідповідність кваліфікаційним критеріям є безумовною підставою для відхилення тендерної пропозиції.
– Також визнано правомірним зобов’язання замовника розірвати договір, укладений з переможцем, який не відповідав вимогам документації, оскільки це є належним способом усунення порушень у сфері публічних закупівель.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.
Справа №380/24797/23 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність нарахування та виплати військовослужбовцю середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби.
2. **** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відступив від попередніх висновків щодо неможливості застосування принципу співмірності до періодів після 19.07.2022. Суд наголосив, що навіть після запровадження законодавчого обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями, цей показник залишається лише максимальною межею відповідальності, а не автоматичною сумою до стягнення. При визначенні розміру компенсації суди зобов’язані застосовувати критерії розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи співвідношення між сумою заборгованості та розміром середнього заробітку. Суд підкреслив, що відповідальність роботодавця має бути пропорційною розміру невиплачених сум, тому суди повинні розраховувати частку середнього заробітку, що відповідає частці несвоєчасно виплачених коштів. Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували цей алгоритм розрахунку та не встановили необхідні для цього пропорційні показники, їхні рішення визнано передчасними. Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду необхідно чітко встановити розмір середнього заробітку, загальну суму належних виплат та частку заборгованості для визначення справедливого розміру відшкодування.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №560/17953/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Правомірність накладення на перевізника адміністративно-господарського штрафу за відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа на вантажному автомобілі, який не був обладнаний таким пристроєм.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що законодавство про автомобільний транспорт передбачає обов’язок водія дотримуватися режиму праці та відпочинку, проте спосіб фіксації цього режиму залежить від технічного оснащення транспортного засобу.
– Верховний Суд підкреслив, що пункт 6.3 Положення № 340 дозволяє водіям транспортних засобів, які не обладнані тахографами, вести облік робочого часу за допомогою індивідуальної контрольної книжки водія.
– Суд відхилив позицію апеляційної інстанції, яка вважала обов’язковим наявність тахографа та відповідного протоколу незалежно від фактичного обладнання автомобіля.
– Важливим є те, що позивач на момент перевірки мав заповнену індивідуальну контрольну книжку, що є належним доказом дотримання вимог щодо обліку праці та відпочинку.
– Суд зазначив, що помилковим є тлумачення, ніби ведення індивідуальної контрольної книжки допускається лише для автомобілів масою до 3,5 тонн.
– Таким чином, за наявності належно веденої контрольної книжки відсутність тахографа не може бути підставою для притягнення перевізника до відповідальності за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону «Про автомобільний транспорт».
– **:** Суд прямо посилається на свою позицію у справі № 620/5897/23 від 10 липня 2025 року, підтверджуючи, що він відступає від вузького тлумачення норм, яке обмежувало використання контрольних книжок лише легкими вантажівками.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким штраф було визнано протиправним та скасовано.
Справа №240/7955/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дати виходу у відставку (01 березня 2022 року), а не з дати видачі довідки про розмір суддівської винагороди.
2. Верховний Суд керувався тим, що право на належне матеріальне забезпечення судді у відставці виникає безпосередньо з моменту виходу у відставку, а не з моменту отримання довідки, яка має лише похідний, розрахунковий характер. Суд наголосив, що довідка про суддівську винагороду є лише документальною підставою для визначення розміру виплати, тому дата її видачі не може обмежувати право особи на отримання належного утримання за попередній період. Колегія суддів підкреслила, що після рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 законодавство не містить норм, які б дозволяли диференціювати підходи до обчислення утримання для суддів у відставці, а тому застосування різних формул є дискримінаційним. Верховний Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, пов’язавши виникнення права на перерахунок із датою, станом на яку в довідці визначено розмір винагороди. Крім того, Верховний Суд вказав на неприпустимість перекладання на особу негативних наслідків, пов’язаних із тривалістю нормативного чи адміністративного оформлення механізмів реалізації прав, що гарантовані законом. Врешті, суд підтвердив, що для судді Вищого адміністративного суду України у відставці відповідною посадою для розрахунку є посада судді вищого спеціалізованого суду.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Пенсійний фонд здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01 березня 2022 року.
Справа №640/6595/22 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність наказу Міністерства юстиції України про анулювання доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через виявлені під час камеральної перевірки порушення законодавства.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що процедурні порушення (зокрема, несвоєчасне повідомлення нотаріуса про перевірку) не є безумовною підставою для скасування наказу, якщо вони не вплинули на правильність висновків про допущене порушення законодавства.
* Суд зазначив, що Порядок №990 не зобов’язує Мін’юст витребовувати у нотаріуса пояснення щодо суті порушень, оскільки камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних реєстрів, а надання пояснень є правом, а не обов’язком реєстратора.
* Верховний Суд підкреслив, що вмотивованість рішення Мін’юсту забезпечується наявністю акта комісії, який містить детальний опис порушень та обґрунтування пропозицій щодо застосування санкцій.
* Суд визнав, що застосування заходу відповідальності у вигляді анулювання доступу до реєстру є безальтернативним та пропорційним, оскільки воно прямо передбачене законом у разі наявності неодноразових порушень протягом року.
* Щодо посилань на попередні судові рішення, які скасовували санкції проти нотаріуса, суд вказав, що на момент прийняття оскаржуваного наказу ці рішення не набрали законної сили, тому не могли бути враховані як доказ відсутності систематичності порушень.
* Верховний Суд також підтвердив, що вибір заходу стягнення належить до дискреційних повноважень Мін’юсту, і відсутність доказів негативних наслідків від дій нотаріуса не звільняє його від відповідальності, передбаченої законом.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства юстиції, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог нотаріуса.
Справа №380/4405/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження військовою частиною ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження у справі про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що процесуальні строки мають бути дотримані, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних та непереборних обставин. Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування або тривалі внутрішні процедури погодження коштів на сплату судового збору не є поважними причинами для пропуску строку. Державні органи, як суб’єкти владних повноважень, повинні діяти добросовісно та організовано, не перекладаючи наслідки своєї неефективності на судову систему. У цій справі відповідач звернувся з повторною скаргою лише через 4 місяці після повернення першої, що свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни. Суд підкреслив, що право на апеляцію не може реалізовуватися в будь-який час на розсуд органу, якщо це порушує принцип правової визначеності. Таким чином, апеляційний суд правомірно визнав причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №640/2929/20 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії «ОБЕРІГ» через її тривалу бездіяльність, а саме невисування кандидатів на виборах Президента України та народних депутатів України протягом десяти років.
2. Суд виходив із того, що згідно зі статтею 24 Закону України «Про політичні партії в Україні», обов’язкова участь у виборах є ключовим показником того, чи залишається партія реальним суб’єктом виборчого процесу та виразником політичної волі громадян. Верховний Суд підкреслив, що десятирічний строк «неучасті» має обчислюватися до моменту звернення Міністерства юстиції до суду, оскільки саме цей період дозволяє оцінити актуальну спроможність партії. Суд критично оцінив спробу партії висунути кандидата вже після відкриття судового провадження, встановивши, що це було формальним кроком, який супроводжувався численними порушеннями при оформленні документів. Відмова Центральної виборчої комісії у реєстрації такого кандидата через невідповідність вимогам закону лише підтвердила відсутність у партії інституційної спроможності. Таким чином, суд дійшов висновку, що анулювання реєстрації є обґрунтованим наслідком фактичного припинення партією її статутної діяльності. Суд наголосив, що такий захід не є «способом ліквідації», а є констатацією того, що партія перестала виконувати своє конституційне призначення.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу політичної партії «ОБЕРІГ», а постанову апеляційного суду про анулювання її реєстраційного свідоцтва — без змін.
Справа №200/9340/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду позовних вимог пенсіонера про поновлення виплати пенсії за минулий період через нібито пропуск строку звернення до суду.
2. Верховний Суд наголосив, що пенсійні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом № 1058-IV, який не містить строкових обмежень для виплати пенсій, не отриманих з вини держави. Суд зазначив, що положення статті 122 КАС України про шестимісячний строк звернення до суду не підлягають застосуванню до спорів щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам, які проживають за кордоном. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили питання процесуального строку звернення до суду з матеріально-правовими нормами щодо виплати пенсії за минулий час. Також було підкреслено, що право на пенсію не може залежати від факту проживання особи за межами України, що відповідає правовій позиції Конституційного Суду. Оскільки суди нижчих інстанцій не встановили ключові обставини щодо дати призупинення виплат та наявності вини органу Пенсійного фонду, їхні висновки про залишення позову без розгляду визнано передчасними.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №320/49215/24 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої роботи:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором правомірності видачі спеціального дозволу на користування надрами, наказу про його надання та протоколу засідання комісії, на підставі яких було здійснено видобуток корисних копалин без проведення аукціону.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що прокурор пропустив тримісячний строк звернення до суду, оскільки інформація про спірні правовідносини була доступна у відкритих джерелах ще з 2020 року.
* Органи прокуратури отримали офіційне орієнтування щодо перевірки законності таких дозволів ще у серпні 2021 року, що свідчить про обізнаність прокурора про потенційне порушення інтересів держави.
* Суд наголосив, що прокурор зобов’язаний діяти проактивно і самостійно здійснювати моніторинг, а не очікувати на отримання документів за запитами протягом багатьох років.
* Посилання прокурора на те, що він дізнався про порушення лише після отримання відповідей на запити у 2024 році, визнано безпідставним, оскільки це є наслідком його власної пасивної поведінки.
* Регулярні запити прокурора до державних органів не можуть бути механізмом для штучного продовження процесуальних строків звернення до суду.
* Суд підкреслив, що дотримання строків є гарантією правової визначеності та стабільності публічно-правових відносин, тому відсутність поважних причин для їх поновлення є підставою для залишення позову без розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви прокурора без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
Справа №580/11594/25 від 10/09/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги позивачці через нібито невиконання нею вимог суду щодо усунення недоліків (сплати судового збору).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд припустився суттєвої процесуальної помилки, поспішивши з висновками. Суд апеляційної інстанції направив ухвалу про залишення скарги без руху 4 березня, проте фактично вона була вручена позивачці лише 20 березня. Відповідно до процесуального закону, строк на усунення недоліків (10 днів) починає відраховуватися саме з моменту отримання копії ухвали, а не з моменту її відправлення судом. Оскільки позивачка отримала документ 20 березня, у неї був час на виконання вимог суду до 30 березня включно. Апеляційний суд же повернув скаргу 17 березня, тобто ще до того, як у позивачки закінчився законний строк на виправлення недоліків. Верховний Суд наголосив, що суд зобов’язаний враховувати час, необхідний для поштового обігу, та не має права передчасно позбавляти особу доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №620/1840/26 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Законність повернення апеляційної скарги Пенсійного фонду через неусунення недоліків (несплату судового збору) у встановлений судом строк.
2. **Аргументи суду:**
– Суд апеляційної інстанції правомірно залишив скаргу без руху, оскільки до неї не було додано документ про сплату судового збору, що є обов’язковою вимогою процесуального закону.
– Скаржник мав десять днів на усунення недоліку, проте не надав жодних доказів того, що він надіслав платіжний документ до суду в межах цього строку.
– Верховний Суд наголосив, що хоча суд дійсно зобов’язаний перевіряти зарахування коштів до бюджету, це можливо лише за умови, що заявник своєчасно надав докази такої сплати або повідомив про неї суд.
– У матеріалах справи відсутні відомості про надсилання Пенсійним фондом платіжної інструкції до суду апеляційної інстанції вчасно, а долучення її лише до касаційної скарги не свідчить про дотримання процесуальних строків.
– Посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду визнано безпідставним, оскільки в тих справах заявники доводили своєчасне направлення документів, чого в даному випадку не відбулося.
– Таким чином, оскільки недоліки не були усунуті у визначений строк, суд апеляційної інстанції мав законні підстави для повернення скарги.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про повернення скарги — без змін.
Справа №520/2986/26 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через окремий адміністративний позов оскаржити бездіяльність апеляційного суду, яка, на його думку, полягала у невиконанні процесуального обов’язку щодо передачі справи за підсудністю до іншого суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що процесуальні дії або бездіяльність суду під час розгляду конкретної справи не можуть бути предметом окремого адміністративного позову. Суд наголосив, що діяльність із здійснення правосуддя є процесуальною, а не владно-управлінською, тому на неї не поширюється юрисдикція адміністративних судів у розумінні оскарження дій суб’єктів владних повноважень. Будь-які порушення, допущені судом під час розгляду справи, мають усуватися виключно в межах тієї самої справи, де вони виникли, шляхом використання процесуальних інструментів (апеляційне чи касаційне оскарження рішень, подання відповідних клопотань тощо). Спроба ініціювати новий судовий процес проти суду (судді) щодо процесуальних питань суперечить принципам незалежності судової влади та правової визначеності. Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що суди не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх процесуальних дій. Відтак, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у відкритті провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №160/9061/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови уповноваженого органу МВС у виготовленні та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії колишнього працівника органів внутрішніх справ з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не виконали свій процесуальний обов’язок щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи. Зокрема, суди не встановили, де саме позивач проходив службу, які саме довідки вже були видані відповідачем та чи відповідають вони вимогам чинного законодавства (Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 704). Суд наголосив, що зміна розміру грошового забезпечення або введення нових додаткових виплат є безумовною підставою для перерахунку пенсії. Проте, суди не перевірили, чи були дотримані процедури оформлення документів та чи був визначений належний орган, уповноважений на видачу такої довідки. Верховний Суд підкреслив, що суд повинен проявляти активність (принцип «ex-officio») та самостійно витребовувати необхідні докази, якщо їх недостатньо для вирішення спору. Оскільки суди не дослідили ці ключові факти, їхні висновки визнано передчасними.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/176/26 від 10/09/2026
Предметом спору є оскарження позивачкою рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо результатів кваліфікаційного оцінювання або процедурних питань добору суддів.
Суд при винесенні рішення керувався принципом дискреційних повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у питаннях оцінювання професійної компетентності кандидатів. Колегія суддів дійшла висновку, що процедура прийняття оскаржуваного рішення № 37/зп-26 відповідала вимогам чинного законодавства та внутрішнім регламентам Комісії. Суд наголосив, що втручання у дискрецію органу можливе лише у разі доведення порушення процедури, яке вплинуло на об’єктивність результату, чого у даному випадку встановлено не було. Також було враховано, що позивачка не надала переконливих доказів упередженості чи свавільності дій членів ВККС під час ухвалення рішення. Суд підкреслив, що оцінка професійних якостей судді або кандидата є виключною компетенцією Комісії, а не суду. Відтак, підстави для визнання рішення ВККС протиправним та його скасування відсутні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №420/15227/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність дій військової частини щодо обчислення грошового забезпечення військовослужбовця з використанням прожиткового мінімуму та питання дотримання позивачем строків звернення до суду.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суд апеляційної інстанції припустився суттєвої помилки, неправильно встановивши дату звернення позивача з позовом до суду. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, підтвердив, що позов було подано 15 травня 2025 року, а не 28 липня, як помилково зазначив апеляційний суд, що означає дотримання тримісячного строку звернення. Крім того, Верховний Суд врахував, що позивач на момент звернення вже був звільнений з військової служби, тому до спірних правовідносин застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення у справах про виплату всіх сум при звільненні. Важливо, що суд також послався на практику щодо прямої дії Конституції України та можливість відступу від застосування норм, які суперечать конституційним гарантіям, навіть якщо вони були формально чинними на момент виникнення спору. Суд наголосив, що неповне з’ясування обставин справи та помилкове застосування процесуальних строків є підставою для скасування рішення апеляції. У підсумку, касаційна інстанція визнала, що перешкод для розгляду справи по суті в частині вимог за період з 12 березня по 19 травня 2023 року не було.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та направив справу до апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №140/13958/24 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за нібито неведення обліку товарних запасів та порушення порядку їх реалізації.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що податковий орган не довів наявність законних підстав для проведення фактичної перевірки, оскільки надана доповідна записка не містила жодної інформації про можливі порушення з боку саме цього платника податків.
* Наказ про призначення перевірки виявився дефектним, оскільки в ньому не було зазначено реквізитів конкретного суб’єкта господарювання, що є грубим порушенням вимог статті 81 Податкового кодексу України.
* Верховний Суд підкреслив, що хоча формальні недоліки наказу не завжди є підставою для скасування результатів перевірки, у даному випадку відсутність фактичних підстав для її призначення є критичним порушенням.
* Суд також звернув увагу на те, що підприємець фактично надав усі необхідні первинні документи (договори комісії, акти приймання-передачі тощо) як під час перевірки, так і на запит контролюючого органу.
* Податковий орган проігнорував ці документи, безпідставно зробивши висновок про відсутність обліку товарів, що спростовується матеріалами справи.
* Таким чином, оскільки перевірка була призначена з порушенням процедури, а висновки акта перевірки не підтверджені доказами, підстави для притягнення ФОП до відповідальності відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову ФОП.
Справа №520/22755/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є спроба позивача оскаржити в адміністративному суді процесуальні дії судді та помічника судді, вчинені ними під час розгляду іншої судової справи.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що дії суддів та працівників апарату суду, пов’язані зі здійсненням правосуддя, не є управлінськими, а тому не можуть бути предметом окремого адміністративного позову. Суд наголосив, що процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, мають виправлятися виключно в межах апеляційного чи касаційного оскарження рішень у тій конкретній справі, де вони виникли. Будь-який інший порядок оскарження дій судді є неприпустимим, оскільки це прямо порушує принцип незалежності судової влади та заборону втручання у здійснення правосуддя. Крім того, суд зазначив, що помічник судді не є суб’єктом владних повноважень, а його діяльність має допоміжний характер, тому спори щодо його дій не підлягають розгляду в адміністративному судочинстві. Верховний Суд також підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і не передбачає можливості ініціювати нові судові процеси проти суддів через їхню процесуальну діяльність. Зрештою, суд констатував, що такі вимоги взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки знаходяться поза межами публічно-правових відносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №640/3186/19 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось його стислий аналіз:
1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності вимоги Держаудитслужби до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» щодо усунення порушень, виявлених під час ревізії (зокрема, щодо виплати премій та списання дебіторської заборгованості), а також питання права колишнього керівника компанії на оскарження судових рішень у цій справі як особи, яка не брала участі у процесі.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що вимога органу фінконтролю є індивідуальним актом, який породжує обов’язки виключно для підконтрольної установи (у цьому випадку — ПАТ «НАК «Нафтогаз України»), а не для третіх осіб.
– Суд підкреслив, що наявність кримінального провадження, де акт ревізії використовується як доказ, не надає особі права оскаржувати цей акт в адміністративному суді, оскільки це питання належить до юрисдикції кримінального процесу.
– Апеляційний суд помилково визнав за колишнім головою правління право на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки судове рішення не містило жодних висновків про його права, обов’язки чи інтереси.
– Оскільки права скаржника оскаржуваним рішенням не були порушені, апеляційний суд був зобов’язаний закрити апеляційне провадження, а не скасовувати рішення, що вже набрали законної сили.
– Верховний Суд вкотре підтвердив, що вимога про усунення порушень не може бути інструментом примусового стягнення збитків, а оцінка законності таких збитків має відбуватися у межах окремого судового позову.
– Суд також зазначив, що перегляд справи апеляційною інстанцією за скаргою особи, яка не мала на це процесуального права, є грубим порушенням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Держаудитслужби, скасував постанову апеляційного суду від 23 вересня 2024 року та залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову «Нафтогазу» було відмовлено.
Справа №160/7492/26 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони податковому органу анулювати ліцензію на зберігання пального до вирішення справи по суті щодо оскарження наказів про проведення фактичної перевірки.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що забезпечення позову є винятковим заходом, який має бути співмірним із заявленими вимогами та підтвердженим належними доказами реальної загрози правам позивача. Суд зазначив, що можливі у майбутньому негативні наслідки, які ще не настали (як-от анулювання ліцензії), не є самостійною підставою для забезпечення позову. Позивач не довів, що невжиття заходів зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду або унеможливить захист його прав. Суд підкреслив, що оскарження наказів про перевірку не дає автоматичного права на зупинення всіх подальших дій контролюючого органу. Крім того, платник податків не позбавлений можливості оскаржити результати перевірки (податкові повідомлення-рішення) у майбутньому, посилаючись на незаконність самої перевірки. Отже, доводи позивача про «імовірні» збитки суд визнав недостатніми для втручання у діяльність податкового органу на стадії забезпечення позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу фермерського господарства, а постанову апеляційного суду, якою було скасовано заходи забезпечення позову, залишив без змін.
Справа №120/8804/24 від 10/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження та ненадання доказів поважності причин такого пропуску.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися у межах встановлених законом процесуальних строків, що є гарантією юридичної визначеності.
2. Суд апеляційної інстанції діяв у межах наданих йому повноважень, спочатку залишивши скаргу без руху для усунення недоліків, а саме — надання доказів дати отримання рішення та обґрунтування поважності причин пропуску строку.
3. Позивач, попри надану можливість, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували дату отримання ним копії судового рішення.
4. Навіть за умови прийняття до уваги тверджень позивача про отримання рішення 01.04.2025, фактичне подання скарги 14.07.2025 свідчить про істотний пропуск строку, який не був належним чином обґрунтований.
5. Оскільки позивач не усунув недоліки апеляційної скарги у визначений судом строк, застосування імперативної норми пункту 4 частини першої статті 299 КАС України про відмову у відкритті провадження є цілком правомірним.
6. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку лежить на особі, яка звертається до суду, і в даному випадку цей обов’язок виконано не було.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №520/24377/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі щодо зобов’язання уповноваженого органу підготувати та надати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження на підставі пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України можливе лише за умови, що в іншій справі, яка розглядається палатою або об’єднаною палатою Верховного Суду, вирішуються питання у подібних правовідносинах.
– Суд встановив, що апеляційна інстанція помилково ототожнила предмет спору у цій справі з обставинами справи №240/401/26, оскільки вони виникли в різні періоди часу та регулюються різними правовими обставинами.
– У справі №240/401/26 спір стосується виплати грошового забезпечення за минулі періоди, тоді як у цій справі предметом є право на отримання довідки для перерахунку пенсії на підставі актуальних норм 2025 року.
– Верховний Суд зазначив, що правове питання щодо застосування редакцій Постанови №704 при обчисленні грошового забезпечення вже було вирішене судовою палатою у справі №520/5814/24 від 17.02.2026, тому очікування на інше рішення є безпідставним.
– Суд підкреслив, що перелік підстав для зупинення провадження є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, а безпідставне зупинення порушує право особи на розгляд справи у розумні строки.
– Отже, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, що є безумовною підставою для скасування ухвали.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №380/22044/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про демонтаж тимчасової споруди (павільйону) та вирішення питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії цього рішення до завершення судового розгляду.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що інститут забезпечення позову є гарантією реального виконання майбутнього рішення суду, тому заходи мають бути співмірними та адекватними. Встановлено, що спірна споруда є складною конструкцією з інженерними комунікаціями, демонтаж якої призведе до її фактичного знищення та незворотних майнових втрат для позивача. Суд наголосив, що при вирішенні питання про забезпечення позову не потрібно вирішувати спір по суті, а лише оцінити ризики неможливості відновлення прав у разі виконання оскаржуваного рішення. Відповідач не довів, що споруда створює реальну загрозу життю чи здоров’ю людей, яка вимагала б негайного знесення. Також суд зазначив, що питання правомірності користування земельною ділянкою є предметом іншого судового спору, тому не може бути вирішене в межах розгляду заяви про забезпечення позову. Зрештою, суд дійшов висновку, що зупинення дії рішення виконкому є необхідним для запобігання невідворотним наслідкам до того моменту, поки суд не встановить законність дій міської влади.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції (в частині зупинення дії рішення про демонтаж) та постанову апеляційного суду, відмовивши у задоволенні касаційної скарги виконавчого комітету Львівської міської ради.
Справа №380/14168/24 від 09/09/2026
Предметом спору є стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» податкової заборгованості на користь держави.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності ретельної перевірки доказів, наданих сторонами, та надання їм належної правової оцінки. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги щодо всебічного з’ясування обставин, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення нового рішення без додаткового дослідження доказів. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та дотримання принципу змагальності, справу необхідно повернути на стадію розгляду по суті. Це дозволить суду першої інстанції усунути виявлені недоліки та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/2930/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань з ПДВ та порушення граничних строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що платник податків не довів об’єктивну неможливість виконання податкових обов’язків, оскільки раніше судовим рішенням, що набрало законної сили, було підтверджено правомірність рішення податкового органу про наявність у товариства можливості своєчасно сплачувати податки.
– Щодо мораторію на штрафи, суд зазначив, що з 27.05.2022, після набрання чинності Законом № 2260-IX, положення про «ковідний» мораторій (п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України) припинили застосовуватися до правовідносин, що виникли під час воєнного стану.
– Суд наголосив, що звільнення від відповідальності за підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України ставиться в залежність від підтвердження неможливості виконання податкового обов’язку, чого позивач не зробив.
– Щодо штрафів за реєстрацію накладних, суд вказав, що норми пунктів 89 та 90 підрозділу 2 розділу XX ПК України (щодо зменшених штрафів) не мають зворотної дії в часі та не поширюються на правовідносини, що виникли до набрання ними чинності 08.02.2023.
– Верховний Суд підкреслив, що податковий орган правомірно застосував диференційований підхід: до накладних, складених до 08.02.2023, застосовано загальні штрафи, а після цієї дати — спеціальні «воєнні» штрафи.
– Суд зазначив, що платник податків, який продовжував здійснювати господарську діяльність, не може посилатися на форс-мажор без належного документального підтвердження причинно-наслідкового зв’язку між обставинами та неможливістю виконання конкретного податкового обов’язку.
– : Суд у своєму рішенні спирався на правову позицію, сформовану судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.02.2025 у справі №200/4768/23, яка остаточно розмежувала застосування штрафних санкцій у часі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.
Справа №260/1825/23 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про виключення його з графіку співбесід та наказу про скасування поновлення на посаді після того, як Верховний Суд у попередній справі остаточно відмовив йому у задоволенні позову про поновлення на роботі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із принципу обов’язковості судових рішень, зазначивши, що після того, як Верховний Суд у справі №260/6716/21 ухвалив остаточне рішення про відмову в позові, правові підстави для перебування позивача на посаді прокурора зникли.
– Оскільки атестація прокурорів, згідно із Законом №113-IX, проводиться виключно для діючих працівників органів прокуратури, втрата позивачем статусу прокурора автоматично унеможливила подальше проходження ним атестаційних процедур.
– Суд наголосив, що попередні рішення про поновлення позивача та допуск до співбесіди були тимчасовими, оскільки ґрунтувалися на судових актах, які згодом були скасовані касаційною інстанцією.
– Аргументи позивача про те, що чинні рішення комісії про допуск до співбесіди мають вищу силу, ніж постанова Верховного Суду, були відхилені як юридично неспроможні.
– Суд також підкреслив, що неможливо одночасно існувати наказам про звільнення та поновлення, оскільки вони є взаємовиключними, а скасування судового рішення про поновлення «обнуляє» всі похідні від нього процесуальні дії.
– Щодо доводів про дискримінацію, суд зазначив, що вони не були належним чином обґрунтовані в суді першої інстанції та фактично є спробою змінити підстави позову на стадії касації, що заборонено процесуальним законом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №420/29593/25 від 09/09/2026
1. Предметом спору є оскарження дій Одеської митниці щодо митного оформлення товарів, які перебувають в управлінні АРМА, та зобов’язання вчинити певні дії у межах адміністративного провадження.
2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю розмежування повноважень митних органів та правового статусу активів, переданих в управління АРМА. Колегія суддів проаналізувала правомірність дій митниці в контексті виконання нею регуляторних функцій та дотримання процедур, встановлених Митним кодексом України. Суд звернув увагу на те, що рішення апеляційної інстанції в частині зміни рішення суду першої інстанції було недостатньо обґрунтованим та не повною мірою враховувало специфіку правового режиму активів, що перебувають під арештом. Верховний Суд дійшов висновку, що правова позиція суду першої інстанції була більш виваженою та відповідала нормам матеріального права. Водночас, у частині інших вимог, суд підтримав висновки апеляції, визнавши їх такими, що не суперечать чинному законодавству. Таким чином, касаційна інстанція забезпечила баланс між інтересами приватного суб’єкта господарювання та публічними функціями держави в особі АРМА.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши постанову апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції та залишивши в цій частині в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду, а в іншій частині залишив постанову апеляції без змін.
Справа №160/11747/25 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 160/11747/25:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму бюджетного відшкодування ПДВ та донарахував податкові зобов’язання через нібито використання придбаних товарів не в межах господарської діяльності.
2. Суд дійшов висновку, що податковий орган не довів факт використання сировини поза межами господарської діяльності, оскільки позивач надав повний пакет документів, що підтверджують реальність операцій. Верховний Суд наголосив, що висновок про ненадання документів не може ґрунтуватися лише на формальних актах перевірки, якщо фактично документи були передані та досліджені судами. Суд підкреслив, що нарахування податкових зобов’язань за пунктом 198.5 ПК України вимагає доведення саме нецільового використання товарів, а не просто висловлення сумнівів у повноті облікових даних. Щодо недоліків у первинних документах, суд зазначив, що незначні помилки, які не перешкоджають ідентифікації операції, не є підставою для невизнання витрат. Також суд підтвердив правомірність часткового відшкодування витрат на правничу допомогу, вказавши, що суди попередніх інстанцій правильно застосували критерії співмірності гонорару. В цілому, касаційна скарга податкового органу була визнана необґрунтованою, оскільки вона фактично зводилася до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №320/12884/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження науковим працівником наказу керівника наукової установи про затвердження складу атестаційної комісії та дій щодо ненадання відповіді на заяву про зміну складу цієї комісії.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для адміністративного судочинства ключовим є наявність публічно-правового спору, де одна зі сторін здійснює владні управлінські функції.
* Встановлено, що наукова установа у відносинах з працівником щодо організації атестації виступає як роботодавець, а не як суб’єкт владних повноважень.
* Наказ про формування атестаційної комісії є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом, що регулює трудові відносини, а не публічно-правові.
* Суд зазначив, що атестація є інструментом управління персоналом, а не адміністративною послугою чи виконанням делегованих державою владних функцій.
* Оскільки спір стосується трудових прав працівника, він не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, визначену статтею 19 КАС України.
* Доводи позивача про порушення Закону «Про звернення громадян» також відхилені, оскільки звернення стосувалося трудових питань, а не реалізації публічних прав у відносинах з органами влади.
* Верховний Суд підтвердив, що такі спори мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства, де сторони є рівними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження в адміністративній справі — без змін.
Справа №620/10197/25 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на оскарження та несплату судового збору військовою частиною.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що процесуальні строки мають бути дотримані, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних і непереборних обставин, які не залежали від волі заявника.
– Суд чітко зазначив, що відсутність бюджетного фінансування або організаційні труднощі всередині державної установи не є поважною причиною для пропуску строків на апеляційне оскарження.
– Державні органи, як суб’єкти владних повноважень, повинні діяти добросовісно та організовано, тому внутрішні процедури виділення коштів на судовий збір не можуть виправдовувати зволікання.
– Апелянт не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для своєчасного звернення до суду, оскільки повторна скарга була подана через три місяці після повернення першої, причому недоліки (несплата збору) не були усунуті в повному обсязі.
– Суд підкреслив, що держава не може отримувати переваги в судовому процесі через власну недбалість або неналежне адміністрування бюджетних коштів.
– Верховний Суд підтвердив сталу практику, згідно з якою фінансові проблеми бюджетних установ не є підставою для відстрочення сплати збору чи поновлення пропущених строків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №160/4118/26 від 10/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що право на апеляцію не є абсолютним і обмежене процесуальними строками, які необхідні для забезпечення юридичної визначеності.
* Хоча позивач є військовослужбовцем, сам факт проходження служби не є автоматичною підставою для поновлення строку без доведення реальних перешкод для звернення до суду.
* Верховний Суд послався на свою попередню практику (зокрема, позицію Великої Палати), згідно з якою особа має довести, що саме умови служби (наприклад, перебування в зоні бойових дій або відсутність доступу до зв’язку) завадили вчасно подати скаргу.
* Позивач не надав доказів, що він був позбавлений можливості скористатися електронними засобами зв’язку або залучити представника раніше, ніж через місяць після ухвалення рішення.
* Суд зазначив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку лежить виключно на заявнику, а надана довідка про проходження служби лише підтверджує статус, але не обґрунтовує неможливість вчинення процесуальних дій.
* Оскільки жодних об’єктивних та непереборних факторів, що заважали подати скаргу вчасно, не було встановлено, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №640/32470/21 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є питання заміни боржника (Державної фіскальної служби України) на його правонаступника (Державну податкову службу України) у виконавчих листах, виданих за рішенням суду про поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку.
2. Верховний Суд у своєму рішенні виходив з того, що процесуальне правонаступництво у публічних спорах залежить від того, чи пов’язаний спір із передачею адміністративної компетенції (функцій) від одного органу до іншого. Якщо спір стосується реалізації владних повноважень, правонаступництво настає з моменту передачі цих функцій, навіть без припинення юридичної особи. Проте, у справах щодо проходження публічної служби (як у цьому випадку) обов’язки роботодавця не є частиною переданих владних функцій. Тому для заміни боржника у таких спорах необхідно довести факт припинення юридичної особи-боржника, що підтверджується відповідним записом у Єдиному державному реєстрі. Оскільки на момент розгляду справи Державна фіскальна служба України не була припинена, підстави для заміни її на Державну податкову службу України відсутні. Суд також підкреслив, що ця позиція є сталою та підтверджується численною судовою практикою, від якої немає підстав відступати.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №520/30366/25 від 10/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження та невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд встановив, що відповідач пропустив встановлений законом тридцятиденний строк на подання апеляційної скарги, а наведені ним причини (нестача кадрів у юридичній групі та навантаження через воєнний стан) не були визнані судом поважними.
2. Апеляційний суд надав відповідачу достатній час для усунення недоліків, зокрема для подання належного клопотання про поновлення строку та сплати судового збору, проте ці вимоги не були виконані у встановлений строк.
3. Верховний Суд підкреслив, що докази сплати судового збору надійшли до суду вже після винесення ухвали про відмову у відкритті провадження, тому вони не могли бути враховані апеляційним судом.
4. Щодо аргументу про порушення апеляційним судом п’ятиденного строку на розгляд питання про відкриття провадження, Верховний Суд зазначив, що це порушення не вплинуло на законність рішення, оскільки воно фактично надало скаржнику додатковий час для виправлення недоліків.
5. Суд касаційної інстанції наголосив, що не має права переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, а оскаржувана ухвала ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
6. Враховуючи, що відповідач не усунув недоліки апеляційної скарги у визначений строк, підстави для скасування ухвали апеляційного суду відсутні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду — без змін.
Справа №420/29417/24 від 10/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви військовослужбовця через пропуск тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період служби.
2. Суд виходив із того, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату належних при звільненні сум становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про такі суми. Верховний Суд підтвердив, що грошовий атестат, який видається при звільненні, є належним документом, що підтверджує обізнаність особи про розрахунок при звільненні, і саме з моменту його отримання починається перебіг вказаного строку. Суд наголосив, що позивач не може довільно розширювати цей строк, ігноруючи отримання атестата та зволікаючи зі зверненням до відповідача за додатковими розшифровками. Пасивна поведінка позивача протягом семи місяців після звільнення не вважається поважною причиною для поновлення строку. Суд зазначив, що тримісячний строк надається особі саме для того, щоб вона вжила всіх необхідних заходів (включаючи запити до роботодавця) для з’ясування обставин порушення своїх прав та подання позову. Оскільки позивач не довів наявність об’єктивних перешкод, які заважали йому діяти швидше, суди попередніх інстанцій правомірно повернули позовну заяву.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
