Огляд судової практики Верховного Суду за 13/09/2026

Справа №598/4/22 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування через нібито ухилення від утримання спадкодавця та зустрічна вимога про визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку через відсутність правовстановлюючих документів.

2. Суд дійшов висновку, що для усунення особи від спадкування за статтею 1224 ЦК України необхідна сукупність доведених фактів: безпорадний стан спадкодавця, потреба в допомозі саме від цієї особи та умисне ухилення спадкоємця від надання такої допомоги за наявності можливості. У цій справі позивачка не змогла довести, що спадкодавець перебувала у безпорадному стані, оскільки та була матеріально забезпеченою та самостійно вела господарство. Суд також підкреслив, що усунення від спадкування є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки, чого в діях відповідачки не встановлено. Щодо зустрічного позову, суд визнав право власності за спадкоємцем, оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва через відсутність оригіналів документів на майно, що є об’єктивною перешкодою для оформлення спадщини. Верховний Суд підтвердив, що визнання права власності в судовому порядку є належним способом захисту, коли нотаріальний шлях вичерпано. Касаційні доводи про неврахування попередніх висновків ВС були відхилені, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізнялися від тих, на які посилався заявник.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.

Справа №604/753/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Фермерське господарство намагалося через суд визнати договір оренди землі поновленим на новий строк, посилаючись на своє переважне право орендаря, тоді як орендодавець відмовився від продовження орендних відносин.

**2. Аргументи суду:**
Суд виходив із того, що переважне право орендаря не є абсолютним і не може примусити власника землі укласти договір проти його волі, якщо орендодавець вчасно заявив про небажання продовжувати співпрацю. Верховний Суд підкреслив, що оскільки орендодавець не уклав договір з іншою особою, а прямо висловив свою відмову, переважне право позивача не було порушено. Суд також відхилив доводи орендаря щодо необхідності призначення почеркознавчої експертизи листів-відмов, зазначивши, що підтвердження орендодавцем своєї позиції безпосередньо в судовому засіданні є достатнім доказом його волевиявлення. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими, оскільки сплата гонорару юридичній компанії, де працює адвокат, є належним підтвердженням витрат клієнта. Верховний Суд також наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат на адвоката лежить виключно на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, чого позивач належним чином не зробив. Зрештою, суд вказав, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові, тому рішення судів попередніх інстанцій по суті є правильними.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши їх резолютивні частини про відмову в позові без змін.

Справа №932/7437/23 від 04/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Поділ спільного сумісного майна колишнього подружжя (нерухомості, магазину та автомобілів) із визначенням способу виділення часток та стягненням грошової компенсації за нерівність часток.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, закріпленої у статтях 60, 70 Сімейного кодексу України.
– При поділі неподільних речей (комерційної нерухомості) суд врахував, що позивач тривалий час використовував ці об’єкти у своїй підприємницькій діяльності, що згідно з частиною 3 статті 71 СК України є підставою для присудження такого майна саме йому.
– Апеляційний суд правильно встановив, що оскільки сторони не заявляли вимог про припинення права власності на частку в майні, а лише просили здійснити поділ, стягнення компенсації за перевищення вартості отриманого майна не потребує попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду.
– Суд відхилив доводи відповідачки про пріоритет інтересів дітей та її скрутне становище, зазначивши, що ці обставини не є підставою для автоматичного перерозподілу комерційної нерухомості, а питання утримання дітей мають вирішуватися в межах окремих позовних вимог про стягнення аліментів.
– Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника щодо необхідності відступлення від правових позицій Великої Палати ВС не були належним чином обґрунтовані, а сама скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
– Загальний баланс часток було досягнуто шляхом виділення відповідачці житлового будинку та автомобілів, а також стягнення з позивача грошової компенсації за різницю у вартості майна.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду — без змін.

Справа №201/10079/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, визначену судовим рішенням, яке тривалий час не виконувалося.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що стаття 625 ЦК України застосовується до будь-яких грошових зобов’язань, незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), а наявність судового рішення не припиняє грошового зобов’язання боржника. Суд підкреслив, що обов’язок виконання виникає з моменту набрання рішенням законної сили, а не з моменту отримання виконавчого листа, тому позиція апеляційного суду про відсутність прострочення через непред’явлення листа до виконання є помилковою. Водночас Верховний Суд вказав на процесуальну помилку судів попередніх інстанцій, які проігнорували заяву відповідача про застосування позовної давності. Оскільки суди не надали оцінки цьому важливому аргументу, касаційна інстанція не може самостійно вирішити спір по суті. Відтак, справу необхідно направити на новий розгляд для перевірки доводів щодо спливу позовної давності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №761/10325/17 від 26/08/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в частині, що накладається на земельну ділянку, яка перебуває у законному користуванні позивача.

2. Суд виходив із того, що право користування земельною ділянкою переходить до особи разом із правом власності на розташований на ній будинок, що відповідає принципу єдності юридичної долі нерухомості та землі. Оскільки рішення Київської міської ради, на підставі якого було укладено договір оренди, було раніше визнано неправомірним та скасовано в судовому порядку, договір оренди в оскаржуваній частині також є таким, що суперечить вимогам закону. Суд підкреслив, що органи місцевого самоврядування не мають права передавати в оренду земельні ділянки, які вже перебувають у законному користуванні інших осіб, без попереднього припинення такого права. Також суд зазначив, що невідповідність позовних вимог належному способу захисту не є підставою для відмови в позові, якщо суть порушеного права є зрозумілою, а обраний спосіб спрямований на усунення перешкод у користуванні майном. Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини підтвердили, що частина ділянки позивача була безпідставно включена до складу орендованої відповідачем території. Враховуючи ці обставини, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки доводи заявника зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №127/33597/24 від 24/08/2026
Предметом цього спору є оскарження рішення виконавчого комітету міської ради щодо зміни та впорядкування адреси об’єкта нерухомого майна, яке позивач вважає незаконним та таким, що порушує права співвласників багатоквартирного будинку.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції спору є природа правовідносин, а не лише суб’єктний склад учасників. Верховний Суд зазначив, що присвоєння або зміна поштової адреси об’єкту нерухомості є реалізацією органом місцевого самоврядування своїх владних управлінських функцій, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом «Про регулювання містобудівної діяльності». Оскільки відповідач діяв як суб’єкт владних повноважень у межах наданої йому компетенції, такі спори за своєю природою є публічно-правовими. Суд також звернув увагу на те, що позовні вимоги позивача спрямовані на оскарження індивідуального акта органу місцевого самоврядування, а не на вирішення приватноправового спору про право власності. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо спір виникає у зв’язку з виконанням владних функцій, він підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно закрили провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши правильність висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Справа №725/8174/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та встановлення юридичного факту самостійного виховання і утримання дитини батьком.

**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив право територіальних центрів комплектування (ТЦК) на апеляційне оскарження рішень, якими встановлюються факти, що безпосередньо впливають на виконання військового обов’язку та право на відстрочку від мобілізації.
* Верховний Суд наголосив, що сімейні права та обов’язки є невідчужуваними, тому сам факт окремого проживання батьків не свідчить про «самостійне виховання» дитини одним із них.
* Суд вказав, що договір між батьками про спільне виховання дитини фактично спростовує доводи позивача про те, що мати ухиляється від своїх батьківських обов’язків.
* Використання приватно-правових інструментів (судових рішень про встановлення фактів) для штучного створення підстав для відстрочки від мобілізації визнано зловживанням правом.
* Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, скасувавши рішення в частині визначення місця проживання дитини, попри те, що ТЦК відмовився від оскарження саме цієї частини позову.
* Відтак, Верховний Суд залишив у силі відмову у встановленні факту самостійного виховання, але направив справу на новий розгляд щодо визначення місця проживання дитини.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив без змін відмову у встановленні факту самостійного виховання дитини, проте скасував рішення апеляційного суду в частині визначення місця проживання дитини та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №753/6070/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати неправомірними дії обслуговуючої компанії щодо нарахування ПДВ у складі тарифу на житлово-комунальні послуги після того, як компанія перейшла на спрощену систему оподаткування, та вимагав здійснити перерахунок і відшкодувати моральну шкоду.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що ключовим питанням було доведення факту фактичного нарахування ПДВ відповідачем у період, коли він уже не був платником цього податку.
– Під час нового розгляду справи апеляційний суд дослідив результати документальної позапланової перевірки податкової служби, яка охоплювала спірний період.
– Перевірка офіційно підтвердила, що компанія не допускала заниження чи завищення податкових зобов’язань, а також не виявила фактів безпідставного нарахування ПДВ.
– Позивач не надав суду переконливих доказів того, що у квитанціях на оплату послуг дійсно відбувалося нарахування ПДВ після зміни компанією системи оподаткування.
– Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів нижчих інстанцій, і втручання в цю оцінку на стадії касації є неприпустимим.
– Щодо вимоги про моральну шкоду, суд зазначив, що позивач не довів факту заподіяння йому емоційних страждань діями відповідача, тому підстави для компенсації відсутні.
– Суд також відхилив посилання позивача на інші рішення Верховного Суду, оскільки фактичні обставини та доказова база у тих справах суттєво відрізнялися від обставин цього спору.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову, — без змін.

Справа №202/7004/23 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій державного виконавця щодо безпідставного нарахування заборгованості з аліментів на повнолітніх дітей та примусового стягнення 50% пенсії замість частки, визначеної судовим рішенням.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що державний виконавець не має права самовільно застосовувати норми про «мінімальний гарантований розмір аліментів» до повнолітніх дітей, оскільки такі норми стосуються виключно неповнолітніх. Суд зазначив, що обов’язок утримувати повнолітніх дітей, які навчаються, залежить від спроможності батьків надавати таку допомогу, тому встановлення мінімального порогу виплат у цьому випадку законом не передбачено. Суди попередніх інстанцій помилково погодилися з діями виконавця, який штучно збільшив розмір відрахувань з пенсії боржника до 50%, посилаючись на нерелевантні норми Сімейного кодексу. Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини належним чином, Верховний Суд визнав його рішення необґрунтованим. Важливо, що суд підтвердив свою позицію, спираючись на раніше сформовану практику щодо відсутності мінімального розміру аліментів на повнолітніх дітей.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №638/14998/21 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до своєї сестри (спадкоємиці їхнього батька) про відшкодування витрат на капітальний ремонт та поліпшення житлового будинку, здійснених ним за власні кошти за життя батька.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач, будучи членом сім’ї власника, дійсно здійснював ремонтні роботи за згодою батька, проте ці витрати частково охоплювалися його обов’язком щодо утримання житла, а частково могли бути кваліфіковані як компенсаційні.
* Ключовим моментом стало застосування позовної давності: суд наголосив, що право на звернення до суду виникло у позивача ще у 2015 році, коли роботи були завершені, а не у 2020 році, коли він дізнався про заповіт.
* Верховний Суд підкреслив, що смерть власника та перехід обов’язків до спадкоємця не зумовлюють нового перебігу позовної давності, оскільки спадкоємець відповідає за боргами спадкодавця у тому стані, в якому вони існували на момент відкриття спадщини.
* Суд розмежував поняття «строк пред’явлення вимог кредитором спадкодавця» (ст. 1281 ЦК України) та «позовна давність» (ст. 257 ЦК України), зазначивши, що їх слід перевіряти окремо.
* Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів, чому він не міг дізнатися про порушення свого права раніше, ніж через 6 років після завершення робіт, суд визнав сплив позовної давності підставою для відмови у позові.
* Суд також зазначив, що інститут позовної давності є необхідним для забезпечення юридичної визначеності та захисту відповідачів від позовів щодо подій далекого минулого, докази по яких можуть бути втрачені.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності.

Справа №537/4536/24 від 04/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є законність звільнення працівника (командира повітряного судна) за прогул та вимоги про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд виходив із того, що факт прогулу був належним чином зафіксований роботодавцем шляхом складання відповідних актів протягом тривалого періоду відсутності працівника. Суди встановили, що після завершення відрядження працівник не прибув до офісу компанії для звітності та не перебував у режимі очікування, як того вимагав трудовий договір. Аргументи позивача про поважність причин відсутності не знайшли свого підтвердження, оскільки він не надав доказів наявності об’єктивних обставин, що перешкоджали виходу на роботу. Суд також визнав листування у месенджері Viber належним доказом, оскільки воно підтверджувало спроби роботодавця з’ясувати причини відсутності та вимоги надати пояснення. Щодо конкуренції норм, суд зазначив, що пункт 8-3 статті 36 КЗпП (звільнення через відсутність понад 4 місяці) не витісняє пункт 4 статті 40 КЗпП (прогул), і роботодавець мав право обрати підставу звільнення, виходячи з фактичного складу дисциплінарного проступку. Зрештою, касаційний суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були повно та всебічно досліджені судами нижчих інстанцій.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №761/16164/21 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння спадкоємцем, який стверджував, що майно вибуло з володіння спадкодавця поза його волею через нібито підроблений договір дарування.

2. Суд керувався тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту підроблення договору дарування або відсутності волевиявлення спадкодавця на його укладення. Апеляційний суд під час розгляду справи безпосередньо дослідив оригінал договору дарування, який містив підпис дарувальника та відмітку про нотаріальне посвідчення, що спростувало доводи позивача про «неукладеність» правочину. Суд також обґрунтовано відмовив у призначенні судово-технічної експертизи бланка, оскільки позивач не довів, яким чином це вплине на встановлення факту волевиявлення сторін. Верховний Суд підкреслив, що питання оцінки доказів належить до компетенції судів нижчих інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх. Встановлено, що позивач не довів «балансу вірогідностей» щодо вибуття майна поза волею власника, тому віндикаційний позов не підлягає задоволенню. Суд також зазначив, що посилання на неукладеність договору не звільняє позивача від обов’язку довести відсутність волевиявлення, чого зроблено не було.

3. Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційної інстанції, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Справа №444/2030/22 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 444/2030/22:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого за цей період, спільною сумісною власністю та його поділ.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України, майно, набуте під час фактичних шлюбних відносин, є спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено договором.
– Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив наявність усіх ознак «сім’ї»: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, виховання спільних дітей та взаємна підтримка.
– Суд наголосив, що презумпція спільності права власності на майно, набуте в період фактичних шлюбних відносин, поширюється на сторони так само, як і на офіційне подружжя.
– Тягар спростування цієї презумпції лежить на відповідачеві, який у даній справі не надав переконливих доказів того, що майно було придбано за його особисті кошти або не мало спільного характеру.
– Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною компетенцією судів попередніх інстанцій, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи.
– Аргументи скаржника про неврахування попередніх висновків Верховного Суду були відхилені, оскільки обставини цієї справи є унікальними та підтверджені сукупністю доказів, які суд визнав достатніми.
– Суд також врахував інтереси сторін при поділі майна, залишивши транспортні засоби відповідачу з виплатою грошової компенсації позивачці, що відповідає принципам справедливості та рівності часток.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено, — без змін.

Справа №198/188/24 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є законність передачі у приватну власність та подальшої оренди земельної ділянки, яка входить до складу земель природно-заповідного фонду.

2. Верховний Суд керувався тим, що вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективним способом захисту, оскільки таке рішення вже вичерпало свою дію виконанням (реєстрацією права власності). Суд наголосив, що замість скасування таких актів, суди повинні надавати їм правову оцінку безпосередньо у мотивувальній частині рішення при вирішенні спору по суті. Щодо вимог до Фермерського господарства, Суд дійшов висновку про порушення правил предметної юрисдикції, оскільки спір між територіальною громадою та юридичною особою щодо майна має розглядатися в порядку господарського, а не цивільного судочинства. **** Суд послався на позицію Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, підтверджуючи, що оскарження вже виконаних рішень органів влади є неефективним способом захисту, відступаючи від підходів, де такі вимоги задовольнялися. Крім того, Верховний Суд зазначив, що в частині вимог до фізичної особи (ОСОБА_1), які не були оскаржені в касаційному порядку, він не має повноважень переглядати рішення, оскільки обмежений межами касаційної скарги. Таким чином, Суд застосував диференційований підхід: відмова у позові через неналежний спосіб захисту, закриття провадження через порушення юрисдикції та залишення в силі рішення в частині, що не оскаржувалася.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій, відмовив у позові в частині скасування рішення селищної ради, закрив провадження у справі в частині вимог до Фермерського господарства та залишив без змін рішення в частині вимог до фізичної особи.

Справа №496/209/22 від 27/08/2026
Предметом цього спору є законність затвердження судом першої інстанції мирової угоди, за якою боржник передав позивачу акції підприємства в рахунок погашення грошового боргу, що призвело до порушення майнових прав третіх осіб.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що мирова угода може стосуватися виключно прав та обов’язків сторін спору.
2. Було встановлено, що умови угоди, які передбачали відчуження акцій, фактично порушили права третіх осіб, зокрема дружини відповідача, яка не надавала згоди на розпорядження спільним майном.
3. Суд підкреслив, що мирова угода не може вирішувати питання щодо прав осіб, які не були залучені до участі у справі.
4. Апеляційний суд правомірно скасував ухвалу про затвердження мирової угоди, оскільки вона суперечила вимогам процесуального закону.
5. Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга позивача зводиться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
6. В результаті було підтверджено, що при затвердженні мирової угоди суд першої інстанції припустився порушень, які унеможливлюють залишення такої угоди в силі.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №635/1408/24 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб селищної ради під час розгляду його інформаційних запитів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України, відповідальність за шкоду, завдану посадовими особами органу місцевого самоврядування, несе безпосередньо цей орган (у даному випадку — селищна рада), а не конкретні фізичні особи, які обіймають ці посади. Позивач же помилково пред’явив позов до селищного голови та працівника ради як до фізичних осіб, що є пред’явленням позову до неналежних відповідачів. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові через недоведеність факту завдання шкоди, проте Верховний Суд вказав, що це було помилковим підходом. Суд касаційної інстанції роз’яснив, що встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, а пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відтак, Верховний Суд залишив рішення про відмову в позові в силі, але змінив їхню мотивувальну частину, вказавши на неправильний вибір відповідачів як на головну причину програшу справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій та підтвердивши відмову у задоволенні позову через пред’явлення вимог до неналежних відповідачів.

Справа №499/1196/20 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження боржником дій приватного виконавця щодо визначення вартості нерухомого майна та вимоги про визнання звіту про оцінку майна недійсним через відсутність особистого огляду об’єкта оцінювачем та неналежне повідомлення боржника.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що сама по собі відсутність особистого огляду об’єкта оцінювачем не є безумовною підставою для скасування звіту, якщо боржник не довів, що оцінка є необ’єктивною або заниженою.
– Ключовим обов’язком виконавця є повідомлення сторін про результати оцінки, а не обов’язкове направлення повного тексту звіту, тому доводи про вагу поштового відправлення суд відхилив як неспроможні.
– Суд підкреслив, що боржник має активну процесуальну позицію: якщо він не згоден з оцінкою, він зобов’язаний надати докази заниження вартості або ініціювати рецензування звіту, чого в даному випадку зроблено не було.
– Верховний Суд зазначив, що судова процедура контролю за виконанням рішень спрямована на захист порушених прав, а не на формальне скасування дій виконавця за відсутності доказів реального збитку.
– Попередні судові рішення, на які посилався скаржник, були відхилені, оскільки в тих справах були встановлені інші фактичні обставини, зокрема доведені факти суттєвого заниження вартості майна.
– Суд дійшов висновку, що оскільки скаржник не надав належних доказів недостовірності звіту, підстави для задоволення скарги відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №757/1256/22-ц від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:

1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, розрахованої на основі реальних доходів відповідача-підприємця, оскільки вважала, що державний виконавець неправомірно нарахував суму боргу, виходячи із середньої заробітної плати.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство чітко розмежовує способи виконання обов’язку з утримання дитини: добровільний (за домовленістю) та примусовий (за рішенням суду). Суд роз’яснив, що стягнення заборгованості за аліментами, які вже визначені судовим рішенням, не може бути окремим предметом позову, оскільки це є виключною компетенцією державного виконавця в межах відкритого виконавчого провадження. Позивач помилково намагалася вирішити питання нарахування боргу через позовне провадження, тоді як такі спори мають вирішуватися шляхом оскарження дій чи бездіяльності виконавця або через процедуру розрахунку заборгованості виконавцем. Верховний Суд підкреслив, що суд не повинен ухвалювати окреме рішення про стягнення суми заборгованості, яка вже підлягає стягненню на підставі раніше виданого виконавчого листа. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, проте зробили це з недостатньо чітким обґрунтуванням, що і стало підставою для зміни мотивувальних частин їхніх рішень. Клопотання про передачу справи до Великої Палати було відхилено через відсутність виключної правової проблеми.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишивши по суті відмову в задоволенні позовних вимог.

Справа №307/1476/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позов батька до матері про позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина через нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним, крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо.
* Ключовою умовою для такого рішення є доведення винної поведінки та свідомого, систематичного нехтування батьківськими обов’язками, чого в даній справі позивач не довів.
* Суд зазначив, що сам факт проживання матері за кордоном, нерегулярне спілкування з дитиною чи наявність заборгованості зі сплати аліментів не є автоматичною підставою для позбавлення батьківських прав.
* Висновок органу опіки та піклування, який підтримав позбавлення прав, суд оцінив як недостатньо обґрунтований, оскільки він не містив доказів умисного ухилення матері від виховання дитини.
* Суд підкреслив, що інтереси дитини мають пріоритет, проте позбавлення прав не є необхідним заходом у цій ситуації, оскільки не встановлено реальної загрози благополуччю сина з боку матері.
* Замість позбавлення прав, суд застосував превентивний захід, офіційно попередивши матір про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, що є законним способом впливу.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах дискреції, правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позбавленні матері батьківських прав — без змін.

Справа №363/3878/20 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, а також витребування майна з чужого володіння через порушення процедури стягнення заборгованості банком.

**2. Аргументи суду:**
Суд встановив, що банк неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення заборгованості, що фактично змінювало строк виконання зобов’язань, а тому нарахування відсотків та пені за період понад 11 років у виконавчому написі було безпідставним. Верховний Суд підкреслив, що нотаріус зобов’язаний перевіряти безспірність заборгованості, а в даному випадку сума у виконавчому написі суперечила умовам реструктуризації та попереднім судовим рішенням. Щодо вимог про визнання торгів недійсними, суд зазначив, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки оскарження протоколів чи свідоцтв не є ефективним механізмом захисту права власності. Також суд вказав, що державні виконавці є неналежними відповідачами у спорах щодо результатів торгів, оскільки сторонами правочину є організатор торгів та переможець. Окремо суд зауважив, що вимоги про зобов’язання банку вчинити певні дії (реєстрація угод та подання мирової угоди) взагалі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. У підсумку, суд підтвердив незаконність виконавчого напису, але відмовив у скасуванні результатів торгів, оскільки на момент їх проведення напис був чинним, а позивачка не довела недобросовісність набувача майна.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, змінив мотивувальну частину рішень щодо відмови у визнанні торгів недійсними, а також скасував судові рішення в частині вимог про зобов’язання банку вчинити певні дії із закриттям провадження у цій частині.

Справа №573/31/23 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є вимога власниці земельних ділянок про усунення перешкод у користуванні ними та визнання відсутнім права оренди, зареєстрованого за фермерським господарством на підставі договорів, які, за твердженням позивачки, вона не підписувала.

2. Суд керувався принципом добросовісності учасників цивільних відносин та доктриною заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*). Хоча експертиза підтвердила, що підписи на договорах оренди були виконані не позивачкою, суд встановив, що вона протягом кількох років фактично визнавала ці договори, приймаючи орендну плату від господарства. Суд наголосив, що поведінка орендодавця, який отримує кошти за користування землею, а потім заперечує факт укладення договору, є недобросовісною. Оскільки орендар добросовісно виконував свої зобов’язання, а позивачка своєю попередньою поведінкою підтверджувала дійсність орендних відносин, підстави для визнання права оренди відсутнім відсутні. Суд також підкреслив, що завданням цивільного судочинства є захист прав, а не формальне скасування правочинів, які фактично виконувалися сторонами. Таким чином, суд надав пріоритет фактичним відносинам та принципу справедливості над формальною відсутністю особистого підпису на документах.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивачки.

Справа №754/11004/24 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Вирішення спору між колишнім подружжям щодо визначення постійного місця проживання їхньої малолітньої дитини.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів ключовим критерієм є виключно «найкращі інтереси дитини», які мають пріоритет над інтересами та бажаннями батьків.
* Верховний Суд підтвердив, що рівність прав батьків не означає автоматичного права на проживання дитини з кимось із них, тому оцінюються об’єктивні умови для розвитку дитини.
* Суди попередніх інстанцій встановили, що мати забезпечує дитині належні умови проживання, розвитку та догляду, що підтверджено відповідними доказами.
* Важливим є те, що конфлікт між батьками не може бути підставою для зміни звичного середовища дитини, якщо це не відповідає її інтересам.
* Суд також врахував, що відсутність висновку органу опіки та піклування (через неможливість його отримання) не позбавляє суд права вирішити спір на підставі інших наявних доказів.
* Батько не надав переконливих доказів того, що проживання дитини саме з ним матиме більш позитивний вплив на її розвиток, ніж проживання з матір’ю.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що рішення апеляційної інстанції є законним, оскільки воно базується на всебічному аналізі обставин справи та дотриманні балансу прав дитини.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою місце проживання дитини визначено з матір’ю, — без змін.

Справа №139/179/25 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку з нібито повним виконанням рішення суду про стягнення валютного боргу, а також питання дотримання стягувачем процесуального строку на оскарження цих дій.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими ключовими аргументами:
* Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам боржника щодо пропуску стягувачем десятиденного строку на оскарження дій виконавця, встановленого статтею 449 ЦПК України.
* Суд наголосив на існуванні презумпції обов’язку сторони виконавчого провадження знати про стан своїх прав, тому посилання стягувача на отримання постанови лише через два роки після її винесення потребувало ретельної перевірки.
* Апеляційний суд проігнорував докази того, що стягувач міг дізнатися про закінчення провадження раніше, зокрема через направлений ним запит до виконавчої служби, в якому він вже згадував про наявність оскаржуваної постанови.
* Верховний Суд підкреслив, що питання поважності причин пропуску строку та наявності реальної можливості дізнатися про порушення прав має першочергове значення, оскільки їх ігнорування призводить до порушення принципу юридичної визначеності.
* Оскільки апеляційний суд не дослідив обставини, пов’язані з початком перебігу строку на оскарження, його висновки про відсутність пропуску цього строку визнано передчасними.
* Верховний Суд зазначив, що не має процесуальних повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини, які не були з’ясовані судом апеляційної інстанції, що зумовило необхідність скасування рішення.

3. Верховний Суд прийняв рішення про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №761/19129/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності районної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення громадянина про дії лікарів військово-лікарської комісії.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що ключовим критерієм для визначення юрисдикції є характер правовідносин, у яких виник спір. Оскільки відповідачем є орган державної влади, який при розгляді звернень громадян реалізує свої владні управлінські функції, такий спір має публічно-правовий характер. Суд наголосив, що згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, саме адміністративні суди уповноважені розглядати справи, де одна зі сторін здійснює владні повноваження. Позивач помилково звернувся до суду в порядку цивільного судочинства, оскільки його вимоги стосуються саме процедури розгляду скарги державним органом, а не приватноправових відносин. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно закрили провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до відповідного адміністративного суду. Верховний Суд підтвердив, що дотримання правил предметної юрисдикції є обов’язковою складовою права на «суд, встановлений законом».

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими.

Справа №335/13399/24 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з комунальних підприємств заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки та зобов’язання сплатити єдиний соціальний внесок за період дистанційної роботи головного бухгалтера.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що роботодавець зобов’язаний забезпечити умови праці та достовірний облік робочого часу, а відсутність у підприємства бухгалтерської документації не є підставою для позбавлення працівника права на оплату праці.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок виплати заробітної плати є пріоритетним і не може бути скасований через обставини непереборної сили чи неналежну організацію діяльності підприємства.
– Суди попередніх інстанцій помилково переклали тягар доказування на працівника, вимагаючи від нього доказів виконання роботи, тоді як саме роботодавець мав довести, що він створив умови для дистанційної роботи та що працівник без поважних причин відмовився від виконання обов’язків.
– Суд звернув увагу на те, що позивача не було звільнено за прогул, до дисциплінарної відповідальності не притягнуто, а наказ про дистанційну роботу не скасовувався, що свідчить про продовження трудових відносин.
– Апеляційний суд не дослідив належним чином докази та не встановив фактичні обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема щодо реальної можливості виконання позивачем своїх функцій.
– Верховний Суд зазначив, що негативні наслідки неналежної організації передачі документації при ліквідації підприємства не можуть покладатися на працівника як слабшу сторону трудових правовідносин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №755/10976/24 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що справи про встановлення юридичних фактів розглядаються в окремому провадженні, якщо від них залежить виникнення майнових прав і відсутній реальний спір про право.
* Верховний Суд підкреслив, що Міністерство оборони України не є суб’єктом отримання допомоги, а тому між ним та заявницею не може виникнути спору про право, який би вимагав позовного провадження.
* Апеляційний суд помилково кваліфікував ситуацію як спір про право, не перевіривши, чи є такий спір реальним, а не гіпотетичним.
* Суд зазначив, що мати загиблого (заінтересована особа) не заперечувала проти встановлення факту, а заявниця сама є законним представником їхньої спільної дитини, що виключає конфлікт інтересів у цьому контексті.
* Верховний Суд послався на власну сталу практику (зокрема, постанови Великої Палати), яка вказує на відсутність спору про право у відносинах між заявником та органом, що здійснює виплату допомоги.
* Оскільки апеляційний суд безпідставно залишив заяву без розгляду, не дослідивши обставини по суті, це стало процесуальною перешкодою для захисту прав заявниці.
* В результаті суд дійшов висновку, що справа має бути розглянута по суті, а не закрита через формальні підстави.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №139/43/24 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним відчуження гідротехнічної споруди (дамби) з комунальної власності у приватну та повернення її територіальній громаді.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що гідротехнічні споруди (зокрема, земляні греблі) не є самостійними об’єктами цивільного обороту, а є невід’ємною складовою частиною земельних ділянок водного фонду.
– Суд підкреслив, що правовий режим такої споруди є похідним від правового режиму земельної ділянки, на якій вона розташована, тому їх неможливо відчужувати окремо.
– Оскільки землі водного фонду за загальним правилом не можуть перебувати у приватній власності, то і приватизація гідротехнічної споруди, що є їхньою складовою, є юридично неможливою.
– Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація права власності на таку споруду як на окремий об’єкт нерухомості суперечить закону, оскільки вона не має ознак самостійного об’єкта цивільних прав.
– Суд вказав на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими наявність запису в реєстрі про право власності на таку споруду створює перешкоди власнику земельної ділянки у користуванні нею.
– **** Суд прямо послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24, яка змінює підхід до розуміння правового статусу гідротехнічних споруд та можливості їх реєстрації як окремих об’єктів нерухомості.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для прийняття рішення з урахуванням викладених правових позицій.

Справа №462/4609/13-ц від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. **Предмет спору:** Оскарження боржником постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату та питання дотримання строків на подання такої скарги до суду.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на звернення зі скаргою на дії виконавця обмежене десятиденним строком, який обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
– Верховний Суд підтвердив, що неодноразове подання скарги, яка щоразу поверталася через недотримання формальних вимог процесуального закону (неподання доказів направлення копій іншим учасникам, відсутність обов’язкових реквізитів тощо), не зупиняє перебіг процесуального строку.
– Факт отримання ухвал про повернення попередніх скарг не є поважною причиною для поновлення строку, оскільки заявниця була обізнана про існування оскаржуваної постанови виконавця ще з моменту її отримання.
– Суд зазначив, що процесуальні норми щодо строків оскарження є імперативними, а їх пропуск за відсутності поважних причин є самостійною підставою для залишення скарги без розгляду.
– Апеляційний суд правильно встановив, що заявниця не навела жодних об’єктивних обставин, які б перешкоджали їй подати скаргу з дотриманням вимог закону з першого разу.
– Верховний Суд підкреслив, що неможливо скасувати законне по суті рішення суду апеляційної інстанції лише з формальних міркувань, якщо воно відповідає принципам правової визначеності та рівності сторін.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення скарги на дії державного виконавця без розгляду — без змін.

Справа №526/1291/24 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати незаконними дії кредитних установ щодо передачі інформації про нього до Бюро кредитних історій та зобов’язати Бюро виключити ці відомості з його кредитної історії через відсутність письмової згоди на обробку персональних даних.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що згідно із законом, передача інформації до Бюро кредитних історій можлива виключно за наявності письмової згоди суб’єкта кредитної історії.
– Суди попередніх інстанцій помилково поклали тягар доказування відсутності згоди на позивача, фактично вимагаючи від нього доведення «негативного факту».
– Суд підкреслив, що у правовідносинах між споживачем та фінансовими установами діє принцип «балансу вірогідностей», де споживач є слабшою стороною.
– Оскільки письмова згода, якщо вона існує, має зберігатися у кредитора, саме відповідачі повинні були надати докази її наявності, чого зроблено не було.
– Суди не з’ясували ключову обставину — чи дійсно була надана згода, що є порушенням процесуальних норм щодо повного та всебічного розгляду справи.
– Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доводам позивача та ігнорували практику Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування у подібних спорах.
– У результаті, через неповне встановлення фактичних обставин, попередні рішення було визнано передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного дослідження доказів.

Справа №720/938/15-ц від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є законність закриття апеляційного провадження за скаргою спадкоємиці поручителя, який помер під час розгляду справи, на рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості.

2. Верховний Суд керувався тим, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, свободи чи обов’язки. Суд встановив, що оскільки зобов’язання за договором поруки нерозривно пов’язані з особою поручителя, вони не допускають правонаступництва, а отже, смерть поручителя припиняє такі правовідносини. Оскільки рішення суду першої інстанції не покладало жодних обов’язків на спадкоємицю і не встановлювало її прав, вона не набула статусу особи, яка має право на апеляційне оскарження. Суд підкреслив, що зв’язок між рішенням та особою має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним. Відсутність такого зв’язку є підставою для закриття апеляційного провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Верховний Суд також підтвердив, що апеляційний суд мав повне право перевірити наявність підстав для оскарження та закрити провадження, якщо такі підстави не підтвердилися.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження — без змін.

Справа №761/30039/18-ц від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, поданого відповідачем через три роки після його ухвалення.

2. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване в межах розумних строків, визначених процесуальним законом. Суд встановив, що відповідач був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки раніше подавав заперечення на позов, тому не може вважатися особою, яка не була повідомлена про розгляд справи. Відповідно до частини 2 статті 358 ЦПК України, сплив річного строку з дня складення повного тексту рішення є імперативною підставою для відмови у відкритті провадження, за винятком випадків непереборної сили. Апеляційний суд безпідставно проігнорував ці обмеження, формально поновивши строк без наведення вагомих причин, що порушує принцип правової визначеності та остаточності судових рішень (res judicata). Верховний Суд підкреслив, що сторони зобов’язані проявляти інтерес до руху власної справи, а безпідставне поновлення строків після значного проміжку часу є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини. Таким чином, процесуальні порушення апеляційного суду стали самостійною підставою для скасування його рішень.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу та постанову апеляційного суду і передав справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №752/20514/23 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності (природно-заповідного фонду) шляхом скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудований садовий будинок та зобов’язання його знести.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, і будь-яка забудова на них без належних правових підстав є незаконною. Верховний Суд підтвердив позицію апеляційної інстанції, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про право власності на самочинне будівництво не є належним способом захисту, оскільки вона не вирішує юридичну долю самого об’єкта. Натомість, єдиним ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки у таких випадках є саме вимога про знесення самочинно збудованого майна. Суд встановив, що відповідач не мав жодних правовстановлюючих документів на землю, а реєстрація права власності на будинок була здійснена з порушенням процедури. Таким чином, позовні вимоги про знесення будинку та демонтаж паркану визнано обґрунтованими, тоді як вимоги про скасування запису в реєстрі — такими, що не підлягають задоволенню. Суд також наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, встановлені судами нижчих інстанцій, якщо ті діяли в межах закону.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги обох сторін, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було зобов’язано відповідача знести самочинно збудований будинок та демонтувати паркан, але відмовлено у скасуванні запису про право власності.

Справа №531/750/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про встановлення факту трудових відносин, внесення запису до трудової книжки та зобов’язання роботодавця сплатити податки і внески, стверджуючи, що працював за усною домовленістю.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не з’ясувавши дійсну мету позову, яка може бути пов’язана з впливом на кримінальне провадження щодо позивача. Суд зазначив, що якщо позов подано не для захисту трудових прав, а виключно для створення преюдиції (встановлення фактів) для кримінальної справи, то це є неприпустимим, і провадження в такій частині має бути закрите. Суди не дослідили належним чином надані докази, включаючи покази свідків та документи з кримінального провадження, які могли б підтвердити факт допуску до роботи. Також суд підкреслив, що принцип змагальності не звільняє суд від обов’язку сприяти встановленню істини, зокрема шляхом витребування доказів, якщо є сумніви у добросовісності сторін. Водночас Верховний Суд відхилив довід позивача про необхідність розгляду справи в порядку окремого провадження, підтвердивши, що за наявності спору про право (вимоги до роботодавця) справа має розглядатися виключно в порядку позовного провадження. У підсумку, через неповне з’ясування обставин та неналежну оцінку доказів, рішення попередніх інстанцій визнано передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №761/19284/22 від 26/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Поділ нерухомого майна, набутого подружжям під час шлюбу, та визначення часток кожного з них у праві власності на це майно.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із презумпції спільності майна, набутого у шлюбі, що закріплено у статтях 60 та 61 Сімейного кодексу України, тому все спірне майно підлягало поділу.
– Верховний Суд наголосив, що при поділі майна суд зобов’язаний вирішити спір по суті таким чином, щоб у сторін не виникало потреби у повторних зверненнях до суду, що було забезпечено шляхом реального поділу об’єктів та стягнення грошової компенсації за різницю у вартості.
– Щодо доводів про порушення територіальної підсудності, суд зазначив, що відповідач не заявляв про це у суді першої інстанції, а згідно з процесуальним законом це позбавляє його права посилатися на таку підставу в апеляційному чи касаційному порядку.
– Суд відхилив аргументи про необхідність попереднього внесення коштів на депозит для виплати компенсації, роз’яснивши, що ці вимоги стосуються припинення права на частку, тоді як у цій справі відбувся безпосередній поділ майна в натурі.
– Щодо невирішеного питання про квартиру, яка вже перебувала у спільній частковій власності, суд вказав, що вона не підлягала поділу як об’єкт спільної сумісної власності, оскільки правовий режим щодо неї вже був визначений раніше.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, оскільки є судом права, а не факту, а рішення попередніх інстанцій ґрунтуються на належній оцінці матеріалів справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №484/2266/16-ц від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є визначення належної юрисдикції суду для розгляду скарги боржника на постанову державного виконавця про накладення штрафу за наявність заборгованості зі сплати аліментів.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що штраф за несплату аліментів, передбачений частиною 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», має іншу правову природу, ніж загальні штрафи за невиконання рішень, оскільки він стягується на користь стягувача, а не держави. Суд наголосив, що оскарження дій виконавця, пов’язаних із виконанням рішення про стягнення аліментів (включаючи накладення штрафів за заборгованість), нерозривно пов’язане з самим виконавчим провадженням щодо аліментів. Відповідно, такі спори мають розглядатися виключно в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ. Верховний Суд підкреслив, що розмежування юрисдикції має забезпечувати ефективність судового захисту та процесуальну економію. Апеляційний суд помилково застосував норми про адміністративну юрисдикцію, не врахувавши спеціальну природу аліментних зобов’язань. Таким чином, касаційна скарга була визнана обґрунтованою, оскільки апеляційний суд безпідставно закрив провадження у справі.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.

Справа №466/9987/23 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Львівська міська рада намагалася визнати недійсними електронні торги та витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно (нежитлові будівлі), яке було реалізоване через систему «СЕТАМ» у межах виконавчого провадження.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що оскарження електронних торгів не є ефективним способом захисту для особи, яка не була стороною договору купівлі-продажу, тому в цій частині позовні вимоги є неналежними.
– Ключовим критерієм для вирішення спору про витребування майна (віндикації) є добросовісність набувача, яка презюмується згідно із законом, поки не доведено протилежне.
– Суд встановив, що на момент проведення аукціону в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було відомостей про обтяження, а переможець торгів не знав і не міг знати про існування судових спорів чи заборон.
– Відповідно до частини другої статті 388 Цивільного кодексу України, майно не може бути витребуване у добросовісного набувача, якщо воно було реалізоване у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
– Суд зазначив, що можлива недобросовісність попередніх власників майна не впливає на статус кінцевого набувача, оскільки він не повинен нести відповідальність за порушення, допущені іншими особами в ланцюгу відчуження.
– Покладання на покупця на торгах обов’язку перевіряти всю історію переходів права власності є надмірним тягарем, оскільки публічна процедура торгів сама по собі гарантує «юридичне очищення» майна.
– Суд також вказав, що позивач сам сприяв ситуації, звернувшись із заявою про забезпечення позову занадто пізно, що унеможливило своєчасне внесення відомостей про заборону до реєстру.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши право власності набувача на спірне майно.

Справа №757/37986/20-ц від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз цієї справи:

1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації про причетність позивача до підпалу автомобіля та погроз журналістам.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не провели належного розмежування між фактичними твердженнями та оціночними судженнями, що є критично важливим у справах про захист репутації. Суди не врахували, що висловлювання, які мають характер суб’єктивних поглядів або припущень, не підлягають спростуванню, оскільки це порушує право на свободу вираження поглядів. Крім того, суд першої інстанції припустився процесуальної помилки, стягнувши судові витрати з відповідачів у солідарному порядку, що не передбачено законом. Головним же фактором стало те, що під час касаційного провадження було встановлено факт смерті позивача. Оскільки позов стосувався захисту особистих немайнових прав, які не переходять у спадщину, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Відповідно, за таких обставин подальший розгляд справи став неможливим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі у зв’язку зі смертю позивача та неможливістю правонаступництва у спорах про захист особистих немайнових прав.

Справа №761/45700/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визначення належної юрисдикції (цивільної чи господарської) для розгляду позову підприємства до свого колишнього директора про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання ним посадових обов’язків.

2. **Основні аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм розмежування юрисдикції є суб’єктний склад та характер спірних правовідносин, а не лише посилання позивача на норми трудового законодавства.
* Суд встановив, що спір виник між юридичною особою та її посадовою особою (директором) щодо відшкодування збитків, завданих діями чи бездіяльністю останнього під час виконання управлінських функцій.
* Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, такі спори прямо віднесені до компетенції господарських судів.
* Суд підкреслив, що наявність трудових відносин між підприємством та директором не змінює господарську природу спору про відшкодування збитків, завданих юридичній особі.
* Апеляційний суд помилково застосував практику щодо регресних вимог, не врахувавши спеціальні норми ГПК, які регулюють корпоративні спори та спори з посадовими особами.
* Відтак, Верховний Суд підтвердив, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вона має бути вирішена господарським судом.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі через непідвідомчість спору цивільному суду.

Справа №753/163/22 від 24/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розірвання договору про участь у фонді фінансування будівництва (ФФБ) та стягнення з управителя коштів, внесених інвестором, через порушення забудовником строків введення об’єкта в експлуатацію.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що забудовник порушив строки спорудження об’єкта будівництва більш ніж на 90 днів, що є самостійною та достатньою підставою для розірвання договору згідно з частиною 4 статті 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
– Верховний Суд наголосив, що право довірителя на розірвання договору та повернення коштів у такому випадку не залежить від того, чи вживав управитель заходів контролю за забудовником, оскільки факт порушення строків вже є підставою для виходу інвестора з фонду.
– Суд відхилив аргументи управителя про те, що кошти мають повертатися лише після перепродажу об’єкта інвестування іншому довірителю, вказавши, що спеціальна норма закону про розірвання договору через порушення строків будівництва не передбачає такого відтермінування виплати.
– Суди попередніх інстанцій помилково акцентували увагу на відсутності доказів контролю з боку управителя, проте це не вплинуло на законність фінального рішення, оскільки основна вимога позивача була обґрунтованою.
– Верховний Суд підтвердив, що управитель несе відповідальність перед довірителями в межах договору, а порушення строків будівництва позбавляє інвестора того, на що він розраховував, що відповідає критеріям істотного порушення договору.
– Суд також врахував практику, викладену в постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 752/8593/24, яка підтверджує право інвестора на повернення коштів у подібних правовідносинах.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими договір було розірвано, а кошти підлягали поверненню інвестору.

Справа №756/6153/22 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними договори відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладені між банком, що перебував у стані ліквідації, та фізичною особою.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу прав вимоги, а не факторингу, оскільки відсутні докази надання фінансової послуги (кредитування) новим кредитором.
* Ключовим фактором стало те, що банк на момент укладення договорів перебував у процедурі ліквідації, що змінює правовий режим реалізації його активів.
* Верховний Суд підтвердив, що під час ліквідації банку продаж активів здійснюється на відкритих торгах, де покупцем (новим кредитором) може виступати будь-яка особа, включаючи фізичну.
* Суд наголосив, що обмеження щодо суб’єктного складу (заборона фізичним особам бути кредиторами за кредитними договорами) не застосовуються у випадках, коли банк відчужує активи в межах процедури ліквідації.
* Аргументи позивачки про порушення її прав через зміну кредитора були відхилені, оскільки правочин не суперечить вимогам цивільного законодавства.
* Суд також зазначив, що переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції, а суди попередніх інстанцій надали вичерпну оцінку всім обставинам справи.
* Висновки судів повністю узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду щодо можливості відступлення прав вимоги фізособам саме у процедурах ліквідації банків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №200/25165/15-ц від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними кредитний договір, договори іпотеки та поруки, посилаючись на введення її в оману банком, застосування нечесної підприємницької практики та ненадання повної інформації про умови кредитування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив на презумпції правомірності правочину: договір вважається дійсним, доки не доведено протилежне, а тягар доказування обману чи нечесної практики лежить виключно на позивачеві.
– Встановлено, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а позивачка підписала документи добровільно, не висловлюючи зауважень чи пропозицій щодо зміни умов на момент укладення.
– Суд підкреслив, що помилка щодо мотивів правочину (наприклад, зміна курсу валют) не є підставою для визнання договору недійсним.
– Щодо валюти кредиту, суд підтвердив правомірність укладення договорів в іноземній валюті, посилаючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду.
– Суд зазначив, що принцип змагальності не зобов’язує суд вважати доведеними обставини, про які лише заявляє сторона, якщо вони не підкріплені належними доказами.
– Доводи позивачки про відсутність висновку Верховного Суду були відхилені, оскільки вони фактично зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
– Клопотання про передачу справи до Великої Палати було відхилено через відсутність виключної правової проблеми.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №595/397/23 від 20/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати незаконним наказ Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у приватну власність та витребувати її з володіння набувачів, стверджуючи, що первинний власник не подавав заяв на приватизацію особисто, оскільки перебував за кордоном.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент подання документів на приватизацію у громадянина була чинна нотаріально посвідчена довіреність, яка наділяла представника повноваженнями діяти від його імені у всіх органах, включаючи Держгеокадастр.
– Щодо доводів прокурора про відсутність волевиявлення, суд зазначив, що наявність довіреності спростовує твердження про вибуття майна з власності держави поза волею власника.
– Суд критично поставився до висновку експерта, наданого прокуратурою, оскільки для порівняння підписів використовувалися неякісні копії документів, що є неприпустимим для експертного дослідження.
– Також було встановлено, що поточний власник земельної ділянки є добросовісним набувачем, а держава не довела факт незаконності дій посадових осіб, які б позбавляли особу права на отримання землі.
– Окремо суд звернув увагу на порушення правил предметної юрисдикції: спір між територіальною громадою та юридичною особою (ТОВ «Гадз-Агро») щодо права власності на землю має розглядатися господарським, а не цивільним судом.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій у частині вимог до ТОВ «Гадз-Агро» із закриттям провадження через порушення правил юрисдикції, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.

Справа №185/12844/24 від 26/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту оголошення військовослужбовця померлим у зв’язку з його тривалим безвісним зникненням під час бойових дій.

2. **Аргументи суду:** Суд керувався тим, що з моменту зникнення військовослужбовця минуло понад 10 років, протягом яких жодних достовірних відомостей про його місцеперебування чи перебування в полоні не отримано. Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, застосував телеологічне (цільове) тлумачення норм Цивільного кодексу України, наголосивши на необхідності балансу між правовою визначеністю та захистом інтересів родини. Суд зазначив, що відсутність доказів того, що особа є живою, у поєднанні з тривалим строком відсутності, дає підстави для юридичного припущення про смерть. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки є судом права, а не факту. Також було враховано позицію Великої Палати Верховного Суду щодо можливості оголошення особи померлою до спливу дворічного строку після завершення воєнних дій, якщо є достатні підстави вважати особу загиблою. У підсумку, суд визнав рішення апеляційної інстанції законним та обґрунтованим, оскільки воно базується на належних та допустимих доказах.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про оголошення військовослужбовця померлим — без змін.

Справа №938/160/22 від 26/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним заповіт свого покійного батька, стверджуючи, що документ був складений з порушенням процедури посвідчення та за відсутності вільного волевиявлення спадкодавця через стан його здоров’я.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що секретар сільської ради мав законні повноваження на посвідчення заповіту, оскільки в населеному пункті був відсутній нотаріус, а закон не забороняє вчиняти такі дії в приміщенні лікарні.
* Щодо доводів про стан здоров’я спадкодавця, суд наголосив, що сам факт хвороби чи перебування на лікуванні не є автоматичною підставою для визнання заповіту недійсним.
* Позивач не надав належних доказів (зокрема, результатів посмертної судово-психіатричної експертизи), які б підтверджували, що померлий не усвідомлював значення своїх дій у момент підписання документа.
* Суд підкреслив, що допущені формальні недоліки (наприклад, відсутність у тексті вказівки на адресу місця посвідчення) не є критичними, якщо вони не впливають на дійсність волевиявлення особи.
* Показання свідків, присутніх при підписанні, підтвердили, що текст заповіту був прочитаний вголос і підписаний заповідачем, що спростовує твердження про порушення процедури.
* Верховний Суд вказав, що свобода заповіту є фундаментальним принципом, тому кваліфікація заповіту як нікчемного через розширене тлумачення формальних вимог є неприпустимою.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що презумпція правомірності правочину не була спростована, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши чинність оскаржуваного заповіту.

Справа №386/1180/24 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю та перебування на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для визнання особи такою, що перебувала на утриманні, допомога від померлого має бути не просто періодичною, а постійним і основним джерелом засобів до існування.
– Позивачка не надала достатніх доказів того, що кошти від брата були її єдиним або основним доходом, оскільки вона мала інші джерела (соціальні виплати) та проживала з іншими членами родини.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що сам факт спільного проживання або епізодичних грошових переказів не доводить юридичного факту «перебування на утриманні».
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були детально досліджені судами нижчих інстанцій.
– Також було зазначено, що позивачка не довела свою належність до категорії осіб, які за законом мають право на отримання вказаної грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця.
– Суд вказав, що висновки у справах, на які посилалася позивачка, не є релевантними, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №755/8150/16-к від 02/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд законності виправдувального вироку щодо двох осіб, обвинувачених у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів, через незгоду прокурора з визнанням судами доказів сторони обвинувачення недопустимими.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає від обвинувачення надання виключно належних та допустимих доказів, чого в даному випадку зроблено не було.
– Ключові докази (протоколи огляду місця події) визнані недопустимими, оскільки під виглядом «огляду» правоохоронці фактично провели особистий обшук підозрюваного без належного процесуального оформлення (затримання за ст. 208 КПК).
– Суд встановив, що згода на огляд автомобіля була отримана від особи, яка фактично перебувала в стані затримання (в кайданках), що нівелює добровільність такої згоди.
– Щодо огляду квартири, суд підкреслив, що дозвіл на проникнення до житла має надаватися саме його фактичними володільцями (орендарями), а не власником, якщо останні не давали на це згоди.
– Оскільки первинні докази (протоколи оглядів) визнані недопустимими, всі похідні докази (висновки експертів, постанови про визнання речовими доказами) також втратили свою доказову силу.
– Суд також зазначив, що непроголошення вироку за відсутності учасників не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо копії вироку були вручені сторонам у встановлений законом спосіб, що не порушило їхніх прав.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду, якою виправдувальний вирок залишено без змін — без задоволення.

Справа №160/12218/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. Предметом спору є правомірність звернення стягнення податкового боргу комунального підприємства на кошти відповідного органу місцевого самоврядування (Дніпровської міської ради) без попереднього дотримання податковим органом обов’язкових процедур щодо реалізації майна боржника.

2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався чітким алгоритмом дій, передбаченим статтею 96 Податкового кодексу України. Суд наголосив, що звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування є крайнім заходом, який можливий лише після того, як податковий орган вичерпав усі інші законні способи погашення боргу. Зокрема, контролюючий орган зобов’язаний спочатку здійснити продаж майна, що перебуває у податковій заставі, або довести відсутність такого майна. У цій справі податкова служба не надала доказів вчинення таких дій, що є грубим порушенням процедури. Суд апеляційної інстанції помилково переклав тягар доведення на міську раду, тоді як саме податковий орган мав підтвердити виконання всіх передумов для стягнення коштів з бюджету. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що без дотримання досудової процедури стягнення податкового боргу за рахунок коштів органу місцевого самоврядування є неможливим.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Дніпровської міської ради, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову податкового органу було відмовлено.

Справа №528/854/18 від 02/09/2026
Предметом цього спору є законність вироку апеляційного суду, яким було скасовано виправдувальний вирок та засуджено особу за вчинення грабежу, поєднаного з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України).

Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Апеляційний суд має право та обов’язок повторно дослідити докази, якщо в апеляційній скарзі прокурора ставиться питання про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, незалежно від наявності окремого клопотання про це.
2. Суд підтвердив правову позицію, згідно з якою апеляційний суд може самостійно оцінювати докази та формувати власне внутрішнє переконання щодо винуватості особи, якщо попередній вирок був необґрунтованим.
3. Щодо доводів про погіршення становища обвинуваченого, суд зазначив, що апеляційний суд діяв у межах закону, оскільки при призначенні покарання він зобов’язаний дотримуватися санкції статті КК України, навіть якщо прокурор в апеляції помилково просив про менший строк.
4. Суд визнав доведеним наявність корисливого мотиву та умислу на відкрите заволодіння майном, спираючись на показання потерпілого та висновок судово-медичної експертизи про наявність тілесних ушкоджень.
5. Захист не довів порушення прав потерпілого, оскільки в матеріалах справи наявна заява потерпілого про неможливість участі в засіданнях через виїзд за кордон, а також докази його належного повідомлення.
6. Верховний Суд констатував, що апеляційний суд при новому розгляді повністю виконав вказівки, надані в попередній постанові касаційної інстанції, та усунув допущені раніше процесуальні помилки.

Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №148/1893/22 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги заявнику через відмову у поновленні строку на оскарження ухвали слідчого судді.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Ключовим аргументом стало те, що апеляційний суд розглянув клопотання про поновлення строку у судовому засіданні, не забезпечивши належного повідомлення заявника про дату, час та місце цього засідання. Відповідно до статей 111, 135 та 405 КПК України, обов’язок перевірити факт отримання особою повідомлення про виклик до суду лежить безпосередньо на суді. Оскільки матеріали справи не містили доказів належного повідомлення ОСОБА_6, розгляд клопотання за його відсутності є прямим обмеженням права на доступ до правосуддя. Суд наголосив, що будь-яке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а ігнорування процедури виклику учасників є неприпустимим. Водночас суд відхилив аргумент скаржника про те, що апеляційний суд не витребував матеріали провадження, оскільки це не знайшло підтвердження під час перевірки.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №344/9748/25 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є вимога матері про зміну прізвища малолітньої дитини на її прізвище через неналежне виконання батьком своїх батьківських обов’язків.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що зміна прізвища дитини можлива лише за наявності доведених обставин, які свідчать, що це відповідає її найкращим інтересам. Суди встановили, що відповідач не позбавлений батьківських прав, а юридичний зв’язок між ним та дитиною зберігається. Хоча позивач надала докази обмеженої участі батька у вихованні та наявності заборгованості зі сплати аліментів, суд зазначив, що ці факти самі по собі не є безумовною підставою для зміни прізвища. Також було враховано, що дитина спокійно ставиться до свого теперішнього прізвища, а доказів того, що носіння прізвища батька завдає дитині психологічної шкоди або перешкоджає її розвитку, надано не було. Суд підкреслив, що питання зміни прізвища потребує балансу між правами обох батьків, а оскільки згоди між ними не досягнуто, а позивач не довела наявності негативного впливу прізвища батька на дитину, підстави для задоволення позову відсутні.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Справа №211/6692/24 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики та визначення правової природи грошових коштів, переданих за розпискою.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив факт укладення договору позики та отримання відповідачем грошових коштів, що підтверджується оригіналом договору та розпискою, справжність яких не була спростована.
– Верховний Суд наголосив на презумпції належного виконання зобов’язання: оскільки борговий документ перебуває у кредитора, це свідчить про невиконання боржником свого обов’язку.
– Доводи відповідача про нібито «психічний тиск» при підписанні договору були відхилені через відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження таких обставин.
– Суд зазначив, що переоформлення гаражів на позивача не є автоматичним доказом погашення боргу, оскільки сторони не уклали відповідного правочину про зарахування зустрічних вимог або відступне.
– Також суд підкреслив, що чинне законодавство не вимагає від позикодавця доводити джерело походження коштів, переданих у позику, якщо факт їх передання підтверджений документально.
– Касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки доводи відповідача зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення основного боргу — без змін.

Справа №910/11987/25 від 08/09/2026
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ТОВ «Укртехносинтез» страхового відшкодування у розмірі понад 11 мільйонів гривень.

2. Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга страхової компанії не містить належних правових підстав для скасування рішень попередніх інстанцій. Суд встановив, що доводи скаржника щодо наявності виключної правової проблеми або необхідності відступу від правових позицій Верховного Суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Зокрема, касаційна інстанція констатувала, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, які регулюють правовідносини у сфері страхування. Процесуальні порушення, на які посилався відповідач, були визнані безпідставними та такими, що не вплинули на законність ухвалених рішень. Суд також підтвердив обґрунтованість додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, не вбачаючи підстав для його перегляду. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для втручання у висновки судів нижчих ланок, які повно та всебічно дослідили обставини справи.

3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а в іншій частині — залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №990/322/26 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий професійний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді апеляційного суду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження здатності здійснювати правосуддя через невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що ВККС у межах своїх повноважень має право оцінювати не лише професійні знання, а й морально-етичні якості кандидата, що є критично важливим для суспільної довіри до судової влади.
– Комісія обґрунтовано поставила під сумнів прозорість набуття кандидатом нерухомості, оскільки він, будучи досвідченим адвокатом, обрав «номінальну» схему оформлення права власності на третіх осіб.
– Суд погодився з позицією ВККС щодо відсутності документального підтвердження доходів брата кандидата, які нібито були використані для купівлі квартири.
– Аргументи кандидата про технічний стан житла як причину його низької вартості були відхилені, оскільки вони суперечили умовам договору купівлі-продажу, де покупець підтвердив відсутність претензій до стану об’єкта.
– Суд зазначив, що тягар доведення доброчесності лежить на самому кандидаті, і він не надав переконливих доказів, які б усунули обґрунтовані сумніви Комісії.
– ВККС не зобов’язана діяти як правоохоронний орган, але має право використовувати будь-яку інформацію з досьє для формування висновку про відповідність кандидата високим стандартам суддівської етики.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, визнавши рішення ВККС законним та обґрунтованим.

Справа №320/23911/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та суму від’ємного значення податку через нібито нереальність здійснених ним господарських операцій.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач надав належним чином оформлені первинні документи, які в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій та їх економічну доцільність. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач мав необхідні ресурси, персонал та матеріально-технічну базу для здійснення своєї діяльності, а податковий орган не надав жодних переконливих доказів, які б спростовували ці факти. Верховний Суд наголосив, що сам по собі статус контрагента як «ризикового» або наявність кримінальних проваджень не є автоматичним доказом нереальності операцій. Також суд підкреслив, що платник податків не повинен нести відповідальність за можливі порушення податкової дисципліни його контрагентами, якщо він сам діяв добросовісно. Оскільки податковий орган не виконав свій обов’язок щодо доказування протиправності дій позивача, підстави для скасування податкових повідомлень-рішень були визнані обґрунтованими.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційним судом провадження за скаргою захисника на ухвалу слідчого судді про продовження строку досудового розслідування.

2. Верховний Суд виходив із того, що згідно з частиною 9 статті 295-1 КПК України ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування не підлягає апеляційному оскарженню. Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним і держава має право встановлювати обмеження для певних процесуальних рішень, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Колегія суддів відхилила доводи захисту про те, що ухвала слідчого судді фактично була рішенням про «поновлення» строків, зазначивши, що слідчий суддя діяв у межах процедури, передбаченої законом. Також суд підкреслив, що посилання захисника на практику щодо оскарження рішень, не передбачених КПК, є нерелевантними, оскільки оскаржувана ухвала була постановлена в межах прямо передбаченої законом процедури. Щодо питання відводу, суд зазначив, що при колегіальному розгляді відвід розглядається тим же складом суду, що відповідає вимогам процесуального закону. У підсумку, суд не встановив порушень норм права, які б вимагали скасування рішення апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №488/844/25 від 04/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком малолітніх дітей без участі матері.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними та тісно пов’язаними з особою, тому факт їх виконання не може бути підтверджений лише фактом проживання дітей з одним із батьків.
– Встановлення такого факту можливе лише за наявності доказів ухилення іншого з батьків від виконання своїх обов’язків, що має бути підтверджено належними доказами, а не припущеннями.
– Суди встановили, що мати дітей підтримує з ними зв’язок, спілкується та бере участь у їхньому житті, що спростовує доводи позивача про її повне самоусунення від виховання.
– Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт розірвання шлюбу та проживання дітей з батьком не звільняє матір від батьківських обов’язків і не є підставою для автоматичного встановлення факту “самостійного” виховання.
– Суд зазначив, що позивач не довів наявності обставин, за яких батьківська правосуб’єктність матері була б обмежена або припинена (наприклад, позбавлення батьківських прав).
– Верховний Суд вказав, що мета отримання такого судового рішення для цілей мобілізаційного законодавства не може підміняти собою реальний доказовий стандарт щодо невиконання іншим з батьків своїх обов’язків.
– Суд підтвердив, що попередні інстанції правильно застосували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою встановлення такого факту є лише однією з обставин у спорі, а не безумовною підставою для задоволення позову без доведення вини іншого з батьків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №204/10354/24 від 04/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

**Предмет спору:**
Адвокат звернулася до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, вимагаючи спростувати висловлювання потерпілого у кримінальній справі, який під час засідання припустив, що захисник має перебувати на лаві підсудних, а не в суді.

**Аргументи суду:**
1. Суд наголосив на фундаментальній різниці між фактичними твердженнями та оціночними судженнями, зазначивши, що останні не підлягають спростуванню, оскільки є суб’єктивним вираженням поглядів.
2. Висловлювання відповідача було кваліфіковано як емоційне оціночне судження, що виникло в контексті судової полеміки, а не як констатація факту вчинення адвокатом конкретного злочину.
3. Суд врахував, що відповідач мав право на вільне вираження поглядів, а його слова не містили конкретних відомостей про порушення закону, які можна було б перевірити на предмет достовірності.
4. Важливим аспектом стало те, що висловлювання прозвучало в межах судового засідання, де сторони мають право висловлювати своє бачення обставин справи, навіть якщо воно є критичним чи суб’єктивним.
5. Суд підкреслив, що для задоволення позову необхідно довести поширення саме недостовірної інформації про факти, чого в даному випадку позивачем зроблено не було.
6. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, оскільки оспорювані фрази не містять негативних фактів, а є лише суб’єктивним трактуванням змісту обвинувального акта.

**Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.

Справа №760/11967/24 від 04/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є правомірність залишення судом без розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення через пропуск ним процесуального строку на її подання.

2. Суд виходив із того, що процесуальні строки є гарантією правової визначеності, а їх пропуск без поважних причин тягне за собою втрату права на вчинення процесуальної дії. Верховний Суд встановив, що відповідач дізнався про існування рішення ще 07 липня 2025 року, що підтверджується його ж власними зверненнями до суду, тому доводи про те, що строк мав початися лише після виправлення описки в рішенні 13 серпня 2025 року, є безпідставними. Суд наголосив, що виправлення технічної помилки (описки) не змінює суб’єктний склад справи та не створює нового права на оскарження. Крім того, первинна заява відповідача була повернута через його власну бездіяльність (неусунення недоліків), що не є поважною причиною для поновлення строку. Верховний Суд також підкреслив, що наявність у рішенні РНОКПП відповідача дозволяла йому однозначно ідентифікувати себе як сторону спору з моменту отримання інформації про рішення. Зрештою, суд зазначив, що переоцінка доказів не входить до повноважень касаційної інстанції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №30/3 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є розгляд апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі (Львівської міської ради), на рішення суду першої інстанції про визнання права власності на нерухоме майно за іншою особою.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції припустився грубої процесуальної помилки, створивши «процесуальний парадокс». Суд апеляційної інстанції спочатку констатував, що рішення місцевого суду не стосується прав та обов’язків Львівської міської ради (що є підставою для закриття апеляційного провадження), але замість цього продовжив розгляд справи по суті та ухвалив постанову. Верховний Суд підкреслив, що судове рішення у приватноправовому спорі діє лише між сторонами (inter partes) і не має преюдиціального значення для осіб, які не брали участі у справі. Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, якщо суд встановив, що рішення не зачіпає прав особи, яка подала скаргу, він зобов’язаний закрити провадження, а не переглядати справу по суті. Своїми діями апеляційний суд штучно наділив Раду статусом учасника справи, чим фактично протиставив їй судове рішення, позбавивши можливості захистити свої інтереси в майбутньому. Оскільки апеляційний суд не дотримався алгоритму дій, визначеного процесуальним законом, його постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

***

****
У цій постанові Верховний Суд посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, яка уточнює критерії того, що саме вважається рішенням про права, інтереси та обов’язки особи, яка не брала участі у справі, та підкреслює неприпустимість втручання в остаточне рішення суду лише через незгоду з мотивувальною частиною.

Справа №911/22/24 (911/953/25) від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності наказу Міністерства юстиції, яким було скасовано реєстраційні дії щодо повернення права власності на нерухоме майно боржнику у справі про банкрутство, а також вимоги про визнання відсутнім права власності відповідача на це майно.

2. **Аргументи суду:**
– **:** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, відступив від попередніх підходів щодо неможливості оскарження наказів Мін’юсту в межах господарського процесу, визнавши, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в межах справи про банкрутство.
– Верховний Суд наголосив, що розгляд скарги Мін’юстом не є суто технічною процедурою, а вимагає обов’язкової перевірки того, чи дійсно оскаржувані дії порушують права скаржника.
– Суд встановив, що Мін’юст при винесенні наказу не перевірив наявність реального порушеного права у відповідача, який подав скаргу, що є обов’язковою передумовою для відкриття адміністративного провадження.
– Оскільки відповідач не довів наявності у нього законних прав на майно, а суди попередніх інстанцій вже встановили факт незаконного вибуття майна з власності боржника, скарга відповідача до Мін’юсту мала бути залишена без розгляду.
– Суд підкреслив, що захист права власності через вимогу про «визнання права відсутнім» є ефективним способом усунення правової невизначеності, коли інша особа безпідставно оспорює право власника.
– Також було зазначено, що зупинення дії судового рішення в іншій справі (на момент апеляційного перегляду) не позбавляє суд можливості оцінити правомірність дій Мін’юсту, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу рішення суду було чинним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Міністерства юстиції та ТОВ «Укрбуд Девелопмент», залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими наказ Мін’юсту було скасовано, а право відповідача на майно визнано відсутнім.

Справа №753/7500/26 від 08/09/2026
Предметом спору є вирішення питання про можливість зміни територіальної підсудності кримінального провадження та його передачі з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

Верховний Суд при розгляді цього подання керувався насамперед принципом територіальної підсудності, закріпленим у нормах Кримінального процесуального кодексу України. Суд проаналізував наявні підстави для направлення справи до іншого суду, передбачені статтею 34 КПК, і дійшов висновку, що вони не є достатніми для виключного випадку зміни підсудності. Ключовим аргументом стало те, що процесуальний закон вимагає наявності об’єктивних та виняткових обставин, які б унеможливлювали розгляд справи у визначеному суді, чого в даному випадку встановлено не було. Суд також звернув увагу на необхідність дотримання права на розгляд справи належним судом, що є важливою гарантією справедливого правосуддя. Таким чином, колегія суддів не знайшла законних підстав для задоволення клопотання апеляційного суду, оскільки це порушило б правила визначення підсудності, встановлені законодавцем.

Верховний Суд постановив залишити подання Київського апеляційного суду про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.

Справа №160/24585/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження індивідуальної податкової консультації (ІПК), в якій податковий орган безпідставно вимагав оподатковувати суми моральної шкоди, стягнуті за рішенням суду у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві, якщо вони перевищують чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що податкова консультація має бути не просто формальною відпискою, а містити чіткі та вмотивовані відповіді на всі питання платника з урахуванням конкретних обставин.
* Суд роз’яснив, що згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 Податкового кодексу України, суми відшкодування шкоди життю та здоров’ю, стягнуті за рішенням суду, не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи.
* Законодавче доповнення норми щодо оподаткування моральної шкоди (понад чотирикратний розмір мінімальної зарплати) стосується загальних випадків, але не скасовує спеціального звільнення від оподаткування сум, що пов’язані саме з відшкодуванням шкоди життю та здоров’ю.
* Суд підкреслив, що податковий орган не провів належного аналізу ситуації та не надав платнику зрозумілої моделі поведінки, що є грубим порушенням вимог до змісту ІПК.
* Апеляційний суд помилково погодився з позицією податкової, проігнорувавши системне тлумачення норм Кодексу, які захищають потерпілих працівників від додаткового податкового навантаження на компенсаційні виплати.
* Верховний Суд підтвердив, що обов’язок податкового агента не виникає щодо сум, які за законом не є об’єктом оподаткування.
* У підсумку, суд визнав, що податкова консультація не відповідає вимогам закону та не забезпечує правової визначеності для платника податків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким податкову консультацію було визнано протиправною та скасовано.

Справа №761/30940/19 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги прокурора через пропуск строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття кримінального провадження.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, не надавши належної оцінки доводам прокурора щодо поважності причин пропуску строку. Суд зазначив, що хоча строк на оскарження обчислюється з моменту оголошення рішення, апеляційна інстанція зобов’язана була перевірити, чи мав прокурор об’єктивну можливість ознайомитися з повним текстом ухвали для формування правової позиції. Апеляційний суд формально підійшов до питання, проігнорувавши той факт, що копія рішення була вручена прокурору лише через 8 днів після його винесення, а доступ до реєстру був відкритий ще пізніше. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не проаналізував співвідношення часу, витраченого прокурором на подання скарги після отримання копії рішення (5 днів), із загальним строком на оскарження (7 днів). Відсутність мотивування щодо того, чи є ці обставини поважними, свідчить про порушення вимог щодо вмотивованості судового рішення. Таким чином, апеляційний суд не виконав обов’язок щодо забезпечення права на доступ до правосуддя та перегляд судового рішення.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №990/229/25 від 07/09/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачкою рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з вимогою їх скасування та зобов’язання Комісії вчинити певні дії в межах процедури кваліфікаційного оцінювання або добору.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має здійснюватися виключно в межах повноважень, визначених законом, та з дотриманням встановлених процедурних норм. Колегія суддів проаналізувала доводи позивачки щодо порушення її прав та зіставила їх із фактичними обставинами справи, встановленими під час розгляду. Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ВККС були прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Також було враховано, що дискреційні повноваження органу, яким є ВККС, не можуть бути підмінені судовим рішенням, якщо процедура прийняття рішення не містила критичних порушень. Відтак, суд не знайшов правових підстав для визнання дій Комісії протиправними, оскільки позивачкою не було доведено факту порушення її прав, свобод чи інтересів. У підсумку, аргументи позивачки були визнані необґрунтованими, а дії відповідача — такими, що відповідають вимогам адміністративного законодавства.

3. Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Справа №761/9292/24 від 02/09/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення працівника у зв’язку зі зміною істотних умов праці, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд встановив, що роботодавець неодноразово надсилав повідомлення про зміну істотних умов праці, проте позивач, попри незгоду з ними, фактично продовжувала виконувати свої обов’язки, що свідчить про її згоду на продовження роботи в нових умовах. Верховний Суд підкреслив, що чинне законодавство не передбачає можливості для роботодавця видавати повторні накази про зміну тих самих істотних умов праці з метою «з’ясування позиції» працівника після того, як зміни вже були запроваджені. Суд зазначив, що звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України є правомірним лише тоді, коли працівник відмовляється від продовження роботи в нових умовах безпосередньо після повідомлення про них, а не після тривалого періоду фактичної роботи. Також суд вказав, що роботодавець, тричі надсилаючи повідомлення, сам сприяв невизначеності у трудових відносинах. Оскільки роботодавець не довів законність звільнення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано поновили позивача на посаді. Крім того, суд визнав розмір витрат на правничу допомогу, визначений апеляційним судом, співмірним та обґрунтованим.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №487/5554/25 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивачі намагалися визнати за собою право власності на квартиру за набувальною давністю та зняти з реєстрації іншу особу, яка має право користування цим житлом.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що інститут набувальної давності вимагає добросовісного заволодіння майном, чого в даному випадку не було, оскільки позивачі знали про недійсність правочину, на підставі якого вони вселилися. Квартира перебуває у комунальній власності, і позивачі не довели, що власник (територіальна громада) відмовився від своїх прав на це майно. Суд наголосив, що володіння майном на підставі договору, який згодом був визнаний недійсним, виключає можливість набуття права власності за давністю, оскільки особа не володіє майном як власник. Також сам факт проживання, здійснення ремонту та оплати комунальних послуг не є достатньою підставою для виникнення права власності за набувальною давністю. Щодо вимоги про зняття з реєстрації іншої особи, суд зазначив, що позивачі не довели порушення своїх прав, оскільки ця особа була вселена на підставі чинного рішення суду. Верховний Суд також підтвердив, що немає підстав для відступлення від раніше сформованої правової позиції, оскільки вона є сталою та обґрунтованою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.

Справа №359/2689/23 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Релігійна організація звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном (церквою та недільною школою) шляхом виселення колишнього настоятеля храму.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували житловий аспект справи, оскільки у спірному приміщенні тривалий час проживає відповідач разом із дружиною та чотирма малолітніми дітьми. Суди не надали оцінки тому, що виселення сім’ї з дітьми є втручанням у право на повагу до житла, яке має бути пропорційним та обґрунтованим. Крім того, суд вказав на процесуальне порушення: оскільки вирішувалося питання про права та обов’язки членів сім’ї відповідача, їх необхідно було залучити до участі у справі, а також залучити орган опіки та піклування. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належний суб’єктний склад сторін, що унеможливило правильне вирішення спору. Верховний Суд підкреслив, що навіть при припиненні законних підстав для проживання, виселення має оцінюватися судом на предмет дотримання балансу інтересів та вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини. **** Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21, яка стала підставою для скасування рішень через неврахування прав осіб, не залучених до участі у справі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №686/24896/25 від 07/09/2026
Предметом цього спору є правомірність встановлення факту родинних відносин у порядку окремого провадження за наявності інших осіб, які претендують на спадщину після того самого спадкодавця.

Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що окреме провадження призначене лише для встановлення фактів, які не мають ознак спору про право, оскільки такі справи не повинні вирішувати конфлікти інтересів між різними особами.
2. Встановлено, що заявниця прагне підтвердити родинні зв’язки виключно для реалізації спадкових прав, що безпосередньо впливає на коло спадкоємців та розмір їхніх часток у спадщині.
3. Суд звернув увагу на те, що після смерті спадкодавця до нотаріуса звернулися й інші особи, які мають власні претензії на майно, зокрема на підставі проживання однією сім’єю, що створює реальний конфлікт інтересів.
4. Верховний Суд підтвердив, що за наявності кількох претендентів на спадщину, які мають різні правові підстави для спадкування, встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження є неприпустимим.
5. Суд роз’яснив, що в такій ситуації спір про право має вирішуватися виключно в порядку позовного провадження, де кожна сторона зможе надати докази та відстояти свою позицію в умовах змагальності.
6. Аргументи заявниці про відсутність спору були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій встановили наявність реальної суперечності між спадкоємцями щодо одного й того самого спадкового майна.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою заяву про встановлення факту родинних відносин було залишено без розгляду через наявність спору про право.

Справа №529/672/25 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги (ОГД).

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для отримання ОГД недостатньо лише факту спільного проживання чи матеріальної допомоги від загиблого. Ключовою умовою є наявність у заявника статусу «утриманця» у розумінні спеціального законодавства, а саме — права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Суд встановив, що заявниця на момент загибелі військовослужбовця була працездатною, не мала інвалідності та не належала до категорій осіб, визначених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відтак, навіть за умови доведеності факту надання матеріальної допомоги, вона не відповідає законодавчим критеріям для отримання ОГД. Суд також підкреслив, що встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу не прирівнює особу до «дружини» у розумінні пенсійного законодавства. Таким чином, відсутність права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника унеможливлює визнання особи утриманцем для цілей виплати ОГД.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні.

Справа №400/1906/24 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення сільської ради про затвердження Генерального плану населеного пункту через порушення процедури його прийняття, зокрема відсутність обов’язкових екологічної та санітарно-епідеміологічної експертиз.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що на момент прийняття рішення (14.12.2017) діяли норми Закону України «Про екологічну експертизу», які вимагали проведення державної екологічної експертизи для проектів генеральних планів.
* Оскільки відповідач не провів зазначену експертизу до моменту затвердження документації, це є суттєвим порушенням процедури, що порушує екологічні права громадян.
* Також суд підтвердив обов’язковість проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, оскільки генеральний план містить схеми та передпроєктну документацію, що прямо передбачено Законом «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
* Суд відхилив доводи сільської ради про те, що генеральний план не впливає на здоров’я людини, зазначивши, що сам факт віднесення такої документації до об’єктів експертизи свідчить про необхідність контролю з боку держави.
* Щодо доводів про тривалу дію плану (8 років) та виникнення правових наслідків, суд наголосив, що визнання акта нечинним не скасовує автоматично всі правові наслідки, проте порушення процедури прийняття є достатньою підставою для скасування рішення.
* Суд також зазначив, що посилання на практику Верховного Суду у справах №160/25184/21 та №128/2833/17 підтверджує правомірність висновку про необхідність проведення екологічної експертизи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу сільської ради, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено, — без змін.

Справа №943/2185/20 від 07/09/2026
1. Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було визнано винною у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України).

2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципом перевірки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд констатував, що докази, покладені в основу обвинувального вироку, були зібрані та досліджені відповідно до вимог КПК України. Також було підтверджено, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Аргументи сторони захисту, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів провадження. Таким чином, Суд не вбачав підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки вони є вмотивованими та відповідають фактичним обставинам справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №280/9834/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги Пенсійного фонду через ненадання доказів її вручення позивачу, який проживає на тимчасово окупованій території.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми повинні застосовуватися з урахуванням принципу розумності та мети забезпечення доступу до правосуддя.
* Суд встановив, що позивач проживає на тимчасово окупованій території, де поштовий зв’язок (АТ «Укрпошта») не функціонує, що об’єктивно унеможливлює виконання вимоги про надсилання документів рекомендованим листом з описом вкладення.
* Апеляційний суд, вимагаючи від відповідача доказів, які фізично неможливо отримати в умовах окупації, припустився надмірного формалізму.
* Верховний Суд зазначив, що в таких випадках суди мають самостійно забезпечувати інформування учасників процесу через офіційний веб-портал судової влади, замість покладання нездійсненних обов’язків на сторони.
* Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що право на доступ до суду має бути ефективним, а не ілюзорним.
* Відтак, вимога суду апеляційної інстанції про надання доказів поштового відправлення в умовах відсутності поштового сполучення є порушенням права на апеляційне оскарження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №280/9457/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності дій Державної екологічної інспекції щодо складання розрахунків розміру шкоди, заподіяної незаконною вирубкою дерев, та пред’явлення відповідної претензії органу місцевого самоврядування.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що розрахунки розміру шкоди та претензії, складені екологічною інспекцією, мають суто інформаційний або доказовий характер і не є рішеннями, що безпосередньо створюють юридичні наслідки для позивача.
* Відповідно до усталеної практики, такі документи є лише проміжним етапом адміністративної процедури, що фіксує висновки контролюючого органу, а не актами владного примусу.
* Оскільки претензія не є обов’язковим для виконання рішенням, яке неможливо примусово стягнути без звернення до суду, вона не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.
* Суд наголосив, що право на судовий захист реалізується під час розгляду позову про стягнення збитків, де особа може оскаржити як сам факт завдання шкоди, так і її розмір.
* Вимоги про зобов’язання інспекції утриматися від використання цих розрахунків у майбутньому суд відхилив, оскільки це прямо суперечить законним повноваженням контролюючого органу.
* Таким чином, суд дійшов висновку, що спір у цій частині не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для закриття провадження.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Долинської сільської ради без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі — без змін.

Справа №200/7484/25 від 08/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність оскарження в адміністративному суді розрахунку сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, сформованого органом Пенсійного фонду України.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що такий розрахунок не є адміністративним актом у розумінні Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки він не створює нових обов’язків для підприємства, а лише відображає суму, що випливає безпосередньо із закону. Суд підкреслив, що з 2021 року такі розрахунки формуються автоматизовано через інформаційні системи ПФУ, а не шляхом прийняття індивідуального владного рішення. Оскільки розрахунок не має ознак адміністративного акта, спір щодо нього не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження через «виправлення порушень» відповідачем, тоді як справу слід було закрити через відсутність предмету спору, який підлягає судовому розгляду. Належним способом захисту прав підприємства є заперечення проти розміру заборгованості безпосередньо під час розгляду позову Пенсійного фонду про її стягнення. Таким чином, Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішень судів нижчих інстанцій, підтвердивши правильність висновку про неможливість розгляду такого позову по суті.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо підстав закриття провадження у справі.

Справа №741/504/22 від 03/09/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є законність виправдувального вироку щодо директора підприємства, якого обвинувачували у заволодінні бюджетними коштами шляхом зловживання службовим становищем та службовому підробленні під час виконання договору підряду з реконструкції системи опалення.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, оскільки не надав належної оцінки всім доводам прокурора та представника потерпілого. Суд апеляційної інстанції формально погодився з висновками місцевого суду, не проаналізувавши суперечливі докази, зокрема щодо умислу підрядника на заміну передбачених проєктом матеріалів на дешевші аналоги. Також апеляційний суд безпідставно відкинув висновки експертиз, які вказували на завищення вартості робіт, не навівши при цьому переконливих мотивів для такого рішення. Крім того, суд не надав відповіді на аргументи щодо відсутності сертифікатів якості на встановлене обладнання та не перевірив доводи прокурора щодо наявності ознак злочину в діях обвинуваченого. У результаті, ухвала апеляційного суду виявилася необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам ст. 370 та ст. 419 КПК України.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №420/17158/24 від 08/09/2026
1. Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС в Одеській області щодо ТОВ «Зарс».

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через неповноту встановлення обставин справи. Суд вказав, що під час розгляду спору суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки всім доказам, які були надані сторонами для підтвердження або спростування податкових правопорушень. Зокрема, було проігноровано необхідність детального аналізу первинних документів, на підставі яких були сформовані податкові зобов’язання. Також суд зазначив, що висновки попередніх інстанцій не були достатньо вмотивованими з огляду на вимоги процесуального законодавства щодо всебічного з’ясування обставин. В результаті, через порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, було прийнято рішення про направлення справи на новий розгляд. Це дозволить суду першої інстанції усунути виявлені недоліки та прийняти законне рішення на основі повноцінного дослідження матеріалів.

3. Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №953/5480/22 від 02/09/2026
Предметом цього спору є вимога матері про визначення місця проживання дитини разом із нею в судовому порядку.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини є доцільним лише за наявності реального спору між батьками, який вони не можуть вирішити самостійно. У цій справі було встановлено, що дитина фактично проживає з матір’ю, а батько не висловлював жодних заперечень проти цього, що свідчить про відсутність конфлікту інтересів. Суд наголосив, що правосуддя є інструментом для захисту порушених або оспорюваних прав, а не способом формального узаконення ситуації, де між сторонами вже існує згода. Оскільки права позивачки не були порушені, а інтереси дитини не потребували державного втручання, підстави для задоволення позову були відсутні. Верховний Суд також підтвердив, що відсутність заперечень батька не є підставою для закриття провадження, проте вона є підставою для відмови у позові по суті через відсутність предмета спору.

Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін.

Справа №915/767/21 від 07/09/2026
Предметом цього спору є правомірність бездіяльності державного виконавця, який, на думку боржника, не закінчив виконавче провадження та не зняв арешт з майна після фактичного виконання рішення суду.

Верховний Суд у своєму рішенні наголосив на принциповій різниці між одноразовою дією (як-от відкриття виконавчого провадження) та триваючою бездіяльністю. Суд зазначив, що якщо боржник стверджує про повне виконання рішення суду, то обов’язок виконавця закінчити провадження є імперативним. Оскільки суди попередніх інстанцій помилково ототожнили всі вимоги боржника з оскарженням відкриття провадження, вони не дослідили ключовий доказ — факт сплати коштів. Верховний Суд підкреслив, що бездіяльність щодо незакінчення провадження має триваючий характер, тому строк на її оскарження не може бути пропущений, поки ця бездіяльність триває. Суди зобов’язані перевірити, чи дійсно відбулося виконання рішення, зокрема, чи є оплата третьою особою належним виконанням зобов’язання. Відтак, ігнорування судами цих обставин призвело до передчасних висновків про залишення скарги без розгляду.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині залишення скарги без розгляду та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №916/2696/24 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Заміна сторони (відповідача) у справі про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та її повернення у зв’язку з переходом права власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального, тому заміна сторони в процесі є обов’язковою, якщо особа вибула зі спірних матеріальних правовідносин.
– Встановлено, що право оренди земельної ділянки перейшло до нового власника нерухомості автоматично в силу закону (принцип цілісності об’єкта нерухомості із земельною ділянкою, закріплений у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України).
– Суд наголосив, що попередній орендар (ПП “Композит Д.А.”) повністю втратив статус землекористувача, а тому подальший розгляд справи без залучення нового власника (ОСОБА_1) зробив би судове рішення завідомо невиконуваним.
– Щодо доводів скаржників про відсутність підстав для правонаступництва, суд зазначив, що перехід права оренди відбувається незалежно від того, чи внесено зміни до договору оренди, оскільки це імперативна вимога закону.
– Суд підкреслив, що процесуальне правонаступництво не залежить від стадії розгляду справи та має на меті забезпечення ефективного захисту прав у судовому процесі.
– Також суд вказав, що предметна юрисдикція спору визначається на момент подання позову, тому зміна суб’єктного складу в процесі розгляду не впливає на підсудність справи господарському суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про заміну відповідача на правонаступника — без змін.

Справа №907/864/25 від 08/09/2026
1. Предметом спору є вимога про визнання недійсними результатів аукціону з оренди комунального майна та відповідного договору оренди, укладеного за результатами цих торгів.

2. Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної перевірки процедури проведення аукціону на предмет відповідності вимогам спеціального законодавства, що регулює оренду державного та комунального майна. Суд звернув увагу на те, що висновки апеляційного суду щодо правомірності дій організатора торгів є передчасними та не підкріплені належним аналізом доказів, поданих сторонами. Також було наголошено на важливості дотримання принципів добросовісної конкуренції під час проведення електронних торгів через систему «Прозорро. Продажі». Оскільки апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо можливих порушень під час реєстрації учасників та проведення самого аукціону, це призвело до порушення норм процесуального права. У зв’язку з цим, для встановлення об’єктивної істини, справу необхідно направити на новий розгляд для повного та всебічного дослідження спірних правовідносин.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №990/336/26 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, який не склав іспит через отримання недостатнього бала, що, на думку позивача, було зумовлено наявністю технічної помилки у фабулі практичного завдання.

**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що виконання практичного завдання має на меті перевірку професійних навичок кандидата, а не механічне відтворення тексту, тому виявлена технічна помилка (некоректне формулювання у висновку експерта) не нівелює зміст завдання для фахівця у сфері права.
* Комісія та розробник завдання (Національна школа суддів України) встановили, що вказана помилка була очевидною і не вплинула на умови виконання завдання чи об’єктивність оцінювання робіт іншими кандидатами.
* Суд підкреслив, що оцінювання практичних завдань належить до дискреційних повноважень ВККС, і втручання суду в цей процес можливе лише у разі доведення свавілля або порушення процедури, чого в даному випадку встановлено не було.
* Щодо посилання позивача на інше рішення ВККС (де іспит було анульовано), суд зазначив, що обставини справ є різними: у тій справі звернення надійшло до завершення оцінювання і за рекомендацією розробника, тоді як позивач звернувся вже після затвердження результатів.
* Суд вказав, що законодавство не зобов’язує ВККС зупиняти процедуру добору чи приймати окремі процесуальні рішення за кожним зверненням учасника після завершення етапу оцінювання.
* Відтак, процедура проведення іспиту та оцінювання роботи позивача відбулися з дотриманням вимог чинного законодавства та внутрішніх положень ВККС.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №629/153/25 від 08/09/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про визначення підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного апеляційного суду до іншого для забезпечення об’єктивного розгляду апеляційних скарг.

2. Суд керувався положеннями статей 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання територіальної підсудності та можливості її зміни. Основною метою такого рішення є забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження в умовах, коли розгляд справи в межах визначеної юрисдикції може бути ускладнений. Колегія суддів врахувала подання Харківського апеляційного суду, який ініціював передачу справи, що свідчить про наявність об’єктивних обставин, які унеможливлюють або роблять недоцільним розгляд справи саме цим судом. Верховний Суд як вища судова інстанція має виключне право приймати рішення про зміну підсудності для дотримання засад правосуддя. Такий крок спрямований на уникнення будь-яких сумнівів у неупередженості апеляційного розгляду вироку суду першої інстанції. У результаті суд дійшов висновку, що передача справи до іншого апеляційного суду є необхідним заходом для належного здійснення правосуддя у цій справі.

3. Верховний Суд задовольнив подання та постановив передати кримінальне провадження на розгляд до Полтавського апеляційного суду.

Справа №320/50783/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій податкового органу щодо видачі довідки про статус податкового резидента України та рішення ДПС про відмову в її скасуванні.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при визначенні строку звернення до суду першочерговим є встановлення правової природи звернення платника податків, а не лише назва документа чи посилання на закон. Суд вказав, що апеляційна інстанція помилково обмежилася констатацією використання досудового порядку, не перевіривши, чи була скарга позивача розглянута з дотриманням процедури, передбаченої статтею 56 Податкового кодексу України. Зокрема, суд має з’ясувати, чи настали наслідки «мовчазної згоди» (автоматичного задоволення скарги) через порушення податківцями 20-денного строку розгляду. Також Верховний Суд підкреслив, що не можна ототожнювати оскарження індивідуального акта з «триваючою бездіяльністю», оскільки це різні правові категорії. Ключовим процесуальним порушенням апеляційного суду стало позбавлення позивача права подати заяву про поновлення строку звернення до суду. Суд зазначив, що навіть якщо питання про пропуск строку виникає на стадії апеляції, позивачу необхідно надати реальну можливість обґрунтувати поважність причин такого пропуску.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення позову без розгляду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №745/1141/23 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:

1. Предметом спору у цій справі є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вчинення домашнього насильства, порушення недоторканності житла, умисного вбивства та крадіжки, зокрема в частині правильності кваліфікації мотивів злочину та справедливості призначеного покарання.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази, підтвердивши винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів. Суд відхилив аргументи захисту про «уявну оборону», оскільки матеріали справи, включаючи результати негласних слідчих дій та відсутність доказів неправомірних дій поліції, спростували версію про загрозу життю засудженого. Колегія суддів підкреслила, що вбивство було вчинене на ґрунті тривалих неприязних відносин, що виникли через систематичне домашнє насильство з боку засудженого. Суд також погодився з висновком апеляційної інстанції про безпідставність визнання «щирого каяття» пом’якшувальною обставиною, оскільки визнання вини було вимушеним під тиском доказів. Окремо було наголошено на важливості дотримання міжнародних стандартів, зокрема Стамбульської конвенції, у справах про домашнє насильство. Зрештою, суд визнав призначене покарання у виді 15 років позбавлення волі пропорційним та адекватним тяжкості вчинених злочинів і даним про особу винного.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції (у частині, зміненій апеляційним судом) без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №912/2892/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** ФОП оскаржував рішення газорозподільної компанії про донарахування майже мільйона гривень за несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу (встановлення магніту).

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що процедура перевірки та експертизи лічильника була проведена відповідачем із дотриманням вимог Кодексу газорозподільних систем.
– Факт втручання підтверджено виявленням стороннього магнітного предмета всередині конструкції лічильника, що призводило до критичних похибок у вимірюванні споживання газу.
– Суд наголосив, що призначення судової експертизи є правом, а не обов’язком суду, і в даному випадку відмова у її проведенні була обґрунтованою, оскільки наявні докази (акти, фото, відео) були достатніми для висновків.
– Верховний Суд підкреслив, що незгода скаржника з оцінкою доказів не є підставою для скасування рішень, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи.
– Аргументи позивача про нібито недопустимість доказів через розбіжності в показаннях лічильника на відео були відхилені, оскільки вони не спростовують головного факту — наявності стороннього предмета, що викривляє облік.
– Відповідальність за технічний стан лічильника, який є власністю споживача, покладається саме на нього, незалежно від цілісності зовнішніх пломб.
– Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення попередніх інстанцій є законними та вмотивованими, а доводи скаржника зводяться до спроби перегляду встановлених судами фактів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу ФОП — без задоволення.

Справа №370/1497/25 від 04/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання спадщини (земельної ділянки) після смерті боржника відумерлою та передача її у власність територіальної громади за заявою кредитора.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив наявність усіх необхідних юридичних фактів: смерть спадкодавця, відсутність спадкоємців, які прийняли спадщину, та сплив річного строку з моменту відкриття спадщини.
– Суд підтвердив, що кредитор (інвестиційний фонд) має законне право ініціювати процедуру визнання спадщини відумерлою для задоволення своїх вимог.
– Щодо доводів про те, що інша особа (онук) могла прийняти спадщину через спільне проживання, суд наголосив, що реєстрація місця проживання не є автоматичним доказом фактичного постійного проживання.
– Оскільки заявник не надав доказів фактичного проживання інших осіб зі спадкодавцем, а спадкова справа не відкривалася, суд визнав відсутність спадкоємців доведеною.
– Суд також зазначив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця прав, проте у цій справі спадкоємці не вчинили жодних дій для прийняття спадщини.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити докази, що не входить до повноважень касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Макарівської селищної ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №917/911/26 від 03/09/2026
Предметом цього спору є визначення належної судової юрисдикції для розгляду позову прокурора про розірвання договорів оренди землі та водного об’єкта, а також про знесення самочинно збудованих фізичною особою об’єктів нерухомості на цій ділянці.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження в частині вимог до фізичної особи, вважаючи, що такий спір має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки не було надано доказів підприємницького статусу відповідача. Верховний Суд не погодився з таким формальним підходом. Колегія суддів наголосила, що для розмежування юрисдикції недостатньо лише перевірити наявність статусу ФОП, а необхідно встановити, чи пов’язане використання земельної ділянки та зведення на ній споруд саме з господарською діяльністю особи. Суд зазначив, що прокурор надав докази (витяг з ЄДР, дані про види діяльності, рекламу відпочинкового комплексу в інтернеті), які вказують на можливе здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірній ділянці. Оскільки суди попередніх інстанцій ці докази не дослідили та не надали їм правової оцінки, вони припустилися порушення норм процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що розгляд позовних вимог у різних судах (господарському та цивільному) щодо одного й того самого об’єкта порушує принципи повноти та всебічності судового розгляду.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до Господарського суду Полтавської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі в повному обсязі.

Справа №201/13426/24 від 03/09/2026
Предметом цього спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду щодо призначення покарання засудженому за умисне вбивство, яке потерпіла сторона вважає занадто м’яким.

Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, яке має ґрунтуватися на принципах справедливості та індивідуалізації. Суд наголосив, що касаційна інстанція не має права переоцінювати фактичні обставини справи, а лише перевіряє правильність застосування норм права. Колегія суддів зазначила, що суди попередніх інстанцій належним чином врахували ступінь тяжкості злочину та дані про особу засудженого, який раніше не був судимий. Щодо доводів про обтяжуючі обставини, суд вказав, що вони не були інкриміновані обвинуваченому під час досудового розслідування, тому суд не міг їх врахувати при винесенні вироку. Також було підкреслено, що поняття «явно несправедливого» покарання передбачає суттєву диспропорцію, якої у даному випадку не встановлено. Зрештою, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція надала вичерпні відповіді на всі аргументи сторін, а оскаржуване рішення відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника потерпілої — без задоволення.

Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою на ухвалу місцевого суду, якою було відмовлено у перегляді за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді про продовження строку досудового розслідування.

Верховний Суд у своєму рішенні керувався імперативним принципом кримінального процесу, згідно з яким оскарженню підлягають лише ті рішення, що прямо передбачені законом. Суд підтвердив правову позицію, викладену в постанові об’єднаної палати від 24 лютого 2025 року, згідно з якою порядок оскарження рішення за нововиявленими обставинами повністю залежить від того, чи підлягало оскарженню первинне судове рішення. Оскільки ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, згідно з частиною 9 статті 295-1 КПК України, оскарженню не підлягає, то і відмова у її перегляді за нововиявленими обставинами також не може бути предметом апеляційного розгляду. Суд також наголосив, що посилання на практику Конституційного Суду щодо цивільного процесу є нерелевантними, оскільки кримінальний процес базується на суворому дотриманні визначеного законом переліку оскаржуваних рішень. Колегія суддів не знайшла підстав для відступу від раніше сформованої правової позиції об’єднаної палати, вважаючи її такою, що відповідає духу та букві кримінального процесуального закону. У підсумку, касаційна скарга захисника була визнана необґрунтованою, а процесуальний порядок, обраний апеляційним судом, — законним.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №120/6391/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця особі, яка проживала з ним однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент загибелі військовослужбовця, тому до спірних правовідносин застосовується законодавство, чинне саме на дату смерті.
– На момент смерті військовослужбовця стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містила вичерпний перелік отримувачів (батьки, один із подружжя, діти, утриманці), до якого особи, що проживали без реєстрації шлюбу, не входили.
– Суд зазначив, що пізніші зміни до законодавства, які розширили коло отримувачів, не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на випадки, що сталися до їх прийняття.
– Встановлений судом факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу має значення для сімейних відносин, але не є самостійною підставою для отримання соціальних виплат, якщо спеціальний закон на той момент не передбачав такої категорії отримувачів.
– Застосування судами попередніх інстанцій норм Сімейного кодексу України для розширення кола отримувачів допомоги було визнано помилковим, оскільки це порушує принцип правової визначеності та виходить за межі спеціального законодавства.
– Суд підкреслив, що право на допомогу є цільовим та обмеженим, а будь-яке розширення кола отримувачів шляхом судового тлумачення призводить до порушення прав інших осіб, які вже набули право на виплату.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог.

Справа №320/63846/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність дій Кабінету Міністрів України щодо неоприлюднення додаткових угод до міжнародного договору, які позивач вважає публічною інформацією.

2. Верховний Суд виходив з того, що адміністративні суди зобов’язані розглядати спори, у яких фізична особа оскаржує дії суб’єкта владних повноважень у сфері доступу до публічної інформації. Суд наголосив, що для відкриття провадження достатньо самого факту звернення особи, яка вважає, що її право на доступ до інформації було порушено. Питання про те, чи є запитувані документи дійсно «публічною інформацією» або ж вони підпадають під категорію інформації з обмеженим доступом, має вирішуватися виключно під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Суд також підкреслив, що Кабінет Міністрів як розпорядник інформації зобов’язаний діяти в межах та у спосіб, визначений Законом «Про доступ до публічної інформації». Відмова суду першої інстанції у відкритті провадження була визнана передчасною, оскільки вона фактично позбавила позивача права на судовий захист без належного дослідження характеру спірних документів. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що спори щодо оприлюднення додатків до міжнародних угод, які стосуються державних інтересів або бюджетних коштів, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Кабінету Міністрів без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, зобов’язавши суд першої інстанції розглянути справу по суті.

Справа №875/1222/26 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, яким було стягнуто заборгованість з поручителя.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що правовідносини кредитора з боржником та кредитора з поручителем є самостійними, тому розгляд спору виключно з поручителем не є порушенням прав основного боржника.
* Суд зазначив, що для відмови у видачі наказу (згідно з п. 9 ч. 1 ст. 355 ГПК України) рішення третейського суду повинно безпосередньо покладати обов’язки на особу, яка не брала участі у справі, чого в даному випадку не відбулося.
* Дослідження третейським судом обставин основного договору позики є необхідним елементом для встановлення обсягу відповідальності поручителя, а не вирішенням спору про права самого боржника.
* Суд підкреслив, що можливий перехід прав кредитора до поручителя після виконання ним зобов’язання відбувається в силу закону, а не на підставі рішення третейського суду, тому майбутні наслідки для боржника не є підставою для відмови у видачі наказу.
* Верховний Суд також вказав, що неможливість залучення боржника до третейського розгляду не позбавляє кредитора права на захист своїх інтересів у спорі з поручителем.
* Зрештою, суд констатував, що відсутні будь-які законні підстави для відмови у примусовому виконанні, оскільки третейське застереження було чинним, а процедура розгляду — дотриманою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нове рішення — задовольнити заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

Справа №922/158/26 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування рішення комісії оператора системи розподілу (обленерго) про нарахування вартості необлікованої електричної енергії через відсутність пломб на приладах обліку.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що на момент виникнення спору діяла постанова НКРЕКП № 393, яка забороняла проводити засідання комісій щодо актів про порушення на територіях, де велися бойові дії (зокрема, м. Ізюм), без згоди споживача.
– Суд встановив, що відповідач порушив процедуру, оскільки розглянув акт без згоди позивача, що є самостійною підставою для скасування рішення комісії.
– Щодо повторного розгляду акта, суд зазначив, що перелік підстав для такого розгляду є вичерпним (згідно з ПРРЕЕ), і прийняття нових нормативних актів не є законною підставою для перегляду вже прийнятих рішень комісією в односторонньому порядку.
– Суд також вказав на неможливість довільного скасування комісією власних попередніх рішень, оскільки це порушує принципи правової визначеності.
– Верховний Суд підтвердив, що відповідач діяв з порушенням встановленого порядку, тому оскаржуване рішення комісії є незаконним.
– Суд касаційної інстанції залишив без змін результат апеляційного суду, проте уточнив мотивувальну частину, спираючись на власну практику щодо обмежень під час воєнного стану та процедурних вимог до комісій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу обленерго, змінивши лише мотивувальну частину постанови апеляційного суду, яка залишила в силі рішення про скасування нарахувань позивачу.

Справа №910/4552/23 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/4552/23:

1. Предметом спору є законність односторонньої відмови Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від договору безоплатного користування майном, укладеного з релігійною організацією.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно зупинив провадження у справі, посилаючись на необхідність очікування результатів іншої справи щодо тлумачення правочину. Суд наголосив, що зупинення провадження є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли суд об’єктивно не може самостійно встановити обставини справи. У даному випадку апеляційний суд мав усі процесуальні інструменти для самостійного тлумачення умов договору та оцінки доказів, включаючи можливість витребування додаткових пояснень від сторін. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок правової кваліфікації відносин та тлумачення змісту договору покладено безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті. Спроба апеляційного суду перекласти цей обов’язок на розгляд іншої справи призводить до необґрунтованого затягування процесу та порушення права на розгляд справи в розумні строки. Таким чином, формальне посилання на пов’язаність справ без доведення неможливості самостійного розгляду є порушенням норм процесуального права.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Справа №908/378/25 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є стягнення з власників нерухомості безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції формально підійшли до вирішення справи, не дослідивши належним чином усі докази. Верховний Суд наголосив, що хоча відповідач не є офіційним землекористувачем, сплата ним земельного податку до місцевого бюджету має враховуватися при визначенні суми безпідставно збережених коштів. Суд підкреслив, що повторне стягнення коштів, які вже надійшли до бюджету за користування тією ж ділянкою, суперечить принципу справедливості та може порушувати право на мирне володіння майном. Також було зазначено, що суди не надали оцінки доводам відповідача щодо фактичної сплати податку, що є порушенням процесуальних норм. Оскільки касаційний суд не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини та переоцінювати докази, справу було повернуто на новий розгляд. При цьому суд відхилив аргументи скаржника щодо звільнення від плати за землю через бойові дії, оскільки кондикційні зобов’язання (стягнення безпідставно збережених коштів) мають іншу правову природу, ніж податкові платежі.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до ТОВ «ГРІН ФЕКТОРІ» та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №922/2991/25 від 07/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Справа стосується відмови у задоволенні заяви ТОВ «Новаагро Україна» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційного суду, якою з товариства було стягнуто кошти за безпідставне користування земельною ділянкою.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що нововиявлені обставини — це факти, які існували на момент розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, причому вони мають бути істотними для зміни результату справи.
* Верховний Суд підкреслив, що посилання на інше судове рішення (у справі № 922/3999/25) не є нововиявленою обставиною, оскільки це лише інша правова оцінка доказів, а не новий факт.
* Суд зазначив, що заявник фактично намагається здійснити переоцінку вже досліджених доказів, що прямо заборонено процесуальним законом для процедури перегляду за нововиявленими обставинами.
* Важливим аргументом стало те, що обставини, на які посилається скаржник, були відомі йому ще під час звернення до суду в іншій справі, тому вони не відповідають критерію «невідомості» на час розгляду первісного спору.
* Суд також вказав на принцип правової певності: остаточне судове рішення не може бути переглянуте лише заради того, щоб ініціювати новий розгляд справи по суті.
* Верховний Суд підтвердив, що преюдиційне значення мають лише встановлені факти, а не висновки іншого суду щодо оцінки цих фактів, тому підстав для скасування ухвали апеляції немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Новаагро Україна» без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №480/344/26 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду з вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що сам факт введення воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки позивач має довести конкретний причинно-наслідковий зв’язок між війною та неможливістю звернутися до суду.
– Верховний Суд встановив, що податкові повідомлення-рішення вважаються врученими згідно з нормами Податкового кодексу України в день, зазначений поштовою службою як день невручення через закінчення терміну зберігання.
– Ключовим фактором стала обізнаність позивача про існування податкового боргу та самих рішень ще у 2024 році, оскільки ці документи вже були предметом розгляду в іншій судовій справі про стягнення боргу, де позивач брала участь.
– Суд вказав, що подання апеляційної скарги в іншій справі та укладення договору про правову допомогу ще у 2024 році повністю спростовують твердження позивача про те, що вона дізналася про зміст рішень лише у листопаді 2025 року.
– Позивач не вжила розумних заходів для реалізації свого права на судовий захист протягом тривалого часу, що свідчить про недбале ставлення до процесуальних строків.
– Суд підтвердив, що після завершення процедури адміністративного оскарження, яка стосується грошових зобов’язань, діє спеціальний місячний строк для звернення до суду, який у даному випадку був значно пропущений.
– Враховуючи відсутність поважних причин для поновлення строку, суди попередніх інстанцій правомірно повернули позовну заяву без розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви — без змін.

Справа №904/3777/25 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/3777/25:

1. **Предмет спору:** Стягнення з державного бюджету збитків, завданих протиправними діями податкового органу (блокування податкових накладних), які позивач оцінив як суму сплаченого контрагенту штрафу та інфляційні втрати через затримку оплат.

2. **Аргументи суду:** Суд наголосив, що для деліктної відповідальності держави обов’язковою є наявність трьох елементів: протиправних дій, реальної шкоди та прямого причинно-наслідкового зв’язку між ними. У цій справі позивач самостійно погодив у договорах з контрагентами умови про штрафні санкції, які не є прямими збитками від дій податкової, а є наслідком волевиявлення сторін. Суд зазначив, що позивач успішно оскаржив дії податкової в адміністративному суді, чим фактично усунув перешкоду для отримання контрагентом податкового кредиту, тому реальної майнової шкоди у покупця не виникло. Крім того, позивач укладав договори з контрагентами вже після того, як був обізнаний про свій «ризиковий» статус, що свідчить про його власну необачність при прийнятті бізнес-ризиків. Суд також вказав, що сплата штрафу контрагенту на підставі внутрішніх домовленостей не є автоматичним доказом наявності збитків, які підлягають відшкодуванню державою. Зрештою, позивач не довів, що саме дії податкової були єдиною причиною фінансових втрат, оскільки він мав правові механізми для уникнення таких наслідків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Справа №752/19352/24 від 03/09/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою прокурора на ухвалу місцевого суду в частині визначення розміру застави при продовженні строку тримання під вартою.

Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотного порушення процесуального закону, безпідставно обмеживши право прокурора на оскарження. Суд наголосив, що застава, визначена як альтернатива триманню під вартою, не є окремим запобіжним заходом, а становить невід’ємну частину єдиного судового рішення про продовження строку тримання під вартою. Оскільки закон прямо передбачає можливість апеляційного оскарження ухвал про продовження тримання під вартою, це право поширюється і на визначений судом розмір застави. Верховний Суд підкреслив, що штучне відокремлення питання застави від питання тримання під вартою суперечить положенням статей 392 та 394 КПК України. Відтак, суддя апеляційного суду не мав законних підстав для відмови у відкритті провадження, оскільки таке рішення перешкоджає доступу до правосуддя. У результаті Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, викладеної у низці попередніх рішень, щодо необхідності перегляду таких ухвал в апеляційному порядку.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №927/648/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу об’єкта малої приватизації та повернути майно у комунальну власність, посилаючись на антиконкурентні узгоджені дії учасників аукціону та заниження вартості об’єкта.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для застосування статті 228 Цивільного кодексу України (правочин, що суперечить інтересам держави) необхідні виключні підстави, оскільки ця норма має конфіскаційний характер.
– Верховний Суд підкреслив, що порушення антимонопольного законодавства (антиконкурентні дії) саме по собі не є автоматичною підставою для визнання правочину таким, що суперечить публічному порядку, якщо немає доведеного умислу на завдання шкоди державі.
– Суд зазначив, що встановлення факту антиконкурентних узгоджених дій належить до виключної компетенції Антимонопольного комітету, рішення якого у цій справі було відсутнє.
– Матеріали кримінального провадження та висновок експерта, отриманий у його межах, не можуть бути самостійним доказом протиправної мети правочину за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили.
– Суд вказав, що застосування конфіскаційних заходів на підставі лише припущень або незавершеного досудового розслідування було б непропорційним втручанням у право власності.
– Верховний Суд підтвердив, що правова позиція щодо застосування статті 228 ЦК України у подібних спорах вже була сформована Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду, тому підстав для її перегляду немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №380/2/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання протиправними та скасування карток відмови митного органу в митному оформленні товарів через розбіжності у застосуванні ставки акцизного податку (8,42 грн чи 12,23 грн за 1 літр).

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визначення ставки акцизного податку ключовим є не лише код УКТ ЗЕД, а й відповідність товару конкретним фізико-хімічним характеристикам, визначеним у Податковому кодексі. Суд встановив, що норма, яка передбачає ставку 12,23 грн, є спеціальною для ігристих та ароматизованих напоїв, що мають ендогенне походження спирту та певний рівень тиску діоксиду вуглецю. Оскільки імпортований товар відповідав усім ознакам цієї спеціальної норми, застосування загальної ставки (8,42 грн) було безпідставним. Суд відхилив застосування принципу «in dubio pro tributario», оскільки в даному випадку відсутня колізія норм, а наявна чітка ієрархія між загальною та спеціальною ставками. Також суд підкреслив, що законодавець об’єднав поняття «зброджені напої» та «суміші на їх основі» в одну категорію для цілей оподаткування. Відтак, митниця правомірно відмовила в оформленні за заниженою ставкою, а апеляційний суд помилково скасував рішення першої інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Львівської митниці, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №520/26299/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності звернення стягнення податкового боргу комунального підприємства на кошти органу місцевого самоврядування (міської ради) у порядку, передбаченому статтею 96 Податкового кодексу України.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що звернення стягнення на кошти місцевого бюджету є крайнім заходом, який можливий лише після того, як податковий орган вичерпав усі законні способи стягнення боргу безпосередньо з самого підприємства. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили відсутність у підприємства права власності на майно з відсутністю майна, яке може бути предметом податкової застави. Верховний Суд підкреслив, що майно, яке перебуває у господарському віданні комунального підприємства, також може бути джерелом погашення боргу, тому суди зобов’язані були детально дослідити склад активів підприємства, а не обмежуватися лише даними реєстру прав власності. Також було зазначено, що суди не надали належної оцінки акту приймання-передачі майна, який містив відомості про значні активи підприємства. Відтак, висновок про неможливість погашення боргу за рахунок майна самого підприємства був передчасним та необґрунтованим. Суд вказав, що для застосування статті 96 ПК України необхідно чітко встановити, чи було вжито всіх заходів щодо опису та реалізації майна, яке перебуває у господарському віданні боржника.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення фактичних обставин щодо складу майна підприємства та вжиття податковим органом усіх необхідних заходів.

Справа №640/19349/21 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Оскарження банком, що перебуває у стадії ліквідації, постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу за порушення вимог щодо розкриття регульованої інформації.

**2. Аргументи суду:**
Суд виходив з того, що статус банку, який перебуває у процедурі ліквідації, не звільняє його від виконання обов’язків емітента цінних паперів до моменту внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру. Верховний Суд наголосив, що процедура ліквідації банку за спеціальним законом не є тотожною процедурі банкрутства, тому посилання позивача на Кодекс України з процедур банкрутства є помилковим. Суд зазначив, що норма Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відсутності «додаткових зобов’язань» під час ліквідації стосується фінансових зобов’язань банку перед кредиторами, а не звільняє його від відповідальності за публічно-правові порушення. Оскільки на момент вчинення правопорушень та винесення постанови банк залишався діючою юридичною особою, він був зобов’язаний дотримуватися вимог законодавства про ринки капіталу. Відтак, накладення штрафу за неподання або нерозкриття інформації було визнано правомірним, оскільки регулятор діяв у межах своїх повноважень.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу «Місто Банку» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у позові було відмовлено, — без змін.

Справа №757/32192/25-к від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою на ухвалу місцевого суду, якою було відмовлено у перегляді за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді про продовження строку досудового розслідування.

2. Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження рішень, прийнятих за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами, прямо залежить від того, чи підлягало оскарженню саме первинне судове рішення. Оскільки ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, згідно з частиною 9 статті 295-1 КПК України, оскарженню не підлягає, то і відмова у її перегляді за нововиявленими обставинами також не може бути предметом апеляційного перегляду. Суд підкреслив, що у кримінальному процесі діє імперативний метод регулювання: оскаржити можна лише те, що прямо передбачено законом. Колегія суддів також визнала нерелевантними посилання захисту на практику Конституційного Суду щодо цивільного процесу, оскільки правова природа кримінального судочинства має суттєві відмінності. Крім того, Суд підтвердив сталість своєї позиції, викладеної в постанові об’єднаної палати від 24 лютого 2025 року, та не знайшов підстав для відступу від неї. Таким чином, апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, відмовивши у відкритті провадження через відсутність у сторони захисту права на таке оскарження.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №643/11507/17 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України).

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду скарги, не надавши мотивованих відповідей на ключові доводи захисту щодо допустимості доказів та механізму ДТП.
* Суд вказав на необхідність встановлення джерела походження відеозапису ДТП, оскільки посилання апеляції на попередню практику Верховного Суду було некоректним через відмінність обставин отримання доказів.
* Колегія суддів звернула увагу на суперечливість висновків різних експертиз у справі, які по-різному оцінювали дії обох водіїв та причинно-наслідковий зв’язок між їхніми порушеннями ПДР і наслідками аварії.
* Суд підкреслив, що для притягнення до відповідальності за ст. 286 КК необхідно чітко встановити, чиї саме дії створили небезпечну ситуацію, оскільки відповідальність виключається, якщо порушення було вимушеним через дії іншого учасника руху.
* Апеляційний суд не проаналізував належним чином показання свідків щодо швидкості руху автомобіля потерпілого та твердження засудженого про нерухомість його транспортного засобу в момент зіткнення.
* Верховний Суд констатував, що апеляційний суд, як «суд факту», не виконав свого обов’язку щодо повного дослідження доказів, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
* **:** Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що факт загибелі одного з водіїв не звільняє суд від обов’язку детально досліджувати причинний зв’язок між порушеннями ПДР обох учасників ДТП та наслідками пригоди.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №910/13134/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність застосування замовником (Оператором) оперативно-господарських санкцій у вигляді утримання штрафних санкцій за порушення строків виконання окремих етапів робіт за договором підряду.

2. Суд першої інстанції задовольнив позов, вважаючи, що штрафні санкції за окремі етапи робіт є безпідставними, оскільки граничний термін виконання всього комплексу робіт за договором ще не настав. Натомість апеляційний суд скасував це рішення, вказавши, що сторони в договорі прямо погодили право замовника на застосування оперативно-господарських санкцій у разі порушення строків виконання будь-якого етапу робіт. Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що суди попередніх інстанцій не провели належного системного аналізу умов договору щодо співвідношення строків виконання окремих етапів та загального строку виконання робіт. Також суд не оцінив правову природу кожного етапу робіт та їх взаємозв’язок у контексті нарахування неустойки. Верховний Суд наголосив, що суди не дослідили всі зібрані докази в їх сукупності, що є порушенням норм процесуального права. У підсумку, касаційна інстанція констатувала неможливість самостійного встановлення фактичних обставин справи через недотримання судами попередніх інстанцій вимог щодо всебічного та повного розгляду спору.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №904/848/25 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/848/25:

1. Предметом спору є вимога орендаря (фермерського господарства) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, якою пропонувалося змінити площу та кадастровий номер земельної ділянки після її часткового розпаювання.

2. Верховний Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, керуючись такими аргументами:
* Суд закрив провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду, оскільки правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними до обставин цієї справи.
* Колегія суддів підкреслила, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.
* Скаржник не довів, що докази, на підставі яких апеляційний суд зробив висновки, були отримані з порушенням закону, а тому вони не можуть вважатися недопустимими.
* Доводи скаржника щодо неналежності доказів фактично зводяться до вимоги переоцінити їх зміст, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
* Суд наголосив, що право на касаційне оскарження не є абсолютним, а процесуальні фільтри встановлені для забезпечення сталості судової практики, а не для повторного розгляду справи по суті.
* Рішення апеляційного суду визнано таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №583/5039/25 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним в електронній формі, де позичальник оспорював факт укладення договору та отримання коштів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що кредитний договір був підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що повністю відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
* Факт отримання коштів позичальником підтверджено банківською довідкою про транзакцію на картку, реквізити якої були вказані в заявці на кредит.
* Верховний Суд наголосив, що відповідач не надав жодних доказів на спростування факту укладення договору або неправомірного використання його персональних даних третіми особами.
* Щодо процесуальних порушень, суд зазначив, що вручення судової повістки представнику (адвокату) через систему «Електронний суд» є належним повідомленням самого відповідача, тому право на участь у засіданні не було порушене.
* Суд також підкреслив, що не зобов’язаний детально відповідати на кожен аргумент сторони, якщо рішення є достатньо мотивованим, а попередні інстанції вже надали оцінку всім ключовим обставинам.
* Верховний Суд підтвердив, що доводи скаржника про відсутність висновку щодо застосування норм права не знайшли свого підтвердження, оскільки судова практика з цих питань вже є сформованою.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №202/1200/24 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом після того, як нотаріус відмовив у видачі свідоцтва через відсутність нотаріального посвідчення біржового договору купівлі-продажу, укладеного у 1997 році.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що правочин має оцінюватися за законодавством, чинним на момент його вчинення (ЦК УРСР 1963 року та Закон України «Про товарну біржу»).
– Суд застосував принцип пріоритету спеціальної норми над загальною: положення Закону «Про товарну біржу» того часу прямо дозволяли не посвідчувати нотаріально угоди, зареєстровані на біржі, що робить такі договори дійсними.
– Встановлено, що спадкодавець фактично прийняв спадщину, вступивши в управління майном, що підтверджується фактом реєстрації місця проживання в цій квартирі.
– Щодо розбіжностей у прізвищі покупця в договорі, суд прийняв до уваги експертний висновок, який підтвердив ідентичність особи, а відповідач не надав доказів, що спростовують цей факт.
– Суд наголосив, що визнання права власності в судовому порядку є ефективним способом захисту, коли спадкоємець позбавлений можливості оформити права через нотаріуса через відсутність правовстановлюючих документів.
– Касаційну скаргу було відхилено, оскільки доводи заявника зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право власності позивачки на спадкове майно.

Справа №686/18799/23 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Поділ боргових зобов’язань подружжя за договором позики, укладеним одним із них під час шлюбу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що сам факт перебування у шлюбі під час укладення договору позики не створює автоматично солідарного боргу для іншого з подружжя.
– Ключовим обов’язком позивача є доведення того, що договір був укладений саме в інтересах сім’ї, а не для задоволення особистих потреб.
– Суди попередніх інстанцій встановили відсутність належних та допустимих доказів того, що отримані кошти були витрачені на придбання спільного майна (земельної ділянки та будинку).
– Пояснення свідка (батька позивача) суд відхилив через його очевидну зацікавленість у результатах справи.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди нижчих інстанцій вже надали їм оцінку та не порушили процесуальних норм.
– Презумпція спільності майна не звільняє позивача від тягаря доказування цільового використання позичених коштів на потреби сім’ї.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №757/11993/22 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що при звільненні особи від відповідальності за ст. 49 КК України суд не зобов’язаний встановлювати фактичні обставини вчинення злочину чи доводити вину, оскільки це суперечить самій суті такого звільнення.
* Водночас суд підкреслив, що ухвала про закриття провадження повинна містити формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію, щоб було зрозуміло, які саме діяння інкримінуються та чи дійсно спливли строки давності.
* **:** Суд відступив від попередньої позиції, підтримавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05.05.2026), згідно з якою розгляд клопотання про закриття провадження без належного повідомлення потерпілих та їхнього представника є істотним порушенням засад змагальності та рівності сторін.
* Суд встановив, що місцевий суд не повідомив потерпілих про надходження клопотання від одного з обвинувачених (ОСОБА_15), чим позбавив їх права висловити свою позицію, що є обов’язковим згідно зі ст. 288 КПК України.
* Апеляційний суд помилково вважав, що позиція потерпілих не є вирішальною, тому ігнорування їхніх прав не впливає на законність рішення, що Верховний Суд визнав хибним підходом.
* Отже, порушення права потерпілих на участь у судовому розгляді та відсутність чіткого викладу суті обвинувачення в ухвалі стали визначальними факторами для скасування рішень нижчих інстанцій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги частково, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Справа №120/6391/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги жінці, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, та зобов’язання комісії повторно розглянути її заяву.

**2. Аргументи суду:**
Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає виключно в момент загибелі військовослужбовця, тому до спірних правовідносин застосовується законодавство, чинне саме на дату смерті. На момент загибелі військовослужбовця стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містила вичерпний перелік отримувачів допомоги, до якого не входили особи, що проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Суд зазначив, що пізніші зміни до закону, які розширили це коло осіб, не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися до подій, що сталися раніше. Хоча факт спільного проживання був встановлений судом у цивільному порядку, він не створює автоматичного права на соціальні виплати, оскільки спеціальний закон не передбачає такої підстави. Суд підкреслив, що розширення переліку отримувачів через судове тлумачення порушує принцип правової визначеності та стабільності бюджетних зобов’язань держави. Відтак, дії комісії МО України щодо повернення документів на доопрацювання були визнані правомірними, оскільки позивачка не належала до кола осіб, визначених законом на дату виникнення права на виплату.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Справа №727/5540/24 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення колишнього співробітника СБУ у розголошенні відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 1 ст. 328 КК України).

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту щодо того, чи мали розголошені відомості статус державної таємниці на момент їх озвучення, враховуючи факт їх попереднього розсекречення.
* Суд вказав на суперечність у висновках апеляції, яка, з одного боку, визнала факт розсекречення частини матеріалів, а з іншого — безпідставно відкинула значення цього факту для кваліфікації злочину.
* Окрему увагу було приділено допустимості ключового доказу — аудіозапису, оскільки апеляційний суд не з’ясував первинне джерело його походження та спосіб отримання (чи охоплювався цей спосіб дозволом на проведення негласних слідчих дій).
* Суд зазначив, що апеляційна інстанція зобов’язана була детально перевірити, чи не було допущено порушень при фіксації аудіофайлів, оскільки захист ставив під сумнів законність їх вилучення з мобільного телефону.
* Щодо процесуальних питань, Верховний Суд визнав правомірним зміну підсудності справи, оскільки вона була зумовлена об’єктивною неможливістю утворення складу суду з допуском до державної таємниці в іншому суді.
* Водночас, через неналежну перевірку доводів захисту щодо допустимості доказів та правового статусу таємної інформації, ухвала апеляційного суду була визнана недостатньо вмотивованою.
* В результаті, для забезпечення права на справедливий суд, справу було повернуто на новий розгляд до апеляційної інстанції для усунення виявлених недоліків.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №160/31673/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за видачу розрахункових документів (фіскальних чеків) без зазначення обов’язкового реквізиту — цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що фіскальний чек, у якому відсутній обов’язковий реквізит (штрих-код марки), не вважається розрахунковим документом у розумінні вимог Положення №13, що є підставою для застосування фінансових санкцій.
– Суд підкреслив, що контролюючий орган правомірно використовує дані з системи обліку РРО, які є електронною копією проведених операцій, як належний доказ порушення.
– Ключовим моментом стало питання розподілу тягаря доказування: оскільки податкова зафіксувала відсутність реквізиту, саме платник податків зобов’язаний довести, що реалізований товар був маркований марками «старого зразка», які фізично не містили штрих-коду.
– Суд визнав надані позивачем докази (листи постачальників та аналітичну довідку) неналежними та недостатніми, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського обліку і не містять прив’язки до конкретних партій товару чи дат реалізації.
– Верховний Суд зазначив, що для спростування висновків перевірки платник мав надати документи складського обліку, картки руху запасів або акти інвентаризації, які б підтверджували наявність залишків товару саме «старого зразка» на момент продажу.
– У результаті, касаційна інстанція констатувала, що суд апеляційної інстанції помилково звільнив позивача від обов’язку доказування та безпідставно переклав цей тягар на податковий орган.
– Суд підтвердив, що відсутність доказів, які б чітко ідентифікували товар як такий, що не підлягав маркуванню штрих-кодом, робить позицію позивача юридично неспроможною.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено лише частково (у частині штрафу за товари, що не підлягали маркуванню).

Справа №910/12364/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є вимога орендаря (ПрАТ “МХП”) про визнання недійсним пункту договору оренди земельної ділянки, який встановлював строк для подання заяви про поновлення оренди, відмінний від передбаченого законом.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції припустилися помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права. По-перше, суди не врахували принцип свободи договору, оскільки позивач не довів наявності таких підстав для недійсності правочину, як помилка, обман чи примус. По-друге, суди неправильно застосували норми про позовну давність, проігнорувавши усталену практику, згідно з якою для сторони договору перебіг позовної давності починається з моменту його укладення. Верховний Суд наголосив, що рішення орендодавця про поновлення договору не є підставою для переривання позовної давності, яка вже спливла. Також суд підкреслив, що питання поважності причин пропуску позовної давності має вирішуватися судом лише після встановлення факту порушення права. Оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цим доводам, рішення не можна вважати обґрунтованими.

3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа №240/22108/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності припинення Пенсійним фондом виплати підвищення до пенсії непрацюючій особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що соціальні гарантії, встановлені спеціальним законом (Закон №796-XII), не можуть бути звужені або скасовані законом про Державний бюджет, оскільки останній має інший предмет регулювання і не може вносити зміни до спеціальних законів. Суд підкреслив, що стаття 39 Закону №796-XII є чинною, а будь-які зміни умов чи обсягу соціальних виплат мають відбуватися виключно шляхом внесення змін до цього спеціального закону, а не через бюджетні акти. Також суд зазначив, що воєнний стан не звільняє державу від обов’язку дотримуватися принципу юридичної визначеності та захисту легітимних очікувань громадян. При цьому суд відхилив посилання на практику щодо оплати праці держслужбовців, вказавши на відмінність правової природи чорнобильських виплат, які є частиною конституційного обов’язку держави з подолання наслідків катастрофи. Зрештою, суд підтвердив, що розмір виплати має обчислюватися з прожиткового мінімуму, а не з мінімальної заробітної плати, і жодні додаткові умови, запроваджені законом про бюджет, не можуть бути підставою для припинення вже визначеного законом права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд поновити та виплачувати позивачці підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Справа №910/14315/25 від 08/09/2026
1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь АТ «ДТЕК Дніпроенерго» заборгованості у розмірі понад 557 мільйонів гривень.

2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався принципами процесуальної економії та дотримання вимог Господарського процесуального кодексу щодо підстав касаційного оскарження. Суд дійшов висновку, що доводи скаржника щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є безпідставними. Щодо основної частини спору, суд встановив, що попередні інстанції правильно застосували норми права, тому залишив рішення про стягнення коштів без змін. Водночас, стосовно додаткового рішення про розподіл судових витрат, суд виявив процесуальні недоліки, які потребують повторного дослідження. Саме тому касаційна інстанція вирішила направити питання щодо додаткового рішення на новий розгляд до суду першої інстанції. Такий підхід забезпечує баланс між остаточним вирішенням спору по суті та дотриманням процесуальних прав сторін при розподілі витрат.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення основної суми боргу, проте скасував додаткове рішення щодо судових витрат і направив його на новий розгляд.

Справа №916/4870/23 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з лютого по травень 2022 року.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив правомірність зменшення розміру пені на 98,61%, оскільки в умовах воєнного стану вона набула ознак каральної санкції, а не компенсаторної, що суперечить принципам справедливості та розумності.
– Верховний Суд наголосив, що зменшення неустойки є дискреційним повноваженням суду, яке залежить від конкретних обставин справи, зокрема статусу відповідача як медичного закладу та об’єктивної неможливості виконання зобов’язань через окупацію.
– Щодо постачання газу на окуповані території, суд підтримав позицію, що заборона передачі енергоресурсів діє прямо і безпосередньо в силу факту окупації, який є загальновідомим.
– Суд зазначив, що для застосування обмежень, передбачених Законом “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, не потрібне окреме рішення Кабінету Міністрів, оскільки таке рішення має лише декларативний характер.
– Аргументи позивача про необхідність відступу від попередньої практики Верховного Суду визнано необґрунтованими, оскільки скаржник не навів вагомих підстав для зміни сталої судової практики.
– Суд підкреслив, що покладення на боржника обов’язку зі сплати боргу та штрафних санкцій за період, коли виконання зобов’язань було фактично унеможливлене окупацією, суперечить принципу верховенства права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №240/23219/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій Пенсійного фонду щодо перерахунку пенсії ліквідатору аварії на ЧАЕС через невизнання ним довідки про заробітну плату за роботу в зоні відчуження.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для обчислення пенсії за статтею 54 Закону № 796-XII визначальним є встановлення фактичного розміру заробітку, який має базуватися на первинних документах (особових рахунках, платіжних відомостях). Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи мала спірна довідка належну документальну основу на момент її видачі та чи підтверджуються відомості про населені пункти роботи й підвищення окладу іншими доказами. Хоча пенсійний орган не повинен безпідставно змінювати порядок обчислення пенсії, що застосовувався роками, це не звільняє суд від обов’язку перевірити достовірність показників довідки. Відсутність первинних документів не є автоматичною підставою для відмови, якщо їх втрата не залежала від позивача, проте суд має оцінити всю сукупність доказів. Оскільки суди не встановили, чи було підвищення окладу обґрунтованим та чи існували первинні документи на момент видачі довідки, Верховний Суд визнав висновки попередніх інстанцій передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування обставин.

Справа №752/16333/24 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування квартири, вселення колишніх членів сім’ї власника до житлового приміщення та повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що позивачі на момент розгляду справи вже не були членами сім’ї власника, оскільки право власності на квартиру перейшло до інших осіб, а самі позивачі добровільно виселилися. Суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), зазначивши, що позивачка, яка добровільно сплатила кошти за оренду та погодилася виселитися, не може згодом вимагати повернення цих коштів як безпідставно набутих. Також суд наголосив на необхідності дотримання справедливого балансу між правом власності та правом на житло, вказавши, що примусове вселення сторонніх осіб до приватної власності нового власника було б надмірним втручанням у його приватне життя. Суд підкреслив, що позивачі не навели переконливих доказів переваги їхніх інтересів над правами власника. Зрештою, касаційна інстанція підтвердила, що апеляційний суд правильно оцінив обставини справи та не порушив норм матеріального чи процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у вселенні та поверненні коштів — без змін.

Справа №500/4496/24 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) про встановлення факту академічного плагіату в докторській дисертації позивача та звернення до МОН щодо позбавлення його наукового ступеня.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що НАЗЯВО є органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо забезпечення академічної доброчесності, тому воно має право перевіряти дисертації на наявність плагіату та затверджувати відповідні процедурні порядки.
– Суд відкинув аргумент про те, що до внесення змін у травні 2024 року НАЗЯВО не мало повноважень на розгляд скарг щодо докторів наук, вказавши, що це було формальне тлумачення, яке ігнорувало системний зв’язок із профільними законами.
– Верховний Суд підкреслив, що поняття «академічний плагіат» є якісною характеристикою, тому відсоток унікальності, отриманий через програмне забезпечення, не є вирішальним доказом відсутності порушень.
– Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише аналізом процедурних питань, не надавши оцінки суті спору — самому Звіту НАЗЯВО про наявність плагіату.
– Верховний Суд зазначив, що адміністративний суд має принцип офіційного з’ясування обставин, тому в разі потреби мав призначити експертизу для перевірки наявності плагіату, а не просто скасовувати рішення НАЗЯВО через процедурні приводи.
– У результаті, Верховний Суд вказав на необхідність перевірки справи по суті, оскільки легалізація плагіату через процедурні помилки підриває довіру до системи якості освіти та суперечить міжнародним зобов’язанням України.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження доказів наявності або відсутності академічного плагіату.

Справа №904/2216/21 (191/3683/25) від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та стягнення заборгованості з орендної плати, ініційоване орендодавцем до орендаря, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

2. Суд виходив із того, що систематична несплата орендної плати є істотним порушенням умов договору, яке дає право орендодавцю на його розірвання. Ключовим аргументом стало те, що право оренди земельної ділянки, хоч і є майновим активом боржника, не може бути «імунітетом» від виконання договірних зобов’язань. Суд наголосив, що на земельній ділянці відсутнє нерухоме майно банкрута, тому примусове збереження договору оренди лише для наповнення ліквідаційної маси порушує баланс інтересів та право власності орендодавця. Законодавство про банкрутство не містить заборони на розірвання договорів оренди, якщо орендар не виконує свої обов’язки. Суд також врахував, що орендар не надав доказів сплати коштів за тривалий період, що підтверджує факт систематичного порушення. Зрештою, суд дійшов висновку, що захист прав власника землі та раціональне землекористування мають пріоритет над інтересом кредиторів у збереженні такого активу.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими договір оренди було розірвано, а заборгованість з орендної плати стягнуто з боржника.

Справа №912/15/26 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електроенергії та стягнення безпідставно отриманих бюджетних коштів через незаконне збільшення ціни за одиницю товару.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю, тому її зміна після укладення договору можлива лише у виключних випадках, передбачених законом.
* Встановлено, що відповідачі збільшили ціну за одиницю електроенергії понад встановлений законом ліміт у 10%, що прямо суперечить імперативним нормам Закону України «Про публічні закупівлі».
* Суд наголосив, що наявність у договорі механізму зміни ціни не звільняє сторони від обов’язку документально підтвердити реальне коливання ринкових цін.
* Надана постачальником цінова довідка торгово-промислової палати була визнана неналежним доказом, оскільки вона базувалася на порівнянні цін лише на дві конкретні дати, а не на аналізі динаміки ринку за весь період.
* Суд вказав, що незбільшення загальної суми договору не виправдовує порушення, оскільки фактичним наслідком стало зменшення обсягу товару, що суперечить меті публічних закупівель.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а доводи скаржника зводяться до незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами нижчих інстанцій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов прокурора було задоволено, а додаткову угоду визнано недійсною.

Справа №420/31439/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу.

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність накладення судом апеляційної інстанції штрафу на керівника територіального органу Пенсійного фонду за невиконання судового рішення в частині виплати ветерану щорічної разової грошової допомоги.

**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що накладення персонального штрафу на керівника органу влади за статтею 382-3 КАС України не може бути автоматичним наслідком невиконання рішення, а вимагає ретельного аналізу поведінки конкретної посадової особи.
* Суд підкреслив, що штраф має примусовий та превентивний характер, тому при його застосуванні слід враховувати «критерії Енгеля», забезпечуючи високі стандарти доказування, оскільки це є персональним майновим обтяженням фізичної особи.
* Верховний Суд зазначив, що відсутність бюджетних асигнувань є об’єктивним фактором, який не залежить від волі керівника, якщо він вжив усіх залежних від нього заходів для отримання фінансування.
* Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив наявність загального бюджету Пенсійного фонду з наявністю конкретних коштів у територіального органу, не довівши, що керівник мав реальну можливість вплинути на прискорення виплат.
* Також було встановлено, що суд апеляційної інстанції не перевірив, чи належало вчинення дій, на які він посилався, безпосередньо до повноважень керівника та чи могли вони реально змінити ситуацію з фінансуванням.
* Верховний Суд підтвердив, що звільнення керівника від штрафу не означає звільнення самого органу від обов’язку виконати рішення суду, оскільки судовий контроль продовжується через встановлення нових строків для подання звітів.
* Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що персональна відповідальність керівника можлива лише за наявності доведеної особистої бездіяльності, а не через інституційні проблеми бюджетного фінансування.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про накладення штрафу та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, якою керівника було звільнено від сплати штрафу через відсутність у його діях умисного ухилення від виконання рішення.

Справа №682/2263/24 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є законність накладення апеляційним судом штрафу на третю особу (підприємця) за невиконання вимог ухвали суду про витребування доказів.

2. Верховний Суд виходив з того, що процесуальні обов’язки, покладені судом на особу, мають виконуватися неухильно, а ухилення від їх виконання є підставою для застосування заходів процесуального примусу. Суд зазначив, що оскільки ухвала про витребування доказів була направлена за зареєстрованою адресою і повернулася з відміткою про відсутність адресата, це вважається належним врученням згідно з нормами ЦПК України. Крім того, матеріали справи містили докази того, що особа була фактично обізнана про вимоги суду, але не вжила заходів для їх виконання. Верховний Суд підкреслив, що неможливість виконання обов’язків через поважні причини має бути доведена суду своєчасно, а не вперше в касаційній скарзі. Оскільки заявниця не надала жодних належних доказів на підтвердження своєї відсутності за місцем проживання чи інших перешкод, підстав для скасування штрафу немає. Суд також наголосив, що механізм скасування штрафу існує (ч. 6 ст. 148 ЦПК), але він вимагає від особи реального виправлення порушення, чого в даному випадку зроблено не було.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про накладення штрафу — без змін.

Справа №420/12445/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі інформації від іноземних податкових органів про отримання доходів від діяльності на платформі OnlyFans.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що інформація, отримана в межах міжнародного обміну, є належним джерелом даних для податкового контролю, проте вона не є безумовним доказом отримання доходу.
* Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган зобов’язаний довести факт отримання платником саме оподатковуваного доходу, його розмір та момент отримання, а не просто посилатися на узагальнені дані з іноземних джерел.
* Суд апеляційної інстанції помилково обмежився лише фактом наявності міжнародної інформації, не перевіривши, чи дозволяють ці дані ідентифікувати особу та підтвердити реальний рух коштів.
* Відсутність у міжнародній інформації РНОКПП чи банківських реквізитів не робить її недопустимою, але вимагає від суду дослідження механізмів верифікації користувачів на відповідній платформі.
* Суд також вказав на необхідність з’ясувати, чи є надані суми фактично отриманим доходом, чи це узагальнені показники діяльності облікового запису.
* Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили ці обставини повною мірою, рішення апеляційного суду було скасовано через порушення процесуальних норм щодо офіційного з’ясування всіх обставин справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №297/4235/24 від 04/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні заявника опікуном над його недієздатним батьком через неналежне обґрунтування подання органом опіки та піклування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що призначення опікуна має відбуватися з урахуванням інтересів недієздатної особи, тому орган опіки зобов’язаний ретельно перевіряти наявність інших родичів, здатних виконувати ці обов’язки.
– У цій справі орган опіки надав подання, не з’ясувавши обставин щодо інших дітей підопічного та характеру їхніх стосунків, що зробило висновок необґрунтованим.
– Верховний Суд підтвердив, що сам по собі статус військовозобов’язаного не є автоматичною перешкодою для призначення опікуном, проте це не звільняє орган опіки від обов’язку довести доцільність призначення саме цього кандидата.
– Суди попередніх інстанцій правомірно встановили, що подання було передчасним, оскільки не містило аналізу здатності інших близьких осіб здійснювати опіку.
– Верховний Суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, якщо ті не допустили порушень норм права.
– Встановлено, що суди правильно застосували норми матеріального права, оцінивши сукупність сімейних обставин, а не лише формальний статус заявника.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №910/12602/25 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є вимога банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного боржником, як фраудаторного правочину, що був вчинений з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором.

2. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних доказів того, що правочин був вчинений виключно з метою завдання шкоди кредитору. Суди встановили, що відчуження майна відбулося не на користь пов’язаної особи, а за ринковою ціною, що спростовує презумпцію недобросовісності. Важливим аргументом стало те, що кошти від продажу були спрямовані на погашення заборгованості перед іншим кредитором, який мав переважне право на задоволення вимог за рахунок цього майна через договір застави. Суд також підкреслив, що позивач не довів відсутність у боржника іншого майна, за рахунок якого можна було б виконати судове рішення. Крім того, суд зазначив, що вимога про визнання договору недійсним без застосування наслідків такої недійсності не є ефективним способом захисту прав у даній ситуації. Зрештою, Верховний Суд констатував, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а судова практика, на яку посилався банк, стосується інших фактичних обставин.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу банку — без задоволення.

Справа №18/257 від 03/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.

**1. Предмет спору**
Предметом спору є питання правомірності заміни кредиторів у справі про банкрутство на правонаступника (акціонера боржника) у зв’язку з добровільним погашенням ним кредиторської заборгованості під час процедури санації.

**2. Основні аргументи суду**
* Суд застосував аналогію закону (ст. 8 ЦК України та ст. 11 ГПК України), використавши положення частини 3 статті 528 Цивільного кодексу України, яка дозволяє третій особі задовольнити вимоги кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втрати права на майно.
* Верховний Суд підкреслив, що тривале перебування боржника у процедурі санації (понад 19 років) без затвердженого плану створює реальну загрозу переходу до ліквідації, що призведе до втрати активів та припинення господарської діяльності, а отже, і до втрати майнових прав акціонера.
* Суд зазначив, що заміна кредитора у зобов’язанні за таких обставин не припиняє зобов’язання боржника, а лише змінює особу кредитора, що не суперечить меті процедури банкрутства — відновленню платоспроможності.
* Важливим аргументом стало те, що основною метою банкрутства є задоволення вимог кредиторів, і факт погашення заборгованості акціонером повністю відповідає цьому легітимному інтересу.
* Суд відхилив доводи скаржників про необхідність обов’язкової згоди кредиторів на таку заміну, вказавши, що закон не ставить можливість виконання обов’язку іншою особою у залежність від волі кредитора, якщо зобов’язання не є особистим.
* Також суд підкреслив, що питання оцінки доказів (платіжних інструкцій) та встановлення обставин щодо наявності ризику втрати майна належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати ці факти.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду, якою було здійснено заміну кредиторів на правонаступника, залишив без змін.

Справа №300/1733/25 від 09/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для професійного огляду:

1. **Предмет спору:** Оскарження постанови Держпраці про накладення штрафу на ТОВ «Галицька Кераміка» за допуск працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що акт фактичної перевірки податкового органу є самодостатньою підставою для порушення справи про накладення штрафу, тому Держпраці не зобов’язана перевіряти законність призначення такої перевірки податківцями.
* Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково вийшли за межі позовних вимог, зосередившись на процедурних недоліках наказу про перевірку, які не були предметом спору.
* Суд зазначив, що формальні недоліки в документах податкового органу не можуть бути підставою для скасування рішення про штраф, якщо вони не вплинули на правильність висновків про наявність правопорушення.
* Ключовим завданням суду є встановлення реального характеру відносин (трудові чи цивільно-правові) через принцип превалювання сутності над формою, а не лише перевірка наявності договорів.
* Суди не дослідили докази прихованих трудових відносин, зокрема пояснення працівників про випробувальний термін, графіки роботи та суперечності у звітності підприємства.
* Верховний Суд вказав на необхідність оцінки того, чи є помилкове посилання в постанові на інший абзац статті 265 КЗпП України істотним порушенням, чи це технічна описка, що не вплинула на суть рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного дослідження фактичних обставин справи.

Справа №904/1986/22 від 01/09/2026
Предметом спору є визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності на приміщення в багатоквартирному будинку, скасування державної реєстрації права власності на них та усунення перешкод у користуванні цими приміщеннями, які ОСББ вважає допоміжними.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій не виконали обов’язкові вказівки касаційної інстанції щодо дослідження статусу спірних приміщень. Суд наголосив на існуванні презумпції, згідно з якою всі нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку є допоміжними, якщо не доведено, що вони з самого початку будувалися як окремі об’єкти (магазини, офіси тощо). Відповідач, який претендує на право власності, має довести винятковий статус таких приміщень належними доказами, чого зроблено не було. Також суд зазначив, що визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування реєстрації є належними способами захисту прав співвласників у таких правовідносинах. Водночас суд погодився, що оспорювання самих свідоцтв про право власності не є ефективним способом захисту, оскільки вони лише посвідчують право, що виникло на підставі правочину. Оскільки суди не дослідили докази щодо первісного призначення приміщень та не надали оцінку всім аргументам сторін, рішення було скасовано в частині основних вимог.

Суд прийняв рішення частково задовольнити касаційну скаргу ОСББ, скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у визнанні недійсним договору, скасуванні реєстрації та усуненні перешкод, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши без змін рішення в частині відмови у визнанні недійсними свідоцтв про право власності.

Справа №910/2902/18 (910/10381/20) від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності на новий строк у зв’язку з реалізацією орендарем переважного права.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що орендар своєчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням та проєктом додаткової угоди, проте Київська міська рада не розглянула це звернення у встановлений місячний строк і не надала заперечень.
– Щодо доводів про наявність податкового боргу, суд зазначив, що на момент розгляду справи заборгованість була погашена, а наявні в матеріалах справи дані не підтверджують порушення умов договору саме щодо спірної ділянки в період реалізації переважного права.
– Суд відхилив аргументи щодо невідповідності проєктної документації державним будівельним нормам (зокрема, щодо кількості машино-місць), вказавши, що це питання виходить за межі предмета спору про поновлення договору оренди.
– Щодо участі ГО «Екопарк Осокорки», суд підкреслив, що рішення не містить висновків про права чи обов’язки цієї організації, а тому вона не має права на апеляційне оскарження, оскільки захист екологічного інтересу не означає автоматичного залучення до будь-якого спору щодо землі.
– Верховний Суд наголосив, що для поновлення договору за ст. 33 Закону «Про оренду землі» (у редакції, чинній на 2020 рік) ключовим є належне виконання обов’язків орендарем, що було перевірено судами попередніх інстанцій.
– Касаційні скарги були розглянуті через призму відповідності висновків судів практиці Верховного Суду, проте більшість посилань скаржників стосувалися неподібних правовідносин або регулювалися іншими редакціями законодавства.
– Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для їх скасування відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ГО «Екопарк Осокорки», залишив без змін постанову апеляційного суду в частині закриття апеляційного провадження, а касаційне провадження за скаргою Київської міської ради закрив.

Справа №489/7585/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ТОВ «Сластена» постанов Управління ДАБК про накладення штрафів за порушення містобудівного законодавства через процедурні порушення під час проведення позапланової перевірки та повідомлення про неї.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для позапланових перевірок закон не вимагає завчасного індивідуального повідомлення суб’єкта господарювання за 10 днів, як це передбачено для планових заходів. Суд встановив, що контролюючий орган виконав свій обов’язок, розмістивши інформацію про перевірку на офіційному сайті та надіславши повідомлення на юридичну адресу підприємства, зазначену в ЄДР. Верховний Суд підкреслив, що ризик неотримання кореспонденції за офіційною адресою несе сама юридична особа, тому відсутність представника на об’єкті не є перешкодою для проведення перевірки. Також суд роз’яснив, що матеріали перевірки та постанови про штрафи вважаються врученими з моменту їх відправлення рекомендованим листом, а не з моменту їх фактичного отримання адресатом. Таким чином, дії Управління ДАБК були визнані правомірними, а висновки апеляційного суду про «неналежне повідомлення» — помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Управління ДАБК, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТОВ «Сластена» було відмовлено.

Справа №362/1074/23 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога власника земельної ділянки до оператора системи розподілу електроенергії про примусове укладення договору земельного сервітуту для розміщення на цій ділянці опори лінії електропередач.

**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що опора лінії електропередач була встановлена ще у 1972 році, тобто задовго до того, як позивач набув право власності на земельну ділянку у 1998 році.
* При оформленні права власності на землю позивач був обізнаний про наявність на ній об’єкта енергетичної інфраструктури, що підтверджується наявністю відповідних обмежень у документації на земельну ділянку.
* Суд зазначив, що правовідносини між сторонами виникли до набрання чинності Законом України «Про землі енергетики…», тому положення цього закону щодо обов’язкового укладення договору сервітуту не мають зворотної дії в часі та не покладають на енергокомпанію обов’язку приводити раніше сформовані правовідносини у відповідність до нових вимог.
* Оскільки обмеження у використанні ділянки (охоронна зона) були встановлені законом ще до моменту набуття позивачем права власності, суд дійшов висновку, що права власника не були порушені, а сам позивач при купівлі ділянки діяв на власний розсуд, усвідомлюючи наявні обтяження.
* Суд також підкреслив, що позивач не довів неможливості використання ділянки в інший спосіб, а посилання на загальні засади цивільного законодавства (справедливість, розумність) не є підставою для примусового укладення договору, якщо для цього відсутні правові передумови.
* Верховний Суд підтвердив, що попередні судові рішення у цій справі були законними, оскільки факт порушення права власності позивача не знайшов свого підтвердження.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №440/6814/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Квартирно-експлуатаційного відділу (КЕВ) у підготовці та направленні документів для приватизації житла, в якому позивач проживає понад 18 років.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що КЕВ, розглядаючи питання житлового фонду, діє як суб’єкт владних повноважень, тому його відмова є адміністративним актом, що підлягає судовому контролю.
– Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише перевіркою черговості на житло, тоді як ключовим є встановлення правового статусу квартири та наявності підстав для її приватизації.
– Суд підкреслив, що відсутність ордера на вселення не може автоматично тлумачитися проти особи, якщо це стало наслідком організаційних недоліків чи бездіяльності державних органів.
– Важливим є принцип «належного урядування»: ризики помилок державних органів не повинні перекладатися на громадян, а адміністративний орган зобов’язаний самостійно з’ясовувати обставини справи та, за необхідності, перенаправляти запити до компетентних відомств.
– Суди не дослідили належним чином історію вселення позивача, статус будинку (чи є він службовим або розташованим у закритому військовому містечку) та чи ініціювалася процедура передачі цього житла у комунальну власність.
– Верховний Суд також нагадав про активну роль суду в адміністративному процесі: суд має право і обов’язок витребовувати докази та з’ясовувати всі факти, а не лише оцінювати надані сторонами матеріали.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Справа №916/1675/23 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського управління електричною енергією, нарахованої позивачем за період окупації та після деокупації частини Херсонської області.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що факт тимчасової окупації території є загальновідомим і не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України для застосування обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
* Встановлено, що в період окупації (з березня по листопад 2022 року) у відповідача була відсутня об’єктивна можливість отримувати послуги з диспетчеризації через втрату контролю над об’єктами та розсинхронізацію енергосистеми.
* Суд підтвердив, що стаття 13-1 вказаного Закону прямо забороняє переміщення товарів та послуг на тимчасово окуповану територію, тому зобов’язання щодо оплати за цей період не могли виникнути.
* Щодо періоду після деокупації (з грудня 2022 року), суд визнав доведеним факт надання послуг, оскільки відповідач відновив роботу диспетчерського пункту та здійснював активну комунікацію з позивачем.
* Верховний Суд відхилив доводи позивача про необхідність відступу від правової позиції, викладеної в постанові об’єднаної палати від 03.10.2025 (справа № 908/1162/23), зазначивши, що ця практика є усталеною та підтвердженою Великою Палатою.
* Суд наголосив, що спроби позивача переоцінити докази щодо фактичного надання послуг в період окупації виходять за межі повноважень касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено лише частково (стягнуто заборгованість лише за період після деокупації).

Справа №756/4678/25 від 04/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту смерті військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання, з метою подальшої реєстрації смерті в органах ДРАЦС та реалізації соціальних прав членів його сім’ї.

2. **Аргументи суду:**
* Суд розмежував два різні правові інститути: встановлення факту смерті (як юридичного факту, що підтверджується беззаперечними доказами) та оголошення особи померлою (як припущення про смерть за відсутності тіла чи остаточних доказів).
* Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що надані заявницею документи (акт службового розслідування, пояснення свідків) свідчать лише про зникнення особи безвісти, а не про доведений факт смерті в конкретний час.
* Верховний Суд наголосив, що встановлення факту смерті за пунктом 8 частини 1 статті 315 ЦПК України можливе лише за наявності незаперечних доказів, які виключають будь-які сумніви щодо часу та обставин загибелі.
* У даному випадку, оскільки тіло не знайдено, а обставини загибелі базуються на припущеннях, заявниця обрала неналежний спосіб захисту права.
* Суд роз’яснив, що в таких ситуаціях належним способом є звернення із заявою про оголошення особи померлою відповідно до статті 46 ЦК України, що дозволяє врахувати реалії воєнного стану та скорочені строки.
* Касаційний суд також підкреслив, що він не має повноважень на стадії касації приймати нові докази або переоцінювати вже досліджені судами нижчих інстанцій фактичні обставини справи.
* Таким чином, рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви визнано законним, оскільки заявниця не довела факт смерті, а лише обставини, що дають підстави для припущення про неї.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги заявниці.

Справа №351/551/17 від 04/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним заповіт свого померлого родича, стверджуючи, що підпис на документі підроблений, а сам заповідач через похилий вік не усвідомлював своїх дій.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що заповіт є одностороннім правочином, і для визнання його недійсним позивач має надати переконливі докази того, що волевиявлення померлого не було вільним.
* У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заповіт був посвідчений уповноваженою особою (секретарем сільської ради) з дотриманням усіх формальних вимог закону.
* Верховний Суд зазначив, що висновок експертизи не підтвердив факт підробки підпису, а лише вказав на неможливість порівняння через певні технічні причини, що не є доказом недійсності документа.
* Суд підкреслив, що право на заповіт є фундаментальним принципом спадкового права, тому воля заповідача має поважатися, якщо немає беззаперечних доказів її порушення.
* Касаційна інстанція чітко розмежувала свої повноваження, вказавши, що вона є «судом права», а не «судом факту», тому не має права переоцінювати докази, які вже були досліджені нижчими судами.
* Всі доводи позивачки про нікчемність заповіту через нібито «штучно створені копії» були відхилені, оскільки вони не спростовують факту вільного волевиявлення спадкодавця, встановленого під час розгляду справи.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а скарга позивачки фактично спрямована на переоцінку доказів, що заборонено законом.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №916/2689/25 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є стягнення з власника нерухомості безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташовані його об’єкти.

2. Суд виходив із того, що власник нерухомості зобов’язаний сплачувати за користування землею, навіть за відсутності оформленого договору оренди, оскільки такі відносини є кондикційними (повернення безпідставно збереженого майна). При визначенні розміру плати суд відхилив аргументи позивача про застосування ставки 5%, оскільки згідно з даними Державного земельного кадастру цільове призначення ділянки відповідає землям промисловості. Суд наголосив, що для таких земель рішенням міської ради встановлено ставку 3%, а не 5%, яка застосовується до земель торгівлі. Аргументи позивача про фактичне використання ділянки під складську базу суд визнав недостатніми для зміни ставки, оскільки цільове призначення ділянки в кадастрі є визначальним для правового режиму. Також суд зазначив, що довідки органів місцевого самоврядування про «фактичне використання» не можуть підміняти собою офіційні відомості кадастру. Зрештою, суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, встановлені судами нижчих інстанцій.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність стягнення коштів із застосуванням ставки 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Справа №753/5478/24 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неналежним виконанням усного договору про проведення ремонтних робіт у квартирі.

2. Суд першої та апеляційної інстанцій відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів, які б підтверджували погодження сторонами істотних умов договору, зокрема обсягу робіт та їх вартості. Надані квитанції, чеки та переписка були визнані судом недостатніми для встановлення факту укладення саме того договору, на який посилався позивач. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зосередився на процесуальному питанні щодо повноважності складу суду. Позивач стверджував, що рішення є незаконним, оскільки суддя підписав його електронним підписом під час перебування у відпустці. Однак касаційна інстанція встановила, що саме рішення було ухвалене в день, коли суддя мав повноваження здійснювати правосуддя. Верховний Суд наголосив, що підписання вже ухваленого рішення в електронному вигляді під час відпустки не є порушенням, яке охоплюється поняттям «неповноважний склад суду». Відтак, підстави для скасування рішень попередніх інстанцій за пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України відсутні.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №910/15897/25 від 08/09/2026
Предметом спору є стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Енерджигазтрейд» заборгованості у розмірі 1 827 564,04 грн, що виникла в межах господарських правовідносин між суб’єктами енергетичного ринку.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження наявності грошового зобов’язання відповідача перед позивачем. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, не виявивши порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних актів. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги «Укренерго» не спростовують правомірності висновків попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог. Окремо суд розглянув та відхилив клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачав у цьому необхідності для забезпечення розвитку права чи єдності судової практики. Встановлені судами фактичні обставини справи були оцінені згідно з вимогами процесуального закону, а правова кваліфікація спірних відносин визнана правильною. Таким чином, касаційна скарга була визнана безпідставною, а оскаржувані рішення — такими, що відповідають чинному законодавству.

Верховний Суд залишив рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» — без задоволення.

Справа №160/26783/25 від 09/09/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ТОВ «Монтажно-Будівельна компанія СІНЕРГІЯ».

Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання податковим органом процедурних норм під час проведення перевірки та винесення оскаржуваних рішень. Колегія суддів проаналізувала матеріали справи та дійшла висновку, що доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Суд встановив, що податкові повідомлення-рішення були прийняті без належного правового обґрунтування та з порушенням норм матеріального права, що регулюють податкові правовідносини. Також було враховано відсутність доказів, які б підтверджували правомірність позиції податкового органу щодо нарахування штрафних санкцій чи донарахування податкових зобов’язань. У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та застосували норми права, тому підстав для скасування їхніх рішень немає.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №922/2177/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги, укладеного компанією з управління активами інвестиційного фонду, через перевищення представником своїх повноважень та вчинення правочину на вкрай невигідних умовах.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що представник фонду діяв з порушенням внутрішніх обмежень, оскільки договір на суму 20 млн грн був укладений без обов’язкового погодження з наглядовою радою, що прямо передбачено статутом та регламентом фонду.
– Було підтверджено, що відповідач (новий кредитор) був обізнаний про ці обмеження, оскільки мав доступ до договору про управління активами, де ці умови були чітко прописані.
– Суд наголосив, що представник зобов’язаний діяти виключно в інтересах довірителя, а в даному випадку правочин був укладений на вкрай невигідних умовах (безоплатне відчуження активу).
– Щодо реституції суд зазначив, що оскільки фактичної оплати за договором не відбулося, повернення коштів неможливе, тому в цій частині позов задоволено не було.
– Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неврахування висновків іншої справи, оскільки обставини в них виявилися різними: у попередній справі не було встановлено прямих обмежень на укладення договорів, тоді як тут такі обмеження існували.
– Касаційна інстанція підкреслила, що не має повноважень переоцінювати докази, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою, наданою судами нижчих інстанцій, що не є підставою для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими договір було визнано недійсним, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.

Справа №560/4741/25 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також накладення штрафу за ненадання документів на запит податкового органу щодо доходів, отриманих від платформи OnlyFans.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що міжнародна податкова інформація є законним джерелом даних, проте сам по собі факт її отримання не звільняє податкову від обов’язку довести, що ці кошти є саме оподатковуваним доходом конкретної особи.
– Суд зазначив, що апеляційна інстанція не перевірила належним чином, чи дозволяють отримані дані ідентифікувати позивача та чи відображають вони реальний дохід, а не узагальнені показники активності акаунта.
– Також не було надано оцінки доводам позивача щодо відсутності належного перекладу іноземних документів та їх відповідності вимогам доказування.
– **:** Суд прямо зазначив, що відступає від попередньої позиції, наголошуючи, що наявність міжнародної інформації не є автоматичною підставою для висновку про наявність доходу без дослідження інших обставин справи.
– Водночас, касаційна інстанція визнала правомірним застосування штрафу за ненадання відповіді на запит податкової, оскільки такий обов’язок платника є імперативним.
– В результаті, суд вказав на необхідність ретельного дослідження доказів, оскільки апеляційний суд не забезпечив повноти судового розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині донарахувань податків і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення про стягнення штрафу за ненадання відповіді на запит.

Справа №922/3110/25 від 02/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3110/25:

1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи-підприємця заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

2. Суд при винесенні рішення керувався такими основними аргументами:
* Договір оренди землі є цивільно-правовим договором, умови якого, зокрема щодо розміру орендної плати, повинні відповідати вимогам законодавства, зокрема Податкового кодексу України.
* З моменту набрання чинності рішенням органу місцевого самоврядування про затвердження нової нормативної грошової оцінки (НГО) земель, розмір орендної плати змінюється автоматично, без необхідності підписання додаткових угод.
* Належними доказами для підтвердження НГО є технічна документація, витяги з Державного земельного кадастру або відповідні довідки, видані компетентними органами.
* Суд апеляційної інстанції правомірно закрив провадження у частині вимог, щодо яких вже існувало судове рішення, яке набрало законної сили (справа № 922/3595/21).
* Хоча суд першої інстанції допустив процесуальне порушення, не повідомивши належним чином відповідача, апеляційний суд фактично виправив це, переглянувши справу по суті та надавши оцінку всім доводам сторін.
* Верховний Суд підкреслив, що не скасовує правильні по суті рішення лише з формальних міркувань, якщо процесуальні порушення не вплинули на законність результату.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено частково, а в частині вимог, що вже були предметом розгляду в іншому судовому процесі, провадження закрито.

Справа №914/593/26 від 31/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є законність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі, ініційованих Львівською міською радою до подання позову про скасування державної реєстрації права власності та демонтаж цієї будівлі.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що забезпечення позову є винятковим заходом, який потребує доведення реальної, а не гіпотетичної загрози ефективному захисту прав позивача. Суд зазначив, що заявник не надав належних доказів того, що невжиття заходів призведе до незворотних наслідків, а лише обмежився суб’єктивними припущеннями про можливе відчуження майна. Важливим аргументом стало те, що обраний захід (заборона реєстраційних дій) виходить за межі предмета спору, оскільки міська рада не оскаржує договори, на підставі яких відповідач набув право власності. Крім того, суд підкреслив, що заходи забезпечення не повинні блокувати господарську діяльність особи, якщо вони не є співмірними з позовними вимогами. Верховний Суд також вказав, що суд першої інстанції припустився помилки, фактично досліджуючи обставини справи по суті на стадії забезпечення позову, що є неприпустимим. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що доводи скаржника про порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки питання забезпечення позову вирішується індивідуально в кожній справі на основі оцінки конкретних доказів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, якою було скасовано ухвалу про забезпечення позову, — без змін.

Справа №405/8053/24 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути з центру зайнятості майнову та моральну шкоду, стверджуючи, що орган порушив його переважне право на працевлаштування (поворотне прийняття на роботу) та надав неякісні послуги, не повідомивши про вакансію у колишнього роботодавця.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що стаття 42-1 КЗпП України, яка гарантує переважне право на поворотне прийняття на роботу, регулює виключно відносини між працівником та роботодавцем, а не обов’язки центру зайнятості.
– Роль центру зайнятості є опосередкованою і зводиться до сприяння у підборі підходящої роботи, а не до вирішення питання про прийняття особи на конкретну посаду.
– Суд встановив, що центр зайнятості діяв у межах своїх повноважень: вакансія була укомплектована іншим кандидатом, який на момент звернення до центру мав відповідну кваліфікацію та досвід, що повністю відповідали вимогам роботодавця.
– Позивач не довів факт дискримінації чи неякісного надання послуг, оскільки він не відвідував центр зайнятості саме в день надходження інформації про вакансію, а загалом йому було запропоновано десятки варіантів працевлаштування.
– Для відшкодування шкоди за статтею 1174 ЦК України позивач мав довести протиправність дій органу, наявність шкоди та прямий причинно-наслідковий зв’язок між ними, чого в даному випадку зроблено не було.
– Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивач не надав жодних підтверджень недбалості чи умисних дій відповідача, спрямованих на порушення його прав.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши відсутність підстав для відшкодування шкоди.

Справа №907/864/25 від 08/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 907/864/25:

1. Предметом спору є вимога підприємця про визнання недійсними результатів електронного аукціону з оренди комунального майна та укладеного за його наслідками договору оренди.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення процесуального права, які унеможливили реалізацію позивачем права на судовий захист. Ключовим аргументом стало те, що апеляційний суд не забезпечив участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, попри наявність відповідного задоволеного клопотання. Верховний Суд наголосив, що клопотання про участь у відеоконференції, подане в апеляційній скарзі, не обмежується одним засіданням і зберігає чинність при відкладенні розгляду справи. Суд підкреслив, що ігнорування таких клопотань та формальна фіксація неявки сторони без спроби з’єднання через систему ЄСІТС є порушенням принципів рівності та змагальності сторін. Оскільки право на участь у засіданні є фундаментальним елементом права на справедливий суд, такі дії апеляції є недопустимими. Відтак, Верховний Суд не переглядав справу по суті, а зосередився на забезпеченні процесуальної справедливості, яка була порушена на стадії апеляційного перегляду.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

Справа №906/50/26 від 02/09/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:

1. Предметом спору є вимога комунального підприємства до оператора газорозподільних мереж про перерахунок вартості послуг з розподілу газу та повернення коштів, сплачених за замовлену потужність когенераційної установки, яку позивач вважав такою, що не була введена в експлуатацію.

2. Суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з того, що позивач самостійно ініціював включення об’єкта до договору та визначив обсяг річної замовленої потужності. Суди встановили, що об’єкт був фактично приєднаний до системи, обладнаний вузлом обліку, прийнятим у комерційну експлуатацію, і на нього здійснювався пуск газу. Верховний Суд підкреслив, що послуга з розподілу газу полягає у забезпеченні цілодобового доступу до мереж, а не лише у фактичному споживанні обсягів палива. Крім того, позивач пропустив встановлені законом строки для коригування замовленої потужності. Суд також звернув увагу на те, що позивач не надав доказів, які б спростовували правомірність приєднання об’єкта, а його доводи про «невведення в експлуатацію» суперечили встановленим судами фактичним обставинам справи. Відтак, Верховний Суд вказав, що не може формувати правовий висновок на основі обставин, які не були підтверджені під час розгляду справи в судах нижчих інстанцій.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.

Справа №914/209/25 від 08/09/2026
Предметом цього спору є розгляд касаційних скарг на постанову апеляційного суду в межах справи про банкрутство Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Злагода», ініційованої Львівською міською радою.

Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та необхідністю перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції. Верховний Суд провів ретельний аналіз доводів, викладених у касаційних скаргах Львівської міської ради та арбітражного керуючого, на предмет їх обґрунтованості та відповідності матеріалам справи. Колегія суддів дійшла висновку, що аргументи скаржників не спростовують правомірності висновків, зроблених Західним апеляційним господарським судом. Суд встановив, що оскаржувана постанова апеляції була прийнята з дотриманням усіх вимог господарського процесуального законодавства. Жодних підстав для скасування чи зміни рішення апеляційної інстанції, передбачених статтями 300 та 301 Господарського процесуального кодексу України, виявлено не було. Відтак, Верховний Суд підтвердив стабільність та законність попереднього судового акта, залишивши його без змін.

Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №925/1166/24 від 08/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання:

1. Предметом спору є визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії через безпідставне збільшення ціни за одиницю товару та стягнення з постачальника надмірно сплачених бюджетних коштів.

2. Суд виходив з того, що будь-яка зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема ціни за одиницю товару, має бути математично та документально обґрунтованою, підтверджуючи реальне коливання ринкових цін. Надані відповідачем експертні висновки торгово-промислової палати суд визнав неналежними доказами, оскільки вони мали лише довідковий характер, не відображали динаміку змін ціни порівняно з моментом укладення договору та не доводили пропорційності підвищення вартості. Суд наголосив, що постанова КМУ № 1178 не скасовує вимоги Закону України «Про публічні закупівлі» щодо дотримання принципу добросовісної конкуренції та ефективного використання бюджетних коштів. Також було підкреслено, що необмежене збільшення ціни за одиницю товару спотворює результати торгів, оскільки дозволяє учасникам спочатку пропонувати найнижчу ціну для перемоги, а згодом підвищувати її. Відтак, оскільки додаткові угоди були укладені з порушенням вимог законодавства, вони є недійсними, а кошти, отримані постачальником понад ціну основного договору, підлягають стягненню як безпідставно набуті.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

Справа №911/2207/21 від 04/09/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат (судового збору), які були понесені відповідачами у зв’язку з поданням касаційних скарг у справі про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування та скасування результатів земельних торгів.

2. Суд керувався тим, що при ухваленні постанови по суті спору 11 серпня 2026 року питання розподілу судового збору, сплаченого відповідачами за подання касаційних скарг, не було вирішено. Відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, якщо суд не вирішив питання про судові витрати в основному рішенні, він має право ухвалити додаткове рішення за заявою учасника справи. Оскільки касаційні скарги Приватного підприємства “Будівельна компанія “Секера” та Бучанської міської ради були задоволені, а касаційна скарга позивача — АТ “Українська залізниця” — залишена без задоволення, витрати на судовий збір мають бути покладені на позивача. Суд застосував положення статті 129 ГПК України, яка передбачає, що судові витрати, від яких звільнені сторони або які понесені сторонами, покладаються на сторону, що програла спір. Таким чином, виникла процесуальна необхідність усунути прогалину в основному судовому рішенні шляхом винесення додаткової постанови.

3. Суд задовольнив заяву та стягнув з АТ “Українська залізниця” на користь Приватного підприємства “Будівельна компанія “Секера” та Бучанської міської ради суми сплаченого ними судового збору за подання касаційних скарг.

Справа №904/4953/24 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту у зв’язку з пошкодженням майна внаслідок пожежі.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт несвоєчасного повідомлення страховика про страховий випадок не є автоматичною підставою для відмови у виплаті відшкодування. Відмова є правомірною лише тоді, коли таке порушення строків дійсно позбавило страхову компанію можливості встановити факт, причини та обставини настання страхового випадку. У цій справі апеляційний суд вдруге проігнорував вказівки касаційної інстанції та не довів наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями страхувальника і неможливістю проведення розслідування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок страховика здійснити виплату пов’язаний насамперед із самим фактом настання страхового випадку, а не з дотриманням формальних процедур. Крім того, наявні в матеріалах справи експертні висновки підтвердили, що технічне встановлення причини загоряння було неможливим одразу після пожежі незалежно від дати повідомлення страховика. Отже, відповідач не зміг довести, що поведінка позивача створила критичні перешкоди для визначення обставин події.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №183/2912/22 від 07/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний висновок:

1. Предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні батька з малолітньою дитиною та визначення конкретного способу його участі у вихованні сина.

2. Суд керувався тим, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, а пріоритетом у таких справах є забезпечення якнайкращих інтересів дитини, що включає право на підтримання стосунків з обома батьками. Суди попередніх інстанцій детально дослідили психоемоційний стан дитини та конфліктні стосунки між батьками, дійшовши висновку, що встановлений графік зустрічей є оптимальним для розвитку сина. Верховний Суд підкреслив, що особисті неприязні стосунки між колишнім подружжям не повинні ставати підставою для обмеження прав дитини на спілкування з батьком. Також суд зазначив, що доводи заявниці про домашнє насильство та необхідність проведення психіатричної експертизи не спростовують право батька на участь у вихованні, а клопотання про експертизу було подано з порушенням процесуальних строків. Касаційний суд наголосив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень, а суди нижчих інстанцій ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу матері — без задоволення.

Справа №910/12038/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності на новий строк у зв’язку з реалізацією орендарем переважного права.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони зосередилися виключно на процедурних питаннях (вчасному зверненні орендаря), проігнорувавши ключову умову поновлення договору — належне виконання орендарем усіх договірних зобов’язань. Суди не дослідили, чи використовувалася земельна ділянка за цільовим призначенням (облаштування автостоянки та благоустрій), що було прямо передбачено договором. Також залишилося поза увагою питання правомірності сплати орендної плати, зокрема дотримання строків коригування податкових зобов’язань та правомірність застосування податкових пільг у 2022 році. Верховний Суд наголосив, що добросовісність орендаря є обов’язковою передумовою для поновлення договору, а суди не надали оцінки доказам щодо можливих порушень з боку позивача. Оскільки касаційна інстанція не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини справи, рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Додаткове рішення про розподіл витрат було скасовано автоматично як похідне від основного.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Київської міської ради частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа №520/29107/24 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Зобов’язання власника нежитлових приміщень, що є частиною пам’ятки архітектури, укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що обов’язок укласти охоронний договір виникає безпосередньо із закону в момент набуття права власності на об’єкт, який уже має статус пам’ятки, незалежно від того, чи був власник окремо повідомлений про це органом влади.
– Суд зазначив, що охоронний статус об’єкта зберігається в силу закону, навіть якщо він був взятий на облік ще за радянських часів, тому подальше внесення до сучасного Державного реєстру лише підтверджує цей статус, а не створює його.
– Важливим є висновок про те, що невиконання органом охорони культурної спадщини обов’язку щодо інформування власника про статус об’єкта не звільняє самого власника від обов’язку укласти договір.
– Суд підкреслив, що охорона культурної спадщини є суспільним інтересом, який має міжнародно-правовий вимір, тому захист таких об’єктів не може залежати від адміністративних помилок чи бездіяльності чиновників.
– Верховний Суд роз’яснив, що нові норми, які пов’язують початок місячного строку на укладення договору з моментом отримання повідомлення від органу влади, не мають зворотної дії та не застосовуються до правовідносин, що виникли раніше.
– Суд також вказав, що відсутність відомостей про охоронний статус у договорі купівлі-продажу чи реєстрах не дає власнику права ігнорувати пам’яткоохоронне законодавство.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції (з технічними виправленнями реквізитів), зобов’язавши власницю укласти охоронний договір.

Справа №541/4614/24 від 25/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання дій роботодавця незаконними через нібито порушення процедури працевлаштування та переважного права на залишення на роботі.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що роботодавець виконав свій обов’язок, неодноразово пропонуючи працівнику всі наявні вакантні посади, які відповідали його кваліфікації, проте позивач відмовився від них або не відповідав кваліфікаційним вимогам для бажаних посад.
* Щодо посади, на яку претендував позивач, суд зазначив, що вона не була вакантною на момент подання заяви, оскільки на неї вже було переведено іншого працівника, що унеможливлює застосування норм про переважне право на залишення на роботі.
* Суд підкреслив, що наявність вищої освіти за іншими спеціальностями не дає автоматичного права на зайняття посади, для якої встановлені чіткі кваліфікаційні вимоги (зокрема, ступінь магістра у певних галузях знань).
* В умовах воєнного стану суд застосував норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які обмежують застосування статті 43 КЗпП України, тому згода профспілки на звільнення не була обов’язковою.
* Суд також підтвердив, що роботодавець належним чином поінформував профспілку про заплановане масове вивільнення, що спростувало доводи позивача про порушення процедури.
* Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №753/21761/25 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. Предметом спору є законність застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів фінансової компанії, яка виступає управителем фонду фінансування будівництва, у межах позову про розірвання договору та повернення коштів інвестору.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, який не позбавляє відповідача права власності, а лише обмежує розпорядження коштами для гарантування виконання майбутнього рішення. Суд врахував, що позивач надав докази реального існування спору та ризику ускладнення виконання рішення через попередню практику відповідача щодо виведення коштів з фонду. Важливим аргументом стало те, що арешт накладено не на всі активи, а лише в межах суми позову, із виключенням коштів, необхідних для виплати зарплат, податків та обов’язкових зборів. Це дозволяє відповідачу продовжувати господарську діяльність, зберігаючи баланс інтересів сторін. Суд також підкреслив, що доводи скаржника про порушення прав інших інвесторів є безпідставними, оскільки заходи є пропорційними та спрямованими на захист прав конкретного позивача. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд правильно оцінив обставини справи та не допустив порушень процесуального права.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про накладення арешту на кошти відповідача — без змін.

Справа №560/14682/25 від 09/09/2026
Предметом спору є оскарження ТОВ «Шепетівкацукор» податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області.

Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Верховний Суд дійшов висновку, що податковий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Аргументи касаційної скарги позивача не спростували законності висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій. Суд підтвердив, що докази, надані податковою службою, є належними та допустимими для підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Також було встановлено відсутність порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Відтак, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення вимог платника податків, підтримавши позицію фіскального органу.

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Шепетівкацукор» — без задоволення.

Справа №910/14980/25 від 03/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач (лізингоодержувач) намагався визнати недійсними окремі положення договору фінансового лізингу щодо неповернення лізингових платежів після розірвання договору та стягнути з лізингодавця частину сплачених коштів як безпідставне збагачення.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що оспорювані пункти договору, на які посилався позивач, містилися в редакції Загальних умов, яка втратила чинність до моменту укладення договору, тому вони не регулюють спірні правовідносини.
– Суди дійшли висновку, що договір був укладений вільно, а позивач приєднався до чинної на той момент редакції Загальних умов, яка не суперечить законодавству.
– Ключовим аргументом стало те, що згідно з умовами договору та частиною 7 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплачені до розірвання платежі є платою за користування об’єктом, а не викупною ціною, тому вони не підлягають поверненню.
– Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду, зазначивши, що в наведених скаржником справах були інші фактичні обставини, зокрема, договори в тих випадках містили умови про викупну вартість, чого не було в даному спорі.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів та встановлення нових обставин, оскільки виконує функцію «суду права», а не «факту».
– Встановлено, що лізингодавець правомірно розірвав договір через прострочення платежів лізингоодержувачем понад 60 днів, що відповідає умовам договору та закону.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Справа №463/6579/24 від 08/09/2026
Предметом цього спору є встановлення факту проживання заявниці зі спадкодавицею однією сім’єю протягом не менш як п’яти років до часу відкриття спадщини для набуття права на спадкування у четверту чергу.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що для встановлення факту проживання однією сім’єю недостатньо лише факту знайомства чи надання допомоги, а необхідно довести наявність спільного побуту, спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. Суд підкреслив, що показання свідків у цій справі були суперечливими: одні підтверджували спільне проживання, тоді як сусіди стверджували, що померла проживала одна і самостійно піклувалася про себе. Оскільки заявниця не надала інших належних доказів (наприклад, документів про спільні витрати чи ведення господарства), суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про недоведеність заявлених вимог. Також суд зазначив, що розгляд справи в порядку окремого провадження був доречним, оскільки на момент розгляду був відсутній реальний спір про право з іншими спадкоємцями чи органами місцевого самоврядування. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій. У підсумку, касаційна скарга була відхилена через відсутність підстав для скасування рішень, які ґрунтуються на повному та всебічному аналізі обставин справи.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №910/9843/19 від 01/09/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд визнати недійсним наказ Міністерства юстиції України, яким було скасовано низку реєстраційних дій щодо нерухомого майна, на яке позивач претендував як іпотекодержатель.

2. **Аргументи суду ():** Суд підкреслив, що Міністерство юстиції при розгляді скарг у сфері державної реєстрації оцінює лише дотримання адміністративної процедури, а не вирішує спір про право власності по суті. Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати, зазначив, що в таких категоріях справ Міністерство юстиції не може бути єдиним відповідачем, оскільки між ним та позивачем відсутній спір про речові права. Суд наголосив, що належним відповідачем у спорах про скасування реєстраційних наказів Мін’юсту має бути особа, чиє право на майно оспорюється та щодо якої було вчинено відповідний запис у реєстрі. Оскільки позивач обрав неналежного відповідача, це є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, незалежно від інших доводів сторін. Суд також вказав, що не має права з власної ініціативи залучати інших відповідачів, якщо позивач не зробив цього вчасно. Таким чином, Верховний Суд фактично відступив від попередньої практики, де суди могли розглядати такі спори лише за участю Мін’юсту, і закріпив обов’язковість залучення реальних учасників спірних правовідносин як відповідачів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхні резолютивні частини про відмову в задоволенні позову.

Справа №910/2447/26 від 08/09/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стрижавська селищна рада намагалася через заходи забезпечення позову заблокувати видобуток піску на Сосонському родовищі, стверджуючи, що аукціон та видача спецдозволу на користування надрами відбулися з порушенням екологічних норм та прав територіальної громади.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними та обґрунтованими, а не просто базуватися на припущеннях заявника.
– Апеляційний суд встановив, що промисловий видобуток піску на цьому родовищі запланований лише на ІІ квартал 2027 року, тому на даний момент реальна загроза для довкілля відсутня.
– Важливим фактором стало те, що умови спецдозволу вже містять пряму заборону на видобуток до завершення процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД).
– Верховний Суд підтримав позицію апеляції, зазначивши, що позивач не довів, яким чином підготовчі роботи (отримання звіту з ОВД) можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду.
– Суд підкреслив, що заходи забезпечення не повинні блокувати господарську діяльність, якщо для цього немає безпосередніх підстав, передбачених законом.
– Аргументи щодо «потенційної» екологічної шкоди були відхилені, оскільки наявні регуляторні механізми (ОВД) вже виступають запобіжником до моменту отримання всіх дозволів.
– Суд також зазначив, що не має права підміняти собою розгляд справи по суті, оцінюючи законність самого спецдозволу на стадії вирішення питання про забезпечення позову.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши Стрижавській селищній раді у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Справа №904/367/22 (904/3621/25) від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновника боржника (Дніпровську міську раду) за доведення комунального підприємства до банкрутства.

2. **Аргументи суду:**
– Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у позові, мотивуючи це передчасністю вимог, оскільки ліквідатором не було завершено формування ліквідаційної маси та розрахунки з кредиторами.
– Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не виконали процесуальний обов’язок щодо всебічного дослідження доказів, які вже містяться в матеріалах основної справи про банкрутство.
– Суд наголосив, що при розгляді таких позовів не можна обмежуватися лише документами, поданими в межах окремого позовного провадження, а необхідно враховувати всю сукупність доказів у справі про банкрутство.
– Апеляційний суд формально підійшов до перегляду справи, обмежившись цитуванням попередніх постанов Верховного Суду, не надавши належної оцінки доводам скаржника щодо фінансового стану боржника.
– Верховний Суд підкреслив, що право на субсидіарну відповідальність виникає за наявності доведеного причинно-наслідкового зв’язку між діями засновника та банкрутством, що потребує ретельного аналізу господарської діяльності підприємства.
– Оскільки суди не дослідили ключові докази щодо вибуття майна та фінансових показників, це унеможливило встановлення фактичних обставин справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №460/13616/25 від 09/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження підприємством «Рівнеоблводоканал» постанови НКРЕКП про накладення штрафу та розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, які виникли через невиконання інвестиційної програми та несплату заборгованості за електроенергію в умовах воєнного стану.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент прийняття Регулятором оскаржуваних рішень сума заборгованості підприємства за електроенергію була предметом судового спору, а отже, була юридично неузгодженою.
– Щодо невиконання інвестиційної програми, суд визнав пріоритетність витрат на критичні потреби (оплата електроенергії, реагенти, паливо для аварійних бригад) над виконанням інвестиційних заходів, що в умовах воєнного стану свідчить про дію в стані крайньої необхідності.
– Суд підкреслив, що накладення штрафів на підприємство, яке перебуває у критичному фінансовому стані, не має стимулюючого ефекту, а лише поглиблює дефіцит коштів, необхідних для забезпечення безперебійного водопостачання.
– Щодо технічної помилки у звітності, суд зазначив, що підприємство самостійно виявило та виправило її до завершення перевірки, тому застосування штрафу за таку незначну арифметичну неточність є непропорційним заходом.
– Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Регулятор не довів наявності вини підприємства у порушеннях, оскільки невиконання зобов’язань було зумовлене об’єктивними обставинами воєнного часу та критичним браком фінансування.
– Суд також зазначив, що доводи НКРЕКП про подвійне притягнення до відповідальності є частково помилковими, проте це не вплинуло на правильність загального висновку про незаконність штрафів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу НКРЕКП, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги «Рівнеоблводоканалу» були задоволені, залишив без змін.

Справа №916/3908/24 від 12/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/3908/24:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку, розірвання договору оренди та зобов’язання орендаря повернути земельну ділянку орендодавцю.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що у період з 01.03.2022 по 05.05.2023 орендар був звільнений від сплати орендної плати на підставі підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, оскільки територія смт Затока була включена до переліку територій, де велися бойові дії, а редакція закону на той час не передбачала диференціації на «активні» чи «можливі» бойові дії.
* Верховний Суд відхилив доводи про те, що пізніші зміни до законодавства (Закон № 3050-IX) мають зворотну дію, зазначивши, що вони не можуть погіршувати становище платника за минулі періоди.
* Щодо розірвання договору, суд застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справа № 918/391/23), згідно з якою систематична (два і більше випадків) повна несплата орендної плати є самостійною підставою для розірвання договору згідно з п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України.
* Суд підкреслив, що подальше погашення заборгованості орендарем не спростовує факту допущеного раніше систематичного порушення умов договору, тому це не звільняє його від відповідальності у вигляді розірвання договору.
* Щодо стягнення боргу, суд погодився з апеляційною інстанцією, що оскільки орендар самостійно визначив призначення платежів у платіжних інструкціях, орендодавець не мав права в односторонньому порядку змінювати їх, а загальна сума сплачених коштів покрила нарахування за період, коли пільга вже не діяла.
* **:** Суд у своєму рішенні прямо посилається на необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, щодо розуміння поняття «несплата» та застосування спеціальної норми ст. 141 ЗК України як самостійної підстави для розірвання договору, що є обов’язковим для врахування.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у розірванні договору та поверненні землі, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, а в частині стягнення коштів — залишив рішення апеляційного суду без змін.

Справа №620/12763/24 від 08/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Спір стосується правомірності припинення Пенсійним фондом виплати індексації пенсії військовослужбовцю за 2022 та 2023 роки після проведення перерахунку його пенсії на виконання попереднього судового рішення.

**2. Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що індексація пенсії та її перерахунок у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення є різними за своєю природою механізмами соціального захисту.
* Ключовим фактором для вирішення спору є встановлення того, чи здійснювався перерахунок пенсії у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення саме в той календарний період, за який нараховується індексація.
* Верховний Суд підтвердив, що перерахунок пенсії з 01 лютого 2023 року (на підставі довідки про грошове забезпечення станом на 01 січня 2023 року) є перерахунком у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення.
* Згідно з нормами постанов Кабміну №118 та №168, такий перерахунок виключає можливість одночасного застосування механізму індексації за відповідний період.
* Водночас суд зазначив, що перерахунок за 2023 рік не позбавляє пенсіонера права на збереження індексації, набутої за попередній період (2022 рік), оскільки на той момент перерахунку грошового забезпечення не проводилося.
* Суд наголосив, що право на індексацію за 2022 рік є «зацементованим» і має враховуватися при подальших перерахунках, тоді як індексація за 2023 рік не підлягає виплаті через факт здійснення перерахунку пенсії на підставі актуалізованого грошового забезпечення.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов’язання виплачувати індексацію за 2023 рік, але залишив у силі рішення щодо обов’язку виплачувати індексацію за 2022 рік.

Справа №907/1030/25 від 01/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди до договору про надання послуг автостанцією перевізникові щодо включення нових автобусних маршрутів.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували спір як «переддоговірний» (що регулюється ст. 649 ЦК України), тоді як фактично йдеться про внесення змін до вже існуючого договору, що підпадає під дію ст. 651 та 652 ЦК України.
– Суди безпідставно застосували норми Господарського кодексу України, які на момент звернення з позовом уже втратили чинність.
– Висновок про наявність «ділового звичаю» (ст. 7 ЦК України) визнано необґрунтованим, оскільки звичай не може суперечити актам цивільного законодавства, а попередні зміни до договору вносилися виключно за згодою сторін.
– Суд наголосив, що обов’язок укладення договору, передбачений Законом «Про автомобільний транспорт», не означає автоматичного права суду примусово змінювати умови існуючого договору без належного обґрунтування підстав, визначених ст. 651 ЦК України.
– Суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки всім доводам сторін та не дослідили належним чином докази, що є процесуальним порушенням.
– Верховний Суд підкреслив необхідність розмежування понять «додаток до договору» (уточнення умов) та «додаткова угода» (зміна правочину), чого суди нижчих інстанцій не зробили.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Закарпатської області та постанову Західного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/390/26 від 09/09/2026
Ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність дій Пенсійного фонду щодо обмеження розміру пенсії позивача, який вважав, що до нього незаконно застосовано обмеження максимального розміру пенсії (десять прожиткових мінімумів).

2. Верховний Суд вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотну процесуальну помилку, неправильно визначивши характер спірних правовідносин. Хоча позивач оскаржував обмеження загального розміру пенсії, суди самі встановили, що фактично Пенсійний фонд обмежив не всю пенсію, а лише суму її підвищення внаслідок індексації (верхня межа 1500 грн). Суди не мали права ототожнювати ці два різні правові механізми — обмеження максимального розміру пенсії та обмеження суми індексації. Оскільки суди визнали протиправними дії щодо обмеження максимального розміру пенсії, якого фактично не було, їхні висновки не відповідають встановленим обставинам справи. Крім того, суди вийшли за межі позовних вимог, фактично вирішуючи спір про індексацію, який позивач не заявляв. Через ці порушення Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій не є законними та обґрунтованими.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного визначення характеру спору та встановлення фактичних обставин.

Справа №904/6364/25 від 02/09/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є питання правомірності вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна та заборони реєстраційних дій щодо об’єктів, які Дніпровська міська рада вважає самочинним будівництвом, право власності на яке вона намагається визнати за територіальною громадою.

**2. Аргументи суду:**
* Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на збереження існуючого стану («status quo») до вирішення спору по суті.
* Ключовим фактором стало встановлення факту недобросовісної поведінки відповідача, який після відкриття провадження у справі почав активно відчужувати спірні об’єкти нерухомості, що створює реальні ризики унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.
* Суд застосував стандарт доказування «вірогідності доказів», визнавши, що наявні в матеріалах справи документи (технічні паспорти, сертифікати, дані реєстрів) достатньо чітко пов’язують арештоване майно з предметом позову.
* Верховний Суд наголосив, що накладення арешту та заборона реєстраційних дій не позбавляють відповідача права володіння чи користування майном, а лише обмежують право розпорядження, що є співмірним заходом у даній ситуації.
* Суд відхилив доводи скаржника про відсутність зв’язку між арештованим майном та предметом позову, вказавши, що відповідач сам реєстрував майно без чіткої ідентифікації секцій, що не може бути підставою для уникнення відповідальності.
* Також було підкреслено, що питання обґрунтованості позовних вимог по суті не досліджується на стадії забезпечення позову, тому аргументи відповідача щодо суті спору не впливають на законність застосованих заходів.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «Дельмар Дніпро Сервіс», а постанову апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову — без змін.

Справа №990/40/26 від 07/09/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Суд розглядав позов судді до Вищої ради правосуддя (ВРП) про визнання протиправною бездіяльності щодо тривалого нерозгляду дисциплінарних скарг та заяви про відставку, а також зобов’язання вчинити дії щодо їх розгляду.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з частиною 3 статті 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП має законне право зупинити розгляд заяви про відставку судді, якщо стосовно нього наявні дисциплінарні скарги, наслідком яких може бути звільнення за дисциплінарні проступки.
– Верховний Суд наголосив, що наявність дисциплінарної скарги є достатньою підставою для зупинення розгляду заяви про відставку, і це не залежить від того, чи було вже відкрито дисциплінарну справу на момент ухвалення рішення про зупинення.
– Суд підкреслив, що питання дотримання строків дисциплінарного провадження та оцінка процедурних порушень під час його проведення не можуть бути предметом розгляду в межах цього позову, оскільки для цього існують окремі спеціальні процедури оскарження.
– Зупинення розгляду заяви про відставку визнано пропорційним заходом, що має легітимну мету — забезпечення суспільної довіри до правосуддя та запобігання ситуації, коли суддя може уникнути відповідальності через звільнення у відставку.
– Суд послався на сталу практику Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово підтверджувала пріоритетність завершення дисциплінарного провадження перед розглядом заяви про відставку у разі наявності відповідних скарг.
– Враховуючи, що на момент розгляду справи ВРП вже прийняла рішення про звільнення позивача у відставку, а попереднє зупинення було обґрунтованим законом, суд не вбачає ознак протиправної бездіяльності в діях відповідача.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Справа №910/7608/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання грошових вимог кредитора (ОСОБА_2) до боржника (ОСОБА_3) у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що виникли внаслідок безпідставного утримання коштів після скасування мирової угоди.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що після скасування ухвали про затвердження мирової угоди у боржника виникло кондикційне зобов’язання (повернення безпідставно набутого майна) відповідно до ст. 1212 ЦК України.
* Верховний Суд підкреслив, що господарський суд у процедурі банкрутства зобов’язаний перевіряти обґрунтованість вимог, проте він не наділений повноваженнями переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій.
* Суд зазначив, що доводи скаржниці про фіктивність заборгованості та пов’язаність сторін не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому вони не можуть бути враховані на стадії касації.
* Щодо підвищеного стандарту доказування, суд вказав, що він застосовується лише тоді, коли існують обґрунтовані сумніви, підкріплені доказами, які не були подані скаржницею вчасно.
* Суд також відхилив доводи про порушення процесуальних норм, вказавши, що формальні недоліки касаційної скарги не призвели до обмеження прав учасників справи.
* Апеляційний суд правомірно не прийняв нові докази (заяву свідка), оскільки заявник не довів неможливість їх подання до суду першої інстанції.
* У підсумку, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не вийшли за межі своїх повноважень при оцінці доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.

Справа №915/158/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Прокурор звернувся до суду з позовом про повернення територіальній громаді земельної ділянки водного фонду, яка була передана в оренду та забудована ТОВ «Ірбіс Плюс» з порушенням екологічних та містобудівних норм.

**2. Аргументи суду:**
Суд наголосив, що оскарження рішень міської ради, які вже були виконані шляхом укладення договорів оренди, є неефективним способом захисту, оскільки такі акти вичерпали свою дію. Водночас суд підкреслив, що правовий захист інтересів громади у таких випадках має здійснюватися через визнання недійсними самих договорів оренди та повернення майна, а не через скасування первинних рішень ради. Щодо суті спору, суд вказав, що землі водного фонду та прибережні захисні смуги мають особливий правовий режим, який обмежує їх забудову, і орендар, проявляючи розумну обачність, мав би знати про ці обмеження. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на питанні пропорційності втручання у права орендаря, не дослідивши належним чином доводи прокурора щодо порушення цільового призначення ділянки. Також суд зазначив, що відсутність проєкту землеустрою щодо меж прибережної смуги не скасовує її імперативного статусу, встановленого законом. Оскільки суди не встановили всіх фактичних обставин щодо накладення забудови на охоронні зони, рішення було визнано передчасним.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора: змінив мотивувальну частину рішень у частині оскарження актів міськради, а в іншій частині — скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного з’ясування обставин.

Справа №160/10462/25 від 09/09/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ТОВ «М’ясна фабрика «Джаз Плюс».

Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та перевіркою дотримання податковим органом процедурних норм при здійсненні контрольних заходів. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Було встановлено, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо правомірності його господарської діяльності. Суд підтвердив, що висновки податківців ґрунтувалися на припущеннях, а не на конкретних фактах порушень податкового законодавства. Також було враховано, що тягар доказування правомірності прийнятих рішень суб’єктом владних повноважень не був виконаний належним чином. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.