Справа №144/1508/19 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Поділ майна, набутого подружжям під час шлюбу, та зустрічні вимоги про визнання цього майна особистою приватною власністю одного з подружжя.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався статтею 60 Сімейного кодексу України, яка встановлює презумпцію спільності права власності на майно, набуте під час шлюбу, незалежно від того, на кого воно оформлене.
– Тягар доказування того, що майно було придбане за особисті кошти (наприклад, подаровані батьками), повністю лежить на тому з подружжя, хто це стверджує.
– Суд встановив, що надані відповідачем розписки про отримання коштів від батьків не є належними доказами, які спростовують презумпцію спільної сумісної власності.
– Показання свідків, навіть якщо вони підтверджують факт передачі грошей, не можуть бути самостійною підставою для зміни правового режиму майна, набутого у шлюбі.
– Суд наголосив, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин не входять до повноважень касаційної інстанції, тому висновки судів попередніх інстанцій про рівність часток подружжя залишено в силі.
– Відсутність доказів, які б беззаперечно підтверджували виключно особистий характер коштів, використаних для купівлі нерухомості та авто, призвела до відмови у задоволенні зустрічного позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність поділу майна між подружжям у рівних частках.
Справа №697/697/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору дарування транспортного засобу як фраудаторного (вчиненого з метою уникнення конфіскації майна у кримінальному провадженні).
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив право прокурора звертатися до суду в інтересах держави як самостійного позивача, оскільки спір безпосередньо пов’язаний із кримінальним провадженням, де прокуратура підтримує обвинувачення, а іншого уповноваженого органу для захисту цих інтересів не існує.
* Ключовим фактором для визнання правочину фраудаторним стало те, що договір був укладений між близькими родичами (подружжям) на безоплатній основі саме в період між отриманням підозрюваним виклику до органу досудового розслідування та накладенням арешту на майно.
* Суд наголосив, що приватноправовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання майбутнього вироку суду про конфіскацію майна, що є зловживанням цивільними правами та порушенням принципу добросовісності.
* Верховний Суд зазначив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного не обов’язково мати вже ухвалений обвинувальний вирок, достатньо встановлення факту спрямованості дій сторін на приховування активів від можливого стягнення.
* Суд відхилив доводи скаржника про порушення презумпції невинуватості, вказавши, що у разі виправдувального вироку право власності на автомобіль залишиться за власником, тому жодних прав не порушено.
* Також було підтверджено позицію апеляційного суду, що скасування державної реєстрації транспортного засобу не є належним способом захисту, оскільки реєстрація не має правотворчого характеру, а достатньо самого визнання договору недійсним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (у частині визнання договору недійсним) — без змін.
Справа №282/241/25 від 26/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за статтею 336 Кримінального кодексу України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, проаналізував правильність застосування норм кримінального права при призначенні покарання засудженому. Суд дійшов висновку, що хоча факт вчинення злочину доведено і кваліфікація дій засудженого є правильною, суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували можливість виправлення особи без реального відбування покарання. Колегія суддів оцінила особу засудженого, обставини справи та можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Враховуючи вимоги закону щодо індивідуалізації покарання, Суд визнав за можливе застосувати положення статті 75 КК України. Це рішення спрямоване на досягнення мети покарання, яка полягає не лише в карі, а й у виправленні засудженого та запобіганні вчиненню нових правопорушень. Таким чином, Суд скоригував вид покарання, замінивши реальний строк на іспитовий, встановивши при цьому відповідні обов’язки для контролю за поведінкою засудженого.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення в частині оскарження винуватості, проте змінив вирок апеляційного суду, звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Справа №627/33/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними правочинів щодо оренди земельних ділянок та зобов’язання орендаря повернути їх власнику через відсутність волевиявлення орендодавця на їх укладення.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що правочин є вольовою дією, і якщо підпис на документі вчинено не власником, а іншою особою, це свідчить про відсутність волевиявлення на його укладення. Суд підкреслив, що висновок почеркознавчої експертизи, отриманий у межах кримінального провадження, є належним та допустимим доказом у цивільній справі для підтвердження факту підробки підпису. Оскільки договір оренди землі за своєю природою є строковим платним користуванням, відсутність згоди власника на його укладення унеможливлює виникнення правовідносин оренди. У таких випадках, коли власник позбавлений права користування майном через недійсний правочин, найбільш ефективним способом захисту є негаторний позов — вимога про повернення земельної ділянки. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від тих, на які посилався скаржник. Врешті, суд підтвердив правомірність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, визнавши їх розмір обґрунтованим та співмірним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було зобов’язано орендаря повернути земельну ділянку власнику, та поновив виконання цього рішення.
Справа №646/5128/23 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про припинення мобінгу (цькування) на робочому місці, захист честі, гідності та ділової репутації, а також про відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для кваліфікації дій як мобінгу необхідна наявність сукупності ознак: систематичності, тривалості, умислу та спрямованості дій саме на приниження конкретного працівника.
– Встановлено, що звільнення позивача відбулося через скорочення штату, що є організаційним заходом, який стосувався не лише його, а й інших працівників, тому не може вважатися інструментом цькування.
– Докази позивача (аудіозаписи) не містили ознак загроз чи приниження, а розрахункові листи підтвердили відсутність економічного тиску, оскільки працівнику нараховувалися премії та доплати за шкідливі умови праці.
– Суд зазначив, що звичайні управлінські вимоги роботодавця, спрямовані на виконання трудових обов’язків, не є мобінгом, а посилання позивача на порушення техніки безпеки не знайшли документального підтвердження в матеріалах справи.
– Суд також врахував преюдиційне значення іншого судового рішення, яким було підтверджено законність звільнення позивача, що виключає можливість визнання цього звільнення формою мобінгу.
– Щодо клопотань про витребування доказів, суд визнав їх необґрунтованими, оскільки вони не стосувалися предмету спору про припинення мобінгу та не могли вплинути на правильність вирішення справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №201/11613/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов Дніпровської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння квартири, яку було відчужено на підставі судового рішення, що згодом було скасоване.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що добросовісність набувача презюмується, а покупець нерухомості має право покладатися на відомості з Державного реєстру речових прав, не будучи зобов’язаним перевіряти всю історію переходів права власності.
* Верховний Суд підкреслив, що відповідач діяв розумно: він звернувся до рієлтора, перевірив відсутність обтяжень у нотаріуса, а на момент купівлі рішення суду, на підставі якого продавець набула право власності, було чинним та виконаним.
* Суд зазначив, що скасування судового рішення, яке було підставою для реєстрації права власності, саме по собі не автоматично позбавляє добросовісного набувача права на майно, якщо не доведено, що він знав про незаконність такої реєстрації.
* Важливим аспектом стало застосування практики ЄСПЛ: держава не може виправляти власні помилки (у даному випадку — помилкове судове рішення) за рахунок добросовісних приватних осіб, покладаючи на них надмірний тягар.
* Суд вказав, що апеляційна інстанція безпідставно поклала на покупця обов’язок перевіряти правомірність попередніх переходів майна, що виходить за межі розумної обачності.
* Втручання у право власності добросовісного набувача у цій ситуації було визнано непропорційним, оскільки ризик помилки державних органів має нести сама держава, а не третя особа.
* Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд неправильно застосував норми статей 330 та 388 Цивільного кодексу України, безпідставно спростувавши презумпцію добросовісності покупця.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову міської ради було відмовлено.
Справа №202/2039/24 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач (військовослужбовець) вимагав від банку компенсацію моральної шкоди за систематичні телефонні дзвінки та повідомлення з вимогою сплатити неіснуючий борг, який раніше був предметом судового розгляду та закритий ухвалою суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для стягнення моральної шкоди позивач зобов’язаний довести наявність усіх елементів цивільного правопорушення: протиправність поведінки, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв’язок та вину відповідача.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що банк не отримував ухвалу про закриття провадження у справі, тому дії представників банку щодо нагадування про борг не були визнані умисно протиправними.
– Дослідженням аудіозаписів розмов встановлено, що спілкування представників банку з клієнтом було ввічливим, без погроз чи образ, що виключає факт приниження гідності.
– Верховний Суд підкреслив, що статус військовослужбовця не змінює загальних цивільно-правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки спір виник із договірних відносин фізичної особи з банком.
– Суд зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.
– Оскільки позивач не довів факту протиправної поведінки банку, яка б спричинила душевні страждання, підстави для задоволення позову відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №450/3827/26 від 31/08/2026
1. Предметом спору є клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Суд при винесенні рішення керувався нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для передачі кримінального провадження на розгляд іншого суду. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту та дійшла висновку, що заявником не було надано достатніх та переконливих доказів, які б обґрунтовували неможливість розгляду справи в суді, визначеному за правилами підсудності. Суд наголосив, що право на зміну підсудності не є безумовним і має застосовуватися лише у виняткових випадках для забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження. Також було враховано положення частини 9 статті 615 КПК України, що регулює особливості здійснення правосуддя в умовах воєнного стану або інших надзвичайних обставин. В результаті, суд не знайшов об’єктивних підстав для задоволення клопотання, оскільки чинна підсудність не порушує прав обвинуваченого на справедливий суд.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.
Справа №508/1044/15-к від 31/08/2026
1. Предметом спору є розгляд клопотання засудженого про зміну підсудності (передачу матеріалів кримінального провадження з одного апеляційного суду до іншого) під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
2. Суд при винесенні рішення керувався нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для зміни територіальної підсудності кримінальних проваджень. Верховний Суд проаналізував доводи засудженого та дійшов висновку, що вони не містять обґрунтованих правових підстав, передбачених законом, для передачі справи до іншого суду апеляційної інстанції. Колегія суддів виходила з принципу належного здійснення правосуддя та необхідності дотримання визначеної законом процедури розгляду апеляційних скарг. Суд не знайшов об’єктивних обставин, які б перешкоджали розгляду справи в тому апеляційному суді, до компетенції якого вона належить згідно з правилами підсудності. Відтак, відсутність законних підстав для задоволення клопотання стала визначальним фактором для відмови у його задоволенні.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання засудженого про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду апеляційної інстанції без задоволення.
Справа №206/1528/24 від 26/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу захисника, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належного перегляду вироку, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Оскільки касаційна скарга була задоволена частково, це свідчить про те, що аргументи захисту щодо неповноти або помилковості висновків апеляції знайшли своє часткове підтвердження. Верховний Суд не переоцінював докази по суті, а зосередився на процесуальній правильності процедури апеляційного розгляду. У результаті було визнано необхідним повторний розгляд справи в апеляційному порядку для усунення виявлених недоліків. Також суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, щоб забезпечити подальшу участь обвинуваченого у новому розгляді справи.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши при цьому обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №920/604/23(920/1147/23) від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Кредитор боржника (Адвокатське об’єднання) намагався визнати недійсним договір поруки, укладений між боржником та банком, стверджуючи, що цей правочин є фраудаторним (вчиненим на шкоду кредиторам) та фіктивним.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що сам по собі факт укладення договору поруки поза межами «підозрілого періоду» не позбавляє кредитора права оспорювати його, проте позивач не довів наявності умислу сторін на заподіяння шкоди. Суди встановили, що між поручителем та позичальником існували реальні господарські та орендні відносини, що підтверджує наявність ділової мети укладення договору, а не лише намір вивести активи. Також суд звернув увагу на те, що на момент підписання договору поручитель був прибутковим підприємством і не мав ознак неплатоспроможності. Хоча суд визнав помилковими окремі висновки нижчих інстанцій (зокрема, щодо моменту виникнення податкового боргу та преюдиційності рішень), це не вплинуло на загальний результат. Верховний Суд наголосив, що для визнання договору фраудаторним необхідно довести сукупність факторів: відсутність економічної доцільності, погіршення фінансового стану та умисел на уникнення виконання зобов’язань, чого в даному випадку позивач не зробив.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій (виправивши правову аргументацію), але залишив без змін їхній підсумковий висновок про відмову у задоволенні позову.
Справа №920/1528/24 від 27/08/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених Буринською міською радою під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Верховний Суд підтвердив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу є однією з основних засад господарського судочинства, спрямованою на забезпечення ефективного захисту прав сторін.
2. Суд перевірив дотримання процесуальних строків і встановив, що заява про стягнення витрат була подана відповідачем вчасно, протягом п’яти днів після ухвалення постанови по суті спору.
3. Колегія суддів проаналізувала надані докази (договір, акти приймання-передачі послуг, платіжні інструкції та детальний опис робіт) і підтвердила факт реального надання адвокатом юридичних послуг, зокрема підготовку відзиву та участь у судових засіданнях.
4. Суд застосував критерії співмірності та розумності витрат, оцінивши обсяг виконаної роботи, складність справи та відповідність заявленої суми (20 000 грн) фактично наданим послугам.
5. Було наголошено, що хоча договір між клієнтом та адвокатом є підставою для оплати, суд не є обмеженим цими домовленостями при вирішенні питання про розподіл витрат між сторонами, тому він самостійно оцінює їхню необхідність та обґрунтованість.
6. Враховуючи підтвердженість витрат та їх пропорційність до предмета спору, суд дійшов висновку про повне задоволення заяви міської ради.
Суд ухвалив додаткове рішення, яким задовольнив заяву Буринської міської ради та стягнув з Фермерського господарства “Вікторія – 2012” на користь ради 20 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/3598/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення з відповідача (ФОП) на користь позивача (ТОВ) грошових коштів у розмірі 2 016 000,00 грн як безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
2. Суд виходив з того, що ключовим фактором для застосування статті 1212 ЦК України є відсутність договірних відносин між сторонами на момент перерахування коштів. У ході розгляду справи відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів (оригіналів договорів, видаткових накладних тощо), які б підтверджували наявність правових підстав для отримання цих грошей. Суд критично оцінив позицію відповідача, оскільки навіть колишній директор позивача заперечувала факт підписання будь-яких договорів з ФОП. Також суд підкреслив, що апеляційна інстанція правомірно відмовила у прийнятті нових доказів, оскільки відповідач не обґрунтував поважність причин їх неподання під час розгляду справи в суді першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що дотримання процесуальних строків подання доказів не є «надмірним формалізмом», а є гарантією правової визначеності. Зрештою, суд зазначив, що не має повноважень на переоцінку доказів або встановлення нових обставин, оскільки це є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФОП Рогівського В. А. без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №927/1002/23 від 27/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 927/1002/23:
1. Предметом спору є правомірність переходу від процедури реструктуризації боргів до процедури погашення боргів фізичної особи у справі про неплатоспроможність за умови невиконання боржником затвердженого плану реструктуризації та неподання відповідного звіту.
2. Верховний Суд наголосив, що ключовим критерієм у справах про неплатоспроможність фізичних осіб є добросовісність боржника, оскільки право на реабілітацію та списання боргів мають лише ті особи, які сумлінно співпрацюють із судом та кредиторами. Суд зазначив, що автоматичне введення процедури погашення боргів лише через закінчення строку плану без аналізу причин його невиконання є передчасним. Суди попередніх інстанцій не встановили фактичний обсяг виконаних платежів та не надали оцінку тому, чи було невиконання плану наслідком об’єктивних обставин, чи свідомим ухиленням боржника від обов’язків. Також суд підкреслив, що неподання звіту про виконання плану не повинно створювати для боржника процесуальних переваг або безстроково блокувати справу. Суд має здійснити судовий контроль, перевіривши поведінку боржника на предмет зловживання правами та наявності реального наміру розрахуватися з кредиторами. Відтак, суди повинні були комплексно оцінити всі докази, включаючи вибіркову активність боржника та його ігнорування вимог суду, чого зроблено не було.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанови судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення фактичних обставин справи та оцінки добросовісності боржника.
Справа №909/811/21 (909/275/25) від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є питання правомірності покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника-банкрута на третю особу (ОСОБА_1), яка не мала формальних корпоративних зв’язків із підприємством, але набула його майно за договором дарування.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу, а її ключовою метою є захист прав кредиторів від недобросовісних дій, що призвели до виведення активів. Верховний Суд наголосив, що відсутність у особи формального статусу (засновника чи директора) не виключає її відповідальності, якщо вона отримала істотну вигоду внаслідок недобросовісної поведінки органів управління боржника. Суд вказав, що ліквідатор зобов’язаний сформувати «первинну доказову основу», яка свідчить про причетність особи до схеми виведення активів або отримання нею вигоди, що не могла б виникнути за звичайних умов. Після цього тягар доказування добросовісності переходить до самої особи, яка притягається до відповідальності. Суди попередніх інстанцій припустилися помилок: місцевий суд не індивідуалізував поведінку відповідачки, а апеляційний — безпідставно звузив коло суб’єктів відповідальності лише до осіб із формальними зв’язками. Тому для встановлення всіх обставин справи, зокрема обізнаності ОСОБА_1 про походження майна та причинно-наслідкового зв’язку між її діями і банкрутством, необхідне повне дослідження доказів у сукупності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до ОСОБА_1 та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/5371/21 (910/11147/25) від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього керівника та учасника ТОВ «Рідженсі Буд Інвест» за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням товариства до банкрутства.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу, тому для її застосування ліквідатор зобов’язаний довести повний склад правопорушення: протиправну поведінку, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв’язок та вину особи.
* Верховний Суд підтвердив, що сам факт наявності кредиторської заборгованості або відсутності активів у ліквідаційній масі не є автоматичною підставою для притягнення керівника до відповідальності.
* Суди попередніх інстанцій встановили, що ліквідатор не надав переконливих доказів того, що керівник укладав договори без наміру їх виконання або цілеспрямовано виводив активи на шкоду кредиторам.
* Щодо непередання документації, суд зазначив, що хоча це є порушенням обов’язків керівника, ліквідатор не довів, що саме ця бездіяльність стала причиною неплатоспроможності боржника або унеможливила наповнення ліквідаційної маси.
* Суд врахував пояснення відповідача щодо використання коштів на господарські потреби (закупівля матеріалів, оплата субпідрядників) та оцінив подані ним документи, які, на думку суду, спростовують версію про умисне доведення до банкрутства.
* Верховний Суд підкреслив, що стандарт вірогідності доказів не звільняє ліквідатора від обов’язку обґрунтувати свої вимоги, а суди мають право оцінювати докази за внутрішнім переконанням, не надаючи жодному з них заздалегідь встановленої сили.
* У підсумку, суд дійшов висновку, що ліквідатор не довів наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями керівника та банкрутством компанії, що є ключовою умовою для стягнення коштів у порядку субсидіарної відповідальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими ліквідатору було відмовлено у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1.
Справа №761/6524/24 від 28/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є витребування прокурором в інтересах територіальної громади нежитлового приміщення з володіння відповідачів та скасування державної реєстрації права власності на нього.
2. **Основні аргументи суду:**
Суд виходив із того, що нові законодавчі вимоги щодо обов’язкового внесення коштів на депозитний рахунок суду (як гарантія для добросовісного набувача) застосовуються виключно у справах, де майно витребовується саме від добросовісного набувача. Оскільки прокурор у позові наполягає на недобросовісності відповідачів, питання про їхній статус не може бути вирішене на стадії відкриття провадження, а підлягає з’ясуванню під час розгляду справи по суті. Суд наголосив, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозит виникає лише тоді, коли набувач визнається добросовісним, що встановлюється судом лише після дослідження всіх доказів. Відтак, залишення позову без розгляду на підставі невнесення коштів на початковому етапі є передчасним, оскільки це позбавляє позивача права довести недобросовісність відповідачів у судовому засіданні. Верховний Суд підтвердив, що норми статті 390 ЦК України у новій редакції не підлягають застосуванню, якщо позивач обґрунтовує позов недобросовісністю набувача. Таким чином, апеляційний суд правильно скасував ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки справа має бути розглянута по суті для встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №766/24036/19 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є вимога дочки померлого про усунення його дружини від права на спадкування через нібито ухилення останньої від надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для усунення спадкоємця від права на спадщину за статтею 1224 ЦК України необхідна сукупність трьох факторів: умисне ухилення від допомоги, безпорадний стан спадкодавця та наявність у спадкоємця реальної можливості та обов’язку таку допомогу надавати. У цій справі суди встановили, що відповідачка, з огляду на свій похилий вік та підтверджені медичними документами хронічні захворювання, не мала фізичної можливості повноцінно доглядати за чоловіком. Крім того, догляд за спадкодавцем здійснювався дочкою та спеціалізованим благодійним центром, що виключало факт «безпорадності» спадкодавця перед відповідачкою. Суд наголосив, що ухилення має бути саме винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, але свідомо його ігнорувала. Оскільки позивачка не надала переконливих доказів умисного ухилення відповідачки від виконання обов’язків, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Верховний Суд також підкреслив, що не може переоцінювати докази, оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №182/4677/24 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується позову батька про позбавлення матері батьківських прав щодо малолітнього сина через її тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд припустився серйозних процесуальних порушень, не забезпечивши позивачу право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, попри наявність відповідного клопотання. Суд підкреслив, що право на «усне слухання» та участь у засіданні є фундаментальною гарантією справедливого судочинства, закріпленою в Конвенції про захист прав людини. Крім того, апеляційна інстанція формально підійшла до оцінки доказів, проігнорувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення прав та не надавши належної оцінки доводам про свідоме небажання матері спілкуватися з дитиною. Верховний Суд зазначив, що у справах, які стосуються долі дитини, інтереси останньої мають превалювати над формальним тлумаченням норм, а суд зобов’язаний ретельно дослідити всі обставини, включаючи думку самої дитини. Оскільки апеляційний суд не розглянув клопотання про заслуховування дитини та не забезпечив належну процедуру, це унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Відтак, рішення апеляції було визнано незаконним через порушення засад змагальності та права на доступ до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №697/1796/25 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, що необхідно заявниці для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
2. Суд дійшов висновку, що заявниця надала достатньо доказів на підтвердження наявності сталих відносин, притаманних подружжю, зокрема спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов’язків. Суд врахував показання свідків, які підтвердили тривалість стосунків та спільний побут пари, а також наявність у заявниці особистих документів померлого (військового квитка, паспортів, трудової книжки тощо), що свідчить про довіру та спільне ведення справ. Важливим аргументом стало те, що факт розірвання шлюбу у 1998 році не перешкоджав подальшому фактичному сімейному життю, яке тривало до самої смерті військовослужбовця. Суд також відхилив доводи Міністерства оборони про те, що встановлення такого факту не має юридичного значення для отримання грошової допомоги, посилаючись на практику Верховного Суду. Суд наголосив, що рішення, яке підтверджує фактичні сімейні відносини, є належною підставою для реалізації права на соціальні виплати, передбачені законом для членів сім’ї загиблих захисників. При цьому суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційна скарга фактично зводилася до спроби переоцінити вже встановлені обставини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №317/2862/19 від 19/08/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження водія за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель людей (ч. 3 ст. 286 КК України).
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що доводи захисту про порушення процесуального закону є безпідставними. По-перше, суд підтвердив, що винуватість засудженого повністю доведена сукупністю досліджених доказів, включаючи протоколи слідчих дій та висновки експертиз, які були оцінені судами попередніх інстанцій відповідно до вимог закону. По-друге, касаційний суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати фактичні обставини справи, оскільки це виключна компетенція судів першої та апеляційної інстанцій. По-третє, було визнано правомірною відмову в призначенні повторних експертиз, оскільки наявні в матеріалах справи висновки були визнані судами достатніми, а доводи захисту про їх суперечливість — спростованими. По-четверте, суд зазначив, що додатковий огляд місця події за участю обвинуваченого фактично відповідав вимогам слідчого експерименту, а права особи були дотримані. Нарешті, суд підкреслив, що відсутність безпосереднього дослідження речових доказів у судовому засіданні не є порушенням, якщо сторони не заявляли відповідних клопотань про їх огляд.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №904/2684/25 (904/5655/25) від 28/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності закриття апеляційного провадження за скаргою кредитора боржника на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки.
* Верховний Суд підкреслив, що сам по собі статус кредитора у справі про банкрутство не надає автоматичного права оскаржувати будь-яке судове рішення, ухвалене у відокремлених спорах.
* Суд зазначив, що оскаржувана мирова угода стосувалася поточних вимог, не впливала на реєстр конкурсних кредиторів та не змінювала черговість задоволення їхніх вимог.
* Важливим аргументом стало те, що скаржник не скористався своїм правом звернутися до суду першої інстанції із заявою про залучення його до участі у справі як третьої особи.
* Суд вказав, що доводи скаржника про можливе зменшення активів боржника є лише припущеннями, які не підтверджують безпосереднього вирішення судом питання про права саме цього кредитора.
* Посилаючись на позицію Великої Палати, суд роз’яснив, що висновки у мотивувальній частині рішення не мають для особи, яка не брала участі у справі, обов’язкового характеру, а тому не можуть бути підставою для апеляції.
* У підсумку, оскільки оскаржувана ухвала не містила суджень про права чи обов’язки ТОВ “Полтаваенергозбут”, суд визнав закриття апеляційного провадження законним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №753/5732/20 від 26/08/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 185 КК України).
Верховний Суд при розгляді касаційної скарги захисника перевірив дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд встановив, що під час апеляційного розгляду не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що висновки апеляційного суду щодо доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтуються на належних та допустимих доказах, досліджених у судовому засіданні. Аргументи захисту щодо неправильної кваліфікації дій або неповноти судового розгляду не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження. Суд також переконався, що призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого. У підсумку, касаційна інстанція не вбачала підстав для скасування або зміни оскаржуваного вироку.
Суд ухвалив залишити вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №676/2395/25 від 31/08/2026
Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).
Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі докази, надані сторонами обвинувачення та захисту. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України є правильною та відповідає фактичним обставинам вчиненого правопорушення. Аргументи захисту щодо порушення норм процесуального права або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд наголосив, що висновки апеляційного суду є вмотивованими, а доводи, викладені у скарзі захисника, не спростовують законності прийнятих рішень. Колегія суддів не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Таким чином, суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень та дотрималися вимог щодо всебічного, повного й неупередженого розгляду справи.
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №990/247/26 від 24/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
2. Суд дійшов висновку про протиправність рішення ВРП, керуючись такими аргументами:
* Тимчасове відсторонення судді не є автоматичним наслідком кримінального переслідування, а потребує належного обґрунтування наявності ризиків перешкоджання кримінальному провадженню.
* ВРП не надала самостійної оцінки доводам прокурора, а лише формально відтворила їх у своєму рішенні, що є порушенням вимог щодо вмотивованості.
* Наведені прокурором підстави (можливий вплив на свідків, затягування процесу) мали абстрактний характер і не підтверджувалися жодними фактичними даними.
* Суд зазначив, що посилання на «авторитет судової влади» чи «морально-етичні принципи» не є самостійними законними підставами для відсторонення, якщо вони не пов’язані з реальними ризиками перешкоджання провадженню.
* Встановлено факт повторності звернення прокурора з аналогічними мотивами, що суперечить вимогам статті 64 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
* Враховано, що на момент прийняття рішення судом вже були застосовані інші запобіжні заходи, які мінімізували ризики, на які посилався прокурор.
3. Суд прийняв рішення задовольнити позов, визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя про відсторонення судді.
Справа №904/1820/24 від 18/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про внесення змін до опису об’єкта нерухомого майна шляхом включення до нього тимчасових некапітальних споруд.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що державний реєстратор під виглядом «виправлення технічної помилки» фактично здійснив нову реєстраційну дію, розширивши склад об’єкта нерухомості без належних правовстановлюючих документів.
– Згідно з нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тимчасові некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації, оскільки не є об’єктами нерухомого майна.
– Суд наголосив, що процедура виправлення технічної помилки має виключно формальний характер і не може використовуватися для зміни сутності зареєстрованого права або обсягу об’єкта.
– Реєстрація таких споруд створює правову невизначеність та порушує права територіальної громади як власника земельної ділянки, оскільки це може вплинути на подальше розпорядження землею та реалізацію прав землекористувача.
– Подані релігійною громадою технічні паспорти та акти обстеження не є правовстановлюючими документами, що підтверджують виникнення права власності на відповідні об’єкти.
– Верховний Суд підтвердив, що скасування рішення державного реєстратора є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки у цій ситуації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими позовні вимоги Дніпровської міської ради було задоволено, а оскаржуване рішення державного реєстратора — скасовано.
Справа №910/4510/20 (910/18500/19) від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач (ТОВ «Градострой») звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об’єкт незавершеного будівництва за третьою особою (ОК «ЖБК «Лейк Хаус»).
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що визначення відповідача є виключним правом позивача, проте встановлення належності відповідача — це прямий обов’язок суду.
* Верховний Суд наголосив, що державний реєстратор (нотаріус) не є учасником матеріально-правових відносин щодо спірного майна, оскільки він лише виконує публічну функцію реєстрації, а не набуває прав на об’єкт.
* Справжній конфлікт існує між позивачем та особою, за якою було зареєстровано право власності (третьою особою), тому саме вона має бути належним відповідачем у такій справі.
* Оскільки позивач не заявив клопотання про заміну неналежного відповідача на належного або залучення співвідповідача, суд позбавлений можливості зробити це з власної ініціативи.
* Суд зазначив, що вимога до реєстратора є похідною від спору про право, а оскільки реєстратор не має матеріального інтересу в об’єкті, позов до нього не може бути задоволений.
* Враховуючи, що позивач обрав неналежного відповідача, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у позові, — без змін.
Справа №686/14374/22 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Власник житлового будинку, набутого внаслідок примусового виконання рішення суду (стягнення боргу), звернувся з позовом про виселення колишніх власників, які продовжують проживати у цьому приміщенні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на житло є фундаментальним, а його втрата — це крайня форма втручання, тому будь-яке виселення має бути пропорційним та виправданим.
– Ключовим фактором стало застосування частини 2 статті 109 Житлового кодексу, яка передбачає, що виселення без надання іншого житла можливе лише у випадках, коли приміщення було придбане за кредитні кошти, забезпечені іпотекою.
– Оскільки будинок був набутий позивачем не як предмет іпотеки за кредитним договором, а в порядку стягнення боргу за договором позики, закон вимагає надання відповідачам іншого постійного житла.
– Позивач не надав доказів того, що він забезпечив відповідачів іншим житлом, що робить їх виселення «в нікуди» непропорційним втручанням у їхні права.
– Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах, зазначивши, що ті справи стосувалися інших правовідносин і не мають універсального характеру для ситуацій, де право власності припинилося внаслідок примусового виконання.
– Верховний Суд підкреслив, що встановлення фактичних обставин та оцінка доказів є виключною прерогативою судів нижчих інстанцій, а касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку цих доказів.
– Також суд відмовив у постановленні окремої ухвали, оскільки не знайшов достатніх підтверджень порушень законодавства, які б вимагали такого реагування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у виселенні відповідачів, — без змін.
Справа №200/19472/17 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у пропозиції та наданні неправомірної вигоди службовій особі (ч. 3 ст. 369 КК України), через питання допустимості зібраних доказів.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд встановив, що ключові докази обвинувачення, зокрема матеріали негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), є недопустимими, оскільки прокурор, який звертався з клопотаннями про їх проведення, не мав належних процесуальних повноважень на той момент.
– Також встановлено, що повідомлення про підозру було вручено слідчим, який не був включений до складу слідчої групи, що є грубим порушенням процесуальної форми.
– Верховний Суд підкреслив, що витяг з ЄРДР не замінює собою процесуальне рішення (постанову) про призначення групи прокурорів чи слідчих, яке є обов’язковим для підтвердження повноважень.
– Застосовуючи доктрину «плодів отруєного дерева», суд дійшов висновку, що всі похідні докази, отримані на підставі незаконних ухвал про НСРД, також втрачають свою юридичну силу.
– Суд наголосив, що слідчий суддя при розгляді клопотань про НСРД зобов’язаний перевіряти повноваження осіб, які звертаються до суду, і у разі їх відсутності — повертати такі клопотання.
– Оскільки сторона обвинувачення не довела вину належними та допустимими доказами, а всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, виправдувальний вирок визнано законним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №641/4348/25 від 20/08/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій у справі про ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом обману (ч. 4 ст. 409 КК України).
Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції припустився істотного порушення кримінального процесуального закону, застосувавши спрощену процедуру розгляду справи (ч. 3 ст. 349 КПК). Хоча на початку засідання обвинувачений визнав вину, під час подальшого допиту він фактично заперечив обставини, що стосуються об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину, заявивши про відсутність умислу на обман. Відповідно до закону, якщо обвинувачений заперечує обставини, що підлягають доказуванню, суд зобов’язаний дослідити докази в повному обсязі, а не обмежуватися спрощеним порядком. Оскільки суд першої інстанції проігнорував ці суперечності та не з’ясував питання про зміну порядку дослідження доказів, вирок не можна вважати законним та вмотивованим. Апеляційний суд, своєю чергою, не перевірив дотримання судом першої інстанції процесуальної процедури, зосередившись лише на питанні суворості покарання. Враховуючи, що ці порушення не можуть бути усунуті під час апеляційного розгляду, Верховний Суд скасував рішення обох попередніх інстанцій. Справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, а засудженого звільнено з-під варти.
Верховний Суд скасував вироки судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції.
Справа №560/14910/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності розпорядження Кабінету Міністрів України про реорганізацію вищого навчального закладу та спроба забезпечити позов шляхом заборони проведення будь-яких реєстраційних дій щодо припинення діяльності цього закладу до вирішення справи по суті.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову є винятковим заходом, який не може підміняти собою вирішення спору по суті або блокувати реалізацію законних повноважень органів державної влади.
* Суд зазначив, що сама по собі реорганізація юридичної особи не є автоматичною підставою для припинення трудових прав працівників, оскільки законодавство передбачає механізми захисту таких прав у разі зміни роботодавця.
* Колегія суддів підкреслила, що позивач не надав належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до незворотних наслідків або унеможливить виконання майбутнього рішення суду.
* Суд вказав, що заборона реєстраційних дій фактично втручається у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів щодо управління державною власністю та реалізації державної політики у сфері освіти.
* Також було зазначено, що у разі визнання розпорядження протиправним у майбутньому, позивач матиме право на відшкодування шкоди, що нівелює аргумент про «незворотність» наслідків.
* Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили забезпечення позову з фактичним задоволенням позовних вимог, що суперечить правовій природі адміністративного судочинства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №909/649/25 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 909/649/25:
1. Предметом спору є вимога ФОП про визнання недійсним державного акта на право користування землею, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування записів про речові права відповідачів на неї.
2. Суд дійшов висновку, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові. Верховний Суд наголосив, що у випадках, коли особа вважає зареєстроване право іншого суб’єкта відсутнім, належним способом захисту є вимога про «визнання права відсутнім», а не скасування реєстраційних дій чи визнання недійсними правовстановлюючих документів. Суд підкреслив, що судове рішення про визнання права відсутнім є самостійною підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав, тоді як обрані позивачем способи не забезпечують повного відновлення його інтересів. Крім того, суд зазначив, що позивач не довів порушення своїх конкретних прав, оскільки його спроби отримати дозвіл на розробку землевпорядної документації на цю ділянку вже були предметом розгляду в адміністративних судах, де йому було відмовлено. Верховний Суд також вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. Таким чином, касаційна скарга не містила достатніх підстав для скасування рішень, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права щодо ефективності способів захисту.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Справа №910/8082/25 від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога інвестора про визнання укладеною додаткової угоди до інвестиційного договору, якою позивач намагався продовжити строк дії договору на підставі рішення Київської міської ради.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що право на судовий захист виникає лише за наявності реального порушення прав або інтересів особи. Суд встановив, що чинний інвестиційний договір діє до 2028 року, тоді як рішення Київради передбачає можливість продовження договорів на два роки, що в даному випадку не створює для позивача необхідності чи права на негайне продовження до 2030 року. Аргументація позивача щодо «легітимних очікувань» була відхилена, оскільки відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Суд наголосив, що позивач не довів, яким саме чином відмова у підписанні додаткової угоди порушує його права, адже договір продовжує діяти. Також суд зазначив, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, не допустивши суперечностей із раніше сформованою практикою Верховного Суду. В результаті, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки оскаржувані рішення є законними та прийнятими з дотриманням норм процесуального права.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №334/4491/25 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є вимога батька про припинення стягнення з нього аліментів на користь матері та зустрічне стягнення аліментів з матері на його користь у зв’язку з тим, що діти фактично проживають з ним.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, виходячи з того, що сам по собі факт проживання дітей з одним із батьків не є автоматичною підставою для припинення аліментних зобов’язань іншого з батьків. Суд встановив, що мати не самоусунулася від виховання дітей, а її роздільне проживання з ними було зумовлене недобросовісними діями батька, який фактично обмежив її доступ до житла. Докази того, що мати витрачала аліменти на власні потреби, а не на дітей, були відсутні, натомість підтверджено її участь у догляді та вихованні. Суд наголосив на принципі заборони отримання вигоди з власної недобросовісної поведінки, оскільки батько намагався використати створену ним же ситуацію для скасування аліментів. Також було підкреслено, що посилання на попередні рішення Верховного Суду є недоречними, оскільки фактичні обставини тих справ (де діти змінили місце проживання після стягнення аліментів) суттєво відрізняються від обставин цієї справи. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд надав належну оцінку всім доказам, а доводи скаржника зводяться лише до незгоди з цією оцінкою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №925/433/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визначення правомірності включення до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство штрафних санкцій, нарахованих податковим органом після відкриття провадження у справі за порушення, вчинені боржником до цієї дати.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для кваліфікації вимог як конкурсних ключовим є момент вчинення податкового правопорушення, а не момент його документального оформлення податковим органом.
– Верховний Суд зазначив, що право на нарахування штрафних санкцій виникає у контролюючого органу в момент порушення платником податкового законодавства, тому такі вимоги є конкурсними.
– Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили момент виникнення права на штраф із датою прийняття податкових повідомлень-рішень, що призвело до безпідставного висновку про неможливість нарахування штрафів через мораторій.
– Оскільки порушення були вчинені до відкриття провадження у справі про банкрутство, нарахування штрафів не підпадає під заборону, встановлену статтею 41 КУзПБ щодо поточних зобов’язань.
– Суд вказав, що нижчі інстанції не дослідили повноту та обґрунтованість розрахунку самих штрафних санкцій, обмежившись лише формальним відхиленням вимог.
– Верховний Суд підкреслив необхідність перевірки відповідності нарахованих санкцій нормам Податкового кодексу та характеру допущеного боржником правопорушення.
– Внаслідок допущених процесуальних порушень та неправильного застосування норм матеріального права, суди не встановили фактичних обставин, необхідних для вирішення спору по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у визнанні штрафних санкцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належної перевірки обґрунтованості цих вимог.
Справа №317/2862/19 від 19/08/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб).
Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, зосередився на перевірці того, чи було дотримано судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону при оцінці доказів та призначенні покарання. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо можливих порушень під час розгляду справи в апеляції та дійшла висновку, що апеляційний суд надав належну оцінку всім обставинам кримінального провадження. Суд підтвердив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України є правильною, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. У постанові наголошено, що підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення, передбачені статтею 412 КПК України, відсутні. Таким чином, касаційна інстанція визнала, що процесуальні права засудженого не були порушені, а висновки апеляційного суду є вмотивованими та законними.
Суд постановив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №345/3807/22 від 25/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за несанкціоноване втручання в роботу телекомунікаційних мереж (створення «ботоферми») та легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що засуджений використовував спеціалізоване обладнання (SIM-банки) та програмне забезпечення для підміни ІМЕІ, що дозволяло здійснювати маршрутизацію міжнародного трафіку в обхід офіційних центрів комутації, завдаючи збитків оператору мобільного зв’язку.
– Доказова база, що включала результати обшуків, висновки телекомунікаційних та комп’ютерно-технічних експертиз, а також свідчення фахівців, була визнана достатньою для підтвердження вини поза розумним сумнівом.
– Суд відхилив доводи захисту про відсутність заборони на таку діяльність, вказавши на порушення Правил надання телекомунікаційних послуг та законодавства про захист інформації.
– Водночас Верховний Суд застосував принцип зворотної дії кримінального закону в часі (ст. 5 КК України), оскільки нові зміни до законодавства (Закон № 2149-IX) підвищили поріг «значної шкоди», що фактично покращило становище засудженого.
– Враховуючи це, суд виключив кваліфікуючу ознаку «заподіяння значної шкоди» та перекваліфікував дії особи з ч. 2 на ч. 1 ст. 361 КК України.
– Процесуальні доводи захисту про нібито неповноважність слідчих органів були відхилені як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та усталеній практиці Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисників, змінив судові рішення в частині кваліфікації та пом’якшив призначене засудженому остаточне покарання до 3 років позбавлення волі.
Справа №2603/4723/12 від 31/08/2026
1. Предметом спору є оскарження потерпілими постанови апеляційного суду про відмову у зміні територіальної підсудності кримінальної справи, яка розглядається за правилами КПК України 1960 року.
2. Верховний Суд виходив із того, що кримінальне процесуальне законодавство (зокрема, КПК 1960 року) чітко визначає перелік судових рішень, які можуть бути предметом касаційного перегляду. Суд наголосив, що постанова апеляційного суду щодо вирішення питання про зміну підсудності має виключно процедурний характер. Така постанова не належить до категорії рішень, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, а отже, не підлягає окремому оскарженню в касаційному порядку. Суд зазначив, що право на касаційне оскарження не є абсолютним і має здійснюватися виключно у межах, визначених законом. Оскільки оскаржуване рішення не входить до переліку актів, доступних для касації, суд позбавлений законних підстав для відкриття провадження. Таким чином, аргументи заявників про тривалий розгляд справи та процесуальні порушення не можуть бути предметом оцінки в касаційній інстанції у межах цього конкретного звернення.
3. Суд відмовив у відкритті касаційного провадження та витребуванні кримінальної справи, оскільки постанова апеляційного суду про зміну підсудності не підлягає касаційному оскарженню.
Справа №380/24147/24 від 28/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір через нібито заниження інвестиційного прибутку від продажу корпоративних прав.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач сформувала статутний капітал товариства шляхом внесення нерухомого майна, вартість якого була підтверджена висновком оцінювача та відповідними протоколами зборів.
– Оскільки вартість внесеного майна (витрати на формування капіталу) дорівнювала ціні подальшого продажу корпоративних прав, інвестиційний прибуток у платника фактично був відсутній.
– Верховний Суд підкреслив, що податковий орган не надав доказів, які б спростовували ринкову вартість майна, визначену на момент внесення до статутного капіталу.
– Доводи податкової про відсутність первинних документів на придбання самого нерухомого майна були відхилені, оскільки факт формування статутного капіталу та понесення відповідних витрат був підтверджений іншими належними документами.
– Щодо штрафу за несвоєчасне подання декларації, суд вказав на відсутність доказів її отримання податковим органом, що унеможливлює притягнення особи до відповідальності.
– Суд касаційної інстанції наголосив на неможливості переоцінки доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, та підтвердив правильність застосування норм Податкового кодексу України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін.
Справа №344/15325/25 від 26/08/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали Івано-Франківського апеляційного суду в межах кримінального провадження, щодо якої прокурор подав касаційну скаргу.
Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався необхідністю перевірки дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону. Колегія суддів проаналізувала доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, на предмет наявності істотних порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваного рішення. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд ухвалив рішення в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог процесуального законодавства. Аргументи прокурора щодо незаконності ухвали апеляції не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд також врахував, що підстави для втручання в рішення нижчої інстанції відсутні, оскільки воно є обґрунтованим та вмотивованим. Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність правової позиції, викладеної в ухвалі апеляційного суду.
Верховний Суд залишив ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №465/2714/14-к від 27/08/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за вчинення розбою та бандитизму із подальшим звільненням від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
2. Суддя Касаційного кримінального суду при винесенні цієї постанови керувався виключно процесуальними нормами, що регулюють порядок допуску справи до касаційного перегляду. Враховуючи, що касаційна скарга була подана з дотриманням вимог статей 350, 384, 383, 386 та 398 КПК України 1960 року, суддя встановила наявність правових підстав для витребування матеріалів кримінальної справи. Це рішення є технічним етапом судового провадження, необхідним для подальшого вивчення доводів скаржника по суті. Суддя перевірила дотримання строків та форми подання скарги, що є обов’язковою умовою для відкриття касаційного провадження. Жодних висновків щодо винуватості чи правильності кваліфікації дій засудженого на цьому етапі суд не робив. Метою витребування справи є забезпечення можливості повноцінного касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
3. Суд постановив витребувати матеріали кримінальної справи з Личаківського районного суду м. Львова для здійснення її перевірки у касаційному порядку.
Справа №754/5599/24 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між фізичними особами, на суму понад 12 мільйонів гривень.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, оскільки той не дослідив належним чином обставини справи та не перевірив наявність у третьої особи (кредитора) порушених прав, які б дозволяли кваліфікувати договір позики як «фраудаторний» (вчинений на шкоду іншим кредиторам). Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд безпідставно констатував недобросовісність позивача лише на підставі факту користування послугами адвоката, який раніше представляв інтереси відповідача в інших справах. Також не було враховано, що третя особа відступила право вимоги іншому суб’єкту, що ставить під сумнів її заінтересованість у поточному спорі. Верховний Суд підкреслив, що презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) діє доти, доки правочин не буде визнано недійсним у судовому порядку, чого зроблено не було. Відтак, апеляційний суд не встановив істотних обставин, необхідних для правильного вирішення справи, що унеможливило ухвалення законного рішення.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №643/9479/23 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними електронні торги з продажу частки квартири, стверджуючи про порушення процедури виконавчого провадження та своїх прав як співвласника майна.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що електронні торги є багатостороннім правочином, сторонами якого виступають державна виконавча служба, організатор торгів та переможець (покупець). Оскільки позивачка звернулася з позовом лише до виконавчої служби, не залучивши до справи організатора торгів та переможця як відповідачів, позов було подано до неналежного складу відповідачів. Суд зазначив, що у справах про визнання торгів недійсними залучення всіх сторін правочину є обов’язковим, оскільки рішення суду безпосередньо впливає на їхні права та обов’язки, зокрема щодо повернення майна чи коштів. Апеляційний суд правильно встановив, що відмова у позові через неналежний суб’єктний склад є самостійною процесуальною підставою, яка унеможливлює розгляд спору по суті. Верховний Суд підкреслив, що судова практика, на яку посилалася позивачка, стосується випадків, де спір розглядався за належного складу учасників, тому вона не є релевантною до цієї справи. В результаті, касаційна скарга була відхилена, оскільки процесуальна помилка позивачки у визначенні відповідачів унеможливила задоволення її вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в задоволенні позову через пред’явлення його до неналежного відповідача.
Справа №761/2780/25 від 19/08/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність односторонньої зміни виконавцем вартості освітніх послуг за договором та право особи, яка не брала участі у справі, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про їхні права, свободи чи обов’язки. У цій справі позивачка уклала договір з ТОВ «КИЇВ СТРІМ», а будь-які домовленості між цим товариством та ТОВ «МАЛА КОМП’ЮТЕРНА АКАДЕМІЯ ШАГ КИЇВ 5» щодо передачі обов’язків не створюють для позивачки правових наслідків без її згоди, оскільки переведення боргу потребує згоди кредитора. Суд зазначив, що рішення першої інстанції стосується виключно відносин між позивачкою та ТОВ «КИЇВ СТРІМ», а не прав заявника, який намагався оскаржити рішення. Формальне посилання на потенційний вплив рішення на фінансовий стан заявника не є достатньою підставою для визнання його особою, чиї права були порушені. Відтак, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки не було встановлено жодних прямих висновків суду щодо прав чи обов’язків скаржника. Верховний Суд підтвердив, що процесуальне правонаступництво можливе лише після підтвердження матеріального правонаступництва, яке в даному випадку не відбулося належним чином щодо споживача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №908/1512/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Запорізька міська рада звернулася з позовом про скасування державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомості, стверджуючи, що ці об’єкти фактично відсутні на земельній ділянці комунальної власності.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що позивач сам раніше визнав наявність будівель на ділянці, уклавши договір оренди землі, де ці об’єкти були прямо зазначені як підстава для користування ділянкою. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що міська рада не надала належних доказів знищення майна або інших підстав для припинення права власності, передбачених статтею 346 Цивільного кодексу України. Верховний Суд підкреслив, що державна реєстрація є лише офіційним підтвердженням права, а не його першоджерелом, і позивач не довів, що реєстрація була здійснена з порушенням закону. Також суд зазначив, що доводи міськради щодо недостовірності документів, поданих реєстратору, залишилися декларативними та не підтвердженими доказами. З огляду на це, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили процесуальних порушень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та стягнув із міської ради витрати на професійну правничу допомогу на користь відповідача.
Справа №910/15442/24 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання недійсним пункту договору про включення ПДВ до ціни контракту на оборонні закупівлі та стягнення з виконавця безпідставно отриманих коштів (ПДВ), а також 3% річних та інфляційних втрат.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд виходив з того, що зобов’язання з повернення безпідставно набутого майна (кондикційні зобов’язання) виникають безпосередньо з факту відсутності правової підстави для утримання коштів, а не з моменту ухвалення судового рішення.
– Суд підкреслив, що ПДВ є публічно-правовим платежем, який не може бути предметом договірного регулювання, і якщо він був сплачений до бюджету, то кінцевим набувачем цих коштів є держава, а не виконавець контракту.
– Ключовим недоліком рішень попередніх інстанцій стало те, що вони не дослідили, чи дійсно відповідач перерахував отриманий ПДВ до бюджету, що є критично важливим для визначення того, чи відбулося реальне збагачення відповідача.
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача щодо включення цих сум до податкових зобов’язань, що унеможливлює встановлення факту безпідставного збагачення.
– Верховний Суд також врахував позицію, сформовану об’єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 910/6530/24, яка вимагає детального з’ясування обставин виконання податкових зобов’язань у подібних спорах.
– Внаслідок цього, висновки судів про стягнення 3% річних та інфляційних втрат були визнані передчасними, оскільки суди не встановили, чи є відповідач кінцевим набувачем спірних коштів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат і направив справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №904/1661/23 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 904/1661/23:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є негаторний позов АТ «Українська залізниця» до фізичних осіб-підприємців та громадянина про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу автозаправної станції, яку позивач вважає самовільно збудованою на його землі.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що для задоволення негаторного позову позивач має довести факт створення перешкод саме тими особами, до яких пред’явлено вимоги, на момент звернення до суду. У цій справі позивач не надав достатніх доказів того, що саме відповідачі (ФОП Решотка С. П. та ФОП Забалуєв О. В.) на момент подання позову здійснювали господарську діяльність на спірній ділянці та чинили перешкоди. Суд зазначив, що наявність зареєстрованої торговельної марки «RLS» у одного з відповідачів та ліцензійного договору не є беззаперечним доказом фактичного володіння чи користування земельною ділянкою саме цими особами. Щодо фізичної особи (ОСОБА_1), суд встановив відсутність статусу суб’єкта господарювання на момент виникнення спірних правовідносин, що виключає юрисдикцію господарського суду щодо нього. Суд також звернув увагу на те, що позивач ініціював інші судові процеси щодо цього ж об’єкта нерухомості з іншими відповідачами, що ставить під сумнів обґрунтованість вимог до поточних відповідачів. Зрештою, суд підкреслив, що позивач не виконав процесуальний обов’язок щодо доведення обставин, на які він посилався, а експертиза, призначена для встановлення меж ділянки, не була проведена через ненадання позивачем необхідних документів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в задоволенні позовних вимог до ФОПів та закрито провадження в частині вимог до фізичної особи.
Справа №554/3096/20 від 18/08/2026
Предметом цього спору є стягнення банком із позичальника заборгованості за кредитним договором, включаючи тіло кредиту, проценти та пеню, після того, як банк висунув вимогу про дострокове повернення коштів.
Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Пред’явлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту фактично змінило строк дії кредитного договору, зробивши його строк виконання таким, що настав у повному обсязі.
2. Після спливу визначеного договором строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове погашення, право банку нараховувати проценти за «користування кредитом» (згідно зі ст. 1048 ЦК України) припиняється, оскільки такі нарахування можливі лише в межах погодженого строку.
3. Суд підкреслив, що списання банком коштів із рахунку позичальника в односторонньому порядку без його активного волевиявлення не є визнанням боргу, а отже, не перериває перебіг позовної давності.
4. Оскільки банк звернувся до суду після спливу трирічного строку з моменту настання терміну виконання зобов’язання, позовна давність була пропущена.
5. Суд також розмежував вимоги про стягнення боргу та звернення стягнення на іпотеку, зазначивши, що попередні судові процеси щодо іпотеки не переривають строк давності за основним грошовим зобов’язанням.
6. Верховний Суд підтвердив, що нарахування процентів та пені після дати дострокового повернення кредиту є безпідставним, а тому відмова у задоволенні позову є правомірною.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши банку у задоволенні касаційної скарги.
Справа №910/11746/21 від 27/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали про завершення процедури реструктуризації боргів фізичної особи та закриття провадження у справі про неплатоспроможність через незгоду кредитора з виконанням плану та відмову суду у задоволенні його процесуальних клопотань.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що стадія розгляду звіту про виконання плану реструктуризації не передбачає повторного перегляду обставин, які вже були встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили (зокрема, щодо визнання грошових вимог).
– Верховний Суд підкреслив, що кредитор, який не згоден із визнаними вимогами, мав право на їх оскарження в установленому порядку, а не шляхом затягування процедури закриття справи.
– Суд встановив, що боржниця виконала план реструктуризації, а наявність коштів на спеціальному рахунку, достатніх для виплати кредитору, свідчить про належне виконання зобов’язань.
– Щодо клопотань про експертизу та витребування документів, суд зазначив, що вони спрямовані на перегляд уже вирішених питань, а не на перевірку звіту про виконання плану.
– Суд також вказав, що судовий контроль за виконанням рішень можливий лише в межах виконавчого провадження, а не як інструмент тиску в межах справи про неплатоспроможність.
– Аргументи скаржника про недопустимість доказів визнані безпідставними, оскільки вони стосуються стадії визнання вимог, яка вже давно завершилася.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що права кредитора не порушені, оскільки кошти для нього зарезервовані, а їх неотримання є наслідком бездіяльності самого кредитора (ненадання реквізитів).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на невідповідність висновкам ВС та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про завершення процедури реструктуризації та закриття провадження у справі.
Справа №520/24670/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо зобов’язання органу Пенсійного фонду видати оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії членам сім’ї загиблого військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що зупинення провадження на підставі пункту 5 частини 2 статті 236 КАС України можливе лише за умови подібності правовідносин в іншій справі, що розглядається об’єднаною палатою. У даному випадку суд встановив, що правовідносини у справі №240/401/26 (щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю) та у справі №520/24670/25 (щодо видачі довідки для пенсії) не є подібними за своїм змістом та предметом. Суд підкреслив, що формальний збіг нормативних актів, які згадуються в обох справах, не є достатньою підставою для зупинення розгляду. Також було враховано, що безпідставне зупинення провадження порушує право на розумні строки судового розгляду та ефективний судовий захист, особливо в соціальних спорах, що стосуються прав членів сімей загиблих захисників. Верховний Суд зазначив, що очікування правового висновку в іншій справі не має визначального значення для вирішення спору про видачу довідки на конкретну дату. Відтак, апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не обґрунтувавши належним чином необхідність зупинення справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Справа №240/26458/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності дій органу влади щодо визначення розрахункової бази для обчислення додаткових видів грошового забезпечення (надбавок та премій) у довідці для перерахунку пенсії.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди повинні розмежовувати виконання вже ухваленого рішення та виникнення нових правовідносин, які не були предметом попереднього розгляду.
– Апеляційний суд помилково закрив провадження, формально ототожнивши будь-які дії відповідача, вчинені після рішення суду, з процедурою виконання цього рішення.
– Суд підкреслив, що механізми судового контролю (ст. 382, 383 КАС України) не позбавляють особу права на окремий позов, якщо виникають нові юридичні наслідки, правомірність яких раніше не досліджувалася.
– У попередній справі суд зобов’язав видати довідку, але не вирішував питання щодо конкретної розрахункової бази для обчислення надбавок, тому цей спір є самостійним.
– Надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм, який перешкоджає розгляду справи по суті, порушує право особи на ефективний судовий захист, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
– Оскільки апеляційний суд не розглянув справу по суті, а лише закрив провадження, він не виконав свою функцію з перевірки законності рішення суду першої інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.
Справа №752/26562/18 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим борговою розпискою, щодо якої відповідач стверджує, що вона фактично приховує відносини спільної інвестиційної діяльності.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій не встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, формально обмежившись лише наявністю розписки. Суд наголосив, що при дослідженні боргових документів необхідно з’ясовувати, чи дійсно відбулася передача коштів саме як позики, чи це були внески у спільний бізнес-проєкт, оскільки договір позики є реальним і вважається укладеним лише з моменту передачі грошей. Також суд звернув увагу на принцип добросовісності та доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), зазначивши, що позивач у своїх заявах до правоохоронних органів сам описував ці відносини як інвестиційні, а не позикові. Апеляційний суд не надав оцінки доказам, які підтверджують існування угоди акціонерів та інвестиційний характер передачі коштів, що є критичним для правильної кваліфікації спору. Крім того, суд вказав на необхідність перевірки того, чи не підпадають ці відносини під юрисдикцію міжнародного арбітражу, як це передбачено угодою акціонерів. Внаслідок неповного з’ясування обставин справи апеляційним судом, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість ухвалення остаточного рішення на стадії касації.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №932/6630/20 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на нерухоме майно (квартиру), яке перейшло у спадщину до відповідача, в рахунок погашення кредитної заборгованості померлого позичальника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що іпотека є похідним зобов’язанням, яке не припиняється зі смертю іпотекодавця, а обтяження слідує за майном, що переходить до спадкоємця.
– Спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і відповідає за вимогами кредитора виключно в межах вартості цього предмета іпотеки, а не всього спадкового майна.
– Наявність попереднього судового рішення про стягнення боргу, яке не було виконане, не позбавляє банк права звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки це є окремим законним способом захисту прав кредитора, а не «подвійним стягненням».
– Суд підкреслив, що оскільки банк у попередньому судовому процесі (2011 рік) вже визначив розмір боргу у гривні, апеляційний суд правомірно звернув стягнення на майно саме в межах цієї суми, вираженої у національній валюті.
– Верховний Суд підтвердив, що обов’язки іпотекодавця мають майновий, а не особистий характер, тому спадкоємець не несе відповідальності за основним кредитним зобов’язанням, а лише забезпечує вимогу іпотекодержателя за рахунок заставленого майна.
– Також суд зазначив, що оскільки стягнення звертається виключно на предмет іпотеки, встановлення загальної вартості всього спадкового майна за правилами статті 1282 ЦК України не є обов’язковим для вирішення цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги банку та відповідача без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №756/13877/20 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про витребування квартири з чужого незаконного володіння та визнання права власності на неї, стверджуючи, що майно було відчужене без його волі внаслідок неправомірних дій іпотекодержателя.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що іпотечний договір містив чітку умову: позасудове звернення стягнення на майно (шляхом продажу) можливе виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який у цій справі укладено не було. Суд наголосив, що назва розділу договору («Застереження про задоволення вимог») не замінює собою зміст конкретних пунктів, які вимагають додаткового правочину для відчуження майна. Оскільки такий договір був відсутній, іпотекодержатель не мав законних підстав для перереєстрації права власності на себе та подальшого продажу квартири. Суд також підкреслив, що витребування майна від добросовісного набувача є правомірним, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею, що і було встановлено в даному випадку. Щодо вимоги про визнання права власності, суд зазначив, що вона є неефективним способом захисту, оскільки рішення про витребування майна вже є достатньою підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Насамкінець, суд зауважив, що попередні інстанції помилково трактували іпотечне застереження як таке, що дозволяє автоматичне відчуження майна без додаткових процедур.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов частково, витребувавши квартиру з незаконного володіння відповідача на користь позивача.
Справа №2-792/11 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу (АТ «Державний експортно-імпортний банк України») без вчинення повного комплексу заходів примусового виконання.
2. **Основні аргументи суду:**
* Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, допущених апеляційним судом, зокрема на праві сторони на участь у судовому засіданні.
* Суд встановив, що апеляційна інстанція безпідставно відхилила клопотання адвоката про відкладення розгляду справи через її тимчасову непрацездатність.
* Апеляційний суд помилково поставив під сумнів достовірність медичного висновку, хоча ідентифікація особи адвоката була можливою через співпадіння реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП) у висновку та в ордері на надання правової допомоги.
* Суд наголосив, що право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції) передбачає можливість ефективно представляти свою позицію, чого сторона була позбавлена через розгляд справи за відсутності її представника.
* Водночас Верховний Суд відхилив доводи скаржника про неповноважність складу суду першої інстанції, пояснивши, що оскільки суддя, який розглядав справу по суті у 2011 році, вже не працює, автоматизований розподіл скарги на дії виконавця між іншими суддями був проведений правомірно.
* Верховний Суд підкреслив, що не переглядає справу по суті (щодо дій виконавця), оскільки скасування рішення відбувається виключно через процесуальні порушення апеляційного суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №463/1963/26 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги фермерського господарства через нібито відсутність у представника повноважень на підписання процесуальних документів.
2. Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що право на доступ до суду є фундаментальним, а обмеження цього права мають бути пропорційними. Суд підкреслив, що з 2019 року інститут самопредставництва юридичних осіб було суттєво розширено, дозволяючи діяти від імені компанії не лише керівникам, а й іншим особам, уповноваженим на це законом, статутом або трудовим договором. Верховний Суд звернув увагу, що відомості про повноваження особи, внесені до Єдиного державного реєстру (ЄДР), є офіційним і достатнім підтвердженням права на самопредставництво. У цій справі апеляційний суд формально підійшов до питання, проігнорувавши дані з ЄДР, які чітко вказували на наявність у представника повноважень діяти від імені господарства. Верховний Суд зазначив, що наявність довіреності не виключає можливості самопредставництва, якщо особа також наділена відповідними повноваженнями згідно з реєстраційними даними. Таким чином, апеляційний суд припустився помилки, не перевіривши належним чином обсяг прав представника, що призвело до безпідставного обмеження доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №910/8466/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Співвласник квартири оскаржив рішення загальних зборів ОСББ щодо встановлення додаткових внесків (на безпеку, генератор, ремонтні роботи), обмеження користування спільним майном, а також вимагав відшкодування моральної шкоди через видалення з неофіційного чату у Viber.
**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив, що загальні збори ОСББ мають виключну компетенцію визначати порядок сплати та розміри внесків, а також створювати цільові фонди, що не суперечить законодавству.
* Верховний Суд наголосив, що Закон «Про житлово-комунальні послуги» не регулює відносини самозабезпечення в ОСББ, тому тимчасові внески на підготовку до самозабезпечення є правомірними і не є «подвійним навантаженням».
* Суд роз’яснив, що норми Закону «Про ОСББ» та Закону «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» слід застосовувати системно: загальні збори мають право встановлювати непропорційний (однаковий для всіх) розмір внесків до додаткових фондів, якщо це необхідно для забезпечення спільного блага (наприклад, роботи генератора).
* Щодо обмежень користування спільним майном, суд зазначив, що такі заходи можуть бути передбачені статутом, але їх застосування до конкретної особи має бути пропорційним, не повинно створювати перешкод у доступі до житла та потребує індивідуальної оцінки обставин.
* Оскільки позивач не довів, що чат у Viber був офіційним каналом комунікації ОСББ, а також не надав доказів протиправних дій правління щодо його видалення, вимоги про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди були відхилені.
* Суд також підкреслив, що правління ОСББ виконує лише технічну функцію розрахунку внесків за формулою, затвердженою зборами, що не є передачею виключних повноважень зборів виконавчому органу.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову ОСОБА_1 було повністю відмовлено, а також частково задовольнив заяву ОСББ про стягнення витрат на правничу допомогу в касаційній інстанції.
Справа №126/1682/24 від 19/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є законність звільнення лісничого з посади у зв’язку з втратою довір’я (п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України) та вимоги про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що звільнення за втрату довір’я не є дисциплінарним стягненням, тому вимоги ст. 149 КЗпП щодо обов’язкового отримання пояснень від працівника на ці випадки не поширюються, а апеляційний суд помилково поклав це в основу скасування наказу.
* Суд зазначив, що апеляційна інстанція вийшла за межі доводів апеляційної скарги та позовних вимог, самостійно сформувавши підстави для скасування рішення, що є порушенням процесуальних норм (ст. 13, 367 ЦПК України).
* Верховний Суд вказав на необхідність розмежування підстав для доган, які були скасовані раніше, та підстав для звільнення, оскільки наказ про звільнення базувався на нових актах ревізії та службових розслідуваннях, які стосувалися епізодів, що виникли після оголошення попередніх доган.
* Апеляційний суд не надав належної оцінки доводам роботодавця щодо невиконання позивачем посадових обов’язків (нестача деревини, незаконні рубки, пошкодження лісу), які підтверджувалися актами ревізії та договором про повну матеріальну відповідальність.
* Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд проігнорував питання пропуску позивачем місячного строку на звернення до суду (ст. 233 КЗпП), який обчислюється незалежно від заяви відповідача.
* Також було встановлено порушення при розрахунку середнього заробітку: суд апеляційної інстанції помилково застосував посадовий оклад замість розрахунку виходячи з фактичних виплат за останні два місяці роботи, оскільки позивач мав відпрацьовані дні у розрахунковому періоді.
* Верховний Суд підтвердив, що факт ненадання пояснень сам по собі не спростовує вини працівника, якщо роботодавець довів факт порушення та вину працівника, який безпосередньо обслуговує матеріальні цінності.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №713/298/25 від 18/08/2026
Предметом цього спору є встановлення факту постійного проживання позивачки зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини для визнання її спадкоємцем четвертої черги.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що для визнання особи спадкоємцем четвертої черги недостатньо лише факту спільного проживання, необхідно довести наявність сталих сімейних відносин, що включають спільний побут, спільний бюджет та взаємні права й обов’язки. Верховний Суд підкреслив, що позивачка не надала належних доказів (таких як спільні витрати, договори на утримання житла чи спільне майно), які б підтверджували реальність сімейних відносин протягом встановленого законом п’ятирічного строку. Крім того, суд зазначив, що позов було пред’явлено до неналежного відповідача, оскільки особа, до якої звернулися з вимогами, не претендувала на спадщину, тоді як реальний спадкоємець (син померлого) до участі у справі як відповідач не залучався. Суд також наголосив, що здійснення догляду за хворим та організація похорону самі по собі не є безумовним доказом ведення спільного господарства як члени сім’ї. Касаційний суд вказав, що доводи скарги зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі його повноважень, а посилання на неіснуючу в реєстрі постанову Великої Палати Верховного Суду є помилковим.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №202/4768/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Дніпровська міська рада намагалася в судовому порядку визнати двох громадян такими, що втратили право користування кімнатою в гуртожитку через їхнє тривале непроживання та наявність заборгованості за комунальні послуги.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що для позбавлення особи права користування житлом недостатньо лише факту її відсутності понад шість місяців, оскільки ключовим є встановлення причин такої відсутності. Суд наголосив, що тягар доказування лежить виключно на позивачеві, який має надати переконливі докази свідомої поведінки мешканців, що свідчить про втрату ними інтересу до житла. Односторонні акти комунальних служб про непроживання не є достатніми доказами, якщо вони не підкріплені іншими даними, наприклад, про наявність у відповідачів іншого постійного місця проживання. Також суд підкреслив, що посилання на воєнний стан та потреби територіальної громади не можуть автоматично нівелювати право особи на житло без індивідуальної оцінки обставин. Навпаки, масове вимушене переміщення громадян через бойові дії може свідчити про поважність причин відсутності. Зрештою, суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, а попередні інстанції правильно застосували норми права, не знайшовши підстав для задоволення позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №335/9604/13-ц від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором після спливу встановленого договором строку дії поруки.
2. Верховний Суд виходив з того, що порука є строковим зобов’язанням, і після закінчення строку, визначеного договором або законом, право кредитора вимагати виконання зобов’язання від поручителя припиняється. У цій справі сторони погодили трирічний строк дії поруки з моменту настання строку виконання основного зобов’язання. Оскільки строк виконання основного зобов’язання настав 16 серпня 2010 року, трирічний строк дії поруки закінчився 16 серпня 2013 року. Банк звернувся з позовом до поручителя лише у вересні 2013 року, тобто вже після припинення поруки. Суд наголосив, що цей строк є преклюзивним, не підлягає поновленню чи перериванню, а його сплив автоматично звільняє поручителя від відповідальності. Відтак, апеляційний суд припустився помилки, не врахувавши припинення поруки та застосувавши норми матеріального права без урахування усталеної практики Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційної інстанції в частині стягнення заборгованості з поручителя та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову до нього.
Справа №440/15823/25 від 27/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не надавши оцінки новим доказам, які скаржник надав на підтвердження поважності причин пропуску строку. Хоча суд апеляційної інстанції раніше вже визнавав аргументи про кадровий дефіцит неповажними, скаржник згодом надав конкретну довідку про фактичну відсутність працівників у юридичному підрозділі, яку суд проігнорував. Верховний Суд наголосив, що оцінка поважності причин пропуску строку не може бути абстрактною і має враховувати всі обставини у їх сукупності, включаючи умови воєнного стану та реальний кадровий дефіцит. Суд підкреслив, що відмова у відкритті провадження без дослідження всіх поданих доказів є проявом надмірного формалізму. При цьому Верховний Суд зауважив, що сам по собі воєнний стан чи нестача кадрів не є автоматичною підставою для поновлення строку, проте вони підлягають обов’язковому дослідженню судом. У підсумку, суд касаційної інстанції вказав на необхідність збалансувати принцип юридичної визначеності з правом на доступ до правосуддя.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №523/22034/21 від 31/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів та сильнодіючих лікарських засобів (ч. 3 ст. 307 та ч. 3 ст. 321 КК України).
2. Суд касаційної інстанції провів перевірку матеріалів кримінального провадження на предмет дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування або зміни оскаржуваних рішень. Суд встановив, що висновки судів про винуватість особи ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зібраних у встановленому законом порядку. Аргументи захисту, викладені у касаційній скарзі, були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності кваліфікації дій засудженого. Суд також підтвердив, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, будучи справедливим і необхідним для виправлення. У підсумку, касаційний суд не знайшов підстав для втручання у рішення, які вже пройшли перевірку в апеляційному порядку.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №210/7205/25 від 18/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через український суд змінити розмір аліментів та спосіб їх стягнення, попри те, що він, відповідачка та діти постійно проживають на території Чеської Республіки.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що при наявності іноземного елемента юрисдикція суду визначається міжнародними договорами, зокрема Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу. Суд встановив, що оскільки стягувач (мати) та діти мають звичайне місце проживання в Чехії, саме суди цієї держави є компетентними вирішувати питання утримання. Також було застосовано статтю 18 Конвенції про міжнародне стягнення аліментів, яка прямо обмежує право боржника ініціювати провадження про зміну розміру аліментів в іншій державі, якщо кредитор проживає в державі, де було прийнято первинне рішення. Суд відхилив доводи позивача про «тимчасовий» характер проживання, оскільки матеріали справи (договори оренди, навчання дітей, працевлаштування) підтвердили факт постійного перебування сторін за кордоном. Крім того, суд зазначив, що закриття провадження в Україні не порушує право на доступ до правосуддя, оскільки позивач може звернутися до належного суду за місцем проживання відповідачки. Нарешті, суд не знайшов підстав для передачі справи до Великої Палати, оскільки питання підсудності в таких спорах є чітко врегульованими та не містять виключної правової проблеми.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №911/956/17 (361/3258/21) від 26/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога ОСББ про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування нежитлового приміщення, яке, на думку позивача, є спільною сумісною власністю співвласників будинку (допоміжним приміщенням), а також скасування державної реєстрації прав на це майно.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту прав, оскільки ОСББ заявило вимоги про визнання договорів недійсними, а не про витребування майна (віндикацію), що є ключовим у спорах про право власності. Суд наголосив, що існує правова презумпція: приміщення в багатоквартирному будинку є допоміжними, якщо не доведено, що вони від початку проєктувалися та будувалися як самостійні нежитлові об’єкти. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, чи було дотримано законну процедуру виведення спірного приміщення зі складу допоміжних (сміттєпроводу) у статус окремого нежитлового об’єкта. Також було проігноровано необхідність дослідження первинної проєктної документації на будинок, що є критично важливим для визначення правового режиму майна. Верховний Суд підкреслив, що суди не надали мотивованої оцінки всім аргументам сторін, що свідчить про неповноту з’ясування обставин справи. В результаті, через процесуальні порушення та неповне дослідження доказів, висновки попередніх судів були визнані передчасними.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Справа №640/8070/22 від 31/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого військовослужбовця, який помер через 26 років після звільнення зі служби внаслідок захворювання, пов’язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на одноразову грошову допомогу виникає саме на дату смерті особи, тому до спірних правовідносин застосовується законодавство, чинне на момент цієї події.
– Суд встановив, що після внесення змін до Закону № 2011-XII (Закон № 2522-VIII від 13 жовтня 2018 року) законодавець чітко визначив обов’язкову умову для отримання допомоги членами сім’ї померлого, звільненого з військової служби: смерть має настати протягом одного року після звільнення.
– Оскільки чоловік позивачки помер через 26 років після звільнення, він не відповідає часовому критерію, встановленому законом для виникнення права на таку виплату.
– Суд відхилив доводи Міноборони про неможливість застосування українського законодавства через те, що особа звільнялася зі збройних сил РФ, підтвердивши, що громадянство України та причинний зв’язок захворювання зі службою є достатніми для розгляду справи, але не для автоматичного задоволення вимог.
– Також Суд підтвердив, що позивачка не пропустила строк звернення до суду, оскільки він обчислюється з моменту, коли вона дізналася про відмову (отримання листа), а не з дати прийняття протоколу комісією.
– Попри наявність причинного зв’язку між смертю та службою, відсутність дотримання часової умови (одного року) є самостійною підставою для відмови у призначенні допомоги.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №160/9731/25 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем постанов Держпраці про накладення штрафів за нібито допуск працівників до роботи без належного оформлення трудових відносин.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що для застосування фінансових санкцій за статтею 265 КЗпП України контролюючий орган зобов’язаний беззаперечно довести факт саме трудових відносин між конкретним роботодавцем та працівником.
* У цій справі було встановлено, що між ФОП та ТОВ «Форест Х» існував цивільно-правовий договір на реалізацію товарів, а працівники, які здійснювали продаж, перебували у трудових відносинах саме з ТОВ «Форест Х», що підтверджується відповідними наказами та документами про виплату зарплати.
* Суд наголосив, що Держпраці не надала доказів того, що ці особи виконували трудову функцію саме в інтересах ФОП та підпорядковувалися йому, а не своєму офіційному роботодавцю.
* Важливим є розмежування цієї справи від інших прецедентів: у даному випадку продаж товарів відбувався в межах господарської діяльності іншого суб’єкта (ТОВ), а не шляхом прихованого використання найманої праці ФОПом.
* Суд підкреслив, що докази порушення мають бути повними та не допускати неоднозначного тлумачення, чого в діях контролюючого органу встановлено не було.
* Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність складу правопорушення, оскільки фактична діяльність працівників відповідала договірним відносинам між двома суб’єктами господарювання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держпраці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування штрафів — без змін.
Справа №120/7887/24 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження військовослужбовцем відмови командування у звільненні з військової служби за сімейними обставинами (у зв’язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) є належним документом для підтвердження права на звільнення, тому позиція відповідача про обов’язкову наявність висновку МСЕК є помилковою.
– Водночас суд наголосив, що для реалізації права на звільнення медичний висновок повинен прямо містити інформацію про потребу саме в «постійному догляді», оскільки це є ключовою умовою закону.
– Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, оскільки не дослідили зміст наданого позивачем висновку ЛКК на предмет наявності в ньому чіткого формулювання про потребу в постійному догляді.
– Верховний Суд вказав на наявність прогалин у законодавстві щодо уніфікованої форми такого висновку, проте підкреслив, що це не звільняє суд від обов’язку встановити фактичну наявність підстави для звільнення.
– Суди також помилково застосували норми Положення про проходження військової служби, що регулюють повноваження посадових осіб щодо звільнення, тоді як спір стосувався саме наявності права на таке звільнення.
– Через неповне з’ясування обставин справи та недослідження доказів, Верховний Суд визнав рішення судів попередніх інстанцій передчасними.
– В результаті, для встановлення того, чи дійсно наданий документ підтверджує потребу в постійному догляді, справу необхідно переглянути по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/21563/25 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визначення правомірності дій ГУ ДСНС щодо розмірів надбавки за особливості проходження служби та премії, відображених у довідці для перерахунку пенсії, з огляду на їхню відповідність фактичним середнім виплатам за аналогічною посадою.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що ключовим питанням є не право на перерахунок пенсії як таке, а правильність визначення розмірів складових грошового забезпечення згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку №45.
– Верховний Суд підкреслив, що ці складові мають відображатися у довідці у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою у місяці, в якому виникло право на перерахунок.
– Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися на відомчому характері наказів ДСНС, тоді як повинні були дослідити фактичні дані про виплати, а не лише правову природу внутрішніх актів.
– Суд зазначив, що посилання на попередню практику (зокрема справу №592/5164/16-а) є нерелевантним, оскільки там вирішувалося питання виникнення права на перерахунок, а не правильності розрахунку показників у вже виданій довідці.
– Колегія суддів вказала на необхідність активної ролі суду (принцип офіційного з’ясування обставин) для перевірки доказів, зокрема листа ДСНС, на який посилався позивач.
– Суд констатував, що без встановлення фактичних середніх розмірів виплат висновки про правомірність дій відповідача є передчасними.
– Верховний Суд підтвердив, що відповідний правовий підхід щодо врахування середніх фактичних виплат є єдиним для всіх органів, звідки звільнилися пенсіонери, незалежно від їхньої відомчої належності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного встановлення фактичних обставин.
Справа №2-а-256/08 від 31/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Визначення правильного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь незаконно звільненого прокурора за період з 2007 по 2021 рік.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд наголосив, що при розрахунку середнього заробітку за тривалий період вимушеного прогулу необхідно застосовувати коефіцієнт підвищення посадових окладів, передбачений пунктом 10 Порядку №100, щоб забезпечити справедливу компенсацію та повне відновлення прав особи.
– Верховний Суд підкреслив, що в цій конкретній справі діють особливі обставини, зокрема тривалий розгляд справи в ЄСПЛ, що вимагає врахування підвищень окладів, які відбувалися в системі прокуратури протягом усього періоду прогулу.
– Щодо доводів прокуратури про неможливість застосування пункту 10 Порядку №100 через його подальше виключення, суд зазначив, що правовідносини мають оцінюватися з урахуванням того, що рішення про поновлення на посаді було ухвалено судом першої інстанції ще у 2008 році, коли ця норма була чинною.
– Суд відхилив аргументи прокуратури про подвійне стягнення коштів, оскільки в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази фактичного отримання позивачкою раніше стягнутих сум, які б дозволяли застосувати практику, наведену в інших справах.
– Верховний Суд також вказав, що апеляційний суд правильно обчислив середньоденний заробіток на основі даних про фактичні виплати за два місяці перед звільненням, а методика розрахунку коефіцієнтів підвищення є прозорою та відповідає вимогам Порядку №100.
– Суд зауважив, що скаржники не скористалися правом обґрунтувати необхідність відступу від висновків, викладених у попередній постанові Верховного Суду в цій же справі, тому ці висновки є обов’язковими для виконання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги прокуратури, а постанову апеляційного суду про стягнення на користь позивачки 996 525,12 грн середнього заробітку — без змін.
Справа №500/270/25 від 31/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала рішення Міністерства оборони України про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн у зв’язку зі смертю чоловіка-військовослужбовця, наполягаючи на застосуванні підвищеного розміру виплати, передбаченого постановою КМУ №168.
2. **Аргументи суду ():** Верховний Суд зазначив, що для отримання допомоги у розмірі 15 млн грн недостатньо лише факту смерті військовослужбовця під час воєнного стану або встановлення ВЛК зв’язку захворювання із захистом Батьківщини. Суд наголосив, що постанова КМУ №168 передбачає дві чіткі підстави для такої виплати: безпосередня загибель або смерть внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час бойових дій. У цій справі Верховний Суд відступив від своєї попередньої позиції, викладеної у справах №600/548/23-а та №380/9868/23, де раніше допускалося розширене тлумачення підстав для виплати. Судова палата чітко розмежувала загальні соціальні гарантії (Закон №2011-XII) та спеціальну виплату воєнного часу, вказавши, що остання не може застосовуватися до випадків смерті виключно від захворювань без доведеного причинного зв’язку з бойовими травмами. Оскільки матеріали справи не містили доказів того, що смерть настала саме внаслідок поранення чи травми, суд визнав правомірним призначення допомоги у загальному розмірі (750-кратний прожитковий мінімум), а не у підвищеному. Таким чином, суд підкреслив, що умови для отримання 15 млн грн є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міноборони, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №640/4462/21 від 31/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск Департаментом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Суд виходив із того, що дотримання процесуальних строків є обов’язковою умовою правової визначеності, а органи державної влади повинні діяти добросовісно та вчасно. Верховний Суд встановив, що Департамент не надав належних доказів своєчасного відправлення першої апеляційної скарги, оскільки поштове відправлення було адресоване на інший індекс, а не на адресу апеляційного суду. Крім того, позивач не вжив заходів для з’ясування долі своєї скарги протягом п’яти місяців, що свідчить про відсутність належної процесуальної старанності. Суд наголосив, що посилання на «ненадходження» скарги до суду не є поважною причиною, якщо заявник не довів факт її належного відправлення та не цікавився станом розгляду справи. Таким чином, апеляційний суд правомірно визнав причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті провадження.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу Департаменту — без задоволення.
Справа №320/60160/24 від 31/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень (ППР) про донарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій, винесених контролюючим органом через ненадання первинних документів під час перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили поверхневий підхід, не дослідивши належним чином обставини, за яких платник податків заявляв про втрату документів.
– Суд підкреслив, що згідно з нормами Податкового кодексу, ненадання документів під час перевірки прирівнюється до їх відсутності, а втрата документів не є безумовною підставою для автоматичного перенесення строків перевірки.
– Суди нижчих інстанцій не надали оцінки доводам податкової щодо того, що позивач повідомив про втрату документів із значним запізненням, а також не перевірили відповідність процедури службового розслідування вимогам Положення № 88 (зокрема, щодо залучення представників правоохоронних органів).
– Верховний Суд вказав на необхідність з’ясування того, чи дійсно у контролюючого органу була відсутня можливість провести перевірку та чи були вжиті платником податків реальні заходи для відновлення документів.
– Також не було надано оцінки суперечливим твердженням позивача щодо періодів втрати документів (зокрема, втрати документів за 2022–2023 роки, які, за логікою, не могли бути складені під час активних бойових дій у 2022 році).
– Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази щодо наявності чи відсутності складських приміщень, про які звітував платник, що ставить під сумнів достовірність наданої інформації.
– У підсумку, Верховний Суд констатував порушення процесуальних норм щодо повноти та об’єктивності дослідження доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №520/27898/25 від 31/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні скарги на дії приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації змін у складі учасників товариства без подання обов’язкового пакета документів.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що перелік документів для державної реєстрації змін у складі учасників ТОВ чітко визначений статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».
– Суд підкреслив імперативний характер вимоги щодо подання структури власності, яка не передбачає жодних виключень залежно від особи заявника чи обраної ним форми заяви.
– Апеляційний суд помилково ототожнив поняття «заявник» та «форма заяви» з обсягом документів, що подаються, фактично легалізувавши порушення закону через підзаконні акти.
– Верховний Суд зазначив, що використання певної форми заяви (зокрема, форми №9) є лише адміністративним форматом, який не звільняє від обов’язку дотримання вимог закону щодо надання повного пакета документів.
– Відсутність структури власності у поданому пакеті документів є безумовною підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії згідно з пунктом 4 частини першої статті 28 Закону.
– Оскільки Міністерство юстиції при розгляді скарги не врахувало ці обставини та не встановило факт порушення нотаріусом вимог закону, наказ про відмову в задоволенні скарги є протиправним.
– Суд також послався на власну сталу практику, підтвердивши, що Мін’юст зобов’язаний об’єктивно перевіряти законність дій реєстратора, виходячи з імперативних норм Закону.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, задовольнив позов ТОВ «САТУРНІЯ», визнав протиправним наказ Мін’юсту та зобов’язав відомство повторно розглянути скаргу з урахуванням висновків суду.
Справа №280/428/26 від 31/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги Пенсійного фонду через відсутність доказів її надсилання позивачу, який проживає на тимчасово окупованій території, де не працює поштовий зв’язок.
2. Верховний Суд наголосив, що вимога про обов’язкове надання доказів надсилання апеляційної скарги поштою з описом вкладення не повинна застосовуватися формально, якщо об’єктивно надіслати лист неможливо через окупацію та відсутність поштового сполучення. Суд зазначив, що в таких умовах покладання на скаржника неможливого обов’язку є проявом надмірного формалізму, який порушує право на доступ до правосуддя. Верховний Суд підкреслив, що суди мають використовувати альтернативні способи повідомлення учасників справи, які перебувають на окупованих територіях, зокрема через офіційний веб-сайт судової влади. Оскільки відповідач був позбавлений права на апеляційний перегляд через обставини, на які він не міг вплинути, застосування процесуальних санкцій у вигляді повернення скарги було визнано незаконним. Суд також послався на усталену практику ЄСПЛ, яка вимагає уникати надмірного формалізму та забезпечувати реальну, а не декларативну доступність правосуддя.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №200/1282/24 від 31/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження замовником (Службою відновлення та розвитку інфраструктури) висновку Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі, яким замовника зобов’язано усунути порушення, що полягали у нібито безпідставному відхиленні тендерної пропозиції учасника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що замовник мав право вимагати надання договору, на підставі якого видана банківська гарантія, оскільки це дозволяє перевірити відповідність забезпечення вимогам тендерної документації та чинному законодавству.
– Верховний Суд підкреслив, що замовник несе повну відповідальність за організацію тендеру та має право здійснювати додаткову перевірку документів для обрання найкращої пропозиції.
– Учасник, чию пропозицію було відхилено, не виконав вимогу замовника про усунення невідповідностей у встановлений 24-годинний строк, не завантаживши відповідний договір до електронної системи.
– Суд зазначив, що інший учасник закупівлі надав аналогічний документ, що підтверджує практику дотримання вимог замовника та узгоджується з нормами Положення НБУ № 639.
– Відхилення пропозиції через невиконання вимоги про усунення невідповідностей є правомірним кроком замовника, передбаченим підпунктом 1 пункту 44 Особливостей здійснення публічних закупівель.
– Суд дійшов висновку, що висновок Держаудитслужби про протиправність дій замовника є необґрунтованим, оскільки він не врахував факт невиконання учасником вимог замовника щодо надання документів.
– Таким чином, дії замовника щодо відхилення пропозиції учасника, який не усунув невідповідності, визнано законними, а висновок аудиторів — таким, що підлягає скасуванню.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Держаудитслужби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими висновок аудиторів було визнано протиправним та скасовано, залишив без змін.
Справа №2-а-256/08 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визначення правильного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає виплаті прокурору у зв’язку з її незаконним звільненням.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив з того, що обов’язок виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідним від факту незаконного звільнення, який вже встановлено та не підлягає перегляду.
– Ключовим завданням було правильне застосування пункту 10 Порядку №100, який передбачає коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів, що відбувалися протягом тривалого періоду вимушеного прогулу (2007–2021 роки).
– Верховний Суд наголосив, що в межах цієї конкретної справи він вже визначив обов’язковість застосування цього коефіцієнта, тому апеляційний суд був зобов’язаний дотримуватися цієї вказівки.
– Щодо доводів прокуратури про нечинність пункту 10 Порядку №100 на момент ухвалення рішення, суд зазначив, що правозастосування має ґрунтуватися на нормах, чинних на момент вирішення спору про поновлення на посаді, а також на обов’язкових вказівках касаційної інстанції у цій же справі.
– Суд відхилив аргументи про подвійне стягнення коштів, оскільки в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази фактичного отримання позивачкою спірних сум, на відміну від інших справ, на які посилалися скаржники.
– Також суд підкреслив, що методика розрахунку апеляційного суду є прозорою та відповідає закладеному в Порядку №100 механізму, а будь-які незначні математичні розбіжності не є підставою для скасування рішення.
– Щодо доступу до правосуддя, суд констатував, що неодноразове повернення касаційних скарг позивачки було наслідком її власної процесуальної поведінки та ігнорування вимог закону щодо оформлення документів, а не обмеженням її прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги прокуратури та Офісу Генерального прокурора, а оскаржувані судові рішення — без змін, поновивши їх виконання.
Справа №260/1196/24 від 31/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Позивач (банк) намагався через суд зобов’язати районну військову адміністрацію припинити обтяження (заборону на відчуження) земельної ділянки боржника, щоб отримати можливість звернути на неї стягнення в межах виконавчого провадження.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що обтяження було накладено правомірно ще у 2010 році на підставі розпорядження адміністрації у зв’язку з викупом ділянки для суспільних потреб та укладенням попереднього договору міни.
– Верховний Суд підтвердив, що мирова угода, укладена банком з боржником у 2018 році, не містила зобов’язань щодо погашення кредиту саме за рахунок цієї конкретної земельної ділянки.
– Також було встановлено, що ця ділянка не була предметом застави чи іпотеки за кредитним договором банку, тому банк не має пріоритетного права на неї.
– Суд наголосив, що жоден з учасників справи раніше не оспорював законність дій нотаріуса щодо реєстрації цієї заборони у 2010 році.
– Верховний Суд відхилив посилання банку на іншу судову практику, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цього спору.
– У підсумку суд дійшов висновку, що відмова адміністрації у знятті обтяження є законною, оскільки правові підстави для припинення заборони на майно, що має статус «для суспільних потреб», відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
