Це рішення Великої палати Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Кавала проти Туреччини (№ 2)» є знаковим судовим рішенням щодо постійного невиконання державою-членом попередніх рішень Суду та системного зловживання системою кримінального правосуддя стосовно правозахисника. Заявник, Осман Кавала, був позбавлений волі з 2017 року, незважаючи на виправдувальний вирок у 2020 році та два попередні рішення ЄСПЛ, якими його тримання під вартою було визнано свавільним і політично вмотивованим. Велика палата встановила, що тлумачення Кримінального кодексу національними судами було непередбачуваним і свавільним, що фактично криміналізувало законну діяльність громадянського суспільства. Суд дійшов висновку, що кримінальне переслідування та засудження заявника були зумовлені переважно прихованою метою змусити його замовкнути, що є порушенням його прав за Конвенцією. Як наслідок, Суд наказав негайно звільнити його та усунути наслідки його засудження, а також зобов’язав провести системні реформи судової системи Туреччини. Це рішення є **** для України та українців, оскільки воно підсилює обов’язковий характер рішень ЄСПЛ і створює критично важливий прецедент для захисту правозахисників та політичних опонентів від інструменталізації кримінального права в межах Ради Європи.
### Структура та основні положення
Рішення структуроване за кількома основними правовими оцінками:
1. **Прийнятність:** Суд відхилив заперечення уряду щодо невичерпання національних засобів правового захисту, постановивши, що процесуальна інертність Конституційного суду зробила цей засіб неефективним у даній конкретній справі.
2. **Статті 10 та 11 (Свобода вираження поглядів та свобода зібрань):** Суд встановив, що криміналізація діяльності заявника, такої як лобіювання, організація зустрічей та міжнародна адвокація, не була «передбачена законом» через непередбачуване та надто широке тлумачення Кримінального кодексу.
3. **Стаття 6 (Справедливий судовий розгляд):** Суд виявив фундаментальні недоліки, зокрема відсутність незалежності та неупередженості судової системи, відмову заслухати свідків захисту та покладання на контекстуальні висновки, а не на конкретні докази.
4. **Стаття 5 (Право на свободу):** Суд постановив, що весь період тримання під вартою з 2019 року був свавільним і не мав допустимої правової підстави, зазначивши, що тримання під вартою після засудження стало результатом «кричущого відмови у правосудді».
5. **Стаття 18 (Межі застосування обмежень):** Суд підтвердив, що провадження було переважно вмотивоване прихованою метою покарати заявника за його правозахисну діяльність.
6. **Стаття 3 (Нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання):** Суд постановив, що неможливість перегляду довічного ув’язнення, без будь-якої перспективи перегляду чи звільнення, порушує Конвенцію.
7. **Стаття 46 (Виконання):** Суд надав конкретні вказівки щодо індивідуальних заходів (звільнення та анулювання засудження) та загальних заходів (системна судова реформа).
### Ключові положення для практичного використання
* **Вичерпання засобів правового захисту:** Рішення уточнює, що коли національний засіб правового захисту (наприклад, звернення до Конституційного суду) демонструє «процесуальну інертність» перед обличчям чіткого триваючого порушення свободи, заявник не зобов’язаний чекати остаточного національного рішення, перш ніж звертатися до ЄСПЛ.
* **«Кричуща відмова у правосудді»:** Суд встановлює, що засудження, яке є результатом провадження, що фундаментально руйнує сутність справедливого судового розгляду (стаття 6), робить подальше тримання під вартою «незаконним» відповідно до пункту 1(a) статті 5, навіть якщо воно настає після офіційного засудження.
* **Криміналізація громадянського суспільства:** Рішення забезпечує потужний захист для правозахисників, прямо зазначаючи, що такі види діяльності, як міжнародне мережування, документування порушень прав та публічна адвокація, не можуть прирівнюватися до кримінальних діянь або «заколоту».
* **Системне зловживання правом:** Рішення слугує потужним інструментом для практикуючих юристів, щоб оскаржити «штучне роздування» кримінальних обвинувачень, коли органи влади використовують широкі, розмиті формулювання для переслідування політичних опонентів або активістів.
* **Обов’язковий характер рішень ЄСПЛ:** Суд підтверджує, що зобов’язання виконувати рішення є не лише питанням міжнародного права, а й фундаментальною вимогою верховенства права, якій національні суди повинні надавати пріоритет.
