Огляд судової практики Верховного Суду за 07/08/2026

Справа №686/2322/21 від 29/07/2026
Вітаю. Ось детальний аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність конфіскації ноутбука як речового доказу у кримінальному провадженні, яке було закрито у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій припустилися істотних порушень кримінального процесуального закону при вирішенні долі майна. По-перше, у фабулі обвинувачення взагалі відсутні відомості про використання вказаного ноутбука як знаряддя злочину, тому підстави для його конфіскації за статтею 100 КПК України були відсутні. По-друге, суд апеляційної інстанції безпідставно намагався виправдати конфіскацію, посилаючись на норми, які не були застосовані судом першої інстанції, що створило внутрішню суперечність у судових рішеннях. Верховний Суд наголосив, що конфіскація майна, яке не є предметом злочину чи знаряддям його вчинення, є незаконною. Оскільки ноутбук не був визнаний знаряддям злочину, а інформація, яка була предметом злочину, не є самим ноутбуком, підстав для позбавлення особи права власності не було. Відтак, касаційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення про конфіскацію та повернення майна власнику.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив рішення судів нижчих інстанцій та постановив повернути ноутбук із зарядним пристроєм його власнику.

Справа №466/6070/25 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту смерті військовослужбовця, який зник безвісти під час бойових дій, з метою отримання свідоцтва про смерть та оформлення соціальних виплат.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на чіткому розмежуванні між процедурами «встановлення факту смерті» та «оголошення особи померлою», які мають різні правові підстави та наслідки.
– Суд зазначив, що встановлення факту смерті (згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України) можливе лише за наявності беззаперечних доказів, які достовірно підтверджують смерть особи у конкретний час та за конкретних обставин.
– У даній справі надані матеріали службового розслідування та звіти з бойових дій, на думку Суду, свідчать лише про високу ймовірність загибелі, а не про доведений факт смерті, що виключає можливість застосування вказаної статті.
– Суд роз’яснив, що у випадках зникнення безвісти під час воєнних дій належним способом захисту прав заявника є звернення із заявою про оголошення особи померлою (ст. 46 ЦК України), оскільки це процедура, спеціально передбачена для ситуацій, де є лише припущення про загибель.
– Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили припущення про смерть із доведеним фактом, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
– Верховний Суд підкреслив, що відмова у задоволенні поточної заяви не позбавляє заявницю права звернутися до суду знову, але вже з правильно обраним способом захисту — оголошенням сина померлим.
– Рішення ґрунтується на сталій практиці Верховного Суду, що забезпечує єдність підходів у вирішенні подібних категорій справ.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту смерті.

Справа №464/1582/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Заявник звернувся до суду із заявою про усиновлення повнолітньої особи, мотивуючи це наявністю сталих сімейних стосунків та необхідністю догляду за ним як особою з інвалідністю.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що інститут усиновлення повнолітньої особи за статтею 208 Сімейного кодексу України має винятковий характер і вимагає доведення двох обов’язкових фактів: відсутності в особи батьків (або позбавлення їх піклування до повноліття) та наявності виключних обставин, які неможливо врегулювати інакше.
– Суд встановив, що усиновлювана особа не була сиротою, оскільки мала матір, а її рідний батько помер, коли син уже був дорослим.
– Верховний Суд погодився з позицією попередніх інстанцій, що воєнний стан та мобілізація не можуть бути визнані тими «виключними обставинами», які виправдовують усиновлення повнолітньої особи.
– Суд чітко зазначив, що інститут усиновлення не може використовуватися як правовий інструмент для ухилення від виконання конституційного обов’язку з військової служби.
– Заявник не довів, що усиновлення є єдиним можливим способом захисту його інтересів, оскільки існують інші механізми (наприклад, оформлення догляду, що вже було зроблено, або заповіт).
– Суд також наголосив, що не має повноважень на переоцінку доказів, а суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, не допустивши порушень процесуального порядку.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №755/6771/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розірвання договору довічного утримання через неналежне виконання набувачем своїх обов’язків та повернення права власності на квартиру відчужувачу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що договір довічного утримання є зобов’язанням, яке потребує належного виконання, а його порушення є підставою для розірвання за рішенням суду.
– Відповідачка не надала переконливих доказів того, що вона дійсно забезпечувала позивачку необхідним доглядом, харчуванням та медичною допомогою, як того вимагали умови договору.
– Верховний Суд підкреслив, що тягар доказування належного виконання обов’язків лежить саме на набувачеві, який має вести відповідний облік витрат та догляду.
– Щодо зустрічного позову про відшкодування витрат, суд зазначив, що він був залишений без розгляду судом першої інстанції через пропуск процесуальних строків, і це рішення не було оскаржене в апеляційному порядку.
– Апеляційний суд правомірно скасував рішення першої інстанції лише через процесуальні порушення (неповідомлення сторін), проте самостійно розглянув справу по суті та підтвердив обґрунтованість вимог позивачки.
– Суд касаційної інстанції наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, а висновки апеляційного суду щодо істотного порушення умов договору є законними та вмотивованими.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про розірвання договору та повернення права власності на квартиру позивачці — без змін.

Справа №215/4342/21 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 215/4342/21:

1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні нерухомим майном (кафе) шляхом його звільнення новим власником, який набув право власності через звернення стягнення на предмет іпотеки, та зустрічні вимоги про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право власності позивача на спірне майно є чинним, оскільки попередні судові рішення у справі № 214/1429/16 підтвердили законність іпотечних правовідносин. Щодо зустрічного позову, суд наголосив на важливості дотримання належного суб’єктного складу учасників процесу. Оскільки позивач за зустрічним позовом оскаржувала договори відступлення права вимоги, але не залучила до справи іншу сторону цих договорів (ТОВ «Стандарт Фінанс Груп»), це стало самостійною підставою для відмови у задоволенні таких вимог. Суд підкреслив, що неможливо визнати правочин недійсним без участі всіх його сторін. Також було відхилено доводи про пропуск строку на апеляційне оскарження та про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки було встановлено факт зміни прізвища відповідачем. В результаті, Верховний Суд підтримав висновок апеляції про законність права власності позивача, але уточнив мотиви відмови у зустрічному позові через процесуальну недосконалість складу відповідачів.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду щодо зустрічного позову, проте залишив без змін рішення про зобов’язання звільнити приміщення кафе.

Справа №686/18206/21 від 30/07/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху).

Верховний Суд при розгляді касаційної скарги зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення оскаржуваного рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи в апеляції були допущені істотні порушення норм процесуального права, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам, викладеним у скарзі засудженого, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Оскільки виявлені недоліки не можуть бути усунуті безпосередньо судом касаційної інстанції, виникла необхідність у повторному розгляді справи в апеляційному порядку. Таким чином, рішення було скасовано через невідповідність процедури розгляду вимогам КПК України, що вимагає нового дослідження матеріалів провадження.

Суд ухвалив частково задовольнити касаційну скаргу засудженого, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №581/82/20 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку через накладення меж ділянки відповідача на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно позивача.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач є законним власником житлового будинку, який фактично розташований на земельній ділянці, що була протиправно передана у власність відповідачу.
– Ключовим доказом став висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, який підтвердив факт накладення меж земельних ділянок та розташування будинку позивача в межах ділянки відповідача.
– Суд відхилив доводи скаржника про недопустимість експертизи, оскільки експерт надав вичерпні пояснення, а методика дослідження відповідала вимогам закону.
– Верховний Суд підкреслив, що визнання недійсним державного акта є ефективним способом захисту права власності, якщо такий акт порушує права іншої особи на користування землею під її нерухомістю.
– Суд зазначив, що відсутність можливості допитати спеціаліста (інженера-землевпорядника) через його мобілізацію не нівелює достовірність експертного висновку, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення.
– Суд касаційної інстанції не знайшов підстав для скасування рішень попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №466/5810/20 від 29/07/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у пособництві в шахрайстві та підробленні документів.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, зосередився на перевірці дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального законодавства при ухваленні рішення. Колегія суддів проаналізувала доводи прокурора щодо можливих порушень, допущених апеляційним судом, та зіставила їх із матеріалами кримінального провадження. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень та надав належну оцінку обставинам справи, не допустивши істотних порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали. Аргументація суду базується на тому, що рішення апеляційної інстанції є вмотивованим, а доводи касаційної скарги не містять переконливих підстав для перегляду справи по суті. Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність висновків апеляційного суду, визнавши їх такими, що відповідають вимогам закону.

Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Тернопільського апеляційного суду — без змін.

Справа №759/16993/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання іпотеки припиненою та зняття обтяжень з нерухомого майна у зв’язку з повним виконанням основного зобов’язання за договором позики.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, тому після повного погашення боргу за договором позики іпотека підлягає припиненню.
– Ключовим аргументом стало те, що виконання зобов’язання третіми особами за згодою боржника є правомірним, оскільки договір позики прямо передбачав таку можливість і не містив вимоги про особисте виконання виключно самим позичальником.
– Суд відхилив доводи відповідача про те, що виконання боргу третіми особами призвело до заміни кредитора, вказавши, що в даному випадку відбулося саме припинення зобов’язання виконанням, а не перехід прав вимоги.
– Апеляційний суд правильно встановив факт надходження коштів на рахунок кредитора в повному обсязі, що підтверджено банківськими квитанціями, де чітко вказано призначення платежу — виконання рішення суду про стягнення боргу.
– Верховний Суд підтвердив, що належним відповідачем у спорі про припинення іпотеки є саме іпотекодержатель, тому залучення третіх осіб, які допомагали з оплатою, як співвідповідачів не вимагалося.
– Суд наголосив, що після сплати боргу в повному обсязі будь-які подальші обтяження майна стають безпідставними та порушують права власника на розпорядження майном.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов про визнання іпотеки припиненою було задоволено, а всі обтяження з квартири — знято.

Справа №686/24066/17 від 29/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було закрито кримінальне провадження щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (незаконне виробництво чи збут наркотичних засобів).

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не в повній мірі дотримався процедурних гарантій та не надав належної оцінки доводам сторони обвинувачення, що призвело до передчасного висновку про необхідність закриття провадження. Зокрема, було виявлено невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи та вимогам КПК України щодо обґрунтованості судових рішень. Верховний Суд наголосив на необхідності ретельного дослідження всіх доказів та дотримання принципів змагальності сторін при вирішенні питання про закриття кримінального провадження. Оскільки апеляційний суд допустив помилки, які неможливо усунути в касаційному порядку, справу було повернуто на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення допущених порушень.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №635/4484/24 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю та факту перебування повнолітньої доньки на утриманні загиблого батька-військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що заявниця надала достатньо доказів (зокрема, банківські виписки про систематичні грошові перекази від батька), які підтверджують, що допомога батька була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
– Було підтверджено факт спільного проживання за однією адресою та ведення спільного побуту, що відповідає критеріям сімейних відносин, визначених Сімейним кодексом України.
– Суд наголосив, що встановлення таких фактів у порядку окремого провадження є правомірним, оскільки між заявницею та Міністерством оборони немає спору про право, а встановлення факту є необхідною умовою для реалізації права на соціальний захист.
– Доводи Міністерства оборони про відсутність доказів (спільних фото чи витрат на ремонт) були відхилені, оскільки суди оцінили сукупність наданих доказів, включаючи свідчення очевидців, як достатню для підтвердження реальності сімейних відносин.
– Суд підкреслив, що обов’язок держави щодо соціального захисту членів сімей загиблих військовослужбовців є пріоритетним, а встановлення юридичного факту в суді є єдиним способом для заявниці отримати належну допомогу.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального порядку, тому підстав для скасування рішень немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №756/18831/21 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, укладеного між боржником та її сином, як такого, що вчинений на шкоду інтересам кредитора (фраудаторний правочин).

2. Суд виходив із того, що боржник, будучи обізнаною про наявність значних боргових зобов’язань, безоплатно відчужила своє єдине цінне майно на користь близького родича, що прямо свідчить про недобросовісність її дій. Верховний Суд підкреслив, що фраудаторним може бути визнано як оплатний, так і безоплатний договір, якщо його метою є уникнення виконання зобов’язань перед кредитором. Суд зазначив, що відсутність у боржника іншого майна для погашення боргу після дарування підтверджує намір завдати шкоди майновим інтересам стягувача. При цьому факт укладення договору до настання офіційного строку вимоги про повернення боргу не звільняє боржника від відповідальності, оскільки він діяв недобросовісно, усвідомлюючи наявність боргу. Суд також вказав, що вичерпного переліку ознак фраудаторності не існує, тому кваліфікація правочину здійснюється судом у кожному конкретному випадку на основі стандартів доказування. Зрештою, Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, оцінивши сукупність обставин справи.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №487/3171/21 від 03/08/2026
Предметом цього спору є перевірка законності ухвал судів першої та апеляційної інстанцій щодо процесуальних питань у кримінальному провадженні, оскаржених представником потерпілого.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судами нижчих ланок. Суд касаційної інстанції встановив, що попередні судові рішення не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, що унеможливило правильне вирішення справи по суті. Зокрема, було проаналізовано дотримання процесуальних прав потерпілого та правильність застосування норм КПК України при постановленні оскаржуваних ухвал. Колегія суддів дійшла переконання, що для забезпечення права на справедливий суд необхідно усунути допущені помилки шляхом повторного розгляду справи. Таким чином, Верховний Суд визнав позицію представника потерпілого обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Справа №910/8802/25 від 30/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з постачальника пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором закупівлі.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що зменшення розміру неустойки (пені та штрафу) є дискреційним правом суду, яке реалізується на основі оцінки конкретних обставин справи.
* При вирішенні питання про зменшення санкцій суд зобов’язаний дотримуватися балансу інтересів сторін, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності.
* Суди попередніх інстанцій правомірно врахували виняткові обставини, зокрема: повне виконання зобов’язання з поставки товару, незначну частку простроченого товару, відсутність збитків у позивача та об’єктивні причини прострочення (воєнний стан, хвороба керівника).
* Верховний Суд наголосив, що не існує універсального «максимального» чи «мінімального» порогу зменшення неустойки, оскільки кожна справа має індивідуальний характер.
* Посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду не свідчить про її порушення, оскільки ці постанови лише підтверджують право суду на зменшення санкцій, а не встановлюють обов’язкових критеріїв для такого зменшення.
* Щодо процесуального питання, суд визнав, що хоча справа формально не є малозначною за ціною позову, це не є підставою для скасування рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу по суті з дотриманням норм права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №712/3494/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визначення порядку участі діда та баби у вихованні та спілкуванні з малолітнім онуком через наявність перешкод з боку матері дитини.

2. **Аргументи суду:**
* Суд керувався пріоритетом найкращих інтересів дитини, закріплених у Конвенції про права дитини та Сімейному кодексі України, що передбачає право дитини на спілкування з близькими родичами.
* Було встановлено, що право на «сімейне життя» охоплює не лише батьків, а й діда та бабу, тому держава має забезпечувати збереження цих зв’язків, якщо вони існують.
* Суд підкреслив, що у справах такого типу формальний підхід є неприпустимим, а будь-який графік спілкування має враховувати вік дитини, її режим дня та емоційний стан.
* Щодо думки дитини, яка висловилася негативно про родичів, суд зазначив, що в 8-річному віці дитина є вразливою до впливу дорослих, тому рішення може бути прийняте всупереч її бажанню, якщо цього вимагають її інтереси.
* Щодо процесуального питання про зупинення провадження через військову службу відповідача, суд вказав, що активна участь особи в судовому процесі (подання скарг, залучення представника) свідчить про відсутність об’єктивних перешкод для захисту своїх прав, тому підстави для зупинення справи відсутні.
* Апеляційний суд обґрунтовано скоригував графік побачень, зменшивши кількість ночівель у діда та баби, що дозволило досягти справедливого балансу між правами родичів та стабільністю життя дитини з матір’ю.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу матері без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (зі змінами, внесеними апеляцією) — без змін.

Справа №686/8962/24 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є витребування прокурором в інтересах територіальної громади земельної ділянки сільськогосподарського призначення з незаконного володіння фізичної особи та користування юридичної особи, які набули її внаслідок порушення процедури безоплатної приватизації.

**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що попередній власник земельної ділянки вже використав своє право на безоплатну приватизацію ділянок аналогічного цільового призначення, тому отримання спірної ділянки було незаконним.
* Верховний Суд підтвердив, що віндикаційний позов (витребування майна) є належним способом захисту права власності територіальної громади, оскільки дозволяє повернути майно у комунальну власність та внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав.
* Щодо добросовісності набувача, суд зазначив, що відповідач мав проявити розумну обачність перед купівлею землі, а втручання держави у право власності є пропорційним, оскільки переслідує легітимну мету захисту національного багатства.
* Суд наголосив, що відповідач не позбавлений права захистити свої інтереси шляхом пред’явлення вимог про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав цю ділянку.
* Щодо процесуального аспекту, суд підтримав позицію апеляції про закриття провадження у частині вимог до юридичної особи (ПП «Черевичник»), оскільки спори щодо права власності на землю за участю юридичних осіб підлягають розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
* Рішення ґрунтується на усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції та захисту прав власника шляхом віндикації.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було задоволено позов до фізичної особи та закрито провадження щодо юридичної особи, — без змін.

Справа №947/34358/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується визначення розміру аліментів на утримання дитини та правомірності врахування всіх банківських надходжень на рахунок платника як його доходу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при визначенні розміру аліментів суд зобов’язаний ретельно досліджувати природу кожного грошового надходження на рахунки платника, а не просто підсумовувати їх. Апеляційний суд припустився помилки, автоматично ототожнивши всі зарахування на картки відповідача з його доходом, не врахувавши, що частина коштів могла бути переказами від родичів, транзитними платежами або поверненням боргів. Суд підкреслив, що поняття «дохід» для цілей стягнення аліментів потребує індивідуального аналізу в кожній справі, а не формального підходу. Також було проігноровано довідку про офіційну заробітну плату відповідача, що є ключовим доказом при оцінці фінансових можливостей. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки правовій природі цих коштів, він не встановив фактичні обставини, необхідні для справедливого вирішення спору. Як наслідок, рішення було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення аліментів та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №208/12461/24 від 30/07/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги прокурора та представника потерпілої, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належного виконання своїх процесуальних обов’язків, що призвело до незаконності ухваленого ним рішення. Зокрема, було виявлено невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи або порушення процедури, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Враховуючи тяжкість інкримінованого злочину та необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, Верховний Суд визнав за необхідне скасувати ухвалу апеляції. Одночасно з цим, для запобігання ризикам переховування від суду, було вирішено обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Такий підхід забезпечує баланс між правами особи та інтересами правосуддя до моменту повторного розгляду справи в апеляційному порядку.

Суд задовольнив касаційні скарги, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Справа №686/14708/21 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади через її незаконне вибуття з державної власності.

2. Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням вимог законодавства, оскільки вона належала до земель колективної власності колишнього КСП, які з 2019 року автоматично перейшли у комунальну власність територіальної громади. Суд встановив факт накладення меж спірної ділянки на землі колективної власності, що підтверджується відповідною землевпорядною документацією. Оскільки майно вибуло з володіння власника (територіальної громади) поза його волею внаслідок незаконного наказу державного органу, власник має право витребувати його від добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Суд також зазначив, що для захисту права власності у такому випадку ефективним способом є саме віндикаційний позов (витребування майна), а не оскарження всіх попередніх рішень чи правочинів. Крім того, суд дійшов висновку, що покупець не проявив належної обачності при придбанні ділянки, що дозволяє витребувати її навіть у добросовісного набувача.

3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №576/1845/20 від 28/07/2026
Предметом цього спору є вимога власника частини будинку про зобов’язання сусіда демонтувати самовільно переобладнаний дах, який призвів до пошкодження майна позивача.

Суд при винесенні рішення керувався принципом пропорційності та ефективності способу захисту порушеного права, наголошуючи, що знесення або демонтаж об’єкта є крайнім заходом впливу. Верховний Суд підкреслив, що згідно з усталеною практикою, застосування такого заходу можливе лише тоді, коли вичерпано всі інші шляхи усунення порушень, а перебудова об’єкта є технічно неможливою або власник відмовляється її проводити. У цій справі судова будівельно-технічна експертиза чітко встановила, що усунути потрапляння вологи до квартири позивача можна шляхом проведення ремонтних робіт з відновлення водовідведення, що не потребує повного демонтажу даху. Оскільки позивач не заявляв вимог про зобов’язання відповідача провести таку перебудову, а також не довів, що відповідач відмовляється від виконання цих робіт, суд не знайшов підстав для задоволення позову про демонтаж. Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією, що обраний позивачем спосіб захисту є надмірним та не відповідає критерію необхідності. Таким чином, рішення ґрунтується на тому, що захист права має бути ефективним, але не надмірним, якщо існують менш обтяжливі способи усунення шкоди.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позову про демонтаж даху було відмовлено.

Справа №146/345/25 від 28/07/2026
Предметом цього спору є встановлення факту батьківства померлого військовослужбовця щодо двох неповнолітніх дітей у порядку окремого провадження для отримання ними відповідних пільг.

Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Законодавство чітко розмежовує окреме провадження (для встановлення фактів, що не мають спору) та позовне провадження (для вирішення спорів про право).
2. Встановлення факту батьківства не може відбуватися в окремому провадженні, якщо існує спір про право, що підтверджується запереченнями матері померлого, яка не визнає батьківство свого сина.
3. Мати померлого не була залучена до участі в суді першої інстанції, що є порушенням її процесуальних прав та позбавило її можливості висловити свою позицію.
4. Наявність заперечень щодо достовірності проведеної ДНК-експертизи (яка базувалася на зразках діда, а не самого померлого) свідчить про наявність конфлікту інтересів, який потребує повноцінного судового розгляду.
5. Верховний Суд наголосив, що поняття «спір про право» має тлумачитися широко, і будь-яка суперечність між заінтересованими особами щодо походження дітей виключає можливість розгляду справи в спрощеному порядку.
6. Апеляційний суд діяв правомірно, залишивши заяву без розгляду та роз’яснивши заявниці право звернутися до суду з позовом на загальних підставах, де всі докази будуть перевірені в змагальному процесі.

Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що за наявності спору про право справа має розглядатися виключно в порядку позовного провадження.

Справа №755/21681/24 від 31/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати арешт на 1/3 частину квартири, який був помилково накладений слідчим у 2010 році в межах кримінальної справи щодо іншої особи з ідентичним прізвищем та ініціалами.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач не був учасником кримінального провадження, а арешт накладено на майно особи, чиї анкетні дані (дата народження) не збігаються з даними позивача.
* Оскільки кримінальна справа була завершена, а арешт продовжував обмежувати право власності позивача, суд визнав такий захід свавільним та таким, що порушує статтю 41 Конституції України.
* Верховний Суд підтвердив, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК 1960 року, якщо власник не був учасником провадження, підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
* Щодо належного відповідача, суд зазначив, що після ліквідації органів міліції їхні функції перейшли до Національної поліції, тому ГУ НП у м. Києві є належним відповідачем у цій справі.
* Суд наголосив, що право власності є непорушним, і держава зобов’язана забезпечити ефективний засіб юридичного захисту від безпідставного втручання у це право.
* Касаційну скаргу поліції було відхилено, оскільки доводи заявника зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та скасування арешту на нерухоме майно.

Справа №202/5220/22 від 31/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги позивача на ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у перегляді постанови про відмову в позові за нововиявленими обставинами.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що правова позиція Верховного Суду, сформована після ухвалення рішення, не є нововиявленою обставиною, оскільки це результат правозастосування, а не юридичний факт, що існував на момент розгляду справи.
* Верховний Суд підкреслив важливість принципу юридичної визначеності (*res judicata*), який забороняє перегляд остаточних рішень лише з метою нового розгляду справи.
* Суд зазначив, що заявник фактично намагається здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
* Щодо доводів про розбіжності у протоколі судового засідання, суд вказав, що ці питання вже були вирішені апеляційним судом раніше і не впливають на законність оскаржуваної ухвали.
* Суд також роз’яснив, що формулювання в резолютивній частині про «залишення в силі» постанови апеляційного суду відповідає вимогам процесуального закону і не означає відновлення скасованих раніше частин рішення.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала є вмотивованою, а підстави для її скасування відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №396/949/24 від 31/07/2026
Предметом цього спору є правомірність одностороннього розірвання сільською радою договору оренди земельної ділянки через нібито систематичну несплату орендних платежів орендарем.

Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, вказавши, що підстави для розірвання договору, визначені сільською радою, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд наголосив, що за наявності спору щодо розміру чи порядку сплати орендної плати, орендодавець має звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості, а не розривати договір в односторонньому порядку. Важливим аргументом стало те, що систематична несплата як підстава для розірвання (ст. 141 ЗК України) передбачає саме повну несплату, тоді як у цій справі орендар здійснював платежі, хоча й з порушенням графіку. Суд також звернув увагу на принцип добросовісності, зазначивши, що сільська рада тривалий час не висловлювала претензій до способу внесення платежів, а тому її раптове рішення про розірвання є суперечливою поведінкою. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що питання передачі ділянки в користування третім особам не було підставою оскаржуваного рішення ради, а тому не могло враховуватися судами. Зрештою, суд підтвердив, що розірвання договору є крайнім заходом, який має застосовуватися лише за наявності істотного порушення, що позбавляє орендодавця очікуваних результатів від договору.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги орендаря було задоволено, а рішення сільської ради про припинення договору — скасовано.

Справа №761/13179/20 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є законність наказу про відсторонення директора дочірнього підприємства від виконання посадових обов’язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норми трудового законодавства (ст. 46 КЗпП України), не врахувавши корпоративну природу відносин. Верховний Суд наголосив, що усунення керівника виконавчого органу від виконання повноважень на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України є корпоративною дією, а не дисциплінарним відстороненням працівника. Суди не дослідили статутні документи відповідача, чинні на момент видання наказу, що було критично важливо для визначення повноважень органу управління та юрисдикції спору. Також не було встановлено, чи підпадає цей спір під виключення щодо трудових спорів у межах корпоративних відносин. Через ці прогалини у встановленні фактичних обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій визнано передчасними. В результаті, для правильного вирішення справи необхідно з’ясувати правову природу відносин між сторонами на момент відсторонення.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №688/2611/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позбавлення батьківських прав батька та матері щодо малолітньої дитини та стягнення з них аліментів на її утримання.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що батьки свідомо самоусунулися від виконання батьківських обов’язків, залишивши дитину в небезпечних умовах, що призвело до її вилучення та влаштування до патронатної сім’ї.
– Мати дитини відмовилася від соціального супроводу та не вживала жодних заходів для повернення сина, а її місцезнаходження тривалий час було невідомим.
– Батько дитини, попри визнання батьківства, не брав участі у вихованні, не цікавився станом здоров’я дитини та вчинив умисні кримінальні правопорушення, що призвели до його ув’язнення.
– Суд відхилив аргумент батька про неможливість виконання обов’язків через перебування під вартою, оскільки це стало наслідком його власної протиправної поведінки, а не об’єктивних обставин.
– Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є необхідним заходом для надання дитині правового статусу, що дозволить їй знайти нову форму сімейного виховання, оскільки патронат є лише тимчасовим заходом.
– Враховуючи найкращі інтереси дитини, суд дійшов висновку, що поведінка батьків є винною та свідчить про свідоме нехтування ними своїми обов’язками.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими батьків було позбавлено батьківських прав та стягнуто з них аліменти на утримання дитини.

Справа №127/12323/22 від 29/07/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також злочинів, пов’язаних із дитячою порнографією.

Верховний Суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов висновку, що доводи захисника про безпідставність засудження є необґрунтованими, а кваліфікація дій засудженого в основній частині є правильною. Суд підтвердив законність вироку суду першої інстанції, визнавши докази винуватості належними та допустимими. Водночас, під час перевірки рішення апеляційного суду, касаційна інстанція виявила юридичну неточність у кваліфікації одного з епізодів. Зокрема, суд встановив, що посилання на кваліфікуючу ознаку «повторність» щодо епізоду від 26 червня 2018 року було помилковим, оскільки це не відповідало фактичним обставинам справи та вимогам кримінального закону. У зв’язку з цим, Верховний Суд вирішив усунути цю помилку шляхом виключення відповідного посилання з мотивувальної частини апеляційного вироку. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій були визнані законними та обґрунтованими, що зумовило залишення їх без змін.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, вирок суду першої інстанції залишив без змін, а вирок апеляційного суду частково змінив, виключивши посилання на повторність вчинення злочину за одним із епізодів.

Справа №757/3672/15-ц від 31/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є стягнення з банку на користь вкладника суми депозиту, нарахованих процентів, інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з невиконанням банком зобов’язань за договором банківського вкладу.

2. Суд виходив з того, що факт укладення договору та внесення коштів на рахунок є доведеним, а банк не виконав свій обов’язок щодо їх повернення на вимогу клієнта. Ключовим аргументом стало те, що для переведення боргу банку на іншу фінансову компанію (ТОВ «ФК «Фінілон») обов’язковою є згода самого вкладника, якої у цій справі надано не було. Суд підкреслив, що банк не надав доказів, які б спростовували наявність депозитних зобов’язань перед позивачем. Також суд відхилив доводи банку про сплив позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду вчасно, а тривалий розгляд справи не є підставою для відмови у захисті прав. Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд визнав їх правомірними, оскільки банк прострочив виконання грошового зобов’язання після розірвання договору. Зрештою, суд зазначив, що доводи банку зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування законних рішень.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів на користь позивача — без змін.

Справа №522/2774/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин в особливо великих розмірах з метою збуту (ч. 3 ст. 307 КК України).

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, зокрема протоколи обшуків та висновки експертиз, які в сукупності доводять вину засудженої.
– Щодо доводів захисту про незаконність особистого обшуку, суд зазначив, що в даному конкретному випадку він був проведений правомірно під час затримання особи, яку застали безпосередньо під час вчинення злочину.
– Суд наголосив, що невідкладний обшук житла був проведений з дотриманням вимог ст. 233 КПК, а його подальша легалізація слідчим суддею була здійснена в межах процедури, передбаченої законом.
– Верховний Суд підкреслив, що не кожне порушення процедури автоматично робить докази недопустимими; важливо встановити, чи було порушено фундаментальні права людини, що в цій справі встановлено не було.
– Щодо конфіскації майна, суд вказав, що оскільки злочин є особливо тяжким та вчиненим з корисливих мотивів, застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації є цілком обґрунтованим та відповідає санкції статті.
– Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи захисту та надав на них вичерпні відповіді, тому підстав для скасування рішень немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №183/7165/23 від 03/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності засудження особи за самовільне залишення військової частини або місця служби в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України) та питання можливості звільнення такої особи від кримінальної відповідальності.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, передусім звернув увагу на необхідність дотримання вимог кримінального закону щодо можливості звільнення від відповідальності за вчинення військових злочинів. Суд проаналізував матеріали провадження та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилок при застосуванні норм матеріального права, які регулюють підстави для закриття провадження. Колегія суддів врахувала наявність правових підстав, передбачених ч. 5 ст. 401 КК України, які дозволяють звільнити особу від кримінальної відповідальності у даному конкретному випадку. Суд також зважив на аргументи захисту щодо обставин вчинення правопорушення та відповідність заходів примусу меті кримінального провадження. В результаті, Верховний Суд визнав, що подальше тримання засудженого під вартою та продовження кримінального переслідування є безпідставними. Таким чином, касаційна інстанція виправила допущені раніше порушення, забезпечивши правильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував попередні судові рішення, звільнив засудженого від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження з негайним звільненням особи з-під варти.

Справа №727/10471/25 від 03/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду, яким особу було засуджено за вчинення грабежу в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 186 КК України).

2. Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги захисника, проаналізував матеріали кримінального провадження на предмет дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином оцінив зібрані докази та надав їм відповідну правову кваліфікацію, не допустивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Аргументи захисту щодо безпідставності вироку не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, оскільки висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на об’єктивних даних, отриманих у встановленому законом порядку. Суд також переконався, що призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, а також цілям його виправлення. Таким чином, підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не встановила.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок Чернівецького апеляційного суду — без змін.

Справа №824/36/26 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у застосуванні зустрічного забезпечення позову, подану відповідачем у межах справи, що передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд виходив із того, що інститут зустрічного забезпечення є похідним від забезпечення позову і не може існувати автономно.
* Ключовим фактором стало те, що під час розгляду цієї справи Верховний Суд вже скасував ухвалу про забезпечення позову, визнавши її необґрунтованою та такою, що створювала «подвійне забезпечення».
* Суд наголосив, що зустрічне забезпечення застосовується виключно у випадку, коли існують чинні заходи забезпечення позову, оскільки воно покликане мінімізувати ризики відповідача від таких заходів.
* Оскільки первинні заходи забезпечення позову були скасовані, питання про зустрічне забезпечення втратило свій процесуальний сенс та актуальність.
* Суд підкреслив, що зустрічне забезпечення не може бути застосоване ретроспективно або як самостійна вимога, відірвана від контексту забезпечення позову.
* Відповідно, за відсутності самого забезпечення позову, підстави для задоволення заяви про зустрічне забезпечення відсутні, а аргументи скаржника щодо необхідності такого забезпечення стали безпредметними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у зустрічному забезпеченні — без змін.

Справа №347/1007/24 від 27/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався принципом правової визначеності та необхідністю забезпечення єдності судової практики. Ключовим аргументом стало посилання на правову позицію об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 01 червня 2026 року у справі № 621/3410/23. Суд підкреслив, що вичерпний перелік осіб, які мають право на апеляційне оскарження, визначений статтею 393 КПК України. Орган пробації не входить до цього переліку, оскільки жодна норма процесуального закону не наділяє суб’єктів виконання покарань правом оскаржувати судові рішення, ухвалені за результатами розгляду їхніх подань. Суд зазначив, що право на оскарження в таких питаннях мають лише засуджений, його захисник, законний представник та прокурор. Водночас було наголошено, що відсутність права на апеляцію не позбавляє орган пробації можливості повторно звернутися до суду з відповідним поданням після усунення недоліків.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення.

: Суд у цьому рішенні підтверджує відступ від попередньої позиції колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (викладеної у справі № 936/40/24), закріплюючи висновок об’єднаної палати про те, що органи виконання покарань не мають права на апеляційне оскарження рішень, прийнятих за результатами розгляду їхніх подань.

Справа №754/3194/25 від 29/07/2026
1. Предметом спору є перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині правильності зарахування строку попереднього ув’язнення у строк призначеного покарання для засудженої ОСОБА_6.

2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення правильного застосування норм кримінального закону, зокрема положень частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України, відомої як «закон Савченко». Колегія суддів встановила, що суди попередніх інстанцій допустили помилку, не врахувавши належним чином період фактичного перебування особи під вартою під час досудового розслідування. Верховний Суд перевірив матеріали справи та підтвердив, що засуджена дійсно перебувала в умовах попереднього ув’язнення у визначений період, що вимагає обов’язкового зарахування цього часу в строк відбування покарання. Суд наголосив на важливості дотримання прав засудженої особи та коректності обчислення термінів позбавлення волі, оскільки це безпосередньо впливає на законність виконання вироку. Враховуючи встановлені обставини, касаційна інстанція визнала за необхідне самостійно виправити допущену судами нижчих ланок помилку, не передаючи справу на новий розгляд. Таким чином, рішення ґрунтується на принципах законності та справедливості, спрямованих на точне виконання вимог кримінального законодавства щодо обчислення строків покарання.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині зарахування строку попереднього ув’язнення, залишивши решту вироку без змін.

Справа №175/1701/20 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом про витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок лісогосподарського призначення та скасування державної реєстрації прав на них, оскільки вони вибули з державної власності на підставі підроблених документів.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми процесуального права, безпідставно відмовивши у позові через його «передчасність». Суди нижчих інстанцій вважали, що оскільки спірні ділянки визнані речовими доказами у кримінальному провадженні та на них накладено арешт, цивільний позов не може бути розглянутий до завершення кримінального процесу. Проте Верховний Суд наголосив, що право власності держави було порушене не процесуальними діями слідчих органів, а самим фактом незаконного вибуття майна з державної власності. Суд зазначив, що виндикаційний позов (витребування майна) є належним способом захисту, який не залежить від результатів кримінального провадження. Суди попередніх інстанцій застосували нерелевантну практику Верховного Суду, яка стосувалася інших правовідносин (усунення перешкод у користуванні майном, що є речовим доказом), і не надали належної оцінки доказам щодо незаконності вибуття земель лісового фонду. Таким чином, суди не виконали завдання цивільного судочинства щодо всебічного розгляду справи по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №190/1664/23 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання за нею права на земельну частку (пай) у зв’язку з тим, що, будучи членом колишнього КСП, вона була включена до списку осіб, які мають право на пай, проте фактично не отримала відповідний сертифікат.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на земельну частку (пай) виникає у особи в силу самого факту її перебування у членах КСП на момент отримання підприємством державного акта на право колективної власності та включення до списку, що додається до цього акта. Суд наголосив, що неотримання сертифіката не припиняє право особи на пай, а лише створює перешкоди для його реалізації, тому звернення до суду в такому випадку є способом підтвердження вже існуючого права, а не захистом порушеного права. Відповідно, до таких вимог позовна давність не застосовується, оскільки вони спрямовані на підтвердження наявного права, а не на його захист від порушень. Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми про позовну давність, відмовивши позивачці у задоволенні позову. Верховний Суд підкреслив, що право на пай є непорушним і не обмежується строками для звернення до суду. У результаті касаційна інстанція скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов ОСОБА_1, визнавши за нею право на земельну частку (пай) розміром 7,63 умовних кадастрових гектарів.

Справа №522/7177/24 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади з вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення (приведення у первісний стан) самочинно реконструйованої частини квартири, площа якої була незаконно збільшена за рахунок захоплення землі.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що реконструкція квартири була проведена на підставі декларації, яка містила недостовірні дані, зокрема щодо відсутності реального дозволу на виконання будівельних робіт.
– Було підтверджено, що земельна ділянка під об’єктом належить територіальній громаді, ніколи не відводилася для будівництва, а відповідні містобудівні умови та обмеження були відсутні.
– Суд наголосив, що реєстрація права власності на нерухомість, здійснена на підставі недостовірних документів, не легалізує самочинне будівництво і не створює правових підстав для володіння захопленою землею.
– Аргумент про «добросовісного набувача» був відхилений, оскільки інститут віндикації (витребування майна) не застосовується до правовідносин, що виникають із самочинного будівництва на чужій землі.
– Суд визнав, що втручання у право власності відповідачки є пропорційним, оскільки воно спрямоване на захист публічного інтересу та відновлення права громади на комунальну землю.
– Також було зазначено, що зобов’язання привести об’єкт у первісний стан не позбавляє особу житла повністю, а стосується лише незаконно збудованої частини.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов прокурора було задоволено частково: рішення реєстратора скасовано, а відповідачку зобов’язано привести самочинно реконструйований об’єкт у первісний стан.

Справа №487/7425/24 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога фізичної особи про стягнення з держави-агресора (російської федерації) грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок вимушеного переселення та порушення звичного способу життя через збройну агресію.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив з того, що збройна агресія рф є загальновідомим фактом, який не потребує доказування, а звернення до українського суду є єдиним доступним засобом захисту прав потерпілої особи. При розгляді справи суд застосував норми цивільного законодавства, які дозволяють стягнення моральної шкоди за порушення цивільних прав, незалежно від наявності фізичних каліцтв, оскільки душевні страждання, стрес та вимушена зміна життєвого укладу є достатньою підставою для такої компенсації. Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, наголосив, що розмір відшкодування має визначатися з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, а не лише на основі суб’єктивної оцінки позивача. Верховний Суд підкреслив, що суд касаційної інстанції не має повноважень переоцінювати докази, а апеляційний суд належним чином обґрунтував суму в 50 000 грн як достатню сатисфакцію. Також суд зазначив, що посилання позивачки на невідповідність рішення практиці Верховного Суду є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення повністю узгоджується з актуальними правовими позиціями щодо відшкодування шкоди, завданої державою-агресором.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою стягнуто 50 000 грн моральної шкоди, залишив без змін.

Справа №686/16868/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок та земельні ділянки) для погашення заборгованості за кредитним договором, правонаступником якого є спадкоємиця померлого іпотекодавця.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при визначенні суми заборгованості, на яку звертається стягнення, суд має виходити з розміру боргу, раніше встановленого судовим рішенням, яке набрало законної сили, з урахуванням усіх здійснених платежів.
– Суд вказав, що після ухвалення рішення про стягнення боргу банк втрачає право на нарахування відсотків та неустойки, оскільки правовідносини переходять в охоронну стадію, де застосовується лише стаття 625 ЦК України.
– Апеляційний суд припустився помилки, самостійно перерахувавши заборгованість у доларах США без належного врахування того, що банк раніше вже визначив суму боргу у гривні та отримав відповідне судове рішення.
– Також суд підкреслив необхідність врахування того, що частина боргу вже могла бути погашена за рахунок реалізації іншого майна, наданого в іпотеку іншим солідарним боржником (ТОВ «Захід»).
– Верховний Суд зазначив, що апеляційна інстанція не дослідила повною мірою питання щодо того, які саме кошти були зараховані на погашення боргу після 2011 року, що унеможливлює встановлення точного розміру вимог.
– Водночас суд підтвердив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення електронних торгів у межах виконавчого провадження є законним способом захисту прав кредитора.
– Оскільки апеляційний суд не встановив фактичний розмір заборгованості, виходячи з наявних судових рішень та історії платежів, рішення було визнано передчасним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №176/230/25 від 03/08/2026
Ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність встановлення оператором газорозподільної системи загальнобудинкового лічильника газу без згоди споживача та обов’язок оператора встановити індивідуальний лічильник газу за власний рахунок.

2. Суд виходив із того, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку в односторонньому порядку, без згоди співвласників багатоквартирного будинку, є порушенням вимог законодавства. Верховний Суд підкреслив, що оператор газорозподільної системи зобов’язаний забезпечити комерційний облік газу, а витрати на встановлення лічильників уже були закладені в тарифи, які споживачі сплачували протягом тривалого часу. Оскільки позивачка використовує газ лише для приготування їжі, вона має законне право на встановлення індивідуального приладу обліку, а відмова оператора в цьому порушує права споживача. Суд також зазначив, що після передачі функцій з розподілу газу від АТ «Дніпропетровськгаз» до ТОВ «Газорозподільні мережі України», саме останнє несе відповідальність за виконання цих зобов’язань. Покладання обов’язку зі встановлення індивідуального лічильника на споживача є неправомірним, оскільки фінансування має здійснюватися за рахунок суб’єктів господарювання або інших джерел, не заборонених законом.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими дії оператора щодо встановлення загальнобудинкового лічильника визнано незаконними, а ТОВ «Газорозподільні мережі України» зобов’язано встановити позивачці індивідуальний лічильник газу за власний рахунок.

Справа №376/2272/20 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що судовим рішенням про затвердження мирової угоди порушено її майнові та житлові права.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження мають не лише сторони, а й особи, чиї права та обов’язки були безпосередньо вирішені судом, тому апеляційний суд зобов’язаний ретельно перевірити наявність такого правового зв’язку.
– Апеляційний суд передчасно закрив провадження, не дослідивши належним чином, чи вплинула мирова угода на права заявниці, яка стверджувала про проведення капітальної реконструкції будинку за спільні кошти з померлим чоловіком.
– Суд зазначив, що оскільки матеріали справи були втрачені та відновлені лише частково (без позовної заяви та самої мирової угоди), апеляційний суд мав самостійно дослідити докази, щоб встановити, чи дійсно спірний будинок належав виключно позивачці.
– Також Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення правонаступників померлого відповідача, оскільки це безпосередньо впливає на процесуальний статус заявниці та її право на оскарження.
– Апеляційний суд не надав оцінки тому факту, що між сторонами вже існує інший судовий спір щодо цього ж будинку, що підтверджує наявність реального конфлікту інтересів.
– Верховний Суд підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд є важливою гарантією справедливості судового рішення, тому формальний підхід до закриття провадження є неприпустимим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №462/607/24 від 31/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск відповідачкою строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості.

2. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване у встановлені законом строки. Хоча відповідачка стверджувала, що не була повідомлена про розгляд справи, матеріали справи довели, що вона отримала копію рішення суду ще 12 травня 2025 року. З цього моменту вона мала об’єктивну можливість звернутися до суду, проте зробила це лише у листопаді 2025 року. Суд наголосив, що похилий вік та юридична необізнаність не є поважними причинами для поновлення строку, якщо особа мала достатньо часу для захисту своїх прав. Апеляційний суд мав повне право відмовити у відкритті провадження, оскільки наведені заявницею підстави були визнані неповажними. Верховний Суд також зауважив, що хоча апеляційний суд припустився технічної помилки у посиланні на конкретну частину статті 358 ЦПК України, це не вплинуло на правильність висновку по суті. У підсумку, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки заявниця не довела наявності об’єктивних перешкод для вчасного оскарження.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №736/1049/25 від 30/07/2026
Предметом цього спору є перевірка законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів (статті 307 та 309 КК України).

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, здійснив перевірку матеріалів кримінального провадження на предмет дотримання судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо можливих порушень під час розгляду справи в апеляційному порядку. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі обставини справи, оцінив докази та надав їм відповідну правову оцінку. Встановлено, що кваліфікація дій засудженого за частинами 1 та 2 статті 307, а також частиною 1 статті 309 КК України є правильною та обґрунтованою. Суд не виявив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Відтак, аргументи захисту про незаконність вироку були визнані безпідставними та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд залишив вирок Чернігівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №824/125/25 від 30/07/2026
Предметом цього спору є розгляд заяви компанії DSN 21 M&C OFFICE S.R.L. про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, яким з компанії було стягнуто понад 14,4 мільйона доларів США на користь ДП «Укрінмаш».

Суд при винесенні рішення керувався принципом мінімального втручання державних судів у діяльність міжнародного комерційного арбітражу, що є загальновизнаним стандартом у міжнародному праві. Колегія суддів перевірила дотримання арбітражною установою процедурних норм та переконалася, що підстави для скасування арбітражного рішення, передбачені законом, у цій справі відсутні. Суд встановив, що арбітр діяв у межах своєї компетенції, а сторонам було забезпечено рівні можливості для захисту своїх інтересів під час арбітражного розгляду. Також було проаналізовано доводи заявника щодо порушення публічного порядку, проте суд не знайшов обґрунтованих підстав для висновку, що рішення арбітражу суперечить фундаментальним правовим принципам України. Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд раніше правильно оцінив обставини справи та надав їм належну правову кваліфікацію. У підсумку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог боржника про скасування арбітражного рішення.

Верховний Суд залишив апеляційну скаргу DSN 21 M&C OFFICE S.R.L. без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №712/7025/20 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, оформленим борговою розпискою, та зустрічний позов про визнання цього договору недійсним через нібито вчинення правочину під психологічним тиском (шантажем).

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що наявність оригіналу боргової розписки є належним доказом виникнення грошового зобов’язання та факту отримання коштів позичальником.
– Щодо зустрічного позову, суд встановив, що відповідачка не надала переконливих доказів застосування до неї психологічного тиску саме в момент написання розписки.
– Висновок експертизи підтвердив, що текст розписки написаний відповідачкою, а ознак виконання документа під впливом штучних збиваючих факторів не виявлено.
– Суд критично оцінив доводи про шантаж, оскільки відповідачка звернулася до правоохоронних органів лише через чотири роки після складання розписки, що виглядає як спроба уникнути виконання зобов’язання.
– Суд наголосив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а висновки поліграфа не є безумовним доказом недійсності правочину в цивільному процесі.
– Апеляційний суд також вірно виправив помилку суду першої інстанції, вказавши, що поділ суми боргу між спадкоємцями кредитора був передчасним, оскільки це питання не було предметом позовних вимог.
– Касаційний суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстав для втручання Верховного Суду немає.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги відповідачки та поновивши виконання судового рішення про стягнення боргу.

Справа №712/11173/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей після розірвання шлюбу між батьками, які проживають окремо та мають конфліктні стосунки.

2. Суд при винесенні рішення керувався пріоритетом найкращого забезпечення інтересів дітей, що є фундаментальним принципом сімейного права. Суд встановив, що обидва батьки мають належні умови для виховання, проте конфлікт між ними та поведінка батька, який перешкоджав спілкуванню матері з дітьми, негативно впливають на психоемоційний стан дітей. Враховано, що старший син висловив чітке бажання проживати з матір’ю, а молодший син, попри емоційну прив’язаність до батька, потребує стабільного середовища, яке матір здатна забезпечити разом із братом. Суд наголосив, що визначення місця проживання з одним із батьків не позбавляє іншого права на участь у вихованні та спілкуванні. Також суд визнав обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, вважаючи їх співмірними зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. Касаційний суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального права.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визначивши місце проживання обох дітей разом із матір’ю, а касаційну скаргу батька — без задоволення.

Справа №759/28808/21 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора (ТОВ «Мегаінвест Сервіс») внаслідок договору відступлення права вимоги.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що заміна кредитора у зобов’язанні відбулася правомірно, а неповідомлення боржника про таку заміну не звільняє його від обов’язку погашення кредиту, а лише надає право на виконання зобов’язання первісному кредитору.
– Апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення першої інстанції, оскільки факт наявності заборгованості підтверджений матеріалами справи, а доказів її погашення відповідачка не надала.
– Суд зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку фактично не відбулося, що підтверджується судовими рішеннями в іншій справі, де договір купівлі-продажу квартири було визнано недійсним.
– Щодо процесуальних питань, Верховний Суд вказав, що представник відповідачки не заявляв клопотань про долучення нових доказів (рішень у суміжній справі) під час розгляду в апеляції, тому апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень.
– Суд підкреслив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який перевіряє лише правильність застосування норм права.
– Верховний Суд підтвердив, що висновки апеляційного суду відповідають усталеній практиці щодо обов’язковості виконання кредитних зобов’язань незалежно від зміни кредитора.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідачки без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду про стягнення заборгованості — без змін.

Справа №175/9878/24 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є позов батьків загиблого військовослужбовця про визнання його шлюбу недійсним через фіктивність, оскільки, на їхню думку, подружжя не мало наміру створювати сім’ю.

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що фіктивність шлюбу має оцінюватися виключно станом на момент його реєстрації, а не на основі подій, що відбулися пізніше. Суд наголосив, що тривале непроживання подружжя через військову службу чи інші об’єктивні причини не є доказом відсутності наміру створити сім’ю. Навіть якщо згодом сімейні стосунки розпалися або виникли конфлікти, це є підставою для розірвання шлюбу, а не для визнання його недійсним із самого початку. Також суд зазначив, що відсутність біологічного споріднення між чоловіком та дитиною дружини не спростовує наміру створити сім’ю на момент укладення шлюбу. Верховний Суд підкреслив, що позивачі не надали достатніх доказів того, що обидві сторони свідомо не мали наміру створювати сім’ю під час реєстрації шлюбу. Таким чином, рішення апеляційного суду було скасовано через неправильне застосування норм матеріального права, оскільки воно базувалося на обставинах, що виникли вже після укладення шлюбу.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про визнання шлюбу недійсним було відмовлено.

Справа №757/23603/24-ц від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Міністерства юстиції України про анулювання державної реєстрації права власності на земельну ділянку, проведену на користь особи, пов’язаної з державою-агресором, всупереч встановленому мораторію.

2. **Аргументи суду:**
– **:** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року (справа № 910/2546/22), відступив від попередніх висновків щодо неможливості ефективного захисту прав шляхом оскарження наказів Мін’юсту, визнавши такий спосіб захисту належним.
– Суд встановив, що на момент вчинення правочину діяла постанова Кабміну № 187, яка прямо забороняла відчуження нерухомого майна особами, пов’язаними з державою-агресором.
– Було підтверджено, що продавець земельної ділянки мав громадянство російської федерації, що автоматично підпадало під дію мораторію, незалежно від наявності у нього іншого громадянства чи посвідки на проживання.
– Суд наголосив, що Міністерство юстиції в межах своїх повноважень правомірно оцінило законність адміністративної процедури реєстрації, виявивши порушення загальних засад державної реєстрації прав.
– Доводи позивача про порушення строків подання скарги СБУ були відхилені, оскільки скаржник не є стороною приватно-правових відносин і дізнався про порушення в межах контррозвідувальних заходів.
– Суд також зазначив, що Міністерство юстиції є належним відповідачем у таких справах, оскільки саме його наказ став підставою для позбавлення позивача права власності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення, підтвердивши законність анулювання реєстраційної дії.

Справа №761/43511/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася в судовому порядку визнати свої відносини з ТОВ «Бізнесгрупп» трудовими, зобов’язати роботодавця внести відповідний запис до трудової книжки та стягнути середній заробіток, стверджуючи, що укладений цивільно-правовий договір був лише способом приховати реальні трудові відносини.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на важливості принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), зазначивши, що позивачка тривалий час добровільно виконувала умови цивільно-правового договору, декларувала доходи як ФОП і не заперечувала проти такого формату співпраці до моменту розірвання договору.
– Суд встановив, що договір містив усі ознаки цивільно-правового характеру: оплата здійснювалася за результат (на підставі актів приймання-передачі послуг), а не за процес праці, був визначений строк дії договору та відсутні докази підпорядкування позивачки правилам внутрішнього трудового розпорядку.
– Було враховано, що позивачка самостійно зареєструвалася як фізична особа-підприємець для укладення цього договору, що свідчить про її усвідомлений вибір правової форми співпраці.
– Суд звернув увагу на результати перевірки Державної служби з питань праці, яка не виявила порушень трудового законодавства та не підтвердила факт перебування позивачки у трудових відносинах.
– Касаційна інстанція підкреслила, що переказ коштів на картковий рахунок від третіх осіб не є доказом виплати заробітної плати саме роботодавцем.
– Суд зазначив, що спроба позивачки перекваліфікувати відносини на трудові лише після припинення співпраці є недобросовісною поведінкою, спрямованою на отримання необґрунтованої вигоди.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно оцінив докази та не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачці було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Справа №761/29080/24 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення з рідного брата позивачки та його співмешканки понад 15 мільйонів гривень безпідставно набутих коштів (одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця) та відшкодування моральної шкоди.

**2. Основні аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що договір доручення та видана на його підставі довіреність не надають представнику права розпоряджатися коштами довірителя на власний розсуд чи привласнювати їх, оскільки представник зобов’язаний діяти виключно в інтересах довірителя. Суд зазначив, що конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість надання повноважень, які суперечать суті представництва, а будь-які дії представника мають бути спрямовані на захист інтересів особи, яку він представляє. Верховний Суд підкреслив, що після закінчення строку дії довіреності правові підстави для утримання коштів відповідачем відпали, що створює обов’язок їх повернення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Також суд вказав, що апеляційна інстанція помилково проігнорувала відсутність будь-яких правових підстав для отримання коштів співвідповідачкою (співмешканкою брата). Крім того, суд визнав передчасним висновок апеляції про неможливість застосування кондикційного позову, оскільки захист права власності через повернення безпідставно набутого майна є ефективним способом захисту у даній ситуації.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи.

***

****
Суд у цьому рішенні зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, в частині тлумачення меж повноважень представника за довіреністю та природи кондикційних зобов’язань у відносинах представництва.

Справа №359/6267/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування малолітньої дитини на утриманні померлого брата-військовослужбовця для отримання соціальних виплат та пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що заявник не надав належних та безспірних доказів того, що грошова допомога від загиблого була для дитини основним та постійним джерелом засобів до існування. Суди встановили, що оскільки над дитиною було офіційно встановлено опіку, обов’язок щодо її утримання покладався на опікуна, а кошти від брата мали характер періодичної підтримки, а не системного утримання. Також суд звернув увагу на те, що банківські перекази здійснювалися на рахунки третіх осіб, а не безпосередньо на потреби дитини, що унеможливлює встановлення цільового використання цих коштів саме на утримання малолітнього. Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а надані свідчення та виписки не підтверджують факт ведення спільного господарства чи наявності спільних витрат. У підсумку, суди дійшли висновку, що заявник не довів сукупність обставин, необхідних для визнання особи утриманцем згідно з нормами сімейного та соціального законодавства.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №725/8708/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку встановити факт самостійного виховання та утримання дитини, одночасно з розірванням шлюбу та визначенням місця проживання дитини з ним.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що приватно-правові інструменти не можуть використовуватися для уникнення виконання публічних обов’язків, зокрема військового обов’язку під час мобілізації.
– Апеляційний суд визнав право територіального центру комплектування (ТЦК) на апеляційне оскарження, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливало на інтереси держави у сфері мобілізації.
– Верховний Суд підтвердив, що факт самостійного виховання дитини не може встановлюватися лише на підставі домовленості батьків чи нотаріального договору, оскільки це зачіпає права дитини та іншого з батьків.
– Позивач не надав належних доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків, а сам факт проживання дитини з батьком не є тотожним поняттю «самостійне виховання».
– Суд зазначив, що розгляд таких справ без участі органу опіки та піклування є порушенням процесуальних норм, оскільки такі спори завжди мають ознаки спору про право.
– Встановлення такого факту в судовому порядку без належної доказової бази розцінено як зловживання правом з метою отримання відстрочки від призову.
– Верховний Суд підкреслив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і їх виконання не потребує судового підтвердження, якщо немає реального спору про позбавлення батьківських прав чи інших обмежень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Справа №521/19281/19 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності забудови прибудинкової території багатоквартирного будинку та законності реєстрації права власності на самочинно збудовані об’єкти (житловий будинок та гараж).

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірні об’єкти були збудовані без дозвільних документів та введення в експлуатацію, що за законом кваліфікує їх як самочинне будівництво.
– Відповідачі не надали належних доказів того, що будівлі були зведені до 1992 року, тому посилання на виникнення права власності за «старим» законодавством суд відхилив.
– Суд підкреслив, що право власності на самочинно збудоване майно не виникає, а доводи про «пропорційність втручання» у право власності є безпідставними, оскільки дії забудовників не були добросовісними.
– Верховний Суд чітко розмежував права ОСББ та територіальної громади: оскільки земля належить місту, а не ОСББ, останнє не має права вимагати знесення, тому в цій частині позов було відхилено.
– Суд підтвердив, що знесення є правомірним заходом, оскільки реконструкція об’єктів без дозволів порушує містобудівні норми, а їх легалізація в інший спосіб неможлива.
– Також суд зазначив, що до негаторних позовів (про усунення перешкод) позовна давність не застосовується, оскільки порушення прав власника землі є триваючим у часі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасувавши рішення попередніх інстанцій у частині позову ОСББ (відмовивши йому в задоволенні вимог), проте залишив у силі рішення про знесення самочинної забудови за позовом Одеської міської ради.

Справа №916/3725/25 від 30/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Позивач оскаржував дії замовника щодо відхилення його тендерної пропозиції, вимагав скасувати рішення про визначення переможця закупівлі, визнати договір між відповідачами недійсним та застосувати наслідки двосторонньої реституції.

**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що вимоги про скасування протоколів та рішень щодо відхилення пропозицій є неефективними, оскільки ці рішення вичерпали свою дію фактом укладення договору.
* Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові щодо визнання договору недійсним, не врахувавши момент звернення позивача до суду.
* Важливо, що позивач звернувся з позовом до суду ще до того, як договір між відповідачами був фактично виконаний (поставлено товар та проведено оплату).
* Апеляційний суд не дослідив, чи був обраний спосіб захисту ефективним саме на момент подання позову, коли договір ще не був виконаний.
* Верховний Суд наголосив, що при новому розгляді апеляційний суд має оцінити, чи відповідає обраний спосіб захисту (визнання договору недійсним) критеріям ефективності, враховуючи часові межі виконання зобов’язань за договором.
* При цьому суд касаційної інстанції не знайшов підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, оскільки позивач не довів наявності виключної правової проблеми.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині вимог про визнання договору недійсним та застосування реституції, направивши справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Справа №444/3774/23 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Визнання незаконними та скасування постанови й акта державного виконавця про передачу нерухомого майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а також витребування цього майна від стягувача.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що на момент вчинення виконавчих дій діяла постанова Кабінету Міністрів України № 187, яка встановлює мораторій на відчуження майна осіб, пов’язаних з державою-агресором (громадян РФ).
* Верховний Суд підтвердив, що в умовах воєнного стану обмеження у цивільному обороті щодо таких осіб є цілком правомірними та спрямованими на захист національних інтересів.
* Ключовим фактором стало те, що виконавчий лист, на підставі якого відбулося відчуження майна, був визнаний таким, що не підлягає виконанню в іншій справі Верховного Суду.
* Суд встановив, що підставою для видачі виконавчого листа було рішення третейського суду, законність якого викликала обґрунтовані сумніви та стала предметом кримінального провадження.
* Оскільки правова підстава для стягнення боргу фактично відпала, а дії виконавця суперечили встановленому мораторію, передача майна була визнана незаконною.
* Відтак, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, тоді як апеляційний суд помилково скасував законне рішення, проігнорувавши як дію мораторію, так і відсутність законних підстав для примусового виконання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Справа №756/776/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є встановлення факту проживання жінки однією сім’єю з військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, що необхідно для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з його загибеллю.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, який залишив заяву без розгляду, оскільки вбачається наявність спору про право. Суд зазначив, що встановлення такого факту безпосередньо впливає на коло отримувачів державної допомоги та розмір часток кожного з них, що створює конфлікт інтересів між заявницею та іншими спадкоємцями (зокрема, матір’ю загиблого). Оскільки матір загиблого заперечує проти факту спільного проживання, це перетворює справу з безспірного окремого провадження на спір, який має вирішуватися виключно в порядку позовного провадження. Суд наголосив, що окреме провадження призначене лише для випадків, де відсутній конфлікт щодо суб’єктивних прав. Участь заінтересованої особи, яка має протилежний інтерес, автоматично виключає можливість розгляду справи в спрощеному порядку. Таким чином, заявниця має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах, де в умовах змагальності сторін буде доведено або спростовано наявність сімейних відносин.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення заяви без розгляду — без змін.

Справа №686/2898/25 від 31/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду щодо прийняття прокуратурою постанови про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним кримінальним переслідуванням.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для відшкодування моральної шкоди за статтею 1174 ЦК України позивач зобов’язаний довести наявність усіх елементів цивільного правопорушення: протиправність дій органу влади, факт заподіяння шкоди, розмір цієї шкоди та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю та стражданнями. Суд встановив, що позивач не надав належних доказів того, що саме тривале невиконання прокуратурою процедурного обов’язку спричинило йому моральні страждання, які підлягають окремій грошовій компенсації. Крім того, суди попередніх інстанцій з’ясували, що позивач уже реалізував своє право на відшкодування втраченого заробітку в межах іншого судового провадження, що було підтверджено Верховним Судом раніше. Суд підкреслив, що сам по собі факт скасування постанови прокурора чи тривалості процедури не є автоматичною підставою для стягнення моральної шкоди без доведення глибини душевних страждань. Зрештою, касаційна скарга була відхилена, оскільки вона фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №543/671/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є позов про позбавлення матері батьківських прав щодо двох малолітніх дітей у зв’язку з її засудженням до довічного позбавлення волі за умисне вбивство їхнього батька.

**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що при вирішенні таких справ пріоритетом є «найкращі інтереси дитини», які вимагають забезпечення розвитку в безпечному та стабільному середовищі.
* Верховний Суд підтвердив, що умисне вбивство матір’ю батька дітей у їхній присутності є формою домашнього насильства, що негативно впливає на психічний стан та розвиток дітей.
* Суд визнав, що хоча позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у даному випадку воно є пропорційним та необхідним, оскільки довічне ув’язнення матері унеможливлює виконання нею будь-яких батьківських обов’язків.
* Аргумент відповідачки про те, що вона не має наміру відмовлятися від прав, суд відхилив, зазначивши, що формальне заперечення проти позову не свідчить про реальний інтерес до дітей чи можливість зміни поведінки.
* Суд також врахував висновок органу опіки та піклування, який підтвердив, що діти перебувають у безпечному середовищі під опікою, а їхній психологічний стан свідчить про відсутність бажання спілкуватися з матір’ю.
* Щодо посилання на неіснуючий вирок (щодо засудження у 2025 році), суд кваліфікував це як технічну описку, оскільки факт попередньої судимості матері був підтверджений іншими матеріалами справи.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, якою матір було позбавлено батьківських прав стосовно обох дітей.

Справа №727/1598/24 від 22/07/2026
Ось детальний юридичний аналіз наданого судового рішення:

1. **Предмет спору:** Визнання припиненими договору про надання споживчого кредиту та іпотечного договору, а також зняття обтяжень з нерухомого майна у зв’язку з нібито повним виконанням позичальником своїх зобов’язань.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності, безкритично прийнявши довідку про відсутність заборгованості як єдиний доказ виконання зобов’язань, не дослідивши первинні документи (квитанції, платіжні доручення).
– Суд підкреслив, що тягар доказування належного виконання зобов’язання лежить виключно на позивачеві, а не на відповідачеві, який має його спростовувати.
– Апеляційний суд помилково визначив ПАТ «Українська Інноваційна компанія» як єдиного належного відповідача, ігноруючи той факт, що ПАТ «Український Інноваційний банк» та ПАТ «Українська Інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою (однаковий код ЄДРПОУ).
– Верховний Суд вказав на необхідність розрізняти способи захисту: право іпотекодавця підлягає захисту шляхом визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення самого договору іпотеки чи зобов’язання.
– Суд зазначив, що попередні інстанції не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо статусу цих юридичних осіб, що призвело до передчасних висновків про неналежність відповідача.
– Оскільки суди не дослідили докази в повному обсязі та не встановили фактичні обставини щодо реального виконання кредитного договору, рішення апеляційної інстанції було визнано незаконним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову Чернівецького апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №705/3924/24 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про закриття провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі про стягнення аліментів, але стверджує, що це рішення порушує її права як стягувача аліментів на іншу дитину від того самого боржника.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що права батьків щодо дитини є похідними від прав самої дитини, тому інтереси дітей мають пріоритет над іншими міркуваннями.
– Суд підкреслив, що особа, яка вже має судове рішення про стягнення аліментів з того самого боржника, має юридичну заінтересованість у нових справах про стягнення аліментів, оскільки це безпосередньо впливає на платоспроможність боржника та розмір виплат, які вона отримує.
– Було зазначено, що використання позову про стягнення аліментів як інструменту для штучного зменшення розміру виплат іншим стягувачам є зловживанням процесуальними правами та недобросовісною поведінкою.
– Суд вказав, що приховування сторонами від суду факту наявності інших виконавчих проваджень щодо того самого боржника свідчить про штучний характер спору.
– Апеляційний суд помилково закрив провадження, оскільки не врахував, що рішення про стягнення аліментів на користь позивачки може негативно вплинути на права іншої дитини та її матері, які вже отримують утримання за іншим рішенням.
– Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд зобов’язаний перевірити доводи скаржниці про штучність спору та можливе порушення її прав, а не формально закривати справу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №824/38/26 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у вжитті заходів забезпечення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення Лондонського міжнародного арбітражного суду.

2. **Основні аргументи суду:**
– Суд наголосив, що забезпечення позову (заяви) є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності реальної, а не гіпотетичної загрози невиконання майбутнього рішення.
– Заявник не надав належних доказів того, що боржник вчиняє конкретні дії, спрямовані на приховування чи відчуження активів саме зараз.
– Суд визнав запропоновані заходи (арешт майна та корпоративних прав третіх осіб — ТОВ «Ферко» та ТОВ «Вторметекспорт») неспівмірними, оскільки ці товариства не є сторонами арбітражного спору.
– Посилання на складний фінансовий стан підприємств суд розцінив як звичайний комерційний ризик, а не як доказ недобросовісної поведінки боржника.
– Суд підкреслив, що припущення про можливість відчуження майна в майбутньому не є достатньою підставою для блокування господарської діяльності юридичних осіб.
– Було підтверджено, що тягар доведення реальної загрози лежить виключно на заявнику, який у даному випадку не виконав цей обов’язок.
– Суд зазначив, що рішення в інших справах не можуть автоматично свідчити про наявність загрози у цій конкретній справі без доведення нових фактів недобросовісності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.

Справа №754/11099/23 від 29/07/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна особі, засудженій за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, проаналізував правильність застосування норм кримінального закону при призначенні покарання. Суд дійшов висновку, що призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна у даному конкретному випадку було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, колегія суддів звернула увагу на необхідність суворого дотримання меж санкції статті та правил призначення покарань, передбачених Кримінальним кодексом України. Суд визнав, що конфіскація майна як додатковий захід впливу у цій справі не відповідає принципам індивідуалізації покарання. У результаті перевірки матеріалів провадження було встановлено, що вирок та ухвала підлягають зміні шляхом виключення вказаного додаткового покарання. Це рішення спрямоване на приведення остаточного вироку у відповідність до вимог закону та забезпечення справедливості судового розгляду.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення шляхом виключення додаткового покарання у виді конфіскації майна та залишивши основне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців без змін.

Справа №344/3123/23 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на посаді лікаря-ендоскопіста та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що роботодавець дотримався процедури звільнення: на підприємстві дійсно відбулися зміни в організації виробництва, а позивача було вчасно попереджено про майбутнє вивільнення.
– Ключовим моментом стало виконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування вакантних посад, які відповідали кваліфікації працівника, від яких останній відмовився.
– Щодо переважного права на залишення на роботі, суд погодився з висновками попередніх інстанцій, що роботодавець обґрунтовано надав перевагу іншим фахівцям через їх вищу продуктивність праці та кращі показники виконання досліджень.
– Верховний Суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази (зокрема, порівнювати кваліфікаційні вимоги), оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій.
– Стосовно витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що позивач не довів неспівмірність заявленої суми, а відповідач надав належні докази реальності та обґрунтованості понесених витрат.
– В результаті, касаційна інстанція констатувала, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми трудового законодавства, а доводи скарги зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №824/84/25 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь UAB «Axis Industries» заборгованості у розмірі 113 032,50 євро.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що при розгляді таких заяв він не переглядає рішення арбітражу по суті, а лише перевіряє дотримання процесуальних вимог та наявність підстав для відмови, передбачених Нью-Йоркською конвенцією та ЦПК України.
– Верховний Суд підтвердив, що тягар доведення підстав для відмови у виконанні арбітражного рішення лежить виключно на боржнику, який у цій справі не надав переконливих доказів порушення своїх прав.
– Суд вказав на дію принципу автономності арбітражної угоди: недійсність основного контракту не тягне за собою автоматичну недійсність арбітражного застереження, тому боржник не може ігнорувати обраний ним раніше механізм вирішення спорів.
– Щодо доводів про відсутність у рішенні відомостей про склад арбітражу, суд зазначив, що це була технічна описка, яка була вчасно виправлена судом першої інстанції, а отже, не є підставою для скасування рішення.
– Суд також підтримав позицію апеляції щодо зменшення витрат на правничу допомогу, вказавши, що суд має право оцінювати їх співмірність зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи.
– Верховний Суд підкреслив, що необґрунтована відмова у виконанні арбітражного рішення є неприпустимим штучним бар’єром, який порушує право власності стягувача та суперечить міжнародним зобов’язанням України.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив апеляційні скарги обох сторін без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про надання дозволу на виконання арбітражного рішення — без змін.

Справа №464/4/25 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою отримання соціальних виплат, передбачених для членів сім’ї зниклого безвісти військовослужбовця.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для визнання факту проживання однією сім’єю недостатньо лише факту спільного перебування чи фотографій, необхідно довести наявність спільного бюджету, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю.
* Верховний Суд підкреслив, що встановлення таких обставин є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази, якщо апеляційний суд не припустився порушень процесуального права.
* Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, критично оцінив надані докази та дійшов висновку, що позивачка не надала достатньої сукупності доказів, які б підтверджували саме усталені сімейні відносини протягом тривалого часу.
* Суд зазначив, що показання свідків та спільні фотографії самі по собі не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки вони не доводять наявності спільного побуту та взаємної відповідальності.
* Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, врахувавши сталу практику Верховного Суду щодо критеріїв доведення факту проживання без реєстрації шлюбу.
* У підсумку, касаційна інстанція констатувала, що доводи скаржника зводяться лише до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування законного рішення апеляційного суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду про відмову у задоволенні позову — без змін.

Справа №726/151/24 від 24/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Стягнення з банку на користь вкладника суми неповернутого банківського вкладу та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив факт укладення договору банківського вкладу, підтверджений підписами уповноваженої особи банку та печаткою установи, що спростовує доводи банку про нікчемність договору.
– Наявні в матеріалах справи розпорядження на внесення та виплату коштів визнані належними доказами, оскільки вони за своєю суттю є банківськими виписками, що підтверджують рух коштів за рахунком.
– Суд наголосив, що банк несе повну відповідальність за дії своїх працівників, які оформлювали депозитні операції, тому внутрішні порушення банку чи неналежне ведення обліку не можуть бути підставою для відмови у поверненні коштів вкладнику.
– Щодо позовної давності, суд зазначив, що на вимоги вкладника про повернення вкладу позовна давність не поширюється, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
– Суд відхилив клопотання банку про зупинення провадження у зв’язку з кримінальною справою, оскільки наявних доказів було достатньо для вирішення цивільного спору, а кримінальне провадження не спростовує існування договірних відносин.
– Також суд підтвердив правомірність розгляду справи за місцем проживання позивача, оскільки на правовідносини між банком та клієнтом поширюється законодавство про захист прав споживачів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з банку суми вкладу та відсотків — без змін.

Справа №758/5988/22 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, зокрема визначення часток у праві власності на квартиру, набуту під час шлюбу.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції формально підійшли до питання поділу майна, автоматично застосувавши принцип рівності часток подружжя. Верховний Суд наголосив, що згідно зі статтею 70 Сімейного кодексу України, суд має право відступити від засади рівності часток за наявності обставин, що мають істотне значення. Зокрема, суд зобов’язаний дослідити факт ухилення одного з подружжя від виконання обов’язку з утримання дітей, що проживають з іншим з подружжя. У цій справі було встановлено, що діти проживають з батьком, а мати має значну заборгованість зі сплати аліментів. Апеляційний суд залишив ці обставини поза увагою, не надавши їм належної оцінки при вирішенні питання про розмір часток у квартирі. Відтак, рішення апеляційної інстанції було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам законності й обґрунтованості.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження обставин, що можуть бути підставою для відступу від принципу рівності часток.

Справа №307/1398/22 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Справа стосується захисту честі, гідності та ділової репутації особи через поширення відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук» інформації, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує його репутацію.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на необхідності розмежування фактичних тверджень (які можна перевірити на достовірність) та оціночних суджень (які є суб’єктивною думкою і не підлягають спростуванню).
* Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, що твердження про конкретні дії позивача (заперечення війни, знищення врожаю, незаконне прокладання доріг) є фактичними даними, а не просто критикою.
* Оскільки відповідач не надала доказів, що підтверджують правдивість цих тверджень, суд визнав їх недостовірними та такими, що порушують немайнові права позивача.
* Водночас суд підкреслив, що інші частини публікації, які стосувалися емоційної оцінки діяльності депутата, є оціночними судженнями, що захищені правом на свободу вираження поглядів.
* Суд врахував статус позивача як публічної особи, зазначивши, що межі критики для нього ширші, проте це не дає права поширювати завідомо неправдиві факти.
* Втручання у свободу слова відповідача визнано пропорційним, оскільки суд обмежив спростування лише тими частинами тексту, які містили недоведені фактичні твердження.
* Доводи скаржника про неправильне застосування норм права відхилено, оскільки висновки суду ґрунтуються на всебічному аналізі доказів та усталеній практиці Верховного Суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №703/1874/25 від 29/07/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом зустрічної позовної заяви споживача про захист прав та відшкодування моральної шкоди через несплату ним судового збору.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на доступ до правосуддя є фундаментальною гарантією, закріпленою у статті 6 Конвенції про захист прав людини. Суд наголосив, що спеціальна норма частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має пріоритет над загальними правилами сплати судового збору, оскільки вона прямо звільняє споживачів від такого обов’язку за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково оцінювали ефективність обраних позивачем способів захисту на стадії відкриття провадження, тоді як це питання має вирішуватися під час розгляду справи по суті. Також було зазначено, що відсутність споживача у переліку пільговиків у Законі «Про судовий збір» не позбавляє його права на звільнення від сплати збору, якщо таке право передбачено спеціальним законодавством. Враховуючи ці обставини, касаційний суд визнав висновки нижчих судів про необхідність сплати судового збору необґрунтованими та такими, що порушують право заявника на судовий захист.

Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за зустрічним позовом.

Справа №363/5997/24 від 30/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою отримання соціальних виплат у зв’язку зі зникненням військовослужбовця безвісти.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що окреме провадження призначене для встановлення фактів, які мають юридичне значення, за умови відсутності спору про право.
* Верховний Суд підкреслив, що спір про право має бути реальним і серйозним, а не гіпотетичним чи ймовірним.
* Оскільки військовослужбовець на момент розгляду справи не визнаний померлим, спадкові правовідносини не виникли, тому твердження про наявність спору щодо спадщини є передчасним.
* Встановлення факту проживання однією сім’єю для отримання державних соціальних гарантій не є приватноправовим спором між фізичними особами.
* Судове рішення у порядку окремого провадження лише підтверджує юридичний факт, що створює умови для реалізації прав заявниці, а не вирішує питання про наявність у неї суб’єктивного права на виплати.
* Суд зазначив, що штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим, а тому підстави для залишення заяви без розгляду були відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою справу було направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції, — без змін.

Справа №456/6032/24 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є встановлення факту проживання бабусі однією сім’єю із загиблим онуком-військовослужбовцем для отримання нею одноразової грошової допомоги.

2. Суд керувався тим, що законодавство не містить вичерпного переліку членів сім’ї, тому ключовими критеріями є спільне проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов’язків. У цій справі було доведено, що заявниця була опікуном онука з дитинства, вони проживали разом, вели спільне господарство та надавали один одному фінансову і побутову підтримку. Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили докази, включаючи показання свідків, які підтвердили реальність сімейних відносин. Верховний Суд наголосив, що встановлення такого факту має юридичне значення для реалізації соціальних прав заявниці, оскільки вона фактично замінила загиблому батьків. Доводи Міністерства оборони про відсутність підстав для визнання заявниці членом сім’ї були відхилені як такі, що не спростовують встановлених судами обставин. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, якщо суди попередніх інстанцій вже надали їм належну оцінку.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №155/1271/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний огляд для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позов юридичних осіб до фізичної особи-підприємця та фізичної особи про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, поширеної в інтернет-виданні, та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили фундаментальну помилку, розглянувши справу в порядку цивільного, а не господарського судочинства. Суд наголосив, що критеріями розмежування юрисдикції є суб’єктний склад та характер спірних правовідносин. Оскільки позивачами виступають юридичні особи, а спір стосується їхньої господарської діяльності та ділової репутації, такі справи підлягають розгляду виключно господарськими судами. Суд підкреслив, що статус фізичної особи-підприємця є невіддільним від статусу фізичної особи, тому залучення відповідача у двох іпостасях не змінює господарської природи спору. Верховний Суд зазначив, що порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішень. Відтак, суд не надавав оцінки доводам сторін щодо суті позову, оскільки це виходить за межі його повноважень у даному процесуальному контексті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачам право звернутися до господарського суду.

Справа №127/6782/25 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Законність відмови судів попередніх інстанцій у поновленні пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальні строки є гарантією правової визначеності, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних та непереборних обставин, які не залежали від волі заявника. Суд встановив, що відповідач отримав копію рішення особисто під розписку, проте звернувся із заявою про його перегляд із значним запізненням, не навівши при цьому жодних поважних причин для такого пропуску. Аргумент заявника про те, що він спочатку помилково подав апеляційну скаргу замість заяви про перегляд, суд відхилив, оскільки відповідач на той момент уже користувався професійною правничою допомогою адвоката. Також суд зазначив, що звернення до суду з апеляційною скаргою замість заяви про перегляд заочного рішення не є поважною причиною для поновлення строку, адже порядок оскарження чітко визначений процесуальним законом. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що доводи щодо неналежного повідомлення про розгляд справи по суті не стосуються питання пропуску строку на подання заяви про перегляд, тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних ухвал. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність поважних причин для поновлення строку робить неможливим задоволення вимог заявника, що повністю відповідає принципам верховенства права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №453/222/19 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася оскаржити рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність сусіду, стверджуючи, що до неї увійшла частина вулиці загального користування, та вимагала усунути перешкоди у користуванні цим проїздом.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що ключовим обов’язком позивача є доведення факту порушення саме його прав, а не просто незгоди з рішенням органу місцевого самоврядування.
– Позивачка не змогла надати належних та допустимих доказів (зокрема, містобудівної документації), які б підтверджували, що спірна територія дійсно є вулицею або дорогою загального користування.
– Суд взяв до уваги висновки Держгеокадастру, які після всебічної перевірки не виявили порушень земельного законодавства при приватизації ділянки відповідачем.
– Суд відхилив посилання на інші рішення сільської ради, оскільки вони не підтверджували наявність законних обмежень права власності відповідача на користь позивачки.
– Також було враховано, що наявні в матеріалах справи плани-схеми не мають статусу офіційної містобудівної документації та не можуть бути підставою для встановлення меж земель загального користування.
– Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи.
– У підсумку суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачка не довела факт порушення своїх прав діями відповідача.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №753/13525/25 від 31/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. Предметом спору в касаційному порядку стало питання правомірності стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правничу допомогу після закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову про виключення відомостей про батька та припинення стягнення аліментів.

2. Суд керувався тим, що згідно з процесуальним законом, у разі відмови позивача від позову, витрати відповідача на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача. Верховний Суд підкреслив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази надання послуг (договір, акт, платіжний документ) та обґрунтовано зменшили заявлену суму з 15 000 до 12 000 гривень, визнавши її пропорційною до предмета спору. Касаційний суд зазначив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були оцінені судами нижчих інстанцій. Також було наголошено, що право на відшкодування витрат не залежить від того, чи були вони вже фактично сплачені на момент подання заяви, якщо факт їх понесення підтверджено належними доказами. Суд підтвердив, що стала практика Верховного Суду щодо розподілу таких витрат залишається незмінною.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Справа №635/1411/24 від 31/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався стягнути з посадової особи органу місцевого самоврядування 2,5 млн грн моральної шкоди, стверджуючи, що відмова видати гуманітарну допомогу без розкриття пакунків порушила його права.

2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що позивач добровільно відмовився від отримання допомоги, оскільки його не влаштував формат видачі (закриті пакунки без попереднього опису вмісту), що зафіксовано у відповідних відомостях. Для стягнення моральної шкоди, завданої діями посадових осіб, необхідно довести факт протиправної поведінки, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між ними, чого позивач не зробив. Суд підкреслив, що право на відшкодування шкоди виникає лише за наявності доведеного порушення прав, а не через незгоду з внутрішніми процедурами видачі гуманітарної допомоги. Також суд зазначив, що процесуальні клопотання позивача про витребування доказів та відводи суддям були розглянуті відповідно до закону, а їх відхилення не свідчить про порушення прав. Суд касаційної інстанції наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій. Зрештою, Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи скаржника зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №927/652/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника на користь замовника безпідставно набутих коштів у сумі 1 755 787,00 грн, отриманих внаслідок завищення обсягів та вартості виконаних будівельних робіт при ремонті укриття.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що підрядник зобов’язаний повернути кошти у разі виявлення контролюючими органами завищення обсягів і вартості робіт, що прямо передбачено умовами укладених договорів підряду.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали аудиторський звіт належним доказом, оскільки він містить інформацію про порушення, які підлягають оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи.
– Верховний Суд наголосив, що стандарт доказування «вірогідності доказів» вимагає від суду порівняння аргументів сторін, і у цій справі висновки про завищення вартості робіт були більш вірогідними, ніж заперечення відповідача.
– Суд відхилив доводи скаржника про неврахування попередньої практики Верховного Суду, зазначивши, що наведені скаржником справи стосувалися інших правовідносин (зокрема, стягнення збитків, а не безпідставно набутих коштів) та мали іншу доказову базу.
– Також суд врахував суперечливу поведінку відповідача, який спочатку частково визнав зауваження аудиту, а згодом почав заперечувати повноваження контролюючого органу, що суперечить принципу добросовісності.
– Касаційна інстанція підкреслила, що доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
– В результаті, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №2-283/09 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є законність залишення судом першої інстанції позову без розгляду через нібито повторну неявку позивачів у підготовчі засідання.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що право на залишення позову без розгляду виникає лише за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце засідань. Суд встановив, що позивачі не отримували повісток у встановленому законом порядку, зокрема, повідомлення через месенджери (Viber) або телефонограми не є належними доказами вручення виклику, якщо від учасника не надходило письмової заяви про такий спосіб зв’язку. Також суд звернув увагу, що представник позивача мав електронний кабінет у системі «Електронний суд», проте суд першої інстанції проігнорував можливість направлення повістки через цей офіційний канал. Верховний Суд підкреслив, що розгляд справи за відсутності належно повідомлених сторін є грубим порушенням права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Оскільки доказів належного повідомлення позивачів у матеріалах справи не було, підстави для застосування санкції у вигляді залишення позову без розгляду були відсутні.

3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, скасувавши ухвалу суду першої інстанції та направивши справу для продовження розгляду по суті.

Справа №686/12936/23 від 29/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашої публікації:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати рішення державних реєстраторів про реєстрацію права оренди земельних ділянок, оскільки договори оренди були укладені без волевиявлення власника (підписи на документах виявилися підробленими).

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що правочин, підписаний не стороною договору, а іншою особою, є таким, що не вчинений, оскільки волевиявлення власника було відсутнє.
– Суд підкреслив, що відсутність підпису власника на договорі оренди землі означає, що договір не є укладеним, а права та обов’язки за ним не виникли.
– Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише через формальний підхід до способу захисту, вважаючи, що позивач обрав «неналежний» спосіб (скасування реєстрації замість визнання права відсутнім).
– Верховний Суд роз’яснив, що власник має право самостійно обирати спосіб захисту, а суд повинен інтерпретувати вимоги по суті, а не тлумачити їх суто буквально.
– Формальна невідповідність позовних вимог не може бути підставою для відмови в позові, якщо мета позивача є зрозумілою та спрямованою на усунення перешкод у користуванні майном.
– Оскільки апеляційний суд не розглянув справу по суті, а лише формально відмовив у позові, його рішення було скасовано.
– Справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції для належного дослідження доказів та ухвалення рішення по суті спору.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

**:** У цьому рішенні Верховний Суд посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року, яка деталізує підходи до захисту прав власника у випадках, коли договори оренди є неукладеними через відсутність підпису власника, що фактично уточнює та розвиває практику щодо ефективності способів захисту в таких спорах.

Справа №613/1710/23 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала наказ АТ «Укрзалізниця» про призупинення дії трудового договору та вимагала стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що хоча роботодавець не довів об’єктивної неможливості надання роботи (що робить наказ про призупинення незаконним по суті), ключовим фактором стало питання дотримання строків звернення до суду.
* Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник має тримісячний строк для звернення до суду з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
* Суд дійшов висновку, що позивачка була обізнана про призупинення договору ще у 2022 році, оскільки не отримувала заробітну плату, мала доступ до розрахункових листів, де це було чітко зазначено, та активно зверталася до профспілки з цього приводу.
* Твердження позивачки про те, що вона дізналася про наказ лише у вересні 2023 року, суд визнав безпідставним, оскільки матеріали справи підтверджують її обізнаність про спірні обставини значно раніше.
* Оскільки основна вимога про скасування наказу була подана з пропуском тримісячного строку без поважних причин, це стало самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
* Вимога про стягнення середнього заробітку є похідною від основної, тому після відмови у скасуванні наказу вона також не підлягає задоволенню.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено через пропуск строку звернення до суду.

Справа №279/6637/25 від 29/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Працівник оскаржує своє звільнення з посади майстра лісу, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу через порушення роботодавцем процедури працевлаштування під час реорганізації.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для справ про звільнення діє спеціальне правило обчислення строку звернення до суду — місячний строк починається виключно з дня вручення працівнику копії наказу про звільнення, а не з моменту, коли він просто дізнався про факт звільнення. Суди попередніх інстанцій помилково застосували загальні норми, не встановивши ключовий юридичний факт: чи була вручена позивачу копія наказу та коли саме це відбулося. Оскільки матеріали справи не містять доказів вручення наказу, висновок про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним. Верховний Суд підкреслив, що роботодавець має обов’язок запропонувати працівнику всі наявні вакансії, і невиконання цього обов’язку є підставою для визнання звільнення незаконним. Оскільки апеляційний суд не дослідив обставини вручення наказу, які мають вирішальне значення для визначення початку перебігу строку позовної давності, рішення апеляції не може вважатися законним. Відтак, справу необхідно направити на новий розгляд для встановлення цих критично важливих обставин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №686/2322/21 від 29/07/2026
1. Предметом цього спору є оскарження рішень судів попередніх інстанцій у частині вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у несанкціонованому збуті або розповсюдженні інформації з обмеженим доступом.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність часткового перегляду рішень, що стосуються конфіскації майна. Суд проаналізував правові підстави утримання вилученої техніки та дійшов висновку, що подальше утримання ноутбука та карт пам’яті як речових доказів не є виправданим. Аргументація базується на тому, що після завершення процесуальних дій щодо дослідження інформації, яка міститься на носіях, відсутні законні підстави для їх подальшої конфіскації чи утримання державою. Суд врахував право власності особи на техніку, яка не була визнана знаряддям злочину, що підлягає обов’язковій конфіскації. Таким чином, було визнано, що суди нижчих інстанцій припустилися помилки, не повернувши власнику майно, яке не має статусу забороненого в обігу. Це рішення спрямоване на відновлення майнових прав особи, щодо якої було закрито кримінальне провадження.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення в частині долі речових доказів та постановивши повернути ноутбук із зарядним пристроєм та карти пам’яті їхньому власнику.

Справа №766/1651/23 від 30/07/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів (ч. 1 ст. 309 КК) та посів або вирощування снотворного маку чи конопель (ч. 2 ст. 310 КК).

2. Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що суди нижчих інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку. Суд переконався, що під час досудового розслідування та судового розгляду не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили ухваленню законного рішення. Доводи засудженого у касаційній скарзі щодо неправильного застосування норм матеріального права або неповноти судового розгляду не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду. Колегія суддів визнала, що кваліфікація дій засудженого за статтями 309 та 310 КК України є обґрунтованою та відповідає зібраним доказам. Призначене покарання, на думку суду, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого. Таким чином, підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень за доводами касаційної скарги встановлено не було.

3. Верховний Суд залишив вирок Херсонського міського суду та ухвалу Херсонського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Справа №161/5363/25 від 29/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржила своє звільнення у зв’язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці (запровадження неповного робочого часу), вимагаючи поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що роботодавець не довів наявність реальних змін в організації виробництва і праці, які б обґрунтовували запровадження неповного робочого часу саме для цієї працівниці.
– Було виявлено вибірковий підхід: зміни стосувалися лише частини персоналу, тоді як інші працівники на аналогічних посадах продовжували працювати на колишніх умовах без жодних змін у посадових інструкціях.
– Роботодавець не зміг підтвердити документально, що зміни були викликані об’єктивними причинами, зокрема закінченням договорів з клієнтами, на які він посилався.
– Суд наголосив, що обов’язком роботодавця є чітке повідомлення працівника про те, які саме умови праці змінюються, щоб той міг прийняти свідоме рішення, чого в даному випадку зроблено не було.
– Щодо строків звернення до суду, касаційна інстанція підтвердила правильність розрахунків попередніх судів: оскільки звільнення відбулося 19 лютого, а позов подано 20 березня, місячний строк на оскарження не був пропущений.
– В результаті Верховний Суд дійшов висновку, що процедура звільнення була порушена, а доводи роботодавця в касаційній скарзі зводяться до спроби переоцінити докази, що не є компетенцією суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу роботодавця без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення працівниці на роботі та стягнення середнього заробітку — без змін.

Справа №524/13439/24 від 31/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася оскаржити правомірність нарахувань за послуги з постачання теплової енергії, вимагаючи виключити частину суми заборгованості з її особового рахунку та стягнути моральну шкоду.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що будинок, у якому проживає позивачка, складається з кількох корпусів, які мають єдину внутрішньо-будинкову систему теплопостачання та загальний ввід зовнішньої інженерної мережі, тому він є єдиним об’єктом.
– Наявність індивідуальних лічильників у кожному корпусі не робить їх окремими будинками в розумінні законодавства про комерційний облік, оскільки ці прилади виконують функцію технічних засобів вимірювання, а не вузлів комерційного обліку.
– Відповідач здійснював нарахування відповідно до умов публічного договору приєднання та вимог Методики № 315, що передбачає розподіл обсягів споживання теплової енергії для багатоквартирного будинку в цілому.
– Позивачка не надала належних доказів того, що її корпус є окремим будинком, а посилання на інвентаризаційну справу суд відхилив як недостатнє для підтвердження статусу окремого об’єкта нерухомості.
– Суд зазначив, що оскільки будинок оснащений кількома вузлами обліку, обсяг спожитої послуги правомірно визначається як сума показань усіх цих вузлів, що відповідає умовам укладеного договору.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та встановили відсутність порушень з боку теплопостачальної компанії, а посилання позивачки на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним через відмінність фактичних обставин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №202/10826/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання права власності на новозбудований житловий будинок, розташований у м. Авдіївка, у зв’язку з неможливістю його прийняття в експлуатацію та реєстрації через воєнний стан і окупацію території.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає лише після прийняття об’єкта в експлуатацію та його державної реєстрації, що в даному випадку не було здійснено.
* Верховний Суд підтвердив, що визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку законом не передбачено.
* Позивач не надав належних доказів того, що будинок фактично існує та зберігся станом на момент звернення до суду (2024 рік), оскільки наданий технічний паспорт був актуальним лише станом на 2020 рік, а місто з того часу зазнало активних бойових дій.
* Суд вказав на помилковість обрання відповідача: Міністерство цифрової трансформації не здійснює реєстрацію прав на нерухомість, а технічні обмеження в реєстрах не є підставою для автоматичного визнання права власності судом.
* Оскільки позивач не довів факт завершення будівництва та збереження об’єкта, а також не заявляв клопотань про призначення експертизи для встановлення його стану, позовні вимоги є недоведеними.
* Суд підкреслив, що не може підміняти собою органи державної реєстрації та встановлювати обставини, які не підтверджені належними доказами.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №753/6665/23 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення солідарної заборгованості за кредитним договором з позичальника та двох поручителів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив факт невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, що стало підставою для часткового задоволення позову до основного боржника.
* При розрахунку суми боргу суд врахував заяву відповідача про сплив позовної давності, тому вимоги були задоволені лише в частині, що не виходить за межі цього строку.
* Щодо поручителів, суд дійшов висновку про припинення договорів поруки, оскільки кредитор не звернувся до них із позовом протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов’язання.
* Суд наголосив, що строк припинення поруки є преклюзивним (тобто таким, що не підлягає поновленню чи перериванню), а тому будь-які інші вимоги, крім позовних, не зберігають чинність поруки.
* Аргументи позивача про застосування трирічного строку припинення поруки були відхилені, оскільки суд застосував редакцію закону, чинну на момент виникнення спірних правовідносин (шість місяців).
* Суд також зазначив, що позивач не довів належними доказами обґрунтованість стягнення повної суми заборгованості, а відповідачі не надали контррозрахунків, тому суд спирався на встановлені обставини та застосовані норми права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційні скарги обох сторін — без задоволення.

Справа №229/1345/23 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо правомірності засудження військовослужбовця за умисне вбивство свого командира (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України) за наявності аргументів захисту про необхідну оборону.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що для доведення вини «поза розумним сумнівом» суд зобов’язаний надати вмотивовані відповіді на всі доводи захисту, чого апеляційна інстанція не зробила.
– Апеляційний суд формально підійшов до оцінки версії захисту про необхідну оборону, проігнорувавши суперечності в показаннях свідків щодо наявності зброї у потерпілого та фізичного стану засудженого.
– Суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки доводам про те, чи дійсно потерпілий у момент конфлікту виконував службові обов’язки, що є ключовим для кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.
– Також суд вказав на необхідність критичного аналізу висновків експертизи щодо відсутності алкоголю в крові загиблого в контексті показань свідків, які стверджували про його стан сп’яніння.
– Верховний Суд підкреслив, що неможливо відкидати версію захисту лише як «спосіб захисту», якщо вона не була спростована іншими допустимими доказами в сукупності.
– Внаслідок ігнорування судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК щодо повноти мотивування ухвали, рішення було визнано незаконним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, залишивши обвинуваченого під вартою.

Справа №761/37415/25 від 31/07/2026
1. Предметом спору є клопотання сторони захисту про зміну територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення осіб у пособництві державі-агресору шляхом передачі справи з Шевченківського районного суду м. Києва до Слобідського районного суду м. Харкова.

2. Верховний Суд при розгляді цього клопотання керувався насамперед вимогами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Суд оцінював наявність об’єктивних обставин, які б унеможливлювали розгляд справи у Шевченківському районному суді м. Києва, зокрема, перевіряв аргументи захисту щодо доцільності зміни підсудності. Важливим аспектом є те, що зміна підсудності не повинна бути інструментом для затягування процесу або вибору «зручного» суду сторонами. Суд виходив із принципу територіальної підсудності як загального правила, відступ від якого можливий лише за наявності вагомих та доведених підстав, передбачених законом. Оскільки захист не надав переконливих доказів неможливості здійснення правосуддя у визначеному законом суді, колегія суддів не знайшла правових підстав для задоволення клопотання. Таким чином, суд забезпечив дотримання вимог щодо стабільності підсудності та ефективності кримінального судочинства.

3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.

Справа №580/2998/24 від 03/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є правомірність призначення та проведення податковим органом документальної планової перевірки ДП «Уманський лікеро-горілчаний завод» у період дії «карантинного» мораторію, що стало підставою для винесення податкових повідомлень-рішень про донарахування податків та застосування штрафів.

2. Верховний Суд виходив із того, що наказ про призначення перевірки був виданий у листопаді 2021 року, тобто в період дії імперативної заборони (мораторію) на проведення документальних планових перевірок, встановленої пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Суд наголосив, що подальші дії податкового органу щодо перенесення та поновлення цієї перевірки вже після завершення карантину не усувають первинного порушення процедури її призначення. Верховний Суд підкреслив, що проведення перевірки за відсутності законних підстав (через дію мораторію) нівелює її результати, оскільки така перевірка взагалі не повинна була відбутися. При цьому суд врахував правову позицію, згідно з якою неправомірність призначення перевірки є достатньою підставою для скасування прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень. Важливо, що суд у цій справі відступив від попередньої позиції судів нижчих інстанцій, які помилково вважали, що завершення карантину «лікує» незаконність призначення перевірки, проведеної всупереч мораторію. ****

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги підприємства, визнавши протиправними та скасувавши всі оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Справа №160/21951/24 від 03/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб через невизнання податковим органом нерезидента-позикодавця бенефіціарним власником доходу у вигляді процентів.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для застосування зниженої ставки податку згідно з міжнародним договором достатньо наявності належно легалізованої довідки про податкову резидентність нерезидента.
* Встановлено, що компанія-нерезидент самостійно розпоряджалася отриманими процентами та не мала юридичних зобов’язань щодо їх перерахування третім особам.
* Суд підтвердив, що отримані нерезидентом доходи формували його прибуток та оподатковувалися у країні його реєстрації (Великобританія).
* Податковий орган не надав доказів, які б спростовували статус нерезидента як бенефіціарного власника або підтверджували його роль як «транзитної» чи «номінальної» особи.
* Суд відхилив доводи податкової щодо неврахування правових позицій Верховного Суду, оскільки обставини у наведених податковою справах не були релевантними до цієї конкретної ситуації.
* Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, а касаційна скарга не містила обґрунтованих підстав для скасування рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано податкове повідомлення-рішення, — без змін.