Справа №910/2840/25 від 28/07/2026
Предметом спору є стягнення з АТ «Гарантований покупець» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» заборгованості у розмірі понад 1,2 мільярда гривень, що виникла в межах господарських правовідносин між суб’єктами енергетичного ринку.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій при розрахунку суми боргу. Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на те, що питання стягнення інфляційних втрат у спорах такої категорії потребує більш детального дослідження доказів та правових підстав, які не були належним чином оцінені апеляційним судом. Колегія суддів дійшла висновку, що суди нижчих інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в частині інфляційних нарахувань. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання принципу повноти та всебічності дослідження обставин справи, особливо коли мова йде про значні суми заборгованості. Відтак, для усунення виявлених недоліків та забезпечення законності рішення, справу в цій частині необхідно було повернути на новий розгляд. Такий підхід дозволить забезпечити справедливий баланс інтересів сторін та уникнути помилок при остаточному визначенні розміру грошових зобов’язань.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення інфляційних втрат та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №9901/177/21 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження юридичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування до неї персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що санкції за Законом України «Про санкції» не є видом юридичної відповідальності, а є превентивним інструментом захисту національної безпеки, тому встановлення вини особи не є обов’язковим для їх застосування.
– **** Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої вузької позиції щодо обмеженості судового контролю, зазначивши, що суди зобов’язані перевіряти наявність достатньої фактичної основи (factual basis) для застосування санкцій, а не лише дотримання процедури.
– Суд підкреслив, що дискреційні повноваження Президента та РНБО у сфері нацбезпеки не є безмежними і підлягають судовому контролю на предмет відсутності свавілля.
– Було встановлено, що діяльність позивача, пов’язана з отриманням спецдозволів на надра без аукціонів та відчуженням державних активів, створювала потенційні загрози економічній та енергетичній безпеці України.
– Суд визнав, що втручання у право власності позивача є пропорційним, оскільки воно переслідує легітимну мету захисту держави в умовах збройної агресії та не позбавляє особу права власності, а лише обмежує його реалізацію.
– Суд вказав, що наявність механізму перегляду санкцій (можливість їх скасування у разі зміни обставин) забезпечує баланс між публічними інтересами та правами особи.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу позивача лише в частині зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції (з метою уточнення стандартів судового контролю), проте залишила без змін резолютивну частину, якою у задоволенні позову про скасування санкцій було відмовлено.
Справа №296/9297/25 від 20/07/2026
Предметом цього спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
**** Суд при винесенні цього рішення керувався правовою позицією, сформованою Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду, яка офіційно відступила від попередніх висновків інших палат Верховного Суду. Ключовим аргументом стало те, що органи пробації не належать до переліку осіб, визначених частиною 1 статті 393 КПК України, які мають право на апеляційне оскарження рішень, ухвалених у порядку виконання вироку. Суд наголосив, що чинний процесуальний закон не наділяє суб’єктів, до компетенції яких належить виконання судового рішення, правом оскаржувати ухвали, постановлені за результатами розгляду їхніх власних клопотань чи подань. Право на таке оскарження закон надає лише засудженому, його захиснику, законному представнику та прокурору. Відтак, Верховний Суд підкреслив, що попередня судова практика, яка допускала оскарження з боку органів пробації, більше не є чинною. У результаті суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно повернув скаргу органу пробації через відсутність у останнього процесуального права на таке звернення.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу начальника органу пробації — без задоволення.
Справа №9901/529/19 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішень ВККС щодо процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема порядку набрання чинності рішенням про відповідність займаній посаді та прийняття до розгляду висновку Громадської ради доброчесності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС не має повноважень залишати висновок ГРД без розгляду, оскільки такий висновок є частиною суддівського досьє, яке підлягає обов’язковому дослідженню.
* Велика Палата зазначила, що хоча процедура оцінювання «діючих» суддів (призначених до 2016 року) має свої особливості, вона повинна здійснюватися в порядку, визначеному Законом «Про судоустрій і статус суддів».
* Ключовим стало застосування абзацу другого частини першої статті 88 Закону, який вимагає, щоб рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя за наявності негативного висновку ГРД ухвалювалося ВККС виключно у пленарному складі (не менше 11 голосів).
* Суд наголосив, що для забезпечення єдності стандартів оцінювання, цей підхід (щодо пленарного складу) поширюється і на процедуру оцінювання на відповідність займаній посаді, передбачену «перехідними» положеннями закону.
* Відтак, ВККС діяла правомірно, визначивши порядок набрання чинності рішенням через пленарний склад, оскільки це відповідає вимогам закону щодо подолання негативного висновку ГРД.
* Суд також підкреслив, що право на судовий захист не залежить від того, чи продовжує особа працювати на посаді на момент розгляду справи, якщо спір виник у період перебування на службі.
* **:** Суд у цій справі прямо посилається на свою попередню позицію, викладену в постанові від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, підтверджуючи сталість підходу щодо обов’язковості пленарного складу ВККС при наявності негативного висновку ГРД.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення про відмову в позові.
Справа №740/6120/18 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій засудженого, а саме — чи є нанесення тілесних ушкоджень у громадському місці хуліганством (ч. 4 ст. 296 КК України), чи злочином проти особи через особисті неприязні стосунки (ч. 1 ст. 122 КК України).
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що ключовим критерієм відмежування хуліганства від інших злочинів є мотив: хуліганство вимагає наявності «явної неповаги до суспільства» та бажання протиставити себе оточуючим, тоді як у цій справі конфлікт був зумовлений конкретними особистими неприязними стосунками. Суд встановив, що обвинувачений діяв цілеспрямовано щодо конкретної особи, а не випадково обирав об’єкт посягання, що виключає хуліганський мотив. Апеляційний суд детально проаналізував відеозаписи та показання свідків, які підтвердили наявність попереднього конфлікту між сторонами, що спростовує версію про безпричинне порушення громадського порядку. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, оскільки це прерогатива судів нижчих інстанцій. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, повно дослідили докази та надали їм належну оцінку. Таким чином, касаційні доводи прокурора про необхідність перекваліфікації дій на більш тяжку статтю були визнані безпідставними.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №520/12661/16-ц від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор в інтересах Одеської міської ради намагався витребувати земельну ділянку з володіння добросовісного набувача, стверджуючи про її незаконне вибуття з комунальної власності на підставі судового рішення 2007 року.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що спірна ділянка вибула з власності громади не через правочин, а на підставі рішення суду, яке набрало законної сили і не було скасоване. Суд встановив, що міська рада була належним чином повідомлена про розгляд справи у 2007 році, але не скористалася своїми процесуальними правами вчасно. Верховний Суд підкреслив, що право власності особи, яка набула майно на підставі чинного судового рішення, має бути захищене, а держава повинна діяти послідовно, не створюючи надмірного тягаря для добросовісного власника. Також було враховано практику ЄСПЛ щодо принципу «належного урядування» та необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами держави та приватного власника. Суд касаційної інстанції визнав, що апеляційний суд безпідставно скасував законне рішення місцевого суду, оскільки не було доведено порушення прав територіальної громади, яке б виправдовувало втручання у право власності нинішнього власника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову прокурора.
Справа №205/4192/23 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Законність застосування апеляційним судом положень статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) до особи, засудженої за незаконне зберігання наркотичних засобів з метою збуту (ч. 1 ст. 307 КК України).
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не виконав вказівки касаційної інстанції, надані під час попереднього скасування ухвали, і не навів нових вагомих доказів, які б виправдовували звільнення засудженої від реального відбування покарання.
* Суд вказав, що нотаріально посвідчена заява про догляд за особою з інвалідністю не є належним доказом, оскільки нотаріус засвідчує лише підпис, а не достовірність викладених фактів, до того ж засуджена не має офіційного статусу опікуна чи помічника.
* Щодо посилання на статус ФОП, суд зазначив, що наявність реєстрації не доводить факту реального здійснення господарської діяльності, отримання доходів та сплати податків, що могло б свідчити про соціальну адаптацію.
* Верховний Суд підкреслив, що формальне визнання вини та «каяття» на стадії апеляції не можуть вважатися щирими, якщо раніше засуджена заперечувала умисел на збут і намагалася ввести суд в оману.
* Також суд зазначив, що стан здоров’я засудженої не є критичним і не перешкоджає відбуванню покарання, а посилання на відсутність нових злочинів під час запобіжних заходів є безпідставним, оскільки це є прямим наслідком дії запобіжного заходу, а не внутрішньої переорієнтації особи.
* Зрештою, суд констатував, що апеляційна інстанція не довела, як саме звільнення від покарання сприятиме виправленню засудженої та запобіганню новим злочинам, що є обов’язковою умовою для застосування ст. 75 КК.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №185/9955/22 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав через його ухилення від виховання дітей та несплату аліментів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо.
* Ключовою умовою для такого рішення є доведення винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов’язками, чого в даному випадку позивачка належним чином не підтвердила.
* Суд врахував практику Європейського суду з прав людини, яка вимагає дотримання справедливої рівноваги між інтересами дитини та батьків, де інтереси дитини є пріоритетними.
* Було підкреслено, що сам факт наявності заборгованості зі сплати аліментів або розірвання шлюбу не є автоматичною підставою для позбавлення батьківських прав.
* Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав не повинно бути формальним заходом, а має ґрунтуватися на ретельному дослідженні всіх обставин, включаючи особистість батька.
* Оскільки позивачка не надала достатніх доказів того, що батько свідомо ухиляється від виховання, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову.
* Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивачки — без задоволення.
Справа №907/1086/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про наявність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство через існування паралельного провадження щодо того самого боржника в іншому господарському суді.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався принципом концентрації справ про банкрутство, який передбачає розгляд усіх вимог до одного боржника в межах єдиного провадження.
– Було підтверджено, що територіальна підсудність визначається на дату подання першої заяви, і подальша зміна боржником місцезнаходження не має юридичного значення для зміни підсудності.
– Верховний Суд наголосив, що перша за часом відкрита справа має пріоритет, а пізніше відкрите провадження в іншому суді не створює правових наслідків, що перешкоджали б розгляду первинної справи.
– Суди відхилили посилання боржника на іншу судову практику, визнавши її нерелевантною через відмінність фактичних обставин справ.
– Дії боржника з ініціювання паралельних проваджень після зміни адреси були оцінені судом як потенційно недобросовісні та спрямовані на зловживання процесуальними правами.
– Також суд закрив касаційне провадження за скаргою ліквідатора, оскільки через скасування судового рішення у паралельній справі він втратив свій процесуальний статус.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у закритті провадження у справі, підтвердивши пріоритетність першої за часом відкриття справи про банкрутство.
Справа №740/3106/24 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок про засудження особи за умисне пошкодження майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК України), з огляду на доводи захисту про недопустимість доказів через процесуальні порушення при їх фіксації.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний надати вичерпну та вмотивовану відповідь на кожен довід сторони захисту, особливо якщо вони стосуються допустимості ключових доказів обвинувачення.
* У цій справі захист вказав на суттєві розбіжності в протоколі огляду місця події: у тексті не було згадки про пакування додатку (відбитків пальців) у пакет, який згодом був переданий експерту.
* Суд зазначив, що апеляційна інстанція формально підійшла до перевірки цих доводів, не дослідивши належним чином обставини вилучення та пакування доказів, що ставить під сумнів їх достовірність.
* Верховний Суд підкреслив, що для вирішення питання про допустимість таких доказів необхідно було, зокрема, допитати слідчого, спеціаліста та понятих, які брали участь у слідчій дії.
* Оскільки апеляційний суд не надав оцінки цим суперечностям, він порушив вимоги статей 370 та 419 КПК України, що є істотним порушенням процесуального закону.
* Верховний Суд вказав, що апеляційний суд має переглянути ці питання, керуючись правовою позицією Об’єднаної палати ККС ВС від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20), яка стосується стандартів доказування та оцінки процесуальних порушень.
* Оскільки касаційний суд не має повноважень самостійно досліджувати докази та встановлювати нові обставини, справу необхідно повернути на новий розгляд до апеляційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/14122/24 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/14122/24:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання орендаря повернути її територіальній громаді через невиконання умов щодо забудови та систематичну несплату орендної плати.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що орендована ділянка за Генеральним планом міста належить до зони зелених насаджень, що об’єктивно унеможливлює зведення на ній капітальних споруд, передбачених договором.
* На підставі преюдиціальних обставин, встановлених у попередній справі № 910/6668/19, суд констатував, що невиконання орендарем строків забудови зумовлене тривалою бездіяльністю Київської міської ради, яка не вжила заходів для зміни функціонального призначення землі.
* Згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України, орендар звільняється від плати за майно, якщо не міг його використовувати через обставини, за які він не відповідає, що в даному випадку підтверджується бездіяльністю орендодавця.
* Хоча Верховний Суд визнав помилковим висновок нижчих інстанцій про те, що погашення заборгованості під час розгляду справи автоматично нівелює підстави для розірвання договору, він підтримав рішення про відмову в позові по суті.
* Суд наголосив, що оскільки орендар був позбавлений можливості користуватися ділянкою з вини орендодавця, він мав законні підстави не сплачувати орендну плату за цей період.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були всебічно досліджені судами попередніх інстанцій, тому залишив їхні рішення без змін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №990/282/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Предметом розгляду була апеляційна скарга позивачки на ухвалу суду першої інстанції про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду, яким було зобов’язано Президента України розглянути подання Вищої ради правосуддя про призначення позивачки на посаду судді.
2. **Аргументи суду:**
* Велика Палата наголосила, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на справедливий суд, а інститут судового контролю — це дієвий механізм запобігання «ілюзорності» правосуддя.
* Суд розмежував стадії судового контролю: на етапі розгляду заяви про встановлення контролю суд має лише перевірити факт невиконання рішення, а не оцінювати причини такого невиконання чи дії боржника.
* Було визнано помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка мала спочатку вичерпати процедури примусового виконання через виконавчу службу, оскільки закон не ставить це умовою для встановлення судового контролю.
* Суд підкреслив, що листування з Офісом Президента не є виконанням судового рішення, а посилання на завантаженість Глави держави не звільняє його від обов’язку забезпечити виконання рішення суду.
* Велика Палата зазначила, що встановлення строку для подання звіту не є «новим строком для виконання», а є процесуальним інструментом для інформування суду про стан виконання.
* Також суд вказав, що оскільки Президент України не входить до переліку боржників, щодо яких здійснюється примусове виконання органами ДВС, судовий контроль є особливо важливим засобом забезпечення виконання рішення.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала ухвалу суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким задовольнила заяву позивачки, зобов’язавши Президента України протягом трьох місяців подати звіт про виконання рішення суду.
Справа №916/4487/23(766/11119/21) від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував своє звільнення з посади директора комунального підприємства, вимагаючи скасування розпоряджень про припинення повноважень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що звільнення відбулося на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки посада директора комунального підприємства передбачає виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
– Суд відхилив доводи позивача про відсутність повноважень у секретаря селищної ради на підписання розпоряджень, оскільки на момент їх прийняття секретар виконував обов’язки голови відповідно до вимог закону.
– Факт подальшого скасування в судовому порядку рішення ради про недовіру селищному голові не має автоматичного наслідку недійсності розпоряджень, виданих у період чинності такого рішення.
– Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили докази, які підтверджують, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для повідомлення позивача про звільнення та запрошення його для отримання трудової книжки.
– Верховний Суд наголосив, що посилання позивача на іншу судову практику є безпідставним, оскільки правовідносини у наведених ним справах не є подібними до обставин цієї справи.
– Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були оцінені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки діє виключно як суд права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №917/1923/25 від 27/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними та скасування рішень ради громадської організації, оформлених протоколом засідання, проведеного в режимі відеоконференції, через порушення процедури скликання та вихід органу управління за межі своїх повноважень.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що засідання ради було скликане та проведене з грубим порушенням статутних вимог, оскільки президент організації, який має виключне право скликати засідання, не ініціював онлайн-формат і не був належним чином повідомлений про нього.
– Відсутність доказів того, що позивач (президент) був поінформований про час, спосіб проведення та порядок денний засідання в Zoom, позбавила його права на участь в управлінні організацією.
– Суд наголосив, що рада організації не мала повноважень самостійно припиняти повноваження президента, оскільки це є виключною компетенцією вищого органу — Конгресу.
– Призначення віце-президента, керівників підрозділів та виконавчого директора було здійснено радою без обов’язкових подань президента, що прямо суперечить положенням статуту.
– Суд критично оцінив докази відповідача (скриншоти з месенджерів та електронної пошти), зазначивши, що вони не підтверджують належного повідомлення учасників та не містять достовірної інформації про дату і зміст комунікації.
– Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника про «блокування діяльності» органу не знайшли підтвердження, а спроби переоцінити докази виходять за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №727/6125/23 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи та правова позиція найвищої судової інстанції:
1. **Предмет спору:** Позивач (замовник будівництва) намагався захистити свої права на нежитлове приміщення в новобудові шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між іншими особами (ресцисорний позов).
2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата наголосила, що замовник будівництва, який має право на земельну ділянку, є первинним носієм майнових прав на об’єкт, що будується.
– Суд роз’яснив, що визнання договорів купівлі-продажу недійсними є неефективним способом захисту, оскільки це не призводить до автоматичного відновлення права власності чи повернення майна у володіння позивача.
– Натомість належним та ефективним способом захисту речових прав у таких випадках є віндикаційний позов — витребування майна з чужого незаконного володіння.
– Суд підкреслив, що для віндикації не потрібно скасовувати весь ланцюг попередніх правочинів, оскільки це порушує принцип правової визначеності та права добросовісних набувачів.
– Також було зазначено, що якщо речово-правовий захист стає неможливим, особа має право вимагати відшкодування витрат на будівництво в межах зобов’язальних відносин.
– **:** Велика Палата Верховного Суду офіційно відступила від своїх попередніх висновків (зокрема, у постановах від 23 липня 2024 року та 19 жовтня 2023 року), де визнання договорів недійсними (ресцисорний позов) помилково вважалося належним способом захисту в подібних спорах.
– Зрештою, суд зазначив, що оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту, у задоволенні позову слід відмовити, навіть якщо його права були порушені.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду змінила мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши в силі рішення про відмову в задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту.
Справа №583/2187/24 від 27/07/2026
1. Предметом спору є правомірність вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у межах кримінального провадження за участю Державної казначейської служби України як розпорядника бюджетних коштів.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що питання відшкодування шкоди, де відповідачем виступає держава в особі відповідного органу (зокрема, військової частини чи Казначейства), має свою специфіку, яка вимагає чіткого дотримання процесуальних норм. Суд звернув увагу на те, що цивільний позов у кримінальному провадженні не може бути інструментом для вирішення складних питань бюджетного відшкодування без належного залучення всіх сторін та дотримання правил підсудності. Оскільки суди попередніх інстанцій не забезпечили належного процесуального порядку при вирішенні вимог до Державного бюджету, це призвело до порушення прав учасників процесу. Верховний Суд вказав, що такі спори мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, де процедура дослідження доказів та визначення обсягу відповідальності держави є більш адаптованою. Таким чином, касаційна інстанція констатувала неможливість вирішення цього цивільного позову в межах кримінального процесу. Це рішення спрямоване на уніфікацію судової практики щодо розмежування юрисдикцій при стягненні коштів з Державного бюджету.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині цивільного позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Справа №916/3890/25 від 28/07/2026
1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю робіт та стягнення пені з підрядника — ТОВ «Евродор».
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що прокурор не довів наявності правових підстав для втручання у договірні відносини між суб’єктами господарювання. Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили відсутність порушень законодавства про публічні закупівлі, які б тягнули за собою недійсність оскаржуваної додаткової угоди. Верховний Суд підтвердив, що аргументи прокурора щодо безпідставної зміни істотних умов договору не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд наголосив, що сторони договору діяли в межах наданих їм повноважень, а докази, надані прокуратурою, не свідчать про завдання шкоди інтересам держави. Також було враховано, що підстави для стягнення пені відсутні, оскільки факт порушення зобов’язань з боку відповідача не був доведений належними доказами. Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/1717/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність зупинення державним виконавцем стягнення боргу, пені та інфляційних нарахувань з оператора газорозподільних систем, який включений до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості на ринку природного газу.
2. Суд виходив із того, що спеціальний Закон № 1639-IX спрямований на комплексне врегулювання заборгованості суб’єктів ринку природного газу, включаючи не лише основний борг, а й похідні фінансові нарахування. Верховний Суд підкреслив, що державний виконавець не наділений повноваженнями самостійно тлумачити чи оцінювати обсяг заборгованості, яка підлягає врегулюванню, оскільки це є виключною компетенцією учасників процедури. Включення боржника до Реєстру є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій відповідно до пункту 15 частини 1 статті 34 Закону «Про виконавче провадження». Суд зазначив, що навіть якщо нарахування (пеня, інфляційні) виникли після 01.03.2022, вони все одно охоплюються механізмом врегулювання, оскільки є наслідком невиконання основного зобов’язання. Таким чином, дії виконавця щодо зупинення провадження були визнані законними та обґрунтованими. Суд також послався на сталу практику Верховного Суду, яка підтверджує неможливість примусового стягнення таких сум під час дії процедури врегулювання.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у задоволенні скарги стягувача на дії державного виконавця.
Справа №990/106/25 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) у пленарному складі про визнання його таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання про звільнення, через доводи про неповноважність складу ВККС та порушення процедури оцінювання.
**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності (ГРД) щодо судді, ВККС зобов’язана ухвалювати рішення про підтвердження відповідності займаній посаді виключно у пленарному складі, а не колегією.
* Велика Палата підкреслила, що процедура оцінювання «діючих» суддів, призначених до 2016 року, нерозривно пов’язана з нормами, які регламентують кваліфікаційне оцінювання, тому за наявності негативного висновку ГРД участь пленарного складу Комісії є обов’язковою.
* Суд відхилив аргумент позивача про те, що попереднє рішення колегії ВККС про відповідність займаній посаді остаточно завершило процедуру, зазначивши, що наявність негативного висновку ГРД (навіть у новій редакції) вимагає розгляду питання саме пленарним складом.
* Важливим аспектом стало розмежування судового контролю: суд перевіряє лише дотримання процедури оцінювання, тоді як обґрунтованість рішення по суті (оцінка професійних якостей) належить до компетенції Вищої ради правосуддя.
* Суд зазначив, що оскільки позивач не довів процедурних порушень, а лише оскаржував повноважність складу Комісії, підстави для скасування рішення ВККС відсутні.
* Велика Палата підтвердила, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, забезпечуючи єдиний підхід до оцінювання суддівського корпусу відповідно до вимог закону.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу судді без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові — без змін.
Справа №751/8865/13-ц від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є заява правонаступника кредитора про заміну сторони у виконавчому провадженні та видачу дубліката виконавчого листа у зв’язку з його втратою.
2. Суд виходив із того, що заміна кредитора в зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги (договір факторингу) є законною підставою для процесуального правонаступництва на будь-якій стадії виконання рішення. Верховний Суд підкреслив, що наявність судового рішення, яке не виконане, не припиняє зобов’язальних відносин, а правонаступник набуває всіх прав первісного кредитора. Щодо видачі дубліката, суд встановив, що оригінал виконавчого документа був втрачений під час пересилання органом державної виконавчої служби, що підтверджується матеріалами справи. Оскільки строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не сплив (переривався поверненням документа стягувачу), право на отримання дубліката є обґрунтованим. Суд також зазначив, що в межах розгляду такої заяви він не наділений повноваженнями переглядати по суті рішення, яким було встановлено наявність заборгованості, або вирішувати спори щодо дійсності договорів відступлення права вимоги. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, забезпечивши право стягувача на виконання судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №161/12781/22 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, на ухвалу суду про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.
2. Верховний Суд керувався тим, що ключовим критерієм для права на апеляційне оскарження особою, яка не була залучена до справи, є безпосереднє вирішення судом питання про її права, свободи чи обов’язки. Суд підкреслив, що такий правовий зв’язок має бути очевидним, безумовним та підтверджуватися наявністю висновків суду в мотивувальній або резолютивній частині рішення саме щодо цієї особи. У цій справі було встановлено, що майно, на яке звернуто стягнення, не належить скаржнику (ТОВ «Декстон Р»), а його власні права на інший об’єкт не були порушені оскаржуваною ухвалою. Суд зазначив, що наявність спору щодо майна в інших провадженнях не створює автоматичного права на оскарження ухвали в межах виконавчого провадження. Також Верховний Суд вказав, що формальна помилка апеляційного суду у виборі процесуального документа (постанова замість ухвали) не є підставою для скасування правильного по суті рішення. Таким чином, оскільки права скаржника не були порушені, апеляційний суд правомірно закрив провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №742/1269/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався принципом обов’язкового відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, що закріплено у ЦПК України.
– Верховний Суд підтвердив, що розмір гонорару адвоката визначається за домовленістю сторін, проте він має бути розумним, співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.
– Суд наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, і в даному випадку позивач подав клопотання про зменшення суми.
– При оцінці витрат суд врахував критерії реальності, необхідності та розумності, зважаючи на те, що адвокатом було підготовлено лише відзив на касаційну скаргу.
– Суд застосував положення процесуального закону, які дозволяють зменшувати розмір витрат, якщо вони не відповідають критеріям співмірності, навіть за наявності підтверджуючих документів.
– У підсумку, з огляду на заперечення позивача та фактичний обсяг наданих послуг, суд визнав суму у 10 000 грн завищеною та зменшив її до 5 000 грн.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив заяву відповідача, стягнувши з комунального підприємства на користь ОСОБА_1 5 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №910/4748/25 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги щодо правомірності визнання грошових вимог кредитора (КП «Чернівецьке тролейбусне управління») до боржника (ТОВ «Айк’ю Тікет») у межах справи про банкрутство.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що завданням суду в попередньому засіданні у справі про банкрутство є ретельна перевірка заявлених вимог на підставі первинних документів, а не лише формальне прийняття до уваги актів звірки.
– Суд підкреслив, що акти звірки розрахунків самі по собі не є первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, а мають лише інформаційний характер.
– Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не надавши належної оцінки наданим доказам (актам наданих послуг, звітам про перевезення, банківським випискам) на предмет їх відповідності вимогам до первинної документації.
– Верховний Суд зазначив, що суди повинні були перевірити, чи дійсно ці документи підтверджують виникнення грошового зобов’язання, а не просто констатувати їх наявність.
– Водночас суд відхилив доводи скаржника про те, що спір має вирішуватися в окремому позовному провадженні, оскільки Кодекс України з процедур банкрутства імперативно вимагає розгляду таких вимог саме в межах справи про банкрутство.
– Через відсутність належного правового аналізу документів, на яких ґрунтуються вимоги, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними.
– В результаті, для усунення виявлених порушень та проведення належного дослідження доказів, справу необхідно направити на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання грошових вимог КП «Чернівецьке тролейбусне управління» та направив справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №572/3834/23 від 28/07/2026
Предметом спору є розгляд клопотання захисника про зміну територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6.
Суд при винесенні рішення керувався нормами статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка чітко визначає виключні підстави для передачі кримінального провадження з одного суду до іншого. Верховний Суд проаналізував доводи захисту та дійшов висновку, що заявлені обставини не є достатніми для зміни підсудності в межах чинного законодавства. Суд наголосив на важливості дотримання правил підсудності для забезпечення ефективного та оперативного розгляду справи за місцем вчинення правопорушення. Також було враховано, що підстави, на які посилався захисник, не створюють об’єктивних перешкод для здійснення правосуддя в суді, до якого справа була віднесена спочатку. Відтак, колегія суддів не знайшла законних підстав для задоволення клопотання, оскільки правові вимоги для зміни підсудності не були підтверджені належними доказами.
Суд постановив залишити клопотання захисника про визначення підсудності кримінального провадження без задоволення.
Справа №953/8079/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є перегляд законності засудження особи за ч. 3 ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством) через касаційну скаргу захисту, який наполягав на недоведеності вини та порушеннях процесуального закону.
2. Верховний Суд підтвердив, що касаційна інстанція є «судом права, а не факту», тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, якщо суди нижчих інстанцій вже надали їм належну оцінку. Суд визнав дотриманим стандарт доведення «поза розумним сумнівом», оскільки вина засудженого підтверджується сукупністю доказів: показаннями потерпілого та свідків, а також результатами дактилоскопічної експертизи (сліди пальців рук на склі автомобіля). Щодо використання «показань з чужих слів» (щодо зниклого безвісти свідка), Верховний Суд зазначив, що вони є допустимими, оскільки підкріплені іншими об’єктивними доказами, а не є єдиним джерелом інформації. Водночас Суд критично поставився до кваліфікуючої ознаки «повторності», оскільки матеріали справи не містили підтверджених відомостей про наявність у засудженого незнятої чи непогашеної судимості за аналогічні злочини. Відтак, Суд самостійно усунув цю помилку, виключивши посилання на повторність із вироку, що, однак, не вплинуло на загальну кваліфікацію злочину та призначене покарання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, за винятком виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки «повторність».
Справа №990/162/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу через незгоду з оцінюванням практичного завдання та процедурою його проведення.
**2. Основні аргументи суду**
* Суд підтвердив, що ВККС має широкі дискреційні повноваження у визначенні критеріїв оцінювання, а оцінка практичного завдання здійснюється членами Комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство не зобов’язує ВККС відображати поелементне оцінювання (бали за кожен окремий критерій) у підсумкових рішеннях, а Методичні вказівки мають допоміжний, інструктивний характер.
* Суд визнав, що анонімність іспиту є ключовою гарантією об’єктивності, тому будь-яке повторне оцінювання робіт конкретного кандидата порушило б принцип рівності умов для всіх учасників конкурсу.
* Факт перебування члена екзаменаційної комісії у відпустці чи на лікарняному під час оцінювання не є підставою для визнання результатів нелегітимними, оскільки доступ до системи здійснювався з дотриманням процедур, а організація роботи комісії належить до дискреції ВККС.
* Суд зазначив, що повторна перевірка робіт іншим складом комісії можлива лише у разі виявлення математично визначеної розбіжності в оцінках (20 і більше відсотків) між членами комісії, чого у даному випадку встановлено не було.
* Насамкінець, суд вказав, що суб’єктивні сумніви кандидата щодо об’єктивності оцінювання не можуть превалювати над публічно проголошеними принципами конкурсу, а вдосконалення процедур має відбуватися шляхом зміни нормативного регулювання, а не через судові рішення.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.
Справа №990SСGС/5/26 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя щодо тривалого розгляду дисциплінарних скарг на дії суддів та вимога про відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право особи на подання дисциплінарної скарги не означає наявності у цієї особи права впливати на хід дисциплінарного провадження чи вимагати від ВРП конкретних процесуальних дій.
– Дисциплінарне провадження спрямоване на забезпечення незалежності судової влади, а не на захист приватних інтересів скаржника, тому дії чи бездіяльність ВРП на цьому етапі не змінюють обсягу прав або обов’язків особи, яка подала скаргу.
– Велика Палата підтвердила, що законодавець чітко визначив перелік рішень ВРП, які підлягають оскарженню, і етап попередньої перевірки скарги до них не належить.
– Суд зазначив, що відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу унеможливлює виникнення публічно-правового спору, який підлягав би судовому розгляду.
– Щодо вимоги про моральну шкоду, суд вказав, що вона може розглядатися в адміністративному суді лише як похідна від основного публічно-правового спору, а оскільки такий спір відсутній, вимога не підлягає розгляду в межах цього провадження.
– Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність ВРП не порушує прав позивача, а отже, відсутні підстави для судового захисту.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №1/679/12/2013 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є перегляд за виключними обставинами вироку та ухвал у кримінальній справі щодо колишньої судді через встановлення Європейським судом з прав людини порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
2. Суд керувався тим, що рішення ЄСПЛ у справі «Якимчук проти України» констатувало порушення права на справедливий суд, зокрема через розгляд справи складом суду, який не був «встановлений законом». Велика Палата встановила, що під час апеляційного перегляду було порушено процедуру автоматизованого розподілу справи при заміні судді, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно переоцінювати докази, отримані внаслідок негласних слідчих дій, оскільки це є завданням суду апеляційної інстанції при новому розгляді. Також було враховано, що порушення Конвенції потребують відновлення попереднього юридичного стану (restitutio in integrum) шляхом повторного розгляду справи. Велика Палата наголосила на важливості дотримання принципу верховенства права та змагальності сторін під час майбутнього апеляційного провадження. В результаті, суд дійшов висновку, що скасування рішень та направлення справи на новий розгляд є адекватним заходом індивідуального характеру для виправлення виявлених порушень.
3. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила заяву захисника, скасувала ухвали апеляційного та касаційного судів і направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/15/26 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, певних періодів роботи позивачки в органах юстиції у 1984–1995 роках.
2. Суд дійшов висновку, що при обчисленні стажу судді, який дає право на відставку, необхідно застосовувати норми законодавства, чинні на момент призначення особи на посаду судді, а саме — положення Закону «Про статус суддів» № 2862-XII. Суд наголосив, що до такого стажу зараховується робота на посадах, безпосередньо пов’язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів, незалежно від того, чи були надані додаткові довідки про посадові обов’язки, якщо сама назва посад в органах юстиції вже свідчить про такий функціональний зв’язок. ВРП, як орган, що ухвалює рішення про відставку, зобов’язана самостійно з’ясовувати зміст виконуваних особою повноважень, а не обмежуватися лише формальною перевіркою поданого пакета документів. Підміна змістовного дослідження обставин справи посиланням на відсутність додаткових паперів є порушенням принципу належного урядування. Таким чином, ВРП не виконала свій обов’язок щодо повного та об’єктивного встановлення обставин, що мають значення для визначення стажу. Суд підкреслив, що право на відставку є важливою гарантією незалежності судді, тому підхід до оцінки стажу має бути спрямований на встановлення істини, а не на створення штучних перешкод.
3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу ВРП без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність вимог позивачки.
Справа №760/513/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору позики, укладеного одним із подружжя без згоди іншого, та застосування наслідків недійсності цього правочину.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка пропустила строк позовної давності, оскільки з моменту укладення договору (2015 рік) до моменту звернення до суду (2023 рік) минуло вісім років.
– Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що позивачка не довела об’єктивну неможливість дізнатися про укладення договору раніше, враховуючи, що вона перебувала у шлюбі з позичальником та вела спільний бюджет.
– Суд підкреслив, що сам факт перебування у шлюбі не означає автоматичного порушення прав іншого з подружжя при укладенні договору позики, оскільки такий договір створює зобов’язання для позичальника, а не розпоряджається спільним майном безпосередньо.
– Щодо судових витрат, суд визнав, що розмір гонорару адвоката має бути співмірним зі складністю справи, тому правомірно зменшив суми відшкодування, які були заявлені стороною відповідача, до розумних меж.
– Верховний Суд погодився з висновками апеляції, зазначивши, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для перегляду справи в касації.
– Суд також вказав, що позивач зобов’язаний довести не лише факт необізнаності, а й неможливість дізнатися про порушення свого права, чого в даному випадку зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову та додаткову постанову Київського апеляційного суду, якими у задоволенні позову було відмовлено через пропуск позовної давності.
Справа №344/3219/26 від 20/07/2026
Предметом цього спору є правомірність закриття апеляційним судом провадження за скаргою захисника на ухвалу про застосування запобіжного заходу у зв’язку з відмовою підозрюваного від цієї скарги.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відмову від апеляційної скарги, поданої захисником, належить виключно самому захиснику, а не підозрюваному. Суд наголосив, що підозрюваний не наділений процесуальним правом відмовлятися від скарги, яку подав його адвокат, оскільки суб’єктом оскарження в такому разі є саме захисник. Апеляційний суд припустився істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, коли безпідставно закрив провадження на підставі заяви підозрюваного. Верховний Суд послався на усталену практику Об’єднаної палати ККС ВС та Великої Палати Верховного Суду, які чітко розмежовують права захисника та підозрюваного у процедурі апеляційного оскарження. Оскільки апеляційний суд не розглянув скаргу по суті, це перешкодило ухваленню законного рішення. Відтак, касаційна інстанція визнала дії апеляційного суду незаконними та направила справу на новий розгляд.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/10976/25 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є питання правомірності закриття провадження у справі за позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів релігійної громади, статуту в новій редакції та скасування розпорядження обласної державної адміністрації про його реєстрацію.
2. Суд апеляційної інстанції, з позицією якого погодився Верховний Суд, виходив з того, що попередній позов (справа №910/7900/23) та поточний позов не є тотожними, а отже, підстави для закриття провадження відсутні. Суд зазначив, що у першій справі предметом було виключно оскарження дій державного органу (зовнішні юридичні факти), тоді як у цій справі додано вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів та статуту, що є корпоративним спором (внутрішні юридичні факти). Позивач суттєво розширив предмет позову та змінив правове обґрунтування, зокрема, акцентувавши увагу на легітимності статусу учасників зборів. Суд підкреслив, що закриття провадження через «тотожність» було передчасним, оскільки спір по суті раніше не вирішувався. Верховний Суд підтвердив, що для закриття провадження необхідна повна тотожність сторін, предмета та підстав, чого в даному випадку не встановлено. Таким чином, право позивача на судовий захист не може бути обмежене формальним підходом, якщо предмет позову було змінено та доповнено новими обставинами.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу про закриття провадження та направлено справу для подальшого розгляду по суті.
Справа №990/140/26 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Вищої ради правосуддя (ВРП) у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності за скаргою особи, яка не є учасником дисциплінарного провадження.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що дисциплінарне провадження щодо суддів є спеціальною процедурою, яка чітко регламентована Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та не передбачає судового контролю за рішеннями про відмову у відкритті дисциплінарної справи.
* Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що скаржник у дисциплінарному провадженні не є його безпосереднім учасником, а рішення ВРП про відмову у притягненні судді до відповідальності створює юридичні наслідки лише для судді, а не для особи, яка подала скаргу.
* Суд зазначив, що право на судовий захист, гарантоване Конституцією, не є абсолютним і не означає можливості оскарження будь-яких рішень, якщо вони не порушують індивідуально виражених прав особи.
* Оскільки оскаржуване рішення ВРП не створює для позивачки жодних прав чи обов’язків, воно не може бути предметом самостійного судового розгляду.
* Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, вказавши, що обмеження доступу до суду в цьому випадку є легітимним, оскільки воно не порушує саму суть права на захист.
* У підсумку суд дійшов висновку, що такий спір взагалі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (або будь-якого іншого судочинства), тому підстави для відкриття провадження відсутні.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №361/9790/21 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання земельної ділянки, набутої під час шлюбу за договором міни, спільною сумісною власністю подружжя та її подальший поділ.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що первинна земельна ділянка була отримана відповідачем у порядку безоплатної приватизації до 2011 року, що за законом відносить її до особистої приватної власності.
– Ключовим фактором є джерело набуття майна: оскільки нова земельна ділянка була отримана шляхом обміну на особисту приватну власність (без доплати), вона зберігає статус особистої власності того з подружжя, чиє майно було предметом обміну.
– Суд наголосив, що подальший поділ земельної ділянки на менші частини є лише технічною процедурою формування нових об’єктів і не змінює правовий режим майна з особистого на спільний.
– Презумпція спільності майна подружжя (ст. 60 СК України) у цьому випадку не застосовується, оскільки доведено, що майно не набувалося за спільні кошти або спільну працю.
– Факт отримання нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя на укладення договору міни не є доказом перетворення особистої власності на спільну, якщо це прямо не передбачено умовами самого правочину.
– Суд відхилив посилання скаржника на практику Верховного Суду, зазначивши, що фактичні обставини цієї справи суттєво відрізняються від тих, на які посилався позивач.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову про поділ майна було відмовлено, а право власності на земельні ділянки визнано за відповідачем як за їхнім особистим власником.
Справа №914/1875/16(914/1304/25) від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору поруки, укладеного боржником у справі про банкрутство, через його фраудаторний (спрямований на завдання шкоди кредиторам) характер.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією при розгляді клопотань про заміну сторони (процесуальне правонаступництво). Суд наголосив, що заміна сторони у зв’язку з відступленням права вимоги є обов’язковою процесуальною дією, яка може відбуватися на будь-якій стадії провадження. Апеляційний суд помилково відмовив у залученні правонаступника, посилаючись на неіснуючі обмеження щодо строків та стадійності для такої заміни. Оскільки питання про права та обов’язки правонаступника не було вирішено по суті, це позбавило особу права на реалізацію її процесуальних прав. Верховний Суд підкреслив, що процесуальне правонаступництво випливає з фактів заміни у матеріальних правовідносинах і не може бути обмежене судом без належного розгляду аргументів заявників. Відтак, через допущені порушення норм процесуального права, апеляційна постанова не може вважатися законною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного вирішення питання про процесуальне правонаступництво.
Справа №991/247/26 від 27/07/2026
1. Предметом спору є визнання необґрунтованими активів у вигляді доходу, отриманого від продажу автомобіля, та їх подальше стягнення в дохід держави.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що прокурором було доведено факт отримання відповідачами доходу від активу, який раніше вже був визнаний судом необґрунтованим. Оскільки автомобіль «LAND ROVER RANGE ROVER VOGUE» був предметом попереднього судового розгляду та визнаний таким, що не має законних джерел походження, будь-який дохід, отриманий від його відчуження, також підлягає конфіскації. Суд встановив, що відповідачі отримали 909 600 гривень прибутку від продажу цього транспортного засобу, що за своєю правовою природою є похідним від необґрунтованого активу. Враховуючи положення антикорупційного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність стягнення цієї суми в дохід держави. При цьому суд розподілив суму стягнення між відповідачами у рівних частках, виходячи з їхньої спільної відповідальності за набуття та розпорядження вказаним майном. Таким чином, рішення ґрунтується на принципі неможливості легалізації або отримання вигоди від активів, набутих незаконним шляхом.
3. Суд задовольнив позовні вимоги прокурора, визнав дохід від продажу автомобіля необґрунтованим активом та стягнув з відповідачів по 454 800 гривень з кожного в дохід держави.
Справа №761/2940/17 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував наданий текст вироку Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення ОСОБА_9 в одержанні неправомірної вигоди службовою особою (ч. 4 ст. 368 КК України) за погодження ліквідаційної маси та вибір організатора аукціону з продажу майна державного підприємства.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент вчинення дій ОСОБА_9 не мала службових повноважень щодо погодження ліквідаційної маси чи вибору організатора аукціону, оскільки ці питання належали до компетенції Міністра та інших посадових осіб.
– Досліджені докази підтвердили, що обвинувачена не мала реальної влади для прийняття таких рішень, а лише консультувала заявника та виступала посередником, який мав зв’язки з іншими особами, здатними вплинути на процес.
– Суд визнав частину доказів обвинувачення (протоколи НС(Р)Д) недопустимими через порушення процедури їх отримання, зокрема проведення слідчих дій до отримання дозволу суду або поза межами визначеного строку.
– Суд дійшов висновку, що дії обвинуваченої слід кваліфікувати не як одержання хабаря за використання службового становища, а як зловживання впливом (ст. 369-2 КК України), оскільки вона використовувала свій авторитет та зв’язки для впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави.
– Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину, вказавши, що правоохоронні органи вели пасивне розслідування, а обвинувачена добровільно прийняла пропозицію та вчиняла активні дії для отримання неправомірної вигоди.
– Враховуючи сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд звільнив обвинувачену від покарання.
3. **Рішення суду:** Суд визнав ОСОБА_9 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, призначив покарання у виді 3 років позбавлення волі, але звільнив її від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Справа №991/5241/24 від 27/07/2026
Предметом цього спору є законність повернення судом першої інстанції заяви про перегляд рішення у справі про визнання активів необґрунтованими за нововиявленими обставинами через невиконання заявником вимог ухвали про залишення заяви без руху.
Суд апеляційної інстанції підтримав позицію ВАКС, вказавши на те, що заявник не виконав процесуальні вимоги щодо підтвердження дати, коли він дізнався про нововиявлені обставини, та не надав доказів їх реального існування. Зокрема, суд зазначив, що посилання на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у грудні 2025 року не було підтверджено жодним документом, тоді як дані з Єдиного реєстру судових рішень свідчать, що обвинувальний акт було передано до суду ще в листопаді 2025 року. Суд також критично оцінив аргумент про неможливість звернення до суду через перебування відповідача під вартою, оскільки це не заважало йому реалізовувати свої права протягом усього попереднього судового розгляду. Крім того, апеляція констатувала відсутність підстав для звільнення заявника від сплати судового збору, оскільки надане пенсійне посвідчення виявилося недійсним, а посилання на нормативні акти щодо інвалідності — помилковими. У підсумку, суд дійшов висновку, що за відсутності доказів існування нововиявлених обставин та належного обґрунтування строку звернення, заява не може бути прийнята до розгляду по суті.
Апеляційний суд залишив ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.
Справа №320/2058/23 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків правомірності застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної, складеної в період дії «ковідного» мораторію.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що законодавець, запровадивши «ковідний» мораторій, фактично звільнив платників від штрафів за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних на період дії карантину. З початком воєнного стану та прийняттям Закону № 2260-IX відбулася зміна правового регулювання, яка створила правову невизначеність для платників щодо накладних, складених до 24 лютого 2022 року. Суд наголосив, що застосування штрафів до таких накладних за відсутності чіткого перехідного періоду порушує принцип рівності та заборону дискримінації платників податків. Верховний Суд підкреслив, що правові ситуації щодо можливості реєстрації накладних є ідентичними як для періоду «ковідного» мораторію, так і для періоду воєнного стану. Відтак, суд дійшов висновку, що платники, які зареєстрували податкові накладні, складені до початку воєнного стану, у строк до 15 липня 2022 року, не повинні нести відповідальність. Враховуючи, що позивач виконав реєстрацію накладної саме до цієї дати, підстави для накладення штрафу відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін.
Справа №240/15400/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо нарахування грошового забезпечення та зобов’язання провести перерахунок виплат за період з 27 січня по 19 вересня 2023 року.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про нараховані суми.
– Верховний Суд підтвердив, що грошовий атестат, отриманий позивачем у день звільнення (25 вересня 2023 року), є тим самим «письмовим повідомленням», яке запускає відлік тримісячного строку на оскарження.
– Суд відкинув аргумент позивача про те, що строк має обчислюватися з моменту отримання відповіді на адвокатський запит у 2025 році, оскільки така позиція дозволяла б необмежено продовжувати строки звернення до суду через пасивну поведінку заявника.
– Було наголошено, що законодавець встановив тримісячний строк саме для того, щоб особа вжила заходів для отримання необхідної інформації та захисту своїх прав, а не очікувала роками.
– Оскільки позивач звернувся до суду лише через два роки після звільнення, не навівши при цьому жодних поважних причин для такого тривалого зволікання, суди попередніх інстанцій правомірно залишили позов без розгляду.
– Суд також врахував позицію Конституційного Суду, розмежувавши ситуації, коли працівник перебуває у трудових відносинах, і ситуації, коли він уже звільнений, підтвердивши, що для звільнених осіб тримісячний строк є чинним та обов’язковим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №520/12864/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму від’ємного значення з ПДВ та донарахував податкові зобов’язання через відсутність у платника первинних документів, які він вважав втраченими.
2. Верховний Суд керувався тим, що обов’язок ведення податкового обліку на підставі первинних документів є імперативним, а їх відсутність унеможливлює підтвердження реальності господарських операцій. Суд наголосив, що повідомлення про втрату документів не звільняє платника від обов’язку їх відновлення у встановлений законом 90-денний строк. Важливим аспектом стало те, що для перевірок з питань бюджетного відшкодування ПДВ (ст. 200 ПК України) не передбачено перенесення строків проведення перевірки через втрату документів. Суд також зазначив, що звернення до правоохоронних органів із заявою про втрату не замінює процедуру, визначену статтею 44 Податкового кодексу України. Оскільки позивач не дотримався алгоритму повідомлення та відновлення документів, податкова мала законні підстави для висновку про їх відсутність на час складання звітності. Відтак, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, який правильно оцінив відсутність доказів на підтвердження показників податкового обліку.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №990/31/26 від 28/07/2026
Предметом цього спору є вимога судді ліквідованого Окружного адміністративного суду м. Києва визнати протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) через нерозгляд його заяв про переведення до іншого суду без конкурсу та незастосування практики ЄСПЛ при вирішенні цього питання.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що ВККС є органом, який діє в межах дискреційних повноважень, і самостійно визначає черговість та порядок розгляду питань, що належать до її компетенції. Суд встановив, що згідно з чинним законодавством (зокрема, пунктом 6-1 розділу ХІІ Закону «Про судоустрій і статус суддів»), переведення судді ліквідованого суду без конкурсу можливе виключно після підтвердження ним відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання. Оскільки позивач не завершив процедуру кваліфікаційного оцінювання, у ВККС були відсутні правові підстави для задоволення його вимог про переведення. Суд також наголосив, що Закон «Про звернення громадян» не поширюється на процедури переведення суддів, тому посилання позивача на порушення строків розгляду звернень є безпідставними. Крім того, суд зазначив, що рішення ЄСПЛ не скасовують імперативних вимог національного законодавства щодо обов’язковості проходження кваліфікаційного оцінювання для суддів. З огляду на це, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, оскільки діяв у межах наданих йому повноважень.
Суд прийняв рішення відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №580/8812/24 від 28/07/2026
1. Предметом спору є оскарження правомірності податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Черкаській області стосовно ТОВ «Торговий дім «Альфа-етекс».
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через неповноту встановлення обставин справи. Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки всім доказам, наданим платником податків, та не дослідили ключові факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було порушено норми процесуального права щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи в судовому процесі. Верховний Суд наголосив, що для прийняття законного рішення суди повинні були детально перевірити доводи позивача щодо обґрунтованості податкових нарахувань. Оскільки суди не виконали вимоги щодо належного обґрунтування своїх висновків, це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи. Відтак, для усунення допущених порушень, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції для проведення повторного дослідження доказів.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/6685/25 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги жінці, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, у зв’язку з тим, що смерть військовослужбовця настала до законодавчого розширення кола отримувачів такої допомоги.
2. Верховний Суд керувався фундаментальним принципом права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність. Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає безпосередньо в момент загибелі військовослужбовця, і саме на цю дату має визначатися коло осіб, які мають право на таку виплату. Оскільки зміни до Закону № 2011-XII, які включили осіб, що проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, до переліку отримувачів, набрали чинності вже після смерті військовослужбовця, ці норми не поширюються на спірні правовідносини. Суд зазначив, що застосування нових норм до подій, що відбулися раніше, порушувало б принцип правової визначеності та стабільності відносин між державою і громадянами. Відтак, на момент загибелі позивачка не належала до кола осіб, визначених законом як отримувачі допомоги, тому рішення комісії Міноборони про повернення документів на доопрацювання було визнано законним. Верховний Суд також підкреслив, що право на таку допомогу є похідним від юридичного факту смерті, а не від дати звернення за виплатою.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №580/6236/22 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору було питання правомірності виправлення судом апеляційної інстанції «описки» у власному рішенні, якою було змінено особу (голову комісії з припинення), на яку накладено штраф за невиконання рішення суду.
2. Верховний Суд наголосив, що інститут виправлення описок передбачений виключно для усунення механічних, технічних помилок (граматичних, синтаксичних, друкарських), які не змінюють суті судового рішення. Суд підкреслив, що виправлення описки не може бути способом переоцінки обставин справи або зміни особи, на яку покладено юридичну відповідальність, якщо це питання є спірним. У цій справі апеляційний суд фактично здійснив заміну суб’єкта відповідальності, посилаючись на наказ про призначення, проте не встановив беззаперечно факт виконання цією особою посадових обов’язків на момент вчинення правопорушення. Верховний Суд зазначив, що наявність суперечливих даних у реєстрах та наказах свідчить про відсутність «очевидності» помилки, а тому такі дії суду є виходом за межі процесуальних повноважень. Подібні маніпуляції з судовими рішеннями підривають довіру до правосуддя та не відповідають вимогам легітимності. Отже, апеляційний суд припустився грубого порушення норм процесуального права, намагаючись вирішити спірне питання щодо особи правопорушника через механізм виправлення описки.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про виправлення описки.
Справа №140/3407/25 від 28/07/2026
Предметом цього спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Волинській області стосовно ТОВ «Волинські оптичні мережі».
Суд касаційної інстанції під час перегляду справи дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору в частині окремих податкових повідомлень-рішень. Зокрема, було встановлено, що суди не надали належної правової оцінки доказам, які надав позивач на підтвердження своєї позиції, та не перевірили дотримання податковим органом процедурних норм при проведенні перевірки. Верховний Суд наголосив на необхідності ретельного аналізу первинних документів, що стали підставою для донарахування податкових зобов’язань. Оскільки для встановлення фактичних обставин справи необхідне додаткове дослідження доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, справу було повернуто на новий розгляд. Таким чином, суд вказав на порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у певній частині та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши решту рішень без змін.
Справа №812/251/17 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом грошових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), військового збору та орендної плати за землю, а також законність наказу про продовження терміну проведення податкової перевірки.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що СТОВ «Сільгоспхімія» правомірно не сплачувало орендну плату за землю, оскільки згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» суб’єкти господарювання, що працюють у зоні АТО (зокрема, у Старобільському районі), були звільнені від таких платежів у період з 14 квітня 2014 року по 7 червня 2016 року. Щодо ПДФО та військового збору, суд встановив, що операція з виходу учасника зі складу товариства та повернення йому майна, внесеного до статутного капіталу, є інвестиційною операцією самого учасника. Відповідно до норм Податкового кодексу, саме фізична особа, яка отримує інвестиційний прибуток, зобов’язана самостійно декларувати такі доходи та сплачувати податки, а не підприємство як податковий агент. Суд також підкреслив, що контролюючий орган не довів факт здійснення безоплатної передачі майна, на чому базувалися його донарахування. Крім того, суд зазначив, що доводи податкової щодо неправомірності звільнення від орендної плати за період з 1 квітня 2014 року (до офіційного початку АТО) є безпідставними, оскільки податкові зобов’язання за землю сплачуються щомісяця, і в межах податкового періоду за квітень 2014 року позивач мав законні підстави для пільги. Зрештою, суд дійшов висновку, що податкова служба намагалася перекласти обов’язки фізичної особи на юридичну особу без належних правових підстав.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було скасовано податкові повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №160/800/25 від 28/07/2026
Предметом спору є правомірність рішення митного органу про перекласифікацію товару «віск пальмовий» з коду УКТ ЗЕД 1521 (воски рослинні) на код 3823 (промислові монокарбонові жирні кислоти).
Верховний Суд підтримав позицію митниці, наголосивши, що для цілей класифікації товарів визначальними є їхні фактичні фізико-хімічні характеристики, а не назва, вказана декларантом. Суд встановив, що згідно з висновком експертизи, товар містить 81,6% жирних кислот, що за своїми властивостями відповідає опису товарної позиції 3823, а не 1521. Суд роз’яснив, що воски рослинного походження повинні складатися переважно зі складних ефірів, тоді як високий вміст жирних кислот виключає можливість віднесення товару до групи 15. Аргументи позивача щодо попереднього митного оформлення аналогічного товару за іншим кодом були відхилені, оскільки митний орган має право здійснювати контроль та самостійно визначати код товару при виявленні невідповідностей. Висновок спеціалізованої митної лабораторії визнано належним та допустимим доказом, оскільки він базується на об’єктивних лабораторних дослідженнях складу товару. Таким чином, суд підтвердив пріоритет фактичних характеристик товару над формальним описом у митній декларації при застосуванні Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу підприємця — без задоволення.
Справа №500/7187/23 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства оборони у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн у зв’язку зі смертю військовослужбовця від захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини.
2. **Аргументи суду:** **.** Верховний Суд у цій справі офіційно відступив від своєї попередньої позиції, викладеної у справах № 600/548/23-а та № 380/9868/23, визнавши її помилковою. Суд наголосив, що положення пункту 2 Постанови КМУ № 168 не можна тлумачити розширено: виплата 15 млн грн передбачена лише у разі «загибелі» під час воєнного стану або смерті, що сталася внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва. Сам лише факт встановлення ВЛК зв’язку захворювання із захистом Батьківщини не прирівнюється до «загибелі» у розумінні цієї постанови. Суд підкреслив, що для отримання підвищеної виплати необхідно довести прямий причинний зв’язок між смертю та бойовим пораненням чи травмою. Якщо такий зв’язок відсутній, виплата здійснюється на загальних підставах, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком № 975. Таким чином, суд чітко розмежував соціальні гарантії для різних випадків втрати здоров’я чи життя військовослужбовців.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність відмови у виплаті допомоги у розмірі 15 млн грн.
Справа №160/27518/24 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за нібито порушення порядку ведення обліку товарних запасів та ненадання первинних документів під час фактичної перевірки.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач надав договір комісії та акт приймання-передачі товарів, які містили всі необхідні реквізити для ідентифікації походження товару, що спростовує доводи податкової про відсутність обліку.
– Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган не довів факт реалізації товарів, які не були обліковані, оскільки в акті перевірки не було чітко зазначено, який саме товар вважається таким, що порушує вимоги закону.
– Суд підкреслив, що вимога про надання накладних чи митних декларацій є надмірною, якщо підприємець надав інші документи, що підтверджують облік та походження товарів, які фактично знаходяться в місці продажу.
– Встановлено, що товари, які були наявні в магазині (чохли, кабелі тощо), не належать до категорії технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, тому обов’язок їх обліку в такому ж суворому порядку, як і для складної техніки, не був порушений.
– Податковий орган не надав доказів того, що він звертався до підприємця з вимогою надати конкретні документи, які б підтверджували порушення, а лише формально констатував їх відсутність.
– Суд дійшов висновку, що податкова не довела складу правопорушення, а спроба застосувати штрафні санкції була безпідставною через відсутність доказів реалізації необлікованих товарів.
– Верховний Суд підтвердив, що касаційна скарга податкової фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою позов підприємця було задоволено, — без змін.
Справа №803/1573/17 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування податку на прибуток та ПДВ через нібито нереальність господарських операцій з контрагентом, який мав ознаки фіктивності.
2. **Аргументи суду:**
– **:** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, офіційно відступив від попередньої практики, яка автоматично визнавала операції з «фіктивними» підприємствами недійсними.
– Суд наголосив, що сам по собі вирок суду щодо посадової особи контрагента за ст. 205 КК України не є безумовним доказом нереальності операцій для платника податків.
– Визначальним фактором для суду має бути дослідження реального руху активів, наявності первинних документів та їх змістовності, а не лише формальний статус контрагента.
– Платник податків не може нести відповідальність за дії свого контрагента, якщо він сам не вносив недостовірні відомості до документів і не мав об’єктивної можливості перевірити добросовісність постачальника.
– Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, обмежившись лише посиланням на вирок у кримінальній справі, не дослідивши належним чином первинні документи та фактичну можливість здійснення операцій.
– Оскільки в матеріалах справи навіть були відсутні ключові первинні документи, на які посилалися сторони, суд дійшов висновку про неможливість ухвалення рішення без їх детального вивчення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.
Справа №816/1117/18 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та відмови у її реєстрації контролюючим органом.
2. **Основні аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної повинна бути конкретною: вона має містити не загальне посилання на пункт 6 Критеріїв оцінки ризиків, а вказувати на конкретний підпункт, на підставі якого було здійснено зупинення.
– Суд підкреслив, що податковий орган зобов’язаний чітко визначити вичерпний перелік документів, необхідних для розблокування накладної, оскільки від цього залежить право платника податків на захист та можливість надання належних доказів.
– Важливим аргументом стало те, що під час вирішення питання про реєстрацію накладної податковий орган не має права проводити повноцінний аналіз реальності господарських операцій, оскільки це є предметом податкової перевірки, а не стадії реєстрації накладної.
– Суди попередніх інстанцій помилково застосували практику, що стосується оскарження податкових повідомлень-рішень (результатів перевірок), до спору про процедурні питання реєстрації накладної.
– Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій не надали оцінки доводам позивача щодо виконання ним вимог законодавства при поданні пояснень та документів.
– Через неповне з’ясування обставин справи та порушення норм процесуального права (зокрема, щодо оцінки доказів), Верховний Суд визнав висновки попередніх інстанцій передчасними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №813/2885/18 від 28/07/2026
Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом грошових зобов’язань з акцизного податку при реалізації підакцизних товарів суб’єктом роздрібної торгівлі.
Суд при винесенні рішення керувався передусім принципом законності та оцінкою доказів, наданих сторонами під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що податковий орган не довів наявності правових підстав для збільшення суми грошових зобов’язань підприємства. Судді підтвердили правильність висновків попередніх інстанцій, які встановили відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача. Зокрема, було враховано, що доводи податкової служби не спростовують фактичних обставин, встановлених судами нижчих ланок, які свідчать про безпідставність винесених податкових повідомлень-рішень. Суд також звернув увагу на те, що процедурні питання та норми матеріального права були застосовані судами попередніх інстанцій вірно. Таким чином, касаційна скарга контролюючого органу була визнана необґрунтованою, оскільки вона не містила переконливих аргументів щодо помилковості судових рішень, які вже набрали законної сили.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін.
Справа №240/30699/23 від 28/07/2026
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Житомирській області стосовно філії «Звягельське лісове господарство».
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги податкового органу та ДСГП «Ліси України», дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій через їхню недостатню обґрунтованість. Суд встановив, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та не надали належної правової оцінки доводам сторін. Зокрема, було виявлено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають вирішальне значення для справи. Колегія суддів наголосила на необхідності більш ретельного аналізу доказів, наданих сторонами, для встановлення правомірності нарахування податкових зобов’язань. Оскільки суди попередніх інстанцій не виконали вимоги щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення нового рішення на стадії касаційного перегляду. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення права на справедливий суд, матеріали справи потребують додаткового дослідження в межах нового розгляду.
Верховний Суд ухвалив рішення скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №240/30699/23 від 28/07/2026
Предметом спору є оскарження філією лісового господарства податкових повідомлень-рішень, винесених територіальним органом ДПС, щодо правомірності нарахування податкових зобов’язань.
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Суд наголосив на необхідності ретельної перевірки доводів сторін щодо правової природи спірних податкових нарахувань та дотримання процедурних вимог податкового законодавства. Оскільки для встановлення істини потрібне додаткове дослідження доказів, яке виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, справу необхідно повернути на новий розгляд. Суд також звернув увагу на те, що суди нижчих інстанцій не надали належної правової оцінки всім аргументам, викладеним у скаргах сторін, що є обов’язковим для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Таким чином, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, Верховний Суд визнав за необхідне скасувати попередні судові акти.
Верховний Суд ухвалив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №160/15675/25 від 28/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору через нібито завищення витрат на придбання інвестиційного активу.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, не дослідивши належним чином обставини, що мають ключове значення для справи.
* Суд наголосив, що згідно з Податковим кодексом України, платник податків зобов’язаний надати документи, що підтверджують витрати, саме під час проведення перевірки, а не лише під час судового розгляду.
* Верховний Суд звернув увагу на те, що суди не встановили, чи був позивач належним чином повідомлений про початок перевірки, що є критично важливим для визначення обов’язку надання документів.
* Також залишилося поза увагою суперечливе питання щодо того, чи дійсно були понесені витрати, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали документів, а наявна платіжна інструкція викликає сумніви щодо її достовірності та належності.
* Суди не надали оцінку тому факту, що сам позивач у листуванні з податковою під час перевірки зазначав про відсутність документів, що підтверджують оплату активу.
* Верховний Суд підкреслив, що суди зобов’язані проявляти активну роль у процесі, витребовувати докази та надавати мотивовану оцінку кожному аргументу сторін, чого в даному випадку зроблено не було.
* В результаті, через неповноту встановлення фактичних обставин, рішення попередніх інстанцій визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/857/25 від 28/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов’язань з акцизного податку в період дії воєнного стану.
2. Суд виходив із того, що наявність у платника податків офіційного рішення контролюючого органу про підтвердження неможливості своєчасного виконання податкових обов’язків (згідно з Порядком № 225) є визначальною обставиною для звільнення від відповідальності. Суд встановив, що ПАТ «ДОНБАСЕНЕРГО» отримало таке рішення від податкової служби 29 листопада 2022 року, що автоматично унеможливлює застосування штрафів за прострочення платежів, які виникли в період, охоплений цим рішенням. Аргументи податкового органу про те, що затримка сплати почалася ще до введення воєнного стану, були відхилені, оскільки на момент нарахування штрафу діяли спеціальні норми підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України. Ці норми звільняють від відповідальності за несвоєчасне виконання обов’язків, якщо платник довів відсутність такої можливості через обставини непереборної сили, пов’язані з агресією РФ. Суд також підкреслив, що обов’язок доведення правомірності накладення штрафу лежить на податковому органі, який у цій справі не зміг спростувати наявність у позивача підстав для звільнення від відповідальності. Крім того, Верховний Суд послався на власну практику в аналогічній справі №200/858/25, підтвердивши сталість свого підходу до тлумачення цих норм.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення — без змін.
