Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визначення правильного порядку призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, коли частина з них вчинена до, а частина — після ухвалення попереднього вироку, зокрема у випадках «розірваної» повторності тотожних злочинів.
2. **.** Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, які раніше передбачали незастосування правил ч. 4 ст. 70 КК до тотожних правопорушень. Суд наголосив, що законодавець не передбачав винятків із правил призначення покарання залежно від того, чи є правопорушення тотожними, однорідними чи різнорідними. Ключовим критерієм для застосування ч. 4 ст. 70 КК є виключно часовий фактор — вчинення злочину до постановлення попереднього вироку. Велика Палата встановила чіткий поетапний механізм призначення покарання: спочатку за кожне правопорушення окремо, потім за сукупністю вчинених до вироку, далі застосування ч. 4 ст. 70 КК, після цього за сукупністю вчинених після вироку, і на завершення — за сукупністю вироків за ст. 71 КК. Такий підхід забезпечує дотримання принципів індивідуалізації покарання та правової визначеності. Крім того, суд визнав обґрунтованими доводи прокурора щодо закінчення строків давності притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 353 КК, що вимагало зміни судових рішень у цій частині.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого та повністю — скаргу прокурора, змінивши судові рішення в частині призначення остаточного покарання та звільнивши засудженого від покарання за ч. 1 ст. 353 КК у зв’язку із закінченням строків давності.
