Огляд судової практики Верховного Суду за 24/07/2026

Справа №916/5780/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції та застосування наслідків недійсності правочину через його спрямованість на безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що господарські операції за договором мали ознаки безтоварності, оскільки сторони не довели реального руху активів (відсутність доказів транспортування, зберігання та походження товару).
* Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що у постачальника були відсутні необхідні матеріально-технічні потужності для виробництва або зберігання заявлених обсягів продукції.
* Важливим фактором стало те, що договір передбачав розрахунки через банківський рахунок, який був закритий ще до моменту укладення самого договору, а доказів проведення розрахунків іншими способами сторони не надали.
* Суд зазначив, що укладення договору без ділової мети та реального наміру його виконання свідчить про узгоджені дії сторін, спрямовані на штучне створення податкової вигоди.
* Верховний Суд підтримав позицію апеляції, вказавши, що податкова інформація у сукупності з іншими доказами (даними про закриття рахунків, відсутність активів) є достатньою для висновку про нереальність операцій.
* Суд наголосив, що формальне оформлення первинних документів (видаткових накладних) не є доказом реальності операції, якщо відсутній фактичний рух товару.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою договір поставки було визнано недійсним.

Справа №522/17560/23 від 17/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту постійного проживання особи на території України у період з 1985 по 1988 роки для подальшого набуття громадянства України за територіальним походженням.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що встановлення юридичного факту в окремому провадженні є правомірним, оскільки заявниця не має іншої можливості отримати відповідні документи через окупацію місця її попереднього проживання (м. Макіївка).
– Верховний Суд зазначив, що заперечення міграційної служби щодо достатності доказів не створюють «спору про право», який би унеможливлював розгляд справи в порядку окремого провадження.
– Суди попередніх інстанцій правильно застосували стандарт «балансу вірогідностей», оцінивши наявні докази (паспорт СРСР, трудову книжку, диплом) у їх сукупності.
– Суд наголосив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди нижчих інстанцій надали їм належну правову оцінку.
– Міграційна служба не надала клопотань про проведення експертиз для спростування автентичності документів, тому їхні сумніви щодо справжності документів були відхилені.
– Верховний Суд підтвердив, що правові висновки у справах залежать від конкретних обставин, і в даному випадку суди діяли в межах своїх повноважень, дотримуючись принципу змагальності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДМС України без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №536/647/25 від 20/07/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, посилаючись на те, що він не знав про наявність усього складу спадкового майна (зокрема, земельної ділянки).

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для визначення додаткового строку спадкоємець має довести наявність об’єктивних, непереборних та істотних перешкод, які завадили йому звернутися до нотаріуса протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця.
– Верховний Суд підтвердив усталену практику, згідно з якою необізнаність спадкоємця про склад спадкового майна або юридична необізнаність щодо порядку прийняття спадщини не є поважними причинами для пропуску строку.
– Суд зазначив, що оцінка поважності причин має стосуватися саме періоду протягом шести місяців після відкриття спадщини, оскільки саме в цей час мають існувати перешкоди.
– Позивач знав про факт смерті спадкодавця та про наявність заповіту на його користь, тому мав можливість вчинити необхідні дії вчасно.
– Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, не встановивши жодних об’єктивних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення позивача до нотаріуса.
– Посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду (справа № 686/5757/23) було відхилено, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать позиції Великої Палати щодо необхідності оцінки обставин у кожному конкретному випадку.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а доводи скарги зводяться до власного тлумачення норм права, що не є підставою для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №686/17937/25 від 15/07/2026
Предметом цього спору є законність ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою органу пробації та повернення цієї скарги заявнику.

Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги, проаналізував відповідність дій апеляційного суду вимогам кримінального процесуального законодавства. Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване в межах процедур, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України. У даному випадку апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження, оскільки скарга була подана з порушенням процесуальних норм або суб’єктом, який не мав на це відповідних повноважень у конкретному правовідношенні. Касаційна інстанція констатувала, що апеляційний суд не припустився помилок при застосуванні норм права, які б могли стати підставою для скасування ухвали. Аргументи представника Центру пробації щодо безпідставності закриття провадження були визнані необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що процесуальний порядок оскарження має суворо дотримуватися, а будь-які відступи від нього тягнуть за собою неможливість розгляду скарги по суті.

Верховний Суд залишив ухвалу Хмельницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника Центру пробації — без задоволення.

Справа №990/59/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження кандидатом на посаду судді рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про затвердження результатів тестування когнітивних здібностей, за результатами якого позивачка не набрала прохідного бала та була усунута від подальшої участі в конкурсі.

**2. Основні аргументи суду**
* Суд підкреслив, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно обирати спосіб реалізації процедур кваліфікаційного оцінювання, зокрема залучати зовнішніх виконавців (ТОВ «Сайметрікс-Україна») за відсутності власного програмного забезпечення.
* Велика Палата зазначила, що законодавство не вимагає від ВККС затвердження повного переліку питань тестування когнітивних здібностей, оскільки це суперечило б самій меті такого тестування та принципам його анонімності.
* Суд вказав, що оприлюднення результатів конкурсу є законним механізмом забезпечення прозорості та відкритості процедури, а добровільна участь позивачки в конкурсі виключає можливість кваліфікувати такі дії як втручання в її приватне життя.
* Було наголошено, що доводи позивачки про технічні збої під час тестування є необґрунтованими, оскільки вони не були зафіксовані належним чином у день іспиту та ґрунтуються виключно на припущеннях.
* Суд зауважив, що повторне тестування окремого кандидата порушило б принцип анонімності та рівності всіх учасників конкурсу, оскільки дозволило б ідентифікувати особу та створило б ризики впливу людського фактора.
* Велика Палата дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково ототожнив «зміст тестування» з «переліком питань», що призвело до неправильного тлумачення норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №947/21366/24 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є правомірність зарахування апеляційним судом строку попереднього ув’язнення, який вже був врахований у межах іншого кримінального провадження, до строку покарання, призначеного за сукупністю вироків.

2. Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд допустив істотне порушення норм кримінального закону, зокрема статей 71 та 72 КК України. Суд наголосив, що положення закону не передбачають можливості повторного зарахування строку попереднього ув’язнення, який вже був врахований при постановленні попереднього вироку. Також було зазначено, що при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків не можна зараховувати строк, який вже фактично відбутий за попереднім вироком, оскільки це суперечить механізму складання покарань. Апеляційний суд не перевірив належним чином матеріали справи, де чітко вбачалося, що вказаний період ув’язнення вже був врахований у справі № 520/14412/19. У результаті Верховний Суд визнав рішення апеляції незаконним та необґрунтованим, оскільки воно не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України. Окремо суд звернув увагу на необхідність забезпечення дієвості кримінального провадження, обравши засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №906/368/25 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості у розмірі 2 073 830,93 грн на підставі договорів відступлення права вимоги (цесії) щодо коштів, які позивач вважав помилково перерахованими.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що кошти, які позивач намагався стягнути як «помилково перераховані», насправді були оплатою за реально виконані підрядні роботи, що підтверджується актами приймання-передачі робіт та податковими накладними.
* Оскільки зобов’язання за договорами підряду були виконані в повному обсязі, грошове зобов’язання відповідача перед первісним кредитором припинилося, а отже, право вимоги на момент його відступлення позивачу фактично було відсутнє.
* Суд наголосив, що зупинення провадження у справі можливе лише за наявності об’єктивної неможливості її розгляду, тоді як наявність паралельного судового спору про визнання договорів недійсними не є автоматичною підставою для зупинення.
* Верховний Суд підкреслив, що господарський суд має достатньо повноважень самостійно оцінити докази та встановити фактичні обставини справи, не чекаючи рішень в інших процесах.
* Позивач не довів, що для встановлення відсутності права вимоги було критично необхідно чекати на результати іншої справи, тому відмова судів попередніх інстанцій у зупиненні провадження була правомірною.
* Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) діє доти, доки правочин не визнано недійсним, тому суди обґрунтовано виходили з чинності договорів підряду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.

Справа №904/7107/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність рішення комісії оператора системи розподілу (ОСР) про нарахування вартості необлікованої електроенергії через виявлене самовільне підключення електроустановок споживача.

2. Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції, наголосивши, що акт про порушення складено з дотриманням вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ). Суд зазначив, що в документі чітко зафіксовано факт самовільного підключення до мереж, що не належать ОСР, з порушенням схеми обліку, що підпадає під визначення правопорушення згідно з підпунктом 7 пункту 8.4.2 ПРРЕЕ. Колегія суддів підкреслила, що навіть якщо акт був оформлений одночасно зі встановленням нового вузла обліку, це не спростовує самого факту виявленого порушення. Верховний Суд також вказав, що можливі технічні дефекти в оформленні акта не нівелюють доведеність порушення, якщо воно підтверджується сукупністю інших доказів. Відтак, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого суду, надавши надмірне значення формальним аспектам замість оцінки суті правопорушення.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову споживача було відмовлено.

Справа №990/164/25 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та припинення участі у конкурсі через незгоду з оцінюванням практичного завдання.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС є колегіальним органом, чиї рішення щодо оцінювання кандидатів ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, тобто на внутрішньому переконанні членів комісії.
* Факт перевірки практичного завдання членом комісії у неробочий час (під час відпустки чи лікарняного) не є порушенням, оскільки це не впливає на об’єктивність оцінювання, а доступ до системи здійснювався виключно авторизовано.
* Суд зазначив, що Методичні вказівки № 228/зп-24 мають допоміжний (інструктивний) характер і не зобов’язують ВККС деталізувати бали за кожен окремий елемент завдання у підсумковому рішенні.
* Оцінювання практичного завдання здійснюється за загальним балом, а не шляхом сумування оцінок за окремі критерії, тому відсутність деталізації не свідчить про свавільність рішення.
* Принцип анонімності іспиту є ключовою гарантією об’єктивності, тому повторне оцінювання робіт конкретного кандидата є неможливим, оскільки це порушило б рівність умов для всіх учасників конкурсу.
* Суд наголосив, що його завдання — перевірити дотримання процедури, а не втручатися у професійну оцінку знань кандидата, якщо вона не є очевидно свавільною.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.

Справа №902/1052/23 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору про будівництво багатоповерхових житлових будинків на землях оборони, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міноборони та приватним підприємством.

2. **Аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій формально відмовили у позові, пославшись виключно на те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, не заявивши вимогу про застосування наслідків недійсності правочину (двосторонню реституцію).
* Верховний Суд вказав, що суди не виконали вказівки, надані ним під час попереднього касаційного перегляду цієї ж справи.
* Суд наголосив, що при відмові в позові через неефективний спосіб захисту суд зобов’язаний не просто констатувати цей факт, а роз’яснити позивачу, який саме спосіб захисту є належним у конкретній ситуації.
* Верховний Суд звернув увагу, що суди не надали оцінки доводам прокурора щодо порушення вимог Закону України «Про використання земель оборони» та Закону «Про інвестиційну діяльність».
* Також не було досліджено, чи можливо в даному випадку взагалі застосувати реституцію, враховуючи, що позивачі (державні органи) не є сторонами договору.
* Суд підкреслив, що формальний підхід судів попередніх інстанцій до виконання вказівок касаційної інстанції унеможливив встановлення фактичних обставин справи.
* Як наслідок, рішення було скасовано через неповноту дослідження доказів та порушення норм процесуального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Справа №990/487/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску його до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через встановлення прохідного бала, що перевищував середній допустимий бал.

2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати умови допуску кандидатів до наступних етапів іспиту, враховуючи кількість вакантних посад. Суд розмежував поняття «середній допустимий бал» (як поріг успішного складання етапу) та «прохідний бал» (як інструмент конкурсного відбору в умовах обмеженої кількості місць). Встановлення прохідного бала вище за середній допустимий не є порушенням закону, а є логічним механізмом конкурентної процедури, передбаченим статтею 74 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Суд зазначив, що відмінність прохідних балів для різних спеціалізацій зумовлена об’єктивною різницею в рівні конкуренції та кількості вакансій, що не є дискримінацією. Також суд відхилив доводи про порушення процедури через технічні аспекти програмного забезпечення чи оприлюднення прикладів завдань, оскільки ці дії не вплинули на рівність умов для учасників. Зрештою, суд підкреслив, що допуск кандидата в обхід встановленого прохідного бала підривав би об’єктивність конкурсу та принцип рівності всіх учасників.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №990/59/26 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку зобов’язати Президента України виконати передвиборчу обіцянку щодо деолігархізації, пов’язуючи її невиконання зі своїми особистими збитками та вимагаючи їх відшкодування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що адміністративні суди розглядають лише ті спори, де суб’єкт владних повноважень (Президент) діє в межах своїх управлінських функцій, визначених Конституцією та законами.
– Політичні обіцянки, надані кандидатом під час виборчого процесу, є частиною політичної боротьби, а не управлінською діяльністю, тому вони не підлягають юридичній оцінці в суді.
– Суд підкреслив, що не має повноважень втручатися у політичні процеси або оцінювати ефективність виконання передвиборчих програм.
– Щодо посилання позивача на принцип «легітимних очікувань», Велика Палата роз’яснила, що цей принцип застосовується до правовідносин з органами влади, а не до політичних декларацій кандидатів.
– Суд зазначив, що право на судовий захист стосується лише реальних порушень індивідуальних прав, а не незгоди з політичним курсом чи невиконанням передвиборчих гасел.
– Відтак, оскільки спір не стосується публічно-владних управлінських функцій, він взагалі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення апеляційну скаргу позивача, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження — без змін.

Справа №712/9254/20 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку щодо засудження особи за незаконне придбання, зберігання та збут наркотичних засобів і психотропних речовин (ст. 307 КК України) у зв’язку з доводами про недопустимість доказів та суворість призначеного покарання.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд встановив, що проведення повторної оперативної закупки в межах одного кримінального провадження без внесення окремих відомостей до ЄРДР щодо кожного нового епізоду є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
– Суд наголосив, що не можна розслідувати нові самостійні злочини, прикриваючись матеріалами первинного провадження, якщо вони не є частиною одного продовжуваного злочину.
– Відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева», докази, отримані під час обшуку та експертиз, що базувалися на незаконно проведеній повторній закупці, були визнані недопустимими.
– Щодо покарання, суд зазначив, що для застосування пільгової норми ст. 69-1 КК (призначення 2/3 від максимального строку) необхідна сукупність умов: наявність пом’якшуючих обставин за п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутність обтяжуючих обставин та визнання вини, чого в даному випадку не було встановлено в повному обсязі.
– Суд також відхилив доводи про перерахунок строку тримання під вартою через «незадовільні санітарні умови», оскільки чинний КПК не передбачає такого механізму компенсації.
– **** Суд прямо послався на свою попередню практику (справи № 742/502/24 та № 711/5536/20), підтверджуючи сталість позиції щодо неприпустимості розслідування нових епізодів без внесення відомостей до ЄРДР, що фактично закріплює правову позицію щодо недопустимості таких доказів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині засудження за ч. 2 та ч. 3 ст. 307 КК із закриттям провадження за цими епізодами та залишив у силі вирок лише за ч. 1 ст. 307 КК із призначенням покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Справа №991/4900/25 від 17/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позов прокурора САП про визнання необґрунтованими активів (автомобіля, квартири та машино-місць), оформлених на родичів колишньої посадовиці податкової служби, та їх стягнення в дохід держави через невідповідність вартості майна законним доходам.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідачка, будучи державним службовцем категорії «Б», мала статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що робить її суб’єктом антикорупційного контролю.
* Використовуючи стандарт доказування «баланс імовірностей», суд дійшов висновку, що активи були оформлені на сина та матір лише номінально, тоді як фактичне розпорядження та користування ними здійснювала сама посадовиця та її чоловік.
* Суд врахував систематичне перебування посадовиці та її чоловіка в місцях розташування активів, їхню участь у ремонті, оплаті комунальних послуг та комунікації з продавцями нерухомості, що підтверджено даними мобільного зв’язку та іншими доказами.
* Доводи відповідачів про наявність у них законних заощаджень та отримання подарунків суд відхилив як необґрунтовані, оскільки вони не підтверджені належними доказами (зокрема, відсутні квитанції про обмін валют, а висновок експерта базувався на припущеннях без урахування реальних витрат на життя).
* Суд підкреслив, що використання матеріалів негласних слідчих дій у цьому цивільному процесі є допустимим, оскільки вони оцінюються виключно для встановлення майнових обставин, а не для доведення вини у кримінальному правопорушенні.
* Щодо строків позовної давності, суд зазначив, що вони були зупинені на період дії воєнного стану, тому позов подано в межах встановленого законом чотирирічного строку.

3. **Рішення суду:** Суд частково задовольнив позов, визнавши активи необґрунтованими та стягнувши їх (або їх вартість у частині відчуженого майна) в дохід держави.

Справа №904/3579/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників ОСББ через порушення процедури їх скликання, проведення та підрахунку голосів.

2. Верховний Суд наголосив, що для визнання рішень загальних зборів недійсними недостатньо лише формальних процедурних порушень, оскільки суд має встановити реальний факт порушення прав та законних інтересів конкретного позивача. Суд підкреслив необхідність дотримання балансу інтересів між окремим співвласником та більшістю мешканців, які реалізували своє право на управління будинком. Апеляційний суд при скасуванні рішення першої інстанції не надав оцінки тому, чи дійсно права позивача були порушені та чи призведе скасування рішень до їх реального відновлення. Також залишилися поза увагою аргументи про можливе зловживання правом на позов з метою уникнення виконання договірних зобов’язань перед управляючою компанією. Верховний Суд вказав, що апеляційна інстанція не дослідила повноту доказів щодо кворуму та волевиявлення співвласників, обмежившись лише констатацією відсутності певних документів. У підсумку, висновки апеляційного суду визнано передчасними через недостатню обґрунтованість та неврахування принципу пропорційності.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.

Справа №751/3006/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні сина піклувальником над його батьком, цивільну дієздатність якого було обмежено через психічний розлад.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що факт проходження військової служби заявником є автоматичною підставою для відмови у призначенні його піклувальником.
* Верховний Суд наголосив, що цивільне законодавство містить вичерпний перелік обставин, за яких особа не може бути піклувальником (ст. 64 ЦК України), і військова служба до них не належить.
* Суд зазначив, що професійний статус чи рід діяльності особи не є визначальними; головне — це найкращі інтереси підопічного та реальна можливість піклувальника виконувати свої обов’язки.
* Орган опіки та піклування надав відповідне подання про доцільність призначення саме цього заявника, яке суди не дослідили належним чином.
* Суд не має права підміняти орган опіки та піклування у питанні оцінки кандидатури, якщо подання є законним, а перешкод для призначення особи не встановлено.
* **** Суд зазначив, що відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, оскільки Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у справі № 305/1557/24 остаточно роз’яснила, що військова служба не є безумовною перешкодою для виконання функцій опікуна чи піклувальника.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні піклувальника та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №523/5172/25 від 15/07/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України (ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі).

Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що під час апеляційного перегляду справи були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів прокурора, викладених у скарзі, та не надав їм належної правової оцінки. Оскільки процедура апеляційного розгляду була проведена з порушенням стандартів, передбачених КПК України, це стало підставою для скасування ухвали. Важливим аспектом стало також питання дотримання прав обвинуваченого, у зв’язку з чим суд прийняв рішення про негайне звільнення особи з виправного центру. Таким чином, касаційний суд констатував необхідність повторного розгляду справи в апеляції для виправлення допущених помилок.

Суд ухвалив задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції та звільнити обвинуваченого з-під варти.

Справа №990/59/25 від 16/07/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) з вимогою визнати його протиправним та зобов’язати комісію вчинити певні дії.

2. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу ВККС, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції було помилковим. Суд виходив із того, що дискреційні повноваження ВККС у питаннях кваліфікаційного оцінювання суддів мають бути захищені від необґрунтованого втручання з боку адміністративних судів. Було наголошено, що процедурні рішення комісії, прийняті в межах її спеціальної компетенції, не підлягають скасуванню, якщо вони відповідають вимогам закону та не порушують фундаментальних прав особи. Суд підкреслив, що судова перевірка рішень ВККС має обмежуватися лише перевіркою дотримання процедури, а не переоцінкою професійних висновків комісії. Враховуючи відсутність доведених порушень процедури, які б могли вплинути на результат, Велика Палата визнала дії ВККС правомірними. Таким чином, правова позиція суду базується на пріоритеті автономності кваліфікаційного органу в межах його повноважень.

3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Справа №990/146/25 від 16/07/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачем рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо проходження ним кваліфікаційного оцінювання та вимоги про зобов’язання комісії вчинити певні дії.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура кваліфікаційного оцінювання суддів є дискреційними повноваженнями ВККС, а втручання суду в ці процеси можливе лише у разі грубого порушення процедури, яке вплинуло на результат. У даній справі Велика Палата Верховного Суду проаналізувала матеріали апеляційної скарги та встановила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно застосував норми матеріального та процесуального права при первинному розгляді справи. Суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо протиправності дій ВККС не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Також було наголошено, що суди не повинні перебирати на себе функції органу, який здійснює оцінювання професійної компетентності суддів, якщо таке оцінювання було проведено в межах закону. В результаті, суд не виявив підстав для скасування рішень ВККС, оскільки вони були прийняті в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Справа №754/14223/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції Верховного Суду:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати квартиру спільною сумісною власністю колишнього подружжя, визнати недійсним договір дарування цієї квартири, укладений її колишнім чоловіком, та визнати за нею право власності на 1/2 частку майна.

2. **Аргументи суду:**
* Суд визнав, що квартира дійсно була спільною сумісною власністю, оскільки пайові внески за неї були сплачені під час шлюбу.
* Проте ключовим фактором стало застосування позовної давності, оскільки позивачка звернулася до суду через тривалий час після розірвання шлюбу та реєстрації права власності на квартиру за колишнім чоловіком.
* Суд наголосив, що початок перебігу позовної давності пов’язаний не лише з моментом, коли особа фактично дізналася про порушення, а й з моментом, коли вона мала об’єктивну можливість про це дізнатися, виявивши розумну обачність.
* Оскільки позивачка протягом понад 30 років після розлучення та 8 років після державної реєстрації права власності на квартиру не цікавилася долею майна та не вживала заходів для захисту своїх прав, суд розцінив це як нехтування власними інтересами.
* Аргумент позивачки про те, що вона дізналася про порушення лише від нотаріуса у 2024 році, був відхилений, оскільки вона мала можливість перевірити стан своїх прав значно раніше.
* Сплив позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові, незалежно від наявності права на майно по суті.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та застосували норми права, не знайшовши підстав для скасування рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши відмову у позові через сплив позовної давності.

Справа №753/13848/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні сина опікуном над його недієздатною матір’ю, яка має інвалідність І групи.

**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що призначення опікуна є виключною компетенцією суду, а подання органу опіки та піклування має лише дорадчий характер і підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.
* Суд підкреслив, що відмова у призначенні опікуна лише через факт воєнного стану або мобілізаційний вік заявника є безпідставною, оскільки чинне законодавство не містить таких обмежень.
* Верховний Суд вказав на помилковість висновків нижчих інстанцій, які без належних доказів припустили, що інші родичі (батько чи сестра) можуть або повинні виконувати обов’язки опікуна, ігноруючи їхні заяви про неможливість це робити.
* Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином фактичні обставини, зокрема наявність психоемоційного зв’язку між сином та матір’ю, а також те, хто фактично здійснював догляд за хворою до моменту звернення до суду.
* Верховний Суд зазначив, що сумніви судів щодо мотивації заявника не можуть бути підставою для відмови, якщо не доведено, що призначення саме цієї особи суперечить інтересам недієздатного.
* **:** Суд відступив від попередньої практики, підтвердивши позицію Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, що сам факт проходження військової служби за мобілізацією не є автоматичною підставою для відмови у призначенні опікуном.
* Верховний Суд констатував, що суди не надали оцінки всім доказам, тому справа потребує нового розгляду для встановлення того, чи дійсно призначення сина опікуном відповідає найкращим інтересам його матері.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у призначенні опікуна та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №921/87/26 від 17/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, через нібито несплату позивачем судового збору у належному розмірі.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися процесуальних помилок, які перешкодили доступу до правосуддя. Верховний Суд підтвердив, що позов про стягнення збитків у натурі (повернення майна) є майновим спором, а не негаторним позовом, тому вимагає сплати відповідного судового збору. Однак, оскільки позивач після отримання ухвали про залишення позову без руху змінив предмет позову, відмовившись від вимоги про стягнення упущеної вигоди, первинний розрахунок судового збору втратив актуальність. Суд першої інстанції був зобов’язаний повторно оцінити змінену позовну заяву та, у разі наявності нових недоліків, знову залишити її без руху, надавши позивачу реальну можливість сплатити збір. Повернення заяви без такого кроку було визнано передчасним та таким, що порушує процесуальні права позивача. Таким чином, суди не забезпечили належну процедуру для усунення недоліків позову після зміни його предмета.

3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Справа №718/2895/24 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є законність вироку апеляційного суду, яким засудженому за незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами було скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначено реальний строк позбавлення волі.

2. Верховний Суд підтвердив правомірність дій апеляційного суду, зазначивши, що заміна судді у складі колегії через хворобу відбулася з дотриманням процедури, а сторони мали можливість заявити відвід. Суд відхилив доводи захисту про вихід апеляції за межі апеляційних вимог прокурора, оскільки прокурор прямо просив скасувати вирок у частині призначення покарання та ухвалити новий, що фактично означало вимогу про реальне відбування строку. Щодо відсутності зарахування строку попереднього ув’язнення, Верховний Суд вказав, що це питання вже було вирішено окремою ухвалою в порядку виконання вироку, тому підстав для скасування рішення немає. Суд також наголосив, що твердження про провокацію злочину правоохоронцями не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а сам засуджений під час розгляду в суді першої інстанції визнавав свою вину. Зрештою, колегія суддів визнала призначене покарання у вигляді 3 років позбавлення волі справедливим, адекватним тяжкості злочину та таким, що відповідає принципам індивідуалізації покарання.

3. Верховний Суд залишив вирок Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №522/15237/22 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частки у нерухомому майні (квартирі та земельній ділянці), набутому під час такого проживання.

2. Верховний Суд керувався тим, що суди попередніх інстанцій помилково оцінили докази ізольовано, тоді як їх сукупність (народження спільної дитини, укладення договорів поруки за кредитами на придбання майна, спільний побут) беззаперечно підтверджує наявність фактичних шлюбних відносин. Суд наголосив, що стаття 74 Сімейного кодексу України не вимагає рівності фінансових внесків, а фокусується на тому, що майно було набуте в інтересах сім’ї. Щодо позовної давності, Верховний Суд вказав на неправильне застосування норм права: оскільки на момент запровадження карантину (02 квітня 2020 року) строк позовної давності ще не сплив, він був автоматично продовжений законом на весь період дії карантинних обмежень. Відтак, позов було подано вчасно, і підстави для відмови у захисті права через сплив позовної давності були відсутні. Також суд врахував позицію Великої Палати щодо ефективності способів захисту, зазначивши, що встановлення факту проживання та визнання майна спільною власністю є лише передумовами для кінцевої мети — визнання права власності на частку.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив мотивувальні частини рішень попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким визнав за позивачкою право власності на 1/2 частку квартири та 1/2 частку земельної ділянки.

Справа №760/4501/23 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності закриття провадження у справі про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, через наявність раніше ухваленого рішення суду між тими самими сторонами щодо того самого предмета та підстав.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що для закриття провадження за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України необхідно встановити тотожність сторін, предмета та підстав позову. Суд встановив, що в обох справах позивач намагалася стягнути шкоду, завдану одному й тому ж автомобілю внаслідок однієї ДТП, спираючись на статтю 1194 ЦК України. Суд наголосив, що зміна суми позову або надання нових доказів (наприклад, щодо вартості продажу пошкодженого авто) не змінює правової природи вимоги та підстави позову. Верховний Суд підкреслив важливість принципу *res judicata* (остаточності судового рішення), який забороняє повторний розгляд тотожних спорів лише через незгоду сторони з попереднім результатом. Також було зазначено, що фактичні обставини, які лише підтверджують юридичні факти, не є самостійними підставами позову. У підсумку, суд дійшов висновку, що позивач намагалася повторно переглянути питання, яке вже було вирішене по суті в іншій справі.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №910/998/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража, скасувати реєстраційні дії щодо нього та домогтися знесення цієї споруди, стверджуючи, що вона порушує його права як користувача земельної ділянки.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для захисту цивільних прав позивач зобов’язаний довести факт порушення саме його законних прав чи інтересів, чого в даному випадку зроблено не було.
* Встановлено, що позивач не є землекористувачем ділянки, на якій розташований спірний гараж, а його власне майно знаходиться на іншій земельній ділянці.
* Суд підтвердив, що спірний гараж не є самочинним будівництвом, оскільки право власності на нього виникло на підставі чинних судових рішень, які мають преюдиційне значення.
* Верховний Суд вказав на неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки відсутність порушеного права унеможливлює задоволення позову незалежно від інших обставин справи.
* Суд зазначив, що посилання позивача на практику Верховного Суду щодо принципу єдності долі земельної ділянки та будівлі є декларативними, оскільки вони не стосуються фактичних обставин цієї конкретної справи.
* Касаційна скарга була відхилена, оскільки позивач не довів неправильного застосування судами норм права, а фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Справа №800/162/16 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Перегляд за виключними обставинами попередніх судових рішень у справі про оскарження Указу Президента України щодо застосування персональних санкцій до ТОВ «М.С.Л.» у зв’язку з встановленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2. **Аргументи суду:**
* Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» є обов’язковим для виконання Україною, оскільки воно встановило порушення статті 1 Першого протоколу (право на мирне володіння майном) та статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту).
* Суд визнав, що попередні рішення національних судів не забезпечили належного судового контролю, оскільки вони обмежилися лише формальною перевіркою відповідності Указу вимогам закону, не дослідивши по суті обґрунтованість звинувачень, висунутих Службою безпеки України.
* Велика Палата погодилася з висновком ЄСПЛ про те, що відмова національних судів оцінювати фактологічні підстави для накладення санкцій позбавила позивача можливості ефективно захистити свої права та отримати справедливий розгляд.
* Суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлення міжнародною судовою установою порушення Конвенції є підставою для поновлення провадження у справі.
* З метою відновлення порушених прав заявника, Велика Палата визнала необхідним вжити заходів індивідуального характеру, а саме — передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
* Суд наголосив, що при новому розгляді Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зобов’язаний врахувати правові позиції ЄСПЛ та забезпечити реальний, а не формальний судовий контроль за законністю та пропорційністю застосованих санкцій.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала власну постанову та рішення суду першої інстанції, передавши справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Справа №645/291/21 від 17/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя (транспортних засобів, нерухомості та сонячних електростанцій), набутого за час шлюбу.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив презумпцію спільності права власності на майно, набуте в шлюбі, та наголосив, що частки подружжя є рівними, оскільки не було доведено підстав для відступу від цього принципу.
– Верховний Суд підкреслив, що суд не обмежений виключно тими варіантами поділу, які пропонують сторони, і має право самостійно визначити спосіб поділу для забезпечення реального припинення спільної власності.
– Щодо доводів про наявність об’єкта незавершеного будівництва, суд зазначив, що заявниця не надала належних доказів (документів про будівництво, витрати, реєстрацію), а сама вимога про поділ такого об’єкта не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
– Суд відхилив аргумент про «особисте значення» майна для однієї зі сторін, вказавши, що інтерес набуває юридичного значення лише тоді, коли він підтверджений доказами та співвідноситься з правами іншого співвласника.
– Оцінка майна, проведена судом першої інстанції на основі звітів, що базувалися на фактичному огляді об’єктів, була визнана більш обґрунтованою, ніж альтернативні звіти, надані стороною захисту.
– Суд також зауважив, що запропонований скаржницею варіант поділу призвів би до значної майнової нерівності (різниця понад 225 тис. грн), що суперечить принципу справедливості та рівності часток.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що рішення попередніх інстанцій є збалансованими, оскільки вони мінімізують ризик майбутніх конфліктів між колишнім подружжям та забезпечують повний поділ майна.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Справа №759/8087/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитними договорами та правомірність відмови суду у прийнятті зустрічного позову відповідача про визнання цих договорів недійсними.

2. Суд виходив з того, що відповідач пропустив процесуальний строк для подання зустрічного позову та не надав належних доказів поважності причин для його поновлення, тому відмова у його прийнятті є законною. Щодо основного позову, суд підтвердив правомірність стягнення тіла кредиту та відсотків, оскільки банк надав детальний розрахунок, а відповідач не спростував його контррозрахунком. Водночас суд визнав умову про щомісячну комісію нікчемною, оскільки банк не довів надання конкретних послуг, за які вона стягувалася. Верховний Суд також відхилив доводи відповідача про технічні збої під час відеоконференції, зазначивши, що ризики технічної неможливості участі лежать на самому учаснику. Окремо суд звернув увагу на статус відповідача як особи з інвалідністю I групи, що стало підставою для звільнення його від сплати судового збору.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення боргу, але змінив їх у частині розподілу судових витрат, компенсувавши судовий збір за рахунок держави через наявність у відповідача інвалідності.

Справа №686/17937/25 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду подання цього органу щодо виконання вироку.

2. Суд виходив із того, що кримінальний процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, і орган пробації до них не належить. Хоча орган пробації має право вносити подання до суду, він не є стороною кримінального провадження, а лише повідомляється про розгляд справи. Функцію представництва інтересів держави та забезпечення виконання вироку в суді покладено на прокурора. Суд підкреслив, що ухвали, постановлені в порядку виконання вироку, не порушують прав чи інтересів самого органу пробації як установи. **** Суд зазначив, що Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 01 червня 2026 року відступила від попереднього правового висновку, викладеного у справі № 1-261/20, та встановила, що органи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження таких рішень. Відтак, посилання скаржника на стару практику було визнано безпідставним. На цій підставі суд дійшов висновку, що апеляційне провадження було закрито правомірно.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення.

Справа №813/5500/14 від 16/07/2026
1. Предметом спору є розгляд заяви про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за виключними обставинами у справі щодо оскарження звільнення з державної служби, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї заяви керувалася насамперед процесуальними нормами, що регулюють підстави для перегляду судових рішень за виключними обставинами, визначеними статтею 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд проаналізував доводи заявника щодо наявності нових обставин, які не були відомі на момент ухвалення попереднього рішення, та оцінив їх на предмет відповідності критеріям, що дають право на перегляд справи. Важливим аспектом було встановлення того, чи дійсно ці обставини мають істотний характер і чи могли вони вплинути на висновки суду, зроблені у 2019 році. Суд дійшов висновку, що заявником не було доведено наявності таких виключних обставин, які б вимагали скасування законного, на думку суду, рішення. Також було враховано принцип правової визначеності, який забороняє необґрунтований перегляд остаточних судових рішень лише з метою повторного розгляду справи по суті. В результаті, Велика Палата не знайшла правових підстав для задоволення заяви та зміни або скасування постанови Касаційного адміністративного суду.

3. Суд ухвалив рішення відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишив постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року в силі.

Справа №990/67/25 від 16/07/2026
Предметом цього спору є оскарження дій та рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вчинених під час процедури кваліфікаційного оцінювання або добору суддів.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу ВККС, дійшла висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права при оцінці дискреційних повноважень Комісії. Суд наголосив, що втручання у внутрішні процедури та оціночні рішення ВККС можливе лише у випадках, коли доведено порушення процедури, що безпосередньо вплинуло на результат, чого в даному випадку встановлено не було. Велика Палата підкреслила важливість дотримання принципу автономії кваліфікаційного органу та неприпустимість підміни судом функцій ВККС щодо оцінки професійних якостей кандидата. Аргументація суду базується на тому, що дискреція Комісії є необхідним інструментом для забезпечення незалежності та якості суддівського корпусу. Відтак, дії ВККС були визнані такими, що відповідають вимогам закону, а підстави для їх скасування — відсутніми. Суд також врахував межі судового контролю за адміністративними актами, які мають оціночний характер.

Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №727/1431/25 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржує рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки забудовнику, стверджуючи, що ці землі є прибудинковою територією багатоквартирного будинку, в якому він володіє квартирою, і були передані без згоди співвласників.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на користування прибудинковою територією виникає у співвласників багатоквартирного будинку в силу закону, тому відсутність окремих документів на землю чи державної реєстрації права користування не позбавляє їх права на судовий захист. Суд зазначив, що прибудинкова територія не є самостійним об’єктом цивільного обороту, який можна відчужувати без урахування інтересів мешканців будинку. Попередні інстанції помилково ототожнили необхідність реєстрації права власності з виникненням самого права на користування прибудинковою територією. Верховний Суд підкреслив, що органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти в межах повноважень, а передача землі в оренду третім особам не повинна порушувати права співвласників на обслуговування їхнього будинку. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, чи накладається передана в оренду ділянка на прибудинкову територію, їхні висновки були визнані передчасними. Також суд вказав на необхідність з’ясування того, чи була дотримана процедура розпорядження комунальною власністю з урахуванням прав мешканців.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Справа №926/2555/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є визнання недійсними договору оренди землі та додаткового договору до нього, а також припинення зобов’язань з орендної плати через невідповідність цільового призначення земельних ділянок вимогам водного та земельного законодавства.

**2. Основні аргументи суду:**
Суд касаційної інстанції підкреслив, що застосування позовної давності є обов’язковим інструментом забезпечення юридичної визначеності, тому суд має окремо досліджувати перебіг строку для кожної позовної вимоги. Верховний Суд погодився з апеляцією в тому, що позивач знав або міг знати про порушення своїх прав щодо основного договору оренди ще у 2005 році, оскільки сам замовляв проєкт відведення землі, а тому відмова у позові в цій частині через сплив позовної давності є правомірною. Водночас суд вказав, що апеляційна інстанція припустилася процесуальної помилки, автоматично застосувавши наслідки спливу позовної давності до додаткового договору від 2024 року, не дослідивши окремо обставини та момент початку перебігу строку саме для цього правочину. Суд наголосив, що висновки експертиз, отримані позивачем пізніше, не є автоматичною підставою для поновлення строків, якщо особа мала об’єктивну можливість дізнатися про порушення раніше. Оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам щодо додаткового договору, рішення в цій частині було визнано передчасним та таким, що потребує додаткового дослідження доказів.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови щодо додаткового договору та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, залишивши в іншій частині рішення без змін.

Справа №910/5099/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності стягнення з прокуратури на користь ТОВ «Фора» витрат на проведення експертизи у справі про розірвання договору оренди земельної ділянки.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що витрати на експертизу є складовою судових витрат, які підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення.
* Ключовим критерієм для відшкодування є безпосередній зв’язок витрат із розглядом справи, а не час замовлення експертизи (до чи після подання позову).
* Суд підкреслив, що висновок експерта, складений на замовлення учасника справи, є належним доказом, якщо він відповідає вимогам процесуального закону та був врахований судом при вирішенні спору по суті.
* Верховний Суд зазначив, що відмова у відшкодуванні таких витрат стороні, яка виграла справу, суперечила б принципам розумності, справедливості та верховенства права.
* Доводи прокуратури про те, що питання, які ставилися на експертизу, не потребували спеціальних знань, були відхилені, оскільки суд першої інстанції вже оцінив цей висновок як доказ у сукупності з іншими матеріалами справи.
* Касаційний суд наголосив, що переоцінка доказів та встановлення нових обставин виходить за межі його повноважень, визначених статтею 300 ГПК України.
* Суд підтвердив, що оскаржувані рішення відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій в оскаржуваній частині — без змін.

Справа №9901/130/21 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність застосування до ТОВ «Граніт-001» персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) шляхом введення в дію рішення РНБО Указом Президента України.

2. **Основні аргументи суду:**
**.** Велика Палата Верховного Суду відступила від власної попередньої позиції (викладеної, зокрема, у постановах від 13.01.2021 у справі № 9901/405/19), яка обмежувала судовий перегляд санкційних справ лише перевіркою процедури та меж дискреції, без оцінки фактичних підстав. Суд наголосив, що в умовах правовладдя дискреція не може бути безмежною, тому судовий перегляд має включати оцінку фактичної основи, правової кваліфікації та пропорційності втручання у права особи. Суд встановив, що санкції не є видом юридичної відповідальності, а є превентивним заходом, тому для їх застосування не обов’язково мати вирок суду, достатньо наявності доказів створення потенційних загроз національній безпеці. Велика Палата підтвердила, що визначальним для застосування санкцій є не перелік суб’єктів, а саме характер діяльності особи, що створює загрози національним інтересам. Дослідивши матеріали справи, зокрема ті, що мають гриф «Для службового користування», суд дійшов висновку, що діяльність позивача у сфері публічних закупівель у дорожньому господарстві була частиною скоординованої поведінки групи осіб, що створювало потенційні загрози транспортній безпеці держави. Суд також підкреслив, що в умовах збройної агресії держава має широку дискрецію щодо вибору заходів захисту, а втручання у право власності є пропорційним, оскільки санкції є тимчасовими та не позбавляють права власності на майно, а лише обмежують його використання в Україні.

3. **Рішення суду:**
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу позивача, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції (виклавши її у редакції своєї постанови), але залишила резолютивну частину без змін, підтвердивши правомірність застосування санкцій.

Справа №990/282/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) у допуску кандидата до участі в доборі на посаду судді через недостатній стаж професійної діяльності у сфері права.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що стаж професійної діяльності у сфері права для кандидатів у судді обчислюється виключно після здобуття вищої юридичної освіти, що чітко визначено спеціальним Законом «Про судоустрій і статус суддів».
– Хоча Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» передбачає зарахування часу служби до стажу роботи за спеціальністю на пільгових умовах, реалізація цієї норми потребує затвердженого Кабінетом Міністрів України механізму.
– Суд наголосив, що оскільки уряд не розробив відповідного порядку пільгового (кратного) зарахування військової служби до стажу за спеціальністю, застосування формули «один місяць за три» є неможливим.
– Велика Палата розмежувала поняття «пільгового стажу» для пенсійного забезпечення та «кваліфікаційного стажу» для доступу до професії судді, вказавши на їх різну правову природу.
– Суд підкреслив, що не має повноважень підміняти собою органи виконавчої влади та самостійно встановлювати правила обчислення стажу там, де законодавець делегував це уряду.
– Відтак, відмова ВККС у допуску кандидата, чий стаж у календарному обчисленні виявився меншим за встановлені законом п’ять років, була визнана правомірною.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Справа №990/215/25 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи:

1. **Предмет спору:** Кандидатка на посаду судді оскаржувала результати кваліфікаційного іспиту та рішення ВККС про припинення її участі в конкурсі через нібито неналежне оцінювання її практичного завдання (відсутність деталізації балів за окремими елементами роботи).

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС діє в межах дискреційних повноважень, а оцінювання практичного завдання здійснюється членами комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство не вимагає від ВККС фіксувати бали окремо за кожен елемент практичного завдання (мотивувальна частина, стилістика тощо), а оцінка виставляється за роботу в цілому.
* Методичні вказівки, на які посилалася позивачка, мають допоміжний (інструктивний) характер для членів комісії, а не встановлюють обов’язкову форму звітності перед кандидатами.
* Анонімність іспиту є фундаментальною гарантією, тому повторна перевірка роботи конкретного кандидата в іншому складі комісії порушила б принципи рівності та об’єктивності конкурсу.
* Суд не може підміняти собою орган суддівського врядування та встановлювати правила оцінювання, які не передбачені законом.
* Також суд відхилив доводи про упередженість судді першої інстанції, зазначивши, що розгляд справ подібної категорії не є підставою для відводу.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №908/3346/21 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ, якими було прийнято рішення про виключення померлого учасника (спадкодавця позивача) зі складу товариства через нібито наявну заборгованість зі сплати внеску до статутного капіталу.

**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив на важливості дотримання апеляційним судом меж розгляду справи, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України.
* Суд встановив, що апеляційна інстанція вийшла за межі доводів апеляційної скарги, самостійно обґрунтувавши відмову в позові відсутністю у позивача корпоративних прав на момент проведення зборів, хоча відповідач таких доводів у скарзі не наводив.
* Верховний Суд підкреслив, що такий підхід апеляційного суду порушив принципи змагальності та диспозитивності, оскільки позивач був позбавлений можливості висловити свою позицію щодо мотивів, які суд використав для відмови в позові.
* Також суд зазначив, що апеляційна інстанція не надала оцінки доводам відповідача, які стосувалися безпосередньо суті спору (питання кворуму, компетенції та доказів сплати внеску), зосередившись лише на формальному статусі позивача.
* Верховний Суд зауважив, що спірне рішення зборів безпосередньо впливає на право позивача на спадкову частку, тому питання правомірності виключення учасника потребує ретельного дослідження, а не формального відхилення позову.
* Щодо доводів про порушення права на участь у відеоконференції, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення з цієї причини, оскільки скаржник не довів, що технічні збої сталися з вини суду.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції для належного розгляду спору по суті в межах доводів апеляційної скарги.

Справа №462/2510/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Окружного суду у Варшаві про стягнення з боржника значної суми заборгованості за кредитними зобов’язаннями.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що при розгляді клопотання про виконання іноземного рішення український суд не переглядає справу по суті, а лише перевіряє наявність підстав для відмови, передбачених міжнародним договором та ЦПК України.
– Ключовим питанням було дотримання процедури повідомлення боржника: суди встановили, що документи були вручені відповідно до законодавства Республіки Польща (країни, де ухвалено рішення), що підтверджено відповідним юридичним висновком.
– Верховний Суд підкреслив, що оцінка належності повідомлення має здійснюватися за правом держави суду, який виніс рішення (lex fori), а не за правом України.
– Доводи боржника про те, що він фактично проживав в Україні та не був особисто повідомлений, суд відхилив, оскільки вручення документів повнолітньому члену домогосподарства за адресою в Польщі відповідає польським процесуальним нормам.
– Суд також зазначив, що перевірка законності процесуальних дій іноземного суду не входить до компетенції українських судів у цій категорії справ.
– Оскільки підстав для відмови, визначених статтею 50 Договору між Україною та Польщею, не встановлено, а рішення іноземного суду набрало законної сили, підстави для скасування дозволу на виконання відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №206/6259/23 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом прокурора в інтересах держави.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при зверненні прокурора до суду в інтересах держави він діє як самостійний суб’єкт, що має процесуальні права та обов’язки, аналогічні позивачу.
– Суд зазначив, що органи державної влади або місцевого самоврядування, в інтересах яких діє прокурор, стають учасниками справи, проте це не звільняє від необхідності вирішення питання про розподіл судових витрат.
– Апеляційний суд помилково відмовив у розподілі витрат лише через те, що відповідач просив стягнути їх з міської ради, а не з прокуратури, проявивши надмірний формалізм.
– Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний самостійно визначити належного суб’єкта для відшкодування витрат, якщо позов було подано прокурором.
– Відмова у розгляді заяви про розподіл витрат без належного обґрунтування порушує норми процесуального права (ст. 141, 270 ЦПК України).
– Суд вказав, що право на відшкодування судових витрат є невід’ємною складовою права на справедливий суд, тому питання їх розподілу має бути вирішене по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду заяви про розподіл судових витрат.

Справа №910/5099/25 від 16/07/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем (ТОВ «Фора») під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

При винесенні рішення суд керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що хоча сторони мають право вільно визначати розмір гонорару в договорі, ці домовленості не є обов’язковими для суду при розподілі витрат, оскільки компенсації підлягають лише фактичні, необхідні та розумні витрати.
2. Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення (у цьому випадку — прокуратурі), проте суд також має право самостійно оцінювати обґрунтованість суми.
3. Верховний Суд проаналізував обсяг наданих послуг: підготовку відзиву та участь у одному судовому засіданні, дійшовши висновку, що заявлена сума (16 000 грн) є завищеною з огляду на складність справи.
4. Суд врахував критерії розумності, пропорційності до предмета спору та обсягу виконаної адвокатом роботи, посилаючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру гонорару.
5. Враховуючи відсутність ознак підвищеної складності справи, суд визнав заявлені витрати надмірними та вирішив зменшити їх розмір до 8 000 грн.

Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Фора», стягнувши з Київської міської прокуратури на користь відповідача 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №175/3635/22 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання права власності на частку у спадковому майні в порядку спадкування за законом після смерті сина позивачки, а також питання процесуального правонаступництва після смерті самої позивачки.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що мати померлого, отримавши рішення суду про надання додаткового строку для прийняття спадщини, фактично набула статусу спадкоємця, а відмова нотаріуса у видачі свідоцтва через оформлення майна іншими особами є підставою для судового захисту.
– Щодо процесуального правонаступництва, суд зазначив, що після смерті матері її спадкоємець за заповітом набув усіх майнових прав, включаючи право на захист спадкових інтересів, що відповідає статті 55 ЦПК України.
– Суд відхилив доводи відповідачів про необхідність зупинення справи до вирішення спору про недійсність заповіту, оскільки на момент розгляду заповіт був чинним, а презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) діє до моменту набрання законної сили рішенням про його недійсність.
– Щодо територіальної підсудності, суд роз’яснив, що при спорах про декілька об’єктів нерухомості підсудність визначається за місцезнаходженням об’єкта з найвищою вартістю в цілому, а не за вартістю часток чи ціною позову.
– Суд визнав клопотання про призначення експертиз (почеркознавчої та оціночної) спробою затягування процесу, оскільки наявних доказів було достатньо для встановлення юридичних фактів.
– Верховний Суд підкреслив, що право на спадщину виникає з моменту смерті спадкодавця, а відсутність свідоцтва чи реєстрації не позбавляє спадкоємця права на захист свого майна.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність визнання права власності за правонаступником.

Справа №523/5172/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий розбір ситуації:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було змінено вирок суду першої інстанції щодо засудженого за ухилення від відбування покарання (ст. 389 КК України) без дотримання процесуальної форми та права на захист.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд при погіршенні становища обвинуваченого (приєднання невідбутого покарання у вигляді штрафу) зобов’язаний був ухвалити новий вирок, а не обмежуватися ухвалою.
– Суд підкреслив, що будь-яке рішення, яке погіршує становище засудженого, вимагає суворого дотримання процедури, передбаченої ст. 420 КПК України.
– Окремим критичним порушенням стало проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого, який подав клопотання про відкладення засідання.
– Оскільки в апеляційній скарзі прокурора ставилося питання про погіршення становища засудженого, його участь у засіданні була обов’язковою згідно з вимогами ч. 4 ст. 401 КПК України.
– Ігнорування клопотання засудженого про відкладення розгляду через поважні причини було визнано істотним порушенням права на захист.
– Верховний Суд констатував, що такі процесуальні помилки унеможливлюють залишення рішення апеляційної інстанції в силі.
– Як наслідок, рішення було скасовано через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, одночасно звільнивши засудженого з установи відбування покарання.

Справа №904/1809/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за природний газ, поставлений постачальником «останньої надії» (ПОН), а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.

2. **Аргументи суду:**
* **:** Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх правових позицій (зокрема, у справах № 917/1297/23 та № 917/692/24), які кваліфікували відносини між споживачем та ПОН як кондикційні (безпідставне збагачення) у разі наявності у споживача заборгованості.
* Суд наголосив, що договір постачання природного газу з ПОН є публічним і вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання газу споживачу за відсутності в нього іншого постачальника.
* Автоматична реєстрація споживача в реєстрі ПОН на інформаційній платформі оператора ГТС є достатньою підставою для виникнення договірних відносин, а не позадоговірних.
* Наявність у споживача простроченої заборгованості не нівелює факту укладення договору, оскільки законодавець не передбачив автоматичного припинення таких відносин без відповідних дій сторін.
* Рахунок на оплату має лише інформаційний характер, тому його ненадання не є відкладальною умовою і не звільняє споживача від обов’язку оплатити спожитий газ у строки, визначені типовим договором.
* Відтак, до таких правовідносин застосовуються норми про договірну відповідальність, а не про повернення безпідставно набутого майна.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову апеляційного суду, частково скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю задовольнила позовні вимоги про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Справа №924/953/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницький звернувся з віндикаційним позовом до Національної академії Державної прикордонної служби України про витребування земельної ділянки площею 14,3226 га, яка, на думку позивача, незаконно вибула з його постійного користування.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що початок перебігу позовної давності пов’язаний не лише з моментом, коли особа фактично дізналася про порушення, а й з моментом, коли вона об’єктивно могла про це дізнатися. Суд встановив, що позивач мав можливість дізнатися про вибуття ділянки ще у 2007–2009 роках, оскільки саме тоді було прийнято розпорядження місцевої адміністрації про припинення права користування позивача та надання цієї ділянки академії. Верховний Суд підкреслив, що позивач, як орган управління землями оборони, зобов’язаний був проводити регулярну інвентаризацію та контроль за використанням майна, чого не було зроблено протягом 17 років. Суд відхилив доводи апеляційної інстанції про те, що позивач дізнався про порушення лише у 2024 році під час інвентаризації, назвавши це неналежним виконанням обов’язків щодо контролю за підвідомчим майном. Таким чином, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності сплив ще у 2010 році, що є самостійною підставою для відмови в позові. Також суд звернув увагу на те, що спір між двома державними структурами щодо земель оборони мав бути вирішений у позасудовому порядку з урахуванням державних інтересів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено у зв’язку зі спливом позовної давності.

Справа №907/1043/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Учасник товариства з часткою 50% звернувся до суду з вимогою зобов’язати ТОВ надати доступ до широкого переліку документів про господарську діяльність, оскільки товариство відмовило у їх наданні, посилаючись на конфіденційність та комерційну таємницю.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є безумовним та необхідним для реалізації корпоративних прав, зокрема права на управління.
– Верховний Суд наголосив, що перелік документів, визначений статтею 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, а учасник має право на отримання будь-якої інформації, що не є державною таємницею.
– Аргументи відповідача про відсутність обов’язку зберігати документи за весь період діяльності були відхилені, оскільки товариство не довело факт їх знищення або неможливості надання.
– Суд зазначив, що наявність публічного доступу до певних відомостей (наприклад, у реєстрах судових рішень) не звільняє товариство від обов’язку надати ці документи учаснику на його вимогу.
– Щодо захисту персональних даних, суд роз’яснив, що це не є підставою для повної відмови у наданні документів: товариство може надати їх із застосуванням процедури знеособлення конфіденційної інформації.
– Касаційна інстанція підкреслила, що доводи скаржника зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, а правова позиція судів попередніх інстанцій повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Рафанда» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково, — без змін.

Справа №569/11397/22 від 20/07/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про визначення територіальної підсудності (направлення матеріалів кримінального провадження) для розгляду апеляційної скарги прокурора на ухвалу суду першої інстанції.

2. Суд керувався положеннями статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, яка регулює питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого. Основною підставою для такого рішення є необхідність забезпечення ефективного та неупередженого розгляду справи, якщо в межах відповідної юрисдикції неможливо утворити склад суду або існують інші обставини, що перешкоджають розгляду. У даному випадку Рівненський апеляційний суд звернувся з відповідним поданням, оскільки виникла процесуальна необхідність передати справу до іншого апеляційного суду. Верховний Суд проаналізував обґрунтованість цього подання та дійшов висновку, що воно відповідає вимогам закону. Суд врахував, що передача справи до Волинського апеляційного суду сприятиме дотриманню розумних строків розгляду та забезпеченню доступу до правосуддя. Рішення спрямоване на усунення процесуальних перешкод, які виникли на рівні апеляційної інстанції у Рівненській області.

3. Верховний Суд задовольнив подання Рівненського апеляційного суду та направив матеріали кримінального провадження на розгляд до Волинського апеляційного суду.

Справа №991/10006/25 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження за обвинуваченням адвоката у закінченому замаху на підбурення до надання неправомірної вигоди судді та шахрайстві, що трансформувалося в суді у справу про зловживання впливом.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що адвокат дійсно отримав 1300 доларів США, проте не довів, що ці кошти призначалися саме судді, тому кваліфікував дії як зловживання впливом (ст. 369-2 КК України), а не як підбурення до хабарництва чи шахрайство.
– Суд критично поставився до доказів обвинувачення, визнавши протоколи про результати контролю за вчиненням злочину недопустимими, оскільки вони були складені після закінчення встановленого прокурором строку проведення цієї негласної слідчої дії.
– Попри недопустимість частини «контрольних» протоколів, суд використав інші докази (показання свідків, записи розмов, протокол обшуку), які підтвердили факт отримання адвокатом коштів за обіцянку вирішити питання в суді.
– Суд відкинув доводи захисту про провокацію злочину правоохоронними органами, вказавши, що участь заявника була пасивною, а адвокат діяв з прямим умислом на зловживання впливом.
– При призначенні покарання суд врахував позитивну характеристику адвоката, наявність у нього двох неповнолітніх дітей та інвалідність, тому обрав штраф замість позбавлення волі.
– Суд також зазначив, що оскільки адвокат не був визнаний винним у злочинах, що передбачають конфіскацію, арешт на його майно підлягає скасуванню.

3. **Рішення суду:** Суд визнав адвоката винним у зловживанні впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України), виправдав за обвинуваченням у шахрайстві та призначив покарання у виді штрафу в розмірі 93 500 гривень.

Справа №520/35855/24 від 20/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови Головного управління ДСНС у призначенні членам сім’ї загиблого рятувальника одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн, передбаченої постановою КМУ №168 для осіб, які загинули під час безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони в районах їх ведення.

2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що для отримання вказаної допомоги необхідно встановити сукупність трьох ознак: часової (період воєнного стану), функціональної (безпосередня участь у бойових діях або заходах з оборони) та територіальної (перебування безпосередньо в районах ведення таких дій).
* Верховний Суд підкреслив, що поняття «район ведення воєнних (бойових) дій» не є тотожним поняттю «територія, на якій діє воєнний стан», оскільки воєнний стан введено на всій території України, тоді як райони бойових дій визначаються окремими наказами Мінреінтеграції.
* Суд встановив, що на момент загибелі рятувальника (квітень 2024 року) місто Харків, згідно з офіційним Переліком №309, не було віднесене до території ведення активних бойових дій, а перебувало в зоні можливих бойових дій.
* Відсутність територіальної ознаки, яка є обов’язковою умовою для виплати допомоги саме у розмірі 15 млн грн, унеможливлює задоволення позовних вимог.
* Суд відхилив посилання позивачів на інші судові рішення, наголосивши, що правозастосування має ґрунтуватися на висновках Верховного Суду, а не на практиці судів нижчих інстанцій у схожих справах.
* Верховний Суд підтвердив, що не вбачає підстав для відступу від своєї попередньої правової позиції щодо необхідності дотримання територіального критерію для отримання цієї виплати.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у призначенні допомоги, — без змін.

Справа №560/1321/26 від 20/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність дій Пенсійного фонду щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсійних виплат військовослужбовців у 2026 році на підставі положень Закону про Державний бюджет та відповідної постанови Кабінету Міністрів.

2. Суд виходив з того, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом, який має вищу юридичну силу щодо загальних норм бюджетного законодавства. Верховний Суд наголосив, що закон про Державний бюджет не може скасовувати або обмежувати соціальні гарантії, встановлені спеціальними законами, оскільки це порушує конституційні принципи верховенства права. Суд підкреслив, що будь-які зміни умов пенсійного забезпечення мають вноситися виключно до профільного закону, а не через бюджетні акти. Також було зазначено, що застосування понижуючих коефіцієнтів фактично звужує зміст конституційного права на соціальний захист, що прямо заборонено статтею 22 Конституції України. Крім того, суд застосував принцип пріоритетності спеціальної норми над загальною, вказавши, що Пенсійний фонд вийшов за межі своїх повноважень, застосувавши підзаконний акт, що суперечить спеціальному закону. Насамкінець, суд послався на усталену практику Конституційного Суду, згідно з якою бюджетний закон не може бути інструментом зміни обсягу прав громадян.

3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши дії Пенсійного фонду протиправними та зобов’язавши його виплачувати пенсію без застосування понижуючих коефіцієнтів.

Справа №990/185/26 від 20/07/2026
Предметом цього спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким було визначено результати кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання ВККС процедурних гарантій та критеріїв оцінювання, встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Ключовим аспектом стало питання правомірності висновків Комісії щодо професійної компетентності, етики та доброчесності судді під час проведення кваліфікаційного оцінювання. Суд проаналізував, чи було рішення ВККС вмотивованим та чи базувалося воно на об’єктивних даних, отриманих у встановленому законом порядку. Також було досліджено, чи не допустила Комісія порушень при оцінці доказів, наданих позивачем для спростування негативних висновків. Суд дійшов висновку, що процедура оцінювання була проведена з порушенням вимог щодо обґрунтованості та повноти дослідження обставин справи. Відтак, втручання суду було спрямоване на захист прав судді від свавільних або недостатньо вмотивованих рішень органу суддівського врядування.

Верховний Суд задовольнив позов, визнавши протиправним та скасувавши рішення ВККС України про результати кваліфікаційного оцінювання позивача.

Справа №480/2756/24 від 20/07/2026
Предметом цього спору є правомірність закриття апеляційним судом провадження за скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке було залучене до справи як відповідач.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував норми процесуального права, вважаючи, що оскільки резолютивна частина рішення не містить прямих зобов’язань для ГУ ПФУ у Львівській області, то воно не зачіпає його інтересів. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження для учасника справи, яким є відповідач, є безумовним і гарантованим Конституцією України. Суд роз’яснив, що обов’язок доводити, що рішення стосується їхніх прав, покладається лише на осіб, які не брали участі у справі. Оскільки ГУ ПФУ у Львівській області вже мало статус відповідача, воно наділене повним обсягом процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції. Таким чином, закриття апеляційного провадження було визнано незаконним обмеженням права на судовий захист. Верховний Суд підкреслив, що процесуальний статус учасника справи є достатньою підставою для реалізації права на апеляційний перегляд.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду по суті.

Справа №420/28251/24 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у виплаті військовому пенсіонеру заборгованості з пенсії за період з 2014 по 2022 рік, що виникла внаслідок припинення виплат через тимчасову окупацію АР Крим.

2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, обмежившись лише констатацією факту протиправного припинення виплат. Суд наголосив, що для вирішення питання про виплату пенсії за минулий час необхідно застосовувати статтю 55 Закону № 2262-XII, яка розмежовує виплати залежно від того, з чиєї вини пенсія не була отримана. Суди не встановили, чи отримувала особа пенсію від органів РФ у цей період та чи були об’єктивні перешкоди для звернення пенсіонера до українських органів ПФУ. Також суд підкреслив, що сам факт проживання на окупованій території не позбавляє права на пенсію, але вимагає дотримання встановлених процедур для її поновлення. Відтак, без з’ясування причин неодержання коштів та наявності вини конкретного органу ПФУ, висновок про виплату за весь період є передчасним. Водночас Верховний Суд підтвердив, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки відлік почався з моменту отримання письмової відмови ПФУ у 2024 році.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов’язання виплатити заборгованість та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин.

Справа №420/11679/23 від 20/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, де Пенсійний фонд намагався скасувати попереднє рішення про виплату пенсії без обмежень через анулювання позивачу статусу особи з інвалідністю.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилки, автоматично відмовивши у перегляді справи лише через те, що документ про скасування інвалідності був виданий пізніше дати ухвалення рішення. Суд роз’яснив, що для визнання обставини «нововиявленою» ключовим є не дата створення документа, а момент виникнення самого юридичного факту, який цей документ засвідчує. Якщо рішення експертної команди стосується періоду, що передував судовому розгляду, воно може бути підставою для перегляду справи, оскільки впливає на саму передумову виникнення права на пенсію. Суди не дослідили, чи дійсно скасування інвалідності має ретроспективний характер і чи існував цей факт об’єктивно на момент першого розгляду справи. Також суд підкреслив, що питання істотності такої обставини потребує оцінки: чи спростовує вона юридичну передумову, на якій ґрунтувалося рішення про виплату пенсії. Відтак, суди не виконали свій обов’язок щодо повного та всебічного з’ясування обставин, обмежившись лише формальною оцінкою дати видачі довідки.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належної перевірки заяви Пенсійного фонду.

Справа №420/2090/25 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги дружині померлого військовослужбовця через виявлення в його крові етилового спирту на момент смерті.

**2. Аргументи суду:**
Суд наголосив, що одноразова грошова допомога є важливою соціальною гарантією, тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися вузько, а не розширено. Ключовим висновком є те, що сам по собі факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп’яніння не є автоматичною підставою для відмови у виплаті. Для відмови Міноборони повинно довести наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між станом сп’яніння, конкретними діями військовослужбовця та настанням смерті. Суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності відмови покладається саме на суб’єкт владних повноважень, тобто на Міністерство оборони. У даній справі суди попередніх інстанцій не дослідили наявність постанови військово-лікарської комісії (ВЛК) про причинний зв’язок захворювання, що призвело до смерті. Оскільки матеріали справи не містили цього критично важливого документа, суди не змогли встановити, чи була смерть наслідком саме алкогольного сп’яніння, чи наслідком хронічного захворювання. Відтак, Верховний Суд визнав, що без належної оцінки всіх доказів у сукупності рішення не можна вважати обґрунтованим.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.

Справа №400/8494/25 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржив відмову Пенсійного фонду у виплаті щомісячної доплати до пенсії (2000 грн) та індексації пенсії після того, як йому було проведено перерахунок пенсії на виконання попереднього судового рішення.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що перерахунок пенсії позивача відбувся через зміну розміру грошового забезпечення, зумовлену зростанням прожиткового мінімуму, що є підставою для перегляду соціальних виплат.
– Верховний Суд підкреслив, що індексація та доплата до пенсії за Постановами №713 та №118 мають на меті підтримання купівельної спроможності, проте вони не можуть виплачуватися одночасно з підвищенням основного розміру пенсії, що виникло внаслідок перерахунку грошового забезпечення.
– Суд зазначив, що після здійснення перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки про грошове забезпечення, правові підстави для отримання додаткових виплат (індексації та доплати 2000 грн) втрачаються, оскільки основний розмір пенсії вже був збільшений.
– Важливим аспектом стало застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою перерахунок пенсії у зв’язку зі зміною складових грошового забезпечення виключає можливість одночасного отримання індексації, передбаченої спеціальними урядовими постановами.
– Суд також вказав, що застосування фіксованої величини 1762 грн (згідно з Постановою №481) є неправомірним, проте це не скасовує факту того, що після перерахунку пенсії за судовим рішенням виплата індексації припиняється.
– **** Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25, щодо відсутності підстав для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму, сформувавши нову позицію про необхідність застосування первинної редакції пункту 4 Постанови №704.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.

Справа №560/5580/25 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий професійний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність застосування Пенсійним фондом понижуючих коефіцієнтів до пенсійних виплат військовослужбовців у 2025 році на підставі положень Закону про Державний бюджет та відповідної постанови Кабінету Міністрів.

2. Суд виходив з того, що пенсійне забезпечення військовослужбовців регулюється спеціальним законом (Закон № 2262-XII), який має пріоритет над нормами загального характеру. Верховний Суд наголосив, що закон про Державний бюджет не може змінювати або скасовувати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальними законами, оскільки це суперечить Конституції України. Було підкреслено, що держава має конституційний обов’язок забезпечувати посилений соціальний захист військовослужбовців, який не може бути звужений через економічну доцільність чи бюджетні обмеження. Суд застосував принцип «спеціальний закон скасовує дію загального» (lex specialis derogat generali), визнавши, що положення Закону № 4059-IX та постанови КМУ № 1 не можуть обмежувати права, гарантовані спеціальним законодавством. Також було зазначено, що зміни до умов пенсійного забезпечення мають вноситися виключно шляхом коригування профільного закону, а не через бюджетні акти. Зрештою, суд підтвердив, що застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій військових є протиправним втручанням у право на соціальний захист.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги пенсіонера було задоволено, а касаційну скаргу Пенсійного фонду — відхилено.

Справа №420/33487/24 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем припису Держпраці про усунення порушень трудового законодавства, винесеного за результатами позапланової перевірки.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що інспектори праці мають право перевіряти дотримання законодавства не лише щодо конкретного заявника, а й щодо інших працівників, якщо це необхідно для встановлення системності порушень.
– Суд підкреслив, що Конвенція МОП № 81, яка є частиною національного законодавства, надає інспекторам широкі повноваження щодо огляду приміщень та опитування персоналу, тому перевірка за адресами, що не були прямо вказані у скарзі, є правомірною, якщо вони стосуються господарської діяльності суб’єкта.
– Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише формальним аналізом процедури, не дослідивши по суті питання прихованих трудових відносин та обґрунтованості наказів про призупинення трудових договорів.
– Верховний Суд зазначив, що призупинення дії трудового договору за законом про воєнний стан не може підміняти собою простій, якщо роботодавець фактично має можливість забезпечити працівника роботою.
– Також суд вказав, що підписання припису однією посадовою особою, яка проводила перевірку, є достатнім і не є підставою для його скасування.
– Враховуючи, що суди нижчих інстанцій не надали оцінку доказам щодо фактичного змісту трудових відносин, Верховний Суд визнав їхні рішення передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному з’ясуванні обставин справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №580/9698/24 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень (ППР) про нарахування грошових зобов’язань після проходження процедури адміністративного оскарження та питання поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що для оскарження ППР після адміністративної процедури встановлено спеціальний місячний строк згідно з п. 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України.
– Верховний Суд наголосив на важливості оцінки поважності причин пропуску строку, які мають бути об’єктивними, непереборними та не залежати від волі позивача.
– У цій справі суд визнав поважними причинами пропуску строку поєднання тяжкого стану здоров’я директора (єдиної особи в штаті) та скрутного фінансового становища підприємства, що унеможливлювало своєчасну сплату судового збору.
– Суд зазначив, що оцінка доказів поважності причин пропуску строку належить до дискреції судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційна інстанція не має права здійснювати переоцінку встановлених ними фактів.
– Також було підкреслено, що суворе трактування процесуальних строків не повинно перетворюватися на «надмірний формалізм», який позбавляє особу права на ефективний судовий захист.
– Суд відхилив доводи податкового органу, оскільки вони зводилися до незгоди з оцінкою доказів, а не до доведення порушення судами норм права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано ППР, — без змін.

Справа №640/25041/21 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) суми гарантованого відшкодування за банківським вкладом у зв’язку з невиконанням попереднього судового рішення та припиненням діяльності банку.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що ФГВФО є суб’єктом, який несе відповідальність за функціонування системи гарантування вкладів, і саме він зобов’язаний виплатити відшкодування незалежно від того, чи завершена процедура ліквідації банку.
* Встановлено, що позивач має статус вкладника, а його право на отримання коштів було підтверджено попереднім судовим рішенням, яке не було виконано через бездіяльність уповноваженої особи Фонду.
* Суд підкреслив, що уповноважена особа Фонду є його працівником, тому відповідальність за її дії чи бездіяльність (зокрема, невключення вкладника до реєстру на виплату) несе безпосередньо Фонд.
* Аргумент Фонду про неможливість виплати через припинення банку як юридичної особи був відхилений, оскільки протиправна бездіяльність Фонду не може позбавляти особу права на гарантовану державою компенсацію.
* Суд застосував норми цивільного законодавства про деліктні зобов’язання, вказавши на презумпцію вини заподіювача шкоди, яку Фонд не спростував.
* Також було зазначено, що правовідносини щодо виплати гарантованого відшкодування виникають безпосередньо між вкладником та Фондом, тому ліквідація банку не впливає на обов’язок Фонду здійснити виплату.
* Суд підтвердив, що стягнення коштів з Фонду є належним способом захисту прав позивача в умовах, коли попереднє рішення суду не було виконано, а банк припинив існування.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФГВФО без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з Фонду 200 000 грн відшкодування — без змін.

Справа №460/5445/25 від 20/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Спір стосується права членів сім’ї військовослужбовця, який помер внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини, на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн згідно з Постановою КМУ № 168, замість виплати, призначеної за Порядком № 975.

2. **Аргументи суду ():**
* Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав **** відступив від попередньої позиції, викладеної у постановах від 17.07.2024 (справа № 600/548/23-а) та від 22.08.2024 (справа № 380/9868/23), визнавши їх такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
* Суд наголосив, що положення пункту 2 Постанови № 168 не можуть тлумачитися відокремлено від Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
* Ключовим висновком стало те, що право на виплату 15 млн грн виникає лише у разі загибелі військовослужбовця або його смерті, що перебуває у прямому причинному зв’язку з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини.
* Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про те, що захворювання, яке призвело до смерті, пов’язане із захистом Батьківщини, не є автоматичною підставою для виплати у розмірі 15 млн грн, якщо відсутній зв’язок із пораненням чи травмою.
* Поняття «загибель» у розумінні Постанови № 168 має самостійне юридичне значення і не охоплює всі випадки смерті від загальних захворювань під час воєнного стану.
* У разі відсутності доказів причинного зв’язку смерті з пораненням чи травмою, соціальний захист членів сім’ї забезпечується відповідно до загальних норм Закону № 2011-XII та Порядку № 975.
* Суд підкреслив, що Порядок № 975 є чинним та застосовним до випадків смерті військовослужбовців від захворювань, незалежно від того, чи були вони мобілізовані, чи проходили службу за контрактом.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у виплаті 15 млн грн, — без змін.