Це рішення у справі *Kılıçarslan та інші проти Туреччини* (2026 р.) стосується 595 заяв осіб, засуджених за членство в озброєній терористичній організації «FETÖ/PDY» після спроби державного перевороту в Туреччині у 2016 році. Головна проблема полягає в тому, що ці обвинувальні вироки ґрунтувалися переважно на використанні заявниками зашифрованого додатка для обміну повідомленнями «ByLock», який національні суди розцінювали як достатній та беззаперечний доказ членства. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що такий підхід фактично запровадив об’єктивну відповідальність, порушуючи принцип законності. Суд постановив, що національні суди не забезпечили належних процесуальних гарантій, які б дозволили заявникам ефективно оскаржити докази, отримані через «ByLock». Як наслідок, Суд дійшов висновку про порушення як статті 7 (ніякого покарання без закону), так і статті 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції. Рішення підтверджує, що висновки у знаковій справі *Yüksel Yalçınkaya* не є поодинокими, а свідчать про системну проблему в тому, як розглядалися ці справи.
**Структура та положення**
Рішення оформлене як рішення Комітету, що відображає усталену практику Суду щодо цієї конкретної категорії справ. Воно розпочинається з об’єднання 595 заяв через тотожність їхнього предмета. Далі Суд розглядає питання прийнятності скарг, відхиляючи аргумент Уряду про те, що ці справи слід розглядати окремо від справи *Yüksel Yalçınkaya*. Рішення ґрунтується на прецедентах у справах *Yalçınkaya* та *Demirhan та інші*, підтримуючи позицію, що уніфікований, загальний підхід турецьких судів до доказів, отриманих через «ByLock», становить порушення Конвенції. На відміну від попередніх рішень, це рішення слугує масовим підтвердженням позиції Суду, застосовуючи принципи справи *Yalçınkaya* до великої кількості заявників одночасно.
**Ключові положення для юридичної практики**
Для юристів-практиків та спостерігачів найважливішими є такі положення:
* **Порушення статті 7:** Суд підтверджує, що використання «ByLock» як єдиної, беззаперечної підстави для засудження за статтею 314 § 2 Кримінального кодексу Туреччини порушує принцип законності, оскільки покладає кримінальну відповідальність без доведення конкретних складових елементів злочину.
* **Порушення статті 6 § 1:** Суд вказує на недоліки в процесуальній системі, а саме: відсутність гарантій для оскарження цілісності та змісту даних «ByLock», а також нездатність національних судів надати достатнє обґрунтування своїх рішень.
* **Відшкодування:** Суд роз’яснює, що встановлення факту порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Він прямо вказує на статтю 311 § 1 (f) Кримінального процесуального кодексу Туреччини, зазначаючи, що найбільш відповідною формою відновлення прав є перегляд національних судових проваджень відповідно до «висновків та духу» цього рішення.
* **Обсяг доказів:** Хоча Суд визнає, що проти деяких заявників були наявні й інші докази (наприклад, рахунки в Bank Asya, членство в профспілках), він наголошує, що «загальний підхід» національних судів, за якого «ByLock» був вирішальним фактором, викривив увесь судовий процес, незалежно від наявності інших додаткових доказів.
Це рішення має велике значення для українського правового контексту, оскільки воно підкріплює стандарти права на справедливий суд та принцип законності у справах, пов’язаних із національною безпекою та масовими переслідуваннями. Воно пропонує чіткий орієнтир щодо того, як міжнародні стандарти прав людини мають застосовуватися, коли національні органи влади покладаються на масово оброблені цифрові докази для винесення обвинувальних вироків за членство в організаціях, визнаних терористичними або підривними.
