### 1. Суть рішення
У справі *«Бяльський проти України»* Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що Україна порушила Європейську конвенцію з прав людини щодо поводження із заявником, Бяльським Віталієм Олександровичем, та його тримання під вартою. Суд виявив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням державою належної медичної допомоги при тяжкому стоматологічному захворюванні заявника, а саме глибокому карієсі зубів, під час його перебування під вартою. Крім того, ЄСПЛ встановив порушення пункту 3 статті 5 та пункту 4 статті 5, вказавши на надмірну тривалість його досудового тримання під вартою та неприпустиму восьмимісячну затримку в розгляді його апеляційної скарги на ухвалу про тримання під вартою. Суд вирішив, що немає необхідності окремо розглядати додаткову скаргу заявника за пунктом 1 статті 5 щодо законності його арешту. Внаслідок цих висновків Суд зобов’язав Україну виплатити заявнику 9 750 євро в якості компенсації матеріальної та моральної шкоди, а також 250 євро на відшкодування судових та інших витрат. Це рішення підтверджує суворі стандарти, що висуваються до медичного обслуговування в місцях несвободи, та необхідність швидкого судового перегляду рішень про тримання під вартою.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення структуровано систематично, починаючи з представлення сторін та складу Палати, яка засідала як Комітет (судді Андреас Зюнд, Ваге Григорян та Себастьєн Б’янкері). Далі наводяться стисла процесуальна історія, виклад фактів та детальна юридична оцінка, розділена на три основні частини: стверджуване порушення статті 3, інші порушення відповідно до усталеної прецедентної практики (пункти 3 і 4 статті 5) та решта скарг. Воно завершується застосуванням статті 41 (справедлива сатисфакція) та додатком у вигляді таблиці, де детально описано конкретні недоліки медичного обслуговування заявника, дати тримання під вартою та присуджені суми компенсації.
З точки зору розвитку права, це рішення не змінює основну доктрину Суду, а радше застосовує його усталену прецедентну практику (WECL) до конкретних обставин справи.
* **За статтею 3** Суд спирається на стандарти, встановлені у таких знаменних справах, як *«Блохін проти Росії»* та *«Невмержицький проти України»*, знову наголошуючи, що хоча ув’язнений не може розраховувати на абсолютно найкраще медичне лікування, доступне в приватних зовнішніх клініках, держава повинна гарантувати швидке, точне встановлення діагнозу та всебічну терапевтичну стратегію, порівнянну за якістю з лікуванням, що надається населенню загалом. Визнання глибокого карієсу зубів та відсутності своєчасних консультацій стоматолога-спеціаліста джерелом «значного занепокоєння», що прирівнюється до такого, що принижує гідність поводження, узгоджується з цією захисною тенденцією.
* **За статтею 5** рішення підтверджує суворі вимоги, встановлені у справі *«Харченко проти України»*. У ньому підкреслюється, що «непереконливі підстави» для продовження досудового тримання під вартою та надмірні затримки в апеляційному провадженні (зокрема, восьмимісячна затримка розгляду апеляції на тримання під вартою) є очевидними системними відхиленнями від вимоги Конвенції щодо «невідкладності» розгляду.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, правозахисників та журналістів, які відстежують умови тримання під вартою, найбільш важливими елементами цього рішення є:
* **Стандарт стоматологічної допомоги за статтею 3:** Суд прямо визнає, що здоров’я зубів — зокрема глибокий карієс та відсутність/затримка консультації спеціаліста — підпадає під дію статті 3. Установи тримання під вартою не можуть розглядати стоматологічні проблеми як другорядні; вони повинні забезпечувати своєчасне втручання спеціаліста.
* **Правило «порiвнянної якості»:** У тексті наголошується, що медична допомога у в’язницях має бути належною та порівнянною за якістю з тією, яку органи державної влади зобов’язуються надавати всьому населенню.
* **Суворі строки для перегляду за пунктом 4 статті 5:** Суд зафіксував, що апеляційну скаргу заявника на ухвалу про тримання під вартою від 29 січня 2024 року було подано 14 лютого 2024 року, але розглянуто лише 16 жовтня 2024 року. Це чітке визначення 8-місячної затримки як порушення є вагомим орієнтиром для розуміння того, що становить собою відсутність «невідкладності» судового перегляду.
* **Застосування пункту 3 статті 5:** У рішенні зазначається, що досудове тримання заявника під вартою тривало понад 2 роки та 20 днів. Суд повторив, що «непереконливість підстав», які використовуються національними судами для тримання особи під вартою без судового розгляду, порушує Конвенцію.
* **Процесуальна економія (принцип Валентина Кимпяну):** Суд скористався своїм дискреційним правом відповідно до прецеденту *«Валентин Кимпяну проти Румунії»*, щоб обійти розгляд скарги за пунктом 1 статті 5 (незаконний арешт), продемонструвавши, що після вирішення основних правових питань справи Суд не витрачатиме судові ресурси на другорядні питання прийнятності.
