Справа №278/1726/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладені з дочкою, стверджуючи, що помилково вважала їх договорами довічного утримання.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визнання правочину недійсним через помилку (ст. 229 ЦК України) суд має встановити, чи дійсно позивач неправильно сприйняв природу договору, що вплинуло на його волевиявлення. Суд зазначив, що істотними обставинами в таких справах є похилий вік позивача, стан здоров’я, потреба у догляді та те, чи є відчужуване майно єдиним житлом. У цій справі відповідачка у своєму відзиві фактично визнала наявність домовленості про догляд за батьками в обмін на нерухомість, проте суди попередніх інстанцій проігнорували це зізнання. Також апеляційний суд не надав належної оцінки показанням свідків та факту проживання позивачки у будинку після оформлення «дарування». Верховний Суд підкреслив, що без комплексного аналізу цих обставин висновок про законність правочину є передчасним. Оскільки апеляційний суд не встановив ці ключові факти, справа потребує повторного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №333/11111/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди через поширення відповідачем у месенджері «Viber» інформації, яку позивач вважав недостовірною та такою, що містить звинувачення у вчиненні злочинів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини, захищає не лише факти, а й оціночні судження, які не підлягають спростуванню чи доведенню їх правдивості. Суд встановив, що оскаржуваний допис у «Viber» не містив конкретних фактичних даних, які можна було б перевірити, а був вираженням суб’єктивної думки автора, що підтверджується використанням фрази «ось що я думаю». Оскільки висловлювання не містили індивідуалізованих тверджень про факти, а мали характер припущень, вони не можуть бути визнані наклепом. Суд також наголосив, що вживання гіпербол або сатири в оціночних судженнях є допустимим у демократичному суспільстві. Відтак, оскільки поширені відомості є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, підстави для задоволення позову про захист репутації відсутні. Відповідно, вимога про відшкодування моральної шкоди також була відхилена як похідна від основної.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №201/5246/22 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується визнання протиправними рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, визнання права власності на них та їх витребування з чужого незаконного володіння.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на грубих порушеннях процесуальних прав відповідачки, яка стверджувала, що була позбавлена можливості брати участь у судовому процесі в першій інстанції. Суд наголосив, що відповідачка не отримувала копій позовних заяв, судових повісток та самого рішення, що унеможливило її захист, подання відзиву чи заяви про застосування позовної давності. Апеляційний суд, ігноруючи ці доводи, не виконав свого обов’язку щодо перевірки дотримання принципу рівності сторін та права на справедливий суд. Верховний Суд підкреслив, що умотивованість рішення є гарантією права на справедливий суд, а суд апеляційної інстанції не надав відповідей на ключові аргументи скаржника. Оскільки апеляційний суд не перевірив обставини щодо належного повідомлення сторони, його висновки визнано передчасними. Відтак, для забезпечення права на захист, справу необхідно розглянути повторно з дотриманням усіх процесуальних гарантій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №362/4082/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв’язку з порушенням процедури його вчинення при зверненні стягнення на нерухоме майно іпотекодавця.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався виключно питаннями дотримання правил предметної юрисдикції, оскільки спір виник із правовідносин, похідних від кредитного договору між юридичними особами. Суд зазначив, що згідно з чинним процесуальним законодавством та усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, спори щодо правочинів, укладених на забезпечення виконання основного господарського зобов’язання, підлягають розгляду виключно в порядку господарського судочинства. Оскільки кредитний договір був укладений між банком та товариством, іпотечний договір, хоч і укладений з фізичною особою, є нерозривно пов’язаним із цим господарським зобов’язанням. Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, що є істотним порушенням норм процесуального права. Відповідно до вимог статті 414 ЦПК України, порушення правил предметної юрисдикції є безумовною підставою для скасування судових рішень. Верховний Суд наголосив, що завдання господарського судочинства превалюють над іншими міркуваннями, тому розгляд справи цивільним судом був неправомірним.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду.
Справа №518/201/14-ц від 10/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування про приватизацію земельної ділянки та оформлення права власності на житловий будинок, а також визнання права власності на частки у спадковому майні та зустрічні вимоги про визнання заповіту недійсним.
2. **Аргументи суду:**
* **:** Суд відступив від попередньої практики, зазначивши, що відсутність у матеріалах справи рішення виконавчого комітету про надання голові сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій не є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки це порушує принцип свободи заповіту.
* Суд підкреслив, що право на заповіт є фундаментальним принципом спадкового права, тому формальні недоліки в документах, що не стосуються вільного волевиявлення заповідача, не повинні призводити до нікчемності заповіту.
* Щодо спадкування, суд встановив, що оскільки спадкодавець (онук) фактично вступив в управління майном, він прийняв спадщину після свого діда, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків.
* Суд визнав помилковим висновок попередніх інстанцій про те, що для звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно обов’язковою є наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.
* Оскільки між сторонами існує реальний спір про право, який неможливо вирішити в позасудовому порядку, захист права власності через суд є належним способом захисту.
* Суд також врахував принцип заборони повороту до гіршого, залишаючи в силі рішення в частині, де права позивачів були захищені судами нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення зустрічного позову (визнавши заповіт дійсним) та в частині відмови у визнанні права власності, ухваливши нове рішення про визнання за позивачами права власності на частки у житловому будинку.
Справа №461/260/17 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася скасувати державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на нежитлові приміщення та витребувати їх на користь ТОВ СП «Піцца-Пронто», стверджуючи про незаконність набуття містом права власності на це майно.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що право комунальної власності на спірні приміщення вже було предметом розгляду в інших справах, де було підтверджено законність дій міської ради та відсутність у позивачки прав власності на ці об’єкти.
* Ключовим стало те, що ТОВ СП «Піцца-Пронто» користувалося приміщеннями виключно на підставі договорів оренди, а не як власник, що спростовує доводи позивачки про право власності товариства.
* Суд наголосив на принципі остаточності судових рішень, зазначивши, що спроби позивачки переглянути встановлені раніше факти є неприпустимими.
* Доводи щодо порушень при реєстрації права власності були відхилені, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім документам, а процедура реєстрації відповідала вимогам закону.
* Щодо відводів суддям, Верховний Суд не знайшов жодних доказів їхньої упередженості чи конфлікту інтересів, які б могли вплинути на об’єктивність розгляду справи.
* Суд також підкреслив, що позивачка, будучи бенефіціаром товариства, мала всі можливості для захисту інтересів компанії у попередніх судових процесах, тому її поточні вимоги не мають правового підґрунтя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №331/3872/20 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника (квартири), у якому зареєстрована малолітня дитина, за відсутності згоди органу опіки та піклування.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що обов’язковість виконання судового рішення є фундаментальним принципом правосуддя, а неможливість реалізації майна через відмову органу опіки не повинна ставати безстроковою перешкодою для стягувача.
– Верховний Суд підтвердив, що у разі відмови органу опіки та піклування, виконавець має право звернутися до суду, який зобов’язаний оцінити баланс інтересів сторін та найкращі інтереси дитини.
– Суди встановили, що боржник є лише бабою дитини, а не її батьком, тому не несе прямого обов’язку щодо забезпечення онука житлом, оскільки це є першочерговим обов’язком батьків.
– Важливим фактором стало те, що боржник має альтернативне місце проживання, а сама квартира не є єдиним прихистком для дитини, що підтверджує відсутність порушення її житлових прав.
– Суд врахував тривале невиконання боржником рішення суду (понад три роки) та відсутність у неї іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення для погашення боргу.
– Також було враховано, що боржник сама раніше просила про відстрочку виконання рішення, проте навіть після її спливу борг не був погашений, що свідчить про відсутність добросовісної поведінки з її боку.
– Суд підкреслив, що формальна реєстрація дитини не може бути інструментом для уникнення виконання законних фінансових зобов’язань, якщо це порушує права кредитора.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими приватному виконавцю надано дозвіл на реалізацію квартири боржника.
Справа №161/16767/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням через тривале непроживання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для визнання особи такою, що втратила право на житло, позивач має довести факт відсутності відповідача понад встановлений законом строк саме без поважних причин.
– Апеляційний суд встановив, що позивачка не надала переконливих доказів відсутності відповідача у спірний період (2019–2022 роки), оскільки між сторонами існував тривалий конфлікт, що перешкоджав користуванню житлом.
– Ключовим фактором стала мобілізація відповідача до лав ЗСУ у 2022 році, що є поважною причиною відсутності, яка виключає можливість позбавлення права на житло за статтями 71, 72 ЖК України.
– Суд підкреслив, що позбавлення права на житло є крайнім заходом, який має відповідати принципу «необхідності в демократичному суспільстві» згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційна інстанція правильно оцінила докази, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
– Суд також зазначив, що попередні рішення про вселення відповідача свідчать про відсутність у нього добровільного наміру відмовитися від права користування квартирою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши право відповідача на користування житлом.
Справа №922/2185/19 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсними договори оренди та суборенди земельної ділянки державної власності, а також повернути цю ділянку державі через порушення процедури її надання (поза конкурентними торгами).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позовна вимога про повернення земельної ділянки за своєю суттю є реституційною (повернення майна після визнання правочину недійсним), а не негаторним позовом, тому на неї поширюються строки позовної давності.
– Верховний Суд наголосив, що прокурор не може довільно змінювати правову природу позову в апеляційній чи касаційній інстанціях, намагаючись уникнути застосування позовної давності через перекваліфікацію вимог.
– Суд підкреслив, що відомості Державного реєстру речових прав є публічними, тому прокурор мав можливість дізнатися про порушення прав держави ще у 2016 році, коли договір оренди був зареєстрований.
– Оскільки позов було подано у 2019 році, трирічний строк позовної давності на момент звернення до суду вже сплив, що є самостійною підставою для відмови у позові.
– Суд також зазначив, що суперечлива процесуальна поведінка прокурора (зміна позиції щодо природи позову) не є добросовісною та не підлягає захисту.
– Зрештою, суд дійшов висновку, що оскільки прокурор не довів наявності поважних причин для пропуску строку, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №910/9390/25 від 11/06/2026
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України, ініційоване ПрАТ «АК «Київводоканал» з метою визнання такого рішення недійсним.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу АМКУ, провів ретельний аналіз правомірності висновків апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що мотивувальна частина постанови Північного апеляційного господарського суду потребує уточнення та корекції для забезпечення правильного тлумачення правових норм у контексті антимонопольного законодавства. Колегія суддів врахувала доводи скаржника щодо неповноти або неточності аргументації, наведеної апеляційним судом, проте не знайшла підстав для повного скасування результату розгляду справи. Таким чином, Верховний Суд фактично залишив у силі кінцевий висновок апеляції, але надав йому більш чітке та юридично вивірене обґрунтування. Це дозволило усунути правову невизначеність, яка виникла під час розгляду справи в суді другої інстанції. Такий підхід забезпечує єдність судової практики та належний захист прав сторін у спорах з органами державної влади.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду та залишивши її резолютивну частину без змін.
Справа №911/2727/24 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є визнання недійсними окремих пунктів договорів постачання в частині включення ПДВ до ціни товару та стягнення з постачальника безпідставно отриманих коштів (ПДВ), а також інфляційних втрат і 3% річних.
2. Суд першої та апеляційної інстанцій визнав недійсними умови договорів щодо ПДВ, оскільки вони суперечили податковому законодавству та постанові КМУ № 178, яка передбачала нульову ставку ПДВ у період воєнного стану. Відповідно, суд стягнув основну суму безпідставно сплаченого ПДВ, проте відмовив у стягненні інфляційних втрат та 3% річних. Верховний Суд, переглядаючи справу, вказав, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми права щодо відповідальності за прострочення грошового зобов’язання. Верховний Суд наголосив, що обов’язок повернути безпідставно набуті кошти виникає з моменту їх отримання, а не з моменту ухвалення судового рішення. Відповідно, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є законним способом захисту прав кредитора, незалежно від вини боржника. Суди нижчих інстанцій не врахували сталу практику Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1212 ЦК України. Тому касаційна інстанція дійшла висновку, що відмова у стягненні цих сум була необґрунтованою.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/14168/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** ТОВ «Сокар Енерджі Україна» намагалося в судовому порядку визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України про накладення штрафу за неподання інформації на офіційну вимогу державного уповноваженого.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що АМК надав достатньо доказів (зокрема, дані від «Укрпошти» та копії поштових документів), які підтверджують факт направлення вимоги на офіційну адресу компанії та її отримання уповноваженою особою позивача. Суд наголосив на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов’язків, яку позивач не зміг спростувати належними доказами. Також було враховано, що компанія раніше отримувала іншу кореспонденцію від АМК через того самого уповноваженого представника, що нівелює аргумент про неможливість отримання пошти через призупинення трудового договору. Суд підкреслив, що суб’єкт господарювання несе відповідальність за організацію власного документообігу та забезпечення отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою. Оскільки позивач не довів факту неправомірних дій поштових працівників або відсутності повноважень у особи, що розписалася за лист, підстави для скасування рішення АМК відсутні. Суд також зазначив, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки суди попередніх інстанцій вже встановили всі фактичні обставини справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Сокар Енерджі Україна» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №924/502/25 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Законність затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи, до якого було включено штрафні санкції та пеню за несплату єдиного соціального внеску (ЄСВ).
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що процедура розробки та погодження плану реструктуризації відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
* Ключовим моментом стало розмежування правової природи «недоїмки» по ЄСВ та «штрафних санкцій» (пені, штрафів) за її несплату.
* Суд зазначив, що хоча недоїмка з ЄСВ не підлягає реструктуризації згідно зі ст. 125 КУзПБ, це обмеження не поширюється на штрафи та пеню, які є фінансовою відповідальністю за порушення строків.
* Оскільки штрафні санкції не є самим страховим внеском, вони можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів і підлягають реструктуризації у загальному порядку.
* План реструктуризації був визнаний таким, що спрямований на реальне відновлення платоспроможності боржника та не порушує прав кредиторів.
* Суд також наголосив, що оскільки ухвала про визнання грошових вимог податкового органу в частині штрафів та пені не була оскаржена раніше, вона набула законної сили і підлягає виконанню в межах процедури банкрутства.
* Відтак, підстави для відмови у затвердженні плану, передбачені ст. 126 КУзПБ, були відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими план реструктуризації боргів боржника було затверджено.
Справа №320/13320/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків було донараховано податкові зобов’язання з ПДВ та відмовлено у бюджетному відшкодуванні через кваліфікацію отриманих коштів як оплати за товари, а не поворотної фінансової допомоги, а також через питання підтвердження податкового кредиту.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що систематичне надходження коштів від контрагентів із призначенням платежу «оплата за кукурудзу» не може вважатися помилкою, а листи про зміну призначення платежу на «поворотну фінансову допомогу» не є первинними документами, що підтверджують суть операції.
* Платник податків не надав до перевірки належних бухгалтерських документів (оборотно-сальдових відомостей, журналів-ордерів), які б підтверджували облік отриманих позик та їх реальне повернення, що згідно з нормами ПК України прирівнюється до відсутності таких документів.
* Щодо податкового кредиту, суд підтримав позицію, що включення до нього сум ПДВ за податковими накладними, зареєстрованими з порушенням строків, можливе лише у періоді їх фактичної реєстрації, а не у періоді виписки.
* Суд визнав правомірним бюджетне відшкодування ПДВ за операціями з попередньої оплати послуг, оскільки нормами ПК України право на таке відшкодування пов’язане саме зі сплатою ПДВ у складі ціни, а не з фактом отримання послуг до кінця звітного періоду.
* Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, а доводи сторін про неврахування певних документів зводяться до спроби переоцінки встановлених обставин, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
* Суд також зазначив, що податковий орган правомірно орієнтувався на дані бухгалтерського обліку платника, в якому спірні операції не були відображені як фінансова допомога на момент проведення перевірки.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою частково задоволено позовні вимоги платника (скасовано ППР в частині відмови у бюджетному відшкодуванні 616 611 грн) та відмовлено в іншій частині позовних вимог.
Справа №380/11180/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Працівниця оскаржувала своє звільнення з посади у Фонді соціального страхування у зв’язку з його реорганізацією та приєднанням до Пенсійного фонду України, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що реорганізація Фонду соціального страхування шляхом приєднання до Пенсійного фонду не передбачала автоматичного переведення працівників на посади державної служби.
– Оскільки позивачка не була державним службовцем, на неї не поширювалися гарантії щодо обов’язкового працевлаштування, притаманні державній службі.
– Суд наголосив, що призначення на посади в Пенсійному фонді України можливе лише в загальному порядку або за спрощеною процедурою воєнного стану, яка вимагає подання відповідної заяви та документів, чого позивачка не зробила.
– Також було встановлено, що позивачці фактично пропонували вакантну посаду під час співбесіди, від якої вона відмовилася, обравши інше місце роботи, що спростовує доводи про ігнорування її прав роботодавцем.
– Верховний Суд підкреслив, що правовий статус працівників Фонду соцстрахування та державних службовців є різним, тому законодавство про працю не зобов’язувало Пенсійний фонд автоматично працевлаштовувати весь штат припиненої установи.
– Посилання позивачки на практику Верховного Суду в інших справах суд визнав нерелевантними, оскільки обставини тих справ не були тотожними цій ситуації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність звільнення працівниці.
Справа №640/18916/22 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким банку було зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток через виявлені розбіжності у податковій звітності.
2. Суд дійшов висновку, що податкова декларація є імперативним документом звітності, а не цивільно-правовим правочином, тому на неї не поширюються норми Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо нікчемності правочинів, вчинених неуповноваженими особами. Суд встановив, що на момент подання декларацій особа, яка їх підписала, була чинним керівником згідно з даними Єдиного державного реєстру, що робить звітність легітимною. Також суд наголосив, що податковий обов’язок є безумовним, і у разі виявлення помилок у звітності платник зобов’язаний самостійно подати уточнюючі розрахунки, чого банк не зробив. Посилання позивача на практику Великої Палати Верховного Суду щодо нікчемності правочинів у неплатоспроможних банках суд визнав нерелевантними, оскільки податкова звітність має іншу правову природу. Зрештою, суд підтвердив, що контролюючий орган мав повне право використовувати подані декларації для проведення перевірки та нарахування зобов’язань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №240/15791/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви військовослужбовця про стягнення індексації грошового забезпечення через нібито пропуск строку звернення до суду.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції помилково застосували тримісячний строк звернення до суду, пов’язавши його початок із датою виключення позивача зі списків особового складу та отриманням грошового атестата. ****: Верховний Суд у цій справі підтвердив позицію Судової палати, яка відступила від попередніх висновків інших колегій Касаційного адміністративного суду, зазначивши, що зміни до ст. 233 КЗпП України (щодо обмеження строку звернення до суду 3 місяцями) не мають зворотної дії в часі для правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року. Крім того, Верховний Суд наголосив, що грошовий атестат не містить детальної інформації про складові грошового забезпечення за минулі періоди, тому сам факт його отримання не означає, що військовослужбовець дізнався про порушення свого права на індексацію. Суд підкреслив, що для обчислення строку звернення до суду необхідно встановити момент, коли особа отримала достовірну інформацію про обсяг і характер виплачених їй сум. Оскільки суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини та неправильно застосували норми матеріального права, їхні рішення були визнані незаконними.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №753/20638/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору в цій справі є законність повернення апеляційної скарги заявнику через нібито невиконання вимог суду щодо усунення недоліків (несплати судового збору).
2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги не вважається дотриманим, якщо документи були передані не оператору поштового зв’язку, а кур’єрській службі, яка не має відповідного статусу. Суд встановив, що заявник скористався послугами приватної кур’єрської служби «GrandEX», яка згідно з державним реєстром не є оператором поштового зв’язку, а отже, не підпадає під дію частини 6 статті 124 ЦПК України. Оскільки копія ухвали була доставлена до електронного кабінету представника 24 вересня, а 5-денний строк сплив 29 вересня, суд дійшов висновку, що недоліки не були усунуті вчасно. Верховний Суд наголосив, що накладна приватної кур’єрської служби не є належним доказом своєчасного виконання процесуальних дій. Відтак, апеляційний суд правомірно визнав скаргу неподаною та повернув її заявнику.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №910/806/26 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність накладення арешту на грошові кошти відповідача як заходу забезпечення позову про стягнення заборгованості з пайової участі у розвитку інфраструктури.
2. Суд виходив із того, що забезпечення позову є інструментом запобігання недобросовісним діям відповідача, які можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Арешт коштів у межах ціни позову визнано адекватним та співмірним заходом, оскільки він не блокує господарську діяльність повністю, а лише обмежує розпорядження сумою, що є предметом спору. Верховний Суд підкреслив, що на стадії розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує справу по суті, тому питання повноважень прокурора чи належності позивача мають розглядатися в іншому порядку. Також суд зазначив, що оскільки гроші є платіжним засобом, арешт на рахунках є ефективним способом гарантування виконання рішення. Суди попередніх інстанцій правильно встановили наявність ризику ускладнення виконання рішення у разі невжиття таких заходів. Зрештою, відповідач не надав доказів того, що арешт критично перешкоджає його діяльності, що й стало підставою для відмови у скасуванні забезпечення.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими.
Справа №420/15749/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо правомірності формування податкового кредиту з ПДВ на підставі відшкодування орендарем (позивачем) вартості спожитої електроенергії орендодавцю.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відносини між орендарем та орендодавцем щодо споживання електроенергії регулюються виключно договором оренди, оскільки орендар не є ані основним споживачем, ані субспоживачем у розумінні Правил роздрібного ринку електричної енергії.
* Верховний Суд підкреслив, що оскільки прямий договір з енергопостачальною організацією не укладався, відшкодування вартості електроенергії на підставі умов договору оренди та відповідних рахунків є цілком законною господарською операцією.
* Суд відхилив доводи податкової про відсутність нормативно-правового затвердження формули розрахунку спожитої енергії, зазначивши, що сторони мають право самостійно визначати механізм відшкодування витрат у договорі.
* Первинні документи (рахунки та акти наданих послуг), що підтверджують фактичне споживання та господарську мету операції, є достатніми для формування податкового кредиту.
* Апеляційний суд помилково ототожнив відшкодування витрат за договором оренди з необхідністю дотримання процедур, притаманних прямим договорам на постачання електроенергії.
* Верховний Суд наголосив, що обов’язок доказування правомірності податкових повідомлень-рішень лежить на контролюючому органі, який у цій справі не спростував реальність господарських операцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги Товариства були задоволені.
Справа №360/773/14-ц(360/773/13-ц) від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимога прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та її витребування на користь держави.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді заяви про перегляд справи за виключними обставинами дійшла висновку, що попередні судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Суд встановив, що під час первинного розгляду справи були допущені суттєві порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було проігноровано необхідність належної оцінки доказів, які стосуються правомірності набуття права власності на землю відповідачами. Велика Палата наголосила на важливості дотримання принципу правової визначеності, проте підкреслила, що виключні обставини є підставою для перегляду справи з метою виправлення фундаментальних судових помилок. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили всі ключові аспекти справи, Верховний Суд визнав неможливим ухвалення нового рішення без повторного розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, скасування рішень стало необхідним заходом для забезпечення права на справедливий суд та захисту інтересів держави.
Суд прийняв рішення задовольнити заяву частково, скасувати всі попередні судові рішення у справі та направити її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990SСGС/54/25 від 09/06/2026
Предметом спору є оскарження ухвали Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду та повернення скарги судді на рішення Дисциплінарної палати про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура оскарження рішень дисциплінарних органів ВРП має чітко визначені законом процесуальні межі та вимоги до оформлення скарг. Велика Палата Верховного Суду перевірила дотримання Вищою радою правосуддя норм Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» при поверненні скарги. Суд встановив, що заявник не виконав обов’язкові вимоги, які дозволяють відкрити провадження за його скаргою, що унеможливило її розгляд по суті. ВРП діяла в межах своїх повноважень, оскільки повернення скарги без розгляду було зумовлене процесуальними порушеннями з боку представника судді. Велика Палата не знайшла підстав для визнання дій ВРП протиправними, оскільки право на оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням встановленого законом порядку. Таким чином, суд підтвердив законність рішення ВРП, зазначивши, що процесуальна дисципліна є обов’язковою для всіх учасників судового процесу, включаючи суддів.
Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а ухвалу Вищої ради правосуддя — без змін.
Справа №991/516/26 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував наданий вирок Вищого антикорупційного суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором САП та колишнім директором Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області, обвинуваченим у розкраданні бюджетних коштів (ч. 5 ст. 191 КК України) та службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що угода укладена добровільно, за участю захисника та погоджена керівником САП, що відповідає вимогам ст. 469 КПК України.
– Обвинувачений повністю визнав вину та зобов’язався надавати викривальні свідчення щодо інших співучасників, що є критично важливим для розслідування корупційних злочинів.
– Суд підкреслив наявність суспільного інтересу, який полягає у процесуальній економії та сприянні швидшому завершенню провадження щодо організаторів злочинної групи.
– Щодо преюдиції, суд чітко зазначив, що цей вирок не встановлює винуватість інших осіб, які проходять в інших провадженнях, і не може бути використаний як доказ їхньої причетності, посилаючись на практику ЄСПЛ.
– Суд перевірив дотримання строків давності, врахувавши факт переривання перебігу строку через вчинення обвинуваченим іншого злочину у 2023 році.
– Узгоджене покарання визнано співмірним, а звільнення від реального відбування покарання з випробуванням — таким, що відповідає вимогам ст. 75 КК України для корупційних злочинів за умови затвердження угоди.
3. **Рішення суду:** Суд затвердив угоду про визнання винуватості, призначив обвинуваченому остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки та поклав на нього обов’язки з відшкодування збитків і благодійного внеску на потреби ЗСУ.
Справа №824/131/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості за договором поставки.
2. Суд виходив із того, що процедура визнання арбітражного рішення є чітко регламентованою, а підстави для відмови в ній, визначені статтею 478 ЦПК України, у цій справі відсутні. Верховний Суд наголосив, що під час розгляду таких заяв суд не має права переглядати рішення арбітражу по суті, а лише перевіряє дотримання процесуальних норм. Аргументи боржника щодо порушення публічного порядку через воєнний стан та наявність мораторію на виконання зобов’язань були відхилені, оскільки рішення стосується господарських відносин, що виникли до початку повномасштабної війни, і не доведено зв’язку стягувача з державою-агресором. Суд підкреслив, що міжнародні зобов’язання України щодо визнання арбітражних рішень мають пріоритет над внутрішніми обмеженнями, а відмова у виконанні без законних підстав є порушенням права на мирне володіння майном. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та пропорційними, зазначивши, що їх зменшення можливе лише на підставі вмотивованого клопотання, яке було враховано судом першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про надання дозволу на виконання рішення арбітражу — без змін.
Справа №910/13486/24 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд визнати за собою право оренди на земельну ділянку та скасувати рішення Київської міської ради, якими частина цієї землі була передана в постійне користування Господарському суду міста Києва.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що позивач обрав неналежний склад відповідачів, оскільки позовні вимоги безпосередньо зачіпають майнові права Господарського суду міста Києва, який не був залучений як відповідач.
– Суд наголосив, що залучення особи лише як «третьої особи» не є достатнім, якщо судове рішення може позбавити таку особу її речових прав на майно.
– Окремо було підкреслено, що право постійного користування позивача припинилося автоматично в силу закону ще у 2012 році, коли він відчужив нерухоме майно, для обслуговування якого ця земля надавалася.
– Позивач не довів наявності у нього чинного права оренди, а фактично намагався захистити лише свій «інтерес» до отримання ділянки, що не є тотожним захисту порушеного речового права.
– Суд зазначив, що оскільки позивач не скористався правом залучити Господарський суд міста Києва як співвідповідача, це є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
– Верховний Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, вказавши, що розгляд справи без залучення особи, чиї права зачіпаються, порушує право на справедливий суд та право мирно володіти майном.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій (виклавши їх у своїй редакції), але залишив без змін їхні резолютивні частини про відмову у задоволенні позову.
Справа №446/1842/18 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Поділ майна подружжя (житлового будинку), набутого під час шлюбу, шляхом визнання за дружиною права власності на 1/2 його частину.
2. **Аргументи суду:**
* Суд першої інстанції виходив із презумпції спільності права власності на майно, придбане в шлюбі, тому правомірно визнав за дружиною 1/2 частку будинку.
* Верховний Суд наголосив, що перебування майна в іпотеці не позбавляє подружжя права на його поділ, оскільки такий поділ не є розпорядженням майном і не припиняє іпотеку.
* Згідно із законом, особа, до якої переходить право власності на предмет іпотеки (у даному випадку — дружина як співвласник), автоматично набуває статусу іпотекодавця з усіма відповідними обов’язками.
* Суд зазначив, що апеляційна інстанція помилково ототожнила поділ майна з ухиленням від виконання боргових зобов’язань, не врахувавши, що іпотека продовжує обтяжувати майно незалежно від зміни чи розподілу права власності.
* Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд безпідставно скасував законне рішення першої інстанції, оскільки права іпотекодержателя (кредитора) у цій ситуації залишаються захищеними нормами Закону України «Про іпотеку».
* **:** Суд у цій постанові відступив від попередньої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15, щодо можливості оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, спираючись на більш пізню практику Великої Палати Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №369/8873/20 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є поділ житлового будинку в натурі між двома співвласниками (по 1/2 частці кожному) та визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташоване це домоволодіння.
**2. Аргументи суду**
* Суд виходив із того, що кожен співвласник має законне право вимагати виділу своєї частки в натурі, якщо це технічно можливо, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи.
* У разі, якщо ідеальний поділ майна неможливий без несуттєвих відхилень від часток, закон дозволяє провести такий поділ із виплатою грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася, що і було застосовано судом.
* Щодо земельної ділянки, суд зазначив, що за відсутності погодженого сторонами порядку користування, він зобов’язаний встановити такий порядок, який забезпечує кожному співвласнику вільне користування його частиною майна, спираючись на висновки експертів.
* Суд відхилив доводи відповідача про неналежне повідомлення про розгляд справи, оскільки матеріали підтверджують обізнаність сторони про процес, а неявка представника без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи, що тривала понад 6 років.
* Щодо клопотання про зупинення провадження у зв’язку з іншим судовим процесом, суд вказав, що обставини в іншій справі не створюють «об’єктивної неможливості» для вирішення цього спору, а сам позов в іншій справі був поданий відповідачем вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.
* Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій надали вичерпні відповіді на всі аргументи сторін, а встановлення фактичних обставин та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши законність поділу будинку та визначеного порядку користування земельною ділянкою.
Справа №758/5240/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є законність залишення позовної заяви без розгляду через нібито повторну неявку позивача в судове засідання, про яке він був повідомлений через месенджер «Viber».
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій припустилися істотного порушення процесуального права, оскільки не забезпечили належного повідомлення позивача про дату судового засідання. Верховний Суд наголосив, що повідомлення учасників справи через месенджери (зокрема «Viber») допускається лише за наявності відповідної письмової заяви учасника про згоду на такий спосіб зв’язку, чого в матеріалах справи не було. Оскільки позивач не надавав згоди на отримання повісток в електронній формі, а суд не надсилав їх іншими передбаченими законом способами (поштою або через «Електронний суд»), повідомлення не може вважатися належним. Відповідно, відсутні законні підстави для висновку про повторну неявку позивача, що є обов’язковою умовою для залишення позову без розгляду. Суд підкреслив, що право на справедливий судовий розгляд вимагає від суду суворого дотримання процедури виклику сторін, а нехтування цим обов’язком порушує принципи відкритості та рівності сторін.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/13737/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням процесуальних строків. Суд зазначив, що повернення первісної апеляційної скарги через неналежне оформлення (відсутність доказів повноважень підписанта) є наслідком виключно суб’єктивних дій самого скаржника, а не об’єктивною непереборною обставиною. Верховний Суд підкреслив, що інститут процесуальних строків є гарантією принципу правової визначеності (res judicata), тому їх поновлення можливе лише у виняткових випадках за наявності вагомих причин. Скаржник не довів існування перешкод, які об’єктивно заважали йому вчасно подати належно оформлену скаргу. Відтак, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правомірно визнала причини пропуску строку неповажними та відмовила у відкритті провадження.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №910/403/26 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є законність повернення судом позовної заяви прокурора, поданої в інтересах держави до ТОВ «ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП» щодо визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електроенергії та стягнення коштів.
**2. Аргументи суду**
Суд касаційної інстанції підтримав позицію попередніх інстанцій про те, що прокурор не довів наявності «виключного випадку» для представництва інтересів держави, що є обов’язковою умовою згідно зі статтею 131-1 Конституції України. Верховний Суд наголосив, що прокурор не може бути альтернативним суб’єктом звернення до суду і не повинен підміняти собою компетентний орган, який має повноваження на захист інтересів держави. Суд підкреслив, що прокурор зобов’язаний не лише формально повідомити орган про порушення, а й надати суду переконливі докази того, чому цей орган не здійснює захист або робить це неналежно. Хоча рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 визнало певні положення Закону «Про прокуратуру» неконституційними, суд врахував, що вони залишаються чинними до 1 січня 2027 року, проте це не звільняє прокурора від обов’язку обґрунтовувати виключність свого втручання. Суд зазначив, що оцінка бездіяльності компетентного органу має проводитися судом індивідуально в кожній конкретній справі. Оскільки прокурор у цій справі не навів достатніх обґрунтувань для такого втручання, суди попередніх інстанцій правомірно застосували процесуальні наслідки у вигляді повернення позовної заяви.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №205/3280/14-ц від 10/06/2026
Предметом цього спору є вимога працівника про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду розглядала заяву про перегляд справи за виключними обставинами, що виникли після ухвалення попереднього рішення Верховного Суду України у 2017 році. Суд проаналізував правомірність звільнення позивача з посади заступника голови правління «Чорноморнафтогазу» в контексті обставин, які раніше не були враховані або змінилися. Ключовим завданням було визначити, чи відповідало звільнення вимогам трудового законодавства з урахуванням специфіки діяльності підприємства та наданих доказів. Суд дійшов висновку, що попередні судові рішення в частині поновлення на роботі були законними та обґрунтованими. Відтак, Велика Палата фактично підтвердила правильність позиції судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, які раніше стали на бік працівника. Скасування постанови Верховного Суду України у цій частині повернуло справу до стану, коли рішення про поновлення на роботі знову набуло чинності.
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила заяву позивача, скасувавши постанову Верховного Суду України в частині відмови у поновленні на роботі та залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій про поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Справа №340/3787/24 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності Центральною експертно-кваліфікаційною комісією (ЦЕКК) у період між набранням чинності Законом України «Про адміністративну процедуру» та внесенням відповідних змін до спеціального законодавства.
2. Верховний Суд виходив з того, що набрання чинності Законом «Про адміністративну процедуру» (ЗАП) не призвело до автоматичного припинення повноважень органів, які здійснювали дисциплінарні провадження на підставі спеціальних законів. Суд наголосив, що перехідні положення ЗАП прямо передбачають застосування чинного спеціального регулювання до моменту його приведення у відповідність із новим законом, якщо таке регулювання не суперечить принципам ЗАП. Колегія суддів зазначила, що Закон «Про судову експертизу» на момент виникнення спору вже визначав підстави та межі дисциплінарної відповідальності, а делегування процедурних питань підзаконним актам (Положенню №301/5) не порушувало принципу законності. Суд підкреслив, що відсутність прямої згадки ЦЕКК у законі як органу дисциплінарного провадження не означає відсутності у неї таких повноважень, оскільки вони випливають із системного тлумачення законодавства про судову експертизу. Таким чином, дії ЦЕКК були визнані законними, а доводи позивача про «процесуальний вакуум» у перехідний період — безпідставними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №240/35233/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження громадянином РФ рішень Управління ДМС про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що міграційний орган не має права приймати рішення про скасування дозволу на імміграцію виключно на підставі листа правоохоронних органів без належної перевірки викладених у ньому фактів.
* Суд підкреслив, що підстави для скасування дозволу, визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», вимагають доведення конкретних винних дій іммігранта, які становлять загрозу національній безпеці чи громадському порядку.
* Апеляційний суд помилково обмежився лише фактом наявності постанови про заборону в’їзду, не дослідивши, чи дійсно позивач вчиняв протиправні дії, що є обов’язковим для обґрунтованого рішення.
* Верховний Суд зазначив, що навіть в умовах воєнного стану суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися принципу пропорційності та обґрунтованості, передбаченого статтею 2 КАС України.
* Суд вказав на необхідність всебічного з’ясування обставин, оскільки в оскаржуваних рішеннях ДМС були відсутні посилання на конкретні факти, які б підтверджували загрозу з боку позивача.
* Оскільки апеляційний суд не надав оцінки доказам та не перевірив обґрунтованість висновків міграційної служби, Верховний Суд визнав це порушенням процесуальних норм, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №359/7220/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою усунути перешкоди у користуванні пляжною зоною та зобов’язати відповідача демонтувати паркан, що обмежує доступ до берега річки Дніпро.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що земельна ділянка відповідача (ТОВ «ЖК «Волна») не межує безпосередньо з урізом води, а відділена від нього іншими земельними ділянками, що належать третім особам.
* Оскільки позивачка не залучила до справи власників та користувачів суміжних ділянок, які безпосередньо мають вихід до води, суд дійшов висновку про пред’явлення позову до неналежного відповідача.
* Суд наголосив, що ефективний захист прав можливий лише за умови залучення всіх суб’єктів, чиї права та обов’язки можуть бути порушені судовим рішенням.
* Щодо мирової угоди, суд зазначив, що її умови стосуються прав третіх осіб, які не є учасниками справи, що робить її затвердження неможливим згідно з нормами процесуального права.
* Також було підкреслено, що доводи скаржників про порушення права на доступ до узбережжя не можуть бути задоволені без встановлення належного складу відповідачів, які реально контролюють доступ до берегової смуги.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи скаржників зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.
Справа №902/152/25 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Будівельна компанія «Нові мінерали» про встановлення строкових оплатних земельних сервітутів на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні ДП «Мурафський кар’єр», для забезпечення діяльності з видобування корисних копалин.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, відмовивши у позові через нібито наявність у позивача інших способів оформлення прав на землю (оренда чи власність). Суд наголосив, що згідно з чинним законодавством (зокрема, ст. 66 та ст. 99 Земельного кодексу України), встановлення земельного сервітуту є спеціальним та легітимним інструментом для надрокористувачів, який не потребує зміни цільового призначення земель. Колегія суддів зазначила, що вимога до позивача оформлювати оренду замість сервітуту є помилковою, оскільки закон прямо передбачає можливість користування ділянками в межах надр саме через сервітут. Також суд вказав, що відмова через «невизначеність обсягу прав» у позові є проявом надмірного формалізму, адже позивач надав проєкти договорів, де ці умови були деталізовані. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що користувач не зобов’язаний встановлювати сервітут на всю площу земельної ділянки, а може обмежуватися лише частиною, необхідною для видобутку. Зрештою, суди не дослідили належним чином докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
Справа №753/17854/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання на території України рішення іноземного суду (Великої Британії) про визначення місця проживання дитини та порядку спілкування з нею.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що юрисдикція у спорах щодо батьківської відповідальності визначається за «звичайним місцем проживання дитини», яке в даному випадку встановлено у Великій Британії. Суд наголосив, що оскільки дитина інтегрована в соціальне середовище іншої держави, саме тамтешній суд мав право вирішувати питання її проживання. Важливим аргументом стало те, що процедура визнання іноземного рішення не передбачає перегляду справи по суті, а лише перевірку дотримання процесуальних норм. Суд відхилив доводи батька про «викрадення» дитини, спираючись на встановлені раніше факти про добровільний виїзд родини. Також було підкреслено, що рішення британського суду не позбавляє батька батьківських прав, а лише встановлює безпечний порядок спілкування, що відповідає інтересам дитини. Насамкінець, суд зазначив, що наявність паралельних судових процесів в Україні не є перешкодою для визнання іноземного рішення, якщо провадження в іноземній юрисдикції було відкрито раніше.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими клопотання про визнання рішення іноземного суду було задоволено.
Справа №280/6267/25 від 11/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення позовної заяви військовослужбовця через нібито пропуск ним тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення.
**** Верховний Суд у цій справі підтвердив позицію Судової палати, яка відступила від попередніх висновків щодо застосування строків звернення до суду. Суд наголосив, що зміни до статті 233 КЗпП України, які обмежили строк звернення до суду трьома місяцями, не поширюються на правовідносини, що виникли до 19 липня 2022 року. Щодо періоду після цієї дати, суд роз’яснив, що початок перебігу строку не можна пов’язувати лише з моментом виключення військовослужбовця зі списків частини та отриманням грошового атестата. Грошовий атестат є документом про остаточний розрахунок при звільненні, але він не містить детальної інформації про нарахування грошового забезпечення за минулі періоди. Відтак, військовослужбовець не міг дізнатися про порушення своїх прав лише на підставі цього документа. Суд підкреслив, що строк звернення має обчислюватися з моменту, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених їй сум. Оскільки суди попередніх інстанцій застосували формальний підхід і не встановили реальний момент обізнаності позивача про порушення, їхні рішення визнано помилковими.
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №129/2907/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження через нібито пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, яку суди повинні забезпечувати, а не обмежувати надмірним формалізмом. Ключовим моментом стало те, що суд першої інстанції у своєму рішенні сам помилково роз’яснив сторонам 30-денний строк на оскарження, замість спеціального 10-денного строку, передбаченого для справ про адмінправопорушення. Верховний Суд підкреслив, що такі роз’яснення суду створюють у учасників справи «легітимні очікування» щодо можливості подання скарги саме в цей строк. Оскільки позивач подав апеляційну скаргу протягом 30 днів з моменту отримання повного тексту рішення, він діяв добросовісно, спираючись на офіційну інформацію суду. Апеляційний суд, ігноруючи ці обставини та не надавши належної оцінки доводам позивача, допустив порушення процесуальних норм. Відтак, відмова у відкритті провадження була визнана незаконною, оскільки вона фактично позбавила особу доступу до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №947/29423/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька позивачки у зв’язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого законом.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що правила щодо строків прийняття спадщини (початок перебігу та наслідки спливу) регулюються виключно Цивільним кодексом України, який є основним актом цивільного законодавства.
* Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 164 щодо «зупинення» перебігу строку на прийняття спадщини під час воєнного стану суперечать нормам ЦК України та не підлягають застосуванню.
* Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що строк на прийняття спадщини був автоматично продовжений урядовою постановою, тому не досліджували поважність причин пропуску строку позивачкою.
* Факт відкриття нотаріусом спадкової справи за заявою, поданою після спливу шести місяців, не свідчить про прийняття спадщини, оскільки повноваження щодо поновлення строку належать виключно суду.
* Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам та доводам сторін щодо наявності чи відсутності об’єктивних, непереборних перешкод для звернення позивачки до нотаріуса в межах шестимісячного строку.
* Оскільки суди не встановили фактичні обставини щодо поважності причин пропуску строку, а лише формально послалися на нечинну в цій частині норму уряду, справу необхідно направити на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №725/6594/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:
**1. Предмет спору:**
Позивачка намагалася визнати нерухоме майно (готельний комплекс) спільною сумісною власністю подружжя, виділити свою частку та витребувати її з володіння юридичної особи, куди це майно було передане як внесок до статутного капіталу.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що переважна більшість часток у спірному об’єкті (95/100) належала відповідачу на праві особистої приватної власності, оскільки він отримав їх у порядку спадкування після смерті матері, а не набув під час шлюбу.
* Щодо решти 5/100 часток, які дійсно були спільною власністю, суд встановив факт наявності нотаріально посвідченої згоди позивачки на розпорядження цим майном, що унеможливлює визнання правочинів з його відчуження недійсними.
* Позивачка не змогла довести факт підробки своєї згоди на відчуження майна, оскільки не надала належних доказів, а клопотання про експертизу було відхилено через відсутність оригіналу документа, який за законом видається заявнику.
* Суд також врахував, що позивачка особисто підписала заяву про відсутність будь-яких майнових претензій до ТОВ «Кайзер 2023» та отримала грошову компенсацію у розмірі 100 000 доларів США, що свідчить про її обізнаність та згоду з розпорядженням майном.
* Аргументи позивачки щодо недобросовісності дій відповідача та інших осіб при оформленні права власності на комплекс були визнані судом безпідставними та такими, що не підтверджені доказами.
* Верховний Суд підкреслив, що встановлення джерела походження коштів, за які треті особи фінансували будівництво, не входить до предмету доказування у цій справі, а спосіб захисту (витребування частки з ТОВ) є неналежним.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими у позові було відмовлено — без змін.
Справа №990SСGС/28/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення стягнення у виді подання про звільнення з посади.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що дисциплінарне провадження за скаргою ОСОБА_3 було розпочато вчасно, оскільки скарга надійшла до закінчення трирічного строку з дня вчинення проступку.
– Щодо епізоду з втручанням у діяльність судді (скарга НАБУ), суд відкинув позицію ВРП про «триваючий характер» правопорушення, зазначивши, що обов’язок повідомити про втручання виникає протягом 5 днів після того, як судді стало про нього відомо.
– Велика Палата наголосила, що дисциплінарний проступок у вигляді неповідомлення про втручання вважається закінченим після спливу цього 5-денного строку, тому відлік трирічного строку притягнення до відповідальності має починатися саме з цього моменту.
– Оскільки на момент подання скарги НАБУ трирічний строк (з урахуванням періодів непрацездатності судді) вже сплив, притягнення судді до відповідальності за цим епізодом є незаконним.
– Суд також підтвердив, що ВРП дотрималася вимог щодо кількісного складу та процедури розгляду відводів своїх членів, тому доводи про неповноважність складу ВРП були відхилені.
– Оскільки рішення ВРП містило помилку в обчисленні строків притягнення до відповідальності, воно підлягає скасуванню як таке, що не відповідає вимогам закону.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила скаргу судді, скасувала рішення ВРП та направила дисциплінарну справу на повторний розгляд до ВРП.
**:** У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду відступає від попередньої позиції щодо кваліфікації неповідомлення суддею про втручання в його діяльність як «триваючого правопорушення», чітко вказуючи, що це правопорушення є закінченим після спливу 5-денного строку на подання відповідного повідомлення.
Справа №990/56/26 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо тривалого нерозгляду дисциплінарної скарги на дії судді.
2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що дисциплінарне провадження щодо суддів є спеціальною процедурою, порядок якої чітко регламентований законом, і він не передбачає судового контролю на стадії попередньої перевірки скарги. Суд наголосив, що особа, яка подала скаргу на суддю, не є безпосереднім учасником дисциплінарного провадження і не має права впливати на його хід чи оскаржувати дії ВРП на цьому етапі. Оскільки рішення дисциплінарних органів ВРП (про відкриття чи відмову у відкритті справи) за законом не підлягають оскарженню, адміністративний суд не може здійснювати контроль за процедурою їх прийняття. Суд підкреслив, що право на звернення до ВРП не тотожне праву вимагати від неї вчинення конкретних процесуальних дій, а сама по собі тривалість розгляду скарги не порушує прав чи законних інтересів скаржника. Відтак, такі спори не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вони взагалі не підпадають під судовий контроль.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №991/1329/22 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/1329/22, підготовлений з професійної точки зору.
1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення адвоката у вчиненні шахрайства та підбурюванні до надання неправомірної вигоди судді за вирішення адміністративного спору на користь страхової компанії.
2. **Аргументи суду:**
* Суд дійшов висновку про недоведеність обвинувачення у шахрайстві (ст. 190 КК), оскільки матеріали справи не підтверджують наміру обвинуваченого заволодіти коштами шляхом обману без наміру виконувати взяті на себе зобов’язання.
* Щодо обвинувачення у підбурюванні до надання неправомірної вигоди (ст. 369 КК), суд встановив відсутність активної ролі обвинуваченого у схилянні заявника до злочину, оскільки ініціатива та формування умислу не були ініційовані саме обвинуваченим.
* Суд критично оцінив доводи захисту про провокацію злочину правоохоронними органами, вказавши, що дії обвинуваченого були природними та послідовними, а не наслідком тиску чи штучного створення умов.
* Натомість суд встановив наявність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме — зловживання впливом, оскільки обвинувачений отримав кошти, обіцяючи вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
* Суд застосував правову перекваліфікацію дій обвинуваченого, що покращило його становище, оскільки ст. 369-2 КК України є менш тяжкою порівняно з інкримінованими раніше статтями.
* Враховуючи сплив п’ятирічного строку давності з моменту вчинення нетяжкого злочину, суд призначив покарання, але одночасно звільнив обвинуваченого від його відбування.
3. **Рішення суду:** Суд визнав обвинуваченого винним у зловживанні впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України), призначив покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займатися адвокатською діяльністю на 3 роки, проте звільнив його від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Справа №914/2382/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України про притягнення ТОВ «Терразем» до відповідальності у вигляді штрафу за неподання інформації на вимогу органу АМК.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що Антимонопольний комітет діяв у межах своїх повноважень, а процедура направлення вимоги про надання інформації була дотримана відповідно до вимог закону.
– Ключовим фактором стало те, що вимога була направлена на офіційну юридичну адресу компанії, зазначену в ЄДР, проте повернулася до АМК через закінчення терміну зберігання, що не є провиною державного органу.
– Суд підкреслив, що суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечити отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою, а неможливість вручення листа з причин, що не залежать від відправника, не звільняє компанію від відповідальності.
– Оскільки вручити вимогу поштою не вдалося, АМК правомірно оприлюднив її на своєму офіційному вебсайті, що, згідно з внутрішнім Порядком розгляду справ, вважається належним повідомленням адресата.
– Суд відхилив доводи позивача про неотримання подання з попередніми висновками, оскільки компанія була належним чином повідомлена про початок розгляду справи та мала всі можливості для захисту своїх інтересів.
– Верховний Суд зазначив, що посилання позивача на іншу судову практику є безпідставним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від обставин цього спору.
– У підсумку суд дійшов висновку, що факт неподання інформації у встановлений строк є доведеним, а підстави для скасування штрафу відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Терразем» — без задоволення.
Справа №906/870/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс екологічних споруд» понад 1,6 млн грн збитків, завданих державі внаслідок скидання недостатньо очищених стічних вод у річку Гнилоп’ять з перевищенням встановлених нормативів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач здійснював скид стічних вод із перевищенням гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, що підтверджується результатами лабораторних досліджень та звітами самого підприємства.
– Ключовим доказом порушення став Акт перевірки № 2 від 18.02.2025, який суд визнав належним та допустимим, оскільки він зафіксував невиконання припису контролюючого органу.
– Суд відхилив доводи відповідача про некомпетентність лабораторії Інспекції, вказавши на наявність чинного наказу про уповноваження цього органу на проведення вимірювань.
– Щодо місця відбору проб, суд зазначив, що вони здійснювалися у точках, які визначені самим підприємством у його дозвільних документах, тому претензії щодо їх «довільного» вибору є безпідставними.
– Суд підкреслив, що відповідальність за делікт (завдану шкоду) настає за наявності складу правопорушення, і в даному випадку позивач довів протиправність дій, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між ними.
– Також суд наголосив, що відповідач не надав доказів відсутності своєї вини, а його спроби переоцінити докази в касаційній інстанції суперечать процесуальному законодавству.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, якою позовні вимоги про стягнення збитків було задоволено в повному обсязі.
Справа №917/1003/24(917/730/25) від 03/06/2026
Предметом цього спору є визнання недійсним договору позики, укладеного між боржником, який перебуває у процедурі банкрутства, та пов’язаною особою, через ознаки його фраудаторності (фіктивності).
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися формального підходу до вирішення справи, проігнорувавши специфіку провадження у справах про банкрутство. Суд наголосив на необхідності застосування підвищеного стандарту доказування, згідно з яким за наявності сумнівів у реальності заборгованості кредитор зобов’язаний довести не лише наявність договору, а й фактичну передачу коштів та джерела їх походження. Також було враховано, що відповідачі проігнорували ухвали суду про витребування первинних документів, що підтверджують касові операції, проте суди не надали належної оцінки такій пасивній процесуальній поведінці. Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину не є абсолютною і може бути спростована, якщо докази свідчать про відсутність наміру створити реальні правові наслідки. Крім того, суди не дослідили доводи щодо пов’язаності сторін та не проаналізували фінансову спроможність позикодавця надати значну суму позики. У підсумку Верховний Суд констатував, що суди не встановили фактичних обставин, необхідних для кваліфікації правочину як фраудаторного, що є обов’язковим у справах про банкрутство.
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Справа №757/55124/21-ц від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування через поширення відповідачем у прямій трансляції звинувачень на адресу позивача у вчиненні кримінальних правопорушень.
2. Суд встановив, що поширена інформація містила конкретні фактичні твердження про причетність позивача до рейдерства та нападів на журналістів, а не була оціночним судженням чи критикою. Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження достовірності своїх слів, попри те, що стверджував про наявність кримінальних проваджень, які фактично не були підтверджені правоохоронними органами. Суд наголосив, що хоча межі критики публічних осіб є ширшими, це не дає права безпідставно звинувачувати їх у злочинах. Також суд підкреслив, що контекст висловлювань не стосувався виконання позивачем його посадових обов’язків, тому не підпадав під захист як суспільно значуща інформація. Висновки лінгвістичних експертиз були оцінені судом у сукупності з іншими доказами та визнані належними. Зрештою, суд дійшов висновку, що поширені відомості є недостовірними та завдають шкоди репутації позивача.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов’язавши відповідача її спростувати.
Справа №225/1258/24 від 10/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за кредитним договором через наявність іншого рішення суду, що набрало законної сили, між тими самими сторонами та з тих самих підстав.
2. Верховний Суд керувався принципом юридичної визначеності, який забороняє повторний розгляд тотожних позовів. Суд наголосив, що позови вважаються тотожними, якщо в них збігаються сторони, предмет та підстави спору. У даному випадку позивач намагався стягнути інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на ту саму суму заборгованості та за той самий період, що вже були предметом розгляду в іншій справі. Суд зазначив, що сам факт виокремлення цих вимог в окремий позов не змінює суті спору, оскільки вони випливають з того самого кредитного договору та фактичних обставин. Апеляційний суд помилково вважав, що предмет спору відрізняється, тоді як насправді позивач просто намагався домогтися нового судового розгляду вимог, щодо яких вже існує остаточне рішення. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що закриття провадження було єдиним законним способом запобігти повторному вирішенню вже вирішеного спору.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Справа №359/13327/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є стягнення з забудовника пені за порушення строків добудови багатоквартирного житлового будинку.
2. Суд виходив із того, що сторони в договорі чітко визначили розмір пені (0,1% від суми дофінансування за кожен день прострочення), що відповідає принципу свободи договору та положенням Цивільного кодексу України. Хоча позивач намагалася застосувати вищий розмір пені, передбачений Законом «Про захист прав споживачів», суд підкреслив, що сторони мають право самостійно врегулювати ці відносини в договорі. Суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 551 ЦК України для зменшення пені, оскільки договірний розмір був значно меншим за законний, проте Верховний Суд не зміг виправити це на користь позивача через заборону «повороту до гіршого». Оскільки відповідач не оскаржував рішення, а позивач не може отримати більше, ніж було присуджено раніше, Верховний Суд залишив рішення без змін. Суд також зазначив, що розрахунок пені має здійснюватися виключно від суми, яку фактично сплатив інвестор, а не від загальної вартості об’єкта, якщо частину коштів вносили треті особи. Таким чином, касаційна скарга була відхилена, оскільки суди попередніх інстанцій, попри помилкову мотивацію щодо зменшення пені, фактично присудили суму, яка не порушує прав позивача в межах поданої скарги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №461/5622/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Львівська міська рада намагалася витребувати з приватної власності громадянина нежитлові приміщення, які, на думку позивача, незаконно увійшли до складу приватизованої квартири та вибули з комунальної власності поза волею територіальної громади.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що хоча спірні приміщення дійсно належали до комунальної власності, відповідач придбав їх на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.
* Ключовим фактором стала добросовісність набувача: на момент угоди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які обтяження чи відомості про права третіх осіб на ці приміщення.
* Суд наголосив, що покупець має право покладатися на офіційні дані реєстру, а вимога до нього самостійно перевіряти первинні розпорядження органів влади за десятиліття є надмірним тягарем.
* Також було враховано тривалу бездіяльність міської ради, яка роками не проявляла інтересу до майна, що свідчить про відсутність реального «суспільного інтересу» у його поверненні.
* Суд зазначив, що витребування майна у добросовісного набувача в такій ситуації порушувало б статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, оскільки відповідач не може нести відповідальність за помилки чи порушення, допущені іншими особами під час приватизації.
* Верховний Суд підтвердив, що позивач не довів, що відповідач знав або міг знати про незаконність походження приміщень, тому підстави для застосування статті 388 ЦК України відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши Львівській міській раді у задоволенні позову про витребування майна.
Справа №910/1801/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога орендаря (ТОВ «Безпечне паркування») про визнання договору оренди комунального майна (паркувального майданчика) продовженим на період дії воєнного стану та чотири місяці після його припинення на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 634.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки вимога про «визнання договору продовженим» фактично є вимогою про встановлення юридичного факту, що не призводить до безпосереднього відновлення порушеного права.
* Верховний Суд наголосив, що згідно з усталеною практикою Великої Палати, встановлення юридичних фактів є лише елементом оцінки обставин справи, а не самостійним способом захисту, який може бути задоволений судом.
* Суд роз’яснив, що якщо договір оренди продовжується автоматично в силу прямої норми закону (як у випадку з Постановою № 634), то питання наявності чи відсутності продовження оренди вирішується через встановлення фактичних обставин у межах спору про право, а не через окремий позов про визнання договору продовженим.
* Якщо орендар вважає, що його право порушено (наприклад, орендодавець вимагає звільнити майданчик), він має право заявити вимогу про визнання відсутності права вимоги у орендодавця або захищатися іншими способами, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України, чого в даному випадку зроблено не було.
* Оскільки обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, суд не вбачав потреби детально аналізувати інші аргументи сторін щодо нікчемності договору чи застосування Закону «Про публічні закупівлі».
* Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково розглядали справу по суті (чи продовжений договір), замість того, щоб відмовити в позові саме через обрання неналежного способу захисту.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій (виклавши їх у редакції своєї постанови), але залишив резолютивну частину про відмову в позові без змін.
Справа №826/10658/17 від 09/06/2026
1. Предметом спору є розгляд заяви ТОВ «Рост Агро» про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень та дій податкових органів.
2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї заяви керувалася насамперед процесуальними нормами, що регулюють підстави для перегляду справ за виключними обставинами. Суд проаналізував доводи заявника щодо наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини п’ятої статті 361 КАС України, які пов’язані з встановленням Конституційним Судом України неконституційності закону чи іншого правового акта. В ході аналізу було встановлено, що заявник не надав належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність саме тих виключних обставин, що є обов’язковою умовою для відновлення провадження у справі. Суд наголосив, що процедура перегляду за виключними обставинами не може бути використана як засіб повторного апеляційного чи касаційного оскарження вже вирішеної справи. Оскільки правові підстави для скасування попереднього рішення Касаційного адміністративного суду були відсутні, Велика Палата дійшла висновку про безпідставність вимог заявника. Таким чином, суд підтвердив стабільність та остаточність раніше ухваленого рішення, не знайшовши процесуальних передумов для його перегляду.
3. Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви ТОВ «Рост Агро» про перегляд постанови Касаційного адміністративного суду за виключними обставинами, залишивши попереднє рішення в силі.
Справа №990SСGС/28/25 від 09/06/2026
1. Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та залишення без змін рішення Дисциплінарної палати.
2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи оцінювала правомірність дій Вищої ради правосуддя як органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Суд перевіряв дотримання процедурних гарантій та обґрунтованість накладення дисциплінарного стягнення на суддю Окружного адміністративного суду міста Києва. Враховуючи специфіку дисциплінарних проваджень, судді ВП ВС аналізували, чи не було допущено порушень при оцінці доказів та чи відповідає рішення ВРП вимогам законності та пропорційності. Важливим аспектом стало питання дотримання строків та процедур, передбачених Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Суд дійшов висновку, що в оскаржуваному рішенні ВРП наявні недоліки, які унеможливлюють його залишення в силі. У результаті, Велика Палата визнала необхідним скасувати рішення ВРП, що фактично нівелює наслідки дисциплінарного стягнення для судді.
3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу судді частково та скасувала рішення Вищої ради правосуддя про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Справа №990/486/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо недопуску кандидата на посаду судді до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту через ненабрання нею встановленого «прохідного бала», попри успішне подолання «середнього допустимого бала».
**2. Аргументи суду**
* Суд чітко розмежував два поняття: «середній допустимий бал» (який підтверджує успішне складання етапу) та «прохідний бал» (який визначає допуск до наступного етапу в межах конкурентного відбору).
* Велика Палата підкреслила, що ВККС наділена дискреційними повноваженнями самостійно визначати прохідний бал, враховуючи кількість вакантних посад та рівень конкуренції, що прямо передбачено статтею 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
* Суд зазначив, що встановлення граничної кількості кандидатів, які допускаються до наступного етапу, є не обмеженням прав, а організаційним механізмом, необхідним для ефективного проведення конкурсу та запобігання перевантаженню процедури.
* Аргументи позивачки щодо дискримінації через різницю прохідних балів для різних спеціалізацій були відхилені, оскільки кожна спеціалізація є окремою конкурсною процедурою з різною кількістю вакансій.
* Суд визнав безпідставними доводи про порушення принципу прозорості через нерозкриття технічних характеристик програмного забезпечення, оскільки закон не вимагає оприлюднення таких даних, а саме ПЗ є лише технічним інструментом.
* Щодо посилання на незначну різницю в балах (0,33 бала), суд вказав, що прохідний бал є об’єктивною межею, і будь-яке індивідуальне коригування результатів підривало б принципи рівності та правової визначеності.
* Важливо, що позивачка не оскаржувала умови проведення іспиту до моменту отримання негативного результату, що, на думку суду, свідчить про спробу зловживання правами після того, як правила гри стали для неї невигідними.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.
Справа №420/21120/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження та ненадання поважних причин для його поновлення.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням процесуальних строків, які забезпечують юридичну визначеність. Суд підкреслив, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є об’єктивною та непереборною обставиною, оскільки державні установи зобов’язані належним чином організовувати свою роботу та розподіляти кошти. Апеляційний суд правильно встановив, що повторне звернення з апеляційною скаргою відбулося зі значним запізненням — майже через три місяці після повернення первинної скарги, що свідчить про надмірне зволікання. Верховний Суд зазначив, що скаржник не довів вчинення послідовних дій для отримання фінансування протягом усього цього часу. Також було підкреслено, що суб’єкти владних повноважень мають такий самий обсяг процесуальних обов’язків, як і інші учасники, і не можуть отримувати переваги через власну недбалість або внутрішню бюрократію. У підсумку, суд дійшов висновку, що відсутність доказів добросовісної поведінки скаржника підтверджує правильність висновків апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №420/22165/23 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 420/22165/23:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність бездіяльності ДП «Украерорух» щодо невиплати військовослужбовцю, відрядженому до цього підприємства, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 під час дії воєнного стану.
**2. Основні аргументи суду**
**:** Суд відступив від попередньої позиції, зазначивши, що положення постанови КМУ № 168 не поширюються на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, оскільки їхнє грошове забезпечення регулюється спеціальною постановою КМУ № 104. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили порядок виплати грошового забезпечення для звичайних військовослужбовців та для відряджених осіб. Водночас суд звернув увагу на те, що під час відряджень до оперативно-тактичних угруповань позивач фактично брав участь у бойових діях, що потребує з’ясування питання про те, хто саме був його безпосереднім командиром у ці періоди. Суд підкреслив, що від встановлення належного суб’єкта, який мав здійснювати виплати під час бойових відряджень, залежить правомірність вимог до «Украероруху». Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи виплачувалося позивачу грошове забезпечення іншими військовими формуваннями за час відряджень, рішення було визнано передчасним. Верховний Суд вказав на необхідність перевірки питання про належного відповідача, оскільки «Украерорух» може не бути суб’єктом, відповідальним за виплати за період виконання бойових завдань у складі інших підрозділів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх фактичних обставин.
Справа №521/13306/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач пропустив встановлений законом десятиденний строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст рішення суду першої інстанції був доставлений до його «Електронного кабінету» ще 17 жовтня 2025 року.
* Верховний Суд наголосив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які не залежать від волі особи та підтверджені належними доказами.
* Аргументи позивача про «постійні стабілізаційні відключення світла» суд визнав недостатніми, оскільки надані графіки відключень не доводять неможливість вчинення процесуальних дій протягом усього періоду пропуску строку.
* Суд зазначив, що позивач не надав доказів того, що він вживав усіх залежних від нього заходів для подання скарги, а також не довів, що відключення електроенергії унеможливлювали доступ до «Електронного суду» чи отримання правової допомоги.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень приймати нові докази (скріншоти з месенджерів чи новинних ресурсів), які не були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції.
* Також суд зауважив, що технічна помилка суду першої інстанції в частині роз’яснення строку оскарження не була предметом апеляційного розгляду, тому не може бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду в касаційному порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №640/21526/21 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом орендної плати за земельну ділянку особі, яка втратила право власності на розташовану на цій ділянці нерухомість.
2. Верховний Суд виходив із того, що з моменту переходу права власності на будівлю до іншої особи, попередній власник втрачає статус землекористувача, а отже, і обов’язок сплачувати орендну плату за відповідну земельну ділянку. Суд наголосив, що згідно з нормами Земельного кодексу України та Закону «Про оренду землі», право користування земельною ділянкою переходить до нового власника нерухомості автоматично в момент державної реєстрації права власності на такий об’єкт. Податковий орган не має підстав вимагати сплату орендної плати від особи, яка вже не володіє нерухомим майном, навіть якщо договір оренди формально не був розірваний або переоформлений. Суд підкреслив, що обов’язок зі сплати податку на землю виникає саме у фактичного власника нерухомості з дати реєстрації його права власності. Оскільки позивачка втратила право власності на будівлю ще у 2017 році, нарахування їй орендної плати за 2021 рік є безпідставним. Таким чином, Верховний Суд підтвердив пріоритет фактичних обставин володіння нерухомістю над формальним статусом орендаря у податкових правовідносинах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено.
Справа №911/3162/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася забезпечити свій позов про визнання недійсним рішення про внесення майна до статутного капіталу та витребування спільного майна подружжя шляхом накладення арешту на нерухомість та заборони будь-яких реєстраційних дій щодо неї.
2. **Аргументи суду:**
– Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що спірні об’єкти нерухомості були примусово відчужені для потреб держави під час воєнного стану на підставі наказу Головного управління розвідки.
– Ключовим моментом стало застосування частини 15 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, яка прямо забороняє вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна в умовах воєнного стану.
– Суд зазначив, що правомірність відчуження цього майна вже була предметом судового розгляду в іншій справі, де було підтверджено законність дій Управління.
– Верховний Суд підкреслив, що заходи забезпечення позову не можуть застосовуватися, якщо вони суперечать спеціальним нормам законодавства, що регулюють правовий режим воєнного стану.
– Доводи позивачки про порушення строків апеляційного оскарження були відхилені, оскільки суд встановив, що апеляційну скаргу було подано з дотриманням процесуальних строків.
– Таким чином, суд дійшов висновку, що обрані позивачкою заходи забезпечення є юридично недопустимими в контексті примусового відчуження майна для потреб оборони.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у забезпеченні позову, — без змін.
Справа №910/9735/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд зобов’язати Фонд державного майна України укласти додаткову угоду до договору купівлі-продажу акцій для зміни строків інвестування та виключення пункту договору про передачу майна у державну власність.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що між тими ж сторонами (ТОВ «Галтера» та ФДМУ) вже розглядається інша справа (№ 904/1247/24), де заявлені аналогічні вимоги щодо того самого договору.
– Ключовим критерієм для суду стала «тотожність спорів»: хоча формулювання вимог у новому позові дещо відрізнялися, їхня правова природа, мета та фактичні обставини, на яких вони ґрунтуються, повністю збігаються з попереднім позовом.
– Суд підкреслив, що вимога про укладення додаткової угоди не є новим правочином, а лише способом коригування існуючих зобов’язань, які вже є предметом судового розгляду в іншій справі.
– Аргументи позивача про нетотожність суб’єктного складу були відхилені, оскільки суд порівнював саме сторони, що беруть участь у спірних правовідносинах, а не всіх залучених третіх осіб.
– Верховний Суд наголосив, що інше словесне обґрунтування тих самих вимог не змінює їхньої суті, тому повторне звернення до суду з того самого питання є неприпустимим.
– Суд дійшов висновку, що попередні інстанції правомірно застосували процесуальну норму про залишення позову без розгляду, оскільки наявність тотожної справи в провадженні прямо заборонена законом.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №909/47/26 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито неналежне виконання скаржником обов’язку щодо надсилання копії скарги іншому учаснику справи.
2. Верховний Суд у своєму рішенні виходив з того, що процесуальне законодавство дозволяє надсилати документи через підсистему «Електронний суд» до електронного кабінету представника (адвоката), якщо його повноваження на представництво в апеляційній інстанції підтверджені матеріалами справи. Суд наголосив, що адвокат як представник діє від імені та в інтересах сторони, тому комунікація з ним є офіційною комунікацією з самим учасником справи. Апеляційний суд припустився помилки, вимагаючи паперового підтвердження надсилання документів (опис вкладення та фіскальний чек) у ситуації, коли скаржник вже виконав цей обов’язок в електронному вигляді. Верховний Суд підкреслив, що надмірний формалізм у таких питаннях обмежує конституційне право особи на апеляційний перегляд судового рішення. Також було зазначено, що норми процесуальних кодексів щодо електронного обміну документами є уніфікованими для різних видів судочинства, що вимагає однакового підходу до їх застосування. У підсумку, дії апеляційного суду були визнані такими, що порушують норми процесуального права та перешкоджають доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №911/633/25 від 11/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час касаційного перегляду справи.
2. Суд керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, їх розмір повинен відповідати критеріям реальності, розумності та співмірності зі складністю справи. Суд встановив, що заявлена сума у 50 000 грн є неспівмірною, оскільки предмет касаційного оскарження стосувався лише ухвали про зупинення провадження, що не вимагало значного обсягу правової роботи чи аналізу складних правових норм. Суд зазначив, що підготовлений відзив був фактично дублюванням аргументів, які вже подавалися в суді апеляційної інстанції. Також суд підкреслив, що договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару не є обов’язковими для суду при розподілі витрат між сторонами. В результаті, суд дійшов висновку про необхідність суттєвого зменшення суми відшкодування до 1 000 грн, вважаючи такий розмір достатнім та обґрунтованим для даної процесуальної стадії.
3. Верховний Суд прийняв рішення частково задовольнити заяву відповідача, стягнувши з позивача на його користь 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та відмовивши у задоволенні решти суми.
Справа №824/131/25 від 11/06/2026
1. Предметом спору є питання визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованості на користь компанії InWest Impex s.r.o.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура визнання та виконання рішень іноземних арбітражів має бути максимально спрощеною та спрямованою на забезпечення виконання зобов’язань, взятих на себе сторонами в межах арбітражної угоди. Верховний Суд перевірив дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права та дійшов висновку, що підстави для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення, передбачені статтею 478 ЦПК України, відсутні. Суд встановив, що арбітражний розгляд був проведений з дотриманням вимог закону, а права сторін на захист та участь у процесі не були порушені. Аргументи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо неправомірності стягнення боргу були відхилені, оскільки розгляд справи про визнання рішення арбітражу не передбачає перегляду спору по суті. Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно оцінив усі обставини справи та надав їм належну правову кваліфікацію. Таким чином, рішення арбітражу було визнано таким, що підлягає примусовому виконанню в Україні.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду про надання дозволу на виконання рішення арбітражу — без змін.
Справа №911/3039/25 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги на відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Сумбуд» через наявність спору про право та погашення частини боргу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що основна сума боргу, яка була підставою для звернення до суду, була повністю погашена боржником до проведення підготовчого засідання, що є безумовною підставою для відмови у відкритті провадження.
* Щодо додаткових вимог, заснованих на договорах відступлення права вимоги, суд вказав на наявність «спору про право» в матеріально-правовій формі.
* Суд звернув увагу на сумнівні обставини укладення цих договорів: вони підписувалися заявником (колишнім керівником) від імені боржника вже після того, як його було відсторонено від посади рішенням наглядової ради.
* Верховний Суд наголосив, що в процедурі банкрутства суд має перевіряти безспірність вимог, а не лише формальну наявність документів, оскільки відкриття справи зачіпає інтереси багатьох інших кредиторів.
* Оскільки між сторонами існують суперечності щодо правомірності дій колишнього керівника та дійсності зобов’язань, ці питання мають вирішуватися в порядку окремого позовного провадження, а не в межах справи про банкрутство.
* Суд підкреслив, що відсутність заперечень боржника (у ситуації, коли керівництво компанії є конфліктним) не означає автоматичної безспірності вимог, якщо обставини справи свідчать про неоднозначність правовідносин.
* У підсумку, касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Справа №214/968/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з покупця нерухомого майна (ОСОБА_1) на користь продавця (АТ «Укрпошта») грошових коштів як компенсації за сплачений земельний податок, пені та інфляційних втрат за період після відчуження нерухомості.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що право постійного користування земельною ділянкою у АТ «Укрпошта» було припинено рішенням органу місцевого самоврядування ще 31 серпня 2021 року на підставі заяви самого товариства.
– З моменту прийняття цього рішення ділянка набула статусу земель запасу, а отже, у позивача зникли правові підстави для сплати земельного податку за неї.
– Суд наголосив, що позивач не довів належними доказами, що сплачені ним кошти стосувалися саме цієї конкретної ділянки, оскільки надані квитанції не містили відповідної деталізації.
– Відповідач, у свою чергу, вживала активних та послідовних дій для оформлення права користування ділянкою (укладання договорів на землевпорядні роботи, отримання дозволів), а затримка в цьому процесі була зумовлена об’єктивними обставинами, зокрема воєнним станом.
– Суд відхилив доводи позивача про те, що обов’язок зі сплати податку припиняється лише після внесення змін до Державного реєстру речових прав, зазначивши, що право постійного користування в цьому реєстрі взагалі не було зареєстроване.
– Верховний Суд підкреслив, що позивач не може вимагати компенсації витрат, які він здійснював без законних підстав після того, як добровільно відмовився від права користування землею.
– Касаційна скарга була відхилена, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та надав належну оцінку всім обставинам справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу АТ «Укрпошта» — без задоволення.
Справа №990/369/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є оскарження позивачем рішення Вищої ради правосуддя з вимогою визнати його протиправним та скасувати.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура розгляду справ щодо оскарження актів Вищої ради правосуддя має чітко визначені межі судового контролю. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала доводи апеляційної скарги та встановила, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду під час первинного розгляду справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя було прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Аргументи позивача щодо порушення його прав не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Відтак, суд не вбачав підстав для перегляду або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Справа №440/4023/25 від 11/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито неусунення скаржником недоліків апеляційної скарги в частині поновлення процесуального строку.
Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився суттєвої процесуальної помилки. Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що військова частина подала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому навела відповідні аргументи. Однак суд апеляційної інстанції фактично проігнорував це клопотання, не розглянувши його по суті та не надавши йому належної правової оцінки. Замість цього суд помилково зазначив, що скаржник взагалі не звертався з відповідними заявами для усунення недоліків. Верховний Суд наголосив, що ігнорування процесуальних документів сторони порушує право на доступ до правосуддя. Оскільки апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо розгляду поданих документів, ухвалене ним рішення про відмову у відкритті провадження є незаконним. Відтак, справу необхідно повернути до апеляційної інстанції для належного вирішення питання про відкриття провадження.
Верховний Суд скасував ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду та направив справу до цього ж суду для продовження розгляду.
Справа №240/9321/25 від 11/06/2026
Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги військової частини через неналежне підтвердження сплати судового збору.
Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, виходячи з того, що кожна апеляційна скарга є окремим процесуальним документом, який потребує сплати окремого судового збору. У цій справі військова частина намагалася використати одну й ту саму платіжну інструкцію, яка вже була використана іншою військовою частиною в межах іншої апеляційної скарги. Суд наголосив, що сплата судового збору є обов’язковою умовою доступу до правосуддя, а надання документа, який вже був використаний як доказ оплати в іншому провадженні, не є належним усуненням недоліків. Аргументи скаржника про те, що збір був сплачений в інтересах частини, не спростовують факту відсутності окремого платіжного документа для конкретної скарги. Таким чином, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція діяла в межах процесуального закону, повернувши скаргу через невиконання вимог ухвали про залишення її без руху. Верховний Суд підкреслив, що такий підхід не є надмірним формалізмом, а є чітким дотриманням вимог Закону «Про судовий збір» та Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №600/2523/25-а від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження процесуальних рішень судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд першої інстанції правомірно залишив позов без руху в частині вимог, що стосувалися виплат 2021–2022 років, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України.
– Водночас суд встановив, що в частині вимог щодо виплати, здійсненої 29 квітня 2025 року на виконання іншого судового рішення, позивач дотримався встановленого законом місячного строку.
– Попри це, суд першої інстанції помилково повернув позовну заяву в повному обсязі, не виокремивши частину вимог, щодо яких строк звернення не був пропущений.
– Суд апеляційної інстанції при перегляді справи проігнорував ці аргументи позивача та не виправив допущену судом першої інстанції процесуальну помилку.
– Верховний Суд наголосив, що повернення позову в частині вимог, поданих у межах строку, є порушенням права на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
– Оскільки питання відкриття провадження належить до виключної компетенції суду першої інстанції, справу необхідно направити саме туди для продовження розгляду в частині вимог, щодо яких строк не пропущено.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині вимог, поданих у межах строку.
Справа №400/531/26 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом військовослужбовця про звільнення зі служби через наявність іншого судового провадження між тими ж сторонами щодо аналогічного предмета.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що нижчі суди припустилися суттєвих помилок при застосуванні процесуального законодавства. По-перше, суди не дослідили належним чином зміст поданих документів, безпідставно ототожнивши різні медичні висновки, що фактично змінює підстави позову та обставини справи. По-друге, суди помилково застосували норму про відмову у відкритті провадження через наявність іншої справи, оскільки на момент звернення з новим позовом розгляд попередньої справи вже був завершений ухваленням рішення. Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду не може бути обмежене через формальне порівняння дат та номерів документів без аналізу їхнього фактичного змісту. Також було підкреслено, що наявність рішення, яке ще не набрало законної сили, не є тотожним перебуванню справи у провадженні суду. У підсумку, касаційний суд визнав, що суди попередніх інстанцій передчасно закрили доступ до правосуддя для позивача.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №723/1366/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності Сторожинецької міської ради на земельну ділянку, оскільки вона на 99% накладається на його власну ділянку, право на яку було оформлене ще у 1998 році.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач є законним власником земельної ділянки на підставі державного акта 1998 року, а отже, його право власності виникло раніше за формування комунальної ділянки.
– Було підтверджено, що земельна ділянка позивача була фактично «поглинута» іншою ділянкою без його відома та згоди, що є грубим порушенням права приватної власності.
– Верховний Суд наголосив, що земельні ділянки, право на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими, навіть якщо вони не мають кадастрового номера, тому їхні межі мають враховуватися при будь-яких подальших реєстраційних діях.
– Щодо способу захисту, суд зазначив, що вимога про скасування державної реєстрації є ефективним інструментом для відновлення порушеного права в цій конкретній ситуації.
– Суд підкреслив, що формальна невідповідність позовних вимог не може бути підставою для відмови в захисті права, якщо суть порушення є очевидною, а мета позивача — законною.
– **** Верховний Суд у цій справі послався на свою нову позицію від 13 травня 2026 року (справа № 456/252/22), де було уточнено, що особа може вимагати захисту права на землю шляхом скасування реєстрації речового права, якщо це є необхідним для усунення перешкод у користуванні майном.
– Суд дійшов висновку, що доводи Держгеокадастру про «неналежний спосіб захисту» є безпідставними, оскільки вони не враховують реальний характер порушення прав власника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши право позивача на скасування незаконної реєстрації.
Справа №126/621/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини для отримання відстрочки від мобілізації.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на принципі рівності прав та обов’язків батьків, зазначивши, що проживання одного з батьків окремо від дитини не є автоматичною підставою для припинення його батьківських обов’язків.
* Встановлено, що мати дитини підтримує з нею регулярний емоційний зв’язок, спілкується по відеозв’язку та бере участь в утриманні, що підтверджується матеріалами справи.
* Суд підкреслив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, а факт самостійного виховання може бути встановлений лише за наявності доказів ухилення іншого з батьків від виконання своїх обов’язків, чого в даному випадку не доведено.
* Орган опіки та піклування надав висновок, що мати не самоусунулася від виховання, а дитина має прихильність до обох батьків.
* Суд критично оцінив спробу позивача використати інструменти сімейного права виключно для отримання переваг у сфері мобілізаційного законодавства, вказавши на неприпустимість такого підходу.
* Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з встановленими обставинами, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №761/38626/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** ОСББ «Київські каштани» звернулося до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності на квартиру, площа якої була незаконно збільшена за рахунок приєднання горища, що є спільним майном усіх співвласників будинку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що горище багатоквартирного будинку за законом є допоміжним приміщенням і належить на праві спільної сумісної власності всім власникам квартир у цьому будинку.
– Будь-яке розпорядження таким майном, включаючи його приєднання до приватної квартири, потребує нотаріально посвідченої згоди всіх співвласників, якої в даному випадку не було.
– Відповідачка не надала жодних правовстановлюючих документів, які б підтверджували законність набуття права власності на додаткову площу (109 кв. м), що була приєднана до її квартири.
– Суд врахував висновок будівельно-технічної експертизи, яка підтвердила, що горище є допоміжним приміщенням, а його приєднання до квартири неможливе без порушення несучих конструкцій будинку.
– Верховний Суд підтвердив, що скасування запису про державну реєстрацію права власності є ефективним способом захисту прав співвласників у таких правовідносинах.
– Аргументи скаржника про «неналежний спосіб захисту» були відхилені, оскільки суди мають право захищати права співвласників від незаконного привласнення спільного майна.
– Суд зазначив, що допоміжні приміщення є обмежено оборотоздатними і не можуть бути сформовані як окремий об’єкт власності без згоди всіх співвласників.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру зі збільшеною площею.
Справа №610/676/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови суду апеляційної інстанції в задоволенні заяви про оголошення військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання, померлим.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що оголошення особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті, тому заявник повинен надати переконливі докази, які з надзвичайно високою вірогідністю вказують на загибель особи.
– Верховний Суд підкреслив, що скорочений шестимісячний строк для оголошення особи померлою (замість загального дворічного) застосовується лише тоді, коли є істотні підстави вважати особу загиблою, а не просто зниклою безвісти.
– Суд зазначив, що мета встановлення таких строків — запобігти передчасному оголошенню померлою особи, яка може бути живою, що є критично важливим для захисту прав зниклого та правової визначеності.
– Апеляційний суд помилково кваліфікував статус населеного пункту (як територію активних бойових дій, а не тимчасово окуповану територію), проте Верховний Суд визнав це формальною помилкою, що не вплинула на правильність остаточного рішення.
– Касаційна інстанція підтвердила, що докази, надані заявником, не дають достатніх підстав для висновку про вірогідну смерть військовослужбовця на момент звернення до суду.
– Верховний Суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, оскільки є судом права, а не факту, і погодився з висновком апеляції про передчасність звернення із заявою.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду про відмову в оголошенні особи померлою — без змін.
Справа №759/18981/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення збитків із продавця (банку) через вилучення у покупця придбаної квартири за рішенням суду (евікція) на підставі обставин, що існували до моменту продажу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що згідно зі статтею 661 Цивільного кодексу України, продавець зобов’язаний відшкодувати покупцеві збитки, якщо майно було вилучене у нього внаслідок евікції.
– Верховний Суд підкреслив, що спеціальних правил для визначення розміру таких збитків немає, тому слід керуватися загальними положеннями статей 22 та 623 ЦК України.
– Ключовим принципом є повне відшкодування збитків, що передбачає відновлення порушеного права покупця з урахуванням реальної ринкової вартості майна на момент ухвалення рішення.
– Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише сумою, вказаною в договорі купівлі-продажу, проігнорувавши наданий позивачем звіт про ринкову оцінку квартири.
– Апеляційний суд не надав належної оцінки доказам вартості майна, чим порушив вимоги щодо повноти та всебічності розгляду справи.
– Верховний Суд зазначив, що оскільки він не має повноважень самостійно встановлювати нові обставини чи переоцінювати докази, справа підлягає направленню на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для правильного визначення розміру збитків.
Справа №152/1/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати незаконним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність померлій особі земельної ділянки, на якій розташована частина житлового будинку, що належить позивачці.
2. **Аргументи суду:** Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив із того, що спір стосується прав та обов’язків спадкоємців померлого громадянина, якому було виділено землю. Оскільки ці особи (дружина та син померлого) не були залучені до участі у справі як співвідповідачі, це є порушенням процесуальних норм. Суд наголосив, що визначення складу сторін є правом позивача, проте встановлення належності відповідачів — це обов’язок суду. Незалучення осіб, чиї права безпосередньо зачіпаються рішенням, позбавляє їх можливості захищати свої інтереси, зокрема подавати відзиви чи докази. Верховний Суд підкреслив, що неможливо вирішувати питання про право власності на землю без участі всіх осіб, які претендують на спадкове майно після померлого землевласника. Відтак, позов було відхилено через неналежний суб’єктний склад учасників справи, а не через відсутність матеріальних підстав для позову.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через незалучення до справи належних відповідачів.
Справа №280/9221/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є правомірність відмови у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення міськвиконкому про демонтаж тимчасової споруди.
2. Верховний Суд підкреслив, що інститут забезпечення позову є виключним механізмом, який застосовується лише тоді, коли існує реальна загроза унеможливлення виконання майбутнього рішення суду або очевидні ознаки протиправності дій влади. Суд зазначив, що позивачка не довела наявність таких обставин, а лише висловила припущення про можливі майбутні збитки. Важливим аргументом стало те, що підприємницька діяльність за своєю природою пов’язана з ризиками, і сам по собі факт негативного впливу рішення органу влади на бізнес не є автоматичною підставою для зупинення його дії. Суд наголосив, що питання правомірності самого демонтажу має вирішуватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову. Крім того, заявниця не обґрунтувала, чому саме без вжиття цих заходів захист її прав стане неможливим або суттєво ускладниться. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд правильно оцінив відсутність правових підстав для втручання у діяльність виконавчого комітету на даному етапі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін, підтвердивши правомірність відмови у забезпеченні позову.
Справа №910/7093/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через неявку позивача у підготовче засідання.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що застосування наслідків у вигляді залишення позову без розгляду не повинно бути автоматичним чи формальним. Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише констатацією факту неявки, проігнорувавши необхідність комплексного аналізу процесуальної поведінки позивача. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до суду має бути ефективним, а не ілюзорним, особливо в умовах воєнного стану, коли об’єктивні обставини (наслідки обстрілів, перебої зі зв’язком) можуть унеможливити вчасне повідомлення суду. Апеляційний суд зобов’язаний був надати оцінку доказам позивача щодо поважності причин неявки, чого зроблено не було. Також суд звернув увагу на те, що залишення позову без розгляду у справах про оскарження рішень АМК може позбавити особу права на судовий захист через сплив присічних строків. Отже, суд має оцінювати не лише факт неявки, а й добросовісність сторони та її реальну зацікавленість у розгляді справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Справа №911/545/25 від 13/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, через нібито відсутність безспірності заборгованості та порушення процедури його вчинення.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що договір оренди прямо передбачав обов’язок балансоутримувача (аеропорту) повернути орендарю суму завдатку після закінчення строку оренди, тому заборгованість була реальною та визначеною. Щодо процедури, суд підкреслив, що нотаріус не зобов’язаний запитувати пояснення боржника, оскільки виконавчий напис вчиняється на підставі документів, наданих стягувачем. Важливим моментом стало питання зарахування зустрічних вимог: суд вказав, що односторонній правочин про зарахування вважається вчиненим лише з моменту доведення його до відома іншої сторони. Оскільки аеропорт повідомив орендаря про зарахування вже після того, як виконавчий напис був фактично виконаний (кошти списані), це не могло вплинути на безспірність боргу на момент вчинення нотаріальної дії. Також суд відхилив доводи про необхідність витребування додаткових документів, зазначивши, що наявних матеріалів було достатньо для встановлення всіх обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову аеропорту.
Справа №752/15220/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду в інтересах Київської міської ради з вимогою усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом скасування реєстрації права власності на самочинно збудований садовий будинок та його знесення.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що спірний будинок є об’єктом самочинного будівництва, оскільки він зведений на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, а право власності на нього було зареєстровано на підставі документів, що не є правовстановлюючими. Верховний Суд підкреслив, що у спорах про самочинне будівництво на чужій земельній ділянці вимога про скасування рішення державного реєстратора не є належним способом захисту, оскільки вона не вирішує юридичну долю самого об’єкта. Натомість належним та ефективним способом захисту прав власника землі є саме вимога про знесення самочинно збудованого майна, передбачена статтею 376 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що у разі задоволення вимоги про знесення, судове рішення саме по собі є підставою для закриття розділу в Державному реєстрі речових прав, що автоматично усуває перешкоди для власника землі. Таким чином, суд дійшов висновку, що втручання у право власності відповідача на самочинний об’єкт є пропорційним заходом для захисту інтересів територіальної громади та збереження земель природно-заповідного фонду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було задоволено вимогу про знесення самочинного будівництва, але відмовлено у задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора як неналежного способу захисту.
Справа №380/9407/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність залишення судом позову без розгляду через наявність іншої справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
2. Суд виходив із того, що процесуальне законодавство забороняє одночасний розгляд двох тотожних позовів, а тому перевірка наявності таких справ є імперативним обов’язком суду. Верховний Суд встановив, що позивач уже звертався до суду з аналогічними вимогами щодо перерахунку підйомної допомоги, допомоги на оздоровлення та додаткової винагороди з урахуванням індексації, і це питання вже було вирішено в межах іншої справи (№ 380/25141/24). Аргумент позивача про те, що отримання нової суми індексації на виконання іншого рішення суду створює нові підстави для позову, був відхилений. Суд наголосив, що банківські виписки про отримання різних сум виплат є лише доказами у справі, а не зміною підстав позову. Таким чином, предмет попередньої справи повністю охоплює спірні правовідносини, які позивач намагався виділити в окремий процес. Отже, суди попередніх інстанцій правомірно застосували пункт 3 частини першої статті 240 КАС України, залишивши позов без розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №320/24665/25 від 11/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом апеляційної інстанції скарги, поданої фізичною особою через офіційну електронну пошту суду з використанням кваліфікованого електронного підпису (КЕП).
Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що процесуальне законодавство чітко розмежовує обов’язки для різних категорій осіб щодо використання підсистеми «Електронний суд». Суд зазначив, що для фізичних осіб, які не зобов’язані реєструвати електронний кабінет і не зробили цього добровільно, подання документів через офіційну електронну пошту суду є цілком правомірним способом звернення. Верховний Суд підкреслив, що накладення кваліфікованого електронного підпису на документ, надісланий на електронну адресу суду, надає такому документу юридичної сили та забезпечує ідентифікацію автора. Відтак, відмова суду апеляційної інстанції у прийнятті такої скарги з формальних підстав є порушенням права на доступ до правосуддя. Суд також вказав, що апеляційний суд помилково застосував практику, яка стосується виключно адвокатів та інших суб’єктів, для яких використання «Електронного суду» є обов’язковим. У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що такий спосіб подання документів є належним і не може бути підставою для повернення скарги.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №990/369/24 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження суддею ОСОБА_1 рішення Вищої ради правосуддя про його тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, оскільки наявність кримінального провадження щодо судді за тяжким обвинуваченням об’єктивно ставить під сумнів його безсторонність та шкодить авторитету судової влади.
* Велика Палата підтвердила, що подання прокурором клопотання на стадії судового провадження (після направлення обвинувального акта до суду) не є «повторним» у розумінні заборони, встановленої законом, оскільки воно базується на новій стадії кримінального процесу та інших правових підставах.
* Суд зазначив, що ліміт строку відсторонення (4 місяці) стосується лише стадії досудового розслідування, тоді як на стадії судового розгляду відсторонення діє до набрання вироком законної сили.
* Процедурні порушення, на які посилався позивач (зокрема, щодо «уточнення» клопотання), суд визнав несуттєвими, оскільки зміст вимог прокурора був зрозумілим, а право позивача на захист та ознайомлення з матеріалами було дотримано.
* Суд наголосив, що в межах адміністративного провадження щодо законності рішення ВРП він не уповноважений оцінювати докази у кримінальній справі (зокрема, доводи про фальсифікацію матеріалів НСРД), оскільки це є виключною компетенцією суду, який розглядає кримінальне провадження по суті.
* ВРП належним чином обґрунтувала ризики впливу судді на свідків та експертів, що є достатньою підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Справа №759/11754/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною у суді касаційної інстанції.
2. Суд керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, що є однією з фундаментальних засад цивільного судочинства. При визначенні суми компенсації Верховний Суд застосував критерії реальності, необхідності та розумності витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. Суд підкреслив, що розмір гонорару визначається за домовленістю між клієнтом та адвокатом, проте він має бути співмірним із виконаними послугами. Оскільки заявник надав належні докази надання правової допомоги (договір, звіт, акт виконаних робіт), суд визнав право на відшкодування витрат. Водночас, оцінивши обсяг наданих послуг та принципи пропорційності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви. У підсумку, замість заявлених 45 000 грн, суд визнав обґрунтованою та розумною суму у розмірі 30 000 грн.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з правонаступника позивача на користь заявника 30 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №363/5559/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння особою, яка придбала її на електронних торгах, що проводилися за наявності зареєстрованого обтяження (арешту) на це майно.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, що підтверджено матеріалами попередніх судових справ, де було визнано недійсними довіреності та договір іпотеки, на підставі яких майно було відчужене.
– Ключовим фактором стала недобросовісність набувача: на момент проведення електронних торгів у Державному реєстрі речових прав вже було зареєстровано обтяження (арешт), накладене ухвалою суду, тому покупець, проявивши розумну обачність, не міг не знати про наявність судового спору щодо цієї ділянки.
– Суд наголосив, що захист добросовісного набувача, передбачений статтею 388 ЦК України, не поширюється на випадки, коли особа знала або могла знати про незаконність набуття майна чи наявність обтяжень.
– Факт того, що покупець протягом двох років не реєстрував право власності, очікуючи на зняття арешту, свідчить про його обізнаність щодо проблемного статусу майна.
– Верховний Суд підкреслив, що витребування майна у цьому випадку не порушує справедливого балансу інтересів, оскільки відповідач не позбавлений права вимагати повернення сплачених коштів у межах інших правових механізмів.
– Суд зазначив, що примусова реалізація майна на торгах не «очищує» його автоматично від усіх вад, якщо процедура була проведена з порушенням прав власника, чия воля на відчуження була відсутня.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов про витребування земельної ділянки було задоволено.
Справа №758/5621/20 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності державної реєстрації права власності на гараж, збудований на земельній ділянці комунальної власності, та вимоги Київської міської ради про звільнення цієї ділянки.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився виключно на процесуальних порушеннях, допущених апеляційною інстанцією, які є фундаментальними для забезпечення права на справедливий суд. Суд встановив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, не маючи при цьому доказів їх належного повідомлення про дату, час і місце засідання. Хоча суд надсилав повістку на електронну пошту, це не є належним способом повідомлення згідно з нормами ЦПК України, оскільки не було доказів, що ця адреса є офіційною або що сторона надавала згоду на такий спосіб комунікації. Верховний Суд підкреслив, що право на участь у судовому засіданні є ключовим елементом принципу змагальності та рівності сторін. Оскільки відповідач не був повідомлений належним чином, він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та надати пояснення. Відтак, порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стало безумовною підставою для скасування рішення апеляційного суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №918/1102/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Скарб» та скасування відповідного реєстраційного запису про зміну керівника, оскільки збори були проведені з порушенням процедури скликання та без повідомлення одного з учасників.
2. Суд встановив, що позивач був фактично усунений від управління товариством через проведення зборів без належного повідомлення, що є грубим порушенням корпоративних прав. Верховний Суд підкреслив, що обов’язковою умовою залучення особи як третьої особи до справи є наявність у неї юридичного інтересу, тобто безпосередній вплив рішення на її права чи обов’язки. У даному випадку звільнення директора (ОСОБА_5) не є предметом спору, а сам директор не заявляв про порушення своїх прав, тому підстав для його залучення до справи не було. Скаржник намагався захистити інтереси третьої особи, не маючи на це відповідних повноважень, що є неприпустимим у господарському процесі. Суд також зазначив, що сам по собі правовий зв’язок особи зі сторонами спору не є підставою для її обов’язкового залучення до процесу. Рішення суду не містить жодних висновків щодо прав чи обов’язків звільненого директора, тому підстави для скасування рішень попередніх інстанцій відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши їх законність та обґрунтованість.
Справа №752/8914/22 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження та ненадання доказів поважності причин такого пропуску.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що процесуальні строки є гарантією правової визначеності, а їх поновлення — це право, а не обов’язок суду. Суд встановив, що позивач подав апеляційну скаргу поза межами встановленого законом тридцятиденного строку, проте не надав жодних обґрунтувань чи доказів поважності причин цього пропуску. Апеляційний суд належним чином намагався повідомити скаржника про необхідність усунення недоліків (подання клопотання про поновлення строку), надсилаючи кореспонденцію за вказаною самим позивачем адресою. Оскільки поштові відправлення повернулися з відміткою про закінчення терміну зберігання, суд правомірно вважав позивача повідомленим належним чином. Верховний Суд підкреслив, що сторона несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій та зобов’язана добросовісно користуватися своїми правами, проявляючи увагу до руху власної справи. Відтак, відсутність об’єктивних перешкод для вчасного оскарження призвела до цілком законної відмови у відкритті провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №0555/111/2012 від 11/06/2026
Предметом спору є розгляд касаційної скарги на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у вчиненні розбою.
Суд при винесенні цієї постанови керувався насамперед необхідністю дотримання фундаментальних прав засудженого на захист та принципу рівності сторін у кримінальному процесі. Оскільки на момент розгляду справи місцезнаходження засудженого встановити не вдалося, суд дійшов висновку, що подальший розгляд справи без участі захисника є неможливим та недопустимим. Колегія суддів врахувала процесуальні зміни, що відбулися в системі судоустрою після передачі справи до Верховного Суду, та необхідність забезпечення належного представництва інтересів особи. Суд також зважив на позицію прокурора, який підтримав необхідність залучення захисника для забезпечення законності судового розгляду. Відтак, для уникнення порушення права на захист та забезпечення повноти судового провадження, було прийнято рішення про залучення адвоката через систему безоплатної правничої допомоги. Це рішення є суто процесуальним кроком, спрямованим на створення умов для справедливого розгляду касаційної скарги в майбутньому.
Суд прийняв рішення відкласти розгляд касаційної скарги та доручити центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити засудженому захисника для участі у наступному судовому засіданні.
Справа №420/34153/25 від 12/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови Управління СБУ в Одеській області у підготовці та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2025.
Суд виходив з того, що після скасування в судовому порядку пункту 2 Постанови КМУ № 481, яка штучно обмежувала розмір розрахункової величини для обчислення окладів сумою 1762 грн, відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704. Ця редакція прямо передбачає, що посадові оклади та оклади за військовими званнями мають визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Верховний Суд підкреслив, що використання фіксованої суми 1762 грн нівелює мету державної соціальної гарантії та суперечить актам вищої юридичної сили. Оскільки прожитковий мінімум на 2025 рік є вищим за той, що застосовувався раніше, це автоматично створює підставу для перерахунку пенсії. Суд також відхилив доводи відповідача про неможливість видачі довідки на іншу дату, ніж 1 січня, зазначивши, що право на перерахунок виникло внаслідок судового скасування обмежень, що робить вимогу позивача обґрунтованою. Таким чином, обов’язок уповноваженого органу підготувати довідку є прямим наслідком зміни законодавчого регулювання грошового забезпечення.
Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши право позивача на отримання оновленої довідки для перерахунку пенсії.
Справа №320/10526/25 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційної дії щодо зміни керівника Бородянської селищної ради, вчиненої на підставі судового рішення про поновлення голови на посаді.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення процесуального права, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, хоча вона мала розглядатися за правилами загального позовного провадження. Суд зазначив, що категорія справ, пов’язана з повноваженнями керівників органів місцевого самоврядування, має значний суспільний інтерес, що вимагає проведення повноцінного судового розгляду з викликом сторін. Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували клопотання учасників справи про перехід до загального провадження та не надали належної оцінки всім доводам сторін. Через ці процесуальні порушення Верховний Суд був позбавлений можливості надати правову оцінку застосуванню норм Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб…» по суті спору. Суд підкреслив, що право бути почутим та публічність розгляду є фундаментальними принципами справедливого суду, які були порушені в даному випадку. Відтак, для встановлення фактичних обставин та забезпечення змагальності сторін справу необхідно розглянути заново.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Справа №347/2307/20 від 08/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження засудженим вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у справі про нанесення легких тілесних ушкоджень через незгоду з оцінкою доказів та недоведеність вини.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не виконав свій обов’язок щодо належної перевірки доводів захисту, зокрема щодо альтернативної версії отримання потерпілим травм внаслідок падіння. Суд зазначив, що апеляційна інстанція проігнорувала надані захистом фото- та відеоматеріали, не надавши їм оцінки, як того вимагає процесуальний закон. Також залишилися без мотивованої відповіді суперечності між висновком судово-медичної експертизи та показаннями потерпілого щодо механізму виникнення тілесних ушкоджень. Верховний Суд підкреслив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» вимагає від суду спростування всіх версій події, що суперечать обвинуваченню, чого зроблено не було. Відсутність належної оцінки доказів та вмотивованих відповідей на ключові аргументи захисту свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. У зв’язку з цим, ухвала апеляційного суду була визнана такою, що не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №460/3200/24 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стала окрема ухвала апеляційного суду, якою той намагався притягнути до дисциплінарного реагування суддю першої інстанції через нібито розголошення ним у судовому рішенні інформації про дислокацію військових частин.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що окрема ухвала є процесуальним інструментом для реагування на конкретні порушення закону, допущені під час розгляду справи, а не засобом здійснення нагляду за діяльністю суддів. Апеляційний суд не навів конкретних норм процесуального права, які були порушені суддею першої інстанції, а лише висловив припущення щодо наявності ознак кримінального правопорушення. Крім того, Верховний Суд зазначив, що покладання на голову місцевого суду обов’язку реагувати на процесуальну діяльність судді є неприпустимим, оскільки це порушує принцип незалежності суддів. Апеляційний суд не перевірив, чи була оприлюднена інформація вже відомою публічно, що робить його висновки необґрунтованими. Також було підкреслено, що окрема ухвала не може виноситися «у порядку нагляду» за роботою суду нижчої інстанції, оскільки це суперечить природі адміністративного судочинства. Зрештою, суд констатував, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам щодо мотивування судових рішень, передбаченим статтями 242 та 249 КАС України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу судді та скасував окрему ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Справа №161/21175/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в частині призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, зокрема щодо застосування положень про поглинення покарань за злочини, вчинені до ухвалення попереднього вироку.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому оцінка доказів та обставин справи належить до компетенції судів нижчих інстанцій. Суд наголосив, що покарання має бути адекватним тяжкості злочину та особі винного, а поняття «явно несправедливого покарання» передбачає лише принципову диспропорцію, якої в даному випадку не встановлено. Щодо застосування частини 4 статті 70 КК України, Суд роз’яснив, що ця норма застосовується незалежно від того, чи є злочини однорідними, а попереднє засудження за кримінальний проступок не виключає обов’язку суду призначити остаточне покарання за сукупністю. Також Суд підкреслив, що позиція потерпілих, які не мають претензій, не є визначальною для суду у справах публічного обвинувачення. Врешті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а призначене покарання є справедливим і достатнім для виправлення засудженого.
Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №554/4128/22 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність засудження особи за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) та доводи захисту щодо необхідності перекваліфікації дій на вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України).
2. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі докази та надали їм об’єктивну оцінку. Колегія суддів наголосила, що стан сильного душевного хвилювання (афекту) не був підтверджений жодним експертним висновком, а навпаки — судово-психіатрична експертиза засвідчила, що засуджений повністю усвідомлював свої дії. Аргументи захисту про нібито наявний у засудженого психічний розлад через минулі травми були відхилені, оскільки вони не впливали на здатність особи керувати своїми вчинками. Суд також зазначив, що апеляційна інстанція мала повне право не досліджувати докази повторно, якщо вони були належним чином оцінені судом першої інстанції. Доводи про застосування фізичного тиску з боку поліції не знайшли підтвердження у відповідних органах (ДБР), що також було враховано при прийнятті рішення. Зрештою, касаційний суд не виявив порушень кримінального процесуального закону, які б вимагали скасування вироку.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №320/11972/23 від 12/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 320/11972/23:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким до АТ «Київмедпрепарат» було застосовано штрафні санкції та донараховано податок на прибуток через непідтвердження реальності отримання маркетингових послуг від низки контрагентів.
2. Верховний Суд підтримав позицію суду першої інстанції, наголосивши, що для формування податкових витрат недостатньо лише формальної наявності договорів та актів, оскільки господарська операція повинна мати реальний економічний зміст. Суд встановив, що надані позивачем первинні документи були дефектними: вони не містили конкретизації послуг, інформації про місце їх надання, обсяги та результати, які можна було б використати в господарській діяльності. Крім того, було виявлено суттєві розбіжності між даними у звітах виконавців та фактичними даними з Єдиного реєстру податкових накладних щодо обсягів закупівель товарів. Суд також звернув увагу на відсутність у контрагентів необхідних ресурсів (трудових, транспортних) для надання заявлених послуг, що свідчить про їх формальний характер. Верховний Суд підкреслив, що платник податків зобов’язаний діяти з належною обачністю при виборі контрагентів та перевіряти достовірність документів, на підставі яких формується податковий облік. У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала законне рішення суду першої інстанції, не врахувавши відсутність реального руху активів за спірними операціями.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №280/2597/22 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження постанови Укртрансбезпеки про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення габаритно-вагових норм при здійсненні міжнародних вантажних перевезень.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що органи державної влади зобов’язані діяти виключно на підставі та в межах повноважень, визначених законом, що є основою принципу правової визначеності. Суд встановив, що відповідач допустив суттєву помилку в юридичній кваліфікації правопорушення: перевізника фактично притягнули до відповідальності за відсутність дозвільних документів (абзац 6 ст. 60 Закону «Про автомобільний транспорт»), хоча зафіксоване порушення стосувалося перевищення вагових норм, що підпадає під іншу статтю (абзац 14 ст. 60 того ж Закону). Суд підкреслив, що неправильна юридична кваліфікація та неповне встановлення складу правопорушення є безумовною підставою для визнання постанови протиправною. Крім того, було зазначено, що в оскаржуваній постанові орган контролю не конкретизував, які саме документи були відсутні у перевізника, що порушує право особи на захист. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що невідповідність між фактичним порушенням та застосованою санкцією унеможливлює залишення постанови в силі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Укртрансбезпеки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування штрафу — без змін.
Справа №534/2031/12 від 11/06/2026
Предметом цього судового рішення є вирішення процесуального питання щодо можливості продовження касаційного розгляду кримінальної справи за відсутності засудженого, місцезнаходження якого наразі встановити неможливо.
Суд при винесенні цієї ухвали керувався необхідністю безумовного дотримання фундаментального права особи на захист, яке є невід’ємною складовою справедливого судового розгляду. Оскільки засуджений не з’явився в судове засідання, а його поточне місце перебування залишається невідомим, розгляд справи без участі захисника був би грубим порушенням процесуальних гарантій. Судді врахували позицію прокурора, який також наголосив на неможливості продовження провадження без забезпечення професійної правничої допомоги. З метою дотримання принципу рівності сторін та забезпечення реального доступу до правосуддя, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залучення адвоката через систему безоплатної правничої допомоги. Такий підхід гарантує, що інтереси засудженого будуть представлені належним чином, навіть за умови його відсутності. Відкладення розгляду справи є вимушеним, але необхідним кроком для уникнення порушень прав людини під час касаційного провадження.
Суд ухвалив відкласти розгляд касаційної скарги та доручити відповідному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити засудженому захисника для участі у наступному судовому засіданні.
Справа №334/3169/22 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги захисника через те, що вона була подана електронною поштою з накладенням кваліфікованого електронного підпису, а не через підсистему «Електронний суд».
2. Верховний Суд виходив з того, що перелік підстав для повернення апеляційної скарги, визначений у частині 3 статті 399 КПК України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Суд наголосив, що електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який посвідчує особу автора та цілісність даних, надаючи документу юридичної сили відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Оскільки захисник підписав скаргу цифровим підписом, вона вважається поданою у передбачений законом спосіб, незалежно від технічного каналу її надсилання. Апеляційний суд, вигадавши непередбачену законом підставу для повернення скарги, фактично обмежив право сторони захисту на апеляційне оскарження. Такі дії були визнані істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного рішення. Відтак, відмова у відкритті провадження через спосіб подання документа, який відповідає вимогам до електронного документа, є незаконною.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №500/1013/25 від 12/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито неналежне підтвердження повноважень представника суб’єкта владних повноважень у порядку самопредставництва.
2. Суд касаційної інстанції виходив із того, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб є достатнім та належним доказом повноважень особи діяти в порядку самопредставництва. Верховний Суд наголосив, що процесуальне законодавство не вимагає додаткових документів, якщо право особи вчиняти дії від імені юридичної особи вже зафіксовано в Реєстрі. Суд підкреслив, що повернення скарги через формальні недоліки, коли повноваження можна перевірити, є надмірним формалізмом та порушує право на доступ до правосуддя. Також було зазначено, що за наявності сумнівів суд апеляційної інстанції мав процесуальну можливість запропонувати скаржнику надати додаткові документи, а не одразу повертати скаргу. Вказана позиція ґрунтується на сталій практиці Верховного Суду, яка спрямована на забезпечення завдань адміністративного судочинства та недопущення безпідставного позбавлення сторін права на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу до цього ж суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №320/9674/25 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Державного бюджету України заборгованості з відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі понад 139 млн грн.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, визнавши поважними причини пропуску строку звернення до суду через специфічну поведінку податкових органів. Суд встановив, що контролюючий орган тривалий час листувався з платником, фактично визнаючи наявність боргу, але посилаючись на відсутність технічного механізму його виплати, чим вводив компанію в оману щодо необхідності судового захисту. Важливим фактором стало те, що держава в особі податкової не заперечувала свій обов’язок, а лише констатувала неможливість виконання, що створювало у позивача обґрунтоване переконання у відсутності порушення його прав на певному етапі. Суд наголосив, що право на захист власності (згідно з Конвенцією про захист прав людини) має пріоритет над формальним дотриманням строків, якщо пропуск стався через дії самого суб’єкта владних повноважень. Таким чином, бездіяльність податкової була кваліфікована як триваюча, що дозволяє оскаржувати її протягом усього періоду існування. Верховний Суд підкреслив, що оцінка поважності причин пропуску строку має бути індивідуальною та враховувати реальну поведінку сторін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, яка дозволяє продовжити розгляд справи по суті, — без змін.
Справа №320/3353/25 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось суть справи:
1. Предметом спору є правомірність повернення судом заяви про забезпечення позову без розгляду через несплату позивачем судового збору.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися суттєвих процесуальних порушень, оскільки формально підійшли до питання сплати судового збору. Позивач у своїй заяві не лише посилався на пільги, а й надав конкретні докази свого скрутного матеріального стану, зокрема довідки про доходи та інформацію про утримання неповнолітніх дітей. Суди попередніх інстанцій повністю проігнорували ці документи та не надали їм жодної правової оцінки, що є обов’язковим згідно з процесуальним законом. Крім того, позивач обґрунтовував звільнення від сплати збору кількома різними правовими підставами, які суди залишили поза увагою. Верховний Суд наголосив, що право суду звільняти від сплати збору через майновий стан має супроводжуватися належним дослідженням доказів, а не автоматичною відмовою. Таким чином, суди не виконали свій обов’язок щодо перевірки обґрунтованості клопотання про звільнення від сплати судових витрат.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про забезпечення позову.
Справа №520/23819/24 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність звільнення поліцейського зі служби в Національній поліції України через невиконання ним наказу про відрядження в зону бойових дій під час дії воєнного стану.
**2. Аргументи суду:**
Суд виходив із того, що в умовах воєнного стану поліцейські зобов’язані безумовно виконувати накази керівництва, спрямовані на забезпечення оборони держави та виконання завдань територіальної оборони. Верховний Суд підкреслив, що наказ про відрядження є формою реалізації службових повноважень, і його обговорення чи критика підлеглими заборонені законом. Суд зазначив, що посилання позивача на недостатню бойову підготовку чи відсутність навичок не є об’єктивною підставою для відмови від виконання наказу, оскільки такі питання мають вирішуватися в межах організації служби, а не шляхом ігнорування розпоряджень. Також було враховано, що позивач мав діюче дисциплінарне стягнення, що в сукупності з відмовою від виконання наказу свідчить про грубе порушення службової дисципліни та Присяги. Суд наголосив, що звільнення є крайнім, але правомірним заходом впливу, який перебуває у площині дискреційних повноважень керівника. Зрештою, суд дійшов висновку, що відсутність документально підтверджених поважних причин (наприклад, медичних протипоказань) для невиконання наказу робить дії поліцейського свідомим ухиленням від службових обов’язків.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у поновленні на службі було відмовлено, — без змін.
Справа №580/6078/24 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2015 по 2019 роки та зобов’язати здійснити відповідні виплати.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальному питанні дотримання строків звернення до суду, які стали підставою для скасування рішення апеляції. Суд наголосив, що апеляційна інстанція передчасно залишила позов без розгляду через пропуск тримісячного строку, не надавши позивачу можливості обґрунтувати поважність причин такого пропуску. Згідно зі статтею 123 КАС України, суд зобов’язаний спочатку надати особі право подати заяву про поновлення строку або вказати інші підстави для його поновлення, перш ніж застосовувати санкцію у вигляді залишення позову без розгляду. Верховний Суд підкреслив, що такий процесуальний алгоритм є обов’язковим як на стадії відкриття провадження, так і під час розгляду справи. Оскільки апеляційний суд проігнорував це правило, він порушив право позивача на судовий захист. При цьому Верховний Суд зазначив, що не може оцінювати по суті вимоги щодо базового місяця індексації (січень 2008 року), оскільки апеляційний суд не переглядав справу по суті, а лише формально закрив її через процесуальні моменти.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.
Справа №320/33180/24 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується оскарження відмови органів державної влади у зарахуванні періодів навчання в аспірантурі та науково-педагогічної роботи до стажу державної служби позивачки з подальшим перерахунком заробітної плати.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальний закон (ст. 123 КАС України) вимагає від суду обов’язкового надання позивачу можливості обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду, перш ніж залишати позов без розгляду. Апеляційний суд припустився помилки, не надавши позивачці шансу подати заяву про поновлення строку, а одразу закрив провадження, що є порушенням права на судовий захист. Суд також відхилив формалістичний аргумент відповідача щодо неточної назви суду в ордері адвоката, зазначивши, що це не є підставою для закриття провадження. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій повинні діяти в межах процесуальних гарантій, які унеможливлюють безпідставне позбавлення особи доступу до правосуддя. Також було підтверджено, що процедура залишення позову без руху є обов’язковим етапом, який не можна ігнорувати. У підсумку, дії апеляційного суду були визнані передчасними та такими, що перешкоджають подальшому розгляду справи по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до того ж суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №733/9/22 від 11/06/2026
Предметом цього спору є кримінальне провадження щодо притягнення особи до відповідальності за пропозицію надання неправомірної вигоди працівникам поліції за нескладання протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, є закінченим з моменту самої пропозиції надати неправомірну вигоду, незалежно від того, чи прийняла її службова особа. Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не наділена повноваженнями переоцінювати докази або встановлювати обставини справи, оскільки це виключна компетенція судів першої та апеляційної інстанцій. Суд відхилив аргумент захисту про відсутність у поліцейських повноважень «анулювати» протокол, зазначивши, що для кваліфікації злочину ключовим є наявність умислу особи, яка пропонує хабар, та її усвідомлення службового статусу осіб, до яких вона звертається. Суди нижчих інстанцій належним чином дослідили всі докази та надали їм правильну правову оцінку, підтвердивши, що дії засудженого були спрямовані на використання службового становища поліцейських для уникнення відповідальності. Апеляційний суд, у свою чергу, ретельно перевірив доводи захисту та обґрунтовано залишив вирок без змін. Таким чином, колегія суддів не знайшла істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваних рішень.
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №484/1220/25 від 09/06/2026
1. Предметом спору є законність призначення покарання засудженому за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану, а саме питання можливості звільнення особи від відбування реального покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, який скасував застосування іспитового строку, виходячи з того, що мета покарання — виправлення та запобігання новим злочинам — не може бути досягнута без ізоляції засудженого від суспільства. Суд наголосив, що вчинення тяжкого злочину в умовах воєнного стану, враховуючи попередні судимості за аналогічні правопорушення, свідчить про стійку протиправну поведінку особи. Важливим аргументом стало те, що позиція потерпілого, який не має претензій, не є вирішальною для суду у справах публічного обвинувачення і не має пріоритету над іншими обставинами. Також суд підкреслив, що відшкодування шкоди не є автоматичною підставою для звільнення від реального відбування покарання, якщо відсутнє щире каяття та усвідомлення вини. У підсумку, касаційна інстанція визнала, що апеляційний суд правильно оцінив особу винного та обрав справедливий захід примусу в межах санкції статті.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №334/3169/22 від 09/06/2026
1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника на вирок суду першої інстанції.
2. Верховний Суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився процесуальних порушень, які перешкодили реалізації права на судовий захист. Суд касаційної інстанції встановив, що підстави для повернення апеляційної скарги, наведені апеляційним судом, не відповідають вимогам кримінального процесуального закону. Зокрема, було порушено право сторони захисту на апеляційне оскарження вироку, оскільки формальні недоліки, на які послався апеляційний суд, не були достатньою підставою для відмови у відкритті провадження. Верховний Суд наголосив, що доступ до правосуддя має бути забезпечений, а будь-які обмеження повинні бути обґрунтованими та пропорційними. Таким чином, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що обмежує право на перегляд судового рішення. В результаті, касаційна інстанція констатувала необхідність повторного розгляду справи апеляційним судом для виправлення допущених помилок.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №752/20329/23 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором вироку апеляційного суду в частині звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням за вчинення шахрайських дій.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що призначення покарання та звільнення від його відбування є дискреційними повноваженнями суду, які базуються на оцінці сукупності обставин справи.
– Апеляційний суд при прийнятті рішення врахував ступінь тяжкості злочинів, які належать до категорії проступків та нетяжких злочинів, а також відсутність обтяжуючих обставин.
– Важливим фактором для суду стало щире каяття обвинуваченої, відшкодування збитків потерпілій та наявність у засудженої малолітньої дитини і хронічних захворювань у членів родини.
– Суд зазначив, що попередні судимості засудженої на момент вчинення нових правопорушень були погашені, тому формально вона вважається такою, що не має судимості.
– Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора та надав вмотивовану відповідь, чому виправлення особи можливе без ізоляції від суспільства.
– Касаційна інстанція підкреслила, що прокурор не навів достатніх аргументів, які б свідчили про «явну несправедливість» призначеного покарання через його м’якість.
– У підсумку, суд визнав, що випробувальний термін є достатнім механізмом контролю за поведінкою засудженої, а у разі його порушення вона все одно буде зобов’язана відбути реальне покарання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок апеляційного суду — без змін.
Справа №944/3012/25 від 08/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність повернення власнику майна, яке було предметом контрабанди, замість застосування до нього спеціальної конфіскації.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не виконали свого обов’язку щодо ретельної перевірки доводів прокурора про необхідність конфіскації товару. Суд наголосив, що згідно з нормами Кримінального процесуального кодексу, рішення має бути вмотивованим, а апеляційний суд зобов’язаний дати вичерпну відповідь на кожен аргумент скаржника. У даному випадку апеляційний суд формально погодився з висновком про повернення майна третій особі, не проаналізувавши належним чином походження коштів на цей товар та обставини його переміщення через кордон. Верховний Суд підкреслив, що при вирішенні питання про долю речових доказів необхідно враховувати приписи статті 100 КПК України та особливості митного оформлення товарів. Оскільки апеляційний суд не перевірив, чи було право власності на товар підтверджено належними доказами, його ухвала визнана передчасною та необґрунтованою. Відтак, суди допустили істотні порушення процесуального закону, що унеможливило ухвалення законного рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Справа №153/1475/17 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є перегляд законності судових рішень щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за заволодіння бюджетними коштами та службове підроблення, а також питання правомірності розподілу процесуальних витрат на експертизи.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, оскільки формально підійшов до розгляду скарг сторони захисту. Суд апеляційної інстанції не надав вичерпних відповідей на аргументи захисту щодо відсутності складу злочину, неповноти експертних висновків та відсутності умислу у засуджених. Також було встановлено порушення права на захист через невручення стороні захисту змін до апеляційної скарги прокурора. Водночас Верховний Суд підтвердив, що витрати на експертизи, ініційовані саме стороною захисту, підлягають стягненню з обвинувачених навіть у разі звільнення їх від кримінальної відповідальності за строками давності. В цілому, апеляційний суд не виконав вимог щодо вмотивованості та обґрунтованості свого рішення, що є підставою для його скасування.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №420/26201/25 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність зменшення судами попередніх інстанцій розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення з відповідача.
2. Верховний Суд наголосив, що питання розподілу судових витрат на правничу допомогу має базуватися на принципі змагальності, де обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається виключно на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Оскільки відповідач у цій справі не подавав відповідного клопотання та не надав доказів неспівмірності, суди першої та апеляційної інстанцій не мали законних підстав самостійно зменшувати суму гонорару адвоката. Суд підкреслив, що ініціатива суду щодо зменшення витрат без заперечень іншої сторони порушує процесуальні норми та усталену практику Верховного Суду. Водночас Верховний Суд виключив із суми відшкодування витрати на укладення договору про надання правової допомоги, оскільки вони не стосуються безпосередньо розгляду справи по суті. Таким чином, суд чітко розмежував реальні витрати на представництво від адміністративних витрат адвоката, підтвердивши важливість дотримання процесуальної дисципліни обома сторонами спору.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 58 500 гривень витрат на правничу допомогу.
Справа №320/10526/25 від 12/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашої публікації:
1. Предметом спору є правомірність наказу Міністерства юстиції України про скасування реєстраційної дії щодо зміни керівника Бородянської селищної ради, вчиненої на підставі судового рішення про поновлення голови на посаді.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій через грубі порушення процесуального права, які унеможливили встановлення істини у справі. По-перше, суди безпідставно розглянули справу в порядку спрощеного позовного провадження, ігноруючи її складність та значний суспільний інтерес, що вимагало проведення загального провадження з викликом сторін. По-друге, суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача про перехід до загального провадження, не винісши щодо цього окремої ухвали. По-третє, суд апеляційної інстанції також відмовився від розгляду справи у судовому засіданні, позбавивши сторони права бути почутими та надати усні пояснення. Через ці процедурні помилки Верховний Суд не зміг надати оцінку ключовим питанням застосування Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб…», оскільки фактичні обставини справи не були повно та всебічно досліджені. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Справа №522/13734/22 від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 522/13734/22:
1. Предметом спору є законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було визнано винною у вчиненні легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125 КК України) та звільнено від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином оцінили всі докази відповідно до вимог КПК України. Верховний Суд зазначив, що доводи засудженої про недопустимість доказів (зокрема, висновку судово-медичної експертизи) є безпідставними, оскільки експертиза була проведена на підставі належних медичних документів, а сторона захисту не скористалася правом на їх оскарження чи спростування під час судового розгляду. Щодо аргументу про відсутність підпису на повідомленні про підозру, суд вказав, що цей недолік був усунутий, а саме повідомлення не було оскаржено в порядку, передбаченому законом. Суд також підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати нові факти, а лише перевіряє правильність застосування норм права. Апеляційний суд, на думку колегії, надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, зокрема щодо присутності свідка в залі засідань та оцінки показань родичів потерпілої. У підсумку, порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на законність вироку, встановлено не було.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу засудженої без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №234/13321/15-к від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Законність звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження апеляційним судом.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що звільнення від відповідальності за ст. 49 КК України є імперативним обов’язком суду, якщо спливли відповідні строки, а обвинувачений надав на це згоду.
– Суд зазначив, що для застосування цієї норми не є обов’язковим визнання вини обвинуваченим, оскільки це не передбачено процесуальним законом.
– Щодо доводів про порушення права на захист, суд вказав, що обвинувачені самі є професійними юристами (колишні працівники прокуратури, адвокат), тому їхні заяви про «нерозуміння наслідків» є безпідставними.
– Апеляційний суд вжив усіх належних заходів для повідомлення учасників про засідання, а їхня неявка не перешкоджала розгляду справи, оскільки участь захисника в даному випадку не була обов’язковою за ст. 52 КПК.
– Суд наголосив, що пріоритетним завданням було вирішення клопотання про звільнення від відповідальності, тому ігнорування інших другорядних клопотань захисту не є порушенням, яке тягне скасування рішення.
– Верховний Суд також підтвердив, що закриття провадження за нереабілітуючими підставами (строки давності) не вимагає від суду дослідження доказів винуватості, оскільки мета стадії — констатація факту спливу часу, а не встановлення вини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги — без задоволення.
Справа №320/45288/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження АТ «ОТП Банк» постанови та розпорядження Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) про накладення штрафу за неподання у встановлений строк повної та достовірної інформації про депонентів, пов’язаних із державою-агресором.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що депозитарна установа як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язана самостійно та з належною обачністю володіти актуальною інформацією про структуру власності своїх клієнтів.
– Суд чітко розмежував поняття «самостійного усунення порушення»: це добровільна ініціатива порушника, а не відповідь на запити регулятора після того, як останній вже виявив факт правопорушення.
– Посилання банку на форс-мажорні обставини (воєнний стан) було відхилено, оскільки банк не надав сертифікат Торгово-промислової палати, який би підтверджував неможливість виконання обов’язку саме в конкретний період.
– Суд підкреслив, що обов’язок подання такої інформації має високе безпекове значення для держави, тому формальні недоліки у звітності не можуть бути виправдані відсутністю негативних наслідків чи блокуванням рахунків.
– Верховний Суд підтвердив дискреційні повноваження НКЦПФР у виборі санкцій, зазначивши, що штраф у 51 000 грн є пропорційним тяжкості порушення та відповідає превентивній меті державного нагляду.
– Також суд вказав, що надання інформації на запити регулятора не звільняє від відповідальності за первинне несвоєчасне подання відомостей, оскільки факт правопорушення вже відбувся в момент спливу встановленого законом строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «ОТП Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність накладених санкцій.
Справа №484/1220/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку апеляційного суду в межах касаційного провадження за скаргою захисника засудженої особи.
Верховний Суд, здійснюючи перевірку матеріалів кримінального провадження, проаналізував доводи захисту щодо наявності порушень норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення апеляційною інстанцією. Суд перевірив, чи було дотримано процедуру розгляду справи та чи відповідають висновки апеляційного суду фактичним обставинам, встановленим під час судового слідства. Враховуючи вимоги кримінального процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни оскаржуваного вироку відсутні. Суд не виявив істотних порушень, які б могли вплинути на правильність прийнятого апеляційним судом рішення. Таким чином, було підтверджено, що попередні судові висновки ґрунтуються на належних доказах та відповідають вимогам закону. У цій справі Верховний Суд діяв у межах усталеної практики, не вбачаючи необхідності для зміни правових позицій.
Суд ухвалив залишити вирок Миколаївського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №161/21175/24 від 09/06/2026
Предметом цього спору є перевірка законності та обґрунтованості вироку апеляційного суду в межах касаційного оскарження, поданого захисником засудженого.
Верховний Суд, розглядаючи матеріали справи, провів ретельний аналіз доводів касаційної скарги захисника на предмет дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд у своєму рішенні від 22 травня 2025 року повно та всебічно дослідив усі обставини кримінального провадження, надавши їм належну правову оцінку. Колегія суддів не виявила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваного вироку. Аргументи захисту щодо неправильного застосування норм права не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Суд констатував, що висновки апеляційної інстанції є вмотивованими, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Таким чином, правові підстави для задоволення скарги та втручання у вирок відсутні.
Суд ухвалив залишити вирок Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
