Огляд судової практики Верховного Суду за 15/06/2026

Справа №162/675/23 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди з військової частини та МТСБУ внаслідок загибелі особи в ДТП, скоєній військовослужбовцем на службовому автомобілі.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем), несе його законний володілець — у цьому випадку військова частина, а не безпосередньо водій.
– Суд роз’яснив, що факт дисциплінарного порушення військовослужбовцем (самовільне залишення частини чи використання авто без дозволу) не означає автоматичного «неправомірного вибуття» майна з володіння частини, яке б звільняло її від відповідальності.
– Було підкреслено, що матеріали службового розслідування стосуються лише внутрішньої дисциплінарної відповідальності, але не визначають цивільно-правові наслідки для потерпілих.
– Суд вказав, що військова частина, як володілець, несе відповідальність за дії свого працівника, оскільки доступ до транспортного засобу був наданий саме в силу службового становища.
– Верховний Суд також зауважив, що апеляційний суд припустився помилки, здійснивши переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судом першої інстанції.
– Важливим є висновок, що покладення відповідальності на військову частину не позбавляє її права звернутися з регресним позовом до винного водія після виплати компенсації потерпілим.
– Щодо розміру моральної шкоди, суд підтвердив дискреційні повноваження першої інстанції, зазначивши, що визначена сума має бути справедливою та збалансованою, а не математично вирахуваною.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов до військової частини про відшкодування моральної шкоди було частково задоволено.

Справа №907/1035/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Учасниця товариства з обмеженою відповідальністю звернулася до суду з позовом про зобов’язання товариства надати їй доступ та копії широкого переліку документів про господарську діяльність, оскільки товариство ігнорувало її неодноразові запити.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, необхідним для здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу.
– Верховний Суд наголосив, що перелік документів, визначений статтею 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», не є вичерпним, оскільки господарська діяльність потребує гнучкого регулювання.
– Суд застосував принцип «розширеного тлумачення» права учасника, що дозволяє ознайомлення з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, за умови, що вони підпадають під категорії, визначені законом.
– Відхилено доводи відповідача про відсутність обов’язку зберігати документи за минулі періоди, оскільки строки зберігання документів бухгалтерського обліку та звітності чітко регламентовані нормативними актами (зокрема, Переліком типових документів Мін’юсту).
– Суд зазначив, що наявність у документах персональних даних інших осіб не є підставою для повної відмови у наданні інформації, оскільки товариство може надати документи із знеособленням (приховуванням) конфіденційних даних.
– Також суд підкреслив, що посилання відповідача на публічність судових реєстрів не звільняє товариство від обов’язку надавати інформацію безпосередньо учаснику на його вимогу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги учасниці про надання документів були частково задоволені.

Справа №278/3987/23 від 08/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності засудження водія за порушення правил дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, через незгоду сторони захисту з оцінкою доказів та встановленими обставинами ДТП.

Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що касаційна інстанція є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини справи заново. Суд підкреслив, що доводи захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду не є підставами для скасування рішень у касаційному порядку. Апеляційний суд належним чином перевірив усі аргументи захисника, зокрема щодо місця зіткнення та наявності додаткової смуги руху, і обґрунтовано відхилив їх, спираючись на офіційні дані Служби автомобільних доріг та результати слідчих експериментів. Суд також зазначив, що висновок експерта, наданий захистом, був побудований на недостовірних вихідних даних, тому його відхилення було правомірним. Оскільки апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи скарги та не допустив істотних порушень процесуального закону, підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №917/119/24(910/4963/24) від 26/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є стягнення з ПрАТ «Нафтогазвидобування» на користь ТОВ «Сервіс Ойл» пені за прострочення оплати виконаних робіт з буріння свердловин у розмірі понад 4,6 млн грн.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією (правом) суду, який має оцінювати обставини справи в їх сукупності. Зокрема, суди врахували воєнний стан та статус відповідача як стратегічного підприємства, що забезпечує енергетичну безпеку держави, що об’єктивно ускладнювало своєчасне виконання грошових зобов’язань. Також суд звернув увагу на те, що заявлений розмір пені (майже 25% від суми боргу) за відсутності доказів реальних збитків у позивача є надмірним і порушує баланс інтересів сторін. Важливим фактором стало й те, що процедура банкрутства не повинна призводити до безпідставного збагачення кредитора за рахунок іншої сторони. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, якщо суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права при оцінці винятковості обставин для зменшення штрафних санкцій. В результаті суд дійшов висновку, що зменшення пені на 90% є справедливим заходом для збереження балансу між захистом прав кредитора та недопущенням надмірного тягаря для боржника.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково зі зменшенням розміру пені на 90%.

Справа №911/3010/25 від 02/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги фізичної особи на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність боржника.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для відкриття провадження про неплатоспроможність боржник зобов’язаний надати належні та допустимі докази, які підтверджують факт неплатоспроможності або загрози її настання.
* Верховний Суд підтвердив позицію попередніх інстанцій про те, що надання лише кредитного звіту (наприклад, з Українського бюро кредитних історій) є недостатнім для підтвердження розміру та структури заборгованості, оскільки такий звіт не замінює первинні бухгалтерські документи.
* Суд зазначив, що заявник не надав правочинів (кредитних договорів), на підставі яких виникли зобов’язання, що унеможливило перевірку реального розміру боргу та строків його виконання.
* Щодо аргументу про загрозу неплатоспроможності, суд визнав його необґрунтованим, оскільки боржник не довів причинно-наслідкового зв’язку між обставинами (втрата роботи, утримання дитини) та неможливістю виконання зобов’язань.
* Суд звернув увагу на «штучне» збільшення боргового навантаження, оскільки більшість кредитів було отримано боржником за короткий проміжок часу (протягом 3-5 місяців) без пояснення мети їх отримання.
* Верховний Суд підкреслив, що оскільки на стадії відкриття провадження інші учасники справи відсутні, саме на боржника покладається тягар добросовісного доказування наявності підстав для банкрутства за допомогою первинних документів.
* Суд також зазначив, що відмова у відкритті провадження не позбавляє боржника права звернутися до суду повторно, якщо він належним чином підготує та підтвердить документально свої вимоги.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №922/2485/25 від 02/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у сфері господарського права, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:

1. **Предмет спору:** Перевірка законності відкриття господарським судом провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи за заявою боржниці.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що боржниця надала повний пакет документів, передбачений Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), зокрема конкретизований список кредиторів та декларацію про майновий стан.
* Встановлено наявність підстав для відкриття провадження, оскільки боржниця довела факт припинення погашення платежів у розмірі понад 50% від суми зобов’язань протягом двох місяців та наявність ознак загрози неплатоспроможності.
* Суд наголосив, що для відкриття провадження не обов’язкова сукупність усіх підстав, визначених законом, достатньо наявності однієї або кількох із них.
* Щодо доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, суд зазначив, що скаржник фактично намагається домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
* Суди попередніх інстанцій належним чином перевірили реальність походження коштів кредиторів та майновий стан боржника, не виявивши обставин, які б перешкоджали відкриттю провадження (зокрема, відсутні дані про неправомірні дії боржника чи притягнення до відповідальності).
* Верховний Суд підкреслив, що касаційний перегляд має здійснюватися для виправлення фундаментальних помилок, а не для повторного розгляду справи по суті.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №918/56/20(918/723/25) від 26/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога власника частини будівлі про визнання недійсними результатів аукціону з продажу земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, та договору купівлі-продажу цієї ділянки, укладеного в межах справи про банкрутство.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд при винесенні рішення керувався передусім принципом ефективності судового захисту та процесуальної економії. Суд наголосив, що обраний позивачем спосіб захисту — визнання недійсними аукціону та договору — не призводить до автоматичного набуття ним права власності на земельну ділянку, а лише повертає її до ліквідаційної маси боржника. Оскільки позивач є власником лише частини будівлі, а не цілісного об’єкта, автоматичне застосування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та нерухомості є неможливим без попереднього поділу ділянки. Суд зазначив, що задоволення позову в такій формі не вирішує спір по суті, а лише створює підстави для нових судових процесів, що суперечить завданню правосуддя. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що у справах про банкрутство головною метою є справедливий розподіл активів між усіма кредиторами, а не задоволення інтересів окремої особи поза процедурою. Відтак, оскільки обраний спосіб захисту не є ефективним для відновлення прав позивача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Справа №725/8242/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд розірвати шлюб, визначити місце проживання дитини з ним та встановити юридичний факт самостійного виховання й утримання дитини, що фактично було спрямовано на отримання підстав для відстрочки від мобілізації.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, якщо рішення зачіпає їхні інтереси, тому ТЦК та СП мав повне право оскаржити рішення першої інстанції, оскільки воно стосується виконання публічного обов’язку з мобілізації.
– Верховний Суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (позов про встановлення факту) не може використовуватися для уникнення виконання конституційного обов’язку із захисту держави.
– Суд зазначив, що сам факт проживання дитини з батьком за домовленістю не є автоматичним доказом «самостійного виховання» у розумінні закону, оскільки батьки мають рівні обов’язки, які не можуть бути відчужені або передані.
– Для встановлення факту самостійного виховання необхідно довести, що інший з батьків ухиляється від своїх обов’язків, чого позивач не зробив.
– Суд першої інстанції припустився помилки, не залучивши орган опіки та піклування та не дослідивши належним чином реальну участь матері у вихованні дитини.
– Верховний Суд вказав, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях або штучно створених обставинах, які мають на меті лише отримання преференцій у публічно-правових відносинах.
– Висновок суду базується на сталій практиці Верховного Суду, згідно з якою зловживання процесуальними правами для уникнення мобілізації є неприпустимим.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову в частині встановлення факту самостійного виховання дитини, залишив без змін.

Справа №924/1083/25 від 02/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Стягнення з оператора системи розподілу (енергозбутової компанії) 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати послуг з передачі електричної енергії, передбачених договором.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що договірні відносини між сторонами передбачають обов’язкову оплату як планових, так і фактичних обсягів послуг, що є взаємопов’язаними зобов’язаннями. Суд підкреслив, що користувач не має права вибору — платити за плановий обсяг чи за фактичний, оскільки обидва ці платежі є частиною грошового зобов’язання. Відповідно, прострочення оплати планових платежів, встановлених договором, є порушенням грошового зобов’язання, що тягне за собою відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд помилково вважав, що нарахування 3% річних на планові платежі є безпідставним, оскільки проігнорував умови договору та сталу практику Верховного Суду. Верховний Суд підтвердив, що право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних виникає у кредитора незалежно від того, чи стосується прострочення планового, чи фактичного обсягу послуг. Таким чином, касаційна скарга була задоволена, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 1 545,88 грн 3% річних та ухвалив нове рішення про задоволення позову в цій частині, залишивши решту рішення без змін.

Справа №761/26992/23 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання за позивачкою майнових прав на квартиру в новобудові та заборона відповідачу відключати комунікації, що виникло внаслідок конфлікту щодо виконання договору пайової участі у будівництві.

**2. Аргументи суду**
* Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення суду першої інстанції було ухвалене з порушенням процесуальних норм, оскільки воно безпосередньо стосується прав та обов’язків особи (ОСОБА_2), яка не була залучена до участі у справі, хоча на момент розгляду вже була зареєстрованим власником спірної квартири.
* Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові, оскільки позивачка звернулася з вимогами до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
* Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначив, що апеляційна скарга є першою заявою по суті справи для особи, яка не брала участі в суді першої інстанції, тому вона була зобов’язана подати попередній розрахунок судових витрат разом із цією скаргою.
* Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що неподання такого розрахунку дає суду право відмовити у відшкодуванні витрат на правову допомогу, керуючись принципами диспозитивності та пропорційності судочинства.
* Суд касаційної інстанції також підтвердив правомірність поновлення строку на апеляційне оскарження для ОСОБА_2, оскільки вона довела, що дізналася про порушення своїх прав лише після отримання доступу до матеріалів справи.
* Верховний Суд констатував, що доводи касаторів зводяться до незгоди з оцінкою доказів, яку вже здійснив апеляційний суд, і не містять підстав для скасування оскаржуваних рішень.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову та ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №686/18588/25 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю органу державної влади у вигляді невиконання судового рішення від 2011 року.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач уже реалізував своє право на отримання компенсації за аналогічне порушення, отримавши відповідні кошти за рішенням суду у 2020 році. Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для автоматичного стягнення моральної шкоди без доведення факту її завдання у конкретний період. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання йому моральних страждань саме у заявлений період (травень-червень 2025 року). Суд також зазначив, що моральна шкода за своєю правовою природою відшкодовується одноразово, а спроби позивача стягувати кошти за один і той самий факт порушення за різні періоди є безпідставними. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів належать до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій, у рішеннях яких не виявлено порушень норм права.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.

Справа №644/852/20 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є питання наявності у органу пробації права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, якою було відмовлено у задоволенні подання про скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

2. **** Суд при винесенні рішення керувався позицією, сформованою Об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду від 01 червня 2026 року, якою було офіційно змінено попередню практику. Верховний Суд зазначив, що органи пробації не належать до переліку осіб, визначених статтею 393 КПК України, які мають право на апеляційне оскарження рішень, ухвалених у порядку виконання вироку. Суд наголосив, що право на таке оскарження мають лише засуджений, його захисник, законний представник та прокурор. Таким чином, колегія суддів відступила від висновку, викладеного у постанові Першої судової палати від 12 лютого 2026 року, де раніше допускалася можливість оскарження таких рішень органом пробації. Суд підкреслив, що чинне законодавство не наділяє суб’єктів виконання покарань повноваженнями на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих за результатами розгляду їхніх власних подань. Відтак, апеляційний суд діяв правомірно, повернувши скаргу особі, яка не має процесуального права на її подання.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу органу пробації — без задоволення.

Справа №753/19378/21 від 10/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено в силі рішення про невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху).

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, перевіряв дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права та правильність застосування норм кримінального закону. Суд виходив із того, що під час апеляційного перегляду не було виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаторів не містять переконливих підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки апеляційний суд належним чином перевірив усі обставини справи. Суд підтвердив, що висновки апеляції про відсутність підстав для зміни або скасування виправдувального вироку є вмотивованими та відповідають матеріалам провадження. Таким чином, Верховний Суд не знайшов правових підстав для втручання у рішення суду нижчої інстанції, визнавши його таким, що відповідає вимогам КПК України.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №564/2967/23 від 10/06/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілих (ч. 2 ст. 286 КК України).

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу потерпілих, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд наголосив, що апеляційний суд під час перегляду справи не надав належної оцінки всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі потерпілих, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий суд. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи та обґрунтованості призначеного покарання. Верховний Суд вказав на необхідність ретельного перевіряння всіх аргументів сторін, оскільки неповний розгляд апеляції позбавляє судове рішення ознак законності та вмотивованості. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення правильного застосування норм права, касаційна інстанція визнала за необхідне направити справу на новий розгляд. Це рішення спрямоване на те, щоб апеляційний суд повторно та всебічно дослідив матеріали провадження з урахуванням висловлених касаційним судом зауважень.

Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №680/520/24 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога спадкоємця про визнання відсутнім права оренди земельної ділянки у товариства та усунення перешкод у користуванні нею шляхом повернення землі власнику через те, що договір оренди, на думку позивача, не був підписаний спадкодавцем.

**2. Аргументи суду**
Суд керувався фундаментальним принципом добросовісності, зазначивши, що поведінка учасників цивільних відносин має бути послідовною. Хоча експертиза підтвердила, що підпис на договорі оренди не належить спадкодавцю, суд встановив, що договір фактично виконувався: орендодавець передав орендарю всі необхідні правовстановлюючі документи, а також отримував орендну плату (грошову та натуральну). Суд застосував доктрину заборони суперечливої поведінки (*venire contra factum proprium*), вказавши, що не можна спочатку сприяти укладенню договору та отримувати вигоду, а згодом заперечувати його існування. Також суд підкреслив, що відсутність підпису на письмовому документі не завжди означає неукладеність договору, якщо сторони фактично виконували його умови. Оскільки позивач-спадкоємець не повідомив орендаря про зміну власника ділянки, відповідач не мав можливості вчасно виплачувати орендну плату, що виключає вину орендаря. У підсумку суд дійшов висновку, що визнання права оренди відсутнім у такій ситуації було б несправедливим та недобросовісним кроком з боку позивача.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Справа №910/25520/13 від 28/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визначення права забезпеченого кредитора на вирішальний голос у зборах чи комітеті кредиторів після реалізації предмета застави та перенесення залишку непогашених вимог до четвертої черги задоволення.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що право голосу на зборах чи комітеті кредиторів у процедурі банкрутства має чітко визначену стадійність, пов’язану з формуванням складу конкурсних кредиторів на початкових етапах провадження. Суд наголосив, що законодавство про банкрутство обмежує можливість зміни складу голосуючих кредиторів, оскільки це впливає на стабільність процедури та кворум колективних органів кредиторів. Хоча суд погодився з банком, що після реалізації застави вимоги втрачають статус забезпечених і можуть бути перенесені до четвертої черги, це не означає автоматичного набуття права вирішального голосу. Суд підкреслив, що право вирішального голосу надається лише тим кредиторам, які заявили свої вимоги як конкурсні у встановлений законом строк. Розширене тлумачення норм, яке б дозволяло кредитору “докуповувати” право голосу після продажу застави, суперечить принципам правової визначеності та цілям банкрутства. Таким чином, попри те, що апеляційний суд помилково застосував наслідки пропуску строку, результат — відмова у наданні права вирішального голосу — був визнаний Верховним Судом правильним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №916/5286/24(916/4103/25) від 04/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. Предметом спору є питання правомірності часткової відмови третій особі у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею під час розгляду справи про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

2. Суд виходив із того, що відшкодування судових витрат не є автоматичним і має відповідати критеріям реальності, необхідності та розумності розміру. Апеляційний суд встановив, що третя особа спочатку підтримувала позов, а згодом змінила позицію на протилежну, тому витрати на підготовку документів та участь у засіданнях, здійснені під час підтримки позову, не можуть бути покладені на позивача. Крім того, суд дійшов висновку, що заявлений «гонорар успіху» не підлягає стягненню, оскільки адвокат фактично не забезпечив успішний результат для клієнта в контексті початкової позиції. Також було встановлено відсутність доказів зв’язку між представництвом у конкретних судових засіданнях та договором про надання правничої допомоги, оскільки представництво здійснювалося на підставі довіреності. Верховний Суд підтримав ці висновки, наголосивши, що суд апеляційної інстанції мав право оцінити докази та встановити обсяг фактично наданих послуг. Касаційна інстанція підкреслила, що подання доказів оплати не є безумовною підставою для повного відшкодування витрат, якщо вони не відповідають критеріям співмірності та обґрунтованості.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №760/9401/13-ц від 08/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги банку через неналежне оформлення ордера адвоката, який представляв інтереси заявника.

Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Суд підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і має реалізовуватися з дотриманням встановлених законом процесуальних вимог.
2. Ключовим порушенням стало те, що доданий до скарги ордер не містив обов’язкового двовимірного штрих-коду (QR-коду), який підтверджує актуальність даних адвоката в Єдиному реєстрі.
3. Суд наголосив, що такий QR-код є обов’язковим реквізитом згідно з Положенням про ордер, незалежно від того, чи виготовлений він у паперовій чи електронній формі.
4. Оскільки адвокат не надав інших документів, що підтверджують повноваження (наприклад, довіреності або договору), суд апеляційної інстанції правомірно визнав скаргу підписаною особою, яка не має на це підтверджених повноважень.
5. Верховний Суд відхилив доводи про «надмірний формалізм», зазначивши, що ці вимоги є чіткими та спрямовані на запобігання зловживанням у судовому процесі.
6. Також суд звернув увагу, що банк згодом усунув недоліки, подав скаргу повторно і вже реалізував своє право на апеляційний перегляд, що остаточно спростовує аргументи про обмеження доступу до правосуддя.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги без змін, а касаційну скаргу банку — без задоволення.

Справа №619/7773/25 від 11/06/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали Харківського апеляційного суду, якою було вирішено питання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7.

Верховний Суд, проаналізувавши доводи касаційної скарги адвоката, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не забезпечив належного розгляду справи, що призвело до ухвалення передчасного або необґрунтованого рішення. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання процедурних гарантій, які забезпечують право на справедливий судовий розгляд. Оскільки апеляційний суд не усунув виявлені недоліки, Верховний Суд визнав неможливим залишення оскаржуваної ухвали в силі. Відтак, для забезпечення законності та об’єктивності судового процесу, справу необхідно направити на повторний розгляд до суду апеляційної інстанції. Це рішення спрямоване на виправлення процесуальних помилок та забезпечення повного дотримання прав учасників кримінального провадження.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Харківського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №504/1615/24 від 03/06/2026
Предметом цього спору є встановлення факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем протягом не менше п’яти років для отримання права на спадкування у складі четвертої черги.

Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що для визнання особи членом сім’ї спадкодавця недостатньо лише факту надання допомоги, навіть якщо вона була систематичною. Суд зазначив, що ключовими ознаками сімейних відносин є спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, що випливають із сімейного характеру стосунків. У цій справі позивачка проживала окремо (по сусідству), а докази, надані нею, свідчили лише про догляд за літньою людиною, а не про створення спільного побуту. Суд підкреслив, що догляд, приготування їжі чи допомога в побуті є проявом гуманності, але самі по собі не створюють правових наслідків у вигляді спадкування за законом у четвертій черзі. Верховний Суд також вказав, що не має повноважень переоцінювати докази, яким апеляційний суд надав належну оцінку, встановивши відсутність реальних сімейних відносин. Таким чином, касаційна скарга була відхилена, оскільки позивачка не довела наявності сукупності факторів, що визначають сім’ю в розумінні Сімейного кодексу України.

Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Справа №916/726/25 від 15/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Законність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через ненадання скаржником доказів надсилання копії скарги та додатків до неї іншим учасникам справи листом з описом вкладення.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що процесуальний закон (ГПК України) чітко встановлює обов’язок особи, яка подає апеляційну скаргу, надсилати її копії іншим учасникам справи виключно листом з описом вкладення.
* Апеляційний суд правомірно залишив скаргу без руху, оскільки скаржник надав лише накладні кур’єрської служби, які не підтверджують вміст відправлення та не є належними доказами виконання вимог закону.
* Після надання можливості усунути недоліки, скаржник знову не надав опис вкладення, що унеможливило перевірку судом факту направлення повного пакету документів іншим сторонам.
* Верховний Суд підкреслив, що долучені до касаційної скарги квитанції підтверджували лише отримання доповнень, а не самої апеляційної скарги, тому доводи скаржника були відхилені як безпідставні.
* Суд зазначив, що повернення скарги не позбавляє особу права звернутися до суду повторно після належного оформлення документів, що відповідає принципам доступу до правосуддя.
* Висновок суду повністю узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду щодо обов’язковості дотримання процедури надсилання документів листом з описом вкладення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги — без змін.

Справа №920/731/25 від 11/06/2026
Предметом спору є стягнення з підрядника на користь органу місцевого самоврядування грошових коштів у розмірі 2 693 279,96 грн у зв’язку з неналежним виконанням договірних зобов’язань.

Верховний Суд, переглядаючи справу, виходив із принципу незмінності правової позиції, встановленої судами попередніх інстанцій, які детально дослідили докази виконання робіт. Суд підтвердив, що відповідач не довів належного виконання умов договору, що стало підставою для застосування до нього майнових санкцій. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, які регулюють правовідносини підряду та відповідальність за порушення зобов’язань. Аргументи касаційної скарги щодо неправильної оцінки доказів були відхилені, оскільки Верховний Суд не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, встановлені нижчими судами. Таким чином, рішення про стягнення коштів було визнано законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №755/16704/24 від 29/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого огляду:

1. **Предмет спору:** Працівниця звернулася до суду з позовом про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинока матір, а також компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на додаткову соціальну відпустку для одинокої матері не залежить від факту отримання аліментів, а ключовим критерієм є саме факт виховання дитини без участі батька. Суд зазначив, що законодавство не містить вичерпного переліку документів для підтвердження статусу одинокої матері, тому роботодавець та суди повинні оцінювати будь-які офіційні докази, що свідчать про відсутність участі батька у вихованні (наприклад, розшук боржника, рішення про позбавлення батьківських прав тощо). Суди попередніх інстанцій помилково проігнорували надані позивачкою докази, зокрема інформацію про перебування батька в реєстрі боржників та відсутність відомостей про його місцеперебування. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки цим документам у їх сукупності, що призвело до передчасного висновку про відсутність у позивачки права на соціальну відпустку. Оскільки питання наявності права на відпустку є визначальним для розрахунку компенсації при звільненні та моральної шкоди, справу необхідно переглянути з урахуванням усіх наданих доказів. Також суд вказав на необхідність перевірки заяви відповідача про застосування позовної давності, яка раніше не була належним чином досліджена.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №308/13066/16-ц від 29/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачки намагалися визнати недійсною заяву померлого про скасування заповіту та скасувати відповідну нотаріальну дію, стверджуючи, що підпис на заяві вчинено не спадкодавцем, а нотаріус порушив процедуру посвідчення через стан здоров’я особи.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на принципі диспозитивності: оскільки одна з позивачок не подавала касаційну скаргу, рішення в частині її вимог залишилося незмінним.
– Щодо вимоги про визнання заяви недійсною, суд роз’яснив, що це не є належним способом захисту, оскільки за наявності спору про нікчемність правочину суд має лише перевірити ці доводи в мотивувальній частині рішення, а не задовольняти позов про «визнання недійсною».
– Суд підкреслив, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків автоматично, тому позовна вимога про визнання його недійсним є помилковою за своєю суттю.
– Щодо вимоги про скасування нотаріальної дії, суд дійшов висновку, що такі вимоги взагалі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскарження окремої нотаріальної дії не є ефективним способом захисту прав.
– Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково розглядали ці вимоги по суті, замість того, щоб закрити провадження в частині нотаріальної дії та змінити мотивування щодо заяви про скасування заповіту.
– Суд також підтвердив, що презумпція правомірності правочину діє доти, доки вона не спростована, проте спосіб захисту має бути спрямований на реальне відновлення порушеного права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: залишив без змін рішення в частині вимог однієї з позивачок, змінив мотивувальну частину щодо визнання заяви недійсною, а в частині скасування нотаріальної дії — скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.

Справа №910/6207/22 від 11/06/2026
1. Предметом спору є розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами у господарській справі про стягнення заборгованості за первісним та зустрічним позовами.

2. Суд при винесенні рішення керувався принципом співмірності заявлених витрат на правничу допомогу обсягу наданих послуг та складності справи. Верховний Суд проаналізував фактично виконану роботу адвокатів та дійшов висновку, що заявлені суми не в повній мірі відповідають критеріям розумності та обґрунтованості. Зокрема, суд врахував, що розмір витрат має бути співмірним із ціною позову та значенням справи для сторони. Колегія суддів застосувала підхід щодо зменшення суми відшкодування, оскільки окремі етапи надання правової допомоги не були належним чином підтверджені доказами їх необхідності. Також суд зважив на результати розгляду касаційної скарги, частково задовольнивши вимоги обох сторін щодо розподілу витрат. У підсумку, суд здійснив перерахунок сум, які підлягають стягненню, виходячи з реальних витрат часу та зусиль представників на захист інтересів клієнтів.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та визначивши нові суми до стягнення на користь кожної зі сторін.

Справа №644/852/20 від 10/06/2026
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги представнику органу пробації, який намагався оскаржити судове рішення у кримінальному провадженні.

2. Суд касаційної інстанції перевіряв дотримання апеляційним судом процесуальних норм при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження. Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване суб’єктом, який наділений відповідними повноваженнями згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України. У даному випадку апеляційний суд дійшов висновку, що скарга була подана особою, яка не мала на це процесуальних підстав або не виконала вимоги щодо усунення недоліків скарги. Касаційний суд погодився з тим, що повернення скарги було обґрунтованим, оскільки процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження у конкретних видах проваджень. Суд підкреслив, що недотримання вимог щодо суб’єктного складу або форми скарги є безумовною підставою для її повернення без розгляду по суті. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення апеляційної інстанції, оскільки воно відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

3. Верховний Суд залишив ухвалу Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу начальника Сектору ювенальної пробації — без задоволення.

Справа №307/3270/20 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України) із подальшим звільненням від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що фактичні обставини справи, встановлені судами нижчих інстанцій, підтверджують винуватість засудженого у вчиненні необережного злочину, а не умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть. Верховний Суд підтвердив, що зміна судом першої інстанції правової кваліфікації на більш м’яку (ч. 1 ст. 119 КК) не є порушенням меж судового розгляду, а є обов’язком суду для забезпечення справедливості. Щодо доводів про недопустимість висновків експертиз через невідкриття медичної документації, суд зазначив, що сторона захисту не реалізувала своє право на ознайомлення з ними під час судового розгляду, що не робить докази автоматично недопустимими. Також суд підкреслив, що період між поверненням обвинувального акта прокурору та його повторним направленням до суду не включається до строку досудового розслідування, тому порушень строків не встановлено. Щодо участі судді в апеляційному розгляді, Суд вказав, що оскільки попередні рішення не скасовувалися Верховним Судом, підстав для відводу судді не було. Зрештою, Суд дійшов висновку, що всі докази були оцінені правильно, а права засудженого на захист під час процесу не були порушені.

3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Справа №349/1866/14-ц від 10/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою стягувача на ухвалу про розстрочення виконання рішення суду через пропуск річного строку на оскарження.

Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:

1. Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною засадою судочинства, а обмеження доступу до суду мають бути пропорційними та передбачуваними.
2. Апеляційний суд помилково застосував імперативну заборону на оскарження після спливу одного року, не врахувавши, що заявник стверджував про свою необізнаність щодо розгляду справи.
3. Верховний Суд підкреслив, що надсилання процесуальних документів на звичайну електронну пошту, яка не є офіційною електронною адресою в розумінні ЄСІТС, не є належним повідомленням учасника справи.
4. У матеріалах справи були відсутні докази вручення повісток чи судових рішень у спосіб, передбачений процесуальним законом (через «Електронний кабінет» або рекомендованим листом).
5. Оскільки належність повідомлення стягувача не була підтверджена, апеляційний суд був зобов’язаний дослідити поважність причин пропуску строку, а не формально відмовляти у відкритті провадження.
6. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд порушив вимоги щодо вмотивованості судового рішення, оскільки не надав оцінки доводам скаржника про неотримання ним судової кореспонденції.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №550/506/24 від 08/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем за заповітом, який пропустив встановлений законом шестимісячний термін.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач не був обізнаний про існування заповіту на його користь, оскільки не перебував у родинних відносинах зі спадкодавицею та не проживав з нею.
– Верховний Суд підкреслив, що необізнаність про заповіт є поважною причиною для поновлення строку, якщо спадкоємець не належить до черг спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, і тому не мав підстав очікувати на спадщину.
– Важливим фактором стало невиконання нотаріусом обов’язку щодо повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, попри наявність інформації про заповіт у Спадковому реєстрі.
– Суд застосував принцип пропорційності, зазначивши, що втручання у права інших спадкоємців має бути виправданим, проте в даному випадку право на свободу заповіту має пріоритет за наявності об’єктивних перешкод для спадкоємця.
– Суд відхилив доводи скаржника про “суперечливу поведінку” позивача, вказавши, що відсутність звернення до іншого спадкоємця за згодою не позбавляє права на судовий захист.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та встановили відсутність у позивача об’єктивної можливості дізнатися про спадщину вчасно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши право позивача на додатковий строк для прийняття спадщини.

Справа №743/1920/23 від 29/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачка вимагала усунути перешкоди у користуванні свердловиною для питної води шляхом демонтажу сусідської вигрібної ями, яка, на її думку, побудована з порушенням санітарних норм та створює ризик забруднення води.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для захисту права власності на свердловину не обов’язково доводити факт вже наявного отруєння води — достатньо встановити об’єктивний ризик такого забруднення через порушення санітарних норм. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на пошуку доказів фактичного забруднення, проігнорувавши питання правомірності спорудження об’єктів. Важливим аспектом є дотримання правил добросусідства: необхідно з’ясувати, хто з власників діяв першим і чи було це будівництво законним. Також суд підкреслив, що герметичність вигрібної ями має бути підтверджена належними технічними характеристиками матеріалів, а не лише фактом використання цегли чи бетону. Судді зобов’язали нижчі інстанції детально дослідити рельєф ділянок, напрямок руху підземних вод та реальний стан водовідведення, щоб збалансувати інтереси обох сторін.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин.

Справа №289/582/26 від 11/06/2026
Предметом цього спору є розгляд клопотання захисників про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та передачу справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.

Верховний Суд при розгляді цього клопотання керувався виключно нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують питання визначення підсудності. Суд проаналізував наявні підстави для зміни місця розгляду справи, передбачені статтею 34 КПК України, які є вичерпними та вимагають наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють розгляд справи в суді, до якого вона належить за законом. У даному випадку колегія суддів не знайшла достатніх правових підстав для задоволення вимог захисту, оскільки аргументи про необхідність зміни підсудності не були підкріплені належними доказами неможливості здійснення правосуддя в поточному суді. Суд також врахував вимоги статті 615 КПК України, яка регулює особливості кримінального провадження в умовах воєнного стану, проте не вбачав у цій ситуації підстав для відступу від загальних правил підсудності. Важливо, що Верховний Суд послідовно дотримується принципу територіальної юрисдикції, щоб забезпечити право на розгляд справи законним складом суду. Таким чином, суд дійшов висновку, що перенесення розгляду справи до іншого апеляційного округу було б необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону.

Верховний Суд постановив залишити клопотання захисників про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду без задоволення.

Справа №592/5530/26 від 09/06/2026
1. Предметом спору є клопотання підозрюваної про зміну територіальної підсудності кримінального провадження та його передачу з Сумського апеляційного суду до іншого апеляційного суду України.

2. При розгляді цього питання Верховний Суд керувався нормами статей 31, 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують правила визначення підсудності. Суд оцінював наявність об’єктивних підстав для зміни місця розгляду справи, зокрема, чи існують виняткові обставини, що унеможливлюють розгляд справи в межах територіальної юрисдикції Сумського апеляційного суду. Важливим аспектом є те, що зміна підсудності є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності переконливих доказів неможливості забезпечення об’єктивного судового розгляду в конкретному регіоні. Суд проаналізував доводи підозрюваної та дійшов висновку, що вони не є достатніми для того, щоб порушити загальні правила підсудності, встановлені законом. Оскільки законодавство вимагає дотримання принципу територіальності для забезпечення доступу до правосуддя, відсутність вагомих аргументів щодо неможливості розгляду справи в Сумах стала вирішальною для відмови. Таким чином, колегія суддів не знайшла законних підстав для задоволення заявленого клопотання.

3. Верховний Суд постановив залишити клопотання підозрюваної про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого апеляційного суду без задоволення.

Справа №922/3179/25 від 11/06/2026
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів у межах господарських правовідносин між ТОВ «Компанія «Пастораль» та ТОВ «Будівельна транспортна компанія «Еталон».

2. Суд при винесенні рішення керувався процесуальними нормами Господарського процесуального кодексу України, що регулюють порядок касаційного оскарження. По-перше, суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в частині посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки скаржник не довів належним чином факт неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду. Щодо іншої підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, суд перевірив доводи скаржника про порушення норм процесуального права, проте не знайшов підтвердження наявності істотних порушень, які б призвели до ухвалення незаконних рішень. Верховний Суд підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши їм належну правову оцінку. Таким чином, правові підстави для скасування оскаржуваних судових актів були відсутні. Суд діяв у межах своїх повноважень, забезпечуючи стабільність судової практики та дотримання процесуальної дисципліни.

3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за однією з підстав та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №522/5203/23 від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення особи, яка незаконно займає квартиру, та вселення власника.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що право власності є непорушним, а власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні майном від будь-яких осіб. Ключовим фактором стало встановлення факту неукладеності договору оренди, на який посилався відповідач, оскільки судова почеркознавча експертиза підтвердила, що підпис орендодавця був підроблений. Суд наголосив, що оскільки волевиявлення власника на укладення правочину було відсутнє, такий договір не породжує жодних прав та обов’язків. Відповідач не надав жодних інших доказів правомірності свого проживання, а його спроби призначити повторну експертизу на стадії апеляції були розцінені як зловживання процесуальними правами та спроба затягнути розгляд справи. Суд також вказав, що висновок експерта, отриманий у межах кримінального провадження, є належним та допустимим доказом у цивільному процесі, якщо він відповідає вимогам закону. Зрештою, суд дійшов висновку, що відповідач займає житло без правових підстав, що є грубим порушенням прав власника.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши право власника на виселення особи та вселення до власного житла.

Справа №641/2703/25 від 09/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є законність застосування судами нижчих інстанцій положень статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) щодо особи, засудженої за виправдовування збройної агресії РФ (ч. 3 ст. 436-2 КК України).

2. Верховний Суд виходив із того, що призначення покарання є дискреційним повноваженням суду, який має враховувати як тяжкість злочину, так і дані про особу винного. У цій справі суд першої інстанції належним чином обґрунтував можливість виправлення засудженого без реального позбавлення волі, врахувавши повне визнання вини, щире каяття та відсутність судимостей. Важливим аргументом стало те, що прокурор у суді першої інстанції сам просив про застосування іспитового строку, а під час апеляційного розгляду не надав нових доказів, які б свідчили про небезпечність засудженого. Суд також звернув увагу на висновки досудової доповіді пробації, яка підтвердила низький ризик повторного вчинення злочину. Додатково було враховано покладення на засудженого обов’язків, спрямованих на формування критичного мислення та вивчення історії України. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що призначене покарання є справедливим та відповідає принципам індивідуалізації.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Справа №206/2608/22 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Справа стосується поновлення працівника на посаді після незаконного звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, тому працівник має право на його отримання за весь період від дня звільнення до дня поновлення на роботі. Суд апеляційної інстанції припустився помилки, обмеживши виплату лише шістьма місяцями, не навівши при цьому жодних правових обґрунтувань для такого скорочення періоду. Оскільки позивач перебував у вимушеному прогулі з червня 2022 року по січень 2025 року, розрахунок має охоплювати весь цей час. Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини та перераховувати суми, тому справа була направлена на новий розгляд. Також було скасовано додаткове рішення щодо витрат на правничу допомогу, оскільки їх розподіл має відбуватися пропорційно до остаточно задоволених позовних вимог. Важливо, що суд при цьому спирався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо природи середнього заробітку як складової заробітної плати.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та додаткову постанову в частині розподілу судових витрат, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №5019/592/12(918/1193/24) від 04/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Розгляд позову ліквідатора про витребування майна (частин цілісного майнового комплексу) у добросовісних набувачів у межах справи про банкрутство.

2. **Аргументи суду:**
* Суди встановили, що позивач не довів факт вибуття майна з володіння боржника поза його волею, що є обов’язковою умовою для витребування майна від добросовісного набувача.
* Суд підкреслив, що на момент розгляду справи цілісний майновий комплекс як єдиний об’єкт нерухомості фактично припинив існування, оскільки право власності зареєстровано на окремі будівлі.
* Щодо ТОВ «Радивилівмолоко», суд не знайшов доказів недобросовісності товариства при набутті майна, а сам факт наявності судових спорів щодо об’єкта не є автоматичним підтвердженням недобросовісності набувача.
* Верховний Суд зазначив, що скаржник лише декларативно посилався на практику Верховного Суду, не обґрунтувавши, у чому саме полягає невідповідність оскаржуваних рішень правовим позиціям вищих інстанцій.
* Суд касаційної інстанції підтвердив, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень у межах повноважень касації.
* Враховуючи відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про законність попередніх рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №916/81/24 від 11/06/2026
1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору, укладеного між казенним підприємством та приватною компанією, а також стягнення коштів у розмірі понад 9,8 млн грн на користь держави.

2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та оцінкою доказів, наданих сторонами під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи прокурора у касаційній скарзі не спростовують правомірності висновків місцевого та апеляційного судів, які вже детально дослідили обставини укладення та виконання спірного договору. Суд підтвердив, що підстави для визнання правочину недійсним, передбачені цивільним та господарським законодавством, у цій справі відсутні. Також було враховано, що доказова база, на яку посилався прокурор, не підтверджує порушення інтересів держави у спосіб, що вимагає застосування наслідків недійсності договору. Таким чином, суди нижчих інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а процесуальних порушень, які могли б стати підставою для скасування судових рішень, виявлено не було.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №522/1502/13-ц від 18/03/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та повернення апеляційної скарги на це рішення.

**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що інститут процесуальних строків є наскрізним, тому при пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд має застосовувати загальні норми ЦПК України. Суд чітко розмежував наслідки пропуску строку: якщо підстави для його поновлення відсутні, заява має бути залишена без розгляду, а не визнана «неподаною» та повернута. Суд підкреслив, що застосування процедури повернення заяви як «неподаної» у такому випадку є помилковим і суперечить процесуальному закону. Щодо апеляційного оскарження, Верховний Суд підтвердив, що право на апеляцію виникає у відповідача лише після того, як суд першої інстанції розгляне заяву про перегляд заочного рішення по суті та залишить її без задоволення. Оскільки в цій справі заява про перегляд не була розглянута по суті, апеляційний суд правомірно повернув апеляційну скаргу через недотримання відповідачкою обов’язкового порядку оскарження. Таким чином, Верховний Суд виправив помилку нижчих інстанцій, які безпідставно повернули заяву про перегляд, замість того, щоб залишити її без розгляду, та водночас підтримав позицію апеляції щодо передчасності апеляційної скарги.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо повернення заяви про перегляд заочного рішення, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а ухвалу про повернення апеляційної скарги залишив без змін.

Справа №462/9844/25 від 08/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:

1. Предметом спору є правомірність повернення судом без розгляду скарги на дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби через недотримання заявником вимог щодо форми та змісту такої скарги.

2. Суд виходив з того, що процесуальне законодавство (ст. 448 ЦПК України) містить імперативні вимоги до оформлення скарги на дії виконавця, які заявник проігнорував. Зокрема, скарга не містила обов’язкового ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження, що унеможливлює належний судовий контроль. Крім того, суд наголосив, що фіскальні чеки «Укрпошти» без опису вкладення не є належними доказами направлення копій документів іншим учасникам справи, оскільки не підтверджують зміст відправлення. Оскільки учасники провадження зобов’язані мати електронні кабінети, суд підкреслив необхідність використання підсистеми «Електронний суд» або надання доказів відправлення паперової кореспонденції з описом вкладення. Суд відхилив доводи про «надмірний формалізм», зазначивши, що повернення скарги не позбавляє особу права звернутися до суду повторно після усунення недоліків. Також було підкреслено, що спеціальні норми Розділу VII ЦПК України не передбачають процедури «залишення без руху» для таких скарг, тому повернення без розгляду є єдиним законним наслідком порушення вимог до форми документа.

3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими.

Справа №756/4936/22 від 11/06/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення умисного вбивства та незаконне поводження зі зброєю.

2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час касаційного розгляду не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що кваліфікація дій засудженого за частиною 1 статті 115 та частиною 1 статті 263 КК України є правильною, а докази, покладені в основу вироку, були досліджені в повному обсязі. Суд також перевірив доводи захисту щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, проте визнав їх безпідставними. Було встановлено, що апеляційний суд належним чином перевірив усі аргументи, викладені в апеляційних скаргах, та надав на них вичерпні відповіді. У підсумку, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування або зміни оскаржуваного вироку, оскільки призначене покарання відповідає вимогам закону та ступеню тяжкості вчинених злочинів.

3. Суд ухвалив залишити касаційні скарги без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду — без змін.

Справа №914/2587/21 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження на підставі ухвали суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

2. Суд виходив із того, що на момент винесення виконавцем постанови про закінчення провадження існувала чинна ухвала суду, яка набрала законної сили негайно. Верховний Суд підкреслив, що виконавець діяв суворо в межах своїх повноважень, передбачених пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Аргументи скаржника про необхідність застосування аналогії закону та зупинення провадження були відхилені, оскільки норми права у цій ситуації є імперативними та не потребують розширеного тлумачення. Суд також зазначив, що оскарження ухвали про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не зупиняє її виконання, оскільки вона набуває чинності негайно. Крім того, суд звернув увагу на те, що наказ, який був предметом виконання, втратив свою актуальність через скасування рішення, на підставі якого він був виданий. Таким чином, дії виконавця були визнані законними, а підстави для їх скасування — відсутніми.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №404/5854/24 від 11/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані сп’яніння).

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що під час апеляційного перегляду не було дотримано процедурних норм, які забезпечують повноту та об’єктивність судового розгляду. Зокрема, було виявлено невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи або неправильне застосування норм матеріального права, що вплинуло на законність ухваленого рішення. Верховний Суд наголосив на необхідності ретельного дотримання процесуальних гарантій сторонами провадження. Оскільки апеляційний суд не усунув допущені порушення, касаційна інстанція визнала неможливим залишити оскаржувану ухвалу в силі. Відтак, для забезпечення законності та справедливості судового рішення, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Кропивницького апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №924/871/25 від 11/06/2026
Предметом спору є оскарження рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо притягнення Управління поліції охорони до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення єдності правозастосовчої практики у справах, що стосуються повноважень органів АМКУ при оцінці дій суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що апеляційна інстанція припустилася помилок у тлумаченні норм матеріального права, які регулюють порядок кваліфікації антиконкурентних дій. Зокрема, було встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій Антимонопольного комітету були обґрунтованими та відповідали фактичним обставинам справи. Суд касаційної інстанції наголосив, що втручання в дискреційні повноваження АМКУ можливе лише у випадках очевидного порушення процедури або неправильного застосування закону, чого в діях Комітету виявлено не було. Відтак, скасування рішення апеляційного суду стало наслідком відновлення законності та підтвердження правової позиції, викладеної в рішенні суду першої інстанції.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було відхилено.

Справа №175/3757/18 від 09/06/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції щодо засудження особи за несанкціоновану зміну інформації в автоматизованій системі митних органів (ст. 362 КК України).

2. Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду справи, не надавши належної оцінки ключовим доводам захисту. Зокрема, апеляційний суд не перевірив аргумент про те, що до спірних правовідносин щодо транспортних засобів особистого користування не мали застосовуватися норми, призначені для комерційних перевезень. Також залишилося без належного правового аналізу питання, чи є дії службової особи «несанкціонованими», якщо вони вчинені в межах наданих їй повноважень доступу до системи. Суд не спростував доводи захисту про правомірність подання заяв через уповноваженого представника (декларанта), що прямо впливає на наявність або відсутність складу злочину. Замість власного мотивованого аналізу, апеляційний суд фактично обмежився дублюванням висновків суду першої інстанції. Таким чином, було порушено вимоги статей 370 та 419 КПК України щодо вмотивованості судового рішення.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №907/893/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді за нововиявленими обставинами рішення, яким було відмовлено у визнанні недійсними рішень загальних зборів акціонерів.

2. Суд виходив із того, що обставини, на які посилався заявник (припинення договору управління активами, підтверджене пізнішим листом АРМА та ухвалою ВАКС), не є «нововиявленими» у розумінні процесуального закону. По-перше, на момент проведення загальних зборів у 2023 році договір управління був чинним, тому дії управителя на той час залишаються легітимними. По-друге, суд наголосив на різниці між «нововиявленою обставиною» (фактом, що існував, але був невідомий) та «новим доказом» (документом, створеним після ухвалення рішення). Суд підкреслив, що перегляд справи за нововиявленими обставинами не може бути використаний як прихована апеляція для переоцінки доказів або виправлення судових помилок. Також було зазначено, що документи, створені у 2024 році, об’єктивно не могли вплинути на оцінку подій 2023 року. Зрештою, Верховний Суд не знайшов підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, оскільки правова проблема не є виключною, а судова практика з цього питання є сталою.

3. Верховний Суд залишив у силі ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Справа №398/4185/19 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), де захист оскаржував кваліфікацію дій та розмір відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зокрема показаннях свідків та висновках судово-медичних експертиз, які в сукупності підтверджують умисний характер дій засудженого.
– Колегія суддів підкреслила, що смерть потерпілого настала внаслідок комплексу отриманих травм, а не одного окремого удару, тому версія захисту про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між діями обвинуваченого та смертю потерпілого була обґрунтовано відхилена.
– Суд підтвердив правильність кваліфікації дій як вчинених групою осіб, зазначивши, що співучасники діяли узгоджено, усвідомлюючи спільність своїх дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень, навіть за відсутності попередньої змови.
– Щодо клопотання про повторну експертизу, суд зазначив, що наявні висновки експертів є повними, не суперечать один одному, а експерт був допитаний у суді, що виключає необхідність призначення додаткових досліджень.
– Суд визнав розмір моральної шкоди у 500 000 грн справедливим та обґрунтованим, враховуючи тяжкість наслідків, поведінку обвинуваченого, який не визнав вину та переховувався, а також наявність у потерпілого малолітніх дітей.
– Касаційний суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати фактичні обставини справи, оскільки це є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, які вже надали їм належну оцінку.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №757/30963/22-ц від 08/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивач (недієздатна особа в особі органу опіки) звернувся до суду з вимогою витребувати з чужого незаконного володіння квартиру, яка була відчужена за нікчемним правочином без дозволу органу опіки та піклування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, оскільки договір купівлі-продажу був укладений з порушенням вимог закону (без дозволу органу опіки для недієздатного власника), що робить його нікчемним.
– Верховний Суд підкреслив, що у випадках, коли майно вибуло з володіння власника поза його волею, воно підлягає витребуванню від будь-якого набувача, навіть якщо він є добросовісним.
– Суд відхилив доводи відповідача про те, що він не зобов’язаний перевіряти історію права власності, зазначивши, що принцип публічної достовірності державного реєстру не є абсолютним і не позбавляє власника права на захист.
– Щодо доводів про позбавлення позивачем життя спадкодавця, суд вказав на відсутність умислу, оскільки на момент вчинення діяння особа була визнана недієздатною і не усвідомлювала своїх дій, що виключає застосування обмежень щодо спадкування.
– Суд також зазначив, що віндикаційний позов (витребування майна) є найбільш ефективним способом захисту, який автоматично дозволяє власнику відновити свої права без необхідності оскаржувати весь ланцюг попередніх договорів.
– Втручання у право власності добросовісного набувача в даному випадку визнано пропорційним, оскільки воно спрямоване на захист прав особи, яка була незаконно позбавлена свого житла.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов про витребування майна було задоволено, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.

Справа №925/164/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 925/164/24:

1. Предметом спору є скарга стягувача на бездіяльність державного виконавця, який, на думку заявника, не вжив усіх необхідних заходів для примусового виконання рішення суду про стягнення коштів.

2. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки державний виконавець вчинив комплекс передбачених законом дій: відкрив виконавчі провадження, наклав арешти на кошти та майно боржника, а також неодноразово направляв запити до банківських установ та органів ДФС. Суд наголосив, що відсутність реального стягнення боргу сама по собі не свідчить про протиправну бездіяльність, якщо виконавець діяв у межах своїх повноважень. Крім того, суд звернув увагу на те, що скаржник не конкретизував, які саме дії виконавця він оскаржує, та не довів порушення своїх прав конкретною бездіяльністю. Вимоги заявника були визнані абстрактними, оскільки вони не містили чіткого алгоритму дій, які виконавець мав би вчинити, але не вчинив. Суд також підкреслив, що вибір черговості та способів виконання рішень є дискреційним правом виконавця, а не обов’язком, який можна нав’язати через скаргу. Зрештою, суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу стягувача — без задоволення.

Справа №372/27/20 від 10/06/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 359 КК України (незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації).

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення, які були викладені у скарзі. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання принципу безпосередності дослідження доказів та повноти судового розгляду при перегляді рішень місцевих судів. Оскільки апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на аргументи прокурора, його рішення не можна вважати вмотивованим та законним. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та встановлення істини у справі, матеріали потребують повторного апеляційного розгляду. Суд не висловив позиції щодо винуватості особи, а зосередився виключно на процесуальній коректності дій апеляційної інстанції.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №295/11891/20 від 25/03/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні підвальними приміщеннями шляхом знесення самочинно збудованої відповідачами прибудови, яка перекрила вхід до його майна.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що прибудова є самочинним будівництвом, оскільки зведена без відповідних дозвільних документів, без затвердженого проєкту та без згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, що є обов’язковим при втручанні в несучі конструкції.
– Верховний Суд наголосив, що право власності на самочинне будівництво не виникає, а його державна реєстрація не легалізує об’єкт і не змінює його правового режиму.
– Суд визнав, що знесення прибудови є втручанням у право власності відповідачів, проте таке втручання є законним, переслідує легітимну мету (контроль за використанням спільного майна) та є пропорційним, оскільки відповідачі не довели добросовісність своїх дій.
– Аргументи скаржниці щодо наявності згоди попереднього власника підвалу суд відхилив, зазначивши, що це не звільняє від обов’язку отримання згоди всіх співвласників будинку та власника земельної ділянки.
– Суд підкреслив, що обов’язок довести факт усунення перешкод лежить на відповідачах, а не на позивачеві, і вони не скористалися можливістю добровільно усунути порушення протягом тривалого часу.
– Верховний Суд уточнив резолютивну частину рішення, вказавши, що належним способом захисту є приведення приміщень до попереднього стану шляхом знесення прибудови за рахунок відповідачів, що забезпечує можливість примусового виконання рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішення апеляційного суду в частині формулювання способу захисту права (приведення приміщень до попереднього стану шляхом знесення), залишивши решту рішення без змін.

Справа №754/13452/25 від 13/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Встановлення факту смерті особи для оформлення спадщини та визначення її національності.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судом лише тоді, коли заявник не має іншої можливості отримати чи відновити відповідний документ.
– Суд підкреслив, що встановлення факту національності особи не належить до юрисдикції судів у порядку цивільного судочинства, тому провадження в цій частині підлягає закриттю.
– Щодо факту смерті, суд роз’яснив, що процедура за статтею 317 ЦПК (спрощений порядок для окупованих територій) не може бути застосована до подій, що відбулися до початку окупації чи воєнного стану.
– Апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні заяви, проте помилився в мотивах, оскільки не врахував можливість розгляду справи за статтею 315 ЦПК (загальний порядок).
– Заявниця не надала належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували факт смерті особи у визначений час та неможливість реєстрації цього факту органами РАЦС.
– Суд зазначив, що в окремому провадженні заявник зобов’язаний обґрунтувати свою заяву доказами, а не просто посилатися на неможливість отримання документів через окупацію.
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд мав відмовити у задоволенні заяви саме через недоведеність обставин, а не лише через невідповідність обраної правової норми.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині встановлення національності (провадження закрито) та змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду щодо відмови у встановленні факту смерті.

Справа №285/1242/17 від 01/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження водія за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель людей, з акцентом на питання дотримання права на захист та оцінку процесуальної поведінки сторін.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив на важливості балансу між правом обвинуваченого на захист та зобов’язанням держави забезпечити ефективне розслідування злочинів проти життя (ст. 2 Конвенції), особливо в умовах наближення спливу строків давності.
– Встановлено, що засуджений зловживав процесуальними правами, звільнивши обізнаних зі справою адвокатів без поважних причин за два тижні до закінчення строків давності, що створило штучні перешкоди для апеляційного розгляду.
– Апеляційний суд вжив усіх можливих заходів для забезпечення участі захисників, проте їх систематична неявка (зокрема, посилання на відпустки без належного обґрунтування) була розцінена як маніпуляція.
– Суд підкреслив, що апеляційний розгляд не передбачав дослідження нових доказів чи допиту свідків, тому відсутність адвоката в засіданні не призвела до порушення права на захист, яке було реалізоване через подані апеляційні скарги.
– Щодо доводів про недопустимість слідчого експерименту, суд зазначив, що навіть якщо припустити порушення, ці дані не були покладені в основу обвинувачення, тому це не вплинуло на законність вироку.
– **** Суд відступив від попередньої позиції, викладеної в ухвалі від 05 липня 2023 року (справа № 722/889/21), зазначивши, що неявка захисника через відпустку не є автоматично поважною причиною, а має оцінюватися судом через призму добросовісності процесуальної поведінки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги — без задоволення.

Справа №924/1061/25 від 11/06/2026
1. Предметом спору є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Автоснаб» про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині накладених санкцій або встановлених порушень конкурентного законодавства.

2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та повноти дослідження доказів, які були зібрані під час адміністративного провадження в Антимонопольному комітеті. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, не виявивши жодних порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних актів. Колегія суддів дійшла висновку, що висновки АМК щодо наявності в діях позивача ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами. Суд також врахував, що процедура прийняття рішення Комітетом відповідала вимогам закону, а права позивача на захист під час розгляду справи не були порушені. У результаті касаційної перевірки було встановлено, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку всім доводам сторін, а підстави для переоцінки встановлених ними обставин справи відсутні.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Завод Автоснаб» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.

Справа №916/4996/24 від 26/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/4996/24:

1. Предметом спору є вимога радіомовної компанії до виконавчого комітету міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо невихідку зі складу учасників товариства та зобов’язання вчинити дії для такого виходу з метою приведення структури власності у відповідність до вимог Закону України «Про медіа».

2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що Закон України «Про медіа» покладає обов’язок приведення структури власності у відповідність до вимог закону саме на суб’єкта у сфері медіа, а не на його учасників. Суд наголосив, що органи місцевого самоврядування діють у цивільних відносинах на загальних підставах, а примусове зобов’язання органу місцевого самоврядування вийти зі складу учасників товариства є втручанням у його дискреційні повноваження щодо розпорядження комунальною власністю. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту визнано неефективним, оскільки він не забезпечує реального відновлення порушеного права, а законодавство не наділяє товариство правом вимагати від свого учасника виходу зі складу засновників. Суд також підкреслив, що судове рішення має бути чітким та виконуваним, тоді як зобов’язання «вжити заходів» є абстрактною вимогою, що не підлягає виконанню у примусовому порядку. Відтак, суди попередніх інстанцій припустилися неправильного застосування норм матеріального права, що стало підставою для скасування їхніх рішень.

3. Верховний Суд прийняв рішення про повне скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, поклавши судові витрати на позивача.

Справа №361/8611/18 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором, укладений між банком та фізичною особою, посилаючись на порушення законодавства при його укладенні та відсутність реального виконання умов договору щодо оплати активу.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, зазначивши, що право вимоги є майновим правом, яке може вільно відчужуватися. Суд наголосив, що сам факт незгоди боржника з розміром заборгованості, яку відступив банк, не є підставою для визнання договору цесії недійсним. Будь-які питання щодо обсягу боргу, наявності штрафних санкцій чи правильності їх нарахування мають вирішуватися під час виконання зобов’язань, а не через оскарження факту заміни кредитора. Суд також вказав, що недійсність вимоги (якщо вона, наприклад, не існує) є вадою предмета договору, але це не впливає на дійсність самого правочину про відступлення. Щодо доводів про порушення умов оплати за договором, суд зазначив, що це питання фактичного виконання зобов’язань, яке не тягне за собою недійсність правочину в цілому. Зрештою, касаційна скарга була відхилена, оскільки позивачка намагалася домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні позову про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним.

Справа №487/2554/22 від 10/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у незаконному поводженні зі зброєю та збуті наркотичних засобів.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення, що є обов’язковим для дотримання принципів законності та обґрунтованості судового рішення. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження обставин справи, що призвело до передчасних висновків суду апеляційної інстанції. Верховний Суд наголосив, що процедурні помилки, допущені апеляцією, унеможливили постановлення справедливого рішення по суті обвинувачення. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та належного правосуддя, матеріали провадження мають бути переглянуті повторно з урахуванням усіх процесуальних вимог.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Справа №462/2827/22 від 04/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спадкоємець намагався визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений померлою особою, стверджуючи, що вона помилялася щодо правової природи правочину, вважаючи його договором довічного утримання.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що право на оспорювання правочину через помилку (стаття 229 Цивільного кодексу України) належить виключно стороні цього правочину, оскільки лише вона може підтвердити власне внутрішнє волевиявлення та факт помилки. Суд наголосив, що оскільки померла особа була єдиною, хто міг засвідчити неправильне формування своєї волі, спадкоємець не наділений правом оскаржувати договір з цієї підстави. Хоча суди попередніх інстанцій також аналізували докази щодо стану здоров’я померлої, Верховний Суд підкреслив, що вирішальним є саме відсутність у позивача процесуального права на такий позов. Суд зазначив, що презумпція правомірності правочину діє до моменту його спростування, а в даному випадку підстави для такого спростування позивачем не доведені. Таким чином, касаційна скарга була відхилена, оскільки доводи заявника не спростовують ключового висновку про неможливість оскарження правочину спадкоємцем на підставі помилки сторони.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши неможливість оскарження правочину спадкоємцем з підстав помилки померлої особи.

Справа №490/6668/21 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Працівник оскаржував своє звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв’язку з відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці, вимагаючи поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що зміна істотних умов праці є виключним правом роботодавця, якщо вона викликана об’єктивними змінами в організації виробництва та праці, що в даному випадку було підтверджено матеріалами справи. Суд встановив, що роботодавець дотримався двомісячного строку попередження працівника, чітко роз’яснив суть змін (зокрема, зміну системи преміювання та переміщення посади) і наслідки відмови від продовження роботи. Важливим фактором стало те, що позивачу було запропоновано роботу за тією ж кваліфікацією, від якої він відмовився, а сама зміна підпорядкування та функціоналу не була тотожною скороченню штату. Також суд врахував, що перед звільненням роботодавець отримав відповідну згоду від первинної профспілкової організації, членом якої був позивач. На цій підставі суд дійшов висновку, що процедура звільнення була проведена з дотриманням вимог трудового законодавства, а доводи позивача про фактичне скорочення штату є безпідставними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишив без змін.

Справа №750/7686/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога спадкоємиці про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини через пропуск шестимісячного терміну, зумовлений її необізнаністю про існування заповіту на її користь.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що право на спадкування за законом виникає у спадкоємця незалежно від знання про наявність заповіту, тому пасивна поведінка особи, яка не вчинила жодних дій для прийняття спадщини протягом шести місяців, не є поважною причиною пропуску строку. Верховний Суд наголосив, що необізнаність про заповіт може бути поважною причиною лише для осіб, які не є спадкоємцями за законом (наприклад, далекі родичі), тоді як спадкоємці за законом зобов’язані проявляти активність та цікавитися спадковою масою. Суд підкреслив, що поважними причинами є лише об’єктивні, непереборні перешкоди, а не юридична необізнаність чи недбалість спадкоємця. Також було враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою після спливу шестимісячного строку право на прийняття спадщини вважається реалізованим, і його не можна змінювати через суб’єктивні обставини. У підсумку суд дійшов висновку, що позивачка, будучи спадкоємицею за законом, не довела наявності об’єктивних перешкод, які заважали їй звернутися до нотаріуса вчасно.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши відсутність підстав для надання додаткового строку.

Справа №752/22726/20 від 13/05/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою про виділення в натурі її частки зі спільного домоволодіння та земельної ділянки, припинення права спільної часткової власності та визначення порядку користування земельною ділянкою.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що виділ частки в натурі неможливий, якщо до складу об’єкта нерухомості входять самочинно збудовані споруди, оскільки вони не є об’єктом права власності та не можуть бути предметом поділу. Суд підкреслив, що проста державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не легітимізує його і не змінює правовий режим такого майна як самочинного. Також було зазначено, що виділ частки в натурі автоматично припиняє режим спільної власності для особи, яка здійснила виділ, тому окрема позовна вимога про «припинення права спільної часткової власності» є неефективним способом захисту. Суди попередніх інстанцій не з’ясували належним чином статус земельної ділянки та наявність самочинного будівництва, що унеможливлює правильне вирішення спору. Крім того, суд вказав на необхідність залучення до справи розпорядника земельної ділянки, якщо вона перебуває у державній чи комунальній власності.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог, відмовив у позові щодо припинення права спільної часткової власності та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про виділ часток у натурі з урахуванням висловлених правових позицій.

Справа №991/311/26 від 08/06/2026
Предметом спору є визнання активів (нерухомості та транспортних засобів) необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави в межах процедури цивільної конфіскації.

Суд при винесенні рішення керувався нормами цивільного процесуального законодавства, що регулюють питання цивільної конфіскації активів, набутих особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Ключовим завданням суду було встановлення факту невідповідності вартості майна, зареєстрованого за відповідачами, законним доходам головного відповідача (ОСОБА_1). Суд дослідив докази, надані Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою, та дійшов висновку, що активи були набуті без належного фінансового підтвердження легальності джерел походження коштів. Важливим аспектом стало те, що суд не лише визнав активи необґрунтованими, а й врахував дохід, отриманий від продажу одного з таких активів, також підлягаючим стягненню. Крім того, суд застосував інститут розстрочення виконання рішення, зваживши на фінансові можливості відповідача, що свідчить про баланс між інтересами держави та реальністю виконання судового акту. Рішення базується на переконанні суду в тому, що активи підлягають конфіскації в повному обсязі через їхню необґрунтованість.

Суд задовольнив позовні вимоги САП, визнав активи необґрунтованими та стягнув їхню вартість у розмірі 2 992 769,50 грн у дохід держави з наданням розстрочки виконання рішення.

Справа №369/14145/23 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, а її відведення у приватну власність відбулося з перевищенням повноважень органом місцевого самоврядування та без належного погодження з Кабінетом Міністрів України.
– Верховний Суд погодився з тим, що у таких спорах щодо земель лісового та природно-заповідного фонду ефективним способом захисту є саме негаторний позов, а не віндикаційний.
– Водночас суд наголосив, що при вирішенні питання про повернення майна державі суди зобов’язані дотримуватися вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
– Апеляційний суд припустився помилки, оскільки не дослідив питання добросовісності набувача ділянки, який придбав її за відплатним договором.
– Також суд не надав оцінки критеріям пропорційності втручання держави у право власності особи, зокрема, чи не покладає таке позбавлення майна надмірний тягар на добросовісного набувача.
– Через відсутність належної оцінки цих обставин, які мають вирішальне значення для дотримання справедливого балансу інтересів, Верховний Суд визнав постанову апеляції передчасною.
– Відтак, справа потребує додаткового дослідження фактичних обставин щодо добросовісності набуття та пропорційності втручання держави.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №320/48054/23 від 11/06/2026
Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом податку на прибуток через визнання поворотної фінансової допомоги безповоротною та вимогу подання ліквідаційної звітності до завершення процедури банкрутства.

Суд встановив, що податковий орган помилково кваліфікував заборгованість підприємства як безповоротну фінансову допомогу лише на підставі відкриття провадження у справі про банкрутство. Верховний Суд наголосив, що статус безповоротної фінансової допомоги не виникає автоматично в момент початку процедури банкрутства, оскільки зобов’язання залишаються чинними до моменту їх припинення або списання. Також суд підкреслив, що обов’язок подання ліквідаційної звітності виникає не з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, а безпосередньо пов’язаний із завершенням процедури ліквідації та внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру. Оскільки на момент перевірки підприємство ще не було ліквідоване, воно продовжувало вести господарську діяльність та не мало підстав для відображення цієї заборгованості як доходу. Таким чином, дії податкової щодо збільшення грошових зобов’язань були визнані безпідставними. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, не допустивши порушень процесуального порядку.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №380/10784/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження, який скаржник намагався поновити, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування та умови воєнного стану.

2. Верховний Суд підтримав позицію апеляції, наголосивши, що процесуальні строки є гарантією правової визначеності, а їх поновлення можливе лише у виняткових випадках. Суд зазначив, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний організовувати свою діяльність так, щоб вчасно виконувати процесуальні обов’язки, зокрема сплачувати судовий збір. Сама по собі посилання на воєнний стан не є автоматичною підставою для поновлення строку, якщо скаржник не довів прямого причинно-наслідкового зв’язку між бойовими діями та неможливістю вчинити дію вчасно. У даному випадку затримка була викликана внутрішніми організаційними проблемами академії, що не є об’єктивною та непереборною обставиною. Крім того, суд звернув увагу на те, що після повернення першої скарги відповідач допустив додаткове зволікання з повторною подачею, що свідчить про відсутність належної процесуальної дисципліни. Таким чином, аргументи скаржника про «незалежні від нього причини» були визнані безпідставними та такими, що не виправдовують порушення строків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.

Справа №280/11483/24 від 11/06/2026
Предметом цього спору є правомірність призначення та проведення податковим органом фактичної перевірки ФОП, за результатами якої було застосовано значні штрафні санкції.

Верховний Суд у своєму рішенні наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід до оцінки законності перевірки. Суд підкреслив, що для призначення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.2 статті 80 Податкового кодексу України недостатньо лише формального посилання на лист податкової служби. Контролюючий орган зобов’язаний довести, що отримана ним інформація була достатньо конкретизованою та стосувалася саме діяльності конкретного платника податків. Суди повинні були перевірити, чи існував реальний причинно-наслідковий зв’язок між загальною інформацією про порушення на ринку та діяльністю позивача. Оскільки суди не дослідили зміст та правову природу підстав для призначення перевірки, вони не виконали вимоги щодо офіційного з’ясування всіх обставин справи. Таким чином, Верховний Суд визнав, що без належної перевірки законності підстав для призначення перевірки неможливо зробити висновок про правомірність подальших податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/22593/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності відмови Територіального управління ДБР у виплаті колишньому працівнику грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток (як учаснику бойових дій та як особі, що має дітей) та одноразової грошової допомоги при звільненні.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що оскільки спеціальне законодавство, яке регулює діяльність ДБР, не містить вичерпних норм щодо компенсації відпусток, до цих правовідносин слід застосовувати норми загального трудового законодавства (КЗпП та Закон «Про відпустки»).
– Верховний Суд підтвердив, що право на відпочинок є конституційною гарантією, тому невикористання відпусток протягом року не позбавляє працівника права на їх грошову компенсацію при звільненні.
– Щодо відпустки учасника бойових дій, суд зазначив, що вона є спеціальною соціальною гарантією, яка підлягає обов’язковій компенсації при звільненні, посилаючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду.
– Стосовно одноразової грошової допомоги (50% місячного забезпечення), суд вказав, що перелік підстав для її виплати, визначений статтею 9 Закону № 2262-XII, є вичерпним і не включає звільнення «за угодою сторін».
– Суд відхилив доводи позивача про преюдиційне значення попередніх рішень, оскільки в тих справах питання наявності права на конкретну грошову допомогу не досліджувалося по суті.
– Також суд визнав належним самопредставництво ДБР, відхиливши клопотання про закриття проваджень, оскільки надані документи підтверджували повноваження підписантів скарг.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення всі касаційні скарги, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було присуджено компенсацію за невикористані відпустки, але відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні.

Справа №520/22593/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є право колишнього працівника Державного бюро розслідувань (ДБР) на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток (як учасника бойових дій та як особи, що має дітей) та одноразової грошової допомоги при звільненні.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що особи рядового та начальницького складу ДБР мають право на соціальні гарантії, передбачені спеціальним законодавством, а у разі прогалин у ньому — нормами загального трудового законодавства (КЗпП та Закону «Про відпустки»).
* Верховний Суд наголосив, що право на відпочинок є конституційною гарантією, тому невикористання відпусток протягом року не позбавляє працівника права на отримання грошової компенсації за них при звільненні.
* Щодо додаткових відпусток (як учаснику бойових дій та на дітей), суд зазначив, що вони підлягають грошовій компенсації, оскільки спеціальне законодавство не містить заборони на таку виплату, а правова невизначеність має тлумачитися на користь працівника.
* Стосовно одноразової грошової допомоги (50% місячного забезпечення), суд відмовив позивачу, оскільки він звільнився за угодою сторін, а стаття 9 Закону № 2262-XII містить вичерпний перелік підстав для такої виплати, серед яких угода сторін відсутня.
* Суд також відхилив доводи позивача про преюдиційне значення попередніх рішень, оскільки в них не досліджувалося питання наявності права на конкретну грошову допомогу, а лише факт неналежного розгляду рапорту.
* Верховний Суд визнав докази самопредставництва ДБР належними, відхиливши клопотання про закриття касаційних проваджень.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без задоволення всі касаційні скарги, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було присуджено компенсації за невикористані відпустки, але відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Справа №200/790/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви через пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошового забезпечення.

2. Суд виходив із того, що правовідносини щодо виплати компенсації за затримку грошового забезпечення регулюються статтею 233 КЗпП України, яка у чинній редакції встановлює тримісячний строк для звернення до суду. Суд встановив, що перебіг цього строку починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а саме — з дати фактичного отримання заборгованої суми індексації (11 липня 2024 року). Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків, оскільки позивач має довести наявність конкретних обставин, що перешкоджали зверненню до суду. Оскільки позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку та не усунув недоліки позовної заяви у визначений судом час, застосування наслідків у вигляді повернення позову було визнано правомірним. Також суд послався на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою дата виплати основної суми заборгованості є відправною точкою для обчислення строку на звернення з позовом про компенсацію.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №320/13320/23 від 09/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків було донараховано податкові зобов’язання з ПДВ та відмовлено у бюджетному відшкодуванні через непідтвердження реальності господарських операцій та неправильне оформлення документів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що неправильне зазначення індивідуального податкового номера (ІПН) контрагента в додатках до декларації є критичним недоліком, який унеможливлює ідентифікацію операції, а тому відмова у податковому кредиті в цій частині є правомірною.
– Щодо несвоєчасної реєстрації податкових накладних, суд наголосив, що право на податковий кредит виникає лише в тому звітному періоді, в якому накладна була фактично зареєстрована в ЄРПН, а не в періоді складання.
– Стосовно отримання «поворотної фінансової допомоги», суд вказав, що систематичне надходження коштів з призначенням «оплата за товар» у поєднанні з відсутністю відображення цих сум як позики в бухгалтерському обліку свідчить про спробу приховати реальні операції з постачання.
– Суд підкреслив, що листи про зміну призначення платежу не є первинними документами і не можуть автоматично змінювати суть господарської операції, якщо вона не підтверджена іншими доказами.
– Водночас, щодо бюджетного відшкодування за попередньою оплатою, суд став на бік платника, зазначивши, що чинне законодавство не ставить право на відшкодування ПДВ у пряму залежність від факту отримання послуг до кінця звітного періоду, якщо факт оплати та наявність податкової накладної підтверджені.
– Верховний Суд також підтвердив, що ненадання платником документів на вимогу податкової під час перевірки прирівнюється до їх відсутності, що позбавляє платника можливості посилатися на них у суді.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою позов було задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення щодо відмови у бюджетному відшкодуванні на суму 616 611 грн, а в іншій частині (донарахування ПДВ та штрафів) — відмовлено.

Справа №320/18055/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження особою рішення члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора.

2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на звернення до адміністративного суду виникає лише тоді, коли рішення суб’єкта владних повноважень реально порушує права, свободи або інтереси особи.
* Верховний Суд підкреслив, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження не створює для заявника жодних юридичних прав чи обов’язків.
* Законодавство про прокуратуру чітко визначає, що оскаржувати такі рішення до суду має право лише сам прокурор, щодо якого було прийнято рішення, а не скаржник.
* Суд зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати розумним обмеженням, якщо вони не шкодять суті цього права.
* Для захисту своїх інтересів у межах кримінального процесу заявник має інші механізми, зокрема оскарження дій прокурора слідчому судді, що передбачено нормами КПК України.
* Суд підтвердив, що відсутність права на оскарження відмови у відкритті дисциплінарного провадження є легітимним обмеженням, спрямованим на запобігання перевантаженню судової системи.
* Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій правомірно застосували практику Великої Палати Верховного Суду, яка вже неодноразово роз’яснювала відсутність юрисдикції адміністративних судів у таких категоріях спорів.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін.

Справа №320/21853/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися в межах встановлених законом процесуальних строків для забезпечення юридичної визначеності.
* Суд встановив, що позивач був належним чином повідомлений про судове рішення, проте звернувся з апеляційною скаргою поза межами 15-денного строку, передбаченого КАС України.
* Аргумент позивача про те, що він спочатку намагався оскаржити бездіяльність виконавця в порядку цивільного судочинства, суд визнав неспроможним, оскільки це було свідомим вибором сторони, а не об’єктивною перешкодою.
* Суд підкреслив, що звернення до суду іншої юрисдикції не зупиняє і не поновлює процесуальні строки для оскарження рішень в адміністративній справі.
* Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні обставини, що не залежали від волі особи, тоді як у цьому випадку затримка була наслідком власної процесуальної стратегії позивача.
* Відтак, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження, оскільки скаржник не навів переконливих доказів наявності об’єктивних перешкод для своєчасного подання скарги.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №420/2910/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск Військовою академією строку на апеляційне оскарження та неналежне усунення недоліків скарги.

2. Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд діяв правомірно, оскільки відповідач пропустив 15-денний строк на подання апеляції та не надав належного клопотання про його поновлення. Суд роз’яснив, що згідно з КАС України, днем вручення рішення в електронний кабінет є день його доставки, а не день ознайомлення з ним у реєстрі. Оскільки копія ухвали була доставлена 7 червня, строк на оскарження закінчився 23 червня, тоді як скаргу подали лише 24 червня. Відповідач мав можливість подати заяву про поновлення строку, проте не зробив цього, зосередившись лише на клопотанні про продовження строку для сплати судового збору. Верховний Суд наголосив, що продовження процесуальних строків є правом, а не обов’язком суду, і відсутність обґрунтованих підстав для поновлення строку на оскарження є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження. Таким чином, процесуальні порушення, допущені самим скаржником, унеможливили розгляд справи по суті в апеляції.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Військової академії без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.

Справа №280/11200/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій, прийнятих за результатами фактичної перевірки, законність якої ставить під сумнів позивач.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що фактична перевірка, яка проводиться без попередження, має суворо відповідати підставам, визначеним у статті 80 Податкового кодексу України.
– Суд зазначив, що контролюючий орган зобов’язаний не просто формально послатися на наказ, а довести наявність конкретної та індивідуалізованої інформації, яка стала підставою для призначення перевірки.
– У даній справі суди попередніх інстанцій припустилися помилки, не перевіривши, чи містив лист ДПС, на який посилалася податкова, достатні дані для проведення перевірки саме щодо цього ФОП.
– Верховний Суд підкреслив, що порушення процедури призначення перевірки, якщо воно вплинуло на обґрунтованість висновків податкового органу, є самостійною підставою для скасування прийнятих за її наслідками рішень.
– Суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги щодо офіційного з’ясування всіх обставин справи, обмежившись лише формальним підходом до оцінки доказів.
– Через недослідження судами змісту та правової природи інформації, що стала підставою для перевірки, Верховний Суд визнав неможливим встановити фактичні обставини справи без нового судового розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/22593/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:**
Предметом спору є право колишнього працівника Державного бюро розслідувань (ДБР) на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток (як учасника бойових дій та як особи, що має дітей) та одноразової грошової допомоги при звільненні.

2. **Основні аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження служби в ДБР, не містить вичерпних норм щодо компенсації відпусток, тому в таких питаннях слід застосовувати норми загального трудового законодавства (КЗпП України та Закон «Про відпустки»).
* Верховний Суд наголосив, що право на відпочинок є конституційною гарантією, і невиконання роботодавцем обов’язку щодо надання відпустки не може позбавляти працівника права на її грошову компенсацію при звільненні.
* Щодо додаткової відпустки учасника бойових дій, суд визнав її спеціальною соціальною гарантією, яка підлягає компенсації при звільненні, посилаючись на усталену практику Верховного Суду.
* Щодо одноразової грошової допомоги (50% місячного грошового забезпечення), суд відмовив у її виплаті, оскільки позивач був звільнений за угодою сторін, а стаття 9 Закону № 2262-XII містить вичерпний перелік підстав для такої виплати, серед яких звільнення за угодою сторін відсутнє.
* Суд відхилив доводи позивача про преюдиційність (обов’язковість) висновків попередніх справ, оскільки в тих справах питання підстав для виплати одноразової допомоги саме при звільненні за угодою сторін не досліджувалося.
* Також суд визнав правомірним самопредставництво органів ДБР у суді, відхиливши клопотання про закриття касаційних проваджень через нібито неналежне підтвердження повноважень представників.

3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив без задоволення всі касаційні скарги (як позивача, так і відповідача), залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було присуджено компенсацію за невикористані відпустки, але відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні.

Справа №160/7954/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) та зобов’язання контролюючого органу здійснити таку реєстрацію.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що рішення суб’єкта владних повноважень (податкової) повинно бути належним чином мотивованим, містити фактичні та юридичні підстави для обмеження прав платника.
– Формальне посилання на пункт 8 Критеріїв ризиковості платника без розкриття змісту конкретної податкової інформації, яка свідчить про ризиковість операції, є порушенням вимог щодо обґрунтованості індивідуального акта.
– Податковий орган не має права під час судового розгляду доповнювати підстави відмови новими обставинами, які не були відображені в оскаржуваних рішеннях комісії.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що надані платником договори, накладні та платіжні документи в сукупності підтверджують реальність господарських операцій та рух активів.
– Контролюючий орган не довів, які саме документи були оформлені з порушенням законодавства або яких саме документів не вистачало для реєстрації, що свідчить про невиконання обов’язку щодо належного мотивування відмови.
– Зобов’язання ДПС зареєструвати накладні не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки після скасування протиправних рішень у податкової не залишається інших правомірних варіантів поведінки, окрім як провести реєстрацію.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено — без змін.

Справа №640/26313/19 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. Предметом спору є правомірність залишення без розгляду позовних вимог АТ «Лубнигаз» про стягнення з держави понад 230 млн грн майнової шкоди, завданої, на думку позивача, бездіяльністю НКРЕКП при встановленні тарифів на розподіл газу у 2016–2019 роках.

2. Суд виходив з того, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про наявність збитків та порушення своїх прав він мав дізнатися ще під час прийняття відповідних постанов НКРЕКП у 2015–2016 роках. Верховний Суд наголосив, що право на позов про відшкодування шкоди виникає не абстрактно, а з моменту, коли особа об’єктивно могла усвідомити розмір своїх фінансових втрат, що підтверджується бухгалтерською звітністю. Аргументи позивача про «триваючий характер» бездіяльності регулятора були відхилені, оскільки вони не звільняють від обов’язку дотримуватися процесуальних строків за кожен окремий період. Суд також зазначив, що очікування позивача на позасудове врегулювання спору чи прийняття нових нормативних актів є його власною господарською стратегією, а не поважною причиною для поновлення пропущеного строку. Застосування наслідків пропуску строку в цій справі суд не вважає надмірним формалізмом, оскільки це є необхідним заходом для забезпечення стабільності фінансової системи та принципу правової визначеності.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Лубнигаз» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін.

Справа №520/4401/25 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій, винесеного за результатами фактичної перевірки, законність якої позивач заперечує через процедурні порушення при її призначенні.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що наказ про проведення фактичної перевірки має відповідати вимогам абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, зокрема містити найменування та реквізити конкретного суб’єкта господарювання, що перевіряється.
– Суд зазначив, що хоча контролюючий орган має право на перевірку, він зобов’язаний довести наявність законних підстав для її призначення, визначених у статті 80 Податкового кодексу.
– У цій справі суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача про те, що лист ДПС, який став підставою для перевірки, не містив конкретної інформації щодо порушень саме цього ФОП.
– Також суди не дослідили, чи відповідав наказ про перевірку вимогам щодо ідентифікації суб’єкта господарювання, що є критично важливим для дотримання прав платника податків.
– Верховний Суд підкреслив, що процедурні порушення, які вплинули на можливість встановлення об’єктивної істини, є підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили ці обставини, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити факти, тому справа потребує нового розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/2173/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо неналежного утримання захисної споруди та зобов’язання вчинити дії з приведення її у стан готовності.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що прокурор може звертатися до суду в інтересах держави лише у виключних випадках, коли уповноважений орган (у даному випадку — ДСНС) не здійснює або неналежним чином здійснює свої функції. Суд встановив, що чинне законодавство не наділяє органи ДСНС повноваженнями звертатися до суду з позовами про зобов’язання балансоутримувача привести укриття до ладу, оскільки їхня компетенція в судовому порядку обмежена лише заходами реагування (зупиненням експлуатації об’єктів). Оскільки сам орган ДСНС не має права на такий позов, прокурор також не може виступати в його інтересах у цій категорії справ. Суд відхилив посилання прокурора на попередню практику, зазначивши, що вона базувалася на нормах законодавства, які вже втратили чинність або були суттєво змінені. Встановлено, що відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави є перешкодою для розгляду справи по суті. Відтак, виявлення таких обставин на стадії касаційного перегляду вимагає не відмови в позові, а залишення позовної заяви без розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив позовну заяву прокурора без розгляду.

Справа №380/16378/24 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, поданого військовою частиною із значним запізненням через відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору.

2. Верховний Суд керувався тим, що процесуальні строки мають бути дотримані, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних та непереборних обставин. Суд наголосив, що відсутність бюджетних коштів або внутрішні організаційні труднощі розпорядника бюджетних коштів не є поважною причиною для пропуску строку, оскільки держава не може отримувати переваги від власної неорганізованості. Також було враховано, що відповідач подав повторну скаргу лише через три місяці після повернення першої, що свідчить про відсутність добросовісної поведінки. Суд підкреслив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення строків, якщо не доведено прямий причинно-наслідковий зв’язок між бойовими діями та неможливістю вчинити процесуальну дію. Оскільки військова частина не надала доказів, що саме специфіка її діяльності перешкоджала сплаті збору раніше, доводи скаржника визнано необґрунтованими. Таким чином, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження через неповажність причин пропуску строку.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №260/5140/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Справа стосується стягнення податковим органом податкового боргу з фізичної особи-підприємця та зустрічних вимог платника про скасування податкових повідомлень-рішень через неправомірні дії податківців при адмініструванні нарахувань.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих помилок, зосередившись виключно на факті «перереєстрації» податкових повідомлень-рішень (ППР), яку вони визнали незаконною. Суд касаційної інстанції наголосив, що податковий орган лише приводив дані в інтегрованих картках платника у відповідність до реального місця розташування об’єктів нерухомості, а не створював нові ППР, як помилково вирішили нижчі суди. Крім того, суди не дослідили правомірність нарахувань за іншими ППР, які платник не оскаржував, хоча ці суми також входять до складу загального податкового боргу. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок платника сплатити узгоджені зобов’язання не зникає через процедурні недоліки, якщо такі не впливають на суть податкового обов’язку. Оскільки суди не надали оцінки всім складовим боргу та не встановили, які саме суми є узгодженими, а які ні, вони не виконали завдання з повного з’ясування обставин справи. Таким чином, рішення не можна вважати обґрунтованими, що вимагає їх скасування для повторного розгляду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №620/2496/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржує дії військової частини щодо неповного нарахування додаткової винагороди (30 000 та 100 000 грн) під час воєнного стану та неправильного визначення базового місяця для індексації грошового забезпечення.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки доказів, не з’ясувавши специфіку завдань, які виконував позивач у спірні періоди.
– Верховний Суд наголосив, що в умовах воєнного стану виконання завдань, які в мирний час вважаються «оперативно-службовою діяльністю», може бути підставою для виплати додаткової винагороди, якщо вони пов’язані з відсіччю збройної агресії.
– Суди не надали оцінки рапортам командира підрозділу, які, згідно з наказом №164-АГ, є належним доказом для підтвердження участі у бойових діях.
– Також було зазначено, що порушення процедури передачі документів між військовими частинами не повинно позбавляти військовослужбовця права на належні виплати, якщо факт виконання завдань підтверджується іншими доказами.
– Суд підкреслив, що обов’язок доказування правомірності дій покладається на суб’єкта владних повноважень (військову частину), а суди зобов’язані самостійно вживати заходів для з’ясування всіх обставин справи.
– Оскільки суди не дослідили надані позивачем витяги з журналів бойових дій та рапорти, їхні висновки про відсутність підстав для виплат визнано передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у виплаті додаткової винагороди та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/12150/23 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної та питання дотримання платником податків строків звернення до суду після проходження процедури адміністративного оскарження.

**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що при оскарженні податкових повідомлень-рішень після використання досудового (адміністративного) порядку діє спеціальна норма — пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, яка встановлює місячний строк на звернення до суду.
* Суд підкреслив, що ця спеціальна норма має пріоритет над загальними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, тримісячним строком, передбаченим статтею 122 КАС України).
* Суди попередніх інстанцій припустилися процесуальної помилки, не надавши оцінки доводам податкового органу щодо пропуску позивачем цього місячного строку.
* Верховний Суд зазначив, що суди не встановили точну дату отримання позивачем рішення ДПС за результатами адміністративного оскарження, яка є ключовою для відліку процесуального строку.
* Також суд вказав, що питання поважності причин пропуску строку та його поновлення є першочерговим, проте суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували це питання, не навівши жодних мотивів у своїх рішеннях.
* Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно встановлювати нові фактичні обставини (зокрема, дату отримання рішення та оцінку поважності причин пропуску строку), справу необхідно направити на новий розгляд.
* Через виявлені порушення процесуального права Верховний Суд не став розглядати інші доводи сторін щодо форс-мажору та відсутності вини, оскільки питання дотримання строків звернення до суду є пріоритетним для подальшого розгляду справи.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу податкового органу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №440/5759/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за нібито неналежний облік товарних запасів (пального) та ненадання підтверджуючих документів під час фактичної перевірки.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що контролюючий орган в акті перевірки не конкретизував, які саме документи були відсутні або не надані платником, що є критичним для доведення факту порушення.
– Платник довів, що вів облік пального відповідно до спеціальних галузевих інструкцій (№281 та №332), які передбачають ведення журналів та змінних звітів (форми №17-НП, №14-ГС), копії яких були надані під час перевірки.
– Суд наголосив, що обов’язок надання документів стосується лише тих товарів, які фактично знаходяться у місці продажу на момент перевірки, а не всіх документів за весь період діяльності.
– Податковий орган не виявив жодних розбіжностей між фактичними залишками пального та даними обліку, що свідчить про відсутність реального порушення порядку обліку.
– Суд підкреслив, що наявність первинних документів (ТТН, видаткових накладних) та їх відображення в бухгалтерському обліку повністю спростовують твердження податківців про необлікованість товару.
– Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, зазначивши, що податковий орган не навів доказів, які б підтверджували факт реалізації необлікованого пального.
– Також було враховано, що позивач належним чином використовував зареєстровані РРО, що підтверджується фіскальними звітами, які збігаються з даними про надходження пального.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкових повідомлень-рішень — без змін.

Справа №560/17600/24 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження та неповажність причин його пропуску.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування або внутрішні процедури погодження коштів на сплату судового збору є суб’єктивними причинами, які не можуть вважатися поважними для поновлення процесуальних строків.
– Суд зазначив, що державний орган, як суб’єкт владних повноважень, зобов’язаний діяти добросовісно та забезпечувати своєчасне виконання процесуальних обов’язків, зокрема сплату судового збору.
– Матеріали справи не містили доказів того, що військова частина вживала активних та невідкладних заходів для усунення недоліків скарги після того, як перша апеляційна скарга була повернута судом.
– Суд відхилив посилання на практику ЄСПЛ, вказавши, що гарантії Конвенції спрямовані на захист прав приватних осіб від дій держави, а не на надання преференцій державним органам у їхній бездіяльності.
– Верховний Суд підтвердив, що повернення апеляційної скарги не дає права на її повторне подання у будь-який час без дотримання строків, якщо причини пропуску не є об’єктивними та непереборними.
– Позиція суду ґрунтується на сталому підході, що процесуальні строки є рівними для всіх учасників справи, а їх пропуск через організаційні труднощі державного органу не є підставою для поновлення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.

Справа №160/25879/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 160/25879/24:

1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими до платника податків застосовано штрафні санкції та донараховано податкові зобов’язання через нібито нереальність господарських операцій та несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування.

2. Суд дійшов висновку, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, оскільки вони підтверджені належними первинними документами, а контролюючий орган не надав доказів фіктивності цих угод чи відсутності руху активів. Щодо штрафів за несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування, суд підтвердив, що відлік строку на реєстрацію починається саме з моменту отримання такого розрахунку покупцем. Проте, суд наголосив, що платник податків зобов’язаний надати докази дати отримання документів саме під час податкової перевірки або при поданні заперечень на акт перевірки. Оскільки позивач не надав ці докази контролюючому органу вчасно, а зробив це лише під час судового розгляду, такі докази не можуть бути враховані для скасування штрафу. Таким чином, суд застосував норми Податкового кодексу щодо обов’язку платника документально підтверджувати показники звітності саме під час перевірки. Суд підкреслив, що ненадання документів у встановлені строки прирівнюється до їх відсутності, що унеможливлює скасування штрафних санкцій у цій частині.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення апеляції в частині штрафу за несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування та залишив у цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, залишивши решту рішення апеляційного суду без змін.

Справа №990/91/26 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в допуску кандидата до участі в конкурсі на посаду судді через невідповідність вимогам щодо стажу роботи в органах державної влади з загальнодержавною юрисдикцією.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що для участі в конкурсі на посаду судді Спеціалізованого окружного адміністративного суду кандидат повинен мати стаж роботи в органах державної влади, повноваження яких поширюються на всю територію України.
* Верховний Суд чітко розмежував поняття «територіальна юрисдикція» та «оплата праці», зазначивши, що прирівняння судів до органів загальнодержавного рівня в законі про держслужбу стосується виключно питань нарахування посадових окладів, а не зміни правового статусу суду.
* Суд встановив, що апеляційні суди, зокрема Тернопільський апеляційний суд, мають регіональну юрисдикцію, а не загальнодержавну, тому стаж роботи в них не відповідає спеціальним вимогам закону для даного конкурсу.
* Аргументи позивача щодо порушення його права на доступ до професії були відхилені, оскільки конкурсні процедури не є остаточним усуненням від професії, а лише етапом відбору.
* Суд також наголосив, що посилання позивача на попередні рішення Верховного Суду є безпідставними, оскільки ці рішення були скасовані Великою Палатою Верховного Суду, яка зайняла протилежну позицію.
* Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ВККС діяла правомірно, відмовивши кандидату через брак належного стажу.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, підтвердивши правомірність рішення ВККС.

Справа №580/4451/25 від 11/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір ситуації:

1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через нібито невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.

2. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився грубої процесуальної помилки при врученні судових документів. Суд апеляційної інстанції направив ухвалу про залишення скарги без руху на електронну пошту адвоката, який не підтвердив свої повноваження на представництво інтересів позивача саме в апеляційному провадженні. Оскільки позивач не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, суд був зобов’язаний надіслати процесуальні документи рекомендованим листом на поштову адресу особи. Матеріали справи не містили жодних доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність усунення недоліків скарги. Відтак, висновок апеляційного суду про те, що позивач отримав ухвалу в електронному кабінеті та не виконав її, є безпідставним. Верховний Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, яка не може бути обмежена через неналежне виконання судом обов’язку щодо вручення кореспонденції.

3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №280/5870/24 від 11/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу у видачі ТОВ «Астеріум Груп» ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним через нібито ненадання повного пакета документів, зокрема щодо введення об’єкта в експлуатацію та права користування земельною ділянкою.

2. Суд виходив із того, що обладнання позивача (модульні АЗС) є рухомим майном заводського виготовлення, а не об’єктами нерухомості, тому на них не поширюються вимоги містобудівного законодавства щодо введення в експлуатацію як закінчених будівництвом об’єктів. Відповідно, подані позивачем акт прийняття обладнання в експлуатацію та дозвіл Держпраці є достатніми документами для підтвердження готовності обладнання до роботи. Щодо земельної ділянки, суд зазначив, що згідно з Цивільним кодексом України, право користування земельною ділянкою виникає у орендаря автоматично одночасно з правом оренди нерухомого майна, розташованого на ній. Верховний Суд наголосив, що перелік документів для отримання ліцензії є вичерпним, і податковий орган не має права вимагати додаткові документи, які не передбачені законом. Оскільки позивач надав усі необхідні докази, відмова податківців була визнана безпідставною. Суд підкреслив, що неможливо вимагати документи, які об’єктивно не можуть бути отримані для певного типу обладнання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.