СПРАВА «C.P. ПРОТИ ІСПАНІЇ»
### Суть рішення
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «C.P. проти Іспанії» ухвалив рішення щодо тонкого балансу між правом вагітної жінки на репродуктивну автономію та інтересом держави у захисті ненародженого життя. Заявниця, громадянка Франції, яка проживає в Іспанії, була примусово госпіталізована до лікарні на підставі судового наказу для проведення пологів через медичні показники високого ризику, незважаючи на її чітко висловлене бажання народити вдома. Суд одностайно визнав прийнятною скаргу за статтею 8 (право на приватне життя), але шістьма голосами проти одного дійшов висновку, що порушення цього положення не було. Він постановив, що судове втручання було виправданим, законним і пропорційним з огляду на неминучі та серйозні ризики гіпоксії плода та внутрішньоутробної смерті, пов’язані з її переношеною вагітністю. Крім того, Суд відхилив скаргу заявниці за статтею 5 щодо незаконного позбавлення волі, визнавши її несумісною *ratione materiae* (за предметом), оскільки під час її транспортування та перебування в лікарні не було елементів фізичного примусу, обмеження свободи чи ізоляції. Це рішення підтверджує широкі межі свободи розсуду, що надаються державам-членам в управлінні акушерськими невідкладними станами високого ризику та балансуванні між автономією матері та захистом ненародженої дитини.
***
### Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення має систематизовану структуру та складається з кількох ключових розділів:
1. **Вступ та факти:** Опис анамнезу вагітності заявниці, її плану пологів, медичного огляду на терміні 42 тижні та 2 дні, який показав результати кардіотокограми II категорії (невизначені), її подальшого виходу з лікарні, термінового звернення лікарні до чергового суду, виконання наказу про примусову госпіталізацію, подальших спонтанних пологів та екстреного кесаревого розтину, на який вона дала згоду.
2. **Відповідна нормативно-правова база:** Детальний опис положень Конституції Іспанії (статті 15, 17, 18), Цивільного кодексу (статті 29 та 158), Закону про автономію пацієнта (Закон 41/2002) та місцевих протоколів взаємодії поліції та медичних служб.
3. **Право (оцінка за статтями 8 та 5):** Містить основне правове обґрунтування Палати.
4. **Окрема думка:** Насичена критикою окрема думка судді Шимачкової, яка стверджувала, що втручання держави не мало чіткої правової основи, було непередбачуваним і створило «штучний конфлікт» між матір’ю та ненародженою дитиною.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою
* **Перехід від загальних заборон до індивідуального втручання:** У попередніх прецедентних справах, таких як «Дубська та Крейзова проти Чеської Республіки» або «Косайте-Чипєне проти Литви», ЄСПЛ розглядав загальну державну політику та регуляторні заборони на домашні пологи. У справі «C.P. проти Іспанії» Суд зіткнувся з безпосереднім, індивідуальним судовим втручанням, яке змусило конкретну жінку звернутися до лікарні через гострі, конкретні клінічні ризики.
* **Уточнення стандарту «згідно із законом»:** Це рішення знаменує собою суттєву еволюцію в тому, як Суд оцінює правову основу для медичного примусу. Незважаючи на те, що в іспанському законодавстві не було конкретної законодавчої норми, яка б прямо дозволяла «примусову госпіталізацію для пологів», Суд визнав системне та аналогічне тлумачення національними судами загальних законів про захист дітей (розгляд ненародженої дитини як «неповнолітньої», яка перебуває в небезпеці, відповідно до статті 158 Цивільного кодексу) достатньо передбачуваним і доступним.
* **Роз’яснення порогу застосування статті 5 у випадках медичного супроводу:** Суд уточнив свою практику щодо того, що саме становить «позбавлення волі» в медичному контексті. Він встановив, що присутність поліції, яка використовується виключно для переконання та супроводу, без проникнення до житла, фізичного обмеження або подальшого тримання під вартою в лікарні, не перетинає межу між обмеженням свободи пересування та позбавленням волі відповідно до статті 5.
***
### Основні положення рішення, найважливіші для правозастосування
Для практикуючих юристів, правозахисників та медичних працівників найважливішими положеннями та висновками у цьому рішенні є такі:
* **Межі автономії матері проти ризику для плода (стаття 8):** Суд підтвердив, що хоча вибір місця пологів охоплюється захистом приватного життя, це право не є абсолютним. Коли вагітність є переношеною (перевищує 42 тижні), а медична діагностика вказує на серйозний, неминучий ризик гіпоксії плода або внутрішньоутробної смерті, позитивне зобов’язання держави щодо захисту життя (стаття 2 / стаття 8) може виправдати обмеження вибору матері щодо пологів вдома.
* **Допустимість законодавчих прогалин у надзвичайних ситуаціях:** ЄСПЛ підтвердив підхід Конституційного суду Іспанії, згідно з яким у невідкладних, загрозливих для життя ситуаціях судові органи можуть використовувати системне тлумачення для заповнення законодавчих прогалин. Суди можуть застосовувати заходи захисту дітей за аналогією до ненародженої дитини для запобігання неминучій шкоді.
* **Процесуальні гарантії та виняток щодо «невідкладності»:** Відповідно до статті 8 процес прийняття рішень зазвичай має включати залучення зацікавленої особи. Проте це рішення встановлює, що крайня невідкладність акушерського ризику в поєднанні з тим фактом, що пацієнтка вже була повністю поінформована лікарями про ризики перед тим, як залишити лікарню, виправдовує відмову від попереднього судового слухання.
* **Критерії відсутності позбавлення волі (стаття 5):** Суд визначив чіткі фактичні індикатори, які свідчать про те, що заявниця не була «позбавлена волі»:
1. Поліція не входила до її помешкання та не застосовувала фізичну силу.
2. Поліція витрачала час на її переконання, а не на примус.
3. Поліція не їхала в машині швидкої допомоги та залишила лікарню одразу після її госпіталізації.
4. Заявниця не була ізольована, її супроводжував партнер.
5. Медичний персонал лікарні після госпіталізації ставився до неї як до будь-кого іншого пацієнта, без забезпечення активного фізичного тримання під вартою чи нагляду.
***
### Значення для України та українців
Це рішення є **** для України, її системи охорони здоров’я та української юридичної практики з кількох причин:
1. **Прецедентне значення для українських судів:** Як член Ради Європи, Україна інтегрує практику ЄСПЛ у свою національну правову систему. Українські суди та заклади охорони здоров’я часто стикаються з межами автономії пацієнта відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (який гарантує право на відмову від лікування). Це рішення встановлює чіткий європейський стандарт: у надзвичайних акушерських випадках високого ризику відмова матері від госпіталізації може бути законно подолана судом для захисту життя ненародженої дитини.
2. **Стандартизація медико-правових протоколів:** Рішення наголошує на необхідності чітких, спільних операційних протоколів між службами екстреної медичної допомоги та правоохоронними органами. Для України, де домашні пологи стають дедалі популярнішими, але залишаються переважно неврегульованими, ця справа слугує орієнтиром того, як державні органи можуть законно та пропорційно втручатися в надзвичайні ситуації під час домашніх пологів без порушення статей 5 або 8 Конвенції.
3. **Захист ненародженого життя в українському праві:** Прийняття ЄСПЛ іспанської юридичної фікції — розгляду ненародженої дитини як «неповнолітньої» для вжиття невідкладних заходів захисту — вплине на українські юридичні дискусії щодо правового статусу плода та меж державного втручання в пренатальну допомогу.
СПРАВА «АБРОЯН ТА ІНШІ ПРОТИ ВІРМЕНІЇ»
### 1. Суть рішення
Це судове рішення стосується свавільного затримання мирних демонстрантів у Вірменії під час двох окремих публічних акцій протесту в 2013 та 2014 роках. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справи трьох заявників, які були затримані поліцією за нібито непокору законним розпорядженням під час протестів проти підвищення тарифів на електроенергію та висловлення політичної незгоди із зовнішньою політикою Президента. Суд одноголосно визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції стосовно всіх заявників, постановивши, що їхнє позбавлення свободи було свавільним і не мало реальних законних підстав або оцінки необхідності. Крім того, Суд встановив порушення статті 11 щодо свободи зібрань першого заявника та статті 10 щодо свободи вираження поглядів другого та третього заявників. Для відшкодування цих порушень Суд зобов’язав Вірменію виплатити 3 000 євро кожному заявнику як компенсацію моральної шкоди та 2 000 євро спільно в рахунок компенсації судових витрат.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Структура рішення побудована систематично з метою розгляду об’єднаних заяв трьох осіб:
* **Вступ та процедурні питання:** визначають склад Палати (яка засідає як Комітет) та зазначають про об’єднання заяв у зв’язку зі спільними правовими питаннями.
* **Фактичні обставини справи (поділені на дві окремі події):**
* *Заява № 26897/18 (пан Аброян):* стосується його затримання під час демонстрації 2014 року проти підвищення комунальних тарифів, де національні суди згодом встановили, що жодних розпоряджень поліції йому фактично не надавалося, що зробило його затримання за «непокору» безпідставним.
* *Заява № 57499/18 (пані Оганесян та пані Азатян):* детально описує їхнє затримання у 2013 році під час спроби вивісити політичний плакат із критикою президентів Вірменії та Росії.
* **Оцінка Суду:**
* *Прийнятність:* оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 5, статтями 10 та 11.
* *Пункт 1 статті 5 (Право на свободу):* аналізує законність та необхідність затримань.
* *Статті 10 та 11 (Свобода вираження поглядів та свобода зібрань):* оцінює обґрунтованість втручання з боку поліції.
* *Інші скарги:* визначає, що немає необхідності окремо розглядати скаргу за пунктом 1 статті 6 (доступ до суду).
* **Справедлива сатисфакція (стаття 41):** визначає розмір фінансових компенсацій за моральну шкоду та представництво інтересів у суді.
* **Резолютивна частина:** офіційне, одноголосне рішення Суду.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередніми версіями
Оскільки це судове рішення ухвалене Комітетом, воно не скасовує усталені принципи, а скоріше закріплює та вдосконалює застосування чинних прецедентів Великої палати (таких як *«С., В. та А. проти Данії»* щодо статті 5, *«Кудрявічюс проти Литви»* щодо статті 11 та *«Пентікяйнен проти Фінляндії»* щодо статті 10) до конкретного контексту адміністративних затримань під час публічних протестів.
Ключовим моментом тут є суворе дотримання Судом вимоги «необхідності» щодо адміністративних затримань. Суд роз’яснює, що навіть коли національне законодавство (наприклад, стаття 259 Кодексу Вірменії про адміністративні правопорушення) дозволяє затримання для конкретних адміністративних цілей, поліція та національні суди повинні активно й змістовно оцінювати, чи були можливими менш обмежувальні заходи (такі як встановлення особи або складання протоколу про правопорушення на місці). Це свідчить про посилення європейського нагляду за звичайними затриманнями поліцією політичних активістів.
—
### 3. Ключові положення для практичного та юридичного використання
Для юристів-практиків та журналістів, які відстежують стан дотримання громадянських свобод, найбільш критично важливими правовими стандартами, сформульованими в цьому тексті, є:
* **Фактична безпідставність прирівнюється до свавілля (пункт 1 статті 5):** Суд встановив, що якщо особу затримують за «непокору розпорядженню поліції», але в ході національного судового розгляду згодом з’ясовується, що таке розпорядження фактично не надавалось або не було доведене, затримання позбавлене «обґрунтованої підозри» і автоматично є свавільним відповідно до пункту 1 статті 5.
* **Суворий тест на «необхідність» для адміністративних затримань:** у рішенні наголошується, що самої лише підозри у вчиненні адміністративного правопорушення недостатньо для виправдання позбавлення особи свободи. Органи влади повинні продемонструвати конкретну необхідність затримання (наприклад, неможливість встановити особу на місці). Невстановлення цієї необхідності національними судами становить пряме порушення права на свободу.
* **Класифікація маломасштабних політичних акцій (стаття 10 проти статті 11):** Суд роз’яснив, що дуже короткотривалий протест за участю лише чотирьох осіб, які намагалися вивісити плакат, має кваліфікуватися переважно як «вираження поглядів» за статтею 10 (тлумаченою у світлі статті 11), а не як класичні зібрання.
* **Захист ненасильницького вираження політичних поглядів:** Суд нагадав, що якщо протест має повністю ненасильницький характер, будь-яке втручання поліції — наприклад, затримання учасників — потребує винятково вагомого виправдання. Широких і розпливчастих тверджень національних органів влади про «захист громадського порядку» недостатньо для виправдання придушення мирного політичного висловлювання.
СПРАВА «АШГЯН ТА ПОГОСЯН ПРОТИ ВІРМЕНІЇ»
### 1. Суть рішення
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно ухвалив рішення у справі *«Ашгян та Погосян проти Вірменії»*, встановивши порушення пункту 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини щодо права на свободу та особисту недоторканність. Справа виникла у зв’язку із затриманням двох громадян Вірменії 23 червня 2015 року, яке, на думку заявників, становило незаконне позбавлення свободи. Об’єднавши дві заяви, Суд оптимізував провадження та застосував свою усталену практику, зокрема пославшись на нещодавню провідну справу *«Ішханян проти Вірменії»*. Суд відхилив заперечення Уряду Вірменії щодо прийнятності, постановивши, що затримання заявників були свавільними, оскільки вони не ґрунтувалися на «обґрунтованій підозрі» у вчиненні ними правопорушення. Відповідно, Суд постановив, що держава-відповідач повинна виплатити кожному заявнику 2 000 євро як компенсацію моральної шкоди та 250 євро на одну заяву як компенсацію судових та інших витрат.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція судової практики
Рішення має систематизовану структуру, що відповідає стандартному формату рішень Комітету ЄСПЛ:
* **Вступ та процедура:** Визначає сторони, склад Комітету П’ятої секції (судді Андреас Цюнд, Ваге Григорян та Себастьєн Б’янкері) та зазначає, що заяви були подані на підставі статті 34 Конвенції.
* **Факти:** Посилається на додану таблицю для отримання конкретної інформації щодо заявників, їхніх представників та дат їхнього затримання.
* **Право:**
* *Об’єднання заяв:* Суд вирішує розглянути заяви спільно у зв’язку з подібністю їхнього предмета.
* *Суть скарги за пунктом 1 статті 5:* Окреслює правові стандарти законного позбавлення свободи та оцінює конкретні обставини затримання заявників.
* *Застосування статті 41:* Стосується справедливої сатисфакції, визначаючи розмір грошової компенсації та відсоткову ставку у разі затримки виплати.
* **Резолютивна частина (Постанова):** Формальне, одноголосне рішення Суду, яким заяви визнаються прийнятними, констатується порушення пункту 1 статті 5 та присуджується компенсація шкоди.
* **Додаток:** Детальна таблиця, що містить індивідуальні дані заявників, виявлений конкретний недолік (відсутність обґрунтованої підозри) та точні суми присуджених компенсацій.
**Зміни та еволюція порівняно з попередньою судовою практикою:**
Це рішення не змінює чинну правову базу Суду, а радше підкріплює та застосовує принципи, встановлені у провідній справі *«Ішханян проти Вірменії»* (заява № 5297/16, 13 лютого 2025 року). Рішення демонструє посилання Суду на процедуру «усталеної судової практики» (WECL). Воно закріплює стандарт, згідно з яким самого лише дотримання національного законодавства недостатньо для задоволення вимог пункту 1 статті 5; позбавлення свободи також має бути вільним від свавілля. Рішення підтверджує, що ЄСПЛ послідовно констатуватиме порушення у випадках, коли національні органи влади не спроможні продемонструвати наявність об’єктивної, обґрунтованої підозри безпосередньо в момент затримання.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для юристів-практиків, журналістів та правозахисників найбільш критично важливими аспектами цього рішення є:
* **Стандарт «обґрунтованої підозри» (підпункт «c» пункту 1 статті 5):** У рішенні наголошується, що будь-яке затримання в рамках кримінального провадження має ґрунтуватися на обґрунтованій підозрі у вчиненні правопорушення. Висновок Суду про те, що затримання заявників не мало такого підґрунтя, слугує чітким прецедентом для оскарження превентивних або свавільних затримань поліцією за відсутності конкретних доказів злочинної поведінки на момент позбавлення свободи.
* **Автономність поняття «свавілля» за Конвенцією:** Рішення підкреслює, що «законність» у розумінні Конвенції є ширшим поняттям, ніж просто дотримання національних процесуальних кодексів. Тримання під вартою може суворо відповідати національним юридичним процедурам, але водночас вважатися «свавільним» і, як наслідок, порушувати пункт 1 статті 5, якщо воно не відповідає загальній меті захисту особи від зловживань з боку держави.
* **Процесуальна економія шляхом об’єднання та розгляду Комітетом:** Це рішення є практичним прикладом того, як Суд розглядає повторювані заяви. Об’єднуючи справи та приймаючи рішення у складі Комітету з трьох суддів, а не повною Палатою, Суд прискорює правосуддя для заявників, які стикаються з аналогічними системними проблемами у державі-відповідачі.
* **Виключення надлишкових вимог:** Суд прямо вирішив не розглядати решту скарг заявників щодо законності їхнього тримання під вартою в поліції. Це демонструє судову політику, згідно з якою після встановлення фундаментального порушення пункту 1 статті 5 у самому корені (безпосередньо при затриманні) подальший аналіз умов або процедур наступного тримання під вартою стає юридично зайвим.
* **Стандартизовані орієнтири компенсації:** Присудження 2 000 євро за моральну шкоду та 250 євро на покриття витрат на одну заяву встановлює чіткий фінансовий орієнтир для випадків короткострокового незаконного затримання за відсутності обґрунтованої підозри в контексті Вірменії.
СПРАВА «БАТУХТІН ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ» (CASE OF BATUKHTIN AND OTHERS v. RUSSIA)
**** Це рішення стосується надзвичайно важливої постанови Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), якою Росію визнано відповідальною за порушення свободи віросповідання та свободи об’єднання громадян України на окупованій території самопроголошеної «Донецької народної республіки» («ДНР»). Справа була порушена за скаргою чотирьох громадян України та організації зі штаб-квартирою в США, яка представляє Свідків Єгови. Вони оскаржили рішення «Верховного суду ДНР» від 2018 року, яким їхнє релігійне об’єднання було заборонене як «екстремістське». Суд чітко встановив свою юрисдикцію щодо цієї справи, вкотре наголосивши, що Росія здійснює ефективний контроль над територією «ДНР» з травня 2014 року. У зв’язку з цим ЄСПЛ визнав порушення статті 11 Європейської конвенції з прав людини, розтлумаченої у світлі статті 9, через незаконну заборону релігійного об’єднання заявників. Хоча Суд визнав скарги окремих заявників-фізичних осіб прийнятними та присудив їм компенсацію, він відхилив вимоги американської організації через пропуск встановленого строку. Це рішення підтверджує правову реальність, згідно з якою держави-окупанти не можуть уникнути відповідальності за порушення прав людини, вчинені через підконтрольні їм місцеві органи влади із застосуванням дзеркального екстремістського законодавства.
### Структура рішення, основні положення та еволюція судової практики
Рішення має системну структуру, що відповідає стандартному формату рішень Комітету ЄСПЛ, але з певними адаптаціями для вирішення складних юрисдикційних питань окупованих територій:
1. **Процедура (пункти 1–4):** визначає походження заяви, представництво сторін та відзначає активну участь Уряду України, який подав письмові зауваження як держава, громадянами якої є окремі заявники.
2. **Факти (пункти 5–6):** стисло викладає суть скарги — заборону незареєстрованого релігійного об’єднання Свідків Єгови в «ДНР» місцевим «Верховним судом» 26 вересня 2018 року.
3. **Право (пункти 7–13):** цей розділ поділяється на:
* **Юрисдикція:** розглядаються питання як темпоральної юрисдикції (до вересня 2022 року), так і територіальної юрисдикції (контроль Росії над «ДНР» з травня 2014 року).
* **Суть справи (стаття 11 у світлі статті 9):** оцінка заборони релігійного об’єднання.
* **Інші скарги:** оцінка прийнятності інших скарг за статтями 6, 10, 14, 17 та 18.
4. **Застосування статті 41 (пункт 14):** розгляд питань справедливої сатисфакції та грошових виплат.
5. **Додаток:** список конкретних фізичних та юридичних осіб-заявників.
**Зміни та еволюція порівняно з попередньою судовою практикою:**
Рішення не створює нових правових норм, але є значною консолідацією та поширенням усталених прецедентів на території, контрольовані через підконтрольних суб’єктів (проксі).
* **Юрисдикційна безперервність:** Суд застосовує принципи, сформульовані у справі *«Федотова та інші проти Росії»*, підтверджуючи, що попри те, що Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року, вона несе юридичну відповідальність за порушення, вчинені до цієї дати.
* **Територіальне віднесення (атрибуція):** Рішення безпосередньо враховує знакову постанову Великої палати у справі *«Україна та Нідерланди проти Росії»* (2025 рік), яка юридично закріпила, що Росія здійснювала юрисдикцію над територією «ДНР» з 11 травня 2014 року.
* **Поширення прецеденту щодо протидії екстремізму:** Суд узяв принципи зі справи *«Місцева релігійна організація „Таганрог“ та інші проти Росії»* (2022) — якою було засуджено внутрішню заборону Свідків Єгови в Росії — та застосував їх до «ДНР». Ключовою еволюцією тут є визнання Судом того, що нормативно-правова база «ДНР» щодо протидії екстремізму була безпосередньо скопійована з російського законодавства, а це означає, що аналогічні порушення прав людини відбулися під відповідальність Росії, хоча й через підконтрольне утворення.
### Основні положення для практичного та професійного використання
Для практикуючих юристів, журналістів та правозахисників найважливішими положеннями цього рішення є:
* **Покладання відповідальності (пункт 8):** це потужний інструмент для майбутніх судових спорів. Суд прямо постановив, що оскільки «ДНР» діяла під ефективним контролем Російської Федерації, будь-які дії судів або органів влади «ДНР» підпадають под юрисдикцію Росії. Це дозволяє обійти юридичну фікцію про «незалежні» судові системи сепаратистів.
* **Захист незареєстрованих релігійних груп (пункти 9–11):** рішення роз’яснює, що свобода об’єднання (стаття 11) у світлі свободи віросповідання (стаття 9) повною мірою захищає незареєстровані релігійні об’єднання. Заборона таких груп під приводом «боротьби з екстремізмом» без конкретного, легітимного обґрунтування є прямим порушенням Конвенції.
* **Суворе дотримання строків прийнятності скарг (пункт 12):** Суд відхилив скарги американської організації щодо заборони дев’яти видань, оскільки вони були подані поза межами шестимісячного строку (застосовного на час подій). Це підкреслює, що процесуальна суворість залишається абсолютною навіть у складних справах, пов’язаних із зонами конфлікту.
* **Стандартизована справедлива сатисфакція (пункт 14):** Суд присудив по 7 500 євро кожному окремому заявнику як компенсацію матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат. Це встановлює чіткий фінансовий орієнтир для окремих жертв релігійних переслідувань на цих конкретних територіях.
СПРАВА «БЯЛЬСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
**** Це рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі *«Бяльський проти України»* стосується ненадання органами влади України належної медичної допомоги затриманій особі, що Суд визнав порушенням статті 3 Конвенції. Заявник, Віталій Олександрович Бяльський, страждав на глибокий карієс зубів і під час тримання під вартою був позбавлений своєчасних консультацій спеціалістів та лікування. Крім того, Суд встановив порушення пункту 3 статті 5 та пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю його досудового тримання під вартою та надзвичайною восьмимісячною затримкою перевірки законності його тримання під вартою. Суд одноголосно зобов’язав Україну сплатити заявнику 9 750 євро як компенсацію матеріальної та моральної шкоди, а також 250 євро на покриття судових та інших витрат. Це рішення підтверджує суворі європейські стандарти щодо обов’язку держави забезпечувати невідкладне медичне втручання та швидкий судовий розгляд справ осіб, позбавлених волі.
### Структура рішення, основні положення та зміни порівняно з попередніми версіями
Рішення структуроване у стислій, стандартизованій формі, характерній для рішень Комітету Суду, які стосуються усталеної прецедентної практики (WECL). Воно складається з таких основних розділів:
* **Процедура (Procedure):** детальний опис подання заяви (7 лютого 2025 року), представництва та повідомлення, направленого Уряду України.
* **Факти (The Facts):** посилання на конкретні деталі ситуації заявника, які узагальнені в таблиці, що додається.
* **Право (The Law):**
* *Стверджуване порушення статті 3:* аналіз належності медичної допомоги під час тримання під вартою.
* *Інші стверджувані порушення:* розгляд скарг за статтею 5 відповідно до усталеної прецедентної практики.
* *Решта скарг:* рішення не розглядати прийнятність та суть скарги за пунктом 1 статті 5.
* **Застосування статті 41 (Application of Article 41):** присудження справедливої сатисфакції.
* **Резолютивна частина (The Operative Provisions):** формалізація одноголосних висновків Суду.
* **Таблиця-додаток (Appendix Table):** детальний табличний додаток, що містить персональні дані заявника, конкретні медичні діагнози, недоліки в лікуванні, процесуальні затримки та точні суми присуджених компенсацій.
Що стосується змін порівняно зі старішими, традиційними рішеннями ЄСПЛ, це рішення використовує спрощений формат «Комітету». Замість надання вичерпного викладу фактів та розлогих правових обґрунтувань в основній частині тексту, Суд значною мірою спирається на детальну таблицю-додаток. Цей процесуальний механізм дозволяє Суду ефективно вирішувати повторювані справи шляхом прямого пов’язування фактів з усталеними прецедентами без повторного написання розлогих юридичних аналізів.
### Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів та науковців найбільш критично важливі положення та правові стандарти, сформульовані в цьому рішенні, включають:
* **Стандарт «належної» медичної допомоги відповідно до статті 3:** Суд наголошує, що держава має забезпечити невідкладне та точне встановлення діагнозу та надання допомоги. Якщо цього вимагає стан здоров’я, медичний нагляд має бути регулярним, систематичним і передбачати комплексну терапевтичну стратегію, спрямовану на лікування захворювання або запобігання його погіршенню.
* **Еквівалентність медичної допомоги:** у тексті підкреслюється, що лікування в пенітенціарних установах має бути належним і порівнянним за якістю з лікуванням, яке держава надає населенню загалом, хоча воно не обов’язково повинно відповідати стандартам найкращих приватних клінік за межами установ тримання під вартою.
* **Стоматологічна допомога як предмет розгляду за статтею 3:** рішення прямо визнає «глибокий карієс зубів» та «відсутність/затримку консультації спеціаліста» достатніми недоліками для констатації порушення статті 3, якщо вони залишаються без належної уваги під час тримання під вартою.
* **Суворі часові межі для пункту 4 статті 5 (швидкість судового розгляду):** Суд зазначає, що затримка у вісім місяців (з моменту подання апеляційної скарги 14 лютого 2024 року до її розгляду 16 жовтня 2024 року) під час перевірки законності тримання під вартою є очевидним порушенням вимоги щодо «швидкості».
* **Непереконливість підстав для тримання під вартою (пункт 3 статті 5):** рішення підтверджує, що тримання особи під вартою понад два роки без надійного, послідовного та вагомого обґрунтування національними судами становить порушення права на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до судового розгляду.
СПРАВА «КУШНІР ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА»
### 1. Суть рішення
Ця справа стосується успішної заяви проти Республіки Молдова, поданої Валентиною Кушнір, колишньою депутаткою парламенту, яку жорстоко побили співробітники поліції під час масових післявиборчих протестів у Кишиневі у квітні 2009 року. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що Молдова порушила процесуальний аспект статті 3 Європейської конвенції з прав людини через неспроможність належним чином та ефективно розслідувати скарги заявниці на жорстоке поводження. Незважаючи на чіткі медичні докази тілесних ушкоджень середньої тяжкості — зокрема перелом кістки та черепно-мозкову травму — та негайне встановлення осіб двох полковників поліції як правопорушників, національні суди зрештою виправдали підозрюваних. ЄСПЛ звернув увагу на низку грубих процесуальних порушень з боку органів влади Молдови, серед яких тримісячна затримка з початком кримінального розслідування, тимчасове «зникнення» ключових відеодоказів із матеріалів справи та незалучення потерпілої до процесу. Як наслідок, Суд зобов’язав Молдову сплатити заявниці 7 500 євро як компенсацію моральної шкоди та 2 000 євро на покриття судових витрат та витрат.
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція
Судове рішення має логічну структуру для послідовного розгляду фактичних обставин справи, прийнятності скарги, суті правових питань та фінансової компенсації:
* **Предмет справи (пункти 1–14):** У цьому розділі викладено контекст протестів у Кишиневі у квітні 2009 року, конкретні деталі нападу на пані Кушнір з боку полковників поліції Д. Р. та П. К., її медичні обстеження, а також тривалий кримінальний процес на національному рівні, який тривав з 2009 по 2017 рік і завершився виправданням правоохоронців.
* **Оцінка Суду (пункти 15–26):**
* *Прийнятність (пункти 15–18):* Суд розглядає та відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.
* *Суть справи за статтею 3 (пункти 19–26):* Суд застосовує встановлені правові принципи щодо процесуального обов’язку держави проводити ефективне розслідування обґрунтованих скарг на жорстоке поводження.
* **Застосування статті 41 (пункти 27–30):** У цьому розділі детально описано присудження грошових сум як компенсації моральної шкоди та судових витрат.
**Еволюція та порівняння з попередньою прецедентною практикою:**
Це рішення не змінює основних положень практики щодо статті 3, а радше підкріплює та консолідує суворі стандарти, встановлені у таких прецедентних справах, як *«X та інші проти Болгарії»* (2021 рік). Воно безпосередньо ґрунтується на попередніх рішеннях щодо протестів у Молдові, таких як *«Тарабурка проти Молдови»* (2011 рік) та *«Бобок та інші проти Молдови»* (2022 рік). Ключовим розвитком у цій справі є дедалі більш нетерпима позиція Суду до «технічної» або «процесуальної» недбалості державних прокурорів — такої як втрата цифрових доказів або ненаправлення клопотання про повторне заслуховування підозрюваних, — що трактує такі упущення з боку національного обвинувачення як безпосередню складову порушення державою своїх зобов’язань у сфері прав людини.
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для журналістів та практикуючих юристів найважливішими аспектами цього рішення є:
* **Гнучкість у застосуванні правила «вичерпання національних засобів юридичного захисту» (пункт 1 статті 35):** Уряд стверджував, що заявниця подала свою повністю обґрунтовану апеляційну скаргу до Верховного суду із запізненням. ЄСПЛ відхилив цей аргумент, вкотре наголосивши, що правило вичерпання має застосовуватися з «гнучкістю та без зайвого формалізму». Оскільки національному апеляційному суду знадобилося більше місяця для складання мотивованого рішення, клопотання заявниці про поновлення строку було визнано обґрунтованим, особливо з огляду на те, що вчасно подана апеляційна скарга прокурора вже надала Верховному суду можливість розглянути справу по суті.
* **Суворі стандарти оперативності:** Суд підтвердив, що тримісячна затримка з відкриттям кримінального розслідування, чотиримісячна затримка з проведенням офіційної судово-медичної експертизи та затримка від п’яти до семи місяців у допиті встановлених підозрюваних становлять очевидне порушення вимоги щодо «оперативності» за статтею 3, якщо тільки не буде надано переконливих виправдань.
* **Цілісність та безперервність ланцюжка збереження доказів:** Рішення встановлює, що тимчасове зникнення речових або цифрових доказів (у цій справі — трьох компакт-дисків із записами з камер відеоспостереження) з матеріалів справи порушує ланцюжок забезпечення їх збереженості. Це не лише підриває достовірність доказів, але й слугує першочерговим свідченням неефективності національного розслідування.
* **Недбалість прокурора як порушення прав людини:** ЄСПЛ прямо зазначив, що неналежне долучення прокурором відеозаписів до офіційного переліку доказів, а також неподання клопотання про повторний допит підозрюваних в суді апеляційної інстанції безпосередньо підірвали позицію самого обвинувачення. Згідно з Конвенцією, такі недоліки на національному рівні покладаються на державу та становлять порушення її процесуального обов’язку захищати громадян від жорстокого поводження.
СПРАВА «GRAFESCOLO S.R.L. ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА»
### Суть рішення
Це рішення стосується порушення права на справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема з акцентом на принципах змагальності процесу та рівності сторін. Заявник, молдовська компанія, оскаржив правомірність поданої проти нього касаційної скарги, стверджуючи, що місцевий мер не мав законних повноважень представляти міську раду в суді без спеціального мандата. Незважаючи на це чітке процесуальне заперечення, Вища судова палата Республіки Молдова не розглянула питання представництва, а замість цього скасувала рішення суду нижчої інстанції на основі нового правового припущення щодо процесуальної правосуб’єктності, яке ніколи не обговорювалося сторонами. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що, не розглянувши вирішальне процесуальне заперечення та запровадивши підстави, які не обговорювалися сторонами, національні суди поставили заявника у суттєво невигідне становище. Як наслідок, Суд констатував порушення принципів рівності сторін та змагальності процесу, присудивши заявнику 3 600 євро як компенсацію моральної шкоди.
—
### Структура рішення, основні положення та еволюція
Рішення складається з чотирьох окремих розділів, що відображає стандартний формат рішення Комітету:
1. **Предмет справи (пункти 1–9):** У цьому розділі детально описуються фактичні обставини справи, починаючи з договору купівлі-продажу земельної ділянки 2003 року та протягом десятиліття судових розглядів на національному рівні, а також висвітлюється вирішальний процесуальний розвиток подій. Ця справа є продовженням попереднього рішення ЄСПЛ (*«Grafescolo S.R.L. проти Республіки Молдова»*, заява № 36157/08, від 22 липня 2014 року), яким уже було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через те, що національні суди не розглянули заперечення щодо закінчення строку позовної давності. Після цього первинного рішення ЄСПЛ провадження на національному рівні було відновлено, що призвело до нового ряду процесуальних порушень, які розглядаються у цій справі.
2. **Оцінка Суду (пункти 10–17):** Цей розділ містить основний правовий аналіз на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд визнає заяву прийнятною та оцінює нездатність національних судів розглянути заперечення заявника щодо відсутності у мера повноважень представляти міську раду, а також одностороннє введення Вищою судовою палатою нових правових підстав.
3. **Зазачення статті 41 (пункти 18–21):** Цей розділ стосується справедливої сатисфакції. Суд відхиляє вимогу про відшкодування матеріальної шкоди (реституцію земельної ділянки) як гіпотетичну та відхиляє вимогу про компенсацію судових витрат через відсутність підтверджувальних документів, водночас присуджуючи компенсацію моральної шкоди.
4. **Резолютивна частина:** Офіційне одностайне рішення, яке визнає заяву прийнятною, констатує порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та зобов’язує державу-відповідача виплатити визначену суму компенсації моральної шкоди.
—
### Ключові положення для юридичного та практичного застосування
Для юристів-практиків та журналістів, які стежать за судовими стандартами, найважливіші положення цього рішення зосереджені на конкретному застосуванні пункту 1 статті 6 Конвенції:
* **Обов’язок відповідати на вирішальні аргументи (пункти 12 та 14):** Спираючись на свою усталену прецедентну практику (*«Рамос Нунес де Карвалью е Са проти Португалії»*), Суд наголошує, що національні суди повинні надавати конкретну та чітку відповідь на аргументи сторін, які є «вирішальними для результату провадження». Заперечення проти процесуального статусу (правосуб’єктності) або представництва протилежної сторони є першочерговим питанням, яке має бути вирішене до розгляду справи по суті.
* **Процесуальна правосуб’єктність та рівність сторін (пункт 15):** Суд зазначає, що ігнорування належним чином сформульованого заперечення щодо відсутності у протилежної сторони повноважень на участь у судовому процесі позбавляє скаржника «важливої гарантії». Таке упущення створює суттєво невигідне становище, що порушує принцип рівності сторін.
* **Заборона приймати рішення *sua sponte* без змагального обговорення (пункт 16):** Суд постановив, що верховний суд не може вирішувати справу на основі нового правового припущення — такого як відсутність у сторони процесуальної правосуб’єктності — якщо це питання не порушувалося сторонами та не обговорювалося під час судового засідання. Введення таких підстав без надання сторонам можливості висловити свої зауваження безпосередньо підриває змагальний характер судового розгляду.
* **Суворі стандарти доказування для справедливої сатисфакції (пункт 21):** Відповідно до пункту 2 правила 60 Регламенту Суду, ЄСПЛ суворо застосовує процесуальні правила щодо витрат. Навіть у разі встановлення порушення, вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу будуть повністю відхилені, якщо заявник не надасть офіційного договору про надання правової допомоги, деталізованого погодинного звіту, підписаного клієнтом, або підтвердження оплати.
СПРАВА «КОБИЛЯНСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
****
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується громадянина України, Кобилянського Олександра Михайловича, кримінальне провадження щодо якого тривало майже одинадцять років у межах однієї судової інстанції. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) одноголосно постановив, що така надзвичайна затримка порушила вимогу щодо «розумного строку» відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Крім того, Суд визнав порушення статті 13 у зв’язку з тривалою відсутністю в Україні ефективного національного засобу юридичного захисту, який би дозволив вирішити питання або прискорити такі затяжні провадження. Що вкрай важливо, Суд також встановив, що тримання заявника під обмежувальним заходом у вигляді «підписки про невиїзд» (зобов’язання не відлучатися) протягом більше ніж десяти років становило невиправдане обмеження його свободи пересування, що є порушенням статті 2 Протоколу № 4. Незважаючи на встановлення цих серйозних порушень прав людини, Суд не присудив жодної фінансової компенсації шкоди, оскільки представник заявника не подав офіційну вимогу про справедливу сатисфакцію у встановлені строки.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Рішення має систематизовану структуру та відповідає стандартному формату рішень Комітету Суду, які призначені для ефективного вирішення справ, що повторюються:
* **Вступ та процедура:** визначає сторони, представництво заявника адвокатом з Одеси та подання заяви у серпні 2017 року.
* **Факти:** описує хронологію кримінального провадження на національному рівні та обмежувальні заходи, застосовані до заявника.
* **Щодо права:** це основний аналітичний розділ, який поділяється на:
* *Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та статті 13:* оцінка тривалості судового розгляду та відсутності національних засобів юридичного захисту.
* *Інші стверджувані порушення відповідно до усталеної прецедентної практики:* оцінка обмеження свободи пересування відповідно до статті 2 Протоколу № 4.
* *Інші скарги:* ухвалення рішення про відсутність потреби в розгляді додаткової скарги за статтею 13 щодо свободи пересування.
* *Застосування статті 41:* вирішення питання щодо відсутності вимог про справедливу сатисфакцію.
* **Резолютивна частина:** офіційне, одноголосне визнання порушень.
* **Додаток:** детальна таблиця фактів, що підсумовує точні дати, тривалість (10 років, 10 місяців та 15 днів) та конкретний характер обмеження свободи пересування.
**Зміни та еволюція порівняно з попередньою прецедентною практикою:**
Це рішення не створює нових правових прецедентів, а радше закріплює та застосовує усталену прецедентну практику (WECL) до триваючих системних проблем України.
* Стосовно порушень статей 6 та 13 Суд прямо посилається на прецедент у справі *«Нечай проти України»* (2021), підтверджуючи, що правова ситуація в Україні щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту від затяжних судових процесів не покращилася.
* Стосовно порушення статті 2 Протоколу № 4 Суд посилається на справи *«Іванов проти України»* (2006) та *«Никифоренко проти України»* (2010). Еволюція в даному випадку полягає у спрощеному використанні Судом процедури «Комітету» для швидкого розгляду таких справ, що свідчить про те, що тривалі заборони на виїзд / підписки про невиїзд під час нескінченних судових процесів тепер розглядаються як рутинні, очевидні порушення прав людини, які не потребують детального нового юридичного аналізу.
—
### 3. Основні положення рішення, найважливіші для практичного використання
Для журналістів, юристів-практиків та правозахисників найважливішими елементами цього рішення є:
* **Стандарт «розумного строку» у кримінальному провадженні (пункт 1 статті 6):** Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися з урахуванням складності справи, поведінки заявника, поведінки державних органів, а також важливості питання для заявника. Тривалість понад 10 років в одній інстанції без будь-яких виправдувальних обставин є очевидним порушенням.
* **Системна відсутність національних засобів юридичного захисту (стаття 13):** Рішення підтверджує, що Україна досі не забезпечує ефективного національного механізму (як для прискорення судового розгляду, так і для надання фінансової компенсації) для осіб, які опинилися в пастці надмірно тривалих кримінальних проваджень.
* **Зловживання запобіжними заходами (стаття 2 Протоколу № 4):** Це надзвичайно практичний аспект. Суд постановив, що «підписка про невиїзд» (зобов’язання не відлучатися — поширений запобіжний захід в Україні) не може застосовуватися безстроково. Тримання особи під таким обмеженням понад 10 років без постійного, детального обґрунтування є самостійним порушенням права на свободу пересування.
* **Суворе застосування процесуальних правил (стаття 41 / Правило 60):** Це слугує важливим застереженням для юристів-практиків. Навіть якщо Суд виявить численні серйозні порушення Конвенції, він суворо застосовуватиме Правило 60 Регламенту Суду. Оскільки адвокат заявника не подав вимоги про справедливу сатисфакцію у належному форматі та у встановлений строк, Суд присудив нуль євро компенсації. Це підкреслює, що дотримання процесуальних вимог є настільки ж важливим, як і суть самого порушення прав людини.
СПРАВА «КУЛІШ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
****
### 1. Суть рішення
Це рішення, ухвалене Комітетом Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) 11 червня 2026 року, стосується чотирьох об’єднаних заяв проти України щодо смерті найближчих родичів заявників внаслідок ймовірної медичної недбалості. Заявники стверджували, що національні органи влади не провели ефективних кримінальних розслідувань цих трагічних подій, посилаючись на процесуальний аспект статті 2 (Право на життя) Європейської конвенції з прав людини. Суд одноголосно визнав порушення статті 2 в усіх чотирьох справах, вказавши на системні недоліки на національному рівні, такі як надмірні затримки, втрата або знищення ключових медичних доказів, а також загальна відсутність ретельності під час розслідування. Ці процесуальні недоліки фактично завадили національним органам влади встановити точні обставини смерті та притягнути до відповідальності винних медичних працівників. З огляду на це Суд зобов’язав Україну виплатити кожному заявнику 6 000 євро як компенсацію моральної шкоди, а також визначені судові витрати.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та порівняння з попередньою прецедентною практикою
Рішення має систематизовану структуру і складається з таких розділів:
* **Вступ та процедура:** Детальний опис подання заяв відповідно до статті 34 Конвенції та повідомлення, направленого Уряду України.
* **Право:**
* *Об’єднання заяв:* Суд об’єднав чотири заяви через схожість предмета спору.
* *Прийнятність та суть справи відповідно до статті 2:* Суд оцінив скарги в контексті процесуальних зобов’язань держави у сфері охорони здоров’я.
* *Застосування статті 41:* Розгляд питання справедливої сатисфакції (відшкодування шкоди та витрат).
* **Додаток:** Детальна таблиця з викладом конкретних фактів, національних проваджень, ключових питань та присуджених сум грошових компенсацій для кожного з чотирьох заявників (Сергія Миколайовича Куліша, Олега Олександровича Цмокалова, Людмили Василівни Перети та Анатолія Григоровича Брозницького).
**Основні положення та правові порівняння:**
Рішення зосереджене на **процесуальному аспекті статті 2 Конвенції**, який зобов’язує держави створити ефективну незалежну судову систему, здатну встановлювати причини смерті пацієнтів, які перебували під медичним наглядом, та притягати винних до відповідальності.
З точки зору еволюції права, це рішення не змінює усталену практику Суду, а радше підкріплює її, застосовуючи загальновизнані принципи до системної проблеми в Україні. Суд спирався у своїй оцінці на знакове рішення Великої палати у справі *«Лопеш де Соуза Фернандеш проти Португалії»* (2017), яке визначає межі зобов’язань держави у сфері охорони здоров’я. Крім того, Суд прямо порівняв недоліки в цих заявах зі своїми попередніми провідними рішеннями проти України, зокрема у справах *«Арська проти України»* (2013) та *«Валерій Фуклєв проти України»* (2014). Посилаючись на ці та інші справи, розглянуті Комітетом (такі як *«Марчук»* та *«Третьякова»*), Суд підкреслив, що національні органи влади продовжують припускатися тих самих структурних помилок, таких як непроведення своєчасних судово-медичних експертиз та допущення закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для журналістів, юристів-практиків та правозахисників найбільш критичні аспекти цього рішення полягають у конкретних, задокументованих недоліках, які ЄСПЛ визнав такими, що становлять порушення процесуальних гарантій права на життя:
* **Обов’язок зберігати та забезпечувати збереження доказів:** У справі *«Куліш»* Суд наголосив, що ненадання лікарнею медичної документації та подальше ймовірне знищення гістологічних зразків серйозно підірвали здатність судових експертів оцінити надане медичне лікування. Це свідчить про те, що невжиття державою заходів для забезпечення збереження життєво важливих медичних доказів на ранній стадії розслідування є порушенням статті 2.
* **Вплив невиправданих затримок на притягнення до відповідальності:** У справах *«Перета»* та *«Брозницький»* Суд зосередив особливу увагу на тому, як тривалі розслідування призвели до закінчення строків давності притягнення до відповідальності. У справі *«Перета»* затримка призвела до того, що лікарі, допитані через сім років після події, вже не могли згадати деталі пологів. У справі *«Брозницький»* провадження тривало понад 15 років, перш ніж його було закрито у зв’язку із закінченням строків давності. Суд підкреслює, що затримки, які дозволяють потенційним правопорушникам уникати покарання, підривають превентивну роль судової системи.
* **Неефективність скасування рішень та повернення справ на додаткове розслідування:** У рішенні критикується практика «пінг-понгу» у національних провадженнях, коли рішення слідчих про закриття справ неодноразово скасовуються судами або прокурорами через неповноту розслідування, проте після відновлення розслідування жодного реального прогресу не досягається (як це було у справах *«Цмокалов»* та *«Брозницький»*).
* **Статус потерпілого та участь у провадженні:** Суд звернув увагу на те, що національні органи влади не змогли оперативно визнати членів сімей потерпілими (наприклад, у справі *«Цмокалов»*, де для надання статусу потерпілого знадобилося судове втручання), а також на те, що слідчі не розглянули конкретні запитання та клопотання, подані представниками потерпілих під час проведення судово-медичних експертиз.
СПРАВА «ШАРАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ»
### Суть рішення
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі *«Шарац проти Хорватії»* ухвалив рішення щодо відповідності умов тримання під вартою у Загребській в’язниці стандартам прав людини. Заявник, Перо Шарац, який перебував під вартою за серйозними обвинуваченнями у незаконному обігу наркотиків, стверджував, що умови його тримання порушували статтю 3 Європейської конвенції з прав людини через надмірне перенаселення та неналежне облаштування камер. Суд визнав порушення статті 3, встановивши, що заявник зазнав поводження, що принижує гідність, протягом певних періодів, коли його особистий простір був меншим за прийнятні міжнародні стандарти. Водночас Суд відхилив його скарги щодо надмірної тривалості тримання під вартою відповідно до пункту 3 статті 5, дійшовши висновку, що національні суди навели відповідні та достатні підстави для продовження його тримання під вартою. Зрештою, ЄСПЛ зобов’язав Хорватію сплатити заявнику 5 700 євро як компенсацію моральної шкоди та 1 080 євро на відшкодування судових та інших витрат.
—
### Структура рішення та еволюція прецедентної практики
Рішення структуроване на кілька окремих юридичних та фактичних розділів:
1. **Процедура та факти**: у цьому розділі описуються обставини арешту заявника в липні 2019 року за причетність до міжнародної мережі наркотрафіку (пов’язаної з 600 кілограмами кокаїну) та його подальше тримання під вартою в Загребській в’язниці до грудня 2021 року.
2. **Право – Стаття 3 (Неналежні умови тримання під вартою)**: це основна частина рішення. Суд розділяє період тримання заявника під вартою на конкретні проміжки часу, аналізуючи точну площу особистого простору, наданого йому в користування. Суд визнає скарги щодо періодів сильного перенаселення прийнятними та обґрунтованими по суті, водночас відхиляючи скарги щодо інших періодів як неприйнятні.
3. **Право – Пункт 3 статті 5 (Тривалість тримання під вартою)**: Суд оцінює, чи обґрунтували національні органи влади тримання заявника під вартою протягом понад двох років. Він визнає цю частину заяви неприйнятною (як явно необґрунтовану).
4. **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція)**: у цьому розділі детально описується фінансова компенсація, присуджена заявнику як відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
5. **Додаток**: детальна таблиця з точними датами, тривалістю, доступною кількістю квадратних метрів на одного ув’язненого та конкретними скаргами (такими як брак свіжого повітря, незадовільний стан санітарно-гігієнічних приміщень та відсутність приватності).
#### Еволюція та порівняння з попередньою прецедентною практикою
Це рішення не змінює чинну нормативно-правову базу, а натомість підтверджує та суворо застосовує прецедентні принципи, встановлені у рішенні Великої палати у справі ***«Муршич проти Хорватії»*** (2016) та рішенні у справі ***«Улемек проти Хорватії»*** (2019).
* **Презумпція порушення**: Суд суворо застосував стандарт, сформульований у справі *«Муршич»*, який визначає, що будь-який особистий простір площею менше 3 квадратних метрів у багатомісній камері створює сильну презумпцію порушення статті 3.
* **Суворі стандарти спростування**: у рішенні підкреслюється, що ця презумпція може бути спростована лише в тому разі, якщо держава доведе, що зменшення простору було «короткочасним, випадковим і незначним». У цій справі Суд відхилив доводи Уряду, оскільки періоди перенаселення були тривалими та систематичними.
* **Трактування діапазону від 3 до 4 квадратних метрів**: рішення підтверджує правило, згідно з яким навіть якщо ув’язнений має від 3 до 4 квадратних метрів простору, брак місця залишається «вагомим фактором». Суд використав прецедент у справі *«Улемек»*, щоб встановити порушення щодо цих періодів через супутні негативні умови у Загребській в’язниці (наприклад, відсутність приватності в туалеті, погана вентиляція та недостатнє освітлення).
—
### Основні положення та ключові висновки для практичного використання
Для журналістів та практикуючих юристів найважливіші аспекти цього рішення полягають у суворих стандартах доказування та юридичних порогах, які застосовує Суд:
* **Тягар доказування покладається на Уряд (фактор простору)**: у рішенні наголошується, що Уряд має позитивне зобов’язання надавати детальний, поденний звіт про умови тримання під вартою. У цій справі, оскільки Уряд не зміг чітко вказати точну тривалість періодів, коли заявник мав понад 4 квадратні метри простору, Суд вирішив цю двозначність на користь заявника, визнавши, що в ці періоди площа була меншою за поріг у 4 квадратні метри.
* **Неможливість спростування факту перенаселення**: Суд роз’яснив, що перебування ув’язненого на свіжому повітрі протягом двох годин на день не компенсує і не спростовує презумпцію поводження, що принижує гідність, якщо протягом решти 22 годин він перебуває у камері з особистим простором менше 3 квадратних метрів.
* **Обґрунтування тривалого тримання під вартою у справах про організовану злочинність**: відповідно до пункту 3 статті 5 Суд підтвердив, що «характер обвинувачень», «складність справи» (пов’язаної з міжнародною організованою злочинністю) та «значна роль обвинуваченого» є цілком достатніми підставами для тривалого тримання під вартою. Національні суди успішно уникли «загальних та абстрактних» міркувань, що вберегло Хорватію від визнання порушення в цій частині.
* **Пропорційність грошових компенсацій**: хоча заявник вимагав 70 000 євро як компенсацію шкоди та понад 42 000 євро на покриття витрат на правову допомогу, Суд застосував вкрай консервативний стандарт, присудивши лише 5 700 євро як компенсацію моральної шкоди та 1 080 євро на відшкодування судових витрат, що свідчить о суворій оцінці Судом справедливої компенсації.
СПРАВА «ШИНКОВСЬКА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
****
### 1. Суть рішення
У справі «Шинковська та інші проти України» Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув питання сумісності довічного позбавлення волі в Україні без реальної перспективи звільнення із забороною катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження відповідно до статті 3 Конвенції. Суд розглянув заяви чотирьох українських засуджених до довічного позбавлення волі, які стверджували, що їхні покарання фактично є такими, що не можуть бути скорочені. Що вкрай важливо, Суд визнав, що хоча в Україні протягом багатьох років був відсутній належний механізм перегляду довічних вироків, законодавча реформа, яка повноцінно запрацювала 3 березня 2023 року, успішно вирішила цю системну проблему. Як наслідок, ЄСПЛ встановив порушення статті 3 лише щодо періоду тримання заявників під вартою до 3 березня 2023 року, водночас відхиливши їхні скарги стосовно періоду після цієї дати. Зрештою, Суд постановив, що саме встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію, а отже, жодної грошової компенсації заявникам присуджено не було.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція прецедентної практики
Судове рішення має систематизовану структуру, починаючи з процесуальних аспектів і переходячи від викладу фактичних обставин до правового аналізу та остаточних постанов:
* **Процедура та факти (пункти 1–3 та Додаток):** Суд об’єднав чотири окремі заяви (подані в період з лютого по квітень 2023 року) у зв’язку зі схожістю їхнього предмета. У Додатку детально описано заявників (Наталію Шинковську, Світлану Кривонос, Олександра Бахмача та Сергія Ключника), їхні початкові смертні вироки (згодом замінені на довічне позбавлення волі) або безпосередні довічні вироки, винесені в період з 1997 по 2010 рік, а також відповідні рішення національних судів.
* **Право (пункти 4–8):** Цей розділ містить основну правову оцінку за статтею 3 Конвенції. У ньому окреслено загальні принципи «можливості скорочення» довічних вироків та їх застосування в українському контексті.
* **Застосування статті 41 (пункт 9):** Цей розділ стосується справедливої сатисфакції та містить висновок про те, що встановлення порушення є достатнім.
* **Резолютивна частина:** Формальні, одностайні рішення Суду про об’єднання заяв, визнання прийнятними скарг щодо періоду до березня 2023 року, встановлення порушення статті 3 за цей період та визнання решти заяв неприйнятними.
#### Еволюція та зміни порівняно з попередньою прецедентною практикою:
Це рішення є консолідованим застосуванням суттєвого зрушення у практиці ЄСПЛ щодо українських довічних вироків:
* **Старий стандарт (справа «Пєтухов проти України (№ 2)», 2019 рік):** Раніше Суд констатував системне порушення статті 3 в Україні через те, що процедура президентського помилування була єдиним шляхом виходу, який не становив чіткого механізму з перспективою звільнення.
* **Поворотний момент (справа «Медвідь проти України», 2024 рік):** Раніше Суд встановив, що **3 березня 2023 року** в Україні повноцінно запрацював новий національний механізм умовно-дострокового звільнення.
* **Позиція у поточному рішенні:** Справа «Шинковська та інші» закріплює цю часову межу. ЄСПЛ більше не вбачає триваючого порушення статті 3 щодо українських довічно ув’язнених осіб. Замість цього Суд проводить чітку лінію: будь-яка скарга на неможливість скорочення покарання, що стосується періоду *після* 3 березня 2023 року, наразі відхиляється як «явно необґрунтована», оскільки новий український механізм умовно-дострокового звільнення вважається таким, що надає реальну та чітку можливість перегляду. Порушення обмежується виключно історичним періодом, що передував цій даті.
—
### 3. Основні положення, найважливіші для юридичного та практичного використання
Для юристів-практиків, журналістів та правозахисників найважливішими положеннями цього рішення є:
* **Тест на «можливість скорочення» (пункт 6):** У рішенні підтверджується суворий стандарт, згідно з яким для відповідності довічного позбавлення волі статті 3 воно має бути таким, що може бути скорочене *de jure* та *de facto*. Це вимагає наявності перспективи звільнення та механізму перегляду на основі пенітенціарних підстав (покарання, стримування, захист суспільства та ресоціалізація), з поступовим посиленням уваги до ресоціалізації з плином часу.
* **Гранична дата — 3 березня 2023 року (пункт 8):** Це найважливіша практична деталь. Суд чітко постановив, що новостворений український механізм умовно-дострокового звільнення відповідає стандартам Конвенції. Як наслідок, будь-які майбутні заяви до ЄСПЛ щодо відсутності перспективи звільнення для засуджених до довічного позбавлення волі в Україні будуть визнані неприйнятними, якщо вони стосуватимуться періоду після цієї дати.
* **Часове обмеження порушень (пункт 8 та резолютивна частина):** Суд обмежує встановлення порушення статті 3 виключно часовими рамками між винесенням заявникам остаточного вироку та 3 березня 2023 року.
* **Стандарт справедливої сатисфакції (пункт 9):** Суд підтримує свою усталену позицію, згідно з якою у справах, що стосуються системної відсутності механізму перегляду довічного вироку, моральна шкода достатньою мірою компенсується самим лише судовим встановленням порушення, а отже, заявники не мають права на грошову компенсацію відповідно до статті 41.
СПРАВА «ТАМАКУЛОВА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
****
### 1. Суть рішення
Це рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) стосується п’яти об’єднаних заяв, поданих громадянами України проти України щодо надмірної тривалості цивільного судочинства. Суд одноголосно постановив, що Україна порушила пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на розгляд справи упродовж розумного строку. Крім того, Суд визнав порушення статті 13 у зв’язку з відсутністю будь-якого ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого заявники могли б оскаржити або прискорити це тривале провадження. Спираючись на свою устояну практику, ЄСПЛ не знайшов жодного фактичного чи юридичного виправдання таких затримок, які в деяких із цих справ тривали понад вісім років. Відповідно, Суд зобов’язав Українську державу сплатити заявникам компенсацію моральної шкоди в розмірі від 500 до 3 000 євро.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та зміни
Рішення структуроване систематично з метою спрощення швидкого вирішення повторюваних справ Комітетом у складі трьох суддів:
* **Процедура (пункти 1–2):** Визначає походження заяв відповідно до статті 34 Конвенції та зазначає, що Уряд України був офіційно повідомлений.
* **Факти (пункти 3–4):** Відсилає до доданої таблиці щодо детальної інформації про окремих заявників та визначає суть скарги: надмірна тривалість цивільного судочинства та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту.
* **Право (пункти 5–11):**
* *Об’єднання заяв (пункт 5):* Суд об’єднує п’ять заяв в одне провадження у зв’язку зі спільним юридичним та фактичним підґрунтям.
* *Судова оцінка по суті (пункти 6–11):* Суд окреслює критерії «розумного строку» та посилається на провідний прецедент *«Карнаушенко проти України»*. Він доходить висновку, що національне провадження не відповідало вимогам розумного строку і що в Україні не існує ефективного національного засобу юридичного захисту для таких скарг.
* **Застосування статті 41 (пункт 12):** Стосується справедливої сатисфакції, присуджуючи конкретну грошову компенсацію за моральну шкоду.
* **Резолютивна частина:** Офіційні, обов’язкові до виконання рішення Суду, включаючи об’єднання заяв, прийнятність, визнання порушень та умови виплати (включаючи пеню).
* **Додаток:** Детальна таблиця щодо справи кожного заявника із зазначенням тривалості національного провадження, залучених судових інстанцій та індивідуальних сум грошових компенсацій.
**Зміни порівняно з попередніми версіями/справами:**
Це рішення не змінює встановлених правових принципів, а радше консолідує їх. Воно демонструє спрощений, стандартизований процесуальний підхід. Замість винесення розлогих індивідуальних рішень Суд використовує формат Комітету та додану таблицю для ефективного вирішення повторюваних справ, застосовуючи усталені принципи з провідної справи *«Карнаушенко проти України»* (2006 рік).
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для юристів-практиків та журналістів, які відстежують дотримання прав людини, найважливішими положеннями цього рішення є:
* **Критерії «розумного строку» (пункт 7):** Суд нагадує класичний чотирьохкомпонентний тест, який використовується для оцінки тривалості провадження: складність справи, поведінка заявника, поведінка відповідних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника.
* **Системний прецедент (пункт 8):** Посилаючись на справу *«Карнаушенко проти України»*, Суд наголошує, що структурна проблема затягування цивільного судочинства в Україні залишається невирішеною, що дозволяє Суду застосовувати спрощену процедуру розгляду.
* **Подвійне порушення (пункт 11):** Суд чітко пов’язує порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) зі статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту). Це підтверджує, що в українському законодавстві досі відсутній дієвий компенсаторний або превентивний (прискорювальний) механізм для учасників судового процесу, які стикаються із затримками у розгляді справ.
* **Фінансові орієнтири (Додаток):** Додана таблиця слугує практичним посібником для розрахунку відшкодування шкоди. Наприклад, затримка тривалістю понад 8 років у 3–4 судових інстанціях призвела до присудження компенсацій у розмірі від 500 до 3 000 євро залежно від конкретних обставин та важливості національного судового спору.
* **Умови виплати пені (Резолютивна частина):** У рішенні зазначено, що присуджені суми мають бути виплачені протягом трьох місяців з моменту набуття рішенням статусу остаточного, після чого на них нараховується простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
СПРАВА «ВАРГА ТА ІНШІ ПРОТИ УГОРЩИНИ»
Цей аналіз рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Варга та інші проти Угорщини» (Заява № 7641/25), ухваленого 11 червня 2026 року, структурований таким чином, щоб надати чіткий, професійний та точний огляд, придатний для журналістського використання.
### 1. Суть рішення
Це рішення стосується скарги, поданої групою громадян Угорщини щодо надзвичайної тривалості цивільного провадження на національному рівні відповідно до статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини встановив, що розгляд відповідної цивільної справи, яка перебуває на стадії розгляду вже понад 24 роки в суді однієї інстанції, не відповідає вимозі щодо «розумного строку». Під час провадження Суд виявив адміністративну помилку стосовно однієї заявниці, пані Імрене Ревес (Ms. Imréné Révész), і згодом вилучив її заяву з реєстру справ. Щодо решти 24 заявників Суд встановив явне порушення їхнього права на справедливий і своєчасний судовий розгляд. Відповідно, Суд визнав Угорщину відповідальною за затримку та зобов’язав державу-відповідача виплатити стандартизовану суму в розмірі 200 євро кожному заявнику, вимоги якого було задоволено.
### 2. Структура рішення та еволюція прецедентної практики
Рішення структуроване на кілька окремих правових та фактичних розділів:
* **Процедура (§§ 1–3):** Фіксує подання заяви 6 березня 2025 року, представництво заявників паном Б. Харомсекі (Mr. B. Háromszéki) та повідомлення Уряду Угорщини про скаргу.
* **Факти (§§ 4–5):** Посилається на додану таблицю, що містить конкретні дані про заявників, та визначає суть скарги: надмірну тривалість цивільного провадження.
* **Право (§§ 6–11):**
* *Процесуальне рішення (§ 6):* Застосовує статтю 37 § 1 (c) Конвенції для вилучення з реєстру заяви пані Імрене Ревес через адміністративну помилку.
* *Розгляд справи по суті (§§ 7–11):* Аналізує порушення статті 6 § 1. У цьому розділі повторюються стандартні критерії оцінки (складність справи, поведінка сторін/державних органів та важливість предмета спору для заявників) та наводяться посилання на встановлені прецеденти.
* **Застосування статті 41 (§§ 12–13):** Стосується справедливої сатисфакції та визначає фінансову компенсацію.
* **Резолютивна частина («З цих підстав»):** Формальні, одноголосні рішення Комітету щодо вилучення з реєстру, прийнятності, порушення, а також конкретних умов виплати фінансової компенсації (включаючи відсотки за прострочення платежу).
* **Додаток:** Детальні табличні дані із зазначенням заявників, точної хронології національного провадження (яке розпочалося 13 липня 2000 року і досі триває) та індивідуальних сум присудженої компенсації.
**Зміни та еволюція порівняно з попередніми версіями:**
Це рішення не змінює чинних правових доктрин, а радше підтверджує усталену прецедентну практику. Суд прямо спирається на свої попередні ключові рішення проти Угорщини, зокрема у справах *«Гажшо проти Угорщини»* (Gazsó v. Hungary, 2015) та нещодавній *«Чатарі та інші проти Угорщини»* (Csatári and Others v. Hungary, 2025). Використовуючи процедуру розгляду Комітетом у складі трьох суддів, Суд розглядає цю справу як частину повторюваної, системної проблеми затримок судового розгляду в Угорщині, застосовуючи спрощені, стандартизовані процедури та уніфіковані суми компенсацій замість розробки нових правових критеріїв.
### 3. Основні положення рішення для практичного використання
Для правового аналізу та журналістського висвітлення найбільш критично важливими положеннями цього рішення є такі:
* **Стаття 6 § 1 (Критерії розумного строку):** У рішенні знову наголошується на суворих правових межах, що використовуються для оцінки затримок судового розгляду. «Розумність» тривалості провадження завжди повинна оцінюватися на основі таких критеріїв:
1. Складність справи;
2. Поведінка заявників;
3. Поведінка відповідних державних органів;
4. Важливість предмета спору для заявників.
* **Стаття 37 § 1 (c) (Вилучення з реєстру справ):** Це положення виділено як процесуальний механізм, який Суд використовує для виключення сторони з провадження у разі виявлення адміністративної помилки та за відсутності переконливих причин, пов’язаних із дотриманням прав людини, для продовження розгляду цієї конкретної заяви.
* **Хронологія фактичних обставин (Додаток):** Додаток містить важливі фактичні докази порушення. У ньому задокументовано цивільне провадження, яке розпочалося 13 липня 2000 року і залишається незавершеним у 2026 році, що становить надзвичайну затримку тривалістю понад 24 роки та 10 місяців лише в одній інстанції. Це є крайнім показником того, що Суд вважає беззаперечним порушенням Конвенції.
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція та відсотки за прострочення):** Суд установлює уніфіковану компенсацію у розмірі 200 євро кожному заявнику в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат. Суд також визначає стандартні умови виконання рішення: виплата має бути здійснена протягом трьох місяців, інакше нараховуватимуться прості відсотки у розмірі, що дорівнює граничній кредитній ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
СПРАВА «ВАРВА ПРОТИ УКРАЇНИ»
### 1. Суть рішення
У справі «Варва проти України» Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив рішення щодо заяви, яка стосувалася численних порушень статей 3 та 5 Конвенції, що виникли у зв’язку з триманням заявника під вартою у Харкові наприкінці 2014 року. Суд встановив, що заявник, Варва Микола Васильович, піддався незареєстрованому триманню під вартою протягом двох днів і зазнав фізичного жорстокого поводження з боку представників держави, що підтверджується саднами на зап’ястях, які відповідають наслідкам застосування кайданок, і які національні органи влади не розслідували. Крім того, його подальше затримання без ухвали суду та автоматичне досудове тримання під вартою на підставі «положення про виключення можливості застосування застави» для підозрюваних у тероризмі були визнані незаконними та необґрунтованими. Водночас Суд визнав неприйнятною його скаргу щодо нібито примусового переміщення до самопроголошеної «Донецької народної республіки» («ДНР») під час обміну утримуваними особами у грудні 2014 року у зв’язку з невичерпанням ним національних засобів правового захисту. Зрештою, ЄСПЛ визнав Україну відповідальною за ці порушення та присудив заявнику 16 000 євро як компенсацію моральної шкоди.
—
### 2. Структура рішення, основні положення та еволюція правових підходів
Судове рішення має систематизовану структуру, починаючи з представлення сторін та детального викладу фактичних обставин справи. Цей виклад охоплює геополітичний контекст конфлікту на сході України у 2014 році, затримання заявника, його задокументовані тілесні ушкодження, умови його тримання під вартою у Харківському СІЗО, а також деталі обміну утримуваними особами в грудні 2014 року. Далі у рішенні наводяться відповідні положення національного законодавства, включаючи Конституцію України, Кримінальний кодекс та Кримінальний процесуальний кодекс.
Суть рішення полягає в оцінці Суду, яка поділена на:
* **Попереднє заперечення Уряду** щодо нібито зловживання правом на індивідуальну заяву (яке Суд відхилив).
* **Скарги за статтею 3** стосовно жорстокого поводження та відсутності ефективного розслідування.
* **Інші порушення, оцінені відповідно до усталеної судової практики (WECL)**, які детально описані в додатку у формі таблиці, що охоплює умови тримання під вартою, незареєстроване затримання, незаконний арешт та необґрунтоване тримання під вартою.
* **Прийнятність скарги щодо обміну утримуваними особами**.
* **Справедливу сатисфакцію** відповідно до статті 41.
**Значення**: Це рішення є надзвичайно актуальним для України та громадян України, оскільки воно визначає правові межі державної влади в періоди активних криз національної безпеки та конфліктів.
Порівняно з попередніми рішеннями у практиці ЄСПЛ, це рішення не створює абсолютно нового права, а скоріше закріплює та вдосконалює існуючі стандарти у кількох ключових сферах:
* **«Положення про виключення можливості застосування застави» (частина 5 статті 176 КПК України):** Суд підтвердив прецедент, встановлений у справі «Грубник проти України», знову наголосивши, що законодавчі положення, які автоматично виключають застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, для підозрюваних у тероризмі, порушують пункт 3 статті 5.
* **Процесуальні пороги статті 3:** Суд роз’яснив, що за законодавством України будь-яке отримання офіційними особами відомостей про тілесні ушкодження має негайно зумовлювати внесення запису до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Обхід цього кроку становить автоматичне процесуальне порушення статті 3.
* **Обмін утримуваними особами в умовах конфлікту:** рішення містить важливе роз’яснення щодо того, як Суд розглядає скарги про примусову участь в обміні полоненими, встановлюючи суворий стандарт вичерпання національних засобів правового захисту, навіть коли заявника переміщують на непідконтрольні уряду території.
—
### 3. Основні положення рішення, найбільш важливі для практичного використання
Для практикуючих юристів, правозахисників та журналістів найбільш критично важливі правові положення та висновки у цьому рішенні включають:
* **Тягар доведення щодо тілесних ушкоджень під час перебування під контролем держави (стаття 3 — матеріальний аспект):** Суд ухвалив, що якщо особа потрапляє під варту у здоровому стані, але згодом у неї фіксують тілесні ушкодження — зокрема, садна на зап’ястях, що свідчать про туге затягування кайданок, — тягар доведення перекладається на державу, яка має надати правдоподібне пояснення. За відсутності такого пояснення виникає матеріальна відповідальність держави за статтею 3.
* **Обов’язкова реєстрація заяв про катування (стаття 3 — процесуальний аспект):** ЄСПЛ наголосив, що національні органи прокуратури не можуть проводити неформальні «дослідчі перевірки» для відхилення заяв про катування. Відповідно до статті 214 КПК України, вони зобов’язані офіційно зареєструвати кримінальне провадження в ЄРДР протягом 24 годин. Невиконання цієї вимоги порушує процесуальний аспект статті 3.
* **Суворі обмеження щодо затримання без ухвали суду (пункт 1 статті 5):** Суд постановив, що затримання особи, «коли вона йшла до автостоянки», не підпадає під законодавчий виняток щодо затримання особи «безпосередньо під час вчинення кримінального правопорушення» (стаття 208 КПК). Затримання без ухвали суду не може бути виправдане ретроспективно, якщо особа не вчиняла активних злочинних дій безпосередньо в момент затримання.
* **Індивідуальна оцінка ризиків при триманні під вартою (пункт 3 статті 5):** У рішенні знову наголошується, що тяжкість звинувачень (таких як тероризм) не може слугувати єдиним виправданням для тривалого досудового тримання під вартою. Національні суди повинні здійснювати конкретну, індивідуальну оцінку соціальних зв’язків підозрюваного та реального ризику переховування від правосуддя або вчинення нового правопорушення.
* **Вичерпання засобів правового захисту при обміні утримуваними особами:** Це надзвичайно важливий висновок для справ, пов’язаних із зонами конфлікту. Суд ухвалив, що якщо затриманий стверджує, що його примусово залучили до обміну, він повинен довести, що вжив розумних, реалістичних заходів для висловлення заперечення. Це включає висловлення протесту нейтральним третім сторонам, присутнім на місці події (таким як спостерігачі ОБСЄ), або ініціювання судових процесів на національному рівні через членів родини, адвокатів чи особисто після повернення на підконтрольну уряду територію. Невиконання цих дій робить скаргу неприйнятною.
