1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прокуратури щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прокурора.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на необхідність врахування змін у законодавстві щодо обмеження періоду виплати середнього заробітку (стаття 117 КЗпП) та застосування принципу співмірності при визначенні суми відшкодування. Суд зазначив, що необхідно встановити розмір середнього заробітку за весь час затримки, загальний розмір належних виплат при звільненні, частку виплачених та невиплачених коштів, і на основі цього, з урахуванням принципів розумності та справедливості, визначити суму відшкодування. Суд також наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченою сумою, а також невірно застосували норми матеріального права щодо періоду нарахування середнього заробітку. **** Суд відступив від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулював правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
