1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за певні періоди, а також перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували положення статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП), яка регулює строки звернення до суду у трудових спорах, не врахувавши тривалість правовідносин, що виникли до та після внесення змін до цієї статті. Суд зазначив, що необхідно розмежовувати застосування редакцій статті 233 КЗпП, чинних до та після 19 липня 2022 року, коли були внесені зміни щодо строків звернення до суду. Суд також вказав на необхідність встановити факт отримання позивачем письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, що є важливим для визначення початку перебігу строку звернення до суду. Крім того, суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили належного відповідача у справі, оскільки в позовній заяві та апеляційній скарзі були вказані різні військові частини.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
