Справа №495/2129/21 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна, акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва про право власності та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно залучити до участі у справі всіх сторін правочину, зокрема організатора електронних торгів ДП «СЕТАМ», оскільки у разі задоволення позову виникнуть права та обов’язки щодо повернення всього, що сторони одержали на виконання договору. Суд зазначив, що позивач не заявила клопотання про залучення ДП «СЕТАМ» як співвідповідача, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для висновків по суті вирішення спору за умови неналежного суб’єктного складу. Суд також підкреслив, що кожна сторона сама визначає стратегію захисту, зміст своїх вимог і осіб, до яких пред’являються позовні вимоги, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог. Доводи касаційної скарги про надмірний формалізм суду були відхилені, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №459/2471/16-к від 18/12/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої в одержанні неправомірної вигоди службовою особою (ч. 3 ст. 368 КК України).
2. Верховний Суд скасував виправдувальний вирок, оскільки суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення кримінального процесуального закону. Зокрема, суди не надали належної оцінки доказам сторони обвинувачення, визнавши недопустимими результати негласних слідчих дій (НСРД) через несвоєчасне розсекречення ухвал про їх проведення. Суд не врахував, що прокурор не є самостійним суб’єктом розсекречення, а повинен звертатися до експертної комісії. Суд не з’ясував, чи вжила сторона обвинувачення всіх необхідних заходів для розсекречення документів, і чи мала сторона захисту реальну можливість ознайомитися з ними та підготувати свою позицію. Також, апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги прокурора.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №686/25931/22 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме статей 135 та 323 КПК України, оскільки, здійснюючи спеціальне судове провадження (in absentia), вжив заходів лише щодо направлення повідомлення про дату, час і місце апеляційного розгляду за останнім відомим місцем перебування обвинуваченого та розміщення оголошення в газеті “Урядовий кур’єр”, але не забезпечив висвітлення цієї інформації на офіційному вебсайті Хмельницького апеляційного суду, що є обов’язковим відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України. Суд касаційної інстанції наголосив, що обов’язок повідомлення обвинуваченого під час спеціального судового провадження покладається і на суд апеляційної інстанції, який фактично є останньою інстанцією для перевірки повноти судового розгляду. Верховний Суд підкреслив, що недотримання цих вимог є істотним порушенням, яке могло перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, посилаючись на практику ЄСПЛ та власні попередні рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №574/875/20 від 22/12/2025
Предметом спору є перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у кримінальному провадженні.
У цій справі Верховний Суд розглядав касаційну скаргу засудженого на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, які стосувалися перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Суд заслухав доводи сторін, зокрема, прокурора, захисників та засуджених, які брали участь у режимі відеоконференції. Верховний Суд, керуючись статтями Кримінального процесуального кодексу України, перевірив законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій. Під час розгляду касаційної скарги, колегія суддів виходила з необхідності дотримання норм процесуального права та забезпечення права на справедливий судовий розгляд. В результаті аналізу матеріалів справи, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішень судів нижчих інстанцій.
Суд вирішив залишити без змін ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №991/6928/25 від 22/12/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_8 у заволодінні коштами державного підприємства шляхом зловживання службовим становищем, вчиненні службового підроблення.
2. Суд встановив, що ОСОБА_8, обіймаючи посаду заступника директора ДП «ДГ «Елітне», а згодом виконуючи обов’язки директора, зловживала своїм службовим становищем, вступивши у змову з іншими особами для заволодіння коштами підприємства. Для цього вона укладала фіктивні договори з ТОВ «Завод біодобрив «Тривко» та ТОВ «Каспій Агро» на поставку та внесення органічних добрив, які фактично не здійснювалися. ОСОБА_8 підписувала та затверджувала завідомо неправдиві акти про використання добрив, що дозволяло списувати кошти з підприємства. Суд також врахував покази свідків, зокрема ОСОБА_11, ОСОБА_17 та ОСОБА_12, які підтвердили фіктивність договорів та відсутність фактичного постачання і використання добрив. Важливим доказом стали матеріали з мобільного телефону ОСОБА_8, які свідчили про її намагання приховати злочин та узгоджувати дії з іншими особами. Суд також врахував, що ОСОБА_8 порушила статут підприємства, не отримавши згоди Національної академії аграрних наук України на укладення господарських зобов’язань на суму, що перевищує 10 відсотків вартості активів підприємства.
3. Суд визнав ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади.
Справа №569/16033/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення сина з квартири, яка належить матері на праві власності, без надання іншого житла.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виселення, виходячи з того, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача, з яким він має тривалий та постійний зв’язок від народження, що робить її його “житлом” у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд врахував, що відповідач проживав у квартирі ще за життя попереднього власника (діда), будучи членом сім’ї та маючи згоду на проживання. Суд також наголосив, що виселення є крайнім заходом, і в даному випадку інтереси позивача як власника не переважають інтереси відповідача, який може стати безхатченком. Суд зазначив, що право власності позивача обмежене законним правом проживання відповідача, і вимога позбавлення відповідача права на житло є непропорційним втручанням. Суд також взяв до уваги, що позивач знала про обтяження квартири правом користування відповідача, коли успадкувала її.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №451/1783/18 від 19/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання недійсними свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки проведення ремонтних робіт відбувалося з прив’язкою до існуючого об’єкта нерухомості, що не свідчить про створення нової речі. Суд врахував, що кожному об’єкту нерухомості присвоюється унікальний реєстраційний номер, який не змінюється. Позивач не довів створення нової речі, тому посилання на статтю 332 ЦК України є безпідставним. Суд зазначив, що позивач має право на відшкодування витрат на поліпшення майна, але обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи визнання права власності. Щодо визнання недійсними свідоцтв про право власності, суд встановив, що нотаріус діяв у межах закону, видаючи їх спадкоємцям, які прийняли спадщину у встановлений строк.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №520/6976/24 від 19/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління ДСНС щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення позивачу при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили позов без розгляду в частині вимог за період з 19 липня по 9 листопада 2022 року, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, що набрала чинності 19 липня 2022 року. Суд зазначив, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли позивач отримав достовірну інформацію про розмір виплаченого грошового забезпечення, а саме з дати отримання грошового атестату при звільненні. Суд відхилив аргументи позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав лише після отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки це не змінює початковий момент перебігу строку звернення до суду. Суд також врахував, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, не навівши поважних причин для його поновлення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №420/11879/25 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення пенсійного органу про відмову в перерахунку пенсії та дій щодо застосування індивідуального коефіцієнту заробітної плати при перерахунку пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження скрутного майнового стану для звільнення від сплати судового збору, а саме не надав довідку про розмір пенсії за попередній рік або довідку про відсутність інших доходів. Суд зазначив, що обов’язок доведення фінансових труднощів покладається на заявника, і суд апеляційної інстанції правомірно скористався своїм повноваженням, не звільнивши позивача від сплати судового збору. Також суд підкреслив, що звільнення від сплати судового збору в суді першої інстанції не означає автоматичного звільнення від сплати в апеляційній інстанції. Суд вказав, що повернення апеляційної скарги не обмежує доступ до правосуддя, оскільки позивач може повторно звернутися до суду після усунення недоліків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №456/5472/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, набутої під час шлюбу, частина коштів на яку була отримана як державна допомога учаснику АТО.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішив, що квартира є спільною сумісною власністю, оскільки була придбана в шлюбі частково за спільні кошти подружжя, а частково за кошти субвенцій, виділених на сім’ю, включаючи дружину та дітей. Суди встановили, що Комплексна програма соціальної підтримки учасників АТО та Порядок придбання житла спрямовані на забезпечення житлом не лише учасників АТО, але й їхніх родин. Дружина надала письмову згоду на придбання квартири. Суди відмовили у відступленні від рівності часток, оскільки не було доведено, що чоловік не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, а заборгованість по аліментах була погашена. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що діти не є суб’єктами права спільної сумісної власності подружжя, а програма допомоги передбачає забезпечення житлом всієї родини. Щодо витрат на правничу допомогу, суди попередніх інстанцій відмовили у їх відшкодуванні, оскільки не було надано доказів оплати послуг адвоката.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №303/4829/21 від 17/12/2025
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між позивачем та відповідачем.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, укладаючи договір дарування, помилялася щодо правової природи правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, враховуючи її похилий вік, стан здоров’я та потребу у сторонньому догляді. Суд також взяв до уваги, що спірна квартира була єдиним житлом позивачки, і вона продовжувала проживати в ній після укладення договору, що свідчить про відсутність фактичної передачі майна. Важливим фактором стало і те, що договір містив умову про право позивачки на пожиттєве проживання у квартирі, що, на думку суду, підтверджує наявність обов’язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника дію немайнового характеру, що не відповідає сутності договору дарування. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що нотаріус роз’яснив позивачці наслідки укладення договору дарування, оскільки сам факт роз’яснення не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №369/12531/22 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, виходячи з наступного:
* Касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази та встановлювати фактичні обставини справи, які вже були встановлені судами попередніх інстанцій.
* Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування та належним чином мотивував свою позицію.
* Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що дії засудженої були умисними та спрямованими на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, а отримані потерпілою тілесні ушкодження мають причинно-наслідковий зв’язок з діями засудженої.
* Суд врахував характер вчиненого діяння, спосіб вчинення кримінального правопорушення, обстановку його вчинення, на підставі чого зробив висновок про доведеність умислу щодо заподіяного тілесного ушкодження.
* Доводи касаційної скарги про неправильну кваліфікацію дій засудженої є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили наявність умислу на заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №276/1686/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо вироку відносно особи, засудженої за порушення правил безпеки дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, який залишив в силі вирок суду першої інстанції. Суд першої інстанції, врахувавши пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття, сприяння розкриттю злочину, позитивні характеристики обвинуваченого, застосував статтю 69 КК України та призначив покарання нижче мінімальної межі, передбаченої санкцією статті. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, зазначивши, що стан алкогольного сп’яніння вже є кваліфікуючою ознакою злочину, і додатково врахував добровільне відшкодування шкоди потерпілому. Верховний Суд, переглядаючи справу, підкреслив, що питання призначення покарання є дискреційним правом суду, і призначене покарання у вигляді обмеження волі є достатнім для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутність цивільного позову від потерпілого та будь-яких майнових претензій підтверджує обґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №334/11049/13-к від 16/12/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо виправдувального вироку ОСОБА_7, обвинуваченої у зловживанні владою та службовому підробленні (ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України).
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. З тексту видно лише те, що прокурор оскаржував ухвалу апеляційного суду, який залишив в силі виправдувальний вирок. Причини, з яких Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, невідомі, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Відсутність аргументації у резолютивній частині робить неможливим аналіз мотивів суду.
Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Запорізького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №676/5536/23 від 23/12/2025
Предметом спору є клопотання прокурора про зміну підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 209 КК України, шляхом направлення справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
У резолютивній частині ухвали не наведено жодних аргументів суду. З тексту можна зрозуміти лише те, що суд розглянув клопотання прокурора про зміну підсудності, але не задовольнив його. Повні мотиви прийняття такого рішення будуть викладені в повному тексті ухвали, який буде оголошено пізніше. Наразі, неможливо встановити, чи відступає суд від будь-якої попередньої правової позиції Верховного Суду, оскільки відсутні будь-які аргументи суду.
Суд постановив залишити без задоволення клопотання прокурора про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №285/1375/22 від 22/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння).
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудженої особи – без зміни.
Справа №463/7365/20 від 22/12/2025
Предметом спору є заява ОСОБА_5 про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду від 03 грудня 2025 року.
Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви, керуючись статтями 379, 441 Кримінального процесуального кодексу України. Суд не навів конкретних аргументів, чому він відмовляє у задоволенні заяви про виправлення описки, але зазначив, що ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Також, суд зазначив, що повний текст ухвали буде оголошено учасникам судового провадження 24 грудня 2025 року. Відсутність детальної аргументації в резолютивній частині ухвали ускладнює розуміння мотивів суду.
Суд постановив відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду від 03 грудня 2025 року.
Справа №739/2476/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) на користь потерпілого внаслідок ДТП витрат на лікування та відшкодування за період тимчасової втрати працездатності.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи частково касаційну скаргу представника МТСБУ, керувався тим, що суди попередніх інстанцій істотно порушили вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило їм ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині цивільного позову. Зокрема, суд першої інстанції безпідставно застосував порядок спрощеного судового розгляду, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки МТСБУ не погодилося з розміром заявленої шкоди. Крім того, суди не обґрунтували належним чином розмір відшкодування витрат на лікування та за період тимчасової втрати працездатності, не зазначили конкретні витрати, період лікування та не навели розрахунків з посиланням на відповідні докази. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має права самостійно усувати ці порушення, оскільки це виходить за межі його повноважень, визначених ст. 433 КПК України.
3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині стягнення з МТСБУ на користь потерпілого витрат на лікування та відшкодування за період тимчасової втрати працездатності, призначивши новий розгляд цієї частини позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а в решті судові рішення залишив без змін.
Справа №930/172/22 від 18/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки встановив, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, на підставі всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи. Суд врахував покази свідків, висновки експертиз, протоколи слідчих дій та інші докази, які підтверджують, що засуджений керував мотоблоком у стані алкогольного сп’яніння, порушив ПДР, що призвело до ДТП та смерті пасажира. Суд касаційної інстанції також зазначив, що мотоблок, який використовувався для перевезення людей, є транспортним засобом у розумінні ПДР та КК України. Доводи захисника про відсутність складу злочину, порушення процесуальних норм та незаконність відмови у призначенні експертиз були визнані необґрунтованими. Апеляційний суд, переглядаючи справу, також ретельно перевірив усі аргументи сторони захисту та дійшов висновку про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №619/4837/21 від 18/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, а також зобов’язання повернути земельні ділянки, які, на думку прокуратури, незаконно перебувають у приватній власності, оскільки розташовані в межах прибережно-захисної смуги.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді, що є порушенням його права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 128-130, 372 ЦПК України. Суд зазначив, що направлення повістки на адресу, за якою відповідач не проживає, не може вважатися належним повідомленням, особливо враховуючи, що суду була відома інша адреса реєстрації відповідача. Також, апеляційний суд не повідомив представника відповідача про розгляд справи. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд вирішив, що справа підлягає направленню на новий розгляд до апеляційного суду. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги щодо необхідності скасування рішення місцевого суду, оскільки відповідач не оскаржував його в апеляційному порядку.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №337/6651/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, визнання права власності на автомобіль та зобов’язання вчинити дії щодо відновлення державної реєстрації транспортного засобу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не спростувала правомірність договору купівлі-продажу, на підставі якого відповідачка набула право власності на автомобіль, і не надала доказів вибуття автомобіля з її власності проти її волі. Суд також врахував, що кримінальне провадження щодо незаконного заволодіння автомобілем ще не завершено, тому питання про повернення автомобіля є передчасним. Крім того, суд зазначив, що позивачка не скористалася своїм правом на подання клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції, а апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки позивачка та її представник були належно повідомлені про розгляд справи, а їх неявка не перешкоджала розгляду справи. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, здійснену судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №724/305/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного батьком позивачки на користь іншої особи, через сумніви у добровільності та усвідомленості волевиявлення заповідача.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не забезпечили повноцінного дослідження доказів та обставин справи. Зокрема, суди не врахували клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, хоча в позовній заяві зазначалась можливість її проведення. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що заповіт було посвідчено за 45 хвилин до смерті заповідача, коли він перебував у важкому стані, а також на суперечливі покази свідків щодо обставин підписання заповіту. На думку Верховного Суду, суди попередніх інстанцій не виконали вимог процесуального закону щодо забезпечення змагальності сторін та ухилились від встановлення важливих для справи обставин. Суд касаційної інстанції підкреслив, що медична документація не містила достатніх даних для об’єктивної оцінки стану здоров’я заповідача на момент складання заповіту, що також свідчить про необхідність додаткової експертизи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №686/140/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо винуватості ОСОБА_14, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 у вчиненні ряду злочинів, зокрема крадіжок, незаконного зберігання наркотиків та боєприпасів.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, не дослідив повторно усієї сукупності доказів у кримінальному провадженні, безпідставно надав їм іншу оцінку та встановив обставини кримінального провадження, відмінні від встановлених місцевим судом, що суперечить статтям 23 та 404 КПК України. Суд наголосив, що апеляційний суд, надаючи іншу оцінку доказам, повинен був створити процесуальне підґрунтя для повторного дослідження обставин, які заперечувала сторона захисту, чого зроблено не було. Також, апеляційний суд безпідставно зазначив, що повторно дослідив покази потерпілих та свідків, оскільки їх безпосередньо не допитував. Крім того, ВС врахував, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, і з метою запобігання ризику переховування від суду, обрав йому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №752/9925/22 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 125 (легкі тілесні ушкодження) та ч. 4 ст. 185 (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи в умовах воєнного стану) КК України, наполягаючи на перекваліфікації дій засудженого на ч. 4 ст. 187 КК України (розбій, вчинений у великих розмірах чи в умовах воєнного стану).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, умотивували свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а також забезпечили справедливий розгляд справи. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, надав на них мотивовану відповідь та зазначив, що місцевий суд слушно змінив правову кваліфікацію кримінального правопорушення в бік покращення становища ОСОБА_8, оскільки достатніх доказів того, що напад на потерпілого засуджений вчинив з метою незаконного заволодіння його майном, матеріали справи не містять. ВС підкреслив, що умисел на заподіяння тілесних ушкоджень виник у зв’язку з особистими неприязними стосунками, а умисел на крадіжку виник вже після бійки. Також ВС взяв до уваги, що свідки не були очевидцями викрадення велосипеда, а протокол огляду відеозапису не підтверджує вчинення нападу з метою заволодіння майном.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №123/5334/13-к від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України та призначення покарання засудженим ОСОБА_7 і ОСОБА_9 без застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
2. Апеляційний суд обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 309 КК України на ч. 2 ст. 307 КК України, враховуючи великий розмір вилученого наркотичного засобу, спосіб його розфасування, відсутність доказів вживання наркотиків засудженим та інші обставини, що свідчили про наявність умислу на збут. Суд касаційної інстанції підкреслив, що умисел на збут може підтверджуватися сукупністю обставин, а не лише прямою домовленістю. Також, апеляційний суд обґрунтовано не застосував ст. 75 КК України до ОСОБА_7, враховуючи тяжкість злочину, рецидив та відсутність пом’якшуючих обставин, а також до ОСОБА_9, зважаючи на суспільну небезпеку злочину, відсутність каяття та усвідомлення тяжкості вчиненого. Суд касаційної інстанції зазначив, що покарання має бути справедливим і співмірним тяжкості злочину та особі винного, а звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде достатнім для виправлення засуджених. Доводи захисників про пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та наявність неповнолітніх дітей, були визнані необґрунтованими, оскільки не знайшли підтвердження у матеріалах справи.
3. Верховний Суд залишив вирок Апеляційного суду АР Крим без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №707/1509/24 від 16/12/2025
Предметом спору у цій справі було оскарження прокурором вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної особі, засудженій за ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження).
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення апеляційного суду в частині призначеного покарання. Суд, ймовірно, погодився з доводами прокурора щодо невідповідності призначеного апеляційним судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого. ВС врахував обставини справи, зокрема характер вчиненого правопорушення, наслідки, що настали, дані про особу винного, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про міру покарання. Зважаючи на це, ВС вирішив, що більш м’яке покарання, призначене апеляційним судом, є необґрунтованим і не відповідає вимогам закону. Натомість, ВС визнав обґрунтованим призначення покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд ухвалив рішення касаційну скаргу прокурора задовольнити, змінивши вирок апеляційного суду в частині покарання, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Справа №442/9294/24 від 15/12/2025
Предметом спору є законність рішення суду апеляційної інстанції щодо знищення речового доказу – підробленого посвідчення тракториста-машиніста, яке було використано засудженим.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про знищення підробленого посвідчення тракториста-машиніста, не врахував положення п. 7 ч. 9 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), згідно з яким документи, що є речовими доказами, повинні залишатися в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання. Суд не погодився з доводами апеляційного суду про те, що ця норма застосовується лише до оригінальних документів, оскільки таке тлумачення не ґрунтується на чинному кримінальному процесуальному законі. Суд також зазначив, що знищення документа може ускладнити розслідування іншого кримінального правопорушення, пов’язаного з підробкою цього документа. Суд врахував, що прокурор оскаржує лише рішення щодо речового доказу, тому, згідно з ч. 2 ст. 433 КПК, зміни вносяться також і до вироку суду першої інстанції в цій частині.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про долю речового доказу, а саме постановив залишити підроблене посвідчення тракториста-машиніста в матеріалах кримінального провадження.
Справа №153/134/22 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у порушенні правил безпеки дорожнього руху у стані сп’яніння, що спричинило тілесні ушкодження, та залишенні в небезпеці.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, вказуючи на необхідність нового апеляційного розгляду. Судді взяли до уваги доводи касаційних скарг захисника, прокурора та потерпілого. Під час касаційного розгляду були досліджені матеріали справи, заслухані доводи сторін, і, зважаючи на виявлені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість часткового задоволення касаційних скарг. Рішення прийнято на основі статей 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, які регулюють повноваження Верховного Суду при касаційному перегляді судових рішень.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №904/4632/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих багатофункціональних будівель.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову прокурора, вказуючи на те, що суди не дослідили належним чином доводи прокурора щодо самочинного будівництва об’єкта нерухомості без необхідних дозволів та з порушенням будівельних норм, а також не надали оцінку доказам, які ставлять під сумнів законність набуття права власності на об’єкт нерухомості. Суд зазначив, що для набуття права власності на новостворене майно необхідне завершення будівництва, введення в експлуатацію та державна реєстрація, а за відсутності цих умов особа є лише власником матеріалів. Суд також підкреслив, що самочинне будівництво порушує права власника земельної ділянки, обмежуючи його можливості користування та розпорядження нею. Суд вказав на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту прав власника земельної ділянки у випадку самочинного будівництва.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №201/5080/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки попередніми судовими рішеннями було встановлено право відповідача на користування спірною квартирою, яке було поновлено після незаконного позбавлення його реєстрації місця проживання. Суд врахував, що малолітній син позивача не є членом сім’ї відповідача і між ними відсутня угода щодо користування житловим приміщенням. Також, суд зазначив, що обставини щодо втрати відповідачем права користування житлом у зв’язку з переїздом в інше місце проживання вже були досліджені в іншій справі, де було встановлено порушення права відповідача на житло. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій, і що висновки Верховного Суду у попередніх справах, на які посилався позивач, стосуються інших правовідносин. Суд також частково задовольнив вимогу відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №401/1232/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 4 ст. 185 КК (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану).
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказавши на істотні порушення кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд безпідставно виключив обставину, що пом’якшує покарання, – щире каяття, оскільки кримінальне провадження розглядалося в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, де учасники процесу погодилися з обставинами справи, викладеними в обвинуваченні, включно з щирим каяттям обвинуваченого. ВС підкреслив, що згідно з ч. 2 ст. 394 КПК, судове рішення не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував, що судовий розгляд кримінального провадження було проведено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, а тому безпідставно виключив обставину, яка пом`якшує покарання, – щире каяття. ВС наголосив, що покликання представника потерпілої в апеляційній скарзі на відсутності в ОСОБА_8 щирого каяття, суперечать його позиції під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, а також вимогам процесуального закону, які обмежують можливість оскарження тих обставин, які беззаперечно були встановлені під час судового розгляду, у зв`язку з тим, що всі учасники судового розгляду з такими обставинами погодилися.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №234/17724/17 від 16/12/2025
1. Предметом спору є касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 (грабіж) КК України.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, звільнивши ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (у зв’язку із закінченням строків давності) та закрив кримінальне провадження в цій частині. Суд також виключив посилання на застосування ст. 70 КК України (призначення покарання за сукупністю злочинів) з судових рішень. Рішення мотивоване тим, що закінчились строки давності притягнення до відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України. Суд також перерозподілив процесуальні витрати, поклавши їх на державу. В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін, що стосується обвинувачення за ч. 2 ст. 186 КК України.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засудженого та прокурора, звільнивши ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 185 КК України у зв’язку із закінченням строків давності, закривши провадження в цій частині та змінивши судові рішення в частині посилання на ст. 70 КК України, а в решті залишив їх без змін.
Справа №522/5129/22 від 18/12/2025
Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги засудженого на вирок суду першої інстанції.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу засудженого. У резолютивній частині рішення не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції. Проте, зважаючи на те, що касаційна скарга залишена без задоволення, можна припустити, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Можливо, апеляційна скарга була подана з порушенням строків або не відповідала іншим вимогам процесуального закону. Для більш точного аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Суд ухвалив: Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №911/2558/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення державі.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП “Клавдієвське лісове господарство”, оскільки воно не є суб’єктом владних повноважень. Водночас, ВС підкреслив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду заяви про заміну Кабінету Міністрів України на Київську обласну державну адміністрацію як правонаступника, не оцінивши належним чином обґрунтованість такої заміни та доводи прокурора щодо повідомлення компетентного органу перед поданням позову. ВС наголосив на неприпустимості надмірного формалізму, який обмежує право на доступ до суду, та вказав на необхідність дослідження обставин справи в повному обсязі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині залишення без розгляду позову прокурора в інтересах Кабінету Міністрів України та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін.
Справа №646/7675/21 від 22/12/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем права користування житловим приміщенням у зв’язку зі смертю її чоловіка, який був наймачем цього приміщення.
2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що позивачка була членом сім’ї наймача на момент його смерті, а отже, до неї перейшли права та обов’язки наймача згідно зі статтею 106 ЖК України; суд врахував, що позивачка вселилася в квартиру як член сім’ї наймача, тривалий час там проживала, вела спільне господарство та сплачувала комунальні послуги; суд також взяв до уваги, що реєстрація місця проживання не є визначальною для реалізації житлових прав, а відсутність іншого житла у позивачки підтверджує її потребу у захисті права на житло; суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку; суд відхилив посилання відповідача на інші постанови Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у тих справах відрізняються від обставин цієї справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №532/2239/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки позивача було звільнено у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки на підприємстві дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення штату, а саме посади сторожа, яку обіймав позивач, у зв’язку з передачею об’єктів в оренду; у період звільнення позивача на підприємстві не було вакантних посад, які могли б бути йому запропоновані; підприємство належним чином попередило позивача про майбутнє звільнення; врахування інвалідності позивача не є визначальним у даному випадку, оскільки скорочення стосувалося штату, а не чисельності працівників; перевірка контролюючим органом не виявила порушень трудового законодавства при звільненні позивача. Суд також зазначив, що обов’язок запропонувати працівнику іншу роботу виникає лише за наявності вакантних посад, а вирішення питання про переведення працівника відноситься до компетенції директора підприємства, а не селищної ради. Крім того, норма про переважне право на залишення на роботі не застосовується, коли скорочується єдина посада.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №490/75/22 від 22/12/2025
Предметом спору є заява ОСОБА_5 про роз’яснення судового рішення.
У судовому засіданні Верховний Суд розглянув заяву ОСОБА_5 про роз’яснення судового рішення. Суд заслухав пояснення особи, яка подала заяву, та дослідив матеріали справи. Враховуючи обставини справи та положення Кримінального процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що підстави для роз’яснення судового рішення відсутні. Суд керувався тим, що судове рішення є чітким та зрозумілим, не містить неясностей або суперечностей, які б потребували роз’яснення. Крім того, заявник не навів жодних обґрунтованих доводів щодо необхідності роз’яснення судового рішення.
Суд постановив відмовити ОСОБА_5 у задоволенні заяви про роз’яснення судового рішення.
Справа №208/12010/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є право адвоката, який представляє інтереси особи, не зазначеної у вироку, на оскарження цього вироку в апеляційному порядку, якщо, на думку адвоката, вирок порушує права його підзахисного.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд формально підійшов до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за скаргою адвоката, який діє в інтересах особи, чиї права, як він стверджує, порушені вироком щодо іншої особи. Суддя-доповідач апеляційного суду не проаналізував доводи апеляційної скарги щодо того, чи дійсно оскаржуване рішення стосується інтересів особи, яку представляє адвокат, і чи містить текст вироку дані, які дозволяють ідентифікувати цю особу. Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був перевірити, чи вирок містить обставини, які дозволяють ідентифікувати особу, що не є стороною провадження, та чи стосується вирок її прав, свобод та інтересів. Враховуючи, що апеляційний суд не навів переконливих мотивів своїх висновків про відсутність у адвоката права на оскарження, касаційний суд визнав це порушенням вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №342/848/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є законність скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження апеляційним судом стосовно особи, обвинуваченої у незаконному придбанні та зберіганні бойових припасів (ч. 1 ст. 263 КК України).
2. Апеляційний суд, скасовуючи вирок, виходив з того, що сторона обвинувачення не довела наявність умислу в діях обвинуваченого на придбання та зберігання боєприпасів, що є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Суд врахував, що обвинувачений міг помилково вважати бойові патрони мисливськими, а також те, що він брав участь у обороні Чернігова та волонтерській діяльності в зоні бойових дій, де отримував патрони від військових, що могло свідчити про стан крайньої необхідності. Суд зазначив, що відсутність доказів, наданих стороною обвинувачення, не спростовує тверджень обвинуваченого про обставини отримання боєприпасів та його переконання у правомірності своїх дій. Суд апеляційної інстанції наголосив, що перебування особи в зоні бойових дій в умовах війни вже є крайньою необхідністю для захисту себе та інших, що підпадає під дію ст. 39 КК України. Суд також вказав, що обставини крайньої необхідності та відсутність суб’єктивної сторони не є взаємовиключними в даній справі.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №0308/1851/2012 від 22/12/2025
1. Предметом спору є клопотання ОСОБА_2 про зміну територіальної підсудності кримінальної справи, в якій він є обвинуваченим.
2. Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2, оскільки, згідно з положеннями ст. 38 КПК України 1960 року, передача справи до іншого суду можлива лише до початку її розгляду в судовому засіданні, і обов’язковою умовою є перебування справи на розгляді в місцевому чи апеляційному суді. Верховний Суд встановив, що кримінальна справа за апеляцією ОСОБА_2 вже була розглянута Апеляційним судом Волинської області 7 лютого 2013 року і на момент подання клопотання не перебувала на розгляді Волинського апеляційного суду. Таким чином, відсутні підстави для розгляду клопотання про зміну територіальної підсудності, оскільки справа вже була розглянута апеляційним судом.
3. Суд ухвалив повернути клопотання ОСОБА_2 про направлення кримінальної справи до суду іншої області особі, яка його подала.
Справа №450/2271/21 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, укладених між колишнім чоловіком позивачки та його матір’ю, а також між матір’ю та третьою особою, з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову, мотивуючи це тим, що позивачка не довела факту відсутності у боржника іншого майна, за рахунок якого можна було б задовольнити її вимоги. Крім того, апеляційний суд встановив, що на момент розгляду справи земельна ділянка, щодо якої виник спір, вже була об’єднана з іншою ділянкою, на якій збудовано садовий будинок, що унеможливлює її повернення у попередній стан без вирішення питання про долю нерухомого майна. Суд також зазначив, що позивачка не довела недобросовісності дій покупця земельної ділянки, а відновлення попереднього стану не призведе до реального поновлення прав позивачки. Апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, оскільки неможливо повернути земельну ділянку, яка вже не існує як окремий об’єкт цивільних прав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №604/1299/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження та незаконне зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів.
2. Верховний Суд залишив судові рішення без змін, оскільки дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 263 КК України, врахували всі обставини справи, зокрема, ступінь тяжкості злочинів, особу винного, пом’якшуючі обставини (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, інвалідність, участь у військовій службі, відшкодування збитків потерпілій), а також відсутність обтяжуючих обставин. Суд касаційної інстанції зазначив, що призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам законності, індивідуалізації та справедливості, і не виходить за межі дискреційних повноважень суду. Доводи касаційної скарги про невідповідність покарання тяжкості злочину та особі винного, а також про порушення права на проголошення вироку, були визнані необґрунтованими.
3. Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №624/480/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що працівник був звільнений правомірно, оскільки не надав доказів існування домовленості з роботодавцем про забезпечення його транспортом до місця роботи, а відсутність особистого чи муніципального транспорту не є поважною причиною для прогулу. Суд зазначив, що обов’язок доказування поважності причин відсутності на роботі покладається на працівника, і в даному випадку позивач не довів, що його відсутність була зумовлена об’єктивними обставинами, незалежними від його волі. Також суд врахував, що при укладенні трудового договору сторони узгодили місцезнаходження робочого місця, яке є територіально віддаленим від місця проживання працівника, і працівник погодився на такі умови праці без додаткового узгодження питання про підвезення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відсутність доказів домовленості про підвезення та факт відсутності дискримінації працівника також вплинули на рішення.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог працівника.
Справа №526/2929/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ті помилково закрили провадження у справі на підставі відсутності предмета спору. Суд зазначив, що відсутність предмета спору має бути наявна на момент подання позову, а не виникати після відкриття провадження. У даній справі, відповідач частково сплатив борг після подання позову, але не визнав решту суми, що виключає можливість закриття провадження через відсутність предмета спору. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували положення ЦПК України та Закону України “Про судовий збір” щодо розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення вимог позивача після подання позову. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обставин справи для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, зокрема, чи виник спір внаслідок неправильних дій відповідача, чи позивач відмовився від частини вимог у зв’язку з їх задоволенням відповідачем після подання позову.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №523/12468/20 від 23/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, встановлення порядку користування квартирою, зміна договору найму та виселення особи з квартири.
2. Суд відмовив у задоволенні більшості позовних вимог, оскільки позивачка не довела порушення її прав. Зокрема, суд зазначив, що запропонований позивачкою порядок користування квартирою не враховує інтереси всіх зареєстрованих осіб, а також відсутні підстави для укладення окремого договору найму з позивачкою, оскільки квартира належить Міністерству оборони України і відсутні докази її передачі у комунальну власність. Крім того, суд встановив, що відповідачка має право користування квартирою як член сім’ї наймача, оскільки на момент її вселення позивачка вже не проживала у квартирі, а тому згода інших членів сім’ї не була потрібна. Суд також врахував, що відповідачка веде спільне господарство з наймачем та проживає з ним і їхніми дітьми. Суд задовольнив вимогу про усунення перешкод у користуванні квартирою, оскільки було встановлено, що відповідач чинив перешкоди позивачці та її сину у користуванні житлом.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №535/885/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на нерухоме та рухоме майно за набувальною давністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка знала, що спірне майно належало її колишньому чоловікові, а після його смерті відкрилася спадщина, до якої вона не входить як спадкоємець. Суд підкреслив, що для набуття права власності за набувальною давністю необхідна добросовісність заволодіння майном, тобто особа не повинна знати про відсутність підстав для набуття права власності. Факт володіння майном за волею власника, а не безтитульно, виключає можливість застосування набувальної давності. Суд також врахував, що майно не було безхазяйним, оскільки на нього претендували спадкоємці. Крім того, суд зазначив, що тривале користування майном, яке належить іншій особі, не породжує права власності за набувальною давністю. Суд також підкреслив, що позивачем не було надано достатньо доказів, які б підтверджували її добросовісне заволодіння майном.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №461/10144/23 від 22/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними дій та скасування розпорядження щодо списання багатоквартирного будинку з балансу комунального підприємства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради діяла в межах своїх повноважень, затверджуючи акт про списання багатоквартирного будинку з балансу Львівського комунального підприємства “Княже Місто”, оскільки це відповідає як національному законодавству, так і місцевим нормативним актам, зокрема рішенню Виконавчого комітету Львівської міської ради, яке не було оскаржене і є чинним; суд зазначив, що процедура списання відповідає вимогам законодавства, і позивачка не довела, що її права як співвласника були порушені цим списанням, оскільки будинок було передано у власність співвласників; суд також врахував, що комунальне підприємство продовжує надавати послуги з управління будинком на підставі укладеного договору, і відсутні докази порушень процедури списання, такі як відсутність технічної інвентаризації або незгода співвласників; суд відхилив аргументи касаційної скарги, підкресливши, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, і що не було надано достатніх доказів на підтвердження порушення прав позивачки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №279/1788/17 від 18/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у службовому підробленні та зловживанні службовим становищем.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі виправдувальний вирок суду першої інстанції, оскільки сторона обвинувачення не довела наявності умислу в діях обвинуваченого на вчинення службового підроблення, не конкретизувала фактичні обставини злочину, не встановила час і місце його скоєння, а також не провела необхідну судово-бухгалтерську експертизу для визначення матеріальної шкоди. Суд зазначив, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, і що сторона обвинувачення намагалася перекласти обов’язок доказування на суд, що є неприпустимим. Апеляційний суд правильно вказав, що сторона обвинувачення не конкретно та неповно виклала фактичні обставини, не встановила час і місце скоєння злочину. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та обґрунтовано залишив їх без задоволення, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №761/38563/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо законності звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, погодившись з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі вирок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням. Суд зазначив, що апеляційний суд, переглядаючи справу, врахував характер та ступінь тяжкості злочину, відсутність обтяжуючих обставин, наявність пом’якшуючих обставин (щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину), а також дані про особу обвинуваченого (раніше не судимий). Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи прокурора про необхідність врахування попередніх судимостей є необґрунтованими, оскільки вони були погашені відповідно до ст. 89 КК України. Також суд відхилив аргумент прокурора щодо врахування іншого кримінального провадження, оскільки це суперечить принципу презумпції невинуватості. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд достатньо перевірив доводи прокурора та обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду, не допустивши істотних порушень кримінального процесуального закону.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №760/14187/21 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, що могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення. Зокрема, апеляційний суд не забезпечив засудженому можливість реалізувати його право на повне ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, що підтверджується матеріалами справи. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки твердженням засудженого про відсутність узгодженої позиції з адвокатом щодо способу захисту і наполягання мати іншого захисника. В сукупності, це свідчить про обмеження права на захист. Суд також врахував ступінь тяжкості злочину та ризики переховування засудженого від суду, обравши запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши засудженому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №569/6240/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо особи, засудженої за державну зраду та колабораційну діяльність.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не навівши жодних аргументів у резолютивній частині. Мотиви прийняття рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде оголошено пізніше. Відповідно, наразі неможливо встановити, якими саме аргументами керувався суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення. Аналіз доступний буде після 22 грудня 2025 року.
3. Верховний Суд залишив вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №646/6704/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за колабораційну діяльність, а саме за впровадження стандартів освіти держави-агресора.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок ймовірного проведення обшуку без відповідного дозволу замість огляду місця події. Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам про те, що огляди місця події проводилися з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, а свідок, який брав участь у цих діях, фактично здійснював слідчі дії без законних підстав. Також, суд не перевірив доводи сторони захисту про те, що деякі докази, на які посилається суд у вироку, не були безпосередньо досліджені в судовому засіданні та не відкривалися стороні захисту. Апеляційний суд обмежився загальним формулюванням про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, не надавши вичерпних відповідей на конкретні доводи апеляційної скарги.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №2а-35/10 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду про повернення заяви позивача щодо визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу у виконанні попереднього судового рішення про перерахунок пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули заяву позивачки, посилаючись на дві основні причини: по-перше, позивачка пропустила десятиденний строк на подання заяви, встановлений статтею 383 КАС України, оскільки дізналася про необхідність подання такої заяви з рішення апеляційного суду ще в січні 2025 року, а звернулася до суду лише в березні 2025 року. Суд відхилив аргументи позивачки про те, що строк слід відраховувати від рішення касаційного суду, оскільки касаційне оскарження не змінює моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. По-друге, позивачка не надала доказів надсилання копії заяви третій особі у справі, що є обов’язковою вимогою статті 383 КАС України. Суд відхилив аргументи позивачки про те, що вона раніше не надсилала документи третім особам, оскільки це не звільняє її від обов’язку дотримуватися вимог процесуального закону. Суд наголосив на важливості дотримання строків звернення до суду та необхідності належного інформування всіх учасників справи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/14157/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Мін’юсту про тимчасове блокування доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов нотаріуса, вважаючи, що Мін’юст під час камеральної перевірки не повно дослідив документи, зокрема не врахував паперові матеріали реєстраційної справи, що призвело до однобічних висновків про порушення. Суди підкреслили, що Мін’юст зобов’язаний мотивувати своє рішення про застосування заходів впливу, чого в даному випадку зроблено не було. Суди також зазначили, що комісія з перевірки не скористалася правом витребувати всі необхідні документи, обмежившись лише відомостями з Державного реєстру речових прав. Верховний Суд погодився з тим, що Мін’юст повинен був видати вмотивоване рішення, враховуючи всі обставини, але підкреслив, що Мін’юст не зобов’язаний витребувати документи, яких немає в реєстрі. Водночас, Верховний Суд зазначив, що для досягнення мети перевірки та встановлення повноти її обставин Мін’юст не обмежений лише електронними документами, які містяться в реєстрі, особливо якщо наявні паперові реєстраційні документи, які мають додаткове значення для встановлення порушень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Мін’юсту без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №826/17518/15 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення особи, яка набула право вимоги за договором банківського вкладу шляхом відступлення, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що особа, яка набула право вимоги за договором банківського вкладу шляхом відступлення, не набуває автоматично статусу вкладника в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки для цього необхідне укладення договору банківського вкладу безпосередньо між цією особою та банком. Суд зазначив, що договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов’язанні, але не замінює основного правочину, тобто договору банківського вкладу. Суд також врахував, що кредиторські вимоги особи, яка набула право вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду, призначених для відшкодування вкладникам. Суд відхилив доводи касаційної скарги про необхідність відступу від попередніх висновків Верховного Суду, оскільки не було наведено обґрунтованих виняткових підстав для цього. Хоча суд визнав помилковою відмову апеляційного суду в заміні сторони у справі, це порушення не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №917/1998/23 від 16/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики та фінансової аграрної розписки, укладених між двома підприємствами.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не врахували важливі обставини, а саме: на момент укладення оспорюваних договорів тривав судовий спір щодо правомірності набуття керівником підприємства-позичальника своїх повноважень, і цей керівник був стороною у тому спорі, отже, мав бути обізнаний з ризиками; суди не надали належної оцінки доводам позивача про зловмисну домовленість представників сторін при укладенні договору позики, що могло суперечити інтересам підприємства-позичальника; суди не дослідили питання добросовісності дій керівника підприємства-позичальника при укладенні спірних договорів, враховуючи обставини корпоративного спору; суди не повно і всебічно перевірили фактичні обставини справи та не надали належної оцінки наявним доказам. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди повинні були з’ясувати, чи діяв керівник підприємства в межах своїх повноважень, добросовісно та розумно, а також чи не було зловживань з його боку.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №908/498/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо переходу від процедури реструктуризації боргів фізичної особи до процедури погашення боргів у справі про неплатоспроможність.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими фізичну особу було визнано банкрутом та перейшли до процедури погашення боргів, зважаючи на наступні аргументи: по-перше, судами було встановлено, що боржник добросовісно виконує свої обов’язки у справі про неплатоспроможність, надає всю необхідну інформацію та співпрацює з судом; по-друге, кредитор (ТОВ “Олком-Лізинг”) не надав доказів недобросовісної поведінки боржника, зокрема приховування доходів чи майна; по-третє, план реструктуризації боргів не був погоджений кредитором, але це не є безумовною підставою для закриття провадження у справі; по-четверте, боржник перебуває на службі у Збройних Силах України, і значна частина його доходів витрачається на потреби, пов’язані з військовою службою; по-п’яте, суди врахували, що відсутні майнові активи для задоволення вимог кредиторів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Олком-Лізинг” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №930/172/22 від 18/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого).
2. Оскільки надано лише резолютивну частину постанови, неможливо надати вичерпний перелік аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції. Однак, зважаючи на те, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, можна припустити, що Верховний Суд не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість вироку та ухвали. Можливо, суд касаційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, і вважав доведеною вину особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України. Також, суд міг врахувати тяжкість наслідків, що настали внаслідок злочину, та інші обставини справи, які вплинули на призначення покарання. Захисник, ймовірно, намагався оскаржити ці рішення, вказуючи на певні процесуальні порушення або невідповідність покарання тяжкості злочину, але суд касаційної інстанції не погодився з цими доводами.
3. Верховний Суд залишив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №202/4266/15 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на житловий будинок за позивачем.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Дніпровської міської ради, мотивуючи це пропуском строку на оскарження. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що міська рада не була залучена до участі у справі, хоча рішення суду першої інстанції стосувалося права власності територіальної громади на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок. Суд касаційної інстанції наголосив, що територіальна громада, як власник земельної ділянки, має рівні права з іншими учасниками земельних відносин, і міська рада, діючи в її інтересах, має право на апеляційне оскарження рішення, яке порушує ці права. Верховний Суд також зазначив, що річний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, які не були повідомлені про її розгляд. Оскільки міська рада дізналася про порушення прав громади лише нещодавно, апеляційний суд повинен був розглянути питання про відкриття апеляційного провадження. Відмова у відкритті апеляційного провадження без належної оцінки обставин обізнаності міської ради із наявністю провадження в справіі результатами її розгляду судом першої інстанції, порушує право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №755/17998/20 від 22/12/2025
Предмет спору – оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
На жаль, у наданій резолютивній частині постанови відсутні аргументи, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення. У тексті вказано лише про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в апеляційній інстанції, але не зазначено, які саме порушення були допущені апеляційним судом або які обставини не були враховані. Для надання повної відповіді необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Справа №134/2294/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачці, оскільки кримінальне провадження щодо неї було закрито у зв’язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення, що є підставою для відшкодування шкоди згідно із Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Суд зазначив, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами влади, діє презумпція заподіяння такої шкоди, яку відповідач має спростувати. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, глибини та тривалості моральних страждань позивачки, а також необхідності компенсації цих страждань, а не безпідставного збагачення. Щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд касаційної інстанції погодився з тим, що такі витрати мають бути розподілені пропорційно до задоволених позовних вимог, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та значення справи для позивачки. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про завищений розмір витрат на правову допомогу, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що не належить до його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №619/2745/21 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики, укладеного без згоди одного з подружжя.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що сам факт укладення договору позики одним з подружжя без згоди іншого не є безумовною підставою для визнання його недійсним, оскільки позивачка не довела, що договір укладався в інтересах сім’ї, а також не надала доказів порушення її прав внаслідок укладення цього договору, зокрема, наявності у неї зобов’язань з повернення коштів. Суд також врахував, що кошти за договором позики є особистою власністю відповідача, і саме він несе відповідальність за його невиконання. Крім того, суд взяв до уваги, що у позові про поділ майна подружжя позивачці було відмовлено, а відповідач при укладенні договору позики зазначав нотаріусу, що у шлюбі не перебуває, що свідчить про недобросовісність її дій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №569/24026/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними підпунктів договорів купівлі-продажу та розподіл судових витрат, понесених АТ «Енергоатом» у зв’язку з оскарженням рішення суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному. АТ «Енергоатом», як третя особа, що не заявляла самостійних вимог, оскаржила рішення суду першої інстанції та понесла витрати на сплату судового збору. Верховний Суд вказав, що закриття провадження у справі не припиняє обов’язку розподілу судових витрат, і оскільки позивачі не звернулися до суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, то виникли підстави для розподілу судових витрат. Суд касаційної інстанції підкреслив, що АТ «Енергоатом» має право на компенсацію сплаченого судового збору, оскільки їх апеляційну скаргу було частково задоволено, а провадження у справі закрито. Проте, питання про повернення судового збору має вирішуватися апеляційним судом, оскільки Верховний Суд не є отримувачем цих коштів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви АТ «Енергоатом» про розподіл судових витрат та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №910/15398/18 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про накладення штрафу на особу за зловживання процесуальними правами.
2. Верховний Суд розглянув апеляційну скаргу на ухвалу апеляційного господарського суду про стягнення штрафу з особи за зловживання процесуальними правами, а саме за систематичне невиконання вимог суду щодо здійснення перекладу документів. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що підстави для застосування штрафу були, оскільки особа неодноразово не виконувала вимоги суду. Водночас, ВС зазначив, що апеляційний суд не врахував майновий стан скаржника, зокрема, розмір пенсії, відсутність додаткових доходів, а також наявність вже присуджених штрафів. ВС наголосив, що штраф є заходом процесуального примусу, а не покаранням, і його розмір має бути пропорційним не лише тяжкості порушення, але й фінансовим можливостям особи. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що штраф у розмірі 90 840 грн є непомірним фінансовим тягарем для скаржника.
3. Верховний Суд частково задовольнив апеляційну скаргу, зменшивши розмір штрафу з 30 до 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 30 280 грн.
Справа №626/1948/17 від 16/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційні скарги засудженого, його захисників та прокурора. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, однак зазначено, що повний текст постанови буде проголошено пізніше. Відсутність розгорнутої мотивації у резолютивній частині унеможливлює наразі надання детального аналізу позиції Верховного Суду. Можна припустити, що суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх судів щодо доведеності вини особи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права.
Суд ухвалив: Вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого, його захисників та прокурора – без задоволення.
Справа №394/837/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та незгоди з призначеним покаранням і розміром відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи апеляційних скарг потерпілої та прокурора щодо м’якості покарання, зокрема, щодо визнання щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину як обставин, що пом’якшують покарання, а також недостатньо обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував практику Верховного Суду щодо критеріїв визначення щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а також не надав належного обґрунтування щодо адекватності суми відшкодування моральної шкоди, враховуючи тяжкість наслідків злочину для потерпілої. Суд також вказав на те, що апеляційний суд не врахував, що засуджений не вжив жодних реальних заходів для відшкодування шкоди потерпілій. Крім того, ВС наголосив на тому, що застосування ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням) є необґрунтованим.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №931/621/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька щодо його дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки не було встановлено остаточного та свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов’язків, а також не було доведено, що його поведінка становить загрозу для дитини. Суд врахував, що батько спілкувався з дитиною через месенджери, вітав її зі святами, а також висловив бажання брати участь у її вихованні. Важливо, що орган опіки та піклування також не підтримав позбавлення батьківських прав, вважаючи це недоцільним в інтересах дитини. Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо. Суд також врахував думку дитини, але зазначив, що вона може бути не повністю усвідомленою через її вік та вплив матері. Суд попередив батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши відмову в позбавленні батьківських прав.
Справа №760/11540/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є встановлення порядку користування квартирою між колишнім подружжям, які є співвласниками.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов про встановлення порядку користування квартирою, виділивши кожному зі співвласників (колишньому подружжю) у користування окремі кімнати, а кімнату більшої площі та місця загального користування залишивши у спільному користуванні. Суд виходив з того, що при встановленні порядку користування спільним майном, яким є квартира, не обов’язково забезпечувати точну відповідність виділених у користування часток ідеальним часткам у праві власності, допускається незначний відступ від цієї відповідності, особливо коли йдеться про поділ між ізольованими кімнатами. Суд зазначив, що головним є забезпечення можливості співіснування співвласників, які не можуть дійти згоди щодо порядку користування майном, і запропонований варіант не порушує прав жодного зі співвласників. Також суд касаційної інстанції вказав, що не знайшов підстав для відступу від правових висновків, викладених у попередніх постановах Верховного Суду, оскільки фактичні обставини у справах, на які посилався скаржник, відрізняються.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №905/1055/19 (905/35/25) від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо стягнення коштів з підприємства, яке перебуває у процедурі санації в рамках справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали дії державного виконавця неправомірними, виходячи з наступного: підприємство перебуває в особливому правовому режимі у зв’язку з процедурою банкрутства, і на нього поширюються спеціальні правила щодо звернення стягнення на майно, встановлені Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ); з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, арешт майна та інші обмеження щодо розпорядження майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах цієї справи; законодавець виключає можливість вчинення виконавцем дій поза межами процедури судової санації, а виконавець може здійснювати виконавчі дії щодо майна боржника лише після вчинення дій, які не суперечать виконанню плану санації; грошові вимоги, на підставі яких здійснювалося стягнення, виникли вже після затвердження плану санації, тобто є поточними, і мають враховуватися в межах цього плану. Суд також зазначив, що Закон України “Про виконавче провадження” має застосовуватися з урахуванням положень КУзПБ, які є спеціальними нормами у таких правовідносинах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/3509/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо залишення без змін вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6, засудженого за ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого).
2. Суд касаційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом). Суд зазначив, що для застосування ст. 69 КК України необхідна наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання, а суд першої інстанції встановив лише одну таку обставину – щире каяття. Також, суд касаційної інстанції врахував, що апеляційний суд не взяв до уваги тяжкість злочину та наслідки, які настали в результаті дій засудженого. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду про те, що місцевим судом достатньо повно враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу обвинуваченого.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №295/16365/25 від 22/12/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника обвинуваченого про направлення кримінального провадження щодо обвинуваченого у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, до іншого суду.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання захисника, не наводячи жодних аргументів в резолютивній частині ухвали. Суд лише зазначив, що повний текст ухвали буде оголошено наступного дня, що передбачено процесуальним законодавством у випадках, коли складання повного тексту рішення потребує значного часу. Таким чином, мотиви, якими керувався суд при прийнятті рішення, залишаються невідомими до оголошення повного тексту ухвали.
3. Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника обвинуваченого про направлення матеріалів кримінального провадження до іншого суду.
Справа №335/4879/22 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо двох військовослужбовців, обвинувачених у відкритій відмові від виконання наказу в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 402 КК України).
2. Суд, залишаючи в силі виправдувальний вирок, керувався тим, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів відкритої відмови військовослужбовців від виконання наказу. Суд врахував покази свідків, зокрема командира взводу, які не підтвердили факту відмови від виконання наказу, а також пояснення самих виправданих, які стверджували, що їхні рапорти були спрямовані на вирішення питань забезпечення підрозділу, а не на відмову від виконання бойового завдання. Суд також зазначив, що самі по собі рапорти, без оцінки обставин їх написання та реального встановлення факту невиконання наказу, недостатньо для притягнення до кримінальної відповідальності. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у повторному допиті свідків, оскільки прокурор не навів обставин неповноти допиту або істотного порушення вимог КПК під час їхнього допиту судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність виправдання обвинувачених, оскільки сторона обвинувачення не довела їхню вину поза розумним сумнівом.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №234/17724/17 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжку та грабіж, вчинені повторно.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні крадіжки та грабежу, підтвердженої показаннями потерпілих, свідків та іншими доказами. Суд касаційної інстанції відхилив доводи засудженого про непричетність до злочинів, порушення при проведенні слідчих дій та недозволені методи слідства, оскільки вони не знайшли підтвердження в матеріалах справи. ВС також підкреслив, що закриття кримінального провадження за крадіжку у зв’язку із закінченням строків давності не впливає на кваліфікуючу ознаку повторності при розгляді обвинувачення у грабежі. Водночас, ВС задовольнив касаційну скаргу прокурора в частині необхідності конкретизації положень закону при звільненні від кримінальної відповідальності та закритті провадження, а також щодо віднесення процесуальних витрат на державу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засудженого та прокурора, змінивши ухвалу апеляційного суду та вирок суду першої інстанції в частині звільнення від кримінальної відповідальності за крадіжку, виключення посилання на застосування ст. 70 КК та віднесення процесуальних витрат на державу, в решті судові рішення залишено без змін.
Справа №522/5129/22 від 18/12/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги засудженого на вирок суду першої інстанції через пропуск строку апеляційного оскарження та відсутність підстав для його поновлення.
Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що засуджений не надав переконливих доказів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд врахував, що засуджений мав захисника, не звертався за безоплатною правовою допомогою для залучення перекладача, хоча мав таку можливість, а також те, що він тривалий час проживав в Україні та брав участь в інших судових процесах без перекладача. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу юридичної визначеності та неприпустимості безпідставного поновлення строків оскарження. Суд підкреслив, що поважними причинами пропуску строку слід вважати лише ті обставини, які були об’єктивно непереборними і не залежали від волі особи.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №943/1631/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, вказав, що апеляційний суд не врахував наявність чинного рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на тих самих дітей, що виключає можливість видачі нового судового наказу про стягнення аліментів. Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у свідоцтвах про народження дітей батьком зазначений інша особа, а не заявник. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування судового наказу, оскільки були надані докази, які свідчать про відсутність передбачених законом підстав для видачі судового наказу про стягнення аліментів. Суд касаційної інстанції наголосив, що перегляд за нововиявленими обставинами не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін, а стосується лише обставин, які не були відомі суду на час ухвалення рішення.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про скасування судового наказу.
Справа №362/7244/15-ц від 16/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідачів з квартири, яка належить Міністерству оборони України.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про виселення, враховуючи, що відповідачі вселилися в квартиру на підставі оглядового ордеру, виданого Васильківською районною державною адміністрацією, що спростовує факт самовільного зайняття житла. Суд також взяв до уваги, що на момент виникнення спірних правовідносин, майор ОСОБА_1 мав вислугу 20 років, що давало йому право на отримання житла для постійного проживання. Крім того, суд врахував тривалий термін проживання відповідачів у квартирі з 2009 року, що, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, є достатньою підставою вважати це житло їхнім, а виселення без надання іншого житла буде порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що обставини втрати статусу члена сім’ї військовослужбовця, вибуття на проживання до іншої країни і зняття з квартирного обліку не були зазначені в позовній заяві як підстава виселення відповідачів, тому не можуть бути враховані судом.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №622/335/19 від 18/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга представника потерпілої на ухвалу апеляційного суду щодо пом’якшення покарання засудженому за вбивство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, виходячи з наступних аргументів: по-перше, вирок суду першої інстанції було скасовано не через неправильне застосування кримінального закону або м’якість покарання, а через істотні порушення кримінального процесуального закону, що, згідно з ч. 2 ст. 416 КПК України, позбавляє суд першої інстанції права посилювати покарання при новому розгляді; по-друге, апеляційний суд, пом’якшивши покарання до 14 років позбавлення волі, виправив помилку місцевого суду, який призначив 15 років, порушивши зазначену норму; по-третє, апеляційний суд належним чином мотивував своє рішення, врахувавши обставини злочину та дані про особу обвинуваченого; по-четверте, призначене покарання є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Суд також послався на правову позицію Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 07 грудня 2020 року у справі №444/2200/15-к (провадження №51-2322кмо18).
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу представника потерпілої – без задоволення.
Справа №214/4857/22 від 23/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою прокурора на ухвалу суду першої інстанції у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у державній зраді.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність повторного розгляду питання про відкриття апеляційного провадження апеляційним судом. Фактично, Верховний Суд не погодився з формальним підходом апеляційного суду до вирішення питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою прокурора. Рішення мотивоване необхідністю забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, що має важливе значення для забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень у кримінальному провадженні, особливо у справах про державну зраду. Суд наголосив на важливості дотримання процесуальних прав учасників кримінального провадження на кожній стадії процесу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №743/174/20 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжку, незаконне зберігання зброї та наркотиків.
2. Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, зазначивши, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили докази, належним чином їх оцінили та обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні інкримінованих злочинів. Суд касаційної інстанції погодився з перекваліфікацією дій особи апеляційним судом на статтю, що передбачає меншу відповідальність, оскільки це покращує становище обвинуваченого. Також суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту щодо порушень під час досудового розслідування та судового розгляду, вказавши на їх необґрунтованість. Доводи прокурора про необхідність виключення із судових рішень відомостей про початок строку покарання та про зарахування до нього строку відбутого покарання за іншим вироком, суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги прокурора, захисника та засудженого без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №626/1948/17 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди службовою особою).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного: суди першої та апеляційної інстанцій ретельно дослідили докази та встановили факт отримання ОСОБА_6 неправомірної вигоди в розмірі 500 грн за прийняття рішення на користь позивача у цивільній справі; доводи про провокацію злочину з боку правоохоронних органів не знайшли підтвердження; суди врахували принцип недопустимості погіршення становища обвинуваченого при новому розгляді справи, зменшивши обсяг обвинувачення; покарання призначено з урахуванням тяжкості злочину, особи засудженого та інших обставин справи, і воно є справедливим та необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам; суди надали належну оцінку всім доводам сторони захисту та обґрунтовано їх відхилили, а також дотрималися вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи.
3. Суд ухвалив залишити вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без зміни, а касаційні скарги засудженого, його захисників та прокурора – без задоволення.
Справа №583/1976/24 від 22/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції, мотивуючи це необхідністю ретельної перевірки доводів апеляційної скарги та забезпечення повноти й об’єктивності розгляду справи. Суд касаційної інстанції, ймовірно, встановив певні порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом, які могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали. Також, суд обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою, що може свідчити про наявність ризиків, передбачених КПК України, які не були враховані апеляційним судом. Враховуючи, що повний текст рішення буде оголошено пізніше, детальні мотиви касаційного суду будуть відомі після його оприлюднення.
Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №707/1509/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є законність вироку апеляційного суду щодо покарання у виді штрафу за легкі тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК України).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, призначаючи покарання у виді штрафу, не вказав його кратного розміру у співвідношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, як це передбачено ст. 53 КК України, а вказав лише суму в гривнях. Суд наголосив, що кримінальний закон чітко визначає єдиний вимір розміру штрафу – неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судового рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що він не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції зазначив, що обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій прокурором не оспорюються.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора та змінив вирок апеляційного суду, вказавши, що ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
Справа №732/1421/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, ініційоване власником земельної ділянки через систематичне порушення орендарем умов договору щодо сплати орендної плати.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про розірвання договору оренди, мотивуючи це тим, що після відкриття провадження у справі про банкрутство орендаря (АПК «Старосільський»), всі майнові спори, стороною в яких є боржник, мають розглядатися господарським судом в межах справи про банкрутство. Суд апеляційної інстанції врахував зміни до земельного законодавства, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд вказав, що розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника, тому спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство. Також, апеляційний суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності майнових спорів у справах про банкрутство.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі, підтвердивши, що спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство відповідача в господарському суді.
Справа №990/51/24 від 19/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про невідповідність судді займаній посаді та внесення подання про її звільнення.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді була завершена після рішення ВККС у складі колегії про відповідність судді займаній посаді, рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про внесення подання Президенту про призначення судді, та указу Президента про призначення судді на посаду безстроково. Суд зазначив, що після завершення цієї процедури ВККС не мала повноважень повторно оцінювати суддю. Суд підкреслив, що втручання у право судді на повагу до приватного життя в аспекті доступу до професії можливе лише “згідно із законом”, а в даному випадку рішення ВККС не відповідало цьому критерію. Суд також врахував принцип правової визначеності, який вимагає стабільності та прогнозованості правових відносин, а також практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення права на справедливий судовий розгляд. Суд також взяв до уваги, що наявні інші механізми реагування на можливу недоброчесність судді, зокрема дисциплінарне провадження у ВРП.
3. Суд задовольнив позов та скасував рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді.
Справа №4823/144/25 від 18/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення третейського суду про стягнення заборгованості з фізичних осіб на користь кредитної спілки.
Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу кредитної спілки, скасувавши ухвалу апеляційного суду, та відмовив у задоволенні заяви боржників про скасування рішення третейського суду. Суд касаційної інстанції, ймовірно, виходив з того, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, що регулюють порядок оскарження рішень третейських судів, або ж не врахував певні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Можливо, боржники не надали достатніх доказів на обґрунтування своїх вимог про скасування рішення третейського суду, або ж третейський суд діяв у межах своєї компетенції та з дотриманням вимог закону. Також, суд вирішив стягнути з боржників судові витрати, пов’язані з поданням апеляційної скарги кредитною спілкою.
Суд ухвалив: апеляційну скаргу Кредитної спілки «Гарантія-Кредит» задовольнити, ухвалу Чернігівського апеляційного суду скасувати, у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду відмовити.
Справа №182/8187/21 від 17/12/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, зазначив, що для застосування статті 1176 ЦК України та Закону України “Про порядок відшкодування шкоди…”, необхідно встановити факт незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання або незаконного накладення адміністративного стягнення. Оскільки у справі відсутні відомості про виправдувальний вирок або закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами, суди попередніх інстанцій не мали підстав застосовувати спеціальні норми щодо відшкодування шкоди, пов’язаної з незаконними діями органів досудового розслідування. Суд вказав, що в такому випадку слід застосовувати загальні положення про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України. Водночас, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки суди встановили, що позивач понад п’ятнадцять років перебуває у стані невизначеності, відомості щодо кримінальних справ стосовно нього відсутні, на час звернення до суду позивач не може отримати інформації про стан розгляду цих кримінальних справ, де він є обвинуваченим. Враховуючи тривалий час перебування під слідством та відсутність процесуального рішення, що порушило права позивача, суд визначив розмір компенсації моральної шкоди, виходячи з вимог співмірності, розумності та справедливості.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів задоволення позову та зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 300 000,00 грн.
Справа №44/639-б (910/15659/24) від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та корпоративні права відповідачів у справі про притягнення до субсидіарної відповідальності.
2. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу ліквідатора банкрута на постанову апеляційного суду, який частково скасував ухвалу про забезпечення позову. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, розглядаючи скаргу одного з учасників ТОВ “Лоретта Агро”, повторно оцінив обставини, які вже були предметом розгляду за скаргою іншого учасника цього ж товариства, що суперечить статті 272 ГПК України. Суд наголосив, що повторний перегляд судового рішення з тих самих мотивів порушує принцип правової визначеності. Водночас, щодо іншої особи, яка не була учасником попереднього апеляційного розгляду, суд визнав обґрунтованим скасування арешту, оскільки ліквідатор не надав достатніх доказів для обґрунтування необхідності такого забезпечення позову. Суд також послався на принцип res judicata, підкреслюючи, що перегляд судових рішень має здійснюватися для виправлення помилок, а не для повторного розгляду справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині скасування арешту майна ТОВ “Лоретта Агро” та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції в цій частині, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.
Справа №161/23032/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є розірвання інвестиційного договору будівництва об’єкта нерухомості, укладеного між Дочірнім підприємством «Зоряний едельвейс» та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, закривши апеляційне провадження за скаргою дружини померлого відповідача, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо впливало на її спадкові права та обов’язки. Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження мають не лише учасники справи, а й особи, чиї права та інтереси порушені судовим рішенням. Суд також зазначив, що цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті, і справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, якщо позов подано до померлої особи. Крім того, суд звернув увагу на те, що апеляційний суд не врахував факт смерті відповідача до подання позову та дії адвоката від імені померлої особи, що є порушенням норм процесуального права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №732/650/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, укладеного між фізичною особою (власником земельної ділянки) та агропромисловим кооперативом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки агропромисловий кооператив було визнано банкрутом, і було відкрито ліквідаційну процедуру. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником землі, що робить право оренди активом, який може бути включено до ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розірвання договору оренди може вплинути на розмір ліквідаційної маси, тому спір має розглядатися в межах справи про банкрутство в господарському суді. Суд також підкреслив, що закриття провадження у справі через юрисдикцію не є порушенням права на доступ до суду, оскільки справа має розглядатися судом, встановленим законом, тобто господарським судом у справі про банкрутство. Суд відхилив посилання заявника касаційної скарги на попередні висновки Верховного Суду, оскільки вони не враховують зміни в законодавстві.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши, що спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство в господарському суді.
Справа №490/75/22 від 22/12/2025
Предметом спору є заява ОСОБА_5 про роз’яснення ухвали Касаційного кримінального суду від 09 грудня 2025 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 про відвід колегії суддів.
Верховний Суд розглянув заяву про роз’яснення попередньої ухвали, якою було відмовлено у відводі колегії суддів. Суд, керуючись положеннями Кримінального процесуального кодексу України, зокрема статтею 376, ухвалив рішення про відмову в задоволенні заяви про роз’яснення. Суд не навів конкретних аргументів, чому він прийняв таке рішення, але зазначив, що повний текст ухвали буде проголошено пізніше. Важливо відзначити, що ухвала оскарженню не підлягає.
Суд постановив залишити без задоволення заяву ОСОБА_5 про роз`яснення ухвали Касаційного кримінального суду від 09 грудня 2025 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 про відвід колегії суддів.
Справа №370/702/21 від 17/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації про передачу у приватну власність земельних ділянок, скасування державної реєстрації права власності на ці ділянки та їх витребування з чужого незаконного володіння, оскільки прокуратура вважає, що ці землі належать до водного фонду.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши, що висновок експерта, на який посилався суд першої інстанції, є суперечливим і містить взаємовиключні твердження, тому не може бути взятий до уваги. Натомість, апеляційний суд взяв до уваги інформацію Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського, яка підтверджує, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги струмка Сильня. Суд апеляційної інстанції наголосив, що землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, і відповідачі не спростували факт накладення спірних ділянок на землі водного фонду на момент їх відведення у 2005 році. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що при вирішенні таких спорів важливо встановити обставини на момент виникнення спірних правовідносин і що апеляційний суд обґрунтовано відхилив суперечливий висновок експерта.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши рішення про задоволення позову прокуратури.
Справа №200/30/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру індексації пенсії шахтаря, встановленого Законом України “Про підвищення престижності шахтарської праці”.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі фактичні обставини, а саме:
* Який саме показник середньої заробітної плати використовувався для обчислення пенсії позивача.
* Чи було здійснено індексацію пенсії шляхом множення цього показника на коефіцієнт 1,197.
* Чи перевищило збільшення пенсії 1500 грн після застосування коефіцієнта.
Суд зазначив, що індексація пенсії має здійснюватися шляхом множення показника середньої заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія, на коефіцієнт 1,197, а пенсія шахтаря після індексації не може бути меншою за 80% його заробітної плати або трьох прожиткових мінімумів. Також, Верховний Суд підкреслив, що суди повинні дослідити всі зібрані у справі докази та встановити всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №201/6103/23 від 18/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій знаходиться гараж, що належить відповідачу, та перереєстрація права власності на цей гараж.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач (8 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області) не надав достатніх доказів того, що спірний гараж розташований саме на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні, і що відповідач (ОСОБА_1) створює перешкоди у користуванні цією ділянкою. Суд зазначив, що позивач не довів, що не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням через наявність на ній приватного майна. Суд врахував, що гараж був побудований та узаконений ще у 1990-х роках, а земельна ділянка була надана позивачу у постійне користування пізніше. Суд також взяв до уваги, що адреса гаража (АДРЕСА_1) була змінена розпорядженням міського голови, що свідчить про його розташування за іншою адресою, ніж та, на яку посилається позивач. Оскільки позивач не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, керуючись принципом змагальності сторін та обов’язком кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №334/11049/13-к від 16/12/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у зловживанні службовим становищем та складанні неправдивих документів при передачі земельної ділянки у приватну власність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність винуватості особи поза розумним сумнівом, оскільки сторона обвинувачення не надала достатніх доказів умислу особи на вчинення злочину всупереч інтересам служби, а також не довела, що дії особи при погодженні документації носили протиправний характер. Суд зазначив, що позитивний висновок особи не був безумовною підставою для прийняття рішення сільською радою про передачу земельної ділянки у власність, а посилання прокурора на порушення земельного законодавства не підтверджені належними доказами. Суд також врахував рішення у цивільній справі, де не було встановлено порушень при наданні земельної ділянки у власність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій, і не виявив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли поставити під сумнів законність виправдувального вироку.
3. Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №306/2031/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є скарга ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на дії державного виконавця щодо вимоги надати платіжні інструкції про сплату ПДФО та військового збору із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка вже була стягнута з підприємства.
2. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував вимогу державного виконавця, оскільки чинне законодавство не зобов’язує боржника надавати докази сплати податків при виконанні рішення суду про стягнення середнього заробітку, оскільки виконавчий документ щодо відрахування податків не перебуває на виконанні у виконавця. Суд зазначив, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів, а податки і збори із присудженої суми підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику. Верховний Суд підкреслив, що державний виконавець не має повноважень вимагати від боржника підтвердження сплати податків, оскільки це є компетенцією контролюючих органів. Також, на момент розгляду справи, виконавче провадження було зупинено, а рішення суду, на підставі якого воно було відкрито, скасовано.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №569/6240/24 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за державну зраду та участь в організації незаконних виборів на тимчасово окупованій території.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали доведеною вину особи на основі досліджених доказів, зокрема, даних з інтернет-ресурсів, які підтверджують її добровільну участь у незаконних виборах. Суд зазначив, що мотиви вчинення злочину не є обов’язковими елементами для кваліфікації дій за статтями про державну зраду та колабораційну діяльність, а сам факт добровільної участі в незаконних органах влади є достатнім для притягнення до відповідальності. Також суд відхилив аргументи захисту щодо неналежного повідомлення особи про судовий процес, оскільки було дотримано процедуру спеціального судового провадження (in absentia) з публікацією необхідних повідомлень у загальнодоступних джерелах. Суд підкреслив, що призначене покарання є обґрунтованим, враховуючи тяжкість злочину та обставини його вчинення в умовах воєнного стану.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №462/6534/24 від 17/12/2025
Предметом спору було оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, враховуючи, що суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували обставини, що пом’якшують покарання, зокрема активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також той факт, що на момент розгляду справи в касаційному порядку засуджений вже проходив військову службу за мобілізацією. Суд зазначив, що метою покарання є не лише кара, а й виправлення засудженого, а також врахував важливість захисту суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану. Зважаючи на позитивні характеристики особи, наявність малолітньої дитини, щире каяття та активну участь у захисті країни, Верховний Суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Суд також наголосив на дискреційних повноваженнях суду при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності, зокрема щодо застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд змінив рішення судів попередніх інстанцій та звільнив особу від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.
Справа №420/20270/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності відповідача щодо невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву військовослужбовцю через пропуск строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України. Суди попередніх інстанцій вважали, що військовослужбовець повинен був дізнатися про порушення своїх прав у день виключення зі списків особового складу та отримання витягу з наказу про звільнення. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що у наказі про звільнення не було вказано про суми, нараховані та виплачені військовослужбовцю при звільненні, а в матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача про виплачені йому суми. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій про пропуск строку звернення до суду є передчасними.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №160/16125/20 від 23/12/2025
Предметом спору є відмова Головного управління ДПС у Кіровоградській області у перегляді за нововиявленими обставинами рішення суду, яким було визнано протиправними рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви податкового органу про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки обставина, на яку посилався заявник (рішення господарського суду про визнання недійсним договору, на підставі якого були виписані податкові накладні), не існувала на момент ухвалення рішення, яке просили переглянути. Суд зазначив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент розгляду справи, але не бути відомими суду та заявнику. Крім того, суд підкреслив, що у первісному рішенні не досліджувалось питання реальності господарських операцій, а лише правомірність відмови у реєстрації податкових накладних. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що податковим органом пропущено трирічний строк для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, який не підлягає поновленню.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/28465/21 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства інфраструктури України, яким було внесено зміни до коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що Міністерство інфраструктури України порушило процедуру прийняття наказу, не дотримавшись вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та Методики підготовки аналізу регуляторного впливу. Зокрема, аналіз регуляторного впливу не містив належного обґрунтування необхідності державного регулювання, оцінки впливу на ринкове середовище, а також не відповідав принципам державної регуляторної політики, таким як доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність та прозорість. Суд також зазначив, що Міністерство не довело наявність підстав для перегляду тарифів, не включило до складу тарифів інвестиційну складову та не обґрунтувало економічну обґрунтованість нових цін. Крім того, суд вказав на відсутність оцінки альтернативних способів досягнення цілей регулювання та порушення принципу прозорості при прийнятті наказу.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання нечинним наказу, оскільки на момент касаційного розгляду наказ вже втратив чинність, але змінив мотивувальну частину рішення, підтвердивши порушення процедури прийняття наказу.
