Справа №904/2104/19 від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та ліквідацію юридичної особи банкрута у справі про банкрутство ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат”.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що ліквідатор вжив всіх необхідних заходів для виявлення активів боржника та їх реалізації в межах ліквідаційної процедури, діяв добросовісно та в інтересах кредиторів. Суд зазначив, що ліквідатор здійснив аналіз фінансового стану банкрута, провів інвентаризацію майна, вжив заходів для повернення майна, що перебуває у третіх осіб, та вчинив дії для задоволення вимог кредиторів відповідно до встановленої черговості. Також, суд врахував, що кредитори не надали доказів, які б ставили під сумнів повноту дій ліквідатора або невідповідність цих дій реальним обставинам справи. Суд підкреслив, що ліквідатор має здійснювати обґрунтовані та логічні дії, а критерієм якості його роботи є фактичне наповнення ліквідаційної маси, а не кількість запитів до різних органів. Враховуючи відсутність майна у банкрута та повноту дій ліквідатора, суд дійшов висновку про правомірність ліквідації ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат” та закриття провадження у справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/1314/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Агросинергія” та поручителів солідарної заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ “Укргазбанк”.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву банку, вважаючи, що порушено правила об’єднання позовних вимог, оскільки вимоги до іноземної компанії-поручителя (“Ірлемно ЛТД”) мають розглядатися за іншими правилами судочинства. Верховний Суд вказав, що суди не врахували наявність в іноземної компанії майна на території України у вигляді частки в статутному капіталі ТОВ “Агросинергія”, що може бути підставою для розгляду справи українським судом відповідно до Закону України “Про міжнародне приватне право”. Також, суди не дослідили питання про те, чи мала місце на території України дія або подія, що стала підставою для подання позову. Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність арбітражного застереження в договорі поруки не виключає можливості розгляду спору українським судом, якщо є інші підстави для юрисдикції, передбачені законом. Суд також наголосив на необхідності повідомлення відповідача-нерезидента про наявність спору для забезпечення його права на висловлення заперечень щодо розгляду справи в Україні.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Справа №914/2441/15(914/979/17) від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним правочину щодо передачі цілісного майнового комплексу до статутного капіталу ПАТ “Львівська вугільна компанія” та витребування цього майна на користь держави.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що накази РВ ФДМУ, на підставі яких було передано майно, не були скасовані, а отже, відсутні підстави для визнання недійсним правочину. Суд також врахував, що Міністерство енергетики України, як орган управління майном, було обізнане про приватизацію та не висловлювало заперечень, що свідчить про наявність волі власника на передачу майна. Крім того, суд зазначив, що можливість витребування майна залежить від волевиявлення власника щодо вибуття майна, а в даному випадку така воля була висловлена. Суд також підкреслив, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, то і строк позовної давності не застосовується. Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції, що наявні підстави для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №916/3911/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку у зв’язку з порушенням умов договору.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не оцінили, чи є порушення умов договору оренди істотним, а саме, чи призвело невикористання земельної ділянки відповідачем до неможливості досягнення позивачем цілей укладеного договору, чи були завдані позивачу збитки внаслідок порушення відповідачем умов договору, чи є розмір такої шкоди обставиною, яка не дозволяє позивачу отримати очікуване при укладенні договору, та чи є насправді істотною різниця між тим, на що мав право розраховувати позивач, укладаючи спірний договір, і тим, що в дійсності він зміг отримати. Суд також зазначив, що суди не дали оцінки доводам позивача про те, що недоотримання орендної плати є його збитками в розумінні істотності порушення умов договору, а також не встановили розмір збитків позивача, які можуть бути виражені у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди. Оскільки суди попередніх інстанцій не перевірили доводів позивача в контексті того, чи є використання земельної ділянки з порушенням умов договору істотним порушенням його умов в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, колегія суддів з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України, не може самостійно встановлювати відповідні обставини.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №27/104б (905/424/23) від 19/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження про витребування майна у боржника.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення скарги арбітражного керуючого на дії державного виконавця. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що суд першої інстанції не вказав конкретних порушень, допущених державним виконавцем, а також не визначив конкретних дій, які необхідно вчинити для усунення цих порушень. Також суд касаційної інстанції зазначив, що арбітражна керуюча у своїх скаргах не заперечувала правомірність закінчення виконавчого провадження на підставі неможливості виконання рішення суду без участі боржника. Крім того, суд касаційної інстанції врахував, що квартира, в якій знаходиться майно, не належить боржнику на праві власності, що спростовує доводи про необхідність примусового проникнення до житла.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №754/874/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога працівника зобов’язати роботодавця звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову працівника. Суд зазначив, що для звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України необхідно довести факт порушення роботодавцем трудового законодавства саме на момент подання заяви про звільнення. Порушення, які вже були усунені або вирішені в судовому порядку, не можуть бути підставою для такого звільнення. У даній справі, хоча роботодавець і порушив трудове законодавство при попередньому звільненні працівника, ці порушення були усунені шляхом поновлення її на роботі за рішенням суду. Затримка у виконанні рішення суду про поновлення також не є підставою для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП, оскільки відповідальність за це передбачена ст. 236 КЗпП України. Оскільки на момент подання заяви про звільнення порушення усунуті, підстав для задоволення позову немає.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову працівника.
Справа №910/12657/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про зловживання монопольним становищем Комунальним підприємством “Київавтошляхміст” на ринку послуг з доступу до інфраструктури кабельної каналізації електронних комунікаційних мереж.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, погодився з рішенням АМКУ, зазначивши, що “Київавтошляхміст” займав монопольне становище на ринку, оскільки не мав конкурентів у наданні послуг з доступу до інфраструктури кабельної каналізації на мостах і шляхопроводах Києва. Суд підкреслив, що підприємство встановлювало вартість послуг з технічного обслуговування мережевих каналів у розмірі, що перевищував граничний рівень, встановлений Законом України “Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж”. Суд також врахував, що “Київавтошляхміст” укладав договори про надання послуг з технічного обслуговування з компаніями, які були зареєстровані як оператори електронних комунікацій, замість укладання договорів про доступ до інфраструктури, що дозволяло встановлювати завищені ціни. Суд відхилив аргументи підприємства про відсутність звернень від операторів щодо укладення договорів доступу, наголосивши на обов’язку підприємства приводити договори у відповідність до вимог законодавства. Суд зазначив, що дії “Київавтошляхміст” були б неможливими за наявності конкуренції, оскільки споживачі могли б вільно обирати іншого виконавця послуг.
3. Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні касаційної скарги “Київавтошляхміст”.
Справа №497/7/2021 від 05/12/2025
Предметом спору є визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство СВК «Кубей» господарським судом. Суд зазначив, що згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, включаючи спори про визнання права власності. Суд також врахував, що провадження у справі про банкрутство СВК «Кубей» було відкрито ще у 2017 році, а позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності у 2021 році, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про те, що позивач набула право власності на майно раніше, ніж було порушено справу про банкрутство, зазначивши, що свідоцтво про право власності на майновий пай та акт приймання-передавання майна є лише підставою для оформлення права власності у встановленому законом порядку.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №359/3378/16-ц від 03/12/2025
1. Предметом спору є витребування майна (земельних ділянок та об’єкта незавершеного будівництва) від добросовісного набувача та визнання права власності на це майно.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що спірне майно було набуте позивачем та його колишньою дружиною у шлюбі і є їхньою спільною сумісною власністю, а відчуження майна відбулося без згоди позивача, що було встановлено рішенням суду у іншій справі, яке має преюдиційне значення. Суд зазначив, що витребування майна від добросовісного набувача є можливим, оскільки майно вибуло з володіння позивача не з його волі. Суд також врахував, що позивач звертався до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, але спірне майно не було предметом поділу, і компенсація за нього не була виплачена. Суд не погодився з апеляційним судом, що задоволення позову про витребування майна покладе надмірний тягар на добросовісного набувача, оскільки останній має право на відшкодування збитків від попереднього власника. Суд підкреслив, що повернення майна до спільної сумісної власності подружжя є належним захистом порушеного права позивача.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову щодо витребування майна.
Справа №161/5555/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за державну зраду у формі переходу на бік ворога та надання допомоги у підривній діяльності проти України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вина особи у державній зраді доведена поза розумним сумнівом, спираючись на покази свідків, які підтвердили добровільний перехід особи на службу до окупаційної адміністрації, а також на протоколи впізнання особи на відеозаписах. Суд відхилив аргументи захисту про можливий фізичний чи психологічний примус, оскільки не було надано жодних доказів цього, а також вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили та оцінили всі докази у їх сукупності. Суд також зазначив, що наявні технічні описки в судових рішеннях не впливають на законність та обґрунтованість висновків щодо вини особи.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за державну зраду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №389/2645/19 від 25/11/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга захисника на вирок апеляційного суду щодо призначення покарання за ч. 1 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано призначив покарання у виді 5 років позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину, відсутність пом’якшуючих обставин на момент вчинення злочину, та те, що часткове відшкодування збитків під час апеляційного розгляду не свідчить про щире каяття. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд дотримався принципів індивідуалізації та справедливості покарання, а також зазначив, що не має права досліджувати нові докази чи обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій. Суд також врахував, що покарання призначено в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, і є пропорційним вчиненому. Суд не знайшов підстав для застосування ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням), оскільки не було доведено, що призначене покарання є явно несправедливим.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №915/693/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у використанні земельної ділянки лісогосподарського призначення, що виник у зв’язку з накладенням цієї ділянки на землі державного лісового фонду.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав, що належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, яка належить державі, а не скасування наказів Держгеокадастру, оскільки останнє не призведе до поновлення порушених прав держави. Суд врахував, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, і повне скасування наказів може призвести до втручання у права відповідачів на ту частину ділянки, яка не є спірною. Суд також зазначив, що прокурор не звертався з окремою позовною вимогою про припинення державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що застосування конкретного способу захисту має відповідати виду та змісту правовідносин, а також характеру порушення прав. Також, суд касаційної інстанції врахував висновки Верховного Суду у справі № 915/102/24, де у подібній ситуації було визнано, що скасування наказів Держгеокадастру не є ефективним способом захисту прав держави на землю лісового фонду.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, відмовивши у задоволенні касаційної скарги прокуратури.
Справа №752/18476/13-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень Київської міської ради щодо передачі земельної ділянки у приватну власність та визнання права користування частиною цієї ділянки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав недійсними рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2, оскільки на момент прийняття цих рішень ОСОБА_2 не був власником відповідної частини будинку, що розташований на цій ділянці, і, відповідно, не мав права на її приватизацію. Суд врахував, що позивачка, ОСОБА_1, є спадкоємцем частини будинку і має право на відповідну частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування будинку. Суд також зазначив, що право власності на земельну ділянку переходить до набувача нерухомості одночасно з виникненням права власності на об’єкт нерухомості, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній майна. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що на момент набуття позивачкою права власності на частину будинку права власності чи користування земельною ділянкою не було, оскільки було встановлено, що земельна ділянка була виділена попереднику позивачки ще в 1956 році. Суд також відхилив доводи про неналежне повідомлення відповідачів про судові засідання, оскільки було встановлено, що їх представники були належним чином повідомлені.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №911/408/17 від 01/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою Корякіна Д.В. на ухвалу суду першої інстанції про призначення ліквідатора у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд закрив провадження, вважаючи, що Корякін Д.В. не є кредитором у справі про банкрутство, оскільки був виключений з реєстру кредиторів, і що оскаржувана ухвала не порушує його прав та інтересів. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши на його передчасність, оскільки апеляційний суд не з’ясував обставини, які мають значення для визначення статусу Корякіна Д.В. як кредитора, зокрема, не надав оцінку правомірності дій ліквідатора щодо виключення Корякіна Д.В. з реєстру кредиторів, а також не врахував, що єдиною законною підставою для такого виключення є ухвала суду про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Крім того, Верховний Суд взяв до уваги, що на момент касаційного розгляду рішення суду першої інстанції, на яке посилався апеляційний суд, було скасовано апеляційною інстанцією, що додатково підтверджує передчасність висновків щодо статусу скаржника. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/12661/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є зобов’язання банку, що ліквідується, включити кредиторські вимоги комунального підприємства до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги комунального підприємства “Київтеплоенерго” до “Промінвестбанку” щодо включення кредиторських вимог до реєстру. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги банку про неврахування висновків Верховного Суду в подібних справах є необґрунтованими, оскільки попередні рішення стосувалися інших питань, зокрема строків виконання зобов’язань та черговості задоволення вимог кредиторів, а не оцінки достатності документів для підтвердження повноважень підписанта заяви кредитора. Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали заяву комунального підприємства такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки повноваження представника були підтверджені статутними документами та посадовою інструкцією. Суд касаційної інстанції наголосив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції, і що суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/341/22 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ “Інтерагроінвест” наказів Міністерства юстиції України про скасування рішень державного реєстратора щодо реєстрації права власності товариства на земельні ділянки.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій невірно визначили належний склад сторін у спорі, оскільки спір фактично виник між ТОВ “Інтерагроінвест” та Ставищенською селищною радою щодо права власності на земельні ділянки, а не між товариством та Міністерством юстиції України. Суд зазначив, що належним відповідачем у такій справі є особа, яка оспорює право на майно, тобто Ставищенська селищна рада, а не лише Мін’юст, з яким у позивача відсутній спір про речові права. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, щодо необхідності залучення особи, за скаргою якої було скасовано рішення про державну реєстрацію, як відповідача у справі. Суд вказав, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, і оскільки позивач не скористався правом залучити Ставищенську селищну раду співвідповідачем, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №522/6062/19 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання договору дарування частки квартири удаваним правочином (купівлею-продажем) та переведення прав і обов’язків покупця на позивача, як співвласника.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дослідив належним чином обставини справи, зокрема, чи був договір дарування удаваним, чи дійсно сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу, і чи порушує цей договір переважне право позивача як співвласника на придбання частки квартири. Суд зазначив, що апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні позову, вважаючи вимогу про визнання договору дарування удаваним неефективним способом захисту, не врахувавши, що вимога про переведення прав та обов’язків покупця є похідною від вимоги про визнання правочину удаваним. Суд також підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити дійсні наміри сторін при укладенні договору та чи було порушено право позивача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи.
Справа №758/15821/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, оскільки адвокат не надав достатніх документів, що підтверджують його повноваження на представництво інтересів відповідача в апеляційному суді, вважаючи договір про надання правничої допомоги недостатнім підтвердженням. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що згідно з Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правничої допомоги є документом, що посвідчує повноваження адвоката. **** Суд також послався на постанову Об’єднаної палати Верховного Суду від 20 січня 2025 року, в якій зазначено, що відсутність вказівки на договір про надання правничої допомоги в ЦПК не виключає права адвоката підтвердити повноваження цим договором. Верховний Суд наголосив, що за відсутності доказів недійсності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, суд не має підстав сумніватися у статусі представника.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №134/732/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за розбій, вчинений в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодившись з їх висновками щодо доведеності вини засудженого у вчиненні розбою. Суд зазначив, що версія засудженого про відсутність умислу на розбій та корисливого мотиву була детально проаналізована та відхилена судами попередніх інстанцій на основі досліджених доказів, зокрема, відсутності підтверджень конфлікту між засудженим та потерпілим, виявлення викраденого майна під час обшуку, а також характеру тілесних ушкоджень, завданих потерпілому. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника щодо недопустимості доказів, зокрема протоколу обшуку, вказавши на те, що формальні недоліки при його оформленні не впливають на допустимість доказу, оскільки обшук проводився з безперервним відеозаписом. Суд також зазначив, що наявна постанова про визначення групи прокурорів, а покарання призначено з урахуванням тяжкості злочину, обставин справи та особи засудженого.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №335/6563/17 від 25/11/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про закриття кримінального провадження.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував важливі обставини, а саме: неналежне повідомлення особи про розгляд скарги слідчим суддею, відсутність згоди на повідомлення через SMS, а також факт проходження заявником військової служби з початку повномасштабного вторгнення, що об’єктивно ускладнювало можливість слідкувати за судовим процесом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд мав врахувати особливий статус військовослужбовців та їхню зайнятість у захисті держави, що могло суттєво вплинути на реалізацію права на доступ до правосуддя. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи особи про поважність причин пропуску строку на оскарження. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відсутні докази належного повідомлення особи про дату судового засідання, а також не було враховано її перебування на військовій службі.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №921/240/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про визнання фізичної особи банкрутом та введення процедури погашення боргів у справі про неплатоспроможність.
2. Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими фізичну особу було визнано банкрутом, а також було введено процедуру погашення боргів, оскільки суди встановили, що боржник не діяв недобросовісно, надавав повну інформацію про свій майновий стан, а план реструктуризації боргів не був затверджений через відсутність кворуму на зборах кредиторів, що не залежало від дій боржника. Суд касаційної інстанції підкреслив, що процедура неплатоспроможності фізичної особи має на меті відновлення платоспроможності боржника, а не лише задоволення вимог кредиторів, і що суди повинні активно контролювати процес, враховуючи добросовісність дій боржника та кредиторів. Також, ВС наголосив на дискреції суду при вирішенні питання про перехід до процедури погашення боргів, особливо коли не було подано погоджений план реструктуризації, і що суди повинні оцінювати причини цього, враховуючи дії обох сторін. Суд зазначив, що відсутність плану реструктуризації не завжди є підставою для закриття провадження, особливо якщо боржник діяв добросовісно, а кредитори не реалізували належним чином свої права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №140/4196/21 від 05/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса, на підставі яких за позивачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, звернув увагу на те, що спір виник між ТОВ “Бізнес-Адміністрація” та ОСОБА_1 щодо права власності на офісні приміщення, а не між ТОВ “Бізнес-Адміністрація” та Міністерством юстиції України. Суд підкреслив, що визначення відповідачів є правом позивача, але суд зобов’язаний встановити належність відповідачів, виходячи з аналізу спірних правовідносин та позовних вимог. ВС наголосив, що належним відповідачем є особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. У даному випадку, належним відповідачем є ОСОБА_1, оскільки саме його право власності оспорюється, а не Міністерство юстиції України, з яким у позивача відсутній спір щодо речових прав. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності залучення особи, за скаргою якої було скасовано рішення про державну реєстрацію, як відповідача у справі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №447/1763/20 від 03/12/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме об’єктів нерухомого майна, які позивач вважає такими, що вибули з його володіння незаконно.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, досліджено та надано правову оцінку всім зібраним у справі доказам, вимогам та запереченням сторін. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно належало на праві спільної часткової власності власникам майнових паїв, які мали право ним розпоряджатися, а позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав. Суд касаційної інстанції також врахував, що договірні орендні відносини між позивачем та власниками майнових паїв були припинені на момент реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача, оскільки виділення майна з пайового фонду відбулося без відома позивача.
3. Суд касаційної інстанції постановив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №911/2250/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями лісового фонду шляхом скасування рішень про реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок.
2. Суд відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки прокурор не довів площу накладення спірних земельних ділянок на землі лісового фонду, а також обрав неефективний спосіб захисту, а саме вимогу про скасування рішень державного реєстратора. Суд зазначив, що належним способом захисту було б витребування земельних ділянок з незаконного володіння, проте прокурор цього не зробив. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що вимога про скасування рішень держреєстратора є неефективним способом захисту, однак вказав, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що витребування земельних ділянок не є належним способом захисту в даному випадку. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди мали розглянути можливість витребування земельних ділянок, але оскільки прокурор цього не вимагав, то підстав для задоволення позову немає. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій повинні були насамперед з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний Прокурором, ефективним для захисту права позивача у спірних правовідносинах.
3. Суд касаційної інстанції змінив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив рішення про відмову в задоволенні позову без змін.
Справа №910/10388/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на частку нежитлового приміщення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позов ТОВ “Подол КМ”, визнавши протиправним та скасувавши наказ Міністерства юстиції України в частині скасування рішення приватного нотаріуса. Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що скарга, на підставі якої було видано наказ, не відповідала вимогам закону, оскільки не містила дати складання, а особи, які її підписали, не мали повноважень діяти від імені ОСББ. Суд також зазначив, що Міністерство юстиції України порушило процедуру розгляду скарги, не повернувши її без розгляду після отримання заяви про її відкликання. Водночас, суд касаційної інстанції визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСББ є неналежним відповідачем, а розміщення оголошення на сайті Міністерства юстиції є недостатнім способом повідомлення зацікавлених осіб, однак це не вплинуло на кінцеве рішення у справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2217/23 (910/7486/23) від 19/11/2025
1. Предмет спору – визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу 1/6 частки виробничого корпусу, укладеного між ТОВ “Віп Білдінг Трейд” та фізичною особою, оскільки майно, яке є предметом договору, належить на праві власності ТОВ “ВТК Каштан”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав попередній договір недійсним, виходячи з того, що ТОВ “ВТК Каштан” є законним власником цілісного майнового комплексу, щодо якого було укладено попередній договір. Суд врахував, що попередній договір стосувався майна, яке вже належало іншій особі, а саме ТОВ “ВТК Каштан”, що було встановлено судами попередніх інстанцій. Верховний Суд підкреслив, що власник майна має право звертатися до суду з позовом про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу цього майна, навіть якщо основний договір не був укладений. Суд також послався на свою попередню практику, згідно з якою захист інтересів власника майна, щодо якого укладено попередній договір, можливий шляхом пред’явлення позову про визнання такого договору недійсним. Суд зазначив, що апеляційний суд правильно застосував статті 203 та 215 Цивільного кодексу України, які регулюють загальні вимоги до чинності правочину та підстави для визнання його недійсним.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №361/5336/23 від 02/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвал судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвали судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що хоча провадження і підлягає закриттю, але з інших підстав, ніж ті, що були застосовані судами нижчих інстанцій. ВС вказав, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст. 49 КК України, закінчилися, що є самостійною підставою для закриття кримінального провадження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Суд врахував, що злочин, інкримінований особі, відноситься до категорії нетяжких, і з моменту його вчинення минув строк, визначений законом для притягнення до відповідальності.
Суд ухвалив закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Справа №163/546/22 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження двох осіб за ч. 2 ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон України).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вина засуджених доведена поза розумним сумнівом на основі сукупності доказів, зокрема, показань свідка, який намагався незаконно перетнути кордон, свідчень працівників ДПС, та інших матеріалів справи. Суд відхилив доводи захисту про недоведеність попередньої змови, зацікавленість свідків, неповноту показань окремих свідків, а також порушення права на одночасний допит. Суд також погодився з апеляційним судом щодо можливості виправлення засуджених без відбування реального покарання, враховуючи відсутність попередніх судимостей та середній ризик вчинення повторного злочину згідно з досудовою доповіддю органу пробації. Доводи прокурора про м’якість покарання та відсутність конкретизації додаткового покарання також були відхилені, оскільки суд вважає призначене покарання справедливим та достатньо конкретизованим.
3. Верховний Суд ухвалив залишити касаційні скарги захисників та прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №916/2806/23(916/2527/18) від 11/11/2025
1. Предметом спору є застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів у межах справи про банкрутство ТОВ “Компанія “ВИЩА ШКОЛА РЕКЛАМИ”, зокрема, щодо договору про врегулювання заборгованості та згоди на продаж нерухомого майна, яке було предметом іпотеки.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що банк, відмовившись від повного забезпечення за кредитним договором та погодивши продаж майна за ціною, недостатньою для покриття боргу, не вчинив дій, спрямованих на збереження активів банку, що свідчить про ознаки нікчемності правочинів згідно із Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”; суди попередніх інстанцій встановили, що банк не отримав реальних грошових надходжень від операції з часткового погашення заборгованості за кредитним договором на підставі нікчемного договору про врегулювання заборгованості та договорів купівлі-продажу предметів іпотеки, укладених між вкладником та позичальником; суди послались на те, що відмова Банку від власних майнових вимог у правовідносинах з вкладницею, погодження недостатньої для задоволення своїх грошових вимог за кредитом ціни продажу об`єктів іпотеки, покупцем яких виявилась вказана вкладниця, дострокове повернення усіх вкладів вкладниці та надання згоди на продаж об`єктів іпотеки у день віднесення Національним банком України ПАТ “БАНК “КИЇВСЬКА РУСЬ” до категорії неплатоспроможних та запровадження рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації у ПАТ “БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ”, у сукупності свідчать про те, що ПАТ “БАНК “КИЇВСЬКА РУСЬ” як учасник вищезазначених правовідносин не вчиняв дії направлені на збереження активу банку; суд касаційної інстанції також врахував принцип res judicata, який вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №744/629/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення працівника за прогул та вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову працівника, звільненого за прогул. Суд виходив з того, що працівник був відсутній на роботі без поважних причин. Хоча працівник і подавав заяву про надання відпустки як внутрішньо переміщена особа, роботодавець мав право відмовити у її наданні, оскільки працівник був залучений до виконання мобілізаційного завдання. Суд також зазначив, що працівник був повідомлений про відмову у наданні відпустки та наслідки не виходу на роботу, але незважаючи на це, не повернувся до роботи. Суд врахував, що обов’язок надання відпустки внутрішньо переміщеній особі не є абсолютним, і роботодавець має право відмовити у її наданні, якщо працівник залучений до виконання мобілізаційних завдань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №991/7187/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є позов САП про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у вигляді квартир та автомобілів, набутих посадовцем міграційної служби та членами його сім’ї.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов САП, стягнувши в дохід держави квартиру та автомобілі, придбані посадовцем міграційної служби та його родиною, оскільки не було доведено законність джерел походження коштів на їх придбання. Суд виходив з того, що позивачем доведено зв’язок між активами та посадовцем, а також наявність значної різниці між вартістю активів та законними доходами посадовця та членів його сім’ї. Відповідачі не змогли спростувати необґрунтованість активів, а їхні доводи про придбання майна за кошти від продажу іншого майна не були підтверджені належними доказами. Суд також врахував, що посадовець фактично користувався майном, оформленим на інших осіб, що свідчить про його контроль над цими активами. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд касаційної інстанції також зазначив, що у справах про визнання необґрунтованими активів застосовується стандарт доказування “більшої переконливості”, за яким висновок про існування обставини має бути вірогіднішим, ніж протилежний.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши їх дію.
Справа №753/3559/16-к від 04/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора та ОСОБА_2 на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
2. Верховний Суд ухвалив рішення про призначення кримінальної справи до касаційного розгляду, враховуючи, що справа була витребувана ще у 2014 році, але не надійшла до суду через тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим. Матеріали справи були відновлені у 2016 році, і після їх отримання Верховним Судом не було виявлено перешкод для призначення касаційного розгляду. Суд керувався нормами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, а також перехідними положеннями чинного КПК України. Також, суд призначив захисників з числа адвокатів для надання безоплатної вторинної правничої допомоги засудженим в касаційному суді.
3. Суд призначив кримінальну справу до розгляду у касаційному порядку Верховним Судом.
Справа №2-329/12 від 03/12/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження та видача дубліката виконавчого листа у зв’язку з відступленням права вимоги за кредитним договором.
2. Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що районний суд розглянув справу за відсутності належного повідомлення боржника, що є порушенням процесуальних норм. Проте, апеляційний суд погодився з тим, що заявник довів перехід до нього права вимоги за кредитним договором та втрату оригіналу виконавчого листа. Суд зазначив, що заміна сторони виконавчого провадження можлива на будь-якій стадії процесу, навіть за відсутності відкритого виконавчого провадження, оскільки без такої заміни правонаступник не зможе ініціювати виконавче провадження. Також, апеляційний суд підкреслив, що питання правомірності набуття права вимоги не є предметом дослідження при розгляді заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Верховний Суд погодився з цими висновками, вказавши, що заміна стягувача відбувається у виконавчому листі, а не у виконавчому провадженні, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №331/7746/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника у виконавчих провадженнях, які були завершені.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що законодавство чітко визначає випадки, коли державний виконавець зобов’язаний зняти арешт з майна боржника, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження або у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту, оскільки це не свідчить про закінчення виконавчого провадження і стягувач має право повторно звернутися з заявою про примусове виконання рішення суду. Оскільки боржник не надав доказів виконання рішення суду або завершення виконавчих проваджень на іншій підставі, яка б давала право державному виконавцю зняти арешт, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Також, суд врахував, що згідно з принципом змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні скарги боржника на бездіяльність державного виконавця.
Справа №752/7720/20 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за крадіжку, поєднану з проникненням в інше сховище (ч. 3 ст. 185 КК України).
2. Суд касаційної інстанції, переглянувши матеріали справи, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини особи у вчиненні крадіжки, оцінивши надані докази, зокрема, покази свідків та протокол огляду місця події, як належні та допустимі. Суд відхилив доводи захисника про недопустимість доказів та порушення прав засудженого під час досудового розслідування. При цьому, касаційний суд звернув увагу на те, що сторона захисту не надала жодних доказів на підтвердження своїх доводів, а суди попередніх інстанцій належним чином перевірили та спростували їх. Щодо покарання, то суд касаційної інстанції визнав його співмірним тяжкості злочину та особі засудженого, однак врахував позитивні характеристики обвинуваченого, визнання вини під час касаційного розгляду та наявність дитини на утриманні, що стало підставою для застосування ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині призначеного покарання, звільнивши особу від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Справа №442/2652/18 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за прийняття пропозиції та обіцянки неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення службовою особою.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги засудженого, зокрема, щодо розбіжностей у показаннях свідків, на які посилався суд першої інстанції, та щодо оцінки доказів, які, на думку засудженого, свідчили про його невинуватість. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд повинен надати оцінку всім доводам апеляційної скарги, зіставити їх з матеріалами справи та надати вичерпну відповідь на кожен важливий аргумент сторони. Також, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином доводи щодо недопустимості доказів, зокрема, показань свідка, якому спочатку було повідомлено про підозру, а потім він знову допитувався як свідок. Суд також вказав на порушення, пов’язані з недослідженням протоколів негласних слідчих дій та неповідомленням осіб, щодо яких вони проводилися.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №361/5336/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми КПК щодо обчислення строків досудового розслідування, не врахували зміни в законодавстві щодо кримінальних проступків, внесені Законом України № 2617-VIII, та не з’ясували всіх обставин справи. Суд зазначив, що після відновлення досудового розслідування та перекваліфікації злочину на кримінальний проступок, обвинувальний акт було скеровано до суду в межах встановлених строків. Однак, враховуючи, що на момент касаційного розгляду справи закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, суд касаційної інстанції вирішив, що існують підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Суд касаційної інстанції зазначив, що має право вийти за межі касаційних вимог, оскільки таким чином не погіршується становище обвинуваченого.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Справа №213/3810/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у поновленні строку на подання доказів у справі про визначення місця проживання дитини.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив апеляційне провадження, вважаючи, що ухвала про відмову в поновленні процесуального строку не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Верховний Суд підкреслив, що відповідно до пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України та частини восьмої статті 127 ЦПК України, ухвала про відмову у поновленні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував ці положення, що призвело до порушення норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі. Враховуючи вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №199/11088/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за постачання теплової енергії з фізичної особи, яка раніше була зареєстрована як фізична особа-підприємець (ФОП).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник з договору, укладеного між комунальним підприємством та ФОП, і стосується господарської діяльності, яку ФОП здійснювала до припинення реєстрації. Суд підкреслив, що припинення статусу ФОП не припиняє зобов’язань фізичної особи за укладеними договорами, і вона продовжує відповідати за цими зобов’язаннями усім своїм майном. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спорів між суб’єктами господарювання та фізичними особами, які втратили статус підприємця. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили правила юрисдикції, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, хоча вона підлягає розгляду в господарському суді. Суд вказав на статтю 255 ЦПК України, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду.
Справа №201/1404/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно її неповнолітньої доньки.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позивач не довів факту ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов’язків, а тимчасова обмежена участь матері у спілкуванні з дитиною та її вихованні не пов’язана з її винними діями. Суд врахував, що відповідачка заперечує проти позбавлення її батьківських прав та має інтерес щодо участі у вихованні доньки, якому перешкоджає батько дитини. Суд також зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, а в даному випадку таких підстав немає. Суд також врахував інтереси дитини, які полягають у збереженні зв’язків з обома батьками. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони відповідають якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення її права на спілкування та збереження зв’язків з обома батьками.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/7486/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “І ДЖІ ЕФ ТРЕЙДІНГ” до АТ “Укргазвидобування” про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу природного газу, яка передбачає продовження строків оплати у зв’язку з продовженням воєнного стану в Україні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, виходячи з наступного:
* Сторони в попередній додатковій угоді передбачили обов’язок укласти нову додаткову угоду щодо продовження термінів оплати, якщо воєнний стан буде продовжено після певної дати.
* Воєнний стан було продовжено, що створює підстави для укладення нової додаткової угоди.
* Відсутність згоди відповідача на укладення додаткової угоди не є перешкодою, оскільки така згода передбачена попередніми домовленостями сторін, а тому суд може зобов’язати укласти цю угоду.
* Запропонована позивачем додаткова угода не погіршує становище відповідача, а лише змінює строки виконання зобов’язань зі збереженням прав та інтересів відповідача.
* Посилання відповідача на відсутність згоди органів управління на укладення додаткової угоди не є переконливим, оскільки наявність такої згоди не є передумовою для укладення угоди.
* Доводи відповідача про порушення позивачем засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності) та доктрини “заборони суперечливої поведінки” є безпідставними, оскільки дії позивача щодо передачі спору на вирішення суду відповідають закону та попереднім домовленостям сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Укргазвидобування” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/26456/23 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивачки з посади начальника юридичного відділу у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, встановив, що при звільненні позивачки відповідачем було порушено вимоги трудового законодавства, а саме статті 40 та 49-2 КЗпП України, оскільки їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати з урахуванням її кваліфікації. Зокрема, суд встановив, що з моменту попередження про скорочення і до дня звільнення існували інші вакантні посади, які не вимагали конкурсного відбору, але не були запропоновані позивачці. Суд також врахував, що оскільки звільнення було незаконним, позивачка має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і відхилив аргументи відповідача про обмеження цього строку одним роком, оскільки затримка у розгляді справи не була з вини працівника. Крім того, суд визнав обґрунтованим стягнення моральної шкоди, оскільки незаконне звільнення призвело до моральних страждань позивачки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №373/502/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не здійснили належної перевірки добросовісності набувача земельних ділянок, ОСОБА_3, що є важливим при вирішенні питання про витребування майна з чужого незаконного володіння згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції формально розглянув доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, не надавши належної оцінки його добросовісності як набувача. Суд касаційної інстанції наголосив, що покладання на добросовісного набувача надмірного тягаря, змушуючи його шукати способи компенсації втраченого майна через порушення інших осіб, є неприйнятним. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість врахування принципу пропорційності та справедливого балансу між інтересами позивачів та набувача при вирішенні питання про витребування майна. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди повинні враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо необхідності перевірки добросовісності набувача.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/22945/19 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. Зазначено лише, що суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін. Для розуміння аргументації необхідно ознайомитись з повним текстом рішення, який буде оголошено пізніше.
3. Верховний Суд залишив вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №759/25054/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у стягненні з ДП «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ЦПК України, сторона має право подати докази, що підтверджують розмір витрат на правничу допомогу, як до закінчення судових дебатів, так і протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів було зроблено відповідну заяву про розподіл судових витрат. У даній справі позивач заявив про розподіл судових витрат в апеляційній скарзі та подав докази в межах встановленого строку. Апеляційний суд не врахував ці обставини та безпідставно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Таким чином, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування його ухвали.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №905/221/23 (905/126/25) від 18/11/2025
1. Предметом спору є стягнення лізингових платежів, сплачених в рахунок вартості об’єкта лізингу за договором фінансового лізингу, у зв’язку з розірванням цього договору та поверненням об’єкта лізингу лізингодавцю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який містить елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають як плату за користування майном, так і частину покупної ціни за передачу майна у власність лізингоодержувачу після закінчення строку дії договору. Оскільки договір лізингу було розірвано, а майно повернуто лізингодавцю, лізингоодержувач має право вимагати повернення сплачених лізингових платежів, які фактично є попередньою оплатою за майно, яке так і не було передано у власність. Суд відхилив аргументи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки врахував продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану. Також суд відхилив аргументи відповідача щодо зарахування зустрічних вимог, оскільки не було доведено безспірність таких вимог. Суд також зазначив, що поведінка банку є суперечливою, оскільки він одночасно заперечує зобов’язання перед позивачем і наполягає на їх припиненні шляхом зарахування зустрічних вимог.
3. Суд постановив касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №500/4447/19 від 03/12/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки позивачку було звільнено за скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а саме: її було персонально попереджено про звільнення за два місяці, їй пропонувалися всі наявні вакантні посади на підприємстві (не тільки в Ізмаїльській філії, а й в інших філіях ДП “АМПУ”), а також у ТОВ «Охоронна компанія «Альфа безпека», але вона відмовилася від усіх запропонованих варіантів працевлаштування. Суд зазначив, що дії учасників трудових правовідносин мають бути добросовісними, а позивачка не виявила бажання бути працевлаштованою. Суд також підкреслив, що оскільки скороченню підлягали всі посади контролерів, то не було необхідності оцінювати переважне право позивачки на залишення на роботі. Крім того, суд погодився з висновком про необґрунтованість відмови профспілки у наданні згоди на звільнення позивачки.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №347/811/15 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, визнаної винною у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, зокрема, щодо відсутності у нього корисливого мотиву, який є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК України, враховуючи, що засуджений стверджував, що діяв в інтересах громади, а не з метою власного збагачення чи збагачення третіх осіб. Також, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам щодо відшкодування матеріальної шкоди, хоча в обвинувальному акті було зазначено про відшкодування збитків. Крім того, суд не спростував доводи засудженого про те, що перерахування коштів було необхідним для виконання договору підряду, а дії депутатів сільської ради перешкоджали належному виконанню робіт. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для дотримання стандарту доведення вини поза розумним сумнівом, сторона обвинувачення повинна спростувати будь-які обґрунтовані сумніви у версії обвинувачення, а апеляційний суд не забезпечив належний аналіз та спростування цих сумнівів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції.
Справа №201/687/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку коштів за договорами банківського вкладу, процентів, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що вирішальне значення мають повноваження працівника банку на час укладення договорів, а подальші зловживання працівників банку не впливають на спірні правовідносини щодо укладення договорів. Також, письмова форма договорів банківського вкладу підтверджується фактичними діями банку по видачі квитанцій про прийняття коштів від вкладника на поточний рахунок, про що сторони домовились в договорах, а також оформленням відповідних меморіальних ордерів, які містять розпорядження вкладника про переведення коштів з відкритого на її ім`я поточного рахунку на передбачений в тексті договорів вкладний рахунок. Суд також врахував, що ведення бази даних вкладників цілком покладено та залежить від працівників Банку, на що в жодний спосіб не могла вплинути вкладник, а отже часткова відсутність такої інформації за умови неналежного виконання працівниками Банку своїх посадових обов`язків, про що свідчить хоча б втрата довіри до них з боку Банку та їх звільнення з цих причин – повністю є відповідальністю Банку. Крім того, суд вказав, що інтереси вкладника забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України саме при простроченні виконання грошового зобов`язання. **:** Суд відступив від попередньої позиції щодо стягнення пені на підставі Закону про захист прав споживачів, вказавши, що після спливу строку договору банківського вкладу, договірні відносини припиняються і пеня не нараховується.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення сум депозитів та відсотків, а в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат – скасував та направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/23999/21 від 18/11/2025
1. Предметом спору є законність звільнення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності за злочини, пов’язані з подіями 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про звільнення осіб від кримінальної відповідальності, оскільки на момент розгляду справи строки давності притягнення до відповідальності за інкриміновані злочини минули, а обвинувачені надали згоду на закриття провадження за нереабілітуючою підставою. Суд зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності не залежить від примирення з потерпілим чи відшкодування шкоди. Хоча суд касаційної інстанції і визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій надто стисло виклали обставини справи, це не вплинуло на законність рішень. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з доводами прокурора щодо невирішення питання про процесуальні витрати, пов’язані з проведенням експертиз, і вирішив віднести ці витрати на рахунок держави, оскільки ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про процесуальні витрати, віднісши їх на рахунок держави, а в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №208/128/21 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підкресливши, що заміна судді була правомірною, оскільки відбулася на підставі об’єктивної неможливості подальшої участі попереднього судді у розгляді справи через її тривале перебування у відпустці. Суд також відхилив аргументи захисту щодо упередженості судді, оскільки не було надано доказів приватного спілкування судді з потерпілою, а факт їхньої зустрічі на території суду не свідчить про упередженість. ВС зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив висновок експертизи, наданий стороною захисту, оскільки він ґрунтувався на показаннях свідків, отриманих поза процесуальною процедурою, і суперечив іншим доказам. ВС також підкреслив, що експертизи, проведені експертами Дніпропетровського НДЕКЦ МВС, не є недопустимими, оскільки установи Експертної служби МВС України та органи Національної поліції України є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності. ВС вказав, що відсутні підстави для проведення судово-психіатричної експертизи стосовно ОСОБА_9, оскільки не було надано відомостей, які б викликали сумнів щодо його осудності або обмеженої осудності.
3. Рішення суду: Вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_9 залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №161/21299/23 від 02/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудженої ОСОБА_7.
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду касаційної інстанції. З тексту постанови відомо лише те, що захисник ОСОБА_6 подав касаційну скаргу в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу в судовому засіданні, заслухав прокурора та захисника, які брали участь в режимі відеоконференції. Враховуючи необхідність значного часу для складання повного тексту постанови, суд оголосив лише її резолютивну частину.
Суд ухвалив: вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 квітня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №916/1282/25 від 25/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення протирадіаційного укриття державі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов прокурора без розгляду, оскільки суди попередніх інстанцій помилково застосували положення, що регулюють витребування майна від добросовісного набувача (віндикаційний позов), в той час як прокурор подав негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном, наполягаючи на тому, що спірне майно є об’єктом критичної інфраструктури, який не може перебувати у приватній власності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме позивач визначає предмет та підстави позову, а суд не має права їх змінювати. Також, суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не мали правових підстав для залишення позову без розгляду на стадії підготовчого провадження, оскільки питання про належність та ефективність обраного способу захисту має вирішуватися під час розгляду справи по суті. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що відмова прокурора від зміни предмета позову не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, а може бути підставою для відмови в позові за результатом розгляду справи по суті.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №521/7199/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна, застосування наслідків недійсності правочину та скасування записів про державну реєстрацію.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно дослідили обставини справи. Зокрема, суди не встановили достовірно, чи було фактично погашено заборгованість за кредитним договором, на підставі якого було знято обтяження з іпотечного майна. Суд зазначив, що електронна копія довідки про відсутність заборгованості не є належним доказом, а оригінал довідки судом не витребовувався та не досліджувався. Також, суди не врахували розбіжності в печатках на довідці та зміну організаційно-правової форми банку. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, та на необхідності оцінки доказів на основі їх достовірності, допустимості та достатності.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №541/3201/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі звільненням працівника на підставі скорочення штату.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, встановив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивача, оскільки роботодавець не запропонував їй всі наявні вакантні посади, що відповідають її кваліфікації, порушивши вимоги статті 49-2 КЗпП України. Водночас, апеляційний суд помилково визначив дату поновлення на роботі з наступного дня після звільнення, замість дня звільнення, що суперечить частині першій статті 235 КЗпП України та усталеній практиці Верховного Суду. Суд касаційної інстанції також підтвердив правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, здійсненого апеляційним судом на основі довідки про середню заробітну плату позивача за січень та лютий 2022 року, враховуючи, що вересень та жовтень 2022 року не були повністю відпрацьовані. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги відповідача про необхідність закриття касаційного провадження та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачав підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду у подібних справах.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду в частині дати поновлення на роботі та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, змінивши їх відповідно до своїх висновків, а в іншій частині залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №225/6360/21 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції щодо засудження особи за крадіжки та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, з акцентом на можливе застосування недозволених методів слідства.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи сторони захисту щодо застосування до засудженого психологічного та фізичного тиску під час досудового розслідування, зокрема під час проведення слідчого експерименту. Апеляційний суд, хоч і доручив перевірку цих обставин, не дочекався її результатів, перш ніж ухвалити рішення, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини щодо обов’язкового ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права обвинуваченого не свідчити проти себе та неприпустимості використання доказів, отриманих під тиском, а також вказав на необхідність ретельної перевірки заяви про застосування недозволених методів слідства, з урахуванням усіх наданих стороною захисту відомостей. Суд також зазначив, що апеляційний суд не з’ясував, у чому саме полягав протиправний вплив працівників правоохоронних органів, і не спростував належним чином доводи про недопустимість доказів, отриманих внаслідок такого впливу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №335/5060/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, погодившись із рішенням апеляційного суду, за винятком одного моменту. Суд зазначив, що хоча суди попередніх інстанцій обґрунтовано не визнали щире каяття як пом’якшуючу обставину, вони не врахували активне сприяння розкриттю злочину, оскільки засуджений давав викривальні покази. Проте, на думку ВС, це не є безумовною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину та наслідки. ВС також підтримав рішення про стягнення моральної шкоди безпосередньо із засудженого, оскільки ДТП сталося не під час виконання ним трудових обов’язків, а при використанні службового авто в особистих цілях. Суд також відхилив посилання захисту на інші постанови ВС, оскільки обставини в тих справах були іншими.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №947/4084/24 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які визнали доведеною вину особи в незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини з метою збуту, враховуючи кількість вилученої речовини, спосіб її розфасування, покази самого засудженого та дані з його мобільного телефону. Суд зазначив, що добровільна видача психотропної речовини, на яку посилався захист, не була добровільною у розумінні закону, оскільки відбулася після зупинки особи поліцією. Також, Верховний Суд вказав, що огляд мобільного телефону був правомірним, оскільки засуджений добровільно надав доступ до інформації, що містилася в телефоні. Суд також відхилив доводи про порушення під час огляду житла, оскільки ці докази не були використані для обґрунтування винуватості. Крім того, ВС підкреслив, що призначене покарання є справедливим та відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №922/2156/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є витребування прокуратурою в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації земельних ділянок лісогосподарського призначення з незаконного володіння ТОВ “Реформ-Інвест”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов прокурора, виходячи з того, що спірні земельні ділянки були незаконно передані у приватну власність громадянам у 1995 році, оскільки на той час існувала пряма заборона на передачу земель лісового фонду у приватну власність, а також не було отримано згоди постійного користувача цих земель. Суд зазначив, що ТОВ “Реформ-Інвест” не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки воно не вжило достатніх заходів для перевірки законності набуття права власності на ці ділянки. Суд також відхилив аргументи відповідача щодо пропуску позовної давності, враховуючи, що держава не могла дізнатися про порушення своїх прав раніше, ніж з моменту внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також враховуючи обставини запровадження карантину та воєнного стану. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 388 ЦК України, оскільки ТОВ “Реформ-Інвест” набуло спірне майно не внаслідок його примусової реалізації в порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень, а на підставі заяви стягувача, який не був учасником торгів, але на підставі постанови приватного виконавця стягувач залишив майно за собою в рахунок погашення боргу, позаяк торги не відбулися.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Реформ-Інвест” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №909/113/25 від 05/12/2025
1. Предметом спору є стягнення ТОВ “РІОЛА-МОДУЛЬ ЛТД” з ТОВ “ВГР СЕРВІС” заборгованості з передоплати за договором поставки у зв’язку з нібито нездійсненням поставки товарного бетону.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, погодившись з тим, що справа правомірно розглянута як малозначна, оскільки ціна позову перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але не перевищувала п’ятсот. Суд зазначив, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження не призвів до порушення прав позивача, оскільки його представник брав участь у судових засіданнях та мав можливість висловлювати свої доводи. Суд також врахував, що позивач не довів належними доказами факт непоставки товару на суму, щодо якої виник спір. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що не може скасувати правильне по суті рішення з формальних міркувань, якщо порушення процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “РІОЛА-МОДУЛЬ ЛТД” без задоволення, а постанову апеляційного та рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №572/879/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за зґвалтування малолітньої падчерки.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, зокрема покази потерпілої, свідків, висновки експертиз та протоколи слідчих дій. Суд зазначив, що покази потерпілої під час досудового розслідування були послідовними та деталізованими, а висновки психологічних експертиз підтвердили їх добровільність та достовірність. Також, суд врахував, що зміна показів потерпілою в суді могла бути зумовлена тиском з боку родичів засудженого. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту про неточність дати злочину, оскільки це було пояснено тим, що потерпіла повідомила про злочин через деякий час після його вчинення. Суд також підкреслив, що мотив не є обов’язковою ознакою злочину, передбаченого статтею 152 КК України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №686/29248/24 від 03/12/2025
Предметом спору є встановлення порядку користування квартирою між співвласниками, частки яких складають 7/24 та 17/24.
Суд апеляційної інстанції, рішення якого залишив в силі Верховний Суд, виходив з того, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість, але у випадку конфлікту, порядок користування може встановити суд. Суд врахував розмір житлової площі квартири, кількість співвласників, наявність ізольованих кімнат, а також неприязні відносини між сторонами. Апеляційний суд зазначив, що запропонований позивачем варіант користування квартирою враховує інтереси всіх співвласників, а виділена житлова площа майже відповідає розміру їх часток у праві власності. Суд також зазначив, що факт непроживання позивача у спірній квартирі не позбавляє її права на встановлення порядку користування. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що у даному випадку спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, тому критерій необхідності виділення кожному співвласнику ізольованого приміщення не є обов’язковим.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №906/605/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Акціонерного товариства “Житомирські ласощі” на користь Антимонопольного комітету України суми у розмірі 2 030 125,00 грн.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Рішення ґрунтується на тому, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а апеляційний суд помилково скасував його. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, погодився з висновками суду першої інстанції, визнавши їх правильними по суті спору. Касаційну скаргу Акціонерного товариства “Житомирські ласощі” залишено без задоволення, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Також, суд вирішив стягнути з Акціонерного товариства “Житомирські ласощі” на користь Антимонопольного комітету України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
3. Верховний Суд постановив стягнути з Акціонерного товариства “Житомирські ласощі” на користь Антимонопольного комітету України 2 030 125,00 грн.
Справа №917/462/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з СТОВ “Прогрес” на користь ТОВ “Агроойлтрейд” середньо-ринкової вартості гранул (пеллет) з лушпиння соняшника, які нібито були передані на зберігання, але не повернуті.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не дослідив всі обставини справи, зокрема, чи підписував відповідач договір зберігання та акт прийому-передачі майна, чому був підписаний акт, якщо відповідач стверджує, що товар не передавався на зберігання, чому виставлявся рахунок за послуги зберігання, якщо товар не передавався, та хто саме приймав товар на складі і підписував товарно-транспортні накладні від імені відповідача. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності застосування стандарту доказування “вірогідності доказів”, який вимагає від суду співставлення доказів, наданих обома сторонами, а не просто оцінки достатності доказів однієї зі сторін. Також, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам та аргументам сторін, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №914/3104/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною бездіяльності міської ради та зобов’язання її виконати власне рішення про продаж земельної ділянки фізичній особі-підприємцю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Суд зазначив, що ефективним способом захисту в даному випадку було б звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки в редакції позивача, а не зобов’язання міської ради виконати своє попереднє рішення. Суд наголосив, що рішення суду має остаточно вирішувати спір і захищати порушене право, а не створювати передумови для нового судового процесу. Суд також вказав, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №504/3446/24 від 04/12/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у самовільному будівництві (ст. 197-1 ч.3 КК України).
У цій резолютивній частині ухвали не наведено аргументів суду, а лише зазначено про закриття касаційного провадження. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз міркувань суду, які стали підставою для прийняття рішення. Можна лише припустити, що суд міг дійти висновку про відсутність підстав для касаційного перегляду, наприклад, через те, що касаційна скарга не містила достатніх аргументів щодо порушення норм матеріального чи процесуального права, або ж через те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Для повного розуміння позиції суду необхідно дочекатися повного тексту ухвали.
Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду щодо ОСОБА_6.
Справа №687/644/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду та відхилив касаційну скаргу прокурора, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Повний текст постанови з обґрунтуваннями буде оголошено пізніше, що унеможливлює надання висновків щодо аргументів суду.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/1825/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за позивачем.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, звернув увагу на те, що спір виник між ЗАТ “Спіка” та ОСОБА_1 щодо права власності на нежитлові приміщення, а не між ЗАТ “Спіка” та Міністерством юстиції України. Суд зазначив, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, тобто ОСОБА_1, а не лише Мін’юст. Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими, якщо позов заявлено лише до Мін’юсту, з яким у позивача немає спору про речові права, це є підставою для відмови в задоволенні позову. Суд також зазначив, що позивач не скористався правом залучити ОСОБА_1 як співвідповідача. Враховуючи це, суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу, не врахувавши належний склад сторін, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №688/412/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між двома фізичними особами, та застосування наслідків недійсності правочину.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не зупинивши провадження у справі після смерті одного з відповідачів, ОСОБА_2, та не залучивши його правонаступника до участі у справі, що є обов’язковим у випадках, коли спірні правовідносини допускають правонаступництво. Суд касаційної інстанції зазначив, що захист права власності, який є предметом спору, не належить до прав, нерозривно пов’язаних з особою, і тому може переходити до спадкоємців. Оскільки апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, ухваливши рішення щодо померлої особи, яка не мала цивільної процесуальної правосуб’єктності, Верховний Суд вирішив, що справу необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду для усунення цих недоліків. Суд касаційної інстанції наголосив, що не може встановлювати нові обставини або вважати доведеними ті, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №646/4255/23 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 5 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
У цій справі, на жаль, з резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше. Проте, з огляду на те, що касаційну скаргу задоволено частково, а ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового розгляду, можна припустити, що суд касаційної інстанції виявив певні порушення норм процесуального або матеріального права, допущені апеляційним судом при розгляді справи. Можливо, ці порушення стосуються оцінки доказів, кваліфікації дій засудженої, або ж дотримання процедури апеляційного розгляду. Також, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою може свідчити про те, що суд врахував певні ризики, пов’язані з поведінкою обвинуваченої, або ж необхідність забезпечення її належної поведінки під час нового апеляційного розгляду.
Рішення суду: Касаційну скаргу захисника задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №638/15060/18 від 25/11/2025
1. Предметом спору є законність звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності за злочини, пов’язані з шахрайством та зловживанням службовим становищем.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_8, як тяжкий замість особливо тяжкого, не врахував редакцію статті 190 КК, яка діяла на момент вчинення злочину, та невірно обчислив строки давності, не визначивши моменти початку та закінчення строку притягнення до відповідальності за кожним епізодом. Суд також зазначив, що апеляційний суд не виправив помилки суду першої інстанції та формально розглянув апеляційну скаргу прокурора. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів за попередньою змовою групою осіб, які діяли спільно на досягнення запланованого результату – заволодіння правами на земельні ділянки, а також залишив поза увагою те, що злочин, передбачений ст. 190 КК, є злочином із матеріальним складом, і вважається закінченим з моменту отримання можливості розпрядитися чужим майном.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №572/879/22 від 25/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за зґвалтування, вчинене повторно та що спричинило особливо тяжкі наслідки.
У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №911/3597/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання кредиторських вимог ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі” до Білогородської сільської ради на суму 136 591,33 грн та зобов’язання включити їх до проміжного ліквідаційного балансу.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі” не довело належними доказами наявність заборгованості Білогородської сільської ради, враховуючи попереднє рішення суду, яким було відмовлено у стягненні цієї ж суми за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії. Суд касаційної інстанції зазначив, що стандарт доказування “вірогідності доказів” вимагає надання такої кількості доказів, яка б переважила доводи протилежної сторони, і апеляційний суд, оцінивши наявні докази, дійшов висновку про недоведеність вимог позивача. Також, Верховний Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання. Суд касаційної інстанції також врахував, що позивач вже звертався до суду з вимогою про стягнення цієї ж суми, але у задоволенні позову було відмовлено через недоведеність вимог. Суд зазначив, що не знайшов підтверджень обґрунтованості тверджень щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ПрАТ “ДТЕК Київські регіональні електромережі” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №214/1109/18 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не дотримався вимог статей 370, 419 КПК України, що вимагають від суду повноцінного аналізу доводів апеляційної скарги та надання на них мотивованих відповідей. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не здійснив належного аналізу суперечностей у показаннях свідків, зокрема свідка ОСОБА_11, який змінював свої показання, стверджуючи про застосування до нього незаконних методів слідства. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо можливої фальсифікації доказів, зокрема щодо вилучення кухонного ножа, який був визнаний знаряддям злочину. Також, апеляційний суд не проаналізував покази свідка ОСОБА_12, яка заперечувала наявність кухонного ножа серед речей, виданих нею працівникам поліції. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №906/605/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є стягнення пені з АТ “Житомирські ласощі” за несвоєчасну сплату штрафу, накладеного Антимонопольним комітетом України (АМКУ) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, керувався тим, що рішення АМКУ було прийняте до набрання чинності Законом № 3295-IX, який вніс зміни до порядку нарахування пені, і згідно з перехідними положеннями цього Закону, рішення АМКУ, прийняті до набрання ним чинності, мають виконуватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення. Суд також відхилив аргументи відповідача про необхідність ретроспективного застосування положень Закону № 3295-IX, оскільки вони не пом’якшують відповідальність юридичної особи, а отже, не підпадають під дію статті 58 Конституції України. Крім того, суд підкреслив, що Закон № 2210-III не передбачає можливості зменшення судом розміру штрафу або пені, а відповідач мав можливість передбачити наслідки несвоєчасної сплати штрафу, які чітко визначені законодавством та судовою практикою. Суд також послався на сталу судову практику Верховного Суду щодо застосування статті 56 Закону № 2210-ІІІ у спорах про стягнення пені у зв’язку з невиконанням рішень органів АМКУ.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову АМКУ.
Справа №638/16737/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію іпотеки на дві квартири, що належать позивачам.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що державний реєстратор правомірно поновив запис про іпотеку на квартиру АДРЕСА_1, оскільки не було судових рішень про припинення права іпотеки ТОВ «Кей-Колект», а також були надані документи, що підтверджували набуття ТОВ «Кей-Колект» права іпотеки. Щодо квартири АДРЕСА_2, апеляційний суд зазначив, що приватний нотаріус правомірно здійснив державну реєстрацію іпотеки на користь ТОВ «Аналітик Фінанс», оскільки були надані відповідні договори іпотеки та відступлення прав за договором іпотеки, а позивачка не спростувала презумпцію відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Верховний Суд підкреслив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, а відступлення прав за іпотечним договором створює доказову презумпцію відступлення прав вимоги за основним зобов’язанням, яку позивачі не спростували.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №132/3359/19 від 02/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) та ст. 348 (замах на вбивство працівника правоохоронного органу) КК України.
Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги засудженого та його захисника, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази, надані стороною обвинувачення, та обґрунтовано визнали ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Суд зазначив, що покази потерпілих є логічними та послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами, зокрема, протоколами огляду місця події, висновками експертиз, відеозаписами з нагрудних камер поліцейських. Суд також врахував, що замах на вбивство працівника правоохоронного органу може бути вчинено лише з прямим умислом, і встановив, що дії ОСОБА_6 були спрямовані саме на позбавлення життя працівників поліції, які виконували свої службові обов’язки. Суд відхилив доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство та про необхідність перекваліфікації його дій на інші статті КК України.
В результаті, Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги засудженого та його захисника залишив без задоволення.
Справа №2604/267/2012 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_5 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення його за статтею 128 КК України (необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, встановив, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм кримінального процесуального законодавства, які вплинули або могли вплинути на обґрунтованість судового рішення. Зокрема, ВС міг вказати на неповноту судового розгляду, неправильну оцінку доказів або інші процесуальні порушення, які ставлять під сумнів законність і обґрунтованість винесених рішень. Суд касаційної інстанції, враховуючи доводи касаційної скарги та матеріали справи, дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Це пов’язано з тим, що ВС не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів, переоцінювати їх, а тому не може самостійно виправити допущені помилки.
Суд постановив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково, скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий судовий розгляд.
Справа №469/299/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту приватного виконавця, свідоцтва про право власності на земельну ділянку та зобов’язання повернути цю ділянку державі.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши постанову апеляційного суду в частині вимог про визнання недійсними електронних торгів та зобов’язання повернути земельну ділянку, а також в частині розподілу судових витрат та скасування заходів забезпечення позову, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду. При цьому, ВС погодився з апеляційним судом в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу, акту про торги та свідоцтва про право власності, оскільки ці вимоги є неефективним способом захисту. ВС зазначив, що апеляційний суд помилково перекваліфікував позов прокурора з негаторного на віндикаційний, що вплинуло на застосування норм матеріального права, зокрема, щодо позовної давності. ВС підкреслив, що суд не може виходити за межі позовних вимог, заявлених прокурором, та самостійно змінювати правову підставу позову.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду в частині визнання недійсними електронних торгів та зобов’язання повернути земельну ділянку, направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду, а в решті залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №132/3359/19 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК та ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 263 КК.
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду. Відомо лише, що Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення. Наразі неможливо встановити, чи відступає суд від попередньої правової позиції, оскільки відсутній повний текст рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_9, а касаційні скарги засудженого та його захисника залишив без задоволення.
Справа №380/12367/24 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Пенсійного фонду провести індексацію пенсії позивача із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, що враховується при обчисленні пенсії.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи, що при перерахунку пенсій згідно зі статтею 42 Закону №1058-IV, необхідно застосовувати показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії, а не показник станом на 01 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком №124. Суд підкреслив, що Порядок №124 має застосовуватися лише в частині, що не суперечить Закону №1058-IV, і що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки діям відповідача за період 2021-2023 років, а також не з’ясували питання дотримання позивачем строків звернення до суду. Суд касаційної інстанції послався на попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, де було зазначено про неправомірність застосування пункту 5 Порядку №124 при індексації пенсій, починаючи з 2020 року. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази та не встановили важливі для вирішення справи обставини.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/14720/22 від 05/12/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо надання відпустки позивачці та відмова судів апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв’язку з несплатою судового збору.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивачка не надала доказів скрутного майнового стану, який би унеможливлював сплату судового збору, а посилання на те, що предметом спору є захист соціальних, трудових прав, недостатньо для звільнення від сплати збору. Суд зазначив, що з 2015 року позивачі у справах, пов’язаних з дискримінацією, не звільняються від сплати судового збору. Також, суд вказав, що відсутність у особи можливості сплатити судовий збір має бути підтверджена належними доказами, такими як довідка про доходи, відомості про наявність рухомого та нерухомого майна, а також інформація про стан банківських рахунків. Суд підкреслив, що вимога щодо сплати судового збору є обов’язковою для всіх учасників справи, і відсутність правових підстав для звільнення від сплати збору не може трактуватися як надмірний формалізм з боку суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №200/18202/21 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Донецької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати відповідно до положень ст. 81 Закону України “Про прокуратуру” за певний період.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що позивач не пройшов атестацію, передбачену реформою органів прокуратури, і тому до нього застосовуються інші норми оплати праці. Суд зазначив, що до прокурорів, які не пройшли атестацію, застосовується постанова Кабінету Міністрів України № 505, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури на період до їх звільнення або переведення до новостворених прокуратур. Суд також врахував попередні рішення Верховного Суду з аналогічних питань і не знайшов підстав для відступу від них. Суд вказав, що Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 стосується прокурорів, які успішно пройшли атестацію та були переведені до новоутворених прокуратур, а не тих, хто не пройшов атестацію. Суд також відхилив доводи позивача щодо порушень процесуального права під час розгляду справи в апеляційній інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/22570/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Харківській області.
2. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки суд першої інстанції не запропонував позивачу надати заяву про поновлення строку звернення до суду з зазначенням поважних причин пропуску строку, а також не надав оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що КАС України гарантує особі право на надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, якщо факт пропуску строку виявлено судом після відкриття провадження у справі. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суд першої інстанції мав надати оцінку відповідним доводам Позивача та у випадку визнання їх неповажними запропонувати Позивачу зазначити інші поважні причини пропуску строку на звернення до суду. Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не були враховані правові позиції Верховного Суду щодо строків звернення до суду, були відхилені, оскільки підставою для скасування ухвали суду першої інстанції слугувало саме недотримання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №340/5299/25 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, наголосивши, що суди не обґрунтували належним чином необхідність вжиття таких заходів. Суд зазначив, що сам факт прийняття рішення суб’єктом владних повноважень, яке стосується прав та інтересів позивача, автоматично не свідчить про ускладнення виконання рішення суду в майбутньому. ВС підкреслив, що суди повинні оцінювати докази та обставини справи, щоб переконатися в реальності загрози правам та інтересам позивача, а також враховувати специфіку правовідносин і можливі наслідки невжиття заходів забезпечення позову. Суд вказав на те, що позивач не довів, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості захисту його прав у майбутньому або потребуватиме значних зусиль для їх відновлення. Також, ВС наголосив на необхідності збалансування інтересів сторін та співмірності заходів забезпечення позову з позовними вимогами.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Трейдер» про забезпечення позову.
Справа №540/6792/21 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення щодо нарахування орендної плати за землю.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, не надав належної оцінки доводам позивача щодо поділу земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації та передачі у власність іншим особам, а також не дослідив інформаційні довідки з державного реєстру речових прав, які могли підтверджувати ці обставини. Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був встановити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши всі надані сторонами докази. Не дослідивши ці докази, апеляційний суд не зміг встановити важливі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, справу було вирішено направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/16949/23 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих про відхилення скарги особи, яка не склала кваліфікаційний іспит, та вимога зобов’язати комісію рекомендувати видачу свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що розробка та затвердження переліку питань для тестування є дискреційним повноваженням Кваліфікаційної комісії, і суб’єктивне трактування питань позивачем не свідчить про їх невідповідність вимогам. Суд зазначив, що Комісія врахувала доводи позивача щодо одного з питань, але навіть з додатковим балом він не набрав необхідної кількості. Також суд врахував, що перелік питань тестування не оскаржувався і є чинним. Суд відхилив аргументи позивача щодо порушень процедури розгляду скарги, вказавши, що проведення засідання в режимі онлайн не суперечить законодавству, особливо в умовах воєнного стану, і що протокол засідання був підписаний усіма членами комісії. Суд також підкреслив, що виключно Кваліфікаційна комісія уповноважена розглядати скарги щодо результатів кваліфікаційних іспитів арбітражних керуючих.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/23044/23 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження реєстрації фізичної особи-підприємця (ФОП) та вимог про сплату боргу, які виникли внаслідок цієї реєстрації.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправною реєстрацію особи як ФОП без її волевиявлення, оскільки експертиза підтвердила, що підпис на заяві про реєстрацію не належить позивачу; суди також скасували вимоги про сплату боргу, винесені податковою інспекцією, оскільки позивач не здійснював підприємницької діяльності; суд касаційної інстанції наголосив, що Міністерство юстиції України зобов’язане виключити відомості про реєстрацію ФОП з Єдиного державного реєстру на підставі судового рішення, навіть якщо скаргу до самого Міністерства не подавали; суд зазначив, що такий підхід відповідає принципу правової визначеності та забезпечує відновлення порушених прав особи, незаконно зареєстрованої як ФОП; суд також вказав, що відсутність чіткого порядку дій для Міністерства юстиції у таких випадках не звільняє його від обов’язку виконати судове рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства юстиції України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/205/21 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та розмір від’ємного значення суми ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки первинним документам, наданим позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, обмежившись лише констатацією факту їх ненадання під час перевірки. Суди не врахували правову позицію Верховного Суду про те, що незначні недоліки в первинних документах, які не впливають на встановлення змісту та обсягу операцій, не можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Крім того, суди не з’ясували, чи вживав платник податків усіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об’єктивної перевірки, чи не ухилявся від її проведення. Також, суди не дослідили обставини щодо реалізації Товариством власновирощеної картоплі за цінами, нижчими за справедливу вартість, зокрема, не з’ясували джерело інформації про справедливу вартість, використане контролюючим органом, та не надали оцінку доказам позивача про реалізацію картоплі за цінами, які перевищують середньоринкові.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/7740/24 від 05/12/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови відділу ДРАЦС внести зміни до актового запису про шлюб щодо прізвища чоловіка.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу відділу ДРАЦС, оскільки відділ вчасно усунув недоліки, сплативши судовий збір та надіславши підтвердження про це через електронну систему та поштою. Верховний Суд підкреслив, що згідно з КАС України, якщо документи здано на пошту до закінчення строку, строк не вважається пропущеним. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував час, необхідний для поштового обігу, і дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги. Суд наголосив на обов’язку учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами. Враховуючи, що відділ ДРАЦС виконав вимоги суду вчасно, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
