Справа №991/9619/25 від 29/09/2025
Предметом спору було затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у кримінальному провадженні щодо підбурювання до замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що угода відповідає вимогам ст. 472 КПК України, оскільки містить всі необхідні відомості, включаючи сторони угоди, формулювання обвинувачення, істотні обставини, беззастережне визнання винуватості, узгоджене покарання та наслідки укладення угоди. Також суд врахував, що кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується особа, належать до тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості, оскільки вони є тяжкими корупційними злочинами, вчиненими без співучасті. Суд також встановив наявність достатніх фактичних підстав для визнання винуватості та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого. Умови угоди відповідають інтересам суспільства, оскільки забезпечують швидкий розгляд справи та перерахування коштів на підтримку Збройних Сил України, а також не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Укладення угоди було добровільним актом її учасників, а узгоджене покарання відповідає вимогам закону.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив обвинуваченому узгоджену міру покарання.
Справа №910/2217/23 (910/7486/23) від 19/11/2025
Предметом спору є визнання недійсними договорів у справі про банкрутство.
Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу ТОВ “Аксатоп Еліт”. Фактичні обставини справи, на підставі яких суди попередніх інстанцій ухвалювали рішення, не наведені у наданому уривку. Відповідно, неможливо встановити, якими саме аргументами керувався суд при винесенні рішення. Проте, можна припустити, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для визнання договорів недійсними, можливо, через недоведеність порушення прав та інтересів позивача або відсутність інших необхідних умов для визнання правочинів недійсними.
Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Аксатоп Еліт” залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №362/3950/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, поширеної в інтернет-виданні, та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який частково скасував рішення суду першої інстанції, розмежувавши фактичні твердження та оціночні судження у статтях, розміщених на сайті інтернет-видання. Суд зазначив, що відповідальність за поширення недостовірної інформації настає лише у випадку, коли поширена інформація є фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню, оскільки є вираженням суб’єктивної думки. Суд врахував, що відповідач не надав доказів на підтвердження достовірності поширеної інформації, яка стосувалася незаконного будівництва та захоплення земель. Суд також взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо свободи вираження поглядів та необхідності розрізнення фактів та оціночних суджень. В результаті, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував зобов’язання видалити статті з інтернет-видання, оскільки не вся інформація в них була визнана недостовірною.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/15362/24 від 02/12/2025
1. Комунальне підприємство “Тернопільводоканал” оскаржувало в суді рішення Антимонопольного комітету України, вважаючи його незаконним.
2. Верховний Суд, переглянувши справу, вирішив закрити касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та відмовив у задоволенні касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Це означає, що суд не знайшов достатніх підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду. Фактично, Верховний Суд погодився з висновками попередніх судів щодо законності рішення Антимонопольного комітету.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтвердивши законність рішення Антимонопольного комітету України.
Справа №15/81 (910/14924/24) від 19/11/2025
Предметом спору є заміна позивача – Міністерства економіки України – на його правонаступника, Фонд державного майна України, у справі про визнання недійсними результатів торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про заміну Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як правонаступника у справі про банкрутство “Київського радіозаводу”. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов’язків сторони у справі до іншої особи у зв’язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні, і воно слідує за матеріальним. Суд підкреслив, що для процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. У даному випадку, передача “Київського радіозаводу” зі сфери управління Міністерства економіки до Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України є підставою для заміни сторони у справі. Суд також вказав, що процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №136/831/14-ц від 01/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на комплекс будівель зернотоку за позивачем, який отримав їх у рахунок майнового паю в реорганізованому КСП.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що рішення про виділення майна КСП в натурі має прийматися за згодою всіх співвласників, а позивач звернувся до неналежного відповідача (сільської ради, яка не є учасником спірних правовідносин), не залучивши всіх власників майнових паїв. Верховний Суд, однак, не погодився з таким підходом, зазначивши, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі, але заявила про порушення її прав, оскільки не було наведено достатніх мотивів для визнання причин пропуску строку поважними, особливо враховуючи тривалий період часу, що минув з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції наголосив, що поновлення строку на оскарження має бути обґрунтованим, а безпідставне поновлення порушує принцип правової визначеності. Верховний Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення дотримання основоположних гарантій при апеляційному провадженні та важливості принципу res judicata.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №398/3043/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення вчителя фізичної культури за прогул та вимоги про поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач 17 травня 2023 року не приступив до виконання своїх посадових обов’язків і був відсутній на робочому місці протягом усього робочого часу, передбаченого його графіком, що вважається прогулом незалежно від абсолютної тривалості цього часу, яка становила 2 години. Суд зазначив, що позивач самовільно залишив учнів без нагляду, не виконував свої безпосередні трудові функції, що створює особливу суспільну небезпеку, оскільки відсутність вчителя ставить під загрозу життя і здоров’я дітей. Суд також врахував, що позивач не вчинив жодних дій для правового вирішення питання відсутності на роботі, не звернувся до роботодавця із заявами про надання відпустки. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, вказавши, що тривалість робочого часу педагогічного працівника включає не лише проведення уроків, а й інше педагогічне навантаження, і навіть протягом тих двох годин позивач не проводив уроки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №927/1104/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є заява ФОП Городного Ю.М. про стягнення з ТОВ “Монофіламент” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, задовольняючи заяву ФОП Городного Ю.М., виходив з того, що кожна особа має право на професійну правничу допомогу, а однією з засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення. Суд зазначив, що відповідачем дотримано вимоги щодо подання попереднього розрахунку витрат та доказів їх понесення. ВС підкреслив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх вже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Суд відхилив аргументи ТОВ “Монофіламент” про завищення обсягу виконаної роботи адвокатом, вказавши на те, що позивач не довів неспівмірності суми витрат зі складністю справи. Також ВС врахував, що ТОВ “Монофіламент” раніше саме просило стягнути з ФОП Городного Ю.М. значні витрати на правничу допомогу, що свідчить про непослідовність його доводів про “нескладність” справи. Суд також зазначив, що фіксований розмір гонорару означає, що склад дій адвоката не має значення для визначення розміру гонорару.
3. Суд вирішив задовольнити заяву ФОП Городного Юрія Миколайовича та стягнути з ТОВ “Монофіламент” на користь ФОП Городного Ю.М. 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №272/435/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є скасування рішення державного реєстратора про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо строку дії договору оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ТОВ «Житомир-Агро-Інвест», виходячи з того, що спір щодо строку дії договору оренди вже був вирішений у попередніх судових справах, де було встановлено, що сторони домовились про строк оренди у 5 років. Рішення державного реєстратора було прийнято на виконання рішення суду в адміністративній справі, яким було зобов’язано внести зміни до реєстру щодо строку оренди. Суд зазначив, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, в межах даного касаційного провадження не допускається, оскільки це суперечить принципу правової визначеності. Також, суд вказав, що зареєстроване речове право має відповідати договору, на підставі якого воно зареєстровано, а в даному випадку рішення державного реєстратора відповідає умовам договору оренди, встановленим судом.
3. Касаційну скаргу ТОВ «Житомир-Агро-Інвест» залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №299/352/20 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 на користь її сина ОСОБА_2, через сумніви позивача (іншого сина ОСОБА_3) щодо вільного волевиявлення заповідача та її можливості підписати заповіт українською мовою.
2. Суд, задовольняючи позов, спирався на такі аргументи: по-перше, судова почеркознавча експертиза встановила, що підпис та рукописний текст у заповіті виконані не ОСОБА_3, а іншою особою; по-друге, ОСОБА_3 була етнічною угоркою, яка переважно спілкувалася угорською мовою і не володіла українською мовою на достатньому рівні, щоб розуміти текст заповіту, проте нотаріус не забезпечив переклад тексту заповіту на угорську мову, як це передбачено законодавством; по-третє, у заповіті відсутні відомості про те, що заповіт був підписаний іншою особою за дорученням заповідача через її фізичні вади чи неписьменність, що є порушенням встановленої процедури. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що доводи касаційної скарги не спростовують встановлені фактичні обставини справи, а відмова апеляційного суду у призначенні повторної експертизи була обґрунтованою, оскільки відповідач не надав переконливих пояснень, чому нові докази не могли бути подані до суду першої інстанції. Хоча суд касаційної інстанції і погодився з доводами касаційної скарги про те, що районний суд, призначаючи судову почеркознавчу експертизу, у порушення вимог ЦПК України не попередив експерта про кримінальну відповідальність, проте зазначив, що з висновку експерта чітко убачається, що експерт під особистий розпис попереджений про відповідальність за завідомо неправильний висновок.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши недійсність заповіту.
Справа №910/15914/24 від 25/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів електронного аукціону з продажу нежитлової будівлі та стягнення гарантійного внеску, оскільки, на думку позивача, НБУ не надав повної та достовірної інформації про об’єкт продажу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що НБУ, як організатор аукціону, не надав повної та достовірної інформації про об’єкт продажу, а саме не повідомив про поділ земельної ділянки, на якій розташований об’єкт, та наявність судових спорів щодо цього поділу. Суд зазначив, що хоча земельна ділянка і не була предметом продажу, інформація про її стан є важливою для потенційних покупців, оскільки впливає на їхні права та інтереси. Суд також врахував принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі. Суд відхилив аргументи НБУ про те, що організатор не зобов’язаний зазначати додаткову інформацію про об’єкт, який не є предметом продажу, оскільки в даному випадку відсутність такої інформації ввела в оману потенційних покупців. Суд також зазначив, що скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування загальних норм Регламенту ЕТС.
3. Суд залишив касаційну скаргу НБУ без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №359/12379/23 від 01/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника.
2. Верховний Суд не наводить конкретних аргументів у резолютивній частині постанови, обмежуючись лише вказівкою на задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в апеляційній інстанції. Мотиви такого рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде проголошено пізніше. Зазвичай, подібні рішення приймаються у випадках, коли апеляційний суд допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили повному та всебічному розгляду апеляційної скарги, або неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про прийнятність апеляційної скарги. Це може включати, наприклад, необґрунтоване визнання скарги такою, що подана з пропуском строку, або без дотримання вимог до її форми та змісту.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №549/419/23 від 28/11/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства позивача щодо дитини, яка була народжена в шлюбі відповідачки з іншим чоловіком, а також внесення змін до актового запису про народження дитини.
2. Суд задовольнив позов, спираючись на висновок молекулярно-генетичної експертизи, яка встановила ймовірність батьківства позивача на рівні 99,999999%. Суд врахував, що відповідач не надав доказів, які б спростовували батьківство позивача, і не скористався правом на проведення повторної експертизи. Також суд зазначив, що позивач звернувся до суду в межах річного строку після того, як дізнався про своє батьківство. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що позивач довів факт свого біологічного батьківства, а відповідач не надав доказів, які б свідчили про порушення інтересів дитини внаслідок задоволення позову. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що думка дитини не є вирішальною у спорах щодо суто біологічного походження, а також, що відсутні докази негативного впливу позивача на дитину.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №947/9393/22 від 26/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у праві користування житловим будинком шляхом знесення самочинного будівництва та встановлення земельного сервітуту.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині встановлення земельного сервітуту, оскільки позивачем не було доведено неможливість використання своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки та недосягнення згоди з власником ділянки щодо встановлення сервітуту. Суд зазначив, що для встановлення сервітуту необхідне доведення факту звернення до власника сусідньої ділянки з пропозицією укладення договору про сервітут та відмови власника. В частині вимог про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом знесення самочинного будівництва, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки було встановлено факт здійснення відповідачем самочинного будівництва з порушенням будівельних норм та прав позивача. Суд касаційної інстанції наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині встановлення земельного сервітуту та відмовив у задоволенні цієї вимоги, а в частині усунення перешкод у користуванні житловим будинком рішення судів залишив без змін.
Справа №990/296/25 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів апеляційного суду.
Велика Палата Верховного Суду підтримала рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що чинне законодавство не передбачає можливості оскарження рішення Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи, зокрема, в суді. Суд зазначив, що позивач намагається оскаржити рішення, яке не підлягає оскарженню, і що ухвала Дисциплінарної палати не є рішенням ВРП, ухваленим за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, яке підлягає оскарженню відповідно до КАС України. Суд також послався на попередню практику Великої Палати Верховного Суду у подібних справах, де було зроблено висновок, що ухвала Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи не може бути самостійним предметом судового розгляду. Суд підкреслив, що повноваження щодо розгляду скарг стосовно дисциплінарного проступку суддів належать виключно ВРП, і що право на суд не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони не завдають шкоди суті права і переслідують легітимну мету.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №910/1562/25 від 01/12/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСББ “Дніпровська Рів’єра” у зв’язку з розглядом касаційної скарги ОСОБА_1.
2. Верховний Суд задовольнив клопотання ОСББ “Дніпровська Рів’єра”, керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та положеннями ГПК України щодо витрат на професійну правничу допомогу. Суд встановив, що витрати на адвоката підтверджені документально (договором, актами, платіжними інструкціями), відповідають обсягу наданих послуг (складання відзиву, участь у судових засіданнях), є розумними та співмірними зі складністю справи. Важливо, що позивач не надав заперечень щодо цих витрат. Суд також врахував попередній розрахунок витрат, наданий відповідачем, та дотримання строків подання доказів.
3. Суд постановив задовольнити клопотання ОСББ “Дніпровська Рів’єра” та стягнути з ОСОБА_1 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №642/4601/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду касаційної інстанції. З тексту вбачається, що повний текст постанови буде проголошено пізніше, а наразі оголошено лише резолютивну частину. Відповідно, неможливо проаналізувати мотиви, якими керувався суд при прийнятті рішення, оскільки вони будуть викладені у повному тексті постанови.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №344/3725/18 від 01/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту родинних відносин та права власності на спадкове майно, а також встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою визнання права власності на квартиру.
2. Суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, встановивши факт їх родинних відносин з померлим ОСОБА_4 та визнавши за ними право власності на спадкове майно (квартиру та автомобілі) за правом представлення, оскільки вони є двоюрідними братом та сестрою померлого. Суд виходив з того, що мати ОСОБА_4 та мати позивачів були рідними сестрами, а помилки в написанні прізвищ виникли через примусове виселення їх родини. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд зазначив, що вона не довела факту проживання з померлим однією сім’єю протягом необхідного строку, а також не підтвердила ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та участі у реконструкції квартири за власні кошти. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, підтвердивши правомірність визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_3.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №760/20466/18 від 02/12/2025
Звісно, ось аналіз судового рішення, як ви і просили:
1. **Предмет спору:** Суд розглядає справу про обвинувачення судді та адвоката в отриманні неправомірної вигоди за невчинення дій з використанням влади судді у справах про адміністративні правопорушення.
2. **Основні аргументи суду:** Суд встановив, що суддя, будучи службовою особою, отримав неправомірну вигоду через адвоката за прийняття рішень на користь певних осіб у справах про адміністративні правопорушення. Суд врахував докази, отримані в результаті негласних слідчих дій, зокрема записи розмов і протоколи обшуків, під час яких було виявлено ідентифіковані грошові кошти. Суд визнав частину доказів сторони обвинувачення недопустимими через порушення порядку проведення негласних слідчих дій, а також перекваліфікував дії адвоката з пособництва в одержанні неправомірної вигоди на пособництво в наданні неправомірної вигоди, оскільки адвокат діяв в інтересах осіб, які надавали вигоду. Суд також відхилив доводи сторони захисту про провокацію злочину, оскільки не встановив надмірної активності правоохоронних органів у спонуканні до вчинення злочину.
3. **Рішення суду:** Суд визнав обох обвинувачених винними: суддю – в одержанні неправомірної вигоди, а адвоката – у пособництві в наданні неправомірної вигоди, призначивши їм покарання у вигляді позбавлення волі.
Справа №363/3056/20 від 01/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації суміжної земельної ділянки, власником якої є відповідач.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, а саме вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача є непропорційним заходом, оскільки призведе до позбавлення відповідача права власності на всю ділянку, а не лише на ту її частину, яка, можливо, накладається на ділянку позивача. Суд вказав, що належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, яка фактично накладається на ділянку позивача, за умови доведення цього факту накладання. Суд також зазначив, що для вирішення подібних спорів необхідно ідентифікувати спірну земельну ділянку, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, що може бути встановлено на підставі висновку експерта. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у інших справах, оскільки вони не стосуються питання обрання належного способу захисту або суперечать більш пізній позиції Великої Палати Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/9122/20 від 19/11/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічний позов про вселення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки повний текст постанови не був підписаний всім складом суду, а саме суддею, яка на момент підписання вже була звільнена з посади. Верховний Суд підкреслив, що повноваження судді припиняються з моменту ухвалення рішення про її звільнення, і вона не може продовжувати здійснювати правосуддя у конкретній справі. Суд наголосив, що мотивувальна частина рішення є важливим компонентом, який відображає якість судового рішення, і що справа є вирішеною належним чином лише з моменту складення повного тексту судового рішення. Також, Верховний Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, де зазначено, що термін “встановлений законом” охоплює не лише законні підстави для існування суду, а й дотримання судом певних норм, які регламентують його діяльність.
3. Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/19253/22-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій банку щодо утримання коштів за переказом та розірвання договору банківського рахунку.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, визнавши дії банку протиправними, оскільки банк не надав доказів наявності правових підстав для зупинення фінансових операцій позивача понад 30 робочих днів, встановлення позивачу статусу неприйнятно високого ризику та дотримання процедури звернення до спеціально уповноваженого органу. Суди також застосували положення Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнули пеню з банку за порушення строків проведення платіжної операції. Водночас, Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували доводи банку про ненадання позивачем документів, які б підтверджували походження коштів, а також не надали правової оцінки доводам банку про те, що рахунок позивача був відкритий як фізичною особою, а не підприємцем, та не призначений для зарахування коштів, отриманих від підприємницької діяльності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №362/1520/24 від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення аліментів з повнолітніх дітей на утримання непрацездатного батька-інваліда.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргами відповідачів на рішення суду першої інстанції, вважаючи його заочним. Верховний Суд підкреслив, що для ухвалення заочного рішення необхідна наявність судового засідання з повідомленням сторін, чого не було у даній справі, оскільки розгляд проводився в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Суд першої інстанції не виносив ухвалу про заочний розгляд справи. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання процесуальних норм для забезпечення справедливого правосуддя та правової визначеності, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
3. Верховний Суд скасував ухвали Київського апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Справа №369/3744/17 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду апеляційної інстанції щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підтримавши висновки судів попередніх інстанцій про доведеність вини ОСОБА_7. Суд зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_7 ґрунтується на об’єктивному з’ясуванні всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду, зокрема, на показаннях свідків, протоколі огляду місця ДТП, висновках судових експертиз. Суд підкреслив, що порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв’язку з наслідками, що настали. Суд відхилив аргументи захисту про недопустимість доказів, відсутність причинно-наслідкового зв’язку та порушення права на захист. Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав обґрунтовані відповіді на них.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.
Справа №371/1316/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудженого за ч. 4 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, а також обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 60 днів.
Справа №925/1552/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору було закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції про стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки рішення суду першої інстанції не містило жодних висновків щодо прав, інтересів чи обов’язків особи, яка подала апеляційну скаргу (ОСОБА_1), і, відповідно, не порушувало її прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що право на апеляційне оскарження мають лише учасники справи або особи, чиї права та обов’язки безпосередньо зачіпаються судовим рішенням. ВС наголосив, що посилання скаржника на можливий вплив рішення на його права в майбутньому не є достатньою підставою для розгляду апеляційної скарги. Суд також зазначив, що встановлення обставин підписання акта особою, що займає певну посаду, не свідчить про вплив на її права та обов’язки. ВС підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, встановленим державою для забезпечення належного судового процесу. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу res judicata, який вимагає поваги до остаточних судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження – без змін.
Справа №911/3282/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є встановлення сервітуту на приміщення загального користування (коридор) у торгівельному центрі для забезпечення доступу до власного приміщення позивача.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що однією з основних ознак сервітуту, який встановлюється за рішенням суду, є неможливість задоволення потреб позивача в інший спосіб. Суд першої інстанції встановив, що існує технічна можливість облаштування окремого виходу до приміщення позивача, що було підтверджено висновком експерта. Апеляційний суд не спростував ці висновки, натомість, частково задовольняючи позов, помилково виходив з того, що сам факт пропозиції відповідача встановити сервітут на інших умовах свідчить про необхідність його встановлення. Касаційний суд підкреслив, що позивач не довів неможливість використання свого майна без обтяження сервітутом майна відповідача, намагаючись безоплатно користуватися чужим майном, що порушує баланс інтересів сторін. Суд касаційної інстанції зазначив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює докази на основі всебічного, повного та об’єктивного дослідження.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про встановлення сервітуту.
Справа №754/2174/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвал судів попередніх інстанцій щодо розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК України.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій щодо розподілу процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експерта. Суд вирішив віднести ці витрати в сумі 6 058,24 грн на рахунок держави. Приймаючи таке рішення, суд, ймовірно, врахував практику розподілу процесуальних витрат у кримінальних провадженнях, а також конкретні обставини справи, які могли вплинути на рішення судів попередніх інстанцій. Можливо, суди попередніх інстанцій поклали ці витрати на обвинуваченого, але Верховний Суд вирішив, що в даному випадку їх має нести держава. У решті, рішення судів попередніх інстанцій залишилися без змін, що може вказувати на те, що основні питання щодо винуватості чи кваліфікації дій ОСОБА_7 не переглядалися.
3. Верховний Суд касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині розподілу процесуальних витрат, поклавши їх на державу.
Справа №642/4601/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вина ОСОБА_8 була доведена належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема показаннями свідків, протоколами огляду місця події та трупа, висновками експертиз. Суд зазначив, що огляд місця події був проведений на законних підставах, оскільки існувало повідомлення про можливий злочин, а також була отримана згода ОСОБА_8 на проведення огляду її житла. Також, ВС відхилив доводи захисту щодо недопустимості доказів, отриманих під час затримання, оскільки протокол затримання відповідав вимогам КПК, а порушення порядку відібрання біологічних зразків не вплинуло на доказову базу обвинувачення. ВС підкреслив, що суди попередніх інстанцій надали належну оцінку всім доказам у їх сукупності, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №15/81 (910/14906/24) від 19/11/2025
1. Предметом спору є заміна позивача у справі про визнання недійсними результатів торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили клопотання про заміну Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як правонаступника у справі про банкрутство Київського радіозаводу. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов’язків сторони у справі до іншої особи у зв’язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Оскільки Кабінет Міністрів України передав єдиний майновий комплекс Київського радіозаводу зі сфери управління Міністерства економіки України до сфери управління Фонду державного майна України, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для заміни позивача у справі. Суд також підкреслив, що процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №688/2150/24 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого) та призначеного йому покарання.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій врахували всі обставини справи, зокрема ступінь тяжкості злочину, особу винного, пом’якшуючі обставини (щире каяття, часткове відшкодування шкоди) та відсутність обтяжуючих обставин. Суд зазначив, що думка потерпілих про можливість незастосування реального покарання не є визначальною, оскільки злочин пов’язаний з безпекою дорожнього руху та призвів до смерті людини, що є найвищою цінністю. Суд також врахував, що порушення ПДР було грубим, а наслідки – тяжкими, тому виправлення засудженого можливе лише за умови відбування покарання у виді позбавлення волі. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися правил дорожнього руху. Доводи касаційної скарги про можливість застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням) були визнані необґрунтованими, оскільки не спростовували висновків судів попередніх інстанцій про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №354/419/25 від 01/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки прокуратурою в інтересах держави у фізичної особи.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов прокурора без розгляду, мотивуючи це тим, що прокурор не надав доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки, як це передбачено змінами до Цивільного процесуального кодексу України щодо захисту прав добросовісного набувача. Верховний Суд вказав, що суди не врахували, що обов’язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду поширюється лише на випадки витребування майна у добросовісного набувача, а в даному випадку прокурор стверджував про недобросовісність набувача, оскільки на момент придбання земельна ділянка була частиною лісового масиву. Суд наголосив, що питання про добросовісність/недобросовісність набувача може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, і якщо буде встановлено недобросовісність, то положення про попереднє внесення коштів не застосовуються.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №569/6638/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд відмовив у задоволенні позову батька про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки на момент розгляду справи не було спору між батьками щодо місця проживання дитини, мати не заперечувала проти проживання дитини з батьком, а дитина фактично проживала з батьком. Суд врахував, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю між їх учасниками, і відсутні правові підстави для втручання держави у ці відносини, якщо інтереси дитини не порушуються. Суд також зазначив, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і не є обов’язковим для суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №2-542/11 від 26/11/2025
Предметом спору є відмова судів першої та апеляційної інстанцій у видачі дублікату виконавчого листа АТ «Державний ощадний банк України» на підставі того, що банк не надав достатніх доказів втрати оригіналу виконавчого листа.
Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що апеляційний суд не врахував, що при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку пред’явлення до виконання виконавчого документа, судом вже було встановлено факт втрати виконавчого листа під час виконавчого провадження, що є преюдиційним для даної справи. Суд також наголосив, що дублікат виконавчого документа видається, якщо він власне видавався судом і виконавчий документ було втрачено, а розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами, поки судове рішення не буде виконане. Крім того, ВС вказав на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, як того вимагає процесуальний закон.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №297/873/20 від 03/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 152 КК України (зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки).
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, а лише зазначено, що повний текст буде оголошено пізніше, тому наразі неможливо надати інформацію щодо аргументації суду. Відомо лише, що Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд ухвалив залишити без змін вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 19 квітня 2021 року та вирок Закарпатського апеляційного суду від 13 травня 2025 року щодо ОСОБА_8, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 – без задоволення.
Справа №682/1802/23 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне зберігання боєприпасів, замах на вбивство двох осіб та умисне вбивство.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій ретельно перевірили всі доводи, наведені в касаційній скарзі, та обґрунтовано визнали їх безпідставними; суди належним чином оцінили докази в їх сукупності, встановили, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, та дійшли обґрунтованого переконання про доведеність вини особи поза розумним сумнівом; кваліфікація дій особи є правильною, а призначене покарання є законним, справедливим та відповідає тяжкості вчинених злочинів, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів; суди врахували ступінь тяжкості вчинених злочинів, ступінь здійснення протиправного наміру, його наслідки та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця, а також наявність обставин, що обтяжують покарання.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудженого, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №917/503/24(917/80/25) від 27/11/2025
1. Предметом спору є покладення на керівника фермерського господарства солідарної відповідальності за боргами підприємства у зв’язку з порушенням ним обов’язку своєчасно звернутися до суду із заявою про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, вказавши на передчасність висновків про солідарну відповідальність керівника. Суд наголосив, що для покладення такої відповідальності необхідно встановити момент виникнення у керівника обов’язку звернутися до суду із заявою про банкрутство, а також з’ясувати обсяг майнової шкоди, заподіяної кредиторам внаслідок несвоєчасного звернення. Важливо враховувати, чи було проведено всі необхідні дії для виявлення та повернення майна банкрута, чи завершено реалізацію майна, включеного до ліквідаційної маси, та чи проведено розрахунки з кредиторами. Суд зазначив, що розмір солідарної відповідальності має визначатися, виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, тобто розміром непогашених вимог кредиторів. Оскільки ці обставини не були встановлені, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення заяви ліквідатора.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №460/10853/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, було відновлено дію статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла до 01.01.2015, яка передбачає виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. Суд також врахував висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що розмір підвищення до пенсії має розраховуватися на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. **** Важливим аргументом було те, що пенсійне законодавство не вимагає від пенсіонера подання окремої заяви для отримання цього підвищення, оскільки пенсійний орган вже володіє інформацією про статус пенсіонера та місце його проживання. Таким чином, бездіяльність пенсійного органу щодо ненарахування та невиплати доплати є протиправною.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідне підвищення до пенсії.
Справа №757/52999/23-ц від 26/11/2025
1. Предметом спору у справі є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд, задовольняючи позов матері та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову батька, виходив з першочергового врахування найкращих інтересів дитини, її малолітнього віку, психологічного стану та сталості соціальних зв’язків. Важливим фактором стало постійне проживання дитини з матір’ю та висновок органу опіки та піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з матір’ю, враховуючи створені нею належні умови для виховання та розвитку дитини. Суд також врахував відсутність доказів неналежного ставлення матері до виховання дитини, підкресливши, що визначення місця проживання дитини з матір’ю не обмежує права батька на участь у вихованні. Суд наголосив, що інтереси дитини переважають над інтересами батьків, а також врахував положення Конвенції про права дитини та практику Європейського суду з прав людини щодо захисту прав дітей.
3. Суд вирішив визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю.
Справа №910/14606/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі щодо визнання права інтелектуальної власності, визнання незаконними рішень Укрпатенту та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження, зазначивши, що для зупинення провадження необхідний мотивований зв’язок між справою, в якій зупиняється провадження, та іншою справою, обставини якої не можуть бути встановлені судом самостійно. Суд підкреслив, що висновок експерта, який є предметом дослідження в іншій справі, вже наявний у матеріалах даної справи і може бути оцінений судом разом з іншими доказами. Також, на момент винесення ухвали про зупинення провадження, в іншій справі ще не було відкрито провадження, що свідчить про передчасність зупинення. Суд послався на сталу практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на необхідність чіткого обґрунтування об’єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного господарського суду та передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №527/2222/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі між позивачем (спадкоємцем орендаря) та відповідачем (органом місцевого самоврядування).
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, виходячи з наступного:
* Орендар належно виконував свої обов’язки за договором оренди, зокрема, вчасно сплачував орендну плату, що підтверджується відповідними документами.
* Орендар своєчасно повідомив орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди, надіславши відповідну заяву та проєкт додаткової угоди.
* Орендодавець порушив місячний строк, встановлений законом для надання відповіді на звернення орендаря, що дало орендарю підстави розраховувати на поновлення договору оренди в силу закону.
* Орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди.
* Суд відхилив аргументи відповідача про систематичну несплату орендної плати, оскільки вони не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №545/499/20 від 02/12/2025
1. Предметом спору є законність наказу Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення цієї ділянки державі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов прокурора. Суди погодились, що оскільки позовні вимоги задоволено частково, судовий збір має бути розподілений між відповідачами пропорційно до задоволених вимог. Суд врахував, що спір виник через неправомірні дії відповідачів, зокрема Держгеокадастру, і тому стягнення судового збору з усіх відповідачів є обґрунтованим. Доводи касаційної скарги Держгеокадастру не спростували висновків судів попередніх інстанцій і не свідчать про порушення норм процесуального права при розподілі судових витрат. Верховний Суд підкреслив, що він є судом права, а не факту, і не здійснює переоцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/4565/24 від 22/09/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання неповнолітньої дитини та забезпечення позову щодо порядку зустрічей матері з дитиною на час розгляду справи.
2. Суд розглядав касаційні скарги обох батьків на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо забезпечення позову матері про визначення порядку її зустрічей з дитиною. Верховний Суд закрив касаційне провадження за скаргою матері в частині відмови у задоволенні її вимог щодо забезпечення позову, оскільки касаційне оскарження ухвали про відмову в забезпеченні позову не передбачено процесуальним законом. Щодо касаційної скарги батька, суд зазначив, що встановлений судами попередніх інстанцій порядок зустрічей матері з дитиною є обґрунтованим, відповідає найкращим інтересам дитини, враховує необхідність підтримки емоційного зв’язку між матір’ю та дитиною, і не порушує права батька. Суд також відхилив аргументи батька про негативний вплив матері на дитину та неврахування думки дитини, оскільки не було надано належних доказів на підтвердження цих обставин. Суд наголосив, що забезпечення позову у вигляді визначення порядку зустрічей є співмірним заходом у спорах про визначення місця проживання дитини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог заяви матері про забезпечення її позову залишив без змін.
Справа №564/687/24 від 28/11/2025
1. Предметом спору є оспорювання батьківства позивачем, який просив виключити відомості про нього як батька з актового запису про народження дитини.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач на момент подання заяви про визнання батьківства знав, що не є біологічним батьком дитини, що підтверджується попереднім актовим записом про народження дитини з іншими відомостями про батька, а також тривалим періодом часу, коли позивач знав дитину та її матір до моменту визнання батьківства. Суд врахував, що відповідачка не заперечувала, що позивач не є біологічним батьком дитини, однак суди попередніх інстанцій не висловили сумнівів щодо достовірності визнання відповідачкою цього факту. Також суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими аргументи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які виявилися у тому, що суди не розглянули клопотання про призначення судово-імунологічної експертизи, проте відхилив цей довід касаційної скарги, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанції зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що на момент реєстрації себе батьком дитини, позивач знав, що не є її біологічним батьком, а не з огляду на те, що не доведено відсутності кровної спорідненості між позивачем і дитиною. Суд касаційної інстанції зазначив, що сторона, яка оспорює батьківство, має надати всі необхідні докази, оскільки тягар доказування лежить саме на цій особі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №760/21777/23 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали Київського апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 308, ч. 2 ст. 308, ч. 1 ст. 318, ч. 2 ст. 318 КК України.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду. Рішення було мотивоване необхідністю нового розгляду справи в апеляційній інстанції, однак конкретні аргументи, якими керувався Верховний Суд, не наведені в резолютивній частині постанови. Повний текст постанови, де будуть викладені детальні мотиви, буде складено пізніше. Судді вирішили, що для складання повного тексту рішення потрібно багато часу, тому обмежились оголошенням лише резолютивної частини.
Суд ухвалив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №920/692/23(920/219/25) від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку на користь товариства 11 979 576,44 грн сплачених лізингових платежів у рахунок оплати вартості об’єкту лізингу після розірвання договору фінансового лізингу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги товариства, виходячи з того, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який містить елементи оренди та купівлі-продажу, а лізингові платежі включають плату за користування майном та частину покупної плати за майно, яке має перейти у власність лізингоодержувача після закінчення строку договору. Оскільки договір лізингу було розірвано, а майно повернуто лізингодавцю, у останнього зникло право вимагати оплату вартості майна, а у лізингоодержувача виникло право вимагати повернення сплачених лізингових платежів в частині, що відшкодовувала вартість об’єкта лізингу. Суд також врахував, що сторони в договорі передбачили окремі рахунки для сплати вартості предмета лізингу та винагороди за лізингом, а сам договір не містив умов про те, що у разі розірвання договору лізингові платежі вважаються платою за користування об’єктом лізингу. Суд зазначив, що чинне на момент розірвання договору законодавство не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, які стосувалися відшкодування вартості предмета лізингу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №370/471/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є припинення (зняття) арешту з нерухомого майна, іпотекодержателем якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», мотивуючи це тим, що іпотека на спірне майно була зареєстрована раніше, ніж на нього було накладено арешт у виконавчому провадженні. Суд підкреслив, що арешт майна, який перешкоджає іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання боржником зобов’язань, порушує права іпотекодержателя. Також, суд врахував, що виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт, було завершено. Суд послався на попередню практику Верховного Суду, згідно з якою у випадках, коли іпотека виникла раніше за арешт, іпотечне майно підлягає звільненню з-під арешту. Суд також зазначив, що право на звернення з позовом про зняття арешту має не тільки власник майна, а й особа, яка має речове право на це майно, зокрема іпотекодержатель.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №308/2452/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, оскільки позивачка пропустила шестимісячний строк, встановлений законом.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що перебування позивачки за кордоном не є поважною причиною пропуску строку, оскільки вона мала достатньо часу для подання заяви. Суд також зазначив, що необізнаність про заповіт не є поважною причиною, оскільки позивачка є спадкоємцем першої черги за законом. Крім того, апеляційний суд врахував, що зміни в законодавстві щодо строків прийняття спадщини у зв’язку з воєнним станом були скасовані, тому не могли вплинути на пропуск строку. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що поважними причинами є лише об’єктивні, непереборні та істотні труднощі, яких у даному випадку не було. Також, суд касаційної інстанції послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, що необізнаність про заповіт може бути поважною причиною лише для тих, хто не є спадкоємцем за законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №204/5372/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем права користування квартирою, яку, за його словами, було реконструйовано його батьком.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що позивач не довів порушення його прав, оскільки він зареєстрований та проживає у квартирі, і відповідач не пред’являв до нього жодних вимог. Суд зазначив, що позивач, по суті, вимагає узаконення самовільного переобладнання квартири, здійсненого його батьком без відповідних дозволів, що суперечить нормам законодавства, зокрема статтям 376 ЦК України та 100 ЖК України. Суд також підкреслив, що позивач не надав доказів законності реконструкції квартири, а суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач фактично просить визнати за ним право користування квартирою, яка значно відрізняється за площею від тієї, що була надана його батькові на законних підставах. Крім того, суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №916/166/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором суборенди сільськогосподарської техніки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, яким було відмовлено у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки відповідач не довів, що нові акти виконаних робіт, на які він посилався, є саме нововиявленими обставинами, а не новими доказами, які він міг і повинен був надати під час первинного розгляду справи. Суд зазначив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент розгляду справи, бути невідомими заявнику та мати істотне значення для справи, а відповідач не довів, що він не міг знати про існування цих актів та надати їх суду раніше. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою перегляд судового рішення допустимий лише за наявності виняткових обставин, а не для виправлення недоліків процесуальної поведінки сторони. Суд підкреслив, що перегляд не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою. Суд також вказав, що не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №910/4052/22 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Сільпо-Фуд” на користь ТОВ “ТС Трейд” заборгованості за договором поставки, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов, стягнувши з відповідача основний борг, інфляційні втрати та 3% річних, зменшивши при цьому суму пені. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, належним чином оцінив експертний висновок, який підтвердив факт поставки товару та наявність заборгованості. Також, Верховний Суд зазначив, що відповідач не надав доказів, які б спростовували висновки експертизи або свідчили про наявність інших договорів поставки між сторонами. Важливим аргументом стало те, що до позивача не застосовуються обмежувальні заходи, передбачені Законом України “Про санкції” та постановою КМУ № 187, оскільки його кінцевими бенефіціарними власниками є громадяни Німеччини та України. Суд також вказав, що акт звірки взаємних розрахунків, хоч і не є первинним документом, може бути доказом у справі, якщо підтверджується первинними документами та містить підписи уповноважених осіб.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Сільпо-Фуд” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/297/25 від 20/11/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді.
Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у відкритті провадження за позовом, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості оскарження рішення Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Суд підкреслив, що позивач намагався оскаржити рішення, яке не підлягає оскарженню, і що повноваження щодо розгляду скарг стосовно дисциплінарних проступків суддів належать виключно ВРП. Суд також зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони не завдають шкоди суті права та є пропорційними. Велика Палата послалася на попередню практику, де вже було встановлено, що ухвала Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарної справи не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №947/8909/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у Верховному Суді.
2. Суд розглянув заяву представника відповідача про відшкодування 150 000 грн витрат на правничу допомогу у Верховному Суді, надані докази, зокрема договір про надання правової допомоги, детальний опис наданих послуг, акт приймання-передачі послуг, рахунок-фактуру та інформацію про оплату. Суд врахував, що позивач не надав заперечень щодо клопотання представника відповідача. Зважаючи на практику Великої Палати Верховного Суду, суд зазначив, що розмір відшкодування має відповідати критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Суд встановив, що фактично надані послуги зводились до написання відзиву на касаційну скаргу, що зайняло 5 годин. Враховуючи вартість години роботи адвоката, суд зменшив розмір відшкодування до 25 862,05 грн.
3. Суд частково задовольнив заяву представника відповідача та постановив стягнути з позивача на користь відповідача 25 862,05 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №9901/180/21 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Гео Таргент» Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО про застосування до товариства персональних санкцій, а саме блокування активів, обмеження торговельних операцій, анулювання ліцензій та інші обмеження.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що Президент діяв у межах своїх повноважень, оскільки санкції були застосовані на підставі пропозицій СБУ, яка встановила факти протиправної діяльності ТОВ «Гео Таргент» на шкоду інтересам держави, що виражалось у невикористанні спеціальних дозволів на користування надрами, що призвело до блокування видобутку корисних копалин. Суд врахував, що Закон України «Про санкції» дозволяє застосовувати санкції до юридичних осіб-резидентів, якщо їх діяльність становить загрозу національним інтересам, і що наявність такої загрози є оціночним поняттям, яке визначається РНБО та Президентом. Суд також зазначив, що застосовані санкції є пропорційними, оскільки вони мають на меті захист національних інтересів та не є формою відповідальності, а обмежувальним заходом. Суд також врахував, що ТОВ «Гео Таргент» не надало доказів, які б спростували обґрунтованість застосування до нього санкцій. Суд також послався на попередні рішення Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову ТОВ «Гео Таргент».
Справа №910/5274/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу між ТОВ “А-ТЕРА” та ТОВ “ПЛАТОН.003”.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову ТОВ “А-ТЕРА” про стягнення заборгованості з ТОВ “ПЛАТОН.003”. Суди встановили, що договір купівлі-продажу не був укладений, оскільки підпис від імені директора ТОВ “ПЛАТОН.003” на договорі та видаткових накладних виконаний не ним, а іншою особою, і відбиток печатки на документах не належить ТОВ “ПЛАТОН.003”, що підтверджено висновком експерта. Суд також врахував, що ТОВ “ПЛАТОН.003” подало уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ, що свідчить про відсутність формування податкового кредиту за спірними операціями. Суд зазначив, що самі лише податкові накладні не є безумовними доказами реальності господарських операцій і мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами. Інші надані позивачем докази, такі як товарно-транспортні накладні, не містили достатньої інформації для ідентифікації товару, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення обставин, які мають бути підтверджені документально.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “А-ТЕРА” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №502/1073/23 від 03/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. Проте, з тексту можна зробити висновок, що касаційний суд встановив певні порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом при перегляді вироку суду першої інстанції, що і стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Важливо, що касаційний суд обрав запобіжний захід у виді тримання під вартою, що може свідчити про наявність ризиків, передбачених КПК України, які суд врахував. При цьому, повний текст постанови, який буде оголошено пізніше, міститиме розгорнуте обґрунтування прийнятого рішення.
Суд ухвалив касаційні скарги засудженого та його захисника задовольнити частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції, а також обрав засудженому запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.
Справа №672/947/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні житловим будинком.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке вже виконано, не призведе до поновлення її порушених прав. Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов, який позивачка не заявила. Крім того, суд підкреслив, що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження порушення її прав як власника чи користувача земельної ділянки, а також не довела, що металеві стовпчики та ворота, встановлені відповідачем, створюють їй перешкоди у користуванні її майном. Суд також врахував, що позивачка не завершила процедуру приватизації своєї земельної ділянки у розумні строки та ухилилася від проведення судової земельно-технічної експертизи, що унеможливило встановлення важливих для справи обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №386/431/23 від 15/10/2025
Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на неї, оскільки позивачка вважала, що цей договір порушує її право на отримання у власність земельної ділянки, яка перетинається з проданою.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що для визнання правочину недійсним необхідно встановити, що він безпосередньо порушує права або законні інтереси позивача, і що внаслідок визнання його недійсним ці права будуть відновлені, чого в даному випадку не було доведено. Верховний Суд зазначив, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою не гарантує особі набуття права власності на земельну ділянку, а тому позивачка не має захищеного законом інтересу в тому, щоб для передання їй у власність добитися формування нової земельної ділянки за рахунок тієї, яку вже придбала інша особа. Суд також врахував, що продавець спірної ділянки раніше вчинив юридично значимі дії для отримання права власності на неї, ніж позивачка. Крім того, суд вказав, що наслідком реституції у разі визнання договору недійсним було б повернення ділянки продавцю, а не позивачці.
Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, змінивши при цьому мотивувальну частину рішення.
Справа №331/116/24 від 01/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивачка пропустила строк для прийняття спадщини через суперечливі положення законодавства, які змінювалися протягом періоду, відведеного для прийняття спадщини; зокрема, на момент смерті спадкодавця діяла норма, яка зупиняла перебіг строку на час воєнного стану, що ввело позивачку в оману щодо необхідності подачі заяви в шестимісячний строк; суди також врахували незначний проміжок часу між закінченням шестимісячного строку, зверненням позивачки до нотаріуса та подачею позову. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в інших постановах, на які посилалася касаційна скарга. Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №2-180/06 від 01/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця та оскарження розрахунків по аліментах.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду, оскільки заявник пропустив десятиденний строк на звернення до суду. Суд виходив з того, що заявнику було відомо про виконавче провадження з 2008 року, оскільки він сплачував аліменти, і він не надав доказів, що унеможливлювали ознайомлення з матеріалами справи до 5 квітня 2023 року. Суд зазначив, що обізнаність про існування виконавчого провадження передбачає обов’язок особи знати про стан своїх прав. Також, суд відхилив доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення про апеляційний розгляд, оскільки копії документів були направлені за адресою, вказаною заявником, але повернулися з відміткою “адресат відсутній”. Суд також відхилив доводи про відмову у відкладенні розгляду справи, оскільки неявка учасника за умови належного повідомлення не є підставою для скасування рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №161/17794/24 від 27/11/2025
Предметом спору у цій справі є позбавлення матері батьківських прав на дитину.
Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав, оскільки позивачем не було надано достатніх доказів, які б свідчили про винну поведінку матері та її свідоме нехтування батьківськими обов’язками. Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо, і лише за наявності їхньої вини. Суд також не погодився з висновком органу опіки та піклування, оскільки той не містив достатньо обґрунтованих відомостей про свідоме нехтування матір’ю своїми обов’язками. Суд врахував, що в основу висновку органу опіки покладено виключно пояснення бабусі дитини та інформацію, надану адвокатом. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а суд оцінює докази на основі всебічного, повного та об’єктивного дослідження.
Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №334/3871/23 від 24/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвал судів попередніх інстанцій про застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 2 ст. 436-2 КК України (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України).
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими до особи було застосовано примусові заходи медичного характеру, а саме госпіталізацію до психіатричного закладу з посиленим наглядом. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували примусові заходи медичного характеру, враховуючи психічний стан особи та характер вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. ВС наголосив, що особі було забезпечено можливість реалізувати свої права через законного представника та захисника, а також особисто висловити свою позицію в суді. ВС вказав, що не надання особі, щодо якої розглядалось клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, права на участь у судових дебатах та виступу з останнім словом, не становить порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили б чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. ВС також підкреслив, що примусові заходи медичного характеру не є покаранням, а мають на меті усунення умов, що сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без змін ухвали судів попередніх інстанцій про застосування примусових заходів медичного характеру до особи та касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №127/16291/22 від 27/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_8 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, оскільки апеляційний суд порушив засаду безпосередності дослідження доказів, не допитавши ключових свідків, чиї показання мали суттєве значення для справи, і дав їхнім показанням іншу оцінку, ніж суд першої інстанції. Крім того, апеляційний суд, обґрунтовуючи свої висновки, послався на пояснення свідка, отримані в ході слідчого експерименту, що не є самостійним джерелом доказів. Суд апеляційної інстанції не мотивував, чому взяв до уваги одні докази, а відкинув інші, при тому, що в справі наявні два протоколи слідчих експериментів зі свідком, які кардинально різняться. Вказані порушення є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість вироку апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також постановив звільнити ОСОБА_8 з-під варти.
Справа №640/19433/20 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо ненадання інформації та зобов’язання виплатити пенсійну заборгованість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у частині позовних вимог щодо встановлення та виплати пенсійної заборгованості, оскільки спір стосується виконання попереднього судового рішення. Суд зазначив, що існують спеціальні процесуальні механізми (статті 382, 383 КАС України) для забезпечення виконання судових рішень, зокрема, зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення або оскарження його дій/бездіяльності, пов’язаних з виконанням рішення. Використання загального судового порядку захисту шляхом подання окремого позову в такому випадку є неприпустимим, оскільки це суперечить встановленому процесуальному порядку контролю за виконанням судових рішень. Суд підкреслив, що невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження, а має вирішуватися в межах процедур, передбачених КАС України та Законом України “Про виконавче провадження”.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/7720/20 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументи суду. З тексту вбачається лише рішення про часткове задоволення касаційної скарги захисника, зміну судових рішень в частині призначеного покарання та звільнення засудженого від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України. Також, на засудженого покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України. Мотиви прийняття такого рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде проголошено пізніше.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій в частині покарання, звільнивши особу від відбування покарання з іспитовим строком.
Справа №761/38030/21 від 02/12/2025
1. Предметом спору є розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ТОВ «ВКФ Фарби України» та фізичною особою ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про розірвання попереднього договору, оскільки позивач не виконав зобов’язання за договором щодо повідомлення відповідача про можливість укладення основного договору у зв’язку з відсутністю необхідних документів. Суд зазначив, що попередній договір містить умови щодо строку укладення основного договору, але ці умови є взаємопов’язаними і залежать від виконання відповідачем зобов’язань щодо внесення платежів та отримання позивачем правовстановлюючих документів. Суд також вказав, що за умови належного виконання відповідачем зобов’язань, строк укладення основного договору визначається протягом п’яти календарних днів з моменту отримання позивачем правовстановлюючих документів та повідомлення відповідача про це. Суд наголосив, що не може переоцінювати докази у справі, оскільки це перебуває поза межами його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/2614/25 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за роздрібну торгівлю сировиною для рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що ФОП ОСОБА_1 здійснював роздрібну торгівлю наборами для створення рідин для електронних сигарет, що містять нікотин, який відповідає товарній позиції 2939 згідно з УКТЗЕД, що прямо заборонено Законом України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального”. Суд зазначив, що для застосування штрафних санкцій достатньо факту торгівлі нікотином, незалежно від наявності ліцензії на торгівлю тютюновими виробами чи сплати акцизного податку. Також суд відхилив аргументи позивача про те, що реалізовані ним компоненти окремо не є готовою рідиною для електронних сигарет, оскільки для притягнення до відповідальності важливим є факт продажу заборонених речовин, а не їх кінцеве використання. Суд підкреслив, що сам факт реалізації нікотину, який класифікується за кодом УКТЗЕД 2939, є достатньою підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/6781/20 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Головне управління ДПС у Чернігівській області нарахувало Північно-східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Суми) грошові зобов’язання з податку на додану вартість та акцизного податку, а також штрафні санкції за відсутність реєстрації податкових накладних, незабезпечення зберігання первинних документів та подання недостовірної звітності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що органи державної виконавчої служби не набувають права власності на конфісковане майно, а лише виконують функцію управління ним в рамках виконавчого провадження, і що право власності на конфісковані транспортні засоби втрачають боржники на підставі рішень суду, а набувають органи та установи, яким це майно передається комісією. Суд зазначив, що оподаткування операцій з безоплатної передачі конфіскованого майна, яке є підакцизним товаром, здійснюється на загальних підставах, але обов’язок сплати податків покладається на набувачів майна, а не на органи державної виконавчої служби. Також суд підкреслив, що матеріали виконавчого провадження не є первинними документами для цілей податкового обліку. Суд врахував, що конфісковане майно не перебувало у власності позивача, оскільки передавалося представником ДП «СЕТАМ» безпосередньо набувачам (військовим частинам, рятувальникам тощо).
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/7/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління ДСНС щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, зокрема, щодо компенсаційного характеру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та необхідності забезпечення справедливого балансу інтересів сторін. Суди не встановили всіх обставин, необхідних для визначення розміру відшкодування, зокрема, загальний розмір належних позивачу виплат при звільненні та частку несвоєчасно виплаченої суми. Також суди не врахували необхідність розмежування періодів застосування статті 117 КЗпП України до та після 19 липня 2022 року, коли було внесено зміни до цієї статті. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності застосування формули, визначеної у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню.
3. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
**** У цій справі Верховний Суд зазначив, що він врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від попереднього висновку щодо незастосування принципу пропорційності при визначенні розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України після внесення змін до цієї статті Законом № 2352-IX.
Справа №560/14880/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у проведенні індексації пенсії позивача із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати.
2. Верховний Суд, розглядаючи справу, зазначив, що хоча Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок індексації пенсій, він не може встановлювати базову розрахункову величину, оскільки це суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд підкреслив, що індексація має підтримувати купівельну спроможність населення, а положення Порядку № 124 мають застосовуватися лише в частині, що не суперечить закону. Також, суд врахував строки звернення до суду, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, і обмежив період виплат, за який може бути здійснено перерахунок пенсії. Суд вказав, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмежений строком звернення до суду. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо захисту “законних очікувань” у соціальних виплатах.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України провести індексацію пенсії позивача з 11 квітня 2024 року із застосуванням відповідних коефіцієнтів, а вимоги за період до 11 квітня 2024 року залишив без розгляду.
Справа №560/18485/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у виправленні описки в постанові щодо суми судових витрат, які підлягають стягненню з митного органу на користь позивача.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, виходячи з того, що виправлення описки не може змінювати зміст судового рішення, а доводи митного органу фактично зводяться до незгоди з розподілом судових витрат, що є підставою для оскарження постанови суду, а не для виправлення описки. Суд зазначив, що належним способом захисту інтересів митного органу в такому випадку є подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат. Водночас, суд касаційної інстанції нагадав, що ціною позову при оскарженні рішення про коригування митної вартості є різниця між митними платежами, розрахованими декларантом та митним органом, а курс іноземної валюти, якщо він впливає на ціну позову, повинен враховуватися на момент виникнення спірних правовідносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Хмельницької митниці без задоволення, а ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду – без змін.
Справа №240/786/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності сільської ради щодо невжиття заходів для внесення відомостей про самозалісену земельну ділянку до Державного земельного кадастру.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позов прокурору, вказавши на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів. Суд зазначив, що прокурор повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу, а звернення до компетентного органу до подання позову надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави. Не вжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Суд також підкреслив, що прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, а достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах. Суд касаційної інстанції визнав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви прокурора.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №560/17662/21 від 02/12/2025
Предметом спору було анулювання спеціального дозволу на користування надрами, виданого ПП «Рудпол».
Верховний Суд задовольнив заяву ПП «Рудпол» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, скасувавши власну попередню постанову. Суд зазначив, що існують нові обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, але не були відомі суду під час попереднього розгляду. В результаті перегляду, суд частково задовольнив касаційну скаргу Держгеонадр, змінивши мотивувальну частину рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але залишивши їх в іншій частині без змін. Суд наголосив на важливості врахування нових обставин для забезпечення справедливого вирішення спору.
Суд скасував попередню постанову та частково задовольнив касаційну скаргу Держгеонадр, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій.
Справа №600/4387/24-а від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «ПП ОЙЛ» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині двох податкових повідомлень-рішень та залишивши в силі рішення суду першої інстанції щодо них, оскільки погодився з доводами податкового органу стосовно цих рішень. Щодо інших двох податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та відправив справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказавши на необхідність більш ретельного дослідження обставин справи та надання належної оцінки доказам. Суд касаційної інстанції виявив певні недоліки в обґрунтуванні рішення апеляційним судом щодо цих двох рішень, що і стало підставою для направлення справи на новий розгляд. В іншій частині, де апеляційний суд погодився з позицією платника податків, Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін.
3. Верховний Суд касаційну скаргу податкового органу задовольнив частково, скасувавши рішення апеляційного суду в частині двох податкових повідомлень-рішень, залишивши в силі рішення суду першої інстанції щодо них, а в частині інших двох податкових повідомлень-рішень направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №380/14627/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за певний період та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату індексації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, вважаючи її тотожною іншій справі, яка вже була вирішена, оскільки предметом спору в даній справі є саме питання розрахунку та виплати “індексації-різниці” грошового забезпечення, що не було предметом розгляду в попередній справі. Суд наголосив, що у попередній справі розглядалося питання права на отримання “поточної” індексації, а не “індексації-різниці”, яка виникає після виплати “поточної” індексації. Суд також зазначив, що апеляційний суд проігнорував висновки Верховного Суду, викладені в попередній постанові у цій же справі, де було вказано на неправильний порівняльний аналіз підстав позовних вимог у двох справах. Крім того, суд підкреслив, що питання обчислення суми індексації може бути предметом окремого судового контролю, якщо позивач не погоджується з розміром виплаченої індексації.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/22109/22 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та суму від’ємного значення з ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем шестимісячного строку на звернення до суду, встановленого КАС України, оскільки позивач звернувся до суду через понад рік після отримання податкових повідомлень-рішень, не навів поважних причин пропуску строку. Суд відхилив аргументи позивача про вплив карантинних обмежень та воєнного стану, оскільки не було надано доказів, що саме ці обставини об’єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Також суд не визнав зміну судової практики достатньою підставою для поновлення строку, оскільки позивач не обґрунтував, чому йому знадобився такий тривалий час для підготовки позову після зміни практики. Суд врахував, що позивач оскаржував інші податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі того ж акту перевірки, у встановлені строки, що свідчить про можливість своєчасного звернення до суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №600/214/25-а від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виплати індексації (07.07.2023). Суд зазначив, що право на компенсацію втрати частини доходів виникло у позивача одночасно з правом на індексацію, встановленим рішенням суду у попередній справі. Відповідно, з дати виплати індексації (07.07.2023) позивач дізнався про порушення свого права на компенсацію, і з цієї дати почався перебіг строку звернення до суду. Суд також відхилив аргументи позивача про те, що на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування індексації (2016-2017 роки) строк звернення до суду не був обмежений, оскільки вирішальним є момент виплати індексації та виникнення права на компенсацію. Також, суд відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не вбачаючи виключної правової проблеми.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/31676/24 від 03/12/2025
Предметом спору є оскарження ТОВ “ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ” податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у м. Києві.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи. Зокрема, не було надано належної оцінки доводам податкового органу щодо правомірності винесення податкових повідомлень-рішень. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність перевірки первинних документів, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат платника податків. Також, суди не звернули увагу на можливі порушення податкового законодавства з боку платника податків, які могли вплинути на правильність визначення податкових зобов’язань. Враховуючи зазначене, Верховний Суд вирішив, що для об’єктивного вирішення спору необхідно повторно дослідити всі обставини справи та надати їм належну правову оцінку.
Суд вирішив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №580/9654/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що суди не встановили важливі обставини справи, а саме: які конкретно завдання виконував позивач, на підставі яких наказів, у складі яких підрозділів, де саме і чим це підтверджується. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази, зокрема, бойові накази та розпорядження, а також рапорти командирів, які могли б підтвердити безпосередню участь позивача в бойових діях. Суд підкреслив, що обов’язком адміністративного суду є активне з’ясування всіх обставин справи, а не лише розгляд поданих сторонами доказів. Також, суд зазначив, що відмова у виплаті винагороди має бути обґрунтована, а суди повинні перевірити, чи відповідає особа умовам для отримання таких виплат, передбачених чинним законодавством, зокрема Порядком та умовами виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №280/1792/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених контролюючим органом на підставі акту фактичної перевірки.
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу ФОП, оскільки ухвала про залишення скарги без руху була направлена на адресу ФОП, але повернулася з відміткою “за закінченням терміну зберігання”, а недоліки скарги (несплата судового збору) не були усунені. Верховний Суд не погодився з таким висновком, наголосивши, що згідно з КАС України, адвокати зобов’язані реєструвати електронні кабінети в ЄСІТС, і суд має надсилати процесуальні документи до цих кабінетів. Оскільки апеляційну скаргу подав адвокат, який має електронний кабінет, суд апеляційної інстанції мав надіслати ухвалу про залишення скарги без руху також і до електронного кабінету адвоката, чого зроблено не було. Це є порушенням процесуальних норм, оскільки адвокат не був належним чином повідомлений про необхідність усунення недоліків апеляційної скарги.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.
Справа №500/5126/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів за податковим боргом з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дживелін Трейд» на підставі заяви Головного управління ДПС у Тернопільській області.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили заяву податкового органу без розгляду, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили строк звернення до суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відлік 24-годинного строку для подання заяви про стягнення коштів за податковим боргом починається з дати вручення платнику податкової вимоги або з дати, коли пошта зазначила причину неможливості вручення. У даному випадку, оскільки податкова вимога була повернута поштою з відміткою про закінчення терміну зберігання, суди мали відраховувати строк з дати повернення повідомлення, а не з дати відправлення вимоги. Оскільки податковий орган звернувся до суду в межах 24 годин після спливу 30-денного терміну з моменту отримання податковою поштового повідомлення про невручення вимоги, то суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Справа №440/6273/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, вказавши, що суди не врахували наявність у позивача інших видів господарської діяльності, окрім роздрібної торгівлі пальним, а також наявність великої кількості інших АЗС, що дозволяє виконати господарські зобов’язання. Суд зазначив, що позивач не довів, що припинення дії ліцензії призведе до зупинення господарської діяльності товариства, вивільнення працівників чи неможливості виконання зобов’язань перед контрагентами, а можливі негативні наслідки не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки суд захищає реально порушені права, а не ті, які ймовірно можуть бути порушені у майбутньому. Суд також підкреслив, що обґрунтованість позову не досліджується при вирішенні питання про забезпечення позову, але необхідно встановити реальність впливу спірних правовідносин на інтереси сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №560/11176/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, індексація пенсії повинна проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Суд підкреслив, що у випадку суперечності норм підзаконного акту (в даному випадку, Порядку №124) нормам закону, слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Суд також врахував положення Постанов КМУ №168 та №185, які встановлюють коефіцієнти індексації. Суд не погодився з діями відповідача, який встановив щомісячну доплату до пенсії замість застосування коефіцієнтів збільшення, передбачених законодавством. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права на індексацію пенсії, проте суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині рішення лише один коефіцієнт збільшення.
3. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, змінивши рішення суду першої інстанції та зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів 1,197 та 1,0796 з відповідних дат.
Справа №420/88/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж п’ять мінімальних пенсій за віком.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що держава має право змінювати умови надання соціальних виплат, враховуючи фінансові можливості, внутрішні і зовнішні виклики, особливо в умовах воєнного стану. Суд зазначив, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є додатковою соціальною пільгою, а не основною виплатою, що входить до складових конституційного права на соціальний захист. Порядок та розміри такої виплати визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23, де було зазначено, що в умовах війни пріоритетним є фінансування Збройних Сил України, що може впливати на збалансованість державного бюджету. **** Суд відступив від попередньої позиції, яка була висловлена в рішенні Верховного Суду від 5 березня 2024 року у зразковій справі №440/14216/23.
3. Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБИ_1.
Справа №380/12153/20 від 26/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у прийнятті звіту Окружного адміністративного суду міста Києва про виконання судового рішення та накладення штрафу на голову ліквідаційної комісії.
2. Верховний Суд, розглядаючи апеляційну скаргу, зазначив, що судовий контроль є окремим провадженням, де не можна змінювати предмет позову. Суд підкреслив, що апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті звіту, вийшов за межі первісного судового рішення, яке зобов’язувало лише повторно розглянути запит на інформацію, а не обов’язково задовольнити його. ВС наголосив, що апеляційний суд не мав оцінювати законність повторного рішення розпорядника інформації про відмову в наданні інформації, оскільки це виходить за межі судового контролю. ВС вказав, що апеляційний суд не обґрунтував, чому саме дії голови ліквідаційної комісії призвели до невиконання судового рішення, а також не врахував, що штраф перевищує його місячний заробіток. ВС також зазначив, що незгода з повторним рішенням розпорядника інформації має оскаржуватися в окремому позовному провадженні.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у прийнятті звіту та накладення штрафу, повернувши справу до апеляційного суду для продовження розгляду, але відмовив у затвердженні звіту Окружного адміністративного суду міста Києва.
Справа №560/11697/24 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та вимога зобов’язати податкову службу зареєструвати цю накладну.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви платнику податків. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд помилково вважав, що суд першої інстанції не встановив момент початку перебігу строку звернення до суду, оскільки сам позивач визнав цей момент. Також ВС зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано не визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, на які посилався позивач, такі як звільнення працівників, хакерські атаки (без доказів звернення до кіберполіції), втрата документів під час переїзду (без підтвердження звернення до компетентних органів) та воєнний стан (без доведення прямого зв’язку з пропуском строку). ВС наголосив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку покладається на позивача, і в даному випадку позивач не надав достатніх доказів, які б об’єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви платнику податків.
Справа №160/9639/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшено суму від’ємного значення ПДВ.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що підприємство правомірно сформувало свій податковий облік на підставі первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентами. Суд зазначив, що податковий орган не надав достатніх доказів відсутності фактичного виконання операцій або обізнаності платника податків про протиправні дії контрагентів. Також, суди врахували, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів не є безумовною підставою для визнання операцій нереальними, особливо за відсутності вироків суду. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків та необхідності доведення контролюючим органом недобросовісності платника при виборі контрагентів. Суд підкреслив, що контролюючий орган не довів, що підприємство діяло нерозумно, недобросовісно або без належної обачності при використанні первинних документів для цілей податкового обліку.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність дій платника податків.
Справа №500/5128/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «МАРИНОКС» коштів у розмірі податкового боргу по платежу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та штрафних санкцій за порушення вимог валютного законодавства.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили без розгляду заяву податкового органу про стягнення податкового боргу з підприємства, мотивуючи це пропуском строку на звернення до суду. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили момент початку відліку 24-годинного строку для подання заяви про стягнення коштів. ВС наголосив, що цей строк починається з дати вручення платнику податкової вимоги та спливу 30 календарних днів з дня такого вручення. Оскільки податкова вимога була повернута поштою з відміткою про закінчення терміну зберігання, датою вручення вважається день, зазначений поштовою службою в повідомленні про невручення, а не дата відправлення вимоги. Відповідно, податковий орган звернувся до суду в межах встановленого строку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
