1. Предметом спору є кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, коли особа посилається на релігійні переконання, які не дозволяють їй проходити військову службу.
2. Об’єднана палата Верховного Суду зазначила, що право на свободу совісті та релігії не є абсолютним і може бути обмежене в інтересах громадської безпеки та оборони держави, особливо в умовах воєнного стану; законодавство України чітко розрізняє строкову військову службу та службу за призовом під час мобілізації, і можливість альтернативної служби передбачена лише для строкової служби; неможливість відмовитися від військової служби під час мобілізації має легітимну мету – захист держави від агресії, що виправдовує обмеження прав людини в умовах загрози існуванню нації; хоча ЄСПЛ визнає право на відмову від військової служби з релігійних переконань, ситуація в Україні, яка перебуває у стані війни, вимагає інших підходів; держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження, включаючи мобілізацію, але при цьому має враховувати релігійні переконання мобілізованих, не примушуючи їх до дій, що суперечать їхнім переконанням, зокрема, до носіння та використання зброї. Суд відступив від висновку, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15 квітня 2025 року (справа № 573/406/24, провадження № 51-317км25).
3. Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, але змінив рішення судів попередніх інстанцій в частині форми реалізації кримінальної відповідальності, звільнивши засудженого від відбування покарання з іспитовим строком.
